[с 1 мая принять меры по изменению валюты исполнения обязательств по кредитам, предоставленным в иностранной валюте, на гривну]

"На поточний момент це залишається тільки пропозицією, яке ще не затверджено Урядом України. Набуття чинності відбудеться 01.05.2014 (джерело zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0182500-14).
Варто звернути увагу, що ПриватБанк працює згідно законодавства України і буде виконувати всі вимоги Національного Банку України.

З повагою, ПриватБанк."

 

 

http://minfin.com.ua/company/privatbank/review/27136/

[с 1 мая принять меры по изменению валюты исполнения обязательств по кредитам, предоставленным в иностранной валюте, на гривну]

Может Банки прислушаются к умным людям?

Ростислав Кравец и вовсе рекомендует банкам для урегулирования ситуации перевести долларовые кредиты в гривню по курсу 6,0 грн., а евровые по - 7,0 грн., поделив таким образом риски с заемщиками, а также снизить процентные ставки по кредитам.http://finance.liga.net/banks/2014/3/3/articles/37594.htm

[с 1 мая принять меры по изменению валюты исполнения обязательств по кредитам, предоставленным в иностранной валюте, на гривну]

 Уповноваженим банкам з метою уникнення валютних ризиків ужити заходів щодо зміни валюти виконання зобов’язань за кредитами, наданими в іноземній валюті, на національну валюту. http://gkb.org.ua/po...-vid-31-03-2014 

вот интересно, какие это меры по изменению валюты выполнения Банки могут применить?

[с 1 мая принять меры по изменению валюты исполнения обязательств по кредитам, предоставленным в иностранной валюте, на гривну]

Вот появилась информация и вакуум какой то вокруг нее, куча вопросов))) как и по какому курсу? с какого момента?)))  

[с 1 мая принять меры по изменению валюты исполнения обязательств по кредитам, предоставленным в иностранной валюте, на гривну]

"Национальный банк Украины рекомендовал уполномоченным банкам с 1 мая принять меры по изменению валюты исполнения обязательств по кредитам, предоставленным в иностранной валюте, на гривну, сообщила в пятницу, 4 апреля пресс-служба НБУ"

http://news.finance.ua/ru/~/1/0/all/2014/04/04/322992

[Решение Измаильского горайсуда о недействительности пункта договора о пене с банком Финансы и кредит]

Это Ваше дело?

Да мое!)) 

[Решение Измаильского горайсуда о недействительности пункта договора о пене с банком Финансы и кредит]

Державний герб України

 

Справа № 500/7863/13-ц

 

Провадження № 2/500/588/14

 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

11 березня 2014 року

 

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі:

 

головуючий - суддя Швець В.М.,

при секретарі Гончаренко М.Ю.,

 

за участю представника позивача ОСОБА_1.,

 

представника відповідача Анікєєва А.Л.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про захист прав споживача та визнання недійсним пункту договору,

 

В С Т А Н О В И В:

 

У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» в особі філії ОДЕСЬКЕ РУ ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», в якому просив визнати несправедливим положення пункту 6.1 Кредитного договору № М-89/08 від 16 липня 2008 року та недійсним п. 6.1. кредитного договору № М-89/08 від 16 липня 2008 року, укладеного між ним та акціонерним АТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ».

 

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 16 липня 2008 року між ВАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», правонаступником якого є ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно якого він отримав кредит в сумі 12 000,00 (дванадцять тисяч) гривень для споживчих потреб, зі строком користування кредитом до 08 січня 2010 року та процентною ставкою за користування кредитними коштами, що становить 26 % річних. Відповідно до пункту 6.1. кредитного договору передбачено стягнення пені у розмірі 1 % за кожен день прострочення виконання зобов'язань. Вказував, що умови пункту 6.1. Кредитного договору щодо пені у розмірі 1% за кожен день прострочення виконання зобов'язання за споживчим кредитом, що становить 360% від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів за рік, є несправедливими в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечать принципам розумності та добросовісності є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» і тому на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України повинні бути визнані недійсними.

 

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову ОСОБА_3 заперечував. Свої заперечення мотивував тим , що відповідно до законодавства України наявність неустойки за своєю правовою природою свідчить про забезпечення виконання зобов'язання, та в договорі визначено розмір неустойки. Просив суд в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

 

У відповідності зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

 

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

 

Як вбачається з матеріалів справи 16 липня 2008 року між ВАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» був укладений кредитний договір № М-89/08. Відповідно до п. 2.1 якого ОСОБА_3 мав отримати кредит в сумі 12 000,00 гривень на споживчі потреби, строком до 08 січня 2010 року з відсотковою ставкою 26% річних.

