Решение Жовтневого суда о признании недействительным кредитного договора с Приватбанком

[ANTIRAID]

Справа № 2-1129/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2010 р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

У складі:

Головуючого – судді Мазниці А.А.

При секретарі – Ковальській Т.Г.

За участю:

Позивача – ОСОБА_1

Представника відповідача – ОСОБА_2

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку “ПриватБанк” та ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка у червні 2009 року звернулася до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог послалася на те, що 07.11.2007 р. в неї був викрадений паспорт громадянина України та довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, у зв’язку з чим 27.11.2007 р. вона отримала новий паспорт. У подальшому з’ясувалося, що втрачений нею паспорт був підроблений відповідачем ОСОБА_3 шляхом вклеювання до нього власної фотографії та використаний останньою для укладання з шахрайською метою від імені позивачки кредитного договору від 05.12.2007 р. № k3xrFD02400106 з відповідачем ПАТ КБ “ПриватБанк”. За вчинення цього та інших злочинів ОСОБА_3 була засуджена вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 31.07.2009 р. у кримінальній справі № 1-934/2009, про що відповідачеві ПАТ КБ “ПриватБанк” було достовірно відомо. Незважаючи на своєчасне повідомлення позивачкою працівників служби безпеки ПАТ КБ “Приватбанк” про обставини, пов’язані з викраденням її паспорту, на протязі тривалого часу працівниками цього відповідача вчинялися дії щодо стягнення з неї заборгованості за вищезазначеним договором – неодноразові дзвінки на домашній телефон, звернення до суду з заявою про видачу судового наказу, подання до суду позову про стягнення боргу, передання даних про позивачку колекторській агенції “Вердикт” тощо. Тим самим позивачці були створені значні незручності, оскільки вона змушена була витрачати час та власні кошти на доведення своєї непричетності до отримання кредиту – відвідувати суди та правоохоронні органи, підрозділи ПАТ КБ “ПриватБанк”, спілкуватися з різними особами, збирати документи, для чого залишати своє робоче місце. У зв’язку з цим був порушений звичний для неї уклад життя, зазнані душевні страждання та переживання, втрачений спокій як позивачкою, так і членами її сім’ї, чим їй заподіяна моральна шкода.

На підставі викладеного, з урахуванням уточнення позову (а.с. 93-97), ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним кредитний договір від 05.12.2007 р. № k3xrFD02400106 та стягнути з ПАТ КБ “ПриватБанк” на її користь 45.000, 00 грн. у відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

У судовому засіданні позивачка заявлені вимоги підтримала у повному обсязі, на їх задоволенні наполягала.

Представник відповідача ПАТ КБ “ПриватБанк” проти позову заперечувала, посилаючись на його безпідставність та відсутність вини цього відповідача у заподіянні шкоди позивачці.

Відповідач ОСОБА_3 до суду не з’явилася, про день та час розгляду справи була повідомлена належним чином (а.с. 92), про причини неявки суд не повідомила, що є підставою для розгляду справи за її відсутності.

Вислухавши пояснення осіб, що приймають участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 07.11.2007 р. позивачка ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського РВ ГУМВС України у м. Києві з заявою про викрадення в неї паспорту громадянина України та 27.11.2007 р. отримала новий паспорт серії НОМЕР_1 (а.с. 16, 23).

Втрачений позивачкою паспорт серії СО № 040174 був підроблений відповідачем ОСОБА_3 шляхом вклеювання до нього власної фотографії та використаний останньою для укладання від імені позивачки оспорюваного у справі кредитного договору від 05.12.2007 р. № k3xrFD02400106 з відповідачем ПАТ КБ “ПриватБанк” з шахрайською метою заволодіння майном, придбаним за кредитні кошти (а.с. 24-26, 30-34). За вчинення цього та інших злочинів ОСОБА_3 була засуджена вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 31.07.2009 р. у кримінальній справі № 1-934/2009 (а.с. 59-78).

У вересні 2008 р. ПАТ КБ “ПриватБанк” звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з заявою про видачу судового наказу про стягнення з позивачки заборгованості за вищезазначеним договором, яка була задоволена, втім у подальшому виданий судовий наказ був скасований за заявою позивачки (а.с. 9, 10, 13, 17-19).

У грудні 2008 року ПАТ КБ “ПриватБанк” звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором (а.с. 20, 27, 28), який ухвалою суду від 11.03.2009 р. був залишений без розгляду у зв’язку з неодноразовою неявкою представника позивача до суду (а.с. 14).

Також з матеріалів справи вбачається, що позивачкою була отримана досудова вимога Колекторської агенції “Вердикт”, якою вона була повідомлена про необхідність погашення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором у розмірі 15.611, 74 грн. у строк до 18.08.2009 р. і про те, що повноваження щодо стягнення даної суми передані ПАТ КБ “ПриватБанк” зазначеній агенції, що почала судові процедури.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд доходить висновку про наступне.

