Постанова ВП ВС про можливість надання розстрочки від сплати судового збору фізичній особі відповідачу за наявності відповідної підстави

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 906/308/20

провадження № 12-58гс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткача І. В.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу Пунди Анатолія Михайловича

на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 (головуючий суддя Грязнов В. В., судді Маціщук А. В., Розізнана І. В.)

за позовом Акціонерного товариства «Укрсиббанк»

до 1) голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «Промоптторг» Пунди Анатолія Михайловича , 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Новотекс-М»

про стягнення 104 175,42 дол. США (що станом на 18.03.2020 еквівалентно 2 818 632,67 грн) заборгованості та 2 442,62 грн пені.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позовних вимог

1. Акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - АТ «Укрсиббанк», позивач) звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «Промоптторг» (далі - ТОВ «Промоптторг») Пунди Анатолія Михайловича (далі - скаржник, відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Новотекс-М» (далі - ТОВ «Новотекс-М»), у якому просило солідарно стягнути 104 175,42 дол. США (що станом на 18.03.2020 еквівалентно 2 818 632,67 грн) заборгованості та 2 442,62 грн пені, а також 42 316,13 грн судового збору та 7 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Промоптторг» (засновником і єдиним учасником якого є ТОВ «Новотекс-М») від 14.11.2016 вирішено:

- припинити ТОВ «Промоптторг» шляхом його ліквідації в добровільному порядку відповідно до чинного законодавства України у зв`язку з нездійсненням протягом останніх декількох років господарської діяльності, відсутністю боргів, у тому числі податкових, недоцільністю подальшого здійснення господарської діяльності; уповноважити ліквідатора товариства Пунду А. М. організувати виконання прийнятих на цих загальних зборах учасників товариства рішень;

- призначити ліквідатором товариства директора товариства Пунду А. М. ; наділити ліквідатора повноваженнями керівника (директора) товариства відповідно до установчих документів товариства і чинного законодавства України та визначити, що рішення в ліквідаційній процедурі приймаються ліквідатором одноособово з усіх питань; затвердити порядок проведення ліквідаційної процедури товариства протягом двох місяців з дати офіційного оприлюднення відомостей щодо припинення товариства з наведеним переліком заходів.

3. Зазначене вище рішення прийнято всупереч положенням частини першої статті 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки в ліквідованого товариства на той час була наявна кредитна заборгованість перед АТ «Укрсиббанк» і невиконане рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2016 у справі № 910/8301/16, не здійснено заходів щодо задоволення вимог кредитора АТ «Укрсиббанк», а саме не направлено відповідну заяву до суду про порушення справи про банкрутство ТОВ «Промоптторг», чим порушено порядок його ліквідації.

4. Отже, відповідачі несуть солідарну відповідальність перед позивачем за незадоволення його вимог у розмірі 104 175,42 дол. США (що станом на 18.03.2020 еквівалентно 2 818 632,67 грн) та 2 442,62 грн пені.

Розгляд справи судами попередніх інстанцій

5. Господарський суд Житомирської області рішенням від 24.05.2023 задовольнив позов частково, стягнув з Пунди А. М. 104 175,42 дол. США (що станом на 18.03.2020 еквівалентно 2 818 632,67 грн), 2 442,62 грн пені, 42 316,13 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви. У частині вимог до ТОВ «Новотекс-М» відмовив.

6. 26.06.2023 Пунда А. М. подав апеляційну скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 24.05.2023 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

7. Окрім того, скаржник просив звільнити його від сплати судового збору в розмірі 63 474,20 грн у зв`язку з тим, що судовий збір, який підлягає сплаті за подання апеляційної скарги, перевищує 5 відсотків його річного доходу. На підтвердження зазначеного Пунда А. М. надав довідку про доходи за 2022 рік, видану Державним підприємством «ІНФОРМАЦІЯ_1» майстру виробництва - Пунді А. М .

8. Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 17.07.2023 відмовив у задоволенні клопотання Пунди А. М. про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу залишив без руху та встановив скаржнику десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме надання суду доказів сплати судового збору.

9. Апеляційний суд вказав, що встановлений статтею 8 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон України «Про судовий збір») перелік умов для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору є вичерпним та поширюється лише на фізичних осіб - позивачів, тоді як Пунда А. М. є відповідачем.

10. 20.07.2023 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Пунди А. М. надійшло клопотання про звільнення від сплати судового збору. Клопотання обґрунтовано тим, що майновий стан скаржника не дозволяє йому сплатити судовий збір в розмірі 63 474,20 грн. На думку скаржника, вживаючи в Законі України «Про судовий збір» термін «сторона», законодавець мав на увазі як позивача, так і відповідача. Окрім того, звертав увагу, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.10.2021 звільнено Пунду А. М. від сплати судового збору за подання касаційної скарги на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».

Стислий виклад оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

11. Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 26.07.2023 у справі № 906/308/20 відмовив у задоволенні клопотання Пунди А. М. про звільнення від сплати судового збору; не прийняв до розгляду та повернув апеляційну скаргу Пунди А. М .

12. Апеляційний господарський суд послався на пункти 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», відповідно до яких питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус: є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

13. Встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним.

