Решение Орджоникидзевского райскдв оставленное в силе ВССУГУД о недействительности договора ипотеки с Сведбанком

[ANTIRAID]

Справа № 2 - 710

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2010 року Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя

у складі: головуючого судді Гнатик Г.Е.

при секретарі Голіздра М.В.

з участю адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом Дев»ятко ОСОБА_2 до Дев»ятко ОСОБА_3, ВАТ «Сведбанк», треті особи Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

У позові вказав, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою Дев»ятко С.Г. з 28.09.1985 року. За час шлюбу у 1997 році вони на підставі договору довічного утримання набули квартиру № 70 у будинку № 18 по бул. Центральному у м. Запоріжжі, яку було оформлено на ім'я відповідачки ОСОБА_6. Придбана таким чином квартира, є спільною сумісною власністю подружжя.

18.04.2007 року ОСОБА_6, без його згоди уклала іпотечний договір № 0301/0407/88-135-2-1 з АКБ «ТАС-Комерцбанк», предметом якого є квартира, яка є спільною сумісною власністю подружжя. У зв»язку з тим, що для укладання іпотечного договору необхідна була його згода, яку він не давав, просив визнати недійсним іпотечний договір № 0301/0407/88-135-2-1, укладений 18.04.2007 року між ОСОБА_6 та АКБ «ТАС-Комерцбанк».

У судовому засіданні позивач і його представник- адвокат ОСОБА_1 підтримали позов, просять його задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_6 з позовом згодна. Суду пояснила, що ОСОБА_5 потрібен був кредит, оскільки їх діти зустрічалися, останній умовив її укласти іпотечний договір на її квартиру і квартиру чоловіка. Так як ОСОБА_5 перестав платити кредит, їй почали дзвонити з банку. Вона уклала цей договір без згоди чоловіка, з яким на час набуття квартири перебувала у шлюбі. Оформленням всіх документів щодо іпотечного договору займався ОСОБА_5, вона не знала, що на укладення договору потрібна згода її колишнього чоловіка, а він такої згоди не надавав.

Оформленням кредиту в банку на весілля дітей - її сина та дочки, займався ОСОБА_5, вона лише підписувати деякі папери у нотаріуса, в тому числі чисті листи для банка. Крім того, суду пояснила, що квартиру вони отримали, доглядаючи ОСОБА_7 У той час вона знаходилася у відпустці по догляду за дитиною і сім»я жила на кошти, які заробляв чоловік.

Представник відповідача ВАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» проти позову заперечує. Суду пояснив, що Дев»ятко С.Г. була ознайомлена з умовами іпотечного договору, для оформлення якого сама надавала витяг з реєстру прав власності. Підтримуючи позовні вимоги позивача, Дев»ятко С.Г. не надала суду доказів, які підтверджували б те, що на час набуття квартири, сім»я жила на кошти чоловіка- позивача по справі, що він такі кошти витрачав, а та обставина, що Дев»ятко перебувала на нас набуття квартири у відпустці по догляду за дитиною, не є доказом того, що Дев»ятко Ю.М. витрачав якісь кошти по договору довічного утримання.

Третя особа ОСОБА_4 проти позову заперечує. Суду пояснила, що 17.04.2007 року, до неї звернувся представник банку і Дев»ятко С.Г., надали документи на квартиру для укладання іпотечного договору. Вона підготувала проект, віддала їм для ознайомлення, а також проект заяви, що Дев»ятко С.Г. у шлюбі не перебуває. ОСОБА_8»ятко С. Г. ознайомилася з документами, власноручно їх підписала, підтвердила, що у шлюбі не перебуває, після цього було підписано іпотечний договір.

Представник третьої особи ОСОБА_5- ОСОБА_9, проти задоволення позову заперечує. Суду пояснив, що при укладанні іпотечного договору були дотримані усі умови, не було жодного примусу щодо його підписання, Дев»ятко С.Г. розуміла, про що такий договір, надала для цього усі необхідні документи.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, думку адвоката, суд вважає позов підлягаючим задоволенню у зв»язку з наступним.

