Постановление ВСУ по пересмотру о применении исковой давности и невозможности рассмотрения споров по разным видам юрисдикции

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

2 березня 2016 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

 

головуючого Романюка Я.М.,

суддів: Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,

Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю «Даском» про стягнення боргу за кредитним договором за заявою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» ОСОБА_2 про перегляд рішення апеляційного суду Київської області від 28 жовтня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року,

 

в с т а н о в и л а :

 

У жовтні 2012 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» (далі – ТОВ «КБ «Експобанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю «Даском» (далі – ТОВ «Даском»), обґрунтовуючи вимоги тим, що 19 січня 2007 року між останнім та банком було укладено договір про відкриття кредитної лінії, згідно з умовами якого банк зобов’язався надати кредити, загальний розмір яких не повинен перевищувати 4 400 000 доларів США, а ТОВ «Даском» взяло на себе зобов’язання повернути кредити, сплачувати щомісячно проценти за користування кредитом та комісію за кредитне обслуговування. Термін закінчення дії кредитної лінії встановлено 13 лютого 2009 року. З метою забезпечення виконання умов кредитного договору 22 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 поручився за виконання ТОВ «Даском» взятих на себе зобов’язань. У зв’язку з неналежним виконанням відповідачами зазначених договорів станом на 16 жовтня 2012 року виникла заборгованість у розмірі 4 471 499 доларів США та 13 865 002 грн. 64 коп., яку позивач просив стягнути на його користь з відповідачів солідарно. 

 

Заочним рішенням Ірпінського міського суду від 13 грудня 2012 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ТОВ «Даском» солідарно на користь ПАТ «КБ «Експобанк» заборгованість за договором кредитної лінії від 19 січня 2007 року у розмірі 4 471 499,85 доларів США та 13 865 0002 грн. 64 коп.

 

Рішенням апеляційного суду Київської області від 28 жовтня 2014 року зазначене рішення скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «КБ «Експобанк» відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін. 

 

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «КБ «Експобанк» просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 267 ЦК України.

 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на заперечення заяви, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

 

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

 

Судом встановлено, що між банком та ТОВ «Даском» було укладено договір кредитної лінії від 19 січня 2007 року, згідно якого на ім’я відповідача позивач зобов’язався відкрити кредитну лінію та надати кредити, загальний розмір яких не повинен перевищувати 4 400 000 доларів США, зміненою угодою від 4 вересня 2007 року до 4 000 000 доларів США, угодою від 24 січня 2008 року до 5 000 000 доларів США, угодою від 15 січня 2009 року до 4 400 000 доларів США на умовах забезпеченості кредитів, їх цільового використання, строковості, повернення та платності, а ТОВ «Даском» взяло на себе зобов'язання повернути Банку кредити, сплачувати щомісячно проценти за користування кредитом та комісію за кредитне обслуговування. Термін закінчення дії кредитної лінії встановлено 13 лютого 2009 року.

 

Свої зобов’язання щодо сплати суми отриманого кредиту відповідач не виконує, а тому станом на 16 жовтня 2012 року має загальну суму заборгованості 4 471 499,85 доларів США та 13 865 002 грн. 64 коп. 

 

Заочним рішенням Ірпінського міського суду від 13 грудня 2012 року позов було задоволено. 

 

Ухвалою Ірпінського міського суду від 28 квітня 2014 року ОСОБА_1 та ТОВ «Даском» відмовлено у заявах про перегляд вищезазначеного заочного рішення з тих підстав, що відповідачі були належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, а їх посилання, зокрема, на те, що позивачем пропущено строк позовної давності не є підставою для перегляду заочного рішення суду, а є підставою для оскарження зазначеного рішення на загальних підставах. 

 

7 травня 2014 року ТОВ «Даском» подало апеляційну скаргу про перегляд заочного рішення Ірпінського міського суду від 13 грудня 2012 року, в якій просило застосувати позовну давність до вимог щодо стягнення заборгованості. 

 

Застосовуючи позовну давність в ході апеляційного перегляду, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, скасував оскаржуване заочне рішення та відмовив у позові до ТОВ «Даском».

 

Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд не взяв до уваги, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесенням ним рішення, а ОСОБА_6 із заявою про застосування позовної давності до суду першої інстанції не зверталася, хоча про перебування даної справи у провадженні суду була повідомлена, а тому суд дійшов передчасного висновку про неможливість останньої заявити про застосування позовної давності. 

 

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 липня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд звернув увагу на допущені судом першої інстанції порушення, однак розглянув питання про застосування строків позовної давності у справі та відмовив у позові у зв’язку із їх пропуском поза межами наданих йому процесуальних повноважень, що є підставою для скасування ухваленого ним рішення відповідно до статті 338 ЦПК України.

 

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що застосовуючи позовну давність в ході апеляційного перегляду, апеляційний суд не звернув увагу, що оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду, то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. Ухвалення у справі заочного рішення не є підставою для застосування апеляційним судом позовної давності за заявою, поданою після вирішення спору по суті. 

