[Приказ ПРИВАТБАНКА о повышении %]

В ходатайстве  попросили Банк предоставить банк решение кредитного комитета о повышении % ставки по кредиту. представитель Банка предоставил вот такой приказ, а скорее всего выписку из "приказа" т.к.  в тексте явно не все пункты. например есть п. 7.2 а нет п. 7.1, так же этот приказ без подписи, и по форме напоминает какой то шаблон.

Пожалуйста прокомментируйте сей документ!!!  Может кто с таким ПРИКАЗОМ встречался?))

[Решение Белоцерковского суда об отказе Кредитным инициативам в обращении взыскания на предмет ипотеки]

Виходячи з того, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству відповідно до ст.ст. 192, 533 ЦК України, Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», то є можливим нарахуванням основної заборгованості в іноземній валюті і також нарахування в іноземній валюті заборгованості за процентами, оскільки такий процент є платою за користування грошима, а не є фінансовою санкцією.  - ЕРЕСЬ!!! 

почему ересь? тут прямо повторили мнение, а вернее фразу из решения ВССУ

[Постанова ВСУ від 20.11.2013]

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 20 листопада 2013 року
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Григор'євої Л. І., Охрімчук Л. І., Сеніна Ю. Л., Гуменюка В. І., Патрюка М. В., Лященко Н. П., Романюка Я. М. (за участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2), розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року, встановила:
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 28 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 7 вересня 2011 року, було задоволено позовну заяву публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, та стягнуто з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на користь ПАТ "УкрСиббанк" солідарно заборгованість за кредитом у сумі 1791374 грн. 29 коп. та судові витрати - по 910 грн. із кожного.
18 жовтня 2011 року Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на користь ПАТ "УкрСиббанк" 1791374 грн. 29 коп. заборгованості і 910 грн. судових витрат з кожного. Постановою державного виконавця Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції від 23 листопада 2011 року відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим листом.
У січні 2013 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулось із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, а саме стягувача за виконавчим листом НОМЕР_1 від 18 жовтня 2011 року - ПАТ "УкрСиббанк" - замінити на ПАТ "Дельта Банк".
Представник банку посилався на те, що у зв'язку з укладенням 8 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами ПАТ "Дельта Банк" отримало право грошової вимоги відносно осіб, які були боржниками ПАТ "УкрСиббанк", у тому числі ОСОБА_1.
Згідно із договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 8 грудня 2011 року, укладеним між продавцем - ПАТ "УкрСиббанк" - і покупцем - ПАТ "Дельта Банк", актом приймання-передачі документації від 2 квітня 2012 року відбулась передача права вимоги кредитора за вказаними борговими зобов'язаннями ОСОБА_1 від ПАТ "УкрСиббанк" до ПАТ "Дельта Банк".
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2013 року, постановлено замінити сторону виконавчого провадження у справі за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, а саме стягувача за виконавчим листом НОМЕР_1 від 18 жовтня 2011 року - ПАТ "УкрСиббанк" - замінено на ПАТ "Дельта Банк".
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У серпні 2013 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року.
У заяві ОСОБА_1 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом (судами) касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статей 512, 514, 515 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини першої статті 378 ЦПК України та частини п'ятої статті 8 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон України "Про виконавче провадження").
Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на: ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 лютого 2009 року; ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2012 року, від 30 січня 2013 року, від 17 червня 2013 року та від 3 липня 2013 року; ухвали суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 грудня 2011 року, від 21 травня 2013 року та від 27 травня 2013 року.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява про перегляд судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Відповідно до змісту статті 360 4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
Задовольняючи заяву про заміну сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що правонаступництвом у виконавчому провадженні є заміна кредитора з переходом до нього права вимоги до боржника, у тому числі й за договором цесії, і що такий кредитор у силу частини п'ятої статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" має право звернутися про заміну сторони виконавчого провадження.
Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків із питань можливості правонаступництва в зобов'язанні на стадії виконання судового рішення та права нового кредитора на звернення про заміну сторони виконавчого провадження, надавши ряд судових рішень з цих питань.
Аналіз наданих для порівняння неоднакового застосування норм матеріального права судових рішень свідчить про те, що ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 лютого 2009 року та ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2013 року не можуть бути підставою такого порівняння, оскільки першою з них касаційний суд скасував судові рішення й передав справу на новий розгляд із підстав неповноти з'ясування обставин справи та визначення юрисдикції, а другою - лише відкрито касаційне провадження.
21 травня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (цесії) не є правонаступництвом.
Такі самі висновки зроблено й у судових рішеннях касаційного суду від 20 грудня 2011 року, від 19 грудня 2012 року, від 30 січня 2013 року та від 17 червня 2013 року.
В ухвалах від 20 грудня 2011 року та від 3 липня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважав, що заявником про заміну сторони у виконавчому провадженні може бути тільки державний виконавець і сторона виконавчого провадження, а не особа, до якої перейшло від кредитора право вимоги.
Отже, доводи заяви та надані на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права рішення судів касаційної інстанції свідчать про наявність неоднакового застосування судами статей 512, 514, 515 ЦК України, частини першої статті 378 ЦПК України та частини п'ятої статті 8 Закону України "Про виконавче провадження".
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частина друга стаття 11 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
За змістом статті 512 ЦК України, статті 378 ЦПК України та статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.
Виходячи із цих норм, зокрема, пунктами 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.
Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.
У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону України "Про виконавче провадження", статті 378 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 8 Закону України "Про виконавче провадження".
Таким чином, суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, обґрунтовано виходив із того, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договір цесії) є правонаступництвом і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що суд касаційної інстанції, ухвалюючи судове рішення у справі, яка переглядається, правильно застосував норми матеріального права: статті 512, 514 ЦК України та частини п'ятої статті 8 Закону України "Про виконавче провадження", тому передбачені пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави для перегляду судового рішення відсутні.
Відповідно до статті 360 5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Керуючись статтями 355, 360 3, 360 5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: А. Г. Ярема
Судді: Л. І. Григор'єва
В. І. Гуменюк
Н. П. Лященко
Л. І. Охрімчук
М. В. Патрюк
Ю. Л. Сенін
Я. М. Романюк



* * *
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ,
висловлена Верховним Судом України в постанові від 20 листопада 2013 року (справа N 6-122цс13)
Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, ст. 378 ЦПК України, ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження" заміна кредитора у зобов'язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.

Суддя
Верховного Суду України М. В. Патрюк

[Постанова ВСУ по пересмотру о взыскание задолженности по потребкредиту после истечения сроков исковой давности]

Да уж!!(((( Слов и эмоций приличных просто нет((( ШАГ ВПЕРЕД ДВА НАЗАД(((
Ведь срок ИД он или есть или его нет, если он прошел то прошел. какая разница в судебном и не судебном порядке Банк требует возврата, срок то прошел, а так получается что если в суде то вроде как и не прошел?

[Определение ВССУ об отказе банку Форум во взыскании и признании недействительным пукнктов договра]

Уже подал иск к ОТП-Банку...

Мы тоже подали по ОТП, но еще и по Привату подали, там тоже больше 50%

[Определение ВССУ об отказе банку Форум во взыскании и признании недействительным пукнктов договра]

Похоже не один Луспеник в ВССУ так думает

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2012 р. м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О. ,

суддів: Євграфової Є.П. , Журавель В.І. ,Завгородньої І.М. , Ситнік О.М. , -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ПАТ "Банк Форум" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ "Банк Форум" про визнання пункту кредитного договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2011 року,

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ "Банк Форум", звернувшись до суду з указаним позовом, зазначало, що 15 квітня 2008 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав ОСОБА_3 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 1 млн. 670 тис. доларів США для споживчих потреб, строком користування до 15 квітня 2009 року. ОСОБА_4 поручився перед банком за виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань.

Оскільки ОСОБА_3 порушила умови договору, зокрема, припинила сплачувати кредитні кошти та проценти за користування кредитом, банк звернувся з позовом про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованості за кредитом та за процентами.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 8 липня 2010 року провадження в справі зупинено до розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до ПАТ "Банк Форум" про визнання договору частково недійсним.

ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Банк Форум" про визнання п. 4.1 кредитного договору недійсним як несправедливого в розумінні ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" й такого, що містить умови, які суперечать принципу добросовісності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків, що шкодить позивачу.

Уточнивши позовні вимоги, ПАТ "Банк Форум" просило стягнути з ОСОБА_3 2031056,1 доларів США заборгованості за кредитним договором, що еквівалентно 16204781 грн. 09 коп., 11225738 грн. 06 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту та нарахованих процентів.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року позов ПАТ "Банк Форум" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Банк Форум" 1 594 989,16 доларів США заборгованості за кредитним договором, що еквівалентно 12 725 621 грн. 01 коп. та вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті позову ПАТ "Банк Форум" та у зустрічному позові ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2011 року зазначене судове рішення в частині відмови в задоволенні позову про стягнення процентів за кредитним договором та пені за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Банк Форум" 65010,84 доларів США заборгованості за кредитним договором, що еквівалентно 518 688 грн. 99 коп., прострочену заборгованість за нарахованими процентами в сумі 371056,1 доларів США, що еквівалентно 2960471 грн. 09 коп., пеню за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів в сумі 11225738 грн. 06 коп., всього 14704898 грн. 10 коп. У решті рішення залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить ухваленні в справі рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі, а щодо позову ПАТ "Банк Форум" - задовольнити частково, зокрема, стягнути з неї прострочену заборгованість в сумі 1598105,56 доларів США, в решті позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам ухвалені в справі судові рішення не відповідають.

