[Позичкові і поточні рахунки]

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

від 11 липня 2012 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого - Кузнєцова В. О., суддів: Ізмайлової Т. Л., Кадєтової О. В., Мостової Г. І., Остапчука Д. О., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору поруки дійсним, стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит", третя особа - ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 30 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 16 лютого 2012 року, встановила:

У травні 2010 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит", посилаючись на порушення умов кредитного договору, звернулося в суд з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просило визнати договір поруки N H-84-aisp-2007 від 12 листопада 2008 року, укладений між Банком та ОСОБА_4, дійсним, стягнути з ОСОБА_3 129712 грн. 62 коп. заборгованості за кредитним договором та судові витрати, стягнути з ОСОБА_4 265488 грн. 80 коп. заборгованості за кредитним договором та судові витрати.

У квітні 2010 року ОСОБА_4 звернувся в суд із зустрічним позовом до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит", у якому, посилаючись на обман зі сторони працівників Банку, з урахуванням уточнень, просив визнати договір поруки N H-84-aisp-2007 від 12 листопада 2008 року, укладений між Банком та ОСОБА_4, недійсним та стягнути з Банку на його користь 136832 грн. 29 коп. збитків та судові витрати.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 30 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 16 лютого 2012 року, позов ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" 129712 грн. 62 коп. заборгованості по кредиту, 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У решті позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано договір поруки N H-84-aisp-2007 від 12 листопада 2008 року, укладений між Банком та ОСОБА_4, недійсним.

Стягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_4 136832 грн. 29 коп. збитків та 220 грн. судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частково задовольняючи позов ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит", суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідачка ОСОБА_3 належним чином не виконувала умови кредитного договору, тому позивач має право задовольнити свої вимоги шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором з урахуванням процентів та пені.

Задовольняючи зустрічний позов та визнаючи договір поруки недійсним, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що працівниками Банку ОСОБА_4 навмисно був введений в оману щодо обставин, які мають істотне значення шляхом замовчування фактичних даних щодо природи правочину, зокрема відсутності предмету основного зобов'язання.

Проте, з такими висновками судів погодитися не можна, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", в особі філії "Південне регіональне управління" та ОСОБА_3 13 вересня 2007 року було укладено кредитний договір N H-84-aisp-2007, згідно якого Банк надав останній у тимчасове користування 36403 доларів США, що еквівалентно 288526 грн. 54 коп., на період з 13 вересня 2007 року по 12 вересня 2014 року зі сплатою відсотків за користування кредитом, з цільовим призначенням - придбання транспортного засобу.

З метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору 13 вересня 2007 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_3 було укладено договір застави транспортного засобу, згідно якого Банку було передано в заставу автомобіль марки "NISSAN X-TREIL", 2007 року випуску, шасі N JNITBNT31U0002145, серія ВТС N 014526.

У зв'язку з неналежним виконанням боржником зобов'язання за кредитним договором, заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 19 травня 2008 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" 178414 грн. 23 коп. заборгованості за кредитним договором, 1904 грн. 10 коп. за прострочені відсотки та 762 грн. 42 коп. пені станом на 05 березня 2008 року.

12 листопада 2008 року у порядку забезпечення кредитного договору між ОСОБА_4 та ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було укладено договір поруки N H-84-aisp-2007, за умовами якого ОСОБА_4 взяв на себе зобов'язання у випадку неналежного виконання боржником зобов'язань за зазначеним кредитним договором відповідати перед банком нарівні з ОСОБА_3 як солідарні боржники. (пп. 2.1, 2.2 договору поруки).

Згідно ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно п. 3.9 кредитного договору у разі несвоєчасного повернення кредиту або несвоєчасної сплати процентів за користування кредитними ресурсами, як у випадку настання строку повернення кредиту (його частини) та/або строку сплати процентів, так й у випадку виникнення відповідно до умов цього Договору зобов'язання позичальника достроково повернути кредитні ресурси та сплатити проценти, Банк має право видати наказ про примусову сплату боргового зобов'язання.

Обґрунтовуючи підставність позову, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" посилалось на те, що ОСОБА_3 не своєчасно сплачувала щомісячні платежі за користування кредитними коштами, внаслідок чого за період з 11 вересня 2007 року по 05 травня 2010 року виникла заборгованість за договором в розмірі 364908 грн. 47 коп., яку Банк просив стягнути у солідарному порядку з відповідачів.

Наслідки порушення договору позичальником передбачені ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України, відповідно до яких, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин, коли ОСОБА_3 зобов'язання по кредитному договору виконувала не належним чином, то ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у відповідності до ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України вправі вимагати дострокового стягнення заборгованості по кредитному договору, у тому числі солідарно і з ОСОБА_4 як поручителя.

Оскільки зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, то дострокове присудження до виконання основного зобов'язання в натурі не тягне його припинення з дня набрання законної сили рішення суду і не виключає стягнення процентів, пені і збитків та інших штрафних санкцій, передбачених угодою, до дня фактичного задоволення вимоги(повного розрахунку).

Звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв'язку з порушенням умов договору згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань. Це спосіб цивільно-правової відповідальності боржника. У подальшому при невиконанні рішення суду у кредитора виникає право стягнути суми, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

У порушення ст. ст. 212 - 214 ЦПК України, не визначившись з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що кредитний договір, який був чинним на момент укладання оспорюваного договору поруки, міг бути забезпечений у будь-який спосіб, передбачений чинним законодавством, у тому числі і порукою.

Наявність заочного рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 19 травня 2008 року, яким з ОСОБА_3 на користь банку стягнуто заборгованість по кредитному договору станом на 2008 рік, не свідчить про припинення основного зобов'язання за кредитним договором та відсутність підстав для укладання з ОСОБА_4 договору поруки за вказаним договором після набрання чинності зазначеним рішенням суду.

Вирішуючи питання про наявність у діях банку ознак обману щодо надання достовірної інформації при укладанні оспорюваного договору поруки, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що зазначений договір підписано власноручно ОСОБА_4 та не врахував, що актом державного виконавця про опис та арешт майна від 24 вересня 2009 року заставний автомобіль було передано на відповідальне зберігання ОСОБА_4

Зазначені обставини свідчать про обізнаність ОСОБА_4 про існування рішення суду про дострокове стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором.

Зазначаючи про наявність в діях банку ознак обману по відношенню до ОСОБА_4, суд у порушення ст. 212 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув та належної оцінки їм не дав.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, у порушення ст. 303 ЦПК України, на зазначене уваги не звернув і апеляційний суд.

