Решения 3-х инстанций о признании незаконным повышения процентной ставки Приватбанком

[ANTIRAID]

Справа № 2 – 2112 / 2009 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2009 року Смілянський міськрайсуд Черкаської області в складі :

головуючої судді Зайончковської І.А.

при секретарі Павлику В.Ю.

з участю адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла справу за позовом ОСОБА_2 до ЗАТ КБ „ПриватБанк” про захист прав споживача,

в с т а н о в и в :

20 березня 2006 року між сторонами був укладений кредитний договір № СSS0AU00100026, за яким банк видав споживчий кредит на придбання автомобіля в загальній сумі 40000 грн., в тому числі в сумі 13867 грн. на сплату щорічних страхових платежів, на строк до 20 березня 2013 року зі сплатою щомісячних відсотків у розмірі 1,25 % на суму залишку заборгованості (15 % річних), сплати винагороди за кредит в розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісячно в період сплати.

Листом від 6 січня 2009 року, який позивач отримав 15 січня 2009 року, йому було повідомлено, що з 1 лютого 2009 року відсоткова ставка за кредитним договором буде становити 26,4 %.

Позивач просить визнати підвищення відсоткової ставки відповідачем в односторонньому порядку недійсним, стягнути нанесену матеріальну шкоду, що полягає у зайво сплачених коштах, моральну шкоду за неправомірні дії банку по відношенню до нього в сумі 15000 грн., а також витрати по справі. На підтримку своїх вимог позивач та його представник посилались на те, що ЦК України, як і ЗУ „Про банки та банківську діяльність”, забороняє банкам в односторонньому порядку підвищувати відсоткову ставку і дія цієї норми повинна поширюватися і на його договір, так як зміни в законодавстві передбачають застосування цих норм не для договорів, що будуть укладені після набрання ними чинності, а і для тих, що вже укладені. Дії відповідача не відповідають вимогам закону, оскільки істотні умови договору можуть бути змінені лише за письмовою згодою обох сторін. Направлений йому лист про зміну відсоткової ставки також не є належно оформленим документом, оскільки повідомлення він повинен був отримати протягом 7 днів з дня її підвищення. При підвищенні відсоткової ставки банк повинен надати клієнту обґрунтування причин та умов підвищення і розрахунок розміру нової ставки. Також незаконним підняттям відсоткової ставки за договором порушені його права та заподіяна матеріальна та моральна шкода, оскільки він належним чином виконував умови договору, своєчасно проводив виплати за кредитом та відсотками, вимушений був проводити виплати в новому розмірі з метою недопущення нарахування штрафних санкцій за невиконання умов договору. Всі вказані обставини негативно впливають на бюджет його сім’ї, так як він є пенсіонером МВС України, та як наслідок на його самопочуття і вимагають додаткових зусиль по організації свого життя протягом тривалого часу, так як це вже 3-тя судова справа з відповідачем за час дії його договору кредиту.

Представник відповідача позов не визнав повністю, посилаючись на те, що кредитний договір передбачає підвищення банком в односторонньому порядку відсоткової ставки, про що було відомо позивачу при його підписанні, в тому числі ним був визначений і механізм такого підвищення шляхом направлення відповідного повідомлення. Зміни в ЦК України були внесені у 2009 році коли договір вже діяв, а також моментом внесення змін до договору є фактично день його підписання, оскільки умова про одностороннє підвищення відсоткової ставки була вже на той час зазначена в договорі. Зворотна сила закону в часі допускається в разі настання відповідальності особи, а в даному випадку мова йде про виконання стороною умов договору. Крім того зміна відсоткової ставки проведена відповідно до вимог законодавства та на підставі наказу голови правління, погодженого з усіма членами правління, в зв'язку з економічною кризою в державі, різким підвищенням курсу долару США, яке мало суттєвий вплив на кредитні ресурси банку, що підтверджується письмовими доказами по справі, в тому числі підвищенням НБУ відсоткових ставок про кредитам та депозитам і облікової ставки для банків. Також відповідно до ст. 47 ЗУ „Про банки та банківську діяльність” вони мають право самостійно встановлювати процентні ставки та комісійну винагороду за свої операції, а тому не повинні надавати ніяких розрахунків з цього приводу. Також представник відповідача не визнав вимог щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди, оскільки кредит не погашено, а тому не може йти мова про зайво сплачені кошти, в той час же договором зазначено про вирішення спірних питань в судовому порядку, що не дає права на стягнення моральної шкоди з підстав необхідності звернення до суду за захистом прав. Крім того представник відповідача просив при вирішенні питання про стягнення витрат на правову допомогу врахувати кількість судових засідань та їх тривалість.

