Рішення ЛОАС про визнання протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку

[ANTIRAID]

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/8136/22

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_6 про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 із вимогою визнати протиправним та скасувати рішення від 21 травня 2022 року, прийняте начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Шегині» (тип А) старшим лейтенантом ОСОБА_4, як уповноваженою службовою особою підрозділу охорони Державного кордону про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 11.07.2017 року у зв`язку із Законом України « Про правовий режим воєнного стану в Україні», Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента. України «Про введення воєнного стану в Україні» від 22.04.2002 року шляхом тимчасового обмеження у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Шегині» (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.05.2022 року було відмолено позивачу у виїзді за межі території України. Позивач вказує, що оскаржуване ним рішення не містить посилання на жодну із підстав, передбачених ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України». Водночас він, як батько неповнолітньої дитини з інвалідністю І групи (підгрупи «А»), має безумовне право на перетин державного кордону, а тому вважає, що відповідачем було протиправно прийнято рішення про відмову у перетині державного кордону України.

Ухвалою судді від 13.06.2022 року позов було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення його недоліків.

Ухвалою судді від 21.06.2022 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

13.06.2022 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він щодо задоволення позову заперечив та вказав, що виїзд за межі України осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю чи інших осіб, які потребують постійного догляду, зазначених в абзацах третьому-шостому та восьмому пунктів Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57, разом із супроводжуючою особою може здійснюватися не більше ніж один раз із часу введення на території України надзвичайного або воєнного стану до його припинення чи скасування. З огляду на зазначене, представник відповідача зазначив, що позивач прибув 21 травня 2022 року для перетину державного кордону одноосібно, не в якості супроводжуючої особи, але надавав документи для перетину державного кордону, які є підставою для перетину кордону в якості супроводжуючої особи.

Окрім цього, ОСОБА_1 при перетині кордону не було надано документів, які б надавали йому право на перетин державного кордону, тому рішення прийняте начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Шегині» (тип А) відділу прикордонної служби «Шегині» ІНФОРМАЦІЯ_3 старшим лейтенантом ОСОБА_4 про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16 - річного віку від 21.05.2022 є правомірним.

В судовому засіданні, що відбулось 14.07.2022 року, судом було допущено заміну відповідача у справі з ІНФОРМАЦІЯ_3 на Військову частину НОМЕР_6.

В судове засідання, що відбулось 21.07.2022 року, з`явилися представники сторін. Позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали та просили такі задовольнити. Представник відповідача щодо задоволення позову заперечив. Окрім цього, в судовому засіданні також були допитані в якості свідків - ОСОБА_1 та начальник 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Шегині» (тип А) відділу прикордонної служби «Шегині» ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4.

За результатом проведеного судового засідання суд, за погодженням із сторонами у справі, вирішив перейти до письмового провадження з метою подальшого розгляду справи та ухвалення рішення.

Заслухавши пояснення сторін у справі та покази свідків, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Згідно посвідчення серії НОМЕР_4 , виданим УСЗНА Київського р-ну ХМР 16.07.2021 року, ОСОБА_2 є дитиною з інвалідністю підгрупи «А».

Згідно виписки з медичної карти стаціонарного хворого №5316 Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна дитяча клінічна лікарня», ОСОБА_2 перебувала на стаціонарі з 22.11.2021 року по 04.12.2021 року. Діагноз: основний: E.10.9 Цукровий діабет 1 тип, важка форма, глікемічний контроль з високим ризиком.

Сторонами у справі не заперечується те, що 21.05.2022 року ОСОБА_1 з метою перетину державного кордону з республікою Польща прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Шегині».

21.05.2022 року начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Шегині» (тип А) старшим лейтенантом ОСОБА_4 було прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Згідно вказаного рішення, у зв`язку із Законом України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року» громадянина ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.

Вважаючи рішення про відмову у перетині державного кордону, яке прийняте начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Шегині» (тип А) старшим лейтенантом ОСОБА_4 21.05.2022 року, протиправним, позивач звернувся до суду з метою його скасування.

Аналізуючи спірні правовідносини, доводи й аргументи сторін, суд відзначає наступне.

Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» №1710-VI від 05.11.2009 року (далі - Закон №1710-VI).

Частинами 1 і 2 статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Згідно частини 3 статті 6 Закону №1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Частиною 1 статті 14 Закону №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону №1710-VI).

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» №3857-XII від 21.01.1994 року (далі - Закон №3857-XII).

Згідно статті 1 Закону №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Частиною 1 статті 6 Закону №3857-XII встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Суд зазначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження громадян у виїзді за межі території України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.

Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015 року (далі - Закон №389-VIII, станом на момент спірних правовідносин).

Статтями 1 і 2 Закону №389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», внесено часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, та продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022 воєнний стан в Україні було продовжено з 05:30 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Згідно пункту 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 року (далі - Правила, станом на момент спірних правовідносин) визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.

Згідно абзацу 1 пункту 2-1 Правил, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану особи з інвалідністю мають право перетинати державний кордон за наявності довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (форма первинної облікової документації N157-1/о) (z1509-12) або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» ( 2109-14 ), «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» ( 1727-15 ), в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Абзацом 3 пункту 2-1 Правил передбачено, що перетин державного кордону може здійснюватися особою з інвалідністю I чи II групи - у супроводі одного або обох батьків, на утриманні яких перебуває така особа з інвалідністю, дружини /чоловіка, повнолітніх сина/ доньки, їх дружини/ чоловіка (за наявності документів, що підтверджують родинні зв`язки та інвалідність).

Абзацами 8 і 9 пункту 2-1 Правил встановлено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану супровід дітей з інвалідністю для виїзду за межі України може здійснюватися матір`ю та / або батьком, опікуном, піклувальником, одним або обома прийомними батьками, батьками-вихователями, які здійснюють такий супровід, за наявності посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» ( 2109-14 ), в якому зазначено категорію «дитина з інвалідністю», або довідки про отримання державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю, виданої структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві держадміністрації, виконавчим органом міської ради, до території територіальної громади якої входить територія міста обласного значення, районної у місті (у разі її утворення) ради (незалежно від того, кого призначено отримувачем допомоги), або індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю, виданої лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу, або медичного висновку про дитину з інвалідністю до 18 років, а також документів, що підтверджують родинні зв`язки (у разі здійснення супроводу матір`ю та / або батьком), або документів, що підтверджують відповідні повноваження особи, що супроводжує дитину з інвалідністю (у разі здійснення супроводу опікуном, піклувальником, одним або обома прийомними батьками, батьками-вихователями). Супровід дітей з інвалідністю для виїзду за межі України також може здійснюватися бабою, дідом, повнолітнім братом, сестрою, мачухою, вітчимом з урахуванням їх приналежності до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у них відповідних підтвердних документів та документів, що підтверджують родинні зв`язки.

Виїзд за межі України осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю чи інших осіб, які потребують постійного догляду, зазначених в абзацах третьому - шостому та восьмому цього пункту, разом із супроводжуючою особою може здійснюватися не більше ніж один раз із часу введення на території України надзвичайного або воєнного стану до його припинення чи скасування.

З аналізу вищенаведених норм Правил суд висновує, що на період введеного воєнного стану право на перетин державного кордону України мають, зокрема, особи, які здійснюють безпосередній супровід дитини-інваліда.

Як встановлено судом, 21.05.2022 року ОСОБА_1 прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Шегині» з метою перетину державного кордону з республікою Польща.

За наслідком розгляду наданих позивачем документів для здійснення перетину кордону уповноваженою особою відповідача було прийнято рішення від 21.05.2022 року про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_3 з посилання на неподачу документів, що підтверджують право виїзду за кордон.

Судом на стадії розгляду адміністративної справи по суті з показів свідка - начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Шегині» (тип А) ОСОБА_4 , з`ясовано, що рішення про відмову у перетинанні державного кордону України є типовим. Водночас єдиною та безумовною підставою для відмови ОСОБА_5 у перетині державного кордону, як пояснила свідок, була саме відсутність дитини-інваліда, яку позивач, у відповідності до норм абзацу 3 пункту 2-1 Правил, повинен був супроводжувати.