14. Північно-західний апеляційний господарський суд зауважив, що зазначена норма поширюється лише на фізичну особу - позивача у справі, тоді як Пунда А. М. є відповідачем.

15. З огляду на те, що Пунда А. М. не є позивачем у цій справі, його доводи про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору, передбачених статтею 8 Закону України «Про судовий збір», є необґрунтованими.

16. Ураховуючи, що Пунда А. М. не усунув виявлених апеляційним судом недоліків апеляційної скарги впродовж встановленого строку, Північно-західний апеляційний господарський суд повернув Пунді А. М. апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.05.2023 у справі № 906/308/20.

Стислий виклад вимог касаційної скарги

17. Не погодившись із ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 у справі № 906/308/20,Пунда А. М. подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та передати справу на розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи відповідача, який подав касаційну скаргу

18. Відповідач послався на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та зазначив, що розмір судового збору, який не враховує фінансове становище сторони, розцінюється як такий, що обмежує право на доступ до правосуддя (справа «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії», рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 26.07.2011). Сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету (справа «Креуз проти Польщі», рішення ЄСПЛ від 19.06.2001).

19. Отже, судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що з урахуванням фінансового становища заявника може бути ним сплачений.

20. Відповідач зауважує, що у статті 8 Закону України «Про судовий збір» законодавець використовує термін «сторона», якою є позивач і відповідач. Розмір ставки судового збору для Пунди А. М. є надвеликим, при цьому відповідач надав суду належні та допустимі докази на підтвердження наявності підстав для звільнення від сплати судового збору.

Позиція інших учасників процесу

21. Від АТ «Укрсиббанк» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити касаційну скаргу Пунди А. М. без задоволення, а ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 у справі № 906/308/20 - без змін.

22. АТ «Укрсиббанк» посилається на те, що в касаційній скарзі не обґрунтовано порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що Верховним Судом вже викладено висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що є підставою для закриття касаційного провадження.

23. АТ «Укрсиббанк» зауважує, що Пунда А. М. не є позивачем у справі, предметом позову не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Доводи про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору є необґрунтованими.

Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

24. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 28.08.2023 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача-1 на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 у справі № 906/308/20.

25. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 25.09.2023 передав справу № 906/308/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

26. Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив таке.

27. Досліджуючи питання особливостей застосування положень статті 8 Закону України «Про судовий збір», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 навела, серед іншого, такі правові висновки:

- Законом України «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним;

- з аналізу ж статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах з предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення. Що ж до самих умов, визначених статтею 8, то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням. Так, умови, визначені в пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Щодо третьої умови, визначеної в пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливості її застосування за суб`єктом застосування, у той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб;

- окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним.

28. З наведеного слідує, що Великою Палатою Верховного Суду у вказаній постанові не конкретизовано питання того, чи визначені в пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» умови можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, які є позивачами у справі, чи також поширюються і на фізичних осіб - відповідачів.

29. Разом з тим, ураховуючи зазначені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20 зауважив, що умови, визначені в пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус: є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

30. Такої ж правової позиції про те, що суб`єктами, на яких поширюється дія пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», є лише фізичні особи - позивачі, а не фізичні особи - відповідачі, дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в ухвалах від 20.08.2020 у справі № 910/6421/19, від 24.05.2022 у справі № 911/2000/20, від 13.03.2023 у справі № 927/561/21, від 09.06.2023 у справі № 910/4149/21, від 28.08.2023 у справі № 910/12955/20 тощо.

31. У свою чергу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21, врахувавши наведену в постанові від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 8 Закону України «Про судовий збір», дійшов таких висновків.

Аналіз пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку про те, що відповідачі у справі не є суб`єктами, на яких поширюється дія цієї правової норми, оскільки вона стосується лише позивачів.

Водночас відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

За практикою щодо застосування статті 6 Конвенції, наведеною, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ у справах «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії» (Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania), «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансового положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави в цивільних спорах, і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження в цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) від 19.06.2001, пункт 59).

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі «Княт проти Польщі» (Kniat v. Poland) від 26.07.2005, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» (Jedamski and Jedamska v. Poland) від 26.07.2005, пункти 63, 64).

Вимога про сплату судового збору є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia) від 20.02.2014, пункт 111).

Ураховуючи наведене, відповідач у справі може за певних обставин (дійсної неспроможності сплатити судовий збір, підтвердженої належними доказами) бути звільненим від сплати судового збору або його сплата може бути відстрочена чи розстрочена, розмір судового збору може бути зменшений судом. Тобто за вказаних обставин з метою забезпечення права особи на судовий захист стаття 8 Закону України «Про судовий збір» може бути застосована за аналогією закону до іншої сторони спору (частина дев`ята статті 10 Цивільного процесуального кодексу України).

32. Таким чином, існує різний підхід щодо застосування касаційними судами господарської та цивільної юрисдикцій пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір». Зокрема, за зазначеною вище правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказані норми поширюються виключно на фізичних осіб, які є позивачами у справі, та не застосовуються до фізичних осіб - відповідачів, натомість за висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21, такі норми з урахуванням практики ЄСПЛ можуть бути застосовані за аналогією закону до іншої сторони спору, тобто до фізичної особи - відповідача.

