Рішення Деснянського районного суду Чернігова про визнання відсторонення від роботи незаконним і зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення

[ANTIRAID]

Справа № 750/13155/21
Провадження № 2/750/2826/21

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2021 року м. Чернігів

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЧЕРНІГОВА

в складі судді Коверзнева В. О.

учасники судового процесу:

секретар судового засідання – Хамайко С. В.

позивачка – ОСОБА_1

представниця відповідача – ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні (у порядку спрощеного позовного провадження) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» про визнання відсторонення від роботи незаконним і зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення

Суть спору

1. 18.11.2021 ОСОБА_1 (далі – позивачка) звернулася до суду з позовом до Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» (далі – відповідач) про визнання незаконним і скасування наказу від 05.11.2021 № 76-к про відсторонення від роботи; поновлення на роботі; зобов`язання відповідача виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення.

2. В обґрунтування позову зазначила, що відстороненням від роботи через відмову від щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, порушено право на працю, гарантоване Конституцією України, при цьому суперечить приписам статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Процесуальні дії суду та сторін у справі

3. Ухвалою судді від 22.11.2021 відкрито провадження в цивільній справі № 750/13155/21, яку призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 27, 28).

Цією ж ухвалою запропоновано учасникам справи подати до суду процесуальні заяви по суті справі (відзив на позовну заяву, відповідь на відзив і заперечення).

4. Відповідач своїми процесуальними правами не скористався і відзив на позовну заяву суду не подав.

Позиція учасників справи у судовому засіданні

5. Позивачка позов підтримала та наполягала на задоволенні.

6. Представниця відповідача позов не визнала. Стверджує, що оскаржуваний наказ виданий на реалізацію положень статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, яким затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим щепленням, при цьому повністю відповідає приписам цих законодавчих актів.

У зв`язку з цим просить у задоволенні позову відмовити.

Обставини справи, встановлені судом

7. Позивачка працює у відповідача на посаді вихователя гуртожитку.

Наказом відповідача від 05.11.2021 № 76-к позивачку відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 як таку, що ухиляється від профілактичних щеплень від COVID-19 і не має негативного результату тестування методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР-тесту) або експрес-тесту на COVID-19, що дійсний 72 години від часу здавання матеріалу на аналіз.

8. Позивачка з цим наказом не погодилася і оскаржила його в судовому порядку.

Застосовані судом релевантні норми права та висновки суду

9. Відповідно до статті 1 Конституції Україна (далі - Конституція) Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Статтею 43 Конституції кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

10. Трудові відносини в Україні врегульовані КЗпП України (ст. 1). Статтею 21 КЗпП України (далі – Кодекс) проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від <�…> стану їхнього здоров`я <�…>.

11. Статтею 46 Кодексу встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

12. Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі – Закон), на яку відповідач посилається в наказі як на підставу відсторонення позивачки від роботи, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, статтею 12 Закону до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

13. Частинами третьою, четвертою статті 12 Закону встановлено, що в разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.

14. Пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу (далі – Постанова КМУ), передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 (далі – Наказ МОЗ). Пунктом 3 Наказу МОЗ до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 віднесено працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

15. Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції, включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

Пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

16. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України (ст. 76 Конституції).

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

17. Частинами другою, третьою, шостою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії,

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

18. За таких обставин, вимоги позивачки про визнання незаконним і скасування наказу відповідача від 05.11.2021 № 76-к, в частині відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати, а також про зобов`язання відповідача виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення – підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що оскаржуваним наказом позивачку не звільнено з роботи на посаді вихователя гуртожитку, її вимога про поновлення на роботі підлягає відхиленню.

19. З урахуванням мотивів і висновків суду, викладених в пунктах 10–18 цього рішення, пред`явлений позов належить до часткового задоволення. 

20. Керуючись статтями 81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 355 ЦПК України,

суд вирішив:

20.1. Позов задовольнити частково.

20.2. Визнати незаконним і скасувати наказ Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» від 05.11.2021 № 76-к, в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати.

20.3. Зобов`язати Державний професійно-технічний навчальний заклад «Чернігівський професійний будівельний ліцей» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 05.11.2021 № 76-к.

20.4. Стягнути з Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» на користь держави судовий збір у сумі 908 грн.

20.5. Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом 30 днів від дня його проголошення.

Суддя В. О. Коверзнев               

Джерело: ЄДРСР 101800948

[ANTIRAID]

Гарно виписане рішення, щодо відновлення порушеного права особи, яка була незаконно відсторонена від викладацької діяльності.

Суд зазначив, що Статтею 46 Кодексу встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

Статтею 12 Закону до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

[vladmir2010]

1 hour ago, ANTIRAID said:

Гарно виписане рішення, щодо відновлення порушеного права особи, яка була незаконно відсторонена від викладацької діяльності.

Суд зазначив, що Статтею 46 Кодексу встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

Статтею 12 Закону до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Цікаво, куди поділась перша редакціія Переліку професій,  затверджений наказом МОЗ № 2153, з  офіційного сайту міністерства https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-moz-ukraini-vid-04102021--2153-pro-zatverdzhennja-pereliku-profesij-virobnictv-ta-organizacij-pracivniki-jakih-pidljagajut-obovjazkovim-profilaktichnim-scheplennjam адже вона передбачала щеплення співробітників, а не працівників центральних органів виконавчої влади. Нажаль, я не зберіг електронний варіант тієї редакції.

[Лев]

2 часа назад, vladmir2010 сказал:

Цікаво, куди поділась перша редакціія Переліку професій,  затверджений наказом МОЗ № 2153, з  офіційного сайту міністерства https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-moz-ukraini-vid-04102021--2153-pro-zatverdzhennja-pereliku-profesij-virobnictv-ta-organizacij-pracivniki-jakih-pidljagajut-obovjazkovim-profilaktichnim-scheplennjam адже вона передбачала щеплення співробітників, а не працівників центральних органів виконавчої влади. Нажаль, я не зберіг електронний варіант тієї редакції.

Канула в Лету...

[Лев]

Красивое решение. Такие бы да по кредитным и коммунальным спорам...

[vladmir2010]

Красивое и обоснованное решение, соглашусь. Есть слабое место. Постановление КМУ № 1236, и в частности п. 41-6  этого постановления  не признаны в предусмотренном порядке  противоречащими Конституции, т.е. антиконституционными. И в силу ч.1 ст. 117 Конституции этот НПА может применятся и в дальнейшем пока не будет признан антиконституционным.

[Лев]

1 час назад, vladmir2010 сказал:

Красивое и обоснованное решение, соглашусь. Есть слабое место. Постановление КМУ № 1236, и в частности п. 41-6  этого постановления  не признаны в предусмотренном порядке  противоречащими Конституции, т.е. антиконституционными. И в силу ч.1 ст. 117 Конституции этот НПА может применятся и в дальнейшем пока не будет признан антиконституционным.

Этот суд не может признать постановление КМУ неконституционным...