пароплав

По новому процесу чи можна якось боротися з тим, що банк надав розрахунок боргу у вигляді міні таблички де пише залишок тіла, і відсотки за період з 2014 року по 2016 року в кінцевій сумі. Тобто немає помісячних платежів, застосована % ставка і тд. (Позов поданий ще до вступу нового закону в дію, розгляд справи не розпочався по суті). Просто ідеї Наприклад є цікава ч.4 ст. 81 ЦПК Чи можна попробувати сказати, що: банк не вчинив дії. а саме не нарахував відсотки за певний період, а доказом цього може бути виписка по рахунку. Не надають виписку - значить банк не вчинив дії по нарахуванню відсотків а значить не має право на їх стягнення

Підскажіть, яка остання практика по питанню строку позовної давності при зверненні стягненні на предмет іпотеки. Наявне рішення суду про стягнення з позичальника (він же є і іпотекодавцем) датоване 2012 роком. Банк подає позов до іпотекодавця (він же позичальник) позов про звернення стягнення на предмет іпотеки в 2017 році. Є правова позицію, ВСУ у постанові від 2 грудня 2015р. у справі 6-249цс15, про те, що позивач має право на отримання процентів за кредитом та пені за процентами у межах строку позовної давності на підставі ст.ст. 599 та 1048 ЦК України Однак є і протилежна позиція: у справах 6-990цс15, 6-1349цс15, згідно яких у разі зміни строку виконання основного зобов’язання, пропуску строку звернення до суду та подачі заяви про застосування строку позовної давності, позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі. Що на даний момент?

із закону про забезпечення вимог кредиторів, яке є спеціальним у даних правовідносинах Опис предмета обтяження за родовими ознаками може, зокрема, вказувати на: 1) усі існуючі та майбутні активи рухомого майна або окремого виду рухомого майна певної особи; 2) усі або окрему частину товарно-матеріальних цінностей суб'єкта господарської діяльності; 3) дебіторську заборгованість суб'єкта господарської діяльності. . що за майно у клієнта?

працюють

чесно кажучи я не розумію в чому тут проблема, людина заплатила бо думала, що якщо не заплатить її заяву/скаргу не будуть розглядати , ось і все. Ми наприклад будемо платити за апеляційну скаргу на ухвалу суду про залишення без розгляду зустрічної позовної заяви ( суд ап.інстанції виніс ухвалу про залишення без руху для сплати) і будемо писати, що у зв'язку з вимаганням вами грошей за доступ до правосуддя ми змушенні його оплатити але не погоджуємося оскільки ... те то те то. Да це шантаж, да ми йдемо на шантаж бо нам наприклад не вигідно щоб справа пішла знову в 1 інстацію

Обіжаєте)) звичайно направляли, судові процеси тривають. Питання було саме в тому, чи цей банк йде на реальні ( а не такі що пропонують перейти на грн. по курсу міжюанку на момент укладення договору реструктуризації) переговори враховуючи зміну власника

якщо би пройшли строки позовної давності по стягненню або строки предявлення ВЛ, я би не писав про переговори з банком

строки на стягнення чи на недійсність?

форумчани хтось щось нове чув про Універсал банк після купівлі його Тігіпком (крім того, що він має намір приєднати його до Таскомбанк)? Яка зараз політика у банку? Вони йдуть на переговори з валютними позичальниками, є якісь знижки?

та мені то пофіг чи "согласовано" було чи ні. мені за державу обідно (с)

не такій вже він був пустий. просто мені шкода нашу державу, тому що всі активи Коломойський повиводив і віддавати пасиви приватбанку будуть - всі ми

Вибачте не втримався - це просто жесть

ПОдав запит в НБУ, сказали, що платежі у графіку мають визначатися у гривні, знехтували таким чином пунктом 3.3 цієї постанови, яка говорить: Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором Так от, куда би, ще відправити звернення за "тлумаченням" ( а саме у якій валюті має визначатися платежі за розрахунковий період) таблиці (додатку) до постанови №168? Можливо у когось є роз"яснення судів по цьому питанню?

Не згідний. Такий безпрєдєл як зараз роблять судді я не бачив раніше. Скаргу на суддю не подасиш, купа не розглянутих справ, апеляція дрюкає суддів 1 інстанції щоб ті швидше виносили рішення, у ВСУ подаєш бо є аналогічні повністю справи з протилежним результатом два рази відмовляють , при тому, що перший раз не просили сплатити збір, а другий - зобовязали. не вказавши в якому розмірі бо самі не знають. І ще купа випадків...

до чого тут цей спір, не поміняється судова практика щодо використання іноземної валюти у договорах.

інша сторона не подавала. час по каже, можливо це глюк в їхній системі.

