Постановление БП-ВС о административной юрисдикции спора и незаконности решения сельсовета о ликвидации фермерского хозяйства и переводе земель в запас

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 217/1106/12

Провадження N 11-242апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В.С.,

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Бондар О.А.,

представника позивача - ОСОБА_3,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Обідненської сільської ради Немирівського району Вінницької області (далі - Сільрада), треті особи: ОСОБА_5, Немирівська районна державна адміністрація Вінницької області (далі - РДА), ОСОБА_6, про визнання протиправним і скасування рішення

за касаційною скаргою ОСОБА_7 на постанову Немирівського районного суду Вінницької області від 6 серпня 2014 року (суддя Безрученко А.М.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року (у складі колегії суддів Боровицького О.А., Граб Л.С., Сапальової Т.В.),

УСТАНОВИЛА:

У травні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення Сільради від 13 грудня 2003 року (далі - Рішення) щодо припинення діяльності Фермерського господарства (далі - ФГ) "Джерело" площею 29,4 га та переведення зазначеної земельної ділянки у землі запасу сільської ради.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_4 зазначила, що Сільрада не мала повноважень на припинення діяльності фермерського господарства і позбавлення власника такого господарства, чи як у цьому випадку - його спадкоємців, прав на земельну ділянку, надану йому в довічне успадковуване володіння на підставі державного акта, виданого Немирівською районною радою народних депутатів у червні 1992 року. Не мав відповідач і повноважень на переведення земельних ділянок за межами населеного пункту у землі запасу сільської ради, адже таке вилучення могло бути здійснено виключно районною державною адміністрацією.

У ході розгляду справи встановлено такі фактичні обставини.

На підставі рішення 8 сесії 21 скликання Немирівської районної ради народних депутатів від 12 червня 1992 року "Про надання земельних ділянок для ведення селянських/ фермерських господарств" ОСОБА_8 видано державні акти на право довічного успадкованого володіння землею, зокрема 29,40 га на території Сільради.

21 січня 1997 року зареєстроване ФГ "Джерело" (ідентифікаційний код 23056121) за адресою: с. Обідне Немирівського району Вінницької області, керівником якого є ОСОБА_8

Відповідно до пункту 12.2 Статуту Ф.Г. "Джерело" діяльність господарства припиняється у випадках, визначених Законом України "Про селянське (фермерське) господарство". Цим пунктом передбачено, що рішення про припинення діяльності фермерського господарства приймається районною радою народних депутатів.

У травні 2001 року ОСОБА_8 (батько позивача та третьої особи ОСОБА_5.) помер. Протягом шести місяців з дня його смерті спадщину від імені ОСОБА_5 (малолітнього на час смерті) прийняла його мати ОСОБА_10, ОСОБА_4, з урахуванням рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 8 грудня 2008 року про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, прийняла спадщину 23 січня 2009 року.

13 грудня 2003 року Сільрада на 9 позачерговій сесії 24 скликання прийняла рішення, яким вирішила припинити діяльність ФГ "Джерело" площею 24,9 га і перевести цю земельну ділянку у землі запасу сільської ради.

29 серпня 2005 року розпорядженням РДА за N 246 затверджено проект землеустрою щодо відведення згаданої земельної ділянки ОСОБА_7 в оренду для створення фермерського господарства на території Сільради та надано ОСОБА_7 в оренду терміном на 40 років 27,235 га землі за рахунок земель запасу, в тому числі ріллі - 21,3151 га, чагарників - 4,7548 га та пасовищ - 1,1655 га на території Сільради.

27 лютого 2006 року між РДА та ОСОБА_7 укладено відповідний договір оренди.

З матеріалів справи та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що рішення 8 сесії 21 скликання Немирівської районної ради народних депутатів від 12 червня 1992 року про надання ОСОБА_8 земельних ділянок для ведення селянських/фермерських господарств було предметом перевірки в адміністративній справі N 2а/217/10/12 за позовом ОСОБА_7 (поданий у листопаді 2011 року). Так, постановою Вищого адміністративного суду України від 19 березня 2014 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про скасування названого рішення. Суд указав на правомірність прийняття цього рішення та наявність у ОСОБА_8 до дня його смерті (ІНФОРМАЦІЯ_1 року) законних підстав для володіння ФГ "Джерело" та спірною земельною ділянкою.

Предметом судового розгляду була й правомірність вищезгаданого розпорядження РДА про затвердження проекту землеустрою щодо відведення згаданої земельної ділянки ОСОБА_7 в оренду - справа N 802/45/15-а за позовом ОСОБА_4 (поданий у січні 2015 року). Проте ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року провадження у справі було закрито у зв'язку з непоширенням на неї юрисдикції адміністративних судів.

Крім того, в провадженні Немирівського районного суду Вінницької області знаходиться справа N 2-11/11 за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до РДА, ОСОБА_7 про визнання договору оренди землі недійсним, визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування.

У справі, що розглядається, Немирівський районний суд Вінницької області постановою від 6 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року, позов задовольнив: рішення Сільради від 13 грудня 2003 року в частині припинення діяльності ФГ "Джерело" площею 29,4 га та переведення цієї земельної ділянки у землі запасу сільської ради скасував.

Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що Сільрада, приймаючи Рішення, вийшла за межі наданих їй повноважень.

30 грудня 2014 року ОСОБА_7 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрити провадження у справі.

Скарга мотивована, зокрема, тим, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки земельні спори громадян з органами державної влади та місцевого самоврядування з питань надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у випадках, передбачених законодавством, а також спори з майнових питань, пов'язаних із земельними відносинами, за участю громадян, що є членами фермерського господарства, їхніх спадкоємців тощо розглядаються за правилами цивільного судочинства.

У судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на публічно-правовий характер цього спору, законність та обґрунтованість рішень судів першої й апеляційної інстанцій.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце його проведення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС; у редакції, чинній на час здійснення касаційного перегляду) наведені в касаційній скарзі аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Стаття 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Зі змісту позовних вимог та мотивів, з яких виходили суди, задовольняючи ці вимоги, вбачається, що предметом перевірки у цій справі є відповідність рішення органу місцевого самоврядування законодавчо визначеному обсягу його компетенції при здійсненні владних управлінських функцій. При цьому майнові питання, пов'язані з набуттям чи припиненням речових прав у правовідносинах за участю позивачів, Сільради та третьої особи є предметом розгляду в іншій вищезгаданій справі (N 2-11/11).

Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору норм матеріального й процесуального права, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 25 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного Рішення; далі - Закон N 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Частиною першою статті 36 Закону України від 19 червня 2003 року N 973-IV "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного Рішення; далі - Закон N 973-IV), яка визначала порядок припинення діяльності фермерського господарства, було передбачено, що рішення про припинення діяльності фермерського господарства приймається: а) власником у разі реорганізації або ліквідації фермерського господарства - відповідно до закону та статуту фермерського господарства; б) у разі якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства у порядку, встановленому законом; в) у разі банкрутства фермерського господарства - відповідно до закону.

За правилами частини першої статті 34 Закону УРСР від 27 березня 1991 року N 887-XII "Про підприємства в Україні" (чинного на час прийняття оскаржуваного Рішення) ліквідація підприємства проводилась за рішенням власника та за участю органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду.

Органами, уповноваженими брати участь у створенні фермерського господарства, згідно зі статтями 6, 7, 8 Закону 973-IV визначались районна рада та районна державна адміністрація.

При цьому Законом N 280/97-ВР, зокрема і його статтями 25 та 26, які визначали загальну та виключну компетенцію сільських рад, не передбачено повноважень цих рад щодо створення та припинення діяльності фермерського господарства.

Як установили суди, рішення власником чи Немирівською районною радою народних депутатів про ліквідацію ФГ "Джерело" не ухвалювались і це господарство з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України не виключене, отже Сільрада, приймаючи Рішення в частині припинення діяльності цього господарства, вийшла за межі наданих їй повноважень.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими також і висновки судів першої та апеляційної інстанцій про незаконність Рішення і в частині переведення земельної ділянки, наданої ОСОБА_8 у довічне успадковуване володіння, з посиланням відповідача на підпункт 8 пункту "б" частинипершої статті 33 Закону N 280/97-ВР, оскільки відповідно до цієї норми до делегованих повноважень сільських рад у сфері регулювання земельних відносин належить лише підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Таким чином, зазначена норма не наділяє сільські ради правом на переведення земельних ділянок за межами населеного пункту у землі запасу сільської ради.

При цьому за приписами частини п'ятої статті 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) земельні ділянки державної власності за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання вилучаються на їх території саме районними державними адміністраціями.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про ухвалення Сільрадою оскаржуваного Рішення поза межами наданих їй законодавством повноважень, рішення цих судів є законними й обґрунтованими та не підлягають скасуванню з огляду на правильне застосування норм матеріального й процесуального права, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Отже, відповідно до частини першої статті 350 КАС касаційну скаргу ОСОБА_7 слід залишити без задоволення, а постанову Немирівського районного суду Вінницької області від 6 серпня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.

2. Постанову Немирівського районного суду Вінницької області від 6 серпня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 15 червня 2018 року.

Головуючий В.С. Князєв Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко

[ANTIRAID]

Видимо опять в связи с тем, что докладчиком была не Сапрыкина, данный спор отнесен к административной юрисдикции хотя и касается он фактически права собственности. Видимо в процессуальные кодексы нужно водить норму, которая бы определяла юрисдикцию в зависимости от докладчика в Большой палате, других вариантов остановить неразбериху с юрисдикцией пока не вижу.

Само дело находилось в кассационной инстанции почти 4 года (!!!). Большая палата согласилась с решениями административных судов низших инстанций, что споры касающиеся отмены решения о ликвидации фермерского хозяйства и перевода земельного участка в земли запаса в связи со смертью учредителя такого хозяйства и фактически лишение права собственности на такой земельный участок наследников, относятся к административной юрисдикции.

По сути же спора, как и суды низших инстанций, Большая палата посчитала, что в данном случае сельсовет вышел за пределы своих полномочий, не только при ликвидации, но и в связи с тем, что земельные участки государственной собственности за пределами населенных пунктов для сельскохозяйственного использования изымаются на их территории именно районными государственными администрациями.