ОЧЕНЬ ПОЛЕЗНЫЕ ДОКУМЕНТЫ (ЗА ФЛУД В ТЕМЕ -1000 к карме!)

Siringa · April 2, 2013

Огромное спасибо пользователю ВАСИЛЬ за предоставленные материалы!

В эту же тему через гугыль-диск выложу и свои письма-образцы.

Огромная просьба: В ТЕМЕ НЕ ФЛУДИТЬ И НИЧЕГО НЕ ОБСУЖДАТЬ!

ЗДЕСЬ ТОЛЬКО ВЫКЛАДЫВАЕМ ТЕКСТ или ССЫЛКИ НА ДОКУМЕНТЫ.

Если есть вопросы по доступу на гугыль-диск пишем на [email protected]

1. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ЛИСТ від 13.05.2008 р. N 25-115/1114-6311 "Щодо виду рахунків клієнтів, які відкриваються в банках" (Витяг)

https://docs.google.com/file/d/0B5x8hzdadvM...dit?usp=sharing

2. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ЛИСТ від 26.09.2005 р. №11-113/3262-9602

https://docs.google.com/file/d/0B5x8hzdadvM...dit?usp=sharing

3. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ЛИСТ від 20.09.2001 р. №25-113/1570-5676 https://docs.google.com/file/d/0B5x8hzdadvM...dit?usp=sharing

4. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ЛИСТ від 06.02.2007 р. №25-112/257-1205 "Про дотримання режимів функціонування поточних рахунків фізичних осіб" https://docs.google.com/file/d/0B5x8hzdadvM...dit?usp=sharing

5. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ЛИСТ від 07.06.2007 р. №25-118/1100-5821 (ВАТ Банку "Олімпійська Україна") "Про окремі питання відкриття банками рахунків клієнтів" https://docs.google.com/file/d/0B5x8hzdadvM...dit?usp=sharing

6. ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ ЛИСТ від 03.12.2008 р. №1192/16/22-2015 https://docs.google.com/file/d/0B5x8hzdadvM...dit?usp=sharing

7. СУДЕБНАЯ ПРАКТИКА (декабрь 2011) https://docs.google.com/file/d/0B5x8hzdadvM...dit?usp=sharing

Siringa · April 2, 2013

СПИСОК ПОСТАНОВ НБУ https://docs.google.com/file/d/0B5x8hzdadvM...dit?usp=sharing

stairtov · April 9, 2013

СПИСОК ПОСТАНОВ НБУ https://docs.google.com/file/d/0B5x8hzdadvM...dit?usp=sharing

от василия

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 06.02.2007 р. N 25-112/257-1205

Департамент платіжних систем Керівникам банків України

Про дотримання режимів функціонування поточних рахунків фізичних осіб

Національний банк України висловлює стурбованість щодо ситуації, яка склалася у діяльності банків при обслуговуванні поточних рахунків фізичних осіб, які не займаються підприємницькою діяльністю (далі - фізичні особи).

Результати здійснених Національним банком України інспекційних перевірок банків свідчать про неналежний контроль з боку банків за дотриманням клієнтами режимів функціонування рахунків, зокрема, поточних рахунків фізичних осіб, які згідно з законодавством України заборонено використовувати для проведення операцій, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності.

У зв'язку з цим маємо зазначити таке.

Згідно з частиною першою статті 1067 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Частиною першою статті 1068 ЦКУ визначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі - Закон) порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Нормативно-правовим актом Національного банку України, який регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах, є Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 N 492 (далі - Інструкція).

Пунктом 7.7 Інструкції встановлено заборону використовувати поточні рахунки фізичних осіб для проведення операцій, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності.

Тому під час відкриття поточних рахунків фізичним особам банки мають забезпечити цих осіб інформацією про режим використання таких рахунків у порядку, установленому внутрішніми положеннями банку (пункт 1.20 Інструкції). Клієнт - фізична особа в заяві про відкриття поточного рахунку має письмово підтвердити, що йому відомо, що цей рахунок забороняється використовувати для проведення операцій, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності (додаток 5 до Інструкції). Особливості функціонування рахунку мають бути передбачені в договорі, що укладається між банком і його клієнтом (пункт 1.5 Інструкції).

З метою дотримання банками і клієнтами - фізичними особами вимог вищезазначеного законодавства України та запобігання неналежному використанню рахунків фізичних осіб рекомендуємо в договорах банківського рахунку, які укладаються з фізичними особами, передбачати право банку на здійснення договірного списання коштів у разі невідповідності проведеної операції режиму функціонування рахунку та повернення цих коштів платнику або інший механізм забезпечення дотримання клієнтом режиму функціонування рахунку.

Заступник Голови В. Л. Кротюк

stairtov · April 9, 2013

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 16.06.2007 р. N 40-117/2093-6134

Департаменту банківського регулювання і нагляду,

Головним управлінням Національного банку України в Автономній Республіці Крим та по місту Києву та Київській області, територіальним управлінням Національного банку України, банкам України, Асоціації українських банків,

Асоціації "Український кредитно-банківський союз"

Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту

Додатково див. лист

Національного банку України

від 13 липня 2007 року N 43-311/4217-7165

У зв'язку зі зверненнями окремих банків щодо практичного застосування вимог постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007 N 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 за N 541/13808, Національний банк України повідомляє наступне.

При підготовці Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (далі - Правила) Національний банк України діяв в межах вимог чинного законодавства України і, зокрема, вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції від 01.12.2005 N 3161-IV), безумовне виконання яких банки мали забезпечувати вже впродовж півтора року.

Метою розробки Правил було встановлення єдиного для усіх банків порядку надання споживачу повної та достовірної інформації про сукупну вартість кредиту. Одночасно слід зазначити, що листом від 19.01.2006 N 18-112/219-637 Національний банк України звертав увагу банківської спільноти на необхідність врахування банками в своїй кредитній політиці вимог статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (далі - Закон). Зокрема наголошувалося на необхідності перегляду діючих форм кредитних договорів. Разом з цим зверталася увага банків на можливість виникнення в їх діяльності певних ризиків під час укладення та виконання договорів про споживчий кредит з фізичними особами, що обумовлені нормами статті 11 Закону. Вважаємо за необхідне підкреслити, що договір споживчого кредиту - це правочин, який надає споживачу особливі засоби правового захисту, які не притаманні для інших банківських правочинів.

Стосовно встановленого Правилами порядку розрахунку реальної процентної ставки зазначаємо, що за своєю математичною сутністю цей порядок не відрізняється від порядку розрахунку ефективної ставки відсотка, вимога щодо застосування якої банками встановлена Правилами бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 N 255, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11.07.2003 за N 583/7904 (зі змінами).

У відповідності до вимог пункту 3.2 глави 3 Розділу II Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України "для розрахунку ефективної ставки відсотка визначаються потоки грошових коштів з урахуванням усіх умов договору за фінансовим інструментом, у тому числі включаються всі комісії та інші сплачені або отримані сторонами суми, що є невід'ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструменту".

Встановлений пунктом 3.3 Правил порядок розрахунку реальної процентної ставки, як такої, що точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту, є аналогічним порядку розрахунку ефективної ставки відсотка.

Враховуючи, що розрахунок ефективної ставки відсотка вже здійснюється банками у відповідності до вимог Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, Національний банк України не вбачає підстав для виникнення у банків складнощів з забезпеченням розрахунку реальної процентної ставки за споживчими кредитами. Поступове впровадження ефективної ставки відсотка відбувалося на протязі двох років, що надавало банкам можливість доопрацювати програмне забезпечення (лист Національного банку України від 23.12.2005 N 12-111/1935-13065).

Одночасно звертаємо увагу, що до часу технічного оснащення пунктів роздрібного продажу банківських послуг програмним продуктом для розрахунку сукупної вартості кредиту банк зобов'язаний забезпечувати здійснення такого розрахунку на рівні своїх регіональних філій (відділень) та доводити його до пунктів роздрібного продажу банківських послуг.

Стосовно визначення переліку послуг, що встановлюються банками як супутні до операції споживчого кредитування і які споживач повинен сплатити у вигляді комісій на користь банку згідно з умовами кредитного договору у зв'язку з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, вважаємо за необхідне звернути увагу на наступне.

При визначенні переліку супутніх послуг банки мають керуватися положеннями ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (відповідно до яких об'єктом зобов'язання є дії однієї сторони на користь другої), а також вимогами частини 17 статті 1 Закону, частини 5 статті 1 розділу I та статті 4 розділу II Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". У зобов'язанні мають бути чітко визначені його суб'єкти та конкретизований його об'єкт. Відсутність або невизначеність (недостатня визначеність) зазначених елементів зобов'язання може бути підставою для оспорювання (або невизнання) факту виникнення зобов'язальних відносин. У разі декларування банком у договорі зі споживачем будь якої послуги, споживач має право не тільки знати в деталях предмет задекларованої послуги, а також отримати зазначену послугу належної якості, відповідно до умов договору.