 

Позичальник, відповідно до п. п. 3.2., 4.3. кредитного договору, зобов'язався здійснювати повернення отриманого кредиту та сплачувати проценти за користування кредитом, не пізніше строку, визначеного п. 3.2. кредитного договору, тобто до 08 січня 2010 року.

 

Згідно з п. 6.1. кредитного договору за просрочку повернення Кредитних ресурсів та/або уплати відсотків Позичальник сплачує Банку пеню із розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочки. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами за весь час фактичного користування Кредитними ресурсами. Згідно з чч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

 

Оскільки, відповідно до умов кредитного договору № М-89/08 від 16 липня 2008 року, що укладений між сторонами, Банк надав кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів". Крім того, необхідність застосування цього Закону України до споживчого кредитування звернуто увагу у Рішенні Конституційного Суду України N 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг). У цьому Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Споживачу, як правило, об'єктивно Бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, що нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу).Отже, для споживача існує ризик помилково або навіть внаслідок введення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги .

 

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Згідно зі ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", на яку відповідач посилається, обґрунтовуючи свої вимоги за позовом, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

 

Наявність неустойки за своєю правовою природою свідчить про забезпечення виконання зобов'язання проте, це не означає, що Закон України "Про захист прав споживачів" не повинен застосовуватись до цих правовідносин.

 

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

 

Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. Даний висновок повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 11 вересня 2013 року № 6-52цс13.

 

Відповідно до ч.1 статті 215. ЦЦК України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

 

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

 

З урахування наведеного, суд дійшов висновку про те, що пункт 6.1. кредитного договору щодо встановлення сторонами договору пені у розмірі 1,00 % за кожен день прострочення виконання зобов'язання за споживчим кредитом, що становить 360 % від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів за рік, є несправедливим та суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника - ОСОБА_3, як споживача послуг банку, оскільки дана умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов'язань за спірним договором. і тому на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України повинен бути визнан недійсними.

 

Згідно із ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За приписом ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтями 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів. Зокрема, права та законні інтереси захищаються шляхом: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

 

За висновками суду, позивачем обрано спосіб захисту, який відповідає вимогам ст. 16 Цивільного кодексу України.

 

На підставі викладеного позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

 

З огляду на наведене, керуючись ст. 11, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" , ст. ст. 203, 215, 217, 526, 611, 625, 629, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10, 11,57, 60,88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

 

В И Р І Ш И В:

 

Позовні вимоги ОСОБА_3 про порушення прав споживачів, про визнання недійсним пункту кредитного договору задовольнити.

 

Визнати, що оспорений пункт 6.1 кредитного договору № М-89/08 укладеного між ВАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» та ОСОБА_3 від 16 липня 2008 року є несправедливим.

 

Визнати недійсним пункт 6.1 кредитного договору № М-89/08 укладеного між ВАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» та ОСОБА_3 від 16 липня 2008 року.

 

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

 

Суддя В. М. Швець

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/37644189

[відсутність здорового глузду в рішеннях]

Наприкінці колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду  вважає за необхідне зазначити слідуюче. В юридичному плані спір у даній справі не є складним. Проте, з незрозумілої з точки зору здорового глузду позиції касаційної інстанції, яка кожного разу вигадує нові причини для скасування правильних рішень судів попередніх інстанцій, справа розглядається судами майже два роки, що не сприяє зміцненню авторитету судової влади та зростанню довіри до судових органів, які протягом останнього часу впали до такого рівня, що далі вже нікуди.

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13305249

 

 

 

 

[Судовий наказ и срок исковой давности]

Вся проблема по вопросу, который обсуждается в этой теме, состоит в принятии в 2008-2009 ВСУ нескольких определений, которыми приравняли иск и заявление о выдаче судебного приказа.

Вы можете дать ссылку на эти определения?

[Судовий наказ и срок исковой давности]

Когда кредиторы потеряли право на наказнэ провадження? С 1.11.2010. Это время "Ч"

Сорри за вопрос, а что было 1.11.2010?

[Судовий наказ и срок исковой давности]

СН не исполнен. Его отменили мы. Но узнали о нем только когда Банк в суд иск подал. Мы заявили о сроках ИД. Тут и выяснилось про СН.

[Судовий наказ и срок исковой давности]

Договорились, завтра для Нас поищу в Вердиктуме, вроде программа не глючит и поиск  там намного легче!)

[Судовий наказ и срок исковой давности]

Так искать для Вас еще судебную практику по теме ?))