33. З огляду на зазначене та з метою формування сталості та єдності судової практики в питанні застосування положень статті 8 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21.

34. Згідно із частиною третьою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

35. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18.10.2023 прийняла до розгляду справу № 906/308/20 на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства

Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції

36. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).

37. З огляду на зазначений припис Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» до фізичних осіб - відповідачів

38. Північно-західний апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні клопотання Пунди А. М. про звільнення від сплати судового збору, виходив з того, що Пунда А. М. є відповідачем у справі. Натомість положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» поширюються лише на фізичних осіб - позивачів.

39. Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено таке:

«1. Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

2. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті».

40. Аналізуючи можливість застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» до відповідачів - фізичних осіб, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.

41. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

42. Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

43. Відповідно до пунктів 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

44. Стаття 6 Конвенції, зокрема, передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

45. У статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (див., зокрема, пункт 25 рішення ЄСПЛ від 17.01.1970 у справі «Delcourt v. Belgium» (заява № 2689/65)).

46. Отже, оскільки в державі Україні діють апеляційні та касаційні суди, передбачені статтею 6 Конвенції гарантії поширюються також на апеляційний та касаційний перегляд справ.

47. У пунктах 59-61 рішення від 19.06.2001 у справі «Kreuz v. Poland» (заява № 28249/95) ЄСПЛ зазначив, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.

Більше того, Суд вважає, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.

Відповідно Суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.

Однак Суд наголошує, що сума зборів, призначена у світлі конкретних обставин цієї справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи мала «розгляд судом».

Враховуючи ці чинники, далі Суд має визначити, чи становила вимога сплати збору, зокрема за обставин цієї конкретної справи, обмеження, яке завдало шкоди самій суті права заявника на доступ до суду.

48. Отже, судовий збір сам по собі не обмежує право особи на справедливий суд, однак при цьому такий збір повинен встановлюватись з урахуванням спроможності заявника його сплатити та стадії, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено.

49. Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

50. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

51. Отже, за загальним правилом судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг сплачується будь-якою особою, яка подає відповідну скаргу. Тобто за загальним правилом особи, які подають апеляційну та касаційну скарги (як позивачі, так і відповідачі), мають рівні обов`язки щодо сплати судового збору за подання таких скарг.

52. Також Велика Палата Верховного Суду наголошує, що пунктами 2, 8, 9 частини третьої статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

53. Відповідно до частини першої статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

54. Аналізуючи положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», Велика Палата Верховного Суду зазначила, що умови, визначені у цих пунктах, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою: є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним (пункти 39, 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18).

55. У цій справі Пунда А. М. , заявляючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, стверджує, що судовий збір за подання такої скарги є надвеликим (перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік). У касаційній скарзі відповідач зазначає, що на підтвердження цієї обставини до апеляційної скарги ним було долучено докази (довідка від 26.05.2023 № 22 з Державного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1»; довідка ОК-7 від 26.05.2023 з Пенсійного фонду України; відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми сплачених доходів та утриманих податків від 26.05.2023 № 0625-23-07083).

56. Північно-західний апеляційний господарський суд не надав жодної оцінки наведеним вище доказам, натомість відмовив Пунді А. М. у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору з тієї підстави, що положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» поширюються виключно на позивачів - фізичних осіб. Як наслідок, оскільки Пунда А. М. не надав суду доказів сплати судового збору протягом установленого ухвалою від 17.07.2023 десятиденного строку для усунення недоліків апеляційної скарги, Північно-західний апеляційний господарський суд не прийняв до розгляду та повернув апеляційну скаргу Пунди А. М .

57. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відмова Пунді А. М. у звільненні від сплати судового збору за подання апеляційної скарги виключно з тієї підстави, що Пунда А. М. є відповідачем у цій справі, без дослідження доказів, наданих відповідачем на підтвердження неможливості сплати ним судового збору, завдає шкоди самій суті права Пунди А. М. на доступ до суду. Така відмова фактично позбавила Пунду А. М. права на справедливий суд.

58. При цьому немає жодного розумного пояснення, чому фізична особа - відповідач, оскаржуючи судові рішення в апеляційному або касаційному порядку, не може бути звільнена від сплати судового збору за умови, коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу відповідача - фізичної особи за попередній календарний рік, у той час як позивач за таких самих умов може бути звільнений від сплати судового збору як при поданні позовної заяви, так і при подальшому оскарженні судових рішень в апеляційному та касаційному порядку.

59. За описаних вище обставин відповідач з огляду на свій майновий стан буде поставлений у завідомо нерівне відносно позивача становище. Відповідач фактично буде позбавлений права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Разом із цим як Конституція України (пункт 8 частини другої статті 129), так і ГПК України (пункти 2, 8, 9 частини третьої статті 2, частина перша статті 7) закріплюють принцип рівності сторін, зокрема і в контексті необхідності врахування майнового становища як позивача, так і відповідача.

60. Незастосування до фізичної особи положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» з тих підстав, що така особа є відповідачем, може порушити право особи на справедливий суд (стаття 6 Конвенції). Зазначене також не відповідає ряду конституційних засад та основних засад господарського процесу: принципам рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункти 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України); рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках (пункти 2, 8, 9 частини третьої статті 2 ГПК України).

61. Отже, положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.

