MarveL

Справа №2-113 2010р. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 червня 2010р. Ленінський районний суд м. Луганська, у складі: головуючого – судді Матвєйшиної О.Б. при секретарі Машталенко Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „Ерсте Банк” в особі Луганського відділення №4 про визнання договору недійсним, та зустрічному позову ПАТ „Ерсте Банк” в особі Луганського відділення №4 до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: У березні 2009 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ВАТ «ЕРСТЕ ОСОБА_2» в особі Луганського відділення №4, (в наступний період ПАТ „Ерсте Банк” ), в якому послалася, що 21 січня 2008 року між нею та відповідачем було укладено кредитний договір № 014/6949/5/09450, за яким відповідач надав їй кредит у сумі 28000 доларів США, що еквівалентно на день видачі 141400 гр. зі сплатою 11,5% річних, строком погашення до 24 січня 2015 року згідно складеному графіку погашення та сплатою протягом першого року 11,5% річних, протягом другого – 11% річних, третього – 10,5%, четвертого – 10%, п’ятого – 9,5%, шостого – 9%, сьомого – 8,5%. Також умовами договору передбачено, що вона має право порушувати питання про перенесення строків платежу у разі виникнення тимчасових фінансових або інших ускладнень з незалежної від неї причини. У зв’язку зі зростанням курсу долара та затримкою у виплаті заробітної плати, вона звернулася до відповідача письмо 12 січня та 27 січня 2009 року з проханням переглянути умови договору, оскільки вона не в змозі виконувати умови договору. Відповідач запропонував їй зробити перерахунок кредиту у гривні по курсу НБУ 7,7 гр. за 1 долар та проводити оплату у гривнях зі сплатою 23% відсотка річних згідно складеному новому графіку погашення, у зв’язку з чим вона має сплачувати у місяць більш ніж 6000 гривень. Ці умови є для неї неприйнятними у зв’язку з відсутністю доходів. Вона просила банк перенести строки платежів за кредитом та по сплаті відсотків за користування кредитом та не нараховувати штрафні санкції, однак і в цьому їй було відмовлено та повідомлено про можливість звернення стягнення на предмет застави автомобіль, заборонив провести страхування автомобіля у страховій компанії за своїм розсудом, змінив графік погашення кредиту на 2009 рік та підвищив процентну ставку. Таким чином, вона вважає, що відповідач своїми протиправними діями з підвищення в односторонньому порядку процентної ставки за договором на наступний рік, істотно порушив умови договору та її права, як сторони за договором, тим самим позбавив її того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Посилаючись, що з жовтня 2008 року в України почався економічний спад та розпочалася економічна криза, що позначилося на її доходах, вона не має можливості сплачувати кредит на запропонованих відповідачем умовах, вважає, що істотно змінилися обставини на яких вона наважилася взяти кредит, якби вона могла це передбачити, вона б ніколи не уклала договір або уклала б його на інших умовах. Тому просить розірвати вказаний договір. Відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому послався, що згідно умов укладеного з позивачкою зазначеного кредитного договору вона отримала 28000 доларів США на придбання автомобіля, зобов’язалася укласти договір застави цього автотранспорту та застрахувати його у певній страховій компанії, зобов’язалася укласти договір страхування свого життя, а також зобов’язалася погашати суму кредиту та відсотки за користування кредитом. У разу невиконання умов договору щодо страхування, передбачено право відповідача вимагати дострокового погашення суми заборгованості за кредитом та відсотками. 25 січня 2009 року припинилася дія укладених позивачкою договорів страхування, нею заходи по страхуванню не прийнято, у зв’язку з чим у відповідача виникло право вимагати погашення заборгованості за кредитним договором. Станом на 18 травня 2009 року загальна заборгованість позивачки за кредитним договором становить 22505,40 доларів США, у тому числі : заборгованість за кредитом та відсотками у сумі 22479,03 долара США, пеня за порушення строків повернення кредиту та відсотків 28,37 доларів США. Тому відповідач просить стягнути з позивачки вказану суму. У ході розгляду справи позивачкою змінено позовні вимоги, шляхом подання відповідних заяв, при цьому посилаючись на ті ж обставини, позивачка зазначила, що вказаний кредитний договір не містить у собі жодних обов’язкових умов, передбачених ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постановою НБУ № 168, а саме: відсутній графік платежів, сукупна вартість кредиту, дата видачі кредиту, право дострокового погашення кредиту, перелік та розрахунок комісій банку, перелік та розмір інших фінансових зобов’язань, цей договір взагалі вміщує тільки загальну інформацію про надання кредиту, носить декларативний характер та не може спричинити виникнення прав та обов’язків сторін договору, що призвело до двоякого тлумачення пунктів договору, відсутності розмірі щомісячного кредитного платежу та порядку його розрахунку. Крім того, передбачивши у договору обов’язок позивачки укласти договір страхування зі страховою компанією, визначеною банком, відповідач тим самим передбачив для неї несправедливі умови договору, оскільки обмежуються її права у виборі страховика, що суперечить ст..18 вказаного Закону України «Про захист прав споживачів». Також позивачка вважає, що у договорі безпідставно визначено грошове зобов’язання у іноземній валюті, бо у відповідача відсутня відповідна ліцензія для здійснення операцій в іноземній валюті. Крім того, відповідач безпідставно вимагав від неї сплаті комісійних платежів при здійсненні нею покупки валюти для погашення кредиту. Оскільки вказаний кредитний договір не відповідає вимогам закону, позивачка просить визнати його недійсним. Крім того, позивачкою подано доповнення до уточненої позовної заяви, в якій вона посилається, що несправедливими та порушуючими її права споживача є умови договору викладені у п.1.4 стосовно валюти договору, п.1.3.1, 1.3.2, додаток №1 до кредитного договору, які містять у собі додаткові( інші ніж проценти) збори та виплати, п.3.8, 5.7 щодо обов’язкового страхування ризику смерті у конкретній страховій компанії, п.6, 7, стосовно ш нерівності прав та обов’язків кредитора та позичальника, розділу 9 щодо відповідальності за порушення умов договору тільки для позивальника, п.5.4 щодо проведення перевірок фінансового стану позичальника та надання документів для такої перевірки, п.6.5 щодо права кредитора вимагати погашення заборгованості та інших виплат на власний розсуд, п.6.1 щодо права кредитора змінити відсоткову ставку на власний розсуд. Відповідач також у ході розгляду справи уточнив свої позовні вимоги в частині розміру заборгованості, та просить стягнути заборгованість станом на 1 березня 2010 року у сумі 20439,02 долара США, у тому числі: заборгованість за кредитом – 20200,39 доларів США, заборгованість за відсотками – 176,26 доларів США, пеня за порушення строків повернення кредиту та відсотків 24,67 доларів США та 37,70 доларів США, та також станом на 4 червня 2010р. загальна заборгованість позивачки за кредитним договором становить 18604,84 доларів США, у тому числі: заборгованість за кредитом та відсотками у сумі 18533,74 долара США, пеня за порушення строків повернення кредиту та відсотків 71,10 доларів США. Тому відповідач просить стягнути з позивачки вказану суму. У судовому засіданні позивачка та її представник підтримала уточнені та доповнені позовні вимоги, дали пояснення, аналогічні викладеному у її позовних заявах, зустрічний позов не визнала. Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги позивачки не визнав, зустрічний позов підтримав, дав суду пояснення, аналогічні викладеному у позовних заявах. Заслухавши пояснення сторін, представників, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного. Статтею 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами ОСОБА_2 банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України « Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління ОСОБА_2 банку України від 10.05.2007 року N 168. У відповідності зі ст.. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, д о відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору Згідно зі ст.. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі, кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Як передбачено ст.. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до ст.. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. У відповідності зі ст.. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено права споживача в разі придбання ним продукції у кредит та порядок укладення договору споживчого кредиту, зокрема встановлено : 1. Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. ОСОБА_1 вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження про можливість надання його під час придбання продукції. 2. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. 3. Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту. Персональні дані, одержані від споживача або іншої особи у зв'язку з укладенням та виконанням договору про надання споживчого кредиту, можуть використовуватися виключно для оцінки фінансового стану споживача та його спроможності виконати зобов'язання за таким договором. ОСОБА_1 є порушенням положень абзацу другого цієї частини повідомлення кредитодавцем відомостей про споживача Бюро кредитних історій, яке займається збиранням, обробленням, зберіганням, захистом і використанням інформації відповідно до законодавства про формування і ведення кредитних історій. Фінансові установи несуть відповідальність за порушення прав споживачів у сфері захисту персональних даних згідно із законом. 4. Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством. У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки ОСОБА_2 банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. 5. До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. 6. Споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі. Споживач не зобов'язаний сплачувати будь-які інші збори у зв'язку з відкликанням згоди. Кредитодавець зобов'язаний повернути споживачеві кошти, сплачені ним згідно з договором про надання споживчого кредиту, але не пізніше, ніж протягом семи днів. За кожний день затримки повернення споживачу коштів, сплачених ним згідно з договором про надання споживчого кредиту понад установлений строк (сім днів), споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка суми, належної до повернення кредитодавцем. 7. Право відкликання згоди не застосовується щодо: 1) споживчих кредитів, забезпечених іпотекою; 2) споживчих кредитів на придбання житла; 3) споживчих кредитів, наданих на купівлю послуги, виконання якої відбулося до закінчення строку відкликання згоди. 8. Споживач має право достроково повернути споживчий кредит, у тому числі шляхом збільшення суми періодичних виплат. Якщо споживач скористався правом повернення споживчого кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат, встановлених в абзаці першому цієї частини, кредитодавець зобов'язаний здійснити відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення. 9. У разі реалізації споживачем своїх прав, передбачених статтями 8 і 10 цього Закону, ці права діють і стосовно кредитодавця, що надав йому споживчий кредит для придбання продукції. Кредитодавець у такому випадку зобов'язаний повернути споживачеві суму вже здійснених ним виплат при розірванні договору купівлі-продажу (виконання роботи, надання послуги) або здійснити відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача. 10. Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. 11. Якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю забороняється: 1) надавати неправдиву інформацію про наслідки несплати споживчого кредиту; 2) вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення; 3) зазначати на конвертах з поштовими повідомленнями інформацію про те, що вони стосуються несплати боргу або споживчого кредиту; 4) вимагати стягнення будь-яких сум, не зазначених у договорі про надання споживчого кредиту; 5) звертатися без згоди споживача за інформацією про його фінансовий стан до третіх осіб, які пов'язані зі споживачем родинними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача; 6) вчиняти дії, що вважаються нечесною підприємницькою практикою; 7) вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Судом встановлено, що 25 січня 2008 року між позивачкою та відповідачем було укладено кредитний договір №014/6949/5/09450, за яким відповідач згідно умов договору надав позивачці кредит на придбання автомобіля у сумі 28000 доларів США, зі сплатою нею за користування кредитом 11,5% річних, строком погашення кредиту та відсотків до 24 січня 2015 року згідно складеному графіку погашення та сплатою протягом першого року 11,5% річних, протягом другого – 11% річних, третього – 10,5%, четвертого – 10%, п’ятого – 9,5%, шостого – 9%, сьомого – 8,5%., з обов’язковим укладенням позивачкою договору застави придбаного автомобіля та страхування його та свого життя у відповідній страховій компанії, з наданням відповідачеві права у разі невиконання умов договору про страхування автомобіля ставити питання про дострокове повернення суми кредиту та відсотків, також умовами договору передбачено право відповідача зміняти розмір відсотків за користування кредитом, також у п. 1.4 містяться умови стосовно валюти договору, п. 1.3.1, 1.3.2, додаток №1 до кредитного договору, містять у собі додаткові( інші ніж проценти) збори та виплати , п.3.8, 5.7 - щодо обов’язкового страхування ризику смерті у конкретній страховій компанії, п. 6, 7 - стосовно прав та обов’язків кредитора та позичальника, розділу 9 - щодо відповідальності за порушення умов договору для позивальника, п.5.4 - щодо проведення перевірок фінансового стану позичальника та надання документів для такої перевірки, п.6.5 - щодо права кредитора вимагати погашення заборгованості та інших виплат , п.6.1 - щодо права кредитора змінити відсоткову ставку. Судом також встановлено, що обов’язки згідно умов договору по передачі суми кредиту відповідачем було виконано, вказана сума була отримана позивачкою у день укладення договору. Позивачкою також на виконання умов кредитного договору було укладено договір застави придбаного автомобіля, та договір страхування у зазначеній у кредитному договорі страховій компанії строком до 25 січня 2009 року, також позивачкою у подальшому виконувалися умови кредитного договору про погашення кредиту та відсотків за користування кредитом до січня 2009 року, після чого у зв’язку з суттєвим погіршенням фінансового стану з підстав від позивачки незалежних, 12 січня та 27 січня 2009 року вона звернулася до відповідача з проханням переглянути умови договору, оскільки вона не в змозі виконувати умови договору, перенести строки платежів за кредитом і по сплаті відсотків за користування кредитом та не нараховувати штрафні санкції. Відповідач відмовився перенести строки сплати, та запропонував їй зробити перерахунок кредиту у гривні без зниження розміру відсоткової ставки згідно складеному новому графіку погашення. Оскільки позивачка відмовилася від цієї пропозиції та не поновила договір страхування автомобіля та свого життя з визначеної відповідачем страховою компанією строк дії якого сплив, відповідач став вимагати дострокового повернення суми кредиту та відсотків, згідно умов кредитного договору, позивачка у свою чергу вважає договір недійсним, з приводу чого між сторонами і виник спір. Вказані обставини підтверджуються кредитним договором, договором застави автомобіля, договором страхування автомобіля, заявами позивачки до відповідача про зміну умов кредитного договору, відповідями відповідача на звернення позивачки. Суд вважає, що підстав для визнання зазначеного кредитного договору недійсним у цілому немає. Виходячи з загального аналізу умов зазначеного кредитного договору вбачається, що взагалі він складений з урахуванням вимог закону щодо його форми і змісту стосовно дотримання прав споживачів, та принципу справедливості, за винятком окремих його положень. Суд вважає, що окремі його положення у повній мірі не відповідають вимогам закону, а тому мають бути визнані недійсними. Суд вважає, що у зазначеному кредитному договорі несправедливими та такими, що порушують права позивачки, як споживача є його наступні пункти : п.5.7 та тісно пов’язані з ним п. 1.2, 6.5, 9.2, а саме: - П.5.7 – Одночасно з укладенням цього договору позивальник укладає з СК «еталон» на весь строк дії цього договору на користь кредитора, як вигодонабувача договір страхування позивальника від ризику смерті внаслідок нещасного випадку та сплачує за власний рахунок страховий платіж. Позичальник зобов’язується забезпечити чинність вищевказаного договору страхування із страховиком протягом всього строку дії цього договору, в тому числі своєчасно 9 до дати закінчення строку дії договору страхування) продовжувати строк дії договору страхування на кожний наступний рік, здійснювати своєчасну ( до дати закінчення періоду, за який сплачено попередній страховий платіж) сплату страхових платежів, та надавати кредитору копії договорів, що підтверджують продовження строку дії договору страхування та копії платіжних документів про сплату страхових внесків. У випадку порушення позичальником передбачених цим пунктом договору обов’язків, для нього настають наслідки, передбачені в п. 1.2, 6.5, 9.2 цього договору. Кредитор має право застрахувати позичальника , у тому числі сплатити страхові платежі за свій рахунок із стягненням з позичальника витрат на страхування. Страхування майна, застава якого є забезпеченням цього договору, на користь кредитора, та інше страхування відповідно до умов кредитного договору здійснюється позичальником та/або іншими особами-майновими поручителями відповідно до умов договорів забезпечення. - П.1.2 – У випадку порушення позичальником п.5.7 цього договору, а також у випадку порушення позичальником та/або іншими особами-майновими поручителями умов договорів застави в частині будь-яких обов’язків по страхуванню майна та іншого страхування, з моменту такого порушення розмір діючої відсоткової ставки ( без внесення змін до цього договору шляхом укладення будь-яких письмових договорів чи додаткових угод до цього договору) підлягає зміні і встановленню на рівні відсоткової ставки 11,5% річних до закінчення строку користування кредитом. - П.6.5 - кредитор має право достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом або стягнути таку заборгованість, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом, комісії та штрафні санкції, у випадках порушення наступних умов, які визнаються сторонами як істотні: - порушення позичальником п. 5.1, 5.2, 5.4, 5.5, 5.6, 5.7 цього договору, - порушення позичальником та/або третіми особами умов укладених договорів забезпечення, - наявності фактів невиконання позичальником ( його гарантами або поручителями) будь-яких інших своїх зобов’язань, - у випадку вимоги позичальника або майнового поручителя повернути оригінали правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, переданих кредитору на зберігання, - значного погіршення фінансового стану позичальника ( його гарантів або поручителів), що визначається за методикою кредитора, - подання до суду позову про визнання недійсним у цілому чи в частині та/або неукладеним цього договору та/або будь-якого договору забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань. Таке стягнення здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав позичал ника , включаючи забезпечення за цим договором , за умови попереднього ( за 30 днів) надіслання відповідної вимоги позичальнику рекомендованим листом. - П.9.2 – За кожне порушення умов п.5.7 цього договору позичальник додатково до компенсації витрат кредитора на страхування сплачує останньому штраф у розмірі несплаченого страхового платежу. Ці пункти є несправедливими та порушуючими права позивачки, як споживача, у зв’язку з тим, що вони містять обмеження її права вільно вирішувати питання щодо вільного укладення договору страхування та вибору страхової компанії для страхування життя та закладеного автомобіля, оскільки у договорі застави автомобіля також зазначено обов’язок його страхування тільки у вказаній у кредитному договорі страховій компанії, яку визначив відповідач, а також в супереч принципу добросовісності ці умови мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, оскільки ці умови обмежують право позивачки, як споживача, вільно вибирати страхову компанію для укладення договорів страхування майна у вигляді придбаного автомобіля та свого життя, на найбільш вигідних для себе умовах. Тому вказані пункти підлягають визнанню недійсними. Що стосується умов кредитного договору, встановлених у п.1.4 стосовно валюти договору, п.1.3.1, 1.3.2, додаток №1 до кредитного договору, які містять у собі додаткові виплати позичальником, п.3.8, щодо обов’язкового страхування ризику смерті позичальника страхування майна, п.6 та 7 в цілому стосовно прав та обов’язків кредитора та позичальника, розділу 9 в цілому щодо відповідальності за порушення умов договору тільки для позичальника, п.5.4 щодо проведення перевірок фінансового стану позичальника та надання документів для такої перевірки, п.6.1 щодо права кредитора змінити відсоткову ставку за наявності відповідних підстав, то суд не вбачає у цих умовах порушення прав позивачки, як споживача, та не може визнати їх несправедливими. У зв’язку з викладеним, , суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивачки про визнання зазначеного кредитного договору недійсним у цілому. Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі ст. 203, 215 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» , крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Як вже зазначено вище, вказаний кредитний договір складений з урахуванням вимог закону щодо його форми і змісту стосовно дотримання прав споживачів, та принципу справедливості, за винятком окремих його положень, зазначених вище, які суд вважає недійсними в силу того, що вони суперечать вимогам закону. Підстав для визнання вказаного кредитного договору нікчемним, на що посилається позивачка, не вбачається. Посилання позивачки про те, що вказаний кредитний договір не містить у собі жодних обов’язкових умов, передбачених ст..11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постановою НБУ № 168, а саме: відсутній графік платежів, сукупна вартість кредиту, дата видачі кредиту, право дострокового погашення кредиту, перелік та розрахунок комісій банку, перелік та розмір інших фінансових зобов’язань, цей договір взагалі вміщує тільки загальну інформацію про надання кредиту, носить декларативний характер та не може спричинити виникнення прав та обов’язків сторін договору, що призвело до двоякого тлумачення пунктів договору, у ньому відсутні відомості щодо розміру щомісячного кредитного платежу та порядку його розрахунку, на увагу не заслуговують, оскільки крім договору складено графік повернення кредиту та відсотків за користування кредитом, у якому містяться всі зазначені позивачкою відомості, та який є невід’ємною частиною кредитного договору. Посилання позивачки, як на підставу визнання кредитного договору недійсним, на те, що у договорі безпідставно визначено грошове зобов’язання у іноземній валюті, бо у відповідача відсутня відповідна ліцензія для здійснення операцій в іноземній валюті, на увагу не заслуговує. Відповідно до статті 44 Закону України "Про ОСОБА_2 банк України", статей 5, 12 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ОСОБА_2 України здійснює видачу та відкликання ліцензій, контролює діяльність банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів і нерезидентів), які отримали ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства. Стаття 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривня, разом з тим, вказана стаття не обмежує використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Частиною 2 статті 192 Цивільного кодексу України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" . Відповідно до статті 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій ОСОБА_2 Банку України. Статтею 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до положень статей 47, 49 Закону України «Про Банки і банківську діяльність» банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, законодавство України визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань, в тому числі і в іноземній валюті. Відповідно припису статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» надання кредитів в іноземній валюті відноситься до валютних операцій. Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій ОСОБА_2 банку України. Відповідно до статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, наданий у частині 4 цієї статті. Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Пункт «в»частини 4 статті 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. У відповідача наявна банківська ліцензія видана ОСОБА_2 банком України на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п. 5 - 11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність". Отже, надання відповідачем кредиту позивачці в іноземній валюті є правомірним, оспорюваний кредитний договір укладено у відповідності з чинним законодавством. Згідно зі ст.. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що право чин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Таким чином, суд вважає, що підстав для визнання зазначеного кредитного договору недійсним у цілому немає, оскільки пункти договору, які на думку суду є недійсними не впливають на суть самого договору про надання кредиту та не роблять неможливим подальше його виконання сторонами згідно тих умов, які є дійсними. Також не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним посилання позивачки про те, що відповідач вимагав від неї сплати комісійних платежів при здійсненні нею покупки валюти для погашення кредиту, оскільки вказана обставина не відноситься до умов кредитного договору. За таких обставин, суд вважає, що у вказаному кредитному договорі слід визнати недійсними тільки зазначені вище пункти, задовольнивши частково вимоги позивачки. Що стосується позовних вимог відповідача про дострокове повернення суми кредиту та відсотків за вказаним кредитним договором, то суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки пункти кредитного договору, на підставі яких заявлено вказані вимоги судом визнано недійсними. Посилання відповідача, що умова щодо страхування у певній страховій компанії, яка внесена до кредитного договору, передбачена відповідною програмою надання кредиту для зазначених цілей, з якою позивачка була ознайомлена та погодилася, на увагу не заслуговує, оскільки ніякі програми не повинні суперечити вимогам закону, та встановлювати нові не передбачені законом правила. Посилання відповідача про те, що позивачка підписавши кредитний договір з вказаною умовою, тим самим погодилася з нею, а тому має виконувати її, оскільки взяті зобов’язання сторонами цього зобов’язання мають виконуватися у відповідності з умовами договору, на увагу не заслуговує, оскільки згідно з Конституцією України ніхто не може бути примушений виконувати те, що суперечить закону. Також суд не вбачає підстав для задоволення вимог про стягнення з позивачки пені за прострочення платежів, передбаченою умовами договору, оскільки у даному випадку ця пеня створилася за період знаходження спору сторін на розгляді суду. Інших підстав дострокового повернення позивачкою кредиту, відсотків та інших передбачених кредитним договором сум, відповідачем не наведено. Керуючись ст. 10,15,57,60,212 ЦПК України, Конституцією України, ст.192, 203,215,217,1050,1054, 1055,1056-1,1627 ЦК України, Законом України „Про захист прав споживачів”, Законом України „Про банки та банківську діяльність”, Законом України „Про ОСОБА_2 України”, суд ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати недійсними п. 1.2, 5.7, 6.5, 9.2 кредитного договору № 014/6949/5/09450, укладеного 25 січня 2008 року між ВАТ «ЕРСТЕ ОСОБА_2» (в наступний час ПАТ „Ерест Банк”) в особі Луганського відділення №4 та ОСОБА_1, як несправедливі та такі, що порушують права ОСОБА_1, як споживача. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити за необґрунтованістю. У задоволенні зустрічного позову ВАТ «ЕРСТЕ ОСОБА_2» (в наступний час ПАТ „Ерест Банк”) в особі Луганського відділення №4 до ОСОБА_1 – відмовити у повному обсязі за необґрунтованістю. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви по апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9694486

