ANTIRAID

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2024 року м. Київ cправа № 560/17953/21 провадження № 11-150апп23 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Шевцової Н. В., суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022(головуючий суддя Смілянець Е. С., судді Полотнянка Ю. П., Драчук Т. О.) в адміністративній справі № 560/17953/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2 , про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, оформлене протоколом засідання від 22.07.2021 № 116, щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги (далі - рішення від 22.07.2021 № 116); - зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року у зв`язку зі смертю члена її сім`ї - ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ). 2. У позові ОСОБА_1 зазначила, що спільно проживала з ОСОБА_3 у незареєстрованому шлюбі як чоловік і жінка. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Відповідно до витягу з протоколу засідання 11 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 03.12.2020 № 853 було встановлено, що захворювання та причина смерті колишнього військовослужбовця, солдата запасу ОСОБА_3 пов`язані із захистом Батьківщини. У зв`язку із цим позивачка звернулася до відповідача щодо виплати одноразової грошової допомоги членам сім`ї померлого військовослужбовця, смерть якого настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби. 3. Однак отримала відмову, в якій комісія Міністерства оборони України зазначила, що суд не встановив факту її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , ведення спільного господарства та наявність між ними взаємних прав та обов`язків. Таку відмову позивачка вважає протиправною, тому звернулася до суду з позовом. 4. ОСОБА_1 стверджувала про достатність доказів, які доводять факт проживання однією сім`єю без зареєстрованого шлюбу позивачки з померлим військовослужбовцем. На підтвердження цієї обставини вона надала докази спільного проживання з 2005 року разом з ОСОБА_3 у незареєстрованому шлюбі як чоловік і жінка, а саме довідку від 30.03.2022, надану Новоушицькою селищною радою, якою підтверджено, що ОСОБА_1 прибула в село Антонівка орієнтовно в 2005 році та проживала з ОСОБА_3 без реєстрації; виписку з господарської книги по селу Антонівка від 11.11.2011 ОСОБА_1 , з якої слідує, що вона зареєструвалася в будинку співмешканця ОСОБА_3 і проживала разом з ним до 2020 року. Також позивачка посилалась на те, що ОСОБА_3 заповів усе своє майно, де б воно не було та із чого б не складалося, їй, що підтверджується заповітом від 28.07.2015. Крім вказаного, ОСОБА_1 надала довідку Комунального підприємства ритуального обслуговування «Скорбота» від 08.09.2021, в якій засвідчено, що саме позивачка здійснила поховання ОСОБА_3 за власні кошти на міському цвинтарі міста Могилів-Подільського, та рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 22.04.2020 у справі № 602/230/20 про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . 5. У відзиві на позовну заяву відповідач не погоджується з позовними вимогами й зазначає, що судом не встановлено факту, що має юридичне значення, для прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги, зокрема про ведення спільного побуту та наявність взаємних прав та обов`язків. Встановлення такого факту є підставою для права позивачки на отримання одноразової грошової допомоги. З огляду на це просив у позові відмовити. 6. Третя особа ОСОБА_2 надав до суду письмові пояснення, у яких просив у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що відповідно до положень пункту 5 частини першої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлення факту проживання однієї сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу здійснюється судом в порядку окремого провадження, тобто в порядку цивільного судочинства. 7. ОСОБА_2 зазначив, що позивачкою ОСОБА_1 не надано комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Фактично позивачкою не надано комісії доказів того, що вона була членом сім`ї ОСОБА_3 . Тобто комісія прийняла рішення правомірне. 8. Окрім цього вказав, що шлюб між його батьком ОСОБА_3 та матір`ю ОСОБА_4 розірвано 22.04.2020, а Новоушицька селищна рада не може надати докази щодо встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 9. У лютому 2017 року ОСОБА_3 підписав контракт з Міністерством оборони України на проходження військової служби у Збройних Силах України. 10. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 06.04.2020 було звільнено з військової служби. 11. Довідками № 989 від 11.02.2018 та № 644 від 03.02.2020 підтверджується, що ОСОБА_3 у період з 30.04.2018 по 21.08.2018, з 10.09.2018 по 17.09.2018, з 28.10.2018 по 22.12.2018, з 22.10.2019 по 06.04.2020 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів. 12. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. 13. Відповідно до витягу з протоколу засідання 11 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 03.12.2020 № 853 встановлено, що захворювання та причина смерті колишнього військовослужбовця, солдата запасу ОСОБА_3 , так, пов`язані із захистом Батьківщини. 14. Позивачка звернулася із заявою про отримання одноразової грошової допомоги до Міністерства оборони України як член сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, однак рішенням від 22.07.2021 № 116 позивачці відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. 15. Рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги відповідач обґрунтовував тим, що стосовно ОСОБА_1 судом не встановлено факту, що має юридичне значення, тобто не встановлювався факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з громадянином ОСОБА_3 , ведення спільного господарства та наявність між ними взаємних прав та обов`язків. Також суд не визнавав право ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю громадянина ОСОБА_3 , а поданими документами не підтверджено її статус члена сім`ї загиблого відповідним посвідченням 16. Не погоджуючись із відмовою відповідача у призначенні одноразової грошової допомоги як члену сім`ї померлого військовослужбовця, позивачка звернулась з цим позовом до суду. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 17. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.05.2022 в задоволенні позову відмовлено. 18. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не підтвердила факту спільного проживання з померлим однією сім`єю, зокрема, ведення спільного побуту та наявності взаємних прав та обов`язків або її перебування на утриманні (померлого). ОСОБА_1 не доведено, що вона є членом сім`ї загиблого ОСОБА_3 або утриманцем, тому, суд першої інстанції виснував, що на неї не поширюється дія статті 161 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) та відсутнє право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги. 19. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022 рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.05.2022 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено. 20. Визнано протиправним та скасовано рішення від 22.07.2021 № 116 про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги. 21. Зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року у зв`язку із смертю члена її сім`ї - ОСОБА_3 . 22. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд виснував, що позивачка довела факт спільного проживання з померлим однією сім`єю, оскільки в матеріалах справи наявні докази спільного проживання з 2005 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 у незареєстрованому шлюбі як чоловік і жінка, а тому на позивачку поширюється дія статті 161 Закону № 2011-ХІІ та наявне право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги. Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог та позиція інших учасників справи 23. Не погодившись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Міністерство оборони України звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій скаржник просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.05.2022 залишити в силі. 24. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, що позивачка відносить себе до члена сім`ї померлого ОСОБА_3 , однак належних документів на підтвердження цього факту не пред`явила. Надані ОСОБА_1 докази та виключно письмові твердження позивачки про спільний побут та набуте спільне майно, ведення спільного господарства, оплату витрат із сімейного бюджету (п. 3 позовної заяви) сприймаються критично, оскільки жодних належних та допустимих доказів (показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, фотографій певних подій, документів, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальних чеків, договорів купівлі-продажу, договорів про відкриття банківського рахунку, депозитних договорів та інших письмових доказів тощо) на підтвердження цих фактів не надано. 25. Що стосується невід`ємної складової сім`ї (наявності взаємних прав та обов`язків), то скаржник зазначає, що така відсутня у стосунках між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з огляду на те, що виключно шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків у подружжі (частина перша статті 36 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя (частина друга статті 21 СК України). Більше того, лише 22.04.2020 (за 4 місяці до смерті ОСОБА_3 ) був розірваний шлюб між ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_4 . 26. Скаржник також звертає увагу, що статтями 315, 316 ЦПК України передбачено право фізичної особи подати до суду за місцем проживання заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, однак позивачка цим правом не скористалась, одразу пред`явивши позов до Міністерства оборони України. Також ОСОБА_1 не зверталась за отриманням відповідного посвідчення згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби». 27. Щодо вимоги зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу в конкретному розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, то така, на думку скаржника, є передчасною, оскільки із заявою про призначення спірної допомоги також звернувся син ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , який є інвалідом з дитинства (утриманцем). 28. Крім того, скаржник наголошує, що в позові окремої вимоги про встановлення факту віднесення до члена сім`ї загиблого військовослужбовця не заявлено. 29. Також скаржник зазначає, що справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу відносяться до юрисдикції судів загального судочинства. 30. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі визначено пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якого суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 31. На обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження відповідач вказує, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права у подібних правовідносинах без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 06.04.2020 у справі № 738/1452/17, від 19.03.2021 у справі № 1840/2940/18, від 23.05.2022 у справі № 539/4118/19, від 06.07.2022 у справі № 809/1346/17. 32. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.02.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022 у справі № 560/17953/21. 33. У відзиві на касаційну скаргу позивачка вважає касаційну скаргу безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню. Просить касаційну скаргу Міністерства оборони України відхилити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. 34. Позивачка зазначає, що звернулася до відповідача з вимогою про оскарження рішення в порядку адміністративного судочинства, тобто у спосіб, визначений КАС України, що відповідає сталій практиці Верховного Суду. Рух касаційної скарги 35. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.02.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022 у справі № 560/17953/21. 36. 22.09.2023 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою справу № 560/17953/21 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 346 КАС України. 37. 11.10.2023 Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 560/17953/21 та призначила справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників у приміщенні Верховного Суду. Короткий зміст ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 38. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 346 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з необхідності відступу від висновку щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судувід 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц, щодо неналежності спорів про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги до цивільної юрисдикції. 39. Мотивуючи ухвалу про передачу справи, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що в розглядуваній справі спірним питанням є право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону № 2011-ХІІ, у разі загибелі військовослужбовця, особою, яка вважає себе членом сім`ї такого військовослужбовця, проте не перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі, а також не відноситься до інших груп осіб, яким законом надано таке право (батьків загиблого (померлого) військовослужбовця або утриманців загиблого (померлого) військовослужбовця). 40. ОСОБА_1 вважає, що вона є членом сім`ї померлого військовослужбовця ОСОБА_3 у розумінні СК України (незважаючи на відсутність державної реєстрації шлюбу між вказаними особами) та має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ. 41. Таким чином, до предмета доказування в цій справі входить встановлення факту проживання однією сім`єю без зареєстрованого шлюбу позивачки з померлим військовослужбовцем. На підтвердження ОСОБА_1 надано довідку від 30.03.2022, видану Новоушицькою селищною радою, якою підтверджено, що ОСОБА_1 прибула в село Антонівка орієнтовно в 2005 році та проживала з ОСОБА_3 без реєстрації; виписку з господарської книги по селу Антонівка про реєстрацію в будинку співмешканця ОСОБА_3 і проживання разом з ним до 2020 року. 42. Також ОСОБА_1 на підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_3 зазначила, що він заповів усе своє майно, де б воно не було та із чого б не складалося, їй, що підтверджується заповітом від 28.07.2015. Крім того, позивачка надала довідку Комунального підприємства ритуального обслуговування «Скорбота» від 08.09.2021, в якій засвідчено, що саме вона здійснила поховання ОСОБА_3 за власні кошти на міському цвинтарі міста Могилів-Подільського, та рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 22.04.2020 у справі № 602/230/20 про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . 43. Разом з тим колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду звернула увагу, що питання встановлення факту проживання однією сім`єю без зареєстрованого шлюбу із загиблим військовослужбовцем входило до предмета доказування і в цивільній справі № 290/289/22-ц. 44. У вказаній справі рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 22.06.2022, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 29.11.2022, заяву ОСОБА_5 задоволено частково. 45. Встановлено факт проживання ОСОБА_5 із ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 29.07.2020. 46. Частково задовольняючи заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з необхідності встановлення факту проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_6 однією сім`єю без шлюбу з 29.07.2020, тобто з моменту припинення шлюбу з іншим чоловіком. Факт, про встановлення якого просить заявниця, має для неї юридичне значення, оскільки пов`язаний з її правом на отримання одноразової грошової допомоги, яке передбачене Законом № 2011-ХІІ. 47. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, переглядаючи вказані судові рішення, постановою від 22.03.2023 скасував рішення Романівського районного суду Житомирської області від 22.06.2022 та постанову Житомирського апеляційного суду від 29.11.2022, провадження у справі за заявою ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, заінтересовані особи: військова частина НОМЕР_2 , Міністерство оборони України, Житомирський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, закрив. Роз`яснив ОСОБА_5 право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції. 48. Суд урахував, що між ОСОБА_5 та Міністерством оборони України виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за нею певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками заявниці, їх виникненням, існуванням та припиненням. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. 49. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення заявниці до суду, яка полягає в підтвердженні її певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно в публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення. 50. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виснував, що вимоги ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу із ОСОБА_6 , який загинув під час участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і стримуванні збройної агресії російської федерації, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. 51. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не погоджується з таким висновком та вважає за необхідне відступити від наведеного в постанові від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо неналежності спорів про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги до цивільної юрисдикції. 52. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що правовідносини в розглядуваній справі та у справі № 290/289/22-ц є подібними, оскільки в обох справах необхідно встановити юридичний факт (факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу) для подання документів до відповідних органів з метою призначення та отримання одноразової грошової допомоги за загиблого (померлого) військовослужбовця. 53. До того ж у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 644/6274/16-ц за заявою ОСОБА_7 , заінтересовані особи: ОСОБА_8 , Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій суди першої та апеляційної інстанцій у порядку цивільного судочинства заяву ОСОБА_7 задовольнили та визнали його членом сім`ї військовослужбовця ОСОБА_9 , зазначено, що чинне на момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій законодавство не передбачало іншого порядку підтвердження цього факту; його встановлення не пов`язувалося з вирішенням спору, а було необхідним для подальшого подання заявником з метою призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця-племінника документа, що засвідчував би наявність сімейних відносин між заявником і племінником станом на день загибелі останнього. З огляду на викладене доводи Міністерства оборони України щодо наявності в цій справі спору про право та необхідності її розгляду за правилами адміністративного судочинства є необґрунтованими. 54. Отже, Велика Палата Верховного Суду встановила, що за відсутності спору з приводу законності відмови у призначенні та виплаті заявнику одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця суд повинен розглянути заяву про встановлення юридичного факту - віднесення заявника до кола членів сім`ї загиблого військовослужбовця - за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні. 55. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції не може переглянути оскаржувані рішення та ухвалити законне й обґрунтоване рішення суду без відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц, відповідно до якого вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з військовослужбовцем, який загинув (помер) під час участі в бойових діях, забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і стримуванні збройної агресії російської федерації, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи 56. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що необхідність відступу від висновку щодо застосування норми (норм) права виникає з певних визначених об`єктивних причин, які повинні бути чітко окреслені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи. 57. У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя є незалежним та керується верховенством права, здійснюючи правосуддя (стаття 129 Конституції України). 58. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики. 59. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. 60. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту. 61. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні. 62. Спірним питанням у цій справі є обґрунтованість рішення відповідача щодо права позивачки на призначення та отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону № 2011-ХІІ, яка виплачується у разі загибелі військовослужбовця, особі, яка вважає себе членом сім`ї такого військовослужбовця, проте не перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі, а також не відноситься до інших груп осіб, яким законом надано таке право (батьків загиблого (померлого) військовослужбовця або утриманців загиблого (померлого) військовослужбовця). 63. Предметом цього спору є протиправність рішення комісії Міністерства оборони України щодо відмови позивачці у призначенні одноразової грошової допомоги, зобов`язання відповідача призначити та виплатити їй таку одноразову грошову допомогу у зв`язку зі смертю члена її сім`ї - ОСОБА_3 . 64. Відповідно до статті 161 Закону № 2011-ХІІ (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". 65. Порядок № 975 визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст). 66. У пункті 5 Порядку № 975 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) регламентовано, зокрема, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста. 67. У пункті 10 Порядку № 975 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено перелік документів, які члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів. 68. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивачка звернулась із заявою про отримання одноразової грошової допомоги до Міністерства оборони України, однак рішенням від 22 липня 2021 року № 116 їй було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. Рішення відповідач обґрунтовував тим, що стосовно ОСОБА_1 судом не встановлено факт, що має юридичне значення, тобто не встановлювався факт проживання однією сім`єю без шлюбу з громадянином ОСОБА_3 , ведення спільного господарства та наявність між ними взаємних прав та обов`язків. Також судом не визнавалося право громадянки ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю громадянина ОСОБА_3 , а поданими документами не підтверджено її статус члена сім`ї загиблого відповідним посвідченням. 69. Розглядаючи спір щодо протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України. 70. Аналіз правових норм Закону № 2011-XII та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, якою затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975), свідчать, що одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується, зокрема, членам сім`ї військовослужбовця у разі, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби. 71. Отже, одноразова грошова допомога виплачується: 1) членам сім`ї військовослужбовця; 2) якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби. 72. Обставина, що причина смерті ОСОБА_3 пов`язана із захистом Батьківщини, відповідачем не заперечується. 73. Спірним питанням у межах розгляду цієї справи є те, чи ОСОБА_1 належить до членів сім`ї військовослужбовця ОСОБА_3 , які відповідно до статті 161 Закону № 2011-XII мають право на отримання спірної одноразової грошової допомоги. 74. Повертаючись до предмета спору цієї справи, а саме протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, необхідно зауважити, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. 75. Оспорюване рішення відповідача щодо відмови позивачці в призначенні їй одноразової грошової допомоги мотивовано саме відсутністю доказів на підтвердження статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця (не надано рішення суду, яким встановлено факт, що має юридичне значення, тобто факт проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_1 з громадянином ОСОБА_3 та/або відповідного посвідчення «члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби»). 76. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що на момент винесення спірного рішення, у зв`язку з відсутністю документів, передбачених для виплати одноразової грошової допомоги, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, приймаючи рішення від 22.07.2021 № 116 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, діяла у межах повноважень та відповідно до вимог Закону № 2011-XII та Порядку № 975. 77. Разом з тим суди попередніх інстанцій, вирішуючи цей спір в порядку адміністративного судочинства, досліджували докази, на підставі яких позивачка доводить наявність факту проживання однією сім`єю з померлим військовослужбовцем без реєстрації шлюбу, та надали оцінку рішенню відповідача з урахуванням цих доказів. 78. При цьому, надаючи оцінку таким доказам, суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків стосовно доведеності факту, що має юридичне значення, однак і суд першої інстанції, і суд апеляційної інстанції в межах адміністративної справи розглянули питання встановлення факту, що має юридичне значення. 79. Отже, під час розгляду цієї справи підлягає вирішенню питання, чи можливо встановити факт проживання однією сім`єю без шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги в межах розгляду справи в порядку адміністративного судочинства, та з урахуванням встановлення наявності або відсутності цього факту надати оцінку рішенню суб`єкта владних повноважень, яке прийнято до встановлення судом такого факту. 80. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду пропонує відступити від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц,згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції. 81. Так, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою від 22.03.2023 скасував рішення Романівського районного суду Житомирської області від 22.06.2022 та постанову Житомирського апеляційного суду від 29.11.2022, провадження у справі за заявою ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, заінтересовані особи: військова частина НОМЕР_2 , Міністерство оборони України, Житомирський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, закрив. Роз`яснив ОСОБА_5 право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції. 82. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц зазначив, що вимоги ОСОБА_5 пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Тому за предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства. 83. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду врахував, що між ОСОБА_5 та Міністерством оборони України виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за нею певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками заявниці, їх виникненням, існуванням та припиненням. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а тому не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. 84. Тож у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення заявниці до суду, яка полягає у підтвердженні її певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення. 85. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у рамках розгляду справи № 290/289/22-ц, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнав недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні в порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим. 86. З урахуванням наведеного Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виснував, що вимоги ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 , який загинув під час участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і стримуванні збройної агресії російської федерації, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства. 87. Велика Палата Верховного Суду не погоджується із вказаним висновком з таких міркувань. 88. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. 89. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. 90. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. 91. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. 92. Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. 93. Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. 94. Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий. 95. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом. 96. Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 08.11.2019 у справі № 161/853/19, від 18.12.2019 у справі № 370/2598/16-ц. 97. Слід зауважити, що в разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності. 98. За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 99. Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України. 100. Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє. 101. Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України. 102. У той же час перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Зокрема, згідно з пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. 103. Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. 104. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. 105. Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту, без розгляду якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз`яснює заінтересованими особами особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. 106. При цьому між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги. 107. Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. 108. Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України. 109. При цьому, відповідно до частини п`ятої статті 188 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. 110. Аналогічне правило закріплено в частині четвертій статті 172 КАС України про те, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. 111. Таким чином, не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій. 112. Разом з тим 30.01.2020 Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 287/167/18-ц за заявою ОСОБА_10 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Ємільчинське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якій заявник просив суд установити факт, що у списку евакуйованих громадян Чорнобильського району Київської області було допущено описку щодо дати народження ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) ОСОБА_10 , який під порядковим № 69 значиться як ОСОБА_10 , 1952 року народження. 113. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц виснувала, що встановлення юридичного факту, який пов`язаний із вирішенням спору із суб`єктом владних повноважень щодо права на отримання пенсії, відповідно до частини другої, пункту 3 частини шостої статті 12, пункту 2 частини першої статті 263 КАС України має розглядатися в спрощеному позовному провадженні як справа незначної складності за правилами адміністративного судочинства. 114. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 22.03.2023, від висновку якого просить відступити Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, застосувавши наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц, виснував про те, що оскільки вимоги заявниці пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, то відповідно за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства. 115. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими такі висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вказаний підхід до визначення юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, визначеними статтею 2 КАС України. 116. Також неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви. 117. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц(провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. 118. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49). 119. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. 120. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. 121. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 08.06.2021 у справах № 346/1305/19 (пункт 32) та № 487/8206/18 (пункт 95), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 (пункт 45). 122. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона відступає не від постанов у конкретних справах, а від висновку щодо застосування норм права при визначенні предметної юрисдикції спорів. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13-ц). 123. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, проте одночасно вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції при прийнятті рішення виходив з помилкових мотивів, що є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 124. За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 125. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 126. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 127. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. 128. Ураховуючи викладене, касаційна скарга Міністерства оборони України підлягає частковому задоволенню, постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022 підлягає скасуванню, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.05.2022 у справі № 560/17953/21 слід змінити шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови Верховного Суду.В іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін. Висновки щодо розподілу судових витрат 129. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 130. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Міністерства оборони Українизадовольнити частково. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022 скасувати. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.05.2022 у справі № 560/17953/21 змінити шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.05.2022 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н. В. Шевцова Судді: О. О. Банасько О. Л. Булейко М. І. Гриців Ж. М. Єленіна І. В. Желєзний Л. Ю. Кишакевич В. В. Король О. В. КривендаМ. В. Мазур С. Ю. Мартєв К. М. Пільков О. В. Ступак І. В. Ткач О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич Є. А. Усенко Джерело: ЄДРСР 116512563

