ДВА

А как юристы проконсультируют на счет такого вопроса: есть мнение, что без подписания мирового соглашения долг не считается списанным. И что при таком списании налоговая не имеет право облагать налогом. Есть по этому вопросу какая нибудь практика?

В ВР подан закон о переводе валютных кредитов в грн. Вроде рассмотрение назначено на 29 мая. Вот сообщение в группе в Фейсбуке. Подал законопроект Рудьковский. https://www.facebook.com/events/1436795123236973/ Думаю необходима массовость на этом мероприятии.

IQ не хватит. Но 99% что отменят - наша аппеляция на стороне банков изначально. Особенно этого.

А нельзя ли использовать этот пункт по защите прав о справедливости условий договора? Раз банк возложил на заемщика риск понижения курса доллара - то по справедливости риск повышения курса доллара должна уже нести вторая сторона, т. е. банк? У меня в договоре тоже есть такой пункт.

А как насчет пункта из закона о защите прав потребителя: Стаття 18. Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача 1. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. 2. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. 3. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; не означает ли это что на 5000 кредита пеня и штрафы не должны превышать 2500?

Мне кажется что можно было бы избежать всех этих проблем, заложив изначально в уставе предприятия - ограничение полномочий директора, и что операции с основными фондами относятся исключительно в компетенции совета учредителей. В этой ситуации учредители сами виноваты что не позаботились о сохранении своего имущества.

Господа форумчане, объясните мне пожалуйста такой момент: Стаття 533. Валюта виконання грошового зобов'язання 2. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. ст. 192 іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Если у меня в договоре написано что я взял 100 долл, что в эквиваленте по курсу нбу составляет 500 грн, не означает ли это - что уже самим договором определен и курс доллара - 5грн. И раз договором определен курс - то по этому курсу я и должен платить.

Ув. Юрий ! Вы писали: Мной разработан еще один иск, подобного я не встречал нигде. Суть ее сходится к 230 Гражданского Кодекса Украины. Можно скинуть иск на ящик. [email protected] Для валютных аннуитентов это интересное дополнение.

