ANTIRAID

Депозитов данная аргументация не касается. НБУ и так хочет отменить валютные депозиты, для них решения суда не нужно. Об этом две недели назад говорил замглавы НБУ Шаповалов.

Пробовать можно.

Решение Приморского суда г. Одессы №2-****/09 о признании валютного кредита неправомерным, расторжении договоров поручительства и ипотеки с рассрочкой исполнения обязательства по возврату кредита в гривневом эквиваленте по курсу на момент получения кредита на 60 месяцев. Данное решение попросили временно убрать. Аналогичное решение внесенное в реестр можете посмотреть здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=615

1. Расторжений в нашей практике с ОТП банком пока еще не было, но видимо скоро появятся. Есть с Надрой, Укргазбанком, Укрсиббанком, Ощадбанком, ВТБ банком, Авалем.2. Однозначно сказать не могу, нужно видеть договор ипотеки и свидетельство о праве собственности, либо документ на основании которого это право собственности возникло.

Проснулся наш гарант. Решение суда вступит в законную силу 04.11.2009. Указ Президента здесь: http://www.president.gov.ua/documents/10014.html

Конкретно про этот говорить пока рано, но аналогичные иски получили свое продолжение: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?s=&...post&p=1381

Такие решения уже есть, но основания немного другие, договора не признают незаконными, а расторгают. С решениями можете ознакомиться здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showforum=8

Решение Дзержинского районного суда г. Харькова 2-2834/09 от 26.03.2009 о пересчете валютного кредита в гривну, а также отмена этого решения Апелляционным судом Харьковской области от 11.06.2009

Для информации: Данные по депозитам физлиц в общих обязательствах банков по состоянию на 01.09.2009: http://www.aub.com.ua/ua/2009.html?_m=publ...ec&id=16822 Укрсоцбанк - 16% Укрсиббанк - 20% ОТП банк - 11% Альфа-банк - 9% ВТБ банк - 8% Уникредит банк - 4% БТА банк - 1,8% Средняя по всем банкам Ассоциации украинских банков - 26%

По поводу третейского суда при АУБ. Думаю необходимо обратиться в Генеральную прокуратуру, как может третейский суд при АУБ рассматривать споры с банками которые входят в АУБ. Какое извращенное понимание справедливости и непредвзятости при вынесении решений.

Відповідь Верховного Суду України на звернення АУБ щодо питання визнання недійсними кредитних договорів, виражених в іноземній валюті. Голові Асоціації українських банків Сугоняку О. А. вул. М. Раскової. 15, м. Київ, 02660 Шановний Олександре Анатолійовичу! У Верховному Суді України розглянуто Ваше звернення стосовно узагальнення судової практики застосування судами окремих положень законодавства, яке врегульовує кредитну діяльність банків, при вирішення спорів щодо визнання недійсними кредитних договорів, укладених в іноземній валюті. Перш за все слід зазначити, що відповідно до Закону України "Про судоустрій України" Верховний Суд України є судом касаційної інстанції, до повноважень якого, зокрема входить надання роз'яснень судам з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики. Проте, Верховний Суд України мас обмежені повноваження щодо тлумачення норм закону, таке тлумачення мас ситуативний (казуальний) характер і здійснюється в рамках окремої справи, що розглядається Верховним Судом України. Що стосується такої функції Верховного Суду України як забезпечення однакового застосування усіма судами загальної юрисдикції, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про судоустрій України" узагальнення судової практики є основою для надання роз'яснень судам з питань застосування законодавства. Проблемних питань, які б потребували роз'яснень Пленуму Верховного Суду України при вирішенні згаданої категорії справ, у судів загальної юрисдикції не виникало. Отже, на даний час Верховний Суд України не мас інформації та відповідних документальних підтверджень неоднозначності судової практики у зазначеній Вами категорії справ, що свідчило б про наявність у судів проблем при застосуванні чинного законодавства України, зокрема судових помилок, виявлених судами апеляційної та касаційної інстанцій. З повагою Заступник Голови Верховного Суду України А.Г.Ярема