Судом встановлено, що 15 квітня 2008 року між акціонерним комерційним банком "Форум" (далі Банк) та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір N 0160/08/01-CLLv (а. с. 6-9), за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 1 млн. 670 тис. доларів США для споживчих потреб, терміном до 15 квітня 2009 року з процентною ставкою 13 % річних.

Відповідно до п. п. 2.3, 2.6, 3.3.2 договору відповідач зобов'язався здійснювати повернення кредиту та сплачувати проценти на відкритий йому позичковий рахунок та не пізніше строку, визначеного в п. 1.2, тобто 15 квітня 2009 року, повернути банку всю суму наданих кредитних коштів.

Пунктом 4.1 договору передбачено стягнення пені в розмірі 0,2 % за кожен день прострочення виконання зобов'язань.

Банк виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_3 грошові кошти готівкою через касу: 15 квітня 2008 року 1 млн. 150 тис. доларів США; 25 квітня 2008 року 150 тис. доларів США; 29 травня 2008 року 250 тис. доларів США; 3 червня 2008 року 30 тис. доларів США; 6 червня 2008 року 90 тис. доларів США (а. с. 10-12).

Проте, ОСОБА_3, всупереч умов кредитного договору, свої зобов'язання не виконала, кредитні кошти повернула не в повному обсязі, а з 18 вересня 2009 року припинила сплачувати проценти за користування кредитними коштами

Згідно з наданими позивачем розрахунками заборгованість ОСОБА_3 з повернення кредитних коштів, нарахованими процентами, пені за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів станом на 13 травня 2011 року становить 27 430 519 грн. 15 коп. (а. с. 130-132), в тому числі:

прострочена заборгованість за кредитом 1 млн. 660 тис. доларів США, що за курсом НБУ станом на 13 травня 2011 року становить 13 244 310 грн.;

прострочена заборгованість за процентами 371 056,1 доларів США, що за курсом НБУ станом на 13 травня 2011 року становить 2 960 471 грн. 09 коп.;

пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів та за простроченими та несплаченими нарахованими процентами становить 11 225738 грн. 06 коп.

Пунктом 3.2.2 кредитного договору визначено, що у випадку недотримання його умов банк має право вимагати дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Виходячи з встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованими є позовні вимоги лише в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 1 594 989,16 доларів США. У частині стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені за невиконання умов кредитного договору судом відмовлено, виходячи з безпідставності їх нарахувань.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив із того, що представником відповідача в судовому засіданні не наведено жодної з підстав, передбачених ст. 203 ЦК України, до звернення позивача в суд з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором відповідач умови кредитного договору не оспорював; відповідно до п. 7.7 договору умови кредитування позичальником отримано до укладення цього договору відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду в частині відмовлених позовних вимог Банку та задовольняючи позов повністю, виходив із того, що відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У зв'язку з тим, що грошове зобов'язання не було виконане належним чином в обумовлений сторонами строк, кредитор мав право нараховувати проценти за користування кредитними коштами, а також мав право застосовувати штрафні санкції у вигляді нарахування пені за прострочені проценти. За висновком апеляційного суду підставою для зупинення нарахування процентів є не сплив строку, на який відповідно до умов кредитного договору були надані позичальнику в користування грошові кошти, як було зазначено судом першої інстанції, а належним чином виконане зобов'язання. Також, за висновком апеляційного суду, суд першої інстанції припустився помилки і з розрахунком сум, виплачених відповідачкою за кредитним договором.

Задовольняючи вимоги щодо стягнення пені, апеляційний суд виходив із того, що, оскільки п. 4.1 договору передбачена сплата неустойки за несвоєчасне повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів у вигляді пені у розмірі 0,2 %, що згідно зі ст. 611 ЦК України є правовим наслідком порушення зобов'язання, у банку виникло право стягнення пені за один рік з травня 2010 року до травня 2011 року, в межах встановленого законом строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду щодо стягнення простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 1 млн. 660 тис. доларів США, що за курсом НБУ станом на 13 травня 2011 року становило 13 244 310 грн. та простроченої заборгованості за процентами в розмірі 371 056,1 доларів США, що за курсом НБУ станом на 13 травня 2011 року становило 2 960 471 грн. 09 коп.

Між тим, висновки судів щодо вимог Банку про стягнення пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів та за простроченими та несплаченими нарахованими процентами в розмірі 11 225738 грн. 06 коп., а також щодо вимог ОСОБА_3 за зустрічним позовом про визнання недійним п. 4.1 договору, не можна визнати обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з чч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки, відповідно до умов кредитного договору від 15 квітня 2008 року, що укладений між сторонами, Банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів".

У справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Згідно ч. 5 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", на яку відповідачка посилалась, обґрунтовуючи свої заперечення за вимогами Банка та свої вимоги за зустрічним позовом, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором (п. 5).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:

1) такі положення також підлягають зміні; або

2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Зазначивши, що позивачем за зустрічним позовом не наведено жодної з підстав, передбачених ст. 203 ЦК України, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України положень Закону України "Про захист прав позивачів" не врахував, доводів щодо відповідності умов п. 4.1 договору вимогам справедливості не перевірив, не звернув уваги на те, що визначена в договорі пеня за кожний день прострочення в розмірі 0,2 % в перерахунку становить 73 % річних та дійшов передчасного висновку про безпідставність зустрічного позову та обґрунтованість вимог Банку про стягнення пені.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

У порушення наведених вимог а пеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції належним чином не перевірив та ухвалив рішення, що не відповідає вимогам законності і обґрунтованості.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення пені та зустрічного позову про визнання п. 4.1 договору недійсним підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2011 року в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів в сумі 11225738 грн. 06 коп. та зустрічного позову скасувати, справу в зазначеній частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2011 року в частині стягнення простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 1 млн. 660 тис. доларів США, що за курсом НБУ станом на 13 травня 2011 року становить 13 244 310 грн. та простроченої заборгованості за процентами в розмірі 371 056,1 доларів США, що за курсом НБУ станом на 13 травня 2011 року становило 2 960 471 грн. 09 коп. залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Гвоздик П.О. судді Є.П. Євграфова Журавель В.І. Завгородня І.М. Ситнік О.М.

 

Система аналізу судових рішень VERDICTUM, © ТОВ "Інформаційно-аналітичний центр "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2013

[Определение ВССУ об отказе банку Форум во взыскании и признании недействительным пукнктов договра]

Державний герб України

 

Ухвала

іменем україни

 

19 червня 2013 року

 

м. Київ

 

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

головуючого Луспеника Д.Д.

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Червинської М.Є., Черненко В.А.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання кредитного договору частково недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою її представником ОСОБА_2, на рішення апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року,

 

встановила:

 

У травні 2010 року публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум») звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 031 050,10 доларів США та пеню за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів в сумі 11 225 738 грн. 06 коп.

 

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 15 квітня 2008 року між акціонерним комерційним банком «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно якого остання отримала кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії в сумі 1 670 тис. доларів США для споживчих потреб, зі строком користування кредитом до 15 квітня 2009 року та процентною ставкою за користування кредитними коштами, що становить 13 % річних. Зазначав, що відповідач свої зобов'язання перед банком не виконала, а саме з 18 вересня 2009 року припинила сплату процентів за користування кредитом та з 8 жовтня 2009 року припинила сплату кредитних коштів, чим порушила умови кредитного договору. Вказував, що пунктом 4.1. кредитного договору передбачено стягнення пені у розмірі 0,2 % за кожен день прострочення виконання зобов'язань. Станом на 13 травня 2011 року пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів та за простроченими та несплаченими нарахованими процентами становить 11 225 738 грн. 06 коп. На виконання вимог кредитного договору банк надіслав на адресу відповідача письмову вимогу про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитними штами, яка була залишена відповідачем без задоволення.

 

У березні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсним п. 4.1. кредитного договору від 15 квітня 2008 року, укладеного між нею та акціонерним комерційним банком «Форум».

 

Свої вимоги мотивувала тим, що підставі п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» платою за кредитним договором буде розмір процентної ставки за кредитом який споживач сплачує банку за користування кредитним коштами, тобто, розмір пені не повинен перевищувати половину розміру процентної ставки згідно договору. Зазначала, що враховуючи розмір нарахованих відповідачем процентів за користування кредитом та суму нарахованої пені, убачається перевищення розміру пені більш як на половину розміру процентної ставки, що свідчить про включення до кредитного договору умови, яка, на її думку, є за своєю правовою природою несправедливою і такою, що не відповідає нормам Закону України «Про захист прав споживачів», а тому просила позов задовольнити.

 

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року позов ПАТ «Банк Форум» задоволено частково.

 

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» 1 594 989,16 доларів США заборгованості за кредитним договором, що еквівалентно 12 725 621 грн. 01 коп.

 

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

 

У решті позову ПАТ «Банк Форум» та у зустрічному позові ОСОБА_1 відмовлено.

 

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2011 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів за кредитним договором та пені за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення.

 

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» 65 010,84 доларів США заборгованості за кредитним договором, що еквівалентно 518 688 грн. 99 коп., прострочену заборгованість за нарахованими процентами в сумі 371 056,1 доларів США, що еквівалентно 2 960 471 грн. 09 коп., пеню за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів в сумі 11 225 738 грн. 06 коп., а всього 14 704 898 грн. 10 коп.