 

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року суд виходив із того, що за змістом частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), тому заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. Апеляційним судом на стадії апеляційного провадження правомірно та у межах наданих повноважень застосовується позовна давність за заявою, зробленою стороною у спорі під час розгляду справи в суді першої інстанції, до ухвалення рішення по суті спору.

 

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 267 ЦК України.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. 

 

Згідно частини першої статті 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з’явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

 

Ухвалою Ірпінського міського суду від 28 квітня 2014 року ТОВ «Даском» було відмовлено у заяві про перегляд заочного рішення з тих підстав, що відповідач був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи. Посилання заявника, зокрема, на те, що позивачем пропущено строк позовної давності не є підставою для перегляду заочного рішення суду, що встановлено статтею 232 ЦПК України, а є підставою для оскарження зазначеного рішення суду на загальних підставах. 

 

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. 

 

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

 

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

 

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд не взяв до уваги, що рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності та обґрунтованості рішення суду, а враховуючи те, що стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права, суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.

 

Однак, відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. 

 

Заочним рішенням Ірпінського міського суду від 13 грудня 2012 року позов було задоволено у повному обсязі на тій підставі, що зобов’язання належним чином не виконувались, а тому наявні усі правові підстави для стягнення заборгованості з відповідачів – ОСОБА_1 та ТОВ «Даском». 

 

Згідно з частиною другою статті 118 ЦПК України позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов’язаних між собою.

 

Відповідно до роз’яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (далі – постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. 

 

Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 роз’яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об’єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов’язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об’єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. 

 

Оскільки не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства. 

 

Отже у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій помилково прийняли до розгляду позовні вимоги ТОВ «КБ «Експобанк» до ТОВ «Даском» про стягнення заборгованості за договором кредиту.

 

Відповідно до вимог частини другої статті 206 ЦПК України необхідно повідомити ТОВ «КБ «Експобанк», що розгляд його позовних вимог до ТОВ «Даском» про стягнення заборгованості за договором кредиту віднесено до юрисдикції господарських судів.

 

Враховуючи вищевикладене, судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог ТОВ «КБ «Експобанк» до ТОВ «Даском» необхідно скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити.

 

Рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог ТОВ «КБ «Експобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту слід залишити без змін. 

 

Керуючись пунктами 1, 2, 4 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

Заяву уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» ОСОБА_2 задовольнити частково.

 

Заочне рішення Ірпінського міського суду від 13 грудня 2012 року, рішення апеляційного суду Київської області від 28 жовтня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Даском» про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити. 

 

Рішення апеляційного суду Київської області від 28 жовтня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін. 

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий Я.М. Романюк

Судді:

Н.П. Лященко

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 

у справі за № 6-2307цс15 

 

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. 

 

Згідно частини першої статті 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з’явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

 

Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. 

 

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

 

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

 

Окрім того, відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. 

 

Згідно з частиною другою статті 118 ЦПК України позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов’язаних між собою.

 

Відповідно до роз’яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (далі – постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. 

 

Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 роз’яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об’єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов’язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об’єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. 

 

Оскільки не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства. 

 

Суддя

Верховного Суду України Я.М. Романюк

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/37CFEA970085469DC2257F72004F5C4C

[ANTIRAID]

ВСУ в очередной раз продемонстрировал политику двойных стандартов. ВСУ считает, что про исковую давность даже при заочном решении нужно заявлять в первой инстанции, а в апелляции такое заявление и применение неправомерно.

 

Однако до сих пор зарываются глаза когда банки только в апелляцию приносят кредитные договора, расчеты, уведомления, подтверждения о передаче долга и никто этого не видит.

 

Еще одно подтверждение, что очищение судейского корпуса нужно начинать с ВСУ.

[sirota88]

Не согласен с вами. ВСУ ясно изложил свою позицию, никаких двойных стандартов :

 

Верно ВСУ считает. Исковая давность заявляется в суде первой инстанции. Апелляция, как известно, рассматривает жалобу на решение первой инстанции.

Як вбачається зі змісту даної постанови ВСУ відповідачі були належним чином повідомлені про день та час розгляду справи. Якщо це було дійсно так і відповідачі не зявились до суду і не подали заяву про застосування строку позовної давності(чи не направили поштою з проханням розглянути за їх відсутності), то вважаю, що позиція ВСУ з приводу строку позовної давності вірна. Однак, якщо ж належного повідомлення не було і сторона в звязку з цим не мала можливості приймати участь у справі, заявляти клопотання, давати пояснення, і т.д. і т.п., то в такому випадку з урахуванням вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України така сторона має право в суді апеляційної інстанції подати заяву про застосування строку позовної давності(чи інші заяви чи клопотання процесуального характеру).

      Так, відповідно до вищезазначеної норми процесуального права: "Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами".

Як рояснив ВС України у своїй постанові пленуму №12 24.10.2008 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку": "Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для

вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень". 

