Лев

Пользователи
  • Число публикаций

    2318
  • Регистрация

  • Последнее посещение

  • Days Won

    102

Сообщения опубликованы Лев

  1. На меня сейчас хором набросились несколько сотрудников. Не дают работать. Канцелярия закрыта (в отпуске), не могу подать заявление.

     

    В таком случае можно отправить заявление ценным письмом с описью вложения и заказным уведомлением. А ксерокопию оставшегося экземпляра вложения отдать на растерзание "нескольким сотрудникам".

  2. Поехал в казначейство. Начальник казначейства подтвердил слова бухгалтера: если я не открою счет, то бухгалтерия не сможет составить поручение и зарплаты не будет для всего «коллектива». И, действительно, по его словам, весь город уже на безнал перешел по указанию казначейства... Однако, начальник добавил, что я могу выбрать любой банк из избранных Минфином.

     

    Любимых банков у меня нет. Но заявление я давно уже подал. Мне не ответили. Зато начальник намекнул, что я в первых рядах на сокращение.

     

    Впору и жалобу подать в Антимонопольный комитет. Агрессивное навязывание приватбанковских карточек идет повсеместно. А потом пенсии, стипендии, зарплаты попадают в желудок Овердрафта...

  3. Вопрос: имеет ли такой представитель полномочия на ведение дела или его обращения в суд от имени УО ФГВФО (например, апелляционная жалоба от имени ответчика в таком деле) подлежат оставлению без рассмотрения на основании п.2 ч.1 ст.207 ЦПК?

     

    Имеет полномочия только на основании доверенности УО ФГВФО

  4. Было дело 2/0306/1904/11. Хотели выселить семью из коммуналки (вторую часть коммуналки занимает племянница судьи апелляционного суда). Но не рискнули. Вцепились было за ордер, использовали жэк, потом подключилась исполкомовская юристка с иском третьего лица "для поддержки штанов". После скандала, правда, она (её), слава Богу, ушла (ушли). Запомнилась реплика судьи (не родственницы заказчицы выселения) апелляционного суда на дотошное 1001-е нытье жэковского юрисконсульта "покажи ордер!" - ордер действительный только 30 дней согласно Постановлению Совмина УССР № 470 от 11.12.1984 г.

     

    Есть в этом Постановлении такой вот пунктик 69:

    69. На підставі  рішення  про  надання  жилого  приміщення  в будинку державного  або  громадського  житлового  фонду виконавчий комітет районної,  міської,  районної в місті, селищної, сільської Ради народних  депутатів  видає громадянинові ордер (додаток N 7), який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.      Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.      Ордер дійсний протягом 30 днів. 
  5. Ух ты... А кто это...))) Это Федю уже повысили в звании... Скоро станет бриллиантом... )))

     

    Может, уже и стал Федя лауреатом Коломойской премии в области софистики, схоластики и демагогии

    • Like 1
  6. Прекратить платить и ждать дальнейшего развития событий. Записывать походу телефонные разговоры рэкетиров, фиксировать даты и время поступления смсок от них.

    • Like 3
  7. А мне вот тоже интересно... А заодно в будущих... То есть все кредиты которые сейчас получается зависли на этом отп-факторинге так с ним и умрут или как...

     

    От бригады рэкетиров осталась оболочка в госреестре...

    Как вариант, на основании ч. 2 ст. 236 ГКУ договора факторинга могут быть признаны недействительными "в будущем", дальше реституция и появится старый-новый кредитор - ОТП банк.

    • Like 1
  8. Спасибо всем, кто откликнулся. Пострадала я по схеме  олх-приват-юр лицо. Схема оказалась всем известной....

     

    Такую аферу прокрутить без помощи сотрудников банка и оператора мобильной связи очень тяжело.

     

    Добросовестный следак реально сможет раскрыть такое преступление. Платить - упаси Господь!

    • Like 2
  9. Я считаю, что платить не стоит, ибо если после этого пытаться отсудить деньги, банкеры (особенно если в доле с мошенниками или сами таковы) будут громко утверждать, что заемщик с подельниками или без попытался развести банк, а потом разуверился в перспективе и на всяк случай включил заднюю. И судьи, учитывая их близкие отношения с банками, с большой вероятностью примут сторону банка.