62. Відмова у звільненні від сплати судового зборуз тих підстав, що така особа є відповідачем, без дослідження судом доказів, якими відповідач обґрунтовує наявність підстав для застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», завдає шкоди самій суті права відповідача на доступ до суду.

63. З огляду на наведене в цьому розділі постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду.

Щодо відступу від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

64. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21 дійшов такого правового висновку:

«Аналіз пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку про те, що відповідачі у справі не є суб`єктами, на яких поширюється дія цієї правової норми, оскільки вона стосується лише позивачів.

Водночас відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

За практикою щодо застосування статті 6 Конвенції, наведеною, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ у справах «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії» (Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania), «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансового положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави в цивільних спорах, і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження в цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) від 19.06.2001, пункт 59).

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі «Княт проти Польщі» (Kniat v. Poland) від 26.07.2005, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» (Jedamski and Jedamska v. Poland) від 26.07.2005, пункти 63, 64).

Вимога про сплату судового збору є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia) від 20.02.2014, пункт 111).

Ураховуючи наведене, відповідач у справі може за певних обставин (дійсної неспроможності сплатити судовий збір, підтвердженої належними доказами) бути звільненим від сплати судового збору або його сплата може бути відстрочена чи розстрочена, розмір судового збору може бути зменшений судом. Тобто за вказаних обставин з метою забезпечення права особи на судовий захист стаття 8 Закону України «Про судовий збір» може бути застосована за аналогією закону до іншої сторони спору (частина дев`ята статті 10 Цивільного процесуального кодексу України)».

65. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від вказаного вище правового висновку.

66. Натомість у пункті 61 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.

67. Правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21, відповідає наведеному вище правовому висновку Великої Палати Верховного Суду.

68. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21.

69. Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20 зауважив, що умови, визначені в пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус: є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

70. З огляду на викладене в мотивувальній частині цієї постанови Велика Палата Верховного Суду відступає від вказаного вище висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду та ще раз наголошує, що положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.

71. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча би в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13-ц, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 42), від 26.10.2022 у справі № 201/13239/15-ц (пункт 43), від 14.06.2023 у справі № 448/362/22 (пункт 66)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

72. Згідно із частиною четвертою статті 304 ГПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.

73. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

74. Згідно із частиною шостою статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

75. З огляду на викладене в мотивувальній частині цієї постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, ухвалу суду апеляційної інстанції - скасувати, а справу направити до Північно-західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду (на етап вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).

Судові витрати

76. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

77. Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, то розподіл судових витрат Велика Палата Верховного Суду не здійснює.

Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Пунди Анатолія Михайловича задовольнити.

2. Ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 у справі № 906/308/20 скасувати.

3. Справу № 906/308/20 направити до Північно-західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції у справі № 906/308/20 набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Ткач Судді:О. О. Банасько Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна Є. А. Усенко І. В. Желєзний Н. В. Шевцова Л. Ю. Кишакевич

Джерело: ЄДРСР 115598835

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 906/308/20 (провадження № 12-58гс23) за позовом Акціонерного товариства «Укрсиббанк» до голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «Промоптторг» ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Новотекс-М» про стягнення 104 175,42 дол. США (що станом на 18.03.2020 еквівалентно 2 818 632,67 грн) заборгованості та 2 442,62 грн пені за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 (головуючий суддя Грязнов В. В., судді Маціщук А. В., Розізнана І. В.)

Короткий виклад історії справи

Акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - АТ «Укрсиббанк», позивач) звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «Промоптторг» (далі - ТОВ «Промоптторг») ОСОБА_1 (далі - скаржник, відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Новотекс-М» (далі - ТОВ «Новотекс-М»), у якому просило солідарно стягнути 104 175,42 дол. США (що станом на 18.03.2020 еквівалентно 2 818 632,67 грн) заборгованості та 2 442,62 грн пені, а також 42 316,13 грн судового збору та 7 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Господарський суд Житомирської області рішенням від 24.05.2023 задовольнив позов частково. Стягнув з ОСОБА_1 104 175,42 дол. США (що станом на 18.03.2020 еквівалентно 2 818 632,67 грн), 2 442,62 грн пені, 42 316,13 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви. У частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новотекс-М» відмовив.

26.06.2023 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 24.05.2023 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Окрім того, скаржник просив звільнити його від сплати судового збору в розмірі 63 474,20 грн у зв`язку з тим, що судовий збір, який підлягає сплаті за подання апеляційної скарги, перевищує 5 відсотків його річного доходу. На підтвердження зазначеного ОСОБА_1 надав довідку про доходи за 2022 рік, видану Державним підприємством «Житомирський бронетанковий завод» майстру виробництва - ОСОБА_1 .

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 17.07.2023 відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу залишив без руху та встановив скаржнику десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме надання суду доказів сплати судового збору.

Апеляційний суд вказав, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору є вичерпним та поширюється лише на фізичних осіб - позивачів, тоді як ОСОБА_1 є відповідачем.