З урахуванням вищезазначеного, до переліку супутніх послуг, які можуть бути надані споживачеві при наданні банком споживчого кредиту, зокрема можуть відноситися: відкриття поточного/карткового рахунку, здійснення розрахунково-касового обслуговування, забезпечення обслуговування кредитної заборгованості, що, наприклад, пов'язано з бажанням позичальника отримувати виписки за кредитним/картковим рахунком, здійснення валютно-обмінних операцій, надання консультаційних, у тому числі юридичних, послуг тощо.

Крім того, вважаємо за необхідне звернути увагу, що норми щодо захисту прав споживачів при отриманні споживчого кредиту містяться не тільки у статті 11 Закону, частиною 5 якої зокрема визначено, що до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення Закону про справедливі умови, перелік яких не є виключним. Так, відповідно до частини другої статті 18 Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, зокрема встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Підлягають безумовному виконанню при наданні банками споживчих кредитів також приписи статей 19 (Заборона нечесної підприємницької практики) та 21 (Порушення прав споживачів) Закону.

Стосовно запитів банків щодо необхідності дотримання вимог Правил в частині надання банком інформації про сукупну вартість споживчого кредиту при поширенні інформації про послуги з надання кредитів споживачам, зокрема при розповсюдженні рекламної продукції, Національний банк України вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з вимогами статті 54 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам заборонено поширення реклами, що містить неправдиву інформацію про їх діяльність у сфері банківських послуг.

В запитах окремих банків також зазначається про складності, що виникають з заповненням додатка до Правил та розрахунку реальної процентної ставки за споживчими кредитами, які надані у формі кредитної лінії або овердрафту за картковим рахунком. На підставі результатів аналізу типових форм діючих договорів зазначаємо, що заповнення додатка до Правил за споживчими кредитами, які надані у формі кредитної лінії або овердрафту за картковим рахунком має здійснюватися банком на підставі:

а) визначеного в договорі графіку зменшення граничної суми встановленого ліміту кредитування;

або

б) наданого споживачем прогнозного графіку використання встановленого ліміту та погашення заборгованості за кредитом (у разі усного чи письмового звернення споживача).

Стосовно практичного виконання банками вимог пунктів 2.1 та 3.1 Правил в частині необхідності врахування при розрахунку сукупної (у тому числі орієнтовної сукупної) вартості кредиту розміру інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб, зокрема страхових платежів, послуг реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо, зазначаємо наступне.

Вимогами пункту 2.1 Правил передбачений обов'язок банку перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Враховуючи, що банківські продукти споживчого кредитування є стандартизованими, при розрахунку орієнтовної вартості споживчого кредиту банк має можливість використовувати фактичні дані за аналогічними нещодавно укладеними договорами, у тому числі і у розрізі регіонів.

На момент фактичного укладення кредитного договору про надання споживчого кредиту споживач та банк зазвичай вже мають повну інформацію про розмір платежів, які споживач має сплатити на користь третіх осіб.

При цьому вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що вимога Правил щодо обов'язкового врахування при розрахунку сукупної вартості кредиту платежів, які споживач має сплатити на користь третіх осіб, повною мірою ґрунтується на вимогах підпункту д) пункту 2 частини 2, а також пункту 2 частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Зобов'язуємо керівників банків вжити невідкладних заходів для забезпечення належного виконання вимог постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007 N 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".

Заступник Голови В. Л. Кротюк

stairtov · April 9, 2013

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

ЛИСТ

від 27.09.2012 р. N 10-1393/0/4-12

Головам апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим

Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин

Відповідно до статті 34 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 360 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доводжу до Вашого відома, що Верховним Судом України за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах прийнято ряд постанов у справах, що виникають із кредитних правовідносин, та сформульовано обов'язкові для всіх судів України правові позиції.

1. За положеннями частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому разі звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12 - 15, 20 ЦК України, статті 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України) можна зробити висновок про те, що у разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України (про визнання договору поруки припиненим, про визнання поруки такою, що припинена).

Крім того, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правовою захисту, не заборонений законом.

Отже, відповідно до частини першої статті 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього: збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним, що є підставою для визнання договору поруки припиненим (постанови від 21 травня року 2012: N 6-69цс11, N 6-18св11, N 20цс11, N 88цс11).

2. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 11) про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Крім того, у кредитному договорі строк виконання основного зобов'язання чітко визначений - строк повного погашення кредиту є 20 серпня 2009 року (пункт 1.4).

За таких обставин у ПАТ КБ "ПриватБанк" виникло право пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 20 серпня 2009 року, протягом наступних шести місяців. Таку вимогу до поручителя банк пред'явив лише 18 жовтня 2010 року, тобто вже після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку (постанови від 18 липня 2012 р. N 6-78цс12, від 21 травня 2012 р. N 6-48цс11, від 23 травня 2012 р. N 6-33цс12).

3. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частиною другою статті 1054 та частиною другою статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Встановивши, що за кредитним договором, укладеним до 25 квітня 2015 року, позичальник з листопада 2008 року припинив внесення щомісячних платежів щодо повернення кредиту, а пред'явлена банком у лютому 2009 року вимога до позичальника про дострокове повернення частини позики останнім не виконана, та що банк пред'явив таку ж вимогу в березні 2009 року до двох поручителів, а у квітні 2009 року, тобто в межах встановленого законом шестимісячного строку, звернувся із зазначеним позовом до суду, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що порука поручителів не припинилася (постанова від 21 травня 2012 р. N 6-68цс12).

4. За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Отже, висновок суду про те, що частина перша статті 559 ЦК України не передбачає припинення поруки внаслідок збільшення розміру відповідальності поручителя, є помилковим (постанова від 18 червня 2012 р. N 6-73цс12).

5. Кредитним договором передбачена можливість зміни розміру відсоткової ставки. Проте кредитор зобов'язаний повідомити позичальника про намір підвищити процентну ставку не пізніше, ніж за десять днів до дати початку її застосування, а також запропонувати для укладення відповідну додаткову угоду. У разі якщо позичальник погодиться із зміненим розміром процентної ставки, він зобов'язаний протягом п'яти днів підписати запропоновану кредитором додаткову угоду про внесення змін до кредитного договору та повернути її до банку. У разі якщо позичальник не погодиться із запропонованим кредитором розміром процентів, позичальник зобов'язаний протягом п'яти днів повернути кредитору заборгованість з кредиту, сплатити нараховані проценти, пеню та можливі штрафні санкції в повному обсязі.

Установивши, що у зазначений строк позичальник не підписував додаткову угоду до кредитного договору стосовно збільшення процентної ставки, оскільки не був повідомлений про пропозицію кредитора, а здійснював поточні платежі згідно із передбаченим кредитним договором графіком за 12 % ставкою, вносячи в каси банку більші за розміром суми для дострокового погашення кредитної заборгованості. Копії квитанцій підтверджують той факт, що позичальник не міг знати про зміну процентної ставки, оскільки в них не зазначається відсоткова ставка.

Крім того, листування позичальника з банком свідчить про те, що позичальник повідомлень від банку про збільшення процентної ставки за новою відсотковою ставкою не отримував, тому положення частини другої статті 642 ЦК України не підлягає застосуванню, так як банк, змінюючи в односторонньому порядку процентну ставку, не повідомив про це позичальника, що призвело до порушень пункту 2.6 кредитного договору та частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (постанова від 4 липня 2012 р. N 6-58цс12).

6. Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом установлено, що рішення про збільшення розміру процентів прийнято банком 5 січня 2009 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", відповідно до якого встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Відповідно до абзацу 4 частини четвертої статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів" про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни.

Судом також встановлено, що датою зміни розміру процентів за кредитним договором банком визначено 1 лютого 2009 року, про таку зміну банк повідомив позивачку рекомендованим листом ще на початку січня 2009 р., тобто до дати зміни розміру процентів.

Таким чином, встановивши, що банк прийняв рішення про збільшення розміру процентів за кредитним договором відповідно до умов договору й до набрання чинності Законом, яким встановлено заборону збільшення банком розміру процентів в односторонньому порядку, та про це повідомив позивачку в передбачений Законом України "Про захист прав споживачів" строк, тому порушень закону зі сторони банку немає (постанова від 23 травня 2012 р. N 6-38цс12).

7. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання його стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.

Згідно з частиною першою статті 638 та частиною першою статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі частини другої статті 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

Законодавець пов'язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (стаття 1046 ЦК України). Однак кредитний договір, спір щодо якого вирішено у справі, є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.

