[Определение ВССУГУД об отказе во взыскании задолженности в пользу Райффайзен Банк Аваль]

Буду очень благодарен, если Вы ознакомите с текстом Кас.Жалобы в качестве образца для общего руководства или в личку.

ДО ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ

З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ ТА КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

01024, м. Київ, вул. П. Орлика, 4 «а»

Рішення по справі № 2-1180/10 від 31 травня 2010 року

Справу розглянуто

Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області

Рішення по справі №22ц-1590/1327/2012 р. від 13 березня 2012 року

Справу розглянуто

апеляційним судом Одеської області

ОСОБА ЯКА ПОДАЄ СКАРГУ (Відповідач):

У справі брали участь:

Позивач – Відкрите акціонерне товариство

«Райффайзен Банк Аваль»

Адреса: 010011, м. Київ, вул. Лєскова

ідентифікаційний код № 14305909

к/р № 32004100701 в ОПЕРУ

Національного банку України

МФО 300001

В особі Одеської обласної дирекції

«Райффайзен Банк Аваль»

65000,м. Одеса, вул. Садова, 10

МФО 328351, код ЄДРПОУ 23876031

р/р 2909949

Адреса для листування:

68600, м. Ізмаїл, пр.. Леніна 20/1

Ізмаїльське відділення ОДД ВАТ

«Райффайзен Банк Аваль» тел.. 0441 4-0-69

Відповідачи:

КАСАЦІЙНА СКАРГА

на рішення апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2012 року по справі №22ц-1590/1327/2012 р. та заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду від 31.05.2010 року по справі № 2-1180/10 р.

31.05.2010 р. Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області (суддя Швець В. М., справа № 2-1180/10) ухвалене рішення за позовом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ХХХХХХХХХХХХХХХХХХро стягнення заборгованості за Кредитним договором № 014/0056/82/68955 від 28 грудня 2006 року в розмірі 27767,63 гривень.

Зазначеним рішенням позовні вимоги ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволені у повному обсязі – стягнуто солідарно з ЛХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХна користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитом в розмірі 27767,63 гривень.

Рішення було оскаржено мною в суді апеляційної інстанції.

13.03.2012 р. колегія суддів апеляційного суду Одеської області (головуючий Погорєлова С. О., судді Сидоренко І. П., Цюри Т. В. справа №22ц-1590/1327/2012 р ) вказане рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 травня 2010 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ХХХХХХХХХХХХХХХ(поручителі) - скасоване.

В цій частині ухвалено нове рішення. У задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ХХХХХХХХХХХХХХХХ(поручителі) про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовлено.

В решті рішення залишено без змін.

Я не погоджуюсь з рішенням апеляційного суду, вважаю що воно прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Порушення норм процесуального права

Судами в порушення ст. 212 ЦПК України належним чином зазначені доводи на підставі усіх наданих доказів не перевірено.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення , яким суд , виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

В своєму рішенні апеляційний суд вказав, що 28 грудня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладеній кредитний договір № 014/0056/82/68955.

Але, Ізмаїльський міськрайонний суд та апеляційний суд Одеської області не звернули увагу на той факт, що 27.09.2006 року, тобто за три місяці до укладання договору ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО АКЦІОНЕРНИЙ ПОШТОВО-ПЕНСІЙНИЙ БАНК «АВАЛЬ» змінило назву на ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ».

Доказом цього є запис 7 в довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, яку долучено до справи за клопотанням моїх представників.

Факт правонаступництва відображено в Статуті банку

Таким чином, на момент укладання договору (28.12.2006 року) юридичної особи з назвою ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО АКЦІОНЕРНИЙ ПОШТОВО-ПЕНСІЙНИЙ БАНК «АВАЛЬ» не існувало та не було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Юридична особа з такою назвою не була наділена цивільною право і дієздатністю.

Відповідно ч. 4 ст. 62 Господарського кодексу України, встановлено, що підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунків установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Згідно ст. 80 ГК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому порядку.

Відповідно до ст. 89 ГК України до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Згідно ст. 90 ГК України найменування юридичної особи вказується в її засновницьких документах і вноситься до єдиного державного реєстру. Найменування юридичної особи повинне містити відомості про його організаційно-правову форму. В разі зміни найменування юридична особа зобов'язана повідомити про це всіх осіб, з якими вона перебуває в договірних стосунках. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.

Відповідно до ст. 91 ГК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту його створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про його припинення.

Тобто апеляційний суд дійшов висновку, що правонаступник, зареєструвавши своє правонаступництво та змінивши найменування, може укладати договори від імені та під назвою свого попередника, без належних повноважень, та не проставляючи печатку юридичної особи на договорі.

Цей висновок суду є хибним, не відповідає нормам діючого законодавства та привів до неправильного вирішення спору по суті.

Звертаючись до апеляційного суду я вказала, що кредитний договір № 014/0056/82/68955 укладено 28 грудня 2006 року.

Сторонами в договорі вказані:

• АКЦІОНЕРНИЙ ПОШТОВО-ПЕНСІЙНИЙ БАНК «АВАЛЬ»

• ЛХХХХХХХХХХХХХБоржник

Як було зазначено вище, однієї зі сторін договору (Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль») на момент його укладання не існувало.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За змістом ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташована поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи , що їй створила., і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Відповідно п. 9.1 Кредитного договору № 014/0056/82/68955 від 28 грудня 2006 року – Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печаткою Кредитора.

На договорі, який покладено в основу рішення, немає відтиску печатки юридичної особи – АКЦІОНЕРНИЙ ПОШТОВО-ПЕНСІЙНИЙ БАНК «АВАЛЬ».

Печатка Першого відділення Ізмаїла Одеської обласної філії АППБ «АВАЛЬ» не є печаткою юридичної особи.

Повноважень у Подопригор Алли Федорівни на підписання договору від імені неіснуючої юридичної особи не могло бути.

В суді апеляційній інстанції моїм представником було заявлено клопотання про надання ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» до суду документу, який би підтверджував повноваження Подопригор Алли Федорівни на підписання 28 грудня 2006 року договору від імені АКЦІОНЕРНОГО ПОШТОВО-ПЕНСІЙНОГО БАНКУ «АВАЛЬ».

Банк не надав до суду документ, який би підтверджував повноваження Подопригор А.Ф. зазначивши, що його не існує. (а. с. 211 )

Таким чином кредитний договір № 014/0056/82/68955 є неукладеним в зв’язку з тим, що:

• однієї зі сторін договору на час його укладання не існувало

• договір від імені неіснуючої юридичної особи підписаний фізичною особою, яка не мала на це повноважень

• договір не скріплений печаткою юридичної особи

• сторони в належній формі не досягли згоди щодо істотних умов зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства

Між БОРЖНИКОМ та ВІДКРИТИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», на користь якого суди першої та апеляційної інстанцій прийняли рішення, договорів також не укладалось.

В матеріалах справи кредитний договір між БОРЖНИКОМ та ВАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», де були б викладені всі істотні умови договору, відсутній.

Є лише заява на ім’я керуючого ОД саме «Райффайзен Банк Аваль», а не ПОШТОВО-ПЕНСІНОГО БАНКУ «АВАЛЬ», Рязанцева В.М., про видачу споживчого кредиту, в якої відсутні умови надання кредиту.

Суд першої та апеляційної інстанції, в порушення ст. 214 ЦПК України, при ухваленні рішення не встановив:

• чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються

• чи є кредитний договір укладеним

• чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження,

• які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин

• яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин

Вважаю що правовідносини, які виникли між сторонами в спорі регулюються главою 83 ЦК України як такі що виникли з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, тому в стягненні грошей по кредитному договору № 014/0056/82/68955 з Лисенко Л.О. повинно бути відмовлено.

Вважаю за необхідне також зауважити, що 05.11.2009 року ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» змінило назву і його правонаступником, як вказано в Статуті, стало ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ».

Заочне рішення прийнято Ізмаїльським міськрайонним судом 31 травня 2010 року (тобто через шість місяців після зміни назви та правонаступництва) на користь ВІДКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», якого вже не існувало в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб.

Апеляційний суд також не дав належну оцінку цьому факту та залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Порушення норм матеріального права

1. В матеріалах справи відсутні докази отримання Відповідачем грошей за кредитним договором.

У своїй позовній заяві ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» вказує, що відповідно до п.1.1 та п.1.2 Позивач виконав свої зобов’язання за Кредитним договором, перерахувавши кошти в розмірі 15 000(п’ятнадцять тисяч) гривень на поточний рахунок БОРЖНИКА. , та які вона отримала готівкою через касу.

Судами в порушення ст. 212 ЦПК України належним чином зазначені доводи на підставі усіх даних не перевірено.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивач не надав доказів передачі грошових коштів АКЦІОНЕРНИМ ПОШТОВО-ПЕНСІЙНИМ БАНКОМ «АВАЛЬ» на виконання кредитного договору БОРЖНИК

2. В матеріалах справи відсутні докази неналежного виконання зобов'язань Відповідачем.

У своєї позовній заяві ВАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» вказує, що БОРЖНИК. не виконує свої зобов’язання за Кредитним договором та не сплачує проценти за користування кредитом, внаслідок чого станом на 10 червня 2009 року прострочена заборгованість склала 27767,63 гривень, а саме:

за кредитом – 9388,25 гривень,

за відсотками – 369,37 гривень,

заборгованість за прострочення відсотками – 2539, 27 гривень,

нарахована пеня 15 470, 74 гривень.

Судова колегія апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції , про те що БОРЖНИК. не належним чином виконувала свої кредитні зобов’язання у зв’язку з чим станом на 10.06.2009 року виникла заборгованість в сумі 27767,63 гривень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції в порушення ст. 212 ЦПК України належним чином зазначені доводи на підставі усіх даних не перевірено.

Ізмаїльській міськрайонний суд та апеляційний суд Одеської області визнаючи зазначену суму 27 767,63 гривень як заборгованість за кредитним договором та стягуючи вказану суму з БОРЖНИКА. на користь ВАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» не з’ясував яким чином ця заборгованість утворилась, та на підставі чого Банк вимагав стягнення такої суми заборгованості.

Позивач ВАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» не надав суду і Відповідачу документи, підтверджуючі наявність заборгованості і невчасність платежів. Розрахунок суми заборгованості не є належним доказом, тому що банк не надав даних які були основою для цього розрахунку.

Доповнення до розпорядження № 9, у якому зроблений розрахунок суми заборгованості не є фінансовим документом, і не може підтверджувати оплату кредиту і невчасність внесення платежів.

У своєму розрахунку заборгованості Позивач не врахував грошових виплат здійснених Відповідачем під час розгляду справи у суді.

Так , наприклад, Відповідачем під час розгляду справи було сплачено 1000,00 гривень відповідно квитанції № 07FY1265278881 від 04 лютого 2010 року.

Таким чином, Ізмаїльській міськрайонний суд та апеляційний суд Одеської області без належних доказів прийняли затвердження банку про наявність заборгованості по кредиту і відсоткам і порушення зобов'язань за кредитним договором.

Законодавством чітко вказані документи, які можуть підтверджувати наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір відміченої заборгованості.

Такими, згідно з нормами статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність", можуть бути виключно первинні документи здійснення господарських операцій, що фіксують факт, і що є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

3. Ізмаїльський міськрайонний суд та апеляційний суд Одеської області безпідставно без уваги та перевірки залишили питання щодо правомірності збільшення процентів по кредитному договору.

Це питання мале істотне значення для оцінки правильності розрахунку процентів за кредитним договором.

У змісті пп. 1.5.1,1.5.2, п. 1.5 Кредитного Договору зазначається, що Кредитор має право без отримання згоди Позичальника приймати рішення про зміну% ставки з дотриманням порядку, передбаченого Договором, і п., 6.2 цього Договору.

Відповідно п. 6.2 Договору про зміну відсоткової ставки Кредитор в письмовому вигляді повідомляє Позичальнику за 7 календарних днів від дати прийняття відповідного рішення про її зміну.

З наведеного Кредитором розрахунку нарахування відсотків, процентна ставка по Кредитному Договору підвищується Кредитором до 32% з 27.04.2009 року. Т. е. після вступу в силу ст. 10561 ЦК України. (а. с. 59 )

З наведеного Кредитором протоколу № 1418 вбачається, що рішенням Кредитного комітету по кредитуванню фізичних осіб Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», було надано дозвіл на підвищення відсоткової ставки позичальникам, в тому числі Лисенко Л. О. з 27% до 32 % річних. (а. с. 188-190 )

Апеляційним судом встановлено та не заперечувалось сторонами по справі, що Позивачем (Банком) Відповідачу нараховувалася заборгованість по Кредитному договору № 014/0056/82/68955 від 28 грудня 2006 року з урахуванням підвищеного розміру процентної ставки за користуванням кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст.ст. 536 та 1054 ЦК України необхідною умовою кредитного договору є розмір процентної ставки, тобто це є істотною умовою, щодо якої сторони повинні дійти згоди в належній формі.

Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлене договором або законом.

Отже, у разі недосягнення сторонами кредитного договору згоди у письмовій формі щодо нового розміру процентної ставки умова кредитного договору, що передбачає такий розмір, є нікчемною (ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 236 ЦК України). Вказівка закону на нікчемність договору є імперативною (ч. 2 ст. 215 ЦК України) і такий договір (чи його істотна умова) є недійсним з моменту його укладення (ст. 204, ч. 1 ст. 236 ЦК України) незалежно від того, чи виконали сторони його умови.

Відносини, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян, регулюються і Законом України "Про захист прав споживачів" (постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року N 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів").

Як вбачається з рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (у справі № 1-26/2011 про захист прав споживачів кредитних послуг), що положення Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ (1023-12) з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (254к/96-ВР) треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції чинній на момент видачі кредиту) в договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки споживачеві повідомляється Кредитором в письмовому вигляді протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом і банком.

Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір, за винятком випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 3 ст. 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту його вступу в силу.

Відповідно до ч. 2 ст. 10561 ГК Україні (що вступила в силу в 09.01.2009 року) встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Відповідно до ч. 3 ч. 10561 ГК Україні умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Вважаю, що у Позивача відсутнє право вимоги стягнення з відповідача простроченої заборгованості, пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів із застосуванням відсоткової ставки у розмірі 32%, оскільки позивач збільшив відсоткову ставку по кредиту в односторонньому порядку без додержання порядку, визначеного п. 6.2 кредитного договору.

ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» не дотримався передбаченого кредитним договором порядку збільшення розмірів процентної ставки.

ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» не було надано Позичальнику повідомлення про зміну % ставки по даному кредитному договору.

Письменної згоди на підвищення процентної ставки по даному кредитному договору Позичальник не давала.

Вирішуючи спір Ізмаїльський міськрайонний суд та апеляційний суд Одеської області не визначили, чи є у Позивача право вимоги, щодо стягнення простроченої заборгованості, пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів із застосуванням відсоткової ставки у розмірі 32% річних.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ти обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають істотне значення для ухвалення рішення по справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач ВАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» не довів істотність передумов для одностороннього підвищення процентної ставки за споживчим кредитом.

Будь яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про повідомлення боржника або поручителів про зміну процентної ставки Кредитором матеріали справи не містять.

Вважаю, що суди попередніх інстанцій не мали брати до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості , враховуючи ту обставину, що підняття процентної ставки за кредитним договором № 014/0056/82/68955 від 28 грудня 2006 року було проведено позивачем незаконно.

Вважаю, що вимоги ВАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» про стягнення заборгованості з БОРЖНИКА за кредитним договором № 014/0056/82/68955 від 28 грудня 2006 року незаконні, необґрунтовані та недоказані.

4. Ізмаїльським міськрайонним судом та апеляційний судом Одеської області недостатньо перевіреним залишилося питання правильності підрахунку самої суми пені. Це питання має істотне значення для правильного вирішення справи, однак віно належним чином не з'ясовано.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й доки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, частиною шостою статті 232 ГК України встановлено строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, і який не є строком позовної давності, а пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України - строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Згідно із ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судами безпідставно залишилось без уваги питання, щодо застосування строків позовної давності при визначені розміру пені, на підставі того, що таке питання не заявлялось.

Однак, це спростовується матеріалами справи. В матеріалах справи є заперечення Відповідача, яке було подане 13.12.2010 року (а. с. 91) в якому Відповідач просить до вимог про стягнення пені застосувати позовну давність в один рік.

Судами безпідставно залишилось без уваги питання, щодо розміру пені.

Згідно з п. 10.1 Кредитного договору Позичальник платить Кредитору пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Згідно умов договору, та розрахунку ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» вимагає з позичальника пеню в розмірі 180% річних.

п.2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»: Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Розмір реально нарахованої банком пені (15 470,74 грн.) складає 164% від суми заборгованості (сума заборгованості 9388,25 гривень).

Стаття 1 Закону № 543 (Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань) передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, який встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону № 543 (Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань), розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 49 Листа Вищого Господарського Суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського Кодексів України»: - «платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, який встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. ».

Яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. (Судові прецеденти Постанова, Верховний Суд, від 07.11.2011, № 3-121гс11, Верховний Суд України)

Отже Ізмаїльський міськрайонний суд та апеляційний суд Одеської області в своїх рішеннях безпідставно стягнули з БОРЖНИКА на користь ВАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» суму пені в розмірі 15 470,74 (п'ятнадцять тисяч) гривень.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільних справах", викладених у пункті 2 постанови від 18.12.2009 р. N 14, обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи

Судами порушені вимоги ст. 213 ЦПК України, оскільки рішення судів обох інстанцій не є ані законними, ані обґрунтованими.

На підставі викладеного,

ПРОШУ:

Скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2012 року по справі №№22ц-1590/1327/2012 р. в частині стягнення з Лисенко Лілії Олексіївни на користь відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитом в сумі 27767,63 грн. та судових витрат в розмірі 388,34 грн., а всього 28155,97 грн. та судового збору в сумі 139 грн.

Скасувати заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 травня 2010 року по справі №2-1180\10 в частині стягнення з ХХХХХХХХХ на користь відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитом в сумі 27767,63 грн. та судових витрат в розмірі 388,34 грн., а всього 28155,97 грн. та судового збору в сумі 139 грн.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до Лисенко Лілії Олексіївни про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/0056/82/68955 від 28 грудня 2006 року відмовити.

Додатки:

• копія рішення апеляційного суду Одеської області по справі №22ц-1590/1327/2012 від 13.03.2012 року;

• копія заочного рішення Ізмаїльського міськрайонного суду по справі №2-1180\10 від 31.05.2012 р.;

• 3 копії касаційної скарги з додатками;

• оригінал квитанції про сплату судового збору.

11 травня 2012 року _______________БОРЖНИК

[Проблемное наследство. HELP!!!]

Первая проблема!

Нотариус требует справку о причине смерти. Справку уже получила жена, в морге на ул. Оранжерейной 7 отказали в предоставлении справки повторно. Что делать?

Странно как то зачем нотариусу такая справка? Ему нужно свидетельство о смерти. А копию свидетельства о смерти могут выписать в ЗАГСе детям, при наличии документов подтверждающих родство

[Прокоментируйте пожалйуста валюный мемориальный ордер]

Вопрос кто по этому ордеру плательщик, а кто получатель?

И вообще что это за оформление документа?))))

____________022.bmp

[Решение Киевского апелляционного хозсуда оставленное в силе ВХСУ об отказе банку Креди Агриколь во взыскании по не заключенному договору]

это полностью с помощью Саши Бурко и Андрея Степаненко.

насчет решения, оно хорошее, прекрасное, но.... если бы все судьи были такие... и там, .\\\\

можно и мне иск скинуть)) спасибо

[ВНИМАНИЕ!!НОВАЯ УСЛУГА ПРИВАТА!!]

Трудно сказать в какой семье на сегодня нет хоть одной приватовской карточки.

Предложите директору, чтобы в качестве пропуска в школу ребенок пользовался пенсионной карточкой бабушки)))

))) директор пользуется услугами УкрэксимБанка

[Решение Святошинского райсуда о признании договора с Укрпромбанком незаключенным]

Відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності (а. с. 158-159), проте, враховуючи наведені обставини справи, строки позовної давності в даному випадку не підлягають застосуванню.

немного не по теме но все же

уже не первый раз встречаю, что Банк просит применить исковую давность в исках по признанию договоров недействительными, мотивируя тем что с момента заключения прошло больше 3 лет, и суды стоят на стороне банков

[ВНИМАНИЕ!!НОВАЯ УСЛУГА ПРИВАТА!!]

Ведь карточка БАНКОВСКАЯ и соответственно охраняется ЗУ "О банковской тайне". Вот получится, что родители станут РАБАМИ Привата. Самая большая опасность в том, что дети получат доступ к неконтролируемым деньгам. Представьте, что может получиться.

Сходила к директору школы, так сказать предупредительно мирно поговорить. Говорю, что такие пропуска не верное решение школы, что это навязывания фин услуг, что нет никакой связи между электронным пропуском и денежными услугами со стороны банка детям, что школа это не банковский агент по распространению банковских услуг. На что директор сказала, что к ней пришел представитель Банка и красиво рассказал как школа сможет контролировать посещаемость детей, как школа сможет знать кто есть в школе, а ого нет, и это все что ее интересует, а вот денежные услуги школу не интересуют и она к ним никак это проблема родителей, то есть такое разделение контроль посещаемости проблема школы а контроль денежных средств проблема родителей . Я как то попыталась ей объяснить что вашей школе карточки втюхают получат за это бонусы а вся головная боль после этого и проблемы останутся у вас, ка у директора, и пообещала что они будут. После того как она узнала что работаю помощником адвоката, то сразу начала уходить от темы . типа я и не собиралась, просто так просили, что неудобно было сразу отказать. Так и самое интересное, что такая акция Банка проходит якобы с разрешения отдела образования и исполкома и мера(((

[Приват 3 раз подает в суд по одному и тому же погашенному кредиту]

октябрь 2006 год выдан кредит по заве позычальника - 3064грн на срок 12 месяцев

март 2007 год судебный приказ о досрочном взыскании 3968,88

исполнительный лист не выдавался, заемщик сам несколькими платежами в течении года выплатил сумму 4083 грн.

ноябрь 2009 год судебный приказ по взысканию по томуже кредиту-заявке 13576,95

заемщик обратился с заявой об отмене наказа, т.к. он все выплатил, заявление удовлетворили наказ отменили

май 2012 год - заочное решение о взыскании задолженности все то томуже кредиту в сумме 25999грн.

заемщик пишет заявление на отмену решения, но допускает ошибки не уплатил сбор и в срок его не выполняет. Решение не пересмотрено. заява считается не поданной. Но заемщик - пенсионерка, как то неправильно поняла все эти процессуальные правила, заплатила сбор после указанного срока.

На сегодняшний момент подана аппеляционная жалоба об отмене определения и отмене заочного решения.

Дела рассматривал один и тот же судья!!!

как обойти процессуальные нарушения?

[ВНИМАНИЕ!!НОВАЯ УСЛУГА ПРИВАТА!!]

Просто послать на ***.

И паралельно написать в милицию, прокуратуру, в управление образования что дирик занимается не теми задачами.

Вам важна успеваемость или знания вашего ребенка? Во все высшие заведения ваша успеваемость побоку, есть бабки - поступил, нет бабок - не поступил.

))) та я ж не против написать))) напишу однозначно! вот обратилась за помощью к славным форумчанам за советом что и как написать.

Да и поделиться новшевствами Привата, вот блин у него какая то неограниченная здравым смыслом креативная фантазия ((( Это ж кто то поведется на такое предложение!!! Вот так и формируется на будующее объем работ для юристов

[ВНИМАНИЕ!!НОВАЯ УСЛУГА ПРИВАТА!!]

Дочка пришла сегодня со школы с бумагой которую должны мы как родители подписать, школа совестно с Приватом предлагает пластиковую карту ученикам - которая будет совмещать функцию электронного пропуска в школу с картой банковских денежных услуг!!!!! если не согласны, то должны написать почему!!! Вот что написать ????)))

___________________.PDF

[Факторинговая компания ОТП банка]

Вопрос в том, что суды не имеют еще единого мнения по этому поводу. Но мы постараемся сформировать правильную практику.

http://jurliga.ligazakon.ua/news/2012/7/9/68118.htm

[ПОМОГИТЕ СОВЕТОМ!!!!!!]

Я с Вами согласна полностью!! НО!! судья считает, что раз написано увеличили срок давности до 10 лет, то по пене так же увеличена, при этом ссылается на судебную практику(( что то вроде читайте и не морочьте мне голову(( я просмотрела судебную практику касательно банка Надра, и действительно, считается что фразой "увеличен срок исковой давности на 10 лет" увеличивается и срок по пене. Вот как то так( может кто даст ссылку решения с другим мнением

[ПОМОГИТЕ СОВЕТОМ!!!!!!]

Здравствуйте! подскажите, если в договоре прописано , что стороны увеличили срок исковой давности до 10 лет. но при этом не указывается конкретно на что, считается ли что и срок на начисление и взыскание неустойки так же увеличен? где то на форуме встречпла решение что раз не указано об увеличении срока взыскания и начисления неустойки то он не увеличен, т. к это специальный срок. не могу найти это решение((((

[Суд с Альфа-банком]

В кассачке было еще штук пять жалоб, вплоть до нарушений присяги судьями обоих инстанций, они выбрали меньшее зло!

Пожалуйста поделитесь текстом кассации, ну или частью текста о нарушения присяги судьями.

[вступление в наследство и кредитная история]

У сестры маленький ребенок. ребенок как член семьи имеет право пользоваться квартирой. Для реализации жилья где ребенок имеет право пользования нужно разрешение органов опеки. Органы опеки такого разрешения не дадут. Квартира не продается.

[Определение ВССУГУД об отказе во взыскании задолженности в пользу Райффайзен Банк Аваль]

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2013 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І., Кадєтової О.В., Остапчука Д.О.,

- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_10 на заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 травня 2010 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2012 року,

встановила:

В червні 2009 року відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» (далі - Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 27767 грн. 63 коп. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 28 грудня 2006 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_10 укладений кредитний договір за №014/0056/82/68955 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого остання отримала кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 15000 грн. строком на 36 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 27% річних, з терміном повернення 28 грудня 2009 року.

З метою забезпечення виконання взятих на себе ОСОБА_10 зобов'язань за вказаним договором, між АППБ «Аваль» та ОСОБА_8 28 грудня 2006 року був укладений договір поруки за №014/0056/8268955/1. Крім того, 28 грудня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_9, на виконання вказаних вище зобов'язань ОСОБА_10, був укладений договір поруки за №014/0056/8268955/2. Відповідно до зазначених договорів поруки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, зобов'язались в разі невиконання позичальником (ОСОБА_7) своїх грошових зобов'язань за кредитним договором відповідати перед Банком в обсязі заявленому останнім у письмовій вимозі. Внаслідок невиконання ОСОБА_10 грошових зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість в розмірі 27767 грн. 63 коп., яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 9388 грн. 25 коп., заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 369 грн. 37 коп., прострочених відсотків за користування кредитом в розмірі 2539 грн. 27 коп., пені в розмірі 15470 грн. 74 коп., яку Банк просив стягнути з позичальника та поручителів.