Не вводите человека в заблуждение пишите правильно можно ПОПРОБОВАТЬ признать договор мнимым

Вам надо делать ноги в руки и к Юристу (Желательно к знакомому) чтоб не просто заработал денег а действительно вам помог, если такового нет то по рекомендации и т.д.У вас подозреваю ситуация не самая лучшая в вашу пользу. Имущество могут забрать только по решению суда, которое вступило в силу, открыто исполнительное производство, исполнитель провел аукцион и оно с него продано. Могут забрать по желанию должника (такового я так понимаю нет "желания"). Надо видеть ваше кредитное дело, как вы платили, какие проблемы есть в Договоре, а может были нарушения при заключения этого Договора. Кроме как притормозить или рассрочка по кредиту, можно параллельно попробовать Поручителя вывести с дела, или по срокам посмотреть что к нему уже банк не имеет выйти права. Вообще вам нужен не форум а быстра помощь. Задумайтесь.

Мысли Антирейда надо читать между строк, и в даном случае оставлять без комментариев Договор был, но расторгнули скорей всего в одностороннем порядке, и человек выплатил компенсацию! вместе с задатком. Это же прописано было в договоре. Единственное, что вы должны следить, чтоб Банк по вашему проблемному кредиту не подсуетился и втихую не наложил арест на ваше имущество вновь..Может поэтому они и умалчивали и тянули.