Зазначені порушення процесуального закону унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та є у відповідності до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування ухвалених у даній справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 30 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 16 лютого 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: Т. Л. Ізмайлова

О. В. Кадєтова

Г. І. Мостова

Д. О. Остапчук

© ТОВ "Інформаційно-аналітичний центр "ЛІГА", 2013

© ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2013

[Позичкові і поточні рахунки]

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 22 грудня 2010 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Патрюка М. В., суддів - Григор'євої Л. І., Гуменюка В. І., Жайворонок Т. Є., Луспеника Д. Д., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 24 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 7 грудня 2009 року, встановила:

У травні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що в січні 2007 року вона позичила в борг ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 689962 грн., про що була надана відповідна розписка, в якій обумовлювалося, що борг буде повернутий на її вимогу. Оскільки відповідач ухиляється від повернення грошових коштів, позивачка, уточнивши позовні вимоги, просила суд стягнути з відповідача борг у розмірі 689962 грн., три проценти річних у розмірі 18784 грн. та індекс інфляції в розмірі 107629 грн. 51 коп. за невиконання боргового зобов'язання, 100 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 24 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 7 грудня 2009 року, позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 689962 грн., індекс інфляції в розмірі 6713 грн. 33 коп., три проценти річних у розмірі 27598 грн. 48 коп., 1700 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; у решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" справа розглядається за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року (в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до висновку почеркознавчої експертизи розписка від 1 лютого 2008 року підписана саме відповідачем і є підтвердженням укладення договору позики між сторонами. Також положення ст. 625 ЦК України передбачають сплату боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивач посилалась на те, 1 лютого 2008 року ОСОБА_4 надав їй розписку про те, що на 1 лютого 2008 року його борг перед нею складає 689962 грн., який він зобов'язався повернути на її вимогу (а. с. 104).

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 зазначав, що не складав і не підписував розписку від 1 лютого 2008 року та взагалі 1 лютого 2008 року знаходився на території Росії.

Проте суд належним чином зазначених доводів не перевірив; усупереч вимогам ст. ст. 214, 215 ЦПК України не встановив та не зазначив у рішенні, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися заперечення, якими доказами вони підтверджуються; не навів доводів, що їх спростовують. Крім того, суд відмовив у витребуванні відповідних доказів від митно-пограничних органів Росії, не навівши правових підстав такої відмови.

Як на доказ, що безперечно свідчить про те, що підпис у розписці виконаний відповідачем, суд послався на висновок судово-почеркознавчої експертизи N 5066/02 від 18 листопада 2008 року (а. с. 173 - 178).

При цьому суд першої інстанції, посилаючись на указаний висновок експертизи, не врахував, що для проведення такого дослідження суд повинен надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року N 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах", при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати, чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи, достатність поданих об'єктів дослідження, узгодженість висновку з матеріалами справи.

Проте питання відібрання експериментальних зразків підпису (почерку) ОСОБА_4 судом не розглядалось, а в якості документів, що містять зразки його підпису, експерту були направлені документи, надані позивачкою.

Разом з тим факт перебування ОСОБА_4 1 лютого 2008 року на території Росії підтверджується доданими до касаційної скарги матеріалами, а саме наданим Управлінням Федеральної міграційної служби по Ростовській області роздрукуванням інформації з бази даних. Ці матеріали підлягають перевірці, оскільки відповідач на ці обставини посилався як в суді першої інстанції, так і при подачі апеляційної скарги, проте вони залишитись без належної правової уваги судів.

Також суд до наведених заперечень відповідача віднісся формально, порушив вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка зобов'язує суд сприяти всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, зокрема: роз'яснити право про можливість призначення відповідної експертизи, попередити про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Отже, суд не звернув уваги на клопотання представника відповідача про необхідність призначення повторної почеркознавчої експертизи, оскільки це має значення для правильного та об'єктивного вирішення спору, однак таке клопотання було залишене судом узагалі без розгляду, а повторно подане аналогічне клопотання - без задоволення.

За таких обставин ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 24 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 7 грудня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М. В. Патрюк

Судді: Л. І. Григор'єва

В. І. Гуменюк

Т. Є. Жайворонок

Д. Д. Луспеник

УХВАЛА 22.12.2010 №6-4994св10

© ТОВ "Інформаційно-аналітичний центр "ЛІГА", 2013

© ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2013

[Позичкові і поточні рахунки]

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 18 липня 2012 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Яреми А. Г., судді: Григор'євої Л. І., Жайворонок Т. Є., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Лященко Н. П., Онопенка В. В., Романюка Я. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_11 про стягнення коштів за договором позики встановила:

У квітні 2010 року ОСОБА_9 звернулася до суду із позовом, мотивуючи вимоги тим, що 7 листопада 2007 року вона за договором позики передала відповідачам 1 тис. доларів США та 750 грн., які вони зобов'язувались повернути до 28 листопада 2008 року та сплачувати щомісячно 10 відсотків за користування коштами, про що написали розписку. Вказувала, що у квітні 2008 року відповідачі повернули їй лише частину коштів в розмірі 100 доларів США та 75 грн. Просила стягнути з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 7135 грн. 50 коп. основного боргу та 20588 грн. відсотків за користування коштами.

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 18 травня 2010 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_11 та ОСОБА_10 на користь ОСОБА_9 7132 грн. 50 коп. основного боргу за договором позики, 20588 грн. процентів від суми позики, судовий збір в сумі 277 грн. 21 коп. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 22 липня 2010 року рішення міського суду скасовано. Стягнуто з ОСОБА_11 та ОСОБА_10 солідарно на користь ОСОБА_9 7132 грн. 50 коп. основного боргу, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 549 грн. 90 коп., 71 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року касаційну скаргу ОСОБА_9 відхилено.

У лютому 2012 року ОСОБА_9 подала заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до правовідносин сторін - фізичних осіб із договору позики.

В обґрунтування заяви ОСОБА_9 додала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, в якій, на думку заявниці, по-іншому застосована зазначена правова норма.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2012 року справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_11 про стягнення коштів за договором позики допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_9, суд першої інстанції виходив з факту укладення сторонами - фізичними особами договору позики, за умовами якого позикодавець має право одержувати щомісячно від позичальників 10 % від суми позики.

Оскільки відповідачі не виконали умови договору, суд на підставі ст. ст. 525, 526, 530, ч. 3 ст. 545, 536, ч. 1 ст. 1046, 1048 ЦК України стягнув на користь позивачки суму боргу та проценти за користування коштами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку про те, що на правовідносини сторін поширюється дія Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", з урахуванням яких ОСОБА_9 не мала визначених цим законом повноважень на надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів.

В той же час, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, що надана заявницею як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, в справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_12 про стягнення позики та процентів за користування коштами, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій, зазначав, що суди помилково застосували до спірних правовідносин Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки цей закон регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, який на правовідносини фізичних осіб, які не є учасниками ринку фінансових послуг, не поширюється.

Таким чином, вбачається неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм ст. ст. 1046 - 1048 ЦК України та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в частині права позикодавців - фізичних осіб на отримання від позичальників обумовлених договором процентів за користування позикою (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні одних і тих самих норм права - ст. 1048 ЦК України та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", Верховний Суд України виходить із такого.

Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року, який набрав чинності 23 серпня 2001 року, встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії та регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам.

В Законі зазначено, що його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

У частинах 1, 2 ст. 2 Закону, які визначають сферу його дії, вказано, що він регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з наданням фінансових послуг.

Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності.

Визначення фінансових установ дано у п. 1 ст. 1 Закону.

