Определение Апелляционного суда Киева об обеспечении иска путем остановки исполнительного производства по исполнительной надписи в пользу ОТП банка

[ANTIRAID]

Справа № 22ц-2690/6276/2012

Головуючий у 1- інстанції: Макарчук В.В.

Доповідач : Кравець В.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2012 року

колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

Головуючої - Кравець В.А.,

Суддів - Семенюк Т.А.,Музичко С.Г.,

при секретарі - Попандопало Ю.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 лютого 2012 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із зазначеним позовом про визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО ОСОБА_3 від 12 жовтня 2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 9354 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39.3 кв. м., яка належить ОСОБА_2 таким, що не підлягає виконанню.

21.12.2011 року від позивача до суду надійшла заява про забезпечення позовних вимог шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса №9354 від 12.10.2009 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО ОСОБА_3

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 лютого 2012 року - заяву задоволено.

Постановлено зупинити стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса №9354 від 12.10.2009 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО ОСОБА_3

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ПАТ «ОТП Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва та постановити нову , якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на те, що судом першої інстанції було грубо порушено норми процесуального права. Крім того,зазначає, що суд фактично сприяє недобросовісним намірам ОСОБА_2, який не сплачує грошові кошти за своїми зобов'язаннями і ,таким чином, перешкоджає банку реалізовувати свої права.

Представник ОСОБА_2 проти апеляційної скарги заперечує.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору є виконавчий напис нотаріуса на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 39.3 кв. м., яка належить ОСОБА_2, а тому невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Висновок суду відповідає обставинам справи та грунтується на вимогах закону.

Відповідно до ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Частиною 3 ст. 152 ЦПК України передбачено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

П.6 ч.1 ст. 152 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Умовами ч.2 ст.152 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно п.п.1,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4ст.151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з п.4 ч.2 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий напис нотаріуса є видом виконавчого документу, що підлягає виконанню державною виконавчою службою, і, як передбачено ст.90 Закону України «Про нотаріат», стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

З матеріалів справи убачається, що 10.11.2009 року державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві ОСОБА_4 було відкрито виконавче провадження із примусового виконання виконавчого напису нотаріуса №9354 від 12.10.2009 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО ОСОБА_3

Підсумовуючи викладене, суд вірно виходив з того, що існує ймовірність примусової реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2 для задоволення вимог ПАТ «ОТП банк» щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь банку заборгованості за кредитним договором, що в подальшому може утруднити виконання рішення суду у даній справі.

Отже, суд дійшов вірного висновку, що в даному випадку захід забезпечення позову застосований для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду.

Таким чином, посилання апелянта на порушення норм процесуального права при розгляді заяви щодо забезпечення позову - є безпідставні .

Статтею 312 ЦПК України передбачені підстави скасування ухвали суду першої інстанції за умови порушення судом порядку вирішення питання та постановлення ухвали з порушенням норм процесуального права.

Проте, будь - яких порушень судом першої інстанції при вирішенні питання щодо забезпечення позову допущено не було, тому підстав до скасування ухвали колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і на їх правильність не впливають.

Керуючись ст.ст. 312-315 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» - відхилити.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 лютого 2012 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді

http://reyestr.court.gov.ua/Review/24065664

[у.zaporozhskiy]

Підсумовуючи викладене, суд вірно виходив з того, що існує ймовірність примусової реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2 для задоволення вимог ПАТ «ОТП банк» щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь банку заборгованості за кредитним договором, що в подальшому може утруднити виконання рішення суду у даній справі.

единственное, суду стоило немного лучше расписать, в чем именно заключались обстоятельства, которые могли усложнить выполнение решения суда.

К таким можно отнести: продажу имущества должника и не возможность его истребования от добросовестного приобретателя.