Постанова ВП ВС щодо незаконності передачі земель історико-культурного призначення з державної у комунальну власність і можливості прокурора брати участь у справі

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 року

м. Київ

справа № 927/1206/21
провадження № 12-31гс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Ткача І. В.,

суддів: Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участюсекретаря судового засідання Співака С. В.,

представників учасників:

прокурора - Василенко Н. В.,

позивача - не з`явилися,

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

відповідача-3 - не з`явилися,

розглянула у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області

на постановуПівнічного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 (головуючий суддя Яковлєв М. Л., судді Тищенко О. В., Шаптала Є. Ю.)

та рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 (суддя Ноувен М. П.)

за позовом керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації

до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Івангородське»

про визнання незаконним і скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності, визнання недійсними договорів оренди,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад вимог позову

1. У листопаді 2021 року керівник Ніжинської окружної прокуратури

(далі - прокурор, позивач) в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - відповідач-1, ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області), Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області (далі - Плисківська сільська рада, відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Івангородське» (далі - ТОВ «Івангородське», відповідач-3), у якому просив:

? визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10008/14-18-сг «Про передачу у власність Плисківської сільської ради земельної ділянки площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138» (далі - наказ Держгеокадастру від 21.12.2018);

? скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 07.02.2019 № 45416082, номер запису про право власності 59104963, та одночасно припинити за Плисківською сільською радою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1760162474208;

? визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, придбаної на земельних торгах (аукціоні), площею 17,4036 га, кадастровий номер 7420886000:02:002:0096, укладений 11.08.2021 між Плисківською сільською радою та ТОВ «Івангородське»;

? визнати недійсним договір оренди земельної ділянки придбаної на земельних торгах (аукціоні), площею 17,4035 га, кадастровий номер 7420886000:02:002:0097, укладений 11.08.2021 між Плисківською сільською радою та ТОВ «Івангородське».

2. За доводами прокурора, згідно з наказом Держгеокадастру від 21.12.2018 земельну ділянку сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, площею 34,8071 га, передано Плисківській сільській раді у комунальну власність.

3. У подальшому рішенням ІХ сесії VIII скликання Плисківської сільської ради № 225-9/VIII від 25.06.2021 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу цієї земельної ділянки та проведення земельних торгів з продажу права оренди двох земельних ділянок, отриманих у результаті поділу. Перша земельна ділянка має площу 17,4036 га, кадастровий номер 7420886000:02:002:0096, друга - площу 17,4035 га, кадастровий номер 7420886000:02:002:0097. Ці земельні ділянки призначені для ведення фермерського господарства.

4. За результатами проведення земельних торгів (аукціону) 11.08.2021 Плисківська сільська рада та ТОВ «Івангородське» уклали договори оренди земельних ділянок, площею 17,4036 га, кадастровий номер 7420886000:02:002:0096, та площею 17,4035 га, кадастровий номер 7420886000:02:002:0097.

5. Прокурор стверджує, що відповідно до статей 53, 54 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 17, 34 Закону України від 08.06.2000 № 1805-ІІІ «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон України «Про охорону культурної спадщини») земельна ділянка, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, площею 34,8071 га, не може вибути із державної власності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

6. Рішенням Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66 «Про взяття під державну охорону нововиявлених пам`ятників археології» взято під державну охорону пам`ятки археології, розташовані на території області, зокрема в Борзнянському районі, поселення Рудка-2, ІІІ-V ст. н. е. / черняхівська культура, що розташована в с. Плиски, Плисківська сільська рада, 1,5 км на південний схід від МТФ с. Плиски, на схід від дороги Плиски-Шевченко, на лівому березі річки Рудка (далі - поселення Рудка-2); групу курганів-1, ІІ-І тис. до н. е., що розташовані в с. Плиски, Плисківська сільська рада, 1,5 км на південний схід від села (далі - група курганів-1).

7. Згідно з паспортом на пам`ятку археології поселення Рудка-2 № 3629, виданим 23.07.1992, поселення розташовано за 1,5 км на південний схід від МТФ с. Плиски, на лівому березі річки Рудка, на схід від дороги Плиски-Шевченко, при впадінні неглибокої низовини, що перетинає дорогу. Площа поселення 7 га. Товщина культурного шару 0,2 м. Підйомний матеріал складає кераміка черняхівської культури. Дає додаткові дані про заселеність території Чернігівщини в ІІІ-V ст. н. е.

8. Відповідно до паспорта на пам`ятку археології група курганів-1 № 3652, виданого 27.09.1992, група курганів розташована за 1,5 км на південний схід від села уздовж дороги Плиски-Шевченко та складається із 4-х насипів діаметром 30-40 м висотою 0, 6-1 м, розташовані попарно на відстані 500 м один від одного. Кургани належать до великої курганної групи, розташованої на водорозділі річок Остер і Борзенка, у витоках останньої. Дає додаткові дані про кочові племена, що проникали в зону лісостепу в ІІ-І тис. до н. е.

9. У 1993 році перелічені пам`ятки нанесені на карту землекористування до проєкту роздержавлення земель Колективного сільськогосподарського підприємства «Колос» (далі - КСП «Колос»), із зазначенням їх площі та номеру згідно з державним обліком. Виходячи з умовних позначень, нанесених на карту землекористування до проєкту роздержавлення земель КСП «Колос», земельні ділянки, на яких розташовані зазначені пам`ятки археології, віднесено до земель історико-культурного призначення, що належать до державного фонду та не підлягають розпаюванню.

10. 14.09.1999 Плисківська сільська рада як користувач земельної ділянки, розташованої за 1,5 км на південний схід від села, вздовж дороги Плиски Шевченко, в межах якої розташована пам`ятка археології місцевого значення група курганів-1, з охоронною зоною навколо пам`ятки 6-10 м (перебуває на державному обліку під № 3652), оформила охоронне зобов`язання.

11. 01.10.1999 Плисківська сільська рада як користувач земельної ділянки, розташованої за 1,5 км на південний схід від МТФ с. Плиски, в межах якої розташована пам`ятка археології місцевого значення поселення Рудка-2, з охоронною зоною навколо пам`ятки 100 м (перебуває на державному обліку під № 3629), оформила охоронне зобов`язання.

12. Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Плисківської об`єднаної територіальної громади Борзнянського району Чернігівської області (далі - Плисківська ОТГ) встановлено наявність у межах об`єкта інвентаризації земельної ділянки, площею 34,8071 га (Плисківська сільська рада), обмеження (обтяження) у виді охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини.