Все верно вы мыслите и не ведитесь на эти разводы. Люди (а они все же люди) которые находятся по ту сторону кредита, которые душат, звонят, тоже наемные работники которых душат сверху и у которых зарплата зависит от выданых кредитов или выбитых денег. Но как вас никто не заставлял брать кредит, так и их никто не заставляет там работать на таких условиях. Если вы все исправно платите и не являетесь должником (не являлись), то ваша позиция правильная. И верно вы заметили "кто такой плюсбанк" для вас? Никто. Нет перезаключенного договора, нет надлежащего уведомления о передаче прав по договору (переуступке), нет ничего! Единственный совет общайтесь путем ПОЧТЫ (письменно) и игнорируйте встречи и телефонные звонки. Мы все же как никак стремимся к правовой культуре, а не к 90ым годам. Отправляйте письма (ценные с описью!) и уведомлением о вручение, даже если они там откажутся подписывать уведомление (А по хорошему при отказе Почтальон должен составить односторонний акт о вручение, наверно они сами этого не знают :) , то вам хватит того что будет опись и чеки об отправке (главное правильный адрес)

Какая 201?? У них Хозяйственное производство

Дык вопрос актуален или нет вы определитесьЕсли откажет в приостановке - быть готовым к судебному заседанию, разве это не очевидно?)

