Решение Автозаводского райсуда об обязательстве перезаключить договор Надра Банку с валютного на гривневый

[ANTIRAID]

Справа № 2-2372/2010р.

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2010 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі:

головуючого судді : Середа А.В.;

при секретарі : Музера В.Б.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» про захист прав споживача та скасування умов договору, які не відповідають чинному законодавству України, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, де просить винести рішення, яким визнати такими, що порушують Закон України «Про захист прав споживача і не відповідають чинному законодавству п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додаток № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року та скасувати їх. Зобов’язати Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» укласти новий кредитний договір, яким врахувати зміни викладені в п.1 позовних вимог. Судові витрати покласти на відповідача.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги викладені в позовній заяві підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач та його представники до судового засідання не з’явилися. Про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, зі згоди позивача, що відповідає вимогам ст. 224 ЦПК України.

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків:

Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що 25 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 2938/12/07-К.

Згідно з п.1.1 вищевказаного кредитного договору банк зобов’язується надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 45 778.44 доларів США.

Термін погашення по 12.12.2032 року в сумі 75278.80 доларів США з оплатою відсотків 12,99% річних.

Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражене в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується за ч.1 ст.192 ЦК України, відповідно до якої законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України .

Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Згідно ч.2 ст.533 ЦК України, якщо зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно – правовим актом.

Іноземна валюта, як засіб платежу зокрема за зобов’язаннями відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених Законом.

Відповідно до ч.2 ст. 198 ГК України, виконання грошових зобов’язань учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях .Згідно цієї ж статті грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території Україні.

Згідно Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролюю який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п.1 с. 3, валюта України єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

У відповідності з підпунктами «а», «в» та «е» підпункту 6.1 та 6.2 , Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007р. №200, фізичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу у наступних випадках:

- сплати мита, інших податків і зборів ( обов’язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України;

- сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами;

- оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно підпункту 6.3, пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в’їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Відповідно до підпункту 7.1 пункту 7 визначених Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти-суб’єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівку іноземну валюту, як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті , що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках, що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів.

Таким чином, використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України.

Відповідно до п.1 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно п.2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов’язаних з торгівлею іноземною валютою з правом відкривати на території України пункти обміну валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами.

Підпунктами (В), (Г) пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно п.5 ст.5 Декрету НБУ індивідуальної ліцензії однієї із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

При розгляді судової справи відповідачем не було надано доказів, що підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу . Надана ліцензія банку не передбачає видачу кредитів в іноземній валюті фізичним та юридичним особам.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні; статтю 3 Закону України №2346-Ш «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; статті 6,7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та статтю З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. «про системи валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України.

Згідно ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливої добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушення цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моральні суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність-це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу).

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додаток № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року не відповідають вимогам діючого законодавства щодо порядку використання іноземної валюти, як засобу платежу на території України.

Отже подальше виконання договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб’єкт підприємницької ( господарської ) діяльності виключно на відповідача – позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачом фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання недійсним кредитного договору як в цілому, так і окремих його пунктів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання такими, що порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживача» і не відповідають чинному законодавству та підлягають до скасування п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додатку № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року – підлягають до задоволення.

Відповідно до п.2 ч.3 ст. 79, ЦПК України, до судових витрат віднесені затрати на сплату судового збору, послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Частиною 3 статті 88 ЦПК України, встановлено, що у разі якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Враховуючи, що позивача у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів» звільнено від сплати судового збору, він підлягає стягненню з відповідача на користь держави, оскільки позовні вимоги позивача задоволенні в повному обсязі. Разом з позовною заявою позивачем надано квитанції №25 від 04.02.2010 року про сплату витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 37,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 3, 5, 6, 10, 11, 59, 60,79, 88, 208, 209, 212,213, 218, 223 ЦПК України, 99 Конституції України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 6 Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», суд , -

В И Р І Ш И В:

Позов фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» про захист прав споживача та скасування умов договору, які не відповідають чинному законодавству України - задовольнити.

Визнати такими, що порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживача» і не відповідають чинному законодавству та скасувати п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додаток № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року укладеного між Відкритим акціонерним товариством КБ «Надра» та ОСОБА_1 .

Зобов’язати Відкрите акціонерне товариство КБ «Надра» укласти новий кредитний договір між Відкритим акціонерним товариством КБ «Надра» та ОСОБА_1, з урахуванням прийнятого судом рішення про скасування п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додатку № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в сумі 37,00 грн.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» на користь держави судовий збір в розмірі 51 грн.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання цього рішення.

Суддя

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12368821

[ALTIS]

Справа № 2-2372/2010р.