[Ответственность за недостоверные сведения, при заключении кредитного договора?]

А если при заключении договора ипотеки Заемщик указал не то назначение взятие кредита? ну например сказал, деньги что ему нужны на потребительские цели, а сам эти деньги использовал для коммерции(закупки товара) , а ипотекодатель (не заемщик) согласился и отдал свое жилье в ипотеку именно на таких условиях кредита. А потом выясняется,  что заемщик то в коммерческих целях брал кредит, а Ипотекодатель  если б знал что на коммерцию никогда б не соглашался на отдачу дома в залог.  Что вот делать с такой недостоверной информацией??

[Судовий наказ и срок исковой давности]

izmailka, вы отсюда взяли?

http://legalans.com/ua/articles/blogs/2626-sudova-praktika-chi-pererivaie-pozovnu-davnst-podannya-zayavi-pro-vidachu-sudovogo-nakazu.html

нет не оттуда. Просто у меня тема эта актуальна очень.  Я и занялась ею в ЛИГЕ,  а там есть эти решения. Завтра поищу аналогичные через систему Вердиктум там поиск гораздо упрощается.

[Судовий наказ и срок исковой давности]

Спасибо!! Буду думать. Не все так просто как хотелось бы! Но давайте попробуем, тем более Вы уже пробовали и почти получилось! Надо ж как то с этим  банковским и судебным произволом справляться.  

[Судовий наказ и срок исковой давности]

Вот начинаю двигаться в направлении обращения, помогайте! Советуйте, что и как!)

До Конституційного Суду України

 

Суб'єкт права на конституційне звернення:

________________________________,

(П. І. Б.)

що проживає за адресою:

________________________________.

 

 

 

 

 

КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗВЕРНЕННЯ

 

В процесі практичного застосування ст. ___________ Конституції України при ____________________________ (зазначити конкретні правовідносини, в яких застосовувалась стаття Конституції України).

При цьому виникла необхідність в офіційному тлумаченні ст. ____________ Конституції України з метою забезпечення реалізації та захисту моїх конституційних прав та свобод. Так, неоднозначне правозастосування названої норми Основного Закону призвело до порушення ____________________________________________________.

Отже, необхідність офіційного тлумачення викликана такими обставинами ________________________ (наводиться обґрунтування необхідності офіційного тлумачення статті Конституції України, посилання на нормативно-правові акти, документи, матеріали).

 

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 147, 150 Конституції України, п. 4 ст. 13, ст. ст. 42, 43 і 94 Закону України "Про Конституційний Суд України",

 

ПРОШУ:

Дати офіційне тлумачення ст. _______ Конституції України стосовно ________________.

 

 

Додатки:

1. Копії Конституційного звернення у трьох примірниках.
2. (Копії документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти конституційного звернення).
3.  _______________________________________________.
4. _______________________________________________.
5. _______________________________________________.

 

"___" ________________ 20__ р.

__________________/___________________/
              (підпис)

 

Зразок конституційного звернення складено станом на 01.01.2009 р.

 

Стаття 42. Конституційне звернення

 

Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

 

У конституційному зверненні зазначаються:

 

1) прізвище, ім'я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та місцезнаходження юридичної особи;

 

2) відомості про представника особи за законом або уповноваженого за дорученням;

 

3) статті (окремі положення) Конституції України або Закону України, тлумачення яких має бути дано Конституційним Судом України;

 

4) обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України;

 

5) дані щодо інших документів та матеріалів, на які посилаються суб'єкти конституційного звернення (копії цих документів і матеріалів додаються);

 

6) перелік документів та матеріалів, що додаються.

 

Конституційне звернення, документи та матеріали до нього подаються у трьох примірниках.

 

 Стаття 42. Конституційне звернення

(Закон,  ВР Украины, от 16.10.1996,  № 422/96-ВР "О Конституционном Суде Украины")

[Судовий наказ и срок исковой давности]

Давайте! Я и сама не против в КСУ обратиться, но опыта такого нет)) Давайте привлечем в помощь форумчан! Думаю многие поддержат!) Тем более у некоторых есть опыт обращения в КСУ. 

Вот еще одно решение  не в нашу пользу((

 

У Х В А Л А

І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И

  31 жовтня 2012 року                                                                                       м. Київ  Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого        Ткачука О.С.,                                          

Суддів:               Висоцької В.С., Гримич М.К.,                 Колодійчука В.М., Умнової О.В.,  розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства «МТС Україна» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за послуги мобільного зв'язку, за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства «МТС Україна» на рішення апеляційного суду Луганської області від 29 лютого 2012 року, -

в с т а н о в и л а:

  

У вересні 2011 року позивач ПрАТ «МТС Україна» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за надані послуги зв'язку у розмірі 6637,86 грн., суму договірних санкцій за невиконання умов договору у розмірі 372,64 грн., інфляційні витрати у розмірі 2681,70 грн., судовий збір у розмірі 109,50 грн. та 120 грн. витрат на ІТЗ.