 

У решті рішення суду залишено без змін.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2011 року в частині стягнення простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 1 660 000,00 доларів США, що за курсом Національного Банку України станом на 13 травня 2011 року становило 13 244 310 грн., та простроченої заборгованості за процентами у розмірі 371 056,1 доларів США, що за курсом Національного Банку України станом на 13 травня 2011 року становило 2 960 471 грн. 09 коп. залишено без змін.

 

Вказані судові рішення в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів в сумі 11 225 738 грн. 06 коп. та зустрічного позову скасовано, справу в зазначеній частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції

 

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року у задоволенні позову ПАТ «Банк Форум» відмовлено.

 

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.

 

Визнано недійсним пункт 4.1. кредитного договору № 0160/08/01-CLLv, укладеного 15 квітня 2008 року між акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1

 

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Банк Форум» задоволено частково.

 

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» 8 млн. грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та нарахованих процентів за кредитним договором від 15 квітня 2008 року, обрахованої станом на 13 травня 2011 року.

 

Зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

 

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

 

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. 

 

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

 

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, виходив з положень ст. ст. 203, 215, 217, 526, 611, 625, 629, 1054 ЦК України, ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши, що оспорений пункт кредитного договору є несправедливим, порушує принцип добросовісності.

 

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи первісний позов і залишаючи зустрічний позов без задоволення, виходив із того, що суд першої інстанції не врахував характер та природу пені як виду забезпечення виконання зобов'язань та необґрунтовано підсумував розмір неустойки за рік, що не відповідає умовам договору. Забезпечення виконання зобов?язань є заходами впливу на недобросовісних контрагентів, які застосовуються з метою спонукання їх до виконання договору, і з цієї точки зору є договірною санкцією.

 

Проте погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна.

 

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

 

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

 

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

 

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

 

Судами установлено, що 15 квітня 2008 року між акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до п. 1 якого остання отримала кредит у вигляді не відновлюваної кредитної лінії в сумі 1 670 000,00 доларів США для споживчих потреб, строком до 15 квітня 2009 року з відсотковою ставкою 13% річних.

 

Позичальник, відповідно до п. п. 2.3., 2.6., 3.3.2. кредитного договору, зобов?язалась здійснювати повернення кредиту та сплачувати проценти за користування кредитом на відкритий їй позичковий рахунок, не пізніше строку, визначеного п. 1.2. кредитного договору, тобто до 15 квітня 2009 року.

 

Згідно з п. 4.1. кредитного договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за не своєчасну повну чи часткову сплату процентів, позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2 процентів за кожен день прострочення, що обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами до моменту фактичного погашення заборгованості.

 

ОСОБА_1 отримала грошові кошти готівкою через касу: 15 квітня 2008 року - 1 150 тис. доларів США; 25 квітня 2008 року - 150 тис. доларів США; 29 травня 2008 року - 250 тис. доларів США; 3 червня 2008 року - 30 тис. доларів США; 6 червня 2008 року - 90 тис. доларів США.

 

Згідно з чч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

 

Оскільки, відповідно до умов кредитного договору від 15 квітня 2008 року, що укладений між сторонами, Банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

 

Отже, оскільки банк надав ОСОБА_1 споживчий кредит, то при укладенні цього договору банк зобов'язаний був дотримуватись вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

 

Крім того, необхідність застосування цього Закону України до споживчого кредитування звернуто увагу у Рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

 

У цьому Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

 

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

 

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», на яку відповідачка посилалась, обґрунтовуючи свої заперечення за вимогами Банка та свої вимоги за зустрічним позовом, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

 

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов?язків на шкоду споживача.

 

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п?ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов?язань за договором.

 

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

 

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:

 

1) такі положення також підлягають зміні; або

 

2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

 

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

 

З урахування наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що пункт 4.1. кредитного договору щодо встановлення сторонами договору пені у розмірі 0,2% за кожен день прострочення виконання зобов?язання за споживчим кредитом, що становить 73% від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів за рік, є несправедливим та суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов?язків на шкоду позичальника - ОСОБА_1, як споживача послуг банку, оскільки дана умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п?ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов?язань за спірним договором. 

 

Апеляційний суд, у порушення вимог ст. 212 ЦПК України, скасовуючи рішення суду першої інстанції, вищезазначених вимог закону до уваги не взяв, належним чином доводів сторін не перевірив, дав невірну оцінку наданим доказам у їх сукупності, неправильно витлумачив норми закону та дійшов невірного висновку про відсутність підстав вважати розмір неустойки, визначений сторонами кредитного договору, таким, що суперечить принципу добросовісності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов?язків.

 

При цьому, скасовуючи рішення суду щодо задоволення зустрічного позову, апеляційний суд послався лише на те, що наявність неустойки за своєю правовою природою свідчить про забезпечення виконання зобов'язання та є заходом впливу до недобросовісних контрагентів. Проте, це не означає, що Закон України «Про захист прав споживачів» не повинен застосовуватись до цих правовідносин.

 

Таким чином, апеляційний суд, безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, припустився помилки у застосуванні матеріального та процесуального закону.

 

Відповідно до ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. 

 

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України. 

 

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 

 

у х в а л и л а :

 

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_2, задовольнити.

 

Рішення апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року, скасувати, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року залишити в силі.

 

Ухвала оскарженню не підлягає. 

 

Головуючий : Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

А.О. Лесько

М.Є. Червинська

В.А. Черненко

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/32254109

[График погашения в гривне а кредит в евро]

Спасибо! надеюсь успеть получить ответ до 22 октября)))

[Сроки исковой давности по кредитным спорам]

А если был судебный приказ?

Договор закончился в январе 2010.

Судебный приказ в апреле 2010

Судебный приказ отменили

Иск подал банк в мае 2013

Считается ли судебный приказ прерыванием срока? Ведь 2. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою

позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом
позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

А заява про выдачу судебного приказа - это ж не позов? и это не позовное провадження

[График погашения в гривне а кредит в евро]

Замечательный ответ в письме, буду пытаться двигаться в этом направлении, и рассчитывать на разумность и справедливость.)) запрос так же напишу. он должен быть от заемщика или лучший адвокатский? Вы можете поделится текстом? что б получить такой же ответ) как быстро они отвечают?  

[График погашения в гривне а кредит в евро]

Андрей Николаевич СПАСИБО!!! все расписано и понятно, но какова судебная практика в данном вопросе в частности Ощадбанк? 

[График погашения в гривне а кредит в евро]

Кредит взят в 2007 году в Ощадбанке, в договоре ЕВРО, в графике гривна без какой либо привязки эквиваленту в евро. Заява на видачу наличности  в евро , без указания эквивалента в грн. проводка Д 2203 - К1001, в кредитном деле есть висновок щодо оцінки стану позичальника на 2011 год, так там указана сумма кредита в грн. опять таки без всякой привязки к эквиваленту в евро. Так же есть распоряжение операционному управлению(отделу) в счет разрешенного кредита согласно кредитного договора выдать со счета 2203 наличку в евро.

ВОПРОС если график в грн., то можно ли перевести весь кредит в грн. ? или обязать пересчитать  задолженность с учетом оговоренного графика погашения в грн.?

[Решение Измаильского межрайсуда оставленное в силе апелляцией об отказе Приватбанку во взыскании задолженности]

Что слышно по апелляции?

Измаилка, Приват не подавал кассационную жалобу?

про кассацию ничего не слышно)) думаю ее не будет

[Постановление ВСУ по пересмотру о прекращении ипотеки и поручительства с Райффайзен Банк Аваль при ликвидации заемщика]

))) не корректно спросила, я хотела спросить как это применить в тех спорах где банки подняли % ставку без согласия поручителей имущественных 

[Постановление ВСУ по пересмотру о прекращении ипотеки и поручительства с Райффайзен Банк Аваль при ликвидации заемщика]

"Таким чином, виходячи з однорідної юридичної природи поруки та застави як засобів забезпечення виконання зобов’язань" 

 

вот хорошее мнение но вот как его применить к имущественному поручительству

[Именем Украины: банк не обязан возвращать деньги, переведенные по поддельной доверенности]

http://jurliga.ligazakon.ua/news/2013/9/12/97567.htm

 

 

Высший хозяйственный суд в постановлении от 12.03.2013 г. по делу № 5023/9738/11 определил, что банк, списавший средства со счета ненадлежащего плательщика, не обязан перечислить за счет собственных средств ошибочно списанную сумму на счет этого плательщика. Это дело рассматривалось национальными судами с 2011 года. Иск о взыскании денежных средств с ПАО «УкрСиббанк» был подан в хозяйственный суд Харьковской области ООО «Декор-Палац СК» еще в ноябре 2011 года.

Обстоятельства дела таковы. 18 января 2011 г. между ООО «Декор-Палац СК» и ПАО «Укрсиббанк» был заключен договор, на основании которого открыт текущий банковский счет общества. 26 января 2011 г. на основании предоставленных Юрием Бедой доверенности и платежного поручения, подписанных директором ООО «Декор-Палац СК», со счета ООО «Декор-Палац СК» ПАО «УкрСиббанк» было перечислено 1 979 879 грн. на счет ООО «ВипМак». При рассмотрении дела в первой инстанции судебно-технической экспертизой было установлено, что оттиски печати на доверенности и поручении выполнены не клише печати ООО «Декор-Палац СК». Почерковедческая экспертиза также показала, что подпись на указанных документах была выполнена не директором ООО «Декор-Палац СК».