У п. 7 ст. 1 Закону наведено вичерпний перелік суб'єктів, на яких поширюється дія цього Закону. Це - учасники ринків фінансових послуг, до яких відносяться юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та споживачі таких послуг. При цьому Закон розповсюджує свою дію не на усі юридичні особи, а лише на ті, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг.

В ч. 4 ст. 5 Закону вказано, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Визначення фінансової послуги наведено у п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Перелік видів фінансових послуг міститься у ст. 4 Закону, до яких, зокрема, належать надання коштів у позику та надання поручительства.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що сфера дії Закону за суб'єктним складом учасників є обмеженою і не поширюється на: по-перше, юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами; по-друге, фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Позивачка за своїм правовим статусом не відноситься ні до юридичних осіб, ні до суб'єктів підприємницької діяльності, які відповідно до Закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, а відтак відсутні підстави застосування положень цього Закону до спірних правовідносин.

У свою чергу поняття "фінансова послуга" не пов'язане лише із фінансовими установами.

Аналіз норм чинного законодавства (зокрема п. п. 6, 7 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. ст. 553, 1046 ЦК України) дає підстави для висновку, що окремі послуги, які відносяться до фінансових послуг (наприклад, надання коштів у позику, поручительства) можуть надаватися не тільки фінансовими установами, які є учасниками ринку з надання фінансових послуг або юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але і фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Якщо Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" регулює відносини лише за участю учасників ринків фінансових послуг, то регулювання відносин між фізичними особами, зокрема щодо договорів позики, поруки регулюються нормами ЦК України (ст. ст. 553 - 559, 1046 - 1053).

Договір позики як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб'єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Таким чином, слід дійти висновку, що Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. ст. 1046 - 1048 ЦК України.

До зазначеного висновку слід дійти і з урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону у часі), виходячи з яких у випадку колізії законів (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного і того ж питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у випадку, коли про скасування старих норм прямо зазначено у новому законі, так і у випадку, коли таких застережень у новому законі немає.

Відтак, ураховуючи, що ОСОБА_9 не відноситься до суб'єктів, на яких поширюється дія Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (не є учасником ринку фінансових послуг), суд апеляційної інстанції, з яким погодився касаційний суд, дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року в частині відмови ОСОБА_9 в задоволенні позову про стягнення відсотків за користування коштами за договором позики підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 360 2, 360 3, 360 5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБА_9 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2011 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_9 про стягнення відсотків за користування коштами за договором позики скасувати, передати справу в цій частині на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий А. Г. Ярема

Судді: Л. І. Григор'єва

Т. Є. Жайворонок

В. В. Онопенко

Н. П. Лященко

М. В. Патрюк

Л. І. Охрімчук

Я. М. Романюк

* * *

Правова позиція

(постанова Верховного Суду України від 18 липня 2012 року N 6-79цс12)

Договір позики як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб'єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Таким чином, слід дійти висновку, що Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. ст. 1046 - 1048 ЦК України.

ПОСТАНОВА від 18.07.2012 р. №6-79цс12 ____________

© ТОВ "Інформаційно-аналітичний центр "ЛІГА", 2013

© ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2013

[ОБЬЯВА]

[16:56:16] kristy: http://censor.net.ua/news/236097/zavtra_v_...ovaya_politsiya

[16:56:30] kristy: Завтра, в понедельник, президент Виктор Янукович подпишет положение о Министерстве доходов и сборов, включив в структуру госоргана финансовую полицию.

[Позичкові і поточні рахунки]

многие ищут решение по поточным щетам

но в цивил процесах их не находят

дело в том что отсутствие поточного щета это уже не выполнение правочина а как нас поправляет уважаемый нб --правонарушение и имеет отношениюе к адм и уг кодексы

СКИДЫВАЮ НАЙДЕНЫЕ ВАСИЛИЕМ РЕШЕНИЯ в которых более менее пересекаеися тема щетов

рекоменду просмотреть в каждом есть зерно которое может прорости

14.12.2011 – 20.12.2011, № 50

СУДЕБНАЯ ПРАКТИКА

ВХСУ: о нюансах решения споров с участием банков

Взаимоотношения банков с юридическими и физическими лицами занимают отдельную нишу в системе предоставления финансовых услуг в связи с необходимостью привлечения денежных средств как частными лицами, так и компаниями. Как показывает судебная практика, позиция банков зачастую противоречит установленным законодательным нормам, тем самым нарушая права и должников, и вкладчиков, а соответственно, решение проблем, возникающих у клиентов с банками, которые в последнее время носят массовый характер, можно с уверенностью назвать одной из первоочередных задач государственной власти. Ведь отечественная законодательная база настолько разносторонняя и содержит столько противоречий и неясностей, что внесудебное урегулирование возникающих конфликтов практически невозможно. Вместе с тем законодатель также не конкретизирует порядки судебного рассмотрения возможных конфликтов в банковской сфере, что делает процесс однозначной трактовки норм закона задачей непосильной как для судов, так и для юристов.

ВХСУ в порядке предоставления информации и для учета в рассмотрении указанной категории дел подвел итоги применения норм права при решении споров с участием банков. В частности, в своем обзорном письме «О некоторых вопросах практики решения споров при участии банков (по материалам дел, рассмотренных в кассационном порядке Высшим хозяйственным судом Украины)» ВХСУ разъяснил некоторые нюансы валютного регулирования, кредитования, ипотеки и лицензирования валютных операций.

Для разъяснения основных юридических нюансов обеспечения ипотекой ВХСУ привел к примеру правовую позицию в деле по иску заемщика о признании ипотечного договора недействительным.

Так, между заемщиком и банком был заключен генеральный договор о кредитовании и проведении других активных банковских операций, а также ипотечный договор, обеспечивающий требование по генеральному договору. Позже в рамках генерального договора была открыта кредитная линия согласно заключенному сторонами кредитному договору. Требование о признании ипотечного договора недействительным было мотивировано тем, что его условиями было обеспечено выполнение денежного обязательства, не существовавшего на момент его заключения, так как кредитная линия была открыта позже.

Отметим, что в соответствии с гражданским законодательством сделка должна быть направлена на реальное наступление правовых последствий, обусловленных ею, а залогом при этом может быть обеспечено требование, которое может возникнуть в будущем.

Вместе с тем частью 4 статьи 3 Закона «Об ипотеке» установлено, что ипотекой может быть обеспечено выполнение действительного обязательства или удовлетворение требования, которое может возникнуть в будущем на основании договора, уже вступившего в силу.

Следовательно, ипотекой обеспечиваются как существующие обязательства, так и требования, которые могут возникнуть в будущем на основании действующих договоров.

Ипотекой обеспечиваются реально существующие обязательства и требования, которые могут возникнуть в будущем, в том числе обязательства на основании генерального договора на осуществление кредитования и проведения других активных банковских операций

Из этого следует, что в случаях когда ипотечным договором обеспечено требование банка как ипотекодержателя по действующему генеральному договору, а также когда самим договором определены содержание и размер основного обязательства, срок и порядок его выполнения, описание предмета ипотеки, достаточное для его идентификации, то такой договор не противоречит требованиям законодательства.