   Позов мотивований тим, що на підставі укладених між сторонами 6 грудня 2006 року договорів, за період з 7 грудня 2006 року по 30 грудня 2007 року відповідачу були надані послуги мобільного зв'язку на загальну суму  7037,86 грн. В порушення умов укладених договорів, відповідач сплачувала рахунки за надані послуги зв'язку не у повному обсязі, у зв'язку із чим, виникла заборгованість, яка станом на момент подання позовної заяви складає 6637,86 грн. У зв'язку з порушенням умов договорів відповідачу були нараховані договірні санкції, загальний розмір яких становить         372,64 грн., сума інфляційних витрат становить 2681,70 грн.

   Заочним рішенням Лисичанського  міського суду Луганської області від 27 жовтня 2011 року вищевказаний позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за послуги мобільного зв'язку у розмірі 9692,20 грн. Вирішено питання щодо судового збору.

   Рішенням апеляційного суду Луганської області від 29 лютого 2012 року апеляційна скарга відповідача задоволена. Рішення місцевого суду скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.    

   Позивач, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати із залишенням в силі рішення місцевого суду.  

   Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

   Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позову виходив з того, що відповідач взяла на себе зобов'язання сплачувати надані їй послуги мобільного зв'язку в порядку, встановленому договорами від 6 грудня          2006 року, та була ознайомлена з наслідками їх невиконання. Вказані зобов'язання та умови договорів відповідачем не виконані, що є підставою для стягнення з неї на користь позивача суми заборгованості за надані послуги, сум договірних санкцій та індексу інфляції.

   Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, що права позивача порушені, оскільки ОСОБА_5 не виконала належним чином свої обов'язки по договорам про надання послуг мобільного зв'язку та має заборгованість за отримані послуги.  

   Разом з тим, скасовуючи рішення місцевого суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що позивач пропустив строк позовної давності, визначений ст. 252 ЦК України і відповідач подав заяву про застосування наслідків пропуску такого строку.

   В обґрунтування своєї позиції щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності суд апеляційної інстанції послався на те, що послуги мобільного зв'язку надавалися відповідачу до 30 грудня 2007 року, з цього ж часу договір про надання послуг був припинений. Останній платіж відповідачем був здійснений 7 грудня 2007 року, що свідчить про визнання боргу. Разом з тим, позивач звернувся до суду лише у вересні 2011 року, тобто більше ніж через три роки.  

   Вказані висновки суду апеляційної інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам, не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

   Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір про надання послуг мобільного зв'язку з відповідачем був припинений 30 грудня 2007 року. На вказану дату відповідачу була нарахована договірна санкція та виставлений остаточний рахунок.

   Таким чином, перебіг позовної давності почався з 31 грудня 2007 року.

   З урахуванням загального строку, визначеного ст.257 ЦК України, позовна давність за вимогою про стягнення заборгованості спливала 31 грудня        2010 року.

   17 березня 2010 року ПрАТ «МТС Україна» звернулося до Лисичанського міського суду з заявою про видачу судового наказу та стягнення заборгованості за послуги мобільного зв'язку з ОСОБА_5

   26 березня 2010 року видано судовий наказ про стягнення заборгованості з ОСОБА_5 в сумі 9307,20 грн., судовий збір та витрати на ІТЗ.

   Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 2 квітня 2010 року судовий наказ від 26 березня 2010 року скасований за заявою ОСОБА_5

   Частиною 2 ст.264 ЦК України встановлено, що  позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

   Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. (ч.3 ст.264 ЦК України)

   Таким чином, в даному випадку перебіг позовної давності був перерваний 17 березня 2010 року поданням заяви про видачу судового наказу та почався заново з поданням у вересні 2011 року відповідного позову після скасування 2 квітня 2010 року судового наказу від 26 березня 2010 року.

   За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач не пропустив строк звернення до суду за захистом своїх прав та правові підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності відсутні.  

   Суд першої інстанції повно встановивши фактичні обставини справи, дав об'єктивну оцінку зібраним у справі доказам, вірно застосувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалив рішення, яке відповідає закону.        