     

    Каким образом, при каких обстоятельствах мошенникам удалось увести деньги? Банковские сотрудники на подозрении?

    • Like 2
  10. Готовитесь в ВСУ...?

     

    Да, ищу что противопоставить. Заодно готовлю на всякий пожарный заявление в ЕСПЧ. Насчет заявлений в ГПУ (ст. 375 УКУ) и ВККС клиент пока не определился. 

  11. Да, и это было понятно с начала первого заседания. Представитель банка принесла "оригинал" анкеты-заявления, не имеющей даже графы для подписи и еще некоторые "оригиналы", не имеющие отношения в "договору б/н". Председательствующая судья, вопреки нашим возражениям, основанным на ст.ст. 58, 131 ГПКУ, попросила представителя банка подготовить их копии на следующее судебное заседание, также попросила дополнительно представить как можно больше доказательств. Чтобы обосновать перерыв и назначить второе заседание, председательствующая определила явку апеллянта обязательной.

    На второе заседание не было представлено никаких доказательств выдачи кредита, кредитную историю в оригинале "так и не нашли", зато в ход пошли справки о депозитных вкладах, фотография клиента с картой, номера на которой не видно, фотография клиента или иного лица с большим астигматизмом (лицо вытянутое до неузнаваемости). И все это было приобщено к делу...

     

    Незадолго до этого циркового представления апелляционный суд Волынской области в ином составе вынес противоположное решение

     

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46481175

     

    Кассацию подали, конечно же, но, как и в старые добрые времена, кассационное производство не открыли

     

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53739341

  12. Дальше на эту т.н. апелляционную жалобу, не содержащую обжалования нарушений материального и процессуального права вообще, было подано возражение.

     

                                                                                     

                                                                                      Апеляційному суду Волинської області

                                                                                      вул. Червоного Хреста, 10, м. Луцьк, 43025

     

                                                                  Позивач:      Публічне акціонерне товариство

                                                                                      „Комерційний банк „Приватбанк”

                                                                                      вул. Набережна Перемоги, 50,

                                                                                      м. Дніпропетровськ, 49094

     

                                         Представник позивача:      Сафір Федір Олегович

                                                                                      пр. Відродження, 1, м. Луцьк, 43020

     

                                                             Відповідач:       ХХХХХХХХХХ

     

                                      Представник відповідача:      YYYYYYYYYY

     

                                                                                      Справа № 159/1837/15-ц

                                                                                      Провадження № 22-ц/773/1383/15

     

     

     

     

    ЗАПЕРЕЧЕННЯ  НА  АПЕЛЯЦІЙНУ  СКАРГУ

     

             Рішенням від 27.07.2015 р. Ковельського міськрайонного суду по справі № 159/1837/15-ц відмовлено в позові Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк Приватбанк” до мене про стягнення заборгованості за кредитним договором.

             Рішення суду вважаю законним і справедливим, постановленим із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

             Апеляційну скаргу позивача не визнаю, вважаю її формальною за змістом і необґрунтованою.

             Так, при ознайомленні з позовною заявою та додатками до неї у мене виник підставний сумнів з приводу належності походження наданих позивачем ксерокопій документів і я, керуючись ст. 64 ЦПК України, заявив клопотання про витребування оригіналів, з яких були зняті копії та оригіналу кредитної справи. Суд задовольнив моє клопотання, однак жодного документу в оригіналі позивач суду не представив. Більше того, він офіційно письмово підтвердив, що ні кредитної справи, ні оригіналів документів, ксерокопії нібито яких він додав до позовної заяви, у нього нема.

             Принагідно зазначити, що ксерокопії сторінок мого паспорта, про які представник апелянта згадував під час розгляду справи, апелянт робив для себе декілька разів – під час здійснення мною обміну валют та укладення зі мною договору банківського депозитного вкладу. Однак, суду не було надано ксерокопії сторінок паспорта, засвідчених моїм підписом.

