ANTIRAID

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 грудня 2023 року м. Київ справа № 755/20625/21 провадження № 61-5886св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: керівник Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу Почтар Валентина Леонтіївна, Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року у складі судді Чех Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року в складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Мельника Я. С., Гуля В. В., ВСТАНОВИВ: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до керівника Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу (далі - СШ № 120 м. Києва) Почтар В. Л. , СШ № 120 м. Києва про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 25 серпня 2020 року вона працює вчителем біології і хімії у СШ № 120 м. Києва. 04 жовтня 2021 року Міністерство охорони здоров`я України видало наказ № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». 08 листопада 2021 року керівник школи видав наказ № 213-к, відповідно до якого позивача відсторонили від роботи з підстав нездійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Вказаний наказ вважала протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Зазначала, що оскаржуваний наказ прийнятий за відсутності визначеного законом порядку відсторонення. ОСОБА_1 зазнала протиправного втручання у право на працю, через примушування до щеплення, яке проводиться з порушенням закону. Позивач була позбавлена можливості заробляти на життя власною працею, була піддана дискримінації за ознакою стану здоров`я. Наказ Міністерства охорони здоров`я України не встановлює та не передбачає, що діяльність визначених у ньому працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, у зв`язку з чим відсутні підстави для відсторонення, що передбачені у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: визнати протиправним та скасувати наказ керівника СШ № 120 м. Києва від 08 листопада 2021 року № 213-к про її відсторонення; зобов`язати СШ № 120 м. Києва поновити її на роботі шляхом допуску до роботи на посаді вчителя біології та хімії у СШ № 120 м. Києва; стягнути зі СШ № 120 м. Києва на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника СШ № 120 м. Києва від 08 листопада 2021 року № 213-к про відсторонення ОСОБА_1 . Зобов`язано СШ № 120 м. Києва поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом допуску її до роботи на посаді вчителя біології та хімії у СШ № 120 м. Києва. Стягнуто із СШ № 120 м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 61 335,12 грн. Стягнуто із СШ № 120 м. Києва судовий збір у розмірі 2 724 грн у дохід держави. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивача відсторонено від роботи з порушенням вимог закону, що в свою чергу дає підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі. Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 травня 2022 року стягнуто із СШ № 120 м. Києва на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 300,00 грн. Додаткова постанова мотивована тим, що позивач подала попередній орієнований розрахунок судових витрат разом з позовною заявою. Витрати на правничу допомогу є доведеними та підлягають стягненню. Постановою Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року апеляційні скарги СШ № 120 м. Києва залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 травня 2022 року - без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у повідомленні від 25 жовтня 2021 року та наказі від 08 листопада 2021 року не зазначено обставин, які вказують на необхідність відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Крім того, з 01 листопада 2021 року до 22 листопада 2021 року, тобто на час видання оспорюваного ОСОБА_1 наказу, школа працювала дистанційно, що також підтвердив в суді апеляційної інстанції представник керівника СШ № 120 м. Києва. Відсторонення ОСОБА_1 від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та позивача. ОСОБА_1 підтвердила належними та допустимими доказами витрати на правничу допомогу та їхній розмір. СШ № 120 м. Києва не подала клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та не надала доказів на підтвердження того, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу є завищеною та не відповідає складності справи. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі СШ № 120 м. Києва, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Рух справи в суді касаційної інстанції 17 квітня 2023 року СШ № 120 м. Києва надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року. Верховний Суд ухвалою від 23 травня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою СШ № 120 м. Києва на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, витребував справі із суду першої інстанції, відмовив у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень. 09 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень СШ № 120 м. Києва посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 208/10023/21. Вказував, що суди не дослідили докази, а саме повідомлення від 25 жовтня 2021 року «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» та акт «Про оформлення ознайомлення з повідомленням «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» та отримання його копії позивачем. Касаційна скарга мотивована тим, що матеріалами справи підтверджено доцільність відсторонення позивача як працівника закладу освіти, який не має щеплення проти COVID-19, для забезпечення життя та здоров`я учасників освітнього процесу. Роботодавець повідомив ОСОБА_1 про необхідність надання документів, які підтверджують вакцинацію проти COVID-19, або документи, які підтверджують протипоказання від вакцинації, та наслідки не надання таких документів. Позиція інших учасників справи Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження. Фактичні обставини, встановлені судами Суди встановили, що ОСОБА_1 з 25 серпня 2020 року працює вчителем біології і хімії у СШ № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу. ОСОБА_1 отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 25 жовтня 2021 року. Директор школи 08 листопада 2021 року видав наказ № 213-к, відповідно до якого ОСОБА_1 відсторонена від роботи з підстав нездійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Підставою зазначено: наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153; повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 ОСОБА_1 від 25 жовтня 2021 року, акт «Про оформлення ознайомлення з повідомленням «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» та отримання його копії» від 28 жовтня 2021 року. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Оскільки заявник не оскаржує додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2022 року та касаційна скарга не містить доводів щодо скасування постанови апеляційного суду в частині залишення додаткового рішення від 17 травня 2022 року без змін, тому Верховний Суд переглядає постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року в частині залишення рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року без змін. Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 2-1 КЗпП України). Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зазначено, що: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - Перелік № 2153), обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 вказувала, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Велика Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 також зробила висновок, що: «застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи». Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Суди встановили, що ОСОБА_1 отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 25 жовтня 2021 року. У подальшому (08 листопада 2021 року) директор СШ № 120 м. Києва видав наказ № 213-к, відповідно до якого позивач відсторонена від роботи з підстав нездійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. В указаному повідомленні від 25 жовтня 2021 року та в наказі від 08 листопада 2021 року не зазначено обставин, які вказують на необхідність відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції представник керівника СШ № 120 м. Києва пояснив, що з 01 листопада 2021 року до 22 листопада 2021 року, тобто на час видання оспорюваного ОСОБА_1 наказу, школа працювала дистанційно. Таким чином, суди попередніх інстанцій, враховуючи те, що повідомлення про необхідність щеплення від COVID-19, з яким позивача ознайомлено 28 жовтня 2021 року, та саме відсторонення ОСОБА_1 від роботи відбулося в період перебування закладу освіти в дистанційну режимі, дійшли правильного висновку, що відповідач не обґрунтував необхідності та не довів, що позивач створював загрозу для учнів чи працівників закладу освіти, яка б вимагала вжиття такого непропорційного заходу втручання у право на працю. У цій справі відповідачем не доведено, а судами не встановлено фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої ОСОБА_1 . За таких обставин дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 208/10023/21, враховуючи наступне. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин. За результатом касаційного перегляду справи № 130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року дійшла висновку про наявність підстав для скасування наказу виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» про відсторонення позивача від роботи та поновлення її на роботі черговим по переїзду 4 розряду 3-го околодку вказаного виробничого підрозділу. Касаційний суд зазначив, що, надаючи правову оцінку наказу про відсторонення позивача, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про його правомірність і законність відсторонення позивача від займаної посади, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи; з огляду на це суд першої інстанції правильно задовольнив позов. У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 208/10023/21 Верховний Суд погодився з доводами роботодавців про правомірність відсторонення позивача від роботи, оскільки характер виконуваної ним роботи передбачав велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивачів проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих. У зазначеній справі не встановлено обставин щодо відсторонення працівника під час перебування закладу освіти на дистанційному навчанні. Отже, відсутні підстави вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи. Аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у цій справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначених відповідачем постановах суду касаційної інстанції. Безпідставними і такими, що спростовуються змістом оскаржуваної постанови, є доводи касаційної скарги, що апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності у трудовому законодавстві чітких норм, які регулюють трудові відносини між працівником та роботодавцем в частині відсторонення працівника від роботи з підстав відмови працівника від вакцинування від хвороби COVID-19, що в свою чергу дає підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі. Так, апеляційний суд вказував, що «відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене Законом. Приписи Законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника». Помилковими є доводи касаційної скарги, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість. Також безпідставними є і доводи касаційної скарги щодо недоведення належними та допустимими доказами перебування шкоди на дистанційному навчання на час спірного відсторонення, а пояснення представника в цій частині не є засобом доказування, враховуючи наступне. Так, у трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві, тому він спростовує заявлені працівником вимоги. Отже, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюються дії роботодавця, саме відповідач повинен довести, що ці дії вчинені без порушення законодавства про працю. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 758/16903/21. Позивач вказувала, що її відсторонення відбулося у період дистанційного навчання дітей. Під час судового засідання в суді апеляційної інстанції представник відповідач підтвердив указані обставини та зазначив, що з 01 листопада 2021 року до 22 листопада 2021 року (тобто на час видачі оспорюваного наказу) школа працювала дистанційно. Враховуючи викладене, апеляційний суд правильно погодився з доводами позивача в цій частині, оскільки роботодавець не спростовував заявлені працівником вимоги. Апеляційний суд дав належну правову оцінку поданим сторонами доказам та наданим поясненням учасників судового процесу, а результат указаної процесуальної дії виклав у мотивувальній частині оскаржуваної постанови. У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень міститься обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції. З огляду на викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними по суті є висновки судів першої та апеляційної інстанцій. Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін. Щодо судових витрат Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 120 м. Києва з поглибленим вивченням предметів природничо-математичного циклу залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко А. С. Олійник І. М. Фаловська Джерело: ЄДРСР 115860434

Це наша справа. Дуже приємно, коли судді Верховного суду не формально підходять до вирішення справи на відміну від суддів апеляційного суду в цьому випадку та захищають основоположні права людини. Суд зазначив: Установивши, що освітній процес в закладі освіти, починаючи з 01 листопада 2021 року до окремого рішення було організовано в дистанційному режимі, а ОСОБА_1 , як педагогічний працівник, мала змогу за відсутності відповідного щеплення здійснювати трудову діяльність дистанційно, не контактуючи з учнями та працівниками закладу освіти, що виключає потребу в захисті громадського здоров`я, а також захист здоров`я заінтересованих осіб, зокрема учасників освітнього процесу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсторонення позивачки було здійснено з порушенням відповідного порядку встановленого чинним законодавством України. Ураховуючи наявність підстав для скасування наказу про відсторонення позивачки від роботи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці заробітну плату за час її відсторонення від роботиза період з 17 листопада 2021 року по 31 січня 2022 року у розмірі 39 479,10 грн, тобто в межах позовних вимог, які були предметом розгляду в суді. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані, та не суперечать правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду. На вказане суд апеляційної інстанції уваги не звернув та скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції. За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду залишенню в силі.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2023 року м. Київ справа № 761/712/22 провадження № 61-12826св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - загальноосвітня середня школа І-ІІІ ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Кравець Ростислав Юрійович, на постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А., ВСТАНОВИВ: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до загальноосвітньої середньої школи І-ІІІ ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва про скасування наказу, поновлення на роботі та зобов`язання відшкодувати невиплачену заробітну плату. В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що з 02 липня 2019 року вона працює в школі I-III ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва на посаді практичного психолога. 17 листопада 2021 року їй було вручено наказ № 98-к/тр від 05 листопада 2021 року про відсторонення її від займаної посади на підставі статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України за № 1306/36928. Позивачка вказувала, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції та в будь-якому іншому документі, які укладені між нею та відповідачем, не міститься її зобов`язання робити щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, так само як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення її від роботи з підстав відсутності у неї такого щеплення. Зазначала, що виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень, відповідно до якого щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 не є обов`язковим, а тому відсторонення її від роботи на підставі статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним. Відповідач порушив її право на працю, передбачене статтею 43 КЗпП України, оскільки відсторонення від роботи можливе лише з підстав, визначених статтею 46 КЗпП України. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила: - визнати незаконним та скасувати наказ № 98-к/тр від 05 листопада 2021 року про відсторонення її від роботи; - зобов`язати відповідача відшкодувати невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, починаючи з 17 листопада 2021 року по дату прийняття судом рішення про поновлення на роботі; - поновити її на посаді практичного психолога школи І-ІІІ ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ Школи І-ІІІ ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва № 98-к/тр від 05 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 . Зобов`язано Школу І-ІІІ ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва поновити на роботі ОСОБА_1 з 08 листопада 2021 року шляхом її допуску до роботи на посаді практичного психолога школи № 169. Стягнуто з Школи І-ІІІ ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 17 листопада 2021 року по 31 січня 2022 року у розмірі 39 479,10 грн, з відрахуванням всіх обов`язкових платежів і податків. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та в частині стягнення на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 17 804,30 грн, з відрахуванням всіх обов`язкових платежів і податків. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що освітній процес в закладі освіти, починаючи з 01 листопада 2021 року до окремого рішення було організовано в дистанційному режимі, а позивачка, як педагогічний працівник, мала змогу за відсутності відповідного щеплення здійснювати трудову діяльність дистанційно, не контактуючи з учнями та працівниками закладу освіти, що виключає потребу в захисті громадського здоров`я, а також захист здоров`я заінтересованих осіб, в даному випадку учасників освітнього процесу. Тому суд вважав, що відсторонення ОСОБА_1 було здійснено з порушенням відповідного порядку встановленого чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством України, а також за відсутності об`єктивних підстав та виправдань превалювання принципу важливості суспільних інтересів над особистими правами особи. Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції зазначив, що у позовній заяві ОСОБА_1 просила зобов`язати відповідача відшкодувати невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, починаючи з 17 листопада 2021 року по дату ухвалення рішення у справі. У судовому засіданні 19 грудня 2022 року позивачкою змінено вказану вимогу в частині дати початку виплати, а саме - з 05 листопада 2021 року, однак місцевий суд не прийняв вказану зміну, оскільки таке клопотання подано після закриття підготовчого провадження. У зв`язку із цим, суд вбачав підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах належним чином заявлених вимог - за період з 17 листопада 2021 року по 31 січня 2022 року, приймаючи до уваги, що саме з 01 лютого 2022 року її було допущено до роботи. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року апеляційну скаргу загальноосвітньої середньої школи І-ІІІ ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення у справі, яким позов залишено без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за характером обов`язків практичного психолога, які пов`язані з об`єктивною необхідністю особисто контактувати з дітьми, позивачка підлягала обов`язковому профілактичному щепленню проти респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але не надала ні медичного документу про наявність протипоказань проти вакцинації, ні сертифікату про проходження вакцинації, що відповідно до зазначеного вище законодавства було її обов`язком, у зв`язку з чим відповідач обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив її від роботи на час до проведення щеплення або надання документів у підтвердження наявності протипоказань до такого щеплення. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 24 серпня 2023 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Кравця Р. Ю. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити позов у повному обсязі. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Доводи інших учасників справи Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи. 08 листопада 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Встановлено, що ОСОБА_1 працювала в Школі I-III ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва з 25 серпня 1980 року по 01 липня 2021 року на посаді директора. З 05 липня 2021 року позивачка працювала у вказаному навчальному закладі на посаді практичного психолога, що підтверджено копією трудової книжки, яка міститься в матеріалах справи. Як убачається з наказу в.о. директора Школи I-III ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва ОСОБА_6 № 190 від 22 жовтня 2021 року, про призупинення освітнього процесу у приміщенні закладу освіти та організації навчання в дистанційному режимі для учнів 1-11 класів, освітній процес у школі з 01 листопада 2021 року до окремого рішення організовано в дистанційному режимі. 05 листопада 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та попереджено, що у разі ненадання до 05 листопада 2021 року документу, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації, або міжнародного, внутрішнього сертифікату або іноземного сертифікату, що підтверджує вакцинацію, або медичного висновку про наявність протипоказань до проведення відповідних профілактичних щеплень, 08 листопада 2021 року вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати. В матеріалах справи міститься Акт від 05 листопада 2021 року «Про співробітників, які підлягають відстороненню з 08 листопада 2021 року». Вказаний акт складено одноособово директором школи № 169, ОСОБА_2 про те, що визначені в акті працівники, включаючи позивачку, не надали медичній сестрі документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVІD-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, або медичної довідки встановленого зразка про медичний висновок про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень і з 08 листопада 2021 року підлягають відстороненню. 05 листопада 2021 року складено Акт «Про відмову від ознайомлення з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVІD-19 та наказом про відсторонення від роботи від 05 листопада 2021 року», зі змісту якого вбачається, що 05 листопада 2021 року практичному психологу ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись з повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVІD-19, наказом про відсторонення від роботи від 05 листопада 2021 року і підписати їх ОСОБА_1 відмовилась. Акт підписано директором школи №169 ОСОБА_2 , у присутності заступника директора АГР ОСОБА_3 , секретаря ОСОБА_5, гардеробника ОСОБА_4 05 листопада 2021 року директором Школи I-III ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва ОСОБА_2, видано наказ № 98-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », в якому наказано відсторонити ОСОБА_1 , практичного психолога від роботи з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили відсторонення. Бухгалтерії на період відсторонення працівника призупинити йому виплату заробітної плати. Оскаржуваний наказ було винесено, на підставі статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», Наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928. Судом першої інстанції встановлено, що з 01 лютого 2022 року ОСОБА_1 було допущено до роботи. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України). Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України). Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України). Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України). Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини). Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб. За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій. Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян. Частиною першою cтатті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ). Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ). У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ). Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ). Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ). Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань. Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення). Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ «Укрзалізниця». Наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83. Наказом МОЗ від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: - на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; - відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; - строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України N 66 від 14 квітня 1995 року (далі - Інструкція № 66). Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII). Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб. Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897. Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб. Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції. Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції. Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу». Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: - кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); - форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; - умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 працювала у школі I-III ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва з 25 серпня 1980 року по 01 липня 2021 року на посаді директора. З 05 липня 2021 року позивачка працювала у вказаному навчальному закладі на посаді практичного психолога. Як убачається з наказу в.о. директора школи I-III ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва ОСОБА_6 № 190 від 22 жовтня 2021 року, про призупинення освітнього процесу у приміщенні закладу освіти та організації навчання в дистанційному режимі для учнів 1-11 класів, освітній процес у школі з 01 листопада 2021 року до окремого рішення організовано в дистанційному режимі. 05 листопада 2021 року директором школи I-III ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва ОСОБА_2, видано наказ № 98-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », в якому наказано відсторонити ОСОБА_1 , практичного психолога від роботи з 08 листопада 2021 року до усунення причин, що зумовили відсторонення. Установивши, що освітній процес в закладі освіти, починаючи з 01 листопада 2021 року до окремого рішення було організовано в дистанційному режимі, а ОСОБА_1 , як педагогічний працівник, мала змогу за відсутності відповідного щеплення здійснювати трудову діяльність дистанційно, не контактуючи з учнями та працівниками закладу освіти, що виключає потребу в захисті громадського здоров`я, а також захист здоров`я заінтересованих осіб, зокрема учасників освітнього процесу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсторонення позивачки було здійснено з порушенням відповідного порядку встановленого чинним законодавством України. Ураховуючи наявність підстав для скасування наказу про відсторонення позивачки від роботи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці заробітну плату за час її відсторонення від роботиза період з 17 листопада 2021 року по 31 січня 2022 року у розмірі 39 479,10 грн, тобто в межах позовних вимог, які були предметом розгляду в суді. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані, та не суперечать правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду. На вказане суд апеляційної інстанції уваги не звернув та скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції. За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду залишенню в силі. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі. Щодо відшкодування витрат на правову допомогу Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України). Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22). У відповідності до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України). З матеріалів касаційного провадження вбачається, що у касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. просить вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених позивачкою під час розгляду справи у Верховному Суді, посилаючись на те, що вона понесла витрати у розмірі 10 000 грн за підготовку та подання касаційної скарги. На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу представником надано договір № 138 про надання правової допомоги № 152 від 09 серпня 2023 року; додаток № 1 від 09 серпня 2023 року до договору про надання правової допомоги № 152 від 09 серпня 2023 року; ордер про надання правничої (правової) допомоги від 24 серпня 2023 року; рахунок на оплату № 651 від 22 серпня 2023 року на суму 10 000 грн. Згідно з пунктом 1 додатку № 1 від 09 серпня 2023 року до договору про надання правової допомоги № 152 від 09 серпня 2023 року вбачається, що вартість послуги за цим договором за підготовку та подання касаційної скарги становить від 10 000 грн. Відповідно до пункту 2 додатку № 1 від 09 серпня 2023 року до договору про надання правової допомоги № 152 від 09 серпня 2023 року сторони погодили, що фіксований платіж за супроводження виконавчого провадження оплачується замовником протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту надання рахунку, виданого адвокатським об`єднанням, 10% від фактично стягнутої суми - протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту перерахування стягнутих коштів, де оплата проводиться за кожним фактом зарахування коштів на рахунок замовника, в не після зарахування всієї присудженої суми. Заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу від сторони відповідача до суду касаційної інстанції не надходило. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Кравець Ростислав Юрійович, задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року скасувати. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2022 року залишити в силі. Стягнути з загальноосвітньої середньої школи І-ІІІ ступенів № 169 Шевченківського району м. Києва на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов Джерело: ЄДРСР 115859375

