Решение Павлоградского межрайонного суда о недействительности пунктов договора с Приватбанком

[ANTIRAID]

справа №2-7454-2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2010 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої – судді Токар Н.В.,

при секретарі – Хоменко Н.Ю.,

за участю позивача – ОСОБА_1,

за участю представника позивача - ОСОБА_2,

за участю представника відповідача – Залізко В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа - Національний банк України про захист прав споживачів та про визнання окремих умов кредитного договору недійними, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив винести рішення, яким визнати недійсним п.4.1, 4.3 Кредитного договору №205078 від 04.06.2007 року, визнати недійсним п. 6.1, 6.2, 6.3 Кредитного договору №205078 від 04.06.2007 року, визнати недійсним Додаток №1 до Кредитного договору №205078 від 0304.06.2007 року у частині щомісячної сплати відсотків та суми до сплати, стягнути з відповідача судові витрати по справі в сумі 37 грн.

В обґрунтування позовної заяви, позивач вказав на те, що 04 червня 2007 року між ним та відповідачем Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк») було укладено Кредитний договір №205078 від 04.06.2007 року. Згідно п.1.1 зазначеного договору, відповідач надав позивачу кредитні кошти у розмірі 20000 доларів США. Відповідно до п.4.1 Кредитного договору №205078 від 0304.06.2007 року Позичальник зобов’язується сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 16 % річних. Кожний місяць в період сплати Позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) відповідно до Додатку №1 Кредитного договору №205078 від 04.06.2007 року, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. Пунктом 4.3 передбачено, що у випадку порушення позичальником зобов’язань із погашення кредиту позичальник зобов’язаний сплатити на користь банку відсотки за користування кредитом у розмірі 32% річних від суми залишку простроченої заборгованості. Згідно п.4.10 Кредитного договору при розрахунку процентів використовується 360 умовних днів. Згідно з п. 6.2 при порушенні позичальником зобов’язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених графіком погашення, а також при порушенні пунктів даного договору, позичальник сплачує за кожен випадок порушення пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який виплачується пеня. Згідно з п. 6.2 при порушенні позичальником зобов’язань, передбачених кредитним договором №205078, позичальник виплачує банку штраф у розмірі 2% від суми отриманого кредиту. Пунктом 6.3 Кредитного договору передбачено, що за видачу кредиту в день підписання даного договору до надання кредиту позичальник самостійно сплачує на рахунок Банку комісію в розмірі 1% від суми кредиту в гривнях по курсу НБУ, що діє в день сплати комісії. Зазначив, що грошовою одиницею України є гривня, таким чином грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземні валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті, відповідно до законодавства, положення, щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні). На здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Проте, ні він, ні відповідач не мають відповідної індивідуальної ліцензії на проведення валютної операції. Крім того, на день укладення Додаткової угоди до Договору про іпотечний кредит, курс іноземної валюти становив 1 долар США = 4,8 грн., а на сьогоднішній день становить 1 долар США = 7,90 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитом, тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку йому необхідно сплачувати, в зв’язку з чим, значно погіршився його фінансовий стан, у зв’язку з чим, позивач вимушений звернутися до суду.

У судовому засіданні позивач, його представник, кожен окремо, підтримали заявлені позовні вимоги, просили позов задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені в позовній заяві.

Представник відповідача Залізко В.С. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що право на здійснення операції в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії, в тому числі і надання кредитів в іноземній валюті, передбачено ст.533 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постановою Національного Банку України від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів НБУ» та іншими нормативними актами, що регулюють діяльність Банків. Зазначив, що посилання позивача на обов’язкове отримання індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, безпідставне, оскільки на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання кредитів в іноземній валюті, тобто операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, а тому вважає, що позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Представник третьої особи – Національного банку України у судове засідання не з’явився, надавши на адресу суду письмову заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Вислухавши позивача, його представника, заперечення представника відповідача, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у зв’язку з наступним.