Справа № 2-753/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2010 року Сихівський районний суд м. Львова в складі головуючого судді Волоско І.Р. при секретарі - Слободі В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до - ЗАТ „Альфа-Банк", приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу - ОСОБА_2, про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки укладеного у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просить визнати недійсними кредитний договір № 800004528 від 27 червня 2008 року та договір іпотеки № 800004528 И від 27 червня 2008 року, укладені у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором укладений , між ним і відповідачем ЗАТ "Альфа-Банк" , а також зобов'язати приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу - ОСОБА_2 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за договором іпотеки № 800004528 И від 27 червня 2008 року. В подальшому ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та просить визнати за ним борг перед відповідачем у розмірі 619 981 грн. 21 коп. та зобов'язати відповідача прийняти даний борг з розстрочкою платежів на 120 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складати 5 166 грн. 51 коп. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що кредитний договір суперечить законодавству України, оскільки містить положення, які погіршують положення позивача та суперечать Конституції України, Цивільному кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та ін., та вважає, що використання відповідачем долара США, як предмету кредитування, є внесенням в кредитний договір умови , яка є такою, що суперечить закону та всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позичальника, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем, що дає право позивачу відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів", вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним. В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги, дав пояснення аналогічні, викладеним у фабулі позовної заяви. Представник відповідача- ЗАТ "Альфа -Банк" в судове засідання проти задоволення заявлених позовних вимог заперечив, зокрема ствердивши що відповідачем у рішенні від 29.03.2010 року є ЗАТ "Альфа - Банк", проте зазначеної юридичної особи вже не існує. Так, 19.08.2009 р. відбулася державна реєстрація змін найменування банку, а саме : найменування ЗАТ "Альфа - Банк" було змінено на ПАТ "Альфа - Банк". Відповідно до п.1.2 Статуту ПАТ "Альфа - Банк" є правонаступником усіх прав і зобов”язань ЗАТ "Альфа - Банк". Разом із тим, рішенням від 29.03.2010 р. визнано недійсним кредитний договір 800004528 від 27 червня 2008 про надання кредиту. Проте, судом не взято до уваги п.10.3 зазначеного договору, який закріплює письмове визначення територіальної підсудності справ, пов”язаних з виконанням вказаного договору порушення умов, а також припинення його дії чи недійсності /Спори, що не були вирішені сторонами під час переговорів, вирішуються у відповідному районному суді м.Києва за місцезнаходженням Банку./ Відповідач - приватний нотаріус ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась без поважних причин, про час розгляду справи була повідомлена належним чином, про що в матеріалах справи наявна поштова розписка про вручення повістки. Суд, з'ясувавши в сукупності обставини справи та перевіривши їх доказами , приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного. Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" - відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України. 27 червня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 800004528. Відповідно до п. 2 кредитного договору Банк надав Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання кредитні кошти в сумі 148 985 доларів США зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 15,8% річних за фактичний період користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом та зі сплатою комісії за розрахунково-касове обслуговування кредиту в сумі 7 224 грн. 13 коп. Згідно з п. 2.4. кредитного договору, кредит надавався для часткової оплати вартості квартир № 5 та 6, які знаходяться в будинку № 23 по вул. Дністерська в м. Львові. Відповідно до п. 2 кредитного договору, позивач отримав від відповідача 148 985 доларів США, що в еквіваленті на момент надання коштів за офіційним курсом НБУ склало 722 532 грн. 55 коп. Згідно з представленими сторонами документами, позивачем було сплачено на погашення кредиту та процентів за користування кредитом 16 919 доларів США, що в еквівалентні на момент сплати становить 102 551 грн. 34 коп. Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Вказане, також, передбачено ст. 192 ЦК України, відповідно якої, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно з ст. 524 ЦК України, зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Грошове зобов'язання як кредитора, так і позичальника у кредитному договорі № 800004528 від 27 червня 2008 року не виражене у грошовій одиниці України - гривні, отже, у такому договорі не може бути визначений грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. З Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” - гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України. Відповідно до п. 1 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства - валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Відносини сторін по кредитному договору відповідно до норм ч.ч. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, є валютною операцією у розумінні п. 2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". У відповідності з підпунктами "а", "в" та "є" пункту 6.1. та пункту 6.2. Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках: - сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; • - сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; • - оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно з підпунктом 6.3. пункту 6 зазначених Правил - фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Відповідно до підпункту 7.1. пункту 7 означених Правил НБУ - використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти - суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. Згідно з п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Відповідно до п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами. Підпунктами „в”, „г” пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. потребує отримання індивідуальні ліцензії па здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. І Згідно п. 5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. З наведеного вбачається, що використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. На час розгляду справи у суді, сторонами не було надано доказів, які-б підтверджували отримання ними відповідних індивідуальних ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту в іноземній валюті (у доларах США), а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні; статтю 3 Закону України № 2346-Ш „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ", яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України; статті 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, які встановлюють вичерпний перелік випадків використання фізичним та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу у розрахунках на території України, та статтю З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Судом встановлено, що у позивача та відповідача відсутня індивідуальна ліцензія на право проведення валютних операцій за кредитним договором № 800004528 від 27 червня 2008 року, передбачених п.п. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в іноземній валюті, внаслідок чого, з урахуванням приписів ст.524 Цивільного кодексу України, неправомірним є вираження грошових зобов'язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України. Суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень позивача про те, що подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. З ЦК України -принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача - споживача кредитних послуг. Несправедливими є умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов (кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини З Статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Відповідачем долара США, як предмету кредитування, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів", за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним. Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Згідно з ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Згідно з ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. З наведеного вище вбачається, що кредитний договір в іноземній валюті (доларах США) укладений відповідачем без отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, відповідно до ст.227 ЦК України - є підставою для визнання вказаного договору недійсним. Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Згідно з ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього право чину. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав від відповідача 148 985 доларів США, що в еквіваленті на момент надання коштів за офіційним курсом НБУ склало 722 532 грн. 55 коп. Згідно з представленими позивачем документами, ним було сплачено на погашення кредиту та процентів за користування кредитом 16 919 доларів США, що в еквівалентні на момент сплати становить 102 551 грн. 34 коп. Таким чином, згідно з ст. 216 ЦК України, позивач повинен повернути відповідачу різницю між отриманою та сплаченою сумою коштів, що становить 619 981 грн. 21 коп. За вказаних обставин підлягає до задоволення позовна вимога про визнання за позивачем боргу перед відповідачем в сумі 619 981 грн. 21 коп. Виходячи зі змісту ст. 216 ЦК України та положень цивільного законодавства України, необгрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення є вимога позивача про прийняття відповідачем боргу з розстрочкою платежів на 120 місяців. Відповідно до ст. 548 ЦК України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Враховуючи, що договір іпотеки № 800004528 И від 27 червня 2008 року укладений між Закритим акціонерним товариством „Альфа-Банк” та ОСОБА_1 у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 800004528 від 27 червня 2008 року, який визнається недійсним, згідно з ч. 2 ст. 548 ЦК України, договір іпотеки підлягає визнанню недійсним. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до ЗАТ „Альфа-Банк", приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу - ОСОБА_2про визнання недійсними кредитного договору № 800004528 від 27 червня 2008 року, укладеного між позивачем та відповідачем та договору іпотеки № 800004528 И від 27 червня 2008 року укладеного у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором підлягають до задоволення в повному обсязі. Відповідно до ст. 216 ЦК України, кожна із сторін за кредитним договором зобов”язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору. В задоволенні решти вимог слід відмовити за відсутності правових підстав. Керуючись ст.ст.209, 212-215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 203,215,236,524,548 ЦК України, Закону України" Про банки та банківську діяльність" , Закону України" Про заставу", Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності ", суд ВИРІШИВ: Позов задоволити частково. Визнати недійсним кредитний договір № 800004528 від 27 червня 2008 року про надання кредиту в іноземній валюті укладений між ЗАТ „Альфа-Банк" та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір іпотеки № 800004528 И від 27 червня 2008 року укладений між ЗАТ „Альфа-Банк" та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу - ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрі за № 3869. Визнати борг ОСОБА_1 перед Закритим акціонерним товариством „Альфа-Банк" в сумі 619 981 грн. 21 коп. В решті позовних вимог відмовити. Судові витрати покласти на відповідача. Стягнути з ЗАТ "Альфа-Банк" 1700 грн. судового збору та 250 грн. витрат на ІТЗ. Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через Сихівський районний суд м. Львова. ГОЛОВУЮЧА : Рішення є оригіналом і зберігається у цив.справі № 2-753 \ 2010 р. __________________________ Справа № 2-752/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2010 року Сихівський районний суд Львова в складі головуючого м. судді Волоско І.