Решение Приморского суда г.Одессы от 30 июня 2009 года по делу №2-7818/09. Валютный кредитный договор с физлицом признан недействительным, договора ипотеки признаны недействительными, кредит пересчитан по курсу на момент получения кредита в гривну и для расчета предоставлен срок в 60 месяцев. Справа № 2-7818/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2009 року Приморський районний суд міста Одеси в складі: головуючого-судді Деруса А.В. при секретарі - Брус Н.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК”, Третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним кредитного договору № 428/F від 09 квітня 2008 року та укладених 10 квітня 2008 р., між Позивачем та Відповідачем договорів іпотеки, в якості забезпечення виконання зобов’язання за зазначеним кредитним договором, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просить визнати недійсним кредитний договір № 428/F від 09 квітня 2008 року, зобов’язати Відповідача прийняти від Позивача суму у розмірі 8 538 901 гривень з розстрочкою платежів на 60 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складатиме 142 315 гривень та у зв’язку з недійсністю кредитного договору визнати недійсність іпотечних договорів, зобов’язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передане у іпотеку за договорами іпотеки укладеними між Позивачем та Відповідачем 10 квітня 2008 р. Третя особа у судове засідання не з'явилася, про день, час і місце слухання справи сповіщалася належним чином, причини неявки суду не повідомила. Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 02 червня 2009 року судом прийнято зустрічний позов від представника Відповідача ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 428/F від 09 квітня 2008 року. Представник Позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні, з підстав зазначених у позові, проти зустрічного позову заперечував, пояснив, що задоволення зустрічного позову не може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, а саме визнання недійсним кредитного договору, який суперечить діючому законодавству, оскільки вважає, що зустрічний позов є безпідставним та необґрунтованим посилаючись на те, що 09 квітня 2008 року між Позивачем та Відповідачем було укладено кредитний договір, текст якого складений Відповідачем містить положення, які значно погіршили положення Відповідача, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України, а саме Відповідач, надавши кредит у доларах США порушив норми статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, статті 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, тому вважає, що використання Відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних пав та обов'язків на шкоду Позичальника), що значно погіршує становище Позивача, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для Позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів”, вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Представник Відповідача у судовому засіданні позов не визнав, поданий Відповідачем зустрічний позов підтримав, пояснив, що Позивач ухиляється від виконання своїх зобов’язань за кредитним договором, згідно якого Позивач отримав споживчий кредит у розмірі 1900000,00 (один мільйон дев’ятсот тисяч) доларів США зі сплатою 12,2% річних терміном погашення по 08 квітня 2009 року, а саме в частині погашення кредиту та сплати відсотків за його користування. Заслухавши пояснення представника Позивача та представника Відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України. Судом встановлено, що 09 квітня 2008 року між Позивачем та Відповідачем було укладено кредитний договір № 428/F (далі по тексту кредитний договір). Відповідно до пп. 1.1. п.1 кредитного договору Банк зобов'язується надати "Позичальникові" кредитні кошти шляхом перерахування з позичкового рахунку на поточний/картковий рахунок Позичальника № 262001128933840/261190US у Банку з „09” квітня 2008 року і терміном погашення по „08” квітня 2009 року включно у вигляді не поновлюваної лінії у сумі 2 141 600 доларів США (два мільйона сто сорок одна тисяча шістсот доларів США 00 центів), на наступні цілі: на споживчі потреби 1 900 000 доларів США (один мільйон дев’ятсот тисяч доларів США, 00 центів), а також 241 600 доларів США (двісті сорок одна тисяча шістсот доларів США, 00 центів) на сплату страхових платежів у випадках та в порядку передбачених п.п. 2.1.3., 2.2.7. кредитного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 12% (дванадцять цілих дві десяті відсотка) річних за фактичний період користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом та зі сплатою: комісії за обслуговування кредиту 0,00 доларів США, що сплачується щомісяця в період сплати у гривні за курсом НБУ на дату нарахування, незалежно від валюти кредиту; комісії за надання кредиту 1 900,00 доларів США (одна тисяча дев’ятсот доларів США, 00 центів), що сплачуються у момент надання кредиту у гривні за курсом НБУ на дату нарахування, незалежно від валюти кредиту. На підставі п.п. 1.1. п.1. кредитного договору Позивачем отримані кошти в розмірі 1 535 000,00 доларів США (один мільйон п’ятсот тридцять п’ять тисяч доларів США, 00 центів) 11 квітня 2008 року; 120 000,00 доларів США (сто двадцять тисяч доларів США, 00 центів) 18 квітня 2008 року; 50 000, 00 доларів США (п’ятдесят тисяч доларів США, 00 центів) 21 квітня 2008 року; 195 000, 00 доларів США (сто дев’яносто п’ять тисяч доларів США, 00 центів) 22 квітня 2008 року, що в загалі складає 1 900 000 доларів США (один мільйон дев’ятсот тисяч доларів США, 00 центів) , що в еквіваленті на момент надання коштів за офіційним курсом НБУ складає 9 595 000 гривень (один мільйон п’ятсот дев’яносто п’ять гривень, 00 копійок) про що не заперечується представником Позивача та представником Відповідача в судовому засіданні. Відповідно інформації по кредиту, наданої у судове засідання представником Відповідача, Позивачем було сплачено по погашенню кредиту суму у розмірі 41 229, 24 доларів США (сорок одна тисяча двісті двадцять дев’ять доларів США, 24 центів), по сплаті процентів за користування кредитом суму у розмірі 154 119, 58 доларів США (сто п’ятдесят чотири тисячі сто дев’ятнадцять доларів США, 58 центів), що разом складає 195 348,82 доларів США (сто дев’яносто п’ять тисяч триста сорок вісім доларів США, 82 центів), що в еквіваленті згідно наданої Відповідачем інформації по кредиту складає 1 046 504 гривень (один мільйон сорок шість тисяч гривень, 00 копійок). Згідно наданої Відповідачем інформації по кредиту за надання кредиту Позивачем було сплачено суму у розмірі 9 595 гривень (дев’ять тисяч п’ятсот дев’яносто п’ять гривень, 00 копійок). Таким чином загальна сума, яка була сплачена Позивачем за кредитним договором № 428/F від 09 квітня 2008 року складає 1 056 099 (один мільйон п’ятсот шістдесят тисяч дев’яносто дев’ять гривень). У відповідності зі ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 ЦК України відповідно якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України. Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов’язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватися Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України, виконання грошових зобов'язань грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Відповідно до ст. 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України. Згідно Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п. 1 ст. 3, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. У відповідності з підпунктами "а", "в" та "е" підпункту 6.1. та підпунктів 6.2, Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 р. № 200, фізичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках: - сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; - сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; - оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно підпункту 6.3. пункту 6 зазначених Правил ф ізичні особи, а також юридичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Відповідно до підпункту 7.1. пункту 7 означених Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти - суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. Таким чином використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. Відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами. Підпунктами (В), (Г) пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно п.5 ст. 5 Декрету НБУ одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. При розгляді судової справи Відповідачем не було надано доказів, щоб підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Таким чином, Суд приходить до висновку, що при наданні Відповідачем та отриманні Позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення Позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає , що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні; статтю 3 Закону України № 2346-III „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ”, яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; статті 6,7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, які чітко встановлюють випадки використання фізичним та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та статтю 3 Декрету Кабінету міністрів України від 19.02.1993р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність – це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Отже подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України – принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, Відповідач перекладає, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на Відповідача – позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище Позивача, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для Позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів”, за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Таким чином, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК”, Третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним кредитного договору № 428/F від 09 квітня 2008 року та укладених 10 квітня 2008 р., між Позивачем та Відповідачем договорів іпотеки, в якості забезпечення виконання зобов’язання за зазначеним кредитним договором підлягає задоволенню в повному обсязі, у зв’язку з чим у відповідності із ст. 216 ЦК України , кожна із сторін за кредитним договором зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору. Враховуючи викладене, керуючись ст. 99 Конституції України, ст. 5, п. 5 ст.18 Закону України „Про захист прав споживачів”, ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст. 3 Закону України № 2346-III „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ”, ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, ст. ст. 13, 16, 203, 215, 216, ч. 2 ст. 192, ч. 1 ст. 524, ч. 3 ст. 533 ЦК України, абз. 2 та 4 ст. 17 Закону України „Про іпотеку”, ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 88, 209, 212-215, 217, 223 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК”, Третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним кредитного договору № 428/F від 09 квітня 2008 року та укладених 10 квітня 2008 р., між Позивачем та Відповідачем договорів іпотеки, в якості забезпечення виконання зобов’язання за зазначеним кредитним договором, задовольнити. В задоволенні вимог у зустрічному позові Відкритого акціонерного товариства „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 428/F від 09 квітня 2008 року відмовити. Визнати недійсним кредитний договір № 428/F укладений 09 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК” та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір іпотеки укладений 10 квітня 2008 р., між Відкритим акціонерним товариством „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК” та ОСОБА_1 і посвідченим нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 1672. Визнати недійсним договір іпотеки укладений 10 квітня 2008 р., між Відкритим акціонерним товариством „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК” та ОСОБА_1 і посвідченим нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 1670. Визнати недійсним договір іпотеки укладений 10 квітня 2008 р., між Відкритим акціонерним товариством „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК” та ОСОБА_1 і посвідченим нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 1674. Визнати недійсним договір іпотеки укладений 10 квітня 2008 р., між Відкритим акціонерним товариством „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК” та ОСОБА_1 і посвідченим нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 1676. Зобов’язати Відкрите акціонерне товариство „МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК” прийняти від ОСОБА_1 суму у розмірі 8 538 901 (вісім мільйонів п’ятсот тридцять вісім тисяч дев’ятсот одна) гривня з розстрочкою платежів на 60 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складатиме 142 985 (сто сорок дві тисячі дев’ятсот вісімдесят п’ять) гривень . Зобов’язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за договором іпотеки укладеними між Позивачем та Відповідачем 10 квітня 2008 р., а саме земельної ділянці, загальною площею 0,65 га, яка розташована за адресою Одеська область, АДРЕСА_1, ст. Люстдорфської дороги ж/м „Чорноморка”, с. Мізікевича (кадастровий номер НОМЕР_1), яка належить ОСОБА_1. Зобов’язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за договором іпотеки укладеними між Позивачем та Відповідачем 10 квітня 2008 р., а саме нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_1. Зобов’язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за договором іпотеки укладеними між Позивачем та Відповідачем 10 квітня 2008 р., а саме нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_1. Зобов’язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за договором іпотеки укладеними між Позивачем та Відповідачем 10 квітня 2008 р., а саме нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. АДРЕСА_4, яка належить ОСОБА_1. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів із дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції. Суддя: А.В. Дерус