   Апеляційний суд вказаних обставин та норм чинного законодавства не врахував, помилково скасувавши рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, не врахувавши, що даний строк позивачем не пропущений.

   За таких обставин, рішення апеляційного суду слід скасувати з підстав, передбачених ст.339 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

   Керуючись ст.ст. 336, 339, 344, 345  ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

у х в а л и л а:

  

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «МТС Україна» задовольнити.

   Рішення апеляційного суду Луганської області від 29 лютого 2012 року скасувати, заочне рішення Лисичанського міського суду Луганської області залишити в силі.

   Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Ткачук О.С. судді Висоцька В.С. Гримич М.К. Колодійчук В.М. Умнова О.В.

[Судовий наказ и срок исковой давности]

Судебной практики на данную тему в пользу Заемщика очень-очень мало! Куда обратиться за окончательным толкованием?

[Судовий наказ и срок исковой давности]

Последнее время сталкиваюсь с такой ситуацией - Банки ( особенно ПРИВАТБАНК) подают иски о взыскании с явным пропуском срока. Как только об этом заявляешь, то тут же оказывается то что есть СУДОВИЙ НАКАЗ. При этом сумма задолженности в первоначальном иске  заявлена без учета СУДОВОГО НАКАЗА. После заявления о том что прошли сроки давности  происходит следуюещее:

1.   Сумма взыскания меняется на суму взысканную по судебному приказу

2.   Применение сроков отметается так как исковая давность прервалась предъявлением Заявы о судовом наказе.

 

НО!!! Часто  заемщик о судебном приказе узнает только в исковом производстве!!!! Судебный приказ как правило отменяется, НО!! сроки давности все ровно  считают прерванными  и начинаю течь с даты отмены СУДЕБНОГО ПРИКАЗА!! Если б заемщик знал ранее о судебном приказе то и имел бы возможность отменить его раньше и тем самым повлиять на ход срока давности. А так получается что заемщик добровольно-принудительно лишается такого права! 

 

НО!! Согласно ч.2 ст. 264 ГК Украины исковая давность прерывается в случае предъявления лицом иска к одному из нескольких должников, а также если предметом иска является лишь часть требования, право на которую имеет истец.

 

Однако, БАНК  обращался не из иском, а с заявлением о выдаче судебного приказа!!!  

Почему СУДОВИЙ НАКАЗ является тождественным предъявлению иска.????

 

Привожу примеры из суд практики.

 

Справа №22ц – 20489 / 2010р. Головуючий у 1 інстанції: Іванов В.М. Категорія: 24 Доповідач: Краснощокова Н.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2010р.    Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Краснощокової Н.С.

суддів: Никифоряка Л.П., Маширо О.П.

при секретарі: Зоріковій О.А.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донецькміськтепломережа»   на рішення Петровського районного суду м. Донецька від 30 липня 2010р. у справі за позовом Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донецькміськтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Петровського районного суду м. Донецька від 30 липня 2010р. позов Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донецькміськтепломережа» задоволено частково, стягнено з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 1 травня 2007р. по 1 квітня 2010р. в сумі 1 701, 28 грн. та судові витрати у розмірі 30 грн., понесені позивачем. У задоволенні позову про стягнення заборгованості за період з 1 вересня 2006р. по квітень 2007р. включно у розмірі 1 272, 61 грн. відмовлено. Стягнено з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 51 грн.

У апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача суму заборгованості за увесь період - з 1.09.2006р. по 31.03.2010р., посилається на неправильність висновків суду в частині застосування строку позовної давності, оскільки позивач звертався із заявою про видачу судового наказу, наказ був виданий1.12.2009р. та скасований за завою боржника 7.12.2009р. Розгляд справи про стягнення заборгованості з боржників є підставою для зупинення перебігу строків позовної давності.

В засіданні апеляційного суду представник позивача підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Відповідач в засідання апеляційного суду не з’явилась, надіслала заяву, у якій просить відхилити скаргу, застосувати строк позовної давності.  

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Із справи вбачається, що 30 квітня 2010р. позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 1.09.2006р. по 31.03.2010р.

Суд задовольнив вимоги частково та стягнув заборгованість у межах строку 3-х- річного строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України. Згідно із частинами 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідачка подала заяву про застосування строку позовної давності, позивачем не було надано доказів поважності причин пропуску строку, тому суд обґрунтовано стягнув заборгованість у межах трьох років до подачі позову.

Посилання апелянта на те, що розгляд справи про стягнення заборгованості з боржників є підставою для зупинення перебігу строків позовної давності необґрунтоване та не витікає із ст. 263 ЦК України, якою врегульовано зупинення перебігу строку позовної давності.