Заслухавши позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що даний кредитний договір у п. 2.3.1 дійсно передбачав збільшення в односторонньому порядку розміру процентної ставки за користування кредитом при зміні кон’юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, про що було відомо позивачу в момент підписання договору. Проте Законом України від 12 грудня 2008 року, який набрав чинності з 9 січня 2009 року, були внесені відповідні зміни в ЦК України та ст. 55 ЗУ „Про банки та банківську діяльність” згідно яких: ст. 1056-1 ЦК України – встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку та умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, ст. 55 ЗУ - банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу, за винятком випадків, встановлених законом.

В листі банку на адресу позивача зазначено про збільшення відсоткової ставки з 1 лютого 2009 року та що про розмір щомісячного платежу він може дізнатися у Смілянському відділенні „ПриватБанку”. Таким чином зміни в договорі фактично повинні були настати 1 лютого 2009 року, тобто після внесення змін до законодавства, яке передбачає заборону таких дій, а тому вони вчинені бути не могли. Крім того ст. 55 ЗУ України „Про банки та банківську діяльність” забороняє змінювати умови вже укладених договорів, а не тих що будуть укладені в майбутньому, оскільки умова щодо збільшення відсоткової ставки банком в односторонньому порядку ст. 1056-1 ЦК України визнана нікчемною, а тому не має сенсу її вносити до договорів, що будуть укладатися в майбутньому, так як в ньому не можуть бути зазначені умови, що прямо суперечать закону. Таким чином сам п. 2.3.1. оспорюваного договору на даний час не відповідає вимогам закону і є нікчемним.

На підтримку своїх заперечень на позов представник відповідача посилався також на ст. 47 ЗУ „Про банки та банківську діяльність”, за якою комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях та ст. 651 ЦК України, що фактично передбачає право сторони на односторонню зміну умов договору при наявності такої умови договору. Пунктом 2.3.1 дійсно передбачено право в односторонньому порядку збільшувати відсоткову ставку при відповідних обставинах і за визначеним механізмом. Разом з тим вказана умова договору являється істотною та суттєво впливає на нього, оскільки стосується грошових коштів та платоспроможності позичальника, а також його волі на укладення договору на таких умовах. Стаття 654 ЦК України передбачає також, що зміна або розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що й договір, якщо інше не встановлено договором або законом. В судовому засіданні встановлено, що протягом дії договору позивач своєчасно вносив всі передбачені платежі і добросовісно виконував взяті на себе зобов’язання, оскільки при укладанні договору достовірно знав про свій матеріальний стан та розмір щомісячних платежів. Хоча оспорюваний договір є договором приєднання, за яким позичальник не міг вносити до нього будь-які зміни при укладенні, проте йому було відомо про розмір щомісячних платежів та про свою фінансову можливість їх сплачувати, що впливало на прийняття рішення щодо укладення угоди. Отримавши листа з зазначенням про підвищення в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитом, він направив лист до відповідача про свою незгоду з цим, не погодившись тим самим з новими умовами договору, що суттєво погіршували його права, про що йому не було відомо на момент отримання кредиту, так як п.2.3.1 не зазначав ні розміру, ні розрахунку суми, на яку підвищаться щомісячні платежі. Тим більше, що зміна відсоткової ставки суттєво вплине на загальну суму коштів, які позивач повинен буде сплатити банку протягом ще 3 років.

