[Определение ВССУ об отмене решений предыдущих инстанций об отказе во взыскании донасчитанных процентов и пени]

Місль понятна, кого будете привлекать в третьем лице, кроме РУ НБУ в области ?

Нікого. І так аж рябіє від кількості первісних і нових кредиторів і солідарних боржників. На даному етапі мені достатньо відмови в задоволенні через "недоказаність кредитором підстави виникнення, існування і розміру". Трохи флуду на цю тему тут: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7397

[Определение ВССУ об отмене решений предыдущих инстанций об отказе во взыскании донасчитанных процентов и пени]

При цьому, списання за рахунок резерву є виключно правом банку, а не обов"язком, тому не факт, що кредит списано після спливу 180 днів.

 1. право чи обовязок списати - це до бабушки, яка на двоє... (зараз це неважливо). Думаю, що обовязок, бо так каже ст.13 ЦК про добросовісну поведінку контрагентів.  2. Принциповим є тільки те, що факт списання чи несписання так само як факт правильного бухобліку кредиту згідно нормативки НБУ є частиною змісту правовідносин, які підлягають встановленню в судовому спорі, тому що це є частиною "державного захисту слабкої сторони в кредитних правовідносинах" і прямо впливає на зміст зобовязань, читай -на достовірність цифр. 

[Определение ВССУ об отмене решений предыдущих инстанций об отказе во взыскании донасчитанных процентов и пени]

7. Відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної

заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до

позичальника/контрагента.

Банк зобов'язаний продовжувати роботу щодо відшкодування

списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

 

Вам відмовлять , угода не м.б. припиненою за таких підстав. Ця постанова підходить для відбиття нарахованих після прострочки більш ніж 180 діб відсотків, у т.ч. за подвійною ставкою ,якщо таке встановлено кредитною угодою. Після списання необхідна мирова угода, тоді да, зобовязання припинені через прощення боргу. І на такій підставі не потрібно сплачувати податок з фізичних осіб. У кожного різні поставлені питання, но такий позов не задовольнять, а лише перерахують суму боргу у строну зменщення, саме на підставі Постанови НБУ № 172.

 Не факт. Ви правильно цитуєте п.7, але ховаєте слона. Всі валютні кредити офіційно облікуються в гривнях, і, відповідно всі страхові резерви також в гривнях. При списанні автоматично ви отримуєте фіксований борг в гривнях. Ігра стоіт свєч.   Про припинення правовідносин логіка звідси: Стаття 613. Прострочення кредитора 1. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу..Стаття 598. Підстави припинення зобов'язання 1. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Стаття 611. Правові наслідки порушення зобов'язання 1. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; Стаття 615. Одностороння відмова від зобов'язання 3. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.  На мій погляд, порушуючи ст.55 і нормативку НБУ банк порушує зобовязання (власне саме про це і написано в рішенні Конституційного).   Якщо банк ховає саму макулатуру, то ви самі бачите по виписці з позичкового та процентного рахунків коли і чи відбулась перекидка на рахунки резервів.  ПС: ні в чому нікого не берусь переконувати, поки-що гра триває. Результати вже бачить НБУ в щоденних балансах за 02.03.2015, а ми, якщо на те Божа Воля, побачимо в офіційній звітності банків до 30 квітня. 

[Определение ВССУ об отмене решений предыдущих инстанций об отказе во взыскании донасчитанных процентов и пени]

НБУ ответит следующее - между клиентом и банком действуют гражданско-правовые отношения по КД, т.е. идите в суд. Касательно уплаченных налогов с типоначисленных % и т.п., что ответит налоговая я не знаю, таких запросов лично не отправлял.

    

[Определение ВССУ об отмене решений предыдущих инстанций об отказе во взыскании донасчитанных процентов и пени]

Вам удалось получить какие-то документы через истребование?

Так. В двох справах вдалось витребувати (втупо з третього разу) ксерокопії кредитних справ-практично вся макулатура крім суті, тобто відомостей про клас кредиту, тобто без таблиць. Перед тим сам звертався за кредитною справою та розпискою про фактичне виконання щоб підтягнути або під отримання виписок по всіх причетних бухрахунках, або під самостійну  підставу прострочення кредитора(4. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.) Стаття 613. Прострочення кредитора 1. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу..Стаття 598. Підстави припинення зобов'язання 1. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Стаття 611. Правові наслідки порушення зобов'язання 1. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; Стаття 615. Одностороння відмова від зобов'язання 3. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.  На мій погляд, порушуючи ст.55 і нормативку НБУ банк порушує зобовязання (власне саме про це і написано в рішенні Конституційного).  Судді принципово  не сприймають цифр, через це фактично єдиний вихід - експертиза. Експерту потрібні цифри. 

[Определение ВССУ об отмене решений предыдущих инстанций об отказе во взыскании донасчитанных процентов и пени]

Еще полезно сделать запросы в НБУ и налоговую.

Кто хочет пойти по такому пути?

 Я йду інакше: подаю зустрічний позов про захист прав споживача шляхом визнання правовідносин кредиту припиненими на підставі настання умов для списання по 172. Подаю заяву про витребування доказів і про призначення судової економічної експертизи. Признатись: з прямими результатами лоб в лоб поки-що важко.  Що ніяк не впливає на суть проблеми.

[Определение ВССУ об отмене решений предыдущих инстанций об отказе во взыскании донасчитанных процентов и пени]

На форуме подымались решения по списанию задолженности за счет страховки, но вот получение такой информации, форумчане написали - подайте запрос в банк, но кто-же в здравом уме в банке даст ответ, что долг списан, сам думаю, как подобный вопрос решить, видимо нужно подавать иск с требованиями установления факта списания задолженности, и требовать, чтобы банк доказывал обратное.

И еще можно подробнее про 180 дней, какая нормативка, если можно ссылки дайте.

Постанова Правління НБУ № 172 від 28.03.2014р. - там нечего нет про списание просроченных кредитов.

http://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=6561846

 

в той постанове http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0231-12/page5 интересен п.1.1-1.2 гл.1 раздела 5, регламентирующий списание задолженности только через Правление банка

  Спочатку ч.1 ст.  55.  Закону "про банки і банківську діяльність" Регулювання відносин банку з клієнтом

Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, НОРМАТИВНО-ПРАВОВИМИ АКТАМИ Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.                                                                                                                                                                                                                Далі  - Постанова №172 від 01.06.2011 (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0722-11)  ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ 

П О С Т А Н О В А

01.06.2011 N 172

Зареєстровано в Міністерстві

юстиції України

17 червня 2011 р.

за N 722/19460

Про затвердження Порядку

відшкодування банками України

безнадійної заборгованості за рахунок резерву

{ Із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного

банку

N 405 ( z1772-12 ) від 04.10.2012 }

Відповідно до статті 36 Закону України "Про банки і

банківську діяльність" ( 2121-14 ), статей 7 та 59 Закону України

"Про Національний банк України" ( 679-14 ), підпункту 159.2.1

пункту 159.2 та підпункту 159.4.1 пункту 159.4 статті 159

розділу III Податкового кодексу України ( 2755-17 ), з метою

забезпечення єдиного підходу щодо відшкодування банками України

безнадійної заборгованості за рахунок резерву Правління

Національного банку України П О С Т А Н О В Л Я Є:

1. Затвердити Порядок відшкодування банками України

безнадійної заборгованості за рахунок резерву, що додається.

2. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Правління

Національного банку України від 13.09.2010 N 424 ( z0998-10 ) "Про

затвердження Порядку формування банками резервів за кредитами і

нарахованими за ними процентами та списання безнадійної

заборгованості", зареєстровану в Міністерстві юстиції України

27.10.2010 за N 998/18293.

3. Департаменту нормативно-методологічного забезпечення

банківського регулювання та нагляду (Іваненко Н.В.) після

державної реєстрації в Міністерстві юстиції України довести зміст

цієї постанови до відома структурних підрозділів центрального

апарату, територіальних управлінь Національного банку України, а

також банків України для керівництва та використання в роботі.

4. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на

директора Генерального департаменту банківського нагляду

Ткаченка О.О. та начальників територіальних управлінь

Національного банку України.

5. Постанова набирає чинності з дня її офіційного

опублікування.

Голова С.Г.Арбузов

ПОГОДЖЕНО:

Міністр фінансів України Ф.Ярошенко

ЗАТВЕРДЖЕНО

Постанова Правління

Національного банку України

01.06.2011 N 172

Зареєстровано в Міністерстві

юстиції України

17 червня 2011 р.

за N 722/19460

ПОРЯДОК

відшкодування банками України

безнадійної заборгованості за рахунок резерву

1. Цей Порядок встановлює правила відшкодування (списання)

банками України згідно з пунктами 159.2 та 159.4 статті 159

розділу III Податкового кодексу України ( 2755-17 ) за рахунок

створеного страхового резерву (далі - резерв) заборгованості, яка

визначена безнадійною відповідно до методики, установленої

Національним банком України.

2. Банк визначає заборгованість за активними банківськими

операціями як безнадійну (далі - безнадійна заборгованість)

відповідно до методики, установленої Положенням про порядок

формування та використання банками України резервів для

відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями,

затвердженим постановою Правління Національного банку України від

25.01.2012 N 23 ( z0231-12 ), зареєстрованим у Міністерстві

юстиції України 15.02.2012 за N 231/20544.

{ Пункт 2 в редакції Постанови Національного банку N 405

( z1772-12 ) від 04.10.2012 }

3. Банк має право відшкодувати (списати) за рахунок резерву

безнадійну заборгованість (крім безнадійної заборгованості,

зазначеної в пункті 4 цього Порядку), яка включає суму основної

заборгованості перед банком та/або нараховані доходи (борг

боржника), за якою є прострочення погашення боргу або його частини

понад 180 днів.