Згідно із ч.2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Однак, позивач звертався не з позовом, а із заявою про видачу судового наказу, що не є тотожним пред’явленню позову.

Тому доводи скарги про те, що строк позовної давності не пропущено є безпідставними.

Відповідно до ч.1ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд  

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донецькміськтепломережа» відхилити.

Рішення Петровського районного суду м. Донецька від 30 липня 2010р. залишити без 

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Сімоненко В.М.,

суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,

Карпенко С.О., Олійник А.С.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2012 року КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, посилаючись на те, що відповідачі не в повній мірі сплачують кошти за надані їм послуги, у зв'язку з чим станом на 01 листопада 2011 року утворилась заборгованість в розмірі 10 141, 90 грн. Просив стягнути з відповідачів заборгованість по квартирній платі та житлово-комунальним послугам в розмірі 13 913,01 грн., з урахуванням індексу інфляції за період затримки платежів та 3 % річних за весь час затримки.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" 12 965, 11 грн. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши матеріали справи, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1, з 1978 року та 1994 року.

Титульним власником вищезазначеної квартири є ОСОБА_3, відповідно до договору купівлі-продажу від 29 грудня 1990 року, яка перебуває на балансі позивача КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району".

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 отримуючи комунальні послуги, не оплачує їх вартість.

Але з такими висновками повною мірою погодитись не можна.

За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про житлово-комунальні послуг" виробник має право вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих послуг від виконавців.

За положеннями ч. 1 ст. 32 вищезазначеного закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом зазначених норм матеріального права, строк позовної давності щодо стягнення щомісячних платежів у договорах без визначення строки виконання розраховуються починаючи з кожного місяця окремо.

Ухвалюючи рішення, суди виходили з того, що перебіг трирічного строку позовної давності день починається з березня 2011 року, з дня звернення позивача до суду із заявою про видачу судового наказу.

Разом з тим, дійшовши такого висновку суди не звернули уваги на положення ст. 264 ЦК України, відповідно до якої перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається також у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Дійшовши до висновку про переривання строку позовної давності у зв'язку з пред'явленням заяви по видачу судового наказу, у видачі якого було відмовлено, суди не звернули уваги на те, що пред'явлення заяви про видачу судового наказу не є підставою для переривання строку позовної давності відповідно до зазначеної норми права.

У зв'язку з цим судами визначено період, за який підлягають стягненню комунальні платежі, з порушенням норм матеріального права щодо строку позовної давності та не встановили чи існують інші підстави переривання або припинення строку позовної давності.

Крім того, у апеляційній та касаційній каргах відповідач посилається на те, що у квартири встановлено лічильники, а оплата окремих видів послуг має нараховуватись відповідно до їх показників.

Зазначених доводів суди не перевірили та не встановили за якими вихідними даними була нарахована оплата комунальних послуг відповідачу та за які комунальні послуги.

Крім того, відмовляючи у позові про стягнення заборгованості з ОСОБА_4 з підстав її не проживання у квартири, суди не звернули уваги на те, що відповідно до позовної заяви позивачем нарахування оплати комунальних послуг здійснено на дві особи.

Крім того, суди не звернули уваги та не дали оцінки розрахунку заборгованості наданому Центром обслуговування споживачів (а. с. 103) щодо наявності заборгованості та не послались у своєму рішенні відповідно до якого розрахунку підлягає стягненню заборгованість з відповідача.

Отже, судами порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи щодо розміру та періоду нарахованої заборгованості, а тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Сімоненко В.М.

Судді: Амелін В.І.

Дербенцева Т.П.

Карпенко С.О.

Олійник А.О.

 

 

  Головуючий:

Судді:

Головуючий у 1 інстанції Степанова С.В.

Категорія 27 Суддя-доповідач Ткаченко Т.Б.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Песоцької Л.І.,

суддів - Ткаченко Т.Б., Сорока Г.П.,

при секретарі - Костомановій А.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", в особі його представника Шуліка А.В., на заочне рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 7 червня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк" або Банк) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2, просило стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 24145 грн. 94 коп. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що відповідно до укладеного договору N MR1ERX10010300 від 06.12.2006 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 3239,50 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 06 грудня 2007 року. Відповідач зобов'язання за вказаним кредитним договором не виконала, у зв'язку з чим станом на 15 лютого 2013 року утворилась заборгованість в сумі 24145 грн. 94 коп., яка складається: заборгованості за кредитом 2546,07 грн., 10005,99 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 9967,88 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500 грн. -штраф у фіксованій частині, 1126 грн. - штраф у процентному відношенні. Також просило відшкодувати судові витрати понесені на сплату судового збору 241,46 грн.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 7 червня 2013 року в задоволенні позову ПАТ КБ "Приват Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ "КБ "ПриватБанк", в особі його представника Шуліка А.В., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, задовольнивши позов в повному обсязі.