13. Департамент при погодженні цієї технічної документації із землеустрою в довідці від 14.05.2018 № 120-П зазначив, що на земельній ділянці, яка розташована на території Плисківської ОТГ, площею 34,8071 га, розташовані пам`ятки археології місцевого значення: поселення Рудка-2 та курган з групи курганів-1, взяті на облік за рішенням Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66 «Про взяття під державну охорону нововиявлених пам`ятників археології», стосовно яких у обов`язковому порядку мають бути укладені охоронні договори на пам`ятки археології.

14. Наказом Держгеокадастру від 21.12.2018, відповідно до статей 151, 117, 122 ЗК України, розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад», наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.03.2018 № 45, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області Плисківській сільській раді, передано в комунальну власність Плисківської сільської ОТГ земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 4 420,1648 га, в тому числі земельну ділянку площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, яка розташована за межами населених пунктів на території Плисківської сільської ОТГ Борзнянського району Чернігівської області, згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок до цього наказу.

15. У пункті 40 акта приймання-передачі земельних ділянок до зазначеного наказу зазначено, що земельна ділянка площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, віднесена до земель сільськогосподарського призначення та не має жодних обтяжень речових прав та обмежень у її використанні.

16. 06.02.2019, на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 21.12.2018 та наказу Держгеокадастру від 21.12.2018 зареєстровано право комунальної власності Плисківської сільської ради на земельну ділянку, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138.

17. Згідно з рішенням Плисківської сільської ради 9 сесії 8 скликання від 08.06.2021 № 219-9/VIII виконавчому органу Плисківської сільської ради надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, за цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Плисківської сільської ради, на земельні ділянки, площею 17,4036 га та 17,4035 га, без зміни цільового призначення.

18. На земельних ділянках, площею 17,4035 га та 17,4036 га, утворених в результаті поділу земельної ділянки площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, встановлено обмеження у виді охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини на площі 17,4035 га та 17,4036 га відповідно.

19. Рішення Плисківської сільської ради від 25.06.2021 № 225-10/VIII (далі - рішення сільської ради від 25.06.2021) затверджено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, на дві земельні ділянки площами по 17,4036 га та 17,4035 га, на території Плисківської сільської ради, яким у подальшому присвоєно кадастрові номери 7420886000:02:002:0096 та 7420886000:02:002:0097.

20. 11.08.2021 на підставі рішення сільської ради від 25.06.2021 проведено земельні торги з продажу права оренди двох земельних ділянок площею 17,4036 га, кадастровий номер 7420886000:02:002:0096, та площею 17,4035 га, кадастровий номер 7420886000:02:002:0097, за результатами яких переможцем стало ТОВ «Івангородське».

21. 11.08.2021 Плисківська сільська рада та ТОВ «Івангородське» уклади договори оренди земельних ділянок, придбаних на земельних торгах (аукціоні) (далі - договори оренди), за умовами пунктів 3 та 22 яких Відповідачу-3 в оренду передано земельну ділянку площею 17,4036 га, кадастровий номер 7420886000:02:002:0096, та земельну ділянку, площею 17,4035 га, кадастровий номер 7420886000:02:002:0097, на території Плисківської сільської ради для ведення фермерського господарства. Склад угідь: рілля.

22. У пунктах 35 та 41 договорів оренди зазначено, що на оренду земельних ділянок встановлено обмеження у виді охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини. На орендаря покладено обов`язок виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

23. 29.10.2021 між ТОВ «Івангородське» та Відділом культури, сім`ї, молоді та спорту Ніжинської районної державної адміністрації укладено охоронні договори на пам`ятки культурної спадщини № 1 та № 2, за умовами яких ТОВ «Івангородське» взяло на себе зобов`язання щодо охорони пам`яток археології місцевого значення: кургану групи курганів-1, що розташовані на земельній ділянці, кадастровий номер 7420886000:02:002:0097 (площею 17,4035 га), та поселення Рудка-2, частина якого розташована на земельній ділянці, кадастровий номер 7420886000:02:002:0097 (площею 17,4035 га), інша частина на земельній ділянці, кадастровий номер 7420886000:02:002:0096 (площею 17,4036 га), на території Плисківської сільської ради.

24. ТОВ «Івангородське» зобов`язалося використовувати пам`ятку археології місцевого значення група курганів-1 та поселення Рудка-2, які розташовані на зазначених земельних ділянках, виключно за цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, не проводити будь-яких робіт з переміщення ґрунту, що можуть зашкодити пам`ятці, проводити оранку поселення Рудка-2 на глибину не більше 0,2 м.

25. Департамент у листах від 14.01.2020 № 15-151/8, від 23.01.2020 № 15-264/8, від 04.03.2021 № 15-722/8 звертав увагу Плисківської сільської ради на особливий правовий режим земель, на яких розташовані пам`ятки археології, зобов`язання зі збереження археологічних об`єктів, обов`язковість використання земель за цільовим призначенням, укладення охоронних договорів та отримання погодження Департаменту на укладення договорів оренди земельної ділянки із забезпеченням безперешкодного доступу фахівцям-археологам та представникам Департаменту для дослідження території та здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства відповідно.

26. Департамент, реагуючи на запити прокуратури від 26.07.2021 № 2953вих-21, від 03.08.2021 № 3124вих-21, від 29.09.2021 № 4209вих-21, листами від 29.07.2021 № 15-2345/8, від 03.08.2021 № 15-2396/8, від 30.09.2021 № 15-2950/8, повідомляв Ніжинську окружну прокуратуру про те, що є проінформованим про стверджуване у позові порушення.

27. Прокурор листом від 22.11.2021 № 5212вих-21, до звернення до суду, попередив Департамент про скерування відповідного позову.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції

28. 25.07.2022 Господарський суд Чернігівської області ухвалив рішення у справі № 927/1206/21, яким позов задовольнив повністю:

- визнав незаконними та скасував наказ Держгеокадастру від 21.12.2018 у частині передачі у власність Плисківської сільської ради земельної ділянки, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138;

- скасував рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, індексний номер № 45416082 від 07.02.2019, номер запису про право власності № 59104963, та припинив за Плисківською сільською радою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1760162474208;

- визнав недійсними договори оренди.

29. Суд виснував, що Департамент як орган державної влади, який здійснює контроль у сфері охорони культурної спадщини у Чернігівській області, в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити позов про усунення таких правопорушень. Проте, Департамент не вжив належних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо про можливе порушення інтересів держави, відтак виснував про його бездіяльність. За наведених мотивів суд дійшов висновку, що прокурор правильно визначив позивача у цій справі.

30. Задовольняючи позов в частині вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Держгеокадастру від 21.12.2018, місцевий господарський суд зазначив, що поселення Рудка-2 та група курганів-1 є пам`ятками культурної спадщини відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини», а спірні земельні ділянки, на яких розташовані пам`ятки, є землями історико-культурного призначення. Проте, чинне законодавство визначає для пам`яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у разі, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - така підлягає обов`язковому вилученню або викупу державою. З врахуванням цього, суд виснував, що земельна ділянка, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій розташована пам`ятка археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності.

