[Виконавчий лист]

Какое заяваление по ст. 369 ЦПК Вы считаете нужно подавать?

     Не претендуючи на ексклюзивність своєї точки зору, вважаю і роблю так:    Подаю заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по 369 ЦПК(там передбачається "якщо обовязок відсутній з інших підстав"  назалежно від того, що лист був виданий  правильно.

     Мотив: закінчення строку, протягом якого виконавчий документ міг бути виконаний примусово з посиланням на позицію 3-55гс14.

     Підстава: ст.19 Конституції (ч.1) і ЦК (ст.14). Підстава для припинення зобовязання (яке виникло на підставі договору і якому надано примусу судовим рішенням): ст.  607 ЦК ( Припинення зобов'язання неможливістю його виконання. 1. Зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. ).        (ст. 607 ЦК, якщо не напрошується інша підстава припинення зобовязання, яка виникла раніше (наприклад-припинення поруки по 559ЦК,  або прострочення кредитора  , або одностороння відмова  ).   Дискусія непроста: ніби-то напрошується окремий спір про право. Але аргумент про те, що новий спір до набрання новим рішенням сили ніяк не може відобразитись на вже триваючому виконанні фактично нечинного рішення суду, як правило, має нормальний вплив на суд. 

     ПС. Зараз ( в квітні 2015р.) у Верховний зайшла справа де буде позиція щодо підстави виникнення цивільного зобовязання поруки: банк каже, що зобовязання трансформувалось з такого, що виникло на підставі договору в таке, що виникло на підставі судового рішення (перескакує з ч.2 на ч.4 ст.11 ЦК), а закон(на мою думку), каже, що зобовязання виникло з договору кредиту+поруки і таким залишиться назавжди, а суд тільки захистив порушене договірне право. 

[Постановление ВСУ по пересмотру о необходимости учитывать исковую давность по каждому платежу]

Даже если есть требование, разницы никакой. Последний платеж был в 2008 году (нарушено право), а требование в 2012 году. Считаем от 2008 г.

     Згоден з Вами категорично.   Крім того дія(частковий платіж) не перериває строку давності, якщо на час такої дії строк уже витік.  Якщо така дія відбулась в межах строку давності, вона також не перериває строку давності щодо будь-яких зобовязань (грошових сум), крім тих, які в межах такої дії вчинені.  

 

     ВГСУ красиво: Ендджой.    

  п. 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» :     « У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

визнання пред'явленої претензії;

зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

письмове прохання відстрочити сплату боргу;

підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.»

[Виконавчий лист]

А я вот это всё то же самое как Вы описали тоже делаю с заочками... Только я если про перегляд заочного задовольняют, то я уже не подаю по 369... Так как эту самую ухвалу в ВДВС и всё ВП закрывают, а лист в суд возвращают... Ну а потом уже там поворот надо делать выконання... если успели что то...

      Витребування судом красивше, і формально чистіше, як на мене. Хоча тут головне результат.

[Виконавчий лист]

А два сразу варианта ведь тоже можно параллельно использовать...

   Чому ні, якщо є бажання і  строк дозволяє оскаржити постанову про відкриття ВП.  

[Виконавчий лист]

Да я представляю... Это переворачивает их мир и мировоззрение... и перенапрягает и без того слабый мозг... и они не могут этого осознать... ибо они и более простых вещей не могут осознать и принять прописанных в ЗУ про ВП...

 

Для них до сих пор шок, что нельзя просто так брать 10% ВЗ ничего не делая...

   Трудно, так як на початках з застосуванням строку давності. Тому й напрягаюсь тут на форумі, що потрібно набрати масового характеру, або розгледіти розумні контраргументи.

   Ще цікава тема: Старий добрий метод: беру старі заочні рішення, відповідач отримує їх вперше і подаю заяву про перегляд. Після відмови подаю заяву по 369(рішення не вступило в силу-виконавчий документ виданий передчасно по нечинному рішенню). І на 10 день після відмови в перегляді подаю апеляцію з сучасними правовими позиціями. Якщо заяву про перегляд заочного задовільняють- те ж саме ст.369 і всі виконавчі листи взад до суду.  Красиво летять ВП з всякими описами-арештами-оцінками. 

[Постановление ВСУ по пересмотру о необходимости учитывать исковую давность по каждому платежу]

Если нет требования, то Вы считаете, что исковая давность не начинает исчисляться по телу кредита?

  Нема такого, що настав строку зобовязання=нема початку строку давності.  Завжди.   Або я чогось не розумію в питанні?

[Виконавчий лист]

То есть не дожидаясь когда подадут в ВДВС подавать на визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню...

 

А если например подали и ВДВС открыл ВП учитывая как всегда год по своему... Тогда скаргу на незаконни дии выконавця и скасування ВП или какой путь...

     Я так і роблю. Або перший, або другий варіант.  Правда недавно, тому практикою хвалитись не буду. Можу тільки підтвердити легкий шок ДВС і ступор судів. Тягнуть.

[Виконавчий лист]

Так это ведь здорово... С таким подходом в ДВС процентов 80 ИЛ надо заворачивать... Я впервые о таком слышу... Это революция в исполнительном производстве...

 

Я сам всегда три года потом год отсчитывал... И такие карусели продолжались по 10 лет и больше...

   Я також в захваті від позиції ВГСУ і ВСУ. Якби не 3-55гс14 то й надалі так було б. Думаю не за горами подання в КС з цього приводу. А можливо щось переглянуть на спільному засіданні колегій ВСУ. Поки-що так, як в 3-55гс14 ""строк пред'явлення переривається і поновлюється, а не починається спочатку"

[Виконавчий лист]

То есть в данном случае что будет...

Ну например... Есть ИЛ и год на предъявление... прошло десять месяцев... подали в ВДВС... открыли ВП - ничего не нашли - закрыли ВП... вернули ИЛ стягувачу... Сколько теперь у него времени на подачу ИЛ снова в ВДВС... Вообще то обычно один год снова с даты когда ему его вернули... или как...

 

Новий  строк  в 1 рік всі ДВС дають з бухти-барахти. Ніхто крім суду не має дискреційних повноважень поновлювати строк давності предявлення.   Є вже навіть позиція з цього питання.     У Вашій   конкретній фабулі: Приклад чуть уточнимо: ИЛ 01.01.2012р. зі строком по 01.01.2013. Предявлений і відкрите ВП  01.10.2011(десять міс по фабулі). Закінчили бо нічого не знайшли і повернули стягувачу будь-коли, наприклад 01.01.2015р.     Залишок :     2місяці(приблизно 60 днів)    з 02.01.2015, тобто по 02 березня 2015р.    Поки не подали на поновлення, бийте першим - заяву по ст.369 ЦПК в будь-який день починаючи з 03 березня в тому числі мотивами, що не звертались за поновленням+ правовою позицією 3-55гс14.   У Верховному завжди в рішенні є позиція, тут правило  "остаточне" "неостаточне" не грає.      Фсьо  

[Постановление ВСУ по пересмотру о необходимости учитывать исковую давность по каждому платежу]

с какого момента начинает исчисляться исковая давность по требованию о возврате всего тела кредита, где есть график?

при вимозі повернути тіло достроково: прострочена частина помісячно згідно самого графіка, непрострочена (дострокова вимога) в повному обсязі - з дати зазначеної у вимозі або з дати відкриття провадження;

при вимозі стягнути тіло в межах порушеного графіка (без дострокового витребування) - помісячно згідно самого графіка.

[Виконавчий лист]

А в чём суть... Разница то какая... Я ж говорю, что я вообще ничего не понял...

 

Стаття 23. Переривання строку давності пред'явлення

виконавчого документа до виконання

1. Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання

перериваються:

1) пред'явленням виконавчого документа до виконання;

2) частковим виконанням рішення боржником;

3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки

або розстрочки виконання рішення.

2. Після переривання строку пред'явлення виконавчого

документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув

до переривання строку, до нового строку не зараховується.

3. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у

зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати

рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання

після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі

повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом

забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а

також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з

моменту закінчення дії відповідної заборони. 

   строк предявлення після його  переривання не починається спочатку, а обчислюється наростаючим підсумком. От і вся арифметика. Від тривалості року (365 або 366) віднімаємо дні перебування в ДВС і буде щастя. Однаково як для оскарження постанови про відкриття ВП, так і для  369. Ніякої різниці. Різниця тільки в тому, що при оскарженні постанови, як правило є проблема строку в 10 днів. А при 369 - свобода.

[Постановление ВСУ по пересмотру о необходимости учитывать исковую давность по каждому платежу]

Каждый юрист по своему трактует позицию применения норм материального прав в постановлениях ВСУ по исковой давности к требованию о взыскании задолженности.

Вопрос остается открытым.