Заочним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 травня 2010 року позов ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитом в розмірі 27767 грн. 63 коп. та судові витрати в розмірі 388 грн. 34 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь держави судовий збір в розмірі 139 грн.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2012 року вказане рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_8, ОСОБА_9 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволені позову ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_10 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову Банка відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги Банку про стягнення солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами належним чином зобов'язання за вказаним договором не виконувались, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до поручителів та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволені вказаних позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про стягнення заборгованості з поручителів за невиконання позичальником своїх грошових зобов'язань, оскільки Банком не було дотримано процедуру повідомлення поручителів про зміну відсоткової ставки за користування кредитом, передбаченої умовами кредитного договору, отже порука є припиненою. В частині стягнення заборгованості за порушення умов кредитного договору з відповідача ОСОБА_10 апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Проте повністю погодитися з висновками апеляційного суду не можна з таких підстав.

Судами встановлено, що 28 грудня 2006 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_10 укладений кредитний договір за №014/0056/82/68955, відповідно до умов якого останній було надано кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 15000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 27% річних, з терміном повернення 28 грудня 2009 року.

Відповідно до п 1.4 кредитного договору, відсоткова ставка за користування кредитом складає 27% річних. Кредитор має право періодично (згідно п. 1.5 цього договору) переглядати відсоткову ставку за користування кредитом в порядку, передбаченому п. 6.2 цього договору.

Пунктом 1.5 та підпунктами 1.5.1, 1.5.2, 1.5.2.2 кредитного договору передбачено право банку без будь-якої додаткової згоди позичальника коригувати відсоткову ставку за користування кредитом шляхом збільшення її на 5% від ставки, вказаної в п. 1.4 договору при настанні умов, в тому числі за невиконання п. 1.5.2.2.

Згідно п. 6.2 кредитного договору, кредитор має право у разі зміни кредитної політики внаслідок рішень законодавчої або виконавчої влади, Національного Банку України, а також внаслідок рішення кредитора - змінити відсоткову ставку за користування кредитом. Про зміну відсоткової ставки кредитор письмово повідомляє позичальника протягом 7 календарних днів з дати прийняття рішення про її зміну. Сторони висловлюють свою цілковиту згоду без укладення будь-яких додаткових угод до цього договору вважати, що новий розмір відсоткової ставки застосовується з дати прийняття кредитором відповідного рішення про її зміну та стосовно всієї непогашеної суми кредиту. У разі відмови позичальника від зміни відсоткової ставки за користування кредитом, він зобов'язується повернути кредитні кошти не пізніше 30 календарних днів з дня отримання повідомлення кредитора про такі зміни та сплатити кредитору відсотки відповідно до відсоткової ставки, раніше обумовленої договором, за час фактичного користування кредитом.

За порушення строків повернення кредитної заборгованості, відсотків за користування кредитом та комісій, передбачених умовами вказаного договору, відповідно до п. 10.1 кредитного договору, передбачена відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення починаючи з наступного дня після закінчення строку виконання зобов'язань, зазначених у договорі.

28 грудня 2006 року на забезпечення взятих на себе ОСОБА_10 зобов'язань за кредитним договором, між АППБ «Аваль» та ОСОБА_8 був укладений договір поруки за №014/0056/8268955/1. Також, 28 грудня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_9 був укладений договір поруки за №014/0056/8268955/2 від 28 грудня 2006 року.

Відповідно до п. 1.2 договорів поруки, поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати по зобов'язанням боржника, які виникають з умов кредитного договору в розмірі кредиту 15000 грн., відсотків за його користування та витрат пов'язаних з виконанням кредитного договору.

Згідно розрахунку заборгованості по зобов'язаннях що виникають з умов кредитного договору, який міститься в матеріалах справи (а.с.59-60), внаслідок несвоєчасного погашення відповідачем ОСОБА_10 своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 10 червня 2009 року утворилась заборгованість за кредитом в розмірі 9388 грн. 25 коп. та заборгованість за відсотками за користування кредитом нарахована за період з 27 квітня 2009 року до 2 червня 2009 року у розмірі 369 грн. 37 коп.

Відповідно до п. 10.1 кредитного договору за порушення відповідачем ОСОБА_10 його умов, позивачем нарахована пеня за період з 16 січня 2007 року до 16 травня 2009 року за порушення строків сплати кредиту в розмірі 12025 грн. 26 коп. та за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 3445 грн. 48 коп.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 546 ЦК України, передбачено виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 543/965-ВР від 22 листопада 1996 року, визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

За правилами ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже, за змістом наведених положень закону боржник, який допустив порушення грошового зобов'язання повинен сплатити також і неустойку, передбачену чинним законодавством або умовами договору.

Суд першої інстанції, в порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦК України, належним чином своїх процесуальних обов'язків не виконав та не з'ясував чим підтверджується заборгованість відповідача ОСОБА_10 перед банком, з яких розрахунків виходив суд при задоволені позову, не перевірив доказів наявності вказаної заборгованості.

Із матеріалів справи не вбачається розрахунку заборгованості, яку допустила відповідач ОСОБА_10 внаслідок невиконання умов кредитного договору, відсотків за користування кредитними коштами. Проте із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості по зобов'язаннях ОСОБА_10, що виникають з умов кредитного договору станом на 10 червня 2009 вбачається розрахунок пені за порушення строків сплати кредиту та відсотків за користування кредитом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не дав належної оцінки обставинам справи, зазначені вище доводи залишив поза увагою, не навів мотивів, з яких суд вважав допустимими факти, якими обґрунтовувались позовні вимоги, внаслідок чого належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не з'ясував повно та всебічно дійсні обставини справи, не перевірив наявність заборгованості позичальника перед Банком, розмір заборгованості та нарахованих відсотків та залишив поза увагою те, що відповідно до договору поруки поручителі зобов'язувались відповідати перед банком за невиконання позичальником кредитного договору в межах встановленої ним відсоткової ставки.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, не визначився з правовою природою спірних правовідносин та не врахував вище зазначених норм матеріального права, не взяв до уваги доводи викладені в апеляційній скарзі щодо нарахування банком пені за порушення умов кредитного договору із порушенням строку позовної давності, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій повинні бути скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, який повинен урахувати зазначене та вирішити справу з урахуванням викладених обставин.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_10 задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 травня 2010 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова М.І. Наумчук Д.О. Остапчук

http://reyestr.court.gov.ua/Review/28684129

[Решение Измаильского межрайсуда о прекращении договора и отказе Приватбанку во взыскании штрафа]

Решение оставлено в силе Одесским апелляционным судом в полном объеме!!

[Діти боржника мають право на житло]

Так вот у меня вопрос. Если проигран суд с банком и дело идет к исполнительномк производству, продадут ли квартиру при том, что в ней прописан малолетний ребенок, а мать и отец ребенка инвалиды. другого места проживания нет.

Я на днях участвовала в торгах по покупке 1/5 квартиры, торгующая организация УКРСПЕЦТОРГ ГРУПП, так вот представитель этой организации сказал, что они не берутся реализовывать имущество где прописаны дети

[Діти боржника мають право на житло]

http://info.oberig.com.ua/2012/02/діти-боржника-мають-право-на-житло/

При примусовій реалізації житлового приміщення боржника, за умови наявності неповнолітніх членів сім’ї, необхідне отримання попередньої згоди органів опіки та піклування, проте ДВС вважає інакше. У даній статті мова піде про примусову реалізацію державною виконавчою службою (ДВС) житлового приміщення боржника за умови наявності у неповнолітніх членів сім’ї боржника права користування зазначеним майном.

Світова фінансова криза призвела до того, що величезна кількість людей, що взяли в кредит нерухоме майно, не мають матеріальної можливості для погашення заборгованості перед банками. В результаті банківські установи здійснюють дії, спрямовані на звернення стягнення на іпотечне майно, використовуючи як правовий інструмент або виконавчий напис нотаріуса, або рішення суду. В кінцевому підсумку примусова реалізація нерухомого майна здійснюється через органи ДВС.

Однією з істотних умов укладення іпотечного договору для банківської установи, як правило, є відсутність зареєстрованих за даною адресою неповнолітніх дітей, щоб згодом не виникало проблем з їх виселенням. Крім того, часто в договорі іпотеки встановлюється заборона надалі реєструвати неповнолітніх дітей за адресою предмета іпотеки без згоди банку.

Беручи до уваги те, що відмова від права є нікчемною, а також те, що відповідно до положень Закону “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання на Україну” не може бути відмовлено в реєстрації дітей за місцем проживання батьків лише на підставі відповідного застереження в договорі іпотеки або договорі купівлі-продажу, правомірною є реєстрація за даною адресою неповнолітніх дітей після укладення договору іпотеки.

Згідно з приписами частини 4 статті 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, для укладення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібен попередній дозвіл органів опіки та піклування. Таким чином, законодавець встановив необхідність отримання попередньої згоди органів опіки та піклування не тільки щодо нерухомого майна, власником якого є дитина, але нерухомого майна, яким дитина має право лише користуватися. Також зазначена норма не містить застереження про те, що вона поширюється тільки на угоди, укладені батьками цих дітей.

Частиною 2 статті 18 Закону України “Про охорону дитинства” передбачено, що діти – члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Спірним моментом правозастосування є необхідність отримання згоди органами ДВС при здійсненні примусової реалізації житла боржника, в якому проживає і зареєстрована дитина, так як ні Закон України “Про виконавче провадження”, ні Інструкція про проведення виконавчих дій не містять норми, що вимагає попередньої згоди органу опіки та піклування на примусову реалізацію такого описаного нерухомого майна. Однак, як уже було сказано, відповідно до статті 1 Закону України “Про виконавче провадження”, державний виконавець при здійсненні своїх повноважень керується не тільки своїм спеціальним законом, а й іншими законодавчими актами, що стосуються даних правовідносин.

В роз’яснювальному листі директора Департаменту ДВС України вих. №25/7-33-41 від 20 січня 2007 року зазначено, що при зверненні стягнення на майно боржника та реалізації такого майна спеціалізованими організаціями на публічних торгах державний виконавець не потребує попереднього погодження з органами опіки та піклування. При цьому головним аргументом даного правового висновку вищої посадової особи Департаменту ДВС України було те, що звернення стягнення на майно боржника є правовим наслідком порушення останнім певного зобов’язання, і вказане повністю виключає волевиявлення боржника і не є угодою.

Таким чином, посадові особи органів ДВС вважають, що реалізація житла боржника, яким має право користуватися дитина, не є угодою і тому на дані правовідносини норми частини 4 статті 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” не поширюються.

Однак з даними висновком важко погодитися. Так, відповідно до частини 1 статті 62 Закону України “Про виконавче провадження”, реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу за законом, та майна, зазначеного в частині 8 статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на публічних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Поняття “публічні торги” встановлено в пункті 2.2 Тимчасового положення про порядок проведення публічних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Мін’юсту України №68/5 від 27 жовтня 1999 року, відповідно до якого “публічні торги – продаж майна, в результаті якого його власником стає покупець, який запропонував у ході торгів за нього найвищу ціну”. Таким чином, законодавець і Мін’юст України встановлюють, що реалізація майна боржника здійснюється шляхом його продажу, що саме по собі говорить про можливість застосування до даних правовідносин положень Цивільного кодексу України (ГК), так як саме в цьому кодифікованому нормативному акті міститься поняття продажу майна.

Як зазначалося раніше в роз’яснювальному листі керівника Департаменту ДВС України вих. №25/7-33-41 від 20 січня 2007 року, підставою невіднесення продажу майна на торгах до угоди було те, що у боржника – власника виставленого на торги нерухомого майна відсутнє вільне волевиявлення на продаж свого майна. Однак продавцем зазначеного нерухомого майна є не боржник, а відділ ДВС в особі спеціалізованої організації, а значить, її можна віднести до угоди (договору купівлі-продажу).

Крім того, у статті 658 ЦК прямо зазначено, що можливий продаж майна у примусовому порядку не власником цього майна.

Таким чином, враховуючи положення частини 4 статті 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, а також те, що під час проведення громадських торгів укладається угода про передачу майна у власність, сторонами якої є покупець – учасник торгів і продавець – відділ ДВС в особі спеціалізованої організації, що організовує і проводить ці торги, державний виконавець зобов’язаний перед такими торгами отримати попередню згоду органу опіки та піклування.

Органи опіки та піклування вельми неохоче дають свою згоду на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, якщо у них немає іншого житла, навіть якщо з таким проханням звертаються не батьки дітей, а посадова особа органу ДВС.

Судова практика

При проведенні публічних торгів укладається угода

Досить суттєвою є правова позиція вищої судової інстанції щодо такого спірного правового моменту. А саме: заключається при примусовій реалізації органами ДВС нерухомого майна боржника угода або ж така дія не підпадає під її ознаки?

Ще 27 серпня 2003 року Верховний Суд України у своєму визначенні в рамках цивільної справи за позовом гр-на Л. до гр-на Ф. про виселення вказував, що “публічні торги за своєю правовою природою – це продаж майна, на яке звернено стягнення і яке підлягає реалізації. Власником цього майна стає покупець, який запропонував за нього в ході торгів найвищу ціну. Таким чином, під час проведення громадських торгів укладається угода про передачу майна у власність, сторонами якої є покупець – учасник громадських торгів, яким може бути фізична чи юридична особа, і продавець – відділ ДВС в особі спеціалізованої організації, яка організовує і проводить ці торги за договором з ДВС. Визнання угоди недійсною можливе з підстав, передбачених ГК”.

В зазначеному визначенні Верховного Суду України міститься два корисних для боржника правових висновки. По-перше, під час громадських торгів укладається угода про передачу майна у власність, тобто вона може бути визнана недійсною з підстав, передбачених ГК. І по-друге, сторонами такої угоди є покупець і продавець – відділ ДВС в особі спеціалізованої організації. Тобто продавцем виставленого на громадські торги нерухомого майна боржника є не сам боржник, а відділ ДВС.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 22 липня 2004 року по справі № 109/19-03, у перегляді якого відмовлено ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 14 жовтня 2004 року.

