izmailka

Пользователи
 Просмотр профиля  Просмотр публикаций

  • Число публикаций

    255

  • Регистрация

  • Последнее посещение

  • Days Won

    1

 Тип контента 

Сообщения опубликованы izmailka

  1. Постановление ВАСУ о признании частично незаконным решения ФГВФЛ в части ликвидации банка Форум

    в Судові рішення за кредитними та депозитними договорами

    Опубликовано

    А как его можно использовать  в суде, где ликвидатор был истцом? 

    Просто эта ликвидация поставила Заемщиков в невыгодное положение. Филиалы в  городе закрыли,  доп. у договору о смене счетов не дали. Куда платить не сказали, кроме как в Одессу наличкой кому то приносить. Пока письма ликвидатору писали и ждали ответа он зараза в суд подал о досрочном взыскании. Что очень не хочется делать т. к. платили исправно

  2. Решения 3-х инстанций об отказе Кредитным инициативам в обращении взыскания на предмет ипотеки по договору с Проминвестбанком

    в Судові рішення за кредитними та депозитними договорами

    Опубликовано

    ого!!! прям чудо а не решение!! сколько же они посписывали кредитов ? встречала мнения судов в решениях, что раз договор не прекращен, то и взыскивать можно

  3. Решение Приморского райсуда о недействительности договоров кредита, ипотеки, поручительства с Укрсиббанком и обязательстве все вернуть

    в Судові рішення за кредитними та депозитними договорами

    Опубликовано

    такое ладненькое решение!! какая судьба его ждет?

  4. Постанова ВСУ по справі № 6-238 цс14 від 04.02.2015

    в Правосуддя і кривосуддя

    Опубликовано

    П О С Т А Н О В А

    І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

     

       4 лютого 2015 року                                                                             м. Київ

     

    Судова палата у цивільних справах

     Верховного Суду України в складі:

        

    головуючого

    суддів:

     

    Яреми А.Г.,

    Григор’євої Л.І.,

    Гуменюка В.І.,

    Лященко Н.П.,

     

                 Охрімчук Л.І.,

    Романюка Я.М.,

     

     

    Сеніна Ю.Л.,

    Сімоненко В.М.,-

     

    за участі: представника ОСОБА_1  –  ОСОБА_2,  ОСОБА_3, представника публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» -  ОСОБА_4,

     

    розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця, заінтересована особа – старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області  ОСОБА_3 про зобов’язання усунути порушення за заявою управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про перегляд Верховним Судом України  ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року,

     

    в с т а н о в и л а :

     

    У жовтні 2013 року  ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною скаргою, в якій просив постановити ухвалу, якою зобов’язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області  (далі – ВПВР УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області)  ОСОБА_3 зняти арешт з нерухомого майна, що є предметом іпотеки, накладений в порядку виконання рішення суду (акт опису й арешту майна НОМЕР_1 від 31 січня 2011 року) та надати до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про зняття арешту з належного йому – заявнику, нерухомого майна.

     Зазначав, що старшим державним виконавцем ОСОБА_3 під час проведення виконавчих дій по зведеному виконавчому провадженню                  НОМЕР_2 за ЄДРВП  НОМЕР_3 про стягнення з нього –  ОСОБА_1 на користь стягувачів коштів, 31 січня 2011 року складено акт опису та арешту майна, до переліку якого ввійшло майно, що перебуває в іпотеці. Посилаючись на те, що дії старшого державного виконавця є неправомірними, ОСОБА_1 просив зобов’язати усунути ці порушення шляхом зняття арешту з майна, що перебуває в іпотеці.

     

      Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від                19 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2014 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області  ОСОБА_3 в межах здійснення ним примусового виконання зведеного виконавчого провадження   НОМЕР_2 за ЄДРВП  НОМЕР_3 щодо звернення стягнення на нерухоме майно, яке належить  ОСОБА_1 та є предметом іпотеки. Зобов’язано старшого державного виконавця  ВПВР УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_3 зняти арешт з нерухомого майна, що належить  ОСОБА_1 та є предметом іпотеки, накладений шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту за актом опису й арешту майна НОМЕР_1 від 31 січня 2011 року; надати до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1   відомості про зняття арешту, накладеного за указаним актом опису.

     

       Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року  касаційну скаргу управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області (далі – УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області), до якого приєдналось публічне акціонерне товариство «Альфа Банк» (далі – ПАТ «Альфа-Банк») відхилено, ухвалу Жовтневого районного суду                             м. Дніпропетровська від 19 листопада     2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 лютого 2014 року залишено без змін.

     

    У заяві  про  перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року  УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області порушує питання про скасування зазначеної ухвали та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 33 Закону України «Про іпотеку», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

     

    В обґрунтування заяви УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області надало ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  28 травня 2014 року, від 23 червня 2014 року,               від 18 квітня 2013 року, від 2 жовтня 2013 року, від 4 вересня 2013 року та постанову Верховного Суду України від 4 вересня 2013 року, в яких, на його думку, по-іншому застосована зазначена правова норма. 

     

    Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). 

     

    Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника ПАТ «Альфа-Банк» - ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

        

    Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. 

     

    За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове   застосування   судом   (судами)  касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права,  що  потягло ухвалення   різних   за   змістом   судових   рішень  у  подібних правовідносинах.

     

    За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

     

    У справі, яка переглядається, судами встановлено, що у підрозділі примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області на примусовому виконанні перебували виконавчі провадження, відкриті щодо одного і того ж самого боржника –  ОСОБА_1 з виконання:

     

    - виконавчого листа НОМЕР_4 від 2 грудня 2010 року, виданого Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення на користь публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (далі ПАТ "Банк Кредит Дніпро") 8 580 285 грн 10 коп.;

     

    - виконавчого листа НОМЕР_5 від 24 грудня 2010 року, виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення на користь ПАТ "Альфа-Банк" 362 344 грн 66 коп.;

     

    - виконавчого листа НОМЕР_6 від 15 квітня 2011 року, виданого Новозаводським районним судом м Чернігова про стягнення на користь ПАТ "Альфа-Банк" 154 712 грн 46 коп.;

     

    - виконавчого листа НОМЕР_7 від 11 січня 2012 року, виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення на користь ПАТ "Альфа-Банк" 8 905 371 грн 34 коп.;