Здравствуйте форумчане! А как вы прокомментируете это решение суда? Справа №22ц - 860 Головуючий в 1 інстанції: Решетов В.В. Категорія: 27 Доповідач: Майданік В.В. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2010 року квітня місяця 06 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі: головуючого: Орловської Н.В., суддів: Гаркуші В.О., Майданіка В.В. при секретарі Дягілевій В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою Проценка Павла Павловича, діючого в інтересах публічного акціонерного товариства ”Сведбанк” (далі – ПАТ ”Сведбанк”), на рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 18 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства ”Сведбанк” (треті особи – ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_8) про визнання кредитного договору недійсним, - ВСТАНОВИЛА: 16 листопада 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства ”Сведбанк” (третя особа – приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_8) про визнання кредитного договору недійсним. Позов обґрунтований тим, що за кредитним договором №2102/0508/71-091 від 23.05.2008 року, укладеним між нею та відповідачем, вона отримала кредит у розмірі 77000 доларів США на строк з 23.05.2008 року до 23.05.2038 року включно та зобов’язалась повернути кредит, сплачувати проценти за користування кредитом та виконати всі інші зобов’язання за договором. В забезпечення виконання зобов’язання вони уклали іпотечний договір, згідно з яким вона передала ПАТ ”Сведбанк” в іпотеку належну їй на праві власності 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_1. На виконання зобов’язання за кредитним договором між ПАТ ”Сведбанк” з одного боку та ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 з іншого боку було укладено три різних договорів поруки. Пізніше вона дізналася про незаконність зазначеного кредитного договору, оскільки за законодавством єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України, є гривня. А тому ПАТ ”Сведбанк” без індивідуальної ліцензії не міг надавати їй кредит в іноземній валюті. З урахуванням отримання нею кредиту в сумі, еквівалентній 373450грн. і сплати нею за весь час за кредитним договором 10390 доларів США (або 83016грн.10коп.) просила визнати недійсними зазначені кредитний договір, іпотечний договір, а також три договори поруки, зобов’язати ПАТ ”Сведбанк” прийняти в неї грошові кошти у розмірі 290433грн.90коп. з розстрочкою платежів на 48 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складати 6050грн.71коп. Також просила зобов’язати приватного нотаріуса ОСОБА_8 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження переданого в іпотеку нерухомого майна. Рішенням суду від 18.01.2010 року позовні вимоги було задоволено частково . Було визнано недійсними зазначені кредитний договір, іпотечний договір, а також три договори поруки. Також було стягнуто з позивачки на користь ПАТ ”Сведбанк” суму в розмірі 290433грн.90коп. Також приватного нотаріуса ОСОБА_8 було зобов’язано виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження переданого в іпотеку нерухомого майна за іпотечним договором, укладеним між сторонами. Також з відповідача на користь позивачки було стягнуто судові витрати в сумі 1820грн. В іншій частині позовних вимог було відмовлено. В апеляційній скарзі Проценко П.П., діючий в інтересах ПАТ ”Сведбанк”, просить вказане рішення суду скасувати і постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права та неповне з’ясування обставин справи. Зокрема, зазначив, що суд не звернув увагу на те, що згідно з законодавством уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. При цьому через невизначення на сьогодні законодавцем меж термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальних ліцензій. Також зазначив, що умови кредитного договору не суперечать ст.3 ЦК України, є справедливими і враховують інтереси обох сторін. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне. Відповідачу ПАТ ”Сведбанк” Національним банком України видана 07.12.2007 року банківська ліцензія №38 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України ”Про банки і банківську діяльність” (а.с.46). Згідно з письмовим дозволом №38-2 від 07.12.2007 року та додатком до вказаного дозволу відповідач має право на здійснення операцій з валютними цінностями (а.с.45, 44). Між позивачкою ОСОБА_4 та відповідачем 23.05.2008 року укладено кредитний договір №2102/0508/71-091, за яким позивачка отримала кредит у розмірі 77000 доларів США на строк з 23.05.2008 року до 23.05.2038 року включно та зобов’язалась повернути кредит, сплачувати проценти за користування кредитом та виконати всі інші зобов’язання за договором (а.с.13-16). В забезпечення виконання зобов’язання 23.05.2008 року сторони уклали іпотечний договір, згідно з яким позивачка (іпотекодавець) передала ПАТ ”Сведбанк” (іпотекодержателю) в іпотеку належну їй на праві власності 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.20-21). З метою забезпечення виконання зобов’язання за вказаним кредитним договором між ПАТ ”Сведбанк” з однієї сторони, ОСОБА_4 з другої сторони та ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (з кожним окремо) з третьої сторони 23.05.2008 року було укладено три різних договорів поруки (а.с.22, 23, 24). Відповідно до квитанцій від 05, 27 серпня 2009 року, 23 вересня та 20 жовтня 2009 року позивачкою вносилися платежі в рахунок погашення кредиту відповідно в розмірах: 3000, 1000, 1000 і 1000 доларів США (а.с.17-19). Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що при наданні відповідачем позивачці кредиту у доларах США було порушено чинне законодавство, яке забороняє надання резидентам кредиту в іноземній валюті при відсутності індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України, та були порушені норми Закону України ”Про захист прав споживачів”, а тому кредитний договір підлягає визнанню недійсним. Оскільки недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню, то підлягають визнанню недійсними іпотечний договір та договори поруки. Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки до нього суд дійшов при неповному з’ясуванні і недоведеності обставин, що мають значення для справи, та порушивши норми матеріального і процесуального права, що згідно з ч.1 ст.309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення. Відповідно до ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня; іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. За ч.3 ст.533 вказаного Кодексу використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. На даний час таким законом є Декрет Кабінету Міністрів України ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 року. Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст.2 Закону України ”Про банки і банківську діяльність” кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Відповідно до п.3 ч.1 ст.47 ”Про банки і банківську діяльність” - на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, зокрема розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частиною 1 ст.49 вказаного Закону розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією. Згідно з п.п.1, 2 і 4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” - Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом (п.1); генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (п.2); індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема операції надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (п.п.”в” п.4). Проте на сьогодні чинним законодавством зазначені вище межі не встановлені, а тому вказана норма до спірних правовідносин застосуванню не підлягає. Крім того, відповідно до п.8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України 30.05.2007 року №200, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 року за №656/13923 – фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. Також відповідно до п.1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року №1429/10028 - використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). З вказаного вбачається, що уповноважені особи на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями вправі здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Тобто чинним законодавством передбачено право комерційних банків здійснювати валютні операції, у тому числі видавати кредити в іноземній валюті фізичним особам. Таким чином, валютне кредитування резидентів України не порушує чинне законодавство України. Більше того, існує багато нормативних актів НБУ, які регулюють діяльність банків щодо кредитування позичальників, зокрема: інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постановою Правління НБУ від 28.08.2001 року №368 (передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику); положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене Постановою Правління НБУ від 06.07.2000 року №279 (встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті); зміни до вказаного Положення, затверджені Постановою Правління НБУ від 01.12.2008 року №406 (посилено вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті). Суд першої інстанції не звернув увагу на наявність у відповідача банківської ліцензії №38 на здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України ”Про банки і банківську діяльність”. Крім того, в матеріалах справи відсутні переконливі докази щодо несправедливих і недобросовісних умов кредитного договору, зокрема внесенням в нього умови кредитування в іноземній валюті. Зазначивши у вступній частині судового рішення в якості третіх осіб ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, суд не врахував, що вказані особи у передбаченому процесуальним законом порядку до участі в розгляді справи залучені не були. Більше того, вказавши як однією з позовних вимог вимогу про визнання недійсними зазначені три договори поруки, позивачка не довела порушення її прав даними договорами. З огляду на наведене колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції як незаконне і необґрунтоване підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Таким чином з позивача на користь відповідача необхідно стягнути судові витрати у розмірі 970грн. Керуючись ст.ст.303, 307, 309 ЦПК України, ст.ст.192, 533 ч.3, 1054 ЦК України, ст.ст.2, 47, 49 Закону України ”Про банки і банківську діяльність”, п.п.1, 2 і 4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п.8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України 30.05.2007 року №200, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 року за №656/13923, п.1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року №1429/10028, колегія суддів, - ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу Проценка Павла Павловича, діючого в інтересах публічного акціонерного товариства ”Сведбанк”, задовольн ити. Рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 18 січня 2010 року скасувати, ухвалити нове рішення. У позові ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства ”Сведбанк” (треті особи – ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_8) про визнання кредитного договору недійсним – відмовити. Стягнути з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства ”Сведбанк” судові витрати у розмірі 970грн. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і на нього може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту його проголошення. Головуючий: Судді: Собираю материалы для своих исков. Апелляция будет в этом же суде.