             Представник позивача в судовому засіданні не зміг пояснити конкретні причини відсутності оригіналів і вказати на походження копій та не заперечував проти закінчення розгляду справи без дослідження оригіналів документів.

             На підставі приписів ст. 185 ЦПК України суд правомірно не прийняв до уваги ксерокопії документів невідомого походження, оцінюючи надані позивачем письмові докази.

             Таким чином, відмовляючи в позові, суд виходив із того, що, згідно ст.ст. 58, 59, 60 ЦПК України, позивач (апелянт) зобов’язаний був довести ті обставини, на які він покликається як на правову підставу своїх вимог, належними і допустимими доказами, але таких доказів суду не надав. При цьому суд повністю дотримався вимог ст.ст. 10, 11, 57 – 60, 64, 179, 185, 212 – 215 ЦПК України.

             Також судом було правильно застосовано норми матеріального права (ст.ст. 11, 627, 1054 ЦК України.

     

             Апеляційна скарга позивача містить лише загальні фрази, ряд цитат з Цивільного та Цивільного процесуального кодексів України, постанов Пленуму Верховного Суду України.

             В порушення п. 5 ч. 2 ст. 295 ЦПК України апелянт не вказав, в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин).

     

             Апелянт допустився маніпуляцій із строками апеляційного оскарження. Апеляційна скарга була складена не пізніше 04.08.2015 р. (за вказаною у ній датою складання), за 3 дні до закінчення строку на апеляційне оскарження (07.08.2015 р.). Однак, подана була за датою реєстрації в Ковельському міськрайонному суді, лише 10.08.2013 р. Що стало причиною зволікання з її подачею – незрозуміло. Апелянт просить поновити строк на апеляційне оскарження, не пояснюючи взагалі, чому завчасно підготовлена апеляційна скарга не була вчасно подана.

             В апеляційній скарзі (на стор. 2) апелянт зазначає, що станом на момент подання апеляційної скарги, а це не може бути пізніше дати її складання, тобто 04.08.2015 р., він не отримав повного тексту рішення, а тому „більш ретельно надасть свої пояснення у судовому засіданні”.

             Якщо ж дійсно повний текст рішення апелянт не отримав станом на 04.08.2015 р. з поважних (незалежних від його волевиявлення) причин, апелянт міг дочекатися його отримання, після чого підготувати апеляційну скаргу і у разі вимушеного пропущення строку порушити питання про його поновлення. А не готувати апеляційну скаргу вчасно і подати її з пропущенням строку.

             Згідно ч. 1 ст. 300 ЦПК України, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

             Згідно ч. 1 ст. 303 цього Кодексу, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

             Вважаю, що вищевказані маніпуляції апелянта щодо строків апеляційного оскарження мотивовані його бажанням продовжити термін на доповнення апеляційної скарги до її розгляду в судовому засіданні.

     

             Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 295, 300, 303, 307, 309 ЦПК України, –

     

    ПРОШУ:

     

             1. Апеляційну скаргу відповідача відхилити, рішення від 27.07.2015 р. Ковельського міськрайонного суду по справі № 159/1837/15-ц в провадженні № 2/159/629/15 залишити без змін.

             2. У разі подання апелянтом доповнень до апеляційної скарги не брати їх до уваги.

     

     

             03.09.2015 р.                                                       ХХХХХХХ

  13. Нормальное правосудное решение. Но такого "беспредела" приматы стерпеть не смогли и подали в апелляционный суд что-то напоминающее (исходя из содержатия) недосоставленную апелляционную жалобу.

     

     

     

     

                                                       Апеляційний суд Волинської області

    Через:    Ковельський міськрайонний суд Волинської обл.

    вул. Незалежності, 15, Волинська обл., м. Ковель, 45000 Україна

    Особа, що подає апеляційну скаргу (Позивач у справі): ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО

                                                                                                         КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (скорочена.

                                                                                                         назва - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»

                                                                                                        49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50.

