Рішення ХОАС про визнання протиправним та скасування рішення 6 прикордонного загону про відмову у перетинанні Державного кордону України

[ANTIRAID]

Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, [email protected], ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2022 року

№ 520/6229/22

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення 6 прикордонного загону в особі начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС «Пархоменкове» ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » лейтенанта ОСОБА_2 №769 від 04.08.2022 р. про відмову у перетинанні громадянином України - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 ) 04.08.2022 р. Державного кордону України;

- стягнути з 6 прикордонного загону на користь ОСОБА_1 20000,00 грн. моральної шкоди;

- стягнути з 6 прикордонного загону на користь ОСОБА_1 20000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката та судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішення 6 прикордонного загону в особі начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС «Пархоменкове» ВПС «Амбуків» лейтенанта ОСОБА_2 №769 від 04.08.2022 р. про відмову у перетинанні громадянином України - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 ) 04.08.2022 р. Державного кордону України, на думку позивача, є протиправним.

В судовому рішенні назву відповідача зазначено, як ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_1 ).

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Позивач подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що оскаржуване у даній справі рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач, громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , а також паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , 04.08.2022 р. прибув до Державного кордону України для його перетину.

Позивач пред`явив співробітникам Державної прикордонної служби України у межах проведення прикордонного контролю: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення військовозобов`язаного №980/19 від 04.10.2019 р. Шевченківським РВК міста Харкова, в якому зазначено, що позивач має право на відстрочку від мобілізації.

Також, позивачем подано довідку Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки міста Харкова №949 від 19.07.2022 року для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів, які навчаються за денною або індивідуальною формами здобуття освіти, видану позивачу, згідно якої він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Крім того, позивачем надано нотаріально засвідчений переклад угоди про навчання та умови оплати в Академії управління та адміністрування в м.Ополя (Польща); нотаріально засвідчений переклад довідки про прийняття іноземця на навчання, в якій зазначено виклик на навчання; нотаріально засвідчений переклад документу про підтвердження забезпечення житлом; студентський квиток міжнародного зразка; лист іноземного вищого навчального закладу про підтвердження набуття статусу студента, створення та функціонування на офіційному сайті навчального закладу особистого кабінету студента, неможливість існування особистого кабінету студента у сторонньої особи.

Відповідачем не заперечувалось подання позивачем вищевказаних документів для перетину Державного кордону України.

04.08.2022 р. було прийнято рішення №769 від 04.08.2022 р. 6 прикордонним загоном в особі начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС «Пархоменкове» ВПС «Амбуків» лейтенанта ОСОБА_2 про відмову у перетинанні Державного кордону України. Так, в рішенні зазначено, що ОСОБА_1 не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

За правилами ст.2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).

Згідно зі ст.3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Пунктом 12 Правил перетинання Державного кордону громадянами України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. №57 (далі за текстом - Правила №57) передбачено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Згідно з ч.1 ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Так, в оскаржуваному рішенні зазначено, що громадянина України тимчасово обмежено у праві виїзду з України у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не зміг надати на паспортний контроль документи, які підтверджують підставу для виїзду за кордон.

Відповідно до ст.6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" № 3857-XII від 21 січня 1994 року (далі по тексту - Закон України №3857-XII) право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:

1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;

3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;

4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;

5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;

9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду.

10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Проте, відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено жодної з визначених статтею 6 Закону України №3857-XII підстави для тимчасового обмеження позивачу права на виїзд з України.

Як встановлено вище, 04.08.2022 р. було прийнято рішення №769 від 04.08.2022 р. 6 прикордонним загоном в особі начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС «Пархоменкове» ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » лейтенанта ОСОБА_2 про відмову у перетинанні Державного кордону України. В рішенні зазначено, що ОСОБА_1 не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.

Однак, у вищевказаному рішенні не визначено, які саме документи на підтвердження підстави для виїзду за кордон позивач не зміг надати на паспортний контроль.

При цьому, в оскаржуваному рішенні не надано оцінку поданим позивачем документам на підтвердження підстави для виїзду за кордон.

Суд звертає увагу на те, що Шевченківський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки міста Харкова, складаючи стосовно позивача довідку №949 від 19.07.2022 року, оцінив статус особи та документи надані такою особою.

У вищевказаній довідці орган Міністерства оборони України зазначив, що заперечень щодо виїзду позивача з України у встановленому порядку для проходження навчання за кордоном немає.

При цьому, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів того, що вищевказана довідка містить ознаки підробленого документу або містить недостовірну, сфальсифіковану інформацію.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення не може вважатись обґрунтованим та таким, яке прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття даного рішення.

Щодо посилань відповідача на приписи п. 2-6 Правил перетинання Державного кордону громадянами України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. №57, суд зазначає що в оскаржуваному рішенні не зазначено посилань на вказані приписи Правил №57, як на підставу для прийняття даного рішення.

Тобто, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не ґрунтувався приписами п.2-6 вищевказаних Правил.

За таких обставин, вказані посилання відповідача не можуть свідчити про правомірність оскаржуваного рішення.

Також, суд вважає оскаржуване рішення таким, що не відповідає затвердженій формі, з огляду на наступне.

Так, наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010 № 967 затверджено форму рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку.

