Решение Запорожского райсуда о признании договоров кредита, залога, ипотеки с Приватбанком недействительными

[ANTIRAID]

Справа № 2- 94 /10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2010 року

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді – Ачкасова О.М.

при секретарі – Кузіної Л.Х.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя справу за позовом ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та звернення стягнення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка про визнання кредитного договору, договору застави та договору іпотеки недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та звернення стягнення, уточнивши позовні вимоги, просив внаслідок невиконання своїх зобов”язань ОСОБА_1 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 14.10053 від 20 грудня 2006 року та додатковою угодою до договору від 23.01.2007 року у розмірі 123 179,29 доларів США, солідарно стягнути вказану суму з відповідачів та звернути стягнення на предмет застави - нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Запорізька обл., Запорізький р-н, с. Біленьке, вул. Запорізька, буд. 1-А, та автотранспорт, а саме, MAN 26403, р/н НОМЕР_1, ТОМ 650 МРІЯ, р/н 04765НА, MAN 26403, р/н НОМЕР_2, шляхом продажу нерухомого майна та автотранспорту ПАТ КБ “Приватбанк” з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автотранспорта з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання кредитного договору, договору застави та договору іпотеки недійсними, відповідно до якого просив визнати недійсним кредитний договір № 14.10053 від 20 грудня 2006 року, зобов'язати відповідача відшкодувати позивачу безпідставно перераховані ним кошти, а позивачу повернути відповідачу безпідставно отримані і ним кошти за обслуговування банківського кредиту, проценти, відсотки за кредитом, комісію банку, та у зв'язку з недійсністю кредитного договору визнати недійсність договору іпотеки № 14.10053/1 від 21 грудня 2006 року., договору застави автотранспорту № 14.10053/2 від 21 грудня 2006 року, договору застави автотранспорту № 14.10053/3 від 23 січня 2007 року, скасувати заходи забезпечення за цим договором, посилаючись на те, що банк в порушення норм чинного законодавства України визначив та здійснює розрахунки по кредитуванню в іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії НБУ.

У судовому засіданні представник ПАТ КБ “Приватбанк” підтримав позов, позовні вимоги за зустрічним позовом не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що право на здійснення операцій в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії, в тому числі і надання кредитів в іноземній валюті, передбачено ст. 533 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постановою НБУ від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно – правових актів НБУ» та іншими нормативними актами, що регулюють діяльність банків. Крім того, звертає увагу, що посилання на обов‘язкове отримання індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, безпідставне, так як на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання кредитів в іноземній валюті, тобто операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, а тому вважає, що зустрічні позовні вимоги є безпідставними.

Представник відповідачів підтримав зустрічні вимоги, заявлені ОСОБА_1 за вищевикладеними обставинами та просив суд їх задовольнити, первісний позов не визнав, пояснив, що ПАТ КБ “Приватбанк” не мав індивідуальної ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті, тому кредитний договір, договори застави та іпотеки є недійсними, оскільки суперечать вимогам чинного законодавства.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що вимоги ПАТ КБ “Приватбанк” не є обгрунтованими та у задоволенні їх позову треба відмовити, зустрічний позов ОСОБА_1 грунтується на законі, є обгрунтованим та підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено у судовому засіданні, 20 грудня 2006 року між сторонами по справі був укладений Кредитний договір № 14.10053 на суму 50 000 доларів США зі сплатою відсоткової ставки за користування кредитом в розмірі 16 % річних з кінцевим погашенням заборгованості 19.12.2011 року, та додаткової угоди на суму 50 000 доларів США від 23.01.2007 року, на загальну сумму 100 000 доларів США.

У якості забезпечення вимог ПАТ КБ “ПриватБанк” за Кредитним договором № 14.10053 від 20 грудня 2006 року, між сторонами був укладений договор іпотеки № 14.10053/1 від 21 грудня 2006 року іпотечною вартістю за згодою сторін 157500 грн.; договор застави автотранспорту № 14.10053/2 від 21 грудня 2006 року заставною вартістю за згодою сторін 278560 грн.; договор застави автотранспорту № 14.10053/3 від 23 січня 2007 року заставною вартістю за згодою сторін 255 000грн.

Пунктом 3 спірного кредитного договору та Додатком № 1 до спірного кредитного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, за яким виникли цивільно-правові відносини.

Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що спір фактично виник не з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті.

Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов‘язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст.35 Закону України "Про Національний банк України”, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносини у валютній сфері.

Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Надання позивачем відповідачу кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язанням по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення відповідачем виконання своїх обов’язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язанням по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання.

Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій відповідачем позивачу в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного.

Згідно із п.п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. № 1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються.

Відповідно до п.1.1 договору додаткової угоди ПАТ КБ “Приватбанк” надав ОСОБА_1 кредит у сумі 100000 (сто тисяч) доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі, які ОСОБА_1 отримав з каси банку у іноземній валюті готівкою, що не оспорюється сторонами.

Відповідно до п.3 Кредитного договору та Додаткової угоди Додатку № 1, який є невід‘ємною частиною Кредитного договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється позивачем в доларах США на рахунок банку.