‼️🇷🇼Які є підстави для захисту від постанов складених митними органами щодо порушення митних правил і чому більшість з них незаконна та як довести свою правоту Ви дізнаєтесь з цього відео. 🔸Постанова Подільського райсуду Києва про закриття провадження у адміністративній справі за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого статтею 472 МК України - https://forum.antiraid.com.ua/topic/15138-postanova-podilskogo-rajsudu-kijeva-pro-zakrittja-provadzhennja-u-administrativnij-spravi-za-vidsutnistju-v-jogo-dijah-skladu-administrativnogo-pravoporushennja-peredbachenogo-statteju-472-mk-ukrayini/ 🔸Постанова ВП ВС після ЄСПЛ щодо перегляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення митних правил ст. 483 МК та непропорційного втручання у права - https://forum.antiraid.com.ua/topic/13806-postanova-vp-vs-pislja-jespl-shhodo-peregljadu-spravi-pro-pritjagnennja-do-administrativnoyi-vidpovidalnosti-za-porushennja-mitnih-pravil-st-483-mk-ta-neproporcijnogo-vtruchannja-u-prava/#comment-244385 🔸Рішення КСУ КСУ 4-р(ІІ)/2022 щодо індивідуалізації юридичної відповідальності - https://forum.antiraid.com.ua/topic/13646-rishennja-ksu-ksu-4-rii2022-shhodo-individualizaciyi-juridichnoyi-vidpovidalnosti/#comment-244143 🔸Рішення КСУ 5-р(ІІ)/2023 щодо індивідуалізації юридичної відповідальності особи за митне правопорушення - https://forum.antiraid.com.ua/topic/14672-rishennja-ksu-5-rii2023-shhodo-individualizaciyi-juridichnoyi-vidpovidalnosti-osobi-za-mitne-pravoporushennja/#comment-245657 🔸Рішення КСУ 6-р(І)/2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу другого частини шостої статті 481 Митного кодексу України - https://forum.antiraid.com.ua/topic/14844-rishennja-ksu-6-ri2023-shhodo-vidpovidnosti-konstituciyi-ukrayini-konstitucijnosti-abzacu-drugogo-chastini-shostoyi-statti-481-mitnogo-kodeksu-ukrayini/#comment-245923 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼Принципово змінено перелік осіб які будуть мати право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця, а також надано право військовослужбовцю скласти розпорядження та самостійно між всіма отримувачами розподілити суму виплат на випадок його загибелі. 🔸Закон №3515-IX від 09.12.2023 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання правовідносин, пов'язаних з призначенням, отриманням одноразової грошової допомоги та наданням пільг деяким категоріям осіб - https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/41802 🔸Постанова КМУ від 28 лютого 2022 р. № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/168-2022-п#Text 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼Що знову вигадує ДПСУ для відмови у перетині кордону для тих осіб яких раніше пропускали та як себе поводити у разі порушення Ваших прав Ви дізнаєтесь з цього відео. 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

Висновки систематизовано за розділами, а також за питаннями кримінального права і процесу. Огляд заслуговує, щоб його зберегти як настільну книгу для всіх, хто так чи інакше цікавиться проблематикою здійснення правосуддя при розгляді кримінальних проваджень. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_VP_KKS_2018_2023.pdf ​​Огляд рішень ВП ВС, ОП .pdf

В огляді висвітлено низку правових позицій в окремих категоріях спорів, що належать до господарської юрисдикції. Так, у постановах у справах про банкрутство сформульовано правові висновки щодо: ✅ можливості касаційного оскарження судового рішення про затвердження плану реструктуризації боргів фізичної особи у справі про її неплатоспроможність; ✅ процесуальної дієздатності арбітражного керуючого; ✅ закриття провадження у справі про банкрутство з підстав перевищення 12-місячного строку процедури ліквідації. У постановах у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов’язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством наведено висновки про: ✅ відсутність підстав для трансформації тягаря доведення та його перенесення всупереч принципу змагальності сторін з особи, щодо свідоцтва на торговельну марку якої була подана заява про дострокове припинення; ✅ використання торговельної марки саме щодо зазначених у свідоцтві товарів і послуг, а не загалом як умови належного її використання у спорі про дострокове припинення торговельної марки; ✅ можливість кваліфікації дій (бездіяльності) суб’єкта господарювання за ознаками ч. 1 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у випадку, якщо такі дії (бездіяльність) відсутні в переліку ч. 2 цієї статті. У постановах у справах щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів містяться висновки про: ✅ визначення юрисдикції, до якої відноситься справа за позовом фізичної особи, що не є членом ОСББ, про оскарження рішень загальних зборів ОСББ; ✅ випадки, за яких до правовідносин, що виникають у зв’язку з діяльністю фермерських господарств, може бути застосовано приписи законодавства, які регулюють діяльність ТОВ; ✅ визнання недійсним рішення наглядової ради товариства оборонно-промислового комплексу про обрання її голови, ухваленого за відсутності у складі наглядової ради незалежних директорів, наявність яких вимагається відповідно до закону. У постановах у справах щодо земельних відносин та права власності викладено правові висновки про: ✅ реалізацію права орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк у порядку реалізації переважного права після набрання чинності Законом України від 5 грудня 2019 року № 340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству»; ✅ захист права орендаря на продовження орендних правовідносин стосовно земельних ділянок державної та комунальної власності. У постановах ОП КГС ВС зроблено висновки щодо: ✅ можливості збільшення ціни робіт (послуг) за державним оборонним замовленням внаслідок відповідної зміни розміру фактичних витрат виконавця з урахуванням положень укладеного сторонами контракту; ✅ належних та ефективних способів захисту у спорі учасників ринку електричної енергії щодо перерахунку небалансів; ✅ визначення осіб, на яких покладено публічний обов’язок відшкодувати за рахунок бюджетних коштів вартість медичних послуг, що були фактично надані суб’єктом господарювання приватної форми власності за направленнями комунального закладу охорони здоров’я поза межами процедур закупівлі. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_KGS_11_2023.pdf Огляд судової практики ВС-КГС за листопад 2023 року.pdf

‼️🇷🇼 З відео Ви дізнаєтесь як випадкові люди маючи певну залежність від активістів, спотворюють права людини, на мій погляд. Яскравий приклад, коли розповсюдження брехні можливо та формування громадської думки з метою дискредитації судової гілки влади й захист цього самою судовою владою, як на мене. 🔸Постанова КАС та ВП ВС про визнання недостовірною й такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію інформацію розповсюджену проектом «PROSUD», що належить ГО «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» - https://forum.antiraid.com.ua/topic/14877-postanova-kas-pro-viznannja-nedostovirnoju-j-takoju-shho-porochit-chest-gidnist-ta-dilovu-reputaciju-informaciju-rozpovsjudzhenu-proektom-shho-nalezhit-go/#comment-245990 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼З огляду на Дику мобілізацію та її значне збільшення, задля збереження виробництва та критичної інфраструктури уряд в чергове змінює правила бронювання замість вимагання від ТЦК дотримання процедури та законодавства. Що саме і для кого змінилось Ви дізнаєтесь з відео. 🔸Уряд вніс зміни щодо порядку бронювання військовозобов’язаних працівників підприємств ОПК - https://www.kmu.gov.ua/news/uriad-vnis-zminy-shchodo-poriadku-broniuvannia-viiskovozoboviazanykh-pratsivnykiv-pidpryiemstv-opk 🔸Постанова КМУ від 27 січня 2023 р. № 76 Деякі питання реалізації положень Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” щодо бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/76-2023-п#Text 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼Дуже шкода, що парламентарів використовують як ширму для тотального незаконного збору всіх персональних даних на українців без їх згоди і без можливості відмовитись від цього з прямим порушенням Конституції України та прав людини. Сподіваюсь, що Президент України не поставить під загрозу національну безпеку своїм підписом під цим витвором ворогів України і не застосуванням права вето, як на мене. 🔸Проект Закону №10062 від 18.09.2023 Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку обробки та використання даних в державних реєстрах для військового обліку та набуття статусу ветерана війни під час дії воєнного стану - https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/42801 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇺🇦Трапляються випадки коли командири відмовляють у звільненні зі служби осіб призваних за мобілізацією (не контракт) у зв'язку з наявністю дружини з інвалідністю 3 групи. Така відмова неправомірна. З цього відео Ви дізнаєтесь як оскаржити це рішення і домогтись звільнення. 🔸ст.23 ЗУ Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3543-12#n437 🔸Постанова п'ятого апеляційного адміністративного суду про зобов'язання військової частини звільнити військовослужбовця у зв'язку з інвалідністю дружини ІІІ групи - https://forum.antiraid.com.ua/topic/15141-postanova-pjatogo-apeljacijnogo-administrativnogo-sudu-pro-zobovjazannja-vijskovoyi-chastini-zvilniti-vijskovosluzhbovcja-u-zvjazku-z-invalidnistju-druzhini-iii-grupi/ 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