Крім того ст. 11 ЗУ „Про захист прав споживачів” передбачає, що споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші елементи кредиту, що не були зазначені у договорі, а договір від 20 березня 2006 року не містить визначення розміру, на який може бути підвищено відсоткову ставку, що фактично позбавляє позивача можливості визначитися з наміром щодо укладення угоди на таких умовах.

Вказана стаття ЗУ „Про захист прав споживачів” також визначає, що у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від облікової ставки НБУ або в інших випадках. Також п.п.3.4, 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10 травня 2007 року передбачено, що банки зобов’язані в кредитному договорі зазначити правило за яким змінюється процентна ставка та кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках, та банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку, але банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однією із сторін (зміна кредитної політики банку). Таким чином банки повинні вказати в договорі правило зміни процентної ставки і така зміна допускається лише в разі настання події, що має безпосередній вплив на кредитні ресурси банку. Судом не встановлено події, яка б вливала на даний конкретний кредитний договір, по якому кошти були видані практично за 2 роки до прийняття банком одностороннього рішення про зміну процентної ставки. Крім того вказана ст. 11 ЗУ „Про захист прав споживачів” передбачає, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Як встановлено судом нова відсоткова ставка визначена у розмірі 26,4 %, тобто збільшена практично на 76%, що відповідно потягне збільшення санкцій за невиконання нових умов договору, так як пеня в цьому випадку змінюється відповідно до зміни відсоткової ставки по кредиту.

Згідно до ст. 53 ЗУ „Про банки та банківську діяльність” банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку. Проте вказана норма не може бути доказом права банку на підвищення відсоткової ставки, оскільки дана стаття має назву „Забезпечення конкуренції у банківській системі” та направлена на недопущення обмеження конкуренції та монополізації умов надання банківських послуг, а не є підставою для зміни умов конкретного договору через економічну кризу в цілому. Крім того відповідачем не надано доказів того, що відсоткова ставка за даним оспорюваним договором є нижчою від собівартості банківських послуг в цьому банку.

Суд також вважає обґрунтованим посилання позивача та його представника на те, що кредит отриманий у національній валюті, а тому не можуть прийматися до уваги як підстава зміни ставки зміна курсу долара США на валютному ринку. Також представник відповідача посилався лише на загальні обставини в країні та у банківській сфері, що впливають на даний конкретний кредит. Проте його надано було в інших умовах, при інших рівнях облікової ставки НБУ, процентної ставки за кредитами та депозитами, витрати банком були понесені на видачу кредиту також у 2006 році і на даний час позичальник лише відшкодовує ц витрати, які не змінились.

Таким чином підвищення в односторонньому порядку відсоткової ставки по кредиту відповідачем не відповідає нормам діючого законодавства, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 4 п.5) ЗУ „Про захист прав споживачів” споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством. Стаття 22 цього ж ЗУ лише передбачає право на відшкодування моральної шкоди, не конкретизуючи підстав такого відшкодування. Таким чином, відповідно до вказаного ЗУ матеріальна та моральна шкода підлягає відшкодуванню лише в разі заподіяння шкоди життю та здоров’ю небезпечною продукцією, а тому дані вимоги позивача задоволенню не підлягають, з врахуванням також і того, що вони полягали лише в поверненні коштів, а не їх зарахуванні на погашення кредиту, і суд не може вийти за межі позовних вимог, та зауваження представника відповідача на те, що кредит не погашено, а тому не може йти мова про зайво сплачені суми.

В зв'язку з задоволенням позову з відповідача підлягають стягненню витрати по справі у вигляді судового збору та за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Відповідно до Постанови КМУ № 590 від 27 квітня 2006 року „Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави” в разі компенсації витрат на правову допомогу іншою стороною, її граничний розмір не повинен перевищувати 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи. З врахуванням об’єму позовної заяви, кількості та тривалості судових засідань, в тому числі в апеляційній інстанції, суд вважає необхідним відшкодувати витрати на надання правової допомоги в сумі 1500 грн.