                                                    Адреса для листування:

                                                    3020, м.Луцьк, проспект Відродження, 1 Тел.8(056)7896021

                                                  Представник   Шуліка Аліна Володимирівна

                                                 Позивача:    3020, м.Луцьк, проспект Відродження, 1 Тел.8(056)7896021

                                                Відповідач:    ХХХХХХХХХ

                             Справа № 159/1837/15ц

    ,                                     АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

    на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області _від 27.07.2015 р.

    27.07.2015 року Ковельський міськрайонний суд Волинської області ухвалив рішення по справі № 159/1837/15ц провадження якої було відкрито за позовом ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ХХХХХХХХХХ про стягнення заборгованості , яким суд відмовив у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПРИВЛТБАІІК".

    З вищезазначеним рішенням ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не згодне, вважаємо незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи.

    Відповідно до сі. 129 Конституції України серед основних засад судочинства є в тому числі і забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

    Відповідно до ст.13 ЦПК України «Особи, які бсруїь участь у справі, а також особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні прана та обов'язки, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом».

    Відповідно до ст. 294 ЦПК України:

    "Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення суду». З огляду на вищезазначене просимо прийняти до розгляду апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27.07.2015 р.

    1.   Обставини справи:

    Відповідно до укладеного договору № б/н від 04.08.2011 року ХХХХХХХХ (далі - Відповідач) 04.08.2011 року отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти , яка додається до позову), зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

    У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором Відповідач станом на 31.01.2015 року має заборгованість - 19189,34 грн., яка складається з наступного:

    -  10994,10 грн. - заборгованість за кредитом;

    -  6205,27 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

    -  600,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією;

    а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:

    -  500,00 грн. - штраф (фіксована частина).

    -  889,97 грн. - штраф (процентна складова).

    2.   Порушення норм матеріального права.

    Станом на момент подання апеляційної скарги ПривагБанк не отримав повного тексту рішення, тому більш ретельно надасть свої пояснення у судовому засіданні.

    Відповідно до Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009р. рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статгі 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, шо підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

    Отже, Рішення суду є незаконним, якщо воно ухвалене з порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального права.

    Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо суд:

    а)         не застосував закон, який підлягав застосуванню;

    б)         застосував закон, який не підлягав застосуванню;

    в)         неправильно витлумачив закон.

    Статтею 11 ЦК України встановлено, шо права сторін виникають на підставі до­говорів та інших правочинів.

    Згідно і ст.ст.3,б, 627 ЦК України сторони є вільними н укладенні диткору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших акті» ци­вільного законодавства, звичаїв ділового обороту", вимог розумності та справедливості.

    Правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

    Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні та необхідні для договорів даного виду, а, також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути до­сягнуто згоди.

    Згідно ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

    Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання притіняється його виконанням, проведеним належним чином.

    Крім того, цивільним законодавством передбачено, що визнання боргу перериває позовну давність у цивільних правовідносинах, на які вона поширюється.

    Так, згідно ч.І ст. 264 ЦК України "якщо особою вчинені дії, які свідчать про визнання нею свого боргу, то перебіг позовної давності переривається". Відповідно до ч. З ст. 264 ЦК України "після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується".

    2. Порушення норм процесуального права.

    Відповідно до ст. 213 ЦК України: «рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.»

    Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами.які були досліджені в судовому засіданні.

    Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" № 14 від 18 грудня 2009р. "рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України прит\ипу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обгрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК).

    Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

    Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про іх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також: якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи."

    Відповідно Постанови Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни

    рішення, якщо таке порушення призвело до нещштшьного іпірішсннн сіцнкш,

    З-огляду на зазначено вище, судом порушені такі норми та принципи процесуального права: як рівності перед законом і судом (сі. 5 ЦПК України), змагальність сторін (ч. З сг. 10 ЦПК України), диспозитивність цивільного судочинства (ч. І сг. II ЦЇІК України), а також сг. 60 ЦПК, якими передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог аоо заперечень. Суд рочглядас цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін, наданих суду для обгрунтування своєї правової позиції. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення в справі і щодо яких у сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

    Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

    Не надання належної оцінки доказам по справі, не застосувння норм матеріального права, що підлягають застосуванню до правовідносин сторін, допущення порушень норм процесуального права щодо законності та обгрунтованості судового рішення призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення.

