Решение Голопристанского районного суда Херсонской области о признанни неправомерным требования ПриватБанка о повышении процентной ставки

[Pegasso]

Справа № 2-829/2009

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2009 року місто Гола Пристань

Голопристанський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого, судді Францішко Ю.В.,

при секретарі Вершина Н.А.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання незаконною підвищення банком процентної ставки за користування споживчим кредитом, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Закритого Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «Приватбанк») про визнання незаконною підвищення банком процентної ставки за користування споживчим кредитом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 22.04.2008 року між ним і банком був укладений кредитно-заставний договір на строк до 21.04.2015 року, умови якого позивач виконував належним чином. В січні місяці 2009 року позивач отримав від ЗАТ КБ «Приватбанк» письмове повідомлення від 06.01.2009 року про збільшення з 01.02.2009 року розміру відсоткової ставки з 8,52% до 20,26% річних, а в разі незгоди з такими змінами умов договору відповідач запропонував надати письмове повідомлення про свою незгоду, із зміненими умовами кредитування, та погасити заборгованість за кредитним договором в повному обсязі.

На думку позивача ЗАТ КБ «Приватбанк» необґрунтовано підвищив йому процентну ставку за кредитом, мотивуючи таке підвищення зміною облікової ставки Національного банку України, курсу долару США до гривні, кон'юнктури ринку тощо, посилаючись на те, що пункт 6.3.1. кредитного договору, який надав право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки, суперечить вимогам ст.1056-1 ЦК України та ч.4 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в редакції Закону України від 12.12.2008 року №661-ІV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку». Вказані зміни до законодавства набрали чинності 09.01.2009 року, а підвищення процентної ставки за кредитним договором банк в односторонньому порядку пропонує підвищити з 01.02.2009 року, в зв’язку з цим встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку не може діяти на підставі внесених змін до законодавства стосовно заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку і є нікчемною.

Представник відповідача в судовому засіданні та в своїх запереченнях проти позову заперечує, посилаючись на те, що підвищення процентної ставки з боку банку відбулось згідно до умов договору та вимог діючого на той час законодавства України, а саме: відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»; ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; ст.ст.212, 632, 651 ЦК України; п.3.5 Постанови Правління Національного банку України « Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» №168 від 10.05.2007 року.

Що стосується Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12.12.2008 року №661-ІV, то представник відповідача вказує на те, що відповідно до ст.58 Конституції України та ст.5 ЦК України закони, інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Разом з тим внесені зміни щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку регулюють питання не відповідальності осіб, а правовідносини пов’язані зі сплатою за користування кредитними коштами і не можуть регулювати відносини, які виникли до моменту набрання чинності цим законом, оскільки зворотної сили не має. Право банку збільшити процентну ставку шляхом надсилання відповідного повідомлення було реалізовано до набрання чинності вищезазначеного Закону України від 12.12.2008 року за №661-ІV, тому просить в задоволенні позову позивачу відмовити з огляду на його необґрунтованість.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні 22.04.2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір №НОМЕР_1, згідно якого позивачу надано кредит в сумі 37702 грн. 80 коп. на строк до 21.04.2015 року зі сплатою 8,52% річних та щомісячним платежем у розмірі 742 грн.32 коп.

Пунктом 6.3.1. Договору передбачено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування наданим кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівняні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного Договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитам банків України у відповідній валюті (за статистикою НБУ). При цьому Банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом семи календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.

08.01.2009 року ЗАТ КБ «Приватбанк» направив позивачу письмове повідомлення від 06.01.2009 року про зміну з 01.02.2009 року розміру відсоткової ставки за кредитним договором з 8,52% річних до 20,26% річних.

Однак суд вважає, що ЗАТ КБ «Приватбанк» реалізовуючи своє право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування наданим кредитом допустив кілька суттєвих порушень вимог законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України в сфері кредитування, а саме:

По перше, позивачу на виконання вимог п.6.3.1. Договору відповідачем було надіслане письмове повідомлення про намір змінити умови договору. Дане письмове повідомлення являє собою ксерокопію листа без вихідного реєстраційного номеру за підписом керівника банку з ксерокопією самого підпису якого на листі ледь видно та без печатки установи. Надсилання таких ксерокопій не передбачено умовами, як кредитного договору так і чинного законодавства України, оскільки для того, щоб той чи інший акт був визнаний документом та мав статус офіційного, він повинен відповідати низці ознак і мати певні реквізити (бланк, печатку, штамп, голограму), які передбачені законом чи іншими нормативними актами та такий документ повинен бути складений, засвідчений, виданий чи розповсюджений в інший спосіб службовою особою установи. Також, згідно ч.2 ст.207 ЦК України, передбачено що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Враховуючи те, що надіслане позивачу повідомлення не містить певних реквізитів офіційного документа: не було зареєстровано вихідним номером; не підписано особисто головою правління банку; та на листі відсутній бланк і відтиск мокрої печатки банку, суд робить висновок, що позивач був позбавлений можливості для ідентифікації відправника повідомлення, а отже і прийняття нових умов за кредитом. Без такого належно оформленого повідомлення будь яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Крім того, надсилання тільки одного інформаційного листа без додаткової угоди та без супроводження інформацією щодо реальної вартості кредиту є порушенням вимог Правил надання банками України інформації споживачу щодо умов кредитування та сукупної вартості кредиту, затверджені Постановою правління НБУ №168 від 10 травня 2007 року та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №541/13808 ( далі – Правила ). Зокрема, пункт 1.3 Правил встановлює, що Банки зобов'язані забезпечувати виконання цих Правил під час укладення кредитних договорів зі споживачами. Пропозиція про зміну значення процентної ставки із наданням позичальнику можливості достроково припинити дію угоди у разі непогодження рівнозначно переукладанню кредитної угоди, тому Приватбанк зобов'язаний був разом із листом та Додаткової угоди надати позивачу всю необхідну інформацію згідно вимог зазначених Правил, чого і не відбулося.