Як встановлено у судовому засіданні і не заперечувалось сторонами по справі, 04 червня 2007 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк») було укладено Кредитний договір №205078 від 04.06.2007 року (арк.с.8,9).

Відповідно до п.4.1 Кредитного договору №205078 від 0304.06.2007 року Позичальник зобов’язується сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 16 % річних.

Договір підписано уповноваженим представником та скріплено печаткою.

Відповідач по справі повністю виконав умови спірного Кредитного договору №205078 від 04.06.2007 року та надав позивачу ОСОБА_1 кошти у розмірі 20000 доларів США.

Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено Кредитний договір, за яким виникли цивільно-правові відносини.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Як вбачається Кредитного договору №205078 від 04.06.2007 року , Банк зобов’язався надати ОСОБА_1 кредит в iноземнiй валюті /долари США/ (арк.с.8).

Згідно зі ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст.192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених Законом.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в iноземнiй валюті.

Тобто, вiдповiдно до ст.524 ЦК України, допускається лише визначення еквіваленту зобов’язання у iноземнiй валюті, а не сплата нею.

Вiдповiдно до ч.1 ст.533 ЦК України зобов’язання підлягає виконанню у нацiональнiй валюті. Згідно з ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

За приписами ст.35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти i монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Отже, діючим законодавством України встановлено вичерпний перелік випадків, коли зобов’язання між сторонами може бути виражене в iноземнiй валюті та підлягає виконанню в валюті, вiдмiннiй від гривні України; такими випадками є визначення ціни в iноземнiй валюті у зовнiшньоекономiчному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в iноземнiй валюті, а також наявність у конкретного суб’єкта виключного права на проведення розрахунків в iноземнiй валюті у разі отримання вимог, прямо передбачених законодавством.

Таким чином, грошові зобов’язання можуть бути виражені в iноземнiй валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в iноземнiй валюті вiдповiдно до законодавства.

Виходячи з вищевикладеного, наявність у спірному Кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов’язань між позивачем та вiдповiдачем в доларах США суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 ЦК України, оскільки грошові зобов’язання можуть бути виражені в iноземнiй валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в iноземнiй валюті вiдповiдно до законодавства, що у даному випадку місця не має.

Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіційним курсом валюти на дату проведення платежу.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин у валютній сфері.

Відповідно до п.2 ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України, під валютними операціями розуміються операції, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції пов’язанні з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов’язанні з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезення, переказування і пересилання за її межі валютних цінностей.

Надання відповідачем позивачу кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язаннями по Кредитному договору в іноземній валюті та здійснення позивачем виконання своїх обов’язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язаннями по Кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією.

Стаття 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачає, що документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на пiдставi якого банки та фiлiї іноземних банків мають право здійснювати банківську дiяльнiсть є банківською лiцензiєю.

Вiдповiдно до приписів ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та iндивiдуальнi лiцензiї.

Генеральні лiцензiї видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують iндивiдуальної лiцензiї, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Iндивiдуальнi лiцензiї видаються резидентам i нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Пунктами в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю” передбачено, що iндивiдуальної лiцензiї потребують, в тому числі, операції щодо: надання i одержання резидентами кредитів в iноземнiй валюті, якщо терміни i суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Згідно з п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 року №483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року №1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти та території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаються.

Відповідно до п.1.1 Кредитного договору відповідач надав позивачу кредит у сумі 20000 доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, повернення плати за користування та інших умов викладених в договорі.

Відповідно до п.2.1.2 Кредитного договору позивач, шляхом видачі готівки через касу, отримав кошти у розмірі, вказаному у п.1.1 Кредитного договору.

Таким чином, кредит в сумі 20000 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (відсотки) також проводились позивачем в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті (арк.с.71-82).

Крім того, відповідно до ст.2 Постанови Національного Банку України №119 від 26.03.1998 року «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 року №245/2685 (втратила чинність на підставі Постанови Національного Банку України №200 від 30.05.2007 року), використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно-обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках: п.2.1 – на територіях митниць; п.2.2 – на територіях вокзалів, аеропортів та портів; п.2.3 – використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті; п.2.4 – використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США, як засобу платежу за Кредитним договором №205078 від 04.06.2007 року суперечить п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України, Постанові Національного Банку України №119 від 26.03.1998 року.