Тем не менее, Хозяйственный суд Харьковской области отказал в удовлетворении иска исходя из того, что эти факты были установлено уже при рассмотрении дела судом по результатам проведенных экспертиз, и поэтому не могли быть известны банку на момент выполнения платежного поручения. Согласно п. 1.19 Инструкции о безналичных расчетах в Украине в национальной валюте банк не несет ответственности за достоверность содержания платежного поручения, оформленного клиентом. В соответствии с пунктом 6.13 Правил (договорных условий) открытия и обслуживания банковского счета субъектов хозяйствования, нотариусов и адвокатов - клиентов АО «УкрСиббанк» банк не несет ответственности за операции, проведенные по счету клиента и их последствия, если возможность проведения указанных операций возникла не по вине банка.

Харьковский апелляционный хозяйственный суд не согласился с такими выводами суда первой инстанции на основании того, что не было дано оценку тому факту, что в доверенности отсутствует дата ее совершения, а указание в ней срока ее действия не тождественно дате ее совершения, что свидетельствует о ничтожности такой доверенности согласно ч. 3 ст. 247 Гражданского кодекса.

ВХСУ согласился с выводами суда первой инстанции об отсутствии правовых оснований для взыскания с «УкрСиббанка» в пользу ООО «Декор-Палац СК» денежных средств, поскольку «принятие к выполнению платежного поручения о перечислении со счета ООО «Декор - Палац СК» на счет ООО «ВипМак» денежных средств и перечисление денежных средств по этому платежному поручению не свидетельствует о нарушениях банком правил обслуживания банковского счета истца». ВХСУ учел, что в доверенности, на основании которой было подано платежное поручение, указан срок действия - с 24.01.2011 г. по 24.01.2012 г. В связи с этим из содержания доверенности определяется дата, с которой представитель уполномочен на осуществление действий по расчетному счету ООО «Декор-Палац СК» - 24 января 2011 г., а платежное поручение на перевод денежных средств с расчетного счета общества было предоставлено для выполнения 26 января 2011 г. «При таких обстоятельствах, должностные лица банка были введены в заблуждение относительно наличия полномочий у Ю. Беды на совершение действий от имени ООО «Декор-Палац СК» на основании доверенности, которая, как установлено судами, была поддельной, а потому - недействительной», - указал ВХСУ.


В постановлении также отмечено, что из содержания п. 32.3.2 Закона «О платежных системах и переводе средств в Украине» и п. 2.38 Инструкции о безналичных расчетах в Украине в нацвалюте обязательным условием для применения этих норм является наличие вины банка. Кроме того, по указанным нормам в редакции, действующей на момент совершения спорного перевода, не предусмотрено, что банк, по вине которого средства списаны со счета ненадлежащего плательщика, обязан перечислить за счет собственных средств ошибочно списанную сумму на счет этого плательщика.

Таким образом, поскольку вина банка в переводе денежных средств по поддельной доверености не была установлена, суд решил, что ПАО «УкрСиббанк» не обязан возвращать ООО «Декор-Палац СК» денежные средства.


Кирилл Легких,

адвокат, к. ю. н.,

доцент кафедры уголовного процесса и

криминалистики Академии адвокатуры Украины

Адвокат Кирилл Легких считает, что постановление ВХСУ содержит ряд спорных выводов. «Наиболее спорным является вывод о том, что с датой совершения доверенности связан момент, с которого представитель по данной доверенности уполномочен на совершение юридически значимых действий от имени доверителя», -отметил он. Ст. 247 ГК устанавливает, что обязательными реквизитами доверенности являются срок доверенности и дата совершения (выдачи) доверенности. Согласно ст. 251 ГК, сроком является определенный промежуток времени, с окончанием которого связано действие либо событие, которое имеет юридическое значение. Истечение срока, согласно ст. 253 ГК, начинается со следующего дня после определенной календарной даты либо наступления события, с которым связано начало истечения срока. Иными словами, установленный строк действия доверенности - с 24.01.2011 г. по 24.01.2011 г. - это срок, на протяжении которого у представителя были полномочия по предоставлению платежного поручения в банк. Датой же совершения доверенности является дата ее выдачи юрлицом. При этом закон не устанавливает ограничений в части выдачи доверенности, например, 10.09.2013 г., с установлением срока доверенности, начиная с 20.09.2013 г. Таким образом, формально и текстуально, срок доверенности и дата совершения доверенности - это два самостоятельных реквизита доверенности, не связанные и не тождественные. В связи с этим, по мнению К. Легких, правильной является позиция Харьковского апелляционного хозсуда от 06.12.2012 г., который указал:

1) срок действия доверенности и дата ее совершения не являются тождественными;

2) в доверенности отсутствует дата ее совершения (выдачи), что свидетельствует о ничтожности такой доверенности, с применением последствий, предусмотренных ст. 216 ГК.

«Вместе с тем, в случае предоставления в банк доверенности, которая по формальным признакам отвечает требованиям Гражданского кодекса, у банка есть все возможности для доказывания отсутствия вины в причинении вреда, и как последствие - не нести ответственности за причиненный вред», - заключил адвокат.


Елена Волянская, старший юрист Юридической группы LCF

В то же время Елена Волянская, старший юрист Юридической группы LCF, в целом согласилась с позицией ВХСУ по данному делу, но отметила некоторые отличия обстоятельств дела и подхода суда к оценке доказательств по сравнению с иными аналогичными делами. Она указала, что требования истца, в частности, были нормативно обоснованы ссылкой на положения ст. 32 Закона «О платежных системах и переводе средств в Украине». Так, согласно положениям данного Закона «в случае ошибочного перевода со счета ненадлежащего плательщика, который произошел по вине банка, этот банк обязан перевести соответствующую сумму средств со счета плательщика на счет ненадлежащего плательщика, а также уплатить ненадлежащему плательщику пеню …, если иная ответственность не предусмотрена договором». Аналогичные положения также содержит Инструкция о безналичных расчетах в Украине в национальной валюте. При этом истец также ссылался на то, что доверенность, по которой был подан платежный документ в банк, содержала не только поддельные подпись и печать доверителя, а была ничтожной из-за отсутствия на ней даты ее оформления.

Е. Волянская отметила, что суд, оперируя понятием «поддельная» (подпись, печать, доверенность) не ссылается на наличие уголовного дела, которое определенно должно было быть возбуждено в указанной ситуации. Также в решениях судов отсутствуют ссылки на приговор, которым привлечено к уголовной ответственности лицо, подавшее в банк поддельную доверенность с намерением инициировать денежный перевод. «Если обратиться к практике высших судов по аналогичным спорам, то суды действительно отказывают в удовлетворении исков к банкам в похожих ситуациях, но только при условии наличия убедительных доказательств отсутствия вины банка. Таким доказательством, как правило, является вступивший в силу приговор относительно лица, виновного в причинении вреда плательщику», - пояснила юрист.

В качестве примера она привела постановление ВХСУ от 29.10.2009 г. по делу № 8/107-08. Данным судебным решением было оставлено в силе решение апелляционного суда, которым ООО «Фирма «Теос» отказано в исковых требованиях к АБ «Энергобанк». Суд отметил, что вступившим в силу приговором установлена вина лица, виновного в причинении вреда, данное лицо привлечено к уголовной ответственности на основании ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358 Уголовного кодекса, а также был удовлетворен гражданский иск о взыскании с виновного лица суммы причиненного вреда. При этом судом не установлено наличие вины банка в приеме и исполнении поддельного платежного поручения.

Показательным в аналогичных делах, как отметила Е. Волянская, также является и решение Хозяйственного суда Днепропетровской области от 15.06.2009 г. (оставлено в силе судами апелляционной и кассационной инстанции). Данным решением удовлетворен частично иск ГП «Международный аэропорт» Борисполь», взыскано с ЗАО «АК «Проминвестбанк» в пользу истца более 50 млн. гривен депозитного вклада, в том числе основной долг и штрафные санкции. При этом, несмотря на наличие уголовного дела по факту хищения государственных средств путем подделки документов (деньги депозитного вклада по поддельным платежным поручениям были перечислены третьему лицу), суды не усмотрели оснований, по которым банк мог быть освобожден от обязанности вернуть депозит вкладчику. Кроме того, пересматривая решение по данному делу по вновь открывшимся обстоятельствам, в постановлении от 13.04.2011 года, ВХСУ отказал в отмене данного решения, несмотря на наличие обвинительного заключения и постановления о привлечении лица в качестве обвиняемого. Высший суд указал, что «именно приговор по уголовному делу, вступивший в законную силу, а не постановление о привлечении лица в качестве обвиняемого или обвинительное заключение, является обязательным для хозяйственного суда при разрешении спора по вопросам, имели ли место определенные действия и кем они совершены».

[Решение Измаильского межрайсуда оставленное в силе апелляцией об отказе Приватбанку во взыскании задолженности]

Здравствуйте

Дело в том, что есть несколько видов этих Умов, те что нам банк принес 1 раз были от имени ПАТ, и в них не то что б не было увеличения срока давности, просто они были совсем под другими пунктами, а потом они другие принесли уже от имени ЗАТ , на вопрос так с какими же был заемщик ознакомлен? отвечали что они одинаковы)))) а это не так)))) мы не говорили, что дегег не брал , мы говорили что если давали , то докажите и вообще срок для ваших требований прошел))))

[Увечия в ДТП пешехода, помогите по процедуре иска к возмещению морального и физического страданий]

в разъяснении, "согласно предоставленной Минюстом Украины, КНИИСЭ информации, в экспертных учреждениях адаптирована и принята к внедрению секцией судебно-психологической экспертизы при НКМС Минюста Украины (протокол от 14 - 15 ноября 2002 г. № 7) методика установления причиненного морального вреда и метода оценки размера компенсации вызванных страданий. Указанная методика внесена в Реестр методик проведения судебных экспертиз в соответствии с постановлением Кабинета Министров Украины от 2 июля 2008 года № 595".