    - виконавчого листа  НОМЕР_8 від 27 грудня 2011 року, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення на користь публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" 845 699 грн 61коп.;

     

    - виконавчого листа НОМЕР_8 від 27 грудня 2011 року, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення на користь публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" 1 820 грн;

     

    - виконавчого листа НОМЕР_9 від 4 грудня 2012 року, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення на користь  ОСОБА_5 3 219 грн;

     

    - виконавчого листа НОМЕР_10 від 4 грудня 2012 року, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення на користь  ОСОБА_5 367 119 грн 05 коп.;

     

    - виконавчого листа НОМЕР_11;  НОМЕР_12 від 28 грудня 2012 року, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення на користь ПАТ "Альфа-Банк" 4 346 440 грн 09 коп.:

     

    - виконавчого листа НОМЕР_13; НОМЕР_14 від 20 грудня 2013 року, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення на користь публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" (далі – ПАТ "ПриватБанк" 643 826 грн 47 коп.;

     

    - виконавчого листа НОМЕР_15; НОМЕР_14, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про стягнення на користь ПАТ "ПриватБанк" 3 219 грн, всього одинадцять виконавчих листів на загальну суму 24 214 056 грн 78 коп.

     

    10 травня 2011 року зазначені виконавчі провадження об’єднані у зведене виконавче провадження  НОМЕР_2 за ЄДРВП  НОМЕР_3.

     

    31 січня 2011 року старшим державним виконавцем  ОСОБА_3 складено акт опису майна НОМЕР_1, яке належить ОСОБА_1, накладено арешт на це майно та винесено постанову НОМЕР_16 про звернення стягнення на майно з метою його подальшої реалізації.

     

    До складу описаного та арештованого майна увійшло, зокрема, наступне майно:

    - паркувальне місце позиція НОМЕР_17 містобудівного ансамблю "Крутогорний" – комплекс "Західна Башта" АДРЕСА_1, приміщення НОМЕР_18 у м. Дніпропетровську, яке за договором іпотеки  НОМЕР_19 від     9 серпня  2007 року перебуває в іпотеці у ЗАТ КБ "Кредит – Дніпро";

     

    -  квартира НОМЕР_20 АДРЕСА_1, яка за договором іпотеки НОМЕР_21 від 17 вересня 2008 року перебуває в іпотеці у ЗАТ «Альфа-Банк»;

     

    - квартира НОМЕР_22 АДРЕСА_2, яка за договором іпотеки  НОМЕР_23 від 21 березня 2008 року перебуває в іпотеці у ЗАТ "Альфа-Банк";

     

    - паркувальне місце позиція НОМЕР_24 містобудівного ансамблю «Крутогірний» – комплекс "Східна Башта" АДРЕСА_2 приміщення  НОМЕР_25  у м. Дніпропетровську, яке за договором іпотеки  НОМЕР_26 від 9 серпня     2007 року перебуває в іпотеці у ЗАТ "Кредит –Дніпро";

     

    - паркувальне місце позиція НОМЕР_27 житлового комплексу "Амфітеатр" містобудівного ансамблю "Крутогірний" АДРЕСА_3, приміщення  НОМЕР_28 у м. Дніпропетровську, яке за додатковим договором  НОМЕР_29 від 16 квітня 2008 року до договору іпотеки  НОМЕР_30 від 12 червня 2007 року перебуває в іпотеці  в ЗАТ "ПриватБанк";

     

    - паркувальне місце позиція НОМЕР_31 житлового комплексу "Амфітеатр" містобудівного ансамблю "Крутогірний" АДРЕСА_3, приміщення  НОМЕР_28 у м. Дніпропетровську, яке за додатковим договором  НОМЕР_29 від 16 квітня 2008 року до договору іпотеки НОМЕР_30 від 12 червня 2007 року перебуває в іпотеці в ЗАТ "ПриватБанк";

     

    - паркувальне місце позиція НОМЕР_32 першої черги житлового комплексу "Амфітеатр" містобудівного ансамблю "Крутогірний" АДРЕСА_3, приміщення  НОМЕР_33 у  м. Дніпропетровську, яке за договором іпотеки НОМЕР_34 від 20 грудня 2007 року перебуває в іпотеці в ЗАТ «Кредит-Дніпро»;

     

    - паркувальне місце позиція НОМЕР_35 першої черги житлового комплексу "Амфітеатр" містобудівного ансамблю "Крутогірний" АДРЕСА_3, приміщення НОМЕР_33 у м. Дніпропетровську, яке за договором іпотеки  НОМЕР_36 від 20 грудня 2007 року перебуває в іпотеці в ЗАТ "Кредит-Дніпро";

     

    - квартира НОМЕР_37 в будинку НОМЕР_38 другої черги житлового комплексу "Амфітеатр" містобудівного ансамблю "Крутогірний" АДРЕСА_4, яка за договором іпотеки  НОМЕР_39 від 28 січня 2008 року перебуває в іпотеці в ЗАТ "Кредит-Дніпро";

     

    - паркувальне місце позиція НОМЕР_40 першої черги житлового комплексу "Амфітеатр" містобудівного ансамблю "Крутогірний" АДРЕСА_3, яке за договором іпотеки НОМЕР_41 від 20 травня 2008 року перебуває в іпотеці в   ЗАТ "ПриватБанк";

     

    - квартира НОМЕР_42 в будинку АДРЕСА_3, яка за додатковим договором НОМЕР_29 від 16 квітня  2008 року до договору іпотеки  НОМЕР_30 від           12 червня 2007 року перебуває в іпотеці в ЗАТ "ПриватБанк";

     

    - паркувальне місце позиція НОМЕР_43 житлового комплексу "Амфітеатр" містобудівного ансамблю "Крутогірний" АДРЕСА_3, яке за договором іпотеки  НОМЕР_41 від 20 травня 2008 року перебуває в іпотеці в ЗАТ "ПриватБанк";

     

    - квартира НОМЕР_44 в будинку АДРЕСА_3 житлового комплексу "Амфітеатр" містобудівного ансамблю "Крутогірний", яка за додатковим договором  НОМЕР_29 від 16 квітня 2008 року до договору іпотеки  НОМЕР_30 від 12 червня 2007 року перебуває в іпотеці в ЗАТ "ПриватБанк".