На підставі ст. ст. 5, 215, 651, 654, 1054, 10561 ЦК України, ст.ст. 47, 53, 55 ЗУ „Про банки та банківську діяльність”, ст. ст. 4, 11, 22 ЗУ "Про захист прав споживачів", ст. 58 Конституції України, керуючись ст. ст. 10, 59, 60, 213, 215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

Визнати недійсним підняття в односторонньому порядку ЗАТ КБ „ПриватБанк” відсоткової ставки з 15 % річних до 26,4 % за кредитним договором № СSS0AU00100026 від 20 березня 2006 року між ним та ОСОБА_2.

Стягнути з ЗАТ КБ „Приватбанк” на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 68 грн., витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. та за надання правової допомоги в сумі 1500 грн.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через Смілянський міськрайсуд шляхом подачі в 10 денний строк з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження та поданням протягом 20 днів після подання такої заяви – апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана і в 10 денний строк з дня проголошення рішення без попереднього подання заяви про його оскарження.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі його оскарження – після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване

Головуюча :

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7544885

[ANTIRAID]

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-555/2010

Головуючий по 1 інстанції Зайончковська І.А.

Категорія: 19, 27

Доповідач в апеляційній інстанції Скіць М.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого Ювшина В.І,

суддів Сіренка Ю.В., Скіця М.І.,

при секретарі Пономаренко Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_6 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, -

в с т а н о в и л а :

В липні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача, посилаючись на те, що 20 березня 2006 року між сторонами був укладений кредитний договір № CSS0AU00100026, за яким Банк видав йому споживчий кредит на придбання автомобіля в загальній сумі 40 000 грн., в тому числі в сумі 13 867 грн. на сплату щорічних страхових платежів, на строк до 20 березня 2013 року із сплатою щомісячних відсотків у розмірі 1,25 % на суму залишку заборгованості (15 % річних), сплати винагороди за кредит в розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісячно в період сплати.

Листом від 6 січня 2009 року, який позивач отримав 15 січня 2009 року, йому було повідомлено, що з 1 лютого 2009 року відсоткова ставка за кредитним договором буде становити 26,4 %.

Просив визнати підвищення відсоткової ставки Банком в односторонньому порядку недійсним, стягнути нанесену матеріальну шкоду, що полягає у зайво сплачених коштах, моральну шкоду за неправомірні дії Банку по відношенню до нього в сумі 15 000 грн., а також витрати по справі.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 грудня 2009 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним підняття в односторонньому порядку ЗАТ КБ «ПриватБанк» відсоткової ставки з 15 % річних до 26,4 % за кредитним договором № CSS0AU00100026 від 20 березня 2006 року між Банком та ОСОБА_6

Стягнуто з ЗАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_6 судовий збір в сумі 68 грн., витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. та за надання правової допомоги в сумі 1 500 грн.

В апеляційній скарзі ЗАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення міськрайсуду скасувати, як ухвалене з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_6 також подав апеляційну скаргу в якій просить рішення міськрайонного суду змінити в частині відшкодування матеріальної і моральної шкоди та задовольнити його вимоги стягнувши з Банку на його користь на відшкодування матеріальної шкоди 3251 гривню 21 копійку і на відшкодування моральної шкоди 15 000 гривень.

Судова колегія заслухавши пояснення сторін, що з’явилися, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України та роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.2 постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ухвалене судом першої інстанції рішення по суті спору зазначеним вимогам відповідає.

Так, відповідно до статей 8, 213, 215 ЦПК умовами обґрунтованості рішення є повне з'ясування обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, та відповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи.

Ухвалюючи рішення про визнання недійсним підвищення Банком в односторонньому порядку відсоткової ставки з 15.12 % річних до 26.4 % річних за кредитним договором суд зазначив, що чинним законодавством, введеним в дію з 10 січня 2009 року заборонено в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами і відповідно умова кредитного договору про право банку змінювати в односторонньому порядку розмір відсотків є нікчемною.

З матеріалів справи та пояснень сторін в суді першої та апеляційної інстанцій вбачається, що 20 березня 2006 року між позивачем та Банком було укладено кредитний договір № CSS0AU00100026 (а. с. 8-9) (далі по тексту Кредитний договір).