    На підставі  викладеного, керуючись ст. ст. З, 213, 292, 307 Цивільно- процесуального кодексу України,-

    ПРОШУ:

    1)     Поновити строк на подання апеляційної скарги ПАТ КБ "Приватбанк" на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27.07.2015 р.

    2)     Скасувати рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27.07.2015 р. та ухвалити нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК"

    3) Стягнути з   відповідача судові витрати.

     

    Додатки:

    1)  Апеляційна скарга по кількості відповідачів

    2)  Копія довіреності представника

    3)  Доказ сплати судового збору

     

    4.08.2015 р.

    Представник

    ПАТ КБ " ПРИВАТБАНК"

     

                 А.В.     Шуліка

     

  14. В прошлом году у меня было одно дело с так называемым "договором б/н". Захотел клиент получить платежную карту, никакой кредит не просил. Дали приматы "какие-то бумаги подписать, договора среди них точно не было". Даже ксерокопии спраниц паспорта не взяли - "у нас это есть, Вы раньше у нас валюту меняли". Выдали именную карту и анонимную "для того парня", толком не объяснив, для чего она ему нужна. "Отдашь знакомому и пусть он с ней придет к нам".

    Пополнял клиент карточку, рассчитывался... Через несколько лет - на тебе иск на 19189,34 грн.

     

    Никаких оригиналов банк по требованию суда не предоставил. Дал письменный ответ - у нас ни кредитной истории, ни каких-либо оригиналов нет.

    Суд первой инстанции иск отклонил.

     

    http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/47738075

     

                                                                                

    Справа № 159/1837/15-ц

    Провадження № 2/159/629/15

      

    РІШЕННЯ

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    м. Ковель                                                                                     27 липня 2015 року        

    Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі:

    головуючого судді Наваляного Т.Д.,

    з участю секретаря Спасюк К.В.,

    представника позивача ОСОБА_1,

    відповідача ОСОБА_2

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ковелі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -      

    в с т а н о в и в :

    Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що відповідно до укладеного договору № б/н від 04.08.2011 року відповідач ОСОБА_2 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідно до п.2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобовязується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором. Відповідач своєчасно не надавав Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісіями, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що стверджується розрахунком заборгованості. Станом на 31.01.2015 року заборгованість відповідача ОСОБА_2 перед позивачам становить 19189,34 гривні, яка складається з наступного:

    - 10994,10 гривень заборгованість за кредитом;

    - 6205,27 гривень заборгованість по процентам за користування кредитом;

    - 600 гривень заборгованість за пенею та комісією;

    - штрафи, відповідно до Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень штраф (фіксована частина); 889,97 гривень штраф (процентна складова). За вказаних обставин позивач просить стягнути з відповідача в його користь заборгованість за кредитним договором в сумі 19189,34 гривні та судові витрати по справі.

    Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю, з підстав, викладених у заяві, просить його задовольнити.

    Відповідач та його представник в судовому засіданні позов не визнали, рахують його безпідставним. Відповідач суду пояснив, що позивачем не подано оригінал кредитного договору, а подана копія анкети-заяви позичальника не може бути належним та допустимим доказом того, що між сторонами виникли відносини з приводу надання кредиту. Оскільки відсутні ориганіли документів, які являють собою кредитну справу, незрозумілою є сама сума нарахування заборгованості за кредитним договором, відсотків за кредитним договором, комісій та штрафних санкцій. Також позивачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до правовідносин між сторонами та посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові згідност. 267 ЦК України, просить в задоволенні позову відмовити.

    Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до висновку, що в позові слід відмовити.

    За правилами ст.ст. 627 ЦК України, відповідно достатті 6 цього Кодексу,сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,звичаївділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

    Цивільні права та обовязки виникають при настанні певного юридичного факту.

    Однією з підстав цивільних прав та обов'язків згідно ч. 2ст. 11 ЦК Україниє договори та інші правочини, як узгоджене волевиявлення всіх його учасників (сторін договору).

    Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Виходячи з наведеного визначення, а також враховуючи положенняст. 11 ЦК України, єдиною підставою виникнення зобовязання за кредитним договором є саме договір, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитодавцем та кредитором.

    В судовому засіданні встановлено, що між позивачем ПАТ КБ «Приват Банк»та відповідачемОСОБА_2 04.08.2011 року було укладено договір № б/н, відповідно до якого відповідачОСОБА_2 04.08.2011 року отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та Банком Договір.

    До позовної заяви позивачем додано примірники вказаних документів, а саме: копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, копію довідки про умови кредитування з використанням картки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду», Умови і Правила надання банківських послуг, які і складають кредитний договір № б/н від 04.08.2011 року, на які позивач в поданій позовній заяві посилається як на правову підставу для стягнення заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання саме за цим договором, а також обґрунтовує стягнення відсотків за користування кредитними коштами та штрафів у зв'язку із невиконанням відповідачем, своїх зобов'язань за договором № б/н від 04.08.2011 року.

    Тобто, в матеріалах справи міститься копія договору № б/н від 04.08.2011 року про отримання кредиту, укладеного між ПАТ КБ «Приват Банк» та відповідачем ОСОБА_2, яка завірена печаткою банку.

    Даних про надання до суду оригіналу договору та його огляд судом в судовому засіданні, матеріали справи не містять.

    У відповідності з вимогами ч. 2ст. 64 ЦПК України,письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

    З наданої позивачем відповіді від 14.07.2015 року № 30.1.0.0/2-20150710/1898 вбачається, що надати оригінал кредитної справи за договором б/н від 04.08.2011 року немає змоги, оскільки він відсутній в архіві.

    Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на ту обставину, що його належним чином не було проінформовано про Умови та Правила надання банківських послуг, копію договору (анкети-заяви) йому не надано, а долучена до матеріалів справи копія його анкети-заяви без надання суду оригіналу не може слугувати належним та допустимим доказом того, що між ним та ПАТ КБ «Приват Банк» існують договірні правовідносини.

    Відповідно дост. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

    Тобто, доказами можуть бути будь-які фактичні дані, в тому числі анкета-заява позивальника на отримання кредиту, Умови та правила надання банківських послуг, як письмові докази, на підставі яких суд повинен встановити наявність обставин, що обґрунтовують вимоги позивача щодо наявності у відповідача заборгованості за договором банківського кредиту, невиконання за цим договором грошового зобов'язання та настання цивільно-правової відповідальності, виходячи саме з умов договору як письмового доказу.

    Відповідно дост. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

    Положенняст. 59 ЦПК Українирегулює питання допустимості доказів. Частиною 1 вказаної статті визначено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

    За загальним принципом доказування та подання доказів, відповідно дост. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

    Таким чином, позивач як сторона по справі, зобовязаний довести ті обставини на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення договірних правовідносин позики між сторонами на підставі договору банківського кредиту та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобовязань, подавши суду відповідний оригінал договору банківського кредиту, оскільки обовязок подання доказів покладається на сторін.

    Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.

    Виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен подати належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.

    Відповідно дост. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

    Відповідач та його представник в судовому засіданні заявили про сумнів з приводу достовірності письмового доказу договору № б/н від 04.08.2011 року, укладеного між позивачем ПАТ КБ «Приват Банк» та відповідачем ОСОБА_2

    Разом з тим, відповідно до ч.2ст. 185 ЦПК України,у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

    З розяснень, які містяться в п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2 слідує, що якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребовує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо).

    Крім того, в п. 23, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2 зазначено, що розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей 58, 59 ЦПК про належність і допустимість доказів. Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК) в порядку, передбаченому статтями 185, 187, 189 ЦПК.

    В даному випадку кредитний договір складається з двох документів, а саме: анкети-заяви позичальника від 04.08.2011 року та Умов та правил надання банківських послуг, які відповідно до вказаної заяви є невід'ємною частиною кредитного договору.

    Зокрема, Умови та правила надання банківських послуг, які є невідємною частиною кредитного договору не містять підпису відповідача ОСОБА_2, що в свою чергу не дає можливості встановити чи діяли такі Умови і Правила при укладеннідоговору № б/н від 04.08.2011 року.