Р., при секретарі -Слободі В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ „Альфа-Банк" про визнання недійсними кредитного договору та застави рухомого майна, укладеного в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся з вимогами, в яких просить визнати недійсними кредитний договір № 490026842 від 21 лютого 2007 року та договір застави рухомого майна № 490026842-з від 21 лютого 2007 року, укладених між ним та ЗАТ "Альфа-Банк". В подальшому позовні вимоги уточнив , зокрема , просить визнати за ним борг перед відповідачем у розмірі 118 675 грн. 80 коп. та зобов'язати банк прийняти даний борг з розстрочкою платежів на 84 місяці. В обґрунтування позовних вимог покликається на те , що оспорюваний кредитний договір суперечить законодавству України, оскільки містить положення, які погіршують положення позивача та суперечать Конституції України, Цивільному кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні та ін., та вважають, що використання відповідачем долара США, як предмету кредитування, є внесенням в кредитний договір умови яка є такою, що суперечить принципу добросовісності , має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позичальника, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем, що дає право позивачу відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів", вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним. В судовому засіданні позовні вимоги представник позивача повністю підтримав, дав пояснення аналогічні, викладеним у фабулі позовної заяви. Представник відповідача - ЗАТ "Альфа - Банк" в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, зокрема ствердивши що відповідачем у рішенні від 29.03.2010 року є ЗАТ "Альфа - Банк", проте зазначеної юридичної особи вже не існує. Так, 19.08.2009 р. відбулася державна реєстрація змін найменування банку, а саме : найменування ЗАТ "Альфа - Банк" було змінено на ПАТ "Альфа - Банк". Відповідно до п.1.2 Статуту ПАТ "Альфа - Банк" є правонаступником усіх прав і зобов”язань ЗАТ "Альфа - Банк". Разом із тим рішенням від 29.03.2010 р. визнано недійсним кредитний договір № 490026842 про надання кредиту. Проте, судом не взято до уваги п.8.4 зазначеного договору, який закріплює письмове визначення територіальної підсудності справ, пов”язаних з виконанням вказаного договору порушення умов, а також припинення його дії чи недійсності /Спори, що не були вирішені сторонами під час переговорів, вирішуються у відповідному районному суді м.Києва за місцезнаходженням Банку. / Суд, з"ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає , що позов підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного. Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України. 21 лютого 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ “Альфа-Банк” \ 19.08.2009р. відбулась державна реєстрація змін найменування банку, а саме: найменування Закрите акціонерне товариство “Альфа-Банк” було змінено на Публічне акціонерне товариство “Альфа-Банк”; відповідно до п.1.2. Статуту ПАТ “Альфа-Банк” є правонаступником усіх прав та обов”язків ЗАТ “Альфа-Банк” \ було укладено кредитний договір № 490026842. Відповідно до п. 1 цього договору Банк надав Позичальнику кредит та 45 439 доларів США 05 центів, що в еквіваленті на момент надання коштів за офіційним курсом НБУ склало 229 467 грн. 20 коп., зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 12% річних за фактичний період користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом та зі сплатою комісійної винагороди за приймання та здійснення переказу коштів продавцю та страхувальнику в сумі 2 294 грн. 67 коп. Згідно з п.1.3. кредитного договору, кредит надавався для придбання транспортного засобу згідно з договором купівлі продажу № 1014 від 09.02.2007 року, укладеним між позивачем та ТзОВ „Сервісний центр „Діамант". Відповідно до п. 1.4.4. кредитного договору, відповідач перерахував кошти в сумі 209 467 гривень 22 коп. на розрахунковий рахунок ТзОВ „Сервісний центр „Діамант" - оплата за транспортний засіб за договором купівлі-продажу № 1014 від 09.02.2007 року та 20 000 гривень па розрахунковий рахунок СК „ІН ПРО" оплата страхової суми за перший рік страхування транспортного засобу. Згідно з представленими сторонами документами, позивачем було сплачено на погашення кредиту та процентів за користування кредитом 20 836 доларів США, що в еквівалентні на момент сплати становить 110 791 грн. 72 коп.. Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Вказане, також, передбачено ст. 192 ЦК України, відповідно якої, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно з ст. 524 ЦК України, зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних Документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Грошове зобов'язання, як кредитора, так і позичальника у кредитному договорі № 490026842 від 21 лютого 2007 року не виражене у грошовій одиниці України - гривні, отже, у такому договорі не може бути визначений грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. З Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" - гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України. Відповідно до п. 1 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 „ Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства - валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Відносини сторін по кредитному договору відповідно до норм ч.ч. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, є валютною операцією у розумінні п. 2 ст. і Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". У відповідності з підпунктами "а", "в" та "є" пункту 6.1. та пункту 6.2. Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках: • - сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; • - сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; • - оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно з підпунктом 6.3. пункту 6 зазначених Правил - фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Відповідно до підпункту 7.1. пункту 7 означених Правил НБУ - використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти - суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. Згідно з п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Відповідно до п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі «нантських угод з іншими юридичними особами - резидентами. Підпунктами "в", "г" пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення Резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно п. 5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. З наведеного вбачається, що використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. На час розгляду справи у суді, сторонами не було надано доказів, які-б підтверджували отримання ними відповідних індивідуальних ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту в іноземній валюті (у доларах СІПА), а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні; статтю 3 Закону України № 2346-ІІІ „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України; статті 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", які встановлюють вичерпний перелік випадків використання фізичним та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу у розрахунках на території України, та статтю З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Судом встановлено, що у сторін відсутня індивідуальна ліцензія на право проведення валютних операцій за кредитним договором № 490026842 від 21 лютого 2007 року, передбачених п.п. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в іноземній валюті, внаслідок чого, з урахуванням приписів ст.524 Цивільного кодексу України, неправомірним є вираження грошових зобов'язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України. Окрім наведеного, як зазначалось вище, кошти по кредитному договору не надавались позивачу в доларах США, а перераховувались відповідачем в національній валюті України - гривні на розрахункові рахунки ТзОВ „Сервісний центр „Діамант та СК „ІНПРО". Суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень позивача про те, що подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. З ЦК України -принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача - споживача кредитних послуг. Несправедливими є умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у Доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача — позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини З статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Відповідачем доларів США, як предмету кредитування, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів", за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним. Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Згідно з ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Згідно з ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. З наведеного вище вбачається, що кредитний договір в іноземній валюті (доларах США) укладений відповідачем без отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, відповідно до ст.227 ЦК України - є підставою для визнання вказаного договору недійсним. Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Згідно з ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього право чину. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Як вбачається з матеріалів справи, позивач, за кредитним договором, отримав від відповідача 45 439 доларів 05 центів США, що в еквіваленті на момент надання коштів за і офіційним курсом НБУ склало 229 467 грн. 20 коп. Згідно з представленими позивачем документами, ним було сплачено на погашення кредиту та процентів за користування кредитом 20 836 доларів США, що в еквівалентні на момент сплати становить 110 791 грн. 72 коп. Таким чином, позивач повинен повернути відповідачу різницю між отриманою та сплаченою сумою коштів, що становить 118 675 грн. 48 коп.. За вказаних обставин, згідно з ст. 216 ЦК України, підлягає до задоволення позовна вимога про визнання за позивачем боргу перед відповідачем в сумі 118 675 грн. 48 коп. Виходячи зі змісту ст. 216 ЦК України та положень цивільного законодавства України, необгрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення є вимога позивача про прийняття відповідачем боргу з розстрочкою платежів на 84 місяці. Відповідно до ст. 548 ЦК України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Враховуючи, що договір застави рухомого майна № 490026842-з від 21 лютого 2007 року укладений між Публічним акціонерним товариством „Альфа-Банк" та ОСОБА_1 у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 490026842 від 21 лютого 2007 року, який визнається недійсним, згідно з ч. 2 ст. 548 ЦК України, договір застави підлягає визнанню недійсним. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ „Альфа-Банк" про визнання недійсними кредитного договору № 490026842 від 21 лютого 2007 року, укладеного між позивачем та відповідачем та договору застави рухомого майна № 490026842-з від 21 лютого 2007 року, укладеного у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, підлягають до задоволення в повному обсязі, у зв'язку з чим у відповідності із ст. 216 ЦК України, кожна із сторін за кредитним договором зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору. В задоволенні решти вимог слід відмовити за відсутності правових підстав . Керуючись ст.ст.209, 212-215 ЦПК України, на підставі ст.203,215,236,524,548 ЦК України, Закону України "Про банки та банківську діяльність, Закону України "Про Заставу " , Закону України " Про ліцензування певних видів господарської діяльності " , суд , - ВИРІШИВ: Позов задоволити частково. Визнати недійсним кредитний договір № 490026842 від 21 лютого 2007 року про надання кредиту в іноземній валюті укладений між ПАТ „Альфа-Банк" та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір застави рухомого майна № 490026842-з від 21 лютого 2007 року укладений між ПАТ „Альфа-Банк" та ОСОБА_1. Визнати борг ОСОБА_1 перед ПАТ „Альфа-Банк" в сумі 118 675 грн. 80 коп. В решті позовних вимог відмовити. Судові витрати покласти на відповідача та стягнути з ПАТ "Альфа Банк" 1700 грн. судового збору та 250 грн. за ІТЗ процесу. Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Львівської області. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через Сихівський районний суд м. Львова. ГОЛОВУЮЧА : Рішення є оригіналом і зберігається у справі № 2-753 \ 2010. Обратите внимание решений два

