Приватбанк и Юкрейн мортгейдж лоун файненс

[Bolt]

В 18.03.2021 в 17:17, Лев сказал:

Ну вот еще одна продвижка по нашему делу:

https://reyestr.court.gov.ua/Review/94738210

Категорія справи №

159/4146/17

: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; споживчого кредиту.

Надіслано судом: 09.02.2021. Зареєстровано: 10.02.2021. Оприлюднено: 11.02.2021.

Дата набрання законної сили: 12.03.2021

Номер судового провадження: 2/159/63/21

Справа № 159/4146/17

Провадження № 2/159/63/21

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2021 року м. Ковель

               Ковельський міськрайонний суд Волинської області

в складі головуючого - судді Панасюка С.Л.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Ковелі справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»» про визнання недійсними пунктів кредитного договору та додаткової угоди до нього,

в с т а н о в и в :

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що 27 липня 2006 року між нею та ЗАТ «Приват Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приват Банк», був укладений кредитний договір № VOKVGK00001001, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позивачу кредитні кошти на строк з 28.07.2006 по 28.07.2021 включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 27000 доларів США на придбання житла, а також 4408,66 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п.6.2 даного договору. 21.11.2011 між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору № VОКVGК00001001 від 28.07.2006. Крім цього, між позивачем та Страховою компанією «Інгосстрах» були укладені договори страхування майна. Позивач вважає, що при укладенні кредитного договору ЗАТ КБ «ПриватБанк», а при укладенні додаткової угоди - і його правонаступник, не дотримувались вимог закону, ввели її в оману, включили ряд незаконних і несправедливих умов, які призвели до негативних наслідків, що є підставою для визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору, а також визнання недійсною додаткової угоди. Також вказувала на те, що відповідач не був повноважний укладати додаткову угоду, оскільки 27 лютого 2007 року банк відступив право вимоги за кредитним договором компанії «Юкрейн Мортгейдж ДЛоун Файненс №1 пі-ел-сі», у зв`язку з чим просила визнати недійсними пункти кредитного договору № VОКVGК00001001 від 28.07.2006, а саме: пункти 2.2.3, 2.3.9, 3.2, 3.7, 6.3 - повністю; пункт 1.1 в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту; пункт 3.4 - в частині нарахування відсотків, виходячи із фактичної кількості днів користування кредитом - 360 в році; пункт 6.2 - в частині сплати винагороди за здійснення банком додаткового моніторингу; пункт 6.6. - в частині можливості виконання зобов`язання іншою особою за згодою банку та просила визнати недійсною додаткову угоду від 21.11.2011 року до кредитного договору 28 липня 2006 року, укладеного між нею та відповідачем, а також просила всі судові витрати покласти на відповідача.

Відповідачем відзив на позов не подано.

Судом встановлено, що 28 липня 2006 року між ЗАТ КБ «Приват Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приват Банк», і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № VОКVGК00001001, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику ОСОБА_1 кредит на строк з 28 липня 2006 року по 28 липня 2021 року включно в розмірі 27000 доларів США на придбання житла, а також 4408,66 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбаченим пунктами 2.1.3, 2.2.7 кредитного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21 % від суми виданого кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 договору.

21 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та банком було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 28 липня 2006 року № VОКVGК00001001.

Згідно з повідомленням, направленим позичальнику ОСОБА_1 , 19 лютого 2007 року банк відступив свої права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки відповідно до пункту 2.3.10 кредитного договору компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» з місцезнаходженням за адресою: Пелліпар Хаус, 1-й поверх, Клоук Лейн, 9, Лондон, ЕС4Л 21Ш, Великобританія, яка надалі поіменована «ЮМЛ». Внаслідок відступлення ЮМЛ є єдиним власником усіх прав вимоги за кредитним договором (у тому числі, а не обмежуючись ним, прав на отримання всіх платежів, передбачених кредитним договором, і всіх прав іпотекодержателя за договором іпотеки) з 19 лютого 2007 року.

Пунктом 1.1 кредитного договору встановлено, що банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 28 липня 2006 року по 28 липня 2021 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 27000 США, на такі цілі: придбання житла, а також 4408,66 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбаченим пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісячно у період сплати у розмірі 0,21 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 договору. Періодом сплати вважати період з 25 по 31 число кожного місяця.

Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 383,65 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди, комісії.

Пунктом п.2.2.3 кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язується сплатити банку винагороду і комісію згідно з пунктом 1.1.

Пунктом 2.3.9 кредитного договору встановлено, що банк має право доводити до відома третіх осіб інформацію про заборгованість позичальника за цим договором, а також про наявність (відсутність) і стан майна, переданого на забезпечення виконання зобов`язання, у випадку порушення позичальником зобов`язань за цим договором.

Пунктом 3.2 кредитного договору визначено, що згідно зі статтею 212 ЦК України, при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць, що нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. При порушенні позичальником будь-якого зобов`язання банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.

Пунктом 3.4 кредитного договору встановлено, що нарахування відсотків здійснюється в останню дату списання відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році. Відсотки розраховуються щомісяця, за період з першої дати поточного періоду сплати включно. Дата погашення кредиту в розрахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше дня повного погашення суми кредиту.

Пунктом 3.7 кредитного договору встановлено, що позичальник сплачує банку винагороду у розмірі й строки, зазначені у пункті 1.1 цього договору. Якщо згідно з пунктом 1.1 цього договору передбачена щомісячна сплата винагороди, то вона встановлюється у фіксованому розмірі (зазначеному у пункті 1.1) від дня списання коштів з кредитного рахунка до дати повного погашення кредиту. При цьому незалежно від кількості днів, що минуло від дня закінчення останнього періоду сплати до дня останнього остаточного погашення кредиту, винагорода сплачується у вищевказаному розмірі. Нарахування винагороди на прострочену заборгованість за кредитним договором не проводиться.

Пунктом 6.2 кредитного договору визначено, що при невиконанні позичальником умов, передбачених пунктом 2.2.11 договору, банк зобов`язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту за рахунком. При цьому позичальник сплачує банкові винагороду, що дорівнює суми залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін сплати. Сплата винагороди здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується в гривневому еквіваленті за курсом Нацбанку України на дату сплати.

Пунктом 6.3 кредитного договору визначено, що всі види платежів (за винятком кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу, неустойки), що вносяться позичальником за цим договором, є відсотками в розумінні ЦК України.

Пунктом 6.6 кредитного договору визначено, що виконання зобов`язань за цим договором здійснюється за місцем знаходженням підрозділу банку, що надав кредит. Зобов`язання позичальника, за згодою банку, можуть бути виконані іншою особою.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Відповідно до частин першої-третьої ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору від 27 липня 2006 року № VOKVGK00001001 про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України від 15.11.2016 «Про споживче кредитування».

Позивач просила визнати недійсними:

пункти 2.2.3, 2.3.9, 3.2, 3.7, 6.3 - повністю;

пункт 1.1 - в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту;

пункт 3.4 - в частині нарахування відсотків, виходячи із фактичної кількості днів користування кредитом - 360 в році;

пункт 6.2 - в частині сплати винагороди за здійснення банком додаткового моніторингу;

пункт 6.6. - в частині можливості виконання зобов`язання іншою особою за згодою банку.

Також, позивач просила визнати недійсною додаткову угоду від 21.11.2011 року до кредитного договору 28 липня 2006 року.

Відповідно до ст.ст.202, 204 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За положеннями ст.ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ст.203 ЦК України, у її редакції, чинній за станом на дату укладання кредитного договору та додаткової угоди, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел, коли особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст.230 ЦК може бути визнаний судом недійсним. Однак, саме позивач як сторона, яка, як вона стверджує, діяла під впливом обману, повинна довести наявність умислу у банка як іншої сторони оспорюваного правочину, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.

За змістом ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у її редакції, чинній за станом на дату укладення кредитного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст.ст.15 і 23 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями ч.5 ст.11, ч.ч.1, 2 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Оскільки умовами кредитного договору неправомірно передбачено сплату позичальником винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу та винагороди за резервування ресурсів, умови, які є несправедливими, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та визнання недійсними пунктів кредитного договору в цій частині.

На підставі викладеного п.1.1 кредитного договору в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту, п.6.2 договору в частині сплати винагороди за здійснення банком додаткового моніторингу слід визнати недійсними, а п.2.2.3, п.3.7 та п.6.3 кредитного договору повністю.

Щодо п.2.3.9, то позивач, підписавши договір, погодилась з умовою, що відповідач має право доводити до відома третіх осіб про її заборгованість за кредитним договором, а також про наявність (відсутність) і стан майна, переданого в забезпечення виконання зобов`язань, у випадку порушення нею зобов`язань за договором, тобто дала дозвіл відповідачу використовувати інформацію про себе у спосіб, визначений у цьому пункті. Позивач розпорядилась таким чином інформацією про себе, має право це зробити, а відповідач має право користуватись наданим позивачем дозволом використовувати інформацію про неї. Згадана умова договору не порушує закон, а тому у вимозі про визнання її недійсною слід відмовити.

Щодо п.3.2 договору, то позивач, підписавши договір, погодилась, що у випадку порушення нею зобов`язань по погашенню кредиту, розмір відсотків зросте. Відсотки - це плата за користування кредитом і сторони мають право домовитися, що ця плата стане більшою у випадку порушення позичальником умов договору щодо погашення кредиту. Позивач погодилась на цю умову і щоб не потрапити у боргову пастку, як вона це називає, мала своєчасно погашати кредит. Згадана умова договору не порушує закон, а тому у вимозі про визнання її недійсною слід відмовити.

Щодо п.3.4 договору, то позивач погодилась на умову, що при розрахунку процентів кількість днів у році приймається за 360. Якщо це і веде до збільшення процентної ставки, то позивач дала згоду на це, підписавши договір. Згадана умова договору не порушує закон, а тому у вимозі про визнання її недійсною слід відмовити.

Щодо п.6.6 договору, то позивач погодилась, що її зобов`язання можуть бути виконані іншою особою за згодою відповідача. Якщо позивач не бажає, щоб її зобов`язання виконували інші особи, то цього і не станеться, оскільки ніхто не буде виконувати її зобов`язання без домовленості з нею. Згадана умова договору не порушує закон, а тому у вимозі про визнання її недійсною слід відмовити.

21.11.2011 року між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006 pоку.

Позивач посилається на те, що, оскільки 27 лютого 2007 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» відступив право вимоги за кредитним договором компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № пі-ел-сі», відповідач не був повноважний укладати додаткову угоду до кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.06 р. Однак, такі доводи позивача спростовуються наступним.

13.10.2011 року між «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел--Сі» (продавець) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (покупець) та «ТМФ Транс Лімітед» був укладений договір викупу (відступлення) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сидник І.О. та зареєстрований у реєстрі за № 611,612.

Пунктом 1.1. договору сторони визначили, що термін «відповідні основні іпотечні активи» означає відповідні права вимоги за іпотеками та відповідні права вимоги за кредитами.

Пунктом 2.1 договору сторони погодились, що продавець «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 Пі-Ел-Сі» цим погоджується продати, а покупець ПАТ КБ «ПриватБанк» цим погоджується купити відповідні основні іпотечні активи.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що сторони цим домовляються, що відповідні основні іпотечні активи продаються відповідно до Переліку Активів.

Пунктом 2.4 Договору від 13.10.2011 року передбачено, що купівля-продаж відповідних основних іпотечних активів та відповідне відступлення відповідних основних іпотечних активів покупцем набирає чинності негайно після укладання та нотаріального посвідчення цього договору. Не існує жодної умови для набрання чинності відступленням.

Згідно з Додатком 1 «Перелік Активів» до договору викупу (відступлення) прав вимоги від 13.10.2011 року серед активів, за якими до ПАТ КБ «ПриватБанк» перейшло право вимоги, зазначено також зобов`язання, які виникли на підставі кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.06.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» (актив за порядковим номером 222).

У відповідності до положень ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за право чином ( відступлення прав вимоги).

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст.516 ЦК України).

Отже, 13.10.2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» набуло прав кредитора ОСОБА_1 за її зобов`язанням, які виникли у неї на підставі кредитного договору VOKVGK00001001 від 28.07.2006 року.

За таких обставин станом на момент укладання додаткової угоди від 21.11.2011 року у ПАТ КБ «ПриватБанк» були наявні усі передбачені Законом права на укладання додаткових угод до раніше укладених договорів.

До того ж, суд, з участю цих же сторін, вже вирішував питання про визнання згаданої вище додаткової угоди недійсною з підстави, що відповідач не мав права її укладати тому що не був на момент її укладення кредитором.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01.11.2016 року в частині визнання вказаної додаткової угоди недійсною з цієї підстави Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 26.01.2017 року скасував. При цьому навів мотиви, які відповідають мотивам, наведеним у цьому рішенні (справа № 159/4685/15-ц, провадження № 22-ц/773/67/17).