Згідно затвердженої форми в рішенні міститься графа - «посилання на рішення суду або прокурора», в якій зазначено таке - «у зв`язку з наявністю однієї з підстав, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", у тому числі у зв`язку з наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей, що зазначену особу рішенням……тимчасово обмежено у праві виїзду з України, або відповідно до статті 20 Закону України "Про державну прикордонну службу України" відсутні дійсні документи на право перетинання державного кордону.».

Проте, в оскаржуваному у даній справі рішенні зазначено - «на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а також Закону України " Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року" громадянина України тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону…..».

Таким чином, в оскаржуваному рішенні не зазначено підстав відмови в перетинанні державного кордону України громадянину України, які визначено у формі зазначеній наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 14.12.2010 № 967.

Крім того, у відзиві на позовну заяву зазначено, що дійсне найменування відповідача є - « 6 прикордонний Волинський загін Державної прикордонної служби України (м.Луцьк)», умовним найменуванням для адміністративно-господарської діяльності є - «Військова частина НОМЕР_1 ». Зазначено, що з 1992 року назва відповідача, яка відповідає дійсності та внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є - «Військова частина НОМЕР_1 ».

Згідно затвердженої форми в рішенні містяться графа - «назва органу охорони державного кордону».

Зі змісту оскаржуваного рішення у вказаних графах зазначено - «6 прикордонного загону».

Отже, в оскаржуваному рішенні не вказано у зазначених графах назви органу охорони державного кордону, які зазначені відповідачем у відзиві на позовну заяву.

За таких обставин, оскаржуване у даній справі рішення складено з порушеннями форми затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010 № 967.

З огляду на вищевикладене, рішення 6 прикордонного загону в особі начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС «Пархоменкове» ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » лейтенанта ОСОБА_2 №769 від 04.08.2022 р. про відмову у перетинанні громадянином України - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 ) 04.08.2022 р. Державного кордону України є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 20000,00 грн. моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року по справі № 804/2252/14, від 21.02.2019 року по справі №670/499/16-а, від 28.02.2019 року по справі №804/7085/16.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зауважує, що в даному випадку для виплати на користь позивача моральної шкоди не достатньо лише зазначення про наявність останьої, натомість реальне завдання такої шкоди має бути доведено.

Так, позивачем не було доведено причинно-наслідкового зв`язку з предметом позову, у відповідній частині вимог, що розглядається судом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 20000,00 грн. моральної шкоди.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 20000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката та судовий збір.

Відповідачем подано до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та заперечення на клопотання про долучення доказів.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно зі ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАС України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат у справі до суду надано копію договору про надання правової допомоги від 05.08.2022 року укладений між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «Вілеон» (Адвокатське об`єднання).

Також, до суду надано ордер, який видано адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «Вілеон», про надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 адвокатом Межерицьким Андрієм Олександровичем.

Крім того, до суду надано копію додаткової угоди №1 від 05.08.2022 року до договору про надання правової допомоги від 05.08.2022 року, згідно якої вартість послуг складає 20000,00 грн. та копію акта приймання-передачі виконаних робіт та наданих послуг №1 від 14.09.2022 року, згідно якого вартість послуг складає 20000,00 грн.

Положеннями ч.5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає, що дана справа розглядалась судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін до судового засідання. При цьому, дана справа в розумінні ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України віднесена до справ незначної складності.

Враховуючи часткове задоволення позову, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд дійшов висновку, що клопотання про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню в частині стягнення на користь позивача 10000,00 грн.

Позивач звернувся до суду позовною вимогою немайнового характеру. Позивачем було додано до позовної заяви документ про сплату судового збору у сумі 992,40 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011 року судовий збір за подання позову до адміністративного суду немайнового характеру, який подано фізичною особою, підлягає сплаті в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позивачем було подано дану позовну заяву через систему "Електронний суд".

Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір в частині 793,92 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до 6 прикордонного ІНФОРМАЦІЯ_5 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 6 прикордонного загону в особі начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС «Пархоменкове» ВПС «Амбуків» лейтенанта ОСОБА_2 №769 від 04.08.2022 р. про відмову у перетинанні громадянином України - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 ) 04.08.2022 р. Державного кордону України.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в сумі 793 (сімсот дев`яносто три) грн. 92 коп.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаєв А.І.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв`язку з бойовими діями на території Харківської області повний текст рішення складено 13.10.2022 року.

Джерело: ЄДРСР 106739600

[ANTIRAID]

Судді дуже обережно приймають повністю законні рішення, на мій погляд, боючись зазначити правду про відсутність у жодному Законі України заборони виїзду за кордон під час дії воєнного стану, як це передбачено ст. 33 Конституції України.

Хоча суд прямо і зазначив, що відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено жодної з визначених статтею 6 Закону України №3857-XII підстави для тимчасового обмеження позивачу права на виїзд з України, однак далі зазначає й про постанову КМУ, якою фактично і не заборонено виїзд за кордон. Будемо слідкувати за ситуацією.

[getikalex]

Уже хоть шаг вперед, поскольку декларируется верховенство закона, который выезд не запрещает.

Но пограничники будут его трактовать по своему. При попытке нового пересечения они в постановление впишут ссылку на п.2-6 ПКМУ 57. Типа устранят неточность.