Судом установлено, що банк і позичальник уклали кредитний договір у письмовій формі, як вимагається частиною першою статті 1055 ЦК України. Пунктом 1.2 цього договору було передбачено, що кредит надається банком позичальнику готівкою з відкритого для цієї мети на його ім'я позичкового рахунку. Також судом встановлено, що банк перерахував на його позичковий рахунок обумовлену кредитним договором грошову суму, яку та в той же день зняла з рахунку.

Отже, посилання позичальника на те, що грошей з відкритого на її ім'я позичкового рахунку вона не знімала, не може бути підставою для визнання кредитного договору та укладених у подальшому додаткових до нього договорів недійсними, оскільки кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами в письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору, а дії щодо зняття грошей з рахунку стосуються його виконання, а не укладення, тоді як правове значення для вирішення питання про визнання кредитного договору недійсним має додержання його сторонами вимог закону саме при його укладенні, а не виконанні (постанова від 11 липня 2012 р. N 6-63цс12).

8. Відповідно до статті 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. На час виникнення спірних правовідносин Закон не містив заборони на укладення третейської угоди.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 ЦПК України, стаття 12 ГПК України, стаття 6 Закону України "Про третейські суди"), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Відтак, не можна погодитися з висновками суду щодо задоволення позовних вимог та визнання недійсним пункту 6.2 договору про надання невідновлюваної кредитної лінії, який містить умову про третейський розгляд спорів (постанова від 6 червня 2012 р. N 6-50цс12).

9. Відповідно до статей 355, 356 ЦК України майно, яке знаходиться у власності двох або більше осіб - співвласників, належить їм на праві спільної власності і є їх спільним майном. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві спільної власності є спільною частковою власністю, а без визначення часток - спільною сумісною власністю. Ознакою права спільної власності є множинність суб'єкта та єдність об'єкта.

Судами встановлено, що на момент укладення договору іпотеки нежитлові приміщення загальною площею 1032,3 кв. м, які передавались в іпотеку, знаходились у підвалі, на першому поверсі та антресолях першого поверху багатоквартирного будинку і згідно з реєстраційним посвідченням БТІ та довідкою-характеристикою БТІ право власності іпотекодавця складало 13/100 частин будинку.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном (частина перша статті 316, частина перша статті 319 ЦК України).

Тобто власник майна має право самостійно вирішити питання про передачу цього майна в іпотеку, отримання згоди від будь-якої особи на розпорядження своєю власністю в такий спосіб законом не вимагається.

Зазначений висновок грунтується як на нормах статей 316, 319, частині другій статті 583 ЦК України, так і на абзаці 3 частини першої статті 3 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якого предметом іпотеки може бути нерухоме майно, зареєстроване в установленому порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості (частина третя статті 5 Закону України "Про іпотеку").

Розпорядження ж об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості. Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.

Проте судом установлено, що нежитлові приміщення, які є предметом іпотеки та складають 13/100 частин багатоквартирного житлового будинку, конкретно визначені й відокремлені від решти 87/100 частин, що є самостійними об'єктами права власності - приватизованими квартирами, які окремо обліковуються в органах БТІ, тому визнання іпотечного договору недійсним не відповідає вимогам закону (постанова від 23 травня 2012 р. N 6-37цс12).

Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність до судових рішень Верховного Суду України.

Заступник Голови М. П. Пшонка

stairtov · April 9, 2013

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2009 р. N 32/436

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шипка В.В. суддів: при секретарі: За участю представників: від позивача - Т. О.В. - дов. N б/н від 01.06.2009 р., Т. М. М. - дов. N б/н від 01.06.2009 р., від відповідача - Ш. Д.В. - дов. N 22/5202 від 28.08.2009 р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерний банк "Банк регіонального розвитку" на рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2009 у справі N 32/436 (суддя за позовом ТОВ "Телеоптик" до Акціонерний банк "Банк регіонального розвитку", третя особа позивача, третя особа відповідача про зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телеоптик" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" про зобов'язання Відповідача завершити виконання платіжних доручень Позивача за N 1 від 09.01.2009 на суму 53 270,00 доларів США, N 5 від 11.03.2009 на суму 47 629,56 доларів США, шляхом перерахування отримувачу - компанії Corporation"; стягнути з Відповідача суму збитків в розмірі 10 089,96 доларів США, а також просить зобов'язати Відповідача надати розрахунок та суму нарахованих відсотків за користування коштами Позивача у сумі 53 270,00 доларів США за період з 10.01.2009 по 15.07.2009, та у сумі 47 629,56 доларів США за період з 12.03.2009 по 15.07.2009, з наступним зобов'язанням перерахування на рахунок Позивача. Судові витрати в розмірі 85,00 грн. державного мита, 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 45 827,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката Позивач просив покласти на Відповідача.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.09.2009 р. у справі N 32/436 позовні вимоги задоволені частково.

Зобов'язано Акціонерний банк "Банк регіонального розвитку завершити виконання платіжних доручень Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеоптик" за N 1 від 09.01.2009 на суму 53 270,00 доларів США, та N 5 від 11.03.2009 на суму 47 629,56 доларів США, шляхом перерахування отримувачу -компанії Corporation".

Стягнуто з Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеоптик" 10 089,96 доларів США.

Стягнуто з Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеоптик" 45 827,00 грн. адвокатських послуг, 85,00 грн. державного мита та 208,33 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеоптик" до Державного бюджету України 100,90 доларів США та 85,00 грн. державного мита.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2009 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2009 р. було прийнято апеляційну скаргу Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" до провадження та призначено розгляд справи N 32/436 на 24.11.2009 р.

Через відділ документального забезпечення 20.11.2009 р. від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення залишити в силі та зобов'язати відповідача виконати його у повному обсязі.

В судовому засіданні 24.11.2009 р. представником відповідача було подано клопотання в якому він просить внести зміни до апеляційної скарги, а саме скасувати рішення, прийняти нове, яким провадження у справі припинити у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував.

Розглянувши доводи скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія апеляційного господарського суду встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телеоптик" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" про зобов'язання вчинити дії.

Місцевим судом позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеоптик" про зобов'язання вчинити дії задоволені частково.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку, враховуючи наступне.

24.06.2005 між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" (далі - відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телеоптик" (далі - позивач) укладено Договір банківського рахунку (юридичної особи) (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Банк відкрив Клієнту поточний рахунок N 260053094801/980 у національній та іноземній валюті, відповідно до вимог Інструкції Національного Банку України "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах", та зобов'язався приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, виконувати розпорядження Клієнта про перерахування та видачу відповідних сум з рахунку, проведення операцій по рахунку.

Згідно ч. 1 стаття 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ч. 1 стаття 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Згідно з пунктом 7.1.2 статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Пунктами 2.3.5 та 2.3.6 Договору Банк зобов'язаний належним чином виконувати умови цього Договору та здійснювати розрахунково-касові операції за рахунком відповідно до чинного законодавства України та нормативно-правових актів НБУ у межах залишків коштів на початок операційного дня за умови сплати комісії банку, передбаченої у додатку N 1 до цього Договору.

Клієнт, в свою чергу, згідно з умовами п. 2.4.6 Договору зобов'язаний своєчасно здійснювати оплату за виконані банком операції і надані послуги.

Надання послуг згідно з цим Договором (розрахунково-касове обслуговування) Клієнту здійснюється Банком за плату, що встановлена Тарифами, затвердженими Банком (додаток N 1 до цього Договору), що є невід'ємною частиною цього Договору. Оплата послуг не зазначених в Додатку N 1 проводиться згідно з умовами цього Договору (п. 3.3 Договору).

За умовами Договору Клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на рахунку з дотриманням встановленого порядку та режиму функціонування рахунку, за винятком випадків передбачених законодавством та цим Договором (п. 2.2.1 Договору), вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених Договором послуг (п. 2.2.2 Договору), та отримувати повну інформацію про операції по Рахунку в порядку, встановленому Договором (п. 2.2.3 Договору).

Платіжним дорученням N 1 від 09.01.2009 Позивачем було ініційовано терміновий грошовий переказ на суму 53 270 доларів США з рахунку N 2600530948012/980 з метою розрахунків за цифрове рентгенівське обладнання, яке постачається з Кореї в Україну за контрактом N 17/290606 від 29.06.2006 від компанії Corporation". На митній декларації за формою МД-2 від 09.01.2009 проставлена відмітка АБ "Банк регіонального розвитку" за змістом: "валюта сплачена" у сумі 53 270,00 долара США.

За переказ валютних коштів Відповідачем знята комісійна винагорода у сумі 770,00 грн.

02.03.2009 Позивачем направлено до АБ "Банку регіонального розвитку" заявку N 1 на купівлю іноземної валюти у сумі 30 494,16 доларів США. 10.03.2009 Позивачем отримано звіт Відповідача про купівлю останнім на МВРУ - 30494,16 долара США за курсом 8,6 гривень за 1 долар, на загальну суму - 262 249,78 грн.