Згадане рішення також необхідно брати до уваги, поважаючи принцип правової визначеності, зокрема те, що не слід допускати ситуацію, коли з одного і того ж питання існують протилежні судові рішення, особливо коли одне з них вже набрало законної сили.

Щодо змісту угоди, то розходження між сторонами щодо суми виданих коштів не є підставою для визнання угоди недійсною, це спір щодо виконання угоди, а не спір щодо правомірності угоди, який зараз розглядається.

На момент укладення самого кредитного договору споживчі валютні кредити дозволялися, отже у додатковій угоді до цього договору сторони вправі домовлятися щодо кредиту у валюті, оскільки додаткова угода є похідною від основної.

Щодо позовної давності у 50 років, то закон не забороняє сторонам договору встановлювати таку давність. Зобов`язана сторона договору може уникнути сплати неустойки тривалістю 50 років, якщо добросовісно виконає свої договірні зобов`язання, ніякої несправедливості у цій умові немає. До того ж, позивача ніхто не примушував погоджуватися на таку умову. Додатковою угодою можуть встановлюватись нові умови договору, в тому числі і умова про позовну давність у 50 років, на те вона і додаткова угода.

Щодо страхових платежів і невидачу їх на руки позивачу, валюти їх сплати та іншого, то саме на такі умови погодилась позивач і ніхто її до цього не примушував. Позивач завчасно знала, що валюта може знецінюватись, однак погодилась на такі умови, оскільки бажала отримати кредит. Ця умова не є несправедливою, оскільки валюта може не тільки знецінюватись, а і зміцнюватись, і ніхто наперед не знає, як вона буде себе поводити.

Щодо графіку погашення кредиту, який доданий до додаткової угоди, то закон не забороняє додавати до додаткової угоди графіки на будь-які проміжки часу, не обов`язково до такої угоди додавати лише графік на весь строк договору.

Сторони можуть передбачати у додатковій угоді заходи щодо посилення відповідальності за невиконання умов договору, особливо у випадку, якщо одна із сторін ці умови вже порушує. Позивач погодилась на вказане посилення відповідальності, бажаючи зберегти можливість користуватись кредитними коштами, ніякої несправедливості у цьому немає. Позивачу слід було виконувати належно договір і не було б додаткової відповідальності.

Щодо рішення від 25.11.2015 року Апеляційного суду у пов`язаній справі № 159/3628/15-ц, то у цьому рішенні йшлося про захист прав поручителя за виконання умов кредитного договору ОСОБА_2 , який не поручався за умови додаткової угоди, а не за неправомірність самої додаткової угоди. Цим рішенням доводилось, що додаткова угода істотно змінила зобов`язання за кредитним договором, за які поручитель не повинен відповідати, оскільки з ним про ці змінені зобов`язання не домовлялися.

Отже, додаткова угода укладена сторонами правомірно і підстави для визнання її недійсною відсутні.

Керуючись ст.ст.12, 81, 82, 259, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, на підставі ст.ст.202, 203, 204, 215, ст.514, ст.526, ст.530, ч.1 ст.627, ст.ст.626, 628, ч.1 ст.638, ст.1050, ч.1 ст.1054 ЦК України, ч.2 ст.11, ч.5 ст.11, ч.ч.1, 2, 4, 5, 7, 8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним п.1.1 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту.

Визнати недійсним п.6.2 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , в частині сплати винагороди за здійснення банком додаткового моніторингу.

Визнати недійсним п.3.7 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , повністю.

Визнати недійсним п.6.3 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , повністю.

Визнати недійсним п.2.2.3 кредитного договору № VOKVGK00001001 від 28.07.2006, укладеного між АТ КБ «Приват Банк та ОСОБА_1 , повністю.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Волинського апеляційного суду через Ковельський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

Головуючий:С. Л. Панасюк

Поздравляю коллега! Хоть и частково, но и то неплохо... Что-то будете делать...?

Я на днях покажу то свое дело по Привату по Волыни, прошли недавно апелляцию и в Луцке оставили в силе, Приват так никогда не парился как в этот раз, этим решением учли платежи и теперь по сути на основании его мы можем ещё и взыскать с банка безосновательно переплаченное...

[Bolt]

В 18.03.2021 в 22:11, Max2222 сказал:

Спасибо  , значит без суда никак !

Ну конечно никак...! А что Вас так смущает не понимаю... Ведь только в суде Вы сможете отстоять и защитить свои права, больше негде... Для того он и суд...

[Лев]

В 21.03.2021 в 02:41, Bolt сказал:

Поздравляю коллега! Хоть и частково, но и то неплохо... Что-то будете делать...?

Спасибо. Жду решения ВС по иску привата к клиентке, там первая инстанция отказала банку, а апелляция удовлетворила... бланк апелляционной жалобы банка...

[Max2222]

В 21.03.2021 в 02:43, Bolt сказал:

Ну конечно никак...! А что Вас так смущает не понимаю... Ведь только в суде Вы сможете отстоять и защитить свои права, больше негде... Для того он и суд...

Меня смущает то . что я честно все заплатил и имею проблемы на ровном месте. Клиент "горячий " и хочет купить мою недвижимость тут же . По судам некогда бегать , и кто му же денег мне лишних будет стоить  , а особенно времени !   Но скажу по секрету - уже все сделал !  Мой "локдаун " снят ! 

[Bolt]

В 24.03.2021 в 22:41, Max2222 сказал:

Меня смущает то . что я честно все заплатил и имею проблемы на ровном месте. Клиент "горячий " и хочет купить мою недвижимость тут же . По судам некогда бегать , и кто му же денег мне лишних будет стоить  , а особенно времени !   Но скажу по секрету - уже все сделал !  Мой "локдаун " снят ! 

Потому что не надо было честно всё платить бандитам... Ну смущения так себе... Но я ничего не понял... особенно про секрет...

[Лев]

Подали кассачку, ждали почти 2 года. И дождались...

Такого точно не ожидали. Опять "беноиды" воспользовались судом как вор отмычкой...

https://reyestr.court.gov.ua/Review/97565675

Категорія справи №

159/1615/15-ц

: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.

Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 11.06.2021. Оприлюднено: 11.06.2021.

Дата набрання законної сили: 04.06.2021

Номер судового провадження: 61-12923ск19

Постанова

Іменем України

04 червня 2021 року

м. Київ

справа № 159/1615/15-ц

провадження № 61-12923св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 06 червня 2019 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Бовчалюк З. А., Матвійчук Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 28 липня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № VOKVGK00001001, відповідно до умов якого позивач зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 27 000 дол. США на термін до 28 липня 2021 року, а остання зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та порядку, встановлених кредитним договором. Договір був забезпечений порукою ОСОБА_2 відповідно до договору від 28 липня 2006 року № VOKVGK00001001/1. Відповідачка ОСОБА_1 неналежним чином виконувала взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого її заборгованість перед банком станом на 22 січня 2015 року становить 20 888,15 дол. США, що в еквіваленті за курсом 15,76 грн відповідно до службового розпорядження Національного банку України (далі - НБУ) від 22 січня 2015 року становить 329 197,24 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, банк просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором від 28 липня 2006 року № VOKVGK00001001 у розмірі 20 888,15 дол. США, що в еквіваленті становить 329 197,24 грн, та складається із заборгованості: за кредитом - 19 342,73 дол. США, за відсотками - 1 307,07 дол. США, з комісії за користування кредитом - 130,17 дол. США, пені - 108,18 дол. США.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, не довів належними доказами самого факту існування заборгованості та її розміру, а також не довів, що він мав на день звернення до суду та на час розгляду справи право вимоги до відповідачів, а саме, що таке право перейшло до нього від компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файнейс № 1 пі-ел-сі» у порядку зворотного відступлення права вимоги.

Постановою Волинського апеляційного суду від 06 червня 2019 року рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 березня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 20 649,80 дол. США, з яких: 19 342,73 дол. США - заборгованість за кредитом; 1 307,07 дол. США - заборгованість за відсотками, 1 704,92 грн - пеня.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у справі доведено, що ОСОБА_1 свої зобов`язання з погашення кредитної заборгованості виконувала неналежним чином, користувалася кредитними коштами та лише частково погашала заборгованість, у зв`язку з чим станом на 22 січня 2015 року утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку. Зазначив, що суд першої інстанції помилково виходив з підстав недоведеності наявності заборгованості за кредитним договором.

Водночас суд апеляційної інстанції виходив з відсутності підстав для стягнення з  ОСОБА_1 заборгованості з комісії, виходячи з невідповідності цих вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив з того, що рішенням Апеляційного суду Волинської області від 25 листопада 2015 року, яке набрало законної сили, визнаноприпиненим з 21 листопада 2011 року зобов`язання ОСОБА_2 за договором поруки від 28 липня 2006 року № VOKVGK00001001/1, тому відсутні підстави для стягнення з цього відповідача заборгованості за кредитним договром.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила постанову Волинського апеляційного суду від 06 червня 2019 року скасувати, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 березня 2019 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що поданий позивачем договір зворотного відступлення (викупу) права вимоги від 13 жовтня 2011 року є сфальсифікованим. До суми боргу, заявленої позивачем, включено винагороду за неіснуючу послугу з надання фінансового інструменту. Суд не застосував наслідків спливу позовної давності.

У грудні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу від АТ КБ «ПриватБанк», в яких банк просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції оскаржується в частині вимог до ОСОБА_1 , тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2019 рокувиконання постанови Волинського апеляційного суду від 06 червня 2019 року зупинено до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та письмових пояснень на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Встановлено, що 28 липня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № VOKVGK00001001 (т. 1, а. с. 87-88).

За умовами договору ПАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_1 кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 27 000 дол. США на придбання житла, а також 4 408,66 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Кредитний договір укладений на строк з 28 липня 2006 року до 28 липня 2021 року.

Пунктом 1.1 кредитного договору № VOKVGK00001001 встановлено, що позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 383,65 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди, комісії.

Пунктом 3.2 кредитного договору визначено, що згідно зі статтею 212 ЦК України, при порушенні позичальником зобов`язань з погашення кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць, нарахованих на суму непогашеної у строк заборгованості за кредитом. За порушення позичальником будь-якого зобов`язання банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню у розмірі 0,15 відсотка від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочки.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між тими ж сторонами 28 липня 2006 року укладений іпотечний договір, за яким банку надано в іпотеку житловий будинок, загальною площею 81,1 кв. м, житловою площею 42,7 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 , з надвірними будівлями і спорудами.

28 липня 2006 року з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № VOKVGK00001001/1 (т. 1, а. с. 89), згідно з пунктом 2 якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за виконання боржником у повному обсязі зобов`язань з повернення суми кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У пункті 4 договору поруки зазначено, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Згідно з пунктом 13 договору поруки зазначено, що зміни і доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін в письмовому вигляді шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

21 листопада 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору від 28 липня 2006 року № VOKVGK00001001, за умовами якої сторони домовилися внести такі зміни до кредитного договору: суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди зменшити на 6,45 дол. США, а саме: відсотки у розмірі 0 дол. США, комісія у розмірі 0 дол. США, пеня у розмірі 6,45 дол. США; згідно зі статтями 212, 651 ЦК України у разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених у графіку погашення кредиту понад 31 день, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 6,45 дол. США (т. 1, а. с. 118-120).

За змістом пункту 3 додаткової угоди пункт 1.1 кредитного договору викладений у такій редакції «Банк зобов`язується надати «Позичальникові» кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 28 липня 2006 року до 28 липня 2021 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії кредиту в сумі 27 433,05 дол. США на такі цілі: придбання житла, а також у розмірі 4 841,71 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0 відсотків від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,21 відсотка від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 договору.

Щомісяця у період сплати, починаючи з 18 листопада 2011 року, позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 397,38 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди та комісії.

Погашення заборгованості позичальника за договором здійснюється згідно з графіком погашення кредиту (пункт 5 додаткової угоди)».

