Bolt

Это какое-то извращение или мазохизм, а скорее два в одном... Я так и не понял, чего Вы хотите, для чего это делаете и какая Ваша цель...

Такого НЕ БЫВАЕТ...!!!

То есть банк проиграл, а Вы всёравно платили...)) Это прикол такой...?

Надо просто не реагировать на звонки и ничего не платить...

Да на всё ссылайтесь, а также на то что срок договора закончен и право начислять проценты тоже...

А вот Вы сами возьмите и проверьте... https://court.gov.ua/fair/

Это точно... 17. Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК. Наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту. У разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має з'ясувати питання про виконання виконавчого напису і з урахуванням цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору. 18. За змістом статті 552, частини другої статті 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. При цьому слід ураховувати, що проценти на неустойку не нараховуються (частина друга статті 550 ЦК).

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги ( справа №2-2442/12 від 30.11.2018 р.) Фабула судового акту: Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 липня 2012 року, у цивільній справі за позовною заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБИ 1 - про звернення стягнення на майно, виселення відповідача зі зняттям реєстраційного обліку, позов частково задоволено. Про ухвалене рішення відповідач дізналась випадково, коли звернулась до адвоката з іншим питанням. Адвокатом була подана заява про перегляд заочного рішення у даній справі, яка була задоволена. Розгляд справи розпочався заново. у ході провадження у справі Банк змінив позовні вимоги зі звернення стягнення на майно на стягнення заборгованості, а саме відсотків за кредитним договором за період з з 15.09.2015 по 22.05.2018 у сумі 293 979,94 грн. Однак, такі позовні вимоги Банку не підлягають задоволенню, що підтверджується новою судовою практикою Великої Палати Верховного Суду. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. таку вимогу банк направив позичальнику ще у 2012 році, про що сам зазначив у тексті позовної заяви. Крім того, згідно положень абзацу 2 пункту 17 Постанови Пленуму ВССУ № 5, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, і не надає права на нарахування і отримання відсотків за Кредитним договором (нарахування і отримання яких можливо лише у разі стягнення коштів за виконавчим написом нотаріуса, згідно положень абзацу 3 пункту 17 Постанови Пленуму ВССУ № 5 http://reyestr.court.gov.ua/Review/78618484 Справа №2-2442/12 Категорія 26 2/295/1691/18 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.11.2018 року м. Житомир Богунський районний суд м. Житомира в складі: головуючого судді Перекупка І.Г., при секретарі Поліщук К.Г., представника позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в Богунському районному суді м. Житомира справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду із позовом, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 26.09.2018 року, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за період з 15.09.2015 року по 22.05.2018 року в розмірі 11272,21 дол. США, що за курсом 26.08 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 22.05.2018 року складає 293979, 24 грн. за кредитним договором № ZRH0GK00003323 від 13.06.2006 року, а також покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати. Вимоги мотивовано тим, що сторони 13.06.2006 року уклали кредитний договір № ZRH0GK00003323. Згідно якого банк зобовязався надати відповідачу кредит у розмірі 20000,00 дол. США на термін до 12.06.2021 року. Відповідач належним чином умови договору не виконує, у звязку із порушеннями зобовязань за кредитним договором заборгованість до стягнення за період з 15.09.2015 року по 22.05.2018 року становить 510362,63 дол. США, з них: заборгованість по відсотками за користування кредитом за період з 15.09.2015 року по 22.05.2018 року 11272,21 дол. США.; заборгованість по комісії за користування кредитом за період з 15.09.2015 року по 22.05.2018 року 38446,42 дол. США; пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором за період з 15.09.2015 року по 22.05.2018 року 1344,00 дол. США. Тому позивач просить стягнути з ОСОБА_4 заборгованість до стягнення за період з 15.09.2015 року по 22.05.2018 року становить 11272,21 дол. США, що за курсом на 26.08 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 22.05.2018 року складає 293979,24 грн., яка складається з: заборгованості по відсотками за користування кредитом за період з 15.09.2015 року по 22.05.2018 року 11272,21 дол. США. В судовому засіданні представники АТ КБ «ПриватБанк» - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовні вимоги з урахуванням заяви від 26.09.2018 року про зміну позовних вимог підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_3 заперечувала щодо задоволення позову в повному обсязі, просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі згідно підстав зазначених у наданому відзиву на позов від 09.10.2018 року. Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку. 13.06.2006 року між ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» укладено Кредитний договір №2КН0СК00003323 (далі - кредитний договір) предметом якого, відповідно до п.1 Банк зобов'язується надати кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу 20000 доларів США на купівлю житла, та 3600 доларів США на сплату страхових платежів під процентну ставку - 1% на місяць на суму залишку заборгованості, строком до 12.06.2021 року. Щомісяця у період сплати (з 25 по 30 число) Позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) в сумі 284,18 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. Договором забезпечення за даним кредитним договором став Договір іпотеки від 13.06.2006 трикімнаткої квартири за адресою: АДРЕСА_1. У позовній заяві про звернення стягнення від 09.04.2012, позивач зазначає, що 29.02.2012 позивач рекомендованим листом (вих. №124) направив відповідачу письмову вимогу про усунення порушення за кредитним договором, в якій запропоновано погасити наявну заборгованість протягом 30 календарних днів з моменту отримання вимоги», чим змінив строк кредитування за даним договором. Правовою підставою для надіслання такої вимоги є ч.2 ст.1050 ЦК України: «якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу» Подаючи до суду заяву про зміну позовних вимог, банк має право на отримання відсотків за період з 15.09.2015 по 22.05.2018, який виходить за межі позовної давності і цілком необґрунтований позивачем нормами матеріального права, оскільки закон передбачає цілком протилежне. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова ОСОБА_5 Верховного Суду від 28.03.2018, постанова Верховного суду від 14.02.2018). Частина 4 ст. 263 ЦПК України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічне твердження закріплене і в ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів". У пунктах 91-93 Постанови ОСОБА_5 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу). Крім того, згідно положень абзацу 2 пункту 17 Постанови Пленуму ВССУ № 5, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, і не надає права на нарахування і отримання відсотків за Кредитним договором (нарахування і отримання яких можливо лише у разі стягнення коштів за виконавчим написом нотаріуса, згідно положень абзацу 3 пункту 17 Постанови Пленуму ВССУ № 5). За таких обставин суд вважає, що позовна вимога щодо заборгованості по відсотками за користування кредитом за період з 15.09.2015 року по 22.05.2018 року 11272,21 дол. США. не підлягає до задоволення. Таким чином, після ухвалення рішення суду від 25 жовтня 2012 року про стягнення суми боргу, позивач має право лише на отримання інфляційного нарахування на суму боргу, виражене в національній валюті та на три проценти річних від простроченої суми боргу, згідно положень ст. 625 ЦК України. Згідно положень ст. 625 ЦК України про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобовязання, суми боргу з урахуванням інфляційних втрат, вбачається, що дане положення Закону може бути застосоване кредитором до боржника виключно тільки в разі, якщо валютою виконання зобовязання є гривня, оскільки, визначення в договорі грошових зобовязань в іноземній валюті унеможливлює врахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов'язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України) Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. ОСОБА_4, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ч. 5ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Згідно ч. 1, 5, 6, 7ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову. В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, відшкодування судових витрат не здійснюється. На підстав вищевикладеного, керуючись ст.ст.265, 354, 355 ЦПК України, суд,- ВИРІШИВ: У задоволені позовних вимоги Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, відмовити. Рішення суду вступає в законну силу після закінчення терміну подачі апеляційної скарги, яка подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 05.12.2018 року. Суддя Богунського районного суду м. Житомира І.Г. Перекупка ссылка