Поидее, если указано, что погашение идет лишь на проценты, а условиями кредитного договора предусмотрено право потребовать все тело кредита, например, через 30 дней, в случае ненадлежащего выполнения условий кредитного договора, в том числе неоплаты текущего платежа, то по телу должна начать исчисляться исковая давность.

 

Но пока ни в одном Определении ВССУ не встречал, что бы четко высказали такую позицию, поэтому пока ждем и готовимся идти с такой позицией до ВСУ.

Чіткіше вже нереально. Тут максимально ясно( № 6-31цс15 У разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.")     Зміст зобовязання становить право управненої сторони і кореспондуючий обовязок зобовязаної сторони. Гра слова "зобовязання" в однині і множині трохи збиває. ( ч. 3.ст.510 ЦК  Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї).Реально, кожен кредитний договір при класичному кредитуванні, містить умови виконання, як мінімум, двох самостійних зобовязань: 1) повернення кредиту і 2) сплата відсотків. Боржник має дати (сплатити), а кредитор має отримати(прийняти).   При ануїтеті важкувато розібратись в цифрах, але це не змінює суті, все-одно в кожному ануїтетному платежі сидить і тіло і проценти. Відповідно, вичисляємо окремо дату сплати (повернення) чергової частини тіла і дату чергової сплати процентів.                                                           Судді дуже зляться на цифри, на даний час без судової економічної експертизи не йде.     Розрахунки - досить марудна робота. Чиста арифметика середньої школи.

ПС. Реальна проблема в 100  випадків зі 100: у позичальника нема повних вихідних даних, через легковажність до квитанцій. Але позиція ВСУ по депозитах, де відсутність квитанції тягне відмову в позові про стягнення депозиту трохи дисциплінує.

[Виконавчий лист]

Леді і Джентльмени, дозвольте ще разок викласти свою позицію.

 

1. Виконавчий лист може бути предявлений до виконання тільки протягом 365/366 календарних днів з дня, наступного за днем набрання рішенням суду сили закону. (п.1 ч.2 ст 22 Закон про виконавче провадження: Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: 

1) виконання судових рішень - з наступного дня після набрання 
рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі
відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове
рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після
його постановлення)  

    Пропуск цього строку стягувачем законодавець називає     "строком давності" (Стаття 23. Переривання строку давності пред'явлення

виконавчого документа до виконання )   і вказує в ч.2 ст23 : Після переривання строку пред'явлення виконавчого

документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Верховний суд ювелірно розібрав на запчасті формулу "не зараховується" і у справі № 3-55гс14  визнав: "строк пред'явлення переривається і поновлюється, а не починається спочатку"

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

19 серпня 2014 року                                                                               м. Київ

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Барбари В.П., 

суддів:

Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А.,
Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., –

 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі – ПАТ «АБ «Укргазбанк») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України  від 17 березня 2014 року у справі № 54/376 за позовом ПАТ «АБ «Укргазбанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний центр торгівлі» (далі – ТОВ «Міжнародний центр торгівлі») про стягнення грошових коштів і за скаргою ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (далі – ВДВС України), –

 

 

      в с т а н о в и л а:

 

 

У провадженні господарського суду міста Києва перебувала справа                 № 54/376 за позовом ПАТ «АБ «Укргазбанк» до ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» про стягнення грошових коштів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10 лютого 2012 року у справі № 54/376 позов задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 червня 2012 року у справі № 54/376 рішення господарського суду міста Києва від
10 лютого 2012 року змінено.

16 липня 2012 року господарським судом міста Києва на виконання зазначеної постанови Київського апеляційного господарського суду було видано відповідний судовий наказ № 54/376 про стягнення з                                  ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» на користь ПАТ «Укргазбанк» грошових коштів, що пов’язані з виплатою кредиту.

20 жовтня 2013 року ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» звернулося до господарського суду міста Києва зі скаргою на дії ВДВС України.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» (позивач) зазначило, що постановою старшого державного виконавця ВДВС України від 15 липня 2013 року відкрито виконавче провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва від 16 липня 2012 року № 54/376, проте, як зазначає скаржник, строк пред’явлення зазначеного наказу до виконання закінчився 15 липня 2013 року, тому ДВС України мала відмовити у відкритті виконавчого провадження.

ПАТ «АБ «Укргазбанк» проти позову заперечувало, зазначаючи, що строк пред’явлення до виконання наказу господарського суду міста Києва від
16 липня 2012 року № 54/376 переривався 4 червня 2013 року у зв’язку з пред’явленням його до виконання до ВДВС України Іванківського РУЮ Київської області. Після цього перебігу строку пред’явлення наказу до виконання було поновлено в порядку частини другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження», і річний строк розпочався заново.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 5 грудня 2013 року скаргу ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» задоволено, визнано дії ВДВС України незаконними, а постанову старшого державного виконавця ВДВС України від 15 липня 2013 року про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва від 16 липня 2012 року № 54/376 скасовано.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 січня 2014 року ухвалу господарського суду міста Києва від 5 грудня 2013 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 17 березня
2014 року ухвалу господарського суду міста Києва від 5 грудня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 січня 2014 року залишено в силі.

В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновок, що після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, але час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується, як зазначено у змісті частини другої статті
23 Закону України «Про виконавче провадження». Тому з урахуванням вищенаведеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що період із 4 червня 2013 року до 21 червня 2013 року не зараховується до строку, відведеного для пред’явлення виконавчого документа до виконання, оскільки відбулося переривання строку, а відтак, позивач мав пред’явити наказ до виконання у строк до 2 липня 2013 року, натомість наказ безпосередньо було пред’явлено до виконання 15 липня 2013 року.

ПАТ «АБ «Укргазбанк» у порядку статті 111¹⁹ Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 54/376 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень частини другої статті
23 Закону України «Про виконавче провадження» та підпункту 7 пункту
2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у спірних правовідносинах.

В обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2013 року у справі № 23/120-11, у якій, на його думку, судом касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що переглядається, застосовано одну й ту саму норму матеріального права в подібних правовідносинах.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10 червня 2014 року  у справі № 54/376 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року в цій справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

Вищий господарський суд України, допускаючи справу № 54/376 до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що заявником додано копію судового рішення, у якому по-іншому, ніж у справі яка переглядається, застосовано положення частин першої та другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до пункту 1 статті 111¹⁶ ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема, з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та  встановлених судом фактичних обставин справи і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

У справі, що переглядається, наказ господарського суду м. Києва був дійсним для пред'явлення до виконання до 14 червня 2013 року. До спливу цього строку, 4 червня 2013 року, ПАТ «АБ «Укргазбанк» подало для виконання наказ до ВДВС України Іванківського РУЮ, але постановою від
21 червня 2013 року головним державним виконавцем ВДВС України Іванківського РУЮ було відмовлено у відкритті виконавчого провадження. На підставі норм частин першої–другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок пред'явлення наказу до виконання строк пред'явлення переривається і поновлюється, а не починається спочатку. Передбачений законом строк пред'явлення перервався на період з 4 по 21 червня 2013 року, який не зараховується до строку, відведеного для пред'явлення виконавчого документа до виконання, а тому позивач повинен був пред'явити наказ до виконання у строк до 2 липня 2013 року. Оскільки ж ПАТ «АБ «Укргазбанк» пред'явив наказ до належного органу ДВС лише 15 липня 2013 року, то строк пред'явлення наказу до виконання було пропущено.

У свою чергу, у постанові від 12 листопада 2013 року у справі
№ 23/120-11 Вищий господарський суд України, посилаючись на ті ж норми частин першої–другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» погодився з висновками судів попередніх інстанцій, якими визнано недійсною постанову ВДВС України про відмову у відкритті виконавчого провадження. У зазначеній справі стягувач подав наказ до ВДВС України Броварського МУЮ 24 січня 2012 року в межах строку пред'явлення до виконання (до 17 січня
2013 року), але 21 січня 2013 року йому було відмовлено у відкритті виконавчого провадження внаслідок неподання довіреності чи іншого документа на підтвердження його повноважень. Під час подання наказу вдруге (20 лютого 2013 року) та втретє (26 квітня 2013 року) ВДВС України Броварського МУЮ відмовив стягувачу з огляду на пропуск строку пред'явлення наказу до виконання. Суд касаційної інстанції, застосувавши вказані норми Закону, дійшов висновку, що пред'явлення наказу до виконання вдруге і втретє було здійснено в межах установлених Законом строків, оскільки внаслідок першого пред'явлення наказу до виконання строк перервався і після цього його перебіг було поновлено.