    20 серпня 2013 року старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області  ОСОБА_3 винесено постанову про призначення суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, а саме надання письмового висновку, звіту про оцінку майна (акту оцінки майна) з питань визначення вартості описаного та арештованого майна за актом опису від 31 січня 2011 року  НОМЕР_1  з метою подальшої передачі майна на реалізацію.

    Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій, з висновками яких погодився суд касаційної інстанції, виходили з того, що опис, арешт та примусове звернення стягнення на предмет іпотеки повинно здійснюватися державним виконавцем  відповідно до частини восьмої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" та що державним виконавцем допущені порушення вимог частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку", оскільки рішення судів про стягнення з боржника на користь стягувачів коштів, на виконання яких відкрито зведене виконавче провадження, не дає державному виконавцю права звертати стягнення на нерухоме майно скаржника, що є предметом іпотеки, при відсутності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки або виконавчого напису нотаріуса з цього приводу. Суд також зазначив, що у випадку, коли у боржника немає майна, на яке може бути звернуто стягнення при виконанні судових рішень про стягнення заборгованості, а наявне у боржника майно є предметом іпотеки, державний виконавець повертає стягувачу виконавчий лист з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 47 Закону Укарїни "Про виконавче провадження".

    Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин суд касаційної інстанції - Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема:

      в ухвалах від 28 травня 2014 року, від 23 червня 2014 року та від               2 жовтня 2013 року на підставі статей 572-597 ЦК України, Закону України "Про іпотеку" дійшов висновку про те, що оскільки заборгованість за кредитним договором, стягнута за рішенням суду, не погашена, а банк є одночасно стягувачем та іпотекодержателем, дії державного виконавця при складанні акту опису та арешту належного боржнику майна, яке перебуває в іпотеці, є правомірними;

    в ухвалі від 18 квітня 2013 року вважав, що оскільки за кредитним договором утворилася заборгованість, розмір якої доведено, то згідно із статтею 33 Закону України "Про іпотеку" банк мав право на звернення стягнення на предмет іпотеки; при цьому наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості не виключає права банку на обрання і такого способу захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Що стосується постанови Верховного Суду України від 4 вересня        2013 року, то на неї не може здійснюватись посилання в обґрунтування підстав, передбачених пунктом першим частиною першою статті 355 ЦПК України, оскільки вона ухвалена в порядку перегляду судових рішень за правилами глави 3 розділу 5 ЦПК України, тобто не є рішенням, постановленим судом касаційної інстанції.

    Таким чином, у справі, яка переглядається та у справах, рішення в яких надані для порівняння, предметом розгляду є застосування норм  статей 52, 54, 57, 62, 65, 66 Закону України "Про виконавче провадження" у системному зв’язку з частиною першою та третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" до правовідносин з виконання судових рішень про стягнення заборгованості за рахунок майна, яке є предметом іпотеки, та права державного виконавця при виконанні судових рішень про стягнення кредитної заборгованості за позовами стягувача, який є одночасно іпотекодержателем, стягнути заборгованість за рахунок майна боржника, яке перебуває в іпотеці у стягувача. 

    Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема, статті  33 Закону України "Про іпотеку" у поєднанні з нормами Закону України "Про виконавче провадження".   

    Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

    Відповідно до статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

     

    Права і обов’язки державного виконавця визначені у статті 11 Закону України "Про виконавче провадження".

    За змістом цієї норми державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, вправі накладати арешт на майно боржника, передавати його на зберігання та реалізовувати його в установленому законом порядку.

    Підставою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження є, зокрема, заява стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частина перша статті 19 цього Закону).

    За змістом пункту 1 частини першої статті 32 Закону України "Про виконавче провадження" заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

    У разі, якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій (частина перша статті 33 Закону україни "Про виконавче провадження").

    Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника визначено у главі 4 Закону України "Про виконавче провадження".

    Згідно з частиною першою статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

    Підставою для повернення виконавчого документу згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" є відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

    Відповідно до статті 56 Закону України "Про виконавче провадження"  на майно, яке перебуває в іпотеці, та не входить до Переліку видів майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (додаток до цього закону) допускається звернення стягнення на майно, яке полягає, зокрема, в його арешті та примусовій реалізації.

    Отже, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення суду та може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (стаття 57 Закону України "Про виконавче провадження").

    Стаття 44 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

    Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений статтею 54 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог                  стягувача-заставодержателя.

    Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (частина восьма статті 54 Закону України "Про виконавче провадження").

    За положеннями статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.    

    Порядок задоволення вимог іпотекодержателя  за рахунок предмета іпотеки передбачений у розділі V Закону України "Про іпотеку".

    Зокрема, частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

             Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону україни "Про іпотеку").

     Нормами статей 36, 37, 38 цього Закону також передбачено право сторін договору іпотеки визначати інші позасудові способи задоволення вимог іпотекодержателя.

     Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що передбачений розділом V Закону України "Про іпотеку" та частиною восьмою статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" спеціальний примусовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог іпотекодержателя, застосовується за умови ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки або вчинення нотаріусом виконавчого напису (статті 39, 41 Закону України "Про іпотеку").

    У той самий час, якщо виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України "Про виконавче провадження", а не нормами спеціального Закону України "Про іпотеку".

    Разом з тим, у справі, яка переглядається, встановлено, що державним виконавцем вчинялися дії з виконання судових рішень про стягнення заборгованості за кредитним договором, в тому числі на користь іпотекодержателів, а не з виконання судових рішень чи виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку".

     

    Встановивши такі обставини, суд касаційної інстанції не врахував, що у разі коли державний виконавець вчиняє дії на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а судове рішення чи виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні, то при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях державного виконавця порушень, слід виходити із загальних норм Закону України "Про виконавче провадження". У зв’язку із цим суд безпідставно застосував до спірних правовідносин норми Закону України "Про іпотеку", що призвело до неправильного вирішення справи.

     Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, у справі, яка переглядається призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

    Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою    статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

     

    п о с т а н о в и л а :

     

      Заяву управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області задовольнити частково.

     Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

    Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

     

    Головуючий                                      А.Г. Ярема

     

     

    Судді:                                                Л.І. Григор'єва

     

     

                                                          В.І. Гуменюк

     

                                                       

                                                      Н.П. Лященко

     

     

                                                      Л.І. Охрімчук

     

                                                      

                                                       Я.М. Романюк

     

                 

                  Ю.Л. Сенін

     

                                                        

                                                              В.М. Сімоненко

     

     

     

                                       ПРАВОВА  ПОЗИЦІЯ

                                       (у справі № 6-238 цс14)

     

    Виконавчі дії з реалізації предмета іпотеки, на яке звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводяться за спеціальним порядком відповідно до статті 41 Закону України "Про іпотеку" шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

    У той самий час, якщо виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України "Про виконавче провадження", а не нормами спеціального Закону України "Про іпотеку".

    Встановивши такі обставини, суд касаційної інстанції не врахував, що у разі коли державний виконавець вчиняє дії на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а судове рішення чи виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні, то при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях державного виконавця порушень, слід виходити із загальних норм Закону України "Про виконавче провадження". У зв’язку із цим суд безпідставно застосував до спірних правовідносин норми Закону України "Про іпотеку", що призвело до неправильного вирішення справи.

    • Like 1

  5. отмена ликвидации банка Форум

    в Юридична консультація - чати з юристом

    Опубликовано

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42519843

    Ростислав на facebook написал - " доверенности выданные ликвидатором банка не действительны", а что делать с исками которые поданы и подписаны ликвидатором? платили по кредиту добросовестно, пока отделение в нашем городе не закрыли, пока выясняли куда платить Ликвидатор в суд подал о досрочном взыскании.

  6. п.4 ст.201 ЦПК Украины в отношении Тов"Кредитні ініціативи"

    в Антиколеторські послуги, допомога позичальникам, повернення депозитів

    Опубликовано

    п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" 2009 год.  откройте пленум и почитайте п. 33. там и найдете фразу 

    - При неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства, підставою для зупинення провадження у цивільній справі може бути лише наявність кримінальної справи на розгляді в суді.

     

    вы ссылаетесь на решение суда, а я на Постанову ПЛЕНУМА ВСУ

  7. п.4 ст.201 ЦПК Украины в отношении Тов"Кредитні ініціативи"

    в Антиколеторські послуги, допомога позичальникам, повернення депозитів

    Опубликовано

    При неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства, підставою для зупинення провадження у цивільній справі може бути лише наявність кримінальної справи на розгляді в суді.

     

    п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції"

  8. п.4 ст.201 ЦПК Украины в отношении Тов"Кредитні ініціативи"

    в Антиколеторські послуги, допомога позичальникам, повернення депозитів

    Опубликовано

    Згідно п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у разі - неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.   

     

    мне кажется, что ключевое слово здесь судочинство. для приостановки дело должно рассматриваться в  суде.

     

    • Like 1

  9. помогите советом, нужен срочно!

    в Юридична консультація - чати з юристом

    Опубликовано

     чем, а ничем(( апелляционный суд одесской обл. особо и не тратил время на рассмотрение, оставил решение первой инстанции в силе. получается банк может принести бумажку, типа распечатку по счету на которой написано что деньги платили и все, срок прерван. а как там было на самом деле? кто проверит что там в этом привате?  пока жду решения, а там посмотрим, писать кассацию или нет. заемщики не все хотят идти до конца, опускают руки после апелляции.

  10. помогите советом, нужен срочно!

    в Юридична консультація - чати з юристом

    Опубликовано

    вот и я думаю, что прервать ИД можно только совершив действие по оплате, а если его заемщик не совершал, то и ИД не прерывал.  я вот думаю, что банк обязан присылать раз в месяц (год)  выписку по карточному счету для сверки и если заемщик ее не оспорил, то согласился. но ведь Банк ничего не присылал. завтра апелляция, попробуем побороться. если нет то кассация .достал этот приват!!!!! Почему нельзя Банки люстрировать?))))

  12. помогите советом, нужен срочно!

    в Юридична консультація - чати з юристом

    Опубликовано

    4.4.1. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

     

    До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

     

    визнання пред'явленої претензії;

     

    зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

     

    письмове прохання відстрочити сплату боргу;

     

    підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

     

    письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

     

    часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

     

    Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

     

    Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

     

    Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

     

    Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

     

    Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів

    (Постановление, Пленум Высшего хозяйственного суда Украины, от 29.05.2013, № 10 "О некоторых вопросах практики применения исковой давности в решении хозяйственных споров")

     

    © ООО "Информационно-аналитический центр "ЛИГА", ООО "ЛИГА ЗАКОН", 2013

    ситуация следующая,

    приват по карточному кредиту (2007  год) подал иск в октябре 2013. суд первой инстанции удовлетворил иск привата, хотя последний раз заемщик платил в 2009, но приват подал в суд выписку по карточному счету в которой  указывает, что в  2011 году было несколько проплат-взносов  с описанием назначения транзакции - Самооблуживание 200071 перевод кредитная часть + указан адрес отделения банка. но !!!  заемщик ничего не вносил. как доказать что предоставленная выписка сделана банком, подписана банком и в интересах банка, и что заемщик ничего не вносил на карточку???

     

     

     

     

  14. Постановление ВСУ по пересмотру о признании публичных торгов недействительными

    в Судова практика оскарження виконавчого провадження

    Опубликовано

    ПОСТАНОВА

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     

    22 жовтня 2014 року

     

    м. Київ

     

    Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

    головуючого Яреми А.Г.,

    суддів: Барбари В.П.,

    Берднік І.С.,

    Григор’євої Л.І.,

    Гуля В.С.,

    Ємця А.А.,

    Жайворонок Т.Є.,

    Колесника П.І.,

    Лященко Н.П.,

    Потильчака О.І.,

    Романюка Я.М.,

    Сеніна Ю.Л.,

    Шицького І.Б., -

    Гуменюка В.І.,

     

    розглянувши на засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства “Спеціалізоване підприємство Юстиція”, товариства з обмеженою відповідальністю “Аркадія 2”, треті особи: Головне управління юстиції у Київській області, публічне акціонерне товариство “Перший український міжнародний банк”, про визнання прилюдних торгів недійсними за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року,

     

    встановили:

     

    У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 2 вересня 2010 року підрозділом примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження про стягнення з нього, ОСОБА_2 (у подальшому прізвище та ім'я він змінив на ОСОБА_1), на користь публічного акціонерного товариства Донгорбанк" (далі – ПАТ "Донгорбанк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" (далі – ПАТ "ПУМБ"), заборгованості за кредитним договором від 6 березня 2008 року в розмірі 6 млн 196 тис. 401 грн 46 коп. 