Разом з тим позивач як на підставу, що надає право для перетину державного кордону, посилається на пункт 2-6 Правил перетинання державного кордону України.

Згідно пункту 2-6 Правил, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Пунктом 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Абзацом 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 року (далі - Закон №3543-XII, станом на момент спірних правовідносин) встановлено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Частиною 1 статті 23 Закону №3543-XII передбачено підстави для звільнення від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані. Згідно абзацу 6 цієї ж статті, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Як вбачається з письмових доказів, долучених до матеріалів адміністративної справи, ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яка є дитиною з інвалідністю 1 групи підгрупи «А». Відповідне підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 та копією посвідчення УСЗНА Київського району ХМР серії НОМЕР_4 від 16.07.2021 року.

Наведене дає підстави для висновку про те, що ОСОБА_1 , у відповідності до абзацу 6 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

При цьому свідок - ОСОБА_4 пояснила, що станом на момент прийняття рішення про відмову в перетинанні кордону жодних зауважень до поданих позивачем документів у неї не було. Підставою для прийняття відповідного рішення була відсутність дитини-інваліда при здійсненні перетину позивачем кордону.

Відтак, суд, з огляду на вищезазначене висновує, що позивач, прибувши до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Шегині» мав право на перетин державного кордону України як особа, яка згідно пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, а не як особа, яка згідно абзацу 3 пункту 2-1 Правил здійснює безпосередній супровід дитини-інваліда.

Посилання представника відповідача в судових засіданнях на те, що позивачем не було надано довідки з регіонального центру комплектування та соціальної підтримки про звільнення від призову суд до уваги не бере, адже ОСОБА_1 є звільненим від призову на військову службу під час мобілізації в силу прямої вказівки Закону №3543-XII.

Ба більше, жоден нормативно-правовий чи підзаконний акт не зобов`язує позивача з`являтись до центрів комплектування та соціальної підтримки для отримання такої довідки.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що наведені вище мотиви вказують на протиправність прийнятого відповідачем 21.05.2022 року рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_3 , а тому, базуючись на сукупності встановлених дійсних обставинах справи, враховуючи підстави прийняття такого рішення, керуючись релевантними нормами законодавства, таке підлягає скасуванню.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у п. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач. При цьому, відповідачем не доведено вповні правомірність свого рішення у відповідності до вимог, встановлених частини 2 статті 19 Основного Закону та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов є підставним і підлягає до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір в сумі 992,40 грн., такий підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_6 про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку - ОСОБА_3 , прийняте начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Шегині» (тип А) старшим лейтенантом ОСОБА_4 21.05.2022 року.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_6 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_7; АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Рішення суду підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Сасевич О.М.

Джерело: ЄДРСР 105530076

[ANTIRAID]

Цим рішенням, суд фактично встановив, що особи які не підлягають мобілізації, можуть вільно перетинати кордон України не отримуючи при цьому жодних довідок чи дозволів від центрів комплектації (бувших військоматів).

Зокрема суд зазначив, що позивач, прибувши до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Шегині» мав право на перетин державного кордону України як особа, яка згідно пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, а не як особа, яка згідно абзацу 3 пункту 2-1 Правил здійснює безпосередній супровід дитини-інваліда.

Посилання представника відповідача в судових засіданнях на те, що позивачем не було надано довідки з регіонального центру комплектування та соціальної підтримки про звільнення від призову суд до уваги не бере, адже ОСОБА_1 є звільненим від призову на військову службу під час мобілізації в силу прямої вказівки Закону №3543-XII.

Ба більше, жоден нормативно-правовий чи підзаконний акт не зобов`язує позивача з`являтись до центрів комплектування та соціальної підтримки для отримання такої довідки.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що наведені вище мотиви вказують на протиправність прийнятого відповідачем 21.05.2022 року рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_3 , а тому, базуючись на сукупності встановлених дійсних обставинах справи, враховуючи підстави прийняття такого рішення, керуючись релевантними нормами законодавства, таке підлягає скасуванню.

[getikalex]

Ситуация истца изначально законна. Пограничники просто перестарались. Жаль, что этот кейс не подходит студентам ин.ВУЗов.