Зокрема зазначає, що суд не врахував положення ч. 3 ст. 267 ЦК України, відповідно до якої позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Тому положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" можуть бути застосовані до даних правовідносин лише у тому випадку, якщо під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач звернувся до суду із заявою про застосування строку позовної давності.

Рішення суду не відповідає вимогам ст. ст. 2,8 ЦПК України, оскільки суд неправильно витлумачив та застосував норми матеріального права, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності відповідачки, яка у відповідності з ч. 3 ст. 76 ЦПК України вважається належним чином повідомленою про час і місце розгляду справи, оскільки повістка про виклик до суду вручена члену сім'ї - матері, за зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання відповідачки.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ПАТ КБ "ПриватБанк" - Шишелової Н.В., яка просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Банку в повному обсязі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення, згідно ст. 214 ЦПК України, суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими ґрунтувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розділити між сторонами судові витрати та інше.

Але зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки кредит ОСОБА_2 надавався до 06 грудня 2007 року, а до суду з даним позовом про стягнення заборгованості ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся після спливу строку позовної давності, а саме 22 лютого 2013 року, то позивачем пропущено строк позовної давності.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, оскільки він не відповідає обставинам справи і нормам матеріального права та процесуального права.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 627, ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628, ст. 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що 06 грудня 2006 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено договір N MR1ERX10010300, на підставі якого банк надав їй кредит у сумі 3239 грн. 50 коп. зі сплатою відсотків за його користування 2 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, з кінцевим терміном повернення 6 грудня 2007 року. Вказане зобов'язання позичальником не виконувалося, у зв'язку із чим перед банком станом на 15 лютого 2013 року утворилась заборгованість в сумі 24145 грн. 94 коп., яка складається: заборгованості за кредитом 2546 грн. 07 грн., 10005 грн. 99 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом, 9967 грн. 88 коп. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500 грн. штраф у фіксованій частині, 1126 грн. штраф у процентному відношенні.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної даності укладається в письмовій формі.

Як вбачається з заяви позичальника N MR1ERX10010300 про надання кредиту від 6 грудня 2006 року, відповідачка була ознайомлена та погодилась з Умовами надання кредиту та Тарифами банку (а. с. 7).

Відповідно до п. п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), які разом з заявою позичальника та Тарифами складає кредитно-заставний договір, термін позовноїдавності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним Договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Враховуючи ті обставини, що строк повернення кредиту визначений сторонами в договорі по 6 грудня 2007 року, перебіг позовної давності починається саме з кінцевого терміну повернення кредиту, і строкпозовної давності сторонами збільшений до 5 років.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

За змістом вказаних норм перебіг позовної давності переривається поданням заяви про видачу судового наказу та починається заново з поданням відповідного позову після скасування судового наказу.

Як вбачається з пояснень представника позивача в апеляційному суді Банк в серпні 2009 року звертався до Жовтневого районного суду з заявою про видачу судового наказу. Зазначає, що строк позовноїдавності був перерваний і почався заново, а тому не сплинув.

На підтвердження своїх пояснень представник позивача надав апеляційному суду копію заяви про видачу судового наказу та копію реєстру N 3555/27 від 27 серпня 2009 року про відправлення на адресу відповідача замовленою кореспонденцію.

З оглянутої апеляційним судом справи N 2-н-3871/ 09 за заявою ЗАТ КБ "ПриватБанк" про видачу судового наказу вбачається, що Жовтневим районним судом міста Маріуполя Донецької області від 02 вересня 2009 року був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь закритого акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитом 2546 грн. 07 коп., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 4839 грн. 50 коп., пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 1881 грн. 92 коп., штраф за порушення строків платежів по грошовому зобов'язанню: фіксована частина 500 грн. та відсоткова складова 463 грн. 37 коп. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Як вбачається з зазначеної заяви про видачу судового наказу та судового наказу, останній виданий про стягнення заборгованості яка виникла у ОСОБА_2 станом на 17 листопада 2008 року у зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором N MR1ERX10010300 від 6 грудня 2006 року.

Відомостей щодо отримання відповідачкою копії зазначеного судового наказу матеріли справи N 2-н-3871/ 09 не містять, а тому відповідно до положень ст. ст. 104,106 ЦПК України він не набрав чинності.