Аналіз зазначених рішень суду касаційної інстанції не дає підстав вважати, що ним було неоднаково застосовано положення частин першої– другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки  предмет позову у цих справах є іншим: постанова у справі № 54/376, яка переглядається, стосується скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, а у постанові, на яку посилається заявник, вирішувалося питання визнання недійсною постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Крім того, постанова, на яку посилається заявник, приймалася з огляду на фактичні обставини первісного звернення стягувача до належного органу виконавчої служби, проте без довіреності. У свою чергу, у справі, що переглядається, стягувач спочатку звернувся до неналежного органу ДВС України і тільки в подальшому, після спливу строку пред'явлення наказу до виконання, наказ було подано до належного органу ДВС України.

Таким чином, згідно з частиною першою статті 111²⁶ ГПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 111²³, 111²⁴, 111²⁶ ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

 

 

 

п о с т а н о в и л а:

 

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Украгазбанк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі
№ 54/376 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111¹⁶ ГПК України.

 

2. Якщо йдеться про строк давності предявлення, то корисним може бути огрунтування ЄСПЛ:    "Пономарев против Украины" ...

41. Суд зазначає, що ця справа стосується не екстраординарного перегляду остаточного та

обов’язкового рішення суду в порядку нагляду чи за нововиявленими обставинами (див., серед інших справ, рішення у справі «Трегубенко проти України» (Tregubenko v. Ukraine), заява № 61333/00, пп. 34–38, рішення від 2 листопада 2004 року; та рішення у справі «Правєдная проти Росії» (Pravednaya v. Russia), заява № 69529/01, пп. 27–34, рішення від 18 листопада 2004 року), а відновлення провадження через значний період часу шляхом поновлення строку на ординарне апеляційне оскарження. Суд зазначає, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито (див. пункти 19 та 20 вище), таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.

 

3. Арифметично вирахувавши ( з врахуванням ч.3 ст. 23 про ВП), що 365/366 днів строку давності предявлення витекли  - дійте: а) подайте заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (по ст.369 ЦПК),               б) роздрукуйте і долучіть Постанову НБУ №172 від 01.06.2011р., як формальний натяк на те, що банк повинен був вже списати присуджену судом заборгованість після 180 днів того, як заборгованість віднесена в 5 категорію "безнадійні";                      в) роздрукуйте і додайте пару аркушів балансу банку де йдеться про стан кредитного портфеля і сформований страховий резерв під кожну категорію кредитів (від 1 до 5-ої),                           г) в заяві по 369, або заяві про оскарження постанови ДВС про відкриття ВП, або у своїх запереченнях на заяву банку про поновлення строку вимагайте матеріалів "кредитної справи" змісту Постанови НБУ №279(до 2012р.) або №23(діючої) для переконання, що заборгованість не списана.  

 

     Або розбийте мою позицію в прах, бо від тотального ступору суддів (висять по 3 місяці, поки не появиться який шлях для маневру) по моїх заявах мені забагато зайвих забот

[Постановление ВСУ по пересмотру о необходимости учитывать исковую давность по каждому платежу]

Тоже интересует этот вопрос.

 

Вот например, на определенном этапе досрочно погасил часть тела кредита (т.е. на года 4 вперед) и потом по "устной" договоренности с Банком платил только %% более 3-х лет. В КД установлен срок исковой давности 3 года. Правильно ли я думаю, что глядя на эту постанову, отсчет срока исковой давности начался с момента, когда я перестал, согласно графика погашения тела кредита, его погашать, несмотря на то, что регулярно платил %%?

Якщо тіло повернене достроково і це не суперечить змісту договору (черговість виконання складових кредитного договору так і передбачає, що дострокове повернення(зарахування) тіла здійснюється якщо нема інших прострочок), то строк давності розпочинається з місяця/кварталу за який не виконане грошове зобовязання, тобто порушене право банку.   Все вірно. Слава Богу, що ВСУ вже не може далі давати "полутона" в сфері кредитних правовідносин, і біле називає білим, що є очевидним ще з основ виникнення цивільних зобовязань як за старим, так і за новим ЦК.  Відповідно, якщо тіло зараховане достроково (банк порушив черговість і не забрав платіж на комісії, пеню), то тут кредитор фактично підтвердив, що на час платежу інших прострочок не було. Вся справа в цифрах, читай в  бухобліку. Я зараз наслав у ВССУ заперечення на касацію де обгрунтовував, що жоден спір про кредитні зобовязання апріорі не може бути вирішений правильно без аналізу "кредитної справи", тобто документів первинного обліку цифр. Побачимо, чи сильно розізляться.

[ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" и "Укрсиббанк"]

Доброе время суток. Хочу попросить наших уважаемых юристов помочь мне разобраться в ситуации. Пред история КД заключен 2006 году в Укрсибе,в 2008 перестала платить,в 2010 подали иск по полной программе с нашей стороны был встречный(валюта и потребители),  отказали в полном объеме,аппеляция и кассация оставили в силе,сумма 14000000, одного из поручителей в 2013 году освободили по 559ч1 К.К.проходил как третья сторона в аппеляцию не подавали,мы подали по вновь открывшимся, на заседаниях по делу о поручителе 2013г узнала что долг продан К.К 12 12 2011г. Банк в 2011 году брал исполнительный лист срок предъявления 1июня 2011- 1июня 2012, производство закрыто.В ноябре 2012г К.К подавал заявление в суд о замене стороны в исполнительном производстве суд отказал,в сентябре 2013 года есть еще одно решение об отказе К.К в замене стороны в исполнительном производстве. У меня вопрос по срокам?Укрсибб больше не подавал в исп.службу но и К.К тоже никаких действий не предпринимал с 2011 года кроме вышеуказанных заявлений. Пожалуйста если кто то может  с ориентируйте меня по срокам  

   Рішення суду може бути виконано примусово через ДВС в межах  строку давності предявлення (365 або 366 днів з дня наступного за датою набрання рішенням законної сили). На підставі норм частин першої–другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» ...внаслідок пред'явлення наказу до виконання строк пред'явлення переривається і поновлюється, а не починається спочатку. Арифметично: 365/356 відняти  строк від дати відкриття по дату закінчення ВП незалежно від  кількості предявлень.  Дивіться Постанову Верховний суд 19.08.2014 №3-55гс14 і рішення першої, другої, третьої в цій справі.  http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8B570FF923F40D8EC2257D410027FCF9                                                                                          П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

19 серпня 2014 року                                                                               м. Київ

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Барбари В.П., 

суддів:

Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А.,

Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., –

 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі – ПАТ «АБ «Укргазбанк») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України  від 17 березня 2014 року у справі № 54/376 за позовом ПАТ «АБ «Укргазбанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний центр торгівлі» (далі – ТОВ «Міжнародний центр торгівлі») про стягнення грошових коштів і за скаргою ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» на дії відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (далі – ВДВС України), –

 

 

      в с т а н о в и л а:

 

 

У провадженні господарського суду міста Києва перебувала справа                 № 54/376 за позовом ПАТ «АБ «Укргазбанк» до ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» про стягнення грошових коштів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10 лютого 2012 року у справі № 54/376 позов задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 червня 2012 року у справі № 54/376 рішення господарського суду міста Києва від

10 лютого 2012 року змінено.

16 липня 2012 року господарським судом міста Києва на виконання зазначеної постанови Київського апеляційного господарського суду було видано відповідний судовий наказ № 54/376 про стягнення з                                  ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» на користь ПАТ «Укргазбанк» грошових коштів, що пов’язані з виплатою кредиту.

20 жовтня 2013 року ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» звернулося до господарського суду міста Києва зі скаргою на дії ВДВС України.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» (позивач) зазначило, що постановою старшого державного виконавця ВДВС України від 15 липня 2013 року відкрито виконавче провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва від 16 липня 2012 року № 54/376, проте, як зазначає скаржник, строк пред’явлення зазначеного наказу до виконання закінчився 15 липня 2013 року, тому ДВС України мала відмовити у відкритті виконавчого провадження.

ПАТ «АБ «Укргазбанк» проти позову заперечувало, зазначаючи, що строк пред’явлення до виконання наказу господарського суду міста Києва від

16 липня 2012 року № 54/376 переривався 4 червня 2013 року у зв’язку з пред’явленням його до виконання до ВДВС України Іванківського РУЮ Київської області. Після цього перебігу строку пред’явлення наказу до виконання було поновлено в порядку частини другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження», і річний строк розпочався заново.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 5 грудня 2013 року скаргу ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» задоволено, визнано дії ВДВС України незаконними, а постанову старшого державного виконавця ВДВС України від 15 липня 2013 року про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва від 16 липня 2012 року № 54/376 скасовано.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 січня 2014 року ухвалу господарського суду міста Києва від 5 грудня 2013 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 17 березня

2014 року ухвалу господарського суду міста Києва від 5 грудня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 січня 2014 року залишено в силі.