Беручи до уваги те, що судова практика має особливість змінюватися з часом, дуже важливою є правова позиція з цього питання Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. У своєму визначенні від 21 вересня 2011 року по справі №6-11219св11 (№18396486 в Єдиному державному реєстрі судових рішень) колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначила таке: “Публічні торги за своєю правовою природою – це продаж майна, на яке звернено стягнення. Власником цього майна стає покупець, який запропонував за нього в ході торгів найвищу ціну. Таким чином, під час проведення громадських торгів укладається угода про передачу майна у власність, сторонами якої є покупець – учасник торгів і продавець – відділ ДВС в особі спеціалізованої організації, яка організовує і проводить ці громадські торги”.

Якщо зіставити тексти ухвал колегії суддів Верховного Суду України від 27 серпня 2003 року і колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2011 року по питанню віднесення продажу майна на громадських торгах до угоди, то навіть з урахуванням того, що прийняття цих судових рішень розділяє більше 8 років, їх текст практично повністю збігається.

http://www.prostopravo.com.ua

[ИСК КАССАЦИЯ прокуратура в интересах КБ НАДРА]

В ВЫСШИЙ СПЕЦИАЛИЗИРОВАННЫЙ СУД УКРАИНЫ

ПО РАССМОТРЕНИЮ ГРАЖДАНСЬКИХ И УГОЛОВНЫХ ДЕЛ

01024, г.Киев, ул. Ф. Орлика,4 «а»

Решение по делу № 2-689/11

Дело рассмотрено Измаильским горрайонным судом

Одесской области

Председательствующий в первой инстанции Банникова Н.В.

Определение по делу №22ц/1590/3995/2012р

Дело рассмотрено апелляционным судом Одесской области

Председательствующий в апелляционной инстанции Сегеда С.Н.

ЛИЦА, ПОДАЮЩИЕ ЖАЛОБУ-ОТВЕТЧИКИ:

68600 г. Измаил,

68600 г. Измаил,

В ДЕЛЕ ПРИНИМАЛИ УЧАСТИЕ:

ИЗМАИЛЬСКИЙ МЕЖРАЙОННЫЙ ПРОКУРОР

68600, г. Измаил, ул. Свердлова,63

тел. (04841) 2-57-02

который подал иск в интересах истца

ИСТЕЦ:

НАЦИОНАЛЬНЫЙ БАНК УКРАИНЫ

01601, г. Киев, ул. Институтская,9

в лице

ПУБЛИЧНОГО АКЦИОНЕРНОГО ОБЩЕСТВА

«КОММЕРЧЕСКИЙ БАНК «НАДРА»

04053, г. Киев, ул. Артема,15

КАССАЦИОННАЯ ЖАЛОБА

на определение апелляционного суда Одесской области от 06 июля 2012 года по делу №22ц/1590/3995/2012р и на решение Измаильского горрайонного суда Одесской области от 18 января 2012 года по делу №2-689/11

Измаильский горрайонный суд решением от 18 января 2012 года по делу № 2-689/11 полностью удовлетворил исковые требования ИЗМАИЛЬСКОГО МЕЖРАЙОННОГО ПРОКУРОРА в интересах истца НАЦИОНАЛЬНОГО БАНКА УКРАИНЫ, в лице ПУБЛИЧНОГО АКЦИОНЕРНОГО ОБЩЕСТВА «КОММЕРЧЕСКИЙ БАНК «НАДРА» к ВИТОВУ ВАДИМУ НИКОЛАЕВИЧУ и ВИТОВОЙ ОЛЬГЕ ЮРЬЕВНЕ о взыскании задолженности.

Взыскано солидарно с ВИТОВА ВАДИМА НИКОЛАЕВИЧА и ВИТОВОЙ ОЛЬГИ ЮРЬЕВНЫ в пользу ПУБЛИЧНОГО АКЦИОНЕРНОГО ОБЩЕСТВА «КОММЕРЧЕСКИЙ БАНК «НАДРА» задолженность по кредиту в сумме 390153,43 грн., а также взыскано в пользу государства 3219,00 грн. судебного сбора.

Мы не согласились с решением и подали апелляционную жалобу в апелляционный суд Одесской области.

Определением апелляционного суда Одесской области от 06 июля 2012 года по делу №22ц/1590/3995/2012р наша апелляционная жалоба была отклонена. Решение Измаильского горрайонного суда Одесской области от 18 января 2012 года оставлено без изменений.

Резолютивная часть определения апелляционного суда Одесской области оглашена 06.07.2012 года, полный текст получен 12.07.2012 года.

С таким решением апелляционного суда Одесской области согласиться нельзя, так как оно принято с нарушением и неправильным применением норм материального и процессуального права, при неполном выяснении обстоятельств дела, которые имеют значение для дела, которые суд посчитал установленными. Выводы суда не соответствуют материалам дела.

НАРУШЕНИЕ НОРМ ПРОЦЕССУАЛЬНОГО ПРАВА.

Судом первой инстанции и апелляционным судом, при рассмотрении дела нарушены требования ст. 3 ГПК Украины, в которой указано, что каждое лицо может, в порядке, установленном этим Кодексом, обратиться в суд за защитой своих нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод и интересов.

Лицо имеет право обратиться в суд за защитой именно своих прав. Право на иск имеет лицо, права свободы или интересы которого нарушены. Иными словами, лицо не имеет права обратиться в суд в случае, если права, за защитой которых оно обратилось, ему не принадлежат. Такое лицо является ненадлежащим истцом. Таким образом, судом нарушено безусловное и непреложное начало гражданского процесса – принцип диспозитивности, в соответствии с которым каждое лицо самостоятельно решает: обращаться ему в суд или нет.

В случаях, установленных законом, в суд могут обращаться органы и лица, которым предоставлено право защищать права, свободы и интересы иных лиц или государства или государственные интересы и принимать участие в таких делах.

Временный администратор, хотя и приравнивается, к представителю Национального банка Украины, однако может и должен действовать от имени банка, куда он назначен временным администратором (в данном случае от имени ПАО КБ «Надра»), а не от имени Национального Банка Украины, что предусмотрено п.2 ч.4 ст. 80 Закона «О банках и банковской деятельности».

Таким образом, временный администратор не наделен правом обращаться в суд от имени Национального банка Украины.

Национальный банк Украины, как государственный орган, в соответствии с Законом «О Национальном банке Украины», не наделен правом и не может обращаться в суд от имени или в интересах коммерческого банка, деятельность которого он контролирует.

Измаильский межрайонный прокурор, при достаточном обосновании государственных интересов, мог обратиться в суд от имени Национального банка Украины, как государственного органа, уполномоченного осуществлять соответствующие функции в спорных правоотношениях.

В таком случае, в соответствии с п.5 мотивировочной части решения Конституционного Суда Украины от 08.04.1999 года по делу №1-1/99 , этот орган, фактически является истцом по делу, возбужденному по исковому заявлению прокурора.

Таким образом, истец – Национальный банк Украины, должен был обращаться за защитой именно своих (государственных) прав и интересов, а не интересов коммерческой структуры.

Решение суда также должно было приниматься в пользу истца, т.е. Национального банка Украины.

Таким образом, прокурор мог обратиться в суд от имени Национального банка Украины за защитой государственных интересов.

Прокурор мог обратиться в суд от имени ПОА КБ «Надра» за защитой государственных интересов.

Прокурор не имел права обращаться в суд от имени Национального банка Украины в интересах ПАО КБ «Надра», т.к. Национальный банк Украины не являлся стороной в договоре. В данном случае права и интересы Национального банка Украины не нарушались, и защищались не государственные интересы, а интересы коммерческой структуры.

В подобной ситуации, как указано в п.2 Постановления Пленума Верховного суда Украины от 12.06.209 года №2 «О применении норм гражданского процессуального законодательства при рассмотрении дел в суде первой инстанции» обращение в суд за защитой прав и интересов иных лиц, в случаях, не предусмотренных законом, рассмотрению не подлежат.

В случае поступления такого обращения судья возвращает заявление на основании пункта 3 статьи 121 ГПК Украины, а если такой характер обращения установлен в предварительном судебном заседании или во время судебного рассмотрения – суд оставляет заявление без рассмотрения по основаниям, предусмотренным пунктом 2 части 1 статьи 207 ГПК Украины.

Пунктом 2 части 6 статьи 130 ГПК Украины, предусмотрена обязанность суда при проведении предварительного судебного заседания решить вопрос о составе лиц, которые принимают участие в деле.

В соответствии с содержанием ст.10,30-33 ГПК Украины, лицо, относительно которого постановлено решение, непосредственно решается вопрос о его правах и обязанностях, должно быть стороной по делу.

В соответствии с ч.1 ст.30 ГПК Украины сторонами в гражданском процессе являются истец и ответчик.

В соответствии с положениями статей 213,215 ГПК Украины судебное решение по делу может приниматься относительно сторон, которые принимают участие в его рассмотрении.

Измаильский горрайонный суд и апелляционный суд Одесской области, принимая решение, не обратил внимание на то, что ПАО КБ «Надра» не является стороной по делу.

Сторонами по делу, согласно иску, поданному Измаильским межрайонным прокурором, являются истец - Национальный банк Украины и ответчики Витов Вадим Николаевич и Витова Ольга Юрьевна.

Процессуальный статус ПУБЛИЧНОГО АКЦИОНЕРНОГО ОБЩЕСТВА КОММЕРЧЕСКИЙ БАНК «НАДРА» в данном деле судом не определен.

Указанный банк НЕ ЯВЛЯЕТСЯ СТОРОНОЙ по делу.

В то же время, согласно решению суда первой инстанции и определению суда апелляционной инстанции, денежные средства с ответчиков взысканы в пользу юридического лица, которое не являлось стороной по делу.

Национальный банк Украины, который являлся стороной по делу, в решении суда первой инстанции даже не упоминается. В решении указано, что прокурор обратился в суд и интересах ПАО КБ «Надра», тогда как прокурор обращался в суд в интересах государства в лице Национального банка Украины.

Нормы гражданского процессуального законодательства не предусматривают участия в деле одного юридического лица в лице другого юридического лица.

При определении процессуального положения сторон суд не выяснил надлежащим образом содержание и характер правоотношений, которые возникли, и не учел, что гражданские процессуальные правоотношения могут возникнуть только между носителями гражданских процессуальных прав и обязанностей в гражданском процессе, сторонами в котором являются лица (истцы, ответчики), материально-правовой спор, между которыми является предметом рассмотрения и разрешения в суде (статья 30 ГПК Украины).

Таким образом, судом первой инстанции и апелляционным судом нарушены требования статей 3, 30-33,121, 130, 213,215, ст. 80 Закона «О банках и банковской деятельности».

НЕЗАКОННОСТИ ПОДАЧИ ИСКА ПРОКУРОРОМ

Измаильский горрайонный суд и апелляционный суд Одесской области, принимая судебные решения, не приняли во внимание отсутствие доказательств нарушения интересов государства и обоснований необходимости их защищать.

В соответствии с п.3 ч.3 с.121 ГПК Украины исковое заявление возвращается, когда заявление от имени истца подано лицом, которое не имеет полномочий на ведение дела.

Согласно ст. 121 Конституции одним из заданий прокуратуры Украины есть представительство интересов гражданина или государства в суде в случаях, определенных законом.

Статьей 36-1 Закона Украины "О прокуратуре" определенно, что основанием представительства в суде интересов государства является наличие нарушений или угрозы нарушений экономических, политических и других государственных интересов, в результате противоправных действий (бездеятельности) физических или юридических лиц, которые осуществляются в отношениях между ними или государством.

Как отмечено в решении Конституционного Суда Украины от 8 апреля 1999 года №3-рп/99 (Дело №1-1/99) государственные интересы закрепляются как нормами Конституции Украины, так и нормами других правовых актов, интересы государства отличаются от интересов других участников общественных отношений.

В основе первых всегда есть потребность в осуществлении общегосударственных (политических, экономических, социальных и других) действий, программ, направленных на защиту суверенитета, территориальной целостности, государственной границы Украины, гарантирования ее, государственной, экономической, информационной, экологической безопасности, охрану земли как национального богатства, и тому подобное.

Конституционный суд в Решении от 8 апреля 1999 года по делу N 3-рп/99 (дальше - Решение Конституционного суда) указал, что в каждом конкретном случае прокурор или его заместитель самостоятельно определяет, с ссылкой на законодательство, основания представления иска, указывает в чем именно состоялось или может состояться нарушение материальных или других интересов государства, обосновывает необходимость их защиты и отмечает орган уполномоченный государством осуществлять соответствующие функции в спорных отношениях.

Интересы государства могут совпадать полностью, частично или не совпадать совсем с интересами государственных органов, государственных предприятия и организаций или с интересами хозяйственных обществ с частью государственной собственности в уставном фонде.

Из учета того, что "интересы государства" являются оценочным понятием, прокурор в каждом случае самостоятельно определяет с ссылкой на законодательство, в чем именно состоялось или может состояться нарушение интересов государства, обосновывает необходимость их защиты и отмечает орган, уполномоченный государством осуществлять соответствующие функции в спорных отношениях.

То обстоятельство, что постановлением Правления Национального Банка от 10.02.2009 года № 59 в ОАО КБ «НАДРА» сроком на один год была назначена временная администрация, не может являться определяющим при решении вопроса о наличии оснований для представительства прокурором интересов государства в спорных правоотношениях.

Поскольку предметом спора является возвращение денежных средств по договору № ОД14/09/2006/840-К/162, заключенному 19 сентября 2006 года между ОАО КБ «НАДРА» в лице начальника отделения № 14 филиала ОАО КБ «НАДРА» Гулика В. С. и Витовым В. Н. о предоставлении кредиту на потребительские цели (покупку автомобиля). Прокурор не определил, в чем заключается нарушение интересов государства в результате невыполнения Витовым В. Н. своих обязательств по кредитному договору.

