Постановление ВСУ по пересмотру о признании исполнительной надписи в пользу банка Финансы и кредит не подлежащей исполнению

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2013 року

м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів:

Балюка М.І.,

Барбари В.П.,

Берднік І.С.,

Гуля В.С.,

Ємця А.А.,

Жайворонок Т.Є.,

Колесника П.І.,

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

Потильчака О.І.,

Романюка Я.М.,

Сеніна Ю.Л.,

Гуменюка В.І.,

Онопенка В.В.,

Шицького І.Б., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та Кредит”, треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2, державний виконавець першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_3, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, зупинення виконавчого провадження та скасування постанови про розшук майна боржника за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2012 року,

в с т а н о в и л и:

У червні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 25 травня 2007 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю “Банк “Фінанси та Кредит” (далі – ТОВ “Банк “Фінанси та Кредит”), який у подальшому реорганізований у публічне акціонерне товариство “Банк “Фінанси та Кредит”, було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого їй надано кредит у розмірі 57 833 грн, строк повного погашення якого є 25 травня 2012 року.

У той самий день, з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, ТОВ “Банк “Фінанси та Кредит” уклало з нею договір застави належного їй автомобіля “Daewoo Lanos”, 2007 року випуску.

У зв’язку зі скрутним матеріальним становищем вона з 10 січня до

10 червня 2009 року не в повному обсязі виконувала свої зобов’язання за кредитним договором, унаслідок чого в неї виникла заборгованість.

30 липня 2009 року виконавчим написом приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 звернено стягнення на автомобіль “Daewoo Lanos”, 2007 року випуску, який було передано нею в заставу ТОВ “Банк “Фінанси та Кредит”, і задоволено вимоги банку в сумі 51 690 грн 96 коп., які запропоновано отримати останнім від реалізації автомобіля.

Постановою державного виконавця першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_3 від 21 серпня 2009 року відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим написом нотаріуса, а постановами від 23 вересня 2009 року на зазначений автомобіль накладено арешт та оголошено розшук указаного транспортного засобу.

Оскільки станом на 16 жовтня 2009 року вона погасила заборгованість за кредитним договором, що виникла з 10 січня до 10 червня 2009 року, та при вчиненні приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 виконавчого напису від 30 липня 2009 року було неправильно визначено розмір її заборгованості перед відповідачем і виконавчий напис вчинено нотаріусом на підставі укладеного в простій письмовій формі кредитного договору, а відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 “Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів” виконавчий напис вчиняється на підставі нотаріально посвідченої угоди, ОСОБА_1 просила: визнати цей виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню; зупинити виконавче провадження з виконання виконавчого напису; скасувати постанову державного виконавця першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_3 від 23 вересня 2009 року про розшук автомобіля “Daewoo Lanos”, 2007 року випуску.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 2 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 липня 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2012 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою останньої на вказані рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій.

У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2012 року порушується питання про скасування цієї ухвали й прийняття нового судового рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилається на неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статті 20 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII “Про заставу”, статті 26 Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”.

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення ОСОБА_1 надала:

рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року у справі про визнання виконавчого напису нотаріуса недійсним;

постанову Вищого господарського суду України від 19 січня 2011 року у справі про визнання договору застави частково недійсним та скасування виконавчого напису нотаріуса;

постанову Вищого господарського суду України від 28 березня 2011 року у справі про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню;

постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 жовтня 2012 року у справі про визнання виконавчого напису нотаріуса недійсним і таким, що не підлягає виконанню, та закриття виконавчого провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 25 травня 2007 року між ТОВ “Банк “Фінанси та Кредит” і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній надано кредит у розмірі 57 833 грн на строк до 25 травня

2012 року.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором між нею та ТОВ “Банк “Фінанси та Кредит” було укладено 25 травня 2007 року договір застави, за яким ОСОБА_1 передала в заставу банку належний їй автомобіль “Daewoo Lanos”, 2007 року випуску.

30 липня 2009 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис, яким звернено стягнення на автомобіль “Daewoo Lanos”, 2007 року випуску, на підставі договору застави, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором від 25 травня 2007 року.

Для виконання зазначеного виконавчого напису постановами державного виконавця першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_3 від 21 серпня 2009 року відкрито виконавче провадження, від 23 вересня 2009 року накладено арешт на зазначений автомобіль та оголошено розшук автомобіля.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходили із того, що приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 на підтвердження безспірності заборгованості ОСОБА_1 надано необхідний перелік документів, передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 “Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів”, у тому числі нотаріально посвідчений договір застави автомобіля; спірний виконавчий напис вчинено в межах строку, передбаченого статтею 88 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII “Про нотаріат”, і він відповідає вимогам щодо змісту виконавчого напису, установленого статтею 89 цього Закону; постанова державного виконавця першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_3 від 21 серпня 2009 року про відкриття виконавчого провадження відповідає вимогам Закону України від

21 квітня 1999 року № 606-XIV “Про виконавче провадження”; ОСОБА_1 з жовтня 2009 року припинила погашати заборгованість за кредитним договором, тому відкриття державним виконавцем виконавчого провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса є правомірним.

У судових рішеннях, доданих до заяви ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, містяться висновки про те, що відповідно до вимог частини шостої статті 20 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII “Про заставу” звернення стягнення на заставлене майно може здійснюватися на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Статтею 26 Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, однак звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса цією статтею не передбачено. Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII “Про заставу” застосовується до спірних правовідносин лише в частині, що не суперечить Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, нормами якого не передбачено здійснення звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 20 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII “Про заставу” і статті 26 Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційних інстанцій вказаних норм матеріального права, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

Згідно із частиною першою статті 590 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 20 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII “Про заставу” звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Частина третя статті 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У частині першій статті 26 Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, установлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) наведено вичерпний перелік позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а саме:

передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання в порядку, встановленому цим Законом;

продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;

відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;

переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса Законом України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не передбачалось.

Згідно із частиною другою розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, норми Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” є спеціальними відносно Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII “Про заставу” для застосування до спірних правовідносин.

Отже, положення Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII “Про заставу” у частині здійснення звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса не підлягають застосуванню до спірних правовідносин як такі, що суперечать нормам Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, щодо позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року, постановах Вищого господарського суду України від 19 січня 2011 року та від 28 березня 2011 року, які надані заявницею як приклад неоднакового застосування судами касаційних інстанцій статті 20 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII “Про заставу”, статті 26 Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” у подібних правовідносинах, і вони відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Крім того, такий самий висновок міститься в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 жовтня 2012 року у справі про визнання виконавчого напису нотаріуса недійсним і таким, що не підлягає виконанню, та закриття виконавчого провадження за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України судового рішення (справа № 6-70цс12).

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції не врахував, що звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса як позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не відповідало вимогам Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, і безпідставно не застосував до спірних правовідносин норми зазначеного Закону, що призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 та частин першої, другої статті 360-4 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2012 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді Верховного Суду України:

М.І. Балюк

В.П. Барбара

І.С. Берднік

В.С. Гуль

В.І. Гуменюк

А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок

П.І. Колесник

Н.П. Лященко

В.В. Онопенко

Л.І. Охрімчук

О.І. Потильчак

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

І.Б. Шицький

Правова позиція

(постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 червня 2013 року № 6-54цс13)

Відповідно до вимог частини шостої статті 20 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII “Про заставу” звернення стягнення на заставлене майно може здійснюватися на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Статтею 26 Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, однак такого способу як звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса цією статтею у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачалось.

Отже, Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII “Про заставу” застосовується до спірних правовідносин лише в частині, що не суперечить Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, нормами якого, на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачалось такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...c1?OpenDocument