По друге, згідно ст.654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється у тій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Правочини вчиняються усно або в письмовій формі (ч.1 ст.205 ЦК України). Так, відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. При цьому, норма закону носить імперативний характер і не робить виключень до порядку зміни умов договору в односторонньому порядку. Іншими словами, обмін листами є обов'язковим. Якщо обмін листами не відбувся «формально» правочин не може вважатися вчиненим у письмовій формі. Наслідки недодержання письмової форми договору передбачені ч.2 ст.1055 Цивільного кодексу України, відповідно до якої «кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним».

По третє, слід зазначити, що зміна відсоткової ставки за договором неможлива без зазначення з боку банку обґрунтованих підстав для цього. Пункт 3.5 вищезгаданих Правил встановлює, що Банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

В якості такої аргументації рішення банку, в листі надісланому позивачу, наведені два фактори: - зміна курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного Договору, зміні облікової ставки НБУ; - зміна розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміна середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). Ці аргументації не можуть вважатися такими, що мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку щодо кредиту, який наданий в користування особисто позивачу, оскільки посилання на зростання вартості грошових ресурсів на міжбанківському ринку України наведене без зазначення інформації щодо подій, які мали безпосередній вплив на вартість ресурсів банку, із зазначенням публічного джерела інформації та діапазону часу, який аналізувався банком. Позивач не був повідомлений про правило, по якому змінюється процентна ставка по кредиту, що саме могло служити підставою для зміни процентної ставки, а також про фактори, які будуть свідчити про обґрунтованості таких змін і правило впливу ринкових умов на розмір процентної ставки й т.п. Така інформація була б необхідна споживачу з метою його розуміння факторів, що можуть впливати на вартість ресурсів банку в майбутньому, а отже і можливу повторну зміну на підвищення процентної ставки за кредитом, також така інформація необхідна для оцінки здатності споживача до подальшого обслуговування отриманого кредиту.

В зв’язку з тим, що всупереч вимогам ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил , які регулюють надання банками України інформації споживачу щодо умов кредитування та сукупної вартості кредиту, такої інформації позивачу в надісланому повідомленні банком надано не було, тому аргументація листа в частині змін умов договору слід вважатися необґрунтованою.

До того ж, слід зазначити, що набрав чинності Закон України №661-ІV від 12.12.2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку». Відповідно до змін, які внесені цим Законом до ст.1056-1 ЦК України та ч.4 ст.55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банкам заборонено, зокрема збільшувати процентну ставку за користування кредитом в односторонньому порядку.

Вказані зміни до законодавства України набрали чинності 09.01.2009 року, а підвищення процентної ставки за кредитним договором банк в односторонньому порядку пропонує підвищити з 01.02.2009 року, під час дії заборони. Оскільки позивач не надав свою згоду на зміну відсоткової ставки за кредитним договором попередня договірна умова повинна залишатися без зміни до повного виконання всіх умов сторонами Договору.

Таким чином дії відповідача щодо ініціювання збільшення відсоткової ставки за користування кредитом суперечать діючому законодавству.

За таких підстав, суд вважає вимогу ЗАТ КБ «Приватбанк» про збільшення з 01.02.2009 року відсоткової ставки за користування кредитними коштами незаконною.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у сумі 16 грн., що підтверджуються наданими квитанціями.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст.10, 57, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, ст.ст.525, 526, 1056-1 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати вимогу Закритого Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк» щодо збільшення з 01.02.2009 року відсоткової ставки за користування кредитними коштами з 8.52% річних до 20.26% річних за кредитним договором №НОМЕР_1 від 22.04.2008 року укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк» - неправомірним.

Заборонити Закритому Акціонерному Товариству Комерційний банк «ПриватБанк» за кредитним договором №НОМЕР_1 від 22.04.2008 року здійснювати нарахування відсотків за користування кредитними коштами в розмірі більшому ніж передбачено умовами договору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Херсонської області через Голопристанський районний суд Херсонської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку, передбаченому частиною 4 статті 295 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя Ю.В. Францішко