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2010 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі:

головуючого судді : Середа А.В.;

при секретарі : Музера В.Б.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» про захист прав споживача та скасування умов договору, які не відповідають чинному законодавству України, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, де просить винести рішення, яким визнати такими, що порушують Закон України «Про захист прав споживача і не відповідають чинному законодавству п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додаток № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року та скасувати їх. Зобов’язати Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» укласти новий кредитний договір, яким врахувати зміни викладені в п.1 позовних вимог. Судові витрати покласти на відповідача.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги викладені в позовній заяві підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач та його представники до судового засідання не з’явилися. Про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, зі згоди позивача, що відповідає вимогам ст. 224 ЦПК України.

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків:

Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що 25 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 2938/12/07-К.

Згідно з п.1.1 вищевказаного кредитного договору банк зобов’язується надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 45 778.44 доларів США.

Термін погашення по 12.12.2032 року в сумі 75278.80 доларів США з оплатою відсотків 12,99% річних.

Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражене в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується за ч.1 ст.192 ЦК України, відповідно до якої законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України .

Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Згідно ч.2 ст.533 ЦК України, якщо зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно – правовим актом.

Іноземна валюта, як засіб платежу зокрема за зобов’язаннями відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених Законом.

Відповідно до ч.2 ст. 198 ГК України, виконання грошових зобов’язань учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях .Згідно цієї ж статті грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території Україні.

Згідно Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролюю який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п.1 с. 3, валюта України єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

У відповідності з підпунктами «а», «в» та «е» підпункту 6.1 та 6.2 , Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007р. №200, фізичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу у наступних випадках:

- сплати мита, інших податків і зборів ( обов’язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України;

- сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами;

- оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно підпункту 6.3, пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в’їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Відповідно до підпункту 7.1 пункту 7 визначених Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти-суб’єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівку іноземну валюту, як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті , що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках, що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів.

Таким чином, використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України.

Відповідно до п.1 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно п.2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов’язаних з торгівлею іноземною валютою з правом відкривати на території України пункти обміну валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами.

Підпунктами (В), (Г) пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно п.5 ст.5 Декрету НБУ індивідуальної ліцензії однієї із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

При розгляді судової справи відповідачем не було надано доказів, що підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу . Надана ліцензія банку не передбачає видачу кредитів в іноземній валюті фізичним та юридичним особам.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні; статтю 3 Закону України №2346-Ш «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; статті 6,7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та статтю З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. «про системи валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України.

Згідно ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливої добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушення цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моральні суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність-це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу).

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додаток № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року не відповідають вимогам діючого законодавства щодо порядку використання іноземної валюти, як засобу платежу на території України.

Отже подальше виконання договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб’єкт підприємницької ( господарської ) діяльності виключно на відповідача – позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачом фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання недійсним кредитного договору як в цілому, так і окремих його пунктів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання такими, що порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживача» і не відповідають чинному законодавству та підлягають до скасування п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додатку № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року – підлягають до задоволення.

Відповідно до п.2 ч.3 ст. 79, ЦПК України, до судових витрат віднесені затрати на сплату судового збору, послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Частиною 3 статті 88 ЦПК України, встановлено, що у разі якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Враховуючи, що позивача у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів» звільнено від сплати судового збору, він підлягає стягненню з відповідача на користь держави, оскільки позовні вимоги позивача задоволенні в повному обсязі. Разом з позовною заявою позивачем надано квитанції №25 від 04.02.2010 року про сплату витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 37,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 3, 5, 6, 10, 11, 59, 60,79, 88, 208, 209, 212,213, 218, 223 ЦПК України, 99 Конституції України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 6 Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», суд , -

В И Р І Ш И В:

Позов фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» про захист прав споживача та скасування умов договору, які не відповідають чинному законодавству України - задовольнити.

Визнати такими, що порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживача» і не відповідають чинному законодавству та скасувати п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додаток № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року укладеного між Відкритим акціонерним товариством КБ «Надра» та ОСОБА_1 .

Зобов’язати Відкрите акціонерне товариство КБ «Надра» укласти новий кредитний договір між Відкритим акціонерним товариством КБ «Надра» та ОСОБА_1, з урахуванням прийнятого судом рішення про скасування п.п. 1.1, 3.1, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року, додатку № 1 кредитного договору № 2938/12/07-К від 25 грудня 2007 року.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в сумі 37,00 грн.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» на користь держави судовий збір в розмірі 51 грн.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання цього рішення.

Суддя

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12368821

Позов фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи Відкритого акціонерного товариства КБ «Надра» про захист прав споживача та скасування умов договору, які не відповідають чинному законодавству України - задовольнити.

Непонятно, а пересчёт ранее выплаченных сумм в инвалюте:-разницу между покупкой и продажей, а пени - штрафы если были ранее начислены...вообше порядок перерасчёта при перезаключении договора! ??? Или решение суда на аппеляции?