Позивач ОСОБА_10 та відповідач ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.09.1985 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу ІІ-ЖС № 333153 ( а.с.15) по 04.04.2007 року. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжі від 23.03.2007 року, яке набрало чинності 04.04.2007 року, шлюб було розірвано ( а.с. 65).

Відповідно до ст. 114 СК України, який діяв на час розірвання шлюбу Дев»ятко Ю.М. і ОСОБА_6 у березні 2007 року, у випадку розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється в день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

Як встановлено судом, за час шлюбу, 17.09.1997 року , позивач ОСОБА_10 та відповідач ОСОБА_6 набули, на підставі договору довічного утримання (а.с.11) квартиру № 70 у будинку № 18 по бул. Центральному у м. Запоріжжі, право власності на яку було оформлено та зареєстровано на ім'я відповідача ОСОБА_6, що вбачається з довідки ОП ЗМБТІ № 10721 ( а.с.26).

Відповідно до ст.. 425 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров»я ( відчужував), передає у власність другій стороні ( набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов»язується надавати відчужувану довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Станом на 17.09.1997 року діяв КпШС України.

Відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям під час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, а тому АДРЕСА_1 у будинку № 18 по бул. Центральному у м. Запоріжжі є спільною сумісною власністю подружжя позивача ОСОБА_10 та відповідача ОСОБА_6

Як вбачається з матеріалів справи, на час укладання договору довічного утримання Дев»ятко С.Г. перебувала у відпустці по догляду за дитиною і її утримував чоловік Дев»ятко Ю.М.

Представником відповідача ПАТ «Сведбанк» та представником третьої особи ОСОБА_5 такі доводи позивача нічим не спростовані.

Доводи представника ПАТ «Сведбанк» про те, що відповідачка Дев»ятко С.Г. при укладанні іпотечного договору повідомила, що у шлюбі не перебуває, підтверджуються матеріалами справи: рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжі від 23.03.2007 року, яке набрало чинності 04.04.2007 року, про розірвання шлюбу ( а.с. 65) і це відповідало дійсності, бо на час укладання іпотечного договору, шлюб між подружжям було розірвано.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника банку, представника третьої особи ОСОБА_5, третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_4, при укладанні іпотечного договору, ніхто відповідачці Дев»ятко С.Г. не ставив питання про те, чи не є квартира № 70 по бул.Центральному, 18 у м.Запоріжжі спільною сумісною власністю подружжя, а тому, саме про це, оскільки таке питання було відсутнє, Дев»ятко С.Г. нікого і не повідомила.

Доводи представника ПАТ «Сведбанк» про те, що після укладання договору довічного утримання 17.09. 1997 року і по день смерті ОСОБА_7- 22.09. 1997 року пройшло лише чотири дні, за які позивач не міг надати Дев»ятко С.Г. утримання на час знаходження останньої у відпустці по догляду за дитиною, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що ще до укладання договору довічного утримання, який укладений 17.09. 1997 року між ОСОБА_7 і Дев»ятко С.Г. ( а.с.11), ОСОБА_7 на ім.»я Дев»ятко С.Г. було складено заповіт ( а.с. 12) у червні 1997 року, за яким ОСОБА_7 заповідала належну їй на праві власності однокімнатну квартиру № 70 по бул. Центральному, 18 у м.Запоріжжі, що свідчить про те, що опікуванням ОСОБА_7 Дев»ятко С.Г. і її чоловік Дев»ятко Ю.М. займалися ще до червня 1997 року, у той час Дев»ятко С.Г. перебувала у відпустці по догляду за дитиною.

Як вбачається з пояснень Дев»ятко С.Г., вона не знала, що оформлена на неї квартира є спільною власністю подружжя і на час укладання іпотечного договору була необхідна згода її колишнього чоловіка Дев»ятко Ю.М.

Відповідно до ст.. 68 СК України, розірвання шлюбу на припиняє права спільної сумісної власності на майно, придбане за час шлюбу.