В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновок, що після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, але час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується, як зазначено у змісті частини другої статті

23 Закону України «Про виконавче провадження». Тому з урахуванням вищенаведеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що період із 4 червня 2013 року до 21 червня 2013 року не зараховується до строку, відведеного для пред’явлення виконавчого документа до виконання, оскільки відбулося переривання строку, а відтак, позивач мав пред’явити наказ до виконання у строк до 2 липня 2013 року, натомість наказ безпосередньо було пред’явлено до виконання 15 липня 2013 року.

ПАТ «АБ «Укргазбанк» у порядку статті 111¹⁹ Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі № 54/376 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень частини другої статті

23 Закону України «Про виконавче провадження» та підпункту 7 пункту

2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у спірних правовідносинах.

В обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2013 року у справі № 23/120-11, у якій, на його думку, судом касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що переглядається, застосовано одну й ту саму норму матеріального права в подібних правовідносинах.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10 червня 2014 року  у справі № 54/376 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року в цій справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

Вищий господарський суд України, допускаючи справу № 54/376 до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що заявником додано копію судового рішення, у якому по-іншому, ніж у справі яка переглядається, застосовано положення частин першої та другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до пункту 1 статті 111¹⁶ ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема, з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та  встановлених судом фактичних обставин справи і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

У справі, що переглядається, наказ господарського суду м. Києва був дійсним для пред'явлення до виконання до 14 червня 2013 року. До спливу цього строку, 4 червня 2013 року, ПАТ «АБ «Укргазбанк» подало для виконання наказ до ВДВС України Іванківського РУЮ, але постановою від

21 червня 2013 року головним державним виконавцем ВДВС України Іванківського РУЮ було відмовлено у відкритті виконавчого провадження. На підставі норм частин першої–другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок пред'явлення наказу до виконання строк пред'явлення переривається і поновлюється, а не починається спочатку. Передбачений законом строк пред'явлення перервався на період з 4 по 21 червня 2013 року, який не зараховується до строку, відведеного для пред'явлення виконавчого документа до виконання, а тому позивач повинен був пред'явити наказ до виконання у строк до 2 липня 2013 року. Оскільки ж ПАТ «АБ «Укргазбанк» пред'явив наказ до належного органу ДВС лише 15 липня 2013 року, то строк пред'явлення наказу до виконання було пропущено.

У свою чергу, у постанові від 12 листопада 2013 року у справі

№ 23/120-11 Вищий господарський суд України, посилаючись на ті ж норми частин першої–другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» погодився з висновками судів попередніх інстанцій, якими визнано недійсною постанову ВДВС України про відмову у відкритті виконавчого провадження. У зазначеній справі стягувач подав наказ до ВДВС України Броварського МУЮ 24 січня 2012 року в межах строку пред'явлення до виконання (до 17 січня

2013 року), але 21 січня 2013 року йому було відмовлено у відкритті виконавчого провадження внаслідок неподання довіреності чи іншого документа на підтвердження його повноважень. Під час подання наказу вдруге (20 лютого 2013 року) та втретє (26 квітня 2013 року) ВДВС України Броварського МУЮ відмовив стягувачу з огляду на пропуск строку пред'явлення наказу до виконання. Суд касаційної інстанції, застосувавши вказані норми Закону, дійшов висновку, що пред'явлення наказу до виконання вдруге і втретє було здійснено в межах установлених Законом строків, оскільки внаслідок першого пред'явлення наказу до виконання строк перервався і після цього його перебіг було поновлено.

Аналіз зазначених рішень суду касаційної інстанції не дає підстав вважати, що ним було неоднаково застосовано положення частин першої– другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки  предмет позову у цих справах є іншим: постанова у справі № 54/376, яка переглядається, стосується скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, а у постанові, на яку посилається заявник, вирішувалося питання визнання недійсною постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Крім того, постанова, на яку посилається заявник, приймалася з огляду на фактичні обставини первісного звернення стягувача до належного органу виконавчої служби, проте без довіреності. У свою чергу, у справі, що переглядається, стягувач спочатку звернувся до неналежного органу ДВС України і тільки в подальшому, після спливу строку пред'явлення наказу до виконання, наказ було подано до належного органу ДВС України.

Таким чином, згідно з частиною першою статті 111²⁶ ГПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 111²³, 111²⁴, 111²⁶ ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

 

 

 

п о с т а н о в и л а:

 

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Украгазбанк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі

№ 54/376 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 111¹⁶ ГПК України.

 

Головуючий                                                                      В.П. Барбара

 

Судді:                                                       

 

 

 

 

              М.І. Балюк                                                                     

                          

                 І.С. Берднік  

 

             В.С. Гуль              

 

              А.А. Ємець

 

 

 

                           П.І. Колесник

 

                           О.І. Потильчак

 

                           І.Б. Шицький

[Постановление ВСУ по пересмотру о обязательном расчете пени по валютным кредитам исключительно в гривне]

Продовження справи № 909/660/14  Новий світ V Форум : Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні. Відповідно, суди належним чином не дослідили наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення пені, методологію її нарахування (з урахуванням наведених вимог законодавства та умов кредитного договору), а отже не встановили відповідних обставин щодо розміру пені, заявленої до стягнення, у національній валюті. На новий в першу інстанцію в цій частині.

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44793294   ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

08 червня 2015 року Справа № 909/660/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий світ"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 р. (головуючий суддя Дубник О.П., судді Матущак О.І., Скрипчук О.С.)та на рішенняГосподарського суду Івано-Франківської області від 19.08.2014 р. (суддя Калашник В.О.)у справі№ 909/660/14 Господарського суду Івано-Франківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особіуповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у Публічному акціонерному товаристві "Банк Форум"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Новий світ"простягнення 3.698,10 дол. США, що в еквіваленті до гривні становить 43.924,42 грн. - пені за генеральним кредитним договором №25/07/14-KL від 01.06.2007 р.,за участю представників:позивачаСидоренко Ю.А.,відповідачаДобрянський І.В.,

В С Т А Н О В И В:

 

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.08.2014 р. у справі № 909/660/14, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 р. та постановою Вищого господарського суду України від 28.01.2015 р., стягнуто заборгованість за генеральним кредитним договором № 25/07/14-KL від 01.06.2007 р. в сумі 4.656.274,15 дол. США, що в еквіваленті до гривні станом на 03.06.2014 р. становить 55.305.194,22 грн., з яких: 132.575,41 дол. США прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів, що в еквіваленті до гривні станом на 03.06.2014 р. становить 1.574.672,92 грн.;  4.434.931,69 дол. США - поточна заборгованість по поверненню кредитних коштів, що в еквіваленті до гривні станом на 03.06.2014 р. становить 52.676.184,98 грн.;  36.856,37 дол. США - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, що в еквіваленті до гривні станом на 03.06.2014 р. становить 437.763,89 грн.; 48.212,58 дол. США поточна сума заборгованості за нарахованими процентами, що в еквіваленті до гривні станом на 03.06.2014 р. становить 572.648,00 грн.; 3.698,10 дол. США - пеня, що в еквіваленті до гривні станом на 03.06.2014 р. становить 43.924,42 грн.

Постановою Верховного Суду України від 01.04.2015 р. постанову Вищого господарського суду України від 28.01.2015 р. у справі № 909/660/14 скасовано в частині задоволення вимог про стягнення пені, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

В касаційній скарзі відповідач просив скасувати вищевказані рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд, в т.ч. в частині задоволення вимог про стягнення пені.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню в частині задоволення вимог про стягнення пені з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.06.2007 р. між Акціонерним комерційним банком "Форум" (правонаступником якого є ПАТ "Банк Форум") і ТОВ "Новий світ" укладено генеральний кредитний договір № 25/07/14-KL (далі - генеральний кредитний договір), згідно з пунктом 1.1 якого позивач зобов'язався надати відповідачеві кредитні кошти у формі невідновлюваної кредитної лінії, що не перевищує максимальний ліміт кредитування (4.500.000,00 доларів США), в порядку і на умовах, які встановлені цим договором та додатковими договорами. У свою чергу відповідач зобов'язався прийняти та належним чином використати і повернути банку отримані в межах максимального ліміту кредитування кредитні кошти, а також сплатити відповідні проценти і виконати всі інші зобов'язання згідно з умовами цього договору та додаткових договорів.

За змістом пункту 1.3 договору, що визначає порядок надання кредитних коштів, видача кредиту позичальнику в межах максимального ліміту кредитування здійснюється повністю або окремими траншами, відповідно до кредитних заявок, які надаються позичальником до банку, та додаткових договорів, що є невід'ємною частиною цього договору. Після надання банку кредитної заявки позичальник зобов'язаний прийняти кредитні кошти відповідно до своєї кредитної заявки та укладеного відповідного додаткового договору.