 

http://expert-nazarov.com/index.php/vidi-expertizi-2/12-grazhdanskaya-ekspertiza/32-ekspertiza-ustanovleniya-fakta-prichineniya-moralnogo-vreda-i-razmera-ee-vozmozhnoj-kompensatsii

 

просмотрите судебную практику по взысканию морального ущерба с проведением судебно психологических экспертиз

[Решение Измаильского межрайсуда оставленное в силе апелляцией об отказе Приватбанку во взыскании задолженности]

УРА!!!! мое 2  решение устояло в апелляции!!! 

Номер провадження № 22-ц/785/4800/13

Головуючий у першій інстанції: Швець В.М.

Доповідач: Ісаєва Н. В.


АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ


УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


26.06.2013 року м. Одеса

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/32230258

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого-судді: Ісаєвої Н.В.,

суддів: Косогор Г.О., Комлевої О. С.,

при секретарі Добряк Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 2 квітня 2013 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі: ПриватБанк) звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 23361грн.47коп. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, дала пояснення, що відповідно до укладеного договору № ODIORX09390534 від 25.12.2006р. ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 2132грн.90коп., із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25.06.2007 року. Відповідно до умов укладеного договору, Договір складається з Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка», «Стандарт». У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість. Посилаючись на викладене, позивач просив про стягнення кредитної заборгованості, а саме 2132,90грн. заборгованість по кредиту, 10447,55грн. - заборгованість по відсоткам, 9192,38грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500грн. - штраф (фіксована частина), 1088,64грн. - штраф (процентна складова), 233,61грн. - судовий збір, 120грн. - витрати на інформаційне-технічне забезпечення, а всього 23715,08грн.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, пояснивши, що позивач не надав доказів отримання грошових коштів відповідачем ОСОБА_3, та розрахунок заборгованості позивача базується на його власних припущеннях та не підтверджений первинними документами у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того, ОСОБА_3 вважає, що твердження позивача про те, що сторонами була збільшена позовна давність до п'яти років не можна брати до уваги, оскільки зазначена зміна тривалості позовної давності була викладена в Умовах надання споживчого кредиту, а ці умови ОСОБА_4 як споживачу не надавалися та ним не підписувалися. В Заяві № ODIORX09390534 від 25.12.2006 року, яка додана до позовної заяви, про строк позовної давності не згадується. В умовах надання споживчого кредиту фізичним особам, копію яких ПриватБанк надав до суду, як додаток до позовної заяви в пункті 3.1 вказано банк - ПАТ КБ «ПриватБанк».

Заява позичальника № ODIORX09390534 була подана до ЗАТ АБ «ПРИВАТБАНК» 25.12.2006 року. Закрите акціонерне товариство КБ «ПриватБанк» змінило найменування юридичної особи на ПАТ «ПриватБанк» 17.07.2009 року, тому з наданими Умовами він, як позичальник не міг бути ознайомлений в 2006 році. Загальний строк позовної давності встановлюється в три роки. Згідно зі ст.261 ЦК. України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі сплавом строку виконання. Строк виконання за заявою встановлено не пізніше 25.06.2007 року. Таким чином, на момент пред'явлення до нього позову був пропущений строк позовної давності, про застосування чого заявлено стороною.порі.

Рішенням суду у задоволенні позову відмовлено.

На рішення суду представник позивача принесла апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно п.3 ст.10 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних

У відповідності зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно із ст.ст.11,509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Згідно ч.1, ст.1054 ЦК України кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно статей 526,527,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.12.2006 року між Приватбанком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № ODIORX09390534 про надання останньому кредиту в сумі 2132 (дві тисячі сто тридцять дві) гривень 90 копійок, із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25.06.2007 року. Зазначений договір підписаний сторонами. Відповідно до умов укладеного договору визначених в заяві позичальника, договір складається з заяви позичальника та умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка», «Стандарт».

Заявою позичальника передбачено, що виконання договору здійснюється шляхом погашення заборгованості по кредиту в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з 23 по 28 число кожного місяця, позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 402,33грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами. Як вбачається з позовних вимог позивача у порушення зазначених норм закону та умов договору Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав. Заявлена позивачем в обґрунтування позовних вимог сума заборгованості станом на 25.02.2011 року 23361,47грн. складається з наступного: 2132,90грн. заборгованість по кредиту, 10447,55грн. -заборгованість по відсоткам, 9192,38грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500грн. - штраф (фіксована частина), 1088,64грн. - штраф (процентна складова).

Відповідно до ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Позивачем на обґрунтування своїх вимог, щодо стягнення заборгованості надано розрахунок заборгованості. Як встановлено судом наданий Позивачем розрахунок не оформлений належним чином, не має зазначення прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, підпису цієї особи та печатки банку, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів,закріплених в ДСТУ 4163-2003 "Вимоги до оформлення документів",затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 55 від 17.04.2003р. Відповідно до ч.З ст.5 Декрету КМУ "Про стандартизацію та сертифікацію" від 10.05.1993р. обов'язкові вимоги державних стандартів підлягають безумовному виконанню органами державної виконавчої влади, всіма підприємствами, їх об'єднаннями, установами,організаціями та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів.

На обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо стягнення пені, штрафу та збільшення строку позовної давності на всі вимоги за кредитним договором до 5 років, позивачем надані Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) викладені на окремих аркушах і підписані позивачем «Приватбанком». Як встановлено в судовому засіданні в наданих позивачем до суду Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) відсутній підпис відповідача ОСОБА_3 Умови підписані лише головою ПриватБанку - ОСОБА_5 В Умовах не зазначена дата їх прийняття чи затвердження, відсутня інформація з якого по який час діяли положення Умов у тому варіанті, який представлений суду, а також, що ці умови стосуються саме споживчого кредиту наданого ОСОБА_6 В наданих позивачем до суду Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) відсутні п.5.5, 5.4 на підставі яких позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, щодо терміну позовної давності, та у п.п. 5.1,5.2,5.3 відсутні умови на підставі яких позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, щодо нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язання. Це підтверджує заперечення відповідача про те, що він не підписував договір з умовами про зміну строку позовної давності на п'ять років. Оскільки умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не підписані відповідачем ОСОБА_4, не зазначені в кредитному договорі №ODIORX09390534 від 25.12.2006 р. як додатки до нього, відсутня дата складання їх, суд прийшов до обгрунтованого висновку, що зазначені умови не є допустимим доказом у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Таким чином, позивачем не доведено в судовому засіданні обставин того, що відповідач ОСОБА_3 був ознайомлений та згідний з умовами, що викладені в окремому документі Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт).

Згідно ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, договір про це складається у письмовій формі. Відповідно до кредитного договору № ODIORX09390534 від 25.12.2006 між ВАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 кінцевий терміном повернення кредиту 25.06.2007 року. Строк позовної давності відраховується з 25.06.2007, тобто позивач повинен був звернутись за захистом своїх прав до 25.06.2010 року.

Про існування заборгованості Позивач знав, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Ніяких заяв про поновлення строку позовної давності з обґрунтуванням поважності причин його пропуску від ПАТ КБ «ПриватБанк»до суду не надходило.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно п. 1 ч. 2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З урахуванням наведеного суд прийшов до правильного висновку, що оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») відповідачем не підписані, і позивач не довів укладення між сторонами договору про збільшення позовної давності, тому позов ПриватБанку не підлягає задоволенню за спливом строку позовної давності. Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеною у п.31 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи, а письмових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до апеляційного суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів розглянувши скаргу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують та задоволенню не підлягають, підстави для ухвалення нового рішення відсутні.

Судова колегія, розглянувши справу, прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приват Банк » відхилити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 2 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак її може бути оскаржено до суду касаційної інстанції, на протязі двадцяти днів.


Головуючий- суддя Н.В.Ісаєва


Судді: Г.О. Косогор


О.С.Комлева

[у юристов Приватбанка отсутствуют полномочия на ведения дел]

У меня в деле есть доверенность от секретаря правления Ерикаловай от 21.03.2011,  с таким же номером протокола заседания !4 , но в доверенности отсутствует  ссылка и номер на нотариальную доверенность на ее имя, т. е. она действует только на основании протокола № 14 , но  самого протокола где можно былоб увидеть полномочия этой Ериколовой нет(( как быть в таком случае?

сама  себе же и отвечаю))))

 

 

Дата документу 16.07.2013

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 636/2847/13-ц

2/636/1183/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2013 року м. Чугуїв

Суддя Чугуївського міського суду Харківської області Білінська О.В., розглянувши позовну заяву ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

Встановив:

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулось до суду з вищезазначеною позовною заявою, яка підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст. 119, ст. 120 ЦПК України. Так, відповідно до вимог ст. 119, 120 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Однак, позивачем не надано копії всіх документів, доданих до позову, а саме, відсутня копія довіреності, квитанції про сплату судового збору. Згідно ч. 8 ст. 119 ЦПК України, якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження. Позов підписано представником позивача Боровець В.П. Однак, до позову додана копія довіреності, завірена представником на ім'я якого вона видана. Вказана копія довіреності містить підпис особи - секретаря голови правління, повноваження якої не підтверджено належним чином, оскільки відсутні копії відповідних документів, якими можуть бути, наприклад, рішення загальних зборів щодо обрання секретаря правління банку, копії установчих документів, наказ про призначення секретаря правління банку тощо.

