Решение Хозяйственного суда г. Киева о расторжении кредитного договора и прекращения договора ипотеки с Кредитпромбанком

[ANTIRAID]

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2010 р.

№ 4/416

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. –головуючого, Малетича М. М., Могила С.К.,

за участю представника позивача –Лисиці Г.С. дов. б/н від 02.11.2009 року та представника відповідача –Шістки В.О. дов. №148 від 07.04.2010 року,

розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Тагарсан ЛТД" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2009 року у справі господарського суду м. Києва за позовом ТОВ "Тагарсан ЛТД" до ПАТ "Кредитпромбанк" про розірвання кредитного договору та визнання припиненим іпотечного договору,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2009 року ТОВ "Тагарсан ЛТД" звернулося до господарського суду з позовом до ВАТ "Кредитпромбанк" про розірвання з 27 жовтня 2008 року кредитного договору №05/70/2006-КЛТ від 2 листопада 2006 року та визнання припиненим іпотечного договору №05/70/12/2006-КЛТ від 4 грудня 2007 року.

Рішенням господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року позовні вимоги задоволені частково.

Розірвано з моменту набрання чинності рішенням суду кредитний договір №05/70/2006-КЛТ від 2 листопада 2006 року та визнано припиненим іпотечний договір №05/70/12/2006-КЛТ від 4 грудня 2007 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2009 року рішення господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року скасовано та в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Тагарсан ЛТД" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року.

За твердженням заявника, судом апеляційної інстанції порушено положення ст. 539, ч. 2 ст. 651, ст. 653 ЦК України.

Вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги та проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Так, судом встановлено, що 2 листопада 2006 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ТОВ "Тагарсан ЛТД" було укладено кредитний договір № 05/70/2006-КЛТ.

Даним договором визначалась процедура та умови надання відповідачем в майбутньому кредитів позивачу в межах загальної суми 5 000 000 грн., процедура та умови повернення позивачем отриманих кредитів, нарахування та сплата відсотків за отриманими кредитами, а також взаємні права та обов’язки сторін, що виникають при наданні відповідачем кредитів.

Договором від 4 грудня 2007 року № 19 позивач та відповідач внесли зміни до кредитного договору № 05/70/2006-КЛТ від 2 листопада 2006 року.

Вказані зміни стосувалися збільшення розміру надання кредитів в майбутньому до 7 000 000 грн., зменшення відсотку оплати річних з 20,5% до 17,5% річних, залишення кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитами не пізніше 2 листопада 2009 року.

Відповідно до умов кредитного договору, з урахуванням змін, внесених договором від 4 грудня 2007 року № 19, відповідач зобов'язався надати грошовий кредит позивачу у межах загальної суми 7 000 000грн. на умовах, встановлених договором, а позивач зобов’язався повернути кредит і сплатити відсотки.

Пунктом 2.3. договору встановлено, що підставою для надання кредитів є додаткові угоди, що укладаються тільки за взаємною згодою сторін після надання банку письмової заявки позичальника, в якій вказується сума кредиту, конкретна ціль кредитування з посиланням на договір (контракт, угоду, додаток, рахунок-фактуру).

Відповідно до пункту 3.3.1 кредитного договору сторони визначили, що відповідач зобов’язаний надавати позивачу кредити згідно з додатковими угодами в межах суми, передбаченої пунктом 1.1. цього договору, за умови, що сума кредитів буде забезпечена заставою на відповідну суму.

Також встановлено, що згідно умов договору, а саме: п. п. 2.3, 3.1.10 договору, банк має право відмовити в укладанні чергової додаткової угоди, у розумінні п. 2.3. договору, у разі неналежного виконання/невиконання позивачем умов договору та вже укладених в рамках цього договору додаткових угод, в разі неподання позивачем відомостей, що стосуються його фінансового стану, надання банку недостовірної інформації та звітності, погіршення фінансового стану позивача, використання кредитів не за цільовим призначенням, недостатності забезпечення зобов’язань позивача за спірним кредитним договором.

У забезпечення зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем 4 грудня 2007 року було укладено іпотечний договір №05/70/12/2006-КЛТ.

Встановлено, що позивач листом вих. № 211 від 9 жовтня 2008 року звернувся до відповідача з проханням надати кредит у сумі 500 000 грн., обґрунтувавши свою вимогу конкретними цілями, які пов’язані зі статутною діяльністю підприємства.

Листом від 27 жовтня 2008 року відповідач відмовив позивачу у видачі кредиту, посилаючись на відсутність вільних ресурсів, у зв’язку із зниженням активності на вітчизняних ринках, що в цілому торкнулося банківської системи.

Вказана відмова, і стала підставою для звернення з позовом, оскільки, на думку позивача, такі дії відповідача свідчать про порушення останнім умов кредитного договору №05/70/2006-КЛТ від 2 листопада 2006 року.

З оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанцій вбачається, що відмовляючи в позові, суд виходив з того, що за наявними у матеріалах справи доказами немає підстав стверджувати про істотність порушення умов договору відповідачем у розумінні ст. 651 ЦК України, а також з урахуванням того, що у відповідача були підстави, передбачені пунктом 2.3. кредитного договору та частиною 2 ст. 348 ГК України, для тимчасового припинення видачі позивачу кредиту, оскільки позивач на той момент прострочив виконання зобов'язань за кредитним договором.

Також вбачається, що суд апеляційної інстанції не ставить в залежність підстави відмови в наданні кредиту, якими аргументував відмову відповідач, від підстав такої відмови, закріплених сторонами в договорі.

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції Вищий господарський суд України погодитись не може з огляду на їх невідповідність обставинам справи.

Так, як правильно встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи відповідач дійсно допустив порушення умов кредитного договору, відмовивши позивачу у видачі чергового траншу кредиту.

На відміну від суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції дав правильну юридичну оцінку підставам відмови в наданні кредиту, викладених в листі відповідача №5682 від 27 жовтня 2008 року, зокрема, в частині співвідношення підстав відмови, зазначених в листі, з підставами, визначеними сторонами у кредитному договорі.

Водночас, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції, в порушення ст.ст. 38, 43, 65, 84 і 105 ГПК України, належним чином не перевірили доводи позивача на підтвердження обставин, які, за твердженням позивача, вказують на істотність порушення відповідачем умов договору.

Зокрема, відсутні підстави стверджувати, що суди перевірили доводи та заперечення сторін на предмет того, чи дійсно відмова у видачі кредиту негативно вплинула на господарську діяльність позивача.

Крім того, є суперечливими висновки судів щодо належного виконання позивачем умов кредитного договору на момент відмови у наданні чергового траншу кредиту.

З цих підстав передчасними є й висновки судів щодо наявності чи відсутності підстав для припинення договору іпотеки.

За таких обставин судові рішення визнати законними не можна.

З огляду на викладене, оскаржувані судові рішення мають бути скасовані, а справа підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді господарському суду необхідно врахувати наведене, більш ретельно перевірити доводи сторін, встановити дійсні обставини справи і прийняти рішення відповідно до вимог закону.

Постанова Вищого господарського суду України на підставі положень ст. ст. 125, 129 Конституції України, рішення Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11 березня 2010 року та постанови президії Вищого господарського суду України від 30 березня 2010 року касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2009 року та рішення господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року.

Справу передати на новий розгляд в іншому складі суду до господарського суду м. Києва.

Постанова касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Козир

Судді М. Малетич

С. Могил

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9059366

[ANTIRAID]

Справа № 4/416-10/178

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.10

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тагарсан ЛТД»

до Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк»

про розірвання кредитного договору та визнання припиненим іпотечного договору

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Божук Д.А.

Представники:

від позивача: не з’явились

від відповідача: Шістка В.О. (довіреність від 07.04.2010р.)

В судовому засіданні 14 червня 2010 року за згоди представника відповідача було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Справа розглядається судом вдруге.

Позивач звернувся до суду з позовом про:

- розірвання з 27.10.2008 року кредитного договору №05/70/2006-КЛТ, укладеного між ним та відповідачем 02.11.2006 року з наступними змінами до нього відповідно до договору про внесення змін №19 від 04.12.2007 року;

- визнання припиненим іпотечного договору №05/70/12/2006-КЛТ від 04.12.2007 року, який був укладений між позивачем та відповідачем.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем було істотно порушено умови оспорюваного кредитного договору, а саме –відмовлено у наданні кредиту. Позивач вказує, що оскільки оспорюваний кредитний договір має бути розірваний, то має бути припинений і договір іпотеки №05/70/12/2006-КЛТ від 04.12.2007р.

Відповідач надав відзив на позов, проти позовних вимог заперечує, мотивуючи це тим, що позивачем також порушувались взяті на себе зобов’язання за оспорюваний договором.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року позовні вимоги задоволені частково. Розірвано з моменту набрання чинності рішенням суду кредитний договір № 05/70/2006-КЛТ від 2 листопада 2006 року та визнано припиненим іпотечний договір № 05/70/12/2006-КЛТ від 4 грудня 2007 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2009 року рішення Господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року скасовано та в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.04.2010 року у справі № 4/416 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тагарсан ЛТД» задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2009 року та рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2009 року скасовано, справу передано на новий розгляд.

Згідно резолюції справу було передано для розгляду судді Коткову О.В.

Ухвалою суду від 21.05.2010р. справу було прийнято до провадження та присвоєно №4/416-10/178.