На підставі додаткових договорів ПАТ "Банк Форум" надало ТОВ "Новий світ" кредит на загальну суму 4.500.000,00 доларів США.

У подальшому до генерального кредитного договору та додаткових договорів неодноразово вносилися зміни та доповнення.

Додатковим договором № 1 від 04.11.2011 р. до генерального кредитного договору сторони дійшли згоди, що максимальний ліміт кредитування за генеральним кредитним договором збільшується до 5.097.975,43 доларів США, що включає в себе суму загальної заборгованості відповідача перед банком (у тому числі за простроченими процентами), а саме: заборгованість за додатковими договорами і транш у розмірі 597.975,43 доларів США. Зазначеним додатковим договором встановлено дату повернення максимального ліміту кредитування - 31.12.2018 р.

На виконання договірних зобов'язань ПАТ "Банк Форум" надало ТОВ "Новий світ" кредитні кошти у розмірі 5.097.975,43 доларів США, що підтверджується меморіальними ордерами.

Суди попередніх інстанцій стягнули пеню у доларах США, мотивуючим це тим, що стягнення із ТОВ "Новий світ" на користь ПАТ "Банк Форум" пені в доларах США в еквіваленті до валюти України (гривні) здійснено із розрахунку за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення вимоги про стягнення пені.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Відповідно до частини 2 статті 343 господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не надали оцінки тому, що чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні. Відповідно, суди належним чином не дослідили наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення пені, методологію її нарахування (з урахуванням наведених вимог законодавства та умов кредитного договору), а отже не встановили відповідних обставин щодо розміру пені, заявленої до стягнення, у національній валюті.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин в частині задоволення вимог про стягнення пені, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору в зазначеній частині.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі в частині задоволення вимог про стягнення пені підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст. ст.  85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд

 

П О С Т А Н О В И В:

 

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий світ" в частині вимоги про скасування оскаржуваних рішення та постанови щодо задоволення вимог про стягнення пені задовольнити.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.08.2014 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 р. у справі №909/660/14 в частині задоволення вимог про стягнення пені скасувати з передачею справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

 

 

 

Головуючий суддя О.О. Євсіков   суддіО.А. Кролевець    О.В. Попікова

[ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" и "Укрсиббанк"]

ні, нотаріус лише посвідчив договір купівлі-продажу, а заміна сторони то інша дія, за бажанням клієнта

не зовсім. ч.3 ст.24 Закону Про іпотеку:              Правочин про відступлення прав за іпотечним договором

підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке

відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому

законодавством порядку. ( Частина третя статті 24 із змінами,

внесеними згідно із Законом N 3273-IV ( 3273-15 ) від 22.12.2005 )

[Бухгалтерські маніпуляції страховим резервом = зловживання правом (ч.6 ст.13 ЦК)]

Я думаю, что ситуация в решении, размещенном в топике, удачное стечение обстоятельств.

 

п.с. стоит выкладывать хотя бы решения апелляционных судов или ВССУ.

Размещенные решения первой инстанции зачастую слетают уже в апелляции.

   Апеляція вирішила стягнути з позочальника. Справа № 464/5116/13                       Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна Г.О.

Провадження № 22-ц/783/187/15                            Доповідач в 2-й інстанції:  Бойко  С. М.

Категорія:27

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

               26 травня 2015 року                 м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

               головуючого - судді Бойко С.М.,

                              суддів: Берези В.І., Штефаніци Ю.Г.,

                              секретаря - Брикайло М.В.,

    з участю: представника ПАТ «Альфа-банк» - Биленя Т.Я.,

    представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: публічне акціонерне товариство «Омега Банк», публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_6, публічне акціонерне товариство «Омега Банк» про визнання поруки такою, що припинена, та визнання договорів недійсними, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», публічного акціонерного товариства «Омега Банк», треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про визнання поруки такою, що припинена, визнання недійсними договорів, визнання припиненими правовідносин за кредитним договором,-

                                                         в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року публічне акціонерне товариство (далі-ПАТ) «Альфа-Банк», як новий кредитор на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року, звернулось до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_3, як з позичальника, та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, як з поручителів, заборгованості за кредитним договором №1301/0208/71-018, укладеним між відкритим акціонерним товариством (далі-ВАТ) «Сведбанк» та ОСОБА_3 29.02.2008 року, у розмірі 347639 грн. 12 коп., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 311214 грн. 97 коп., заборгованість по процентах - 36320 грн. 67 коп., пеня - 103 грн. 48 коп.

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_7 звернулись до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання поруки припиненою у зв»язку із збільшенням без їхньої згоди обсягу відповідальності за кредитним договором та у зв»язку із закінченням строку, встановленого для пред»явлення до них вимоги; визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк»; визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк».

Відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Альфа-Банк», ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Омега Банк», в якому просив визнати такою, що припинена порука поручителів ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 у зв»язку із збільшенням без їхньої згоди обсягу відповідальності за кредитним договором та у зв»язку із закінченням строку, встановленого для пред»явлення до них вимоги; визнати недійсними договори про внесення змін і доповнень до кредитного договору №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року за №1 від 01.03.2010 року, за №2 від 02.03.2010 року, за №3 від 12.08.2011 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» в частині відступлення права вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» в частині відступлення права вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року; розподілити ризик зростання курсу долара США у відношенні до гривні між кредитодавцем і позичальником порівно і визначити розмір грошових зобов»язань позичальника за кредитним договором №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року у валюті України; застосувати наслідки нікчемного правочину, наслідки прострочення кредитора та наслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки і визнати припиненими правовідносини між кредитодавцем і позичальником, які виникли на підставі кредитного договору №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року.                                        

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09.07.2014 року в задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_5, ОСОБА_7 задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано такою, що припинена у зв»язку із закінченням строку, встановленого для пред»явлення кредитором вимоги до поручителів, поруку ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, яка виникла на підставі договорів поруки від 29.02.2008 року, укладених з ПАТ «Сведбанк».

В іншій частині зустрічних позовів відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач за первісним позовом ПАТ «Альфа-Банк», просить його скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову та в частині задоволених вимог по зустрічних позовах з підстав неповного з»ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічних позовів відмовити в повному обсязі.

Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність вимог банку за первісним позовом щодо набуття права вимоги до боржників за кредитним договором від 29.02.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, оскільки всі необхідні, на його думку, докази для підтвердження цієї обставини були ним подані до суду, а акт приймання-передачі прав вимоги від 15.06.2012 року надавався суду для огляду в судовому засіданні. Не погоджується апелянт й з висновком суду першої інстанції про припинення поруки поручителів, оскільки в договорах поруки вказано, що поручителі зобов»язуються відповідати за виконання зобов»язань по кредитному договору щодо повернення коштів позичальником строком до 28.02.2038 року. Апелянт вважає, що строком припинення поруки за цими договорами є повне виконання позичальником або поручителем своїх обов»язків, передбачених основним зобов»язанням.

В судове засідання апеляційного суду всі інші учасники судового розгляду, окрім представника ПАТ «Альфа-Банк» та представника ОСОБА_3, жодного разу не з»явились, хоча всі повідомлялись про час і місце розгляду справи у встановленому процесуальним законом порядку шляхом надіслання судових повісток рекомендованими листами на відомі суду адреси місця їхнього проживання (місцезнаходження) (а.с.55-69, 72-84, 87-98, 104-116, 187-192, 217-219 т.3), а тому розгляд справи проведено з урахуванням вимог ст.ст.77, 305 ЦПК України у їхній відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони апелянта в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29.02.2008 року між ВАТ «Сведбанк» (кредитодавцем), правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_3 (позичальником) було укладено кредитний договір №1301/0208/71-018, згідно з яким ВАТ «Сведбанк» надав ОСОБА_9 кредит у розмірі 90000 доларів США строком на 30 років до 28.02.2038 року зі сплатою 11,9% річних за користування кредитом (а.с.19-27 т.1).

01.03.2010 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Сведбанк» було укладено договір про внесення змін і доповнень №1 до кредитного договору №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, яким кредитний договір викладено в новій редакції (а.с.28-32 т.1).

Відповідно до нової редакції кредитного договору, сторони домовились повністю змінити порядок сплати процентів і кредиту позичальником. Починаючи з 10.04.2010 року, позичальник повинен був здійснювати погашення кредиту та сплату процентів за період користування кредитом шляхом здійснення фіксованих платежів (ануїтетний платіж) у сумі 880,49 доларів США у чітко встановлений цим договором термін - 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору.