‼️🇷🇼Чому запропонований Мар'яною Б та Федором В законопроект про мобілізацію не має на меті врегулювати питання з мобілізацією, а несе загрозу національній безпеці. 🔸Проект №10378 від 25.12.2023 Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань мобілізації, військового обліку та проходження військової служби - https://forum.antiraid.com.ua/topic/15107-proekt-zakonu-pro-vnesennja-zmin-do-dejakih-zakonodavchih-aktiv-ukrayini-shhodo-udoskonalennja-okremih-pitan-mobilizaciyi-vijskovogo-obliku-ta-prohodzhennja-vijskovoyi-sluzhbi/ 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

Огляд підготовлено завдяки підтримці проєкту Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду». Це видання є виключною відповідальністю проєкту Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду» та не створює жодних зобов’язань для Європейського суду з прав людини або інших органів Ради Європи. https://rm.coe.int/17-10-web-overview-of-the-practice-of-the-european-court-of-human-righ/1680ad380c Огляд практики ЄСПЛ щодо принципу юридичної визначеності.pdf

‼️🇷🇼Як пропонується змінити антиконституційним законопроектом 10378 право на освіту та обмежити право студентів на відстрочку від мобілізації в Україні. 🔸Проект №10378 від 25.12.2023 Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань мобілізації, військового обліку та проходження військової служби - https://forum.antiraid.com.ua/topic/15107-proekt-zakonu-pro-vnesennja-zmin-do-dejakih-zakonodavchih-aktiv-ukrayini-shhodo-udoskonalennja-okremih-pitan-mobilizaciyi-vijskovogo-obliku-ta-prohodzhennja-vijskovoyi-sluzhbi/ 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼Що пропонується антиконституційним законопроектом 10378 розробленим Мар'яною Б робити з громадянством України та що буде відбуватись з закордонними паспортами і які вводяться обмеження. 🔸Проект №10378 від 25.12.2023 Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань мобілізації, військового обліку та проходження військової служби - https://forum.antiraid.com.ua/topic/15107-proekt-zakonu-pro-vnesennja-zmin-do-dejakih-zakonodavchih-aktiv-ukrayini-shhodo-udoskonalennja-okremih-pitan-mobilizaciyi-vijskovogo-obliku-ta-prohodzhennja-vijskovoyi-sluzhbi/ 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, у тому числі, такі: ✅ у спорах, що виникають з правочинів, зокрема договорів, акцентовано, що правовідносини, які виникли між позикодавцем і позичальником, після смерті останнього трансформуються в зобов’язальні правовідносини між позикодавцем та спадкоємцями позичальника і вирішуються в порядку, передбаченому положеннями ст. 1282 ЦК України; ✅ у спорах, що виникають з питань захисту права власності, зазначено, що проживання дитини з одним із батьків та існування в іншого заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для збільшення частки в майні одного з подружжя, однак у разі зростання заборгованості за аліментами сторони не позбавлені можливості в порядку ст. 190 СК України укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно; ✅ у спорах, що виникають із трудових правовідносин, звернено увагу на те, що втрата чинності постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» лише 22 листопада 2022 року не свідчить про правомірність її застосування до правовідносин щодо звільнення сумісника в період з 19 липня до 22 листопада 2022 року, оскільки КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, має вищу юридичну силу, ніж підзаконний нормативно-правовий акт, і не передбачає такої підстави для розірвання трудового договору, як звільнення з роботи за сумісництвом у зв’язку з прийняттям на цю роботу працівника, який не є сумісником; ✅ у спорах, що виникають із житлових правовідносин, наголошено, що вселення осіб разом з дітьми до квартири без згоди одного зі співвласників квартири є порушенням визначеного ст. 358 ЦК України порядку здійснення права спільної часткової власності. За встановленого порушення майнових прав співвласника внаслідок недотримання порядку вселення вказаних осіб до спірної квартири останніх може бути виселено за вимогою співвласника, що відновлює становище, яке було до такого порушення. Питання щодо законності вселення у квартиру має вирішуватися як підстава позову в спорі про виселення. Позовні вимоги про визнання незаконним вселення не відновлюють порушеного права співвласника, тому є неефективним способом захисту; ✅ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, констатовано, що непред’явлення окремої позовної вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу в разі поділу спільного сумісного майна, набутого під час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу, не є підставою для відмови в позові про поділ спільного майна подружжя; ✅ у спорах, що стосуються питань процесуального права, наголошено, що заява про встановлення факту вимушеного переселення особи з окупованої території України задля уникнення загрози життю, здоров’ю, порушення свободи, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав, права на судовий захист на окупованій території саме в результаті збройної агресії російської федерації, метою якої є визначення статусу заявника як особи, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року з відповідними правовими наслідками, підлягає розгляду в порядку окремого провадження. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_KCS_11_2023.pdf Огляд судової практики ВС-КЦС за листопад 2023 року.pdf

В огляді відображено найважливіші правові позиції та висновки з кримінального та кримінального процесуального права, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Зокрема, у сфері кримінального права констатовано, що: – зловживанням владою є протиправне використання повноважень, правомочностей і можливостей, похідних від прав, обов’язків, гарантій, а також пільг та інших благ, які безпосередньо пов’язані зі здійсненням функцій представника влади; – подвійне накладення державним виконавцем стягнення у виді штрафу відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» на боржника за невиконання без поважних причин у встановлений строк судового рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі не виключає подальшої можливості притягнення боржника до кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення (ст. 382 КК України). У сфері кримінального процесуального права, серед іншого, встановлено, що: – при вирішенні питання стосовно компетенції установи, яка проводить експертизу і є державною в розумінні ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», слід виходити не з організаційно-правової форми здійснення нею діяльності або форми її власності, а зі сфери управління її діяльністю та організації державного контролю; – долучення стороною обвинувачення до матеріалів досудового розслідування при виконанні вимог ст. 290 КПК України ухвали слідчого судді, якою надано дозвіл на використання результатів НСРД з іншого кримінального провадження, під час проведення якої були виявлені ознаки кримінального правопорушення, яке розслідується в цьому кримінальному провадженні, свідчить про виконання органом досудового розслідування в повному обсязі положень ч. 12 ст. 290 КПК України та є достатньою правовою підставою для використання результатів НСРД навіть за відсутності в матеріалах кримінального провадження ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення вказаної НСРД. Упродовж листопада 2023 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Ogliad_KKS_VS_listopad2023.pdf Огляд судової практики ВС-ККС за листопад 2023 року.pdf

‼️🇺🇦В мережі з'явилось дуже багато інформації з приводу заборони чоловікам з інвалідністю, багатодітним, по системі "Шлях", супроводжуючим перетинати кордон без дозволу ТЦК. Спробував розібратись чи це правда та як захистити свої права. 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇺🇦Відмова у наданні дозволу для виїзду за кордон на постійне місце проживання - незаконна. Суд прийняв відповідне рішення, яке залишилось в силі. Як захистити свої права та отримати дозвіл для виїзду Ви дізнаєтесь з цього відео. 🔸Рішення ЛОАС залишене в силі ВААС про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання ТЦК розглянути заяву та прийняти рішення про зняття з військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон - https://forum.antiraid.com.ua/topic/15104-rishennja-loas-zalishene-v-sili-vaas-pro-viznannja-protipravnoju-bezdijalnosti-ta-zobovjazannja-tck-rozgljanuti-zajavu-ta-prijnjati-rishennja-pro-znjattja-z-vijskovogo-obliku-u-zvjazku-iz-viyizdom-na-postijne-misce-prozhivannja-za-kordon/ 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼Велика палата незаконно зареєстрованого Верховного суду (не України) в чергове звернула увагу на те, що продаж банківських кредитів фізичним особам заборонено. Як повернути відібрану квартиру по проданому колекторам кредиту Ви дізнаєтесь з відео. 🔸Постанова ВП ВС про неможливість відступлення права вимоги за іпотечним договором з банком фізичній особі і витребування квартири з незаконного володіння - https://forum.antiraid.com.ua/topic/15087-postanova-vp-vs-pro-nemozhlivist-vidstuplennja-prava-vimogi-za-ipotechnim-dogovorom-z-bankom-fizichnij-osobi-i-vitrebuvannja-kvartiri-z-nezakonnogo-volodinnja/ 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼 Хоча порядку та положень про вручення повісток і не існує, одна загальні норми законодавства допомагають врегулювати цей процес, недотримання якого є підставою, як вважати повістку не врученою, так і притягненням до відповідальності представників ТЦК. 🔸Постанова КМУ від 30 грудня 2022 р. № 1487 Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1487-2022-п#Text 🔸Постанова КМУ від 23 лютого 2022 р. № 154 Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/154-2022-п#Text 🔸Постанова КМУ від 7 квітня 2023 р. № 318 Про внесення змін до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/318-2023-п#n2 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

‼️🇷🇼Дуже стисло у відео надав роз'яснення всіх змін, що запропоновані Кабміном, а на справді тими хто хоче знищити національну безпеку, збройні сили України та вчиняє відвертий геноцид над громадянами України з єдиною метою, як на мене, повного знищення України як держави. 🔸Проект Закону №10378 від 25.12.2023 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань мобілізації, військового обліку та проходження військової служби - https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/43451 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

Які зміни очікувати інвалідам та особам, що їх доглядають. 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