Вопрос участия государства в капитализации ОАО КБ «НАДРА» решен не был.

Новым крупнейшим акционером ОАО КБ «НАДРА» стала австрийская компания CENTRAGAS HOLDSNG AG, аффилированная c Group DF – частной международной компанией украинского бизнесмена Дмитрия Фирташа. Доля компании в уставном капитале ОАО КБ «НАДРА» составляет 89,97%.

В соответствии с п. 3.4.2. Кредитного договора ежемесячная минимальная сумма платежа составляет 1407,00 долларов США, а с 03 февраля 2009 года сумма минимального ежемесячного взноса составляет 835,00 долларов США, согласно Дополнительному соглашению №1 от 03.02.2009 года.

Т.е. кредит должен возвращаться равными платежами в размере 1407,00, а с 03.02.2009 года в размере 835 долларов США в месяц.

В соответствии с п. 1.3.1. Кредитного договора проценты за пользование кредитом рассчитываются на основании процентной ставки в размере 9 % в год.

Ежемесячный минимальный платеж, определенный Банком не соответствует условиям оплаты процентов за пользование кредитом.

Аннуитетный платеж – это равный по сумме ежемесячный платеж по кредиту, который включает в себя сумму начисленных процентов за кредит и сумму основного долга.

Однако с учетом процентной ставки 9 % годовых ежемесячный платеж должен составлять 1226,14 долларов США, а после подписания Дополнительного соглашения 760,00 долларов США.

Ежемесячная выплата платежей в размере 1407,00 долларов США и 835,00 долларов США соответствует 14,15% годовых.

На момент подачи иска (09.02.2010 г.) Измаильским межрайонным прокурором к Витову В. Н. и Витовой О. Ю. ответчиком Витовым В. Н. по факту была выплачена в пользу ПАО КБ «НАДРА» сумма в размере 48 258,00 долларов США. Что подтверждается материалами дела, которые предоставлены ПАО КБ «НАДРА».

По состоянию на 09.02.201 года с учетом процентной ставки 9 % годовых согласно п. 1.3.1. Кредитного договора Заемщик должен был выплатить Банку сумму в размере 44209,00. США, а по факту выплатил 48 258,00 США.

Измаильский межрайонный прокурор не определил и не обосновал факт нарушения интересов государства и необходимость их защиты.

На судебном заседании в суде апелляционной инстанции помощник прокурора заявила, что иск подан прокуратурой для того, чтоб ОАО КБ «НАДРА» не оплачивало судебного сбора.

ПАО КБ «НАДРА» действует на принципах полной хозяйственной самостоятельности и самоокупаемости, несет ответственность за последствия своей хозяйственной деятельности и выполнение своих обязательств, в том числе и перед бюджетом. ПАО КБ «НАДРА» не является органом государственной власти или органом местного самоуправления.

Измаильским горрайонный прокурором предъявлен иск не в интересах государства, а в интересах самостоятельного субъекта хозяйственной деятельности ПАО КБ «НАДРА».

Считаем, что интересы государства нарушены не были, поэтому у прокурора не было правовых оснований для представительства государства и подачи иска от имени Национального банка Украины.

Таким образом, в нарушение ст.121 Конституции Украины, ст.121, 207 ГПК Украины, ст. 36-1 Закона Украины "О прокуратуре" суд первой инстанции и апелляционный суд Одесской области не вернули и не оставили без рассмотрения исковое заявление Измаильского горрайонного прокурора.

НАРУШЕНИЕ НОРМ МАТЕРИАЛЬНОГО ПРАВА.

О ПОРЯДКЕ РЕАЛИЗАЦИИ БАНКОМ ПРАВА

НА ДОСРОЧНЫЙ ВОЗВРАТ КРЕДИТА

Судами предыдущих инстанций недостаточно проверенным остался вопрос правильности о правомерности реализации банком права на досрочное взыскание кредита с Заемщика и Поручителя.

Принимая решения, суд первой инстанции и апелляционный суд Одесской области оставили без внимания то, что Истцом нарушен предусмотренный договором и Законом порядок реализации своего права на требование о досрочном возврате потребительского кредита.

Из решения Конституционного Суда Украины № 15-рп/2011 от 10 ноября 2011 года (по делу № 1-26/2011 о защите прав потребителей кредитных услуг), усматривается, что положения Закона Украины «О защите прав потребителей» (от 12 мая 1991 № 1023-ХИИ (1023-12)) следует понимать так, что их действия распространяются на правоотношения между Кредитором и Заемщиком (потребителем) по договору о предоставлении кредита, возникающие как при заключении, так и выполнении такого договора.

Согласно ч. 10 ст. 11 Закона Украины "О защите прав потребителей", возникновение у кредитора возникает право на применение санкций в отношении потребителя только в случае предварительного направления заемщику письменного требования с указанием конкретных санкций и устранения последним нарушения условий договора в течение 30 дней со дня получения уведомления.

Согласно Постановления Пленума Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел, от 30.03.2012, № 5 "О практике применения судами законодательства при решении споров, возникающих из кредитных правоотношений" требование о досрочном выполнении кредитного договора даже в случае не надлежащего его выполнения, может быть заявлено лишь в четко определенных законом или договором случаях, например - нарушения потребителем условий договора о предоставлении потребительского кредита (часть десятая статьи 11 Закона Украины "о защите прав потребителей").

Согласно п. 2.1 договора Поручительства Кредитор приобретает право требовать от поручителя выполнения обязательства, которое вытекает из Кредитного договора при условии обязательного направления Поручителю уведомления с требованием выполнить обязательство Заемщика.

В своих исковых требованиях просит досрочно взыскать с ответчика всю сумму задолженности по кредитному договору.

19 сентября 2006 между Витовым В.Н. и ОТКРЫТЫМ АКЦИОНЕРНЫМ ОБЩЕСТВОМ «КОММЕРЧЕСКИЙ БАНК НАДРА» заключен кредитный договор № ОД14/09/2006/840-К/162 и определены условия этого договора. Целевое использование кредита - потребительские цели.

Согласно ч. 1 ст. 626 ГК Украины договором признается соглашение двух или более сторон, направленное на установление, изменение или прекращение гражданских прав и обязанностей.

При этом ст. ст. 628, 629 ГК Украины предусмотрено, что содержание договора составляют условия (пункты), определенные на усмотрение сторон и согласованные ими, и условия, которые являются обязательными согласно актам гражданского законодательства.

На обязательства сторон распространяется действие Закона Украины "О защите прав потребителей"

Национальный банк Украины в письме от 19.01.2006 N 18-112/219-637 отметил следующее: о необходимости учета банками в своей кредитной политике требований статьи 11 Закона Украины "О защите прав потребителей". Считает необходимым подчеркнуть, что договор потребительского кредита - это сделка, ПРЕДОСТАВЛЯЕТ ПОТРЕБИТЕЛЮ ОСОБЫЕ МЕРЫ ПРАВОВОЙ ЗАЩИТЫ, которые не присущи ДЛЯ ДРУГИХ БАНКОВСКИХ СДЕЛОК.

Отношения, возникающие из договоров о предоставлении финансово-кредитных услуг для удовлетворения собственных бытовых потребностей граждан, регулируются и Законом Украины "О защите прав потребителей" (постановлением Пленума Верховного Суда Украины от 12 апреля 1996 года N 5 "О практике рассмотрения гражданских дел о защите прав потребителей ").

Банком не приложены документы, подтверждающие досудебное урегулирование споров, а так же не предоставлено никаких объективных доказательств того, что я и поручитель предупреждались о необходимости досрочного погашения задолженности по кредитному договору до того, как Банком принято решение об обращении с иском в суд.

Считаем, что при обращении в суд с иском ОАО «КОММЕРЧЕСКИЙ БАНК НАДРА» не выполнило требования ч.10 ст. 11 Закона Украины «О защите прав потребителей».

Считаем, что у суда первой инстанции и у апелляционного суда Одесской области не было оснований для удовлетворения исковых требований Истца.

Таким образом, судом первой инстанции и апелляционным судом Одесской области нарушены требования статей 626, 628, 629 ГК Украины, ст. 11 Закона Украины "О защите прав потребителей".

ОТСУТСТВУЮТ ДОКАЗАТЕЛЬСТВА НЕНАДЛЕЖАЩЕГО ВЫПОЛНЕНИЯ ОБЯЗАТЕЛЬСТВ

Принимая решения, суд первой инстанции и апелляционный суд Одесской области оставили без внимания то, что Банк не предоставил суду и ответчикам документы, подтверждающие наличие задолженности и несвоевременность платежей, кроме расчета суммы задолженности.

Расчет суммы задолженности, который Банк предоставил суду, в качестве доказательства не является финансовым документом, и не может подтверждать оплату кредита и несвоевременность внесения платежей, и не является надлежащим и допустимым доказательством по делу.

Законодательством четко определенные документы, которые могут подтверждать наличие или отсутствие задолженности, а также устанавливать размер отмеченной задолженности.

Таковыми, согласно нормам статьи 9 Закона Украины "О бухгалтерском учете и финансовой отчетности", могут быть исключительно первичные документы фиксирующие факт осуществления хозяйственных операций и являющиеся основанием для бухгалтерского учета хозяйственных операций.

По ходатайству ответчика судом объявлялся перерыв по делу с целью проведения сверки расчетов между Банком и Витовым В. Н..

Витовым В. Н. направлялось заявление в ПАО КБ «НАДРА» с просьбой провести сверку расчетов для правильного решения вопроса, по сути. А именно, что для определения размера задолженности необходимо провести проверку расчета долга с учетом всех оплаченных сумм на погашение кредитного обязательства в соответствии с графиком платежей, и с учетом банковских документов, которые должны отображать движение средств, которые были внесены Витовым В. Н.

Однако данное обращение Витова В. Н. к ПАО КБ «НАДРА» осталось без ответа.

В судебном заседании представитель истца не смогла разъяснить и доказать правильность предоставленных расчеты, сославшись на то, что не владеет ситуацией по этому поводу, а так же что она не бухгалтер и методикой проведения расчетов не владеет.

Судами предыдущих инстанций не установлены в полном объеме обстоятельства, которые касаются расчета задолженности, не дана надлежащая оценка доводам ответчика относительно того, что расчет истца задолженности по кредиту безоснователен, не проверены эти обстоятельства со ссылками на доводы и доказательства ответчика.

Согласно ст. ст. 10, 11 ГПК Украины гражданское судопроизводство осуществляется на принципах состязательности сторон. Суд рассматривает гражданские дела в пределах заявленных сторонами требований и на основании доказательств сторон, и других лиц, которые принимают участие по делу.

Согласно ст. 60 ГПК Украины каждая сторона обязанная довести те обстоятельства, на которые она ссылается как на основание своих требований.

В нарушение ст. ст. 10, 11, 59, 60 ГПК Украины суды предыдущих инстанций без надлежащих доказательств, приняли утверждение Банка о наличии задолженности по кредиту, процентам и нарушении обязательств по кредитному договору.

О КОМИССИИ

Принимая решение, о взыскании суммы комиссии за управление кредитом суд первой инстанции и апелляционный суд Одесской области нарушили нормы материального права и взыскали комиссионное вознаграждение на начисление которых, для Банка установлен прямой запрет Законом Украины «О защите прав потребителей».

Согласно ст. статьи 11 Закона Украина «О защите прав потребителей» Кредитору запрещается устанавливать в договоре о предоставлении потребительского кредита любые сборы, проценты, комиссии, платежи и тому подобное за действия, которые не являются услугой в определении данного Закона.

В соответствии с п. 1.3.1 Кредитного договора плата за управление кредитом выплачивается Заемщиком ежемесячно на протяжении всего срока пользования кредитными деньгами из расчета 0,40% от размера фактического остатка задолженности по кредиту.

В соответствии со ст. 1011 ГК Украины по договору комиссии одна сторона (комиссионер) обязывается по поручению второй стороны (комитента) за плату сделать один или несколько правоотношений от своего имени, но за счет комитента.

Таким образом, главным условием осуществления договора комиссии является выполнение комиссионером посреднических функций.

Предметом договора комиссии является оказание посреднических услуг в сфере торгового оборота, предусматривающие совершение одного или нескольких сделок, за исключением сделок, имеющих личный характер. (Научно-практический комментарий, ЛІГА:ЗАКОН, от 15.11.2007, "Научно-практический комментарий к статье 1011 Гражданского кодекса Украины")

Предметом договора комиссии выступает деятельность комиссионера, т.е. услуга, что им предоставляется, а не сама сделка как результат деятельности комиссионера.

Согласно ст. 1013 ГК Украины комитент должен выплатить комиссионеру плату в размере и порядке, установленном в договоре комиссии.

Установив в договоре, ежемесячные комиссии за управление кредитом, Банк не предоставил суду данных о том, какие именно услуги за указанные комиссии были предоставлены заемщику.

Заключенный сторонами кредитный договор определен сторонами как потребительский кредит, а потому для него установлен особенный порядок заключения.

Решением Конституционного Суда Украины от 10 ноября 2011 года по делу за конституционным обращением гражданина Степаненко А. относительно официального толкования положений п.п. 22, 23 в. 1, ст.. 11, ч. 8 в. 18, ч. 3 в. 22 закона Украины «О защите прав потребителей в взаимосвязи с положениями ч. 4 в. 42 Конституции Украины (дело о защите прав потребителей кредитных услуг) определены, что их действие распространяется на правоотношения между кредитором и заемщиком (потребителем) по договору о предоставлениях потребительского кредита, которые возникают как во время заключения, так и выполнение такого договора.

Условие договора о предоставлении потребительского кредита, которое предусматривает осуществление любых платежей за действия, которые не являются услугой в определении данного Закона, является никчемным.