Это всё для развлечения, а Вы так серьёзно к этим картинкам относитесь...

Конечно не будет... Какая связь...?

Да в принципе ничего чудесного, ибо это разные процессуальные действия... Иск был, а значит и вымога была...

Я надеюсь выборы будут всётаки в апреле, а не в марте... Или Вы думаете снова однотуровые...))

Если б только клавишным... Да и то с 30-40 дубля...

Да откуда там проблема, всё простые выдумки, понятно становится проанализировав хронологию сообщений, одни только вбросы по методичке и не более...

Зачем Вы вообще всю эту чепуху придуманную Вами и не связанную между собой пишете...

Вы все свои действия решили описывать... Вы вправе читать всё что желаете...

Вы так думаете...? Это вроде как бы разные правовые основания... даже разные действия... я бы сказал разнонаправленные...

ВС/КЦС: Дивні новації Верховного Суду: Початок строку на оскарження починається с дати розміщення рішення в ЄДРСР? (ВС/КЦС № 761/34973/17 від 04.12.2018) Фабула судового акту: «О сколько нам открытий чудных…» Саме такою цитатою слід розпочати аналіз рішення, яке пропонується до уваги. Чесно кажучи, коли я його прочитав, я не міг збагнути чим саме викликано постановлення саме такого рішення – небажанням працювати? Відвертим нехлюйством? Але ж хай це рішення залишиться на совісті судді, який його постановив. Але ж досить лірики. Нормами ст. 390 ЦПК України визначено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Тобто нібито все очевидно – отримав повний текст і протягом тридцяти днів подав на нього касаційну скаргу у разі незгоди з ним. Будь-яких інших факторів, які б зумовили інший відлік строку на касаційне оскарження цивільне процесуальне законодавство не передбачає. Однак, автор цього дописи і тисячі інших юристів-практиків на думку судді КЦС Хопти С.Ф. дуже сильно помиляються. У даній справі особа звернулась до КЦС із касаційною скаргою та клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження. Клопотання було обґрунтовано тим, що повний текст постанови суду апеляційної інстанції він не отримував, тому подав до районного заяву, відповідно до якої ознайомився з матеріалами вказаної справи з якої і дізнався про зміст рішення, що оскаржується. На підтвердження вказаного надає копію заяви про ознайомлення з матеріалами справи. Однак на переконання вельмишановного пана Хопти такі доводи є суцільною маячню оскільки особа, яка звернулась із касаційною скаргою не позбавлена можливості вільного та безоплатного доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень, знайомитись з ними на офіційному веб-порталі судова влада України, а безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Добавити до цього маразму мені більше немає чого… Ухвала 04 грудня 2018 року м. Київ справа № 761/34973/17 провадження № 61-47430 ск 18 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Хопти С. Ф. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 16 серпня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політки та продовольства України, публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», треті особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2018 року на розгляд до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, подана представником - ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 16 серпня 2018 року разом із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження. Перевіривши доводи заявника про поновлення строку на касаційне оскарження вказаного судового рішення, вважаю, що клопотання задоволенню не підлягає з таких підстав. Як на підставу поновлення строку на касаційне оскарження, заявник посилається на те, що повний текст постанови суду апеляційної інстанції він не отримував, тому подав до Шевченківського районного суду м. Києва заяву, відповідно до якої ознайомився з матеріалами вказаної справи 23 жовтня 2018 року. На підтвердження вказаного надає копію заяви про ознайомлення з матеріалами справи. Наведену підставу для поновлення пропущеного процесуального строку не можна вважати поважною, оскільки заявник є позивачем у справі, не позбавлений можливості вільного та безоплатного доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень, знайомитись з ними на офіційному веб-порталі судова влада України, а безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, заявнику слід звернутись до суду касаційної інстанції з клопотанням (заявою) про поновлення строку касаційного оскарження, у якому (якій) навести поважні підстави для поновлення такого строку та надати докази для їх підтвердження. Крім цього, заявником у порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України не сплачений судовий за подання касаційної скарги. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VІ (у редакції Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII) позивач звільнений від сплати судового збору лише щодо його позовних вимог про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі. Стягнення заробітної плати, про що зазначається в пункті 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, не є тотожнім стягненню середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Отже у цій справі про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач від сплати судового збору не звільняється. Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої цієї статті становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання позовної заяви) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Станом на 1 січня 2017 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1 600 грн. Враховуючи викладене, заявник за подання касаційної скарги має сплатити 1 280 грн судового збору або надати документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до УК у Печерському районі м. Києва, код ЄДРПОУ: 38004897, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, рахунок отримувача: 31219207026007, ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)». Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору до Верховного Суду необхідно надати оригінал квитанції про сплату судового збору або документи, що підтверджують підстави звільнення від його сплати відповідно до закону. Відповідно до вимог частини другої та частини третьої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження на підстав пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, УХВАЛИВ: Визнати причину пропуску строку на касаційне оскарження, наведену у клопотанні ОСОБА_1, яке подане представником - ОСОБА_2, про поновлення строку на касаційне оскарження, неповажною. Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 16 серпня 2018 року залишити без руху. Надати для усунення зазначених вище недоліків строк до 04 січня 2018 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання вимог ухвали заявнику буде відмовлено у відкритті касаційного провадження Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя С. Ф. Хопта ссылка

Да может быть всё что угодно... А разве есть предпосылки уже... А что по ИД...

Ну надо подождать... А разночтения это я думаю уже не заставят себя долго ждать, раз Вы уже даже над этим задумались... Для меня например такой вопрос не стоял... Так как вымога она и есть вымога, неважно в каком виде...

Кем уточняться... Читаться банками или уточняться ВСом...

А это уже не интересно стало после запроса мфо в соседней теме...)))

Никто упорно не хочет читать тему...

Конечно изменённым, так как требование уже было выдвинуто в виде иска... То есть такой факт состоялся и не имеет никакого значения, чего там было потом по этому факту...

Вы всему верите и воспринимаете всерьёз всё то что Вам говорят..? Какая Вам разница куда он там звонил и чего он там делал, чего он там ел за завтраком это его проблема... Зачем Вы вообще с ними разговариваете... Какая Вам разница чего он там хотел... Хотел, чтобы Вы вот так вот сами тут себе голову забивали и другим тут голову этим забивали... Какая разница чем там оно грозит... Чем оно вообще может грозить... Какой там запрос, неужели Вы думаете, что им там заняться больше нечем, или что Вы там одна, или что Вы там миллион разве что должны и они знают, что он у Вас наверняка есть...