Решение Киевского райсуда о признании недействительными договоров кредита и ипотеки с банком Финансы и кредит и пересчете по курсу выдачи

[ANTIRAID]

Справа № 2- 3052/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2010 року Київський районний суд міста Донецька Донецької області у складі:

головуючого судді – Попревича В.М,

при секретарі – Коломак Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Донецьке регіональне управління», третя особа приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Кобєлєва Яна Олександрівна про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Донецьке регіональне управління», третя особи приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Кобєлєва Я.О. про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.

В позовній заяві позивачка зазначила, 03 вересня 2008 року між мною Позичальником ОСОБА_4, та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі за текстом — Банк) укладено кредитний Договір № 917-08-МК. Зазначений Договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. На час укладання кредитного Договору позивачкою Банку була достовірно надана інформація про її фінансово-майновий стан та відповідно до умов надання кредитних коштів була надана довідка про отримання доходу у національній валюті України за шість місяців, що передували місяцю отримання кредиту.

Відповідно до п. 2.1., 2.2. кредитного договору Банк відкриває Позичальнику позичковий рахунок та шляхом перерахування на позичковий рахунок Позичальника кредитних ресурсів сумі 150 000 доларів США з оплатою за процентною ставкою 17 % (сімнадцять) відсотків річних. Термін погашення по 02 вересня 2018 року включно. У п. 3.2 кредитного договору зазначено, що Позичальник зобов’язується щомісячно в термін з 1-го по 15-е число кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту, розмір якого за цим Договором становить згідно додатку № 1.

У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним Договором № 917-08-МК від «03» вересня 2008 року між позивачкою та Банком був укладено Договір іпотеки № 917-08-МКЗ від 03 вересня 2008 року. Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, ОСОБА_4 передала Банку в іпотеку нерухоме майно — трьох кімнатну квартиру номер 57 загальною площею 63,9 кв. м, житловою площею 40,40 кв. м., яка розташована в будинку АДРЕСА_1

Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов’язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов’язань.

Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті.

Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов‘язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання.

Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) в іноземній валюті (доларах США) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією.

Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до статі 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

— надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.

Відповідно до п.1.1 договору Відповідач надав Позивачу кредит у сумі 63000 (шістдесят три тисячі) доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі.

Відповідно до п.2.2 договору Позивач отримав з каси Відповідача суму іноземної валюти готівкою у розмірі, вказаному у п.1.1 договору.

Відповідно до п.4.2 Кредитного договору та Додатку № 1, який є невід‘ємною частиною Кредитного договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється позивачем в доларах США на рахунок банку.

Таким чином, кредит в сумі 150 000 доларів США були надані банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились позивачкою в доларах США, що підтверджується платіжними дорученнями в іноземній валюті (додатки до позовної заяви).

За період з «03» вересня 2008 р. по «30» березня 2010 р. позивачка сплатила відповідачу 36002,9 доларів США (сума складається з тіла кредиту, процентів).

Оплата позивачем боргу та інших платежів також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу.

Вищезазначена індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором № 917-08-МК від 03.09.2008 р. суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р.

Крім того, на день укладання кредитного Договору іноземний курс валюти становив 1 USD = 4,85 грн., та на сьогоднішній день становить 1 USD = 8,0 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним Договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку мені необхідно сплачувати, в зв’язку із чим значно погіршився фінансовий стан позивача.

Крім того, під час розгляду справи представником позивача – ОСОБА_6 було ще пояснено, що кредит виданий позивачки відповідачем є споживчим кредитом в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» який вступив в законну силу 06.01.2006 року.

Всупереч актам цивільного законодавства відповідачем не виконані вимоги Постанови НБУ № 168 та Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до яких банки зобов’язувалися у кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту, варіанти повернення кредиту, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, внаслідок чого не досягнуто згоди з нею по всіх істотних умовах договору.

Крім того, згідно п.3.8 Постанови НБУ №168 у разі надання кредиту у іноземній валюті банки зобов’язані під час укладання кредитного договору попередити позичальника що він несе валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором. Всупереч закону відповідач про валютні ризики її не попередив.

В дійсний час відповідачем фактично покладений на неї ризик подорожчання долару США, тобто вона змушена нести ризики, які не передбачені умовами договору та закону.