ВХСУ обратил внимание также на возможность взыскания сумм инфляционных потерь и процентов годовых, начисленных за период действия моратория на удовлетворение требований кредиторов, в связи с невозвращением банковского вклада в срок.

Согласно статье 85 Закона «О банках и банковской деятельности» в течение действия моратория не начисляются неустойка и другие финансовые санкции за неисполнение или ненадлежащее исполнение обязательств перед кредиторами.

В то же время в случае когда банковский вклад не возвращен в определенный срок, банк обязан выплатить инфляционные потери и проценты годовых, даже если названные суммы начислены за период действия моратория. Такая правовая позиция обусловлена тем, что инфляционные потери и проценты годовых не относятся к штрафным санкциям, которые не могут начисляться в период действия моратория.

Действие моратория на удовлетворение требований кредиторов банка не распространяется на начисление инфляционных потерь и процентов годовых, поскольку такие суммы не являются санкциями за неисполнение или ненадлежащее исполнение денежного обязательства

Так, право кредитора требовать выплату долга с учетом индекса инфляции и процентов годовых, как способ защиты имущественных прав, является возмещением материальных потерь от обесценивания денежных средств и получении компенсации за пользование удерживаемыми средствами. При этом такие инфляционные потери и проценты входят в состав денежного обязательства и не имеют никакого отношения к финансовым санкциями.

Извечные дебаты относительно необходимости получения резидентами индивидуальной лицензии для получения или предоставления кредитов в иностранной валюте также не остались без внимания ВХСУ. Высший суд подчеркнул, что НБУ выдает индивидуальные и генеральные лицензии на осуществление валютных операций. При этом генеральные лицензии выдаются коммерческим банкам и другим финучреждениям на осуществление валютных операций, не требующих индивидуальной лицензии, а индивидуальные лицензии – резидентам и нерезидентам на осуществление разовой валютной операции (предоставление или получение кредита) на период, необходимый для осуществления такой операции.

Операции по предоставлению и получению резидентами кредитов в инвалюте требуют индивидуальной лицензии лишь в случаях, когда сроки и суммы таких кредитов превышают установленные пределы, которые, в свою очередь, законодательно не установлены. Учитывая отсутствие граничных пределов сумм кредитования, резиденты не нуждаются в индивидуальной лицензии для предоставления или получения кредитов. Кроме того, использование иностранной валюты как средства платежа без лицензии разрешается в тех случаях, когда инициатором или получателем по валютной операции является уполномоченный банк с наличием генеральной лицензии НБУ.

Резиденты, планирующие предоставлять и получать кредиты в инвалюте, не обязаны получать индивидуальную лицензию, если банк имеет соответствующую генеральную лицензию НБУ на осуществление таких операций

Обязанность банков выплачивать проценты за пользование денежными средствами, находящимися на счете клиента (юридических и физических лиц), – вопрос, который также попал в категорию актуальных.

Так, согласно статьям 1066, 1068 ГК по договору банковского счета банк обязуется принимать и зачислять на открытый клиентом счет денежные средства, перечислять и выдавать соответствующие суммы со счета, при этом имеет право использовать денежные средства на счете, а клиент обязан оплатить расчетно-кассовое обслуживание счета.

Вместе с тем за пользование денежными средствами на счете клиента банк выплачивает проценты, сумма которых зачисляется на этот же счет. Размер таких процентов устанавливается договором, а если договором такой размер не установлен, проценты выплачиваются в размере учетной ставки НБУ (ст. 1061 ГК).

ВЫВОД:

Из письма ВХСУ на заметку можно взять следующее:

1) Ипотекой обеспечиваются реально существующие обязательства и требования, которые могут возникнуть в будущем, в том числе обязательства на основании генерального договора на осуществление кредитования и проведения других активных банковских операций.

2) Действие моратория на удовлетворение требований кредиторов банка не распространяется на начисление инфляционных потерь и процентов годовых, поскольку такие суммы не являются санкциями за неисполнение или ненадлежащее исполнение денежного обязательства.

3) Резиденты, планирующие предоставлять и получать кредиты в инвалюте, не обязаны получать индивидуальную лицензию, если банк имеет соответствующую генеральную лицензию НБУ на осуществление таких операций.

4) При отсутствии в договоре банковского счета условия о размере процентов за пользование денежными средствами клиента банк выплачивает проценты в размере учетной ставки НБУ.

Ирина Тодоренко,

«ЮРИСТ & ЗАКОН»

© ТОВ "Інформаційно-аналітичний центр "ЛІГА", 2013

© ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2013

[Решение Киевского апелляционного хозсуда оставленное в силе ВХСУ об отказе банку Креди Агриколь во взыскании по не заключенному договору]

Олег, это не будет доказательством, поскольку легко доказывается, что "на момент получения" кредита договор залога был (справку возьмут). Данные в реестре отягощений действительно хранятся 5 лет, потом отягощение автоматически снимается (автомобили и т.п.).

в моем случае еще почти год до снятия отягощения ---8 мес

какую справку !!! догоор зал не заключался

[Решение Киевского апелляционного хозсуда оставленное в силе ВХСУ об отказе банку Креди Агриколь во взыскании по не заключенному договору]

Ну-у, сам Игорь Осипович в коллегии... Козак И.О. - председатель гражданской палаты апелляционного суда Тернопольской области.

...Все здесь в рамках Системы: есть доказательства с уголовного дела, при таких ситуациях Тернопольская апелляция запросто "отпускает" заемщика. Второй вариант - если подпись на документах не заемщика и это установлено судебно-почерковедческой экспертизой, поэтому и добиться проведения почерковедческой экспертизы - раз плюнуть (из практики).

Во всех остальных случаях - "зась", дадут по шапке. В поле маневра судьи входит разве что право уменьшения пени либо обязательство пересчета цифр при уж очень обоснованном сопротивлении...

Добиться этого самого уголовного дела сложно очень, пока никому не удалось...

да именно открытие уголовного скорей всего дало результат ...

но не стоит сбрасывать и попытку открыть уголовное дело !!!

ведь сама проверка или запросы \при возбуждении -сбор сведений \ тоже дает свой результат ..

у многих отсутствуют дог залога \ лидер в этом сами знаете кто \

периоб хранения записи в реестре обтяжень 5 лет ... вчерась получил выписку их днепропетровского филиала реестра обтяжень о том что запись о обтяженни удалена ... думаю что это результат запроса ментов \на основании какого договора залога сделана запись в реестр при вообще отсутствии такого договора ..

теперь остается взять от себя выписку у нотариуса о отсутствии обтяження \\150 гр\\

и эот будет доказов не заключонности кред заставного ..так как договор залога это составная часть кред договора ..

и это все на фоне не полученной фин услуги

дерзайте

[Решение Киевского апелляционного хозсуда оставленное в силе ВХСУ об отказе банку Креди Агриколь во взыскании по не заключенному договору]

Re:суд с Приватом, Сегодня, 21:15

Новичок

*Группа: Пользователи

Сообщений: 0

Пользователь №: 12,435

Регистрация: 5.2.2013

\\\доброе время суток!