Перше враження, після прочитання цього шедевра запаленого розуму адміністраторів СПА салонів та фотографів і безмежної фантазії неробів, що не займали та схоже й не збираються займатись військовим обліком та належним комплектуванням ЗСУ, у мене особисто є те, що очевидно єдине — будь-який депутат, який це підтримує назавжди поставить хрест на своїй політичній кар'єрі. https://t.me/rkravetsUA/11296 Навіть у звичному турборежимі шанси на його прийняття мінімальні. Примусова конфіскація, електронні кабінети призовника, безмежні повноваження ТЦК, відсутність захисту персональних даних, залишення жінок інвалідів та батьків інвалідів напризволяще, вбивство науки це мала частина покращень, щоб українці не плакали. Як витончене знущання виглядає турбота про інвалідів, яких тепер можуть мобілізувати тільки за їх згодою, що ніяк не впливає на позбавлення дружин і батьків інвалідів піклування. Деякі категорії відстрочок тепер будуть надавати не ТЦК, а місцеві органи влади, що ще більше підніме рівень корупції. На військову службу тепер можуть направляти, а не призивати. Направлення дає особисто Президент своїм Указом персонально. У Генштабу забрали формування ЗСУ і передали Міноборони та Кабміну. Вводиться базова військова підготовка, яка на думку Умєрова не потребує фінансування, відповідно і якість її буде такою, як не потребує фінансування і створення електронних кабінетів призовників, військовозобов'язаних та резервістів та відповідних баз й створення та діяльність рекрутерів. Так і не потребує фінансування покладання ведення персонально-первинного обліку на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад. Додали можливість уникнення базової військової служби шляхом проходження військової служби за кордоном. При цьому введену за подання Третьякової під приводом захисту дітей до Закону у березні 2022 року відстрочку від мобілізації для нардепів залишили. Єдиний позитив, так це строки базової служби, хоча для ЗСУ це більше негатив, а також можливість звільнення інвалідів 1 чи 2 групи, а також можливість чоловікам йти у декретну відпустку. Спростили звільнення з СБУ та УДО будь-кого і будь-коли, що ставить під загрозу національну безпеку. На військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані за бажанням особи, які засуджені до відбування покарання з випробуванням, крім тих, хто засуджений за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, а також злочинів, передбачених статтями 401 - 414, 426 - 433, 436, 437 - 442 Кримінального кодексу України. Таким чином формуємо своїх вагнеров на мінімалках з випробуванням. Повний відказ від своїх громадян за кордоном. Внесення в реєстр Боржників і блокування рахунків особам, що не з'явились для уточнення даних чи не стали на військовий облік. З зовсім смішного — прокурорам юридична освіта та досвід не обов'язкові, а от проходження базової військової служби потрібно бути. Легалізовано так звані бази розшуку ухилянтів, які сьогодні існують незаконно. І наостанок громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, підлягають повторному медичному обстеженню протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом. Натомість громадяни України, які навчаються у закладах освіти та мали право на відстрочку на час навчання, у разі втрати цього права відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мають право завершити навчання до кінця навчального року з дня набрання чинності цим Законом Що сказати, бувший голова ФДМУ, а сьогодні міністр оборони УкраЙни Умєров продемонстрував свій рівень разом з депутатами та міжнародними партнерами і їх посіпаками, що готували цей шедевр. На останок, ще раз хочу сказати свою думку. Шанси на прийняття цього шедевра, навіть цим парламентом, мінімальні. Видохніть. Вірю у ЗСУ, незалежний суд України та перемогу💙💛

Номер, дата реєстрації: 10378 від 25.12.2023 Сесія реєстрації: 10 сесія IX скликання Рубрика законопроекту: Безпека і оборона Суб'єкт права законодавчої ініціативи: Кабінет Міністрів України Ініціатор(и) законопроекту: Шмигаль Денис Анатолійович https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/43451 Проект Закону (25.12.2023) - https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/2137927 Порівняльна таблиця (25.12.2023) - https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/2137926 Пояснювальна записка (25.12.2023) - https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/2137925 Подання (25.12.2023) - https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/2137923 Проект Постанови до Закону (іншого Акта) (25.12.2023) - https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/2137924 Додаток (25.12.2023) - https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/2137922 Порівняльна таблиця (25.12.2023).docx Додаток (25.12.2023).pdf Проект Постанови до Закону (іншого Акта) (25.12.2023).docx Подання (25.12.2023).docx Проект Закону (25.12.2023).pdf Пояснювальна записка (25.12.2023).docx

‼️🇷🇼Висловлювання Міністра оборони щодо мобілізації українців, які знаходяться за кордоном не має жодного юридичного підґрунтя. Для чого це робиться, Ви дізнаєтесь з відео. 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

Таким судом і такими суддями можна пишатись. На відміну від багатьох суддів, включаючи й випадкових людей з незаконно зареєстрованого Верховного суду (не України), які бояться застосовувати Закон та Конституцію і вигадують будь що, аби як чого не вийшло, ці судді виконали свій обов'язок і захисти порушені права людини. Суд зазначив: Щодо такої підстави у відмові у знятті позивача з військового обліку як невідповідність тимчасового посвідчення військовозобов`язаного, наданого позивачем, вимогам наказу Міністерства оборони України №610 від 21.11.2017, що оформлюється довідкою військовослужбовця (військовозобов`язаного), який виїжджає за кордон на підставі Наказу Міністерства оборони України № 206 від 10.04.2017, то відповідач не зазначає жодних правових підстав, які б обґрунтовували таке його рішення. Натомість відповідач вважає, що розгляд питання про зняття позивача з військового обліку можливе тільки після заміни військово-облікового документа. При цьому відповідач не заперечує, що відповідно до пункту 16 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, одним із таких військово-облікових документів є тимчасове посвідчення військовозобов`язаного. Таким чином, з урахуванням викладеного, за наявності у позивача, прийнятого на зберігання відповідачем тимчасового посвідчення військовослужбовця НОМЕР_2 , виданого військовозобов`язаному 1997 року народження ОСОБА_1 в тому, що він дійсно прийнятий на облік запасу Збройних Сил України за ВОС №171244А за посадою майстер лісозаготівельних та лісопильних засобів ТВО Дрогобицько-Бориславським військовим комісаром 05.07.2018, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не прийняв рішення (вчинив протиправну бездіяльність) щодо зняття ОСОБА_1 із військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон на підставі заяви від 01.12.2022, що зареєстрований у Дрогобицькому районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки вхідний № 12865 від 09.12.2022. Крім цього суд зазначає, що підставою для розгляду заяви позивача про зняття з військового обліку є рішення органу Державної міграційної служби України про надання дозволу про виїзд за кордон на постійне проживання, а та обставина, що позивач вибуває на строк більше трьох місяців за межі України, що підтверджується відповідним рішенням ГУ ДМС України у Львівській області від 22.08.2022, є підставою для зняття позивача з військового обліку відповідно до вимог абзацу 3 п.1 ч.5 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Лунь З.І. 06 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 380/9388/23 пров. № А/857/13877/23Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2023 року у справі № 380/9388/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : 02.05.2023р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у якому просив суд: -визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення про зняття та виключення із військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон на підставі заяви від 01.12.2022р. (у Дрогобицькому районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки вхідний № 12865 від 09.12.2022р.); -зобов`язати розглянути заяву про зняття та виключення із військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон та прийняти рішення про зняття та виключення із військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.07.2023р. позов задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо зняття ОСОБА_1 із військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон на підставі заяви від 01.12.2022р., що зареєстрована у Дрогобицькому районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки вхідний № 12865 від 09.12.2022р. Крім того, суд зобов`язав Дрогобицький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.12.2022р. про зняття з військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон (Республіка Молдова) та прийняти рішення про зняття із військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон (Республіка Молдова). У задоволенні інших позовних вимог суд відмовив. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Дрогобицький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.07.2023р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Як видно з посвідчення Республіки Молдова НОМЕР_1 та паспорта громадянина Республіки Молдова, ОСОБА_1 громадянин України є громадянином також Республіки Молдова з 12.10.2020р. В серпні 2022р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про прийняття рішення про надання дозволу на виїзд до Республіки Молдова на постійне місце проживання. 22.08.2022р. Головне управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області прийняв рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на виїзд до Республіки Молдова на постійне проживання. Крім того, 01.12.2022р. листом №Г-1709/6/4603-22/4601.18/1465-22 Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повідомив позивача про необхідність завершити процедуру оформлення виїзду за кордон на постійне проживання у відповідності до встановленого порядку, а саме необхідність знятись з військового обліку та із зареєстрованого місця проживання, надавши відповідний витяг з реєстру територіальної громади про зняття із зареєстрованого місця проживання в Україні, виданого органами реєстрації. Також орган міграційної служби рекомендував ОСОБА_1 звернутись до відповідних РТЦК та СП про зняття з військового обліку або перебування на військовому обліку за місцем проживання. З метою завершення процедури виїзду на постійне місце проживання до Республіки Молдова, ОСОБА_1 в листопаді 2022р. звернувся до Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявами, в якій просив зняти його з військового обліку, у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон. У відповідь на заяви Дрогобицький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки направив позивачу листи від 16.11.2022р № 4/5477, від 15.12.2022р. № 4/6164, в яких повідомив про необхідність з`явитись до Дрогобицького РТЦК та СП з військово-обліковим документом та оригіналами документів, що дають право на виїзд на постійне місце проживання за межі України. 01.12.2022р ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача із заявою про зняття з військового обліку. 13.12.2022р. Дрогобицький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки листом № 6096 повідомив позивача що він дійсно звертався до Дрогобицького РТЦК та СП з військово-обліковим документом та оригіналами документів, що дають право на виїзд на постійне місце проживання за межі України. Однак, відсутні підстави у знятті з військового обліку оскільки, ОСОБА_1 надав військово-обліковий документ - тимчасове посвідчення військовозобов`язаного форми, яка не відповідає нормам Наказу Міністерства оборони України № 610 на даний час. 09.03.2023р. адвокат Вернієвська О.Б. яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із адвокатським запитом про надання обґрунтованого рішення на заяву її довірителя щодо здійснення заміни військово-облікового документа та повідомити час, коли позивач може особисто з`явитися та отримати тимчасове посвідчення військовозобов`язаного належної встановленої форми. 16.03.2023р. Дрогобицький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки надіслав позивачу лист № 1919, в якому повідомив про необхідність повторно прибути до Дрогобицького РТЦК та СП для уточнення своїх персональних даних та виготовлення належного військово-облікового документа. 05.04.2023р. ОСОБА_1 повторно прибув до Дрогобицького РТЦК та СП з військово-обліковим документом та оригіналами документів, що дають право на виїзд на постійне місце проживання за межі України з метою здійснення зняття з військового обліку. Однак, працівники територіального центру вилучили у ОСОБА_1 військово-обліковий документ - тимчасове посвідчення НОМЕР_2 та скерували на медичний огляд військово-лікарською комісією для визначення ступеня придатності до військової служби. 10.04.2023р. адвокат Вернієвська О.Б. яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулась до з Дрогобицького РТЦК та СП з адвокатським запитом з метою вирішення спору в позасудовому порядку та скеруванням письмових обґрунтувань щодо підстав відмови позивачу у знятті та виключенні із військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон. 01.05.2023р. Дрогобицький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки направив лист №3011 позивачу, зазначив, що всі відповіді надані у відповідності до норми Конституції України, Закону України Про військовий обов`язок та військову службу, Постанови КМ України №1487 від 30.12.2022р. ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В ст.33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст.ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. ст.65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно ч.1 ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. ч.10 ст.1 Закону "Про військовий обов`язок та військову службу" визначено, що громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. В ст.33 Закону "Про військовий обов`язок та військову службу" видно, що військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Загальне керівництво роботою, пов`язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної поліції України, Державного бюро розслідувань, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022р. №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Порядок №1487), яким визначено механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (підприємства, установи та організації). В п.22 Порядку №1487 видно, що взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Із змісту абз.2 п.29 Порядку №1487 видно, що призовники, військовозобов`язані та резервісти, які вибувають за межі України на постійне місце проживання або на строк більше трьох місяців, направляються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки для зняття з військового обліку та вилучення військово-облікових документів. Згідно п.53, п.54, п.79 Порядку №1487 зняття з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які виїжджають за кордон на строк більше трьох місяців, здійснюється після особистого прибуття їх до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки з документами, що підтверджують виїзд за кордон. Призовники, військовозобов`язані та резервісти, які виїжджають за кордон на строк до трьох місяців, з військового обліку не знімаються. Органи реєстрації, зокрема, здійснюють реєстрацію/зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання призовників, військовозобов`язаних та резервістів з урахуванням вимог щодо реєстрації (зняття з реєстрації) місця проживання призовників, військовозобов`язаних Районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього. Відповідно до абз. 1 п.81 Порядку №1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пункті 15 цього Порядку). При цьому, взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 20 цього Порядку. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався: з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента №133/2022 від 14.03.2022, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 341/2022 від 17.05.2022, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 573/2022 від 12.08.2022, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 757/2022 від 07.11.2022, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента №58/2023 від 06.02.2023. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.ст. 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, в тому числі статтю 33 щодо свободи пересування, вільного вибору місця проживання, права вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. ч.6 ст.22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (Закон №3543-XII) встановлено, що громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті. В ст.37 Закону "Про військовий обов`язок та військову службу" видно, що у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов`язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника). Зняттю з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які вибувають на строк більше трьох місяців за межі України. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 є громадянином Республіки Молдова та отримав рішення органу Державної міграційної служби України про надання дозволу про виїзд за кордон на постійне проживання від 22.08.2022р. у останнього є законні сподівання для зняття з військового обліку відповідно до вимог абз. 3 п.1 ч.5 ст.37 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2023 року у справі № 380/9388/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 06.11.2023р. Джерело: ЄДРСР 114700815