Відповідно до пояснень представника позивача в апеляційному суді зазначений судовий наказ не пред'являвся до виконання у зв'язку з тим, що не набрав чинності.

Таким чином, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та дійшов помилкового висновку, що перебіг позовної давності не переривався, та щодо відмови у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності. Діями Банку по зверненню до суду з заявою про видачу судового наказу та видача його судом, перебіг позовної давності був перерваний та почався заново з вересня 2009 року.

Оскільки між сторонами була домовленість про збільшення позовної давності до 5 років, а перебіг позовної давності почався з вересня 2009 року, колегія суддів дійшла висновку, що позивач звернувся до суду з вимогою про захист свого цивільного права в межах погодженої сторонами позовної давності.

Відповідно до наданого до матеріалів справи розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 15 лютого 2013 року, який відповідає умовам укладеного між сторонами договору, у ОСОБА_2 виникла заборгованість за кредитом 2546 грн. 07 коп., за відсотками 10005 грн. 99 коп., з пені 9967 грн. 88 коп., штрафів 500 грн. та 1126 грн. (а. с. 4-5).

З зазначеного розрахунку вбачається, що останній платіж в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 зробила в січні 2008 року.

Отже, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою умов договору, у неї утворилась заборгованість у вищезазначеній сумі, право на стягнення якої наступило у Банка відповідно до положень ст. ст.1050,1054 ЦК України.

При таких обставинах, рішення суду першої інстанції не може бути визнано законним і обґрунтованим, а тому на підставі ст. 309 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову Банку.

До висновку про часткове задоволення апеляційної скарги колегія суддів надходить у зв'язку з тим, що не повністю погоджується з доводами апеляційної скарги на обґрунтування підстав скасування рішення суду першої інстанції.

При зверненні до суду з позовом позивач поніс витрати по оплаті судового збору 241 грн. 46 коп. (а. с. 23) і при подачі апеляційної скарги 120 грн. 73 коп. (а. с. 49).

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України, у зв'язку з задоволенням вимог Банку, останньому підлягають відшкодуванню зазначені витрати, в загальній сумі 362 грн. 19 коп.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", в особі представника Шуліка А.В., задовольнити частково.

Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 7 червня 2013 року скасувати.

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1, зареєстрована в АДРЕСА_1) на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570, 49094, місто Дніпропетровськ вулиця Набережна Перемоги, будинок 50) заборгованість за кредитним договором N MR1ERX10010300 від 6 грудня 2006 року, яка утворилась станом на 15 лютого 2013 року та складається з заборгованості за кредитом 2546 гривень 07 копійок, заборгованості по процентам за користування кредитом 10005 гривень 99 копійок, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 9967 гривень 88 копійок, штрафу 1626 гривень та у відшкодування витрат на сплату судового збору 362 гривні 19 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Песоцька Л.І.

Судді: Ткаченко Т.Б.

Сорока Г.П.

[Определение ВССУ об отказе банку Финансы и кредит в обращении взыскания и выселении]

Касательно несовершеннолетних вопрос? Могут ли они обращаться в суд за защитой своих прав и как? Через законный представителей-родителей? Ситуация такая, ребенок - 16 лет,является собственником части дома вместе с родителями, Часть общего двора исполком передал в аренду для комерч. целей,(парикмахерская) у родителей и других соседей никто не спрашивал в общем на сегодняшний день срок давности на оспаривание этого решения и договора  для взрослых истек. НО! для несовершеннолетнего похоже что нет, как в 16 лет подать иск? (через представителей-родителей?) 

[Определение Жовтневого райсуда г. Запорожья, оставившее Иск Кей-коллекта о взыскании задолженности без рассмотрения]

Форму правильного ходатайство скиньте плиз))))

[Решение Святошинского районног суда Киева об отказе Кредитным инициативам во взыскании предмета ипотеки и признании кредитора просроченным]

"Відповідач, представник відповідача подали заперечення проти позову (а.с.56-65) "

Возражения на 9 страниц !!!!! 

Скажите а весь ли текст возражений отражен в решении или что то осталось  не упомянутым?

[Меня несколько достал Приват]

У меня по всем встречным искам к ПРИВАТУ Приват подал заявление о том что б суд применил сроки исковой давности к искам о признании договора или пунктов договора недействительными((( И похоже суд стоит на их стороне((

[Приказ ПРИВАТБАНКА о повышении %]

Я вот что думаю, а может вот таким образом оформленный приказ вообще что то подтверждать и доказывать?