З викладеного вище вбачається, що на 18.04.2007 року шлюб між позивачем ОСОБА_10 і відповідачкою Дев»ятко С.Г. був розірваний офіційно, але право їх спільної сумісної власності як подружжя на квартиру № 70 у будинку № 18 по бул. Центральному у м. Запоріжжі не припинилось.

Відповідно до ст. 65 СК України, для укладання одним із подружжя договорів, що потребують нотаріального посвідчення та ( або) державної реєстрації, згода іншого із подружжя повинна бути письмовою.

Згода на укладання договору, що потребує нотаріального посвідчення та ( або) державної реєстрації, повинна бути посвідчена нотаріально.

Згідно зі ст.. 369 ЦК України, згода співвласників на здійснення угоди відповідно розпорядження спільним майном, що підлягає нотаріальному посвідченню та ( або) державній реєстрації, повинна бути виражена письмово та нотаріально посвідчена.

Як вбачається з матеріалів справи, ніякої письмової згоди позивач ОСОБА_8»ятко Ю.М., у тому числі і нотаріально посвідченої, на укладання Дев»ятко С.Г. з АКБ «ТАС-Комерцбанк» іпотечного договору відносно квартири № 70 у будинку № 18 по бул. Центральному у м.Запоріжжі, не надавав.

Відповідно до ст.. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Як вбачається з вищевказаного, позивач довів суду, що набута Дев»яткоС.Г. за договором довічного утримання квартира є об»єктом спільної сумісної власності, на укладання договору іпотеки щодо якої, він письмової згоди не давав, представник ПАТ «Сведбанк», третя особа ОСОБА_4, представник третьої особи ОСОБА_5, вказані доводи не спростували, а тому, суд вважає позовні вимоги Дев»ятко Ю.М. обґрунтованими, доведеними і підлягаючими задоволенню.

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 22, 23, 28 КпШС України, ст.ст. 65, 68 СК України, ст.ст. 368, 369, 577 ЦК України, ст.ст. 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати недійсним іпотечний договір № 0301/0407/88-135-Z-1, укладений 18.04.2007 року між Дев»ятко ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк».

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду до Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя та подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду або у порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя: Гнатик Г. Є.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/9048799

[ANTIRAID]

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 квітня 2012 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого судді Луспеника Д.Д.

суддів: Диби В.Г., Лесько А.О.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним правочину за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 22 липня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 28 вересня 1985 року по березень 2007 року перебував з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу, тобто 17 вересня 1997 року, між його дружиною та ОСОБА_7 укладено договір довічного утримання, за яким належна ОСОБА_8 квартира АДРЕСА_1, перейшла у власність його сім'ї та була зареєстрована в БТІ на його дружину, оскільки умови договору довічного утримання виконувались за рахунки спільного майна подружжя.

18 квітня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_6 одержав в банку кредит у сумі 30 000 доларів США

На забезпечення виконання цього договору його колишня дружина ОСОБА_4 18 квітня 2007 року уклала з банком іпотечний договір № 0301/0407/88-135-2-1», предметом якого була квартира, на Ѕ частину якої він має право. Його згоди на це вона не отримала, хоч квартира була набута ними в шлюбі і була їх спільною сумісною власністю. У зв'язку з цим просив визнати іпотечний договір недійсним.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 8 квітня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір укладений 18 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та АКБ «ТАС -Комерцбанк».

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 22 липня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розділу ХІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 грудня 2011 року справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ч. 1 ст. 574 Цивільного кодексу України підставою виникнення застави є договір.

Відповідно до вимог ст. 575 ЦК України іпотека є окремим видом застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що набута ОСОБА_4 за договором довічного утримання квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя: ОСОБА_4 та ОСОБА_3, оскільки була набута ними під час шлюбу. Нотаріальної посвідченої згоди на укладання іпотечного договору з АКБ «ТАС-Комерцбанк» відносно квартири АДРЕСА_1 позивач не давав, тому оспорюваний договір іпотеки є недійсним.