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2023 року справа №380/9388/23 Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лунь З.І. у письмовому провадженні розглянув адміністративну справу за ОСОБА_1 до Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії. в с т а н о в и в: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (місцезнаходження: 82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Шевченка, 25, код ЄДРПОУ 0992550), в якому просить суд: -визнати протиправною бездіяльність Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, яка полягає у неприйнятті рішення про зняття та виключення ОСОБА_1 із військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон на підставі заяви від 01.12.2022 (у Дрогобицькому районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки вхідний № 12865 від 09.12.2022); -зобов`язати Дрогобицький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки розглянути заяву ОСОБА_1 про зняття та виключення його із військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон та прийняти рішення про зняття та виключення ОСОБА_1 із військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що ГУ ДМС у Львівській області було прийнято рішення про оформлення ОСОБА_1 документів для виїзду за кордон на постійне проживання до Молдови. Позивач звернувся до відповідача із заявою про зняття з військового обліку у зв`язку з виїздом за кордон, оскільки для проставляння у паспорті громадянина України та паспорті громадянина України для виїзду за кордон штампа про оформлення виїзду на постійне місце проживання необхідно знятись з військового обліку. За результатами розгляду заяви позивачу надано відповідь, у якій керівник Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки не прийняв рішення про зняття позивача та виключення його з військового обліку. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом. Ухвалою суду від 03.05.2023 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву. Відповідач заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України до суду не надав. Інших заяв по суті справи до суду не надходило. Суд встановив таке. Позивач, ОСОБА_1 , громадянин України, до матеріалів справи додав посвідчення Республіки Молдова та паспорт громадянина, виданий Республікою Молдова 12.10.2020. У зв`язку із цим, позивач звернувся до компетентних органів України про надання дозволу на виїзд до Республіки Молдова на постійне місце проживання. Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області 22.08.2022 прийнято рішення про надання позивачу дозволу на виїзд до Республіки Молдова на постійне проживання. Листом від 01.12.2022 Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повідомило позивача про необхідність завершити процедуру оформлення виїзду за кордон на постійне проживання у відповідності до встановленого порядку, а саме у цьому листі зазначило про необхідність знятись з військового обліку та із зареєстрованого місця проживання, надавши їм відповідний витяг з реєстру територіальної громади про зняття із зареєстрованого місця проживання в Україні, виданого органами реєстрації. Також Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області рекомендувало позивачу звернутись до відповідних РТЦК та СП про зняття з військового обліку або перебування на військовому обліку за місцем проживання. Позивач звернувся до Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявами, в якій просив зняти його з військового обліку, у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон. У відповідь на заяви позивача відповідач скерував йому листи від 16.11.2022 № 4/5477 та від 15.12.2022р. № 4/6164, в яких повідомив про необхідність позивачу з`явитись Дрогобицького РТЦК та СП з військово-обліковим документом та оригіналами документів, що дають право на виїзд на постійне місце проживання за межі України. Позивач повторно звернувся до відповідача із заявою від 01.12.2022. На заяву позивача від 01.12.2022 відповідач скерував позивачу відповідь від 13.12.2022 № 6096, з якої видно, що позивач звертався до Дрогобицького РТЦК та СП з військово-обліковим документом та оригіналами документів, що дають право на виїзд на постійне місце проживання за межі України, однак відповідач відмовив у знятті з військового обліку позивач, та таку відмову обґрунтував тим, що позивач надав військово-обліковий документ - тимчасове посвідчення військовозобов`язаного форми, яка не відповідає нормам Наказу Міністерства оборони України № 610 на даний час. 09.03.2023 адвокат позивача звернулася до відповідача із адвокатським запитом про надання обґрунтованого рішення на заяву позивача щодо здійснення заміни військово-облікового документа та повідомити час, коли позивач може особисто з`явитися та отримати тимчасове посвідчення військовозобов`язаного належної встановленої форми. Відповідач надіслав позивачу лист від 16.03.2023 № 1919, в якому повідомив про необхідність позивачу повторно прибути до Дрогобицького РТЦК та СП каб. №5 за адресою: АДРЕСА_2 , для уточнення своїх персональних даних та виготовлення належного військово-облікового документа. 05.04.2023 позивач повторно прибув до Дрогобицького РТЦК та СП з військово-обліковим документом та оригіналами документів, що дають право на виїзд на постійне місце проживання за межі України з метою здійснення зняття з військового обліку. Проте інспекторка ОСОБА_2 вилучила у позивача військово-обліковий документ - тимчасове посвідчення НОМЕР_2 та скерувала позивача на медичний огляд військово-лікарською комісією для визначення ступеня придатності до військової служби. 10.04.2023 адвокат позивача звернулася до відповідача з адвокатським запитом з метою вирішення спору в позасудовому порядку та скеруванням письмових обґрунтувань щодо підстав відмови позивачу у знятті та виключенні його із військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон. Відповідь на цей адвокатський запит була надана 01.05.2023 та оформлена листом №3011, в якому відповідач зазначив, що всі відповіді заявнику надані, зазначив норми Конституції України та Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», Постанови КМ України №1487 від 30.12.2022. Позивач вважає відмову відповідача у знятті його з військового обліку протиправною, а його порушене право таким, що підлягає захисту в суді, оскільки позивачу створено перешкоду для виконання відповідачем рішення територіального органу ДМС про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання. Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке. Спірні правовідносини, що склалися між сторонами, стосуються бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неприйняття рішення про зняття з військового обліку позивача, ОСОБА_1 , у зв`язку із виїздом позивача до Республіки Молдова на постійне проживання, дозвіл на який надано ГУ Державної міграційної служби у Львівській області 22.08.2022. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок оформлення документів для постійного проживання громадян України за кордоном встановлюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 №3857-ХІІ (далі також Закон №3857-ХІІ). Відповідно до абзаців 1, 3 ст.4 Закону №3857-ХІІ оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання здійснюється в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.2016 №816 затверджено Порядок провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, який визначає процедуру прийому і розгляду заяв про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, прийняття за ними рішень та виконання прийнятих рішень. Відповідно до п.4 розділу IV вказаного Порядку у разі прийняття рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання територіальний орган ДМС у строк не пізніше п`яти робочих днів інформує заявника про прийняте рішення та строк його дії, а також про те, що заявнику необхідно: зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні, надати територіальному органу ДМС паспорт громадянина України і паспорт громадянина України для виїзду за кордон для проставляння в них штампа про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, зразок якого наведено у додатку 6 до цього Порядку, або внесення відповідної інформації до безконтактного електронного носія, який імплантовано у паспорт громадянина України у формі картки. У разі наявності в особи, яка виїжджає за кордон на постійне проживання, двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон надаються обидва такі паспорти; отримати довідку органу державної фіскальної служби про сплату податку на доходи фізичних осіб та про відсутність податкових зобов`язань з такого податку, яка подається до органів митного контролю під час перетинання митного кордону України та є підставою для проведення митних процедур. Відповідно до п.6 розділу IV даного порядку після подання заявником паспорта громадянина України у формі книжечки зі штампом зняття з реєстрації місця проживання або довідки про зняття з реєстрації місця проживання, виданої органом реєстрації, територіальний орган ДМС проставляє в паспорті громадянина України у формі книжечки (на одній із сторінок з одинадцятої по шістнадцяту) та в паспорті (паспортах) громадянина України для виїзду за кордон (на одній із сторінок з другої по п`яту) штампи про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, які скріплюються печаткою (після повернення на проживання в Україну вказані штампи анулюються). У разі наявності в такої особи паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм територіальний орган ДМС вносить інформацію про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання до безконтактного електронного носія. Якщо до безконтактного електронного носія, який імплантовано у паспорт громадянина України у формі картки, орган реєстрації не вніс інформацію про зняття з реєстрації місця проживання, територіальний орган ДМС перед внесенням інформації про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання вносить до безконтактного електронного носія зазначену інформацію на підставі довідки про зняття з реєстрації місця проживання. Як встановив суд, Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області 22.08.2022 прийнято рішення про надання позивачу дозволу на виїзд до Республіки Молдова на постійне проживання. Отже, для виконання зазначеного рішення ГУ ДМС у Львівській області про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання, позивачу необхідно зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні. Постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 №265 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), яким визначено механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів. Відповідно до п.50 даного порядку зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється, в тому числі, на підставі заяви про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), поданої особою або її законним представником (представником), за формою згідно з додатком 5. Відповідно до п.57 даного порядку у разі звернення до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) разом із заявою про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особа подає, серед іншого: -військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю облік або перебувають на військовому обліку); -рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання, прийняте відповідним територіальним органом ДМС, або рішення про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном, прийняте відповідною закордонною дипломатичною установою України, у разі зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання особи у зв`язку з оформленням їй документів для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном. Згідно з ч.ч.1-3 ст. 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі також Закон №2232-ХІІ) військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Загальне керівництво роботою, пов`язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України.? Функціонування системи військового обліку забезпечується органами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної поліції України, Державного бюро розслідувань, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Відповідно до п.2 ч.5 ст. 37 Закону №2232-ХІІ зняттю з військового обліку військовозобов`язаних у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які вибули на строк більше трьох місяців за межі України. Частиною 2 ст.38 Закону №2232-ХІІ органи реєстрації місця проживання чи перебування осіб (крім випадків, передбачених Кабінетом Міністрів України) зобов`язані здійснювати реєстрацію за місцем проживання або перебування чи зняття з реєстрації призовників, військовозобов`язаних та резервістів лише в разі наявності в їхніх військово-облікових документах позначок відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України відповідно про зняття з військового обліку або про перебування на військовому обліку за місцем проживання, а у разі декларування місця проживання призовників, військовозобов`язаних та резервістів за декларацією про місце проживання, поданою в електронній формі засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, органи реєстрації місця проживання чи перебування осіб здійснюють декларування місця проживання зазначених осіб відповідно до Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні». З метою виконання вимог п.57 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 №265 для подання до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) разом із заявою про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) військово-облікового документа, - позивач звернувся до Дрогобицького РТЦК та СП із заявами про зняття з військового обліку. Як видно з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до відповідача з відповідними заявами про зняття його з військового обліку у зв`язку із отриманням дозволу Державної міграційної служби на виїзд до Республіки Молдова на постійне проживання, однак відповідач листами від 16.11.2022 № 4/5477 та від 15.12.2022р. № 4/6164 повідомив про необхідність позивачу з`явитись Дрогобицького РТЦК та СП з військово-обліковим документом та оригіналами документів, що дають право на виїзд на постійне місце проживання за межі України. Суд встановив, що позивач з`являвся до відповідача з військово-обліковим документом та оригіналами документів, що дають право на виїзд на постійне місце проживання за межі України, однак відповідач відмовив у знятті з військового обліку та таку відмову обґрунтував тим, що позивач надав військово-обліковий документ - тимчасове посвідчення військовозобов`язаного форми, яка на даний час не відповідає нормам Наказу Міністерства оборони України № 610. Ці обставини відповідач виклав у листі від 13.12.2022 № 6096, отже їх визнає. Наказом Міністерства оборони України № 206 від 10.04.2017 затверджено Порядок видачі, зберігання та знищення військових квитків осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі також Порядок №206). Відповідно до цього Порядку №206 військові квитки військовослужбовців (військовозобов`язаних), які виїжджають за кордон на строк більш як три місяці, здаються до штабу військової частини (військового комісаріату за місцем військового обліку). Замість військових квитків, прийнятих на зберігання, видається довідка військовослужбовця (військовозобов`язаного), який виїжджає за кордон (додаток 4) (п.4 Р.ІІ). Відповідач відмовився розглядати питання про зняття позивача з обліку з тих підстав, що позивач виїжджає за кордон на постійне проживання, покликаючись на те, що надане позивачем тимчасове посвідчення, станом на 13.12.2022 не відповідає вимогам «Наказу Міністерства оборони України № 610». Як видно з матеріалів справи, позивач є військовозобов`язаним, що підтверджується тимчасовим посвідченням НОМЕР_2 , виданим Дрогобицько-Бориславським військовим комісаром 05.07.2018. Відповідно до п.1 Порядку виготовлення, видачі та знищення тимчасового посвідчення військовозобов`язаного, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №610 від 21.11.2017 тимчасове посвідчення військовозобов`язаного (далі - тимчасове посвідчення) є документом, що посвідчує особу військовозобов`язаного, який перебуває у запасі осіб офіцерського складу або осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовозобов`язаний), та визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Пунктом 2 цього Порядку передбачено, що бланки тимчасових посвідчень виготовляються самостійно районними (міськими) військовими комісаріатами, відповідними органами Служби безпеки України, підрозділами Служби зовнішньої розвідки України. Таким чином, покликання відповідача на невідповідність тимчасового посвідчення військовозоов`язаного, наданого позивачем, вимогам наказу Міністерства оборони №610 від 21.11.2017, є безпідставним, оскільки відповідальність за відповідність бланка вимогам вказаного Наказу, покладається виключно на суб`єкта владних повноважень, яким є військовий комісаріат, а в даному випадку ОСОБА_3 -Бориславський військовий комісаріат. Отже, на позивача не може бути покладений обов`язок щодо забезпечення відповідності форми та змісту бланка тимчасового посвідчення нормативним актам, як це протиправно вважає відповідач. Щодо такої підстави у відмові у знятті позивача з військового обліку як невідповідність тимчасового посвідчення військовозобов`язаного, наданого позивачем, вимогам наказу Міністерства оборони України №610 від 21.11.2017, що оформлюється довідкою військовослужбовця (військовозобов`язаного), який виїжджає за кордон на підставі Наказу Міністерства оборони України № 206 від 10.04.2017, то відповідач не зазначає жодних правових підстав, які б обґрунтовували таке його рішення. Натомість відповідач вважає, що розгляд питання про зняття позивача з військового обліку можливе тільки після заміни військово-облікового документа. При цьому відповідач не заперечує, що відповідно до пункту 16 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, одним із таких військово-облікових документів є тимчасове посвідчення військовозобов`язаного. Таким чином, з урахуванням викладеного, за наявності у позивача, прийнятого на зберігання відповідачем тимчасового посвідчення військовослужбовця НОМЕР_2 , виданого військовозобов`язаному 1997 року народження ОСОБА_1 в тому, що він дійсно прийнятий на облік запасу Збройних Сил України за ВОС №171244А за посадою майстер лісозаготівельних та лісопильних засобів ТВО Дрогобицько-Бориславським військовим комісаром 05.07.2018, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не прийняв рішення (вчинив протиправну бездіяльність) щодо зняття ОСОБА_1 із військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон на підставі заяви від 01.12.2022, що зареєстрований у Дрогобицькому районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки вхідний № 12865 від 09.12.2022. Крім цього суд зазначає, що підставою для розгляду заяви позивача про зняття з військового обліку є рішення органу Державної міграційної служби України про надання дозволу про виїзд за кордон на постійне проживання, а та обставина, що позивач вибуває на строк більше трьох місяців за межі України, що підтверджується відповідним рішенням ГУ ДМС України у Львівській області від 22.08.2022, є підставою для зняття позивача з військового обліку відповідно до вимог абзацу 3 п.1 ч.5 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідно до ч. 4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Як встановив суд, позивач звернувся до відповідача із заявою про зняття його з військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне проживання за кордон, з`явився особисто до відповідача, та представив всі необхідні для цього документи, а саме оригінали документів, що дають право на виїзд на постійне місце проживання за межі України. Водночас підставою для відмови у розгляді такої заяви позивача стала невідповідність наданого позивачем тимчасового посвідчення вимогам наказу Міноборони України №610 від 21.11.2017, яку суд визнав протиправною. Інших підстав, як-от, особиста неявка позивача до Дрогобицького РТЦК та СП чи ненадання оригіналів документів, що дають право на виїзд на постійне проживання за кордон, - відповідач у своїй відповіді від 13.12.2022 №6096 не зазначив. Таким чином, оскільки позивач виконав усі умови, визначені законом, подав усі документі, необхідні для прийняття відповідачем рішення про зняття позивача з військового обліку, і прийняття рішення про зняття позивача з військового обліку не передбачає права відповідача діяти на власний розсуд в такому разі, то суд дійшов висновку зобов`язати Дрогобицький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки розглянути заяву ОСОБА_1 про зняття його з військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон (Республіка Молдова) та прийняти рішення про зняття ОСОБА_1 із військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон (Республіка Молдова). Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З огляду на те, що відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності, суд дійшов висновку про задоволення позову частково. Позов не підлягає задоволенню в частині, що стосується виключення позивача з військового обліку з тих підстав, що позивач не обґрунтував протиправності бездіяльності відповідача щодо незастосування ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», якою передбачено вичерпний перелік підстав для виключення особи з військового обліку. При цьому суд звертає увагу позивача, що згаданий закон містить поняття зняття з військового обліку та виключення з військового обліку, які відрізняються за підставами виникнення та наслідками застосування. Додатково суд зазначає, що позивач розпочав процедуру оформлення виїзду за кордон на постійне проживання до 30.11.2022, оскільки як видно з листа ГУ ДМС у Львівській області від 01.12.2022, позивач звернувся до територіального органу ДМС із заявою про завершення процедури оформлення виїзду за кордон 30.11.2022. Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогами відповідно до ст.139 КАС України. Так, з відповідача належить стягнути на користь позивача судовий збір на суму 1073,60грн. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає, що позивач звернувся з клопотанням про стягнення таких витрат. При цьому до клопотання долучив договір про надання адвокатських послуг від 25.04.2023, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1434, ордер на надання правничої (правової) допомоги, попередній (орієнтовний розрахунок витрат) Зважаючи на те, що розрахунок витрат, що міститься у справі, є орієнтовним, то суд вважає, що розгляд клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу є передчасним. Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд в и р і ш и в : адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (місцезнаходження: 82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Шевченка, 25, код ЄДРПОУ 0992550) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо зняття ОСОБА_1 із військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон на підставі заяви від 01.12.2022, що зареєстрована у Дрогобицькому районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки вхідний № 12865 від 09.12.2022. Зобов`язати Дрогобицький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.12.2022 про зняття його з військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон (Республіка Молдова) та прийняти рішення про зняття ОСОБА_1 із військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон (Республіка Молдова). У задоволенні інших позовних вимог відмовити. Стягнути з Дрогобицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (місцезнаходження: 82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Шевченка, 25, код ЄДРПОУ 0992550) з його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір на суму 1073(одна тисяча сімдесят три)грн.60коп. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п 15.5 п.5 розділу VII Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя Лунь З.І. Джерело: ЄДРСР 112061579