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 листопада 2016 року у справі № 159/4685/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про захист прав споживачів позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсною додаткову угоду від 21 листопада 2011 року до кредитного договору від 28 липня 2006 року № VOKVGK00001001. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 26 січня 2017 року рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 листопада 2016 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсною додаткової угоди від 21  листопада 2011 року до кредитного договору від 28 липня 2006 року № VOKVGK00001001 відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Цим рішенням Апеляційного суду Волинської області встановлено, що 13 жовтня 2011 року між компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» (продавець) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (покупець) та компанією «ТМФ Трасті Лімітед» укладений договір викупу (відступлення) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 611, 612. Згідно з додатком 1 «Перелік Активів» до договору викупу (відступлення) прав вимоги від 13 жовтня 2011 року серед активів, за якими до АТ КБ «ПриватБанк» перейшло право вимоги, зазначено також зобов`язання, які виникли на підставі кредитного договору від 28 липня 2006 року № VOKVGK00001001, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» (актив за порядковим номером 222).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року рішення Апеляційного суду Волинської області від 26 січня 2017 року залишено без змін.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно з пунктом 3.4 договору відступлення від 13 жовтня 2011 року, укладеного між компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» (продавець) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (покупець) та компанією «ТМФ Трасті Лімітед», будь-які грошові суми, отримані або прийняті продавцем за відповідними іпотечними активами після дати укладення цього договору, вважаються такими, що належать покупцеві (компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі») та продавець (ПАТ КБ «ПриватБанк») забезпечує, щоб усі такі грошові суми були негайно перераховані покупцю. Пунктом 3.5 договору встановлено, що усі платежі будь-якої сторони за цим договором здійснюються відповідно до чинного валютного законодавства України (том. 2, а. с. 13). Проте з 13 жовтня 2011 року вигодонабувачем за цим кредитним договором є ПАТ КБ «ПриватБанк».

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Відповідно до статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання кредиту; 7) інші умови, визначені законодавством (частина четверта статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин).

Ураховуючи викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, фактів, визнаних сторонами, дійшов правильного висновку про те, що між  ОСОБА_1 та ПАТ АБ «Укргазбанк» укладений кредитний договір, про часткову сплату відповідачкою коштів на погашення кредиту, що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості та підписами сторін на кредитному договорі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що  ОСОБА_1 у період з 29 серпня 2006 року до 21 жовтня 2014 року періодично здійснювала платежі на виконання умов кредитного договору від 28 липня 2006 року № VOKVGK00001001, проте належним чином їх не виконувала, у зв`язку з чим 26 лютого 2015 року їй було направлено повідомлення від 11 лютого 2015 року з вимогою сплати простроченої заборгованості та попередження, що у разі несплати заборгованості у зазначений строк банк вимагає повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані відсотки та штрафні санкції (т. 1, а. с. 11), а з позовом до суду банк звернувся у березні 2015 року, тобто у межах позовної давності. Отже, оскільки ОСОБА_1 , як позичальник, належним чином взяті на себе зобов`язання за спірним кредитним договором не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, тому з останньої підлягає стягненню ця заборгованість, розмір якої відповідає умовам договору та вимогам закону.

Апеляційний суд, не погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність наявності та розміру заборгованості відповідачки ОСОБА_1 перед банком, який мотивовано ненадання банком необхідних для проведення судової економічної експертизи матеріалів, неможливості визначення розміру заборгованості без висновків експертизи.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку наявним у справі доказам, які стверджують наявність та розмір заборгованості.

Зокрема, враховано, що банк надав розрахунок заборгованості  ОСОБА_1  за кредитним договором станом на 22 січня 2015 року на суму 20 888,15 дол. США з яких: 19 342,73 дол. США - заборгованість за кредитом; 1 307,07 дол. США - заборгованість за відсотками; 130,17 дол. США - заборгованість з комісії; 108,18 дол. США - заборгованість з пені. Розрахунок містить детальний опис сум боргу за тілом кредиту, відсотками, який відповідає умовам договору, з цього випливає наявність заборгованості у боржника у сумі, заявленій у позові.

Апеляційний суд також виходив з того, що розрахунки банку відповідачка не спростувала.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про наслідки ухилення позивача від проведення судово-економічної експертизи, призначеної за ухвалою суду першої інстанції від 10 грудня 2015 року.

У справі відсутні відомості про те, що експертиза не була проведена саме внаслідок ухилення позивача від її проведення.

Заявниця надалі не наполягала на проведенні експертизи, у тому числі і в суді апеляційної інстанції.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а на відповідачку - спростувати розмір існуючої заборгованості.

Доводи касаційної скарги про неправильність визначення розміру заборгованості за кредитним договором є загальними та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Заявниця оспорює факт укладення 13 жовтня 2011 року між компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» (продавець) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (покупець) та компанією «ТМФ Трасті Лімітед» договору викупу (відступлення) прав вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сидник І. О. та зареєстрованого у реєстрі за № 611, 612.

Проте ці доводи ґрунтуються на припущеннях, власному тлумаченні заявниці норм права, непогодженні зі встановленими обставинами справи та з оцінкою наявних у справі доказів.

Зазначені доводи спростовуються обставинами, встановленими рішенням Апеляційного суду Волинської області від 26 січня 2017 року у справі № 159/4685/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про захист прав споживачів, згідно з якими 13 жовтня 2011 року між компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» (продавець) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (покупець) та компанією «ТМФ Трасті Лімітед» укладений договір викупу (відступлення) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сидник І. О. та зареєстрований у реєстрі за № 611, 612.

Щодо посилання заявниці на приклади судової практики вирішення подібних спорів, у яких йдеться проукладенння договору викупу (відступлення) прав вимоги між компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» (продавець) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (покупець) та компанією «ТМФ Трасті Лімітед» не у 2011 році, а в 2016 році, то вони з огляду на склад сторін у справах не мають преюдиційного значення для розгляду цієї справи.

Необґрунтованими є і доводи заявниці про стягнення винагороди за неіснуючу послугу з надання фінансового інструменту, оскільки оскаржуваним судовим рішенням така винагорода на користь банку не стягнута.

Щодо доводів ОСОБА_1 про неврахування апеляційним судом наслідків спливу позовної давності, то вони є необґрунтованими. Апеляційний суд дав мотивовану відповідь на такі аргументи.

Крім того, відповідно до додаткової угоди до кредитного договору від 21 листопада 2011 року сторони визначили, що позовна давність за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки (пені, штрафів) становить 50 років (т. 1, а. с. 118-120).

Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки фактично зводяться до власного тлумачення норм права, незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання оскаржуваного судового рішення було зупинено ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2019 року, то у зв`язку із завершенням касаційного провадження виконання постанови Волинського апеляційного суду від 06 червня 2019 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 06 червня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Волинського апеляційного суду від 06 червня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                                             В. В. Яремко

                                                                                                                        І. Ю. Гулейков

                                                                                                                        С. О. Погрібний

[Лев]

А вот сама кассачка:

 

                                                                                   Касаційному цивільному суду

                                                                                   у складі Верховного Суду

                                                                                   просп. Повітрофлотський, 28, м. Київ,

                                                                                   03063

 

                                      Касатор (відповідач-1):   

 

                                                               Позивач:    Акціонерне товариство

                                                                                   „Комерційний банк „Приватбанк”

                                                                                   ідентифікаційний код 14360570

                                                                                   вул. Грушевського, 1-д, м. Київ, 01001

 

                                      Представник позивача:    Сафір Федір Олегович

                                                                                   пр. Правди, 10, кв. 57, м. Дніпро, 49000

 

                                                       Відповідач-2:   

 

                                 Представник відповідачів:    

 

                                                                                   Справа № 159/1615/15-ц

 

 

 

 

КАСАЦІЙНА  СКАРГА

 

            Рішенням від 19.03.2019 р. Ковельського міськрайонного суду Волинської області по справі № 159/1615/15-ц в провадженні № 2/159/1/19 в позові Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Приватбанк” (після зміни назви – Акціонерне товариство „Комерційний банк „Приватбанк”) до мене, ______ та ______ про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено повністю.

            Оскаржуваною постановою від 06.06.2019 р. Волинського апеляційного суду по даній справі в провадженні № 22-ц/802/63/19 скаргу позивача задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в даній справі скасовано. Позов задоволено частково. Стягнуто з мене на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 20649,80 доларів США з яких: 19342,73 доларів США – заборгованість за кредитом, 1307,07 доларів США – заборгованість за відсотками, а також 1704,92 грн. заборгованості з пені. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В задоволенні позовних вимог до _____ про стягнення заборгованості відмовлено. Стягнуто з мене на користь позивача витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви в розмірі 3291,97 грн. Стягнуто з мене в користь держави для зарахування до спеціального фонду державного бюджету України судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 4938,00 грн.

            Рішення суду першої інстанції вважаю законним і справедливим.

            З оскаржуваною постановою не погоджуюсь з огляду на наступне.

            Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

            Оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає цим вимогам, оскільки апеляційний суд порушив норми матеріального права і взагалі не звернув уваги на ряд обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, на які я посилалась як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів позивача.

 

            1. Зворотний викуп прав вимоги 13.10.2011 р. - вигадка представника позивача

            Позивач подав позов виключно в своїх інтересах, не згадавши у позовній заяві взагалі про факт відступлення 19.02.2007 р. його попередником – Закритим акціонерним товариством „Комерційний банк „Приватбанк” права вимоги за кредитним та іпотечним договорами англійській компанії „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”, що в силу ст.ст. 512, 514 ЦК України позбавило його права власної вимоги з 19.02.2007 р.

            Після того, як я надала докази відступлення позивачем права вимоги, регіональний представник позивача вдався до маніпуляцій – змінив свої пояснення і став стверджувати, що нібито 13.10.2011 р. він викупив назад право вимоги у компанії „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”.

            Такий „викуп” 13.10.2011 р. є вигадкою регіонального представника позивача з метою введення суду в оману щодо наявності права вимоги.

            Відступлення попередником позивача 19.02.2007 р. прав вимоги ЮМЛ було здійснено в рамках сек’юритизації іпотечних активів, що вбачається з договору відступлення.

            Згідно п. 1.8. „Методичних рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України”, схвалених Постановою від 02.08.2004 р. № 361 Правління НБУ, сек’юриритизація активів визначається як перерозподіл ризиків шляхом трансформації активів банку (позик та інших активів) у цінні папери для продажу інвесторам.

            Такими цінними паперами в даному випадку є іпотечні облігації, правові засади емісії та обігу яких регулюються Законом України „Про іпотечні облігації”.

            Зміст договору від 19.02.2007 р. відступлення прав вимоги вказує на факт випуску (емісії) іпотечних облігацій, що підлягають погашенню у 2031 р. Наявність спеціалізованої іпотечної установи „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі” та її довірчого управителя „ТМФ Трасті Лімітед” вказує на випуск структурованих іпотечних облігацій.

            Згідно ч. 2 ст. 19 Закону України „Про іпотечні облігації”, іпотечні активи, які були придбані спеціалізованою іпотечною установою і включені до складу іпотечного покриття, вважаються придбаними у безвідкличному порядку, тобто без права їх заміни, зворотного викупу або передачі, за винятком випадку, передбаченого частиною третьою цієї статті. У разі порушення провадження у справі про банкрутство особи, яка відступила права за іпотечними активами, або призначення тимчасової адміністрації чи ліквідатора розпорядник майна (санатор, тимчасовий адміністратор, ліквідатор) такої особи не вправі вимагати повернення цих іпотечних активів, крім випадків, коли їх передача була здійснена внаслідок протиправних дій, про які емітент структурованих іпотечних облігацій знав або повинен був знати.

            Отже, попередник позивача відступив компанії „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі” право вимоги у безвідкличному порядку, без права зворотного викупу.

            Якщо б договір зворотного відступлення від 13.10.2011 р. (до погашення іпотечних облігацій) дійсно існував, то таке зворотне відступлення прав вимоги грубо суперечило б вищезазначеній нормі закону. Окрім того, воно б спричинило міжнародний скандал (повне позбавлення забезпечення придбаних іноземними інвесторами іпотечних облігацій) а відтак є нереальним.

            В процесі розгляду справи регіональний представник позивача додатково подав до суду фальшивий доказ – копії фрагментів різних документів, виготовлених на нотаріальних бланках, які він назвав договором зворотного відступлення (викупу) прав вимоги, нібито укладеного 13.10.2011 р. між Банком, компанією „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі” та довірчим управителем „ТМФ Трасті Лімітед”.

            Зі змісту ксерокопій в їх сукупності чітко вбачається фальсифікація даного договору.

            Так, копії сторінок 1 – 15, 89 та б/н – фрагментів договору зворотного викупу (відступлення) прав вимоги кредитних договорів не можуть складати один документ, оскільки:

            – за змістом (стор. 2) у договорі має бути лише 15 сторінок;

            – сторінки 1 – 15 виконані в одному стилі (форматі), а сторінка 89 – в іншому;

            – копія останньої пронумерованої сторінки – 89. На звороті аркушу – копія останньої сторінки без номера і надрукована шрифтом більшого розміру, ніж сторінки 1 – 15 і 89;

            – на останній сторінці міститься штамп, на якому зазначено кількість аркушів – 54, тобто 108 сторінок, що є доказом наявності фрагментів різних документів, оскільки не може бути передостанньою 89-та сторінка в документі, який містить 108 сторінок. І якщо йде нумерація сторінок, то нумеруються всі сторінки, в тому числі й остання;

            – сторінка 1 (обкладинка) та сторінка 89 надруковані українською і англійською мовами, всі інші – лише українською.