Це наша справа. Відверто був здивований коли суд першої інстанції відмовив у позові. Приємно, що в апеляційному суді ще залишились професійні судді з досвідом, яки читають не тільки анонімні телеграм-канали, а й Закон. Які вірні своїй присязі громадянам України та захищають права людини. Суд зазначив: Аналіз абз.5 пп.«г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами за таких підстав: - в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності (при цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є інвалідом, без конкретизації якої саме групи є інвалідність); - та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Отже, основним критерієм для звільнення з військової служби є сам факт інвалідності у дружини або чоловіка, а не конкретна група інвалідності, або наявність/відсутність опікунів, піклувальників, шлюбних відносин, тощо. Відповідно, військовослужбовець, дружина якого має інвалідність, має право на звільнення з лав ЗСУ на підставі абз.5 пп. «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», незалежно від групи інвалідності та наявності чи відсутності необхідності здійснення за нею постійного догляду. Тобто, сам факт наявності дружини з числа осіб з інвалідністю вже є достатньою підставою для звільнення з військової служби.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2024 р. м. Одеса Справа № 420/23353/23 Перша інстанція: суддя Харченко Ю.В. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Вербицької Н.В., суддів Джабурії О.В., - Кравченка К.В., при секретарі судового засідання Коблова А.О., за участю представника апелянта адвоката Кравця Р.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : 06 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій, просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби, відповідно до абзацу 5 п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, відповідно до абзацу 5 п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 17.08.2023 подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами (дружина інвалід 3 групи) на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Проте, відповідач відмовив ОСОБА_1 у задоволенні рапорта, зазначивши, що дружина позивача не є особою, яка потребує постійного стороннього догляду (підтвердженого заключенням МСЕК), та не є особою з інвалідністю 1 чи 2 групи. Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач зазначає, що норма п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності у другого з подружжя. Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що норма п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає, що військовослужбовець звільняється зі служби у разі, якщо дружина має інвалідність, та за умови наявності інвалідності 1 чи 2 групи у одного із батьків військовослужбовця чи його дружини. Проте, позивачем до рапорта надано докази наявності інвалідності 3 групи лише щодо його дружини, отже відсутні законні підстави для звільнення позивача зі служби. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог. Не погодившись з прийнятим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права з огляду на те, що застосоване ним філологічне тлумачення положень абзацу 5 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не ґрунтується на правилах граматики та лексики. Окрім цього, судом було неправильно проаналізовано граматичну форму сполучника «та/або», що призвело до ухвалення судом неправомірного та необґрунтованого рішення по суті справі. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини. 28 лютого 2022 року через Літинський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки ОСОБА_1 призваний до лав Збройних Сил України, до військової частини НОМЕР_1 . 17 серпня 2023 року позивачем до відділення штабу військової частини НОМЕР_1 направлено рапорт №27960 щодо його звільнення з військової служби згідно з п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку із наявністю у дружини позивача ОСОБА_2 , ІІІ групи інвалідності (а.с.4). До рапорту додано: копію свідоцтва про шлюб між позивачем та ОСОБА_2 серія НОМЕР_2 від 21.07.2022 року та копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААВ №251593 від 18.05.2021 року, що підтверджує інвалідність ОСОБА_2 , яка їй встановлена безтерміново (а.с.6-7). 18 серпня 2023 року на даний рапорт надійшла відповідь командира військової частини НОМЕР_1 №182/8784, якою позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби у зв`язку з тим, що виходячи з поданих документів немає підстав для звільнення позивача відповідно до абзацу 5 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», так як дружина позивача не є особою, яка потребує постійного стороннього догляду (підтвердженого заключенням МСЕК) та не є особою з інвалідністю І чи ІІ групи (а.с.5). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дружина позивача є особою з інвалідністю саме ІІІ групи, якій протипоказане значне фізичне, динамічне і статичне навантаження, шкідливі умови праці. Отже, вищезазначені показання МСЕК не свідчать про наявність у дружини позивача обставин повної непрацездатності, значного обмеження життєдіяльності, неспроможності або обмеженої спроможності саме до самообслуговування, що у контексті пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII слугувало б підставою для звільнення позивача з військової служби. Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Указами Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 та № 69/2022 введено в Україні воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію. Наразі воєнний стан на території України триває. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ). Підстави звільнення з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану, передбачені статтею 26 Закону №2232-XII. Відповідно до абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи. Аналіз абз.5 пп.«г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами за таких підстав: - в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності (при цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є інвалідом, без конкретизації якої саме групи є інвалідність); - та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Термін «особа з інвалідністю» визначений статтею 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» як особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Статтею 3 цього ж закону визначено, що інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Пунктом 26 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабміну України від 03.12.2009 року №1317 «Питання медико-соціальної експертизи», визначено, що особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді. Таким чином, особою з інвалідністю є особа, якій встановлена I, II чи III група інвалідності. Отже, основним критерієм для звільнення з військової служби є сам факт інвалідності у дружини або чоловіка, а не конкретна група інвалідності, або наявність/відсутність опікунів, піклувальників, шлюбних відносин, тощо. Відповідно, військовослужбовець, дружина якого має інвалідність, має право на звільнення з лав ЗСУ на підставі абз.5 пп. «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», незалежно від групи інвалідності та наявності чи відсутності необхідності здійснення за нею постійного догляду. Тобто, сам факт наявності дружини з числа осіб з інвалідністю вже є достатньою підставою для звільнення з військової служби. Судом першої інстанції помилково зазначено, що у дружини позивача відсутні обставини повної непрацездатності, значного обмеження життєдіяльності, неспроможності або обмеженої спроможності саме до самообслуговування, що у контексті пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII слугувало б підставою для звільнення позивача з військової служби, оскільки таки підстави для звільнення зі служби передбачені іншим абзацом п. «г» цієї статті, ніж просить позивач. Враховуючи, що факт встановлення дружині позивача ІІІ групи інвалідності підтверджено належними доказами і сторонами не оспорюється, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності у позивача права на звільнення з військової служби на підставі абз.5 пп.«г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Доводи відповідача, з якими помилково погодився суд першої інстанції, про те, що дружина позивача не є особою з інвалідністю I чи II групи, а тому відсутні підстави для звільнення з військової служби, колегія суддів не приймає, оскільки, як зазначалось вище, абзац 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено окрему підставу для звільнення за сімейними обставинами в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності. Відповідно до п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення про проходження військової служби) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби, думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю, районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Оскільки позивач у визначений законодавством спосіб реалізував своє право на звільнення з військової служби, подавши відповідний рапорт командиру ВЧ НОМЕР_1 , то з урахуванням наведених вище висновків суду щодо права позивача на звільнення з військової служби на підставі абз.5 пп.«г» п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», такий рапорт підлягав задоволенню. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача, в даному випаду, є зобов`язання ВЧ НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз. 5 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Суд першої інстанції надав невірну правову оцінку обставинам справи, не врахував положення вищезазначеної норми закону, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 24 липня 2023 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст.ст.308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року скасувати та прийняти постанову про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби, відповідно до абзацу 5 п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, відповідно до абзацу 5 п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України. Головуючий: Н.В.Вербицька Суддя: О.В.Джабурія Суддя:К.В.Кравченко Джерело: ЄДРСР 116239593

‼️🇺🇦Не завжди посилання на форс-мажорні обставини може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Що варто знати і в яких випадках застосування обстави форс-мажору не призведе до звільнення від відповідальності Ви дізнаєтесь з цього відео. 🔸Рішення Господарського суду Києва про стягнення основної заборгованості та пені з компанії із групи Ельдорадо та відсутність підстав посилатись на форс-мажор - https://forum.antiraid.com.ua/topic/15101-rishennja-gospodarskogo-sudu-kijeva-pro-stjagnennja-osnovnoyi-zaborgovanosti-ta-peni-z-kompaniyi-iz-grupi-eldorado-ta-vidsutnist-pidstav-posilatis-na-fors-mazhor/ 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

Це наша справа. Дуже приємно коли суд детально вивчає аргументи сторін, а не сліпо переписує пояснення державних органів. Наразі цим страждає й Верховний суд та його Велика палата, коли сліпо переписуючи пояснення мін'юсту у справі по люстрації послались для аргументації на рішення ЄСПЛ щодо недотримання священником целібату. Судом зазначено: Отже, судом встановлено, що законодавством передбачено відповідальність виключно за незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість). Незаявлення «звичайного торгівельного опису в графі 31 МД, який давав би змогу однозначно ідентифікувати та класифікувати товар в частині показника товару «детонаційна стійкість (октанове число) проби за дослідницьким методом та коду товару згідно УКТЗЕД», не створює склад правопорушення, передбаченого ст. 472 МК України. Судом також враховується той факт, що відповідно до Додатку до Закону України «Про Митний тариф України» для коду «2710 12 45 12», визначеного ОСОБА_2 , та коду «2710 12 41 12», визначеного Енергетичною митницею, встановлено ідентичні ставки мита: пільгова - 0%, повна - 0%, отже, зміна коду товару не призвела до збільшення митних платежів. Отже, викладене свідчить про відсутність мотивів та мети в діях громадянки України ОСОБА_2 , директора ТОВ «Петролайт», на вчинення порушення митних правил. Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. З огляду на викладене, приймаючи до уваги те, що митним органом не надано достатніх доказів, які б беззаперечно вказували на те, що громадянином України ОСОБА_2 було вчинено дії, що призвели до не заявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей про наявність товарів, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України, суд тлумачить усі сумніви щодо доведеності вини особи на користь останньої.