{ Пункт 3 в редакції Постанови Національного банку N 405

( z1772-12 ) від 04.10.2012 }

4. Банк відшкодовує (списує) за рахунок резерву безнадійну

заборгованість за всіма активними банківськими операціями з

пов’язаними особами, за операціями з пайовими цінними паперами та

іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами, а також

безнадійну дебіторську заборгованість за розрахунками з

працівниками банку та за господарською діяльністю банку за умови

їх відповідності хоча б одній з ознак безнадійної заборгованості,

визначених Податковим кодексом України ( 2755-17 ).

{ Пункт 4 в редакції Постанови Національного банку N 405

( z1772-12 ) від 04.10.2012 }

5. Рішення про відшкодування (списання) за рахунок резерву

безнадійної заборгованості приймається виконавчим органом банку

(правлінням або радою директорів банку).

{ Пункт 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного

банку N 405 ( z1772-12 ) від 04.10.2012 }

6. Банк відображає в бухгалтерському обліку відшкодування

(списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості

відповідно до нормативно-правових актів Національного банку

України з бухгалтерського обліку.

7. Відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної

заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до

позичальника/контрагента.

Банк зобов'язаний продовжувати роботу щодо відшкодування

списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

_______________

(1) Визначається відповідно до нормативно-правових актів

Національного банку України)

Директор Департаменту

нормативно-методологічного

забезпечення банківського

регулювання та нагляду Н.В.Іваненко                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 ДАЛІ: Потрібно витребовувати "кредитну справу"- опис складу цієї документації в Постанові НБУ №23( z0231-12 )(про страхові резерви) по 137 ЦПК, перед цим, звичайно, надіслати запит самому, щоб потіб надати суду докази самостійного витребування. По старших кредитах - зміст "кредитної справи" в главі 9 Постанови №279( z0231-12 )  

[Определение ВССУ об отмене решений предыдущих инстанций об отказе во взыскании донасчитанных процентов и пени]

Что за лажа, ведь и подавши в суд иск о досрочном истребовании денег банк самостоятельно изменил окончательный строк исполнения по договору. А соответственно требования к поручителю должны быть предъявлены не позже шести месяцев после изменения окончательного выполнения обязательства. И при чем тут само решение суда.

    Все вірно. Першим днем прострочки по тілу кредиту в цілОму є день, наступний за днем закінчення строку, наданого банком на добровільне повне погашення. Відповідно до Постанови НБУ №23 весь прострочений борг по тілу і по нарахованих процентах (тобто з балансових рахунків 2203/2233  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0918-04 та для процентів відповідно ) повинен бути переведений банком на 2207/2237 і т.д. Пішов строк прострочення і через 180 днів - СПИСАННЯ (постанова НБУ 172 і ПКУ) . Цей секрет Полішинеля судова система довго не сприймала, а тепер от викручуємся так, як є. Принципового значення  дата подачі в суд чи на виконавчий напис нотаріуса НЕ МАЄ, якщо цьому передувала досудова вимога про дострокове витребування. Але і так-вже серйозний крок вперед. Станом на 01.03.2015 по Постанові НБУ №129 банки мають серйозну мотивацію привести у відповідність свої класифікації кредитів та резерви, тому що 1)пропорційно до фактично сформованих резервів може бути наданий рефінанс, 2) введено амністію за попередні "фокуси" з формуванням страхових резервів. Ждьом с.  

[Бухгалтерські маніпуляції страховим резервом = зловживання правом (ч.6 ст.13 ЦК)]

     Йдеться про реальність цифр. Потрібно заявити про витребування "кредитної справи" в тому складі , що є в Постанові №23( http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0231-12 ). До того склад "кредитної справи" визначався Постановою  №279 - редакції по періодах      ( http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0474-00 ) Притягнення податкововї  або захист прав споживачів тупо висне (відписки про неможливість перевірки і.т.п.).  І заявляти про судову економічну експертизу. На жаль іншого реального шляху для встановлення реальності цифр не існує. Судді мліють від розрахунків банку і "не бачать" розрахунків позичальника.  Хоча часом і палка стріляє     http://reyestr.court.gov.ua/Review/39833186

    Пардон. Дам так. Бо в ЄДРСР десь не видно                              Справа № 464/5116/13-ц

пр.№  2/464/66/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 

09.07.2014          Сихівський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Шашуріної Г.О.,

за участю секретаря Причини О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Омега Банк»,  Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» про визнання поруки такою, що припинена, та визнання договорів недійсними та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання поруки такою, що припинена, визнання недійсними договорів, визнання припиненими правовідносин за кредитним договором,-

 

в с т а н о в и в:

 

позивач ПАТ «Альфа-Банк» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 347 639,12 грн. та судові витрати в сумі 3 441,00 грн. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 29.02.2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно з яким ВАТ «Сведбанк» надав відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі 90 000 доларів США строком на 30 років з 29.02.2008 року по 28.02.2038 року зі сплатою 11,9% річних за користування кредитом. Для забезпечення належного виконання даного договору 29.02.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено договори поруки, згідно з яким останні взяли на себе обов'язок відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_1 з виконання умов кредитного договору. 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк»  та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором. За вказаними угодами відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором, що було укладено між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1, на користь позивача. Однак, відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконує, поточні платежі по кредиту та нараховані відсотки згідно з графіком не сплачує, внаслідок чого утворилася заборгованість. На вимоги про погашення заборгованості відповідачі не реагують, що змусило позивача звернутись до суду з цим позовом.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4 звернулись до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Альфа-Банк», посилаючись на те, що останні зміни умов кредитування, на які ними як поручителями надано згоду, внесені 02.03.2010 року договором про внесення змін і доповнень № 2 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, про що було підписано відповідні Договори про внесення змін та доповнень №1 до Договорів поруки. На умовах кредитування, які діяли з 02.03.2010 року позичальник не мав простроченої заборгованості за кредитним договором. Кредит в сумі 87 914,49 доларів США надавався позичальнику на строк до 28.02.2038 року з наступною процентною ставкою: за період з 03.03.2010 року по 09.01.2011 року включно - 7% річних; за період з 10.01.2011 року по 09.01.2012 року включно - 10% річних; за період з 10.01.2012 року по 28.02.2038 року включно - 12,88% річних. Згідно з п. 5 договору про внесення змін і доповнень № 2 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року від 02.03.2010 року було встановлено нові розміри ануїтетного платежу: з 10.04.2010 року по 09.02.2011 року - 597,47 доларів США; з 10.02.2011 року по 09.02.2012 року - 777,34 долари США; з 10.02.2012 року - 960,92 долари США. Згідно з розділом 2 кредитного договору забезпеченням кредитних зобов'язань позичальника виступала іпотека придбаної в кредит квартири АДРЕСА_1. Виступаючи поручителями за кредитними зобов'язаннями позичальника, поручителі виходили з обставин кредитування, при яких кредит був забезпечений іпотекою придбаної в кредит квартири погодженою з банком заставною вартістю 543 172,29 грн. Тобто, за змістом правовідносин іпотечного споживчого кредиту на підставі кредитного договору № 1301/0208/71-018, у разі здійснення поручителями оплат заборгованості позичальника за кредитним договором, до такого чи таких поручителів мало перейти право іпотекодержателя за іпотечним договором. Але в подальшому, тобто після 02.03.2010 року, банк і позичальник самостійно без погодження з поручителями змінювали умови кредитування, самостійно розірвали договір іпотеки. Внаслідок таких дій змінились умови кредитування, що впливає на подальшу чинність поруки. Так, внаслідок розірвання 12.08.2011 року банком та позичальником договору іпотеки без згоди поручителів їх позбавлено права на забезпечення зворотної вимоги до позичальника. Тобто, без згоди поручителів збільшився розмір їхньої відповідальності перед кредитором. При цьому поручителі втратили гарантію виконання зворотної вимоги до позичальника за рахунок вартості предмета іпотеки. 12.08.2011 року у зв'язку з добровільною реалізацією заставного майна було укладено договір про внесення змін та доповнень № 3 до кредитного договору № 1301/0208/71- 018 від 29.02.2009 року, яким змінено процентну ставку за користування кредитними коштами: 10% річних за період користування кредитом з 12.08.2011 року по 09.01.2012 року; 12,88% річних за період користування кредитом з 10.01.012 року по 28.02.2038 року та змінено розміри ануїтетних платежів: починаючи з 10.10.2011 року - по 350,34 долари США у чітко встановлений цим договором термін - 10 числа кожного місяця; починаючи з 10.02.2012 року - по 433,07 доларів США у чітко встановлений цим договором термін 10 числа кожного місяця. Враховуючи, що згідно умов кредитного договору, в діючій станом на 25.05.2012 року редакції, був встановлений розмір ануїтетного платежу у 433,07 доларів США, якщо за розрахунком банку-кредитодавця розмір простроченої заборгованості станом на 10.06.2012 року складав разом 2 125,03 доларів США, то за арифметичним розрахунком вже станом на 25.05.2012 року тривало прострочення боржника більше ніж 4 місяці. Враховуючи строгий термін сплати ануїтетного платежу, станом на 10.06.2012 року, виходячи з розрахунків ПАТ «Альфа Банк», позичальник вже прострочив сплату ануїтетних платежів відповідно: 10.06.2012 року, 10.05.2012 року, 10.04.2012 року, 10.03.2012 року і 10.02.2012 року. Тобто, шестимісячний строк заявления вимоги до поручителя розпочався у банку-кредитодавця, починаючи з 11.02.2012 року і завершився 11.07.2012 року. З підстави завершення строку пред'явлення вимоги до поручителя порука припинилась 11.07.2012 року і вимога до поручителів, заявлена в позовній заяві ПАТ «Альфа-Банк» від 29.01.2013 року є безпідставною вже на дату заявления такої вимоги. З урахуванням наведеного, просили суд визнати такою, що припинена поруку ОСОБА_2, яка виникла на підставі договору поруки № 1301/0208/71-018-Р-1 від 29.02.2008 року, укладеного ним з ПАТ «Сведбанк»; визнати такою, що припинена поруку ОСОБА_4, яка виникла на підставі договору поруки № 1301/0208/71-018-Р-3 від 29.02.2008 року, укладеного нею з ПАТ «Сведбанк»; визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк»; визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк».