Згідно з п. 3.5 Договору Відповідачем була знята комісія від купівлі валюти в розмірі 1,3 %, що складає 3 409,25 грн., а також відповідно до п. 2.2.3 Договору знято збір до ПФУ у розмірі 0,20 %, що дорівнює 524,50 грн.

11.03.2009 ТОВ "Телеоптик" направлено термінове платіжне доручення за N 5 на перерахування 47 629,56 доларів США за контрактом N 17/290606. На митній декларації за формою МД-2 від 11.03.2009 проставлена відмітка АБ "Банк регіонального розвитку" "валюта сплачена" у сумі 47629,56 доларів США.

Платіжні доручення N 1 від 09.01.2009 та N 5 від 11.03.2009 були прийняті Відповідачем, про що свідчить відповідний штамп банку про прийняття.

Однак, Відповідачем вказані грошові кошти були списані з розрахункового рахунку Позивача, але виконані не були.

Пункт 1.30 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Згідно ч. 3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Статтею 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідачем зазначено, що платіжні доручення N 1 від 09.01.2009 р. на суму 52 270 доларів США та N 5 від 11.03.2009 р. на суму 47 629,56 грн. обліковується на позабалансовому рахунку 9804 "документи клієнтів банку, що не виконані в строк з вини банку" відповідно до вимог Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затв. постановою правління Національного банку України N 22 від 21.01.2004 р.

У суді першої інстанції відповідач посилався на те, що з 24.03.2009 р. на підставі Постанови правління НБУ від 23.03.2009 р. N 157 до нього введено тимчасову адміністрацію та запроваджено мораторій на задоволення вимог кредиторів на строк шість місяців з 24.03.2009 р. до 23.09.2009 р. Інформацію про це було опубліковано в газеті "Урядовий кур'єр" від 26.03.2009 р. N 54, але місцевим судом не взято до уваги ці обставини.

Колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2009 р. у справі винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, враховуючи наступне.

Частиною 1 ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, що діяла у січні та березні 2009 р.) передбачено, що з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" "Мораторій - це зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про ведення мораторію.

Відповідно до ст. 58 Закону Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Стаття 2 Закону визначає, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Таким чином, позивач є кредитором Банку, і оскільки строк виконання зобов'язання відповідача з виконання платіжних доручень позивача N 1 від 09.01.2009 р. на суму 52 270 доларів США та N 5 від 11.03.2009 р. на суму 47 629,56 грн., настав до 24.03.2009 р. (до дня введення мораторію), то протягом дії мораторію це зобов'язання зупиняється на підставі ст. 2, ч. 2 ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Однак, в рішенні суду вказано, що дія мораторію не поширюється на вказані правовідносини, оскільки позивачем були повторно подані платіжні доручення 03.07.2009 року, хоча резолютивною частиною рішення Банк зобов'язано виконати платіжні доручення, які подані позивачем саме 09.01.2009 р.- та 11.03.2009 р.

Крім того, позивачем позовні вимоги у суді першої інстанції не змінювались та не доповнювались.

Також, місцевий суд задовольнив вимоги позивача щодо стягнення збитків в розмірі 10089,96 доларів США з чим не погоджується колегія суддів, оскільки відповідно до ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" протягом дії мораторію: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Аналогічно, враховуючи положення ст. 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" за невиконання вимог клієнта до Банку не можуть бути застосовані будь-які санкції, та Банк звільняється від відповідальності.

Також слід звернути увагу на те, що Позивач, відповідно до п. 32.2 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", просив стягнути з Банку пеню, а суд присудив стягнення збитків.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрата, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Щодо вимоги позивача відшкодування послуг адвоката, згідно Договору надання юридичних послуг N 08/ГП-09 від 01.06.2009 р. у розмірі 45827,00 грн. слід зазначити наступне.

До матеріалів справи долучено Договір про надання юридичних послуг N 08 / ГП-09 від 01.06.2009, укладений між ТОВ "Телеоптика" та адвокатом Т. О.В. (далі - Виконавець), за умовами якого Позивач доручає, а Виконавець зобов'язується надавати протягом терміну дії цього договору правову допомогу, а саме: консультації по всім витікаючим правовим питанням відносно спору по виконанню умов АБ "Банк регіонального розвитку " за Договором банківського рахунку N 260053094801/980 ТОВ "Телеоптик " від 24.06.2005, та у зв'язку з цим представляти інтереси Позивача у державних, правоохоронних, судових органах, організацій усіх форм власності та фізичними особами, згідно повноважень, які надані Позивачем Виконавцю довіреністю від 01.06.2009. В матеріалах справи наявна копія Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю N 1475, видане Т. О. В.

Платіжними дорученнями N 333 від 02.07.2009, N 340 від 03.07.2009, N 351 від 06.07.2009 Позивачем було перераховано Т. О.В. грошові кошти в розмірі 20 000,00 грн., 10 000,00 грн.,15 827,00 грн. відповідно, але в графі призначення платежу зазначено оплата за юридичні послуги.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові -на позивача; при частковому задоволенні позову -на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення 45827,00 грн. за послуги адвоката є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, на думку колегії суддів позивачем не доведено обставини, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" підлягає частковому задоволенню, отже рішення суду першої інстанції повинно бути скасовано.

Керуючись ст. 101 - 105 ГПК України, колегія, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду м. Києва у справі N 32/436 від 10.09.2009 р. скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у позові Товариству з обмеженою відповідальністю "Телеоптик" до Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" про зобов'язання чинити дії- відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеоптик" " (04070, м. Київ, вул. Волоська, 55/57, код ЄДРПОУ 32621017) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 8-а, к/р 32000190901 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024, код ЄДРПОУ 19338316) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита за розгляд справи в апеляційній інстанції.

5. Доручити Господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

6. Матеріали справи N 32/436 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя

Судді

stairtov · April 9, 2013

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

11.03.2010 р. N 32/436

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Дерепи В. І., суддів - Грека Б. М. (доповідача у справі), Подоляк О. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеоптик" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2009 у справі N 32/436 господарського суду м. Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеоптик" до Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" про зобов'язання вчинити певні дії (за участю представників від: позивача - не з'явилися, були належно повідомлені, відповідача - не з'явилися, були належно повідомлені), встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телеоптик" звернулося до господарського суду м. Києва із позовною заявою, в якій просить зобов'язати Акціонерний банк "Банк регіонального розвитку" завершити виконання платіжних доручень N 1 від 09.01.2009 на суму 53270,00 доларів США та N 5 від 11.03.2009 на суму 47629,56 доларів США, шляхом перерахування отримувачу коштів; стягнути з відповідача пеню (збитки) в розмірі 10089,96 доларів США; зобов'язати надати розрахунок на суму нарахованих відсотків за користування коштами, з наступним зобов'язанням перерахування за рішенням суду на рахунок позивача; судові витрати та оплату послуг адвоката покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду м. Києва від 10.09.2009 (суддя Хрипун О. О.) позов задоволено частково: зобов'язано відповідача завершити виконання платіжних доручень N 1 від 09.01.2009 на суму 53270,00 доларів США та N 5 від 11.03.2009 на суму 47629,56 доларів США, шляхом перерахування отримувачу коштів, стягнуто на користь позивача 10089,96 доларів США, 45827,00 грн. адвокатських послуг, 85,00 грн. державного мита та 208,33 грн. витрат на інформаціно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що відповідачем порушено права позивача внаслідок невиконання банком своїх зобов'язань за договором.

За результатом апеляційного перегляду справи Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого-судді Шипка В. В., суддів: Борисенко І. В., Євсікова О. О.) 24.11.2009 прийнято постанову, якою рішення господарського суду скасував, у позові відмовив. постанова мотивована тим, що у зв'язку з запровадженням мораторію на задоволення вимог кредиторів зобов'язання зупиняється, бо позивач є кредитором банку.

Не погоджуючись із прийнятою у справі постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення господарського суду. Касаційна скарга мотивована тим, що на вимоги по зобов'язаннях банку, які виникли із договорів банківського рахунку, не поширюється дія мораторію згідно ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 24.06.2005 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Телеоптик" та Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" укладено договір банківського рахунку (юридичної особи). Відповідно до п. 1.1 договору відповідач зобов'язався відкрити позивачу поточний рахунок N 260053094801/980 та відповідно до Інструкції Національного банку України від 12.11.2003 N 492 "Про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті" приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, виконувати розпорядження клієнта про перерахування та видачу відповідних сум з рахунку, проведення операцій по рахунку. За положеннями пп. 2.3.5 та 2.3.6 договору, банк зобов'язаний належним виконувати умови договору та здійснювати розрахунково-касові операції за рахунком відповідно до чинного законодавства України та нормативно-правових актів НБУ у межах залишків коштів на початок операційного дня за умови сплати комісії банку, передбаченої у додатку N 1 до цього договору.