‼️🇺🇦24.12.2023 Ранкове зведення 669-ої доби неоголошеної війни росії проти України 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2023 року м. Київ справа № 761/6087/22 провадження № 61-14085 св 23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Пророка В. В., суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., учасники справи: позивач-ОСОБА_1 ,представник позивача - адвокат Кравець Ростислав Юрійович, відповідач-Громадська організація «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан»,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -ОСОБА_2 , розглянувши в порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання інформації недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, зобов`язання спростувати інформацію та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргоюГромадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» на постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Нежури В. А., Кулікової С. В., Невідомої Т. О., ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив: визнати недостовірною, такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, поширену про нього ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті соціальної мережі Facebook («Фейсбук») (далі - Facebook, соціальна мережа Facebook) у публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_5 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 (в залежності від контексту далі - оскаржувана інформація або спірна публікація), та зобов`язати власника сторінки проєкту «PROSUD» у соціальній мережі Facebook - Громадську організацію «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» (далі - ГО «ВО «Автомайдан») видалити спірну публікацію за вказаним веб-посиланням; стягнути з відповідача на свою користь 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. 2. Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є суддею у відставці, доктором юридичних наук, займається науковою та викладацькою діяльністю, є автором наукових праць, заступником Голови правління Громадської організації «Всеукраїнська асоціація суддів у відставці», адвокатом, щодо якого протягом декількох років на різних веб-сайтах ведеться компанія по розповсюдженню недостовірної інформації про те, що він в стані алкогольного сп`яніння вбив двох дітей, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію. 3. Розповсюдження цієї інформації в мережі Інтернет, заподіює позивачу значну шкоду, а її зберігання в мережі Інтернет за активними інтернет-посиланнями продовжує підтримувати негативну репутацію ОСОБА_1 , порушує його особисті, професійні та інші зв`язки. Ця інформація породжує суспільний осуд на основі неправдивої інформації. 4. Зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті соціальної мережі Facebook на сторінці проєкту «PROSUD» ГО «ВО «Автомайдан» за відповідним посиланням був опублікований допис під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5 », у якому містився наступний текст: «У 2004 році тоді ще суддя ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння вчинив ДТП в центрі Донецьку в результаті якого загинуло двоє дітей - 10 і 12 років. Суддя довгий час перебував під слідством, але до суду справа так і не дійшла оскільки за період слідства померли батьки дітей і справу закрили через відсутність потерпілих… Цю інформацію озвучив народний депутат ОСОБА_4 й ОСОБА_3 навіть подав на нього в суд для захисту своєї репутації. Однак свій позов ОСОБА_1 подав не за місцем реєстрації депутата, тому суд його повернув без розгляду, а новий ОСОБА_1 вирішив не подавати. Очевидно передумавши захищати свою репутацію…» 5. ГО «ВО «Автомайдан» не заперечує свою причетність до спірної публікації, у якій як на джерело відповідної спірної інформації посилається на народного депутата ОСОБА_2 . Спірна публікація є дезінформацією компрометуючого характеру, що виходить за рамки понять етики та закону, оскільки вона є недостовірною. ОСОБА_1 в судовому порядку захищає свою честь, гідність та ділову репутацію - суд у справі № 361/3910/19 дійшов висновку про недостовірність поширюваної ОСОБА_2 відповідної інформації щодо позивача, тому що не було надано доказів правдивості зазначених відомостей. Такого факту, як ДТП за участю позивача, в результаті якої загинуло двоє дітей, не існувало, так само як і того факту, що стосовно ОСОБА_1 коли-небудь порушувалась відповідна кримінальна справа. 6. Поширена відповідачем інформація є негативною і неправдивою, позивач фактично був звинувачений у вчиненні злочину, про що безапеляційно стверджує відповідач. Звинувачення позивача у скоєнні злочину є порушенням принципу невинуватості. Розповсюджена інформація не є оціночним судженням, оскільки її зміст та характер свідчить про наявність фактів, які ніколи не існували в житті позивача. 7. Позивач є активним діячем у сфері права після закінчення суддівської кар'єри. Він є батьком трьох дітей. При цьому члени родини позивача живуть з усвідомленням того, що в Інтернеті є компромат щодо їхнього батька. Отже, розповсюдження відповідачем недостовірної інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, призвело до завдання позивачу моральної шкоди, яка проявилась в порушенні звичайного способу життя та погіршенні його психологічного стану. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції 8. Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 23 лютого 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до цілого переліку осіб про визнання інформації недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію були роз`єднані, в окреме провадження були виділені позовні вимоги ОСОБА_1 до ГО «ВО «Автомайдан», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо позову - ОСОБА_2 , про визнання інформації недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію. Матеріали справи № 761/6087/22 направлені за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Голосіївського районного суду міста Києва. 9. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 01 листопада 2022 року позов залишено без задоволення. 10. Суд першої інстанції, посилаючись на певні рішення ЄСПЛ, Декларацію про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схвалену 12 лютого 2004 року на 872 засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя, мотивував своє судове рішення тим, що публічні особи мають бути готовими до більш жорсткої критики та оцінки з боку громадськості. Тому позови публічних осіб щодо спростування публічно розповсюдженої про них інформації, заборони поширення інформації про них мають свою специфіку розгляду. 11. Зокрема, суд першої інстанції, крім іншого, керувався юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, визначеним у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - Постанова Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1), та підтриманим у численній практиці Верховного Суду. 12. Суд першої інстанції, оцінюючи зміст спірної публікації, виходив з того, що треба розрізняти фактичні твердження та оціночні судження. А щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень. Відповідно суд дійшов висновку, що безпосередні твердження саме відповідача у спірній публікації є оціночними судженнями, а не констатацією фактів - стосуються питання, що становить суспільний інтерес. Негативний характер оціночних суджень відповідача сам по собі є елементом прискіпливої критики публічної особи. Окрему увагу суд першої інстанції звернув на те, що спірну інформацію у частині участі позивача у ДТП з відповідними наслідками відповідач зазначив з посиланням на її джерело - народного депутата ОСОБА_2 , який розповсюдив публічно відповідну інформацію. За наявності підстав для відповідальності за розповсюдження недостовірної інформації ОСОБА_2 вона не має перекладатись на ГО «ВО «Автомайдан», яка безпосереднім першоджерелом цієї інформації не є. 13. Проаналізувавши відповіді на адвокатські запити, які викладені у листі Національної поліції України від 24 червня 2022 року № 131аз/27/02/2-2022 та у листі Офісу Генерального прокурора України від 14 червня 2022 року № 25/3-545ВИХ-22, суд першої інстанції дійшов висновку, що відомості, які викладені в них, як докази не спростовують сам факт того, що позивач не брав участі в ДТП та факт відсутності щодо нього закритого кримінального провадження. 14. Зокрема, суд першої інстанції звернув увагу на те, що Офіс Генерального прокурора України веде Єдиний реєстр досудових розслідувань, з якого отримує інформацію щодо осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, а також інформацію щодо письмового повідомлення їм про підозру, інформацію про закриття кримінальних проваджень з листопада 2012 року. А позивач оспорює спірну інформацію щодо його участі в ДТП, яка мала місце в 2004 році. До того ж із зазначеної відповіді Національної поліції України можна встановити лише, що автоматизовані обліки не містять відомостей щодо ОСОБА_5 , а не ОСОБА_1 . 15. З приводу вимоги про солідарне стягнення з відповідачів моральної шкоди суд першої інстанції зазначив, що відповідачем у справі є ГО «ВО «Автомайдан», а тому вимога про солідарне стягнення моральної шкоди з одного відповідача є необґрунтованою. При цьому сторона позивача після роз`єднання позовних вимог і направлення цього позову за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва не зверталась в установленому чинним Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в редакції, чинній на момент вчинення відповідних процесуальних дій, далі - ЦПК України) порядку з заявою про зміну предмету позову у цій частині. 16. Вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною позовною вимогою, а її задоволення залежить від задоволення основної вимоги про визнання недостовірною, такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача спірної публікації. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні основної вимоги, то похідна вимога також задоволенню не підлягає. Короткий зміст судового рішення апеляційного суду 17. Постановою Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року (повний текст якої складений 12 вересня 2023 року) апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Кравцем Р. Ю., задоволена - рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 листопада 2022 року скасоване та ухвалене нове судове рішення про часткове задоволення позову. Зокрема, апеляційний суд: 17.1. визнав недостовірною й такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , оскаржувану інформацію наступного змісту: «У 2004 році тоді ще суддя ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, вчинив ДТП в центрі Донецька в результаті якого загинуло двоє дітей - 10 і 12 років. Суддя довгий час перебував під слідством, але до суду справа так і не дійшла оскільки за період слідства померли батьки дітей і справу закрили через відсутність потерпілих…»; 17.2. зобов`язав власника сторінки проєкту «PROSUD» у соціальній мережі Facebook - ГО «ВО «Автомайдан» видалити спірну публікацію за відповідним веб-посиланням; 17.3. вирішив стягнути з ГО «ВО «Автомайдан» на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; 17.4. вирішив питання про розподіл судових витрат. 18. Апеляційний суд також керувався пунктом 15 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1, розглядаючи цю справу, але дійшов відмінних від суду першої інстанції висновків щодо характеру спірної інформації. 19. Зокрема, апеляційний суд вказав на те, що має бути застосований такий кримінальний процесуальний принцип як презумпція невинуватості особи поза межами кримінального процесу, у тому числі щодо суспільної думки в цілому, оскільки це вимога закону. Тільки суд може визнати особу винуватою у кримінальному правопорушенні, а вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість. Апеляційний суд послався на практику ЄСПЛ, підтриману практикою Верховного Суду, щодо порушення презумпції невинуватості особи, обвинуваченої у кримінальному злочині, якщо судове рішення чи заява посадової особи щодо неї буде відображати думку про її вину до того, як ця вина буда встановлена відповідно до вимог закону. 20. Апеляційний суд не погодився з тим, що позивачем не було надано беззаперечних доказів того, що він дійсно не був учасником ДТП у 2004 році та доказів того, що відносно нього закрите або відсутнє будь-яке кримінальне провадження. Представники позивача звернулись до уповноважених державних органів із запитами про те, чи був позивач учасником кримінального провадження з приводу зазначеного ДТП, чи відкривалось/закривалось щодо нього у зв`язку з цим будь-яке кримінальне провадження. Оскільки у відповідних відповідях державних органів на адвокатські запити жоден з уповноважених на володіння зазначеною інформацією державних органів не підтвердив відповідного факту, то спірна інформація є недостовірною. 21. У своїй відповіді від 24 червня 2022 року № 131аз/27/02/2-2022 Національна поліція України допустила описку у написанні прізвища, чому, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції не надав належної оцінки. При цьому апеляційний суд врахував при апеляційному перегляді цієї справи лист-відповідь Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України від 22 листопада 2022 року № 330аз/27/02/2-2022 з виправленим прізвищем позивача, наданий на повторний адвокатський запит від 18 листопада 2022 року № 888, направлений з метою усунення відповідної технічної помилки. 22. Суд першої інстанції, не дослідивши у повній мірі обставини справи, не надав належної оцінки наданим доказам, дійшов передчасного висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки відповідач публічно розповсюдив інформацію в стверджувальній формі про те, що ОСОБА_1 - винуватець ДТП, в результаті якого загинули діти, яка не підтверджена належними доказами. 23. Здійснюючи апеляційний перегляд оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції апеляційний суд врахував також те, що постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року у справі № 361/3910/19 апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2019 року - без змін. 24. Апеляційний суд, враховуючи, що позивач є доктором юридичних наук, займається науковою та викладацькою діяльністю, є автором більше 50 публікацій та 4 монографій, заступником голови правління Громадської організації «Всеукраїнська асоціація суддів у відставці», адвокатом, нагороджений почесною відзнакою Вищої ради юстиції, подякою Національної школи суддів України, почесним знаком Ради суддів адміністративних судів України, заохочувальною відзнакою Державної судової адміністрації України - нагрудним знаком «Знак пошани», батьком трьої дітей (двоє з яких малолітні), дійшов висновку, що розповсюджена відповідачем спірна публікація завдала моральної шкоди відповідачу. 25. Однак заявлена сума відшкодування моральної шкоди є завищеною. Наявні підстави для стягнення з ГО «ВО «Автомайдан» відшкодування моральної шкоди позивача у сумі 5 000,00 грн. 26. Здійснений розподіл судових витрат з урахуванням результату апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Встановлені судами попередніх інстанцій та загальновідомі обставини справи 27. ОСОБА_1 є суддею у відставці Київського апеляційного адміністративного суду, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_1 . Цей статус він мав й на дату здійснення спірної публікації. 28. ОСОБА_1 є членом Національної асоціації адвокатів України, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_3. 29. 26 червня 2017 року ОСОБА_1 здобув науковий ступінь доктора юридичних наук, що підтверджується копією диплому доктора наук від 26 червня 2017 року. 30. На сторінці проєкту «PROSUD» ГО «ВО «Автомайдан» у соціальній мережі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщена публікація від ІНФОРМАЦІЯ_1, присвячена ОСОБА_1 , під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_5», яка доступна для публічного ознайомлення, у тому числі на день розгляду справи судами попередніх інстанцій. 31. Відповідно до листа Національної поліції України від 24 червня 2022 року № 131аз/27/02/2-2022 в автоматизованих обліках Національної поліції України відомості стосовно притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності ОСОБА_5 (який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 ) відсутні. 32. Згідно із листом Офісу Генерального прокурора України від 14 червня 2022 року № 25/3-545ВИХ-22 з Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на 09 червня 2022 року не встановлені дані про кримінальні провадження, в яких містяться відомості про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності як підозрюваного, обвинуваченого. Облік даних про зареєстровані злочини до 20 листопада 2012 року здійснювало Міністерство внутрішніх справ України. 33. Відповідно до рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у справі № 361/3910/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації було визнано недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію такого змісту: «В стані алкогольного сп`яніння на автомобілі вбив двох дітей 10 і 12 років. Мати цих дітей наклала на себе руки - повісилась. Батько вмер від серцевого нападу. Кримінальна справа яка була порушена по ньому, була закрита, і ви тут жахнетесь від чого - у зв`язку з тим що потерпілих немає». Але постановою від 23 лютого 2022 року Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду у справі № 361/3910/19 та направив її на новий розгляд апеляційного суду. 34. Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року у справі № 361/3910/19 апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2019 року - без змін. 35. На сторінці проєкту «PROSUD» ГО «ВО «Автомайдан» у соціальній мережі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщена у публічному доступі публікація від ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_5 » наступного змісту: «У 2004 році тоді ще суддя ОСОБА_1 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння вчинив ДТП у центрі Донецьку в результаті якого загинуло двоє дітей - 10 та 12 років. Суддя довгий час перебував під слідством, але до суду справа так і не дійшла оскільки за період слідства померли батьки дітей і справу закрили через відсутність потерпілих… Цю інформацію озвучив народний депутат ОСОБА_4 й ОСОБА_3 навіть подав на нього в суд для захисту своєї репутації. Однак свій позов ОСОБА_1 подав не за місцем реєстрації депутата, тому суд його повернув без розгляду, а новий ОСОБА_1 вирішив не подавати. Очевидно передумавши захищати свою репутацію… У 2009му році суддю перевели до Києва де він пропрацював до 2016 року та успішно пішов на пенсію. Але ось у 2019му році суддя ОСОБА_1 вирішив знову повернутися в судову систему і не просто на місце судді: ОСОБА_1 подав свою кандидатуру на конкурс до Вища рада правосуддя, який зараз проводить президент Володимир Зеленський . У разі перемоги в конкурсі ОСОБА_1 буде вирішувати питання призначення, звільнення та притягнення до відповідальності інших суддів. Чи хотіли б ви побачити його в ролі судді на суддями? P.S. Сам ОСОБА_1 стверджує, що інформація, яку розповсюдив нардеп ОСОБА_7 , посилаючись на численні публікації у ЗМІ, є неправдивою. Рішенням Броварського суду Київської області від 26 вересня 2019 року цю інформацію визнано недостовірною, оскільки ОСОБА_1 надав довідку, що «відносно нього ніколи не порушувались кримінальні справи, він не має судимості, відповідну довідку додав до справи». Зауважимо, що перша публікація, щодо інциденту була поширена ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто 11 років тому. Нардеп поширив інформацію у 2016, а суддя звернувся до суду лише у 2019». Короткий зміст вимог касаційної скарги 36. 28 вересня 2023 року ГО «ВО «Автомайдан» подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 листопада 2022 року. Також було заявлене клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги. Рух справи у суді касаційної інстанції 37. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року, крім іншого, відкрите касаційне провадження у справі, задоволене клопотання ГО «ВО «Автомайдан» про відстрочення сплати судового збору - відстрочена сплата судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення касаційним судом судового рішення у справі по суті касаційної скарги. 38. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2023 року, крім іншого, справа призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів. 39. 21 листопада 2023 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. 40. 29 листопада 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання позивача, подане його представником, про залишення без руху касаційної скарги внаслідок подання касаційної скарги оформленої з порушенням вимог, встановлених статтею 392 ЦПК України. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 41. З урахуванням змісту касаційної скарги ГО «ВО «Автомайдан» оскаржує зазначене судове рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. 