20.07.2023 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про звільнення від сплати судового збору. Клопотання обґрунтовано тим, що майновий стан скаржника не дозволяє йому сплатити судовий збір в розмірі 63 474,20 грн. На думку скаржника, вживаючи в Законі України «Про судовий збір» термін «сторона» законодавець мав на увазі як позивача, так і відповідача. Окрім того, звертав увагу, що ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2021 звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 26.07.2023 у справі № 906/308/20 відмовив у задоволенні клопотанні ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору та повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Апеляційний господарський суд послався на пункти 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон України «Про судовий збір»), відповідно до яких, питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус - є військово-службовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним.

Північно-західний апеляційний господарський суд зауважив, що зазначена норма поширюється лише на фізичну особу - позивача у справі, тоді як ОСОБА_1 є відповідачем.

З огляду на те, що ОСОБА_1 не є позивачем у цій справі, його доводи про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору, передбачених статтею 8 Закону України «Про судовий збір», є необґрунтованими.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 не усунув виявлених апеляційним судом недоліків апеляційної скарги впродовж встановленого строку, Північно-західний апеляційний господарський суд повернув ОСОБА_1 апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.05.2023 у справі № 906/308/20.

Не погодившись із ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 у справі № 906/308/20,ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та передати справу на розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Відповідач послався на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та зазначив, що розмір судового збору, який не враховує фінансове становище сторони, розцінюється як такий, що обмежує право на доступ до правосуддя (справа «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії», рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 26.07.2011). Сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету (справа «Креуз проти Польщі», рішення ЄСПЛ від 19.06.2001).

Отже судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що з урахуванням фінансового становища заявника може бути ним сплачений.

Відповідач зауважив, що у статті 8 Закону України «Про судовий збір» законодавець використовує термін «сторона», якою є позивач і відповідач. Розмір ставки судового збору для ОСОБА_1 є надвеликим, при цьому відповідач надав суду належні та допустимі докази на підтвердження наявності підстав для звільнення від сплати судового збору.

Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

29.11.2023 постановою Великої Палати Верховного Суду скасовано ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023, справу № 906/308/20 направлено на продовження розгляду до Північно-західного апеляційного господарського суду.

У пункті 61 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що вказаному висновку відповідає правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21.

Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20 зауважив, що умови, визначені в пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус: є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

З огляду на викладене в мотивувальній частині цієї постанови Велика Палата Верховного Суду відступила від вказаного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду та ще раз наголосила, що положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

На наше переконання, висновок Великої Палати Верховного Суду, що положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою, є помилковим з таких міркувань.

Закон України «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до статті 1 цього Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.

Так, згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Частиною другої цієї статті визначено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Наведеною правовою нормою Закону України «Про судовий збір» встановлено чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб`єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина перша статті 8 Закону України «Про судовий збір»), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина друга цієї ж статті).

Аналіз частини першої цієї статті свідчить, що пункти 1 та 2 можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Разом з тим, у пункті 3 частини першої статті 8, законодавець застосувавши слово «або», не визначив суб`єкта застосування, що свідчить про можливість застосування вказаного пункту до всіх сторін справи, в тому числі й до відповідачів, однак лише якщо предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.

Отже, вважаємо, що пункти 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, а пункт 3 частини першої статті 8 вказаного закону може застосовуватись до сторін у справі, в тому числі й до відповідачів, за умов дотриманням застережень, визначених у вказаних пунктах.

З огляду на викладене, вважаємо правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності обставин, які б свідчили про наявність умов, предметних та суб`єктних критеріїв, за яких суд може розглянути питання про звільнення від сплати судового збору відповідача у справі з огляду на його майновий стан та наявності підстав для повернення апеляційної скарги на підставі частини другої статті 260 ГПК України.

На нашу думку, Велика Палата Верховного Суду більшістю голосів дійшла помилкового висновку щодо наявності підстав для скасування ухвали суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги та направлення справи для продовження розгляду.

Судді Н. В. Шевцова

М. І. Гриців

І. В. Желєзний

С. Ю. Мартєв

О. Б. Прокопенко

Джерело: ЄДРСР 115445764

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила:

58. При цьому немає жодного розумного пояснення, чому фізична особа - відповідач, оскаржуючи судові рішення в апеляційному або касаційному порядку, не може бути звільнена від сплати судового збору за умови, коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу відповідача - фізичної особи за попередній календарний рік, у той час як позивач за таких самих умов може бути звільнений від сплати судового збору як при поданні позовної заяви, так і при подальшому оскарженні судових рішень в апеляційному та касаційному порядку.

59. За описаних вище обставин відповідач з огляду на свій майновий стан буде поставлений у завідомо нерівне відносно позивача становище. Відповідач фактично буде позбавлений права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Разом із цим як Конституція України (пункт 8 частини другої статті 129), так і ГПК України (пункти 2, 8, 9 частини третьої статті 2, частина перша статті 7) закріплюють принцип рівності сторін, зокрема і в контексті необхідності врахування майнового становища як позивача, так і відповідача.

60. Незастосування до фізичної особи положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» з тих підстав, що така особа є відповідачем, може порушити право особи на справедливий суд (стаття 6 Конвенції). Зазначене також не відповідає ряду конституційних засад та основних засад господарського процесу: принципам рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункти 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України); рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках (пункти 2, 8, 9 частини третьої статті 2 ГПК України).