ОСОБА_1 зверувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Альфа-Банк», ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Омега Банк», посилаючись на те, що під час укладення і виконання кредитного договору порушені його права, як споживача. 29.02.2008 року між ним та ВАТ «Сведбанк» було укладено кредитний договір № 1301/0208/71-018. За умовами цього договору йому надавався споживчий кредит на придбання житла в розмірі 90 000,00 доларів США на строк з 29.02.2008 року по 28.02.2038 року. Кредитні кошти були призначені для оплати за придбання позичальником квартири, яка знаходиться у АДРЕСА_1. За користування кредитом встановлена процентна ставка у розмірі 11,9% річних за весь строк фактичного користування кредитом. Повернення тіла кредиту та сплата процентів за кредит було обумовлене умовами кредитного договору: шляхом здійснення позичальником фіксованих платежів (ануїтетні платежі) у сумі 922,00 долари США у чітко встановлений термін, а саме щомісячно до 20 числа кожного місяця, на рахунок № 29098066883201 в ВАТ «Сведбанк», МФО 300164. В гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 29.02.2008 року сума кредиту у 90000,00 доларів США дорівнювала 454 500,00 грн. На підставі договору купівлі-продажу вказана квартира була придбана позичальником. Забезпеченням кредитних зобов'язань позичальника виступала іпотека придбаної з залученням кредитних коштів квартира. Вказував, що ним належно виконувались умови кредитного договору. З настанням наслідків світової фінансової кризи восени 2009 року його доходи зазнали змін, внаслідок чого станом на 01.03.2010 року було допущене незначне відставання від графіка сплати ануїтетних платежів (в межах тримісячної заборгованості), а саме прострочена заборгованість складала 2 349,40 доларів США. 01.03.2010 року між ним та ПАТ «Сведбанк», яке виступало правонаступником ВАТ «Сведбанк», було укладено договір про внесення змін і доповнень № 1 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, яким кредитний договір викладено в новій редакції. Відповідно до нової редакції кредитного договору сторони домовились повністю змінити порядок сплати процентів і кредиту позичальником. Починаючи з 10.04.2010 року, позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів за період користування кредитом шляхом здійснення фіксованих платежів (ануїтетний платіж) у сумі 880,49 доларів США у чітко встановлений цим договором термін - 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору. Позичальник зобов'язується сплачувати платежі на рахунок № 2620.4.0668832.03 в AT «Сведбанк» (публічне), МФО 300164 через касу банку або шляхом безготівкового перерахування щомісяця, у чітко встановлений термін здійснення платежів. При цьому, позичальник надав кредитодавцю дозвіл на самостійне списання і розподілення коштів з цього власного поточного рахунка на рахунки обліку кредитної заборгованості. При підписанні цього договору було погіршене його становище як позичальника, а саме: банк отримав право самостійно розпоряджатись коштами на поточному рахунку позичальника № 26204066883203 в AT «Сведбанк» (публічне), МФО 300164, в тому числі і на списання коштів в рахунок майбутніх платежів; було введено формулу для перерахування розміру ануїтетних платежів при чому у разі підвищення процентної ставки, розмір ануїтетного платежу мав перераховуватись в тому числі за поточний місяць, а у разі зниження процентної ставки, розмір ануїтетного платежу перераховувався починаючи з наступного місяця; замість строку сплати ануїтетних платежів (до 20 числа кожного місяця), було введено строгий термін сплати платежу (10 число кожного місяця); замість зміни процентної ставки з обов'язковим письмовим повідомленням позичальника було введено повідомлення позичальника не пізніше наступного дня після вступу в дію зміненої процентної ставки; було спотворено розрахунок самого ануїтетного платежу, оскільки запроваджувалась норма, при якій процентна ставка розраховувалась виходячи з кількості днів у місяці (30), і кількості днів у році - 360; новою редакцією договору не було встановлено ніякої відповідальності кредитодавця, а відповідальність позичальника врегульована цілим розділом 8 нової редакції договору, при цьому для розрахунку пені також застосовано умовну кількість днів у році 360, що збільшує розмір відповідальності порівняно з класичним розрахунком, при якому застосовується фактична кількість днів у році; доповнено договір новими умовами підвищення процентної ставки, згідно з якими сторони за взаємною згодою домовились без укладення будь-якої додаткової угоди до цього договору, у випадку невиконання зобов'язань позичальником, встановити наступний порядок змін умов цього договору з відповідною зміною відсоткової ставки за користування кредитними коштами: відсоткова ставка підвищується на 1% за кожен факт такого порушення, від рівня поточної ставки на дату порушення зобов'язання позичальника, відсоткова ставка підвищується з дня, наступного за днем порушення зобов'язання. Зменшення відсоткової ставки відбувається шляхом укладення додаткової угоди, після виконання зобов'язання позичальника, з дати підписання додаткової угоди. Вказував, що візуально, оскільки умови договору є надмірно заплутаними, було введено ануїтетний платіж у розмірі 880,49 доларів США на місяць, що спонукало його підписати такий договір. 02.03.2010 року нова редакція кредитного договору змінена і доповнена договором про внесення змін і доповнень № 2 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року. За вказаними змінами прострочена заборгованість по поверненню тіла кредиту (248,00 доларів США) та прострочена заборгованість за процентами (2 101,49 доларів США) була переведена в строкову заборгованість шляхом збільшення розміру кредиту (тіла кредиту), який обліковувався на позичковому рахунку № 2233.0.0668832.01, до 87 914,49 доларів США. Цими ж змінами № 2 змінено процентну ставку за користування кредитними коштами. Крім того, цими ж змінами для позичальника було запроваджено нову комісію за дострокову часткову або повну сплату платежів: 1% від суми дострокового погашення в період з 03.03.2010 року по 09.01.2011 року включно; 2% від суми дострокового погашення в період з 10.01.2011 року по 09.01.2012 року включно; 4,04% від суми дострокового погашення в період 10.01.2012 року по 28.02.2038 року включно. Також, було встановлено нові розміри ануїтетного платежу. Зазначав, що при підписанні цього договору знову збільшилась відповідальність позичальника, зокрема: візуально тимчасово (в період з 03.03.2010 року по 09.01.2012 року) зменшивши розмір ануїтетного платежу та процентну ставку, кредитодавець підвищив процентну ставку до 12,88% річних з 10.01.2012 року до кінця кредитування; на підставі нікчемної умови договору було введено нову додаткову комісію за дострокове здійснення будь-яких платежів. 27.12.2010 року укладено договір про внесення змін та доповнень № 3 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, згідно з яким у зв'язку з виконанням позичальником вимог п. 5.7., пункти 1.3.2, 1.3.3, 1.3.4 кредитного договору викладено в новій редакції та змінено відсоткову ставку за користування кредитом та розміри ануїтетних платежів. 14.06.2011 року у нього народився син ОСОБА_5-ОСОБА_6 Відчуваючи нестачу доходів для утримання сім'ї, він надав згоду на погашення кредиту за рахунок вартості заставного майна (предмета іпотеки). 12.08.2011 року було укладено договір про розірвання іпотечного договору. Одночасно, під контролем ПАТ «Сведбанк» він продав квартиру, яка до того була предметом іпотеки. Після реалізації квартири, для нього знову погіршилось становище за кредитним договором. Достроково сплативши майбутні ануїтетні платежі, він мав право погасити залишок заборгованості тоді, коли настане строк відповідного платежу на діючих умовах кредитного договору, тобто до 28 лютого 2038 року. Але, в погіршення становища позичальника 12.08.2011 року, тобто після реалізації предмета іпотеки, було підписано договір про внесення змін і доповнень № 3 до кредитного договору, в якому не зазначена фактична заборгованість позичальника за кредитним договором на дату укладення цих змін. Таким чином, він, отримуючи кредит для придбання житла для своє сім'ї, не отримав ніяких позитивних наслідків, а тільки несправедливі витрати. Зазначив, що договір кредиту та зміни до нього за своїм змістом не відповідають законодавству України, а саме, нормам Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів» укладені на невигідних для нього умовах, містять дискримінаційні та несправедливі по відношенню до нього умови. Крім того, кредитний договір містить ознаки нечесної підприємницької практики. Згідно з даними Національного Банку України, розміщеними на його офіційному сайті, за час кредитування, курс долара США по відношенню до гривні коливався від 4,84 грн. (29.02.2008 року) до 8,01 грн. (05.11.2009 року). Відповідно, на його думку, кредитодавець і позичальник повинні розділити ризик коливання курсу валюти на засадах розумності і справедливості, тобто порівно. Також, зазначав, що порука поручителів є припиненою в силу зміни без згоди останніх основного зобов'язання, що призвело до збільшення відповідальності поручителів, а також пропуску банком строку заявлення вимоги до поручителів. За змістом ст. 514 ЦК України, первісний кредитор не міг передати новому кредитору обсяг прав вимоги більший, ніж той, яким первісний кредитор володів сам. Звідси договори купівлі-продажу прав вимоги є недійсними з моменту укладення. Вказував, що відповідачі не надали позичальнику письмового повідомлення про заміну кредитора у зобов'язаннях кредиту. З урахуванням наведеного, просив суд визнати такою, що припинена поруку ОСОБА_2, яка виникла на підставі договору поруки № 1301/0208/71-018-Р-2 від 29.02.2008 року, укладеного з ПАТ «Сведбанк», поруку ОСОБА_4, яка виникла на підставі договору поруки № 1301/0208/71-018-Р-3 від 29.02.2008 року, укладеного з ПАТ «Сведбанк», поруку ОСОБА_3, яка виникла на підставі договору поруки № 1301/0208/71-018-Р-2 від 29.02.2008 року, укладеного з ПАТ «Сведбанк»; визнати недійсним договір про внесення змін і доповнень № 1 від 01.03.2010 року до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року; визнати недійсним договір про внесення змін і доповнень № 2 від 02.03.2010 року до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року; визнати недійсним договір про внесення змін і доповнень № 3 від 12.08.2011 року до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» в частині відступлення права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» в частині відступлення права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року; розподілити ризик зростання курсу долара США у відношенні до гривні між кредитодавцем і позичальником порівно і визначити розмір грошових зобов'язань позичальника за кредитним договором № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року у валюті України; застосувати наслідки нікчемного правочину, наслідки прострочення кредитора та наслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки і визнати припиненими правовідносини між кредитодавцем і позичальником, які виникли на підставі кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року.