Такое ходатайство суд вряд ли удовлетворит до вынесения решения.

В исковых требованиях это есть.

Идея интересная

Газета Сегодня разместила образец иска о признании кредитного договора и договора ипотеки недействительными, размещаем образец этого иска: До ____________ районного суду ________________ (поштовий індекс: _____ _____________ область, місто ________, вулиця _____, будинок № _____) Позивач: ______________________________ , Який мешкає за адресою: індекс ___________, м. _________, ____________________ області, вул.___________________________________, будинок _____, квартира ________ Ідентифікаційний код ____________________ Телефон ______________________ Відповідач: __________(найменування банку), Юридична адреса: індекс: _______, м. _______, ________ області, вул. ____________________, будинок _______ р/р ____________ в Управлінні НБУ у ________ області, МФО _________, код ЕДРПУ _________ Телефони _______________ Третя особа: Приватний нотаріус ДМНО ________________________________________. Юридична адреса: індекс:_________, м. Київ, ___________________ області, вул..______________, будинок ______ Телефон ___________________ ПОЗОВНА ЗАЯВА про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним «__» _______ 2008 року між мною Позичальником _______________, та ______________________________(надалі за текстом — Банк) укладено кредитний Договір № __________ від ______ року. Зазначений Договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. На час укладання кредитного Договору мною Банку була достовірно надана інформація про мій фінансово-майновий стан та відповідно до умов надання кредитних коштів мною була надана довідка про отримання доходу у національній валюті України за шість місяців, що передували місяцю отримання кредиту. Відповідно до п. ___ кредитного договору Банк зобов’язався надати Позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування з позичкового рахунку на поточний (картковий рахунок) Позичальника № ______________ у Банку з «__» _________ ____ року і терміном погашення по «__» _______ ____ року включно невідновлювальної кредитної лінії у сумі __________ доларів США ____центів (__________ доларів США ___ центів). Відповідно до п. ___ Позичальник зобов’язується сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі ______ % (___________ процентів) річних, що нараховується на фактичний залишок заборгованості за кредитом, за фактичний період користування кредитними коштами. У п. ___ кредитного договору зазначено, що Позичальник зобов’язується щомісяця в термін до _____ числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту у складі щомісячного ануітетного платежу, розмір якого за цим Договором становить _______ доларів США __ центів (____________ доларів США ____ центів). У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним Договором №_______ від «__» ________2008 року між мною та Банком був укладено Договір іпотеки № ________ від ___ ______2008 року. Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, я передав Банку в іпотеку нерухоме майно — двокімнатну квартиру загальною площею _______ кв. м, житловою площею ________ кв. м., яка знаходиться у м. __________, __________________ області, по вулиці ________________, будинок ___, квартира ____, та на даний час використовується моєю сім’єю. Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов’язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов’язань. Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання. Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України” гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовуюється при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. Відповідно до статі 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із статею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність” документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: — надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; — використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 524 Цивільного кодексу України. Крім того, на день укладання кредитного Договору іноземний курс валюти становив 1 USD = __,__ грн., та на сьогоднішній день становить 1 USD = _,__ грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним Договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку мені необхідно сплачувати, в зв’язку із чим значно погіршився мій фінансовий стан. Згідно статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісності та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов’язків. Розумність – це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час с порушенням одного із принципів цивільно – правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України – принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов’язків на шкоду Позичальника, споживача кредитних послуг. Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного Договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону Банк покладає, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на Позичальника за кредитним Договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний Договір пункт, що значно погіршує становища позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій, що дає право для Позичальника відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Таким чином, кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним. Згідно із статі 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. На підставі викладеного та керуючись положеннями ст.ст. 3, 15, 21, 110, 119-120 ЦПК України, Конституцією України, ст. ст. 3, 4, 13, 203, 215, 236, 524, 548 Цивільного кодексу України, Законами України «Про заставу”, «Про іпотеку”, «Про національний банк України”, «Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, «Про банки та банківську діяльність”, Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Положенням «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», Постанови N 5 від 12. 04. 96 пленуму ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ, Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» Прошу: 1. Прийняти позовну заяву до свого розгляду відповідно до статі 110 Цивільного процесуального кодексу України та Постанови N 5 від 12.04.96 Пленуму ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ: «Відповідно до Закону «Про захист прав споживачів” споживачі за власним вибором звертаються до суду за місцем свого проживання, або за місцем знаходження Відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання Договору. Жоден із цих Судів не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви або переслати її до іншого Суду з мотивів непідсудності. 2. Визнати недійсним кредитний Договір № ___ від «__» _______ року, укладений між _________________ та ___________________________. 3. Визнати недійсним Договір іпотеки № ___ від «__» _______ року, укладений між ____________________ та ___________________ і посвідченим нотаріально приватним нотаріусам _____________ міського нотаріального округу __________________________зареєстрованим в реєстрі за № ______________від « »_________ року. 4. Зобов’язати Відповідача _______________прийняти у Позивача _________ суму у розмірі _________ грн. __ коп. (_______ гривень _______ копійок) з розстрочкою платежів на 120 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складати _________________ грн. __ коп. (_________ гривень_____ копійок) 5. Зобов’язати приватного нотаріуса ____________ міського нотаріального округу ___________________ виключити з реєстру іпотеку та заборонити відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за Договором іпотеки укладеним між Позивачем _________ та Відповідачем __________________ «__» ____________ року, а саме нерухоме майно – двохкімнатну квартиру, загальною площею _______кв. м, житловою площею___________кв. м., що розташована за адресою: квартира номер ____, по вулиці _________________, у місті _________________, ______________ області. яка належить ______________. 6.У відповідності із статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачі» звільнити мене від сплати Судового збору. 7. Судові витрати покласти на Відповідача_____________________________. 8. Під час підготовки справи до судового розгляду вирішити питання у поряду забезпечення позову витребувати у Відповідача ____________________, ксерокопію індивідуальної та генеральної ліценції на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» 9. Під час підготовки справи до судового розгляду вирішити питання у поряду забезпечення позову витребувати у Відповідача ________________, надану мною при отримані кредитних коштів довідки про отримання мною доходу у національній валюті України за останні шість місяців. Перелік документів, що додаються до позовної заяви: 1. Копія паспорту на ім’я ____________________________________. 2. Копія ідентифікаційного коду на ім’я ________________________. 3. Дві копії позовної заяви для Відповідача і Третьої особи. 4. Копія кредитного Договору № _________ від ___________ року. 5. Копія іпотечного Договору № ___________від ____________ року. 6. Копія довідки про заробіток за останні шість місяців. 7. Копії довідок про сплату за кредитним Договором. «_____» _____________ 2009 р. _____________ В.В. Петров