Згідно змісту довіреності, її дія припиняється у разі припинення трудових відносин між представником та банком, зміни посади представника. Однак, дані щодо посади представника, перебування ним на цій посаді на час підписання позову від імені позивача, тобто наявності у представника повноважень на пред'явлення позову від імені позивача відсутні.

У зв'язку з вищевикладеним, оскільки позовна заява подана без додержання вимог, викладених у ст. 119 ЦПК України, суд залишає позовну заяву без руху і надає позивачу строк для усунення недоліків.

На підставі викладеного та керуючись ст. 119, ст. 121 ЦПК України,

Ухвалив:

Позовну заяву ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишити без руху, надати позивачу строк для усунення недоліків - п'ять днів з дня отримання позивачем копії ухвали.

Ухвала не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

 

[у юристов Приватбанка отсутствуют полномочия на ведения дел]

У меня в деле есть доверенность от секретаря правления Ерикаловай от 21.03.2011,  с таким же номером протокола заседания !4 , но в доверенности отсутствует  ссылка и номер на нотариальную доверенность на ее имя, т. е. она действует только на основании протокола № 14 , но  самого протокола где можно былоб увидеть полномочия этой Ериколовой нет(( как быть в таком случае?

[обращение уполномоченному по правам человека]

Не принимают кассацию(((((((((((!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Устала с ВССУ переписываться((((

УПОЛНОМОЧЕННОМУ ВЕРХОВНОЙ РАДЫ УКРАИНЫ ПО ПРАВАМ ЧЕЛОВЕКА

ЛУТКОВСКОЙ ВАЛЕРИИ ВЛАДИМИРОВНЕ

01008, ул. Институтская, 21/8, г. Киев

68600, г. Измаил,

ОБРАЩЕНИЕ

в связи с нарушением прав человека со стороны судьи Высшего специализированного суда суд Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел –

Дербенцевой Татьяны Филиповны.

26 июля 2012 года в установленный законом срок я подал кассационную жалобу на решение Измаильского горрайонного суда от 18 января 2012 года по делу № 2-689/11, определение суда Одесской области от 6 июля 2012 по делу № 22ц/1590/3995/2012, о взыскании с меня в пользу ПУБЛИЧНОГО АКЦИОНЕРНОГО ОБЩЕСТВА «КОММЕРЧЕСКИЙ БАНК« НАДРА задолженности.

Европейский суд по правам человека в своей прецедентной практике исходит из того, что положения пункта 1 статьи 6 Конвенции о защите прав человека и основных свобод гарантирует каждому право подать в суд любой иск, касающийся его гражданских прав и обязанностей. Конституцией Украины и ГПК Украины каждому гарантируется право на кассационное обжалование решений и определений суда первой и апелляционной инстанции.

Мое Конституционное право на обращение в суд за защитой нарушенных прав и интересов было нарушено судьей Высшего специализированного суда - Дербенцевой Т.П исходя из следующих обстоятельств.

• 6 июля 2012 года по делу №22ц/1590/3995/2012 вынесено определение апелляционным судом Одесской области, срок обжалования которого 20 дней со дня вступления в силу.

• 26 июля 2012 года (без пропуска срока на обжалование) я подал апелляционную жалобу в высший специализированный суд Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел

К апелляционной жалобе было приложено платежное поручение об оплате судебного сбора за подачу кассационной жалобы.

Это подтверждается уведомлением почты и платежным поручением № 36 от 25.07.2012 года, копии которых прилагаются к данному ходатайству (приложение №1,2,3)

• 28 августа 2012 года мной была получено определение ВССУ от 17 августа 2012 года, о том, что кассационная жалоба не может быть принята к рассмотрению, так как в платежном поручении неверно указан код получателя. Мне был дан срок для устранения недостатков до 18 сентября 2012 года или 5 дней со дня получения определения. (Приложение №4)

В платежном поручении №36 от 25.07.2012 года действительно был указан старый код потому, что на момент осуществления платежа в программах банковской системы код получателя – УГКСУ в Печерском районе г. Киева не был изменен и автоматически высвечивался при введении номера счета. Кассиры самостоятельно изменить код в программе не могли.

На сайте Судебная власть Украины (http//court.gov.ua/sud1411/i/) которым я пользовался, также был указан старый идентификационный код получателя.

• Исполняя определение суда от 17 августа 2012 года, я повторно, 01 сентября 2012 года, оплатил судебный сбор за подачу кассационной жалобы. При этом в платежном документе – квитанции Ощадбанка код получателя и иные реквизиты были указаны уже новые, правильные. (Приложение №5)

• Оригинал квитанции об оплате судебного сбора в сумме 2253,3 грн. и заявление о том, что недостатки исправлены я отправил в адрес высшего специализированного суда Украины 01 сентября 2012 года, что подтверждается уведомлением с отметкой о получении судом указанного почтового отправления 07 сентября 2012 года (Приложение№6)

• Таким образом, недостатки были устранены в срок данный судом.

• Несмотря на то, что недостатки были устранены в срок, судебный сбор оплачен полностью и правильно, судья ВССУ Дербенцева Т. Ф. вынесла определение о том, что жалоба считается не поданной в связи с тем, что не оплачен судебный сбор. При этом в определении было указано, что оно обжалованию не подлежит. (Приложение №8)

• Несмотря на то, что мною полностью были выполнены требования Закона, в доступе к правосудию, в нарушение Конституции Украины, ГПК Украины, Конвенции о защите прав и основных свобод человека, мне было необоснованно отказано. Причем отказ этот обжалованию не подлежит.

• 20 ноября 2012 я направил в Высший специализированный суд Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел заявление, с просьбой провести проверку о том поступали ли в суд оригиналы платежных документы об уплате мной дважды судебного сбора. Также просил суд подтвердить поступления платежей на счет № 31212253700007 получателя УГКСУ в Печерском районе г. Киева (код бюджетной классификации 22030003) от ХХХХХХХ. по вышеупомянутым платежным документам. Также просил вернуть оригиналы платежных документов, и представить мне справку, о том, что уплаченные мной суммы судебного сбора ко мне из государственного бюджета не возвращались.

• В декабре 2012 года я получил письмо из Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел № 191-104242/0/19-12. В котором указано, что согласно извлечению из выписки ГУДКСУ в Киеве за 27 июля 2012 по счету № 31212253700007 открытому по коду бюджетной классификации 22030003 «Судебный сбор (ВССУ, 065)», и извлечению из ГУДКСУ в Киеве за 04 июня 2012 года по счету № 31212253700007 открытому по коду бюджетной классификации 22030003 «Судебный сбор (ВССУ, 065) », подтвержден факт приема документа № 36 от 26.01.2012 г. на сумму 2253,30 и документа от 03 сентября 2012 года на сумму 2253, 30 грн. (Приложение №7).

• Итак, дважды уплаченная мной сумма судебного сбора по делу № 6-34469 ск 12 была своевременно и в соответствии с требованиями действующего законодательства перечислена в бюджет.

• В письме Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел № 191-104242/0/19-12 указано, что я имею право направить кассационную жалобу в ВССУ вместе с заявлением о восстановлении срока на кассационное обжалование.

• 08 мая 2013 года я повторно обратился в Высший специализированный суд Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел с кассационной жалобой и приложил заявление о восстановлении сроков. (приложение 11)

• 13 июня 2013 года я получил определение Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел по делу № 6-2238ск13, которым, в соответствии со статьей 121 ГПК Украины мою кассационную жалобу оставлено без движения и предложено устранить недостатки до 17 июня 2013 года, но не позднее пяти дней со дня получения копии определения. В определении указано, что причины пропуска срока на кассационное обжалование, на которые я ссылаюсь, не могут быть уважительными.

Полагаю, что судья Дербенцева Т. Ф. не принимая во внимания и не учитывая то, что -

1. кассационная жалоба была подана в установленный законом срок,

2. выполнены требования, указанные в определении суда об устранении недостатков,

3. в полной сумме своевременно дважды оплачен судебный сбор,

своими действиями в нарушение Конституции Украины, ГПК Украины, Конвенции о защите прав и основных свобод человека нарушает мое право в доступе к правосудию.

На основании изложенного,

ПРОШУ:

1. Защитить мое право на обращение в суд по защите нарушенных интересов, предусмотренное ст. 55 Конституции Украины.

Приложение:

1. Копия определения апелляционного суда Одесской области от 6 июля 2012 года по делу №22ц/1590/3995/2012

2. Копия квитанции почты об отправке письма с описью вложений

3. Копия уведомления о получении почтового отправления

4. Копия Платежного поручения №36

5. Копия определения ВССУ от 17 августа 2012 года

6. Копия квитанции Ощадбанка от 01.09.2012 года

7. Копия квитанции почты

8. Копия описи вложений

9. Копия уведомления с отметкой о получении судом указанного почтового отправления 07 сентября 2012 года

10. Копия письма ВССУ № 191-104242/0/19-12.

11. Копия заявления о восстановлении сроков

12. Копия определения судьи ВССУ Дербенцевой Т.Ф. от 26.09.2012 года

13. Копия информационного письма №12-6621/11 от 10.11.2011 года

14. Копия определения судьи ВССУ Дербенцевой Т.Ф. от 21.02.2013 года

15. Копия жалобы Председателю ВССУ

16. Копия жалобы в Высший совет юстиции

«____»________________ 2013 год.

[Определение Апелляционного суда Николаевской области об отмене изменения истца с Укрсиббанка на Кей-колект]

А кто ходатайствовал о замене?

Кто? ОТП Факоринг!!