Позивачем ініційовано терміновий грошовий переказ на суму 53270 доларів США з рахунку N 2600530948012/980 для оплати розрахунків за цифрове рентгенівське обладнання, за контрактом N 17/290606 від 29.06.2006 (платіжне доручення N 1 від 09.01.2009). Відповідачем за переказ валютних на митній декларації за формою МД-2 від 09.01.2009 проставлена відмітка АБ "Банк регіонального розвитку" "валюта сплачена" у сумі 53270,00 доларів США. коштів та знята комісійна винагорода у сумі 770,00 грн.

02.03.2009 позивачем направлено заявку N 1 на купівлю іноземної валюти у сумі 30494,16 доларів США та 10.03.2009 отримано звіт відповідача про купівлю на МВРУ - 30494,16 доларів США за курсом 8,6 гривень за 1 долар, на загальну суму - 262249,78 грн. Відповідачем знята комісія від купівлі валюти в розмірі 1,3 %, що становить 3409,25 грн., а також знято збір до ПФУ у розмірі 0,20 %, на суму 524,50 грн.

11.03.2009 позивач направив термінове платіжне доручення N 5 на перерахування 47629,56 доларів США за контрактом N 17/290606. Відповідачем на митній декларації за формою МД-2 від 11.03.2009 проставлена відмітка АБ "Банк регіонального розвитку" "валюта сплачена" у сумі 47629,56 доларів США.

Платіжні доручення N 1 від 09.01.2009 та N 5 від 11.03.2009 прийняті відповідачем, про що свідчить відповідний штамп банку про прийняття, кошти списані з розрахункового рахунку позивача, але виконані не були.

Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

В статті 13 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" вказано, що порядок виконання операцій із застосуванням платіжних інструментів, у тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються законами України та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Стаття 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає, на які зобов'язання перед кредиторами поширюється мораторій та вчинення яких дій забороняється протягом дії мораторію. Разом з тим, в частині четвертій статті 85 Закону вказано, що мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій.

Отже, зупинення виконання банком майнових зобов'язань під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів означає, що з метою відновлення власної платоспроможності банк тимчасово, на строк, встановлений Національним банком України, припиняє розраховуватися за власними боргами, за рахунок чого акумулює кошти та власне майно, запобігаючи у такий спосіб подальшому банкрутству і ліквідації. За змістом ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", метою вжиття мораторію не є паралізація діяльності банку та підприємств, чиї рахунки він обслуговує, оскільки це не сприятиме відновленню його діяльності. Під дію мораторію потрапляють такі зобов'язання банку, як, наприклад, повернення залучених коштів та відсотків (депозит). На вимоги позивача, і, як наслідок, на нарахування штрафних санкцій за невиконання такого роду зобов'язань, мораторій не поширюється.

За приписами статті 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом. За таких обставин, суд першої інстанції правомірно зобов'язав банк завершити виконання платіжних доручень N 1 від 09.01.2009 та N 5 від 11.03.2009.

Пунктами 4.1 та 4.2 договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством і договором. Статтею 1073 ЦК України визначено правові наслідки неналежного виконання банком операцій по рахунку клієнта, зі сплатою процентів та відшкодуванням завданих збитків, з негайним зобов'язанням банка зарахування коштів, після виявлення порушення на рахунок клієнта або належного отримувача. Відповідальність банків при здійсненні переказів грошових коштів визначена статтею 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". Згідно підпунктів 32.1, 32.2 наведеної статті, у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ, цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. З урахуванням того, що на поточні операції дія мораторію не поширюється, судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідальність за невиконання таких зобов'язань для банку настає на загальних підставах, що визначені законодавством.

Скасовуючи рішення, апеляційним судом зауважено, що позивач є кредитором банку, і оскільки строк виконання зобов'язання відповідача з виконання платіжних доручень позивача N 1 від 09.01.2009 на суму 52270 доларів США та N 5 від 11.03.2009 на суму 47629,56 грн., настав до 24.03.2009 (до дня введення мораторію), то протягом дії мораторію це зобов'язання зупиняється на підставі ст. 2, ч. 2 ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань. Дійсно, позивач не вимагає від банку виконання його майнових зобов'язань (тобто, стягнути з нього кошти за договором депозиту, поставки), вимоги зводяться до зобов'язання вчинити дії, тому він не є кредитором банку.

За таких обставин у апеляційного суду не було правових підстав для скасування рішення місцевого суду. Тому постанова підлягає скасуванню, а рішення -залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 111 5 - 111 11, 113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеоптик" задовольнити, постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2009 скасувати, рішення господарського суду м. Києва від 10.09.2009 у справі N 32/436 залишити без змін.

Головуючий, суддя В. Дерепа

Судді: Б. Грек

О. Подоляк

stairtov · April 9, 2013

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

ЄДИНА БАЗА ПОДАТКОВИХ ЗНАНЬ

Питання:

Яка дата є датою збільшення ВД у разі, якщо кошти надійшли на розподільчий рахунок в одному звітному періоді, а на поточний - в іншому? [Діє до 01.04.2011]

Відповідь:

П. 7.1 ст. 7 Закону України від 05.04.2001 р. N 2346-III "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" зі змінами та доповненнями (далі - Закон N 2346) встановлено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки.

Згідно з пп. 7.1.2 п. 7.1 ст7 Закону N 2346 поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Відповідно до п. 5.1 постанови Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N492 "Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за N1172/8493 (далі - Інструкція), за поточними рахунками, що відкриваються банками суб'єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно з п. 5.3 Інструкції за окремими видами надходжень у іноземній валюті зарахування коштів на поточні рахунки юридичних осіб - резидентів здійснюється через розподільчі рахунки.

Відповідно до пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України від 28.12.94 р. N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції Закону України від 22.05.97 р. N 283/97-ВР зі змінами та доповненнями) датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Враховуючи вищевикладене, оскільки розрахунково-касові операції здійснюються за поточними рахунками, а розподільчі рахунки використовуються банківськими установами при перерахуванні певних видів доходів в іноземній валюті на поточні рахунки клієнтів як транзитні, то датою збільшення валового доходу платника податків буде вважається дата зарахування коштів від покупця (замовника) на поточний рахунок платника податку.

Інформаційно-довідковий департамент державної податкової служби

Відповіді на питання щодо оподаткування

можна отримати за багатоканальним телефоном

0-800-501-007 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів)

у робочі дні з 8 до 20 години

та електронною поштою [email protected] (цілодобово)

Всеукраїнська мережа ЛІГА:ЗАКОН

www.ligazakon.ua

____________

Матеріали Єдиної бази податкових знань представлені у системах ЛІГА:ЗАКОН

за погодженням з Державною податковою адміністрацією України і не можуть

бути використані в будь-яких інших електронних базах або друкованих виданнях.

stairtov · April 9, 2013

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ЄДИНА БАЗА ПОДАТКОВИХ ЗНАНЬ

Питання:

Чи необхідно державному службовцю відображати в додатку 7 до декларації грошові заощадження, розміщені до 2 січня 1992 року в установах Ощадного банку СРСР?

Відповідь:

Згідно з п. 8.12 Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 07.11.2011 N 1395, із змінами та доповненнями (далі - наказ N 1395), у рядку 1 розділу V "Відомості про вклади у банках, цінні папери та інші активи" додатка 7 до податкової декларації про майновий стан і доходи зазначається сума коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах в Україні та за її межами станом на кінець звітного року.

Статтею 7 Закону України від 5 квітня 2001 року N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", із змінами та доповненнями, передбачено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам (крім банків) вкладні (депозитні) і поточні рахунки.

Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.

Відповідно до норм Закону України від 21 листопада 1996 року N 537/96-ВР "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України", із змінами та доповненнями, держава бере на себе зобов'язання забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян, розміщених до 2 січня 1992 року в установах Ощадного банку СРСР, і гарантувати їх компенсацію у встановленому порядку.

Таким чином, грошові заощадження, розміщені до 2 січня 1992 року в установах Ощадного банку СРСР, державним службовцям потрібно відображати у додатку 7 до податкової декларації про майновий стан і доходи.

Інформаційно-довідковий департамент державної податкової служби

Відповіді на питання щодо оподаткування

можна отримати за багатоканальним телефоном

0-800-501-007 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів)

у робочі дні з 8 до 20 години

та електронною поштою [email protected] (цілодобово)

Всеукраїнська мережа ЛІГА:ЗАКОН

www.ligazakon.ua

____________

Матеріали Єдиної бази податкових знань представлені у системах ЛІГА:ЗАКОН

за погодженням з Державною податковою службою України і не можуть

бути використані в будь-яких інших електронних базах або друкованих виданнях.

:rolleyes: http://www.selectornews.com/link.php?pid=6...%26qpid%3D70441

stairtov · April 9, 2013

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2011 р. N 7/137-21/105

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М.,

суддів: Воліка І.М.,

Жукової Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергобанк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2011 р.