Відповідно до пп. 1.1 Кредитного Договору Банк зобов'язується надати "Позичальникові" кредитні кошти шляхом: перерахування коштів на відкритий у ЗОД АППБ «Аваль» поточний рахунок «Черкаси – Авто» на строк з 20.03.2006 р. по 20.03.2013 р. включно, у вигляді не поновлювальної лінії (далі - "Кредит") у розмірі 40 000 грн. на наступні цілі: купівля автомобіля, а також у розмірі 13867,00 грн. на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пп. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, а також винагороди за надання фінансового інструменту і комісії за дострокове погашення кредиту.

Відповідно до пп. 2.3.1 п. 2.3 Кредитного Договору - Банк має право збільшувати розмір процентної ставки за користування Кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання даного Договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ) за згодою позичальника .

Відповідно до листа від 06.01.2009 року, за підписом Голови правління ОСОБА_8 Дубілєт вбачається, що Банк повідомив позивача про збільшення розміру відсоткової ставки за Кредитним Договором до 26.4 % на рік (а. с.10), при цьому відповідач в своєму листі посилається на те, що відповідно до умов укладеного між позивачем та Банком Кредитного Договору та у зв'язку із подорожчанням грошових ресурсів на світовому та українському фінансових ринках та підвищення облікової ставки НБУ, з метою виконання зобов»язань перед своїми вкладниками Банк змушений підняти відсоткову ставку.

Вимога Банку зводилась до того, що необхідно погасити тіло у розмірі 15 000.00 грн., щоб зберегти відсоткову ставку на поточному рівні 15.00 % річних. Конкретної причини зміни процентної ставки банком не зазначено.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, а апеляційні скарги вважає необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Стаття 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 N 2121-III передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законодавством.

Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільні в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 N 168 (далі - Правила).

Слід зазначити, що Правила прийняті з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації.

Пунктом 3.5 Правил встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.

Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Зміни до кредитних договорів допускаються лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 651 ЦК України).

Також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором (стаття 652 ЦК України).

Відповідно до пункту 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів", крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Листом від 28.10.2008 року N 18-311/3496-14715 Національний банк України звернув увагу банків на випадки, за яких можливе внесення змін до діючих кредитних договорів в частині вартості кредиту. Зокрема, зміна процентної ставки за кредитом (у тому числі зміна облікової ставки Національним банком України) має бути адекватною тим подіям, які мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін, з підстав передбачених ст. 308 ЦПК України.

До того ж, слід зазначити, що набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку". Відповідно до змін, які внесені цим Законом до ЦК України (стаття 10561 ЦК України) та Закону про банки (частина четверта статті 55 цього Закону), банкам заборонено, зокрема, збільшувати процентну ставку за користування кредитом в односторонньому порядку.

Також колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_6 про стягнення з Банку на його користь матеріальної і моральної шкоди не ґрунтуються на матеріалах справи, так як дані обставини повинні бути доведеними за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57 – 59 ЦПК України наведені ним обставини, враховуючи, що законом не передбачено відшкодування моральної шкоди в даних правовідносинах які ґрунтуються на договорі.

Зважаючи на встановлені обставини та положення законодавства, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, а також підстав для задоволення апеляційних скарг, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, враховуючи, що повідомлення про підвищення відсоткової ставки за кредитним договором позивачу було відправлено банком в переддень вступу в силу Закону про заборону збільшувати процентну ставку за користування кредитом в односторонньому порядку і відповідно до законодавства про захист прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач .

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати,

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» і ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий /підпис/

Судді /підписи/

Згідно з оригіналом

Суддя М.І. Скіць

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8622833

[ANTIRAID]

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 грудня 2010 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є.,

Луспеника Д.Д., Лященко Н.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання дій банку щодо підвищення процентної ставки за кредитним договором неправомірними, стягнення зайво сплачених сум і відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 20 березня 2006 року уклав із ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір, за яким отримав споживчий кредит у розмірі 40 тис. грн. на придбання автомобіля та сплати страхових платежів на строк до 20 березня 2013 року зі сплатою 15 % річних. Листом від 6 січня 2009 року, якого він отримав 15 січня того ж року, ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило його, що з 1 лютого 2009 року процентна ставка за кредитом підвищена до 26,4 %.