Так, відповідно до ст. 215 ЦК України недійсним є зокрема правочин, недійсність якого встановлена законом (нікчемний правочин), а ст. 228 ЦК України встановлена недійсність правочину, що порушує публічний порядок, в тому числі спрямованого на незаконне заволодіння майном юридичної або фізичної особи. Визнання нікчемного правочину недійним у судовому порядку згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України не вимагається, втім закону не суперечить.

Оскільки з фактичних обставин справи вбачається, що оспорюваний кредитний договір від 05.12.2007 р. № k3xrFD02400106 був укладений не позивачкою, а ОСОБА_3, яка видала себе за позивачку шляхом використання підробленого документу, що ідентифікує особу, а також цей правочин був спрямований не на реальне настання передбачених ним цивільно-правових наслідків, а на шахрайське заволодіння майном, придбаним за кредитні кошти, він є таким, що порушує публічний порядок, а отже нікчемним. За викладених обставин суд оцінює позовні вимоги в частині визнання його недійсним як обгрунтовані і такі, що підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законодавством, а отже задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди може мати місце лише за умови доведення неправомірності та винності дій відповідача.

Як вбачається зі змісту позову, позивачка пов’язує заподіяння їй моральної шкоди з діями відповідача ПАТ КБ “ПриватБанк” в частині недбалого ставлення його працівників до своїх службових обов’язків щодо перевірки особи позичальника при укладанні спірного кредитного договору, необґрунтованого звернення цього відповідача до суду з заявою про видачу судового наказу а у подальшому з позовною заявою про стягнення заборгованості, ухилення від відкликання цих звернень, а також з неодноразовими дзвінками представників банку на телефони позивачки, передання інформації про неї колекторській агенції.

В той же час право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства випливає з положень ст. 3 ЦПК України і не може бути обмежене, а дії щодо реалізації цього права, вчинені у межах процесуального закону, не можуть бути визнані неправомірними. Згідно ст. 11 ЦПК України особа, що звернулася до суду, самостійно на власний розсуд розпоряджається своїми вимогами та процесуальними правами, а отже вчинення або не вчинення нею певних процесуальних дій не може вважатися неправомірним.

Також не суперечить закону звернення відповідача ПАТ КБ “ПриватБанк” до юридичної особи, що на договірних засадах надає послуги з стягнення дебіторської заборгованості, та повідомлення про це позивачки, а посилання її на дзвінки працівників ПАТ КБ “ПриватБанк”, що надходили на її телефони, не підтверджені доказами.

Доводи в частині недбалого ставлення працівників ПАТ КБ “ПриватБанк” до своїх службових обов’язків щодо перевірки особи позичальника при укладанні спірного кредитного договору не можуть бути прийняті до уваги, оскільки з фактичних обставин справи вбачається, що вони були введені в оману шахрайськими діями ОСОБА_3, посилання позивачки на можливість виявлення обману за умови належної перевірки наданих позичальником документів мають характер припущення.

Крім того, відповідно до положень чинного цивільного законодавства, що знайшли узагальнене відображення у Постанові Пленуму ВСУ від 31.03.1995 р. № 4 “Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, під такою шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд повинен зокрема з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, а отже згадані обставини підлягають доведенню позивачем.

Таким чином, сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу, закріплених у ст. ст. 10, 60 ЦПК України, підлягає доведенню особою, що порушує питання про її відшкодування, на загальних підставах. Згідно матеріалам справи позивачка, посилаючись на порушення її права та наводячи певні міркування на їх обгрунтування, одночасно не підтверджує будь-якими доказами наявність у неї втрат нематеріального характеру, з якими цивільне законодавство пов’язує виникнення права на відшкодування моральної шкоди.

За викладених обставин суд вважає за необхідне у задоволенні позову в частині відшкодування такої шкоди – відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд приходить до наступного. Так, оскільки у позові було заявлено дві вимоги нематеріального характеру, з яких задоволена одна, підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача 8,50 грн. судового збору та 7,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також Ѕ частина витрат на проїзд позивачки до суду, оформлення довіреності представника, поштових витрат (а.с. 98-101). Витрати на оплату правової допомоги компенсації не підлягають, оскільки не надані докази їх фактичного здійснення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 215, 228, 1167 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов – задовольнити частково.

Кредитний договір від 05.12.2007 р. № k3xrFD02400106 – визнати недійсним.

У задоволенні решти вимог – відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути на користь ОСОБА_1 з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку “ПриватБанк” та ОСОБА_3 1.004, 32 грн. у рівних частках – по 502, 16 грн. (п’ятсот дві гривні 16 коп.) з кожного.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про його апеляційне оскарження, якщо таку заяву не буде подано.

У випадку подання заяви про апеляційне оскарження, але не подання у двадцятиденний строк апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після закінчення такого строку.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.

Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9685595