            Прошу звернути увагу на номери нотаріальних бланків фрагментів документів.

            Номери йдуть послідовно з першого аркушу (1 – 2 сторінки) – ВРМ № 690656 по восьмий аркуш (стор. 15) – ВРМ № 690664. Номер бланку 89-ї сторінки (45-й арк.) – ВРМ № 760609 різко відрізняється від номера бланку восьмого аркушу – ВРМ № 690664. (760609 – 690664 = 69945). Така розбіжність в номерах бланків – майже в 70 000 вказує на те, що фрагмент на сторінках 1 – 15 та фрагмент на сторінці 89 належать різним документам.

            Ксерокопія фрагменту списку (під номерами по порядку з 208 по 228 включно) осіб, адрес та номерів (з бранчами) кредитних договорів не містить належних реквізитів, які б вказували на походження списку. Те, що це є саме Додаток 1 „Перелік активів” до договору зворотного викупу (відступлення), нічим не підтверджується.

            Більше того, зі змісту сторінок тексту „договору” чітко вбачається, що це є договір первісного, а ніяк не зворотного відступлення. Зокрема, іпотечні облігації випустив покупець, а це – компанія „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”, які необхідно забезпечити іпотечними активами. Подальший його аналіз показує, що продавцем є Приватбанк, а покупцем – компанія „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”. Переробленою (змінена дата укладення) є лише титульна сторінка договору.

            Щоб приховати факт фальсифікації договору зворотного відступлення (ідентичність текстів), регіональний представник позивача надав суду ненотаріальну копію договору прямого відступлення вигаданого (зміненого) змісту, яка не відповідає стандартам діловодства і не є доказом.

            Иакож прошу звернути увагу на наступне.

            Неодноразово у подібних справах, де мало місце відступлення Приватбанком прав вимоги за договором від 19.02.2007 р. з компанією „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”, представники Приватбанку вводили (намагались вводити) суди в різних регіонах України в оману, вказуючи різні, ситуативно вигідні дати „укладення” Приватбанком договору зворотного відступлення з цією компанією.

            Вказані факти, а також факт зворотного відступлення прав вимоги у квітні 2016 р. підтверджуються рішеннями різних судів, знайденими в Єдиному державному реєстрі судових рішень:

            1. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56760578. На початку 2017 р. ніякого зворотного відступлення не було.

            2. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41862466. 2014 р. Банк є неналежним позивачем внаслідок відступлення права вимоги компанії „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”.

            3. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55433749. Ніякого зворотного відступлення у 2014-2016 р.р. не було.

            4. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43832306. Ніякого зворотного відступлення у 2015 р. не було.

            5. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63678380. Зворотне відступлення датоване 14.04.2016 р.

            6. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67982554. Станом на 31.07.2015 р. Банк не мав права вимоги. Зворотне відступлення датоване 14.04.2016 р.

            7. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69710195. Зворотне відступлення датоване 14.04.2014 р.

            8. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58297106. Рішення від 08.06.2016 р. Банк не має права вимоги.

            9. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59086213. Ніякого зворотного відступлення у 2015 р. не було.

            10. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81436431, Верховний Суд. Зворотне відступлення датоване 14.04.2016 р.

            Апеляційний суд не звернув на це уваги, не надав правової оцінки даним обставинам і не згадав про них у мотивувальній частині оскаржуваної постанови взагалі, що є порушенням принципу безсторонності суду і вказує на неповноту розгляду справи.

 

            2. Центральний офіс позивача спростував факт зворотного викупу 13.10.2011 р.

            На веб-сайті „Delo.ua” (https://delo) було розміщено повідомлення від 21.07.2016 р. під назвою (мовою оригіналу): „Ирландская фондовая биржа остановила обращение ипотечных облигаций ПриватБанка” (копія його роздруківки є в матеріалах справи).

            З даним повідомленням мій представник випадково ознайомився 24.11.2018 р. і ознайомив мене, після чого я надіслала позивачу запит на інформацію з наступних питань:

            – Чи дійсно Ірландська фондова біржа (Irish Stock Exchange) 15.04.2016 р. (або в інший час) виключила з біржового реєстру і припинила торги іпотечними облігаціями Акціонерного товариства „Комерційний банк „Приватбанк” класу „B” і „С” емітента „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”, термін обігу яких закінчується в грудні 2031 р., в зв’язку з повним їх погашенням (чи з інших причин)?

            – Чи дійсно було ліквідовано компанію-емітента іпотечних облігацій „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”? Якщо так, то коли, за чиєю ініціативою і на якій підставі (у зв’язку з чим)?”

            На що отримала 10.01.2019 р. рекомендованим листом № 4931701402349 відповідь від 17.12.2018 р. № 20.1.0.0.0/7-181127/698 (копія є в матеріалах справи), в якій зазначено:

               „На Ваше звернення, отримане банком 27-11-2018 р., повідомляємо:

               За приписами ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже банк скористався своїм правом та відступив право вимоги за кредитним договором № VOKVGK00001001 від 28-07-2006 р. до ЮКРЕЙН МОРТГЕЙДЖ ЛОУН ФАЙНЕНС № 1 ПІ-ЕЛ-СІ (UKRAINE MORTGAGE LOAN FINANCE №1 PLC).

               Зазначимо, що 15-04-2016 р. було здійснено зворотне відступлення права вимоги до АТ КБ „ПРИВАТБАНК”, рекомендуємо здійснювати погашення відповідно до умов Вашого договору”.

            Через тривале ненадання відповіді на запит, 03.01.2019 р. я надіслала позивачу аналогічний запит повторно. На що отримала відповідь від 17.01.2019 р. № 20.1.0.0.0/7-190114/1111, яка за текстом аналогічна попередній відповіді.

            З даних відповідей з центрального офісу позивача вбачається, що:

            – дата зворотного відступлення 15.04.2016 р. співпадає з датою виключення Ірландською фондовою біржею з біржового реєстру і припинення торгів іпотечними облігаціями банку емітента „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”, термін обігу яких закінчується в грудні 2031 р., в зв’язку з повним їх погашенням і проти цього факту позивач не надав заперечень;

            – центральний офіс позивача двічі спростував факт зворотного відступлення 13.10.2011 р. права вимоги за кредитним договором № VOKVGK00001001 від 28.07.2006 р., вигаданого регіональним представником.

            З моменту відступлення права вимоги (19.02.2007 р.) позивач в силу ст.ст. 512, 514 ЦК України втратив власне право вимоги за кредитним договором, оскільки ці права перейшли до нового кредитора – компанії „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”. А відтак, станом на 23.03.2015 р. (дату реєстрації позовної заяви в канцелярії суду) позивач не мав права заявлених вимог у власних інтересах, тобто є неналежним позивачем, а також не мав права укладати зі мною додаткову угоду від 21.11.2011 р. до кредитного договору.

            Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

            Визнаний позивачем факт зворотного відступлення  права вимоги за кредитним договором 15.04.2016 р. (після погашення іпотечних облігацій!) не потребує доказування.

            Апеляційний суд не звернув на це уваги, не надав правової оцінки даним обставинам і не згадав про них у мотивувальній частині оскаржуваної постанови взагалі, що є порушенням принципу безсторонності суду і вказує на неповноту розгляду справи.

 

            3. Щодо взаємопов’язаних справ

            21.11.2011 р. між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору.

            Несправедливість ряду умов додаткової угоди встановлено рішенням апеляційного суду Волинської області від 25.11.2015 р. у пов’язаній справі № 159/3628/15-ц в провадженні № 22-ц/773/1487/15 за позовом поручителя Пруса В.Р. до банку про визнання зобов’язань за договором поруки припиненими.

            Вказане рішення не оскаржувалось банком в касаційному порядку, тобто він добровільно погодився із встановленими судом обставинами.

            В силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України, встановлені факти у вищезазначеній пов’язаній спра-ві мають преюдиційне значення при вирішенні даної справи – щодо неналежності нарахувань після укладення додаткової угоди.

            Апеляційний суд не звернув уваги на обставини, встановлені в даному рішенні, не згадав про них і саме рішення в оскаржуваній постанові взагалі.

            Разом з тим апеляційний суд зазначив, що постановою від 10.05.2018 р. апеляційного суду Волинської області від по справі № 159/4146/17 за моїм позовом до ПАТ КБ „Приватбанк” про визнання недійсними пунктів кредитного договору та додаткової угоди до нього встановлено, що 13.10.2011 р. між „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі” і ПАТ КБ „Приватбанк” було укладено договір зворотного викупу.

            Такий висновок, зроблений апеляційним судом, суперечить обставинам, встановленим судами в інших справах, зазначених в п. 1 касаційної скарги, а також спростовується самим позивачем документально (п. 2 касаційної скарги). 

 

            3. Апеляційний суд не звернув уваги на ухилення позивача від експертизи

            За моїм клопотанням ухвалою суду першої інстанції від 10.12.2015 р. було призначено судово-економічну експертизу по справі. Експерт подав клопотання про надання ряду додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, яке ухвалою суду від 20.01.2016 р. було задоволено. Однак, дана ухвала позивачем була проігнорована.

            Повідомленням № 4851 про неможливість дачі висновку судово-економічної експертизи по цивільній справі № 159/1615/15-ц, складеним 30.03.2016 р., експерт заявив про неможливість проведення експертизи у зв’язку із ненаданням витребуваних матеріалів і повернув справу до суду без проведення експертизи.

            Згідно ч. 1 ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

            Експертизи не було проведено виключно з вини позивача, через що не було встановлено ряд істотних обставин справи, які іншим способом встановити неможливо.

            Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не звернув на це уваги, не надав правової оцінки даним обставинам, що є порушенням вимог ст.ст. 2, 89, 264, 265, 382 ЦПК України, порушенням принципу безсторонності суду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), вказує на неповноту розгляду справи.

 

            4. Позивач не надав належних доказів наявності та розміру „боргу”

            Відповідно до ст. 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності. Вимоги щодо ведення документів бухгалтерського обліку наведені в „Положенні про організацію операційної діяльності в банках України”, затвердженому Постановою НБУ від 18.06.2003 р. № 254, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2003 р. за № 559/7880 (далі – Положення).

            Згідно п. 4.1 Положення, операції,  які  здійснюють банки,  мають  бути  належним  чином задокументовані. 

            Згідно п. 4.2 Положення, підставою для відображення операцій за балансовими  та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи.

            Згідно п. 4.11 Положення, до обов’язкових реквізитів первинних документів, що використовуються для розрахунків, належать, зокрема, номери рахунків.

            Згідно п. 5.1 Положення, інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку.

            Згідно п. 5.3 Положення, банки обов’язково мають складати на паперових та/або  електронних носіях, такі регістри, зокрема, як особові рахунки та виписки з них.

            Згідно п. 5.4. Положення особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

            Згідно п. 5.5. Положення особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов’язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.

            Згідно п. 5.6. Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

            Таким чином, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи.

            Доданий до позовної заяви документ, названий позивачем: „Розрахунок заборгованості за договором № VOKVGК00001001 від 28-07-2006, укладеного між ПриватБанком та клієнтом – ________________, станом на 22-01-2015 р.”, підписаний представником позивача (підпис не розшифровано) не являється ні випискою з рахунку боржника (не містить навіть номера рахунку), ні розрахунком боргу (не містить формул розрахунку) і не підписаний ні керівником, ні головним бухгалтером відділення (філії) позивача.

            Принагідно зазначити, що жодна з наявних у справі довіреностей представників позивача не надає їм права підпису документів бухгалтерського обліку.

            Даний документ є таблицею нарахувань невідомого походження і в силу ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, положень ДСТУ 4163-2003 „Вимоги до оформлювання документів” та п. 3.15 ДСТУ 2732: 2004 „Діловодство і архівна справа”, первинним обліковим документом не являється, а відтак не є належним, допустимим, достатнім і достовірним доказом ні руху коштів по рахунку, ні розрахунком суми боргу, ні доказом існування самого боргу.

            Апеляційний суд не застосував вищезазначені норми матеріального права, не звернув уваги на ці обставини, не надав їм правової оцінки, не згадав про них у мотивувальній частині оскаржуваній постанові взагалі, чим порушив вимоги ст.ст. 2, 89, 264, 265, 382 ЦПК України.