Подальше виконання нею кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст.3 ЦК України – принципу справедливості.

Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України».

Позивач, на виконання цього правочину, отримав від відповідача 150000 доларів США, що на день отримання становило 727 500 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на 03.09.2008 р. 1 долар США = 4,85грн.

Відповідач, на виконання цього правочину, отримав від позивача 36002,09 доларів США, що на день отримання становило 277 409,61 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на дні отримання. Загалом відповідач отримав від позивача 277 409,61 грн.

Різниця між отриманим позивачем та відповідачем за спірним кредитним договором становить 450090,39 грн.

Позивач вважає, що за таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання правочину, який оформлений кредитним договором № 917-08-МК9 від 03.09.2008 року, недійсним є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором нею було укладено договір іпотеки вищевказаного нерухомого майна № 917-08-МКЗ від 03 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» і посвідченим нотаріально приватним нотаріусам Кобєлєвою Яною Олександрівною Донецького міського нотаріального округу зареєстрованим в реєстрі за № 2020, який у відповідності до вимог ст.548 ч.2 ЦК України повинний бути визнаний недійсним.

В судовому засіданні представник позивача –ОСОБА_6 позов підтримала, наполягаючи на обставинах та підставах викладених у позовній заяві, додавши, що всупереч актам цивільного законодавства відповідачем не виконані вимоги Постанови НБУ № 168 та Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до яких банки зобов’язувалися у кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту, варіанти повернення кредиту, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, внаслідок чого не досягнуто згоди з нею по всіх істотних умовах договору.

Крім того, згідно п.3.8 Постанови НБУ №168 у разі надання кредиту у іноземній валюті банки зобов’язані під час укладання кредитного договору попередити позичальника що він несе валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором. Всупереч закону відповідач про валютні ризики її не попередив.

В дійсний час відповідачем фактично покладений на неї ризик подорожчання долару США, тобто вона змушена нести ризики, які не передбачені умовами договору та закону. Просить позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав.

Заслухавши пояснення представника позивача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03 вересня 2008 року між Позичальником ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі за текстом — Банк) укладено кредитний Договір № 917-08-МК. відповідно до умов якого Банк зобов’язувався надати їй грошові кошти в сумі 150000 доларів США на споживчі цілі.

03 вересня 2008 року між Позичальником ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір іпотеки № 917-08-МКЗ, предметом якого є нерухоме майно: трьох кімнатна квартира номер 57 загальною площею 63,9 кв. м, житловою площею 40,40 кв. м., яка розташована в будинку АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кобєлєвою Яною Олександрівною та зареєстрованим в реєстрі за № 2020.

Згідно змісту ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавець зобов’язаний перед укладанням договору про надання споживчого кредиту повідомити споживача у письмовій формі про сукупну вартість кредиту, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту і обсяги, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування та інші кредитні умови.

Згідно до вимог п.3.1.- 3.3. Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 року, якою затверджені Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки зобов’язані в Кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу; перелік, розмір та базу нарахування комісій; перелік і розмір інших фінансових зобов’язань споживача; графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі); сукупну вартість кредиту, як у процентному так в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором у вигляді: реальної процентної ставки (у процентах річних, яка розраховується відповідно до формули) та абсолютного значення подорожчання кредиту.

Укладений між сторонами кредитний договір не містить вищевказаних відомостей.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, а також умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для укладання договорів.

В зв’язку з викладеним, суд вважає, що між сторонами не досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.

Крім того, відповідно до п.3.8 вищезазначеної постанови НБУ №168 від 10.05.2007 року, у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов’язані під час укладання кредитного договору попередити позичальника, що він несе валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором.

Доказів попередження позивача відповідачем не надано.

Крім того, згідно ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

Як зазначено у ч.1.ст. 192 ЦК України, зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені в гривні та підлягають оплаті в гривні.

Згідно ч. 1 ст. 524 ЦК України зобов’язання повинно бути виражено у національній валюті України – гривні.

Згідно 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися у випадках і в порядку, встановлених законом.