Наданий відповідачем до матеріалів справи дозвіл №79-1 від 20.04.2007 року Національного банку України, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (арк.с.67).

Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримання індивідуальної ліцензії відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України та не робить укладений Кредитний договір законним.

Крім того, в вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати відповідач, не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти та території України як засобу платежу.

Вичерпний перелік неторговельних операцій в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою Національного Банку України від 10.08.2005 року №281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 року №950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст.8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Наявність у спірному Кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США, як засобу платежу за Кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 ЦК України, ст.3 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України».

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі ст.227 ЦК України є оспорюваним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права, чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до Закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Частини 1,3 та 5 ст.203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою та шостою ст.203 цього Кодексу.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного Кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання недійними п.4.1, 4.3 Кредитного договору №205078 від 04.06.2007 року, п. 6.1, 6.2, 6.3 Кредитного договору №205078 від 04.06.2007 року, Додаток №1 до Кредитного договору №205078 від 0304.06.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений Кредитним договором №205078 від 04.06.2007 року, останній є таким з моменту його вчинення.

Отже, позивач, відповідно до ст.10 ЦПК України, довів за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст.57-59 ЦПК України, зазначені ним обставини.

Таким чином, всі заперечення представника відповідача щодо позовних вимог, спростовуються вищевикладеним.

Відповідно до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача повинно бути стягнено сплачені судові витрати по справі - витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн.

Відповідно до вимог ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави, тому з відповідача повинно бути стягнено в дохід держави судовий збір у сумі 17 грн.

На підставі викладеного, керуючись керуючись ст.99 Конституції України, ст.35 Закону України ,,Про Національний банк України”, ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст.5 Декрету Кабінету Мiнiстрiв України ,,Про систему валютного регулювання i валютного контролю”, п.1.2. Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, ст. ст. 203, 215, 236, 524, 533, 548 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа - Національний банк України про захист прав споживачів та про визнання окремих умов кредитного договору недійними – задовольнити.

Визнати недійсними пункти 4.1, 4.3 Кредитного договору №205078 від 04 червня 2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (раніше Закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк») та ОСОБА_1.

Визнати недійсними пункти 6.1, 6.2, 6.3 Кредитного договору №205078 від 04 червня 2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (раніше Закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк») та ОСОБА_1.

Визнати недійсним Додаток №1 до Кредитного договору №205078 від 04 червня 2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (раніше Закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк») та ОСОБА_1, в частині щомісячної сплати відсотків та суми до сплати.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 37 (тридцять сім) грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь державного бюджету м.Павлограда Дніпропетровської області на р/р 31412537700032 код ЄДРПОУ 24237540 банк ГУДКУ в Дніпропетровській області м.Дніпропетровськ МФО 805012 судовий збір у сумі 17 (сімнадцять) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подачи апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.В. Токар

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13168914

[у.zaporozhskiy]

как Павлоград работает. Молодцы.

уже 4 решение за месяц.

Крім того, відповідно до ст.2 Постанови Національного Банку України №119 від 26.03.1998 року «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 року №245/2685 (втратила чинність на підставі Постанови Національного Банку України №200 від 30.05.2007 року), використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно-обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках: п.2.1 – на територіях митниць; п.2.2 – на територіях вокзалів, аеропортів та портів; п.2.3 – використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті; п.2.4 – використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

Выходит 119 Постановление было четким в рамках закона, что использование валюты, как средства платежа требовало получения инд. лицензии.

[stairtov]

но почему не наказывают за нарушение АВК

в бюджете денег для бабушек нет

и на луспенука не ссылались

Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа - Національний банк України про захист прав споживачів та про визнання окремих умов кредитного договору недійними – задовольнити.