90% искового заявления Вы можете взять из решения суда. Благо их даже у нас около десятка уже есть. Если необходимо заявление в суд, тогда нужно видеть Ваши документы.Будет необходима помощь в составлении иска, звоните.

1. Статья 652 ГК Украины - существенное изменение обстоятельств. 2. Положительный опыт есть, с решениями можно ознакомиться здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showforum=8

1. Данное решение еще в силу не вступило. Кабмин пока подал заявление об апелляционном обжаловании, это было сделано 14.10.2009, т.е. для подачи самой апелляции у Кабмина есть время до 03.11.2009.2. В любом случае действие постановления приостановлено до вступления решения в законную силу. 3. По моему мнению платить не нужно было и до этого. 4. Приостановление действия постановления как и его отмена касается всех предпринимателей, а не только подавших и присоединившихся к иску.

Помочь можем, только не разорвать договор, я думаю это вы сможете и без нас сделать, а расторгнуть договор.Если есть желание, звоните.

Объеденить возможно, но лучше рассматривать отдельно. Пусть банк предоставит квитанцию о получении Вами долларов.

Признать дополнительное соглашение недействительным шансов очень мало, но ипотечный договор признать утратившим силу можно. На основании этого можно убедить банк вернуться к первоначальным условиям с отменной всех начислений связанных с изменением условий договора. По поводу защиты имущества Вы все знаете сами.