Нормативними актами, які встановлюють режим здійснення валютних операцій на території України, визначають права та обов’язки суб’єктів валютних відносин є: Декрет Кабінету Міністрів України № 1593 від 19.02.1993 року, зі змінами та доповненнями; Закон України «Про здійснення розрахунків в іноземній валюті» № 185/94 від 23.09.1994 року (далі Закон № 185).

Вказаними нормативними актами не передбачений порядок використання іноземної валюти для встановлення зобов’язань між резидентами та мають місцем виконання територію держави України.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України допускається лише у випадках, порядку та на умовах встановлених законом.

У відповідності із пунктами «а», «в» та «е» пп. 6.1.,6.2, 6.3.,п. 7.1 Правил НБУ про використання готівкової іноземної валюти на території України № 200, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту, як спосіб платежу у наступних випадках: сплата державного мита, інших податків і зборів (обов’язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплата платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплата товарів та послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків; як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на виїзд (в’їзд) до цих країн; як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України на транспортних засобах, що їм належать ( орендовані, зафрахтовані або ті що формуються в Україні) у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень.

Тобто, використання фізичними особами – резидентами України готівкової іноземної валюти для повернення суми кредиту та здійснення інших платежів по ньому Правилами НБУ не передбачено.

Крім того, згідно ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банки мають право здійснювати банківські операції, у тому числі з валютними цінностями виключно на підставі ліцензій.

Згідно ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України № 1593 від 19.02.1993 передбачено, що на здійснення валютних операцій НБУ видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Відповідно до п. в, г ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти в Україні, як засобу платежу.

Згідно п.1.10 Положення «Про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу», одержання індивідуальної ліцензії однією зі сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.

Докази отримання індивідуальної ліцензія на надання кредиту в іноземній валюті відповідачем на не надано.

Проведення розрахунків по кредитному договору також потребує індивідуальної ліцензії на підставі п. в, г ч. 4 ст. 5 вищезазначеного Декрету.

В зв’язку з викладеним, суд вважає, що кредитний договір проти речіть чинному цивільному та валютному законодавству, не відповідає вимогам ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Суд вважає, що відповідачем при укладенні кредитного договору порушено вимоги закону щодо істотних умов кредитного договору; визначив валюту зобов’язання, засіб виконання зобов’язань та спосіб платежу всупереч Конституції та чинному законодавству України; здійснював діяльність, яка підлягає обов’язковому ліцензуванню, без наявності відповідної ліцензії, тому кредитний договір № 917-08-МК укладений 03.09.2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 необхідно визнати недійсним.

Згідно ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Гривневий еквівалент 150 000 доларів США фактично отриманих позивачем від відповідача за офіційним курсом НБУ на дату видачі кредиту складав 727 500 грн. Гривневий еквівалент 36 002,09 доларів США фактично сплачених позивачем відповідачу складає 277 409,61 грн.

Таким чином, на позивача необхідно покласти обов’язок повернути відповідачу грошові кошти в розмірі 450 090,39 грн.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України Недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

На підставі вищезазначеної статті необхідно визнати недійсним договір іпотеки нерухомого майна № 917-08-МКЗ, який посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кобєлєвою Яною Олександрівною та зареєстрованим в реєстрі за № 2020.

Крім того, у відповідності до ст.88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати: судовий збір в розмірі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 грн..

Керуючись ст.ст.203, 215, 216, 227, 548 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 62, 84, 88, 209, 213, 215, 224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Донецьке регіональне управління», третя особи приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Кобєлєва Яна Олександрівна про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними – задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір № 917-08-МК від 03 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит».

Зобов’язати ОСОБА_4 повернути Відкритому акціонерному товариству «Банк «Фінанси та Кредит» грошові кошти в сумі 450551 (чотириста п’ятдесят тисяч п’ятсот п’ятдесят одна гривен 00 коп.) з розстрочкою платежів на 96 місяців.

Визнати недійсним договір іпотеки нерухомого майна № 917-08-МКЗ від 03 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» і посвідченим нотаріально приватним нотаріусам Кобєлєвою Яною Олександрівною Донецького міського нотаріального округу зареєстрованим в реєстрі за № 2020.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Донецьке регіональне управління» на користь ОСОБА_4 судові витрати: судовий збір в розмірі 8 гривень 50 копійок та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 гривень.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справ, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12473435