Справа № 758/6692/23 3/758/3775/23 Категорія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2023 року місто Київ Суддя Подільського районного суду м.Києва Гребенюк В.В., за участю представників Енергетичної митниці Державної митної служби України Гереги К.М., Холодкової О.С. , особи, що притягується до відповідальності ОСОБА_2 , захисників особи, що притягується до відповідальності - адвокатів Мартиненко А.В. та Кравця Р.Ю., розглянувши матеріали, які надійшли від Енергетичної митниці Державної митної служби України, про притягнення до адміністративної відповідальності громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, директора ТОВ "Петролайт", місце проживання: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 472 Митного кодексу України У С Т А Н О В И В : До Подільського районного суду міста Києва надійшли матеріали справи про порушення митних правил, за ознаками вчинення громадянином України ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 472 Митного кодексу України (надалі за текстом - МК України). Відповідно до протоколу про порушення митних правил № 0013/90300/23 від 07.02.2023 року, 10.12.2022 через пункт пропуску "Ягодин - Дорогуск" Волинської митниці з Литви до України на адресу ТОВ "Петролайт" (01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, буд. 8-Б, тіл. "А", Україна, код ЄДРПОУ 42797461) був ввезений вантаж «бензин моторний автомобільний, неетильований, стандарт LST EN 228:2012+А1:2017», загальною вагою 23494 кг, вартістю 19969,90 Євро. Товар через митний кордон України був переміщений на підставі наступних документів: зовнішньо економічного контракту від 01.06.2022 № V-2206-01, автотранспортної накладної CMR від 06.12.2022 № LV-VENK-061222/01, рахунку-фактури (інвойса) від 06.12.2022 № К202001-1064В, сертифікату якості від 04.112022 № 160855_4783502. Відповідно до зазначених документів, продавцем та відправником товару виступає компанія "Venkon Group Ou" (Vana-Veski 19, Jarvekula, 75304 Estpnia), покупцем товару є фізична особа-підприємець ТОВ "Петролайт" (01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, буд. 8-Б, тіл. "А"). Даний вантаж 10.12.2022 у відділі митного оформлення "Львів" митного поста "Західний" Енергетичної митниці за МД типу «ІМ 40 ДЕ» № 22UA903050049433U6, агентом з митного оформлення ОСОБА_3 вказаний товар заявлений до митного оформлення у вільний обіг на території України. Відповідно до заявлених у гр. 31 митної декларації відомостей та товаросупровідних документів, товар "Бензин моторний автомобільний, неетильований, стандарт LST EN 228:2012+ А1:2017 - 23,494тонн/31,608 тис.л при 15 град. С. Густина при 15 град С. Густина при 15 град. С -743,3 кг/м3, вміст сірки - 3,6 мг/кг (0,00036 мас. %)", вміст свинцю менше 2,5 мг/л, із вмістом менше як 5 мас.% біоеталону або трет-бутилового ефіру або їх суміші (об`ємна доля біоетанолу (етанолу) - 0%; етил-трет-бутилового ефіру - 0,13%), октанове число за дослідницьким методом - 95,2; за моторним методом - 85,2, переганяється при температурі 100 град. С 68,9%, при температурі 150 град. С 94,4%, кінцева точка кипіння 172 град. С" класифіковано за кодом з УКТ ЗЕД 2710124512 (графа 33 МД). Відповідно до висновку експертизи від 30.12.2022 № 142000-3101-0375 про результати проведених досліджень проби товару, товар «бензин моторний автомобільний, неетильований, стандарт LST EN 228:2012+ А1:2017», не узгоджується з інформацією зазначеною у гр. 31 митної декларації від 10.12.2022 № 22UA903050049433U6 у частині детонаційної стійкості (октанове число) проби за дослідницьким методом, а саме у гр. 31 заявлений показник становить 95,2, фактично встановлено 92,2. Управлінням митних платежів, контролю митної вартості та митно-тарифного регулювання ЗЕД Енергетичної митниці за результатами проведеного дослідження товару, прийнято рішення щодо класифікації товару від 06.01.2023 № КТ-UA903000-002-2023, згідно з яким заявлений код товару змінено з 2710124512 на 271012194. Згідно частини 7 статті 69 Митного кодексу України рішення щодо класифікації товару від 06.01.2023 № KT-UA903000-0002-2023 є обов?зковим, а саме інформація про товар (визначений код товару 2710124194 з відповідним описом товару "Суміш неароматичних вуглеводнів та ароматичних вуглеводнів (вміст становить 32,38 об.% (38,04 мас.%)). Бензол скаладає - 0,27 об.% (0,32 мас.%). Детонаційна стійкість (октанове число) - за дослідним методом становить 92,2. Вміст сірки 7,0 мг/кг (0,00070 мас.%). Густина за температури Т 15 градусів Цельсія - 744 кг/куб. м. Сполуки з вмістом свинцю (тетраетилсвинцю), етанолу (біоетанолу),етил-трет-бутилового ефіру - відсутні. Переганяється при температурі відгону Т: 100 градусів Цельсію - 50%, при температурі відгону Т: 167 градусів Цельсію - 90%. Температура кінця кипіння Т: - 201 градус Цельсію.)) повинні бути заявлені у МД. Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 року №651 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 14 серпня 2012 р. за N 1372/21684) визначено, що в графі №31 МД під номером 1 зазначається найменування та звичайний торговельний опис, що дає змогу ідентифікувати та класифікувати товар (фізичні характеристики товару в обсязі, достатньому для однозначного віднесення його до коду згідно з УКТ ЗЕД, у кількості знаків, визначеній правилами заповнення графи 33 МД для відповідного митного режиму та особливостей переміщення). Згідно пунктів 8 та 9 Постанови Кабінету міністрів України від 01.08.2013 року № 927 «Про затвердження Технічного регламенту щодо вимог до автомобільних бензинів, дизельного, суднових та котельних палив» кожна партія палива, що вводиться в обіг або перебуває в обігу, повинна мати документ про якість (паспорт якості) палива, що містить нормативні значення та фактичні результати випробувань, які підтверджують відповідність марки палива. В результаті опрацювання пояснень, наданих ОСОБА_3 встановлено, що ОСОБА_3 всю інформацію та документи необхідні для декларування надав директор ТОВ "Петролайт" ОСОБА_2 засобами електронного зв`язку на підставі договору на надання послуг митного брокера (декларанта) від 20.05.2022 № 22-05-МБ-І між ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Петролайт". Правом проведення фізичного огляду та відбору проб товару, з метою перевірки відповідності опису (відомостям), зазначеним у товаросупровідних документах, до подачі митної декларації від МД типу «ІМ 40 ДЕ» від 10.12.2022 № 22UA903050049433U6 згідно з частини 2 статті 266 Митного кодексу України директор ТОВ «Петролайт» ОСОБА_2 скористався, тим самим підтверджуючи наявність точних відомостей про характеристики точних (наявність, найменування або назва, кількість тощо), необхідних для заповнення митної декларації у звичайному порядку. Відомості зазначені в графі 31 МД про звичайний торговельний опис, що дає змогу ідентифікувати та класифікувати товар (нормативні значення показників та фактичні резуль випробувань, які підтверджують відповідність марки палива) заявив на підставі сертифі якості від 04.11.2022 №160855_4783502. Згідно частини 1 статті 257 МКУ декларування здійснюється шляхом заявлення встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари та мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних здійснення їх митного контролю та митного оформлення. Вимогами підпунктів б) та г) пункту 5 частини 8 статті 257 МКУ передбачено, що митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формально та заявленої мети переміщення вносяться відомості, крім інших, про код товару згідно з УКТ та звичайний торговельний опис, що дає змогу ідентифікувати та класифікувати товар. Відповідно до частини 8 статті 264 МКУ з моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відома наведених у цій декларації. Частиною 1 статті 266 МКУ визначено, що декларант зобов?язаний: здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого Митним Кодексом; на вимогу митного органу пред`явити товари, транспортні засоби комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення; надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання мит формальностей. Пунктом 8 частини 1 статті 4 МКУ визначено що декларант - особа, яка самостійно здійснює декларування або від імені якої здійснюється декларування. Частиною 1 статті 265 МКУ визначено, що декларантами маю право виступати при переміщенні товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України або при зміні митного режиму щодо товарів на підставі зовнішньоекономічного договору, укладеного резидентом, - резидент, яким або від імені якого укладено цей договір при переміщені Частиною 5 статті 266 МКУ зазначено, що особа уповноважена на декларування товарів транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта, має такі самі обов'язки та права і несе таку саму відповідальність, що й декларант. Відповідно до частини 2 статті 459 МКУ суб'єктами адміністративної відповідальної порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення правопорушення досягли 16-річного віку, а при вчиненні порушень митних правил підприємствами - посадові особи цих підприємств. Пунктом 43 частини 1 статті 4 МКУ визначено, що посадові особи підприємств - керівники та інші працівники підприємств (резиденти та нерезиденти), які в силу постійно або тимчасово виконуваних ними трудових (службових) обов?язків відповідають за додержання такими підприємствами вимог, встановлених цим Кодексом, законами та іншими нормативно-правовими актами України, а також міжнародними договорами України, укладеними у встановленому законом порядку. Отже, директор ТОВ "Петролайт" ОСОБА_2 вчинив дії направлені на незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей про товари, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України, а саме зазначений торговельний опис в графі 31 МД, який давав би змогу однозначно ідентифікувати та класифікувати товар в частині показника товару "детонаційна стійкість (октанове число) проби за дослідницьким методом" та коду товару згідно УКТЗЕД. Таким чином, в діях директора ТОВ "Петролайт" ОСОБА_2 наявні ознаки порушення митних правил, передбачених ч. 1 ст. 472 МК України, а саме, недекларування товарів (крім тих, що переміщуються через митний кордон України громадянами), транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, тобто незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість тощо) про товари, транспортні засоби комерційного призначення, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України. В судовому засіданні представники Енергетичної митниці вважали обставини, викладені в протоколі про порушення митних правил, доведеними та просили притягнути громадянина України ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за порушення митних правил за ст. 472 МК України. В судовому засіданні особа яка притягується до адміністративної відповідальності та її захисники, проти протоколу про порушення митних правил №0013/90300/23 від 07.02.2023 р. заперечували, вважають, що декларування товарів здійснено у відповідності до встановленого законодавством порядку, подали до суду письмові пояснення, просили закрити провадження у справі за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Заслухавши пояснення представників митного органу, пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та її захисників, дослідивши та оцінивши зібрані матеріали справи, суд приходить до наступного висновку. Згідно ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях складу адміністративного правопорушення - сукупності юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначаються вчинене протиправне діяння як конкретне адміністративне правопорушення. За диспозицією ст. 472 Митного кодексу України, недекларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, тобто незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість тощо) про товари, транспортні засоби комерційного призначення, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України. Таким чином, основним безпосереднім об`єктом є встановлений порядок переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України. Суб`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 472 МК України характеризується як умислом, так і необережністю. Згідно ст. 495 МК України, доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. У відповідності до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до положень ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Згідно із ст. 487 МК України провадження у справі про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення. Завданнями провадження у справах про порушення митних правил, як це передбачено ст. 486 МК України, є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону. Судом встановлено, що 10.12.2022 через пункт пропуску "Ягодин - Дорогуск" Волинської митниці з Литви до України на адресу ТОВ "Петролайт" (01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, буд. 8-Б, тіл. "А", Україна, код ЄДРПОУ 42797461) був ввезений вантаж «бензин моторний автомобільний, неетильований, стандарт LST EN 228:2012+А1:2017» загальною вагою 23494 кг, вартістю 19969,90 Євро. Товар через митний кордон України був переміщений на підставі наступних документів: зовнішньо економічного контракту від 01.06.2022 № V-2206-01, автотранспортної накладної CMR від 06.12.2022 № LV-VENK-061222/01, рахунку-фактури (інвойса) від 06.12.2022 № К202001-1064В, сертифікату якості від 04.112022 № 160855_4783502. Відповідно до зазначених документів, продавцем та відправником товару виступає компанія "Venkon Group Ou" (Vana-Veski 19, Jarvekula, 75304 Estpnia), покупцем товару є фізична особа-підприємець ТОВ "Петролайт" (01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, буд. 8-Б, тіл. "А"). Відповідно до заявлених у гр. 31 митної декларації відомостей та товаросупровідних документів, товар "Бензин моторний автомобільний, неетильований, стандарт LST EN 228:2012+ А1:2017 - 23,494тонн/31,608 тис.л при 15 град.С. Густина при 15 град С. Густина при 15 град. С -743,3 кг/м3, вміст сірки - 3,6 мг/кг (0,00036 мас. %)", вміст свинцю менше 2,5 мг/л, із вмістом менше як 5 мас.