61. Отже, положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА (збіжна)

судді Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 906/308/20 (провадження № 12-58гс23)

І. ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

1. Із висновками Великої Палати Верховного Суду про скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи для продовження розгляду загалом погоджуюся, проте вважаю, що за результатами розгляду цієї справи суд касаційної інстанції мав ініціювати вирішення Пленумом Верховного Суду питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».

ІІ. ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Короткий зміст та підстави заявлених вимог

1. Акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - АТ «Укрсиббанк», позивач)звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «Промоптторг» (далі - ТОВ «Промоптторг») ОСОБА_1 (далі - скаржник, відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Новотекс-М»

(далі - ТОВ «Новотекс-М»), у якому просило солідарно стягнути 104 175,42 дол. США (що станом на 18 березня 2020 року еквівалентно 2 818 632,67 грн) заборгованості та 2 442,62 грн пені, а також 42 316,13 грн судового збору та

7 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням загальних зборів

учасників ТОВ «Промоптторг» (засновником і єдиним учасником якого є

ТОВ «Новотекс-М») від 14 листопада 2016 року вирішено, зокрема, припинити

ТОВ «Промоптторг» шляхом його ліквідації в добровільному порядку відповідно до чинного законодавства України; уповноважено ліквідатора товариства ОСОБА_1 організувати виконання прийнятих на цих загальних зборах учасників товариства рішень та наділено його повноваженнями керівника (директора) товариства відповідно до установчих документів товариства і чинного законодавства України та визначити, що рішення в ліквідаційній процедурі приймаються ліквідатором одноособово з усіх питань; затвердити порядок проведення ліквідаційної процедури товариства протягом двох місяців з дати офіційного оприлюднення відомостей щодо припинення товариства з наведеним переліком заходів.

3. Позивач стверджував, що відповідачі несуть солідарну відповідальність перед кредитором, адже зазначене вище рішення прийнято всупереч положенням частини першої статті 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки в ліквідованого товариства на той час була наявна кредитна заборгованість перед АТ «Укрсиббанк» і невиконане рішення Господарського суду міста Києва від 19 липня 2016 року у справі № 910/8301/16, не здійснено заходів щодо задоволення вимог кредитора АТ «Укрсиббанк», а саме не направлено відповідну заяву до суду про порушення справи про банкрутство

ТОВ «Промоптторг», чим порушено порядок його ліквідації.

(2) Рух справи у судах попередніх інстанцій

4. Господарський суд Житомирської області рішенням від 24 травня 2023 року задовольнив позов частково, стягнув з ОСОБА_1 104 175,42 дол. США (що станом на 18 березня 2020 року еквівалентно 2 818 632,67 грн), 2 442,62 грн пені, 42 316,13 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви. У частині вимог до ТОВ «Новотекс-М» відмовив.

5. 26 червня 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 24 травня 2023 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

6. Окрім того, скаржник просив звільнити його від сплати судового збору в розмірі 63 474,20 грн у зв`язку з тим, що судовий збір, який підлягає сплаті за подання апеляційної скарги, перевищує 5 відсотків його річного доходу. На підтвердження зазначеного ОСОБА_1 надав довідку про доходи за 2022 рік, видану Державним підприємством «Житомирський бронетанковий завод» майстру виробництва - ОСОБА_1 .

7. Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 17 липня

2023 року відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу залишив без руху та встановив скаржнику десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме надання суду доказів сплати судового збору.

8. Апеляційний суд зазначив, що встановлений статтею 8 Закону України від

08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон України «Про судовий збір») перелік умов для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору є вичерпним та поширюється лише на фізичних осіб - позивачів, тоді як ОСОБА_1 є відповідачем.

9. 20 липня 2023 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про звільнення від сплати судового збору. Клопотання обґрунтовано тим, що майновий стан скаржника не дозволяє йому сплатити судовий збір в розмірі 63 474,20 грн.

На думку скаржника, вживаючи в Законі України «Про судовий збір» термін «сторона», законодавець мав на увазі як позивача, так і відповідача. Окрім того, звертав увагу, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року звільнено

ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».

(3) Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

10. Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 26 липня 2023 року у справі № 906/308/20 відмовив у задоволенні клопотання

ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору; не прийняв до розгляду та повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

11. Мотивуючи відмову у звільненні від сплати судового збору ОСОБА_1 , як відповідача у цій справі, апеляційний господарський суд послався на пункти 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», відповідно до яких питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус: є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

12. Ураховуючи, що ОСОБА_1 не усунув виявлених апеляційним судом недоліків апеляційної скарги впродовж установленого строку, Північно-західний апеляційний господарський суд повернув ОСОБА_1 апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Житомирської області від 24 травня 2023 року у справі № 906/308/20.

(4) Короткий зміст касаційної скарги

13. У касаційній скарзі на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 липня 2023 року у справі № 906/308/20 ОСОБА_1 , обґрунтовуючи наявність підстав для звільнення його від сплати судового збору, послався на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та зазначив, зокрема, що розмір судового збору, який не враховує фінансове становище сторони, розцінюється як такий, що обмежує право на доступ до правосуддя (справа «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії», рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 26 липня 2011 року). Сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету (справа «Креуз проти Польщі», рішення ЄСПЛ від 19 червня

2001 року).