Представник позивача за первісним позовом ПАТ «Альфа-Банк первісний позов підтримав з підстав, зазначених в заяві, та просив вимоги задовольнити в повному обсязі. Зустрічні позови не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Представник позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 в судовому засіданні зустрічний позов підтримав з підстав, зазначених в заяві, та просив вимоги задовольнити в повному обсязі. Первісний позов ПАТ «Альфа-Банк» не визнав та просив відмовити у його задоволенні. Проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 не заперечував.

ОСОБА_1 в судовому засіданні зустрічний позов підтримав з підстав, зазначених в заяві, та просив вимоги задовольнити в повному обсязі. Первісний позов ПАТ «Альфа-Банк» не визнав та просив відмовити у його задоволенні. Проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_4 не заперечував.

Треті особи в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили.

З урахуванням наведеного, суд вважає за можливе на підставі ст. 169 ЦПК України розглядати справу за відсутності сторін та третіх осіб, що не з'явилися, на підставі наявним в справі доказів.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

З матеріалів справи вбачається, що 29.02.2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1301/0208/71-018, згідно з яким ВАТ «Сведбанк» надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 90 000 доларів США строком на 30 років з 29.02.2008 року по 28.02.2038 року зі сплатою 11,9% річних за користування кредитом.

01.03.2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Сведбанк», яке виступало правонаступником ВАТ «Сведбанк», укладено договір про внесення змін і доповнень № 1 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, яким кредитний договір викладено в новій редакції. Відповідно до нової редакції кредитного договору сторони домовились повністю змінити порядок сплати процентів і кредиту позичальником. Починаючи з 10.04.2010 року, позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів за період користування кредитом шляхом здійснення фіксованих платежів (ануїтетний платіж) у сумі 880,49 доларів США у чітко встановлений цим договором термін - 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору.

02.03.2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Сведбанк» укладено договір про внесення змін і доповнень № 2 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, за умовами якого прострочена заборгованість по поверненню тіла кредиту (248,00 доларів США) та прострочена заборгованість за процентами (2 101,49 доларів США) була переведена в строкову заборгованість шляхом збільшення розміру кредиту (тіла кредиту) до 87 914,49 доларів США. Змінено процентну ставку за користування кредитними коштами: за період з 03.03.2010 року по 09.01.2011 року включно - 7% річних; за період з 10.01.2011 року по 09.01.2012 року включно - 10% річних; за період з 10.01.2012 року по 28.02.2038 року включно - 12,88% річних. Крім того, цими ж змінами було запроваджено нову комісію за дострокову часткову або повну сплату платежів: 1% від суми дострокового погашення в період з 03.03.2010 року по 09.01.2011 року включно; 2% від суми дострокового погашення в період з 10.01.2011 року по 09.01.2012 року включно; 4,04% від суми дострокового погашення в період 10.01.2012 року по 28.02.2038 року включно. Згідно з п. 5 договору про внесення змін і доповнень № 2 від 02.03.2010 року було встановлено нові розміри ануїтетного платежу: з 10.04.2010 року по 09.02.2011 року - 597,47 доларів США; з 10.02.2011 року по 09.02.2012 року - 777,34 долари США; з 10.02.2012 року - 960,92 долари США.

12.08.2011 року укладено договір про внесення змін та доповнень № 3 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, згідно з яким у зв'язку з добровільною реалізацією заставного майна змінено відсоткову ставку за користування кредитними коштами: 10% річних за період користування кредитом з 12.08.2011 року по 09.01.2012 року; 12,88% річних за період користування кредитом з 10.01.2012 року по 28.02.2038 року, а також розмір ануїтетних платежів, починаючи з 10.10.2011 року такий повинен становити 350,34 доларів США.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою, заставою.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 29.02.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Пелех О.З. та зареєстрований в реєстрі за № 468, згідно з яким ОСОБА_1 передав банку в іпотеку належну йому квартиру АДРЕСА_1.

Крім того, 28.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договори поруки № 1301/0208/71-018-Р-1, № 1301/0208/71-018-Р-2, № 1301/0208/71-018-Р-3, № 1301/0208/71-018-Р-4, згідно з якими останні взяли на себе зобов'язання відповідати за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору.

Відповідно до п.п. 1.1, 3.1.1 кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язувався повернути банку надані кредитні кошти (кредит), сплатити проценти   за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених у даному договорі.

Судом встановлено, що ВАТ «Сведбанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі та надав ОСОБА_1 на умовах, визначених укладеним між ними договором, суму коштів.

У відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно з розрахунком заборгованості станом на 10.12.2012 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитом становить 38 935,94 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти за курсом НБУ становить 311 214,97 грн., заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами складає 4 544,06 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти за курсом НБУ становить 36 320,67 грн.

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами.

15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором.

За твердженнями ПАТ «Альфа-Банк» за вказаними угодами відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, що було укладено між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1, на користь позивача за первісним позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Відповідно до загального порядку заміни кредитора у зобов'язанні, визначеного ч. 2 ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.   Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Статтею 1082 ЦК України визначено порядок виконання боржником грошової вимоги факторові. За змістом цієї норми   боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Згідно з визначеними в п. 1 договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року термінів та тлумачень право вимоги, яке переходить від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк», означає усі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) продавця у якості кредитора до позичальників за кредитним договорами, окрім права продавця на договірне списання коштів з рахунків позичальників, відкритих у продавця, а також усі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитними договорами та договорами забезпечення. Перелік договорів та купівельна ціна за права вимоги визначені у Додатку І. Датою переходу права вимоги сторони погодили дату підписання акту приймання-передачі прав вимоги.

Відповідно до п. 2.3 вказаного договору права вимоги переходять від продавця до покупцята обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги.

За умовами п. 2.3. договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк», права вимоги за цим договором переходять від ПАТ «Дельта Банк» до ПАТ «Альфа-Банк» та обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акта приймання-передачі прав вимоги.

Приписами ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Разом з тим, доказів на підтвердження того, що відступлення права грошової вимоги факторові   справді   мало   місце, документи, які містять відомості про те, що право вимоги за кредитом ОСОБА_1 увійшло до пакету передачі активів на користь ПАТ «Альфа-Банк» позивачем за первісним позовом надано не було.

Акти приймання-передачі прав вимоги за договорами купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року та від 15.06.2012 року ПАТ «Альфа-Банк» у процесі розгляду справи не надано.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про недоведеність обставин виникнення у ПАТ «Альфа-Банк» права вимоги до відповідачів за первісним позовом. Відтак, первісний позов ПАТ «Альфа-Банк» є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню

Виходячи з положень ст. 215 ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, наданого в п. 7 Постанови від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.    

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;    форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;    тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови;      

Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;   право дострокового повернення кредиту;   річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Відповідно до положень вказаної статті Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови,   які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У частині третій названої статті визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору,   зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Зі змісту ст. 19 цього ж Закону вбачається, що нечесна   підприємницька діяльність включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно з п. 2.4. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Відповідно до п. 10.1 кредитного договору ОСОБА_1, підписавши кредитний договір, засвідчив те, що усвідомлює та підтверджує, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Позичальник до підписання цього договору ознайомився з усіма умовами, на яких ВАТ «Сведбанк» здійснює кредитування фізичних осіб на цілі, не пов'язані з підприємницькою діяльністю, та загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов'язаних з отриманням кредиту, та свідомо обрав умови кредитування, викладені в цьому договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.  

Відповідно до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільні в укладенні договору та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.  

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.  

Будучи обізнаним з умовами кредитного договору та договорами про внесення змін до нього, ОСОБА_1 погодився з усіма їх положеннями, що засвідчив своїм власноручним підписом.

Позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що умови кредитного договору та договорів про внесення до нього змін, укладеного між ним та ВАТ «Сведбанк», є несправедливими та дискримінаційними до позивача або містять ознаки нечесної підприємницької діяльності, оскільки при підписанні договору позивач мав реальну можливість ознайомитись з умовами договору і за умови непогодження з його положеннями - відмовитися від його укладення або запропонувати внести відповідні зміни.

Як встановлено судом, позивачем перед укладенням кредитного договору та договорів про внесення до нього змін не наводилось жодних зауважень щодо їх змісту та не наголошувалось на порушенні його прав як споживача.

Крім цього, суд звертає увагу на ту обставину, що з матеріалів справи вбачається факт виконання ОСОБА_1 до серпня 2011 року взятих на себе грошових зобов'язань, а укладений між ним та ВАТ «Сведбанк» кредитний договір та договори про внесення змін до нього він не вважав дискримінаційними.

Враховуючи цю обставину, суд не вбачає підстав вважати,   що положення оспорюваних договорів створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, є несправедливими та містять ознаки нечесної підприємницької діяльності.

При підписанні вказаного договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством істотні умови, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність його умов вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та вільному волевиявленню сторін, на що ОСОБА_1 посилається у своїй позовній заяві.

Суд вважає безпідставними твердження ОСОБА_1 щодо нікчемності умови п. 8 додаткового договору № 2 від 02.03.2010 року про доповнення вартості кредиту комісією за дострокове здійснення будь-яких платежів в силу ч. 3 ст. 1056-1, оскільки вказана комісія не є процентами за користування кредитом.

Тому, положення ст. 1056-1 ЦК України не можуть застосовуватися до спірних правовідносин в частині встановлення комісій за обслуговування кредиту тощо.

Недійсність договорів купівлі-продажу прав вимоги, укладених 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» і 15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк», ОСОБА_1 обґрунтовує порушенням норм ст. 514 ЦК України, оскільки первісний кредитор не міг передати новому кредитору обсяг прав вимоги більший, ніж той, яким первісний кредитор володів сам.

В ході розгляду справи судом не було встановлено перевищення обсягу прав грошової вимоги, які фактори за даними договорами факторингу передали клієнтам.

Отже, зміст оспорюваних договорів в повному обсязі відповідає вимогам, встановленим в законодавстві, при укладенні договорів дотримано всіх вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а отже, належним чином укладений договір є обов'язковим для сторін і повинен добросовісно виконуватись.

З урахуванням наведеного вище, суд не вбачає, що при укладенні договорів про внесення змін до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року та договорів купівлі-продажу прав вимоги їх сторонами було дотримано положень чинного законодавства, необхідних для чинності правочину, а тому, вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання оспорюваних договорів недійсними та застосування наслідків нікчемності правочину задоволенню не підлягають.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

При цьому суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

З пункту 10.13 кредитного договору вбачається, що підписанням цього договору позичальник підписанням цього договору підтверджує, що перед укладенням кредитного договору банк надав йому в письмовій формі всю інформацію про умови кредитування. Також при укладенні кредитного договору йому була надана вся необхідна інформація, передбачена Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, в повному обсязі.

Валюта кредиту є істотною умовою кредитного договору, яка в силу норм ст. 561 ЦК України підлягає зміні лише за згодою сторін та вирішення вказаного питання не належить до компетенції суду.

За наведених обставин вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 щодо розподілення ризику зростання курсу долара США у відношенні до гривні між кредитодавцем і позичальником порівно і визначення розміру грошових зобов'язань позичальника за кредитним договором № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року у валюті України є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК України.

Відповідно до положень п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту. У разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має з'ясувати питання про виконання виконавчого напису і з урахуванням цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.

Суду не було надано доказів того, що реалізація предмету іпотеки призвела до реального виконання боржником ОСОБА_1 свого зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі. Жодних контррозрахунків розміру заборгованості чи відсутності такої за кредитним договором ОСОБА_1 не надано.

За наведених обставин вимоги позивача за зустрічним позовом щодо припинення зобов'язань за кредитним договором № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи і твердження позивачів за зустрічними позовами ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1 щодо припинення поруки в результаті збільшення основного зобов'язання без згоди поручителів, внаслідок чого збільшився обсяг їх зобов'язань.

Нормами ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

У відповідності до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» визначено, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Судом встановлено, що останні зміни умов кредитування, на які поручителями надано згоду, внесені 02.03.2010 року договором про внесення змін і доповнень № 2 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, про що було підписано відповідні договори про внесення змін та доповнень № 1 до Договорів поруки від 29.02.2008 року.

З укладенням між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» 12.08.2011 року договору про внесення змін і доповнень № 2 до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року, згоду на укладення якого не було отримано від поручителів, не відбулось збільшення основного зобов'язання.

Навпаки, було зменшено період дії підвищеної відсоткової ставки за кредитом в розмірі 10% річних - з 12.08.2011 року по 09.01.2012 року, в порівнянні з попередніми умовами кредитування, визначеними договором про внесення змін і доповнень № 2 від 02.03.2010 року до кредитного договору № 1301/0208/71-018 від 29.02.2008 року - з 10.01.2011 року по 09.01.2012 року, та зменшено розмірі ануїтетних платежів без зміни кінцевого терміну кредитування.

Реалізація предмета іпотеки та розірвання договору іпотеки також не призвело до збільшення основного зобов'язання та обсягу відповідальності поручителів. Скасування одного з видів забезпечення виконання зобовязання, внаслідок якого за твердженнями позивачів за зустрічними позовами поручителів позбавлено права на забезпечення зворотної вимоги іпотекою не є підставою для припинення поруки в силу норм ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Відтак, вимоги позивачів за зустрічними позовами ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1 щодо визнання поруки припиненою в результаті збільшення основного зобов'язання без згоди поручителів, внаслідок чого збільшився обсяг їх зобов'язань, задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Приписами п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» встановлено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

З договорів поруки від 29.02.2008 року вбачається, що в них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником або поручителем основного зобов'язання перед ВАТ «Сведбанк» (п. 10 договорів поруки) не може розглядатися як встановлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України.

Згідно з п. 11.6 кредитного договору, даний договір діє з дня його підписання і до повного виконання сторонами зобов'язань за даним договором. Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, а позичальник зобов'язаний повернути банку вказані суми (п. 9.1 кредитного договору).

З урахуванням умов кредитного договору, в чинній станом на 10.06.2012 року редакції, якими був встановлений розмір ануїтетного платежу у 433,07 доларів США, та розрахунку позивача за первісним позовом, за яким розмір простроченої заборгованості станом на 10.06.2012 року складав 2 125,03 доларів США, за арифметичним розрахунком станом на 10.06.2012 року тривало прострочення боржника більше ніж 4 місяці. Враховуючи термін сплати ануїтетного платежу (10 число кожного місяця), станом на 10.06.2012 року, виходячи з розрахунків ПАТ «Альфа-Банк», позичальник вже прострочив сплату ануїтетних платежів відповідно: 10.06.2012 року, 10.05.2012 року, 10.04.2012 року, 10.03.2012 року і 10.02.2012 року.

Тобто, шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителів про дострокове повернення кредиту розпочався у банка-кредитодавця, починаючи з 11.02.2012 року і завершився 11.08.2012 року. У вказаний період кредитор не звертався до поручителів з вимогою виконання основного зобов'язання. Відтак, порука в силу норм ч. 4 ст. 559 ЦК України є припиненою та вимоги позивачі за зустрічними позовами у вказаній частині підлягають задволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 215, 252, 514, 516, 517, 525, 526, 553, 554, 559, 625, 626, 627, 638, 1048, 1054, 1056-1,1077, 1082 Цивільного кодексу України, ст.ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 2.4. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9, п.п. 16, 17, 22, 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5, ст.ст. 10, 57-60, 88, 169, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

 

в и р і ш и в:

 

в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Омега Банк»,  Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» про визнання поруки такою, що припинена, та визнання договорів недійсними - задовольнити частково.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання поруки такою, що припинена, визнання недійсними договорів, визнання припиненими правовідносин за кредитним договором - задовольнити частково.

Визнати такою, що припинена, поруку ОСОБА_2, яка виникла на підставі договору поруки № 1301/0208/71-018-Р-2 від 29.02.2008 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Сведбанк».

Визнати такою, що припинена, поруку ОСОБА_4, яка виникла на підставі договору поруки № 1301/0208/71-018-Р-3 від 29.02.2008 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Сведбанк».

Визнати такою, що припинена, поруку ОСОБА_3, яка виникла на підставі договору поруки № 1301/0208/71-018-Р-2 від 29.02.2008 року, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Сведбанк».

В іншій частині зустрічних позовів - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги  протягом десяти днів з дня проголошення рішення або отримання його копії.

 

Суддя:      

[Бухгалтерські маніпуляції страховим резервом = зловживання правом (ч.6 ст.13 ЦК)]

Как заемщику банка  добиться внеплановой проверки банка со сторо

ны налоговой?

     Йдеться про реальність цифр. Потрібно заявити про витребування "кредитної справи" в тому складі , що є в Постанові №23( http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0231-12 ). До того склад "кредитної справи" визначався Постановою  №279 - редакції по періодах      ( http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0474-00 ) Притягнення податкововї  або захист прав споживачів тупо висне (відписки про неможливість перевірки і.т.п.).  І заявляти про судову економічну експертизу. На жаль іншого реального шляху для встановлення реальності цифр не існує. Судді мліють від розрахунків банку і "не бачать" розрахунків позичальника.  Хоча часом і палка стріляє     http://reyestr.court.gov.ua/Review/39833186

[Бухгалтерські маніпуляції страховим резервом = зловживання правом (ч.6 ст.13 ЦК)]

Відповідно Постанови Правління НБУ №424 від 13 вересня 2010. Где-то так, думаю через запрос в НБУ. Сам банк конечно же не даст эту информацию

Свіжішими будуть №172 http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0722-11 (порядок списання) і №23 http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0231-12 (класифікація кредиту,  формування страхового резерву, порядок ведення кредитної справи) . ПС: в пресі недавно пройшло, що Гонтарева попередила банки: скоро скасують нормативне регулювання класифікації і списання- все буде тільки по внутрішніх нормативних документах банку під його відповідальність.  