В соответствии ч. 1 ст. 203 ГК Украины - Содержание сделки не может противоречить этому Кодексу, другим актам гражданского законодательства, а также интересам государства и общества, его моральным принципам.

В соответствии ч. 1, ч. 2. ст. 215 ГК Украины -

1. Основанием недействительности сделки является несоблюдение в момент совершения сделки стороной (сторонами) требований, установленных частями первой - третьей, пятой и шестой статьи 203 настоящего Кодекса.

2. Недействительной является сделка, если ее недействительность установлена законом (ничтожная сделка). В этом случае признание такой сделки недействительной судом не требуется.

В соответствии с ч. 1. ст. 216 ГК Украины - Недействительная сделка не создает юридических последствий, кроме тех, которые связаны с его недействительностью.

В соответствии с ч. 4 ст. 216 ГК Украины - Правовые последствия недействительности ничтожной сделки, установленные законом, не могут изменяться по договоренности сторон.

В соответствии с. ч. 5. ст. 216 ГК Украины Требование о применении последствий недействительности ничтожной сделки может быть предъявлено любым заинтересованным лицом. Суд может применить последствия недействительности ничтожной сделки по собственной инициативе.

В соответствии со ст. 217 ГК Украины - Недействительность отдельной части сделки не влечет недействительности прочих ее частей и сделки в целом, если можно предположить, что сделка была бы совершена и без включения в нее недействительной части.

По своей правовой природе комиссионное вознаграждение является платой комитента за выполненные услуги комиссионера по договору комиссии

Таким образом, банком нарушен прямой запрет, установленный статьей 11 Закона Украина «О защите прав потребителей» в части установления в договоре о предоставлении потребительского кредита комиссии за действия, которые не являются услугой в определении данного Закона, что влечет за собой ничтожность пункта договора об оплате комиссии за обслуживание кредита.

Считаем, что решение суда в части взыскания с ответчиков суммы ежемесячной комиссии за управление кредитом – противоправным.

Таким образом, судом первой инстанции и апелляционным судом нарушены требования статей 203, 215, 216, 217,1011, 1013 ГК Украины, ст. 11 Закона Украины "О защите прав потребителей".

О ПЕНЕ

Удовлетворяя исковые требования истца о взыскании пени, суд первой инстанции и апелляционный суд Одесской области руководствовались лишь предоставленным истцом расчетом задолженности по пене, без его детального анализа.

Судами не установлены в полном объеме обстоятельства, которые касаются начисления пени, не дана надлежащая оценка доводам ответчика относительно того, что расчет истца задолженности по пене безоснователен и с математическими ошибками, не проверены эти обстоятельства со ссылками на доказательства.

Суд первой инстанции и апелляционный суд Одесской области оставили без внимания то, что истцом не представлено доказательств нарушения условий договора, в связи с которыми должны применяться санкции.

Согласно п. 5.2 Кредитного Договора Заемщик платит Кредитору пеню в размере 1 % от суммы просроченного платежа, за каждый день просрочки.

Статья 1 Закона № 543 «Об ответственности за несвоевременное выполнение денежных обязательств» предусматривает, что пеня выплачивается в размере, который устанавливается по соглашению сторон.

В соответствии со ст. 3 указанного Закона № 543 размер пени не может превышать двойной учетной ставки Национального банка Украины, которая действовала в период, за который платится пеня.

Судом первой инстанции и апелляционным судом Одесской области неисследованным остался вопрос просрочки, суммы просрочки, сроков просрочки и правильности подсчета самой суммы пени, а это имеет существенное значение для правильного решения дела.

Согласно п. 3.6 Договора, если в период действия Договора Заемщик несвоевременно и/или не полностью внес очередной минимально необходимый платеж или иные платежи, предусмотренные Договором, то банк принимает исполнение Заемщиком своих обязательств по Договору в следующем порядке:

• плата за управление кредитом

• просроченные проценты за пользование кредитом

• проценты за пользование кредитными деньгами

• пеня и штраф

• просроченная сумма кредита

• сумма кредита

Таким образом, при осуществлении следующего после нарушения платежа, из внесенной суммы в первую очередь должна была погашаться пеня.

Исходя из этого, сумма пени нарастать не могла, если в дальнейшем осуществлялись ежемесячные платежи, т.к. эти платежи в первую очередь шли на погашение пени, а уже потом на погашение кредита.

Необходимо обратить внимание на наличие в деле трех разных расчетов суммы пени за один и тот же период, которые произвел банк (л.д. 7 где указана пеня - 17,39 долларов США, л.д.77, где указана пеня - 0,65 долларов США, л.д.113 – сумма пени 1911,03 доллара США).

Причем ни один из этих расчетов не обоснован и не подтвержден какими-либо доказательствами (первичными документами), так что правильность расчетов банка проверить невозможно.

Суд первой инстанции и апелляционный суд Одесской области, при наличии таких противоречивых данных банка, проверку порядка, правильности и обоснованности расчета пени не производили, т.е допустили неполноту что привело к принятию неправильных решений по делу.

В расчете пени, выполненном на л.д.113, кроме того, что нет обоснования начисления пени (за какие нарушения начисляется пеня) и сумм на которые начисляется пеня (суммы на которые начисляется пеня не соответствуют реальной задолженности), имеются:

• арифметические ошибки (каждая из сумм начисленной пени не соответствует расчету и завышена).

• в строках 2,3,4, 16-20 пеня начисляется по нескольку раз за один и тот же период

• в строке 8 неправильно применена учетная ставка НБУ (за указанный период двойная учетная ставка НБУ 12 дней была 17%, 17 дней- 15,5%, банк за весь период при расчете применил ставку 17%)

• при расчетах указаны неправильные даты внесения Заемщиком платежей. В связи с этим необоснованно ставится вопрос о пене вообще, либо завышается ее размер при расчетах.

Так, например, указано, что платеж за июль 2007 года внесен 16.07.2007 года, реально же он внесен 09.07.2007 года, платеж за май 2009 года внесен 14.05.2009 года, тогда как реально он внесен 06.05.2009 года, что подтверждается квитанцией филиала ОАО КБ «Надра» №NL-99 от 09.07.2007 года, квитанцией №4004/р, выданной этим же филиалом 06.05.2009 года.

Предоставленным сторонами доказательствам и доводам относительно начисления и расчета пени ни суд первой инстанции, ни суд апелляционной инстанции оценки, не дали, выводы судов вопреки ст. ст. 213, 214 ЦПК Украины является такими, что свидетельствует о неполном выяснении судами обстоятельств дела и необоснованности решения.

О ШТРАФЕ

Удовлетворяя исковые требования истца о взыскании штрафа, суд первой инстанции и апелляционный суд Одесской области руководствовались лишь предоставленным истцом расчетом задолженности штрафа, без его детального анализа.

Судами не установлены в полном объеме обстоятельства, которые касаются начисления и расчета штрафа, не дана надлежащая оценка доводам ответчика относительно того, что расчет истца сумы штрафа безоснователен, не проверены эти обстоятельства со ссылками на доводы и доказательства.

Суд первой инстанции и апелляционный суд Одесской области оставили без внимания то, что истцом не представлено доказательств нарушения условий договора, в связи с которыми должны применяться санкции.

В соответствии с ч.2 ст.549 ГК Украины штрафом является неустойка, которая исчисляется в процентах от суммы неисполненного или ненадлежащее исполненного обязательства.

В соответствии с п.5.3 Договора в случае нарушения Заемщиком требований п.п. 4.3.2, 4.3.4, 4.3.10, 4.3.12,4.3.13 Договора, Заемщик обязан уплатить Банку штраф в размере 10% от суммы кредита, указанного в п.1.1 настоящего договора за каждый случай.

Суд первой инстанции, и апелляционный суд Одесской области взыскивая с Витова В.Н. и Витовой О.Ю. штраф в сумме 6800 долларов США, что эквивалентно 15268,75 грн. не указал, какие нарушения Договора послужили основанием для взыскания штрафа, когда эти нарушения имели место, какова на этот момент была сумма неисполненного обязательства.

В расчете банка, который находится на л.д.114, указано, что штраф рассчитывается за невыполнение требований п.5 пп.5.2 Договора (просрочке оплаты минимально необходимого платежа).

Однако, в соответствии с пп.5.3 Договора, где говорится о штрафе, штраф можно взыскать только за нарушение пп.4.3.2,4.3.4,4.3.10,4.3.12,4.3.13., но не за нарушение требований п.5.2.

Пункт 5.2 Договора нарушить невозможно, т.к. он предусматривает именно ответственность за нарушение обязательств, а не само обязательство.

Предоставленным сторонами доказательствам и доводам относительно начисления и расчета суммы штрафа ни суд первой инстанции, ни суд апелляционной инстанции оценки, не дали, выводы судов вопреки ст. ст. 213, 214 ЦПК Украины является такими, что свидетельствует о неполном выяснении судами обстоятельств дела и необоснованности решения.

ОТНОСИТЕЛЬНО ВЗЫСКАНИЯ ЗАДОЛЖЕННОСТИ С ПОРУЧИТЕЛЯ

Судом первой инстанции и апелляционным судом, при рассмотрении дела нарушены требования ч. 1 ст. 559 Гражданского кодекса и взыскана солидарно с Поручителя в пользу ПУБЛИЧНОГО АКЦИОНЕРНОГО ОБЩЕСТВА «КОММЕРЧЕСКИЙ БАНК «НАДРА» задолженность по кредиту в сумме 390153,43 грн., а также взыскано в пользу государства 3219,00 грн. судебного сбора.

Согласно ч. 1 ст. 559 Гражданского кодекса Украины поручительство прекращается в случае изменения этого обязательства без согласия поручителя, вследствие чего увеличивается объем его ответственности.

Судами предыдущих инстанций недостаточно проверенным остался вопрос правильности и правомерности реализации банком права на досрочное взыскание суммы задолженности по кредиту с Поручителя.

В обеспечение исполнения обязательств должника Витова В. Н., Витова О. Ю. (поручитель) и ПАО КБ «Надра», (кредитор) заключили договор поручительства N П /162 от 19.09.2006 г. Заемщиком Витовым и кредитором ПАО КБ «Надра» без согласия поручителя было изменено обеспеченное поручительством основное обязательство, а именно Банк и Заемщик подписали 03 февраля 2009 года доп. соглашение № 1 к Кредитному Договору. В котором, БАНК и Заемщик, договорились установить конечный срок погашения Кредита 18 сентября 2015 года. В результате чего произошло увеличение суммы основного обязательства с 101304,00 грн. до 106196,00 грн.

В постановлении от 22 марта 2010 года по делу № 33/356 ВХСУ указал, что «согласие поручителя на дальнейшее изменение условий основного обязательства, вследствие которого увеличивается объем его ответственности, вступает в силу лишь после соответствующего волеизъявления поручителя, совершенного в письменной форме».

Согласно п. 1.1 Договора Поручительства стороны договора устанавливают, что Поручитель берет на себя обязательства перед Кредитором отвечать по обязательствам Должника, которые вытекают из условий Кредитного договора № ОД14/09/2006/840-П/162 от 19.09.2006 года, в том числе вернуть кредит до 18 сентября 2012 года.

Согласно п.2.1 Кредитного Договора Кредитор имеет право требовать у Поручителя выполнения обязательства которое вытекает из кредитного договора при условии, что кредитные обязательства не будут выполнены Заемщиком в срок, при условии обязательного направления Поручителю уведомления с требованием выполнить обязательства Заемщика в целом или в его части.

Согласно п. 2.2 Кредитного Договора Поручитель обязан выполнить взятые на себя обязательства по этому Договору, не позднее 3 дней с момента получения уведомления от Кредитора.

Согласно п. 2.3 Кредитного Договора в уведомлении обязательно должен быть определен размер задолженности, а так же расчет сумм штрафных санкций.

Согласно п. 2.4 Кредитного Договора уведомление должно передаваться заказным письмом или вручаться лично в руки.

Как усматривается из материалов дела, письменное требование Банка о досрочном возврате задолженности по Кредитному договору была направлена по адресу: АДРЕСА_1.

Никаких досудебных требований, касательно погашения задолженности со стороны ПУБЛИЧНОГО АКЦИОНЕРНОГО ОБЩЕСТВА «КОМЕРЧЕСКИЙ БАНК «НАДРА» Поручитель получала.

Какого либо подтверждения о вручении данного требования Поручителю со стороны ПУБЛИЧНОГО АКЦИОНЕРНОГО ОБЩЕСТВА «КОМЕРЧЕСКИЙ БАНК «НАДРА» суду не предоставлено.

В доп. соглашении № 1 от 03 февраля 2009 года к Кредитному Договору БАНК и Заемщик, договорились установить конечный срок погашения Кредита 18 сентября 2015 года.

Фактически установив изменение обязательства по кредитному договору о конечном сроке погашения Кредита 18 сентября 2015 года, без извещения и согласия на это поручителя, автоматически увеличена ответственность поручителя, поскольку Поручитель отвечает за невыполнение обязательств по кредитному соглашению.

Согласно Кредитного Договора Заемщик должен был выплачивать кредит 72 месяца равными ежемесячными суммами в размере 1407,00 дол. США. Общая сумма выплат должна была составить 1407,00х72=101304,00 дол. США.

На основании доп. соглашения № 1 от 03 февраля 2009 года ежемесячные выплаты с февраля 2009 по сентябрь 2015 года должны быть в сумме 835,00 дол. США. Общая сумма выплат согласно доп. соглашения составляет 106196,00 дол США. (1407,00х28=39396,00 дол. США - сумма выплат до февраля 2009 года,835,00х80 = 66800,00 дол. США – сумма выплат с февраля 2009 года по сентябрь 2015 года)

Таким образом, с увеличением срока кредита объем основного обязательства увеличился.