(5) Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

14. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 25 вересня 2023 року передав справу № 906/308/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) задля забезпечення сталості та єдності судової практики, пославшись на існування різного підходу до застосування касаційними судами господарської та цивільної юрисдикцій пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір». Зокрема, за правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 25 березня 2021 року у справі № 912/3514/20, від 20 серпня 2020 року, у справі № 910/6421/19 та інших зазначені норми поширюються виключно на фізичних осіб, які є позивачами у справі, та не застосовуються до фізичних осіб - відповідачів, натомість за висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 303/7754/21, такі норми з урахуванням практики ЄСПЛ можуть бути застосовані за аналогією закону до іншої сторони спору, тобто до фізичної особи - відповідача.

(6) Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

15. 29 листопада 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою задовольнила касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасувала ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 липня 2023 року про повернення апеляційної скарги та направила справу № 906/308/20 до Північно-західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

16. Мотивуючи цю постанову суд послався зокрема на статті 22, 55, 129 Конституції України, статтю 6 Конвенції, практику ЄСПЛ та виснував, зокрема, що незастосування до фізичної особи положень пункту 1 частини першої

статті 8 Закону України «Про судовий збір» з тих підстав, що така особа є відповідачем, може порушити право особи на справедливий суд (стаття 6 Конвенції). Зазначене також не відповідає ряду конституційних засад та основних засад господарського процесу: принципам рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункти 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України); рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках (пункти 2, 8, 9 частини третьої статті 2 ГПК України).

17. Отже, положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.

18. Відмова у звільненні від сплати судового збору з тих підстав, що така особа є відповідачем, без дослідження судом доказів, якими відповідач обґрунтовує наявність підстав для застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», завдає шкоди самій суті права відповідача на доступ до суду.

19. Тож, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що немає підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 303/7754/21 та відступила від правового висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у постанові від 25 березня 2021 року у справі

№ 912/3514/20 щодо застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» лише до фізичних осіб, які є позивачами у справі.

ІІІ. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

20. З висновками Великої Палати Верховного Суду загалом погоджуюся, проте вважаю, що касаційна інстанція у цій справі не повною мірою виконала завдання, покладені на суд статтею 11 ГПК України, а тому на підставі частини третьої статті 34 ГПК України висловлюю окрему думку щодо прийнятої постанови з огляду на таке.

21. Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз`яснює його зміст наступним чином: а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

22. Таким чином, сучасне розуміння права та правозастосування передбачає визнання людини найвищою соціальною цінністю, а забезпечення прав і свобод людини і громадянина - головною метою державної влади, яка реалізує свою компетенцію в межах Конституції та законів України.

23. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).

24. Законодавство, яке застосовуються судом наведене у статті 3 ГПК України, частиною першою якої визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

25. У судовому розгляді предметом правозастосування насамперед виступає закон, що регулює спірні відносини (чи відносини іншого виду провадження), - провідний вид нормативного акта як джерела правового регулювання відносин в Україні як системі континентального права. Ймовірні колізії між приписами законів та нормами (зазвичай нормами-принципами або нормами приписами) Конституції України, стають передумовами практичної потреби у застосуванні норм Конституції як норм прямої дії.

26. Так, частиною шостою статті 11 ГПК України передбачено, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

27. Таким чином у господарському судочинстві закріплений принцип прямої дії норм Конституції, що є фундаментом доктрини прямої дії конституційних норм в українському конституційному та інших галузях права.

28. Аналогічні гарантії передбачені частиною шостою статті 10 Цивільного процесуального кодексу України та частиною четвертою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

29. Тому, на мою думку, аналізуючи можливість зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати відповідачів - фізичних осіб згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», що передбачає таку можливість тільки для позивачів залежно від розміру річного їх доходу, Велика Палата Верховного Суду мала першочергово спиратися на конституційні гарантії реалізації та захисту прав і свобод людини, зокрема щодо рівності громадян/сторін у реалізації права на суд.

30. Відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

31. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).

32. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

33. Конституційний Суд України у рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) виснував, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

34. У статті 55 Конституції України закріплений фундаментальний принцип судового захисту порушених прав людини і громадянина, процесуальний аспект реалізації якого у судочинстві неодноразово досліджувався Конституційним Судом України

35. Засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав (абзац перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України

від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

36. Відповідно до пунктів 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

37. У пункті 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 сформульовано висновок про те, що положення статті 24 Конституції України стосовно рівності громадян у конституційних правах, свободах та перед законом у взаємозв`язку з положеннями частини першої статті 55, пункту 2 частини третьої статті 129 Основного Закону України щодо захисту судом прав і свобод людини і громадянина та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом треба розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантовані державою рівні права на захист прав і свобод у судовому порядку та на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку у судах усіх юрисдикцій, спеціалізацій та інстанцій, у тому числі й особа, яка засуджена і відбуває кримінальне покарання в установах виконання покарань.

38. Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129). Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження (абзаци перший, третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року

№ 11-рп/2012).

39. Зазначені конституційні приписи знайшли своє втілення у відповідних нормах процесуального законодавства.