[Бухгалтерські маніпуляції страховим резервом = зловживання правом (ч.6 ст.13 ЦК)]

    Те, що класифікація кредиту  є частиною кредитних правовідносин між банком і позичальником визначено  ч.1 ст.55 Закону "про банки і банківську діяльність" і доведено вже давно Імексбанком (   "Враховуючи вищевикладене, а також те, що згідно з розрахунком фінансового стану позичальника, проведеного згіднопостанови НБУ №279 від 06 липня 2000 року, станом на 01.10.2008 року клас позичальника визначено за групою "В", колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність у банка в даному випадку правових підстав для відмови позивачу у видачі чергового траншу".) 

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/11782688                       ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 

07 жовтня 2010 р. № 14/1 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

 

Кочерової Н.О., - головуючого,

Студенця В.І.,

Черкащенка М.М.,

розглянувши матеріали касаційної скаргиТОВ "Бонус"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2010 року

у справі господарського судуІвано-Франківської області

за позовомТОВ "Бонус"

доАКБ "Імексбанк" в особі Івано-Франківської філії

провизнання договору частково недійсним, визнання дій неправомірними, зобов"язання виконати умови договору та стягнення збитків у розмірі 200000,00 грн.,

В засіданні взяли участь представники:

 

- позивача:не з"явився,

- відповідача:Йосифів П.І.,

ВСТАНОВИВ:

          У грудні 2008 року ТОВ "Бонус" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом АКБ "Імексбанк" в особі Івано-Франківської філії провизнання недійсними пунктів 2.10., 2.10.1, 2.10.2, 2.10.3, 3.1.2, 7.4 договору поновлювальної кредитної лінії № 95 від 30.08.2007 року, визнання дій відповідача по збільшенню відсоткової ставки з 14% до 17% за користування кредитом по договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.2007 року та зменшенням строку дії договору з 29.08.2017 року на 29.08.2012 року неправомірними; зобов"язання відповідача виконати умови договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.07: в межах відновлювальної кредитної лінії з позичкового рахунку ТОВ "Бонус" видати грошові кошти в сумі 62 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 496 000 грн. неотриманого траншу; стягнення 100000,00 грн. збитків.

          У вересні 2009 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог та просив суд визнати недійсними пункти 2.10., 2.10.1, 2.10.2, 2.10.3, 3.1.2, 7.4 договору поновлювальної кредитної лінії № 95 від 30.08.2007 року, визнати дії відповідача по збільшенню відсоткової ставки з 14% до 17% за користування кредитом по договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.2007 року та зменшенням строку дії договору з 29.08.2017 року на 29.08.2012 року неправомірними; зобов"язати відповідача виконати умови договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.07: в межах відновлювальної кредитної лінії з позичкового рахунку ТОВ "Бонус" видати грошові кошти в сумі 62 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 496 000 грн. неотриманого траншу; стягнути 200000,00 грн. збитків.

          Доповідач: Черкащенко М.М.

          Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2009 року позов задоволено частково. Визнано недійснимипункти 2.10., 2.10.1, 2.10.2, 2.10.3, 3.1.2, 7.4 договору поновлювальної кредитної лінії № 95 від 30.08.2007 року, зобов"язано відповідача виконати умови договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.07: в межах відновлювальної кредитної лінії з позичкового рахунку ТОВ "Бонус" видати грошові кошти в сумі 62 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 496 000 грн. неотриманого траншу та стягнуто на користь позивача 1186,50 грн. судових витрат. В решті позовних вимог відмовлено.

          Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2010 року рішення місцевого господарського суду від 23.10.2009 року в частині позовних вимог про визнання недійснимипунктів 2.10., 2.10.1, 2.10.2, 2.10.3, 3.1.2, 7.4 договору поновлювальної кредитної лінії № 95 від 30.08.2007 року та зобов"язання відповідача виконати умови договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.07: в межах відновлювальної кредитної лінії з позичкового рахунку ТОВ "Бонус" видати грошові кошти в сумі 62 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 496 000 грн. неотриманого траншу скасовано і прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні цих позовних вимог. В решті рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2009 року залишено без змін.

          Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ТОВ "Бонус" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2010 року скасувати, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2009 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 200 000,00 грн. збитків та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.08.2007 року між акціонерним комерційним банком "ІМЕКСБАНК" (кредитор) та ТОВ "Бонус" (позичальник) укладено договір поновлювальної кредитної лінії № 95, відповідно до умов якого кредитор зобов"язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 170000,00 дол. США, зі сплатою 14 % річних у доларах США плюс 1% комісії одноразово та кінцевим поверненням заборгованості по всіма траншами до 29.08.2017 року.

          Пунктом 1.2 договору визначено, що кредит надається позичальнику для будівництва 4-х поверхового офісного блоку та інші поточні потреби.

          Згідно з приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов договору, банком до 01.10.2008 року надано позивачу траншів на загальну суму 228500,00 дол. США.

          Позивач 14.11.2008 року звернувся до банку з листом про надання грошових коштів в сумі 62 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 496 000 грн. неотриманого траншу. Банк листом №1769 від 19.11.2008 року відмовив позичальнику у видачі чергового траншу з посиланням на постанову правління Національного банку №319 від 11 жовтня 2008 року, згідно з якою зобов'язано обмежити здійснення активних операцій банками в обсягах досягнутих кожним із них на цю дату; надання кредитів в іноземній валюті контрагентам, які не мають валютної виручки, обмежити обсягами заборгованості за ними, що склалася на цю дату.

          Пунктом п.2.5.3 договору поновлювальної кредитної лінії №951 30.08.2007 року, сторони погодили, що банк вправі припинити видачу траншів внаслідок погіршення фінансового стану позичальника, який визначається за методикою кредитора, перенесення кредиту в групу з більш високим ступенем ризику, зменшення грошових надходжень, неналежне виконання умов кредитного договору.

          Враховуючи вищевикладене, а також те, що згідно з розрахунком фінансового стану позичальника, проведеного згіднопостанови НБУ №279 від 06 липня 2000 року, станом на 01.10.2008 року клас позичальника визначено за групою "В", колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність у банка в даному випадку правових підстав для відмови позивачу у видачі чергового траншу.

          Колегія суддів також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов"язання відповідача виконати умови договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.07: в межах відновлювальної кредитної лінії з позичкового рахунку ТОВ "Бонус" видати грошові кошти в сумі 62 000 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти становить 496 000 грн. неотриманого траншу з огляду на те, що позивачем не надано доказів цільового використання, наданих банком грошових коштів, в розмірі 228500,00 дол. США за договором поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.07.

          Відповідно до ст. 22 ЦК України, особі, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

          Відшкодування шкоди можливе в тому випадку, коли є склад цивільного правопорушення: неправомірна поведінка особи, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина.

          Враховуючи викладене, а також те, що позивач, заявляючи позовні вимоги про відшкодування 200000,00 грн. шкоди не довів причинно-наслідкового зв"язку між завданою шкодою позивачу та відмовою відповідача у видачі чергового траншу, колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.

          Згідно з приписами до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

          Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочинів, тобто правочин є правомірним, якщо йогонедійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав передбачених законом.

          Пунктом 2.10. договору, сторони погодили, що у випадку зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням правління або кредитного комітету АКБ "Імексбанк", кредитор має право ініціювати зміну винагороди за надання кредиту, визначеної цим договором.

          Згідно з п.2.10.1. договору, про намір змінити розмір відсотків за надання кредиту, кредитор зобов"язаний повідомити позичальника не пізніше ніж за десять робочих днів до очікуваної дати початку їх застосування за кредитом відповідно до нових ставок, а також надати для укладення угоду про внесення змін до цього договору.

          Пунктом 2.10.2. договору передбачено, що у випадку, якщо позичальник не погодиться з запропонованим розміром винагороди кредитора, він зобов'язаний протягом строку, зазначеного в п.2.10.1 цього договору надану кредитором додаткову угоду про внесення змін до цього договору повернути її кредитору. Якщо позичальник не погодиться з запропонованим розміром винагороди кредитора, він зобов"язаний протягом строку, зазначеного в п.2.10.1 цього договору, повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, нараховані відсотки та можливі штрафні санкції, у повному обсязі. Після сплати позичальником зазначених сум дія цього договору вважається припиненою (п.2.10.3 договору).

          Відповідно до п.3.1.2 договору кредитор зобов"язаний завчасно повідомляти позичальника про намір змінити розмір відсотків (плату за кредит) у порядку, визначеному п.2.10 договору.

          Згідно з п.7.4 договору, у випадку, настання обставин, визначених п.п.3.2.3, 4.2, 5.4 цього договору, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, відповідно позичальник зобов"язаний погасити кредит, сплатити відсотки за фактичний часвикористання кредиту та нараховані штрафні санкції.

          Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем 30.04.2008 року направлено на адресу позивача лист №629 з повідомленням про те, що у зв'язку з ростом цін на ринку кредитних ресурсів та збільшенням рівня інфляції, відповідач збільшує відсоткову ставку за користування кредитом до 18 % річних у доларах США.