 

Саме тому, якщо сторона не брала участі в розгляді справи в суді першої інстанції в звязку з істотними порушеннями норм процесуального права(не було повідомлено про час та місце розгляду справи), то вона має право подати заяву про застосування строку позовної давності в суді апеляційної інстанції, і цей суд повинен зазстосувати відповідні положення норм матеріального права.

[sirota88]

Однако до сих пор зарываются глаза когда банки только в апелляцию приносят кредитные договора, расчеты, уведомления, подтверждения о передаче долга и никто этого не видит.

Дійсно, таке має місце в апеляційних судах. На практиці неодноразово траплялося, що представники банку пхнуть в справу все, що завгодно і суд якимось чином приймає. Благо, якщо потім сторона за допомогою засобів доказування спростовує ці докази і суд не приймає їх до уваги. В основному відбувається інакше.

[у.zaporozhskiy]

 

ВСУ в очередной раз продемонстрировал политику двойных стандартов. ВСУ считает, что про исковую давность даже при заочном решении нужно заявлять в первой инстанции, а в апелляции такое заявление и применение неправомерно.

 

Однако до сих пор зарываются глаза когда банки только в апелляцию приносят кредитные договора, расчеты, уведомления, подтверждения о передаче долга и никто этого не видит.

 

Еще одно подтверждение, что очищение судейского корпуса нужно начинать с ВСУ.

 

 

Только это очищение никто не проводит.

Поэтому политика двойных стандартов у нас, как была, так и осталась.

[у.zaporozhskiy]

Не согласен с вами. ВСУ ясно изложил свою позицию, никаких двойных стандартов :

 

 

Верно ВСУ считает. Исковая давность заявляется в суде первой инстанции. Апелляция, как известно, рассматривает жалобу на решение первой инстанции.

 

Как защитить свои права, если даже повестка не присылалась?

В чем же тогда соблюдение ст. 6 Конвенции?

Или если человек не явился, так как болел и уведомил об этом суд, а суд все равно вынес решение, в таком случае только ВССУ может дать возможность человеку реализовать свои права и предоставить право заявить именно в суде первой инстанции о применении последствий пропуска исковой давности.

[у.zaporozhskiy]

Як вбачається зі змісту даної постанови ВСУ відповідачі були належним чином повідомлені про день та час розгляду справи. Якщо це було дійсно так і відповідачі не зявились до суду і не подали заяву про застосування строку позовної давності(чи не направили поштою з проханням розглянути за їх відсутності), то вважаю, що позиція ВСУ з приводу строку позовної давності вірна. Однак, якщо ж належного повідомлення не було і сторона в звязку з цим не мала можливості приймати участь у справі, заявляти клопотання, давати пояснення, і т.д. і т.п., то в такому випадку з урахуванням вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України така сторона має право в суді апеляційної інстанції подати заяву про застосування строку позовної давності(чи інші заяви чи клопотання процесуального характеру).

      Так, відповідно до вищезазначеної норми процесуального права: "Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами".

Як рояснив ВС України у своїй постанові пленуму №12 24.10.2008 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку": "Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для

вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень". 

 

Саме тому, якщо сторона не брала участі в розгляді справи в суді першої інстанції в звязку з істотними порушеннями норм процесуального права(не було повідомлено про час та місце розгляду справи), то вона має право подати заяву про застосування строку позовної давності в суді апеляційної інстанції, і цей суд повинен зазстосувати відповідні положення норм матеріального права.

А такой случай: если человек не явился, так как болел и уведомил об этом суд, а суд все равно вынес решение, в последующем не отменил заочное решение, в таком случае только ВССУ может дать возможность человеку реализовать свои права и предоставить право заявить именно в суде первой инстанции о применении последствий пропуска исковой давности, но это возможно только, если ВССУ отменит решение предыдущих инстанций и направит дело на новое рассмотрение в суд первой инстанции.

[sirota88]

А такой случай: если человек не явился, так как болел и уведомил об этом суд, а суд все равно вынес решение, в последующем не отменил заочное решение, в таком случае только ВССУ может дать возможность человеку реализовать свои права и предоставить право заявить именно в суде первой инстанции о применении последствий пропуска исковой давности, но это возможно только, если ВССУ отменит решение предыдущих инстанций и направит дело на новое рассмотрение в суд первой инстанции.

Якщо особа хворіла і повідомила про це і надала відповідні докази, то суд на підставі ст. 169 ЦПК мав відкласти розгляд справи. Якщо не відклав, то відповідно суд 1-ї інстанції допустив процесуальні порушення, і апеляційний суд повинен проводити дослідження нових доказів чи то заяв, клопотань і обставин зазначених в них.  

[у.zaporozhskiy]

Якщо особа хворіла і повідомила про це і надала відповідні докази, то суд на підставі ст. 169 ЦПК мав відкласти розгляд справи. Якщо не відклав, то відповідно суд 1-ї інстанції допустив процесуальні порушення, і апеляційний суд повинен проводити дослідження нових доказів чи то заяв, клопотань і обставин зазначених в них.  

Суд в каждом конкретном случае решает отлаживать или нет.

 

 С такой позицией ВСУ, апелляционные суды еще менее охотно буду применять исковую давность.