     

    Державним виконавцем описано й арештовано належні йому будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до висновку та звіту з незалежної оцінки майна, виконаних товариством з обмеженою відповідальністю "Українська експертна група" (далі – ТОВ "Українська експертна група") 13 листопада 2012 року, вартість цього майна складала 7 млн 166 тис. 066 грн.

     

    На підставі здійсненої оцінки майно було передано на реалізацію до приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство Юстиція" (далі – ПП "СП Юстиція"), яке призначило прилюдні торги з реалізації майна на 11 лютого 2013 року.

     

    Оскільки прилюдні торги, призначені на 11 лютого 2013 року, не відбулись у зв'язку з відсутністю покупців, то державним виконавцем здійснено процедуру переоцінки майна до 5 млн 374 тис. 549 грн 50 коп. і призначено прилюдні торги на 2 жовтня 2013 року, які відбулись і переможцем яких стало товариство з обмеженою відповідальністю "Аркадія 2" (далі – ТОВ "Аркадія 2"). 

     

    Вважаючи, що вказані торги відбулись із порушенням законодавства, а саме: частини п'ятої статті 58 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі – Закон України "Про виконавче провадження"), пунктів 2.6, 2.7, 3.2 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038 (далі – Тимчасове положення), оскільки проводились на підставі звіту про оцінку майна, який утратив свою чинність, тому що від моменту підписання звіту про оцінку майна суб'єктом оціночної діяльності до дня проведення прилюдних торгів пройшло понад шість місяців, а також при проведенні оцінки арештованого майна не було враховано вартість рибальського будинку площею 148 кв. м., який розташований на території земельної ділянки разом із арештованим будинком боржника, позивач просив визнати недійсними прилюдні торги, проведені 2 жовтня 2013 року, та протокол проведення прилюдних торгів із продажу арештованого нерухомого майна, що належить боржнику, від 2 жовтня 2013 року. 

     

    Рішенням Ірпінського районного суду Київської області від 25 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 

     

    Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду відмовлено.

     

    У заяві про перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції ОСОБА_1 порушує питання про скасування цієї ухвали й прийняття нового рішення про скасування рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду й задоволення позову з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини п'ятої статті 58 Закону України "Про виконавче провадження", пунктів 2.6, 2.7, 3.4 Тимчасового положення, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

     

    Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на: 

     

    ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2013 року у справі за позовом до Полтавської філії ПП "СП Юстиція" про скасування результатів прилюдних торгів та визнання їх такими, що не відбулися (№ 6-11639св13); 

     

    постанову Вищого господарського суду України від 14 березня 2012 року у справі за позовом до відділу державної виконавчої служби Полонського районного управління юстиції Хмельницької області, ПП "СП Юстиція" про визнання прилюдних торгів недійсними (№ 14/5025/1493/11), 

     

    в яких, на думку заявника, неоднаково застосовано вказані норми матеріального права.

     

    Так, за результатами розгляду касаційних скарг у справах №№ 6-11639св13 і 14/5025/1493/11 суди касаційної інстанції залишили в силі рішення судів про визнання прилюдних торгів недійсними, при цьому виходили з того, що на час проведення прилюдних торгів звіт про оцінку майна відповідно до вимог частини п'ятої статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" утратив свою чинність, оскільки від моменту підписання вказаного звіту суб'єктом оціночної діяльності до дня проведення прилюдних торгів пройшло понад шість місяців. У зв'язку із цим суди касаційної інстанції дійшли висновку про те, що проведення прилюдних торгів за ціною, указаною в звіті про оцінку майна, який на день проведення прилюдних торгів утратив чинність через сплив шестимісячного строку його дії, є порушенням вимог частини п'ятої статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" та норм Тимчасового положення, що є підставою для визнання таких торгів недійсними. 

     

    У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які, відмовивши в задоволенні позову, дійшли висновку про відсутність під час проведення прилюдних торгів порушень вимог статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" у частині строку дії експертної оцінки майна та вимог Тимчасового положення. При цьому вони виходили з того, що на час передачі державним виконавцем арештованого майна на реалізацію до ПП "СП Юстиція" та проведення призначених на 11 лютого 2013 року прилюдних торгів звіт про оцінку майна від 13 листопада 2012 року був чинним, оскільки шестимісячний строк його дії ще не сплив, а в подальшому відбулась переоцінка майна. Ці обставини відбувались не в момент вчинення оспорюваного правочину – 2 жовтня 2013 року, а раніше, тому зазначене не може бути підставою для визнання недійсними прилюдних торгів. Крім того, такий спосіб захисту порушеного права боржника у виконавчому провадженні, як визнання недійсними прилюдних торгів, не передбачений чинним законодавством, зокрема положеннями статті 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), ЦПК України та Закону України "Про виконавче провадження".

     

    Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими в указаних для прикладу судових рішеннях.

     

    Заслухавши суддю–доповідача, дослідивши доводи заявника, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

     

    Судами встановлено, що 2 вересня 2010 підрозділом примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 (у подальшому прізвище та ім`я позивач змінив на ОСОБА_1) на користь ПАТ "Донгорбанк", правонаступником якого є ПАТ "ПУМБ", заборгованості за кредитним договором від 6 березня 2008 року в розмірі 6 млн 196 тис. 401 грн 46 коп. 

     

    У межах указаного виконавчого провадження державним виконавцем було описано й арештовано належне позивачу майно, до складу якого входили: житлові будинки, загальною площею 1419,60 кв. м, з господарськими будівлями й спорудами, та земельна ділянка, загальною площею S_1 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. 

     

    Відповідно до висновку та звіту з незалежної оцінки майна, виконаних ТОВ "Українська експертна група" 13 листопада 2012 року, вартість цього майна складала 7 млн 166 тис. 066 грн.

     

    Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, який у подальшому вказане виконавче провадження прийняв до виконання, розпочав процедуру реалізації майна та передав його на реалізацію до ПП "СП Юстиція".