[Определение Апелляционного суда Николаевской области об отмене изменения истца с Укрсиббанка на Кей-колект]

Суд вынес ухвалу о залучені ОТП Факторінга до участі у цивільнійї справі правонаступником ОТП Банк. При этом зазначив що ухвала обжалованию не подлежит. Вопрос как ее обжаловать? И как была обжалована ухвала по выложенному решению апелляции в Николаевской обл.? Помогите!))))

[Кассационная жалоба Аваль]

ДО ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ

З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ ТА КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

01024, м. Київ, вул. П. Орлика, 4 «а»

Рішення по справі № 2-1180/10 від 31 травня 2010 року

Справу розглянуто

Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області

Рішення по справі №22ц-1590/1327/2012 р. від 13 березня 2012 року

Справу розглянуто

апеляційним судом Одеської області

ОСОБА ЯКА ПОДАЄ СКАРГУ (Відповідач):

У справі брали участь:

Позивач – Відкрите акціонерне товариство

«Райффайзен Банк Аваль»

Адреса: 010011, м. Київ, вул. Лєскова

ідентифікаційний код № 14305909

к/р № 32004100701 в ОПЕРУ

Національного банку України

МФО 300001

В особі Одеської обласної дирекції

«Райффайзен Банк Аваль»

65000,м. Одеса, вул. Садова, 10

МФО 328351, код ЄДРПОУ 23876031

р/р 2909949

Адреса для листування:

68600, м. Ізмаїл, пр.. Леніна 20/1

Ізмаїльське відділення ОДД ВАТ

«Райффайзен Банк Аваль» тел.. 0441 4-0-69

Відповідачи:

КАСАЦІЙНА СКАРГА

на рішення апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2012 року по справі №22ц-1590/1327/2012 р. та заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду від 31.05.2010 року по справі № 2-1180/10 р.

31.05.2010 р. Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області (суддя Швець В. М., справа № 2-1180/10) ухвалене рішення за позовом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ХХХХХХХХХХХХХХХХХХро стягнення заборгованості за Кредитним договором № 014/0056/82/68955 від 28 грудня 2006 року в розмірі 27767,63 гривень.

Зазначеним рішенням позовні вимоги ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволені у повному обсязі – стягнуто солідарно з ЛХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХХна користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитом в розмірі 27767,63 гривень.

Рішення було оскаржено мною в суді апеляційної інстанції.

13.03.2012 р. колегія суддів апеляційного суду Одеської області (головуючий Погорєлова С. О., судді Сидоренко І. П., Цюри Т. В. справа №22ц-1590/1327/2012 р ) вказане рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 травня 2010 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ХХХХХХХХХХХХХХХ(поручителі) - скасоване.

В цій частині ухвалено нове рішення. У задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ХХХХХХХХХХХХХХХХ(поручителі) про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовлено.

В решті рішення залишено без змін.

Я не погоджуюсь з рішенням апеляційного суду, вважаю що воно прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Порушення норм процесуального права

Судами в порушення ст. 212 ЦПК України належним чином зазначені доводи на підставі усіх наданих доказів не перевірено.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення , яким суд , виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

В своєму рішенні апеляційний суд вказав, що 28 грудня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладеній кредитний договір № 014/0056/82/68955.

Але, Ізмаїльський міськрайонний суд та апеляційний суд Одеської області не звернули увагу на той факт, що 27.09.2006 року, тобто за три місяці до укладання договору ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО АКЦІОНЕРНИЙ ПОШТОВО-ПЕНСІЙНИЙ БАНК «АВАЛЬ» змінило назву на ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ».

Доказом цього є запис 7 в довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, яку долучено до справи за клопотанням моїх представників.

Факт правонаступництва відображено в Статуті банку

Таким чином, на момент укладання договору (28.12.2006 року) юридичної особи з назвою ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО АКЦІОНЕРНИЙ ПОШТОВО-ПЕНСІЙНИЙ БАНК «АВАЛЬ» не існувало та не було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Юридична особа з такою назвою не була наділена цивільною право і дієздатністю.

Відповідно ч. 4 ст. 62 Господарського кодексу України, встановлено, що підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунків установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Згідно ст. 80 ГК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому порядку.

Відповідно до ст. 89 ГК України до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Згідно ст. 90 ГК України найменування юридичної особи вказується в її засновницьких документах і вноситься до єдиного державного реєстру. Найменування юридичної особи повинне містити відомості про його організаційно-правову форму. В разі зміни найменування юридична особа зобов'язана повідомити про це всіх осіб, з якими вона перебуває в договірних стосунках. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.

Відповідно до ст. 91 ГК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту його створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про його припинення.

Тобто апеляційний суд дійшов висновку, що правонаступник, зареєструвавши своє правонаступництво та змінивши найменування, може укладати договори від імені та під назвою свого попередника, без належних повноважень, та не проставляючи печатку юридичної особи на договорі.

Цей висновок суду є хибним, не відповідає нормам діючого законодавства та привів до неправильного вирішення спору по суті.

Звертаючись до апеляційного суду я вказала, що кредитний договір № 014/0056/82/68955 укладено 28 грудня 2006 року.

Сторонами в договорі вказані:

• АКЦІОНЕРНИЙ ПОШТОВО-ПЕНСІЙНИЙ БАНК «АВАЛЬ»

• ЛХХХХХХХХХХХХХБоржник

Як було зазначено вище, однієї зі сторін договору (Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль») на момент його укладання не існувало.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За змістом ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташована поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи , що їй створила., і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Відповідно п. 9.1 Кредитного договору № 014/0056/82/68955 від 28 грудня 2006 року – Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печаткою Кредитора.

На договорі, який покладено в основу рішення, немає відтиску печатки юридичної особи – АКЦІОНЕРНИЙ ПОШТОВО-ПЕНСІЙНИЙ БАНК «АВАЛЬ».

Печатка Першого відділення Ізмаїла Одеської обласної філії АППБ «АВАЛЬ» не є печаткою юридичної особи.

Повноважень у Подопригор Алли Федорівни на підписання договору від імені неіснуючої юридичної особи не могло бути.

В суді апеляційній інстанції моїм представником було заявлено клопотання про надання ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» до суду документу, який би підтверджував повноваження Подопригор Алли Федорівни на підписання 28 грудня 2006 року договору від імені АКЦІОНЕРНОГО ПОШТОВО-ПЕНСІЙНОГО БАНКУ «АВАЛЬ».

Банк не надав до суду документ, який би підтверджував повноваження Подопригор А.Ф. зазначивши, що його не існує. (а. с. 211 )

Таким чином кредитний договір № 014/0056/82/68955 є неукладеним в зв’язку з тим, що:

• однієї зі сторін договору на час його укладання не існувало

• договір від імені неіснуючої юридичної особи підписаний фізичною особою, яка не мала на це повноважень

• договір не скріплений печаткою юридичної особи

• сторони в належній формі не досягли згоди щодо істотних умов зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства

Між БОРЖНИКОМ та ВІДКРИТИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», на користь якого суди першої та апеляційної інстанцій прийняли рішення, договорів також не укладалось.

В матеріалах справи кредитний договір між БОРЖНИКОМ та ВАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», де були б викладені всі істотні умови договору, відсутній.

Є лише заява на ім’я керуючого ОД саме «Райффайзен Банк Аваль», а не ПОШТОВО-ПЕНСІНОГО БАНКУ «АВАЛЬ», Рязанцева В.М., про видачу споживчого кредиту, в якої відсутні умови надання кредиту.

Суд першої та апеляційної інстанції, в порушення ст. 214 ЦПК України, при ухваленні рішення не встановив:

• чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються

• чи є кредитний договір укладеним

• чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження,

• які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин

• яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин

Вважаю що правовідносини, які виникли між сторонами в спорі регулюються главою 83 ЦК України як такі що виникли з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, тому в стягненні грошей по кредитному договору № 014/0056/82/68955 з Лисенко Л.О. повинно бути відмовлено.

Вважаю за необхідне також зауважити, що 05.11.2009 року ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» змінило назву і його правонаступником, як вказано в Статуті, стало ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ».

Заочне рішення прийнято Ізмаїльським міськрайонним судом 31 травня 2010 року (тобто через шість місяців після зміни назви та правонаступництва) на користь ВІДКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», якого вже не існувало в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб.

Апеляційний суд також не дав належну оцінку цьому факту та залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Порушення норм матеріального права

1. В матеріалах справи відсутні докази отримання Відповідачем грошей за кредитним договором.

У своїй позовній заяві ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» вказує, що відповідно до п.1.1 та п.1.2 Позивач виконав свої зобов’язання за Кредитним договором, перерахувавши кошти в розмірі 15 000(п’ятнадцять тисяч) гривень на поточний рахунок БОРЖНИКА. , та які вона отримала готівкою через касу.

Судами в порушення ст. 212 ЦПК України належним чином зазначені доводи на підставі усіх даних не перевірено.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивач не надав доказів передачі грошових коштів АКЦІОНЕРНИМ ПОШТОВО-ПЕНСІЙНИМ БАНКОМ «АВАЛЬ» на виконання кредитного договору БОРЖНИК

2. В матеріалах справи відсутні докази неналежного виконання зобов'язань Відповідачем.

У своєї позовній заяві ВАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» вказує, що БОРЖНИК. не виконує свої зобов’язання за Кредитним договором та не сплачує проценти за користування кредитом, внаслідок чого станом на 10 червня 2009 року прострочена заборгованість склала 27767,63 гривень, а саме:

за кредитом – 9388,25 гривень,

за відсотками – 369,37 гривень,

заборгованість за прострочення відсотками – 2539, 27 гривень,

нарахована пеня 15 470, 74 гривень.