я выиграл суд в первоц инстанции.

19,03 заберу решение суда.

тепер буду ждать апеляцию.

большое Вам спасибо Ваши советы были очень к стати!!!

СПАСИБО!!!! \\\

[ПЕНЯ !!!!]

В КРАЦЕ ЧТО ЭТО НАМ ДАЕТ !!!

дело в том что как правило в исковых требованиях банка присутствует пеня и штраф ...

но тут возникает противоречие а точнее законное возражение

А МОЖЕТ ЛИ ПРИМЕНЯТСЯ ПЕНЯ К ГРОШОВОМУ ДОГОВОРУ

ЭТО НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО ЗАКОНОМ !!!

Стаття 625. Відповідальність за порушення грошового

зобов'язання

1. Боржник не звільняється від відповідальності за

неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

2. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання,

на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням

встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також

три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір

процентів не встановлений договором або законом.

КРЕДИТ И ПОЗЫКА ЭТО грошове забовьязання

[ПЕНЯ !!!!]

Приймаючи рішення про стягнення сум за кредитним договором, суду слід керуватись положенням ч. 1 ст. 1050 ЦК та виходити з того, що стягнення сум (процентів) за ст. 1048 ЦК є платою (винагородою) за користування грошовими коштами, а стягнення сум згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК - заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

У справах, що розглядалися судами, предметом неустойки були лише грошові кошти, розмір яких встановлювався договором. Як правило, суди правильно визначали цей розмір. При цьому враховували положення ч. 3 ст. 551 ЦК щодо зменшення розміру неустойки, якщо він значно перевищував розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проте суди не завжди застосовували зазначене положення закону та стягували неустойку в сумі, що в кілька разів перевищувала розмір заборгованості.

Зокрема, рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 3 лютого 2009 р. у справі N 2-502-09 достроково розірвано договір кредиту, який укладений між кредитною спілкою "Альянс Україна" і В., та стягнуто з останнього на користь кредитної спілки: неповернутий кредит у сумі 5 тис. 610 грн., проценти за користування кредитом у розмірі 11 тис. 417 грн. і неустойку в сумі 32 тис. 429 грн.

Хоча зазначене положення закону є правом, а не обов'язком суду, однак, якщо наявні такі обставини, то вони мають ураховуватися судом у разі, якщо на це посилається боржник і просить зменшити розмір неустойки. При цьому на виконання вимог ст. 215 ЦПК суд повинен в обов'язковому порядку мотивувати свій висновок.

Істотними обставинами в розумінні ст. 551 ЦК можна вважати ступінь виконання зобов'язання боржником, наприклад, дострокове погашення кредиту та процентів, доведений матеріалами справи тяжкий майновий стан боржника, інші інтереси сторін (а не лише боржника), які заслуговують на увагу.

Складні питання у судовій практиці щодо кредитних договорів

(Лист, Верховний Суд|Судова палата у цивільних справах Верховного Суду, від 07.10.2010, "Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки)")

[ПЕНЯ !!!!]

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

від 18 серпня 2010 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Гнатенка А. В., суддів: Гуменюка В. І., Костенка А. В., Косенка В. Й., Луспеника Д. Д., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Васильківського районного суду Запорізької області від 8 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року, встановила:

У лютому 2009 року закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просило стягнути з відповідача на користь банку заборгованість станом на 30 грудня 2008 року в розмірі 56353 грн. 14 коп. за кредитним договором від 27 жовтня 2006 року N ZPVAAU19082372, відповідно до якого 30 жовтня 2006 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 12476 доларів 10 центів США зі сплатою за користування кредитом 12 % за рік на суму залишку заборгованості за кредитом строком до 27 жовтня 2011 року, посилаючись на те, що в разі порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту кредитор має право вимагати від боржника дострокового повернення всієї суми кредиту.

У серпні 2009 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" уточнило свої позовні вимоги та просило стягнути з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором станом на 29 липня 2009 року в розмірі 46228 грн. 88 коп.

Зазначало, що 27 жовтня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено договір N ZPVAAU19082372, відповідно до якого 30 жовтня 2006 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 12476 доларів 10 центів США зі сплатою за користування кредитом 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом строком до 27 жовтня 2011 року.

Рішенням Васильківського районного суду Запорізької області від 8 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року, у задоволенні позову ЗАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

ЗАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Васильківського районного суду Запорізької області від 8 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом установлено, що 27 жовтня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено договір N ZPVAAU19082372, відповідно до якого останній отримав кредит для придбання автомобіля в розмірі 9600 доларів США та 2876 доларів 10 центів США на сплату страхових платежів, а всього 12476 доларів 10 центів США зі сплатою за користування кредитом 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструмента в розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту щомісяця, процентів за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення моніторингу. Кредит надано строком до 27 жовтня 2011 року. Щомісячний платіж установлений у сумі 227 доларів 80 центів США.

Пунктом 2.3.3 кредитного договору N ZPVAAU19082372 передбачено право позивача при порушенні відповідачем умов договору на власний розсуд в односторонньому порядку змінити умови договору, зокрема зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії, відсотків, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі, шляхом направлення відповідного повідомлення.

Крім того, зазначеним пунктом договору передбачено право позичальника розірвати договір у судовому порядку або в односторонньому порядку. При цьому в останній день дії договору відповідач зобов'язався повернути позивачу суму кредиту в повному обсязі, винагороду та проценти за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов'язання за договором.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ЗАТ КБ "ПриватБанк" не заявляло вимог про дострокове розірвання кредитного договору, укладеного з ОСОБА_3, а відтак не має права на дострокове стягнення суми кредиту в повному обсязі.

Крім того, позивачем не надані доказі того, що відповідачеві надсилалось повідомлення про односторонню зміну умов договору у зв'язку з порушенням останнім умов цього договору, зокрема про зобов'язання достроково повернути кредит, сплатити винагороду, комісію, проценти, виконати інші зобов'язання за цим договором у повному обсязі.

Однак із висновками судів погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання із порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Нормами ст. 1050 ЦК України передбачено, що в разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України незалежно від сплати процентів, належних йому згідно з вимогами ст. 1048 ЦК України.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України

Отже, за змістом викладених вище норм закону звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв'язку з порушенням умов договору не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'язань. Це є спосіб цивільно-правової відповідальності боржника.

Висновок суду про те, що в разі незаявлення банком вимоги про розірвання кредитного договору він має право лише на отримання суми заборгованості, що утворилася на час ухвалення рішення, також не можна вважати правильним, оскільки він суперечить нормам ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції в порушення норм ст. 214 ЦПК України належним чином не визначив, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, а послався в мотивувальній частині свого рішення на ч. 1 ст. 1050 ЦК України, залишивши поза увагою вимоги ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, у порушення норм ст. 303, 307 ЦПК України допущених судом першої інстанції помилок не виправив і залишив рішення без змін.

За такого порушення норм матеріального та процесуального права, допущеного як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Васильківського районного суду Запорізької області від 8 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року скасувати.

Справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

А. В. Гнатенко

Судді:

В. І. Гуменюк

В. Й. Косенко

А. В. Костенко

Д. Д. Луспеник

УХВАЛА від 18.08.2010 Справа № 6-2596св10

[ПЕНЯ !!!!]

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА

від 2 вересня 2009 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Сеніна Ю. Л., суддів: Барсукової В. М., Григор'євої Л. І., Гуменюка В. І., Охрімчук Л. І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, встановила:

У червні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Зазначав, що 30 липня 2004 року він уклав з відповідачем договір позики, за умовами якого передав ОСОБА_2 у власність 44500 грн., а останній зобов'язувався повернути таку ж суму коштів за першою його вимогою, але не раніше семи днів.

31 грудня 2005 року він направив відповідачу телеграму про повернення боргу. Посилаючись на те, що позичальник боргу не повернув, просив стягнути на його користь 44500 грн. основного боргу та 760126 грн. 35 коп. пені, з урахуванням індексу інфляції.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 1 листопада 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. З ОСОБА_2 на його користь стягнуто 44500 грн. заборгованості за договором позики та 760126 грн. 35 коп. пені за несвоєчасне повернення боргу.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 22 квітня 2008 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 1 листопада 2007 року в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення боргу скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 44500 грн. процентів і інфляційних коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині стягнення з нього процентів і пені та ухвалити нове рішення про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 6007 грн. 50 коп. за прострочення повернення суми позики, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Судові рішення в частині стягнення боргу за договором позики сторонами не оскаржуються.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 і стягуючи на його користь 760126 грн. 35 коп. пені, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 з 10 січня 2006 року прострочив виконання грошового зобов'язання, а тому повинен сплатити пеню в зазначеному розмірі.

Скасовуючи в цій частині судове рішення, суд апеляційної інстанції вважав, що сума проценті за користування взятими у борг грошима з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання повинна становити 44500 грн., тобто дорівнювати сумі основного боргу.

Однак з таким висновком судів погодитись не можна.

Судом установлено, що 30 липня 2004 року сторони уклали в письмовій формі договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 44500 грн., а останній зобов'язався повернути позикодавцеві таку ж суму коштів за першою вимогою, та сплатити три проценти від суми позики за кожен день прострочення повернення позики.

31 грудня 2005 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 телеграму з вимогою про повернення взятих у борг коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму згідно з вимогами даного Кодексу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування двох різновидів процентів (індексу інфляції та трьох процентів річних) здійснюється кумулятивно шляхом складання процентів за користування сумою позики та процентів від простроченої суми.

Три проценти річних від суми простроченої позики нараховується від дня, коли сума позики мала бути повернута, до дня її фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, передбачених договором позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до вимог ст. ст. 549 - 552 ЦК України.

Зазначена неустойка нараховується у грошовій або майновій формі від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів за договором позики відповідно до вимог ст. 1048 ЦК України.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, підлягає застосуванню, та не взяв до уваги, що відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Крім того, суд не перевірив належним чином проведених позивачем розрахунків щодо обрахування пені в сумі 760126 грн. 35 коп. та не взяв до уваги, що згідно зі ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється позовна давність один рік.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув; у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України належним чином не перевірив наведених в апеляційній скарзі доводів; у рішенні не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовуються такі доводи; змінюючи рішення в частині розміру неустойки, безпідставно вважав, що спірні відносини не врегульовані законом; у рішенні не зазначив наявність правових підстав для зменшення розміру неустойки.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині заявлених позовних вимог про стягнення неустойки підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 1 листопада 2007 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 22 квітня 2008 року в частині заявлених позовних вимог про стягнення неустойки скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

Ю. Л. Сенін

Судді:

В. М. Барсукова

Л. І. Григор'єва

В. І. Гуменюк

Л. І. Охрімчук

Ухвала від 02.09.2009, справа №6-14468 св08

[ПЕНЯ !!!!]

ТЕМА ЗАМЕЧЕНА ВАСИЛЕМ

ст 1050 цку

ПЕНЯ

Пунктом 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної події, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У пункті 1 статті 1050 ЦК України зазначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов’язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, які нараховуються від дня коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У пунктах 1, 2 статті 625 ЦК України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 1 статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою.

У пункті 2 статті 546 ЦК України зазначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

У пункті 3 статті 546 ЦК України зазначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктами 1, 3 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передавати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

У пункті 1 статті 551 ЦК України зазначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

У Пункті 1 статті 551 ЦК України зазначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Тобто, виходячи із вищезазначеного, оскільки банком Іванову Івану Івановичу кредит наданий не речами, а коштами в сумі 100000,00 грн. на споживчі потреби, про що зазначено у пункті 7.1 Кредитного договору, то в даному випадку повинні застосовуватися положення:

- пункту 1 статті 1050 ЦК України, в якому зазначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу;

- пункту 2 статті 525 ЦК України, в якому зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у даному випадку банк не повинен був нараховувати пеню взагалі.

[Решение Голосеевского райсуда об отказе Приватбанку в обращении взыскания на предмет залога]

а реєстрація наміру про звернення стягнення в реєстрі обтяжень є?

[/quoteпривет миша

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...amp;#entry61699

[Уголовные дела Приватбанка]

Желая любой ценой забрать у заемщика залоговое имущество, некоторые работники «ПриватБанка» забывают о наличии законов и ответственности за их нарушение.

В 2011 году банк обращается в суд с иском «про звернення стягнення на предмет застави», суд выносит решение, которым отказывает банку в иске в полном объеме.

В марте 2012 года, не имея законных оснований «забрать» залоговый автомобиль, Руководитель направления по отработке проблемной задолженности Днепропетровского РУ, очевидно в погоне за премией, решает просто украсть автомобиль.

После обращения в милицию с заявлением об угоне автомобиля, работники «ПриватБанка» подделывают акт приема-передачи залогового автомобиля, передают его в милицию и утверждают, что автомобиль им отдали добровольно. Несмотря на многочисленные заявления о подделке документа и угоне автомобиля, милиция и прокуратура не принимают никаких решений для привлечения виновных к ответственности (милиция выносит постановление об отказе в возбуждении уголовного дела, а прокуратура их отменяет) и так по кругу 9 месяцев.

Но, как говориться, вода камень точит.

18.02.2013 года прокуратурой Самарского района г. Днепропетровска внесены данные в единый реестр досудебных расследований про уголовное правонарушение и начато досудебное расследование в отношении работников «ПриватБанк» по ст. 356 УК Украины (самоуправство) и ст. 358 УК Украины (подделка документов).

Теперь осталось только контролировать работу следователя, наказать потерявших страх работников ПриХватбанка и забрать автомобиль.