Розглянувши документи і матеріали, подані учасниками процесу, заслухавши пояснення представника відповідача та з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

2 листопада 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тагарсан-ЛТД»був укладений кредитний договір №05/70/2006-КЛТ.

Відповідно до п 1.1 кредитного договору встановлювалась процедура та умови надання відповідачем в майбутньому кредитів позивачу в межах загальної суми 5 000 000, 00 грн., процедура та умови повернення позивачем отриманих кредитів, нарахування та сплата відсотків за отриманими кредитами, а також взаємні права та обов’язки сторін, що виникають при наданні відповідачем кредитів.

04.12.2007р. між сторонами було укладено Договір №19 про внесення змін до кредитного договору №05/70/2006-КЛТ від 02.11.2006 року, яким було збільшено розмір надання кредитів в майбутньому до 7 000 000, 00 грн., зменшено відсоток оплати річних з 20,5% на 17,5% річних, залишено кінцевий термін погашення заборгованості за кредитами не пізніше 02.11.2009 року.

Позивач мотивує свої позовні вимоги, тим, що всупереч умовам договору відповідач відмовив йому у видачі кредиту, посилаючись на відсутність вільних ресурсів, у зв’язку із зниженням активності на вітчизняних фінансових ринках, що в цілому торкнулося банківської системи.

За кредитним договором №05/70/2006-КЛТ від 02.11.2006 року з наступними змінами до нього відповідно до договору про внесення змін № 19 від 04.12.2007 року Відкрите акціонерне товариство «Кредитпромбанк»(відповідач) зобов'язалось надати грошові кошти (кредит) Товариству з обмеженою відповідальністю «Тагарсан ЛТД»(позивач) в межах загальної суми 7 000 000, 00 (сім мільйонів) гривень на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язався повернути кредит і сплатити відсотки.

Основним забезпеченням повернення кредитів, сплати процентів та пені за вказаним кредитним договором є нерухоме майно згідно з іпотечним договором №05/70/12/2006-КЛТ від 04.12.2007 року, яке належить на праві власності позивачу.

Відповідно до п. 2.3 кредитного договору №05/70/2006-КЛТ від 02.11.2006 року, підставою для надання кредитів є додаткові угоди, що укладаються тільки за взаємною згодою сторін після надання відповідачу письмової заявки позивача, в якій вказується сума кредиту, конкретна ціль кредитування з посиланням на договір.

Листом вих. №211 від 09.10.2008 року позивач звернувся до відповідача з проханням надати кредит у сумі 500 000, 00 грн., обґрунтувавши свою вимогу конкретними цілями, які пов’язані зі статутною діяльністю підприємства.

Листом вих. № 307 від 21.10.2008 року позивач звернувся до відповідача за роз’ясненнями з приводу можливостей відкриття чергових траншів у межах кредитного ліміту, встановленого кредитним договором. Також в зазначеному листі позивач просив зазначити терміни надання траншів, посилаючись на те, що невизначеність у даному питанні призведе до погіршення економічної ситуації на підприємстві, зупиненні господарської діяльності, поставить під загрозу виконання господарських та інших фінансових зобов’язань.

27.10.2008 року відповідач відмовив позивачу у видачі кредиту, посилаючись на відсутність вільних ресурсів, у зв’язку із зниженням активності на вітчизняних ринках, що в цілому торкнулося банківської системи (лист вих. № 5682 від 27.10.2008р.).

Така відмова розцінюється судом, як така, що суперечить умовам договору та чинному законодавству.

Так, відповідно до п. 3.1.10 договору, відповідач має право відмовити в укладанні додаткових угод на умовах, передбачених абзацом 2 п. 2.3 договору.

Таким чином, сторони в п. 2.3 договору погодили виключний перелік підстав відмови у наданні кредиту, а саме: відповідача має право відмовити в укладанні чергової додаткової угоди у разі неналежного виконання/невиконання позивачем умов даного договору та вже укладених в рамках цього договору додаткових угод; в разі неподання позивачем відомостей, що стосуються фінансового стану; надання відповідачу недостовірної інформації та звітності; погіршення фінансового стану позивача; використання кредитів не за цільовим призначенням; недостатності забезпечення зобов’язань позивача за кредитним договором.

Договір кредитування є двостороннім, права і обов'язки є і в однієї, і в іншої сторони. Отже, в частині, яка стосується надання грошових коштів, відповідач виступає боржником перед позивачем.

Відповідно до зазначеного, відповідач порушив своє зобов’язання перед позивачем відмовивши йому у наданні кредиту, з підстав не передбачених умовами договору.

Посилання відповідача у письмовому відзиві на те, що він мав право відмовити позивачу у видачі кредитних коштів на підставі ст. 1056 Цивільного кодексу України суд вважає необґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056 Цивільного кодексу України, кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.