Уточню, отпишусь.

Требования могут быть разные, смотря какой вред причинила вам передача информации, моральный вред, понесли ли убытки, расторжение договора с выплатой компенсации за незаконное разглашение информации о вашей деятельности. Четко как по закону и на какие статье сейчас сослаться не скажу, так как устал немного, но надо понимать конкретно есть ли у вас факт доказательства передачи этой информации кроме как "поверить на слово".

Счастье из какого вы города\области?

Завтра распишу.

У каждого свои методы и такие действия не исключения. Прийдет собственник поменяет замки и первый же выйдет в суд с требованием об истребование собственности из незаконного владения. Покажет липовые требования, скажет что долг по оплате.Конечно такие действия вроде как противозаконны, но я думаю в нашей стране пора уже перестать удивляться даже гуманоидам зеленых, если встретите таких А пока суд будет идти, черт его знает что там с имуществом что внутри случиться может. Но вообще это я написал так для личной страховки - как один из видов..всякое может быть, раз уж стороны вышли на тропинку таких действий.

Раз они такие умные, общайтесь только письменно.Ответьте им на ихнее досудебное требование следующим текстом: Получил ваше требовани тра ля ля. Ознакомился. По сути заявленых требований хочу сообщить вам следующее, что расчет приведен (не в полной мере, или способ расчета не приведен вообще), с завлеными требованиями согласиться не могу (вы им расчет не должны показывать, это уже после в суде если будут прения и судья не захочет от них четкого расчета, как вариант можно предоставить свой и тыкать носом судью). Для ответа по сути заявленых требования, прошу предоставить надлежащим образом оформленый расчет ваших требований. Вот в таком стиле красиво напишите в свободной форме и отправьте через почту. Еще конечно надо видеть сам их расчет и договор, в котором указано как банк выставляет это требование и что в нем обязательно должно быть. В договоре моего клиента с Укрсиббанком, было обязательное требование в претензии указывать четкий расчет с прилагаемыми к нему ДОКАЗАТЕЛЬСТВАМИ (выпиской со счета, когда сколько оплачено, первичными документами подтверждая требование) вот.

Есть ли в договоре аренде право переуступки долга? Тот же акт приёма передачи документов должен быть у них двухсторонний, иначе каким образом произашла сама переуступка, и на основание чего они у вас требуют, если вы не в курсе и знать не знаете кто они такие. Уведомьте их письменно о вашем споре в суде и также предупредите, что в случае давление или незаконного требование о выплате им денег, вы будете вынуждены обратиться с заявлением в милицию и прокуратуру для возбуждения уголовного дела. Советую сделать опись всего имущества которое есть у вас в офисе, дабы в один прекрасный день вы не пришли и не обнаружили пропажи вещей, либо смены замков и т.д.

Очень важно как у вас прописано в Договоре. Пока что нет надлежашей оценки ст.559 Цивільного кодексу. Или может я не встречал в решениях. Но позиция есть интересная. Даной статьей указано ч.4 Порука припиняється, після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. - раз У разі якшо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. - два Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. - три. И вот тут самое сложное Кто как понимает и доказывает эту статью. У меня есть свое убеждение глубокое и надеюсь правильное. Оно уже находило отображение на этом форуме в других темах по аналогичным вопросам. Поищите там как раз красиво все писали и объясняли. Если не найдете я вечером помогу дам ссылку.

Я думаю всё он прекрасно понимает, просто одни говорят как они это видят и понимают, одни как это изложено в мировой практике и установлено обычаями, а третьи как выгодно ихней сторонеЕсть выражение "Цена вопроса и ничего личного" Просто в данной ситуации, очень тонкая грань морали и человеческого отношения, и многие вменяемые люди, понимают где есть СТОП, ГРАНЬ и сперва видят проблему,а уж после наживу и навар. Обычно наоборот видят навар, а после только проблему. И как мы видим многим не жалко, что голодают семьи или негде жить. Я в силу своей пока что еще молодости кредитами вообще не обременен, и также помогаю и интересуюсь проблемами других. Пару дел ведём сейчас по кредитам в ин.валюте, есть очень интересное дело с юр.лицом. Ипотека и поручительство там еще более устойчивые позиции и надеюсь у судей вообще не будет сомнений. Но всеравно мое мнение, что в сложившейся ситуации с кредитами виноваты всегда обе стороны. А вот уже какая степень вины и то что банки просто съехали с катушек с ихним подъемом на курсах и махинациях это конечно вопрос отдельный. На сайте этой газеты нет публикаций номера, поэтому как есть

Сильно От вас судьи не бегают случаем?)

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9505192 эти решения Приват сломал уже Надеюсь сторона пойдет в ВСУ и граммотно составит жалобу.

1ый вопрос - Не знаю, если найду обязательно дам ссылку сегодня В том то и дело, что так называемые "эксперты" или просто юристы которые дали свои комментарии в газету, говорят только свою узкую точку зрения, они не толкуют норму закона. 2ый вопрос - Исключительно Конституционный суд, имеет право трактовать и его решения носят обязательный характер и имеют юридическую силу. Даже рекомендации ВСУ носят по сути не обязательный а рекомендательный характер.

Ваш сайт в личное можно получить или тут опубликовать, если Антирейд не против..Советую вам все же, имена, контакты клиентов убрать...

1 файл, потом те по порядку.

Не знал где правильнее создать или куда добавить, поэтому решил в этой ветке. Для общего развития. p/s Мнение эксперта Евгений Щеглова ЮК "Правовой Альянс" ни в какие рамки дозволеного не лезет. Популистические угрозы (мысли) не более.

Сейчас гляну, даже если это так, мне слабо представляется как это выглядет в деле. Разве что если выселяемый как амёба не будет предпринимать никаких действий вообще

Как по мне так пункт такого договора является никчемным в силу ч.2 ст. 215 ЦКУ Согласно ч.1 ст. 590 ЦКУ вы верно подметили отсылку на договор, но... Во-первых сразу смотрим на ч.2 ст.590 ЦКУ где указано "коли зобовязання не буде виконано у встановлений строк (термін). В даном случае у вас действующий спор в суде и нельзя говорить что у вас есть задолженность до вынесения решения по сути последней инстанцией. Так как если они игнорируют оспаривание, то по сути теряется смысл судебных тяжб. Также мне не совсем понятно сообщение банка. В компетенцию банка никаким образом не входят полномочия "выселять" и вообще самим забирать права собственности (даже оспариваемой), на это есть исполнительная служба. Так вот в случае вашего бездействия или отказа, максимум как по мне они могут обратиться в суд и требовать решение о выселение. Но и тут вы можете показать, что у вас есть в суде дела. Можете написать жалобу в Прокуратуру, всвязи с неправомерными и необосноваными угрозами банка.