Определение ВСУ, мировое соглашение между банком и заемщиком основание для отказа банку во взыскании

[у.zaporozhskiy]

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2008 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

Яреми А.Г.,

Суддів:

Мазурка В.А.,

Охрімчук Л.І.,

Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення коштів за невиконання договору застави за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 30 листопада 2006 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2005 року закрите акціонерне товариство комерційний банк (далі - ЗАТ КБ) ”ПриватБанк” звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 25 квітня 2002 року між позивачем та СТОВ ім. Шевченка, директором якого є відповідач, було укладено кредитний договір № 124 зв/02, за умовами якого товариству було відкрито кредитну лінію із загальним лімітом 50 000 грн. на строк до 23 січня 2003 року зі сплатою 29 % річних. Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов'язання СТОВ ім. Шевченка по отриманому кредиту, сторони уклали між собою договір застави належного відповідачу транспортного засобу Audi-100, посвідчений приватним нотаріусом Звенигородського нотаріального округу 21 травня 2002 року.

У листопаді 2002 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу було вчинено виконавчий напис, за яким пропонувалося звернути стягнення на автомобіль Audi-100, який був предметом вказаного договору застави.

У 2002 році відповідач, не дотримуючись взятих на себе зобов'язань за договором застави, з метою приховування майна та позбавлення позивача права на звернення стягнення на заставлене майно, відчужив своїй матері автомобіль, який був предметом договору застави. Рішенням Звенигородського районного суду від 21 січня 2005 року договір купівлі-продажу зазначеного автомобіля визнано недійсним, а сторони договору повернуто в первісний стан.

У зв'язку з наведеним та невиконанням умов договору застави, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 37 400 грн., штрафні санкції в розмірі 3 851 грн., а всього 41 251 грн.

У процесі розгляду справи позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 35 480 грн. 63 коп.

Рішенням Звенигородського районного суду від 27 вересня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 30 листопада 2006 року зазначене рішення суду скасовано, ухвалено нове, яким позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь ЗАТ КБ ”ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором в розмірі 35 480 грн. 63 коп. та судові витрати.

У обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1. посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позов ЗАТ КБ ”ПриватБанк”, апеляційний суд виходив з того, що відповідач борг за кредитним договором банку не сплатив, умови договору застави не виконав, а районний суд безпідставно послався на ухвалу суду про затвердження мирової угоди по договору поруки, оскільки в ній не має ніяких даних про погашення відповідачем перед банком заборгованості за кредитним договором.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Апеляційний суд, посилаючись на відсутність в ухвалі про затвердження мирової угоди будь-яких даних про сплату відповідачем боргу за кредитним договором, в порушення вимог ст. 213 ЦПК України, не дослідив матеріали справи за позовом ЗАТ КБ ”ПриватБанк” до ОСОБА_1. про стягнення заборгованості за кредитним договором у відповідності з договором поруки та не з'ясував, про яку ж заборгованість зазначено в ухвалі Звенигородського районного суду від 7 липня 2006 року, оскільки у разі належного виконання вказаної мирової угоди, банк зобов'язався не мати до відповідача жодних майнових претензій з приводу заборгованості, яка є предметем тієї мирової угоди. Не зробив цього і районний суд.

Крім того, судами не досліджено договір поруки від 25 квітня 2002 року, укладений між відповідачем, СТОВ ім. Шевченка та ЗАТ КБ ”ПриватБанк”, оскільки в кредитному договорі від 25 квітня 2002 року та в договорі застави від 25 квітня 2002 року, які укладені між тими ж сторонами, є значні розбіжності в їх істотних умовах.

Оскільки порушення судом норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Звенигородського районного суду від 27 вересня 2006 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 30 листопада 2006 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

Ярема А.Г.

Судді Верховного Суду України

Мазурок В.А.

Охрімчук Л.І.

Романюк Я.М.

Сенін Ю.Л.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/2704835