40. Зокрема за змістом пунктів 2, 8, 9 частини третьої статті 2, частини першої статті 7 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

41. За наведеного, як наголосив суд касаційної інстанції, відмова у звільненні від сплати судового збору за подання апеляційної скарги виключно з тієї підстави, що ОСОБА_1 є відповідачем у цій справі, без дослідження доказів, наданих відповідачем на підтвердження неможливості сплати ним судового збору, завдає шкоди самій суті права ОСОБА_1 на доступ до суду. Така відмова фактично позбавила ОСОБА_1 права на справедливий суд.

42. При цьому немає жодного розумного пояснення, чому фізична особа - відповідач, оскаржуючи судові рішення в апеляційному або касаційному порядку, не може бути звільнена від сплати судового збору за умови, коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу відповідача - фізичної особи за попередній календарний рік, у той час як позивач за таких самих умов може бути звільнений від сплати судового збору як при поданні позовної заяви, так і при подальшому оскарженні судових рішень в апеляційному та касаційному порядку.

43. Зазначені висновки касаційного суду кореспондують позиції Конституційного Суду України у рішенні від 28 листопада 2013 року

№ 12-рп/2013 про те, що гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України. (речення перше абзацу третього, абзац четвертий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини).

44. Отже, очевидно, що ця справа стосувалася насамперед питання допустимості існування згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» умовних переваг позивача-фізичної особи у доступі до суду (елементом якого є право на оскарження судового рішення) через можливість відстрочення/розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу такого позивача за попередній календарний рік, на відміну від відповідача-фізичної особи в аналогічній ситуації.

45. На моє переконання вирішення цього питання неможливе у інший спосіб, окрім застосування принципу верховенства права та конституційних гарантій рівності сторін, отже в контексті цієї справи Велика Палата Верховного Суду не мала оминути питання чи не суперечить Конституції України припис пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».

46. Суспільні відносини, з огляду на постійний розвиток та мінливість, потребують якісного вчасного правового регулювання, а у разі конфлікту (невідповідності) або прогалини в правовому регулюванні вимагають від суду замість нього застосувати конституційні приписи при вирішенні спору та дискваліфікувати законодавчі норми, які суперечать Конституції у конкретній справі.

47. Таким чином, суди, розглядаючи справу, мають витлумачити акти в такий спосіб, щоб узгодити їх з Конституцією України, а у разі протиріччя, яке не може бути у жодний спосіб узгоджене з Конституцією України, - відмовлятися від їхнього застосування і застосовувати норми Конституції як норми прямої дії.

48. При цьому усунення колізій тлумачення норм права, втілених у правових позиціях Верховного Суду (який уповноважений застосовувати норми Основного Закону України як норм прямої дії, тобто здійснювати по суті проміжний конституційний контроль і фактично дискваліфікувати норми законів у конкретній справі) та юридичними позиціями Конституційного Суду України (який у своїй юрисдикційній діяльності звертається до тлумачення норм законів України під кутом встановлення конституційності їх змісту із дискваліфікацією норми закону загалом, і рішення якого є обов`язковими згідно із статтею 1512 Конституції України) є основним завданням Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою через динамічне тлумачення змісту конкретного припису закону субсидіарно із нормами найвищої юридичної сили - нормами Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини.

49. Задовольняючи касаційну скаргу ОСОБА_1 у постанові 29 листопада

2023 року Велика Палата Верховного Суду серед іншого дійшла висновків, що незастосування до фізичної особи положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» з тих підстав, що така особа є відповідачем, може порушити право особи на справедливий суд (стаття 6 Конвенції). Зазначене також не відповідає ряду конституційних засад та основних засад господарського процесу: принципам рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункти 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України); рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках (пункти 2, 8, 9 частини третьої статті 2 ГПК України).

50. Отже, суд касаційної інстанції за результатами розгляду справи

№ 906/308/20 фактично встановив, що припис пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» суперечить положенням Конституції України, тому мав сприяти гармонізації відповідних норм цього Закону в межах компетенції визначеної процесуальним законом.

51. Відповідно до частини шостої статті 11 ГПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

52. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України (абзац другий зазначеної норми).

53. За змістом статті 11 ГПК України припис стосовно ініціювання судом за певних обставин вирішення питання щодо конституційності закону чи іншого правового акта є імперативним.

54. Отже, вважаю, що Великій Палаті Верховного Суду за результатами касаційного перегляду ухвали апеляційного суду належало не тільки застосувати норми Конституції України як норми прямої дії, але й однозначно констатувати у судовому рішенні суперечності між приписом пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» та положеннями Конституції України щодо гарантій рівності людей (громадян, сторін) у здійсненні ними своїх прав, зокрема в аспекті реалізації права на доступ до суду, що було встановлено у цій справі.

ІV. ВИСНОВКИ

55. Саме тому, на мою думку, за результатами розгляду цієї справи на підставі частини шостої статті 11 ГПК України Велика Палата Верховного Суду мала ініціювати вирішення Пленумом Верховного Суду питання стосовно звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо конституційності положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».

Суддя О. О. Банасько

Джерело: ЄДРСР 115752192

[ремикс]

Нарешті Верховний Суд знайшов сили спуститися до простого люду...

[Лев]

18 часов назад, ремикс сказал:

Нарешті Верховний Суд знайшов сили спуститися до простого люду...

Це тимчасове явище, заради піару. Адже судовий збір є джерелом захмарних заробітний плат суддів...