Позивач просив визнати такі дії ПАТ КБ «ПриватБанк» неправомірними, вважаючи, що підвищення процентної ставки за кредитом у односторонньому порядку є незаконним, порушує положення ст. 1056-1 ЦК України та в повідомленні банку відсутні конкретні причини зміни цієї ставки й не наведено істотності обставин, які вплинули на необхідність зміни умов договору та підвищення процентної ставки. Крім того, ОСОБА_3 просив стягнути з банку на його користь зайво сплачені суми й відшкодувати завдану йому моральну шкоду в розмірі 15 тис. грн.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2009 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково: визнано недійсним підвищення ПАТ КБ «ПриватБанк» в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором між сторонами, розподілено судові витрати, у іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ПАТ КБ «ПриватБанк», підвищуючи процентну ставку за споживчим кредитом, не навів достатньо обґрунтованих істотних підстав, не залежних від волі сторін договору, а посилання на зміну (коливання) курсу долара США до гривні є безпідставним, оскільки кредит виданий у національній валюті. Крім того, суд указав, що з 9 січня 2009 року набрала чинності ст. 1056-1 ЦК України, яка забороняє збільшувати розмір процентів в односторонньому порядку, яку відповідач запровадив з 1 лютого 2009 року.

Висновки судів, що стосуються відсутності істотних обставин і підстав для підвищення процентної ставки за кредитом відповідають обставинам справи, належним чином оціненим доказам, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Зокрема, дії кредитора щодо підвищення процентної ставки підлягають оцінці в кожному конкретному випадку в контексті положення ст. 652 ЦК України й Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, згідно з якими банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, незалежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку та банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом в зв’язку з волевиявленням однієї зі сторін. Тобто зміна процентної ставки можлива лише в разі істотної зміни обставин, проте не кожна обставина, передбачена договором, може вважатися такою, оскільки сама по собі істотність передбачає зміну обставин настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Правильно встановивши фактичні обставини справи, давши поданим сторонами доказам правову оцінку згідно зі ст. ст. 58, 59, 212 ЦПК України, суди правильно дійшли висновку, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не довів істотність передумов для одностороннього підвищення процентної ставки за споживчим кредитом.

Разом з тим колегія суддів не може погодитись із висновком судів про порушення ПАТ КБ «ПриватБанк» вимог ст. 1056-1 ЦК України, яка набрала чинності з 9 січня 2009 року.

Суди не врахували, що згідно із ч. 3 ст. 653 ЦК України в разі зміни договору зобов’язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст. ст. 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови підвищення процентної ставки, то вони мають виконуватись і вважаються такими, що момент досягнення домовленості настав.

Отже, укладаючи 20 березня 2006 року кредитний договір, ОСОБА_3 погодився з правом банку підвищити за певних умов процентну ставку й таким чином умови договору були визначені (п. 2.3.1). ПАТ КБ «ПриватБанк» прийняв рішення про підвищення цієї ставки 6 січня 2009 року до прийняття нового закону, який набрав чинності з 9 січня 2009 року. При цьому позивач не посилався на зловживання банком своїм правом із метою завдання йому шкоди й ці обставини не доводив (ст. 13 ЦК України). Те, що позивач отримав таке повідомлення після набрання чинності новим законом, то це є лише механізмом виконання цієї домовленості.

Така помилка суду не призвела до неправильного вирішення справи й не може бути підставою для скасування правильного по суті та справедливого рішення (ч. 2 ст. 337 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2010 року залишити без змін, виключивши посилання суду на порушення вимог ст. 1056-1 ЦК України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.В. Патрюк

Судді: В.І. Гуменюк

Т.Є. Жайворонок

Д.Д. Луспеник

Н.П. Лященко

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12817390