В матеріалах справи міститься довідка Дніпропетровської філії ВАТ «Кредитпромбанк»№3741 від 09.07.2009 року, з якої вбачається, що позивач прострочив сплату процентів за користування кредитними коштами на три дні з 28.10.2008 р. по 30.10.2008 р. в розмірі 161, 20 грн.

Виходячи з зазначеного, заборгованість позивача перед відповідачем в сумі 161,20 грн. пені виникла 28.10.2008р., а у видачі кредиту відповідач відмовив позивачу 27.10.2008р.

Зазначене прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами на три дні не може бути тією обставиною, яка явно свідчить про те, що наданий позивачу кредит не буде повернений.

Судом також враховується, що прострочення сплати пені, нарахованої відповідачем в період з 28.10.2008 року по 30.10.2008 року мало місце, однак на момент звернення позивача до ВАТ «Кредитпромбанк»з проханням надати кредит у сумі 500 000,00 грн. відповідач у своєму листі вих. № 5682 від 27.10.2008 року не обґрунтовував відмову у надані кредиту саме неналежним виконанням позивачем умов договору, а відмовив з підстав відсутності вільних ресурсів, в зв’язку із зниженням активності на вітчизняних фінансових ринках. Крім того, суд звертає увагу на неспіврозмірність розміру невиконання зобов’язань позивачем (161,20 грн.) та відповідачем (500 000, 00 грн.).

Згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідачем не було надано суду доказів того, що відносно позивача порушено процедуру визнання банкрутом, а також не доведенні обставини, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.

Частиною 2 статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про порушення відповідачем істотних умов кредитного договору, в зв’язку з чим позивач не отримав кредит на який розраховував при укладенні даного договору.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Порушення відповідачем умов кредитного договору шляхом відмови позивачу у видачі чергового траншу кредиту підтверджується і постановою Вищого господарського суду України від 14.04.2010р. у даній справі.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги в частині розірвання кредитного договору №05/70/2006-КЛТ від 02.11.2006 року належним чином доведені та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Згідно із положеннями ст. 17 Закону України «Про іпотеку»(в редакції чинній на момент існування відповідних правовідносин), іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання.

Вимога позивача щодо розірвання кредитного договору №05/70/2006-КЛТ від 02.11.2006 року з 27.10.2008 року з посиланнями на ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України є необґрунтованою виходячи з наступного:

Положеннями ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України визначено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України визначено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Виходячи з вищенаведених законодавчих положень, суд вважає, що укладений кредитний договір між позивачем та відповідачем буде розірваним з моменту набрання чинності рішенням суду у даній справі.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково, з урахуванням положень цивільного законодавства щодо моменту припинення зобов’язання.

Витрати по оплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Розірвати кредитний договір №05/70/2006-КЛТ від 02.11.2006 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк»(ідентифікаційний код 21666051, адреса: 01014, м. Київ, бульвар Дружби Народів 38) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тагарсан ЛТД»(ідентифікаційний код 21886580, адреса: 50086, м. Кривий ріг, пр. Гагаріна 57).

Визнати припиненим іпотечний договір №05/70/12/2006-КЛТ від 04.12.2007 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк»(ідентифікаційний код 21666051, адреса: 01014, м. Київ, бульвар Дружби Народів 38) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тагарсан ЛТД»(ідентифікаційний код 21886580, адреса: 50086, м. Кривий ріг, пр. Гагаріна 57).

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» (ідентифікаційний код 21666051, адреса: 01014, м. Київ, бульвар Дружби Народів 38) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тагарсан ЛТД»(ідентифікаційний код 21886580, адреса: 50086, м. Кривий ріг, пр. Гагаріна 57) державне мито у сумі 170,00 грн. (сто сімдесят гривень) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 312,50 грн. (триста дванадцять гривень 50 копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя О.В. Котков

Дата підписання повного тексту рішення 30.06.2010р.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10205864

[у.zaporozhskiy]

Судом також враховується, що прострочення сплати пені, нарахованої відповідачем в період з 28.10.2008 року по 30.10.2008 року мало місце, однак на момент звернення позивача до ВАТ «Кредитпромбанк»з проханням надати кредит у сумі 500 000,00 грн. відповідач у своєму листі вих. № 5682 від 27.10.2008 року не обґрунтовував відмову у надані кредиту саме неналежним виконанням позивачем умов договору, а відмовив з підстав відсутності вільних ресурсів, в зв’язку із зниженням активності на вітчизняних фінансових ринках. Крім того, суд звертає увагу на неспіврозмірність розміру невиконання зобов’язань позивачем (161,20 грн.) та відповідачем (500 000, 00 грн.).

ХОРОШЕЕ решение по расторжению с мотивировкой в чем было существенное нарушение договора со стороны банка.

и почему правоотношения прекращаются с момента вступления в силу решения суда.