Взыскание долга: должник или поручитель

[Евгений_юрист]

Просматривая базу решений столкнулся с интересной ситуацией которая царит в ВСУ.

Итак: есть кредитный договор, есть договор залога (третьего лица).

Срок возврата кредита закончился, кредит не вернули. Кредитор обращается в суд с иском к должнику. Суд принимает решение взыскать всю сумму с должника. Пока идет исполнительное производство. Кредитор обращается с аналогичным иском, но уже на третье лицо (обращает взыскание на предмет залога).

т.е. фактически Кредитор хочет получить сумму долга два раза. Примечательно то, что практика ВСУ по данной категории неоднозначна (увы).

Прикладываю решения. Интересно мнение юристов.

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 березня 2009 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

Патрюка М.В.,

суддів:

Жайворонок Т.Є.,

Костенка А.В.,

Мазурка В.А.,

Перепічая В.С., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства ”Перший Український Міжнародний банк” до ОСОБА_1, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю ”ЛКМ”, про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою закритого акціонерного товариства ”Перший Український Міжнародний банк” на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2008 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 3 липня 2008 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2007 року закрите акціонерне товариство ”Перший Український Міжнародний банк” (далі - ЗАТ ”Перший Український Міжнародний банк”) звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 7 липня 2006 року між банком та товариством з обмеженою відповідальністю ”ЛКМ” (далі - ТОВ ”ЛКМ”) було укладено кредитний договір, за умовами якого товариство отримало кредит у розмірі 2 млн. 400 тис. грн. Того ж дня між банком і ОСОБА_1 було укладено договір поруки, згідно з яким останній поручився перед банком за виконання ТОВ ”ЛКМ” своїх зобов'язань за кредитним договором. Оскільки ТОВ ”ЛКМ” не виконало прийняті на себе зобов'язання щодо своєчасної сплати відсотків за користування кредитом і повернення кредиту відповідно до встановленого графіка, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 487 451 грн. 05 коп.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 3 липня 2008 року з мотивувальної частини рішення районного суду виключено судження: ”відсутність підпису кредитора та печатки юридичної особи свідчить про неукладеність договору поруки № 338/071п/06 від 7 липня 2006 року”. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В обґрунтування касаційної скарги ЗАТ ”Перший Український Міжнародний банк” посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставить питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ЗАТ ”Перший Український Міжнародний банк”, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що відсутній предмет спору, оскільки заборгованість за кредитним договором рішенням господарського суду стягнуто солідарно з боржника та інших поручителів, тому кредитор не може пред'явити після цього такий же позов до поручителя ОСОБА_1

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

Як установлено судом, і не заперечується сторонами у справі, отримання ТОВ ”ЛКМ” від ЗАТ ”Перший Український Міжнародний банк” за кредитним договором від 7 липня 2006 року № 6.9-19 кредиту в розмірі 2 млн. 400 тис. грн. було забезпечено договорами поруки, укладеними банком із ТОВ ”Аграрно-виробниче підприємство ”Інтерсоюз”, ТОВ ”Аграрно-торговельна компанія ”Інтерсоюз”, ОСОБА_1

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20 липня 2007 року стягнуто з ТОВ ”ЛКМ”, ТОВ ”Аграрно-виробниче підприємство ”Інтерсоюз”, ТОВ ”Аграрно-торговельна компанія ”Інтерсоюз” солідарно на користь ЗАТ ”Перший Український Міжнародний банк” 2 115 271 грн. 30 коп. основного кредиту, 77 209 грн. 32 коп. заборгованості за відсотками за користування кредитом станом на 26 квітня 2007 року, 20 480 грн. заборгованості зі сплаті адміністративної комісії, 66 374 грн. 81 коп. штрафу та судові витрати (а.с. 31-32).

Відповідно до ст. 554 ЦК України в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з пп. 1.2, 1.3 договору поруки від 7 липня 2006 року № 338/071п/06 , укладеного між ЗАТ ”Перший Український Міжнародний банк” (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель), поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником у повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки. У разі порушення боржником зобов'язання, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає право кредитора вимагати виконання зобов'язання в повному обсязі як від боржника й поручителя разом, так і від кожного з них окремо (а.с. 24-27).

Суд на зазначені обставини та положення закону, який регулює спірні правовідносини, належної уваги не звернув, помилково виходив із того, що наявність рішення господарського суду про стягнення заборгованості за кредитним договором із боржника та інших поручителів є перешкодою для пред'явлення окремого позову до ОСОБА_1 як поручителя.