http://www.reyestr.court.gov.ua/pls/apex/f...E89DC4D7448D55D http://www.reyestr.court.gov.ua/pls/apex/f...02F6BE2A9874198 справа №9/70пд Донецький апеляційний господарський суд Постанова Іменем України 14.09.2009 р. Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: суддів за участю представників сторін: від позивача: Дорошенко Д.П., довіреність б/н від 20.04.2009року, від відповідача: Могольницька Н.В., довіреність №632/11.5.2 від 17.12.2008року, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Готель Централь” м.Донецьк та Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” м.Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009 року по справі №9/70пд /головуючий суддя Марченко О.А., судді Іванченкова О.М., Нестеренко Ю.С./ за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Готель Централь” м.Донецьк до Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” м.Донецьк про визнання недійсним кредитного договору №69В/2007, визнання недійсним іпотечного договору №69Вз/2007, визнання недійсним договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Готель Централь” м.Донецьк звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” м.Донецьк про визнання недійсним кредитного договору №69В/2007, іпотечного договору №69Вз/2007, договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 /арк. справи 3-7, том1/. Рішенням від 20.08.2009року господарський суд Донецької області / головуючий суддя Марченко О.А., судді Іванченкова О.М., Нестеренко Ю.С./ позовні вимоги задовольнив./арк. справи71-82, том2/. Рішення мотивоване тим, що підставами для недійсності кредитного договору позивачем визначено укладення останнього в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, що, на думку позивача, суперечить вимогам законодавства;недійсність договорів щодо забезпечення зобов'язань позивач нормативно обґрунтовує положеннями ст.548 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції вважає позовні вимоги обґрунтованими, оскільки єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Одночасно, як зазначено вище, сторонам у договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу, навіть у такому разі грошове зобов'язання виражається в договорі в національній валюті України - гривні, що повністю відповідає оперативним приписам ч. 1 ст.524 Цивільного кодексу України; у позивача та відповідача відсутня індивідуальна ліцензія на право проведення валютних операцій за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р., передбачених п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в іноземній валюті, внаслідок чого, з урахуванням приписів ст.198 Господарського кодексу України, ст.524 Цивільного кодексу України, неправомірним є вираження грошових зобов'язань у спірному Кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України; наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем - в доларах США за відсутності у сторін Індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті, та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.ст.189, 198 Господарського кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст.З5 Закону України „Про Національний банк України". Вказані вище обставини також підтверджуються висновками, викладеними у експертному дослідженні Інституту економіко-правових досліджень Національної Академії наук України. Враховуючи, що зміст спірного кредитного договору суперечить переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Позов в частині визнання недійсним іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, оскільки відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., в забезпечення виконання позивачем обов'язків за яким були укладені іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Товариство з обмеженою відповідальністю “Готель Централь” м.Донецьк у апеляційній скарзі просить змінити мотивувальну частину рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009року у справі №9/70пд , надавши правову оцінку доводам позивача стосовно неправомірності вираження у кредитному договорі розміру комісійної винагороди та відповідальності за порушення зобов’язань у іноземній валюті; скасувати рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009року у справі №9/70пд частково в частині покладання судових витрат на обидві сторони пропорційно; постановити нове рішення, яким судові витрати покласти у повному обсязі на відповідача, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з’ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи./арк. спрваи86-88, том2/. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення не дав правову оцінку доводам позивача стосовно неправомірності вираження у кредитному договорі розміру комісійної винагороди та відповідальності за порушення зобов’язань у іноземній валюті, тоді як зазначив, що нарахування та сплата процентів за користування кредитними коштами у іноземній валюті є неправомірним; спір виник саме з вини відповідача, відповідно судові витрати повинні бути покладені на відповідача, а не пропорційно на обидві сторони. Представник Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” м.Донецьк заперечує проти задоволення апеляційної скарги позивача. Відкрите акціонерне товариство “ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” м.Донецьк також звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009року у справі №9/70пд та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права /арк. справи 94-97, том2/. Зокрема, відповідач вважає, що відповідно до п. в ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", індивідуальної ліценції потребують операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті , якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством України, так як діючим законодавством України не встановлені будь-які обмеження щодо граничних розмірів сум та термінів повернення кредитів в іноземній валюті, тому здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Відповідач вказує, що судом у порушення ст. 216 ЦК України не були застосовані правові наслідки визнання кредитного договору недійсним. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Готель Централь” м.Донецьк вважає вимоги апеляційної скарги відповідача безпідставними та просить відхилити її. Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.ст. 28-29 Закону України „Про судоустрій” та ст. 101 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні представників сторін, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін з наступних підстав. Згідно із ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як встановлено судом першої інстанції, 16.06.2007року між сторонами у справі підписаний кредитний договір №69В/2007, згідно з умовами п.1.1 якого відповідач зобов'язався надати позивачу грошові кошти у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії у сумі 13 000 000 доларів США зі строком користування до 17.06.2013року, а позивач відповідно до п.1.1, п.8.1 укладеного договору прийняв на себе обов'язок щодо перерахування банку процентів за користування кредитом у розмірі 11,3 відсотків річних на рахунок №20681301003847.840.1 щомісячно до 25 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту./арк. справи 11-17, том1/. Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств. Відповідно до договору №1 від 14.12.2007року про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007року сторони визначили, що предметом цього договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах:п. 1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі: а) ліміт кредитування 1-13 000 000 доларів США; б) ліміт кредитування 2-6 400 000 доларів США(або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ) п.1.1.2 валюта кредитної лінії: а) валюта ліміту кредитування 1 - долар США; б) валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня;п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р.п. 1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США - 11,5 відсотків річних, за користування часткою в російських рублях - 12,5 відсотків річних, за користування часткою кредиту в гривнях - 16,5 відсотків річних./арк. справи18-25, том1/. Згідно договору №4 від 17.09.2008року про внесення змін та доповнень до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007року текст договору викладено наступним чином: п. 1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі, ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ на дату надання кредитних коштів позичальнику);п.1.1.2 валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 - долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня;п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013року; п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його часткою в доларах США - 11,5 відсбтків річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях -12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях - 16,5 відсотків річних./арк. справи 30-32, том1/. Судом першої інстанції зазначено, що Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк»в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк" на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь»перераховано грошових коштів в іноземній валюті в сумі 18832871,28 доларів США та в національній валюті України у розмірі 2864000 гривень. За вимогами ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 572 Цивільного кодексу України, ст.1 Закону України „Про заставу" передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). . Згідно ст.3 Закону України „Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Як вбачається з матеріалів справи, 16.06.2007року між сторонами у справі підписаний договір застави №69Вз-1/2007, згідно п.1.1 вказаного договору Заставодавець для забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язання за кредитним договором передає у заставу Заставодержателю належні йому майнові права, за якими Заставодавець є кредитором; під зобов'язанням у договорі застави розуміється зобов'язання Заставодавця перед заставодержателем, що випливають з кредитного договору№69В/2007 від 16.06.2007року./арк справи 33-39, том1/. Відповідно п.1.2 вказаного договору (з урахуванням змін, внесених на підставі договору №2 від 29.02.2 008року про внесення змін) майнові права, що є предметом застави, ґрунтуються на договорі інвестування будівництва офісного центру №001-34/8 від 09.01.2008року та усіх додаткових угодах до нього (договорах про внесення змін), які є його невід'ємними частинами, укладеному між заставодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю „РОСУКРОЙЛ", яке є боржником заставодавця за вказаним договором інвестування. Предметом застави за цим договором є майнові права за договором інвестування, що належать заставодавцю на момент укладання цього договору, а також ті, що виникнуть у заставодавця згідно із договором інвестування в майбутньому. Загальна вартість майнових прав, що передаються в заставу, встановлена за домовленістю сторін та складає 92 112 000 грн. Стаття 1 Закону України „Про іпотеку" передбачає, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із ст.5 вказаного закону предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна. 16.06.2007року між сторонами у справі підписаний договір іпотеки №69Вз/2007, згідно п.1.1 якого, предметом договору є передача іпотекодавцем іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна, вказаного в п. 1.3 цього договору, для забезпечення виконання своїх зобов'язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, здійснення оплати за користування кредитом, комісії, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007року. Як вбачається з п.1.3 іпотечного договору, предметом іпотеки є приміщення будівлі готельного комплексу з діловим центром (літера А-9) та прибудовою (літера А'-1) площею 5089,5 кв.