42. На переконання ГО «ВО «Автомайдан» апеляційний суд неправильно застосував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 10 липня 2018 року у справі № 910/15148/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15-ц, від 15 квітня 2019 року у справі № 182/6720/17, від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц, яким він фактично підтвердив правові висновки, які містяться у пункті 15 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1, зокрема щодо того, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. 43. Зокрема, відповідач вказує на те, що апеляційний суд прийняв незаконне рішення, дійшовши висновку про відповідальність відповідача за відтворення висловів іншої особи, яке відповідач здійснив без зміни суті цих висловів у відповідній спірній публікації, у якій до того ж зазначив, що спірну інформацію було визнано у суді недостовірною. Суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на те, що оскільки відповідач відтворив вислови, озвучені публічно депутатом ОСОБА_2 невизначеному колу осіб, а не особисто відповідачу, та коментував результати розгляду справи № 361/3910/19 Броварським міськрайонним судом Київської області, висловлюючи свої оціночні судження, то він не міг нанести шкоди особистим немайновим правам позивача. До того ж у спірній публікації міститься застереження про те, що ці вислови відповідного депутата визнані рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області недостовірними: «P.S. Сам ОСОБА_1 стверджує, що інформація, яку розповсюдив нардеп ОСОБА_7 , посилаючись на численні публікації у ЗМІ, є неправдивою. Рішенням Броварського суду Київської області від 26 вересня 2019 року цю інформацію визнано недостовірною, оскільки ОСОБА_1 надав довідку, що «відносно нього ніколи не порушувались кримінальні справи, він не має судимості, відповідну довідку додав до справи. Зауважимо, що перша публікація щодо інциденту була поширена ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто 11 років тому. Нардеп поширив інформацію у 2016, а суддя звернувся до суду лише у 2019». 44. Відповідач вважає, що поширення суспільно-значимої інформації з посиланням на офіційне джерело, яка була відтворена без навішування будь-яких оцінок кримінально-правового характеру, свідчать про те, що відповідач не порушував презумпцію невинуватості позивача у цій справі. Апеляційний суд не надав оцінку тому факту, що спірна публікація була здійснена відповідачем у зв'язку з тим, що позивач висунув свою кандидатуру на посаду члена Вищої ради правосуддя України. 45. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України. Зокрема, Верховний Суд, з причин, вказаних нижче, не бере до уваги відповідно до сформульованих самим відповідачем правових висновків щодо застосування норм права його посилання у контексті пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України на постанови Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц, від 11 лютого 2019 року у справі № 725/5585/16, від 24 квітня 2019 року у справі № 569/5269/16-ц, від 07 вересня 2020 року у справі № 490/3098/17, від 14 серпня 2020 року у справі № 757/23148/18-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 761/16062/16-ц, від 09 червня 2023 року у справі № 761/14615/21, від 07 квітня 2021 року у справі № 924/199/20, від 14 липня 2022 року у справі № 640/1905/19, від 14 липня 2021 року у справі № 757/14418/20-ц, від 13 (Верховний Суд сприймає вказівку відповідачем «22 квітня» в описі цієї постанови як очевидний опис, оскільки не приймав судове рішення у цій справі, датоване цією датою) квітня 2022 року у справі № 466/4078/20. (2) Позиція ОСОБА_1 . 46. 10 листопада 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу відповідача, у якому вказується про її необґрунтованість та відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду. 47. Позивач вважає, що оскільки спірна інформація не взята у лапки та не оформлена як пряма мова ОСОБА_2 , то вона має вважатись такою, яку висловив та поширив сам відповідач. Також, на переконання позивача, відповідач на момент здійснення публікації достеменно знав, що інформація на яку він вказує у спірній публікації є недостовірною. 48. Спірна публікація порушує право позивача на честь, гідність та ділову репутацію, спрямована на формування негативної соціальної оцінки позивача, нанесла моральну шкоду позивачу, яка має бути відшкодована. А відповідачем у такій категорії справ є не тільки сам автор (першоджерело) спірної інформації, а й особа, яка поширює цю інформацію. 49. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України. Зокрема, Верховний Суд не оцінює контраргументи позивача щодо доводів відповідача у касаційній скарзі, які спрямовані на переоцінку Верховним Судом обставин справи та власне дослідження доказів, яким не надали оцінку суди попередніх інстанцій у мотивувальних частинах своїх судових рішень у цій справі. 50. Разом з відзивом на касаційну скаргу позивач заявив клопотання про закриття касаційного провадження у цій справі через те, що відповідач у касаційній скарзі послався на правові висновки Верховного Суду у справах з неподібними правовідносинами, а вимогу про забезпечення змагальності сторін та диспозитивність, зазначену у постанові Верховного Суду від 09 червня 2023 року у справі № 761/14615/21, суд апеляційної інстанції виконав. (3) Позиція інших учасників справи 51. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій 52. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четверта статті 32 Конституції України (тут і далі - у актуальній редакції)). 53. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України). Цьому положенню Конституції України кореспондують положення статті 5 та частини другої статті 6 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (у редакції, чинній на ІНФОРМАЦІЯ_1, далі - Закон про інформацію). 54. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина перша статті 68 Конституції України). 55. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (стаття 10 Конвенції). 56. Одними з основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). 57. Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. 58. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України). 59. Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Зокрема, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). А обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (частина третя статті 82 ЦПК України). 60. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). 61. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України). 62. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України). 63. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України). 64. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини друга та третя статті 13 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в актуальній редакції далі - ЦК України). 65. Відповідно до частини шостої статті 13 ЦК України у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вище зазначених вимог суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. 66. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частини перша та третя статті 23 ЦК України). 67. Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом (стаття 200 ЦК України). 68. Згідно із частиною першою статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. 69. Відповідно до частини першої статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК України. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення (частина друга статті 275 ЦК України). 70. Частина перша статті 276 ЦК України передбачає, що фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов`язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. 71. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України). 72. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (абзац третій частини шостої статті 277 ЦК України). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина сьома статті 277 ЦК України). 73. Частина перша статті 280 ЦК України передбачає що, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню. Виключення, передбачені цією статтею ЦК України, до цієї справи не застосовуються відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи. 74. Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (стаття 297 ЦК України). Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (стаття 299 ЦК України). 75. Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина перша статті 302 ЦК України). 76. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело (частина друга статті 302 ЦК України). 77. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (частина друга статті 29 Закону про інформацію). 78. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (частина перша статті 30 Закону про інформацію). 79. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду (частина друга статті 30 Закону про інформацію). 80. Суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (абзац четвертий пункту 1 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1). 81. Відповідно до абзацу першого пункту 15 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1 юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. 82. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації, поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі (абзац другий пункту 15 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1). 83. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації (абзац п'ятий пункту 15 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1). 84. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням (абзац перший пункту 19 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1). 85. Відповідно до абзацу третього пункту 19 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1 не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. 86. При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя (далі - Резолюція) (абзац перший пункту 21 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1). 87. Зокрема, у цій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). 88. У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. 89. У своєму рішенні від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» («Lingens v. Austria», заявка № 9815/82, п. 46) ЄСПЛ зазначив про необхідність розрізняти факти та оціночні судження, оскільки наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею10 Конвенції. Цей правовий висновок був підтриманий багаточисельною наступною практикою ЄСПЛ. 90. Щодо рівня захисту свободи вираження поглядів пункт 2 статті 10 Конвенції містить небагато обмежень стосовно обговорення питань, які становлять суспільний інтерес. Таким чином, високий рівень захисту свободи вираження поглядів, за якого органи державної влади мають особливо обмежену свободу розсуду, надається, як правило, якщо твердження стосуються предмета суспільного інтересу, як, зокрема, у випадку тверджень стосовно функціонування судової системи, навіть у контексті проваджень, які ще не закінчені щодо інших підсудних. Рівень ворожості та потенційна серйозність конкретних тверджень не позбавляють права на високий рівень захисту свободи вираження поглядів, враховуючи наявність питання, яке становить суспільний інтерес (дивитись, наприклад, рішення ЄСПЛ від 22 грудня 2005 року у справі «Патурель проти Франції» («Paturel v. France», заява № 54968/00, п. 42), від 23 квытня 2015 року у справі «Моріс проти Франції» (Morice v. France), заява № 29369/10, п. 125). 91. Загальні принципи, які стосуються необхідності втручання у свободу вираження поглядів, які неодноразово згадувалися ЄСПЛ, сформульовані, зокрема у його рішенні від 22 квітня 2013 року у справі «Анімал Дефендерс Інтернешнл проти Об`єднаного Королівства» («Animal Defenders International v. the United Kingdom», заявка № 48876/08, п. 100), які зводяться до наступного: 1) Свобода вираження поглядів складає одну із істотних основ демократичного суспільства і є однією із основних умов прогресу суспільства і самовираження кожного з його членів. Згідно зі статтею 10 Конвенції, згадане положення застосовується не лише до «інформації» або «ідей», які прихильно сприймаються або вважаються необразливими чи не спричиняють будь-якої реакції, але також до тих, які ображають, шокують або викликають стурбованість. Такими є вимоги плюралізму, терпимості та широкого кругозору, без яких немає «демократичного суспільства». Як зазначено у статті 10 Конвенції, ця свобода піддається обмеженням, які однак повинні бути чітко витлумаченими, а необхідність будь-якого обмеження повинна бути переконливо встановлена; 2) Прикметник «необхідний» в контексті статті 10 Конвенції передбачає наявність «нагальної соціальної необхідності». Договірні держави наділені широкою свободою розсуду в оцінці того, чи існує така необхідність, проте ця свобода супроводжується європейським наглядом, який включає в себе як законодавство, так й попередні рішення, навіть винесені незалежним судом. У зв`язку з цим, ЄСПЛ має право виносити остаточне рішення щодо питання, чи сумісне «обмеження» зі свободою вираження поглядів, гарантованою статтею 10 Конвенції; 3) До завдань ЄСПЛ, при здійсненні його наглядових функцій, не входить підміна собою компетентних національних органів влади, а лише перегляд в контексті статті 10 Конвенції рішень, прийнятих зазначеними органами в рамках наданої їм свободи розсуду. Це не означає, що нагляд обмежений уточненням того, чи реалізувала держава-відповідач свою свободу розсуду розумно, ретельно і добросовісно. ЄСПЛ повинен розглянути оскаржуване втручання в контексті справи в цілому й визначити, чи було воно «пропорційним поставленій законній меті», і чи були причини, наведені національними органами як виправдання втручання, «достатніми і належними»... Діючи в такий спосіб, ЄСПЛ повинен переконатися, що національні органи застосували стандарти, які відповідають принципам статті 10 Конвенції, і, більш того, що вони ґрунтуються на правомірній оцінці відповідних фактів». 92. Оскільки у Верховного Суду відсутня інформація щодо існування постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 761/16062/16-ц, зокрема судові рішення у справі з таким номером відсутні у Єдиному державному реєстрі судових рішень, то посилання відповідача на постанову з відповідними реквізитами Верховний Суд не має можливості оцінити. 93. Пряме застосування Верховним Судом приписів норми права, зокрема основних засад (принципів) цивільного судочинства, передбачених статтею 2 ЦПК України, не є правовим висновком Верховного Суду щодо їх застосування як такого, а є реалізацією судом обов'язку, передбаченого статтею 10 (Верховенство права та законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи) ЦПК України, тому посилання (за сформульованим у касаційній скарзі змістом) відповідача на постанову Верховного Суду від 09 червня 2023 року у справі № 761/14615/21 у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України є необґрунтованим та не приймається до уваги. 94. Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24, 25, 27, 32) щодо критерію подібності правовідносин, зокрема в контексті частини другої статті 389 ЦПК України, термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин (суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів). Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини). 95. Оскільки правові висновки, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України не є такими, посилання на які безпосередньо передбачене пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то посилання на аналогічні правові висновки, підтримані у постановах Верховного Суду, є релевантним з точки зору застосування пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема, це стосується постанов Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 910/15148/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15-ц, від 15 квітня 2019 року у справі № 182/6720/17, від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц, у яких він підтримав підхід до юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи. І цей склад має встановлюватись з урахуванням принципу розмежування фактичних тверджень та оціночних суджень. А можливе неправильне застосування судом апеляційної інстанції цього правового висновку також підпадає під дію пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. У даному випадку окрема специфіка цих справ не здатна змінити суті загального правового висновку Верховного Суду щодо розгляду справ про захист честі, гідності та ділової репутації особи. 96. Однак виключенням є відповідне посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 466/4078/20, оскільки у цій справі Верховний Суд не робив відповідний висновок у сформульований відповідачем спосіб, а посилався при розгляді справи аналогічної категорії (захист честі, гідності та ділової репутації) на дещо інші критерії встановлення відповідальності у разі розповсюдження інформації, яка оскаржується як недостовірна, щодо знеособленого кола осіб. Тому Верховний Суд не приймає відповідне посилання відповідача на цю постанову у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. 97. У справі № 490/3098/17 (постанова Верховного Суду від 07 вересня 2020 року) Верховний Суд не робив жодних правових висновків «про оцінку висловлювань, які можуть бути витлумачені як такі, що стосуються кримінально-карних діянь». У цій справі Верховний Суд встановив, що висловлювання члена садівничого товариства (першоджерела інформації) на його засіданні щодо діяльності його голови носили оціночний характер. Тому Верховний Суд вважає відповідне посилання відповідача на цю його постанову у справі № 490/3098/17 у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України необґрунтованим з точки зору формулювання правового висновку, який мав би враховувати апеляційний суд у подібних правовідносинах. Аналогічне стосується: 97.1. Справи № 725/5585/16-ц (постанова Верховного Суду від 11 лютого 2019 року), у якій Верховний Суд дійшов висновку, що негативні твердження особи-відповідача на позачерговому засіданні міської ради щодо інших осіб-позивачів носять оціночний характер. 97.2. Справи № 569/5269/16-ц (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 року), у якій особа позивалась до іншої особи та телерадіокомпанії, в ефірі якої особа-відповідач розповсюдила інформацію, яку позивач у справі № 569/5269/16-ц вважав недостовірною, а Верховний Суд зробив висновок про наявність оціночних суджень особи-відповідача. 98. У справі № 757/23148/18-ц (постанова Верховного Суду від 14 серпня 2020 року) особа позивалась до Генеральної прокуратури України з приводу розповсюдження останнім недостовірної інформації про неї на інформаційному брифінгу. Верховний Суд погодився з тим, що оціночні судження не можуть розглядатись як фактичні твердження, та врахував, що суди попередніх інстанцій встановили, що Генеральний прокурор особисто не поширював фактичну інформацію на відповідному брифінгу, а інформація яка встановлена під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях не може оскаржуватись у порядку цивільного судочинства. Оскільки у справі, що розглядається судами не встановлювалось, що спірна інформація є встановленою під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, питання її оскарження у іншій юрисдикції не ставиться, то Верховний Суд не приймає до уваги посилання відповідача (відповідно до сформульованого ним правового висновку, який мав би застосовувати апеляційний суд) на постанову Верховного Суду від 14 серпня 2020 року у справі № 757/23148/18-ц у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. 99. У справі № 757/22307/17-ц працівник Служби безпеки України позивався до особи, яка на його думку розповсюдила недостовірну інформацію про його діяльність на відповідній посаді. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що особа-відповідач розповсюджувала інформацію, джерелом якої вона не є, щодо якої висловила власні оціночні судження. Однак жодних правових висновків «про оцінку висловлювань, які можуть бути витлумачені як такі, що стосуються кримінально-карних діянь» Верховний Суд у цій справі не робив. Тому Верховний Суд не приймає до уваги посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. 100. У справі № 924/199/20 господарські товариства у господарському процесі вирішували спір щодо припинення поруки, пов'язаної з договором фінансового лізингу. Відповідач не пояснив яким чином ця справа та правові висновки Верховного Суду щодо неналежного обраного способу захисту прав у ній пов'язані із справою, що розглядається. Тому Верховний Суд не приймає до уваги посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 924/199/20 у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. 