Таким чином, кредит в сумі 100000 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились відповідачем в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті.

За період з 19.01.2007 р. по 06.10.2008 р. ОСОБА_1 сплатив банку 39430,61 доларів США (сума складається з тіла кредиту, процентів та пені).

Оплата відповідачем боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті, передбачених п.п.3.1, 3.2, 3.3,3.4,3.5 кредитного договору також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу.

Крім того, відповідно до ст. 2 Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 р. № 245/2685 (втратила чинність на підставі Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р.), використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках:

п.2.1 – на територіях митниць;

п.2.2 – на територіях вокзалів, аеропортів та портів;

п.2.3 – використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті.

п.2.4 – використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором № 14.10053 від 20 грудня 2006 року суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р.

Наданий позивачем до матеріалів справи дозвіл № 22-2 від 29.07.2003 р. Національного банку України, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним.

Крім того, в вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати позивач, не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005 р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 р. № 950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання відповідачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України».

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

ОСОБА_1 на виконання цього правочину, отримав від ПАТ КБ “Приватбанк” 100000 доларів США, що на день отримання становило 505 000,00 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на 20.12.2006 р. та 23.01.2007р. 1 долар США = 5,05 грн.

Банк на виконання цього правочину, отримав від ОСОБА_1 39430,61 доларів США, що на день отримання становило 194311,20 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на дні отримання.

Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог різниця між отриманим позивачем та відповідачем за спірним кредитним договором становить 310688,80 грн.

За таких обставин, беручи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання правочину, який оформлений кредитним договором № 14.10053 від 20 грудня 2006 року недійсним є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 14.10053 від 20 грудня 2006 року, останній є таким з моменту його вчинення.

Позов в частині визнання недійсними правочинів, які оформлені договорами застави та іпотеки також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання.

За таких обставин, беручи до уваги висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 14.10053 від 20 грудня 2006 року, в забезпечення виконання відповідачем обов’язків за яким було укладено договір іпотеки № 14.10053/1 від 21 грудня 2006 року; договір застави автотранспорту № 14.10053/2 від 21 грудня 2006 року; договір застави автотранспорту № 14.10053/3 від 23 січня 2007 року, останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

При розгляді судової справи позивачем не було надано доказів, щоб підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Таким чином, Суд приходить до висновку, що при наданні позивачем та отриманні відвовідачем кредиту у доларах США, а також здійснення відповідачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону:

статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня;

статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні;

статтю 3 Закону України N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ", яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України;

статті 6, 7 постанови Національного банку України N 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", які чітко встановлюють випадки використання фізичним та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України;

статтю 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України.

Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, позивач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на Відповідача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України.

Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що зустрічний позов підлягає задоволенню в повному обсязі, а у задоволенні первісного позову треба відмовити в повному обсязі.

Вирішуючи спір, суд, відповідно до ст. 88 ЦПК України, присуджує з ПАТ КБ “Приватбанк” на користь ОСОБА_1 суму сплаченого ним державного мита у розмірі 8,50 грн. та суму витрат пов”язаних з інформаційно – технічним забезпеченням розгляду цивільної справи у розмірі 37 грн., що підтверджується квітанціями від 12.11.2009 р.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 99 Конституції України, ст. 5, п. 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 3 Закону України N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ", ст. ст. 6, 7 постанови Національного банку України N 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", ст. ст. 4,8, 13, 16, ч. 2 ст. 192, 203, 215, 216, 227, 524, 533, 548, 601, 1054 ЦК України, Закону України "Про заставу", п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 60, 88, 209, 212 - 215, 217, 223 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та звернення стягнення — відмовити у повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка про визнання кредитного договору, договору застави та договору іпотеки недійсними — задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним кредитний договір № 14.10053, укладений 20 грудня 2006 року між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1.

Визнати недійсним договір іпотеки № 14.10053/1, укладений 21 грудня 2006 року між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1 і посвідченим нотаріально приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5 за реєстровим № 4715, скасувати та виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за договором іпотеки, укладеними між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1 21 грудня 2006 року, а саме нерухоме майно, що розташоване за адресою: Запорізька обл., Запорізький р-н, с. Біленьке, вул. Запорізька, буд. 1-А, що належить ОСОБА_1.

Визнати недійсним договір застави автотранспорту № 14.10053/2, укладений 21 грудня 2006 року та договір застави автотранспорту № 14.10053/3, укладений 23 січня 2007 року між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1, скасувавши заходи забезпечення на заборону відчуження автотранспорту, що належить ОСОБА_1 та який було передано у заставу за договорами застави автотранспорту № 14.10053/2 від 21 грудня 2006 року та № 14.10053/3 від 23 січня 2007 року, укладеними між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1.

Зобов'язати ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка прийняти від ОСОБА_1 суму у розмірі 310 688, 80 грн. (триста десять тисяч шістсот вісімдесят вісім гривень вісімдесят копійок).

Стягнути з ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка на користь ОСОБА_1 державне мито у розмірі 8,50 грн. та збір на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи у сумі 37 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/8558376