% біоеталону або трет-бутилового ефіру або їх суміші (об`ємна доля біоетанолу (етанолу) - 0%; етил-трет-бутилового ефіру - 0,13%), октанове число за дослідницьким методом - 95,2; за моторним методом - 85,2, переганяється при температурі 100 град. С 68,9%, при температурі 150 град. С 94,4%, кінцева точка кипіння 172 град. С" класифіковано за кодом з УКТ ЗЕД 2710124512 (графа 33 МД). 11.12.2022 даний товар за тимчасовою митною декларацією типу «ІМ 40 ТН» №22UA903050049571U3 було випущено, з наданням права на користування та/або розпорядження товарами, щодо яких здійснюється митне оформлення. Згідно до висновку експертизи від 30.12.2022 № 142000-3101-0375 про результати проведених досліджень проби товару, товар «бензин моторний автомобільний, неетильований, стандарт LST EN 228:2012+ А1:2017», не узгоджується з інформацією зазначеною у гр. 31 митної декларації від 10.12.2022 № 22UA903050049433U6 у частині детонаційної стійкості (октанове число) проби за дослідницьким методом, а саме у гр. 31 заявлений показник становить 95,2, фактично встановлено 92,2. Управлінням митних платежів, контролю митної вартості та митно-тарифного регулювання ЗЕД Енергетичної митниці за результатами проведеного дослідження товару, прийнято рішення щодо класифікації товару від 06.01.2023 № КТ-UA903000-002-2023, згідно з яким заявлений код товару змінено з 2710124512 на 271012194. Згідно частини 7 статті 69 Митного кодексу України рішення щодо класифікації товару від 06.01.2023 № KT-UA903000-0002-2023 є обов?зковим, а саме інформація про товар (визначений код товару 2710124194 з відповідним описом товару "Суміш неароматичних вуглеводнів та ароматичних вуглеводнів (вміст становить 32,38 об.% (38,04 мас.%)). Бензол скаладає - 0,27 об.% (0,32 мас.%). Детонаційна стійкість (октанове число) - за дослідним методом становить 92,2. Вміст сірки 7,0 мг/кг (0,00070 мас.%). Густина за температури Т 15 градусів Цельсія - 744 кг/куб. м. Сполуки з вмістом свинцю (тетраетилсвинцю), етанолу (біоетанолу),етил-трет-бутилового ефіру - відсутні. Переганяється при температурі відгону Т: 100 градусів Цельсію - 50%, при температурі відгону Т: 167 градусів Цельсію - 90%. Температура кінця кипіння Т: - 201 градус Цельсію.)) повинні бути заявлені у МД. Згідно ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою точних відомостей про товари. Відповідно ч. 8 ст. 264 Митного кодексу України з моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації. Відповідно до Митного кодексу (п.п. 5а, 5б, 5г ст.257), декларант зобов`язаний вносити до митної декларації відомості про товари, його найменування, кількість, торговельний опис, що дає змогу ідентифікувати та класифікувати товар, а також код товару згідно з УКТ ЗЕД. Згідно ст. 266 Митного кодексу України декларант зобов`язаний здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого Митним кодексом України, надати митному органу передбачені законодавством документи, відомості, необхідні для виконання митних формальностей, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату. Статтею 266 Митного кодексу України передбачено, що особа, уповноважена на декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта, має такі самі обов`язки, права і несе таку саму відповідальність, що й декларант. Крім того, у разі самостійного декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення декларантом передбачену цим Кодексом відповідальність за вчинення порушення митних правил у повному обсязі несе декларант. Таким чином, митний орган прийшов до висновку, що своїми діями, які виразились у недекларуванні товарів, тобто незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей про товари, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України, громадянин України ОСОБА_2 вчинив порушення митних правил, передбачене ст. 472 Митного кодексу України. У зв`язку з чим, 07.02.2023 року працівником Енергетичної митниці відносно громадянина України ОСОБА_2 , директора ТОВ «Петролайт» складено протокол про порушення митних правил 0013/90300/23, за ознаками вчинення правопорушення, передбаченого ст. 472 Митного кодексу України. Разом з тим, з таким висновком митного органу суд не погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. 489 МК України при розгляді справи про порушення митних правил суд зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи Згідно ст. 472 МК України адміністративним правопорушенням є недекларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, тобто незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість тощо) про товари, транспортні засоби комерційного призначення, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України. Об`єктивна сторона зазначеного правопорушення характеризується дією (недостовірне декларування), або ж бездіяльністю (недекларування). Тобто, це незаявлення за встановленою письмовою, усною, або будь-якою іншою формою відомостей або заявлення недостовірних відомостей про товари, їх митного режиму і інших відомостей для митної мети. У протоколі про порушення митних правил № 0026/90300/23 митний орган посилається, зокрема, на положення статті 266 Митного кодексу України щодо зобов`язань декларанта здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом, надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей. Відповідно до ч. 1 ст. 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи. Положеннями ч. 6 ст. 257 МК України визначено, що умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Порядок заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 року № 651 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 серпня 2012 року за № 1372/21684). Відповідно до п.п. 3.5. п. 3 розділу І даного Порядку необхідність заповнення певної графи МД Декларантом визначається згідно з правилами заповнення граф, наведеними в розділі II цього Порядку, виходячи з напрямку переміщення, обраного митного режиму, наявності чи відсутності опису цієї графи у відповідній главі розділу II цього Порядку та наявності застережень у тексті опису цієї графи. Графа не повинна заповнюватись Декларантом, якщо умови переміщення товарів відповідають зазначеним в описі цієї графи застереженням або глава розділу II цього Порядку, що відповідає напрямку переміщення товарів, не містить опису цієї графи. З пояснень захисників особи, яка притягається до адміністративної відповідальності вбачається, що ОСОБА_2 подаючи 10.12.2022 року митну декларацію №22UA903050049433U6, на підтвердження відомостей про ввезений товар долучив до неї: контракт №V-2206-01 від 01.06.2022 року, CMR №LV-VENK-061222/01 від 06.12.2022 року, інвойс №VG-K202001-1064B від 06.12.2022 року, сертифікат якості №160855_4783502 від 04.11.2022 року. Під час оформлення митної декларації декларантом було подані усі наявні у нього документи на підтвердження характеристик ввезеного товару. В той же час, відповідно до п. 2.1. контракт №V-2206-01 від 01.06.2022 року якість товару підтверджується сертифікатом виробника. Крім того, відповідно до додаткової угоди від 30.11.2022 року, за якою було здійснено поставку конкретної партії товару, вказано, що поставка здійснюється на умовах FCA правил ІНКОТЕРМС. Згідно міжнародних правил ІНКОТЕРМС поставка на умовах FCA, передбачає, що саме продавець зобов`язується передати всі потрібні документи (ліцензії, сертифікати тощо). Тобто, виключно постачальник надає документи, які мають містити достовірні дані про товар, що ним поставляється, що означає, що декларант не впливає та не може вплинути на підготовку документів про товар, в тому числі, що стосується його характеристик та якості, ні норми національного законодавства, ні умови контракту не покладали на декларанта обов`язок здійснювати перевірку якості товару при його декларуванні, навпаки відповідальність за якість відвантаженого та проданого товару ніс постачальник та виробник відповідного товару. В митній декларації №22UA903050049433U6 сказано, що виробником товару є Public company ORLEN LIETUVA. Відповідно до сертифікату якості №160855_4783502 від 04.11.2022 року, що виданий виробником Public company ORLEN LIETUVA - бензин неетилований має октанове число 95,2, що відповідає вимогам стандарту, передбаченого литовським законодавством. Продавець товару, який є відмінним від виробника товару у даному випадку, виставляючи рахунок-фактуру (інвойс) №VG-K202001-1064B від 06.12.2022 року, також вказав на те, що ним відвантажено товар, що підтверджений сертифікатом якості виробника №160855_4783502. З наведеного вбачається, що при ввезенні товару декларантом було подано усі наявні в нього документи, які підтверджували характеристики та якості товару, в яких було вказано на те, що йому відвантажено саме бензин неетилований, що має октанове число 95,2. Отже, на момент заповнення електронної митної декларації, особі була достовірно відома лише інформація про товар, який підтверджувався відповідними документами постачальника (відправника). Також, в матеріалах справи наявна митна декларація №23UA903050005481U0, в якій враховуючи висновки експертизи, було виправлено помилки щодо коду товару. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що громадянином України ОСОБА_2 , директором ТОВ "Петролайт", у митній декларації типу "ІМ 40 ТН" від 10.12.2022 №22UA903050049433U6, у спосіб та порядку, встановленими Порядком заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, заявлено наявні та повні відомості, необхідні для ідентифікації товару, а отже, здійснено декларування у відповідності до вимог чинного митного законодавства України. Заявлені ОСОБА_2 , у митній декларації типу "ІМ 40 ТН" від 10.12.2022 №22UA903050049433U6 необхідні для ідентифікації відомості про товари відповідають відомостям, наявним у товаросупровідних документах, інших даних про товар у ОСОБА_2 не було. Із змісту протоколу про порушення митних правил № 0013/90300/23 слідує, що директор ТОВ «Петролайн» ОСОБА_2 вчинив дії, направлені на незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей про товари, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України, а саме: звичайний торгівельний опис в графі 31 МД, який давав би змогу однозначно ідентифікувати та класифікувати товар в частині показника товару «детонаційна стійкість (октанове число) проби за дослідницьким методом та коду товару згідно УКТЗЕД, за що статтею 472 МК України передбачена адміністративна відповідальність». Однак, статтею 472 МК України чітко встановлено вид поведінки декларанта, за який передбачена адміністративна відповідальність, а саме: «Недекларування товарів (крім тих, що переміщуються через митний кордон України громадянами), транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, тобто незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість тощо) про товари, транспортні засоби комерційного призначення, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України». Отже, судом встановлено, що законодавством передбачено відповідальність виключно за незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість). Незаявлення «звичайного торгівельного опису в графі 31 МД, який давав би змогу однозначно ідентифікувати та класифікувати товар в частині показника товару «детонаційна стійкість (октанове число) проби за дослідницьким методом та коду товару згідно УКТЗЕД», не створює склад правопорушення, передбаченого ст. 472 МК України. Судом також враховується той факт, що відповідно до Додатку до Закону України «Про Митний тариф України» для коду «2710 12 45 12», визначеного ОСОБА_2 , та коду «2710 12 41 12», визначеного Енергетичною митницею, встановлено ідентичні ставки мита: пільгова - 0%, повна - 0%, отже, зміна коду товару не призвела до збільшення митних платежів. Отже, викладене свідчить про відсутність мотивів та мети в діях громадянки України ОСОБА_2 , директора ТОВ «Петролайт», на вчинення порушення митних правил. Згідно ст. 495 МК України, доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. У відповідності до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинності. Відповідна позиція Конституційного Суду України узгоджується з правовим позиціям Європейського Суду з прав людини, практика якого при розгляді справ судами в обов`язковому порядку використовується як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Зокрема, у рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі «Аллене де Рібемон проти Франції», Європейський Суд зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов`язкове не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин. Практика Європейського Суду вказує на те, що обов`язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинності і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до скоєння порушення. Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. З огляду на викладене, приймаючи до уваги те, що митним органом не надано достатніх доказів, які б беззаперечно вказували на те, що громадянином України ОСОБА_2 було вчинено дії, що призвели до не заявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей про наявність товарів, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України, суд тлумачить усі сумніви щодо доведеності вини особи на користь останньої. Згідно ст. 487 МК України, провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. На підставі наведеного, встановлюючи у відповідності до ст. 251 КУпАП, наявність чи відсутність адміністративного правопорушення в діях особи, щодо якої складено протокол, та даючи оцінку фактичним даним, наявним в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, з огляду на відсутність достовірних і достатніх доказів про вчинення громадянином України ОСОБА_2 , адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 472 МК України, суд приходить до висновку, що провадження в справі підлягає закриттю в зв`язку з відсутністю в діях останньої складу правопорушення. На підставі викладеного та керуючись статтями458,472,487,489,490,491,494,495,498-500,527 Митного кодексу України, статтями 7,9,247,251,268,271 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд П О С Т А Н О В И В : Провадження в справі про притягнення громадянина України ОСОБА_2 , до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, передбаченого статтею 472 МК України, - закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення; Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги; Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня винесення постанови. Суддя В. В. Гребенюк Джерело: ЄДРСР 116015348