02.03.2010 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Сведбанк» укладено договір про внесення змін і доповнень №2 до кредитного договору №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року (а.с.33-34 т.1), за умовами якого прострочена заборгованість по поверненню тіла кредиту (248,00 доларів США) та прострочена заборгованість за процентами (2101,49 доларів США) була переведена в строкову заборгованість шляхом збільшення розміру кредиту (тіла кредиту) до 87914,49 доларів США. Змінено процентну ставку за користування кредитними коштами: за період з 03.03.2010 року по 09.01.2011 року включно - 7% річних; за період з 10.01.2011 року по 09.01.2012 року включно - 10% річних; за період з 10.01.2012 року по 28.02.2038 року включно - 12,88% річних. Крім того, цими ж змінами було запроваджено нову комісію за дострокову часткову або повну сплату платежів: 1% від суми дострокового погашення в період з 03.03.2010 року по 09.01.2011 року включно; 2% від суми дострокового погашення в період з 10.01.2011 року по 09.01.2012 року включно; 4,04% від суми дострокового погашення в період 10.01.2012 року по 28.02.2038 року включно. Згідно з п. 5 договору про внесення змін і доповнень №2 від 02.03.2010 року було встановлено нові розміри ануїтетного платежу: з 10.04.2010 року по 09.02.2011 року - 597,47 доларів США; з 10.02.2011 року по 09.02.2012 року - 777,34 долари США; з 10.02.2012 року - 960,92 долари США.

12.08.2011 року укладено договір про внесення змін та доповнень №3 до кредитного договору №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року (а.с.35-36 т.1), згідно з яким у зв»язку з добровільною реалізацією заставного майна змінено процентну ставку за користування кредитними коштами: 10% річних за період користування кредитом з 12.08.2011 року по 09.01.2012 року; 12,88% річних за період користування кредитом з 10.01.2012 року по 28.02.2038 року, а також розмір ануїтетних платежів: починаючи з 10.10.2011 року такий повинен становити 350,34 доларів США, а з 10.02.2012 року - 433,07 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором, 29.02.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пелех О.З. та зареєстрований в реєстрі за №468, згідно з яким ОСОБА_3 передав банку в іпотеку належну йому квартиру АДРЕСА_1.

Крім того, 29.02.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, а 12.08.2011 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_8 укладено договори поруки №1301/0208/71-018-Р-1, №1301/0208/71-018-Р-2, №1301/0208/71-018-Р-З, №1301/0208/71-018-Р-4 (а.с.40-59 т.1), згідно з якими останні взяли на себе зобов»язання відповідати за виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору.

Відповідно до п.п. 1.1, 3.1.1 кредитного договору, ОСОБА_3 зобов»язувався повернути банку надані кредитні кошти (кредит), сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку та на умовах, визначених у даному договорі.

Судом встановлено, що ВАТ «Сведбанк» свої зобов»язання за кредитним договором виконав в повному обсязі та надав ОСОБА_9 кредит на умовах, визначених укладеним між ними договором. Однак, позичальник допустив порушення умов договору щодо сплати щомісячних платежів, що давало право банку на дострокове стягнення з нього всієї суми кредиту та процентів за користування ним (п.9.1 договору в зміненій редакції).

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами (а.с.10 т.1).

15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами (а.с.11-18 т.1).

«Право вимоги» за вказаними вище договорами означає усі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) продавця у якості кредитора до позичальників за кредитними договорами, окрім права продавця на договірне списання коштів з рахунків позичальників, відкритих у продавця, а також усі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов»язків за кредитними договорами та договорами забезпечення (п.1.1 договору).

Перелік договорів та купівельна ціна за права вимоги визначені у Додатках до цих договорів.

Відповідно до п. 2.3 вказаних вище договорів, які є аналогічними за змістом, права вимоги переходять від продавця до покупця, та обов»язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов»язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов»язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов»язання клієнта перед фактором.

Відповідно до загального порядку заміни кредитора у зобов»язанні, визначеного ч. 2 ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов»язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов»язку первісному кредиторові є належним виконанням. Боржник має право не виконувати свого обов»язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов»язанні.

Статтею 1082 ЦК України визначено порядок виконання боржником грошової вимоги факторові. За змістом цієї норми боржник зобов»язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов»язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов»язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов»язку перед клієнтом.

Письмовою вимогою від 27.12.2012 року ПАТ «Альфа-Банк» повідомив ОСОБА_3 про відступлення права вимоги за кредитним договором, про розмір заборгованості за цим договором станом на 10.12.2012 року (43597,69 доларів США) та про нового кредитора (фактора), якому має бути здійснений платіж (а.с.64-67 т.1).

Згідно з розрахунком заборгованості станом на 10.12.2012 року (а.с.60 т.1), заборгованість ОСОБА_3 за тілом кредитом становила 38935,94 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти за курсом НБУ становило 311214 грн. 97 коп., заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами становила 4544,06 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти за курсом НБУ становило 36320 грн. 67 коп., та пеня за прострочення виконання грошового зобов»язання - 117,69 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти за курсом НБУ становило 940 грн. 70 коп., розмір якої позивач зменшив на 11% - до 103 грн. 48 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» про стягнення заборгованості за вказаним вище кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факту виникнення у нього права вимоги до відповідачів за цим договором, оскільки не надав доказів на підтвердження того, що відступлення права грошової вимоги за кредитом ОСОБА_3 справді мало місце, а саме, не надав акти приймання-передачі прав вимоги за договорами купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року та від 15.06.2012 року.

Однак, такого висновку районний суд дійшов передчасно, без повного з»ясування обставин, які підтверджують факт переходу права вимоги за кредитним договором, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, від первісного кредитора до нових кредиторів на підставі зазначених вище договорів купівлі-продажу права вимоги.

На вимогу апеляційного суду, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., яка посвідчувала договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк», надала нележним чином посвідчену копію цього договору із Додатком №1 до нього (а.с.184 т.3).

З названого договору та Додатку №1 до нього (а. 1-15, 52 (зворот)), який оформлений додатком до третього тому справи, встановлено, що 25.05.2012 року ПАТ «Сведбанк» продав, а ПАТ «Дельта Банк» купив право вимоги за кредитним договором №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, та договорами поруки №1301/0208/71-018-Р-1, №1301/0208/71-018-Р-2, №1301/0208/71-018-Р-З, №1301/0208/71-018-Р-4, укладеними з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Станом на дату підписання цього договору (25.05.2012 року), основна непогашена сума кредиту за кредитним договором №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, обрахована у національній валюті України, становила - 315381 грн. 11 коп., а сума нарахованих, але несплачених відсотків, - 14808 грн. 50 коп.

На вимогу апеляційного суду, Київський державний нотаріальний архів Головного територіального управління юстиції в м.Києві, надав належним чином посвідчену копію договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» із Додатком №1 до нього (а.с. 1-147 т.4).

З цього договору та Додатку №1 до нього (а.с. 2-14, 43 т.4) встановлено, що 15.06.2012 року ПАТ «Дельта Банк» продав, а ПАТ «Альфа-Банк» купив право вимоги за кредитним договором №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, та договорами поруки №1301/0208/71-018-Р-1, №1301/0208/71-018-Р-2, №1301/0208/71-018-Р-З, №1301/0208/71-018-Р-4, укладеними з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Згідно з Додатком №1 до цього договору, основна непогашена сума кредиту (у валюті кредиту) за кредитним договором №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, станом на 25.05.2012 року складала - 38935,94 долларів США, сума нарахованих, але несплачених відсотків, - 1828,21 долларів США, а станом на 15.06.2012 року: непогашена сума кредиту становила - 38935,94 долларів США, сума нарахованих, але несплачених відсотків, - 2106,27 долларів США (а.с.43 т.4).

Актом приймання-передачі, складеним 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» (продавцем) та ПАТ «Альфа-Банк» (покупцем), копію якого апелянт долучив до апеляційної скарги (а.с.42 т.3), підтверджено факт здійснення відступлення прав вимоги від продавця до покупця за кредитними договорами відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк».

Крім того, з інформації, наданої апеляційному суду Київським державним нотаріальним архівом, також встановлено, що 17.07.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» (продавцем) та ПАТ «Альфа-Банк» (покупцем) було укладено Додатковий договір №1 до договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року (а.с.157-158 т.4).

Метою укладення цього Додаткового договору (п.п.2, 3) було уточнення суми заборгованості та купівельної ціни за право вимоги за окремими кредитними договорами у зв»язку з погашенням окремими боржниками заборгованості за кредитними договорами, зазначеними у Додатку №1 до договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року, та викладено Додаток №1 в новій редакції, який оформлено Додатком №2 до названого вище Додаткового договору.

Згідно з п.2 Додаткового договору №1, сторони цього договору підтвердили, що відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року не відбулось лише щодо кредитних договорів, зазначених у Додатку №1 до Додаткового договору (а.с.159 т.4), однак, в переліку кредитних договорів, зобов»язання за якими виконано в повному обсязі, названого вище кредитного договору, позичальником за яким є ОСОБА_3, немає.