            Натомість, апеляційний суд зробив висновок (абз. 6 стор. 7 оскаржуваної постанови):

            „...з доданого до позовної заяви розрахунку, який містить детальний опис сум боргу по тілу кредиту, відсотках, пені, який відповідає умовам договору, убачається наявність заборгованості у боржника у сумі, заявленій у позовних вимогах. На спростування даного розрахунку відповідачем _________ не надано будь-яких доказів. Таким чином, судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги даний розрахунок, чим порушено принцип змагальності сторін.”

            Апеляційний суд, не являючись експертною установою, замість економічного експерта зробив ствердний висновок, що нібито „розрахунок боргу”, який являє собою таблицю сум нарахувань невідомого походження, відповідає умовам кредитного договору. Такий висновок є нічим не підтвердженим власним припущенням суду, яке не може бути покладено в обґрунтування оскаржуваного рішення.

            Незрозуміло, з яких міркувань апеляційний суд вважав, що цей так званий „розрахунок” містить детальний опис сум боргу, коли він не містить ніякої інформації про походження зазначених в ньому сум нарахувань.

            Апеляційний суд вважає, що я повинна була надати докази на спростування „розрахунку заборгованості”, наданого позивачем. Тобто, надати свій розрахунок.

            Однак, розрахунки заборгованості за кредитами є складними, включають, елементи вищої математики (метод ітерацій або послідовного наближення), потребують спеціальних знань, якими я не володію. А також відповідного програмного забезпечення, оскільки є надзвичайно громіздкими для проведення їх „вручну”. Окрім того, позивач не надав необхідних вихідних даних для проведення цих розрахунків.

            Саме через це за моїм клопотанням було призначено по справі судово-економічну експертизу, проведення якої було унеможливлено позивачем внаслідок ненадання експерту затребуваних матеріалів (вихідних даних), необхідних для її проведення.

            Виникає питання: а чи могли бути у позивача в наявності ці матеріали після зняття кредиту з балансу внаслідок відступлення 19.02.2007 р. права вимоги по ньому (в числі інших кредитів компанії „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”?

            Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України (в редакції станом до 15.12.2017 р.), кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

            Згідно ч.ч. 1, 4, 6 ст. 81 цього Кодексу в чинній редакції, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

            Звернувшись до суду з борговим позовом, позивач повинен був довести право вимоги, а також довести наявність та суму боргу, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази – первинні документи, а не таблицю чисел (сум) невідомого походження.

            Однак, таких доказів позивач протягом майже 5 років не лише сам не надав, а й ухилився від надання їх на вимогу суду першої інстанції. На це апеляційний суд уваги не звернув, що є порушенням принципу безсторонності і вказує на неповноту розгляду справи.

 

            4. Незаконність стягнення винагороди за надання фінансового інструменту

            Пунктом 1.1 кредитного договору передбачено сплату винагороди за „послугу” з надання фінансового інструменту, щомісяця у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту.

            Згідно п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України „Про захист прав споживачів” послуга – це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

            Після видачі кредиту ніяких щомісячних послуг Банк не надавав мені взагалі.

            Очевидно, що надання фінансового інструменту не являється послугою у визначенні цього Закону, оскільки мною не замовляється, а відповідачем не передається мені ні матеріальне, ні нематеріальне благо.

            Умовою щодо оплати неіснуючої послуги з надання фінансового інструменту відповідач приховав від мене додаткову відсоткову ставку в розмірі 0,21% х 12 = 2,52% річних.

            Очевидно, що це призводить до підвищення реальної процентної ставки і зростання сукупної вартості кредиту, яка в кредитному договорі не зазначена (прихована).

            В суму „боргу”, заявленої позивачем, входить винагорода за неіснуючу послугу з надання фінансового інструменту.

            Згідно ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

            Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

            Незаконність стягнення подібних платежів зазначена у правових висновках Верховного Суду України у справах № 6-80цс12, 6-80цс13, № 6-1746цс16, № 6-2071цс16.

            Про це я вказала у відзиві на позов, однак апеляційний суд не звернув уваги на ці обставини, не надав їм правової оцінки в оскаржуваній постанові взагалі, що є порушенням принципу безсторонності суду і вказує на неповноту розгляду ним справи.

            Принагідно зазначити, що у постанові від 20.02.2019 р. по справі № 666/4957/15-ц в провадженні № 61-43940св18 Верховний Суд по справі прийшов до висновку про незаконність стягнення винагороди за „надання фінансового інструменту” Приватбанком:

            „Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов’язком банку, виконання такого обов’язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов’язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв’язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.”

 

            5. Позивач пропустив строк позовної давності

            Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

            У статті 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Цей строк діє після порушення суб’єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

            Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язаний його початок.

            При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

            За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

            У разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Такий висновок висловлений Верховним Судом України у справі № 6-154цс15.

            У правовому висновку в справі № 6-43цс17 Верховний Суд України зазначив:

            „...якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

            У правовому висновку по справі № 6-1174цс16 Верховний Суд України зазначив:

            „Відповідно до частини п’ятої статті 261 ЦК України за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

            Таким чином, якщо сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов’язання, та визначили умови такого повернення коштів, усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, і позичальник повинен звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права протягом трьох років саме від цієї дати”.

            Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

            Заявляючи позовні вимоги, позивач вийшов поза межі встановленого згідно ч. 1 ст. 257 ЦК України трьохрічного строку позовної давності щодо сплати тіла кредиту та процентів, однорічного строку згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 цього Кодексу щодо сплати неустойки (штрафу, пені).

            З доданого до позовної заяви документу, названого позивачем „Розрахунок заборгованості за договором № VOKVGК00001001 від 28-07-2006 , укладеного між Приватбанком та клієнтом – ____________, станом на 22-01-2015 р.” вбачається, що перше прострочення повернення кредиту мало місце 01.04.2010 р., після відступлення ЗАТ КБ „Приватбанк” (попередником позивача) права вимоги(!). Надалі, у 2010 році мало місце багаторазове прострочення його повернення (неналежному кредитору), до фіктивного (вигаданого регіональним представником позивача) зворотного „викупу” прав вимоги 13.10.2011 р.

            Банк звернувся до суду 23.03.2015 р. (за датою реєстрації позовної заяви).

            Розрахунку „боргу” з урахуванням строків позовної давності, позивач не надав, хоча мав для цього усі можливості, а також унеможливив проведення судово-економічної експертизи, ухилившись від надання наявних у нього матеріалів для її проведення на вимоги експерта і суду.

            Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 р. за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі „Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”; п. 570 рішення від 20.09.2011 р. за заявою у справі „ВАТ „Нафтова компанія „Юкос” проти Росії”).

            Про застосування позовної давності було подано заяву в суді першої інстанції.

            Апеляційний суд не звернув уваги на дати прострочення платежів, зазначивши лише про дату останнього платежу і на підставі цього не застосував позовної давності, чим порушив норми матеріального та процесуального права, порушив принцип безсторонності суду.

 

            Таким чином, позивач, не маючи права вимоги з 19.02.2019 р. по 15.04.2016 р., уклав зі мною 21.11.2011 р. додаткову угоду до кредитного договору, звернувся до суду 23.03.2015 р., не надав доказів наявності та розміру боргу, пропустив строк позовної давності. При цьому регіональний представник позивача діяв у власних інтересах. Дані обставини підтверджуються доказами, однак апеляційний суд не звернув на них уваги взагалі, ухилився від здійснення правосуддя.

            Неповнота розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права судом апеляційної інстанції призвело до неправильного вирішення справи – помилкового скасування рішення суду першої інстанції і безпідставного задоволення позову.

 

            Заявляю, що викладені у касаційній скарзі аргументи не можуть в сукупності тлумачитись як визнання мною позову – ні повністю, ні частково, а являються окремими, самостійними засобами захисту від безпідставних позовних вимог.

 

            Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 8, 19, 55, 129 Конституції України, ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 391, 409, 413 ЦПК України, –

 

ПРОШУ:

 

            1. Прийняти касаційну скаргу до розгляду, відкрити касаційне провадження.

            2. Скасувати постанову від 06.06.2019 р. Волинського апеляційного суду по справі № 159/1615/15-ц в провадженні № 22-ц/802/63/19, а рішення від 18.04.2018 р. Ковельського міськрайонного суду Волинської області по справі № 159/1615/15-ц в провадженні № 2/159/1/19 залишити в силі.

            3. Всі судові витрати покласти на позивача.

            4. Здійснити прослуховування звукозапису пояснень представника відповідача в апеляційному суді.

 

 

            Додатки:

            1. Копії касаційної скарги – 4 прим.

            2. Квитанція про сплату судового збору.

 

 

            10.07.2019 р.                                                                                    ___________

 

[Bolt]

1 час назад, Лев сказал:

Подали кассачку, ждали почти 2 года. И дождались...

Такого точно не ожидали. Опять "беноиды" воспользовались судом как вор отмычкой...

https://reyestr.court.gov.ua/Review/97565675

Категорія справи №

159/1615/15-ц

: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.

Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 11.06.2021. Оприлюднено: 11.06.2021.

Дата набрання законної сили: 04.06.2021

Номер судового провадження: 61-12923ск19

Постанова

Іменем України

04 червня 2021 року

м. Київ

справа № 159/1615/15-ц

провадження № 61-12923св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 06 червня 2019 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Бовчалюк З. А., Матвійчук Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 28 липня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № VOKVGK00001001, відповідно до умов якого позивач зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 27 000 дол. США на термін до 28 липня 2021 року, а остання зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та порядку, встановлених кредитним договором. Договір був забезпечений порукою ОСОБА_2 відповідно до договору від 28 липня 2006 року № VOKVGK00001001/1. Відповідачка ОСОБА_1 неналежним чином виконувала взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого її заборгованість перед банком станом на 22 січня 2015 року становить 20 888,15 дол. США, що в еквіваленті за курсом 15,76 грн відповідно до службового розпорядження Національного банку України (далі - НБУ) від 22 січня 2015 року становить 329 197,24 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, банк просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором від 28 липня 2006 року № VOKVGK00001001 у розмірі 20 888,15 дол. США, що в еквіваленті становить 329 197,24 грн, та складається із заборгованості: за кредитом - 19 342,73 дол. США, за відсотками - 1 307,07 дол. США, з комісії за користування кредитом - 130,17 дол. США, пені - 108,18 дол. США.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, не довів належними доказами самого факту існування заборгованості та її розміру, а також не довів, що він мав на день звернення до суду та на час розгляду справи право вимоги до відповідачів, а саме, що таке право перейшло до нього від компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файнейс № 1 пі-ел-сі» у порядку зворотного відступлення права вимоги.

Постановою Волинського апеляційного суду від 06 червня 2019 року рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 березня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 20 649,80 дол. США, з яких: 19 342,73 дол. США - заборгованість за кредитом; 1 307,07 дол. США - заборгованість за відсотками, 1 704,92 грн - пеня.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у справі доведено, що ОСОБА_1 свої зобов`язання з погашення кредитної заборгованості виконувала неналежним чином, користувалася кредитними коштами та лише частково погашала заборгованість, у зв`язку з чим станом на 22 січня 2015 року утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку. Зазначив, що суд першої інстанції помилково виходив з підстав недоведеності наявності заборгованості за кредитним договором.

Водночас суд апеляційної інстанції виходив з відсутності підстав для стягнення з  ОСОБА_1 заборгованості з комісії, виходячи з невідповідності цих вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив з того, що рішенням Апеляційного суду Волинської області від 25 листопада 2015 року, яке набрало законної сили, визнаноприпиненим з 21 листопада 2011 року зобов`язання ОСОБА_2 за договором поруки від 28 липня 2006 року № VOKVGK00001001/1, тому відсутні підстави для стягнення з цього відповідача заборгованості за кредитним договром.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила постанову Волинського апеляційного суду від 06 червня 2019 року скасувати, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 березня 2019 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що поданий позивачем договір зворотного відступлення (викупу) права вимоги від 13 жовтня 2011 року є сфальсифікованим. До суми боргу, заявленої позивачем, включено винагороду за неіснуючу послугу з надання фінансового інструменту. Суд не застосував наслідків спливу позовної давності.

У грудні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу від АТ КБ «ПриватБанк», в яких банк просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції оскаржується в частині вимог до ОСОБА_1 , тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2019 рокувиконання постанови Волинського апеляційного суду від 06 червня 2019 року зупинено до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та письмових пояснень на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Встановлено, що 28 липня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № VOKVGK00001001 (т. 1, а. с. 87-88).

За умовами договору ПАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_1 кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 27 000 дол. США на придбання житла, а також 4 408,66 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Кредитний договір укладений на строк з 28 липня 2006 року до 28 липня 2021 року.

Пунктом 1.1 кредитного договору № VOKVGK00001001 встановлено, що позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 383,65 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди, комісії.