То есть общая сумма денежного обязательства Заемщика после подписания доп. соглашения увеличилась, будучи даже разбитой на более длительный период.

Такое изменения долгового обязательства увеличило объем ответственности Поручителя, т.к. размер обязательства после подписания доп. соглашения выходит за общую сумму первичного обязательства.

Согласно части первой статьи 559 Гражданского кодекса Украины прекращение договора поручительства связывается с изменением основного обязательства при отсутствии согласия поручителя на такое изменение и при условии увеличения объема ответственности поручителя. (Письмо, Высший специализированный суд Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел, от 13.04.2011, "О соблюдении правовых позиций при пересмотре судебных решений судами кассационной инстанции")

Поскольку Поручитель является стороной договорных отношений, то это значит, что он также должен быть осведомленный обо всех изменениях, которые вносятся в кредитный договор, которые должны быть с ним согласованные, поскольку в таком случае нарушается принцип равенства, справедливости и добросовестности.

Об изменении условий кредитного договора Поручителю не сообщалось.

В соответствии с требованиями ст.ст.10,60 ЦК Украины, Истцом не предоставлено доказательств тех обстоятельств, что ПОРУЧИТЕЛЬ давал согласие на смену обязательств по кредитному договору, а именно на увеличение основного обязательства.

Истцом не предоставлено доказательств тех обстоятельств, что ПОРУЧИТЕЛЬ давала согласие на продолжения действия Договора Поручительства на новых условиях, связанных с увеличением ответственности ПОРУЧИТЕЛЯ.

Объем обязательств поручителя определяется как условиями Договора Поручительства, так и условиями основного договора, которым определен объем обязательств должника, обеспечения выполнения которых, осуществляет поручитель. (Письмо, Высший специализированный суд Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел, от 13.04.2011, "О соблюдении правовых позиций при пересмотре судебных решений судами кассационной инстанции")

Законодательством четко урегулировано, что вопрос изменения обязательства должен решаться только после получения согласия поручителя на новые условия, влекущие неблагоприятные последствия для поручителя и увеличивающие объем его ответственности, в противном случае поручительство прекращается. То, что договором не установлена обязанность Банка, уведомлять поручителя об изменении обязательства нельзя считать установлением согласия поручителя на любое изменение обязательства.

16 января 2012 г. Высший специализированный суд Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел в своем письме указал судам на обязательную правовую позицию, касающуюся прекращения поручительства в случае увеличения объема ответственности без согласия поручителя.

Считаем, что решения судов в части взыскания с Поручителя в пользу ПУБЛИЧНОГО АКЦИОНЕРНОГО ОБЩЕСТВА «КОММЕРЧЕСКИЙ БАНК «НАДРА» задолженность по кредиту в сумме 390153,43 грн. - противоправными.

Суд первой инстанции и апелляционный суд Одесской области приняли решения без полного и всестороннего выяснения действительных обстоятельств дела, прав и обязанностей сторон в данных правоотношениях, надлежащей правовой оценки собранных по делу доказательств, с нарушением норм материального и процессуального закона .

Таким образом, судом первой инстанции и апелляционным судом Одесской области нарушены требования статей ст.ст.10,60, 559 ГК Украины, ст. ст. 212-214ГПК Украины.

Согласно разъяснениям Пленума Верховного Суда Украины "О судебном решении по гражданским делам", изложенных в пункте 2 постановления от 18.12.2009 г. N 14, обоснованным признается решение, принятое на основе полно и всесторонне выясненных обстоятельств, на которые стороны ссылаются как на основание своих требований и возражений, подтвержденных доказательствами, которые были исследованы в судебном заседании и отвечают требованиям закона об их принадлежности и допустимости, или обстоятельств, не подлежащих доказыванию, а также, если решение содержит исчерпывающие выводы суда, которые отвечают установленным на основании достоверных доказательств обстоятельствам, имеющие значение для разрешения дела

Судами нарушены требования ст. 213 ГПК Украины, поскольку решения судов обеих инстанций не является ни законным, ни обоснованным.

На основании изложенного,

ПРОШУ

1. Отменить определение Апелляционного суда Одесской области от 06 июля 2012 года по делу № 22ц-1590/3995/2012 г.

2. Отменить решение Измаильского горрайонного суда Одесской области от 18 января 2012 года по делу № 2-689/11.

[образец иска по потребителям]

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про порушення прав споживача, не відповідність умов договору вимогам чинного законодавства України

Про визнання Договору кредитного договору недійсними

17.07.2008 року в Ізмаїльському Центрі персонального обслуговування індивідуальних клієнтів ЗАТ КБ «ПриватБанк» я підписав заяву про видачу мені ЗАТ КБ «ПриватБанк» банківської пластикової картки типу «Універсальна» з кредитним лімітом в сумі 10 000,00 грн. з відсотковою ставкою за кредитним лімітом 2,5 % на місяць із розрахунку 360 дні у році. Зі строком дії кредитного ліміту 2 роки, який співпадає із строком кредитної картки. З боку банку відповідну заяву підписав керівник Центру персонального обслуговування індивідуальних клієнтів ЗАТ КБ «ПриватБанк» Бутенко Андрій Валерійович. Більше ніяких угод між мною та відповідачем підписано не було.

В квітні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомив, що в мене є заборгованість за кредитним договором б/н від 17.07.2008 р. 12998,81 грн., та про те, що Банк звернувся до Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» на підставі того, що в між мною та Банком укладена третейська угода у вигляді третейського застереження в кредитному договорі. З отриманої роздруківки заборгованості я дізнався, що крім 30 % річних мені нараховані наступні витрати: комісія, пеня. Також, нарахування вищеназваних витрат нараховуються після закінчення строку дії кредитного ліміту та кредитної картки. Оплата додаткових витрат, та витрат понад строк дії кредитного ліміту правочином у формі підписаної заяви від 27.07.2008 р. не передбачалась.

Кредитна угода б/н від 17.07.2008 року є споживчим та регулюється в певні його частині Законом України « Про захист прав споживачів».

Пунктами 22, 23 ст.1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Дія вказаних норм Закону України «Про захист прав споживачів», згідно Рішення Конституційного Суду України №15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно ст.2.п.1 закону України «Про захист прав споживачів: «Законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів».

Згідно Закону України «Про третейські суди» - третейські суди не можуть розглядати справи, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України. Таким чином, якщо згідно з положеннями чинного законодавства певне питання вирішується "судом", "у судовому порядку", "на підставі рішення суду" тощо, слід вважати, що йдеться про державні суди. Отже, відповідні питання не підлягають розгляду у третейських судах. (Письмо, Верховный Суд, от 11.02.2009, "Практика применения судами Закона Украины "О третейских судах"".

Згідно п. 14 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Згідно ст.22 Закону України „Про захист прав споживачів ” - захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Згідно ст. 3. п.1 ЦПК України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.16.п.2.2. ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним.

Згідно ст. 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст.1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Щодо форми договору, то такий згідно ч.1 ст. 639 ЦК України може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно зі ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно ч.4 ст.11 Закону України „Про захист прав споживачів ” в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Пункт 1 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачає, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно ч. 11,12 ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів ”1. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими:

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору.

Відповідно п. 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Постановою Правління Національного Банку України від 10.05.2007 р. № 168, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за № 541/13808 були затверджені Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Вказана постанова була прийнята з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації , відповідно до п. 4 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст. 47, 49 та 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно п.2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту Банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке:

• процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо);

• можливості та умов дострокового повернення кредиту;

• можливості та умов дострокового розірвання кредиту

Згідно п. 3.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, Банки зобов’язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов’язані з наданнями, обслуговуванням і погашенням кредиту.

27.07.2008 року я уклав правочин у формі підписаної заяви про надання мені банківської послуги у виді видачі банківської пластикової картки ’’Універсальна’’ з кредитним лімітом в сумі 10 000,00 грн , з відсотковою ставкою за кредитним лімітом 2,5 % на місяць із розрахунку 360 днів у році, з терміном дії кредитного ліміту, який збігається з терміном дії самої кредитної картки.

Будь яких інших договорів про умови надання банківських послуг сторони не укладали.

Умови підписаної заяви про надання мені банківської послуги не містять відомості щодо детального розпису загальної вартості кредиту, як цього вимагає ч.4 ст.11 Закону України „Про захист прав споживачів ”, а умови про строк дії договору, про право дострокового повернення та право дострокового розірвання договору, умови про обов’язок сплати мною, як позичальником будь яких комісій які є істотними, не були укладені взагалі. Умови підписаного правочину від 17.07.2008 р. містять умови які є несправедливими щодо мене, а саме Банк надає собі право у будь який момент збільшить, зменшати чи анулювати умову договору, а саме розмір кредитного ліміту. Що є порушенням Закону України „Про захист прав споживачів та норм Правил НБУ про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту № 168 від 10 травня 2007 року.

Угоду про надання мені банківської послуги у формі підписаних Умов та Правил надання банківських послуг я з ЗАТ КБ «Приватбанк» не підписував. Ніяких угод, щодо мого зобов’язання сплачувати Банку пеню на комісії я с ЗАТ КБ «Приватбанк» не укладав.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно ст. 1055 ЦК України встановлено, що Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно ч. 2 ст. 207 передбачено, що Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України)

Вказівка закону на нікчемність договору є імперативною (ч. 2 ст. 215 ЦК України) і такий договір є недійсним з моменту його укладення (ст. 204, ч. 1 ст. 236 ЦК України) незалежно від того, чи виконали сторони його умови.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вважаю, що правочин у формі підписаної заяви про надання мені банківської послуги ЗАТ КБ «Приватбанк» у виді видачі банківської пластикової картки ’’Універсальна’’ вчинений з недодержанням вимог чинного законодавства України, а тому є недійсним.

ВІДПОВІДАЧЕМ було порушено законні права ПОЗИВАЧА, як споживача фінансово-кредитної послуги, норми законодавства які є обов’язковими для договорів даного виду, вимоги ЦК України які регулюють договірні відносин, що є підставою для визнання вищезазначених прав чинів недійсними .

Абзац 2 пункту 2 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами «Про захист прав споживачів» від 12 квітня 1996 року N 5 серед іншого передбачає, що відносини, які витікають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг) регулюються положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».

За наявності у кредитному договорі третейського застереження (окремої третейської угоди) при вирішенні спору суд має враховувати положення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України від 11 травня 2004 року № 1701-IV «Про третейські суди» про те, що справи щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), не підлягають розгляду третейськими судами. Тому за наявності вказаного третейського застереження (окремої третейської угоди) залишення позовної заяви споживача без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 207 ЦПК є неприпустимим. Такі заяви підлягають вирішенню і за наявності з цього приводу рішення третейського суду, прийнятого за межами його компетенції. (Постанова Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р.)

Відповідно до ст. 110 ЦПКодексу України та Постанови №5 від 12.04.1996 року Пленуму Верховного Суду України: « Відповідно до Закону України « Про захист прав споживачів», споживачі за власним вибором звертаються до суду за місцем свого проживання, або за місцем знаходження відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання Договору. Жоден з цих Судів не справі відмовити у прийнятті позовної заяви або переслати її до іншого Суду з мотивів непідсудності.

При вирішенні спорів що виникають при укладенні, забезпеченні, виконанні та припиненні кредитних договорів, а також при визнанні їх недійсними суди мають виходити з положень статей 41, 42, 99 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.1950), главами 52, 53, 71 Цивільного кодексу України а також враховувати, що кредитні відносини врегульовано Законом України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів", та нормативно-правовими актами, у тому числі виданими Національним банком України у межах своїх повноважень, визначених Законом України від 20 травня 1999 року N 679-XIV "Про Національний банк України" (Постановление,Пленум Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел, от 30.03.2012, № 5 "О практике применения судами законодательства при решении споров, возникающих из кредитных правоотношений")

Пункт 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює: споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

[Решение Измаильского райсуда о признании недействительным договоров кредита, поручительства, залога с Приватбанком]

Решение набрало законную силу.

Вступная и резолютивная часть здесь: http://reyestr.court.gov.ua/Review/23684581

Полного текста пока в реестре нет.

полного текста и не будет. знаю ситуацию))) самое интересное в этом решении, что просительная часть в части снятия с реестров была написана под рекомендациями нотариуса, с удобной формулировкой для него для снятия с реестров.

[Повідомлення ВСУ про вилучення із розділу "Складні питання у судовій практиці щодо кредитних договорів"]

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОВІДОМЛЕННЯ

Верховний Суд України повідомляє про вилучення із розділу "Складні питання у судовій практиці щодо кредитних договорів" узагальнення "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин" ("Вісник Верховного Суду України" N 11 (123)2010, с. 22) абзацу такого змісту:

"У зв'язку з цим застосування Закону N 1023-XII "Про захист прав споживачів" до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи процентної ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору зазначений Закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство, що регулює кредитні правовідносини".

Зазначені зміни внесено у зв'язку із прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 10 листопада 2011 р. N 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка Андрія Миколайовича щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

____________

[Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності]

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 18.08.2004 р. N 18-111/3249-8378

Юридичний департамент 

Територіальним управлінням, департаментам та самостійним управлінням центрального апарату Національного банку України, банкам України та їх філіям, Асоціації українських банків 

Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності

З огляду на численні звернення банків України щодо застосування окремих положень Цивільного кодексу України в сфері банківської діяльності, з метою їх однакового застосування у діяльності та запобігання конфліктам між банками та клієнтами Національний банк України доводить до відома банків, територіальних управлінь та інших підрозділів Національного банку України таку правову позицію.

1. Щодо публічності договору банківського рахунка

Публічність договору банківського рахунка прямо не визначена в Цивільному кодексі України. Проте відсутність прямого зазначення у положеннях Цивільного кодексу України щодо публічного характеру договору банківського рахунка не можна розглядати в якості самостійної підстави для висновку про те, що зазначений договір не є публічним. Для віднесення його до категорії публічних договорів необхідно довести наявність в ньому усіх ознак публічного договору, що закріплені у ст. 633 Цивільного кодексу України.