          Позивач, листом №1 від 14.05.2008 року погодився на підняття відсоткової ставки до 17% річних у доларах США по договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.2007 року, на підставі чого сторонами підписано додаткову угоду від 08.08.2008 рокупро збільшення відсоткової ставки до 17% річних.

          Враховуючи вищевикладене, а саме наявність волевиявлення сторін про зміну відсоткової ставки, приписи ст.ст. 203, 215, 638 ЦК України та ст. 188 ГК України, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсними пунктів 2.10., 2.10.1, 2.10.2, 2.10.3, 3.1.2, 7.4 договору поновлювальної кредитної лінії № 95 від 30.08.2007 року та визнання неправомірними дій відповідача по збільшенню відсоткової ставки з 14% до 17% за користування кредитом по договору поновлювальної кредитної лінії №95 від 30.08.2007 року та зменшенням строку дії договору з 29.08.2017 року на 29.08.2012 року.

          На підставі викладеного, оскаржувана постанова є повною, законною та обґрунтованою, прийнятою при дослідженні всіх обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її зміни чи скасування.

Щодо доводів скаржника, викладених в касаційній скарзі, то вони не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду, покладених в основу судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2010 року у справі № 14/1 залишити без змін.

Головуючий, суддя Н.О.Кочерова

Судді В.І.Студенець

М.М.Черкащенко

 

[Бухгалтерські маніпуляції страховим резервом = зловживання правом (ч.6 ст.13 ЦК)]

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/29349550                Справа №2-289/11р. 2/438/40/2013

          

 

    Р І Ш Е Н Н Я                                            І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

 

07 лютого 2013 року                              Бориславський міський суд

         Львівської  області

в складі головуючого-судді:                       Посисень Л.М.,

при секретарі:                                               Гадубяк О.В.

з участю адвоката                                        ОСОБА_1

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бориславі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами №159/Кр97 від 12.06.2008 року та №122/Кр73 від 04.04.2008 року,

 

                                                 В  С  Т  А  Н  О  В  И  В :

 

В лютому 2011 року позивач, Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», звернувся у суд з окремими позовами до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами №159/Кр97 від 12.06.2008 року та №122/Кр73 від 04.04.2008 року, які об»єднані 11 лютого 2011 року в одне провадження.

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», 13.08.2012 року, остаточно уточнивши свої позовні вимоги, просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ «Акціонерний комерційний Промислово-інвестиційний банк» заборгованість:

 

за кредитним договором №122/Кр73 від 04.04.2008 року у сумі 155 968,09 грн. в тому числі: заборгованість за кредитом - 107 000,00 грн., з неї прострочена - 27 000,00 грн., прострочені відсотки за користування кредитом - 44 682,71 грн., нарахована пеня - 4285,38  грн.

 

за кредитним договором №159/Кр97 від 04.04.2008 року. у сумі 25 613,81 грн. в тому числі: заборгованість за кредитом 16 315,00 грн., з неї прострочена - 9 715,00 грн, прострочені відсотки за користування кредитом - 8 264,47 грн., нарахована пеня - 1034,34 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач, Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», зазначив, що 04.04.2008 року він та відповідач ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 122/Кр73  відповідно до умов якого позивач надав відповідачу ОСОБА_2 кредит у сумі 120000,00 грн.

12.06.2008 року він та відповідач ОСОБА_2 уклали кредитний договір №159/Кр97, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу ОСОБА_2 кредит у сумі 20000,00 грн.

Договори є кредитними договорами, відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідач, не повертаючи кредит (чергову частину) та не сплачуючи проценти за договором, порушує вимоги статті 1054 Цивільного кодексу України, щодо обов'язку позичальника (Відповідача) повернути кредит та сплатити проценти.

Станом на 10.08.2012 року заборгованість відповідача перед позивачем становить  за кредитним договором №122/Кр73 від 04.04.2008 року у сумі 155 968,09 грн. в тому числі: заборгованість за кредитом - 107 000,00 грн., з неї прострочена - 27 000,00 грн. прострочені відсотки за користування кредитом - 44 682,71 грн. нарахована пеня - 4285,38  грн.

за кредитним договором №159/Кр97 від 04.04.2008 року у сумі 25 613,81 грн. в тому числі: заборгованість за кредитом 16 315,00 грн., з неї прострочена - 9 715,00 грн, прострочені відсотки за користування кредитом - 8 264,47 грн., нарахована пеня - 1034,34 грн.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Позов просить задоволити.

 

В судове засідання представник позивача не з»явився.

Справу позивач просить розглянути у відсутності представника, про що у матеріалах справи є письмові заяви.

 

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 позову не визнали.

При цьому відповідач ОСОБА_2 пояснив, що з позивачем він жодних кредитних договорів, в тому числі і спірних не укладав.

У 2008 році він уклав кредитний договір №159/Кр97 від 12.06.2008 року та №122/Кр73 від 04.04.2008 року з ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (в особі керуючого Філією «Відділення Промінвестбанку в м.Борислав Львівської області.)

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України (НБУ) від 13 вересня 2010 р. № 424, яка набрала чинності з 07.11.2010 року, затверджено Порядок формування банками резервів за кредитами та нарахованих відсотків по ним і списання безнадійної заборгованості.

  Розроблення НБУ такого порядку передбачено нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.05.2010 № 2275-VI.

Згідно з цим Порядком банк мав право самостійно списати (відшкодувати) за рахунок резервів безнадійну заборгованість за кредитами позичальників - юридичних осіб, фінансова діяльність яких визначена як незадовільна, та позичальників - фізичних осіб, фінансовий стан яких визначено як нестабільний або незадовільний, за якою платежі за основним боргом та/або нарахованими доходами прострочені понад 90 днів та яка обліковується за окремими аналітичними рахунками з обліку безнадійної заборгованості (далі - безнадійна заборгованість).

У разі списання безнадійної заборгованості за кредитами банк одночасно списує нараховані проценти за цими кредитами за рахунок сформованих резервів.

Рішення про списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими за ними процентами приймається Правлінням Банку.

    Відповідно до акту від 11.05.2011 року № 271/230/09325407 «Про результати виїзної позапланової перевірки Філії «Відділення ПАТ «Промінвестбанку у м.Бориславі» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 18.03.2011 року» Філією «Відділення ПАТ «Промінвестбанку у м.Бориславі» самостійно списано безнадійну заборгованість за рахунок страхового резерву, тобто банком списано його, відповідача ОСОБА_2, безнадійну заборгованість та віднесено в повному обсязі на збільшення валових витрат банку, що привело до зменшення поступлень до бюджету по податку на прибуток.

    Таким чином, списання його, відповідача ОСОБА_2, заборгованості банком проведена самостійно, на свій власний розсуд, без повідомлення про це його, як позичальника, тобто, банк скористався своїм правом відповідно до Постанови НБУ № 424 від 13.09.2010р., а не діяв відповідно до законодавства, а саме Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - спочатку погашення заборгованості за рахунок заcтавного майна, а потім - списання безнадійної заборгованості на суму непокритих збитків від продажу заставного майна.

Списана безнадійна заборгованість на його, як позичальника ОСОБА_2, кореспондентському  (основному) рахунку не числиться, тобто ліквідована, та не приймає участі у фінансово-господарській діяльності банку і не приймає участі у фінансовому балансі банку.

    Крім цього, відповідно до п.8 Постанови  НБУ № 424 від 13.09.2010р. - банк у період відповідно до законодавства України продовжує роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

   Однак, банком не може продовжуватись робота відповідно до законодавства України щодо відшкодування списаної безнадійної заборгованості за рахунок резерву  відповідно до Постанови НБУ від 13.09.2010р. № 424, виданої на підставі підпункту 12.2.1 пункту 12.2 та підпункту 12.3.13 пункту 12.3 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР) з урахуванням змін, унесених Законом України від 20.05.2010 року №2275-VI  "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України",  так як Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) з урахуванням змін, унесених Законом України від 20.05.2010року №2275-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" втратив чинність з 01.04.2011 року у зв»язку з введенням Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, а також  відповідно до Постанови НБУ від 01.06.2011 року №172, яка розроблена відповідно до Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, - втратила чинність Постанова Правління Національного банку України від 13.09.2010 року № 424  "Про затвердження  Порядку  формування  банками резервів за кредитами і нарахованими  за   ними   процентами   та   списання   безнадійної заборгованості",  зареєстрована  в  Міністерстві  юстиції  України 27.10.2010 року  за № 998/18293, і тому немає ніяких підстав для задоволення позовних вимог банку.

Крім того, якщо банк списав безнадійну заборгованість за рахунок страхового резерву, це означає, що банк відшкодував собі витрати по списаних кредитах №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року за рахунок страхового резерву банку, а отже, банк податки з даних кредитів не заплатив, а відніс собі на витрати.

   Банк у своїй декларації за 4-й квартал 2010 року, тобто у річній декларації за 2010 рік відобразив дані про загальну суму валових витрат, в тому числі і суму страхового резерву, в який входять і ці валові витрати.

   У чинному законодавстві не передбачено порядку проводки з позабалансового рахунку банку назад на баланс.

    Таким чином, банк не має права вимоги за спірними кредитами, оскільки він самостійно визнав борги за кредитами №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року як безнадійну заборгованість без повідомлення про це його, як позичальника, списав її за рахунок страхового резерву банку і отримав відшкодування від держави, про що зазначив у своїй декларації за 2010 рік.

В позові просить відмовити, як в безпідставному.