Згідно з Додатком №2 до Додаткового договору №1 від 17.07.2012 року до договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року (а.с.160-206 т.4), основна непогашена сума кредиту (у валюті кредиту) за кредитним договором №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, станом на 25.05.2012 року складала - 38935,94 долларів США, сума нарахованих, але несплачених відсотків, - 1828,21 долларів США, а станом на 15.06.2012 року: непогашена сума кредиту становила - 38935,94 долларів США, сума нарахованих, але несплачених відсотків, - 2106,27 долларів США (а.с.197 зворот т.4).

Таким чином, безспірно встановлено, що на момент відступлення права вимоги за кредитним договором №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, від первісного кредитора новому кредитору - ПАТ «Альфа-Банк», сума заборгованості за тілом кредиту залишалась незмінною і становила 38935,94 долларів США, збільшувалась лише сума нарахованих, але несплачених процентів за користування кредитом, а тому вимога ПАТ «Альфа-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором у межах заявлених вимог підлягає задоволенню в повному обсязі.

Дводи сторони ОСОБА_3 про відсутність заборгованості за кредитним договором є безпідставними, оскільки суд першої інстанції в своєму рішенні, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3, яке останній не оскаржував, зазначив, що «суду не було надано доказів того, що реалізація предмету іпотеки призвела до реального виконання боржником ОСОБА_3 свого зобов»язання за кредитним договором в повному обсязі і жодних контррозрахунків розміру заборгованості чи відсутності такої за кредитним договором ОСОБА_3 не надано».

Крім того, реалізація ОСОБА_3 предмету іпотеки була здійснена у серпні 2011 року і, як наслідок, 12.08.2011 року було укладено договір про внесення змін та доповнень №3 до кредитного договору №1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, згідно з яким у зв»язку з добровільною реалізацією заставного майна змінено процентну ставку за користування кредитними коштами: 10% річних за період користування кредитом з 12.08.2011 року по 09.01.2012 року; 12,88% річних за період користування кредитом з 10.01.2012 року по 28.02.2038 року, а також розмір ануїтетних платежів, починаючи з 10.10.2011 року такий повинен становити 350,34 доларів США, а з 10.02.2012 року - 433,07 доларів США.

В матеріалах справи немає квитанцій про сплату ОСОБА_3 щомісячних платежів та заборгованості за кредитним договором у 2012 році, в тому числі й після відступлення права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до нових, що також підтверджується останнім (уточненим) договором, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» 17.07.2012 року.

Таким чином, заборгованість за кредитним договором у розмірі 347639 грн. 12 коп., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 311214 грн. 97 коп., заборгованість по процентах - 36320 грн. 67 коп., пеня -103 грн. 48 коп., - підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 у користь ПАТ «Альфа-Банк» в повному обсязі, у зв»язку з чим оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про задоволення цієї вимоги в повному обсязі.

Враховуючи те, що позивач у своєму позові просив стягнути заборгованість за кредитним договором саме в національній валюті України у визначеному ним розмірі, колегія суддів не визначає заборгованість в еквіваленті до валюти кредиту - доллара США станом на момент розгляду даної справи в суді, проти чого не заперечував і представник банку в судовому засіданні.

При цьому, колегія суддів вважає доводи апелянта про солідарне стягнення вказаного вище розміру заборгованості за кредитним договором з відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 є безпідставними і задоволенню не підлягають, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про припинення поруки названих поручителів на підставі ч.4 ст.559 ЦПК України, виходячи з розрахунків ПАТ «Альфа-Банк» (а.с.61 т.1), згідно з якими, позичальник прострочив сплату ануїтетних платежів ще у лютому 2012 року (повинен був сплатити черговий платіж 10.02.2012 року), а тому на момент пред»явлення новим кредитором письмової вимоги до поручителів у січні 2013 року (а.с.64-65 т.1) та на момент звернення нового кредитора до суду із вказаним позовом у травні 2013 року, закінчився встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк для пред»явлення кредитором вимоги до поручителів про дострокове стягнення всієї суми кредиту.

Посилання апелянта на те, що в договорах поруки остаточний строк її дії визначений строком дії основного зобов»язання до 28.02.2038 року, не ґрунтується на нормі закону та суперечить правовій позиції Верховного Суду України.

Таким чином, в цій частині суд першої інстанції правильно вирішив спір, застосувавши матеріальний закон, який підлягав застосуванню, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які б були підставою для зміни чи скасування рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому в решті апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Враховуючи норму ст.88 ЦПК України та задоволення апеляційним судом позовної вимоги ПАТ «Альфа-Банк» про стягнення у його користь заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, підлягають компенсації за рахунок відповідача ОСОБА_3 й понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 3441 грн. (а.с.6 т.1) та судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1738 грн. 20 коп. (а.с. 51 т.3).

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.1, 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2014 року в частині відмови у задоволенні первісного позову публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 у користь публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором №1301/0208/71-018, укладеним між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_3 29 лютого 2008 року, у розмірі 347639 (триста сорок сім тисяч шістсот тридцять дев»ять) гривень 12 копійок, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 311214 гривень 97 копійок, заборгованість по процентах - 36320 гривень 67 копійок, пеня - 103 гривні 48 копійок, та судові витрати в розмірі 5179 (п»ять тисяч сто сімдесят дев»ять) гривень 20 копійок.

В задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий:                                        Бойко С.М.

   Судді:                                         Береза В.І.

    

                                             Штефаніца Ю.Г.

  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44695812

[Определение ВССУ об отказе Кей коллект во взыскании долга по договору с Укрсиббанком]

Если бы он был признан недействительным, то был бы недействителен с самого начала, т.е. выхода в свет 1-ой версии данного постановления, где был этот пункт. Однако этот пункт только исключили из постановления, а не признали его недействительным. А это большая разница.

Или я не прав?

якщо сайт Верховної Ради не обманює, то виключення набрало чинності  з 25 березня 2014 року. Цим:                                                                                                                                                             НАЦІОНАЛЬНА КОМІСІЯ, ЩО ЗДІЙСНЮЄ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ РИНКІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

06.02.2014  № 352

 

Зареєстровано в Міністерстві 

юстиції України 

3 березня 2014 р. 

за № 342/25119

Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", пункту 13 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1070, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ПОСТАНОВИЛА:

1. Віднести до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів):

фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення;

отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

2. Пункт 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 373/16389, виключити.

У зв’язку з цим пункти 2-6 уважати відповідно пунктами 1-5.

3. Департаменту регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг фінансовими компаніями забезпечити подання цього розпорядження до Міністерства юстиції України для державної реєстрації.

4. Сектору зв’язків з громадськістю та протоколу забезпечити оприлюднення цього розпорядження після його державної реєстрації.

5. Це розпорядження набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

6. Контроль за виконанням цього розпорядження покласти на члена Нацкомфінпослуг Бірюка С.О.

Голова Комісії

Б. Візіров

А до 25.03.2014 діяло так: ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З РЕГУЛЮВАННЯ РИНКІВ

ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ

Р О З П О Р Я Д Ж Е Н Н Я

03.04.2009 N 231

Зареєстровано в Міністерстві

юстиції України

23 квітня 2009 р.

за N 373/16389

Про віднесення операцій з фінансовими

активами до фінансових послуг

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 та пункту 6

частини першої статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та

державне регулювання ринків фінансових послуг" ( 2664-14 ) та

підпункту 7 пункту 4 Положення про Державну комісію з регулювання

ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента

України від 4 квітня 2003 року N 292 ( 292/2003 ), Державна

комісія з регулювання ринків фінансових послуг України

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Віднести до фінансової послуги факторингу сукупність таких

операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних

цінних паперів):

1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які

уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі

права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів

господарювання за договором, на якому базується таке відступлення;

3) отримання плати за користування грошовими коштами,

наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом

дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо

інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується

відступлення.

2. Операції фінансових установ з придбання іпотечних активів

та/або набуття права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами

(позиками), які здійснюються з метою випуску іпотечних цінних

паперів відповідно до статті 28 Закону України "Про іпотеку"

( 898-15 ), статті 2 Закону України "Про іпотечні облігації"

( 3273-15 ), а також статей 16 та 31 Закону України "Про іпотечне

кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та

іпотечні сертифікати" ( 979-15 ), є фінансовими послугами.

3. Департаменту державного регулювання та розвитку ринків

фінансових послуг разом з юридичним департаментом забезпечити

подання цього розпорядження до Міністерства юстиції України для

державної реєстрації.

4. Управлінню організаційно-аналітичного забезпечення роботи

керівника забезпечити опублікування цього розпорядження в засобах

масової інформації після його державної реєстрації.