Пунктом 3.2 кредитного договору визначено, що згідно зі статтею 212 ЦК України, при порушенні позичальником зобов`язань з погашення кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць, нарахованих на суму непогашеної у строк заборгованості за кредитом. За порушення позичальником будь-якого зобов`язання банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню у розмірі 0,15 відсотка від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочки.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між тими ж сторонами 28 липня 2006 року укладений іпотечний договір, за яким банку надано в іпотеку житловий будинок, загальною площею 81,1 кв. м, житловою площею 42,7 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 , з надвірними будівлями і спорудами.

28 липня 2006 року з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № VOKVGK00001001/1 (т. 1, а. с. 89), згідно з пунктом 2 якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за виконання боржником у повному обсязі зобов`язань з повернення суми кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У пункті 4 договору поруки зазначено, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Згідно з пунктом 13 договору поруки зазначено, що зміни і доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін в письмовому вигляді шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

21 листопада 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору від 28 липня 2006 року № VOKVGK00001001, за умовами якої сторони домовилися внести такі зміни до кредитного договору: суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди зменшити на 6,45 дол. США, а саме: відсотки у розмірі 0 дол. США, комісія у розмірі 0 дол. США, пеня у розмірі 6,45 дол. США; згідно зі статтями 212, 651 ЦК України у разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених у графіку погашення кредиту понад 31 день, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 6,45 дол. США (т. 1, а. с. 118-120).

За змістом пункту 3 додаткової угоди пункт 1.1 кредитного договору викладений у такій редакції «Банк зобов`язується надати «Позичальникові» кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 28 липня 2006 року до 28 липня 2021 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії кредиту в сумі 27 433,05 дол. США на такі цілі: придбання житла, а також у розмірі 4 841,71 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0 відсотків від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,21 відсотка від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 договору.

Щомісяця у період сплати, починаючи з 18 листопада 2011 року, позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 397,38 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди та комісії.

Погашення заборгованості позичальника за договором здійснюється згідно з графіком погашення кредиту (пункт 5 додаткової угоди)».

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 листопада 2016 року у справі № 159/4685/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про захист прав споживачів позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсною додаткову угоду від 21 листопада 2011 року до кредитного договору від 28 липня 2006 року № VOKVGK00001001. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 26 січня 2017 року рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 листопада 2016 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсною додаткової угоди від 21  листопада 2011 року до кредитного договору від 28 липня 2006 року № VOKVGK00001001 відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Цим рішенням Апеляційного суду Волинської області встановлено, що 13 жовтня 2011 року між компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» (продавець) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (покупець) та компанією «ТМФ Трасті Лімітед» укладений договір викупу (відступлення) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 611, 612. Згідно з додатком 1 «Перелік Активів» до договору викупу (відступлення) прав вимоги від 13 жовтня 2011 року серед активів, за якими до АТ КБ «ПриватБанк» перейшло право вимоги, зазначено також зобов`язання, які виникли на підставі кредитного договору від 28 липня 2006 року № VOKVGK00001001, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» (актив за порядковим номером 222).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року рішення Апеляційного суду Волинської області від 26 січня 2017 року залишено без змін.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно з пунктом 3.4 договору відступлення від 13 жовтня 2011 року, укладеного між компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» (продавець) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (покупець) та компанією «ТМФ Трасті Лімітед», будь-які грошові суми, отримані або прийняті продавцем за відповідними іпотечними активами після дати укладення цього договору, вважаються такими, що належать покупцеві (компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі») та продавець (ПАТ КБ «ПриватБанк») забезпечує, щоб усі такі грошові суми були негайно перераховані покупцю. Пунктом 3.5 договору встановлено, що усі платежі будь-якої сторони за цим договором здійснюються відповідно до чинного валютного законодавства України (том. 2, а. с. 13). Проте з 13 жовтня 2011 року вигодонабувачем за цим кредитним договором є ПАТ КБ «ПриватБанк».

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Відповідно до статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання кредиту; 7) інші умови, визначені законодавством (частина четверта статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин).

Ураховуючи викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, фактів, визнаних сторонами, дійшов правильного висновку про те, що між  ОСОБА_1 та ПАТ АБ «Укргазбанк» укладений кредитний договір, про часткову сплату відповідачкою коштів на погашення кредиту, що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості та підписами сторін на кредитному договорі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що  ОСОБА_1 у період з 29 серпня 2006 року до 21 жовтня 2014 року періодично здійснювала платежі на виконання умов кредитного договору від 28 липня 2006 року № VOKVGK00001001, проте належним чином їх не виконувала, у зв`язку з чим 26 лютого 2015 року їй було направлено повідомлення від 11 лютого 2015 року з вимогою сплати простроченої заборгованості та попередження, що у разі несплати заборгованості у зазначений строк банк вимагає повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані відсотки та штрафні санкції (т. 1, а. с. 11), а з позовом до суду банк звернувся у березні 2015 року, тобто у межах позовної давності. Отже, оскільки ОСОБА_1 , як позичальник, належним чином взяті на себе зобов`язання за спірним кредитним договором не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, тому з останньої підлягає стягненню ця заборгованість, розмір якої відповідає умовам договору та вимогам закону.

Апеляційний суд, не погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність наявності та розміру заборгованості відповідачки ОСОБА_1 перед банком, який мотивовано ненадання банком необхідних для проведення судової економічної експертизи матеріалів, неможливості визначення розміру заборгованості без висновків експертизи.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку наявним у справі доказам, які стверджують наявність та розмір заборгованості.

Зокрема, враховано, що банк надав розрахунок заборгованості  ОСОБА_1  за кредитним договором станом на 22 січня 2015 року на суму 20 888,15 дол. США з яких: 19 342,73 дол. США - заборгованість за кредитом; 1 307,07 дол. США - заборгованість за відсотками; 130,17 дол. США - заборгованість з комісії; 108,18 дол. США - заборгованість з пені. Розрахунок містить детальний опис сум боргу за тілом кредиту, відсотками, який відповідає умовам договору, з цього випливає наявність заборгованості у боржника у сумі, заявленій у позові.

Апеляційний суд також виходив з того, що розрахунки банку відповідачка не спростувала.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про наслідки ухилення позивача від проведення судово-економічної експертизи, призначеної за ухвалою суду першої інстанції від 10 грудня 2015 року.

У справі відсутні відомості про те, що експертиза не була проведена саме внаслідок ухилення позивача від її проведення.

Заявниця надалі не наполягала на проведенні експертизи, у тому числі і в суді апеляційної інстанції.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а на відповідачку - спростувати розмір існуючої заборгованості.

Доводи касаційної скарги про неправильність визначення розміру заборгованості за кредитним договором є загальними та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Заявниця оспорює факт укладення 13 жовтня 2011 року між компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» (продавець) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (покупець) та компанією «ТМФ Трасті Лімітед» договору викупу (відступлення) прав вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сидник І. О. та зареєстрованого у реєстрі за № 611, 612.

Проте ці доводи ґрунтуються на припущеннях, власному тлумаченні заявниці норм права, непогодженні зі встановленими обставинами справи та з оцінкою наявних у справі доказів.

Зазначені доводи спростовуються обставинами, встановленими рішенням Апеляційного суду Волинської області від 26 січня 2017 року у справі № 159/4685/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про захист прав споживачів, згідно з якими 13 жовтня 2011 року між компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» (продавець) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (покупець) та компанією «ТМФ Трасті Лімітед» укладений договір викупу (відступлення) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сидник І. О. та зареєстрований у реєстрі за № 611, 612.

Щодо посилання заявниці на приклади судової практики вирішення подібних спорів, у яких йдеться проукладенння договору викупу (відступлення) прав вимоги між компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» (продавець) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (покупець) та компанією «ТМФ Трасті Лімітед» не у 2011 році, а в 2016 році, то вони з огляду на склад сторін у справах не мають преюдиційного значення для розгляду цієї справи.

Необґрунтованими є і доводи заявниці про стягнення винагороди за неіснуючу послугу з надання фінансового інструменту, оскільки оскаржуваним судовим рішенням така винагорода на користь банку не стягнута.

Щодо доводів ОСОБА_1 про неврахування апеляційним судом наслідків спливу позовної давності, то вони є необґрунтованими. Апеляційний суд дав мотивовану відповідь на такі аргументи.

Крім того, відповідно до додаткової угоди до кредитного договору від 21 листопада 2011 року сторони визначили, що позовна давність за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки (пені, штрафів) становить 50 років (т. 1, а. с. 118-120).

Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки фактично зводяться до власного тлумачення норм права, незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання оскаржуваного судового рішення було зупинено ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2019 року, то у зв`язку із завершенням касаційного провадження виконання постанови Волинського апеляційного суду від 06 червня 2019 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 06 червня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Волинського апеляційного суду від 06 червня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                                             В. В. Яремко

                                                                                                                        І. Ю. Гулейков

                                                                                                                        С. О. Погрібний

 

36 минут назад, Лев сказал:

А вот сама кассачка:

 

                                                                                   Касаційному цивільному суду

                                                                                   у складі Верховного Суду

                                                                                   просп. Повітрофлотський, 28, м. Київ,

                                                                                   03063

 

                                      Касатор (відповідач-1):   

 

                                                               Позивач:    Акціонерне товариство

                                                                                   „Комерційний банк „Приватбанк”

                                                                                   ідентифікаційний код 14360570

                                                                                   вул. Грушевського, 1-д, м. Київ, 01001

 

                                      Представник позивача:    Сафір Федір Олегович

                                                                                   пр. Правди, 10, кв. 57, м. Дніпро, 49000

 

                                                       Відповідач-2:   

 

                                 Представник відповідачів:    

 

                                                                                   Справа № 159/1615/15-ц

 

 

 

 

КАСАЦІЙНА  СКАРГА

 

            Рішенням від 19.03.2019 р. Ковельського міськрайонного суду Волинської області по справі № 159/1615/15-ц в провадженні № 2/159/1/19 в позові Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Приватбанк” (після зміни назви – Акціонерне товариство „Комерційний банк „Приватбанк”) до мене, ______ та ______ про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено повністю.

            Оскаржуваною постановою від 06.06.2019 р. Волинського апеляційного суду по даній справі в провадженні № 22-ц/802/63/19 скаргу позивача задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в даній справі скасовано. Позов задоволено частково. Стягнуто з мене на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 20649,80 доларів США з яких: 19342,73 доларів США – заборгованість за кредитом, 1307,07 доларів США – заборгованість за відсотками, а також 1704,92 грн. заборгованості з пені. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В задоволенні позовних вимог до _____ про стягнення заборгованості відмовлено. Стягнуто з мене на користь позивача витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви в розмірі 3291,97 грн. Стягнуто з мене в користь держави для зарахування до спеціального фонду державного бюджету України судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 4938,00 грн.

            Рішення суду першої інстанції вважаю законним і справедливим.

            З оскаржуваною постановою не погоджуюсь з огляду на наступне.

            Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

            Оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає цим вимогам, оскільки апеляційний суд порушив норми матеріального права і взагалі не звернув уваги на ряд обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, на які я посилалась як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів позивача.

 

            1. Зворотний викуп прав вимоги 13.10.2011 р. - вигадка представника позивача

            Позивач подав позов виключно в своїх інтересах, не згадавши у позовній заяві взагалі про факт відступлення 19.02.2007 р. його попередником – Закритим акціонерним товариством „Комерційний банк „Приватбанк” права вимоги за кредитним та іпотечним договорами англійській компанії „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”, що в силу ст.ст. 512, 514 ЦК України позбавило його права власної вимоги з 19.02.2007 р.

            Після того, як я надала докази відступлення позивачем права вимоги, регіональний представник позивача вдався до маніпуляцій – змінив свої пояснення і став стверджувати, що нібито 13.10.2011 р. він викупив назад право вимоги у компанії „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”.

            Такий „викуп” 13.10.2011 р. є вигадкою регіонального представника позивача з метою введення суду в оману щодо наявності права вимоги.

            Відступлення попередником позивача 19.02.2007 р. прав вимоги ЮМЛ було здійснено в рамках сек’юритизації іпотечних активів, що вбачається з договору відступлення.

            Згідно п. 1.8. „Методичних рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України”, схвалених Постановою від 02.08.2004 р. № 361 Правління НБУ, сек’юриритизація активів визначається як перерозподіл ризиків шляхом трансформації активів банку (позик та інших активів) у цінні папери для продажу інвесторам.

            Такими цінними паперами в даному випадку є іпотечні облігації, правові засади емісії та обігу яких регулюються Законом України „Про іпотечні облігації”.

            Зміст договору від 19.02.2007 р. відступлення прав вимоги вказує на факт випуску (емісії) іпотечних облігацій, що підлягають погашенню у 2031 р. Наявність спеціалізованої іпотечної установи „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі” та її довірчого управителя „ТМФ Трасті Лімітед” вказує на випуск структурованих іпотечних облігацій.

