Образец иска о признании кредитного договора недействительным


Recommended Posts

ПОЗОВНА ЗАЯВА

на підставі ст. 99 Конституції України, ч.3 ст.13, 16 ст. 27, ч.1-3,5,6 ст. 203, ст. ст. 215, 216, 227, 236, 524, 533, 548, 632, 638, 651 ЦК України, ст.ст. 3, 110, 133, 217 ЦПК України, ст. 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 3, ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст. 3 Закону України № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст.ст.6,7 Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», п.2.3 Положення про порядок видачі банками банківських ліцензій, п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.) від 7 жовтня 2010 року, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за № 9, ст.ст. 18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів»

про визнання кредитного договору недійсним

23 липня 2008 року в місті Києві між ______________ (Далі – Відповідач/Банк), в особі начальника Оболонського відділення Банку ___________, що діяла на підставі довіреності, № 1323 від 08 жовтня 2007 року, та Громадянин України – ______________________ (Далі – Позивач), було укладено Кредитний договір № 31/04-А/00211 (Далі – Кредитний договір) (Належно завірена копія Кредитного договору додається до позовної заяви).

23 липня 2008 року на забезпечення виконання основного зобов’язання в місті Києві між Позивачем та Відповідачем, було укладено Договір застави автотранспортного засобу (Далі – Договір застави) (Належно завірена копія Договору застави додається до позовної заяви).

Згідно п. 1.1. Кредитного договору, Відповідач, на умовах програми цільового роздрібного кредитування «Авто в кредит» (Нові автомобілі), надав Позивачу гроші у розмірі 25 210 доларів США, на строк користування з 23 липня 2008 року по 23 липня 2013 року включно на придбання автомобіля для споживчих цілей.

Згідно Меморіального валютного ордеру № 1001009 від 23 липня 2008 р (Далі – Меморіальний валютний ордер), Позивачу було надано 25 210 доларів США, що у гривневому еквіваленті, на той час, становило 122 016 грн. 40 копійок (Належно завірена копія Кредитного договору додається до позовної заяви).

Перед укладанням договору Позивач попереджав представників Відповідача за про те, що кредит йому потрібен для придбання автомобіля для споживчих потреб, а ціна, згідно договору купівлі-продажу автомобіля, визначена у гривні, тому витрачати кошти він буде в національній валюті України. Однак, при укладенні договору представники Відповідача пояснили, що в умовах стабільності національної валюти України не має значення, зазначена в договорі національна валюта України, чи долари США. Однак, якщо в Кредитному договорі будуть вказані долари США, то процентна ставка за користування кредитом буде менша, а якщо в гривні – то більша. Так прописано в положенні про кредитування. Тому в момент укладання договору Позивач вважав, що ці умови Кредитного договору на його користь і не є для нього завідомо невигідними, а також, що сторони правочину не порушують закону та діють у повній відповідності до чинного законодавства України, але Сторони діяли порушуючи законодавство України.

Відповідно до розділу 4, абз. 12 Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.) від 7 жовтня 2010 року, -

«Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і Банківську діяльність» кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків розміщення залучених коштів від свого імені. На власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу»

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральної та індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до п.2.3 Положення про порядок видачі банками банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 р. 730/5921 тільки за наявності, банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Відповідно до статті 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

У статті 3 Закону України № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» зазначено, що гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Статті 6, 7 Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України» чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами) іноземної валюти як засобу платежу у розрахунках на території України.

Відповідно до ст. 524 ЦК України, Грошове зобов’язання має бути виконане в гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума. Що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом валюти на день платежу. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України, зобов’язання підлягає виконанню у національній валюті.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Відповідно до ст. 3 Закону України № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» зазначено, що гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Таким чином, оскільки іноземна валюта між резидентами всередині України не може бути засобом платежу, то при укладенні спірного Кредитного договору сторони грубо порушили вимоги закону в частині порядку надання споживчих кредитів фізичним особам банками України. Фактично, визнавши в пункті 1.1. Кредитного договору предметом кредитування долар США.

У Відповідача при укладення Кредитного договору не було індивідуальної ліцензії та не прописаний еквівалент зобов’язання у гривні в Кредитному договорі та умови договору є несправедливі по відношенню до відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановленні частиною першою третьою, п’ятою – шостою статті 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (Ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Таку ж правову позицію підтримує Виший спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який своєю ухвалою від 17 грудня 2010 року залишив без змін рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 травня 2010 року.

Кредит надавався Позивачу за курсом 4 грн. 84 копійки за 1 долар США.

Значне підвищення курсу долара США по відношенню до курсу національної валюти України, призвело до зростання зобов’язань Позивача в майже в два рази.

В Кредитному договору прописані тільки обов’язки Позивача і права Відповідача, що є несправедливо, хоча згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язання має ґрунтуватися на засадах справедливості.

Таким чином, Кредитний договір повинен бути визнаний недійсним, бо є несправедливий і укладений з грубим порушенням чинного законодавства.

В свою чергу, укладений між сторонами договір застави є також недійсним, адже він був укладений на забезпечення виконання основного зобов’язання, а недійсність основного зобов’язання тягне за собою недійсність правочину щодо його забезпечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України, Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення таким чином вказаний договір є недійсним з моменту вчинення.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК України як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК України є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину.

Відповідно до ст. 217 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно ч.3 ст.22 Закону України „Про захист прав споживачів”, Позивач, як споживач, звільняється від сплати мита.

Отже, враховуючи усе вищевикладене, та керуючись ст. 99 Конституції України, ч.3 ст.13, 16 ст. 27, ч.1-3,5,6 ст. 203, ст. ст. 215, 216, 227, 236, 524, 533, 548, 632, 638, 651 ЦК України, ст.ст. 3, 110, 133, 217 ЦПК України, ст. 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 3, ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст. 3 Закону України № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст.ст.6,7 Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», п.2.3 Положення про порядок видачі банками банківських ліцензій, п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.) від 7 жовтня 2010 року, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за № 9, ст.ст. 18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», -

ПРОШУ:

1. Прийняти дану позовну заяву та порушити провадження у справі.

2. Розглянути дану заяву в порядку чинного законодавства України.

3. Визнати Кредитний договір № 31/04-А/00211 від 23 липня 2008 року недійсним.

4. Визнати Договір застави 23 липня 2008 року недійсним.

5. Зобов’язати Відповідача прийняти від Позивача суму заборгованості з розстрочкою платежів на 60 місяців за умов, що місячні платежі будуть однаковими.

6. В забезпечення доказів, зобов’язати Відповідача надати до судового розгляду копію індивідуальної та генеральної ліценції на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

7. В забезпечення доказів, зобов’язати Відповідача надати до судового розгляду копії детальних виписок з рахунків про всі платежі за Кредитним договором.

8. Судові витрати покласти на Відповідача.

Додатки:

1. Копія Довіреності

2. Копія Витягу з реєстру довіреностей

3. Копія Кредитного договору

4. Копія Договору застави

5. Копія меморіального валютного ордеру

6. Копія Постанови Правління Національного банку України № 79 від 19 лютого 2010 року

7. Копія позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу

8. Копія позовної заяви та доданих до неї документів третій особі

9. Платіжне доручення про оплату витрат на ІТЗ

Представник позивача __________

Nedeystvitelnost_kredit_dogovor.doc

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show