(скасовано в частині рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2010 р.)

у справі N 7/137-21/105 господарського суду міста Києва

за позовом Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк"

про стягнення 78 508 011,45 грн.

та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Енергобанк"

до Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

про стягнення 16 271 333,96 грн.,

за участю Генеральної прокуратури України та Прокуратури міста Києва

за участю представників:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом) К.Є.В., В.К.С.

від відповідача (позивача за зустрічним позовом) В.В.В., Л.О.В.

від Генеральної прокуратури України Р.О.В.

від Прокуратури міста Києва не з'явились

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2009 року Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерний банк "Енергобанк" (далі - ВАТ " Акціонерний банк "Енергобанк") та з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просило суд стягнути штрафні санкції у розмірі 4 899 833,82 грн., інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 9 300 000,00 грн. та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 2 124 958,45 грн.

Під час розгляду справи ВАТ "Акціонерний банк "Енергобанк" звернулося до господарського суду міста Києва із зустрічним позовом про стягнення 16 271 333,96 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2009 р. у справі N 7/137, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2010 р., первісний позов задоволено частково; стягнуто з ВАТ "Акціонерний банк "Енергобанк" на користь ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго" 7 575 000,01 грн. індексу інфляції та 2 065 713 грн. 3 % річних; у решті первісних позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов задоволено повністю; стягнуто з ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь ВАТ "Акціонерний банк "Енергобанк" 16 271 333,96 грн. боргу.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.10.2010 р. рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2010 р. у справі N 7/137 скасовано в частині задоволення зустрічного позову; справу в цій частині направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва; в решті рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2010 р. у справі N 7/137 залишено без змін.

Направляючи справу на новий розгляд у частині зустрічних позовних вимог, Вищий господарський суд України зазначив, що рішенням господарського суду міста Києва від 07.07.2009 р. у справі N 25/130, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2009 р., договір N 6/08/В/91/07-08 банківського вкладу (депозиту) (далі - Договір) між сторонами розірвано та зобов'язано Банк (відповідача за первісним позовом) повернути Вкладнику (позивачу за первісним позовом) залишок коштів в сумі 75 000 000,00 грн., які були повернуті Банком 06.11.2009 р. При цьому суд касаційної інстанції вказав, що ані Договором, ані нормативно-правовим актом не встановлено права Банку у випадку дострокового розірвання Договору вимагати повернення всіх або частини процентів, нарахованих та сплачених відповідно до умов Договору впродовж строку його дії. Також суд касаційної інстанції зазначив, що ст. 1060 ЦК України підлягає застосуванню у тих випадках, коли договір банківського вкладу розривається достроково і відповідно до умов договору, проценти за депозитом мають нараховуватися і сплачуватися наприкінці строку дії договору, тобто в разі, коли проценти за користування депозитними коштами на момент розірвання договору вкладу банком ще не нараховані і не сплачені, тоді як у даному випадку сторони обумовили, що нарахування і сплата відсотків здійснюється не по закінченню строку дії Договору або при його достроковому розірванні, а щомісячно на суму фактичного залишку на депозитному рахунку за ставкою 12 % річних. Крім того, Вищий господарський суд України вказав, що Банк взяв на себе зобов'язання, незалежно від строку дії Договору і підстав його припинення, регулярно, щомісячно нараховувати та сплачувати проценти за користування депозитними коштами до дня розірвання Договору у судовому порядку, що і фактично відбулось. Підстав для перерахунку суми процентів і пред'явлення вимог про повернення суми вже фактично сплачених процентів у разі дострокового розірвання договору, ані Договором, ані законодавством України не передбачено.

За результатами нового розгляду справи у частині зустрічних позовних вимог рішенням господарського суду міста Києва від 26.11.2010 р. у справі N 7/137-21/105 (колегія суддів у складі: Шевченка Е.О. -головуючого, Спичака О.М., Смирнової Ю.М.) зустрічний позов задоволено частково; стягнуто з ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь АБ "Енергобанк" 6 604 884,95 грн. боргу; в іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що при регулюванні спірних правовідносин щодо наслідків при достроковому витребуванні вкладу Вкладником, які виникли із договору банківського вкладу (депозиту) N 6/08/В/91/07-08 від 13.05.2008 р., підлягає застосуванню ч. 3 ст. 1060 ЦК України. У зв'язку з тим, що вклад Вкладнику був повернутий до спливу строку, на підставі ч. 3 ст. 1060 ЦК України проценти за цим вкладом мають бути виплачені в розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент. Правовий аналіз Договору свідчить про те, що сторони передбачили в ньому наслідки його дострокового розірвання, а саме: п. п. 2.6-2.8 Договору передбачено ситуацію, коли Банк ініціює таке дострокове розірвання у зв'язку з незгодою Вкладника змінювати процентну ставку за Договором, і саме в цьому випадку Договір достроково розривається, а Банк, згідно п. 2.8 Договору, зобов'язується виплатити Вкладнику проценти по депозиту на дату дострокового припинення Договору. Право Вкладника на дострокове повернення депозитного вкладу або його частини регулюється п. 2.5 Договору, яким не передбачено сплату більш високого проценту, аніж за вкладами на вимогу. З огляду на те, що Договором не передбачено сплату більш високого проценту, то згідно з ч. 3 ст. 1060 ЦК України проценти мають бути виплачені в розмірі процентів за вкладами на вимогу. Крім того, місцевий господарський суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до висновку, що зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви ВАТ "Акціонерний банк "Енергобанк" від 12.11.2010 р. на суму 9 666 449,01 грн. відбулось відповідно до законодавства України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2011 р. (колегія суддів у складі: Смірнової Л.Г., Алданової С. О., Тищенко О.В.) рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2010 р. у справі N 7/137-21/105 скасовано в частині задоволених зустрічних позовних вимог та відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог у повному обсязі. Вказаною постановою також здійснено заміну Відкритого акціонерного товариства "Акціонерний банк "Енергобанк" на його правонаступника -Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" (далі -ПАТ "Енергобанк").

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2011 р., ПАТ "Енергобанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд скасувати вказану постанову, а рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2010 р. у справі N 7/137-21/105 залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята на підставі неправильного застосування норм матеріального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.02.2011 р. колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Воліка І.М., Шевчук С. Р. прийнято касаційну скаргу ПАТ "Енергобанк" до касаційного провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 22.03.2011 р. о 10 год. 00 хв.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 21.03.2011 р. для розгляду справи N 7/137-21/105 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий -Демидова А.М., судді Волік І.М., Жукова Л.В.

Заслухавши представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 13.05.2008 р. між ВАТ "Акціонерний банк "Енергобанк" (Банк) та ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго" (Вкладник) було укладено договір банківського вкладу (депозиту) N 6/08/В/91/07-08, за умовами якого Банк, що прийняв від Вкладника грошові кошти (вклад), зобов'язався виплачувати Вкладнику суму депозиту та проценти на неї на умовах та в порядку, встановлених цим Договором.

Згідно з п. 1.2 Договору Вкладник перераховує Банку протягом 2-х банківських днів з моменту підписання Договору тимчасово вільні грошові кошти в сумі 150 000 000,00 грн. з правом подальшої зміни (збільшення або зменшення) суми депозиту. Дата зарахування коштів на рахунок є для цього Договору датою внесення депозиту. Вкладник перераховує грошові кошти на строк до 13 травня 2010 р.

Місцевий господарський суд також встановив, що відповідно до п. 2.1 Договору Банк зобов'язується прийняти грошові кошти Вкладника на депозитний рахунок з виплатою Вкладнику 12 процентів річних.

Згідно з п. 2.5 Договору Вкладник має право на дострокове повернення депозитного вкладу або його частини.

Позивач за зустрічним позовом повністю виконав зобов'язання з повернення коштів. При цьому за період з 15.05.2008 р. по 31.10.2009 р. Банком сплачені проценти за вкладом у розмірі 17 750 546,14 грн., що нараховані за ставкою 12 % річних.

Водночас, рішенням правління ВАТ "АБ "Енергобанк" (протокол N 5 від 21.03.2002 р.) за вкладами на вимогу встановлений 1 % річних.

Згідно з розрахунком позивача за зустрічним позовом сума процентів за період з 15.05.2008 р. по 31.10.2009 р. за ставкою 1 % річних становить 1 479 212,18 грн., що на 16 271 333,96 грн. менше, ніж сума процентів, нарахована за ставкою 12 % та сплачена відповідачеві за зустрічним позовом.

З огляду на викладене, позивач за зустрічним позовом 02.11.2009 р. звернувся до відповідача за зустрічним позовом з вимогою про сплату 16 271 333,96 грн.

Оскільки дана вимога не була задоволена відповідачем за зустрічним позовом, позивач за зустрічним позовом звернувся до суду про стягнення вказаних коштів у судовому порядку.