Судова колегія апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції , про те що БОРЖНИК. не належним чином виконувала свої кредитні зобов’язання у зв’язку з чим станом на 10.06.2009 року виникла заборгованість в сумі 27767,63 гривень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції в порушення ст. 212 ЦПК України належним чином зазначені доводи на підставі усіх даних не перевірено.

Ізмаїльській міськрайонний суд та апеляційний суд Одеської області визнаючи зазначену суму 27 767,63 гривень як заборгованість за кредитним договором та стягуючи вказану суму з БОРЖНИКА. на користь ВАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» не з’ясував яким чином ця заборгованість утворилась, та на підставі чого Банк вимагав стягнення такої суми заборгованості.

Позивач ВАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» не надав суду і Відповідачу документи, підтверджуючі наявність заборгованості і невчасність платежів. Розрахунок суми заборгованості не є належним доказом, тому що банк не надав даних які були основою для цього розрахунку.

Доповнення до розпорядження № 9, у якому зроблений розрахунок суми заборгованості не є фінансовим документом, і не може підтверджувати оплату кредиту і невчасність внесення платежів.

У своєму розрахунку заборгованості Позивач не врахував грошових виплат здійснених Відповідачем під час розгляду справи у суді.

Так , наприклад, Відповідачем під час розгляду справи було сплачено 1000,00 гривень відповідно квитанції № 07FY1265278881 від 04 лютого 2010 року.

Таким чином, Ізмаїльській міськрайонний суд та апеляційний суд Одеської області без належних доказів прийняли затвердження банку про наявність заборгованості по кредиту і відсоткам і порушення зобов'язань за кредитним договором.

Законодавством чітко вказані документи, які можуть підтверджувати наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір відміченої заборгованості.

Такими, згідно з нормами статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність", можуть бути виключно первинні документи здійснення господарських операцій, що фіксують факт, і що є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

3. Ізмаїльський міськрайонний суд та апеляційний суд Одеської області безпідставно без уваги та перевірки залишили питання щодо правомірності збільшення процентів по кредитному договору.

Це питання мале істотне значення для оцінки правильності розрахунку процентів за кредитним договором.

У змісті пп. 1.5.1,1.5.2, п. 1.5 Кредитного Договору зазначається, що Кредитор має право без отримання згоди Позичальника приймати рішення про зміну% ставки з дотриманням порядку, передбаченого Договором, і п., 6.2 цього Договору.

Відповідно п. 6.2 Договору про зміну відсоткової ставки Кредитор в письмовому вигляді повідомляє Позичальнику за 7 календарних днів від дати прийняття відповідного рішення про її зміну.

З наведеного Кредитором розрахунку нарахування відсотків, процентна ставка по Кредитному Договору підвищується Кредитором до 32% з 27.04.2009 року. Т. е. після вступу в силу ст. 10561 ЦК України. (а. с. 59 )

З наведеного Кредитором протоколу № 1418 вбачається, що рішенням Кредитного комітету по кредитуванню фізичних осіб Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», було надано дозвіл на підвищення відсоткової ставки позичальникам, в тому числі Лисенко Л. О. з 27% до 32 % річних. (а. с. 188-190 )

Апеляційним судом встановлено та не заперечувалось сторонами по справі, що Позивачем (Банком) Відповідачу нараховувалася заборгованість по Кредитному договору № 014/0056/82/68955 від 28 грудня 2006 року з урахуванням підвищеного розміру процентної ставки за користуванням кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст.ст. 536 та 1054 ЦК України необхідною умовою кредитного договору є розмір процентної ставки, тобто це є істотною умовою, щодо якої сторони повинні дійти згоди в належній формі.

Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлене договором або законом.

Отже, у разі недосягнення сторонами кредитного договору згоди у письмовій формі щодо нового розміру процентної ставки умова кредитного договору, що передбачає такий розмір, є нікчемною (ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 236 ЦК України). Вказівка закону на нікчемність договору є імперативною (ч. 2 ст. 215 ЦК України) і такий договір (чи його істотна умова) є недійсним з моменту його укладення (ст. 204, ч. 1 ст. 236 ЦК України) незалежно від того, чи виконали сторони його умови.

Відносини, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян, регулюються і Законом України "Про захист прав споживачів" (постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року N 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів").

Як вбачається з рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (у справі № 1-26/2011 про захист прав споживачів кредитних послуг), що положення Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ (1023-12) з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (254к/96-ВР) треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції чинній на момент видачі кредиту) в договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки споживачеві повідомляється Кредитором в письмовому вигляді протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом і банком.

Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір, за винятком випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 3 ст. 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту його вступу в силу.

Відповідно до ч. 2 ст. 10561 ГК Україні (що вступила в силу в 09.01.2009 року) встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Відповідно до ч. 3 ч. 10561 ГК Україні умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Вважаю, що у Позивача відсутнє право вимоги стягнення з відповідача простроченої заборгованості, пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів із застосуванням відсоткової ставки у розмірі 32%, оскільки позивач збільшив відсоткову ставку по кредиту в односторонньому порядку без додержання порядку, визначеного п. 6.2 кредитного договору.

ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» не дотримався передбаченого кредитним договором порядку збільшення розмірів процентної ставки.

ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» не було надано Позичальнику повідомлення про зміну % ставки по даному кредитному договору.

Письменної згоди на підвищення процентної ставки по даному кредитному договору Позичальник не давала.

Вирішуючи спір Ізмаїльський міськрайонний суд та апеляційний суд Одеської області не визначили, чи є у Позивача право вимоги, щодо стягнення простроченої заборгованості, пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів із застосуванням відсоткової ставки у розмірі 32% річних.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ти обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають істотне значення для ухвалення рішення по справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач ВАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» не довів істотність передумов для одностороннього підвищення процентної ставки за споживчим кредитом.

Будь яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про повідомлення боржника або поручителів про зміну процентної ставки Кредитором матеріали справи не містять.

Вважаю, що суди попередніх інстанцій не мали брати до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості , враховуючи ту обставину, що підняття процентної ставки за кредитним договором № 014/0056/82/68955 від 28 грудня 2006 року було проведено позивачем незаконно.

Вважаю, що вимоги ВАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» про стягнення заборгованості з БОРЖНИКА за кредитним договором № 014/0056/82/68955 від 28 грудня 2006 року незаконні, необґрунтовані та недоказані.

4. Ізмаїльським міськрайонним судом та апеляційний судом Одеської області недостатньо перевіреним залишилося питання правильності підрахунку самої суми пені. Це питання має істотне значення для правильного вирішення справи, однак віно належним чином не з'ясовано.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й доки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, частиною шостою статті 232 ГК України встановлено строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, і який не є строком позовної давності, а пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України - строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Згідно із ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судами безпідставно залишилось без уваги питання, щодо застосування строків позовної давності при визначені розміру пені, на підставі того, що таке питання не заявлялось.

Однак, це спростовується матеріалами справи. В матеріалах справи є заперечення Відповідача, яке було подане 13.12.2010 року (а. с. 91) в якому Відповідач просить до вимог про стягнення пені застосувати позовну давність в один рік.

Судами безпідставно залишилось без уваги питання, щодо розміру пені.

Згідно з п. 10.1 Кредитного договору Позичальник платить Кредитору пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Згідно умов договору, та розрахунку ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» вимагає з позичальника пеню в розмірі 180% річних.

п.2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»: Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Розмір реально нарахованої банком пені (15 470,74 грн.) складає 164% від суми заборгованості (сума заборгованості 9388,25 гривень).

Стаття 1 Закону № 543 (Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань) передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, який встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону № 543 (Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань), розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 49 Листа Вищого Господарського Суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського Кодексів України»: - «платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, який встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. ».

Яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. (Судові прецеденти Постанова, Верховний Суд, від 07.11.2011, № 3-121гс11, Верховний Суд України)

Отже Ізмаїльський міськрайонний суд та апеляційний суд Одеської області в своїх рішеннях безпідставно стягнули з БОРЖНИКА на користь ВАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» суму пені в розмірі 15 470,74 (п'ятнадцять тисяч) гривень.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільних справах", викладених у пункті 2 постанови від 18.12.2009 р. N 14, обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи

Судами порушені вимоги ст. 213 ЦПК України, оскільки рішення судів обох інстанцій не є ані законними, ані обґрунтованими.

На підставі викладеного,

ПРОШУ:

Скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2012 року по справі №№22ц-1590/1327/2012 р. в частині стягнення з Лисенко Лілії Олексіївни на користь відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитом в сумі 27767,63 грн. та судових витрат в розмірі 388,34 грн., а всього 28155,97 грн. та судового збору в сумі 139 грн.

Скасувати заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 травня 2010 року по справі №2-1180\10 в частині стягнення з ХХХХХХХХХ на користь відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитом в сумі 27767,63 грн. та судових витрат в розмірі 388,34 грн., а всього 28155,97 грн. та судового збору в сумі 139 грн.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до Лисенко Лілії Олексіївни про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/0056/82/68955 від 28 грудня 2006 року відмовити.

Додатки:

• копія рішення апеляційного суду Одеської області по справі №22ц-1590/1327/2012 від 13.03.2012 року;

• копія заочного рішення Ізмаїльського міськрайонного суду по справі №2-1180\10 від 31.05.2012 р.;

• 3 копії касаційної скарги з додатками;

• оригінал квитанції про сплату судового збору.

11 травня 2012 року _______________БОРЖНИК