31. Вимоги про скасування рішення державного реєстратора та припинення права комунальної власності на спірне майно, за висновком Господарського суду Чернігівської області, є похідними та такими, що підлягають задоволенню.

32. Господарський суд Чернігівської області визнав договори оренди недійсними з тих підстав, що земельна ділянка, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, вибула з державної власності поза волею власника.

33. Суд відхилив заперечення відповідачів про застосування неефективного способу захисту з огляду на те, що вимога про скасування акта індивідуальної дії (наказу Держгеокадастру від 21.12.2018), разом із похідною вимогою про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності та припинення цього права, забезпечує відновлення прав держави на земельну ділянку, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138.

Стислий виклад постанови суду апеляційної інстанції

34. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 у справі № 927/1206/21 рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 залишено без змін.

35. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком Господарського суду Чернігівської області щодо наявності у прокурора повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави в особі Департаменту.

36. Північний апеляційний господарський суд зазначив, що з огляду на те, що пам`ятки археології, поселення Рудка-2 курган із групи курганів-1, взято на державний облік на підставі рішення виконкому № 66, а в липні - вересні 1992 року проведено їх паспортизацію як пам`ятників історії та культури СРСР (пам`ятки археології) та, застосувавши правила пункту 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини», згадані пам`ятки були і є пам`ятками культурної спадщини відповідно цього Закону. З огляду на наведене апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що земельна ділянка, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, протиправно вибула із державної власності.

37. За висновками апеляційного суду наказ Держгеокадастру від 21.12.2018 у частині передання у комунальну власність земельної ділянки, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, видано усупереч приписам Конституції України, ЗК України та Закону України «Про охорону культурної спадщини» та порушує виключне право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності, створює реальні ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України у результаті беззастережної передачі цієї ділянки місцевій громаді для ведення фермерського господарства.

Суд апеляційної інстанції вважав правильним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову про визнання незаконним та скасування наказу Держгеокадастру від 21.12.2018 у зазначеній частині.

38. Північний апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відхилення заперечень відповідачів про застосування неефективного способу захисту та задоволення позову у цій частині вимог.

39. Апеляційний суд виснував, що спірні земельні ділянки, які були передані в оренду, вибули з державної власності поза волею власника. За висновком суду, власник таких земельних ділянок має право вимагати усунення порушень своїх прав на ці земельні ділянки шляхом визнання недійсними згаданих договорів оренди. Ці договори укладені без фактичного волевиявлення власника земельних ділянок та без прав на розпорядження цими земельними ділянками у особи, які вчинила такі правочини.

Стислий виклад вимог касаційної скарги

40. Не погоджуючись із рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, Відповідач-1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду. Заявник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі № 927/1206/21 й ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи відповідача-1, наведені у касаційній скарзі

41. Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області зазначає, що Закон України «Про охорону культурної спадщини» не є спеціальним нормативним актом у галузі регулювання земельних відносин та посилається на пріоритетність застосування приписів ЗК України.

42. За доводами відповідача-1, саме Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області є органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, а не органи прокуратури. Зауважує, що Департамент не є розпорядником земель будь-якої категорії, а прокурор не довів наявності у нього підстав представляти інтереси держави саме в особі Департаменту.

43. Також Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області вказує, що позов не містить належних та допустимих доказів того, що межі земельної ділянки, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, накладаються на межі поселення Рудка-2. Відповідач-1 звертає увагу, що земельна ділянка історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення поселення Рудка-2, не сформована, її межі не встановлені.

44. Також заявник посилається на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.01.2019 у справі № 359/2258/17-ц, згідно з якими позов, предметом якого є накази Держгеокадастру щодо надання земельних ділянок, тобто ненормативні акти, що застосовуються одноразово і з прийняттям яких виникають правовідносини, пов`язанні з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки такі накази вичерпали свою дію шляхом виконання.

45. У судовому засіданні прокурор просила відмовити в задоволенні касаційної скарги, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів є законними та обґрунтованими, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Свою позицію прокурор обґрунтовувала тим, що:

- оскільки пам`ятки археології можуть перебувати лише в державній власності, то й земельні ділянки, на яких такі пам`ятки розташовані, не можуть передаватися в комунальну чи приватну власність. Тобто, пам`ятка археології як об`єкт, який виведений з цивільного обігу та може перебувати лише в державній власності, є режимоутворюючим об`єктом для земельної ділянки, на якій вона розташована;

- на момент передачі спірної земельної ділянки в комунальну власність пам`ятки археології, які на ній розташовані, вже були зареєстровані як об`єкти культурної спадщини, а тому земельна ділянка не підлягала передачі територіальній громаді;

- прокурор згідно з нормами Конституції України має повноваження на звернення до суду за захистом прав та інтересів держави в інтересах уповноваженого органу на захист інтересів держави в спірних правовідносинах (Департаменту), зокрема, для запобігання виведення з власності держави пам`яток культурної спадщини та земельних ділянок, на яких вони розташовані;

- обраний позивачем спосіб захисту надасть можливість відновити становище, яке існувало до порушення права, а також дозволить державі як власнику земельної ділянки розробити проєкт землеустрою, визначивши чіткі межі земель, на яких розташовані пам`ятки археології, а іншою частиною земельної ділянки розпорядитися у порядку, визначеному законом;

- пред`явлений прокурором у цій справі позов спрямований на усунення державі перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою. Підхід, за яким негаторний позов у спірних правовідносинах обмежується лише вимогою про повернення земельної ділянки є спрощеним, оскільки визнання незаконним і скасування наказу та державної реєстрації права власності на земельну ділянку за територіальною громадою також забезпечить відновлення порушеного права держави та поверне сторони спору у попередній стан;

- вимога про повернення земельної ділянки не могла бути пред`явлена прокурором, оскільки земельна ділянка не вся підлягає поверненню, а лише та її частина, на якій розташовані пам`ятки археології. Натомість скасування оскаржуваного наказу дозволить державі визначити межі земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, шляхом її формування у встановленому законом порядку.

Від Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

46. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 16.01.2023 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача-1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі № 927/1206/21.

47. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 06.06.2023 передав справу № 927/1206/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

48. Аргументуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив таке.

49. За статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

50. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що так буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

51. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.

52. Колегія суддів враховує, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.10.2022 у справі № 910/6567/20 та від 22.11.2022 у справі № 911/2609/21.

53. Водночас у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 за позовом Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та фізичної особи про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, скасування державної реєстрації права власності та запису про право власності на земельну ділянку історико-культурного призначення, розташовану в межах пам`ятки археології, викладено такий висновок:

«Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, потрібно розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Власник земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, вимагаючи повернути таку ділянку.