    В поданій позовній заяві ПАТ КБ «Приват Банк» зазначає, що відповідач ОСОБА_2 04.08.2011 року отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Як доказ позивач посилається на копію анкети-заяви позичальника від 04.08.2011 року.

    Поряд з тим, сама анкета-заява позичальника ОСОБА_2 не містить даних щодо кредитного ліміту, що в свою чергу позбавляє можливості перевірити правильність нарахованої заборгованості, відсотків за кредитом, пені, комісії та штрафних санкцій.

    Таким чином, надана позивачем анкета-заява позичальника ОСОБА_2 судом розцінюються критично, оскільки позивачем не подано до суду оригінал такої заяви, та як вбачається з наданої відповіді сам оригінал договору № б/н від 04.08.2011 року в архіві ПАТ КБ «Приват Банк» відсутній.

    Вимогу суду про надання оригіналів документів банком не виконано. Представник позивача в судовому засіданні не зміг пояснити конкретні причини невиконання вимоги суду та не заперечував проти закінчення розгляду справи без дослідження зазначених оригіналів документів з кредитної справи.

    Пояснити чому саме у позивача відсутній оригінал самої кредитної справи за договором № б/н від 04.08.2015 року, в той час коли, як стверджує представник позивача між сторонами по справі існують правовідносини, які випливають з умов кредитного договору та відповідач не виконав взяті на себе зобовязання за кредитним договором, що спонукало звернення позивача з позовом до суду представник позивача в судовому засіданні не зміг.

    Виходячи з підстав, визначених ст. 185 ЦПК України,суд не може прийняти зазначені вище документи до уваги, оцінюючинадані позивачем письмові докази.

    З урахуванням викладених обставин та того факту, що позивач не надав суду оригінал кредитного договору № б/н від 04.08.2011 року, укладеного між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_2, суд приходить до висновку, що позивач не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог стосовно укладення кредитного договору.

    Крім того, ненадання суду оригіналу кредитної справи, зокрема анкети-заяви позичальника позбавляє суд можливості перевірити даний письмовий доказ шляхом проведення експертизи.

    З розяснень, які містяться в п.6Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» слідує, що враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення. Якщо докази у справі зібрані в порядку, передбаченому статтями 132, 133, 140 та частиною четвертою статті 191 ЦПК, суд може обґрунтувати ними рішення лише за умови, якщо вони були ним оголошені в судовому засіданні, пред'явлені для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, та досліджені в сукупності з іншими доказами. При ухваленні рішення суд відповідно до статті 212 ЦПК оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 та 59 ЦПК про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

    Таким чином,сам по собі договір, укладений між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_2 № б/н від 04.08.2011 року, Умови та правила надання банківських послуг, примірник якого було надано позивачем по справі, які затверджені Наказом від 06.03.20140 року № СП -2010-256 на які представник позивача в судовому засіданні посилається як на доказ існування у відповідача заборгованості за кредитним договором не можуть бути належними та допустимими доказами в контексті ст. ст. 58, 59 ЦПК України.

    Приймаючи, до уваги, що позивач, на вимогу суду, оригінали документів не надав, копії яких в силу вимог ст.ст.59, 64 ЦПК Українине являються допустимими доказами, суд приходить до переконання про необхідність відмовити в задоволенні позову за недоведеністю.

    Відповідачем заявлено суду клопотання про застосування строку позовної давності.

    Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, що передбаченост. 256 ЦК України.

        Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, відповідно до ст. 257 ЦК України.

    Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, як зазначено в ч. 1ст. 261 ЦК України, тобто перебіг позовної давності визначається з моменту, коли у особи виникло право звернення до суду.

    Відповідно до ч.3ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

    Як розяснено в п.11Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

    Таким чином, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого субєктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи позивачем не буде доведено наявність субєктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення позовної давності,а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

    Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 64, 179, 185, 212-215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 261, 256, 267, 627, 1054, ЦК України, суд, -

    В И Р І Ш И В :

    В позові Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

    Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

    Головуючий:ОСОБА_3

     

     

    Нормальное правосудное решение. Но такого "беспредела" приматы стерпеть не смогли и подали в апелляционный суд что-то напоминающее (исходя из содержатия) недосоставленную апелляционную жалобу (см. следующий пост).