я знаю) і це було сказано працівнику вссу, однак він бачить саме так - ухвала про відкриття і витребовуваня матеріалів (наявна в реєстрі) згодом ухвала про залишення без руху (немає в реєстрі )

в мене інший випадок, є ухвала ВССу про відкриття провадження, збір не сплачувався, обгрунтовував несплату пленумом ВССУ і Законом Про захист прав споживачів. Справа витребовувалась. І тут в канцелярії ВССУ кажуть, що касачку нашу залишили без руху. В реєстрі поки не появилась. Якщо появиться я цей перл скину.

Відмічу, що комісія тут стала (умовами договору було встановлено щомісячну комісію в розмірі 146 грн 60 коп. )

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про визнання кредитного договору частково недійсним за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року, в с т а н о в и л а: У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі – ПАТ «ВіЕйБі Банк») про визнання кредитного договору частково недійсним. Зазначав, що 26 червня 2008 року між ним та ПАТ «ВіЕйБі Банк» було укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав йому кредит на придбання автомобіля в сумі 112 770 грн зі сплатою 22 % річних за користування кредитом та строком повернення до 10 червня 2015 року. Умовами договору передбачено щомісячну комісію в сумі 146 грн 60 коп. Обов’язок сплачувати комісію позивач вважав несправедливою умовою договору, яка суперечить статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», тому просив визнати вказану умову недійсною з моменту укладення договору. Заочним рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 22 квітня 2015 р ОСОБА_1 задоволено: визнано умову договору споживчого кредиту від 26 червня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «ВіЕйБі Банк», щодо обов’язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в розмірі 146 грн 60 коп. недійсною з моменту укладання договору. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 10 грудня 2015 року вказане заочне рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалене у справі рішення суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, суди встановили, що за умовами кредитного договору НОМЕР_1 від 26 червня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «ВіЕйБі Банк», позивач отримав кредит у сумі 112 770 грн на придбання автомобіля зі сплатою за користування кредитом 22% річних та кінцевим строком повернення кредиту до 10 червня 2015 року. Крім того, умовами договору було встановлено щомісячну комісію в розмірі 146 грн 60 коп. Ухвалюючи заочне рішення про задоволення позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні в кредитному договорі обов’язку боржника сплачувати щомісячну комісію не було зазначено, за які саме послуги цю комісію встановлено, отже, позивач фактично був змушений сплачувати за послуги, що супроводжували кредит, а така умова договору не відповідає вимогам справедливості та суперечить частині першій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що відсутні підстави, передбачені статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» для визнання кредитного договору недійсним, оскільки всі умови договору були узгоджені сторонами добровільно, а підпункт 1.3.1 кредитного договору передбачає плату комісійної винагороди, а не за обслуговування кредиту; позивач підписав договір, попередньо ознайомившись із його змістом та погодившись із ним. Разом з тим в іншій справі з подібних правовідносин, судове рішення в якій надано заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суд, на відміну від справи, яка переглядається, зробив висновок про те, що встановлення банком у кредитному договорі обов’язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, є незаконним. При цьому нарахування комісії здійснювалося за послуги, що супроводжують кредит, а саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта, що є незаконним. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 26 червня 2008 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів». За положеннями частини п’ятої статті 11, частин першої, другої, п’ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним. Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення суду касаційної інстанції, ухваленого у цій справі. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 10 грудня 2015 року підлягає скасуванню із залишенням у силі заочного рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 квітня 2015 року. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 10 грудня 2015 року скасувати, заочне рішення Краматорського міського суду Донецької області від 22 квітня 2015 року залишити в силі. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Л.І. Охрімчук Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A9A7D786A1AC844FC2258073004396D2 Довгоочікуване рішення ВСУ для всіх борців з нерівним ставленням суду якщо стороною процесу є банк. ВСУ у справі 6-1746цс16 вказав: 1) Ст. 11 Закону Про захист прав споживачів розповсюджується на всі правововідносини (як під час укладення, так і виконання кредитного договору) 2) нарешті звернув увагу на п.3.6 Постанови НБУ №168: банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь 3) комісія за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позичальника - є незаконною

дада, якби ще вона діяла він неминучого обдирання банками

Враховуючи не рівне ставлення судів до сторін у кредитних спорах, це буде вагомим доказом. Враховуючи неможливість доказати те, що один із подружжя не проживав там.

просто по рішенню ВСУ висновок зроблений по розподілу майна іпотека куплена за кредитні кошти, є згода дружини на укладення такого договору, прописка обох в іпотечній квартирі це би могли бути, наприклад, грошові кошти подаровані батьками (свідчення батьків) чи ще щось в такому роді...

На думку формучна: на солідарне стягнення з подружжя (за кредитним договором що укладений в інтересах сімї) буде впливати фактор, що за особисті кошти саме позичальника погашувався кредит?

Чи зустрічав хтось рішення (навіть суду першої інстанції) при яких визнавали порушеними права споживача, коли споживачеві переддоговірну роботу було проведено, але не належним чином, зокрема у інформації перед укладанням строк кредитування зазначений в два рази менший чим у кредитному і відповідно абсолютне значення подорожчання кредиту теж менший чим у кредитному.