Колегія суддів наголошує на тому, що отримання громадянами та юридичними особами у власність земельної ділянки історико-культурного значення, на якій розташована пам`ятка археології, суперечить вимогам законодавства. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже і нового володільця.

Землі історико-культурного значення, на яких розташовані пам`ятки археології, віднесено до категорії особливо цінних земель, а тому повернення земельної ділянки історико-культурного значення фонду державі, на думку колегії суддів, потрібно розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки».

54. Також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 за позовом виконувача обов`язків керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області, Рівненської районної державної адміністрації, фізичної особи про визнання незаконними та скасування наказів, рішень і розпорядження та зобов`язання повернути земельну ділянку історико-культурного призначення, яка розташована в межах пам`ятки археології національного значення, викладено подібний висновок:

«Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, потрібно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки».

55. Колегія суддів КГС, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не погоджується з висновками про те, що зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, потрібно розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави і що в такому разі належним способом захисту є негаторний позов, з огляду на таке.

56. У пунктах 71, 72 своєї постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вже викладала подібні за змістом висновки у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц. У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: «Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) потрібно розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок». Водночас використання у першому реченні наведеного висновку слів «тимчасовий володілець» може справляти хибне враження, що зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало б принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Також за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не захисту права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово «право» в першому реченні згаданого висновку є зайвим. З метою більш чіткого викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступила від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: «Зайняття земельних ділянок, зокрема, фактичним користувачем потрібно розглядати як не пов`язане з позбавленням власника його володіння цими ділянками».

57. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалося у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. Зокрема, у пункті 39 цієї постанови зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважала за доцільне частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: «Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всіх правомочностей власника, включаючи право володіння».

58. Отже, для розмежування віндикаційного та негаторного позовів безумовно одним з таких критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред`являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо власник володіє річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння (фізичного, юридичного), який пред`являє вимогу про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов.

59. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц розмежувала способи захисту в позовах стосовно земель водного та лісового фонду. Проте висновки щодо способу захисту порушеного права держави та повернення в державну власність земельних ділянок водного фонду зумовлені насамперед їх розташуванням, що вказує на неможливість виникнення приватної власності, а тому, на думку колегії суддів, такі висновки не можуть застосовуватися до земельних ділянок історико-культурного призначення.

60. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що в разі коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне (інша особа зареєструвала на своє ім`я право в державному реєстрі прав на нерухомість, як у справі, що розглядається, так і у справі № 748/1335/20) володіння, для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, тому задоволення вимоги про витребування земель історико-культурного значення, на яких розташовані пам`ятки археології, з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

61. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає за доцільне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21, від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20, про те, що ефективним способом захисту права держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології, є негаторний позов, який можна пред`явити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.

62. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

63. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 15.03.2023 прийняла до розгляду справу № 910/13988/20 на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею право

Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції

64. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).

65. З огляду на зазначений припис Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Велика Палата Верховного Суду враховує, що правом на касаційне оскарження судових рішень у цій справі скористалося лише ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області. Плисківська сільська рада і ТОВ «Івангородське» рішення у цій справі в касаційному порядку не оскаржили. Тому судові рішення в частині задоволення позову прокурора до Плисківської сільської ради і ТОВ «Івангородське» про скасування державної реєстрації та визнання договорів оренди недійсними Велика Палата Верховного Суду не переглядає.

Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді

66. Відповідно до частини третьої статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

67. Повноваження прокурора з представництва інтересів держави в суді визначені Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон України «Про прокуратуру»).

68. Прокурор у позовній заяві обґрунтовує, що Департамент є компетентним органом, уповноваженим на захист порушених інтересів держави у спірних правовідносинах, але такий захист не здійснює. У письмових поясненнях прокурор стверджує, що зазначене встановили суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши матеріали справи.

69. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

70. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

71. Наведеним правилам кореспондують відповідні приписи ГПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частини четверта, п`ята статті 53 ГПК України).

72. Оскільки прокурор вважає, що у спірних правовідносинах є компетентний орган, уповноважений на захист порушених інтересів держави, Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу на те, що при зверненні до суду з позовом прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункт 81)).

73. Оцінюючи твердження прокурора про те, що Департамент є компетентним органом, уповноваженим на захист порушених інтересів держави у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

74. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі обставини:

- Департамент листами від 14.01.2020, 23.01.2020 та від 04.03.2021 звертав увагу Плисківської селищної ради на наявність порушень, що мають бути усунуті, проте ефективних заходів, спрямованих на повернення спірної земельної ділянки у власність держави, не вжив;

- листом № 5212вих-21 від 22.11.2021 прокурор повідомив Департамент про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави в особі цього органу.

75. Згідно з пунктами 1, 6, 12 частини першої статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; призначення відповідних охоронних заходів щодо пам`яток місцевого значення та їхніх територій у разі виникнення загрози їх руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт.

76. Відповідно до пункту 4 Положення про Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 17.03.2020 № 160 (далі - Положення), основним завданням Департаменту є забезпечення реалізації державної політики у сфері культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин на території Чернігівської області.

77. Згідно з підпунктами 66, 67, 70, 71, 74-76, 83, 84 пункту 5 Положення Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень виконує такі завдання:

- здійснює контроль за виконанням Закону України «Про охорону культурної спадщини», Закону України від 18.03.2004 № 1626-ІV «Про охорону археологічної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини в частині пам`яток археології, історії та монументального мистецтва;

- забезпечує охорону об`єктів культурної спадщини, захист історико-культурного середовища, організацію роботи з обліку, охорони, дослідження, використання та популяризації культурної спадщини в частині пам`яток археології, історії та монументального мистецтва;

- здійснює контроль за укладенням охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини;

- організовує та координує роботи з визначення меж територій пам`яток місцевого значення та затвердження їх зон охорони;

- проводить обстеження об`єктів культурної спадщини щодо дотримання вимог їх охорони та використання; складання матеріалів реагування з приводу виявлених порушень, скеровування їх до правоохоронних органів, органів державного контролю у сфері будівництва та земельних ресурсів;

- інформує центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини про пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування пам`яток, що знаходяться на території області;

- призначає відповідні охоронні заходи на пам`ятках місцевого значення та їхніх територіях у разі виникнення загрози їхнього руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт;

- погоджує проєкти (технічну документацію) із землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

- погоджує відчуження або передачу пам`яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління;

78. Відповідно до пункту 15 Положення Департамент є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в установах Державної казначейської служби, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та власні бланки.