     

  15. Сразу после Майдана ВССУ стал в большинстве случаев открывать кассационные производства. Но в конце прошлого года судьи оклемались от легкого испуга и опять пошли тупые отказы.

    Сразу после смены вывески "милиция" на "полиция" стали безропотно вносить данные в ЕРДР. В данный момент "новоправы" уже почти оклемались - еще месяц-другой и все встанет на свои места.

    • Like 1
  16. Що змінилося після майдану? Висловлюємо свої думки спокійно без переходу на особистості бажано з прикладами і поясненнями

     

    Появился многоникий тролль babaika - это плохо

    • Like 2
    • Confused 1
  17. ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

    у справі № 6-1568цс15

     

    Згідно із частиною першою статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

     

    Відповідно до статті 578 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

     

    Відповідно до частини п’ятої статті 11 ЦК України цивільні права і обов’язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших, не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

     

    У справі, яка переглядається, на момент укладення спірного договору іпотеки єдиним власником нерухомого майна – предмета іпотеки був іпотекодавець, а відтак для укладення договору іпотеки не потребувалося згоди відповідачки. 

     

    Разом з тим відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним. 

     

    Укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

     

    Ураховуючи те, що на час укладення спірного договору іпотеки банк не знав і не міг знати про те, що спірне нерухоме майно (предмет іпотеки) належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що один із подружжя не давала другому із подружжя згоди на укладення цього договору, крім того, судом у визнанні вказаного договору іпотеки недійсним із цих мотивів відмовлено, правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки немає. 

     

    Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

     

    http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D42709649146E6C3C2257EED00528C0E

     

    А как тогда быть с частью второй ст. 6 ЗУ "Об ипотеке":

     

    "Майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості".

     

    ВСУ внедрил квазипараллельное прецедентно-заказное право. "Сам себе и командир, и начальник штаба". А Закон пусть курит бамбук...

  18. Вот именно, а самое главное, что его "пострадавшего" как бы вроде и не интересует его же проблема и он не может даже ответить на элементарные вопросы по этому делу...)

    Проблема не у него, а у банков - из-за того, что заемщики стали все чаще сопротивляться. В последнее время появляется все больше судебных решений не в пользу банков и их подельников-рэкетиров типа кейкалек и прочей нечисти. Эксперты перегружены, последнему моему клиенту, к примеру, днями согласовали время начала экспертизы - ровно через год. Вот и решил, похоже, банковский сходняк дискредитировать форум и его участников, увидев в них "ось зла". Технология классическая - выискиваются или выдумываются "нестандартные юридические ситуации" (при нашем законодательстве на троечку с минусом это не проблема), затем тролли в паре-тройке навязывают свое "единственно правильное" видение выхода из "ситуации", заведомо противоположное мнению активных участников форума с тем, чтобы потом орать до посинения, что будто бы участники некомпетентны и вводят аудиторию в заблуждение.

    Без помощи модераторов с этим омерзительным "нестандартным явлением" справиться будет, к сожалению, очень тяжело.

    • Like 2
  19. Шановні, має місце наступна не типова ситуація:

    1) був судовий розгляд

    2) було прийнято заочне судове рішення (видано вступну та резулятивну частини заочного рішення)

    3) суддю звільнили

    4) як бути?

    Якщо повне рішення буде підписано іншим суддею - підстава для скасування апеляцією.

    Розгляд іншим складом не є можливим, оскільки справа по суті вирішена (вступна/резулютивна на руках (за підписом звільненого судді)).

    В кого які є думки?

    Дякую.

    Одного не учел "постладавший", что судей не увольняют за одни сутки, как неугодных разнорабочих. Судья в процессе увольнения 100 раз успевает составить полный текст решения после того, как, огласив короткий текст, вдруг случайно узнает, что ему не суждено больше судить...

    • Like 2