            Згідно ч. 2 ст. 19 Закону України „Про іпотечні облігації”, іпотечні активи, які були придбані спеціалізованою іпотечною установою і включені до складу іпотечного покриття, вважаються придбаними у безвідкличному порядку, тобто без права їх заміни, зворотного викупу або передачі, за винятком випадку, передбаченого частиною третьою цієї статті. У разі порушення провадження у справі про банкрутство особи, яка відступила права за іпотечними активами, або призначення тимчасової адміністрації чи ліквідатора розпорядник майна (санатор, тимчасовий адміністратор, ліквідатор) такої особи не вправі вимагати повернення цих іпотечних активів, крім випадків, коли їх передача була здійснена внаслідок протиправних дій, про які емітент структурованих іпотечних облігацій знав або повинен був знати.

            Отже, попередник позивача відступив компанії „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі” право вимоги у безвідкличному порядку, без права зворотного викупу.

            Якщо б договір зворотного відступлення від 13.10.2011 р. (до погашення іпотечних облігацій) дійсно існував, то таке зворотне відступлення прав вимоги грубо суперечило б вищезазначеній нормі закону. Окрім того, воно б спричинило міжнародний скандал (повне позбавлення забезпечення придбаних іноземними інвесторами іпотечних облігацій) а відтак є нереальним.

            В процесі розгляду справи регіональний представник позивача додатково подав до суду фальшивий доказ – копії фрагментів різних документів, виготовлених на нотаріальних бланках, які він назвав договором зворотного відступлення (викупу) прав вимоги, нібито укладеного 13.10.2011 р. між Банком, компанією „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі” та довірчим управителем „ТМФ Трасті Лімітед”.

            Зі змісту ксерокопій в їх сукупності чітко вбачається фальсифікація даного договору.

            Так, копії сторінок 1 – 15, 89 та б/н – фрагментів договору зворотного викупу (відступлення) прав вимоги кредитних договорів не можуть складати один документ, оскільки:

            – за змістом (стор. 2) у договорі має бути лише 15 сторінок;

            – сторінки 1 – 15 виконані в одному стилі (форматі), а сторінка 89 – в іншому;

            – копія останньої пронумерованої сторінки – 89. На звороті аркушу – копія останньої сторінки без номера і надрукована шрифтом більшого розміру, ніж сторінки 1 – 15 і 89;

            – на останній сторінці міститься штамп, на якому зазначено кількість аркушів – 54, тобто 108 сторінок, що є доказом наявності фрагментів різних документів, оскільки не може бути передостанньою 89-та сторінка в документі, який містить 108 сторінок. І якщо йде нумерація сторінок, то нумеруються всі сторінки, в тому числі й остання;

            – сторінка 1 (обкладинка) та сторінка 89 надруковані українською і англійською мовами, всі інші – лише українською.

            Прошу звернути увагу на номери нотаріальних бланків фрагментів документів.

            Номери йдуть послідовно з першого аркушу (1 – 2 сторінки) – ВРМ № 690656 по восьмий аркуш (стор. 15) – ВРМ № 690664. Номер бланку 89-ї сторінки (45-й арк.) – ВРМ № 760609 різко відрізняється від номера бланку восьмого аркушу – ВРМ № 690664. (760609 – 690664 = 69945). Така розбіжність в номерах бланків – майже в 70 000 вказує на те, що фрагмент на сторінках 1 – 15 та фрагмент на сторінці 89 належать різним документам.

            Ксерокопія фрагменту списку (під номерами по порядку з 208 по 228 включно) осіб, адрес та номерів (з бранчами) кредитних договорів не містить належних реквізитів, які б вказували на походження списку. Те, що це є саме Додаток 1 „Перелік активів” до договору зворотного викупу (відступлення), нічим не підтверджується.

            Більше того, зі змісту сторінок тексту „договору” чітко вбачається, що це є договір первісного, а ніяк не зворотного відступлення. Зокрема, іпотечні облігації випустив покупець, а це – компанія „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”, які необхідно забезпечити іпотечними активами. Подальший його аналіз показує, що продавцем є Приватбанк, а покупцем – компанія „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”. Переробленою (змінена дата укладення) є лише титульна сторінка договору.

            Щоб приховати факт фальсифікації договору зворотного відступлення (ідентичність текстів), регіональний представник позивача надав суду ненотаріальну копію договору прямого відступлення вигаданого (зміненого) змісту, яка не відповідає стандартам діловодства і не є доказом.

            Иакож прошу звернути увагу на наступне.

            Неодноразово у подібних справах, де мало місце відступлення Приватбанком прав вимоги за договором від 19.02.2007 р. з компанією „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”, представники Приватбанку вводили (намагались вводити) суди в різних регіонах України в оману, вказуючи різні, ситуативно вигідні дати „укладення” Приватбанком договору зворотного відступлення з цією компанією.

            Вказані факти, а також факт зворотного відступлення прав вимоги у квітні 2016 р. підтверджуються рішеннями різних судів, знайденими в Єдиному державному реєстрі судових рішень:

            1. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56760578. На початку 2017 р. ніякого зворотного відступлення не було.

            2. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41862466. 2014 р. Банк є неналежним позивачем внаслідок відступлення права вимоги компанії „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”.

            3. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55433749. Ніякого зворотного відступлення у 2014-2016 р.р. не було.

            4. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43832306. Ніякого зворотного відступлення у 2015 р. не було.

            5. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63678380. Зворотне відступлення датоване 14.04.2016 р.

            6. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67982554. Станом на 31.07.2015 р. Банк не мав права вимоги. Зворотне відступлення датоване 14.04.2016 р.

            7. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69710195. Зворотне відступлення датоване 14.04.2014 р.

            8. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58297106. Рішення від 08.06.2016 р. Банк не має права вимоги.

            9. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59086213. Ніякого зворотного відступлення у 2015 р. не було.

            10. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81436431, Верховний Суд. Зворотне відступлення датоване 14.04.2016 р.

            Апеляційний суд не звернув на це уваги, не надав правової оцінки даним обставинам і не згадав про них у мотивувальній частині оскаржуваної постанови взагалі, що є порушенням принципу безсторонності суду і вказує на неповноту розгляду справи.

 

            2. Центральний офіс позивача спростував факт зворотного викупу 13.10.2011 р.

            На веб-сайті „Delo.ua” (https://delo) було розміщено повідомлення від 21.07.2016 р. під назвою (мовою оригіналу): „Ирландская фондовая биржа остановила обращение ипотечных облигаций ПриватБанка” (копія його роздруківки є в матеріалах справи).

            З даним повідомленням мій представник випадково ознайомився 24.11.2018 р. і ознайомив мене, після чого я надіслала позивачу запит на інформацію з наступних питань:

            – Чи дійсно Ірландська фондова біржа (Irish Stock Exchange) 15.04.2016 р. (або в інший час) виключила з біржового реєстру і припинила торги іпотечними облігаціями Акціонерного товариства „Комерційний банк „Приватбанк” класу „B” і „С” емітента „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”, термін обігу яких закінчується в грудні 2031 р., в зв’язку з повним їх погашенням (чи з інших причин)?

            – Чи дійсно було ліквідовано компанію-емітента іпотечних облігацій „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”? Якщо так, то коли, за чиєю ініціативою і на якій підставі (у зв’язку з чим)?”

            На що отримала 10.01.2019 р. рекомендованим листом № 4931701402349 відповідь від 17.12.2018 р. № 20.1.0.0.0/7-181127/698 (копія є в матеріалах справи), в якій зазначено:

               „На Ваше звернення, отримане банком 27-11-2018 р., повідомляємо:

               За приписами ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже банк скористався своїм правом та відступив право вимоги за кредитним договором № VOKVGK00001001 від 28-07-2006 р. до ЮКРЕЙН МОРТГЕЙДЖ ЛОУН ФАЙНЕНС № 1 ПІ-ЕЛ-СІ (UKRAINE MORTGAGE LOAN FINANCE №1 PLC).

               Зазначимо, що 15-04-2016 р. було здійснено зворотне відступлення права вимоги до АТ КБ „ПРИВАТБАНК”, рекомендуємо здійснювати погашення відповідно до умов Вашого договору”.

            Через тривале ненадання відповіді на запит, 03.01.2019 р. я надіслала позивачу аналогічний запит повторно. На що отримала відповідь від 17.01.2019 р. № 20.1.0.0.0/7-190114/1111, яка за текстом аналогічна попередній відповіді.

            З даних відповідей з центрального офісу позивача вбачається, що:

            – дата зворотного відступлення 15.04.2016 р. співпадає з датою виключення Ірландською фондовою біржею з біржового реєстру і припинення торгів іпотечними облігаціями банку емітента „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”, термін обігу яких закінчується в грудні 2031 р., в зв’язку з повним їх погашенням і проти цього факту позивач не надав заперечень;

            – центральний офіс позивача двічі спростував факт зворотного відступлення 13.10.2011 р. права вимоги за кредитним договором № VOKVGK00001001 від 28.07.2006 р., вигаданого регіональним представником.

            З моменту відступлення права вимоги (19.02.2007 р.) позивач в силу ст.ст. 512, 514 ЦК України втратив власне право вимоги за кредитним договором, оскільки ці права перейшли до нового кредитора – компанії „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”. А відтак, станом на 23.03.2015 р. (дату реєстрації позовної заяви в канцелярії суду) позивач не мав права заявлених вимог у власних інтересах, тобто є неналежним позивачем, а також не мав права укладати зі мною додаткову угоду від 21.11.2011 р. до кредитного договору.

            Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

            Визнаний позивачем факт зворотного відступлення  права вимоги за кредитним договором 15.04.2016 р. (після погашення іпотечних облігацій!) не потребує доказування.

            Апеляційний суд не звернув на це уваги, не надав правової оцінки даним обставинам і не згадав про них у мотивувальній частині оскаржуваної постанови взагалі, що є порушенням принципу безсторонності суду і вказує на неповноту розгляду справи.

 

            3. Щодо взаємопов’язаних справ

            21.11.2011 р. між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору.

            Несправедливість ряду умов додаткової угоди встановлено рішенням апеляційного суду Волинської області від 25.11.2015 р. у пов’язаній справі № 159/3628/15-ц в провадженні № 22-ц/773/1487/15 за позовом поручителя Пруса В.Р. до банку про визнання зобов’язань за договором поруки припиненими.

            Вказане рішення не оскаржувалось банком в касаційному порядку, тобто він добровільно погодився із встановленими судом обставинами.

            В силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України, встановлені факти у вищезазначеній пов’язаній спра-ві мають преюдиційне значення при вирішенні даної справи – щодо неналежності нарахувань після укладення додаткової угоди.

            Апеляційний суд не звернув уваги на обставини, встановлені в даному рішенні, не згадав про них і саме рішення в оскаржуваній постанові взагалі.

            Разом з тим апеляційний суд зазначив, що постановою від 10.05.2018 р. апеляційного суду Волинської області від по справі № 159/4146/17 за моїм позовом до ПАТ КБ „Приватбанк” про визнання недійсними пунктів кредитного договору та додаткової угоди до нього встановлено, що 13.10.2011 р. між „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі” і ПАТ КБ „Приватбанк” було укладено договір зворотного викупу.

            Такий висновок, зроблений апеляційним судом, суперечить обставинам, встановленим судами в інших справах, зазначених в п. 1 касаційної скарги, а також спростовується самим позивачем документально (п. 2 касаційної скарги). 

 

            3. Апеляційний суд не звернув уваги на ухилення позивача від експертизи

            За моїм клопотанням ухвалою суду першої інстанції від 10.12.2015 р. було призначено судово-економічну експертизу по справі. Експерт подав клопотання про надання ряду додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, яке ухвалою суду від 20.01.2016 р. було задоволено. Однак, дана ухвала позивачем була проігнорована.

            Повідомленням № 4851 про неможливість дачі висновку судово-економічної експертизи по цивільній справі № 159/1615/15-ц, складеним 30.03.2016 р., експерт заявив про неможливість проведення експертизи у зв’язку із ненаданням витребуваних матеріалів і повернув справу до суду без проведення експертизи.

            Згідно ч. 1 ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

            Експертизи не було проведено виключно з вини позивача, через що не було встановлено ряд істотних обставин справи, які іншим способом встановити неможливо.

            Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не звернув на це уваги, не надав правової оцінки даним обставинам, що є порушенням вимог ст.ст. 2, 89, 264, 265, 382 ЦПК України, порушенням принципу безсторонності суду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), вказує на неповноту розгляду справи.