Суд апеляційної інстанції теж на зазначене належної уваги не звернув, у зв'язку із чим ухвалені судові рішення визнати законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Кеуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства ”Перший Український Міжнародний банк” задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2008 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 3 липня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

и еще одно решение в корне противоположное:

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 вересня 2008 року

м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Гуменюка В.І., Косенка В.Й.,

Жайворонок Т.Є., Пшонки М.П., -

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом відкритого акціонерного товариства ”Райфайзен Банк Аваль” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства ”Райфайзен Банк Аваль” на рішення Марківського районного суду Луганської області від 18 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 22 квітня 2008 року,

встановила:

У вересні 2007 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 23 грудня 2005 року між акціонерним поштово-пенсійним банком ”Аваль” в особі Луганської обласної дирекції, правонаступником якого є позивач, та товариством з обмеженою відповідальністю ”Сільгоспагросервіс-Луганськ” (далі - ТОВ ”Сільгоспагросервіс - Луганськ”) був укладений договір кредиту № 010/09-11/440, за умовами якого відповідачу був наданий кредит у сумі 330 тис. грн. для придбання сільськогосподарської техніки строком до 22 грудня 2008 року зі сплатою 17 % річних. Додатковою угодою №1 від 20 лютого 2006 року до вказаного договору сторонами встановлено, що основна заборгованість за кредитом сплачується позичальником згідно з наступним графіком: до 22 грудня 2006 року - 110 тис. грн., до 22 грудня 2007 року - 220 тис. грн., до 22 грудня 2008 року - 330 тис. грн.

У забезпечення виконання зобов'язання між банком і відповідачем як фізичною особою було укладено договір поруки, згідно з яким поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором за зобов'язаннями боржника, які виникають із кредитного договору, у повному обсязі. ТОВ ”Сільгоспагросервіс-Луганськ” не виконало зобов'язання щодо повернення кредиту та не сплатило відсотки за користування кредитом. Ураховуючи викладене позивач просив стягнути з відповідача 330 тис. грн. основного боргу, 31 637 грн. боргу за відсотками, 9 134 грн. 52 коп. пені за порушення строків повернення кредиту, 2 650 грн. 83 коп. пені за порушення строків зі сплати відсотків, суму позабалансової заборгованості за відсотками та пеню - 2 156 грн. 78 коп. і судові витрати.

У ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 110 тис. грн., від іншої частини позовних вимог відмовився.

Рішенням Марківського районного суду Луганської області від 18 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 22 квітня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі відкрите акціонерне товариство ”Райфайзен Банк Аваль” (далі - Банк) просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що на підставі договору кредиту від 23 грудня 2005 року Банк надав ТОВ ”Сільгоспагросервіс - Луганськ” кредит у сумі 300 тис. грн. зі строком погашення до 22 грудня 2008 року та зі сплатою 17 % річних.

У забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором між Банком і ОСОБА_1 23 грудня 2005 року укладено договір поруки, яким передбачена солідарна відповідальність поручителя за невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором.

20 лютого 2006 року Банком і ТОВ ”Сільгоспагросервіс-Луганськ” укладено додаткову угоду про зміну графіка погашення кредиту, за якою, зокрема, основна заборгованість за кредитом у сумі 110 тис. грн. погашається до 22 грудня 2006 року.

Відмовляючи Банку в задоволенні позову про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 110 тис. грн., не сплаченої боржником у передбачений додатковою угодою строк - до 22 грудня 2006 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із факту припинення поруки у зв'язку з припиненням забезпеченого порукою основного зобов'язання за кредитним договором від 23 грудня 2005 року про погашення кредиту в строк - до 22 грудня 2008 року, ураховуючи, що додатковою угодою без згоди поручителя відбулася зміна основного зобов'язання про скорочення строків виконання цього зобов'язання.

Зазначений висновок ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону - ч.1 ст. 559 ЦК України, відповідно до якої в разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, порука припиняється.

Аналізуючи положення ч. 1 ст. 559 ЦК України, суд дійшов правильного висновку про те, що скорочення строків виконання зобов'язання без згоди поручителя є тією обставиною, що збільшує обсяг відповідальності поручителя у порівнянні з основним зобов'язанням, та є підставою для припинення поруки.

Крім того, ч. 1 ст. 554 ЦК України встановлена солідарна відповідальність боржника і поручителя у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, що передбачає право кредитора пред'явити позов за своїм вибором лише до боржника або лише до поручителя або одночасно до них обох.