Аналіз положень Цивільного кодексу України, що регулюють договір банківського рахунка, дає підстави зробити висновок, що банк є суб'єктом господарювання та при отриманні ліцензії приймає на себе обов'язок надавати послуги кожному, хто до нього звернеться. Всі ці риси співпадають з обов'язковими ознаками публічного договору.

В той же час однією з необхідних ознак публічного договору є наявність обов'язку підприємця встановлювати умови такого договору однаковими для всіх споживачів. Проте у ч. 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України закріплено, що договір банківського рахунка укладається на умовах, погоджених сторонами. На відміну від ознак публічного договору, ця норма виключає обов'язок банка встановлювати однакові умови для всіх клієнтів. Інші положення Цивільного кодексу України про банківський рахунок додатково вказують на можливість узгодження сторонами умов договору (ч. 1, 2, 4 ст. 1068, ч. 1 ст. 1069 Цивільного кодексу України).

Певні обмеження щодо укладення договору банківського рахунка будуть діяти незалежно від того, чи є договір банківського рахунка публічним. Відповідно до ч. 2 ст. 1067 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. У абз. 2 ч. 2 ст. 1067 Цивільного кодексу України встановлено, що банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом чи банківськими правилами. Одночасно конкретні умови договору банківського рахунка мають бути погоджені сторонами (ч. 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України).

Отже, враховуючи визначене вважаємо, що договір банківського рахунка не відноситься до публічних договорів, оскільки не містить усіх необхідних ознак такого договору.

2. Щодо розуміння поняття "банківські правила" згідно положень Цивільного кодексу України

У контексті Цивільного кодексу України під поняттям "банківські правила" слід розуміти нормативно-правові акти Національного банку України. Підтвердженням цьому є норми ч. 1 ст. 1059 Цивільного кодексу України. Техніко-юридична конструкція вказаної статті, де за словосполученням "нормативно-правові акти у сфері банківської діяльності" слідом в дужках викладено словосполучення "(банківські правила)", дають підстави стверджувати, що зазначені поняття ототожнюються, тобто мають однаковий зміст. У відповідності до ст. ст. 2, 7, 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, який здійснює банківське регулювання. Таке регулювання здійснюється також і у формі видання Національним банком України нормативно-правових актів у межах його повноважень на виконання законів України (у тому числі - Цивільного кодексу України) та є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

3. Щодо обов'язковості для банку нарахування процентів за користування коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, або права сторін встановити нульовий розмір процентів за договором банківського вкладу

Умови договору про те, що проценти за залишок грошових коштів на рахунку банком не сплачуються, а також передбачення нарахування нульової процентної ставки на залишок по рахунку відповідає положенням ч. 1 ст. 1070 Цивільного кодексу України. Згідно із зазначеною нормою за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.

Таким чином, договором банківського рахунка може бути передбачено, що проценти за користування грошовими коштами можуть не нараховуватися і не сплачуватися (таке ж стосується і встановлення нульового проценту).

Стосовно положення ч. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу України щодо виплати процентів у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу, то його застосування можливе у тому випадку, коли в договорі банківського рахунка між сторонами не погоджено умову про виплату процентів. Якщо в договорі банківського рахунка буде встановлено, що за користування грошовими коштами на рахунку проценти не сплачуються, а також встановлено нульову процентну ставку, то положення ч. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу України не застосовуються.

4. Щодо нарахування процентів при здійсненні операцій "овернайт" та вимог ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України

Норми ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України застосовуються у випадках, коли сторони не передбачили в умовах договору іншого правила. Одночасно слід враховувати, що у положеннях ст. ст. 3, 6, 627 Цивільного кодексу України проголошено принцип свободи договору. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У випадку з нормою ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України не встановлено заборони відступати від цих положень. Обов'язковість застосування норми ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України не випливає з положень актів цивільного законодавства та суті відносин між сторонами.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, встановлення умови про нарахування процентів в день надходження вкладу у банк при здійсненні операцій "овернайт" на міжбанківському ринку не суперечить положенням та загальним принципам Цивільного кодексу України.

5. Щодо спадкування права на вклад у банку

Порядок спадкування права на вклад у банках регулюється норма ми ст. 1228 Цивільного кодексу України та п. 10.14 Інструкції про порядок використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України 12.11.2003 N 492 (далі - Інструкція N 492).

Згідно ч. 1 статті 1228 Цивільного кодексу України вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Порядок складення заповітів регулюється нормами ст. ст. 1233 - 1257 Цивільного кодексу України. Згідно ч. 3 ст. 1247 Цивільного кодексу України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. ст. 1251 - 1252 Цивільного кодексу України. Перелік зазначених осіб не містить в собі посадових та службових осіб банків. Отже, останні не мають права посвідчувати заповіти щодо прав на вклади у банках.

Водночас, це не виключає можливості вчинення вкладником розпорядження банку щодо права на вклад на випадок смерті (заповідальне розпорядження). Порядок вчинення заповідального розпорядження може регламентуватися внутрішніми положеннями відповідного банку із урахуванням норм Інструкції N 492. Зокрема, якщо заповідальне розпорядження клієнта складається у формі окремого документа, то на ньому має бути зазначена дата його складання. Цей документ засвідчується підписом уповноваженого працівника банку і зберігається в справі з юридичного оформлення рахунка (п. 10.14 Інструкції N 492).

У випадку відсутності заповіту або заповідального розпорядження щодо права на вклад у банках на випадок смерті вкладника, відбувається спадкування за законом.

Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження.

Відповідно до п. 220 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 N 20/5, свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку, після смерті вкладника видається нотаріусом спадкоємцям на загальних підставах.

Водночас, ч. 3 ст. 1298 Цивільного кодексу України передбачено, що до закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку, якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення.

Отже, оскільки вклад входить до складу спадщини, а свідоцтво про право на спадкування вкладу у банку, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку або склав з приводу його заповіт, видається нотаріусом на загальних підставах, то видача вкладу спадкоємцям має здійснюватися на підставі свідоцтва про право на спадщину на вклад у банку, дозволу нотаріуса за обставин, що мають істотне значення або за рішенням суду.

6. Щодо розуміння норми ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України про виплату доходу в іншій формі

Згідно ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) банк, що прийняв від вкладника або для нього грошову суму (вклад), зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Тобто вклад здійснюється у грошовій формі, на нього нараховуються проценти, але виплата на певний термін часу частини чи всієї вартості вкладу здійснюється не у грошовій формі, а в іншій формі, що передбачена договором. У такому випадку слід враховувати, що, крім грошей, ст. 177 Цивільного кодексу України називає об'єктами цивільних прав цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформацію, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Таким чином, у разі відкриття банківського вкладу (депозиту), за погодженням сторін у договорі може зазначатися, що грошовий вклад та проценти виплачуватимуться у будь-якій прийнятній сторонам формі, визначеній ст. 177 Цивільного кодексу України, зокрема і банківськими металами, цінними паперами тощо.

7. Щодо письмової форми договору банківського вкладу згідно ч. 1 ст. 1059 Цивільного кодексу України

Відповідно до ст. 1059 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу має бути укладений в письмовій формі. Цивільним кодексом України також уточнено, що слід розуміти під письмовою формою договору банківського вкладу. Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, коли вона підтверджена одним із таких документів: договір банківського вкладу; ощадна книжка; ощадний сертифікат; інший документ, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Ощадна книжка може застосовуватися для посвідчення письмової форми укладення договору банківського вкладу з фізичною особою та обов'язково має містити вимоги, визначені ч. 1 ст. 1064 Цивільного кодексу України.

У п. 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 N 516 (далі - Положення), не вказується форма договору банківського вкладу. У зазначеному пункті Положення йдеться про те, якими документами підтверджується залучення банком вкладів (депозитів).

Тому банки у своїй діяльності при укладенні договорів банківського вкладу мають керуватися нормами Цивільного кодексу України та Положення виходячи з того, що перелік документів, якими підтверджується письмова форма банківського вкладу, не є вичерпним. Тому банки можуть випускати ощадні книжки при здійсненні вкладних (депозитних) операцій із фізичними особами або випускати інші документи, визначені Цивільним кодексом України, Положенням та звичаями ділового обороту. Такими документами, що підтверджують письмову форму договору, зокрема можуть бути виписки по рахунках, прибуткові та видаткові ордери тощо. Проте при застосуванні документів, які визнані звичаями ділового обороту, слід враховувати вимогу ст. 7 Цивільного кодексу України стосовно того, що звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

8. Щодо можливості фізичних осіб у віці до 14 років (малолітні особи) самостійно укладати з банком договори банківського вкладу, рахунка тощо

Цивільний кодекс України прямо не врегульовує питання щодо можливості особам віком до 14 років укладати договори банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися внесеними ними вкладами, тобто на рівні Закону для таких випадків не визначено обсяги дієздатності малолітніх осіб щодо права на вчинення такого правочину. Зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 31 Цивільного кодексу України лише зазначає, що фізичні особи, які не досягла чотирнадцяти років (малолітні особи), мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.

Наступна ст. 32 Цивільного кодексу України визначає, що неповнолітні особи (14 - 18 років), крім правочинів, що передбачені ч. 1 ст. 31 Цивільного кодексу України, можуть укладати договори банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися вкладом, внесеним ними на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Таким чином, Цивільний кодекс України дозволяє малолітнім особам вчиняти дрібні побутові правочини без зазначення видів та розмірів останніх.

Тому для практичного вирішення питання щодо можливості малолітніми особами (до 14 років) укладати договори банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися внесеними ними вкладами видається цілком обґрунтованим враховувати правові наслідки недотримання положень ст. 31 Цивільного кодексу України. Зокрема, у ч. 1 ст. 221 Цивільного кодексу України закріплено правило про те, що правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. З огляду на викладене правило, можна дійти висновку, що у разі коли банк отримує вклад, відкриває рахунок і малолітня особа вчиняє правочин щодо розпорядження своїм вкладом та протягом одного місяця відсутні претензії від батьків (усиновлювачів) або піклувальників до банку, то такий правочин банк зі спливом зазначеного строку надалі буде визнаватися дійсним.

У іншому випадку, якщо протягом одного місяця заявлені претензії до другої сторони, тобто банку, то договір банківського вкладу (рахунка) має визнаватися нікчемним правочином (ч. 2 ст. 221 Цивільного кодексу України). До того ж, на вимогу заінтересованої особи (якою може бути банк) суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи.

9. Щодо визначення та застосування у банківській діяльності поняття "дрібний побутовий правочин"

Ст. 31 Цивільного кодексу України визначає правочин дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

Оскільки визначення "дрібний побутовий правочин" має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин, різні межі вартості, то банкам при укладанні договорів на банківське обслуговування деяких категорій фізичних осіб (малолітні, одружені тощо) для практичного застосування норми ст. 31 Цивільного кодексу України слід звертати увагу на майновий стан майбутніх клієнтів. Зокрема, це може включати ідентифікацію майнового стану самими клієнтами, визначення характеру їх потреб із відображенням такої інформації у відповідних договорах. У разі судових спорів за позовами батьків, усиновлювачів, опікунів відповідно до Цивільного кодексу України або іншого з подружжя згідно ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України про визнання певного договору банківського рахунка недійсним як такого, що вчинений без згоди (схвалення), вищезазначені положення договору свідчитимуть про побутовий характер такого договору та його невисоку вартість для даного клієнта виходячи з його майнового стану або доходу. Відповідно такий договір можна визнати дрібним побутовим.

10. Щодо визначення істотних умов кредитного договору відповідно до глави 71 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України

У другому реченні ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України зазначається, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Така норма викликала на практиці двозначне тлумачення. Іноді вважають, що в даному випадку йдеться про істотні умови кредитного договору. Інші вважають, що в даному випадку не йдеться про істотні умови кредитного договору.

Одночасно, відповідно до положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Отже, істотними умовами кредитного договору як господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії.

У інших випадках, зокрема щодо умов, що наведені в ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту), то відсутні підстави вважати їх істотними умовами кредитного договору виходячи із наступного.

Структурно-системний аналіз положень Господарського кодексу України свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого господарського договору, наприклад, ч. 3 ст. 272, ч. 1 ст. 284, ч. 2, 3 ст. 297, ч. 5 ст. 318 Господарського кодексу України. Аналогічний підхід застосовується і в положеннях Цивільного кодексу України, зокрема, перелік істотних умов договорів прямо визначається, наприклад, у ст. ст. 695, 982, 1035 Цивільного кодексу України.

Також слід мати на увазі, що законодавець іноді спеціально вказує на істотні умови того чи іншого договору наступними застереженнями у текстах норм: "істотними умовами договору є", "у договорі повинні передбачатися", "договір повинен передбачати".

Враховуючи вищевикладене, можна вважати, що істотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому Національний банк України зазначає, що вищевикладені правові позиції не є офіційним тлумаченням законодавства, яке відповідно до Конституції України належить до виключних повноважень Конституційного Суду України.

 

Заступник Голови 

В. Л. Кротюк 

 

ПРЕДЛАГАЮ открыть отдельный подраздел для опубликования интересныхбанковских писем, нормативов , актов и прочего банковского нормативного докуметту

[продать ипотечную квартиру]

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про заставу" застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.

В силу ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

З наведених статей випливає, що з моменту набрання рішенням законної сили, яким розірвано кредитний договір, зобов'язання застави (іпотеки) припиняються, оскільки мають похідний характер від основного зобов'язання.

(Судебные прецедентыПостановление, Высший хозяйственный суд, от 07.11.2011, № 7/474-34/365, Высший хозяйственный суд Украины)