Враховуючи викладені обставини, колегією суддів касаційної інстанції визнається правильним висновок апеляційного господарського суду щодо застосування до спірних правовідносин положень ч. 4 ст. 653 ЦК України, відповідно до якої сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також, враховуючи положення п. 1.3 Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 27.12.2007 р. N 481, відповідно до якого довгостроковий вклад (депозит) - це розміщені або залучені кошти на строк більше ніж один рік, а також умови Договору, за якими кошти залучалися на період з 13.05.2008 р. по 13.05.2010 р., обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що Договір є довгостроковим (строковим), оскільки кошти були розміщені на строк, більший за 1 рік, а отже грошові кошти за Договором мають обліковуватись Банком на рахунку для довгострокових вкладів (депозитному рахунку), а саме рах. N 2615 група 261.

Водночас, як встановив апеляційний господарський суд, рішенням правління АБ "Енергобанк" (протокол N 5 від 21.03.2002), на який посилається відповідач за зустрічним позовом в обґрунтування позовних вимог, визначено, що: "Плата за залишки коштів, що знаходились на поточному рахунку не менше одного банківського дня в сумі 50 000 грн. і більше - встановлюється у розмірі 1 % річних".

Враховуючи положення ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" та п. 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. N 492, відповідно до якого банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, а за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки, апеляційний господарський суд дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість ототожнення термінів "вклад на вимогу" та "поточний рахунок", оскільки правовідносини за вкладним (депозитним) та поточним рахунками виникають з різних договорів, в яких зазначаються конкретні умови повернення грошових коштів та відсоткові ставки за користування ними.

За таких обставин, вірним є висновок господарського суду апеляційної інстанції про неправомірність застосування у даному випадку процентної ставки на рівні 1 %, яка застосовується до залишків коштів на поточних рахунках, до залишків коштів, які знаходились на депозитному рахунку ДП "НЕК "Укренерго" відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) N 6/08/В/91/07-08 від 13.05.2008 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 1060 ЦК України якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент.

Колегією суддів касаційної інстанції визнається обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду про те, що до правовідносин, що складалися між сторонами при розірванні договору банківського вкладу (депозиту) N 6/08/В/91/07-08 від 13.05.2008 р., не підлягають застосуванню положення ч. 3 ст. 1060 ЦК України, оскільки Банк не встановив іншу проценту ставку при достроковому розірванні договору банківського вкладу, ніж встановлена пунктом 2.1 Договору.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов до правомірного висновку про скасування рішення місцевого господарського суду як такого, що не відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог у повному обсязі.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України та ч. ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Висновки апеляційного господарського суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України.

Твердження оскаржувача про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2011 р. у справі N 7/137-21/105 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.М. Волік

Л.В. Жукова

stairtov · April 9, 2013

УКРАЇНА

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

03.03.2009 Справа N 8/512/08

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Яценко О.М. судді Яценко О.М., Коробка Н.Д., Мойсеєнко Т. В.

при секретарі: Акімовій Т.М.

за участю представників:

від позивача: Ульянченко Л.П., довіреність N б/н від 30.10.2008 року;

від відповідача- Сагач М.В., довіреність, серія: ВМА N 083698 від 20.10.2008 року;

від відповідача- Неудачін Р.В., довіреність, серія: ВМА N 083696 від 20.10.2008 року;

від 3-ої особи-1 Поддубна І.В. довіреність N 12/905 від 22.07.2008 року;

від 3-ої особи-2, Поддубна І.В. довіреність N 3/437 від 22.07.2008 року;

від 3-ої особи-3 не з'явився;

від 3-ої особи-4 Поддубна І.В. довіреність N 156 від 04.11.2008 року;

від 3-ої особи-5 Поддубна І.В. довіреність N 219/11-08 від 06.11.2008 року;

від 3-ої особи-6, не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу апеляційної скарги Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (Закрите акціонерне товариство) в особі Філії "Відділення Промінвестбанку в м. Запоріжжя", м. Запоріжжя

на рішення господарського суду Запорізької області від 23.12.2008 р. у справі N 8/512/08

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізька атомна енергетична

Компанія", м. Запоріжжя

до відповідача: Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (Закрите акціонерне товариство) в особі Філії "Відділення Промінвестбанку в м. Запоріжжя", м. Запоріжжя

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Закрите акціонерне товариство "Електропівденмонтаж-10", м. Енергодар Запорізької області

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Налагоджувально-монтажне підприємство "Електропівденмонтаж", м. Енергодар Запорізької області

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю "Моделайн", м. Київ

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю " Сплави", м. Харків

третя особа-5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Атом-Енерго-проект", м. Київ

Третя особа-6, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАДТехнологія", м. Київ

про зобов'язання завершити виконання платіжних доручень на переказ грошових коштів шляхом перерахування коштів отримувачам та стягнення 43 142 грн. 39 коп.

Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду N 373 від 02.03.2009 р. справа N 8/512/08 передана для розгляду колегії суддів у складі: Головуючий: Яценко О.М.; суддів: Коробка Н.Д., Мойсеєнко Т.В..

Колегія суддів прийняла справу до провадження.

У судовому засіданні 03.03.2009 року за згодою присутніх представників сторін та третіх осіб оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 23.12.2008 р. у справі N 8/512/08 (суддя Попова І.А.) позовні вимоги задоволені. Рішення господарського суду мотивоване нормами Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", положеннями ЦК України та умовами укладеного між сторонами договору.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (Закрите акціонерне товариство) в особі Філії "Відділення Промінвестбанку в м. Запоріжжя", м. Запоріжжя звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати повністю, прийняти нове рішення у справі, яким в позові відмовити повністю. При цьому заявник апеляційної скарги в скарзі та доповненнях до неї зазначає, що судом при прийнятті рішення порушені норми матеріального права. Зобов'язання банку по перерахуванню коштів, є майновим зобов'язанням та виникло до 07.10.2008 року, а відтак на нього відповідно до статті 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", поширюється дія мораторію. Стаття 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" не містить вичерпного переліку зобов'язань, на які поширюється мораторій, але одночасно має вичерпний перелік зобов'язань, на які не поширюється мораторій і зобов'язання банку по обслуговуванню поточного рахунку до нього не включений, тому на зобов'язання банку щодо перерахування коштів в сумі 2 537 787,20 грн. поширюється дія мораторію, оскільки строк його виконання настав до 07.10.2008 р. Судом неправомірно не застосована ст. 530 Цивільного кодексу України, яка визначає, що строк виконання банком зобов'язань щодо перерахування коштів в сумі 2 537 787,20 грн., не настав, що призвело до невірного вирішення справи. Стаття 85 Закону України "Про банки та банківську діяльність", визначає, конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховуються штрафи і пеня за невиконання чи неналежне виконання будь-яких грошових зобов'язань незалежно від того чи підпадають вони під дію мораторію чи ні, а змістом цієї норми на зобов'язання, що виникли як до введення мораторію (до 07.10.2008 року), так і після введення мораторію пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються. При прийнятті рішення по справі судом порушені норми процесуального права, а саме статті 4, 82, 84 ГПК України. Просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 23 грудня 2008 р. по справі N 8/512/08 повністю і прийняти нове рішення, яким залишити без задоволення позов ТОВ "Запорізька атомна енергетична компанія".

У судовому засіданні повноважні представники заявника апеляційної скарги повністю підтримують доводи апеляційної скарги, наполягають на її задоволенні.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Запорізька атомна енергетична Компанія", м. Запоріжжя та його повноважний представник у судовому засіданні зазначає, що рішення прийнято з дотриманням усіх вимог матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги є незаконними та необґрунтованими, у зв'язку із чим скарга на підлягає задоволенню. Відповідачем безпідставно порушено умови договору, а відтак суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги. Повноважні представники у судовому засіданні пояснили, що оскарження рішення, в частині задоволення позову про спонукання відповідача виконати в натурі спірні платіжні доручення втратило інтерес для позивача, з огляду на його фактичне виконання. Але отримання підтримання власної правової позиції, підтвердження її законності шляхом отримання відповідного рішення є принциповою позицією позивача. Не заперечує проти припинення провадження у справі в частині спонукання відповідача виконати в натурі спірні платіжні доручення, в решті просить рішення залишити без змін.

Повноважний представник третіх осіб 1,2,4,5 заперечує проти доводів апеляційної скарги з тих самих підстав. Зазначає, що прямого інтересу до оскаржуваного рішення вони не мають, оскільки позивач при проведенні взаєморозрахунків з ними, незважаючи на дії відповідача, знайшов можливість і виконав свої грошові зобов'язання. Але рішення по даній справі може мати приюдеційне значення, оскільки випадки такої поведінки (позиції) банків є непоодинокими.