Це наша справа. Приємно, коли суд стоїть на захисті прав людини й не вигадує норми, які не існують. Суд зазначив: Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, позбавлення особи можливості отримання паспорта в традиційній формі - у вигляді паспортної книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і таке втручання є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. Таким чином, правильними є аргументи позивача щодо можливості одержати паспорт громадянина України, форму якого затверджено Положенням про паспорт (зразка 1994 року).

Донецький окружний адміністративний суд РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2024 року Справа №200/6679/23 Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить: 1) визнати дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області, щодо невидачі паспорта у формі паспортної книжечки, зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-Х11, із наступними змінами та доповненнями, - протиправними; 2) зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки, зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, із наступними змінами та доповненнями. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що вона звернулася до відповідача із заявою щодо оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку зі зміною прізвища. Однак, на вищезазначене звернення відповідачем було надано відповідь, якою відмовлено у видачі такого паспорта із посиланням на Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. № 302, та на Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом МВС України від 06.06.2019 р. № 456. Позивач посилаючись на Конституцію України та Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2505-ХІІ вважає відмову протиправною і такою, що порушує права та інтереси позивача. У зв`язку з чим позивач звернулася до суду із даним позовом. 27 листопада 2023 року відкрито провадження у справі, керуючись статті 12, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи, про що постановлено ухвалу. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача. 19 грудня 2023 року представник Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Оформлення і видача паспортів громадян України зразка 1994, врегульовано Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 червня 2019 року № 456 та здійснюється виключно на підставі рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання територіального підрозділу ЦМУ ЛМС у м. Києві та Київській області. З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню. За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. У відповідності до частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. У відповідності до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Розглянувши наявні заяви по суті справи, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне. ОСОБА_1 звернулася до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із письмовою заявою, в якій просила оформити паспорт зразка 1994 року у формі книжечки. До вказаної заяви було додано: три фотокартки розміром 3,5 *4,5 см, копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 20.02.2021, паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 . Листом від 12.10.2023 року Головне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повідомило позивача, що підстав для оформлення Вам паспорту громадянина України зразка 1994 р. у формі книжечки немає, оскільки наказом МВС України №456 від 06.06.2019 року «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, який визначає порядок подання документів, їх розгляд і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку. Судом встановлено, що дана справа відповідає ознакам типової справи, визначених у постанові суду, винесеною за результатами розгляду Великою Палатою Верховного Суду зразкової справи №806/3265/17 з огляду на наступне. Обов`язковими ознаками типової справи є: 1) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ; 2) відповідач - територіальні органи ДМС України; 3) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ. Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне. Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року №2235-III(далі - Закон №2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України. Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначається Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року № 5492-VI із змінами та доповненнями (далі Закон № 5492-VI). Згідно із ч. 2 ст. 15 Закону № 5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. У відповідності до чч. 1, 2 ст. 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Частиною четвертої статті 21 Закону № 5492-VI визначено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. На виконання ч. 2 ст. 15 Закону № 5492-VI Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25.03.2015 року №302 «Про затвердження бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України». Згідно п. 2 постанови Кабінету міністрів України від 25.03.2015 року № 302 (в редакції постанови Кабінету міністрів України від 26 жовтня 2016 р. № 745) про «Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» з 01.01.2016 року запроваджується оформлення і видача паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII. З 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою. Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 02 вересня 1993 року № 3423-XII) (далі Положення про паспорт) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним. Пунктом 13 Постанови № 2503-ХІІ передбачено, що для одержання паспорта громадянин подає заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35x45 мм; у необхідних випадках -документи, що підтверджують громадянство України. У відповідності до ч. 5 ст. 21 Закону № 5492-VI оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону. Паспорт громадянина України видається не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети на його отримання або не пізніше ніж через 10 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети на його термінове отримання. Паспорт громадянина України вперше видається не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети на його отримання (ч. 6 вказаної статті). Разом з тим, суд погоджується із посиланням позивача на порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, враховуючи таке. Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Згідно з ст.2 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» в Україні усі правовідносини, пов`язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Відтак, ст.3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» чітко визначено у чому полягає право на свободу совісті, яке не може зменшувати прав державних органів чи то впливати на виконання ними дискреційних повноважень. У ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зазначено, що громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов`язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Як зазначено у ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ч.2 ст.6 КАС України). У відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У п.125 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.07.2014 по справі «S.A.S. проти Франції» (Заява №43835/11) зазначено: «… 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції» [ВП], №27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі «Arrowsmith проти Сполученого Королівства, №7050/75, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року, DR 19; рішення у справі «Kalac проти Туреччини» від 1 липня 1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). […] 161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі «D.H. та інші проти Чеської Республіки» [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою «об`єктивних і достатніх підстав», тобто, якщо вони не служать досягненню «легітимної мети» або якщо не забезпечено «належного пропорційного співвідношення» між використовуваними засобами та поставленою метою (див. там само, § 196). …». Суд враховує правову позицію щодо права особи на отримання паспорта в формі паспортної книжечки, яку було висловлено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі № 806/3265/17. У зазначеному рішенні Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. На переконання Великої Палати Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто, таке втручання не було «встановлене законом»), не є «необхідним у демократичному суспільстві». Зазначене допускає свавільне втручання в право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, позбавлення особи можливості отримання паспорта в традиційній формі - у вигляді паспортної книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і таке втручання є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. Таким чином, правильними є аргументи позивача щодо можливості одержати паспорт громадянина України, форму якого затверджено Положенням про паспорт (зразка 1994 року). Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача щодо недотримання позивачем порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України в частині надання відповідних документів з огляду на наступне. Відповідно до п. 24 Порядку №302, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від заявника перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства. У разі виявлення факту подання не всіх необхідних документів або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган ДМС/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформує заявника про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням заявника відмова надається в письмовому вигляді. Заявник має право повторно звернутися до територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими йому було відмовлено в прийнятті документів. Встановлені судом обставини, дають підстави для висновку, що відповідач відмовив позивачу у видачі паспорту громадянина України у формі книжечки посилаючись на Порядок №456 з підстав відсутності відповідного рішення суду. Проте, вказана постанова регламентує лише випадки коли оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюється особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Разом з цим, судом не встановлено наявність таких обставин, тому Порядок №456 не може застосовуватись до спірних правовідносин. Водночас, Постанова № 302, на яку посилається відповідач, передбачає виготовлення бланку паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1, а тому подача заяви-анкети, яка передбачена також даною постановою, стосується саме такої форми паспорта громадянина України. Натомість п. 3 Постанови № 2503-ХІІ передбачає, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України "Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 № 185" від 12.06.2013 № 415 відновлено дію постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України" від 04.06.1994 № 353, якою затверджено зразок бланка паспорта громадянина України (у вигляді паспортної книжечки). Згідно з п.13 Постанови № 2503-ХІІ визначено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; - свідоцтво про народження; - дві фотокартки розміром 35х45 мм; - у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем дотримано вищенаведені вимоги Постанови № 2503-ХІІ. При цьому, суд наголошує, що положення п.13 Постанови № 2503-ХІІ не містять вимоги про обов`язок надання відповідного рішення суду щодо оформлення паспорта у формі книжечки. Окрім того пунктом 13 Постанови № 2503-ХІІ передбачено, що для одержання паспорта громадянин подає, в тому числі, заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України. Така форма була затверджена Наказом МВС від 13.04.2012 № 320, однак, на час звернення позивача із відповідною заявою, він втратив чинність. Проте, суд звертає увагу, що відсутність форми заяви не може нівелювати право особи на отримання паспорту у формі книжечки. Таке право встановлено, зокрема, і цим судовим рішенням, тому подання заяви у довільній формі не може слугувати підставою для невидачі такого паспорту. Приймаючи до уваги наведене суд вважає, що відповідач протиправно відмовив у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ з підстав необхідності надання відповідного рішення суду. Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 😎 пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню. Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно частини 9 зазначеної статті, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Пункт 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин 3-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. З матеріалів справи вбачається, що витрати на правничу допомогу складаються з: - підготовки та подачі позовної заяви - 10000,00 грн. Вказані витрати підтверджені: копіями квитанції №91АЕ-7ТМН-ВКК5-Х158 від 18.10.2023 року, акту надання послуг №о00556 від 08.11.2023 року, договору про надання правничої допомоги №249 від 03.10.2023 року. Критерій співмірності витрат на оплату послуг адвоката застосовується судом виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. За приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Суд зазначає, що дана справа є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, тому витрачений адвокатом час на підготовку та подання позовної заяви не відповідають характеру спірних правовідносин та предмету доказування у даній справі незначної складності. З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку щодо часткового задоволення клопотання позивача та стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. Згідно частини 2 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно квитанції від 09.11.2023 року позивачем сплачено судовий збір за подання даної позовної заяви у розмірі 2147,20 грн., в той час коли за законом необхідно сплатити 1073,60 грн. Таким чином, частковому відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області підлягають судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн. Разом з тим, суд вважає необхідним наголосити, що у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила. На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, - В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: вул. Березняківська, буд. 4-А, м. Київ, 02152, код ЄДРПОУ 42552598) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю. Визнати протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 паспорту у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2505-ХІІ. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт у вигляді книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу та судового збору у розмірі 6036 (шість тисяч тридцять шість) гривень 60 копійок. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя В.В. Лазарєв Джерело: ЄДРСР 116152609