101. У справі № 640/1905/19 (постанова Верховного Суду від 14 квітня 2022 року) підприємець позивався до іншого підприємця та інформаційного агентства щодо прес-конференції цієї особи у відповідному інформаційному агентстві, яка отримала подальше розповсюдження в мережі Інтернет та містила, на думку підприємця-позивача, недостовірну інформацію про нього. Суди розглядали цю справу через призму законодавства, яке регулює діяльність інформаційних агентств. Судами попередніх інстанцій не встановлено, а ГО «ВО «Автомайдан» не доведено, що вона має статус інформаційного агентства. Спірна публікація не є прес-конференцією чи інтерв'ю будь-якої особи. Тому відсутні підстави для застосування правового висновку Верховного Суду у справі № 640/1905/19, на який посилається відповідач, щодо діяльності інформаційних агентств з метою розповсюдження інформації у контексті виконання своїх функцій у суспільстві. Разом з тим, Верховний Суд не обмежений у застосуванні власних правових висновків, які мають значення для вирішення конкретної справи. Тому Верховний Суд звертає увагу, на інший свій правовий висновок, зроблений у зазначеній своїй постанові у справі № 640/1905/19, який зводиться до того, що застосування такого способу захисту порушеного права як видалення інформації, розміщеної на інтернет-сайті у мережі Інтернет, не тільки не переслідує основну мету спростування - повідомлення про недостовірність поширеної інформації, але й суперечить конституційному праву на свободу своїх поглядів та переконань. Оскільки цей правовий висновок не обумовлений виключно наявністю статусу інформаційного агентства або засобу масової інформації у особи, яка розповсюдила інформацію (здійснила певну публікацію у мережі Інтернет), то він може бути застосований mutatis mutandis до справи, що розглядається. 102. У справі № 757/14418/20-ц колишній народний депутат позивався до громадської організації через те, що на сайті цієї організації у мережі Інтернет містився Реєстр національних публічних діячів України, у якому містилась інформація про нього та про період його депутатської діяльності, яка взята із відкритих публічних джерел, зокрема сайту Верховної Ради України, оскільки вважав, що ця громадська організація не мала права розповсюджувати цю інформацію на своєму сайті без його дозволу. При цьому факт недостовірності цієї інформації не встановлювався судами. Отже, правовідносини у цій справі та справі, що розглядається, є різними, а посилання на правовий висновок щодо цензури у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 у справі № 757/14418/20-ц у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України є необґрунтованим, оскільки цей висновок Верховний Суд робив стосовно суті позовних вимог саме у цій справі відповідно до її конкретних обставин. У конкретних межах касаційного перегляду справи № 761/6087/22 у Верховного Суду відсутні підстави для висновків про наявність цензури або питань, пов'язаних із нею. 103. ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and others v. Ukraine», заява № 4909/04, п. 58). У зв'язку з цим Верховний Суд приділяє увагу ключовим аргументам касаційної скарги, оцінка яких дає підстави для прийняття рішення по суті касаційних вимог відповідача. 104. У матеріалах цієї справи не міститься зафіксований документально зміст спірної публікації, а позивач з відповідачем посилались на інформацію, яка відкрита для публічного ознайомлення за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2. Суди попередніх інстанцій вивчали також інформацію, яка міститься за цим посиланням. Жодні факти зміни у спірній публікації саме з моменту її оцінки судом першої інстанції учасники справи не заявляли, а суди попередніх інстанцій не встановлювали. Отже, Верховний Суд виходить з того, що спірна публікація міститься за цим посиланням і на момент касаційного перегляду цієї справи. 105. Суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи виходили, зокрема, з правових висновків, які містяться у пункті 15 Постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року № 1 та підтримані багаточисельною практикою Верховного Суду, у тому числі постановами Верховного Суду, на які послався відповідач у своїй касаційній скарзі. Відповідно до змісту їх судових рішень у цій справі, зазначених вище, вони розійшлися у оцінці двох наступних складових правопорушення: в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. 106. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що народний депутат ОСОБА_2 є третьою особою у цій справі, а не відповідачем у цій справі, тобто не розділив статус депутата як першоджерела спірної інформації, яка міститься у спірній публікації, та відповідача як переповідача цієї інформації, який посилався на неї як підставу суспільної стурбованості. Більше того, попри те, що ОСОБА_2 у оскаржуваному в апеляційній інстанції судовому рішенні суду першої інстанції у справі № 761/6087/22 визначений судом першої інстанції у якості третьої особи, апеляційний суд, посилаючись на те, що судовий процес щодо захисту честі, гідності та ділової репутації за позовом позивача безпосередньо до ОСОБА_2 (справа №361/3910/19) ще триває, необґрунтовано вказав, що суд першої інстанції безпідставно визначив ОСОБА_2 як відповідача у справі, що розглядається (№ 761/6087/22). А у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення зустрічаються формулювання як «відповідачі» так і «відповідач». На переконання Верховного Суду це викликало помилкову оцінку апеляційним судом обставин справи у контексті позовних вимог позивача саме до конкретного відповідача. 107. У касаційній скарзі відповідач підкреслює, що суд апеляційної інстанції проігнорував суспільний контекст, у якому була зроблена спірна публікація, оскільки вона була пов'язана з тим, що напередодні спірної публікації позивач висунув свою кандидатуру на посаду члена Вищої ради правосуддя України. Це відповідає дійсності, оскільки апеляційний суд відповідно до змісту його оскаржуваного судового рішення дійсно не звернув увагу на суспільний контекст спірної публікації. Зокрема, не надав оцінку тому, що спірна публікація покликана привернути увагу до існування відповідних звинувачень ОСОБА_2 , висловлених ним у статусі народного депутата, на адресу позивача, тобто обвинувачень однієї публічної особи на адресу іншої публічної особи. А цей факт має значення для оцінки суспільної значимості спірної публікації та її мети у контексті її розповсюдження відповідачем, а не відповідним депутатом. 108. Хоч позивач і не є діючим суддею на момент оприлюднення спірної публікації, але відповідно до заявленого ним власного статусу, який підтвердили і суди попередніх інстанцій у цій справі, у сфері діяльності українських фахівців права його особистість становить очевидний суспільний інтерес через її вплив та значимість для української правової спільноти. Тому позивач є публічною особою, рівень суспільної значимості якої є вищим за середньостатистичного громадянина України, що сам позивач не заперечує відповідно до мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення апеляційного суду. Спірна публікація була оприлюднена відповідачем в контексті участі позивача у конкурсі на посаду члена Вищої ради правосуддя - найвищого конституційного органу державної влади та суддівського врядування, що ще більше обґрунтовує підвищений рівень суспільної значимості позивача та, як наслідок, рівень суспільної стурбованості, яку може викликати його особа. 109. Суд апеляційної інстанції справедливо визначив складові принципи презумпції невинуватості, але не звернув увагу на те, що відповідач не є ані судом, ані державним органом, ані посадовою особою, висловлювання яких можуть легітимізувати той чи інший статус позивача, а ця справа не стосується відповідальності самого ОСОБА_2 перед позивачем за характер інформації, яку про нього висловив ОСОБА_2 . 110. Суди попередніх інстанцій не встановили, що у спірній публікації передача змісту відповідних висловів ОСОБА_2 застосовує слово «вбив», на відміну від твердження, яке оскаржується у справі № 361/3910/19, що у спірній публікації присутня інформація про характер смерті батьків загиблих дітей, зазначений у справі № 361/3910/19, що також вказує на інший характер інформації у спірній публікації у контексті впливу її на честь, гідність та ділову репутацію позивача, порівняно з формулюванням інформації, яку розповсюдив публічно сам ОСОБА_2 . 111. Пряма мова не є єдиним лінгвістичним способом в українській мові переповідання інформації або твердження іншої особи. 112. Відповідач у цій справі фактично відтворив спірну інформацію без суттєвих змін її суті, опустивши деякі обвинувальні формулювання першоджерела на адресу позивача, яку, насправді, першочергово публічно поширила зовсім інша особа - не відповідач, а народний депутат ОСОБА_2 . Тобто відповідач не створив нову інформацію у цьому випадку, а переповів публічно відому інформацію, джерелом якої є публічна особа з певним державницьким статусом, з посиланням на цю особу та вказівкою про наявність судового спору та відповідного рішення щодо недостовірності цієї інформації. Апеляційний суд не пояснив, чому він, оцінюючи спірну публікацію інакше, ніж це зробив суд першої інстанції, не звернув на це уваги, зокрема на наявність тієї частини спірної публікації, на яку вказує відповідач у своїй касаційній скарзі. 113. Треба розрізняти оціночне судження особи, яка посилається або переказує без змін інформацію іншої особи, яка вже за своєю суттю є фактичним твердженням. У цьому випадку фактичне твердження останньої не перетворює саме по собі посилання на нього будь-якою іншою особою у фактичне твердження такої особи. 114. Питання достовірності чи недостовірності інформації, яку публічно розповсюдив ОСОБА_2 є предметом розгляду справи № 361/3910/19, у якій відповідно до публічних даних Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року відкрите касаційне провадження з перегляду рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року. Саме цього питання стосується дослідження зазначених відповідей державних органів на відповідні адвокатські запити. 115. Судами попередніх інстанцій не встановлено, учасниками цієї справи не доведено, що ОСОБА_2 (депутат на момент відповідного висловлювання інформації про позивача) не висловлював відповідну спірну інформацію щодо позивача, що інформація про судове вирішення суперечки позивача та ОСОБА_2 щодо цієї інформації, яка міститься у спірній публікації, не відповідає дійсності. Навпаки, судами попередніх інстанцій встановлене протилежне та не спростоване учасниками цієї справи. Враховуючи це, є незрозумілим висновок апеляційного суду про те, що встановлення недостовірності інформації ОСОБА_2 означає встановлення недостовірності спірної публікації, у якій вказано з посиланням на джерело як інформацію, так і факт її оскарження у суді з відповідним наслідком. 116. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2019 року у справі № 361/3910/19 було прийняте після оприлюднення спірної публікації (ІНФОРМАЦІЯ_1) і стосовно тверджень про позивача, які носять інший характер з точки зору впливу на його честь, гідність та ділову репутацію. 117. Припущення про те, що позивач передумав захищати свою репутацію у суді носить очевидний оціночний характер, оскільки не ґрунтується на твердженні жодної особи та сформульований за своїм лінгвістичним змістом у вигляді припущення, на що вказує застосування слова «очевидно» на початку відповідного речення. Спірна публікація не містить твердження, що позивач визнав свою відповідну вину, чи вона була доведена. А в поєднанні з наявною у спірній публікації інформації про рішення суду першої інстанції від 29 вересня 2019 року взагалі по суті втрачає свій сенс. 118. На дату первинного оприлюднення спірної публікації відповідачем він не міг знати про зміст рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2019 року у справі № 361/3910/19. Тобто з отриманням додаткової інформації, яка ставить під сумнів достовірність твердження, яке позивач сприймає як підставу звернення з позовом у цій справі, відповідач повідомив про цю додаткову інформацію (фактично це є самостійне виконання відповідачем статті 277 ЦК України). 119. Першочерговим завданням суду у цій справі є захист честі та гідності, ділової репутації позивача у разі встановлення факту підтвердженого посягання на них. Разом з тим, відповідно до змісту спірної публікації щодо інформації, джерелом якої відповідач не є, яку розповсюдив як публічно заявлену іншою особою, наділеною певними офіційними представницькими функціями народного депутата, невизначеному колу осіб, ця спірна публікація вже містить вказівку на те, що ця інформація є спірною та щодо неї існує судовий спір. 120. Власна оцінка відповідачем вказаного ним судового рішення не має значення як оціночне судження, яке не визначає юридично статус позивача. За наявності відповідного уточнення інформації депутата у спірній публікації, враховуючи, що відповідач не є безпосереднім джерелом цієї інформації, спірна публікація попри її викладення у критичній формі щодо позивача не може розглядатись як така, що порушує честь та гідність, ділову репутацію позивача з вини відповідача. 121. Більше того, вона є суспільно значимою не тільки у контексті публічної діяльності позивача, а й у контексті публічної діяльності відповідного народного депутата, оскільки фактично висвітлює взаємостосунки публічних осіб у сфері суспільно-державницької діяльності. А вилучення спірної публікації з мережі Інтернет у тому вигляді, у якому це визначив суд апеляційної інстанції, не відповідає суспільному інтересу у обох випадках: 1) якщо остаточно буде встановлена правдивість відповідної інформації ОСОБА_2 щодо позивача, оскільки це важливо у контексті його публічного статусу та активності; 2) якщо остаточно буде встановлено недостовірність цієї інформації, оскільки це демонструє суспільству факт можливості реального захисту своєї честі, гідності та ділової репутації у суді, що відповідає принципам демократичного суспільства, а також вказує суспільству на характер публічної діяльності народного депутата ОСОБА_2 . В цьому, зокрема, і проявляється підвищена відповідальність публічних осіб за свою діяльність - публічний (суспільний) інтерес набуває іншого значення у співставленні з особистим і останній захищається з урахуванням публічного статусу особи, яка звертається за захистом цього особистого інтересу. 122. Питання ж спору між позивачем та відповідним народним депутатом щодо достовірності безпосередньо його висловів щодо позивача є предметом іншого судового спору. У справі, що розглядається, зазначений депутат визначений як третя особа, статус якої жодним учасником не оспорюється, тому не зрозумілим є чому апеляційний суд фактично прирівняв цього народного депутата до співвідповідача у цій справі, ототожнив з ним відповідача у контексті оцінки доказів у справі, зробив відповідні висновки, а потім вказав, що цей депутат не має бути відповідачем у цій справі, оскільки має такий статус у іншій справі. Покладаючи зобов`язання на відповідача доводити факт наявності або відсутності ДТП, про яке згадується у спірній публікації, та його наслідки апеляційний суд фактично покладає обов`язки ОСОБА_2 у іншій справі на відповідача у цій справі у контексті спростування достовірності спірної публікації. 123. Враховуючи, що спірна публікація містить подальше уточнення щодо рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2019 року - це є достатнім фактором, щоб читач цієї публікації міг в повній мірі оцінити ситуацію як сторонній спостерігач, про яку його проінформував відповідач, переказуючи у спірній публікації інформацію, яку він отримав з публічних джерел. За наявності відповідного уточнення вимога повного видалення спірної публікації є невиправданим втручанням у право на розповсюдження інформації. 124. Верховний Суд повертається до вище згаданого правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 640/1905/19, про те, що застосування такого способу захисту порушеного права як видалення інформації, розміщеної на інтернет-сайті у мережі Інтернет, не тільки не переслідує основну мету спростування - повідомлення про недостовірність поширеної інформації, але й суперечить конституційному праву на свободу своїх поглядів та переконань. 125. У контексті повного змісту спірної публікації та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що розглядається, Верховний Суд вважає, що такий спосіб захисту, застосований апеляційним судом у цій справі, є необґрунтованим, коли достатніми є засоби захисту, передбачені статтею 277 ЦК України, які фактично вже реалізовані у спірній публікації самим відповідачем. 126. Враховуючи зазначене, позовні вимоги позивача до відповідача у цій конкретній справі не підлягають задоволенню, про що правильно вказав суд першої інстанції. 127. З приводу стягнення моральної шкоди з відповідача - воно є безпідставним, оскільки є похідною вимогою про захист порушеного права на честь, гідність та ділову репутацію, порушення якого, враховуючи вище зазначене, не відбулось. Тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні цієї похідної позовної вимоги. 128. Отже, оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 (законність і обґрунтованість судового рішення) ЦПК України та підлягає скасуванню, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 листопада 2022 року залишенню без змін. 129. Клопотання про закриття касаційного провадження у цій справі, відкритого на підставі відповідної касаційної скарги відповідача, також не підлягає задоволенню з урахуванням вище зазначеної оцінки посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду, які містяться у його касаційній скарзі. 130. Подане позивачем клопотання про залишення касаційної скарги без руху також задоволенню не підлягає, адже відповідно до ухвали Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у цій справі відповідачу за подання касаційної скарги відстрочена сплата судового збору, відтак обов`язок зі сплати виникне після ухвалення остаточного судового рішення за результатами касаційного перегляду. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 131. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункт 4 частини першої статті 409 ЦПК України). 132. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (згідно із статтею 413 ЦПК України). 133. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задовольнити касаційну скаргу ГО «ВО «Автомайдан»- скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 листопада 2022 року. (2.2) Щодо судових витрат 134. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). 135. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України). 136. Відповідач заявив клопотання про відстрочення йому сплати судового збору, яке було задоволене Верховним Судом. Позивач також заявив клопотання про вирішення судом питання розподілу судових витрат. 137. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 04 жовтня 2023 рокуу цій справі за подання касаційної скарги в частині вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягає сплаті судовий збір в розмірі 10 000,00 грн, а в частині вимоги про визнання інформації недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, зобов`язання спростувати інформацію - 1 984,80 грн, що загалом становить 11 984,80 грн. 138. Інших доказів своїх судових витрат відповідач не надав суду. Верховному Суду не надано доказів того, що ГО «ВО «Автомайдан» сплачувало на користь позивача судові витрати, присуджені оскаржуваною постановою апеляційного суду. 139. Отже, за результатом розгляду касаційної скарги відповідача її вимоги підлягають задоволенню, а позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, тож на позивача покладається обов'язок зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги відповідача. Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, ПОСТАНОВИВ: 1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залишення без руху касаційної скарги Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан». 2. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження. 3. Задовольнити касаційну скаргу Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан». 4. Скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року. 5. Залишити в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 листопада 2022 року. 6. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на рахунок спеціального фонду державного бюджету (отримувач ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102, найменування податку, збору, платежу: «Судовий збір (Верховний Суд, 055)»; стягувач Державна судова адміністрація України, 01021, місто Київ, вулиця Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 11 984,80 грн. 7. Копію постанови направити Державній судовій адміністрації України для звернення до виконання. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Пророк А. І. Грушицький С. О. Карпенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров Джерело: ЄДРСР 115654071