     

    ПП "СП Юстиція" призначило прилюдні торги з реалізації майна позивача на 11 лютого 2013 року. Проте вони не відбулись у зв'язку з відсутністю покупців, унаслідок чого майно ОСОБА_1 було уцінено державним виконавцем до 5 млн 374 тис. 549 грн 50 коп. (без податку на додану вартість) і призначено торги на 2 жовтня 2013 року.

     

    Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів із продажу арештованого нерухомого майна 2 жовтня 2013 року відбулись прилюдні торги з реалізації лота № 1 – майна позивача, до складу якого входили: житлові будинки, загальною площею 1419,6 кв. м (житлові будинки загальною площею 989,4 кв. м і 372,9 кв. м, будинки охорони загальною площею 34,3 кв. м і 23 кв. м), з господарськими будівлями й спорудами (альтанкою, літньою кухнею, басейном тощо) та земельна ділянка, загальною площею S_1 га. Стартова ціна лота № 1 становила 5 млн 374 тис. 549 грн 50 коп. Переможцем торгів стало ТОВ "Аркадія 2", яке придбало майно боржника за ціною 5 млн 375 тис. грн (без податку на додану вартість).

     

    Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

     

    Примусова реалізація заставленого майна як стадія виконавчого провадження є сукупністю правовідносин (урегульованих Законом України "Про виконавче провадження", ЦК України та іншими нормативно-правовими актами), що в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію судових рішень, та особами, які беруть участь у виконавчому провадженні чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до Закону.

     

    Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів (закріплених законом матеріально-правових заходів примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника) визначений у статті 16 ЦК України, згідно з пунктом 2 частини другої якої одним із таких способів є визнання правочину недійсним.

     

    Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою – третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).

     

    При цьому підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо) (розділ 3); правил, які регулюють сам порядок проведення торгів (розділ 4); правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 6). 

     

    Частиною третьою статті 62 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону. 

     

    Частинами другою – четвертою статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено право сторін виконавчого провадження оскаржити результати оцінки майна та порядок їх оскарження до передачі майна на реалізацію.

     

    У разі, коли сторона виконавчого провадження не реалізувала своє право оскарження звіту суб’єкта оціночної діяльності в передбачений законом строк, цей звіт про оцінку майна набуває чинності і є підставою для реалізації майна з прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною у звіті (частина п’ята статті 58, частина третя статті 62 Закону України "Про виконавче провадження").

     

    Частинами першою та п'ятою статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки нерухомого майна та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності – суб'єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності – суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.

     

    Отже, оцінка нерухомого майна, на яке звернуто стягнення, здійснюється з метою визначення стартової ціни для здійснення подальшої реалізації арештованого нерухомого майна на прилюдних торгах. Ураховуючи предмет стягнення, яким є нерухоме майно, проведення оцінки здійснює незалежний суб'єкт оціночної діяльності на замовлення державного виконавця, який після складення акта опису та арешту майна, його вилучення, проведення оцінки й отримання звіту про оцінку майна передає його на реалізацію на прилюдних торгах у порядку і на умовах, визначених законодавством. Оцінка майна є дійсною впродовж шести місяців з моменту її проведення незалежно від строків передання та реалізації майна, на яке звернуто стягнення, на прилюдних торгах. 

     

    Прилюдні торги повинні бути проведені в двомісячний строк від дня одержання спеціалізованою організацією заявки державного виконавця на їх проведення (пункт 3.3 Тимчасового положення). 

     

    Частиною п'ятою статті 62 Закону України "Про виконавче провадження", пунктом 7.1 Тимчасового положення, абзацом третім пункту 5.12.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158, передбачено підстави й порядок призначення повторних прилюдних торгів, а також порядок уцінки нереалізованого майна. Так, у разі відсутності покупців або наявності тільки одного покупця та з інших визначених Тимчасовим положенням причин прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися. У такому разі призначаються повторні прилюдні торги, на яких стартова ціна лота може бути зменшена, але не більше ніж на 30 відсотків. Уцінка майна проводиться державним виконавцем у десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, після чого реалізація майна за вказаною ціною повинна бути проведена впродовж місяця з дня проведення уцінки.

     

    За правилами проведення прилюдних торгів спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги, за експертною оцінкою та інші відомості. Уповноважені особи спеціалізованої організації складають інформаційні картки на кожний лот із зазначенням стартової ціни. При цьому визначення стартової ціни лота здійснюється на підставі початкової вартості майна за результатами проведеної оцінки майна незалежним суб'єктом оціночної діяльності (пункти 2.6, 3.2, 3.4 Тимчасового положення). Тобто на момент проведення прилюдних торгів, у тому числі повторних торгів, для визначення вартості об'єкта оцінки звіт про оцінку майна повинен бути дійсним.

     

    Таким чином, ураховуючи зазначене, необхідно дійти висновку про те, що повторні прилюдні торги повинні відбутись у межах шестимісячного строку з моменту підписання звіту про оцінку майна. Після збігу цього шестимісячного строку обов'язковою умовою призначення й проведення прилюдних торгів є отримання нового звіту про оцінку майна. Проведення прилюдних торгів із реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме: частини п'ятої статті 58 Закону України "Про виконавче провадження"; пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення.

     

    Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2013 року та постанові Вищого господарського суду України від 14 березня 2012 року, які надані заявником як приклади неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. 

     

    У справі, яка переглядається, суди неправильно застосували норму статті 16 ЦК України та не застосували до спірних правовідносин норми статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, частини п'ятої статті 58 Закону України "Про виконавче провадження", пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення, які підлягали застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи; а також не врахували, що звіт про оцінку майна втратив чинність, оскільки відчуження спірного нерухомого майна здійснювалось через десять місяців після проведення оцінки майна, що вказує на неможливість установлення стартової ціни лота, яка визначається на підставі початкової вартості майна за результатами встановлення незалежною експертною оцінкою майна вартості об'єкта, що є порушенням вимог частини п'ятої статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" і пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення.

     

    Таким чином, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України встановили, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною.

     

    За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

     

    Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України 

     

    п о с т а н о в и л и:

     

    Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. 