У дайджесті вміщено правові висновки Великої Палати, зокрема, щодо: ✅ належного способу захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво; ✅ можливості звільнення відповідача від сплати судового збору при зверненні з апеляційною чи касаційною скаргою; ✅ розірвання договору оренди земельної ділянки державної власності в разі реорганізації орендаря у спосіб виділу; ✅ можливості відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову; ✅ нікчемності умов договору, якими скасовується чи обмежується відповідальність постачальника за умисне порушення зобов’язання; ✅ порядку стягнення коштів за банківським вкладом з банку, у якому запроваджена тимчасова адміністрація; ✅ поширення арбітражного застереження (арбітражної угоди), викладеного в контракті, на спір за участю особи, яка не підписувала цей контракт, але набула прав та обов’язків його сторони; ✅ стягнення інфляційних втрат та 3 % річних (ст. 625 ЦК України) у випадку прострочення державою виконання рішення суду, яким підтверджене її грошове зобов’язання з відшкодування шкоди. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Dajdgest_VP_VS_11_12_2023.pdf Дайджест судової практики ВП ВС за листопад-гркдень 2023 року.pdf

Це видання є виключною відповідальністю проєкту Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду». Цитуючи цей документ, необхідно зазначати як джерело «Бюлетень: Верховенство права. Права людини». Важливо пам’ятати, що для застосування практики Європейського суду з прав людини і при вирішенні судових справ, необхідно ознайомитись із повним текстом рішення Суду. У цьому випуску: ✅Огляд практики Європейського суду з прав людини у справах проти України за період 01.07.2023 – 01.10.2023 ✅Огляд практики Європейського суду з прав людини у справах проти інших держав за період 01.07.2023 – 01.10.2023 ✅Рішення Європейського суду з прав людини ✅Посібник із застосування Європейської конвенції з прав людини під час надзвичайної ситуації (Кримінальне судочинство) ✅Огляд практики ЄСПЛ у сфері захисту судової влади ✅Окремі питання функціонування європейської системи захисту прав людини https://rm.coe.int/bulletin-3-the-rule-of-law-human-rights-09-01/1680ae1f3f Бюлетень 3-2023 практики ЄСПЛ у справах проти України та інших держав з 01.07.2023 по 01.10.2023.pdf

‼️🇷🇼Останнім часом представники ТЦК та СП перевищують свої повноваження й під час вручення повісток здійснюють низку кримінальних злочинів. Як захистити свої права та що потрібно знати Ви дізнаєтесь з цього відео. 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼Які документи потрібно подати та що зробити для підтвердження підстав відстрочки демобілізованих за сімейними обставинами. А також, як запобігти безглуздому витрачанню бюджетних коштів. 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼Кабмін вирішив захистити постачальників житлово-комунальних послуг та зняти мораторій на стягнення заборгованості й нарахування пені на неї. Що варто знати для захисту свої прав Ви дізнаєтесь з відео. 🔸Постанова КМУ від 29 грудня 2023 р. № 1405 Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг - https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-vnesennia-zmin-do-deiakykh-postanov-kabinetu-ministriv-ukrainy-shchodo-oplaty-zhytlovo-t291223 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼Влада вигадує нові способи для відволікання від своєї неспроможності та професійної непридатності організувати мобілізацію та військовий облік. 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼Велика палата незаконно зареєстрованого Верховного суду (не України) як пішла на канікули ще за пару тижнів до нового року, так звідти й не повернулась досі. Поки спостерігаємо масові відставки суддів та ротацію на новий склад. Звичайно, хочеться сподіватись на зміни до кращого, але схоже це фантастика. Бо неможна на підробках, брехні та порушенні закону щось побудувати законне та справедливе. А після прийняття змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів взагалі не зовсім зрозуміло статус цих суддів та статус Верховного суду (не України) загалом. В огляд включено рішення КСУ щодо особистого і сімейного життя особи, засудженої до довічного позбавлення волі, практика ЄСПЛ, ВС-ККС, ВС-КЦС, низка постанов ВС-КЦС щодо незаконно відсторонення від роботи у зв’язку з незгодою у прийнятті участі в примусовому медичному експерименті, рішення про стягнення заборгованості, захисту честі та ділової репутації, а також оскарження бездіяльності ТЦК та прийняття рішення про зняття з військового обліку у зв’язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон. 🔸Текстовий варіант огляду з посиланнями на всі рішення - https://antiraid.com.ua/articles/ohliad-praktyky-vs-vid-rostyslava-kravtsia-shcho-opublikovana-z-16-12-2023-po-05-01-2024-roku-knp/ 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

Це наша справа. Верховний суд і тут продемонстрував важливість захисту прав людини. Приємно, що такі судді після реформ ще там залишились. Суд зазначив: Позивач вказувала, що її відсторонення відбулося у період дистанційного навчання дітей. Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції представник відповідач підтвердив указані обставини та зазначив, що з 01 листопада 2021 року до 22 листопада 2021 року (тобто на час видачі оспорюваного наказу) школа працювала дистанційно. Враховуючи викладене, апеляційний суд правильно погодився з доводами позивача в цій частині, оскільки роботодавець не спростовував заявлені працівником вимоги. Апеляційний суд дав належну правову оцінку поданим сторонами доказам та наданим поясненням учасників судового процесу, а результат указаної процесуальної дії виклав у мотивувальній частині оскаржуваної постанови. У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень міститься обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції. З огляду на викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними по суті є висновки судів першої та апеляційної інстанцій.