 

            4. Позивач не надав належних доказів наявності та розміру „боргу”

            Відповідно до ст. 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності. Вимоги щодо ведення документів бухгалтерського обліку наведені в „Положенні про організацію операційної діяльності в банках України”, затвердженому Постановою НБУ від 18.06.2003 р. № 254, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2003 р. за № 559/7880 (далі – Положення).

            Згідно п. 4.1 Положення, операції,  які  здійснюють банки,  мають  бути  належним  чином задокументовані. 

            Згідно п. 4.2 Положення, підставою для відображення операцій за балансовими  та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи.

            Згідно п. 4.11 Положення, до обов’язкових реквізитів первинних документів, що використовуються для розрахунків, належать, зокрема, номери рахунків.

            Згідно п. 5.1 Положення, інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку.

            Згідно п. 5.3 Положення, банки обов’язково мають складати на паперових та/або  електронних носіях, такі регістри, зокрема, як особові рахунки та виписки з них.

            Згідно п. 5.4. Положення особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

            Згідно п. 5.5. Положення особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов’язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.

            Згідно п. 5.6. Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

            Таким чином, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи.

            Доданий до позовної заяви документ, названий позивачем: „Розрахунок заборгованості за договором № VOKVGК00001001 від 28-07-2006, укладеного між ПриватБанком та клієнтом – ________________, станом на 22-01-2015 р.”, підписаний представником позивача (підпис не розшифровано) не являється ні випискою з рахунку боржника (не містить навіть номера рахунку), ні розрахунком боргу (не містить формул розрахунку) і не підписаний ні керівником, ні головним бухгалтером відділення (філії) позивача.

            Принагідно зазначити, що жодна з наявних у справі довіреностей представників позивача не надає їм права підпису документів бухгалтерського обліку.

            Даний документ є таблицею нарахувань невідомого походження і в силу ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, положень ДСТУ 4163-2003 „Вимоги до оформлювання документів” та п. 3.15 ДСТУ 2732: 2004 „Діловодство і архівна справа”, первинним обліковим документом не являється, а відтак не є належним, допустимим, достатнім і достовірним доказом ні руху коштів по рахунку, ні розрахунком суми боргу, ні доказом існування самого боргу.

            Апеляційний суд не застосував вищезазначені норми матеріального права, не звернув уваги на ці обставини, не надав їм правової оцінки, не згадав про них у мотивувальній частині оскаржуваній постанові взагалі, чим порушив вимоги ст.ст. 2, 89, 264, 265, 382 ЦПК України.

            Натомість, апеляційний суд зробив висновок (абз. 6 стор. 7 оскаржуваної постанови):

            „...з доданого до позовної заяви розрахунку, який містить детальний опис сум боргу по тілу кредиту, відсотках, пені, який відповідає умовам договору, убачається наявність заборгованості у боржника у сумі, заявленій у позовних вимогах. На спростування даного розрахунку відповідачем _________ не надано будь-яких доказів. Таким чином, судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги даний розрахунок, чим порушено принцип змагальності сторін.”

            Апеляційний суд, не являючись експертною установою, замість економічного експерта зробив ствердний висновок, що нібито „розрахунок боргу”, який являє собою таблицю сум нарахувань невідомого походження, відповідає умовам кредитного договору. Такий висновок є нічим не підтвердженим власним припущенням суду, яке не може бути покладено в обґрунтування оскаржуваного рішення.

            Незрозуміло, з яких міркувань апеляційний суд вважав, що цей так званий „розрахунок” містить детальний опис сум боргу, коли він не містить ніякої інформації про походження зазначених в ньому сум нарахувань.

            Апеляційний суд вважає, що я повинна була надати докази на спростування „розрахунку заборгованості”, наданого позивачем. Тобто, надати свій розрахунок.

            Однак, розрахунки заборгованості за кредитами є складними, включають, елементи вищої математики (метод ітерацій або послідовного наближення), потребують спеціальних знань, якими я не володію. А також відповідного програмного забезпечення, оскільки є надзвичайно громіздкими для проведення їх „вручну”. Окрім того, позивач не надав необхідних вихідних даних для проведення цих розрахунків.

            Саме через це за моїм клопотанням було призначено по справі судово-економічну експертизу, проведення якої було унеможливлено позивачем внаслідок ненадання експерту затребуваних матеріалів (вихідних даних), необхідних для її проведення.

            Виникає питання: а чи могли бути у позивача в наявності ці матеріали після зняття кредиту з балансу внаслідок відступлення 19.02.2007 р. права вимоги по ньому (в числі інших кредитів компанії „Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 пі-ел-сі”?

            Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України (в редакції станом до 15.12.2017 р.), кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

            Згідно ч.ч. 1, 4, 6 ст. 81 цього Кодексу в чинній редакції, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

            Звернувшись до суду з борговим позовом, позивач повинен був довести право вимоги, а також довести наявність та суму боргу, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази – первинні документи, а не таблицю чисел (сум) невідомого походження.

            Однак, таких доказів позивач протягом майже 5 років не лише сам не надав, а й ухилився від надання їх на вимогу суду першої інстанції. На це апеляційний суд уваги не звернув, що є порушенням принципу безсторонності і вказує на неповноту розгляду справи.

 

            4. Незаконність стягнення винагороди за надання фінансового інструменту

            Пунктом 1.1 кредитного договору передбачено сплату винагороди за „послугу” з надання фінансового інструменту, щомісяця у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту.

            Згідно п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України „Про захист прав споживачів” послуга – це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

            Після видачі кредиту ніяких щомісячних послуг Банк не надавав мені взагалі.

            Очевидно, що надання фінансового інструменту не являється послугою у визначенні цього Закону, оскільки мною не замовляється, а відповідачем не передається мені ні матеріальне, ні нематеріальне благо.

            Умовою щодо оплати неіснуючої послуги з надання фінансового інструменту відповідач приховав від мене додаткову відсоткову ставку в розмірі 0,21% х 12 = 2,52% річних.

            Очевидно, що це призводить до підвищення реальної процентної ставки і зростання сукупної вартості кредиту, яка в кредитному договорі не зазначена (прихована).

            В суму „боргу”, заявленої позивачем, входить винагорода за неіснуючу послугу з надання фінансового інструменту.

            Згідно ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

            Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

            Незаконність стягнення подібних платежів зазначена у правових висновках Верховного Суду України у справах № 6-80цс12, 6-80цс13, № 6-1746цс16, № 6-2071цс16.

            Про це я вказала у відзиві на позов, однак апеляційний суд не звернув уваги на ці обставини, не надав їм правової оцінки в оскаржуваній постанові взагалі, що є порушенням принципу безсторонності суду і вказує на неповноту розгляду ним справи.

            Принагідно зазначити, що у постанові від 20.02.2019 р. по справі № 666/4957/15-ц в провадженні № 61-43940св18 Верховний Суд по справі прийшов до висновку про незаконність стягнення винагороди за „надання фінансового інструменту” Приватбанком:

            „Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов’язком банку, виконання такого обов’язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов’язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв’язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.”

 

            5. Позивач пропустив строк позовної давності

            Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

            У статті 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Цей строк діє після порушення суб’єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

            Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язаний його початок.

            При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

            За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

            У разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Такий висновок висловлений Верховним Судом України у справі № 6-154цс15.

            У правовому висновку в справі № 6-43цс17 Верховний Суд України зазначив:

            „...якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

            У правовому висновку по справі № 6-1174цс16 Верховний Суд України зазначив:

            „Відповідно до частини п’ятої статті 261 ЦК України за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

            Таким чином, якщо сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов’язання, та визначили умови такого повернення коштів, усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, і позичальник повинен звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права протягом трьох років саме від цієї дати”.

            Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

            Заявляючи позовні вимоги, позивач вийшов поза межі встановленого згідно ч. 1 ст. 257 ЦК України трьохрічного строку позовної давності щодо сплати тіла кредиту та процентів, однорічного строку згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 цього Кодексу щодо сплати неустойки (штрафу, пені).

            З доданого до позовної заяви документу, названого позивачем „Розрахунок заборгованості за договором № VOKVGК00001001 від 28-07-2006 , укладеного між Приватбанком та клієнтом – ____________, станом на 22-01-2015 р.” вбачається, що перше прострочення повернення кредиту мало місце 01.04.2010 р., після відступлення ЗАТ КБ „Приватбанк” (попередником позивача) права вимоги(!). Надалі, у 2010 році мало місце багаторазове прострочення його повернення (неналежному кредитору), до фіктивного (вигаданого регіональним представником позивача) зворотного „викупу” прав вимоги 13.10.2011 р.

            Банк звернувся до суду 23.03.2015 р. (за датою реєстрації позовної заяви).

            Розрахунку „боргу” з урахуванням строків позовної давності, позивач не надав, хоча мав для цього усі можливості, а також унеможливив проведення судово-економічної експертизи, ухилившись від надання наявних у нього матеріалів для її проведення на вимоги експерта і суду.

            Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 р. за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі „Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”; п. 570 рішення від 20.09.2011 р. за заявою у справі „ВАТ „Нафтова компанія „Юкос” проти Росії”).

            Про застосування позовної давності було подано заяву в суді першої інстанції.

            Апеляційний суд не звернув уваги на дати прострочення платежів, зазначивши лише про дату останнього платежу і на підставі цього не застосував позовної давності, чим порушив норми матеріального та процесуального права, порушив принцип безсторонності суду.

 

            Таким чином, позивач, не маючи права вимоги з 19.02.2019 р. по 15.04.2016 р., уклав зі мною 21.11.2011 р. додаткову угоду до кредитного договору, звернувся до суду 23.03.2015 р., не надав доказів наявності та розміру боргу, пропустив строк позовної давності. При цьому регіональний представник позивача діяв у власних інтересах. Дані обставини підтверджуються доказами, однак апеляційний суд не звернув на них уваги взагалі, ухилився від здійснення правосуддя.

            Неповнота розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права судом апеляційної інстанції призвело до неправильного вирішення справи – помилкового скасування рішення суду першої інстанції і безпідставного задоволення позову.

 

            Заявляю, що викладені у касаційній скарзі аргументи не можуть в сукупності тлумачитись як визнання мною позову – ні повністю, ні частково, а являються окремими, самостійними засобами захисту від безпідставних позовних вимог.

 

            Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 8, 19, 55, 129 Конституції України, ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 391, 409, 413 ЦПК України, –

 

ПРОШУ:

 

            1. Прийняти касаційну скаргу до розгляду, відкрити касаційне провадження.

            2. Скасувати постанову від 06.06.2019 р. Волинського апеляційного суду по справі № 159/1615/15-ц в провадженні № 22-ц/802/63/19, а рішення від 18.04.2018 р. Ковельського міськрайонного суду Волинської області по справі № 159/1615/15-ц в провадженні № 2/159/1/19 залишити в силі.

            3. Всі судові витрати покласти на позивача.

            4. Здійснити прослуховування звукозапису пояснень представника відповідача в апеляційному суді.

 

 

            Додатки:

            1. Копії касаційної скарги – 4 прим.

            2. Квитанція про сплату судового збору.

 

 

            10.07.2019 р.                                                                                    ___________

 

Подайте ещё раз кассацию... У Вас там вижу ведь два ответчика... Подавайте от второго... Может и получится, что-то...

[Лев]

В 16.06.2021 в 19:28, Bolt сказал:

 

Подайте ещё раз кассацию... У Вас там вижу ведь два ответчика... Подавайте от второго... Может и получится, что-то...

Второй ответчик - "отключенный" поручитель... уже не при делах...

[Bolt]

40 минут назад, Лев сказал:

Второй ответчик - "отключенный" поручитель... уже не при делах...

В каком смысле...? Почему...?

[Лев]

14 часов назад, Bolt сказал:

В каком смысле...? Почему...?

Прекращено поручительство...

[Bolt]

В 18.06.2021 в 13:10, Лев сказал:

Прекращено поручительство...

Уже после подачи этого иска...? Ну он же есть сейчас в ответчиках в этом деле... Так, что формально он участник процесса и вполне может подать кассацию тоже... А там в процессе пусть заявляет об этом, главное добиться открытия производства и пересмотра...

[Лев]

20 часов назад, Bolt сказал:

Уже после подачи этого иска...? Ну он же есть сейчас в ответчиках в этом деле... Так, что формально он участник процесса и вполне может подать кассацию тоже... А там в процессе пусть заявляет об этом, главное добиться открытия производства и пересмотра...

Попробую, попытка - не пытка...

Кроме этого, готовлю иск о признании так называемого договора обратного выкупа недействительным...

[Bolt]

В 22.06.2021 в 11:49, Лев сказал:

Попробую, попытка - не пытка...

Кроме этого, готовлю иск о признании так называемого договора обратного выкупа недействительным...

Надо пробовать, главное чтобы провадження открыли, а там дело техники...

Тоже интересный ход... Одно другому не помеха...