Скасовуючи це рішення та ухвалюючи нове про відмову позивачеві в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що при укладенні іпотечного договору від 18 квітня 2007 року ОСОБА_4, як іпотекодавець за договором, була з позивачем розлучена, стверджувала, що квартира АДРЕСА_1 не є спільною сумісною власністю подружжя. Про це нею було зазначено як в п. 4.2 іпотечного договору, так і в окремо поданій нею кредитору заяві. Аналогічні пояснення нею були викладені у заяві від 18 квітня 2007 року на ім'я приватного нотаріуса. На час укладання договору відповідачка ОСОБА_4 вважала, що вона є єдиним власником квартири, переданої в іпотеку, оскільки отримана нею у власність за договором довічного утримання і тому на власний розсуд мала право розпорядитися нею.

Такі висновки апеляційного суду не ґрунтуються на наявних в справі матеріалах та не відповідають вимогам закону.

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 вересня 1985 року. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2007 року шлюб між ними розірвано та 25 жовтня 2007 року Орджонікідзевським відділом РАЦС зроблено відповідний актовий запис № 353 про розірвання шлюбу.

Договір довічного утримання укладено між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 17 вересня 1997 року, тобто в період шлюбу.

18 квітня 2007 року між АКБ «ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого є ВАТ «Сведбанк», та ОСОБА_10 укладено кредитний договір на суму 30 000 доларів США. На забезпечення виконання ОСОБА_10 своїх зобов'язань за кредитним договором 18 квітня 2007 року між АКБ «ТАС - Комерцбанк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки спірної квартири, яка належала ОСОБА_4 на підставі договору довічного утримання.

Згідно ст. 425 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужував),передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачу довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Згідно з ч. 1 ст. 22 КпШС України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю .

Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Встановлено, що договір довічного утримання, між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено 17 вересня 2007 року (а.с. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 померла.

Відповідно до ст. 28 КпШС України, яка була чинною на час укладення договору довічного утримання, майно набуте подружжям під час шлюбу, є його спільною сумісною власністю і частки подружжя в ньому визнаються рівними.

Стаття 24 КпШС України, яка діяла на час укладення договору довічного утримання, передбачає, що роздільною власністю подружжя є майно, яке належало кожному із подружжя до одруження, а також отримане під час шлюбу у дар або в порядку спадкування.

Кожна річ набута за час шлюбу крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз цих правових норм є підставою визнати, що нерухоме майно, набуте одним із подружжя під час шлюбу на підставі договору довічного утримання, вважається набутим подружжям під час шлюбу та є спільною сумісною власністю цього подружжя, оскільки позивачем доведено, а судом встановлено, що договір довічного утримання виконувався за рухунок спільного майна подружжя.

Стаття 369 ЦК України, яка регулює питання здійснення спільної сумісної власності передбачає, що розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності здійснюється за згодою усіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласників, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Крім того, згідно зі ст. 579 ЦК України предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

При розгляді справи судом установлено, що своєї згоди на укладання оспорюваного договору іпотеки позивач, як співвласник спірної квартири в силу призумції спільності майна подружжя не давав і його часткою в спільному майні ОСОБА_4 розпорядилась без його згоди, чим порушила його майнові права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про те, що іпотечний договір в силу цих обставин є недійсним, відповідають матеріалам справи, вимогам закону і апеляційним судом не спростовані.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано рішення, ухвалене згідно із законом, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,скасовує судове рішення апеляційного суду і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 22 липня 2010 року скасувати, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 8 квітня 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

судді:В.Г. Диба А.О. Лесько М.Є. Червинська В.А. Черненко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/23930140

[у.zaporozhskiy]

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника банку, представника третьої особи ОСОБА_5, третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_4, при укладанні іпотечного договору, ніхто відповідачці Дев»ятко С.Г. не ставив питання про те, чи не є квартира № 70 по бул.Центральному, 18 у м.Запоріжжі спільною сумісною власністю подружжя, а тому, саме про це, оскільки таке питання було відсутнє, Дев»ятко С.Г. нікого і не повідомила.

Вот это вообще красиво в решении первой инстанции написали.

Решение исключение, но можно использовать данную ситуацию в подобных случаях.