Треті особи 3,6 повноважного представника до судового засідання не направили, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення присутніх представників сторін та третіх осіб суд

ВСТАНОВИВ:

Внаслідок невиконання АКПІБ (Закрите акціонерне товариство) в особі Філії "Відділення Промінвестбанку в м. Запоріжжя", м. Запоріжжя прийнятих на себе за договором банківського рахунку N 107-07р від 28.02.2007 року зобов'язань, позивач звернувся до господарського суду із позовними вимогами про зобов'язання завершити виконання платіжних доручень на переказ грошових коштів шляхом перерахування коштів отримувачам та стягнення 43 142 грн. 39 коп. пені. Зазначені позовні вимоги були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню на підставі наступного:

Реалізація кредитно-розрахункових відносин у безготівковій формі відбувається шляхом перерахування коштів з одного банківського рахунку на інший. Їй передує укладення договору банківського рахунку, на підставі якого відбувається відкриття рахунку, прийняття, зарахування, перерахування, видача грошових коштів, проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з п. 1.1. договору банківського рахунку N 107-07р укладеного між позивачем та відповідачем, банк (відповідач за даною справою) здійснює розрахунково-касове обслуговування поточного рахунку N 26007301158374 в національній валюті відповідно до умов договору та надає послуги, пов'язані із переказом коштів з рахунку та/або на рахунок клієнта за допомогою платіжних інструментів, видачею останньому коштів в готівковій формі, а також здійснення інших операцій, передбачених договором згідно з ліцензією, наданою банку. Банк виконує функції розрахункової палати згідно з Положенням про розрахункові палати для пред'явлення векселів до платежу, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 25.09.2001 р. N 403.

На підставі укладеного між АКПІБ (Закрите акціонерне товариство) в особі Філії "Відділення Промінвестбанку в м. Запоріжжя", м. Запоріжжя та ТОВ "Запорізька атомна енергетична Компанія", м. Запоріжжя, останнє надало до банку шість платіжних доручень 03.10.2008 року та одне платіжне доручення 06.10.2008 року.

Всі зазначені вище платіжні доручення позивача прийняті відповідачем до виконання і виконані в частині списання зазначених в них сум з належного позивачеві рахунку (що підтверджується наданими позивачеві банківськими виписками), однак, кінцевим отримувачам кошти, до моменту прийняття рішення по справі господарським судом Запорізької області, не перераховані.

В якості підстав невиконання прийнятих на себе зобов'язань банк послався на введений згідно пункту 5 постанови Правління Національного банку України від 07.10.2008 року "Про призначення тимчасової адміністрації у Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство)" мораторій, після зняття якого кошти будуть зараховані на рахунки отримувачів.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо незаконності та необґрунтованості зазначених доводів відповідача щодо невиконання прийнятих на себе зобов'язань.

Основне питання з приводу якого точитися спір в рамках даної справи, чи є зобов'язання банку за договором банківського рахунку N 107-07р,- грошовими, а відтак чи застосовуються до них положення щодо введення мораторію.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 5 квітня 2001 року N 2346 банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки. Як вбачається з матеріалів спарви та умов договору, позивачем відкрито саме поточний рахунок. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Відповідно до статей 1066 - 1068 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Предметом договору банківського рахунку є виконання послуг з приводу розрахунково-касового обслуговування, під яким, у відповідності до статті 1 Закону України " Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначені послуги, надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів наголошує, що за своєю правовою природою договір банківського рахунку (на відміну від договорів на відкриття депозитних рахунків), є договором надання послуг.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Правління Національного банку України N 308 від 07.10.2008 року "Про призначення тимчасової адміністрації у Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство)" призначено у вказаному банку тимчасову адміністрацію на 1 рік - з 07.10.2008 року до 06.10.2009 року; з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців - з 07.10.2008 року до 06.04.2009 року.

Правове регулювання мораторію на задоволення вимог кредиторів банку здійснюється Законом України "Про банки і банківську діяльність". В статті 2 вказаного Закону міститься визначення поняття мораторію, останнім є зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. У відповідності із ст. 85 Законом України "Про банки і банківську діяльність", з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців. Мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Як вище зазначалось, розглянувши умови договору N 107-07р від 28.02.2007 року, суд встановив, що відповідач за цією угодою зобов'язаний приймати від позивача-клієнта та перераховувати грошові кошти, що належать клієнту на визначений рахунок позивача в АК ПІБ (Закрите акціонерне товариство) в особі Філії "Відділення Промінвестбанку в м. Запоріжжя", м. Запоріжжя, тобто за договором відповідач не має перед позивачем зобов'язань майнового (грошового) характеру, оскільки це є лише послуга з боку банку.

Таким чином, посилання відповідача на те, що його майнові зобов'язання з перерахування грошових коштів згідно виставлених платіжних доручень підпадають під дію мораторію, введеного з 07.10.2008 року, є безпідставними та необґрунтованими, позивач і відповідач не є кредитом і боржником в розуміння ст. 85 ЗУ "Про банки і банківську діяльність".

Крім того, колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на приписи постанови Правління Національного банку України N 308 від 07.10.2008 року "Про призначення тимчасової адміністрації у Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство)" - не можуть бути взяті до уваги, оскільки у спірній правовій ситуації вищу юридичну силу мають норми статті 41 Конституції України щодо непорушності права власності (у тому числі на грошові кошти на банківських рахунках) та статті 204 ЦК України щодо правомірності правочину (у тому числі договору).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

На момент розгляду справи у суді першої інстанції відповідач не надав суду доказів своєчасного виконання умов договору N 107-07р від 28.02.2007 року, в частині перерахування грошових коштів згідно виставлених позивачем платіжних доручень, а відтак суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у разі своєчасного виконання банком прийнятих на себе зобов'язань, спірна ситуація не мала б місця у правовідносинах сторін. Як вище зазначалось, спірні платіжні доручення надані банку, у переважній більшості, 03.10.2008 року, і згідно умов договору мали бути виконані цього самого дня, або наступного дня-04.10.2008 року. Мораторій введено постановою Правління Національного банку України N 308 від 07.10.2008 року. Тобто зобов'язання мали бути виконані відповідачем, ще до дати прийняття постанови N 308.

Колегія суддів наголошує, що на момент розгляду справи у суді апеляційної інстанції, після прийняття рішення по суті судом першої інстанції, відповідачем добровільно виконанні зобов'язання по перерахуванню грошових коштів згідно виставлених платіжних доручень. Але це не підставою для скасування рішення господарського суду, оскільки суд апеляційної інстанції переглядає законність та обґрунтованість рішення господарського суду на момент його винесення. Вищевикладені обставини мають бути враховані сторонами під час проведення виконавчого провадження, а також виконавчою службою під час виконання рішення господарського суду в іншій частині.

Стовно стягнення суми пені колегія суддів враховує наступне, у положеннях ст. ст. 3, 6, 627 Цивільного кодексу України проголошено принцип свободи договору. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 32 Закону України від 05.04.2001 р. N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено відповідальність банків у вигляді пені перед платником та отримувачем за порушення банком строків виконання доручень клієнтів.

Згідно п. 8.1 ст. 8 Закону України від 05.04.2001 р. N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж зазначені, строки виконання доручень клієнтів. Сторони у договорі, п. 5.1.2 погодили такий самий порядок виконання розрахункових документів.

Суд першої інстанції цілком правомірно зазначив, що вимоги про стягнення пені за порушення строків виконання платіжних доручень в розмірі 158638 грн. 60 коп., нарахованої за період з 03.10.2008 р. по 04.12.2008 р. позивач обґрунтовує п. 7.2 договору N 107-07р від 28.02.2007 р., яким передбачено, що у разі порушення строків виконання доручення клієнта на переказ або строків завершення переказу, банк сплачує клієнту пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу. Пунктом 32.2 ст. 32 Закону України "Про банки і банківську діяльність" також передбачено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ, цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором. Оскільки судом встановлено, що зобов'язання відповідача у спірних відносинах не є майновими, суд вважає розрахунок пені в розмірі 158638 грн. 60 коп. обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів наголошує, що призначення тимчасової адміністрації та введення мораторію є обставинами, що виникли з вини банку, внаслідок ведення ним власної господарської діяльності. Добросовісні контрагенти згідно договорів укладених з банком не повинні зазнавати подібних незручност ей, а відтак рішення суду першої інстанції, крім вищезазначеного, відповідає одному із основних принципів здійснення правосуддя - справедливості.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду є законним та обґрунтованим. Керуючись ст. 49, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (Закрите акціонерне товариство) в особі Філії "Відділення Промінвестбанку в м. Запоріжжя", м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 23.12.2008 р. у справі N 8/512/08 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 23.12.2008 р. у справі N 8/512/08 залишити без змін.

Головуючий суддя Яценко О.М.

судді Яценко О.М.

Коробка Н.Д. Мойсеєнко Т. В.

stairtov · April 9, 2013