м, а також підземна автостоянка (літера Г-1) площею 2200,3 кв.м, загальною площею 7289,8 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, буд.87. Таким чином, у забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007року сторонами у справі укладено договір застави №69Вз-1/2007 та договір іпотеки №69Вз/2007 від 16.06.2007року. Предмет позовних вимог - визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007року, іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007року та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007року. /арк. справи 3-7, том1/. Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ст.203 Цивільного кодексу України. За приписом ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Як вбачається з позовної заяви, позивач вимагає визнання недійсними вказаних договорів, оскільки використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу суперечить вимогам законодавства; згідно ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог виходячи з наступного. Як вбачається з п.1.1.1. кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007року, відповідач зобов’язався надати позивачу кредит /кредитна лінія/ в іноземній валюті /долари США. Крім того, як вбачається з кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007року, розмір процентів за договором, комісійної винагороди та відповідальності за порушення зобов’язань визначено у іноземній валюті. Згідно із ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Тобто відповідно до ст.524 ЦК України допускається лише визначення еквіваленту зобов’язання у іноземній валюті, а не сплата нею. Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК України зобов’язання підлягає виконанню у національній валюті. За приписами ст.35 Закону України „Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовуюється при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Частиною 2 ст.189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах контрактах) за наявності згоди сторін. Відповідно до ч.2 ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що діючим законодавством України встановлено вичерпний перелік випадків, коли зобов'язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті, відмінній від гривні України; такими випадками є визначення ціни в іноземній валюті у зовнішньоекономічному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в іноземній валюті, а також наявність у конкретного суб'єкта господарських відносин виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті у разі отримання вимог, прямо передбачених законодавством. Таким чином, грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. У експертному дослідженні Інституту економіко-правових досліджень Національної Академії наук України визначено, що у відповідності з діючим законодавством України зобов’язання у договорі повинні бути визначені виключно у гривні, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання у іноземній валюті./арк. справи 68-73, том1/. Враховуючи положення ст.ст.32, 36 Господарського процесуального кодексу України, суд підставно прийняв до уваги експертне дослідження Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України як письмовий доказ по справі, та врахував висновки, викладені в ньому, при вирішенні спору, який виник між сторонами. Виходячи з вищевикладеного, наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем в доларах США суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.ст.189, 198 Господарського кодексу України, так як грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, що у даному випадку місця не має. Стаття 2 Закону України „Про банки та банківську діяльність" передбачає, що документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. У відповідності з приписами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. П.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Як вбачається з матеріалів справи за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007року, розмір процентів за договором, комісійна винагорода та відповідальність за порушення зобов’язань визначено у іноземній валюті. Відповідно, виходячи з викладеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Частиною 5 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", п.1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу»передбачено одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником. Як свідчать матеріали справи спірний кредитний договір укладено сторонами у справі на умовах надання кредиту в іноземній валюті, відповідно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії. Дозвіл №79-1 від 20.04.2007року Національного банку України , як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки згідно п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій»виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно, із Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю". /арк. справи 62, том1/. Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" . Матеріалами справи не підтверджується наявність у жодної із сторін за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007року індивідуальної ліцензії. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п.1.1.4 кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007року плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування :кредитом та/або його в доларах США - 11,5 відсотків річних, за користування кредитом а/або його часткою в російських рублях - 12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях - 16,5 відсотків річних, тобто, сплата процентів здійснюється за умовами договору у іноземній валюті; п.9.1-9.3 кредитного договору передбачено нарахування штрафних санкцій у відсотковому відношенні до простроченої суми, відповідно нараховуються згадувані санкції також у іноземній валюті. Пунктом 1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу»під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються. Суд першої інстанції підставно посилається на необхідність отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України, оскільки за спірним кредитним договором оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу здійснюється в іноземній валюті, тобто, має місце використання валюти на території України як засобу платежу, а використання іноземної валюти на території України як засобу платежу повинно проводитись на підставі отриманої суб'єктами договірних відносин індивідуальної ліцензії/ п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю"/. Вказана індивідуальна ліцензія у сторін відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007року суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України ,Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу». Відповідно суд першої інстанції прийшов до вірного висновку що позовні вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007року є правомірними та такими, що ґрунтуються на законі. Стосовно вимог про визнання недійсними іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007року та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007року судова колегія зазначає наступне. Як свідчать матеріали справи, іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007року та договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007року укладені сторонами у справі з метою забезпечення основного зобов’язання - кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007року. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007року, іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007року та договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007року підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності договорів, вказані договори є недійсними з моменту їх вчинення. Заперечення Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” м.Донецьк відносно того, що судом першої інстанції у порушення ст. 216 ЦК України не були застосовані правові наслідки визнання кредитного договору недійсним судова колегія Донецького апеляційного господарського суду не вважає доцільним виходячи з наступного. У вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності угоди господарському суду слід виходити із змісту позовних вимог. Чинне законодавство не виключає право сторони звернутися з вимогою повернути одержане за цією угодою в натурі або про відшкодування у грошах, оскільки така вимога направлена на захист прав власника. Як вбачається з матеріалів справи, вимог щодо повернення одержаного за договорами, які визнавались у судовому порядку недійсними, сторонами не заявлялись, відповідно суд не мав підстав для застосування правових наслідків визнання кредитного договору недійсним. Заперечення позивача, викладені у апеляційній скарзі відносно того, що у відповідності з приписами ст. 49 ГПК України, оскільки спір виник саме з вини відповідача, відповідно судові витрати повинні бути покладені на відповідача, а не пропорційно на обидві сторони, є недоцільним виходячи з того, що за вимогами ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору, що й мало місце у даному випадку. Доводи скаржників судовою колегією не приймаються, оскільки спростовуються вищевикладеним. З урахуванням зазначеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Донецької області по даній справі відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству, а мотиви, з яких подані апеляційні скарги не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки спростовуються вищевикладеним. Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті держмита за подання апеляційних скарг відносяться на скаржників. Керуючись ст. ст. 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009року у справі №9/70пд залишити без змін, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Готель Централь” м.Донецьк та Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” м.Донецьк –без задоволення. Головуючий Судді: Надруковано: 6 прим. 1-позивачу 2-3 відповідачу 4-у справу 5-ГСДО 6-ДАГС