5. Контроль за виконанням цього розпорядження покласти на

члена Комісії - директора департаменту нагляду за фінансовими

компаніями.

6. Це розпорядження набирає чинності з дня його офіційного

опублікування.

Голова Комісії В.Суслов

Протокол засідання Комісії

03.04.2009 N 469

ПОГОДЖЕНО:

Голова Державного комітету    

України з питань регуляторної

політики та підприємництва К.Ващенко

Перший заступник Голови Правління

Національного банку України А.В.Шаповалов 

[Решения 3-х инстанций об отказе Кредитным инициативам в обращении взыскания на предмет ипотеки по договору с Проминвестбанком]

интересно если банк получил компенсацию по списанному договору ОБЯЗАТЕЛЬСТВО ВЫПОЛНЕНО? И ПРАВО ТРЕБОВАТЬ ТЕПЕРЬ У ГОСУДАРСТВА)

Уточніть, коли саме отримано дохід в 2014 чи в 2015 році?                                                           Бо тут починається самое интересное место  Терра інкогніта.   Близкий за змістом варіант: оподаткування за аналогією до отримання подарунка - значить правовідносини кредиту припинені. Тут не виникає заміни кредитора, оскільки підстава припинення зобовязання- " Стаття 607. Припинення зобов'язання неможливістю його виконання

1. Зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.  ". Боржник не зобовязаний, але має право сплатити частину або повністю борг після витікання строку давності, що ніяк не впливає на поновлення строку давності. З другої сторони, кредитору може бути поновлено строк, пропущений з поважної причини.   В бух і податковому обліку юросіб все достатньо просто: списане-у витрати; отримане у доходи в тому податковому періоді, коли факт списання чи  "сплати боржником" мав місце. Очевидно, що для фізосіб логіка така ж: зараз сплата податку зі списаної (подарованої) суми, потім(якщо карта ляже неправильно) - фактично стягнене чи сплачене ляже у витрати майбутнього податкового періоду.  А от при варіанті  прощення в 2015 році  ( по ст.605 і нових доповненнях до ПК ) : всі вільні назавжди      

[Определение ВССУ об отказе Кей коллект во взыскании долга по договору с Укрсиббанком]

Хорошо конечно, но ставит ли это решение точку над "И" учитывая, что "пункт 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року" был признан недействительным ???

   Звичайно - ні. Традиція нашої судової системи на прості питання не давати відповідей, поки не вилазить боком, живуча.  Точки може поставити тільки  ВСУ за настійним проханням зацікавлених ( і то бувають  варіанти) . Цей пункт з розпорядження виключений в 2014 році самою Держфінпослуг від гріха подалі і не на виконання "про незаконність і недійсність".    

[Определение ВССУ об отказе Кей коллект во взыскании долга по договору с Укрсиббанком]

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37709890              ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

 

У Х В А Л А

 

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2014 р.                               м. Київ                                        К/9991/3380/12

 

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В. Васильченко Н.В.   Чумаченко Т.А.  розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання протиправним та скасування окремих положень рішення,-

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" звернулось в суд з позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, в якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги №256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року в частині усунення порушень частини другої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в частині недотримання обмеження щодо укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття відступлення права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників-фізичних осіб за період з 01 січня 2009 року по 21 березня 2011 року.    

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуване розпорядження в частині неправомірності укладення договорів факторингу щодо набуття права грошової вимоги до боржників-фізичних осіб та необхідності усунення позивачем вказаного порушення не відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року  у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано розпорядження відповідача про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги №256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року в частині усунення позивачем порушень частини другої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" щодо недотримання обмеження про укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття відступлення права грошової вимоги за договорами факторингу, укладеними позивачем з боржниками-фізичними особами за період з 01 січня 2009 року по 21 березня 2011 року.      

Не погоджуючись з оскаржуваним судовим рішенням, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга  підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 05 квітня 2011 року інспекційною групою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України проведено планову виїзну інспекцію позивача з питань дотримання вимог законодавства у сфері фінансових послуг за період з 22 березня 2011 року по 05 квітня 2011 року, за результатами якої складено акт № 265/42/5.

У вказаному акті зазначено, що в ході перевірки встановлено порушення позивачем законодавства, зокрема: приписів частини другоїстатті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в частині недотримання позивачем обмеження щодо укладення договорів факторингу з порушенням пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників-фізичних осіб.

На підставі виявлених в ході перевірки порушень відповідачем винесено розпорядження № 256/42/5/4/3-ФК від 15 квітня 2011 року про усунення порушень вимог законодавства України про фінансові послуги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що укладені позивачем договори факторингу не відповідають приписам чинного законодавства, оскільки боржниками за вказаними угодами про відступлення права грошової вимоги є фізичні особи, що є порушенням чинного законодавства.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, щоЦивільний кодекс України, який має вищу юридичну силу ніж Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, не містить обмеження щодо особи, право вимоги грошових коштів до якої відступлене за договором факторингу, на відміну від вказаного положення, відтак підлягають застосуванню приписи Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"визначено право на здійснення операцій з надання фінансових послуг. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

Статтею 23 цього Закону передбачено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Відповідно до п. 1 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого постановою КМУ від 03.02.2010 року № 157, Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах , визначених законодавством.

Таким чином, зазначеним законом визначено, що виключне право та/або обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюється законами та нормативно-правовими актами державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг.

Пунктом 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, визначено, що до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників-суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2  статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг визначено, що «договір факторингу» означає договір, укладений між однією стороною ( позичальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого, зокрема, постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями ( боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання. Для особистого, сімейного або домашнього використання товари можуть придбавати лише фізичні особи.

Частиною другою статті 10 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, міститься інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Зазначене свідчить, що висновки суду апеляційної інстанції зроблено без урахування наведених вимог закону.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на встановлених по справі  обставинах та  правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону або змінено помилково.

 

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України  задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді:

[ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" и "Укрсиббанк"]

Если брать именно тело кредита, то по графику погашения оно у меня проплачено  до 2016 года,просрочка только по процентам,спасибо за совет буду искать адвоката

На перший погляд, повторюю-на перший погляд, якщо маєте документальне підтвердження сплати тіла аж до 2016 року, то це чудова деталь у Вашу користь. Колектори не мають права достроково витребовувати кредит, якщо нема прострочення по тілу (ч.2 ст.1050 ЦК:       2. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу). Підозрюю, що у Вашому кредитному договорі передбачені додаткові підстави для дострокового витребування (прострочення  процентів і т.д. й т.п.). Тоді слід застосовувати  ст.58 Конституції (оскільки Ваша цивільна відповідальність помякшена новою редакцією ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів").        Ч.10 ст.11 (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12): 10. Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту ОДЕРЖУЄ ВНАСЛІДОК ПОРУШЕННЯ СПОЖИВАЧЕМ умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі:

1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або

{Пункт 1 частини десятої статті 11 в редакції Закону № 3795-VI від 22.09.2011}

2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або

3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або

4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, А ЗА СПОЖИВЧИМ КРЕДИТОМ, ЗАБЕЗПЕЧЕНИМ ІПОТЕКОЮ, та за споживчим кредитом на придбання житла - ШІСТДЕСЯТИ календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

{Абзац шостий частини десятої статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3795-VI від 22.09.2011}      ПС. Про 60 днів норма колізійна, тому що при внесенні змін банкіри застрахувались в перехідних положеннях (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3795-17):   2. Дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності. 

[ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" и "Укрсиббанк"]

У меня кредит до 2027 года, проплата по кредиту составляет более45%, но перестала платить еще в 2008 году

   Ви маєте право 2 рази протягом строку кредитування, сплативши прострочену частину, повернутись у графік (ст.42 про іпотеку). У Вашого кредитора  вже є пропуск строку давності за 2008-2012 роки, який Ви легко застосуєте в суді, але дуже проблематично - в договірному порядку з колекторами. Вони будуть настоювати, що застосування ст.42 неможливе, оскільки строк кредитування обрізаний вимогою достроковою повернення (а рішення вищих судів і  спонукають колекторів до такої точки зору). Це доволі складні питання, які потребують детального вивчення всіх деталей Вашої документації. Якщо проблемно знайти профільного спеціаліста в Одесі, зверніться до любого адвоката за допомогою написати позов про захист  прав споживача, тобто для переведення проблеми в судове русло. Не забудьте поставити нотаріуса, який прислав повідомлення залучити як третю особу.  ПС. на фейсбуку є група "кредитний майдан". Думаю, що Ви там без проблем знайдете земляка-спеціаліста.      

[ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ" и "Укрсиббанк"]

не могу найти специалиста,не знаю что и как дальше

Хороший приклад тут   повідомлення №24   http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7586&page=2

Як я зрозумів, Ви в Одесі.  Шукайте одеситів тут, на Антирейді.