    

   Пояснення, аналогічні поясненням відповідача ОСОБА_2, дав і його представник ОСОБА_3, додатково пояснивши, що банк не має права вимоги за даним позовом, а відтак, він не міг укладати в порушення вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність»і розголошувати без відома та згоди відповідача ОСОБА_2 банківську таємницю та персональні дані позичальника ОСОБА_2,  будь-яких правочинів про уступку боргу іншим юридичним особам, в тому числі, і ТзОВ «Колекшн Груп»,  ПАТ «АКІБ «Легал» та будь-яким іншим. Юридичним та фізичним особам.

Станом на сьогоднішній день у чинному Податковому Кодексі України, як і у чинній Постанові НБУ від 01.06.2011 року №172, (яка розроблена відповідно до Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI) не передбачено права вимоги Банку до позичальника на відшкодування списаної в минулому за рахунок резерву безнадійної заборгованості. Таким чином, списана безнадійна заборгованість на кореспондентському (основному) рахунку відповідача ОСОБА_2 (позичальника) не числиться, так як ліквідована, та не приймає участі у фінансово-господарській діяльності банку і не числиться у фінансовому балансі банку. Будь-які грошові суми, які зазначено у позабалансовому рахунку Банку, за відповідачем ОСОБА_2 рахуватися не можуть, як і не можуть рахуватися  за будь-ким з позичальників, оскільки позабалансовий рахунок не приймає участі у фінансово-господарській діяльності банку і тому, цей рахунок до уваги не береться.

Із врахуванням того, що кредитні договори №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року  є самостійно банком списаними як безнадійна заборгованість і за ними банк отримав відшкодування від держави, а відтак, ці кредити не приймають участь у фінансово-господарській діяльності банку, не значаться у його балансі, тому, банк і відмовився виконати ухвалу суду про забезпечення доказів, в тому числі і надати оригінали кредитних договорів №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року, оскільки таких не існує.

В позові просить відмовити, як в безпідставному.

 

Вислухавши пояснення відповідача ОСОБА_2, пояснення його представника ОСОБА_3, показання свідка ОСОБА_4, оцінивши наявні у матеріалах справи  документи, суд дійшов висновку про те, що позов є безпідставний і до задоволення не підлягає за недоведеністю позивачем своїх позовних вимог.

 

С У Д О М   В С Т А Н О В Л Е Н О, що між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (в особі керуючого Філією «Відділення Промінвестбанку в м.Борислав Львівської област., Філія ліквідована 02.03.2012 року) та відповідачем ОСОБА_2 04.04.2008 року укладено кредитний договір №122/Кр73 відповідно до умов якого банк надав відповідачу ОСОБА_2 кредит у сумі 120000,00 грн. на споживчі цілі.

12.06.2008 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (в особі керуючого Філією «Відділення Промінвестбанку в м.Борислав Львівської області, Філія ліквідована 02.03.2011 року) та відповідачем ОСОБА_2  укладено кредитний договір №159/Кр97, відповідно до умов якого банк надав відповідачу ОСОБА_2 кредит у сумі 20000,00 грн. на споживчі цілі.

Договір №159/Кр97 від 04.04.2008 року позивачем не подано та в матеріалах справи відсутній, а відповідач заперечує укладення 04.04.2008 року кредитного договору  №159/Кр97 з будь-якою установою банку, в тому числі і з позивачем.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні показав, що він як головний державний податковий ревізор-інспектор відділу податкового контролю юридичних осіб на підставі направлення ДПІ у м.Бориславі від 15.04.2011 року проводив позапланову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання  Філією «Відділення ПАТ «Промінвестбанку у м.Бориславі» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 18.03.2011 року.

    Перевірка втановила, що за перевірений період Філією «Відділення ПАТ «Промінвестбанку у м.Бориславі» проводилось списання безнадійних кредитів за рахунок страхового резерву, відповідно до п.п.12.3.13 п.12.3 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.05.2010 року № 2275-VI та Постанови Правління НБУ від 13.09.2010 року № 424 на загальну суму 4850432, 58 грн., в тому числі по фізичних особах на суму 2158681,93 грн.

    Порушень законодавства при самостійному списанні банком сумнівної (безнадійної) заборгованості перевіркою не встановлено.

Страховий резерв за рахунок якого відбулося списання 29.12.2010 року безнадійних кредитів, в тому числі і кредитних договорів №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року, в повній сумі віднесено на валові витрати банку та відшкодовано банку державою у повному обсязі, після подання банком річної декларації за 2010 р., а саме за 4-й квартал 2010 року.

   Що підтверджено і актом від 11.05.2011 року № 271/230/09325407 «Про результати виїзної позапланової перевірки Філії «Відділення ПАТ «Промінвестбанку у м.Бориславі» КОД за ЄДРПОУ 09325407, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 18.03.2011 року» та додатку до нього розшифровкою безнадійної заборгованості, списаної за рахунок страхового резерву  Філією «Відділення «Промінвестбанку м.Борислава» за період 01.01.2010 року по 18.03.2011 року»; підтверджено і листом ДПІ у м.Бориславі Львівської області від 05.10.2011 року № 7848/9/29-017 та від 26.10.2011 року № 8622/9/23-009.

Крім цього, актом перевірки ДПІ у м.Бориславі від 11.05.2011 року №271/230/09325407 «Про результати виїзної позапланової перевірки Філії «Відділення ПАТ Промінвестбанку у м.Бориславі» стверджено, що Філією «Відділенням ПАТ Промінвестбанку у м.Бориславі» задекларовано скориговані валові витрати, які подавалися до головної установи «Промінвестбанку» у сумі  9778106,77 грн.

Філія «Відділення ПАТ Промінвестбанку у м.Бориславі» у своїй декларації за ІV квартал 2010 року №19535 (тобто річній декларації за 2010 р.), поданій ДПІ у м.Бориславі 04.02.2011 року зазначила суму збільшення страхового резерву банку -  4770388,85 грн., за рахунок якого відбулося списання безнадійної заборгованості за кредитами, в тому числі і спірними кредитними договорами №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року.

Таким чином, у позивача, який самостійно, на свій власний розсуд, без повідомлення про це позичальника ОСОБА_2, прийняв рішення про списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву банку і 29.12.2010 року списав безнадійну заборгованість відповідача з ОСОБА_2 за кредитними договорами №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року і відніс її на збільшення валових витрат банку, -  отримав відшкодування від держави, втратив право вимоги за спірними кредитними договорами.

Позивач з часу отримання відшкодування втратив право вимоги за кредитними договорами  №122/Кр73 від 04.04.2008 року та №159/Кр97 від 12.06.2008 року, і не виконавши вимоги ухвали суду про забезпечення доказів, не довів своїх позовних вимог, тому при встановлених у судовому засіданні обставинах, позов до задоволення не підлягає.

 

З врахуванням наведеного та

Керуючись ст.ст.10, 60, 212, 209 ч.3 ЦПК України,

               ч 1.ст.526,  ст.ст.1049, 1050, 1054 ЦК України,   суд,-

                                     В  И  Р  І  Ш  И  В:

 

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами №159/Кр97 від 12.06.2008 року та №122/Кр73 від 04.04.2008 року - в і д м о в и т и.        

 

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

    

Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду Львівської області через Бориславський міський суд Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

            

СУДДЯ:                                                                                                                                                                                                                                                         ВССУ 28.01.2015: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42541425   У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

28 січня 2015 року                                                                                        м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

Луспеника Д.Д., Лесько А.О., Червинської М.Є.,

 

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 6 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 квітня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

 

У серпні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 17 грудня 2012 року між ним та публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») було укладено договір відступлення прав вимоги, за умовами якого останнє відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги до кредитних договорів укладених між ним та фізичними особами.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд на підставі ч. 6 ст. 3, 12,              33 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 625, 626 ЦК України, положень кредитного договору, укладеного з ОСОБА_5, та іпотечного договору, укладеного з ОСОБА_4, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 січня 2008 року, яка станом на 30 червня 2013 року становить 214 481 грн 65 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, позначений на плані літерою «А-1», загальною площею 261,4 кв. м, житловою площею 94,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з обов'язковим зняттям всіх мешканців зазначеного житла з реєстраційного обліку.

 

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 6 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 29 квітня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.    

 

У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.  

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарг цих висновків не спростовують.

 

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що преюдиціальним рішенням суду від 5 березня 2013 року                 (ч. 3 ст. 61 ЦПК України) ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено в позові до ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості, оскільки                    ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» списав як безнадійну заборгованість, що також підтверджується рішенням суду від                   7 лютого 2013 року, яке набрало законної сили, після чого банк отримав від держави відшкодування, а, отже, втратив право вимоги до позичальника й не міг за договором факторингу передати неіснуюче у нього право вимоги іншій особі.

Таким чином, у суду не було підстав для задоволення позову, який розглядався.

 

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відхилити.

 

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 6 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 квітня                  2014 року залишити без змін.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Судді:Д.Д. Луспеник     А.О. Лесько  М.Є. Червинська

 

 

[Состояние дел у заемщиков Укрсиббанка, кто чего добился?]

Може кому пригодиться:

Завтра (Апеляційний суд Львівської області

Дата/час 20.01.2015 14:15

№ Справи 463/3050/14

Сторони по справі Заявник: ... стягувач: ПАТ "УкрСиббанк", заінтересована особа: ГУ

Пенсійного фонду України у Л/о

Суть позову заява .... про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню)

 

 продовжуємо в апеляції з Укрсибом по 369 (визнання таким, що не підлягає виконанню і стягнення зайво стягненого).

Укрсиб оскаржив це:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41037473