Це чергова наша справа. Як говорив неодноразово, ця категорія справ потребує ретельної підготовки та досить складна. В цій справі суд дуже ретельно розібрався з наданими доказами та задовільнив позов. Інформація повністю вигадана і розповсюджується, в тому числі і ГО ВО Автомайдан з єдиною метою — дискредитацією судової влади, задля отримання грошей від іноземців.

Справа № 761/6089/22 Провадження № 2/161/283/23 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (заочне) 13 грудня 2023 року місто Луцьк Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі: головуючого судді Івасюти Л.В. за участю секретаря судового засідання Вольської А.А. представника позивача (в режимі відеоконференцзв`язку) Кравця Р.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_6 , про визнання інформації недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію, - В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Позов обґрунтовує тим, що він є суддею у відставці, доктором юридичних наук, займається науковою та викладацькою діяльністю, є автором наукових праць, заступником голови правління ГО «Всеукраїнська асоціація суддів у відставці», адвокатом, відносно якого на різних веб-сайтах розповсюджується недостовірна інформація про те, що він в стані алкогольного сп`яніння вбив двох дітей, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Розповсюдження такої інформації заподіює йому значної шкоди, а її зберігання в мережі інтернет за активними інтернет-посиланнями продовжує підтримувати його негативну репутацію, порушує особисті, професійні та інші соціальні зв`язки. Існування недостовірної інформації продовжує суспільний осуд щодо нього на основі неправдивої інформації про факти та події, які в дійсності, ніколи не відбулися насправді. Зазначає, що на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 було опубліковану статтю з недостовірною інформацією про нього під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Вказана інформація поширена за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 В опублікованій статті зазначено наступне: «…Донецкий судья ОСОБА_7 не только остается работать в системе при том, что является убийцей, успішно откупившемся от тюрьмы, но и всеми силами пытается взобраться по карьерной лестнице, как во времена правления ОСОБА_8 … … Еще занимая должность судьи Киевского райсуда г. Донецка в 2004 году, находясь в состоянии алкогольного опьянения, ОСОБА_7 совершил в Донецке ДТП, в результате которого погибли двое детей», - говорится в открытом письме к нардепам. По информации общественников, донецкий судья, долгое время находился под следствием, однако «материалы уголовного дела так и не были переданы в суд. В то же время, подать иск и пожаловаться на правонарушения было уже некому: мать и отец убитых детей долго не прожили.» Вважаючи таку публікацію недостовірною та такої, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, позивач просить суд визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, інформацію поширену про нього ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті « ІНФОРМАЦІЯ_5 » в публікації під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 », за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 з одночасним зобов`язанням ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . Нурминського видалити спірну публікацію із вказаного веб-посилання, стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду в сумі 50000,00 грн. та понесені по справі судові витрати. 20.07.2022 до Луцького міськрайонного суду Волинської області з Шевченківського районного суду міста Києва за вих. № 25629/22-Вих/2/761/8138/2022 ЦК від 29.06.2022, надійшли матеріали цивільної справи № 761/6089/22 (провадження 2/761/8138/2022) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_16 , про визнання інформації недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу розподілено судді Івасюті Л.В. Ухвалою судді від 25.07.2022 витребувано з Шевченківського районного суду міста Києва, головуючий суддя ОСОБА_17 , цивільна справа № 761/6089/22 (провадження 2/761/8138/2022 зареєстроване в Шевченківському районному суді міста Києва) копії позовної заяви з додатками за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_16 , про визнання інформації недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію. 05.10.2022 ухвалою судді позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_16 , про визнання інформації недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію - залишено без руху. Ухвалою суду від 05.10.2022 вжито заходів забезпечення позову. На виконання вимог ухвали, позивачем усунуто зазначені в ній недоліки у визначений строк. Ухвалою судді від 17.10.2022 відкрито провадження у справі. Відзиву від відповідачів у встановлений ухвалою строк до суду не надходило. 17.04.2023 ухвалою суду залучено до участі в справі в якості співвідповідача ОСОБА_5 . Ухвалою суду від 22.06.2023 закрито підготовче провадження у справі. В судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав та просив задовольнити з наведених у ньому підстав, щодо ухвалення заочного рішення не заперечував. Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про місце, час та дату розгляду справи повідомлялися шляхом надсилання судової повістки та розміщення судового оголошення на офіційному веб-сайті «Судова влада». Клопотань про відкладення на адресу суду не надходило. Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та надані суду докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, суд установив таке. Позивач ОСОБА_18 є суддею у відставці, що підтверджується копією посвідченням судді у відставці Київського апеляційного адміністративного суду за № 01737 (а.с.12 Т.І). Відповідно до копії диплома доктора наук, ОСОБА_18 захистив дисертацію за спеціальністю господарське право, господарсько-процесуальне право, та здобув науковий ступінь доктора юридичних наук. На підставі рішення Атестаційної колегії від 26.06.2017 року отримав диплом за ДД № 006762. З копії довідки ААА № 0669773, виданої Міністерством внутрішніх справ, за обліками МВС громадянин ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженець м. Донецьк, Донецької області, на території України станом на 28.05.2019 року до кримінальної відповідальності не притягується, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Крім цього, відомості про притягнення ОСОБА_18 до кримінальної та/або адміністративної відповідальності в автоматизованих обліках Національної поліції України відсутні. В Єдиному реєстрі досудових розслідувань станом на 09.06.2022 відсутні кримінальні провадження, в яких містяться відомості про притягнення ОСОБА_18 до кримінальної відповідальності як підозрюваного, обвинуваченого. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті https://kordon.org.ua/ було опубліковану статтю про позивача під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Вказана інформація поширена за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 В опублікованій статті зазначено наступне: «…Донецкий судья ОСОБА_7 не только остается работать в системе при том, что является убийцей, успішно откупившемся от тюрьмы, но и всеми силами пытается взобраться по карьерной лестнице, как во времена правления ОСОБА_8 … … Еще занимая должность судьи Киевского райсуда г. Донецка в 2004 году, находясь в состоянии алкогольного опьянения, ОСОБА_7 совершил в Донецке ДТП, в результате котрого погибли двое детей», - говорится в открытом письме к нардепам. По информации общественников, донецкий судья долгое время находился под следствием, однако «материалы уголовного дела так и не были переданы в суд. В то же время, подать иск и пожаловаться на правонарушения было уже некому: мать и отец убитых детей долго не прожили.». Відповідно до довідки № 4-9/2022-Д від 14.01.2022, виданої ДП «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», доменне ім`я kordon.org.ua було зареєстровано 12.11.2012 реєстрантом ТОВ «Центр інтернет-імен України». На час публікації спірної статті власниками доменного імені були ОСОБА_19 , ОСОБА_20 . Станом на 14.01.2022 власником доменного імені був ОСОБА_21 . З відповіді ТОВ «Центр інтернет-імен України» випливає, що домен kordon.org.ua зареєстровано в інтересах ОСОБА_5 . Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з частиною четвертою статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і право вимагати будь-якої інформації, а також право вимагати відшкодування матеріального і морального збитку, заподіяного використовуванням і розповсюдженням такої недостовірної інформації. Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. Статтею 297 ЦК України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду» при розгляді справ суди застосовують Європейську Конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права. Так, статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією. Як випливає з вищенаведеної статті, позивач у стані алкогольного сп`яніння, вчинив ДТП, в результаті якого померло двоє дітей, кримінальне провадження закрили, а батьки вбитих дітей довго не прожили після втрати. Надані позивачем докази підтверджують недостовірність викладених фактів у статті. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що наведена інформація не є оціночними судженнями автора, оскільки прямо звинувачує ОСОБА_18 у скоєнні кримінального правопорушення. За таких обставин суд вважає таку інформацію, викладену у статті, недостовірною і такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_18 , а саме порочить честь, гідність та ділову репутацію. Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», встановленеКонституцієюта законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Ч.1 ст. 23 ЦК Українивизначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Отже, за змістом цієї норми закону, саме особа, яка безпосередньо постраждала від протиправних дій іншої особи має право на відшкодування завданої їй моральної шкоди. Частиною другою указаної статті надано визначення такої категорії як моральна шкода, а саме: моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною першоюстатті 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. Так при визначенні розміру заподіяної відповідачем позивачу моральної шкоди шляхом поширення недостовірної інформації, суд враховує зміст такої інформації, її поширення серед значної кількості людей, а також те, що опублікована інформація не відповідає дійсності, тому її наявність у мережі Інтернет дійсно призвела до приниження честі, гідності та ділової репутації позивача, що завдало йому значної моральної шкоди, яка виразилася в порушенні звичного способу життя та погіршення його психологічного стану. Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд враховує, що ст.1190 ЦК України не може бути застосовану у даному випадку, оскільки відповідачі в різний період часу були власниками домену на якому було розміщено спірну публікацію, а тому не можуть солідарно відповідати за шкоду, яка завдана позивачу. Відтак, з відповідачів в користь позивача, слід стягнути моральну шкоду в розмірі 40000,00 грн. по 10000,00 грн. з кожного. Щодо витрат понесених у зв`язку зі сплатою судового збору, то суд також вважає, що солідарному стягненню судовий збір не підлягає, а тому судовий збір в сумі 2536,32 грн. слід стягнути з відповідачів в користь позивача по 634,08 грн. з кожного. Керуючись ст.ст. 12, 13, 77, 81, 89, 137, 141, 206, 263-265, 280, 354 ЦПК України, на підставі ст.ст. 23, 201, 277, 297, 1167 ЦК України, суд, - У Х В А Л И В : Позов задовольнити частково. Визнати недостовірною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, інформацію поширену про ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_7 на веб-сайті «Новости без границ» в публікації під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 », за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 видалити публікацію під назвою: « ОСОБА_7 донецкий судья-убийца из Киевского апелляционного административного суда», за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 . Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в користь ОСОБА_18 моральну шкоду в сумі 40000 (сорок тисяч) гривень 00 копійок по 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок з кожного. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в користь ОСОБА_18 витрат понесених у зв`язку зі сплатою судового збору в сумі 2536 (дві тисячі п`ятсот тридцять шість) гривень 32 копійки по 634 (шістсот тридцять чотири) гривні 08 копійок з кожного. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скаргана рішеннясуду подаєтьсяпротягом тридцятиднів здня йогопроголошення,в разіпроголошення вступноїта резолютивноїчастини рішенняабо уразі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Повний текст рішення суду складений 20 грудня 2023 року. Позивач: ОСОБА_18 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ); Відповідач: ОСОБА_22 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП - невідомо). Відповідач: ОСОБА_23 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП - невідомо). Відповідач: ОСОБА_24 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП - невідомо). Відповідач: ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП - невідомо). Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_6 (адреса: АДРЕСА_5 , РНОКПП - невідомо). Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Л.В. Івасюта Джерело: ЄДРСР 115800871