79. Отже, Департамент є юридичною особою, одним із основних завдань якого є забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

80. Департамент, зокрема, має повноваження щодо контролю за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини, забезпечення охорони об`єктів культурної спадщини та захисту історико-культурного середовища; щодо складання матеріалів реагування з приводу виявлених порушень щодо дотримання вимог охорони та використання об`єктів культурної спадщини, скеровування таких матеріалів до правоохоронних органів; щодо призначення охоронних заходів на пам`ятках та їхніх територіях тощо. Тобто департамент має широке коло повноважень, які можуть бути вжиті, зокрема, з метою захисту пам`яток археології.

81. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги про те, що прокурор неправильно зазначив позивача в справі (орган, уповноважений на захист інтересів держави в спірних правовідносинах). Суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та, відповідно, порядку звернення до суду з цим позовом.

Щодо земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології

82. Прокурор звернувся до суду з позовом з метою захисту прав держави на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти культурної спадщини - пам`ятки археології, що передані у комунальну власність Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області на підставі оскаржуваного наказу Держгеокадастру від 21.12.2018, а в подальшому - в оренду ТОВ «Івангородське». З метою вирішення позову прокурора потрібно дослідити правове регулювання відносин щодо земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології.

83. Згідно з абзацом третім статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

84. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на спірній земельній ділянці розташовані залишки стародавніх поселень (поселення Рудка-2) та кургани (група курганів-1).

85. Археологічні об`єкти культурної спадщини - це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації (абзац 2 частини другої статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

86. Нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності (абзац 4 статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

87. Отже, кургани та залишки стародавніх поселень є нерухомими археологічними об`єктами культурної спадщини, а отже, не можуть бути перенесеними на інше місце без втрати своєї цінності.

88. Пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абзац 6 статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

89. Об`єкт культурної спадщини визначається загальною характеристикою об`єктів, які мають цінність, зокрема, з археологічного погляду. Натомість пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, цінність якого підтверджена у встановленому законом порядку, зокрема, шляхом його реєстрації.

90. Суди попередніх інстанцій встановили, що на земельній ділянці, площею 34, 8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138 (яку було поділено на земельні ділянки, кадастрові номери 7420886000:02:002:0096 та 7420886000:02:002:0097), розташовані пам`ятки археології, поселення Рудка-2 та група курганів-1.

91. Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

92. Відповідно до частини шостої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

93. Зазначені правові норми спрямовані на забезпечення належної охорони пам`яток археології, оскільки пам`ятки археології як нерухомі об`єкти культурної спадщини не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності.

94. Велика Палата Верховного Суду враховує, що пам`ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, в зв`язку з чим нерозривно пов`язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані. Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам`ятки, яка згідно з Законом України «Про охорону культурної спадщини» не може перебувати в приватній чи комунальній власності.

95. Статтею 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» гарантовано право державної власності на пам`ятки археології. Відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам`ятками археології, у зв`язку з невіддільністю пам`ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована.

96. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, земельна ділянка, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138 (яку було поділено на земельні ділянки з кадастровими номерами 7420886000:02:002:0096 та 7420886000:02:002:0097), є такою, на якій розташовані пам`ятки археології. Як результат, ця земельна ділянка передана з державної власності протиправно.

97. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області в касаційні скарзі посилалося на те, що приписи частини шостої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» суперечать правилам частини першої статті 54 ЗК України. Велика Палата Верховного Суду відхиляє ці аргументи відповідача з таких міркувань.

98. Відповідно до частини першої статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

99. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначені правові норми стосуються різних об`єктів правового регулювання.

100. Так, частина шоста статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» стосується земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології. Натомість частина перша статті 54 ЗК України - земель історико-культурного призначення.

101. Згідно з частиною першою статті 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

102. Тож категорія земель історико-культурного призначення включає в себе як землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини (в тому числі і пам`ятки археології), так і охоронювані археологічні території.

103. Відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про охорону культурної спадщини» топографічно визначені території чи водні об`єкти, в яких містяться об`єкти культурної спадщини або можлива їх наявність, за поданням відповідного органу охорони культурної спадщини можуть оголошуватися рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини охоронюваними археологічними територіями на обмежений або необмежений строк у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

104. Отже, землями історико-культурного призначення можуть бути визнані, зокрема, території, на яких розташовані об`єкти культурної спадщини або на яких можлива їх наявність.

105. Велика Палата Верховного Суду у пункті 89 цієї постанови наголосила на відмінності категорій «об`єкт культурної спадщини» та «пам`ятка культурної спадщини».

106. Отже, частина перша статті 54 ЗК України, як і частина шоста статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначає правовий режим земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології. Проте, на відміну від частини шостої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», стаття 54 ЗК України стосується земельних ділянок, на яких розташовані або можуть бути розташовані об`єкти культурної спадщини, в тому числі і об`єкти археологічної спадщини.

107. Тож стаття 54 ЗК України врегульовує правовий режим усіх ділянок такої категорії земель як землі історико-культурного призначення незалежно від виду пам`яток, які на них розташовані (пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби). Натомість приписи частини шостої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» стосуються окремої підкатегорії із категорії земель історико-культурного призначення, а саме земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та запроваджують особливий правовий режим такої підкатегорії земель історико-культурного призначення, а також передбачають щодо них особливу охорону з боку держави.

108. З врахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду констатує, що не існує колізії між приписами частини шостої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та частини першої статті 54 ЗК України.

109. Підсумовуючи, Велика Палата виснувала, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що спірна земельна ділянка, на якій розташовані пам`ятки археології, протиправно передані з державної власності.

Щодо вимоги про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру як способу захисту в спірних правовідносинах

110. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

111. Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15-16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

112. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

113. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).

114. Серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

115. Згідно зі статтею 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.Відповідно до частин другої, третьої цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

116. Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

117. Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

118. При зверненні до суду з цим позовом прокурор посилався на те, що наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-10008/14-18-сг від 21 грудня 2018 року у частині передання у комунальну власність земельної ділянки, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, суперечить вимогам земельного законодавства та законодавства про охорону культурної спадщини, оскільки на зазначені земельній ділянці розташовані пам`ятки археології, що свідчить про її належність до земель історико-культурного призначення.

119. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

120. У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: «Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах».

121. Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження.

122. З огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірні земельні ділянки були передані Плисківській ОТГ як землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, Велика Палата Верховного Суду констатує, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області за встановлених судами конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Подібний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду вже формулювала у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 і підстави для відступу від цього висновку не встановлені.

123. Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими прокурор пов`язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме лише приведе до усунення порушення прав держави на особливо цінні об`єкти археологічної спадщини.

Щодо інших вимог позову

124. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області також оскаржує рішення судів попередніх інстанцій в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та визнання договорів оренди недійсними. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.

125. Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 2 ГПК України основною засадою (принципом) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність.

126. Диспозитивність є одним з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та в яких межах.

127. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом (частина друга статті 13 ГПК України).

128. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 14 ГПК України).

129. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що спір про скасування рішення, запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно потрібно розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (зокрема, висновки у постанові від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18 (пункт 71)).

130. Належними відповідачами у справі за позовом про визнання недійсним договору є всі сторони оспорюваного правочину (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 641/5523/19).

131. У справі, що переглядається, прокурор пред`явив чотири вимоги: про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 до таких відповідачів: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківської сільської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку до Плисківської сільської ради та дві вимоги про визнання договорів оренди недійсними до Плисківської сільської ради та ТОВ «Івангородське».

132. З касаційною скаргою на судові рішення в цій справі звернулося лише ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області. Плисківська сільська рада як особа, за якою зареєстроване право власності на спірні земельні ділянки, та ТОВ «Івангородське» як їх орендар своїм правом на подання касаційної скарги, а так само приєднатися до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка відповідачів фактично підтверджує їх повну згоду з судовими рішеннями.

133. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред`явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили.

134. Враховуючи, що межі касаційного перегляду визначаються не тільки вимогами касаційної скарги, а й доводами такого оскарження (частина перша статті 300 ГПК України), взявши до уваги, що у зазначеній частині висновків судів заявник доводів не навів, тому судові рішення в частині задоволення позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними Великою Палатою Верховного Суду не переглядаються.

Щодо наявності підстав для відступу від висновків Верховного Суду та формування Великою Палатою Верховного Суду власного висновку з питання ефективного способу захисту у спірних правовідносинах

135. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вважав за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 та від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 про те, що ефективним способом захисту права держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології, є негаторний позов, який можна пред`явити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.

136. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування судами різних підходів до тлумачення законодавства у подібних правовідносинах, навпаки, призводить до стану юридичної невизначеності, суперечливого застосування закону.

137. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Проте, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

138. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45)).

139. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у справі № 557/303/21 прокурор звернувся з позовом до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, Рівненської районної державної адміністрації та фізичної особи про визнання незаконним і скасування наказу, скасування рішення державного реєстратора та зобов`язання повернути земельну ділянку державі. У справі № 748/1335/20 прокурор звернувся з позовом до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та фізичної особи про визнання незаконним і скасування наказу, скасування рішення державного реєстратора.

140. У наведених справах Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зробив висновок про те, що зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, потрібно розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку доцільно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

141. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважав, що у випадку, коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне володіння земельною ділянкою, для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов.

142. Натомість у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, прокурор не заявив ані вимоги про повернення земельної ділянки у власність держави (негаторного позову), ані вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (віндикаційного позову).

143. У справі, яка переглядається, прокурор пред`явив вимогу про визнання незаконним і скасування наказу, яким земельна ділянка передана з державної власності у комунальну власність, спрямовану на усунення стану юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника.

144. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи констатувала достатність, належність, правомірність та дієвість (ефективність) у спірних правовідносинах саме такого самостійного способу захисту, як визнання незаконним і скасування рішення уповноваженого органу державної влади (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України), оскільки подальше відчуження спірної земельної ділянки не відбулося.

145. Питання розмежування негаторного та віндикаційного позовів як способів захисту у спірних правовідносинах, з огляду на принцип диспозитивності судового процесу та сформульовані в цій справі вимоги позову, Велика Палата Верховного Суду не досліджувала, будучи обмеженою підставами та предметом пред`явленого позову; від усталених критеріїв розмежування зазначених позовів у контексті фізичного/юридичного володіння річчю не відступала. Натомість Велика Палата Верховного Суду застосувала раніше сформульовані нею у справах № 923/466/17 та № 469/1044/17 правові висновки щодо відповідності задоволення вимоги про визнання незаконним і скасування рішення органу державної влади критеріям ефективності та належності способу захисту порушеного права, оскільки застосування цього способу приведе до дієвого відновлення порушеного права держави на земельну ділянку, на якій розташовані пам`ятки археології.

146. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду констатує відсутність у цій справі як підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 та від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20, так і підстав для формулювання Великою Палатою Верховного Суду свого висновку щодо розмежування негаторного та віндикаційного позовів як способів захисту у сфері земельних правовідносин з огляду на обставини справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

147. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

148. Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

149. Ураховуючи наведені висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу відповідача потрібно залишити без задоволення, а судові рішення в частині задоволення позову прокурора до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківської сільської ради про визнання незаконним і скасування наказу від 21.12.2018 № 25-10008/14-18-сг - без змін.

Судові витрати

150. Згідно із частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

151. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

152. Оскільки за наслідками розгляду касаційної скарги результат розгляду спору не змінився, а позов прокурора залишився задоволеним, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області.

Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі № 927/1206/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції у справі № 927/1206/21 набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач І. В. ТкачСудді:О. Л. Булейко М. В. Мазур Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова К. М. Пільков М. І. Гриців С. О. Погрібний Ж. М. Єленіна О. В. Ступак В. В. Король О. С. Ткачук О. В. Кривенда Є. А. Усенко Н. В. ШевцоваТекст постанови на підставі частини третьої статті 314 ГПК України оформила суддя О. В. Ступак

Джерело: ЄДРСР 117757951

[ANTIRAID]

Велика палата погодилась з судами попередніх інстанцій, які зазначили:

30. Задовольняючи позов в частині вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Держгеокадастру від 21.12.2018, місцевий господарський суд зазначив, що поселення Рудка-2 та група курганів-1 є пам`ятками культурної спадщини відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини», а спірні земельні ділянки, на яких розташовані пам`ятки, є землями історико-культурного призначення. Проте, чинне законодавство визначає для пам`яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у разі, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - така підлягає обов`язковому вилученню або викупу державою. З врахуванням цього, суд виснував, що земельна ділянка, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій розташована пам`ятка археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності.

31. Вимоги про скасування рішення державного реєстратора та припинення права комунальної власності на спірне майно, за висновком Господарського суду Чернігівської області, є похідними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо участі прокурора:

79. Отже, Департамент є юридичною особою, одним із основних завдань якого є забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

80. Департамент, зокрема, має повноваження щодо контролю за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини, забезпечення охорони об`єктів культурної спадщини та захисту історико-культурного середовища; щодо складання матеріалів реагування з приводу виявлених порушень щодо дотримання вимог охорони та використання об`єктів культурної спадщини, скеровування таких матеріалів до правоохоронних органів; щодо призначення охоронних заходів на пам`ятках та їхніх територіях тощо. Тобто департамент має широке коло повноважень, які можуть бути вжиті, зокрема, з метою захисту пам`яток археології.

81. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги про те, що прокурор неправильно зазначив позивача в справі (орган, уповноважений на захист інтересів держави в спірних правовідносинах). Суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та, відповідно, порядку звернення до суду з цим позовом.

[ANTIRAID]

Окрема думка суддів К. М. Пількова, С. Ю. Мартєва, В. Ю. Уркевича до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21

Велика Палата Верховного Суду постановою від 12.03.2024 залишила без задоволення касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі № 927/1206/21, оскаржені рішення судів залишила без змін.

У цій справі суди повністю задовольнили позов прокурора в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - Держгеокадастр), Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області (далі - Рада), Товариства з обмеженою відповідальністю «Івангородське» (далі - ТОВ «Івангородське»), про:

- визнання незаконними та скасування наказу Держгеокадастру від 21.12.2018 (далі - Наказ) у частині передачі у власність Ради земельної ділянки, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138 (далі - Земельна ділянка);

- скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, індексний номер № 45416082 від 07.02.2019, номер запису про право власності № 59104963, та припинення за Радою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на Земельну ділянку;

- визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, утворених внаслідок поділу Земельної ділянки, укладених 11.08.2021 між Радою та ТОВ «Івангородське».

Позовну вимогу про визнання незаконним та скасування Наказу місцевий господарський суд задовольнив з огляду на те, що на Земельній ділянці розташовані поселення Рудка-2 та група курганів-1, які є пам`ятками культурної спадщини відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини». Отже, Земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення, а законодавство визначає для пам`яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у разі, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - така підлягає обов`язковому вилученню або викупу державою.

Вимоги про скасування рішення державного реєстратора та припинення права комунальної власності на Земельну ділянку, за висновками судів, підлягали задоволенню як похідні. Договори оренди підлягали визнанню недійсними з тих підстав, що Земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, Велика Палата виходила з такого:

- позовна вимога прокурора про визнання незаконним і скасування Наказу, яким земельна ділянка передана з державної власності у комунальну власність, спрямована на усунення стану юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника (§ 143 постанови), тому її задоволення надає позивачу ефективний захист;

- судові рішення в частині задоволення позову прокурора до Ради і ТОВ «Івангородське» про скасування державної реєстрації та визнання договорів оренди недійсними Велика Палата Верховного Суду не переглядає, оскільки Рада і ТОВ «Івангородське» рішення у цій справі не оскаржили (§§ 65, 132), а Держгеокадастр в частині цих вимог не навів доводів (§ 133).

З цими мотивами Великої Палати частково не погоджуємось, нижче викладаємо мотиви незгоди.

1. Стосовно права, на захист якого спрямований позов у цій справі

Вважаємо помилковим посилання Великої Палати на те, що позовну вимогу про скасування Наказу слід розглядати як таку, що спрямована на усунення стану юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника (§ 143 постанови).

Позов прокурора у цій справі подано з метою захисту права власності держави на Земельну ділянку, яка, за твердженнями прокурора, не може вибути із державної власності з огляду на її особливий режим.

Однак право власності на Земельну ділянку було зареєстровано за Радою, яка надалі після її поділу уклала договори оренди з ТОВ «Івангородське».

Відповідно захисту підлягало право державної власності на землю і захист цього речового права мав здійснюватись речово-правовими засобами, а не шляхом усунення «стану юридичної невизначеності … щодо особи власника».

Велика Палата не мала підстав штучно розмежовувати і розглядати окремо лише першу позовну вимогу про скасування Наказу, не заглиблюючись у питання, з якими пов`язаний захист права власності. Такими питаннями тут були питання про те, (1) чи є позов, спрямований на повернення земельної ділянки історико-культурного значення, на якій розташовані пам`ятки археології, негаторним, а не віндикаційним позовом, і (2) чи є завлений у цій справі позов таким позовом, спрямованим на повернення Земельної ділянки державі.

2. Стосовно юридичної кваліфікації позову

Висновок суду про протиправність Наказу Держгеокагастру, якою Земельну ділянку було передано в комунальну власність у складі земель сільськогосподарського призначення державної власності, становив лише підставу для задоволення позову, за яким її належало повернути державі.

Вимога прокурора про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та припинення за Радою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на Земельну ділянку підставно могла бути кваліфікована судом саме як така, що спрямована на повернення Земельної ділянки державі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (§§ 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (§§ 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (§§ 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (§§ 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (§§ 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (§ 31)).

2.1. Негаторний позов ( С. Ю. Мартєв , В. Ю. Уркевич)

Послідовно підтримуючи свою позицію, що зайняття земельної ділянки, яка з огляду на свій особливий режим не могла змінити власника[1], слід розглядати як порушення права власності держави, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала право власності на цю ділянку, Велика Палата мала кваліфікувати вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та припинення за Радою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на Земельну ділянку як негаторний позов, спрямований на усунення перешкод у розпорядженні державою як власником Земельною ділянкою.

2.2. Віндикаційний позов (К. М. Пільков)

Послідовно критикуючи концепцію «книжкового» володіння землею, як її застосовує Велика Палата для захисту інтересів держави (детально доктринальні засади цієї критики викладені у ранніх публікаціях[2]), вважаю, що позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та припинення за Радою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на Земельну ділянку слід було тлумачити як спрямовані на повернення Земельної ділянки шляхом її віндикації.

***

В обох випадках слід визнати, що позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та припинення за Радою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на Земельну ділянку підлягали задоволенню, а оскаржені судові рішення в цій частині підлягали залишенню без змін з мотивів, про які тут йдеться, та з відповідними висновками про належну кваліфікацію цих позовних вимог.

Судді К. М. Пільков

С. Ю. Мартєв

В. Ю. Уркевич

[1] Щодо земель природно-заповідного фонду див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (§ 7.29), щодо земельних ділянок водного фонду див. постанови від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц; від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (§ 70); від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (§ 80); від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (§ 96); від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (§ 45), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (§§ 51-52).

[2] Пільков К. Способи захисту права власності на землю та інше нерухоме майно: критика «книжного володіння». Підприємництво, господарство і право. 2021. № 4. URL: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2021/4/9.pdf

Джерело: ЄДРСР 118325912

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Ткача І. В.

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23)

Велика Палата Верховного Суду постановою від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 залишила без задоволення касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022 у справі № 927/1206/21 - без змін.

Частково не погоджуюсь із викладеним у мотивувальній частині вказаної вище постанови. Керуючись частиною третьою статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), викладаю окрему думку, суть якої полягає в такому.

Зокрема, у пунктах 122, 123 постанови від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке.

«З огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірні земельні ділянки були передані Плисківській ОТГ як землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, Велика Палата Верховного Суду констатує, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області за встановлених судами конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Подібний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду вже формулювала у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 і підстави для відступу від цього висновку не встановлені.

Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими прокурор пов`язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме лише приведе до усунення порушення прав держави на особливо цінні об`єкти археологічної спадщини».

Разом з цим у пункті 146 зазначеної вище постанови Велика Палата Верховного Суду констатувала як відсутність у цій справі підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 та від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20, так і підстав для формулювання Великою Палатою Верховного Суду свого висновку щодо розмежування негаторного та віндикаційного позовів як способів захисту у сфері земельних правовідносин з огляду на обставини справи.

Мотивувала зазначене тим, що питання розмежування негаторного та віндикаційного позовів як способів захисту у спірних правовідносинах, з огляду на принцип диспозитивності судового процесу та сформульовані в цій справі вимоги позову, Велика Палата Верховного Суду не досліджувала, будучи обмеженою підставами та предметом пред`явленого позову; від усталених критеріїв розмежування зазначених позовів у контексті фізичного/юридичного володіння річчю не відступала. Натомість Велика Палата Верховного Суду застосувала раніше сформульовані нею у справах № 923/466/17 та № 469/1044/17 правові висновки щодо відповідності задоволення вимоги про визнання незаконним і скасування рішення органу державної влади критеріям ефективності та належності способу захисту порушеного права, оскільки застосування цього способу приведе до дієвого відновлення порушеного права держави на земельну ділянку, на якій розташовані пам`ятки археології (пункт 145 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).

Щодо забезпечення однакового застосування норм права

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважав за необхідне відступити від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21, від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 про те, що ефективним способом захисту права держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології, є негаторний позов.

Натомість, на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, для захисту права власності за подібних обставин має застосовуватися віндикаційний позов.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16.08.2023 прийняла справу № 927/1206/21 на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

Прийнявши цю справу до розгляду, Велика Палата Верховного Суду констатувала подібність правовідносин у справі № 927/1206/21 та у справах від 05.10.2022 № 557/303/21, від 17.05.2023 № 748/1335/20.

Однак у цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність є належним способом захисту у такій категорії справ.

При цьому Велика Палата Верховного Суду констатувала відсутність у цій справі підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 та від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20.

Висновок про неподібність правовідносин у справі № 927/1206/21 та у справах від 05.10.2022 № 557/303/21, від 17.05.2023 № 748/1335/20 відсутній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у справі № 927/1206/21 та у справах від 05.10.2022 № 557/303/21, від 17.05.2023 № 748/1335/20 належними та ефективними є різні способи захисту, при цьому Велика Палата Верховного Суду не виснувала щодо неподібності цих справ.

Велика Палата Верховного Суду приймає до розгляду справи на чітко визначених законом підставах. Такі підстави передбачені частинами третьою - шостою статті 302 ГПК України.

Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Натомість висновки Великої Палати Верховного Суду щодо належного та ефективного способу захисту у справі № 927/1206/21, за відсутності висновку про відступ від викладених у справах № 557/303/21 та № 748/1335/20 висновків щодо належного та ефективного способу захисту або висновку про неподібність правовідносин у справах № 557/303/21 та № 748/1335/20 до справи № 927/1206/21, призводить до фактичного існування різних підходів щодо визначення належного та ефективного способу захисту у такій категорії спорів, створює правову невизначеність.

Щодо належного та ефективного способу захисту

Виходячи з подібності правовідносин у справах № 557/303/21 та № 748/1335/20 до справи № 927/1206/21, констатованої в ухвалі від 16.08.2023 у справі № 927/1206/21, Велика Палата Верховного Суду повинна була вирішити питання про належний та ефективний спосіб захисту у такій категорії спорів.

Висновок щодо належного та ефективного способу захисту, викладений у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, Велика Палата Верховного Суду формулювала, зокрема, «з огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність».

Слід зауважити, що Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (пункт 230 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).

Так, вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок водного фонду, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і перехід володіння, засвідчений державною реєстрацією права власності, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду, не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права приватної власності на таку ділянку з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункти 70, 71), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункти 80, 81), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункти 96, 97), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункти 45, 46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 51, 52) та інші).

Також, вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок природно-заповідного фонду, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 7.28, 7.29 постанови від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц зазначила, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.

У пунктах 236-238 постанови від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за чинного на час укладення Додаткової угоди № 1 правового регулювання право приватної власності на садибу Терещенків за жодних умов не могло виникнути у відповідача-1. Як наслідок, заволодіння відповідачем-1 цим об`єктом було неможливим. У такому разі державна реєстрація права приватної власності на садибу Терещенків за відповідачем-1 не є доказом переходу до нього володіння цим майном. Оскільки, незважаючи на державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об`єкт, володіння останнім власник не втратив, немає підстав для застосування віндикаційного позову. За обставин цієї справи мета позивача-1 спрямована на усунення перешкод власникові (територіальній громаді міста Києва), який не втратив і не міг втратити володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (об`єктом культурної спадщини, приватизація якого була забороненою), у користуванні та розпорядженні садибою Терещенків шляхом її повернення від відповідача-1. Установивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Києва, яка не втратила володіння садибою Терещенків, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від відповідача-1, Велика Палата Верховного Суду розглядає вимогу про зобов`язання повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради садибу Терещенків як вимогу про повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради садиби Терещенків за правилами негаторного позову.

Обґрунтовуючи належність обраного прокурором способу захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, посилається на пункт пункті 82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Однак у пунктах 74-75 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Тобто у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду також послідовно дотримувалась позиції, що належним способом захисту за подібних обставин є негаторний позов.

Отже, з огляду на неможливість передання у комунальну чи приватну власність земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, належним та ефективним способом захисту у справі № 927/1206/21 є негаторний позов.

Висновки

Підсумовуючи викладене слід зазначити, що виходячи з мети позову, який прокурор заявив у цій справі, його обґрунтування, встановлених судами обставин, а також з урахуванням висновків щодо неможливості зміни власника земель, на яких розташовані пам`ятки археології, Велика Палата Верховного Суду повинна була позовну вимогу про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 21.12.2018 у цій справі розглядати як вимогу про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, адже саме цей наказ створює державі перешкоди в реалізації права користування та розпорядження земельною ділянкою, за захистом якого прокурор звернувся до суду.

З огляду на такий висновок Велика Палата Верховного Суду мала виснувати, що висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постановах від 05.10.2022 у справі № 557/303/21, від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 про те, що ефективним способом захисту права держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології, є негаторний позов, відповідають висновкам, викладеним у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.

Отже відсутні підстави для відступу від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постановах від 05.10.2022 у справі № 557/303/21, від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20.

При цьому з викладеним у резолютивній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 погоджуюсь.

Суддя І. В. Ткач

Джерело: ЄДРСР 118486339