http://www.reyestr.court.gov.ua/pls/apex/f...3D8929F08A3F642 Справа №9/70пд ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46 РІШЕННЯ іменем України 20.08.09 р. Господарський суд Донецької області у складі: головуючого судді Марченко О.А., Судді Іванченкової О.М., судді Нестеренко Ю.С. при секретарі судового засідання Гутевич С.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м.Донецьк до відповідача Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк», м.Донецьк про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р., договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. За участю представників сторін: від позивача: Дорошенко Д.П. – представник (за довіреністю б/н від 20.04.2009р.); від відповідача: Могольницька Н.В. – юрисконсульт (за довіреністю №632/11.5.2 від 18.12.2008р.). З 19.08.2009р. о 15год.00хв. по 20.08.2009р. о 16год.00хв. у судовому засіданні оголошено перерву згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України. СУТЬ СПРАВИ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність вимогам законодавства дій сторін щодо укладання та виконання спірного кредитного договору в валюті, відмінній від гривні України. Крім того, як вказує позивач, недійсність основного зобов’язання (кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.) спричиняє недійсність правочинів щодо його забезпечення - іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. Відповідач надав відзив на позовну заяву №300-04-2 від 03.08.2009р., відповідно з яким проти позовних вимог заперечує, посилаючись на наявність у Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” дозволу №79-1 від 20.04.2007р. Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями. Крім того, 20.08.2009р. відповідачем надані пояснення б/н від 20.08.2009р., відповідно з якими відповідач зазначає, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії НБУ. Позивачем надані додаткові пояснення б/н та дати, відповідно з якими останній зазначає, що на виконання кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. Товариством з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” від Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” були отримані кошти у сумі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн. Крім того, позивачем зазначено, що ним на користь відповідача були перераховані грошові кошти у сумі 645000,00 доларів США в якості повернення кредиту та 2588762,35 доларів США і 494935,52грн. в якості сплати процентів за користування кредитними коштами. Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України. Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив: 16.06.2007р. між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» (позичальник) підписаний кредитний договір №69В/2007. Згідно з умовами п.1.1 вказаного кредитного договору відповідач зобов’язався надати позивачу грошові кошти у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії у сумі 13 000 000 доларів США зі строком користування до 17.06.2013р. Одночасно, відповідно до п.1.1, п.8.1 укладеного договору позивач прийняв на себе обов’язок щодо перерахування банку процентів за користування кредитом у розмірі 11,3 відсотків річних на рахунок №20681301003847.840.1 щомісячно до 25 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту. Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору. Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір. Згідно із ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. сторони дійшли згоди, що предметом цього договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі: а) ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США; б) ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ); п.1.1.2 валюта кредитної лінії: а) валюта ліміту кредитування 1 – долар США; б) валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня; п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р. п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування часткою кредиту в гривнях – 16,5 відсотків річних. 17.09.2008р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. За змістом вказаного договору про внесення змін та доповнень, предметом спірного кредитного договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі, ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ на дату надання кредитних коштів позичальнику); п.1.1.2 валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 – долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня; п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р. п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його часткою в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях – 16,5 відсотків річних. Як встановлено судом, Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» грошові кошти в іноземній валюті в сумі 18832871,28 доларів США та в національній валюті України у розмірі 2864000 гривень. За приписами ст.199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 572 Цивільного кодексу України, ст.1 Закону України „Про заставу” передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За приписами ст.3 Закону України „Про заставу” заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Одночасно, згідно ст.4 вказаного нормативно-правового акту предметом застави можуть бути майно та майнові права. Як встановлено судом, з метою забезпечення виконання позивачем своїх обов’язків за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. між сторонами був підписаний договорів застави №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. За змістом п.1.1 вказаного договору заставодавець для забезпечення виконання в повному обсязі зобов’язання за кредитним договором передає у заставу заставодержателю належні йому майнові права, за якими заставодавець є кредитором. Під зобов’язанням у договорі застави №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. (з урахуванням змін, внесених на підставі договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін та доповнень) розуміється зобов’язання заставодавця перед заставодержателем, що випливають з кредитного договору, а саме зобов’язання щодо: - повернення заставодержателю грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: - сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі, ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ); - валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 – долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня; - строк користування кредитом - до 17.06.2013р. - сплати заставодержателю плати за користування кредитом згідно з умовами п.1.1.4 кредитного договору, а саме: плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1 складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування часткою кредиту в гривнях – 16,5 відсотків річних. Згідно п.1.2 вказаного договору (з урахуванням змін, внесених на підставі договору №2 від 29.02.2008р. про внесення змін) майнові права, що є предметом застави, ґрунтуються на договорі інвестування будівництва офісного центру №001-34/8 від 09.01.2008р. та усіх додаткових угодах до нього (договорах про внесення змін), які є його невід’ємними частинами, укладеному між заставодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю „РОСУКРОЙЛ”, яке є боржником заставодавця за вказаним договором інвестування. Предметом застави за цим договором є майнові права за договором інвестування, що належать заставодавцю на момент укладання цього договору, а також ті, що виникнуть у заставодавця згідно із договором інвестування в майбутньому. Загальна вартість майнових прав, що передаються в заставу, встановлена за домовленістю сторін та складає 92 112 000 грн. Одночасно, за змістом ч.1 ст.575 Цивільного кодексу України одним із видів договору застави є іпотека. Відповідно до ст.1 Закону України „Про іпотеку” іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із ст.5 вказаного закону предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна. Як встановлено судом, 16.06.2007р. між позивачем та відповідачем був підписаний договір іпотеки №69Вз/2007. Пунктом 1.1 зазначеного правочину встановлено, що предметом договору є передача іпотекодавцем іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна, вказаного в п.1.3 цього договору, для забезпечення виконання своїх зобов’язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, здійснення оплати за користування кредитом, комісії, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. Предметом договору іпотеки, згідно із п.1.3 іпотечного договору, є приміщення будівлі готельного комплексу з діловим центром (літера А-9) та прибудовою (літера А’-1) площею 5089,5 кв.м, а також підземна автостоянка (літера Г-1) площею 2200,3 кв.м, загальною площею 7289,8 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, буд.87. Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Недодержання вказаного положення, а також пунктів другого, третього, п’ятого, шостого ст.203 Цивільного кодексу України є підставою для недійсності правочину (ст.215 Цивільного кодексу України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як вказувалося вище, Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» звернулося до господарського суду з вимогами про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. Підставами для недійсності кредитного договору позивачем визначено укладення останнього в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, що, на думку позивача, суперечить вимогам законодавства. Недійсність договорів щодо забезпечення зобов’язань позивач нормативно обґрунтовує положеннями ст.548 Цивільного кодексу України. Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, приймаючи до уваги приписи ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України та обставини, наведені позивачем у якості підстави для визнання правочину недійсним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» в частині визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. підлягають задоволенню з урахуванням наступного: Відповідно до змісту ст.7 Господарського кодексу України, ст.4 Цивільного кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Згідно із ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. За приписами ст.35 Закону України „Про Національний банк України” гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовуюється при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Одночасно, як зазначено вище, сторонам у договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Проте, навіть у такому разі грошове зобов’язання виражається в договорі в національній валюті України – гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч.1 ст.524 Цивільного кодексу України. Частиною 2 ст.189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін. Відповідно до ч.2 ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України суд дійшов висновку, що вказаними актами діючого законодавства встановлений вичерпний перелік випадків, коли зобов’язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті, відмінній від гривні України. Такими випадками є визначення ціни в іноземній валюті у зовнішньоекономічному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в іноземній валюті, а також наявність у конкретного суб’єкта господарських відносин виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті у разі дотримання вимог, прямо передбачених законодавством. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням приписів ст.7 Господарського кодексу України, ст.4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. За висновками суду, надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. За приписами ст.14 Господарського кодексу України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Відповідно до ст.2 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із ст.2 Закону України „Про банки та банківську діяльність” документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. При цьому, суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п.1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Як було встановлено судом вище, на момент укладання кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. сторонами було досягнуто домовленості щодо надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті в розмірі 13 000 000 доларів США. Приймаючи до уваги положення п. в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та враховуючи встановлені судом обставини щодо укладання спірного договору на умовах надання кредиту в іноземній валюті, суд дійшов висновку, що вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії. Проте, як встановлено судом, індивідуальна ліцензія на надання Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” та отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» кредиту в іноземній валюті у жодної із сторін за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. відсутня. При цьому, посилання відповідача на лист Національного банку України №28-313/2178 від 29.05. 2001р., за змістом якого на теперішній час здійснення резидентами операцій по наданню та одержанню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, суд до уваги не приймає враховуючи, що відповідно до ст.56 Закону України „Про Національний банк України” нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Діючим законодавством не встановлено нормативного-правового характеру документів, виданих Національним банком України у вигляді листів. Тобто, лист №28-313/2178 від 29.05.2001р. Національного банку України не є джерелом права та нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини в сфері проведення валютних операцій, оскільки носить лише інформативний характер. Одночасно, за висновками суду, якщо на теперішній час обмеження щодо термінів і сум надання та одержання кредитів в іноземній валюті законодавством не встановлені, отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті також потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного: Як вказувалося вище, відповідно до п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” використання іноземної валюти на території України як засобу платежу проводиться на підставі отриманої суб’єктами договірних відносин індивідуальної ліцензії. Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Відповідно до п.1.1.4 кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях – 16,5 відсотків річних. Як було встановлено вище відповідно до банківських виписок, кредит в сумі 18832871,28 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого плата за користування кредитом (проценти) також проводилася Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті або банківських металах за період з червня 2007р. по лютий 2009р. Позивачем зазначено, що ним на користь відповідача були перераховані грошові кошти у сумі 645000,00 доларів США в якості повернення кредиту та 2588762,35 доларів США і 494935,52грн. в якості сплати процентів за користування кредитними коштами. Одночасно, у судовому засіданні 20.08.2009р. відповідач підтвердив, що плата процентів за користування кредитом здійснювались позивачем в іноземній валюті, тобто в доларах США Приймаючи до уваги, що в договорі був визначений обов’язок позивача по оплаті процентів за користування кредитом в іноземній валюті, суд дійшов висновку, що іноземна валюта – долар США – використовувалась у спірних правовідносинах між сторонами як засіб платежу, що потребує наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України. Відповідачем не заперечуеться факт того, що оплата вищевказаних процентів в доларах США є засобом платежу, тобто валютною операцією (протокол судового засідання від 20.08.2009р.). Крім того, оплата позивачем боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, пені та штрафу, стягнення яких в іноземній валюті можливо у випадках, передбачених положеннями розділу 9 кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Проте, як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу». При цьому, наданий відповідачем до матеріалів справи дозвіл №79-1 від 20.04.2007р. Національного банку України (додаток), як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. За висновками суду, наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та не робить укладений кредитний договір законним. Щодо положеннь п.5.4 Інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», відповідно до яких з поточного рахунку в іноземній валюті юридичних осіб-резидентів за розпорядженням власника рахунку здійснюються операції щодо перерахування грошових коштів для погашення заборгованості за отриманим кредитом в іноземній валюті (в тому числі проценти, комісійні, неустойка), то вказаний нормативно-правовий акт регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій, проте не регулює порядок та умови здійснення валютних операцій. Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням змісту кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., судом встановлено, що сторони повинні були отримати дві індивідуальні ліцензії: - індивідуальну ліцензію на надання і одержання кредиту в іноземній валюті відповідно до п. в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”; - індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави відповідно до п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Проте, як свідчать матеріали справи, зазначені індивідуальні ліцензії Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” у встановленому законодавством порядку отримані не були. Як вказувалося вище, відповідно до ч.2 ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Аналогічні положення щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені ст.524 Цивільного кодексу України. Судом встановлено, що у позивача та відповідача відсутня індивідуальна ліцензія на право проведення валютних операцій за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р., передбачених п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, в іноземній валюті, внаслідок чого, з урахуванням приписів ст.198 Господарського кодексу України, ст.524 Цивільного кодексу України, неправомірним є вираження грошових зобов’язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов’язань між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті, та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.ст.189, 198 Господарського кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст.35 Закону України „Про Національний банк України”. Вказані вище обставини також підтверджуються висновками, викладеними у експертному дослідженні Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України. Зокрема, відповідно до змісту зазначеного документу, визначення сторонами у спірному кредитному договорі суми кредитної лінії та процентів за її використання в доларах США суперечить законодавству, в тому числі, нормам щодо обов’язкового вираження грошових зобов’язань в гривні. Крім того, виходячи з того, що валютою кредитної лінії є долар США і, як наслідок, проценти за користування кредитом також повинні сплачуватися в доларах США, при проведенні експертного дослідження науковою організацією зроблено висновок, що одна із сторін повинна була отримати індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти як засобу платежу. За приписами ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, в тому числі, письмовими доказами. При цьому, за змістом ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. За таких обставин, виходячи зі змісту положень ст.ст.32, 36 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає до уваги експертне дослідження Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України як письмовий доказ по справі, та враховує висновки, викладені в ньому, при вирішенні спору, який виник між сторонами. Інші обставини, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог відносно визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., за висновками суду, є неправомірними та безпідставними. Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України. За приписом ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що зміст спірного кредитного договору суперечить переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності договору №69В/2007 від 16.06.2007р., останній є таким з моменту його вчинення. Позов в частині визнання недійсним іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного: Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким були укладені іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Оскільки недійсність договорів обумовлена виною обох сторін, тому судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України. На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст.11, 203, 215, 236, 509, 524, 546, 548, 572, 575, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.14, 174, 173, 189, 193, 198 Господарського кодексу України, Законами України „Про заставу”, „Про іпотеку”, „Про національний банк України”, „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, „Про банки та банківську діяльність”, Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Положенням «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» , ст.ст.4-2, 4-3, 22, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, - ВИРІШИВ: Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м.Донецьк про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. - задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір №69В/2007 від 16.06.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк. Визнати недійсним іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк. Визнати недійсним договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк (за адресою: б-р Шевченко, 13а, м. Донецьк, 83003, код ЄДРПОУ 24453835) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» (за адресою: вул. Артема, 87, м. Донецьк, 83000, код ЄДРПОУ 31178655) витрати по сплаті державного мита в сумі 42грн.50коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу в розмірі 59грн.00коп. Видати наказ після набуття рішенням законної сили. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття. В судовому засіданні 20.08.2009р. оголошено повний текст рішення. Головуючий суддя Суддя Іванченкова О.М. Суддя Нестеренко Ю.С.

Во-первых нужно видеть Ваш договор. Если спор будет рассматривать Печерский суд, то решение получите в течении месяца. Для подачи иска необходима копия договора, копия квитанции о внесении депозита, копия обращения в банк с отметкой о его получении банком о возврате депозита и процентов.Нужна будет помощь в составлении иска, звоните.