     

    Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

     

    Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

     

    Головуючий А.Г. Ярема

    Судді Верховного Суду України:

    В.П. Барбара 

    І.С. Берднік

    Л.І. Григор’єва

    В.С. Гуль

    В.І. Гуменюк

    А.А. Ємець

    Т.Є. Жайворонок 

    П.І. Колесник 

    Н.П. Лященко

    О.І. Потильчак

    Я.М. Романюк 

    Ю.Л. Сенін

    І.Б. Шицький

     

    Правова позиція

    (постанова судових палат у цивільних та господарських справах 

    Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року № 6-124цс14)

     

    Виходячи з правового аналізу частини п’ятої статті 58 Закону України "Про виконавче провадження", пункту 3.2 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038, необхідно дійти висновку про те, що звіт про оцінку майна є чинним, якщо від дня його підписання до дня проведення прилюдних торгів пройшло не більше шести місяців. Після збігу цього шестимісячного строку обов'язковою умовою призначення й проведення прилюдних торгів є отримання нового звіту про оцінку майна. 

     

    Проведення прилюдних торгів із реалізації майна за ціною, визначеною відповідно до звіту про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме: частини п'ятої статті 58 Закону України "Про виконавче провадження"; пунктів 3.2, 3.4 зазначеного Тимчасового положення.

     


  16. Постанова ВСУ № 6-153 цс 14

    в Правосуддя і кривосуддя

    Опубликовано

    ПОСТАНОВА

    ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

     

         

     22 жовтня  2014 року

     

                                     м. Київ

       

               Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

                         

    головуючого

    Яреми А.Г.,

    суддів:

    Григор’євої Л.І.,

    Гуменюка В.І.,

    Лященко Н.П.,

     

    Романюка Я.М.,

    Сеніна Ю.Л.,-

     

     

     

     

     

    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства акціонерного банку “Укргазбанк”, третя особа – ОСОБА_2, про визнання договорів іпотеки припиненими за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року,

                                                      

                                                          в с т а н о в и л а :

     

    У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 1 березня 2007 року між публічним акціонерним товариством акціонерного банку “Укргазбанк” (далі – ПАТ АБ “Укргазбанк”) і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за яким банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі потреби в розмірі 2 млн доларів США на строк до 28 лютого 2008 року зі сплатою 16% річних. 16 березня     2007 року з метою забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором між ПАТ АБ “Укргазбанк” і ним (ОСОБА_1) укладено два договори іпотеки, за якими було передано в іпотеку належні йому житловий будинок та земельну ділянку. Оскільки строк дії іпотечного договору не визначено,  він є невід’ємною частиною кредитного договору, строк дії якого закінчився 28 лютого 2011 року, позивач просив визнати договори іпотеки припиненими.

    Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 травня         2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено, визнано припиненими з 1 березня 2011 року договори іпотеки від 13 травня 2014 року, що укладені між ОСОБА_1 і ПАТ АБ “Укргазбанк”, з усіма змінами та доповненнями.

    Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року відмовлено ПАТ АБ “Укргазбанк” у відкритті касаційного провадження на підставі пункту п’ятого частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

    У поданій до Верховного Суду України заяві заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 3, 17 Закону України “Про іпотеку”, статей 530, 598, 599, 631 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

    На підтвердження своїх доводів заступник Генерального прокурора України наводить рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ      від 21 вересня 2011 року та від 9 жовтня 2013 року, рішення Верховного Суду України від 22 червня 2011 року, постанову Верховного Суду України             від 4 грудня 2013 року.

    Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ      від 11 серпня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

    Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представників   ПАТ АБ “Укргазбанк” та представника позивача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

    Відповідно до статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

    1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

    2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

    Судами під час розгляду справи встановлено, що 1 березня 2007 року між відкритим акціонерним товариством акціонерним банком “Укргазбанк”, правонаступником якого є ПАТ АБ “Укргазбанк”, і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк відкрив позичальникові відновлювальну кредитну лінію на споживчі потреби в розмірі 2 млн доларів США зі сплатою 16% річних на строк до 28 лютого 2008 року.

    16 січня 2008 року між ПАТ АБ “Укргазбанк” і ОСОБА_2 була укладена додаткова угода НОМЕР_1 до кредитного договору від 1 березня 2007 року, за умовами якої банк відкрив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію на споживчі потреби в розмірі 2 млн доларів США зі сплатою 16% річних на строк до 28 лютого 2009 року.

    19 лютого 2009 року між ПАТ АБ “Укргазбанк” і ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду НОМЕР_2 до кредитного договору від 1 березня 2007 року, за умовами якої банк відкрив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію на споживчі потреби з лімітом 2 млн доларів США, на строк до 18 лютого 2009 року, 19 лютого 2009 року банк установив позичальнику мультивалютну відновлювальну кредитну лінію з лімітом 2 927 300 доларів США, 20 лютого 2009 року банк установив позичальнику невідновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 11 760 210 грн на строк з 20 лютого 2009 року до 28 лютого 2010 року зі сплатою 16% річних за користування кредитними коштами в доларах США, виходячи з 16% річних, та 18% річних за користування кредитними коштами в гривні.

    16 березня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором між ПАТ АБ “Укргазбанк” і ОСОБА_1 було укладено два договори іпотеки, за якими позивач передав в іпотеку належні йому житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. У цих договорах зазначено, що вони є невід’ємною частиною кредитного договору.

    Як зазначено у кредитному договорі, він діє з моменту набрання ним юридичної сили до 28 лютого 2011 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов’язань, що лишились невиконаними з будь-яких причин. Припинення (закінчення) строку дії договору не тягне за собою припинення зобов’язань, що випливають із цього договору, також у разі, якщо такі зобов’язання виникли після припинення (закінчення) строку дії договору на підставі зобов’язань, що лишились невиконаними на момент закінчення строку дії договору.

    Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що строк дії іпотечних договорів не встановлено, а оскільки іпотечні договори є невід’ємною частиною кредитного договору, то строком закінчення дії іпотечних договорів є строк закінчення дії кредитного договору, тобто             28 лютого 2011 року.

    Разом із тим у наданих для порівняння: рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня         2013 року, ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2011 року та від 9 жовтня 2013 року й рішенні Верховного Суду України від 22 червня 2011 року суди касаційної інстанції дійшли висновку, що у разі невиконання грошових зобов’язань за основним договором  підстави для припинення дії договору іпотеки відсутні.

               Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судами  касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини першої статті 17 Закону України “Про іпотеку”, статті 599 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

    Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

    Відповідно до статті 1 Закону України “Про іпотеку” іпотекою визнається  вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

               Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.  

               Відповідно до частини п’ятої статті 3 Закону України “Про іпотеку” іпотека має  похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною  до  припинення  основного  зобов’язання або до закінчення строку  дії  іпотечного  договору. 

               Статтею 17 Закону України “Про іпотеку” встановлено, що іпотека припиняється у разі:

              припинення  основного  зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного  договору; 

               реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

               набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

               визнання іпотечного договору недійсним;

               знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля  (споруда),  в  разі знищення  (втрати)  будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

               з інших підстав, передбачених цим Законом.

    Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки,  який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

    Аналогічний висновок міститься також у постанові Верховного Суду України від 4 грудня 2013 року № 6-125цс13.

    Отже, у справі, яка переглядається, висновок суду касаційної інстанції про те, що закінчення строку дії кредитного договору є підставою для припинення договорів іпотеки, без урахування належного виконання грошових зобов’язань за основним договором, є помилковим.

    Відповідно до вимог частин першої, другої статті 3604  ЦПК України суд задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

    Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

    Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

     

    п о с т а н о в и л а :

     

    Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

    Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

               Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої         статті 355 ЦПК України.

     

    Головуючий                                                                           А.Г. Ярема     

    Судді:                                                                                      Л.І. Григор`єва

       В.І. Гуменюк

       Н.П. Лященко

       Я.М. Романюк

       Ю.Л. Сенін

     

     

     

              

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

                                                          Правова позиція,

    висловлена ВСУ під час розгляду

    справи № 6-153 цс 14

     

    Відповідно до статті 1 Закону України “Про іпотеку” іпотекою визнається  вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

               Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.  

               Відповідно до частини п’ятої статті 3 Закону України “Про іпотеку” іпотека має  похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною  до  припинення  основного  зобов’язання або до закінчення строку  дії  іпотечного  договору. 

               Статтею 17 Закону України “Про іпотеку” встановлено, що іпотека припиняється у разі:

              припинення  основного  зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного  договору; 

               реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

               набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

               визнання іпотечного договору недійсним;

               знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля  (споруда),  в  разі знищення  (втрати)  будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;

               з інших підстав, передбачених цим Законом.

    Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт закінчення строку дії кредитного договору за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки,  який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

  17. Решение Измаильского горайсуда о недействительности пункта договора о пене с банком Финансы и кредит

    в Судові рішення за кредитними та депозитними договорами

    Опубликовано

    Битая ссылка, перезалейте пожалуйста.

    введите в поисковик реестра номер дела №  500/7863/13-ц, и высветится что 01.04.2014 вступило в законную силу

    • Like 1

  19. Плата за резервирование денежных средств

    в Юридична консультація - чати з юристом

    Опубликовано

      

    Комісії, що отримані (сплачені) банком за зобов'язання з кредитування (резервування кредитної лінії) під час ініціювання або придбання кредиту, визнаються невід'ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструменту, якщо є ймовірність того, що кредитний договір буде укладено. Якщо строк наданого зобов'язання з кредитування закінчується без надання кредиту, то на кінець строку зобов'язання комісії визнаються комісійними доходами (витратами).

     

     

     Глава 2. Класифікація доходів і витрат банку

    (Постановление|Правила,  Национальный банк, от 18.06.2003,  № 255 "Об утверждении Правил бухгалтерского учета доходов и расходов банков Украины")

    Мне знакомо это постановление. Плата за резервирование при  кредите в в виде кредитной линии хоть как то понятна, а вот плата при выдаче всей суммы за что? Что резервируется? И для чего? 

  20. Плата за резервирование денежных средств

    в Юридична консультація - чати з юристом

    Опубликовано

    ПЛАТА ЗА РЕЗЕРВИРОВАНИЕ
    плата (комиссионные), взимаемая банком за неиспользованную заемщиком часть предоставленного ему кредита.  Так сказано в большом бух. словаре.

    В чем вопрос? А вот в чем. 

    Плата за неиспользованную часть кредита - это подходит к тем случаям когда кредитная линия.

    А когда кредитные деньги выданы единоразово и всей суммой, то получается что неиспользуемой части кредита нет. За какое такое резервирование взымается плата тогда? 

    Где еще, кроме бух. словаря можно найти расшифровку самого понятия плата за резервирование? 

  21. Банк Форум прислал "Вимогу"

    в Антиколеторські послуги, допомога позичальникам, повернення депозитів

    Опубликовано

    Да, для общего ознакомления прикладываем текст самой Вымоги, мож, пригодится кому на будущее - позычальныкам или юристам )

     а почему в течении 7 дней? в Законе  о ЗПП написано что в течении 30 дней, а если ипотека то 60 дней

  22. Банк Форум прислал "Вимогу"

    в Антиколеторські послуги, допомога позичальникам, повернення депозитів

    Опубликовано

    На сегодняшний день погашение валютного кредита просто бессмысленно. Ваш долг вероятнее всего будет продан с 90% дисконтом факторинговой компании с которой и будете уже общаться.

    а как же мораторий? там написано что мораторий и на отчуждение ипотечного жилья и запрет на переуступку долга. как они продадут?

  24. Висновки ВСУ, викладені у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв за І півріччя 2014 року по цивільним справам

    в Постанови пленумів та узагальнення судової практики

    Опубликовано

    постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 травня 2014 р. у справі № 6-7цс14  - не могу найти текст данной  постановы, у кого есть скиньте плиз 

  25. Закон о переводе валютных кредитов в грн.

    в Загальні питання та новини з сайту

    Опубликовано

    Министр Кабинета министров Остап Семерак отметил, что Международный валютный фонд обеспокоен возможностью принятия законопроекта о переводе валютных кредитов в гривну. Об этом он сказал на заседании Согласительного совета, передает корреспондент УНН.

    Чиновник отметил, что в случае принятия указанного документа Украина не получит второй транш кредита МВФ.

    "Правительство выражает предостережение относительно принятия этого закона. Миссия МВФ выражает обеспокоенность его принятием и если он будет принят, это сделает невозможным получение Украиной второго транша кредита", - сказал Семерак.

    http://bin.ua/top/157155-v-kabmine-otmetili-chto-ukraina-ne-poluchit.html