рад за тебя у меня тож занесено в реестр и следователем взято пояснение ...сказали жди весточки из суда вызовут когда будет заседание ....пока полный штиль уже 2 месяца .....надо опять торбить ... но и еще сказали что ни менты ни следователь после занесения в реестр не могут сделать отказ это только суд решает

[Правительство предлагает усилить личную безопасность судей]

... за счет средств госурственного бюджета... пенсии нищенские, законных чернобыльских выплат нет, нормальных социальных выплат нет, средств на закупку необходимых медикаментов нет, дороги в запущении.... можно долго продолжать. "Правильным" путём идут, покращення життя все сьогодні!!!

[10:22:48] kristy: http://www.unian.ua/news/557730-u-lavrinov...az-u-sudah.html

[10:22:55] kristy: У Лавриновича пропонують узаконити кийки і сльозогінний газ у судах

Більше читайте тут: http://www.unian.ua/news/557730-u-lavrinov...az-u-sudah.html

[Фрекинг - геноцид укранского народа]

У меня сложилось подобное впечатление. Почему только добыча сланцевого газа? А общее состояние экосистемы страны? А наболевший вопросс автодорог? А массовое уничтожение архитектурных ценностей? А уничтожение бездомных животных?

Поверьте список бесконечный, можно растянуть сочуствующих по кучкам, потом любым доступным способом перенаправить лидера образовавшейся кучки в нужное русло, и вуаля - мы опять живем при царе и холопах.....

:lol: А ПОЧЕМУ ЛАМПОЧКА В ПАРАДНОМ ПЕРЕГОРЕЛА

НЕ НАДО ЛИРИКИ ВСЕ ПРОБЛЕМЫ НЕВ МАСЕ ВОПРОСОВ А В КОНКРЕТНО 2

ЭТО СУДЕБНАЯ И ИСПОЛНИТЕЛЬНАЯ СИСТЕМА НЕЗАВИСИМАЯ

ЧТО ДЕЛАТЬ -----

заколотив колабс в суд системе мы сами себе помогаем

[6:16:23] Олег: http://uainfo.org/heading/politics/113597-...lat-mnenie.html

«Судьи не ждут указаний от АП. Нет, они уже четко знают, что им надо делать», - мнение

Теги: Администрация президента, Власенко, Тимошенко, ВАСУ, лишение мандата, Янукович, Путин, Тимошенко

06.03.2013 21:47

нам нельзя упустить такой момент чтоб не вставить палки им в колеса надо масово подать иски и заявы о преступлении ...причом срочно ... направление заявы превышение полномочий нарушение норм закона .....все это ведет к подрывы доверия к судебной системе ....тойсть соверршено преступление против основ судебной системы ..

[6:22:29] Олег: отстранение выше указанных и привлечение к уголовной с отяжтяющими

[6:22:35] Олег: как последситвие и ультиматум гражданское неповиновение всей судебной системе с требованием расформирования ее как не соответствующей основе ....независимость и подчинение закону

НАМ НЕЛЬЗЯ УПУСКАТЬ ТАКОЙ ВОЗМОЖНОСТИ !!!!!!!

[СБОР ГОТОВЫХ СОВМЕЩАТЬ СЛОВО С ДЕЛОМ]

Вернусь к своим баранам. Представьте каким оружием могут стать такие организации. Практически ни какой ответственности, безоплатные иски, поддержка любого потребителя(в любой сфере) как со стороны самого потребителя так и 3-им лицом в любом судебном процессе имеющим одной из сторон потребителя и наконец заявлять любые претензии не ставя под удар ни одного потребителя....

Еще есть вопрос: ЗУ "Про громадські об'єднання" допускает гражданское объединение без юридической составляющей, другими словами практически не несущей никакой гражданской ответственности?

Стаття 1. Поняття громадського об'єднання

1. Громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

2. Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.

3. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

4. Громадська спілка - це громадське об'єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.

5. Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

заколотив колабс в суд системе мы сами себе помогаем

[6:16:23] Олег: http://uainfo.org/heading/politics/113597-...lat-mnenie.html

«Судьи не ждут указаний от АП. Нет, они уже четко знают, что им надо делать», - мнение

Теги: Администрация президента, Власенко, Тимошенко, ВАСУ, лишение мандата, Янукович, Путин, Тимошенко

06.03.2013 21:47

нам нельзя упустить такой момент чтоб не вставить палки им в колеса надо масово подать иски и заявы о преступлении ...причом срочно ... направление заявы превышение полномочий нарушение норм закона .....все это ведет к подрывы доверия к судебной системе ....тойсть соверршено преступление против основ судебной системы ..

[6:22:29] Олег: отстранение выше указанных и привлечение к уголовной с отяжтяющими

[6:22:35] Олег: как последситвие и ультиматум гражданское неповиновение всей судебной системе с требованием расформирования ее как не соответствующей основе ....независимость и подчинение закону

[Фрекинг - геноцид укранского народа]

Копию Иска в студию!На сайте его нет!

Почему отмалчиваетесь чем закончилось предварительное слушание?

Кто ответчик и какие лица ответчика представляли?

И почему в тихаря подали иск?

Вы на СБУ работаете?

Видны признаки того что вы от них работаете, где главная цель заболтать, потянуть время и увести от цели.

Сеете в народе зерно неверия в свою победу?

иск в студию !!!!!! :angry:

кстати по поводу власенко !!!! завтра -сегодня вечером будет текст заявления о лишении мандатов нардепов совместителей ....

НЕОБХОДИМО КАЖДОМУ ЗДРАВО МЫСЛЯЩЕМУ ПОДАТЬ ТАКОЕ ЗАЯВЛЕНИЕ !!!

создав колабс в судейской системе и в системе власти мы тем самым поможем себе ...

власть и система имеют отличия от медицины в способе исправления-лечения

если болен человек то он лечится залечивается зализывается заобезбаливается ...

для власть системы самый наиболее подходящий способ

ЭТО ОБОСТРЕНИЕ СОСТОЯНИЯ ДО НЕ МОГУ

только в такой способ возможно скорейшее расмотрение и вынесение нового способа и самой системы

[Решение Киевского апелляционного хозсуда оставленное в силе ВХСУ об отказе банку Креди Агриколь во взыскании по не заключенному договору]

хмм... меня тут только что переклинило...

Если кредитный договор в валюте от 2005 года, то без получения индивидуальной лицензии банк вообще никак не мог выдать наличку... таким образом можно признать договор недействительным невзирая на документы о получении денег, а истребовать свои деньги банк не сможет так как истек срок исковой давности....

что касаемо индивидуалки то не спеши по той причине что пока нет решения всу и вссу чтоб можно было ссылатся это пока призрак письмо нбу ... ранее ониже и давили на суды что индивидуалка не нужна ...в результате бабки победили и суд систему переклинило ...

[РУССКИЙ СТАНДАРТ]

Читаю на сайте банка УМОВИ БАНКІВСЬКОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ПАТ "БАНК РУСКИЙ СТАНДАРТ" и тихо фигею

2.12. Свою пропозицію про внесення змін до Умов та/або Тарифів (згідно п. 2.11. Умов), Банк повідомляє Клієнту будь-яким з наступних

способів (на вибір Банку):

2.12.1. шляхом розміщення друкованих екземплярів нових редакцій Умов та/або Тарифів, розпорядчих документів Банку на

інформаційних стендах за місцем перебування Банку і його підрозділів;

2.12.2. шляхом розміщення електронних версій нових редакцій Умов та/або Тарифів, розпорядчих документів Банку у мережі Інтернет на

сайті Банку www.rsb.ua.