Як установлено судом, кредитор, скориставшись своїм правом, обрав спосіб захисту шляхом пред'явлення позову до боржника, за результатами розгляду якого рішенням Господарського суду Луганської області від 22 червня 2007 року, яке набуло чинності та за яким відкрито виконавче провадження, з ТОВ ”Сільгоспагросервіс-Луганськ” на користь Банку стягнуто основний борг за кредитним договором, відсотки за кредитом і пеню за порушення строків погашення кредиту.

За таких обставин судові рішення є законними й обґрунтованими.

Згідно з правилами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи, що доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права не ґрунтуються на матеріалах справи, зводяться до іншої оцінки встановлених судами обставин справи, а оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, передбачених ст. 338 ЦПК України, і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

ухвалила:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства ”Райфайзен Банк Аваль” відхилити.

Рішення Марківського районного суду Луганської області від 18 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 22 квітня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Модераторы, извините, если что-то не так.

[nameless]

"Крім того, ч. 1 ст. 554 ЦК України встановлена солідарна відповідальність боржника і поручителя у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, що передбачає право кредитора пред'явити позов за своїм вибором лише до боржника або лише до поручителя або одночасно до них обох.

Як установлено судом, кредитор, скориставшись своїм правом, обрав спосіб захисту шляхом пред'явлення позову до боржника, за результатами розгляду якого рішенням Господарського суду Луганської області від 22 червня 2007 року, яке набуло чинності та за яким відкрито виконавче провадження, з ТОВ ”Сільгоспагросервіс-Луганськ” на користь Банку стягнуто основний борг за кредитним договором, відсотки за кредитом і пеню за порушення строків погашення кредиту."

Я так понимаю, суть в этом? Кредитор имеет право обратиться или к должнику, или к поручителю, или к обоим сразу, а не к обоим сразу, а потом ещё раз к поручителю?

Я не понял мотивировку первого решения ВСУ:

"У разі порушення боржником зобов'язання, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає право кредитора вимагати виконання зобов'язання в повному обсязі як від боржника й поручителя разом, так і від кожного з них окремо (а.с. 24-27).

Суд на зазначені обставини та положення закону, який регулює спірні правовідносини, належної уваги не звернув, помилково виходив із того, що наявність рішення господарського суду про стягнення заборгованості за кредитним договором із боржника та інших поручителів є перешкодою для пред'явлення окремого позову до ОСОБА_1 як поручителя.

Суд апеляційної інстанції теж на зазначене належної уваги не звернув, у зв'язку із чим ухвалені судові рішення визнати законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції."

Бред какой-то. Нада в КСУ писать ))

То, что ВСУ "Аналізуючи положення ч. 1 ст. 559 ЦК України, суд дійшов правильного висновку про те, що скорочення строків виконання зобов'язання без згоди поручителя є тією обставиною, що збільшує обсяг відповідальності поручителя у порівнянні з основним зобов'язанням, та є підставою для припинення поруки." - это хорошо. Хоть что-то у нас по кодексу делают.

[Евгений_юрист]

Суть проблемы заключается в том, что кредитор сначала обращается в суд к должнику и получает решение о взыскании. А потом еще раз обращается в суд и получает решение о взыскании уже с поручителя. Имея таким образом фактически 2 исполнительных производства. Причем в случае с поручителем, взыскание обращается на имущество. В конечном итоге мы имеем кредитора, который получаем сумму долга предположим 20000 сразу с двух лиц, причем с каждого.

Вот ВСУ во второй ухвале и написал "кредитор, скориставшись своїм правом, обрав спосіб захисту шляхом пред'явлення позову до боржника".

А во второй раз, практически теже самые судьи вынесли совершенно противоположное решение.

Так что бывает и такое, может и с кредитами нам такое ВСУ может учудить.

[5ta4ok'S]

А чему идивляться - вначале по одному вершили суд, через время - по другому!

[Евгений_юрист]

А чему идивляться - вначале по одному вершили суд, через время - по другому!

НУ да совсем нечему удивляться. )) ВСУ сами по-разному трактуют ЗАКОН, что тогда говорить о судах первых инстанций.

[nameless]

Из ВСУ я понял, что можно обратиться к должнику и поручителю солидарно - тогда болта можно обратиться к поручителю отдельно.

А можно обратиться отдельно к должнику, отдельно к поручителю.

А там уже разберётся исполнительная служба.