Повідомлення Клієнта вищезазначеними способами прирівнюється до отримання ним пропозиції Банку про внесення змін до Умов та/або

Тарифів.

2.16. З метою підтримки належного ступеня інформованості Клієнта щодо чинних редакцій Умов та/або Тарифів, у тому числі,

гарантованого ознайомлення Клієнта з пропозиціями про внесення змін в Умови та/або Тарифи, Клієнт зобов'язаний регулярно

звертатися в Банк за одержанням відомостей про пропозиції щодо внесення змін в Умови та/або Тарифи. Відвідування Клієнтом

відповідних розділів веб-сайту Банку в мережі Інтернет за адресою www.rsb.ua.(що містять інформацію про чинні Умови та/або Тарифи, а

також пропозиції про внесення змін в Умови та/або Тарифи) прирівнюється до звернення Клієнта за відповідною інформацією

безпосередньо в Банк.

Т.е. КЛИЕНТ обязан как на работу каждый день утром навещать банк и, между прочим, интересоваться, а не планирует ли банк повысить тарифы на обслуживание или еще каку-нибудь гадость подкинуть. И вечером та же процедура с вопросом, а не передумал ли банк подсунуть свинью клиенту.

Вот уж поистине РУССКИЙ СТАНДАРТ по другому и обозвать трудно...

Интересно... мне, за то что зашла на сайт и ознакомилась с их документами этот ШТАНДАРТ завтра счет не выставит на кругленькую сумму и требованием ДОсрочного погашения?

[05.03.2013 15:30:36] Олег: (devil)

Клиентке банка «Русский стандарт» предложили продать свои органы

5 мар, 2013 at 3:05 PM

http://p-i-f.livejournal.com/4152187.html

[ОБЬЯВА]

Клиентке банка «Русский стандарт» предложили продать свои органы

5 мар, 2013 at 3:05 PM

http://p-i-f.livejournal.com/4152187.html

Женщина задолжала банку 150 тысяч рублей и попросила руководство банка пересмотреть сроки выплаты долга. Но в ответ она услышала угрозы и предложение продать свои внутренние органы для погашения долга.

ну что .... кому у нас были такие предложения ....и когда это будет нормой

[Решение Киевского апелляционного хозсуда оставленное в силе ВХСУ об отказе банку Креди Агриколь во взыскании по не заключенному договору]

Итак, что то читая все это я немного запутался...

1. Имеем кредитный договор с банком в долларах США и снятие наличных с 2203 (в договоре предусмотрен 2203 для кредита и 2208 для процентов), на который так же должно идти и погашение кредита.

Насколько я понял, то банк попросту не имел права выдать наличный доллар в данном случае, но выдал. В тоже самое время с таким условием налицо выполнение условий договора со стороны банка, с одним большим НО... "правоздатнисть"....

2. Оплата процентов в долларах США через отделения банка... по сути у нас возникают такие правоотношения... клиент дает банку доллар в рамках погашения, но так как банк не имеет права эти доллары так просто вот взять и зачислить в счет погашения, то он должен на них купить гривну, что по сути и приводит нас к договору комисии, коим, я уполномачиваю банк в своих интересах провести определенные операции в моих интересах.

Выводы по судебной перспективе.

1. Обжалование действительности/незаключенности договора через:

а) банк прописал условия, что прямо нарушают законодательство на момент заключения договора

б) установления факта незаключенности договора в отдельном производстве

2. Возможность снять с банка все платежи, что якобы были проведены по договору

олько я понял, то банк попросту не имел права выдать наличный доллар в данном случае, но выдал.

ТЫ НЕ ПРАВИЛЬНО ПОНЯЛ ---- БАНК МОЖЕТ ДЕЛАТЬ ЧТО ХОЧЕТ ... И ЭТО ЕГО ПРОБЛЕМЫ ПЕРЕД ГОСУДАРСТВОМ ...ТУТ МЫ ВЫСТУПАЕМ КАК ЛИЦА -ГРАЖДАНЕ КОТОРЫЕ ЗАМЕТИЛИ О ПРЕСТУПЛЕНИИ ПЕРЕД ГОСУДАРСТВОМ ...

ЧТО КАСАЕМО НАС -----ТО БАНК НЕ ВЫДАЛ КРЕДИТ!!!!

КРЕДИТ ЭТО ПРАВОВОЕ ДЕЙСТВО

НАРУШЕНИЕ ПРИ ВЫПОЛНЕНИИ САМОГО ДОГОВОРА ЭТО УЖЕ НЕ КРЕДИТ ...

ТЫ КРЕДИТ НЕ ПОЛУЧИЛ !!! КРЕДИТУЕТСЯ ПОТОЧНЫЙ ЩЕТ А ПОСЛЕ ТЫ МОЖЕШ ПОЛУЧИТЬ НАЛОМ ЛИБО ПЕРЕВЕСТИ

ЕСЛИ ВОПРОСЫ ПОДНИМАЮТСЯ МОЖЕТ ИЛИ НЕ МОЖЕТ БАНК -----ЭТО НЕ ОТНОСИТСЯ К ПРЕДОСТАВЛЕНИЮ УСЛУГ ..

МЫ КАК ПОТРЕБИТЕЛИ МОЖЕМ ПОДНИМАТЬ ВОПРОС КОТОРЫЙ НЕПОСРЕДСТВЕННО НАС КАСАЕТСЯ...

!!!!! ВЫДАЛ БАНК КРЕДИТ ИЛИ НЕ ВЫДАЛ ....

НАРУШИЛ БАНК УСЛОВИЯ ДОГОВОРА ИЛИ НЕТ ...

ДЕЙСТВИТЕЛЕН ЛИ ДОГОВОР С НАМИ ИЛИ НЕТ ..

РАЗДЕЛИТЕ ВОПРОСЫ ПОДНИМАЕМЫЕ В СУДЕ НА ТЕ КОТОРЫЕ КАСАЮТСЯ НЕПОСРЕДСТВЕННО ОТНОШЕНИЙ ПОТРЕБИТЕЛЬ ИСПОЛНИТЕЛЬ ....

И ЮРЛИЦО И ГОСУДАРСТВО ..

[Правова природа обов’язковості рішень Верховного Суду України та вдосконалення механізму забезпечення єдності судової практики]

дякую

сильный аргумент для иска ..для управления действиеми суда

[ОБЬЯВА]

ау народ нужна помощ ... звонили из кр рога зовут света ..инета нет ..

[11:17:07] Олег: приват поднял проц ставку с 15 на 30 ...доп дог не подписывалось ...выйграно 2 инстанции ..примат подал новое с уточненням ..дело в апеляции ..суд ее не слушает ..она не урист сама отбивается .. кредит гривна

[11:19:19] Олег: 0631422950

[11:20:23] Олег: тело кредита уже выплачено

она ждет звонка

нужен юрист