Постановление ВС-КГС о взыскании с горсовета 3% годовых и индекса инфляции за несвоевременное исполнение решения суда

[ANTIRAID]

Державний герб України

Постанова
Іменем України

08 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 310/4811/16-ц
провадження № 61-21022св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - Бердянська міська рада Запорізької області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 жовтня 2016 року у складі судді: Троценко Т. А. та рішення апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Бердянської міської ради Запорізької області, про стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми боргу та інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 13 червня 2007 року з Бердянської міської ради Запорізької області стягнуто на її користь 69 639,00 грн безпідставно отриманих коштів, 696,00 грн державного мита та 101,29 грн витрат на ІТЗ судового процесу.

24 червня 2007 року на підставі вказаного рішення господарського суду був виданий наказ, проте грошові кошти були їй повернуті лише 02 червня 2016 року, тобто через дев'ять років.

ОСОБА_2 вважала, що відповідач повинен сплатити їй 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань в розмірі 18 913,78 грн та інфляційні втрати в розмірі 162 942,87 грн.

Враховуючи викладене просила суд стягнути з Бердянської міської ради Запорізької області на її користь 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань в розмірі 18 913,78 грн та інфляційні втрати в розмірі 162 942,87 грн; судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 жовтня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що положення статті 625 ЦК України до грошового зобов'язання, яке виникло у зв'язку зі стягненням грошової суми за рішенням суду не застосовуються.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 жовтня 2016 року змінено в частині правового обґрунтування підстав для відмови у позові.

Рішення мотивоване тим, що вина за прострочення грошового зобов'язання у Бердянської міської ради Запорізької області відсутня, що підтверджується постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року, яка набрала законної сили, та якою визнано противоправною бездіяльність Бердянського управління Державної казначейської служби України Запорізької області щодо невиконання наказу господарського суду та зобов'язано виконати цей наказ.

У січні 2017 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 жовтня 2016 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення і ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що зобов'язання, яке виникло між сторонами, є грошовим, оскільки полягає у стягненні грошових коштів. Також ОСОБА_2 вважає помилковим висновок апеляційного суду про відсутність вини відповідача у невиконанні рішення суду, оскільки саме Бердянська міська рада Запорізької області не виконувала рішення суду протягом 9 років.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року справа призначена до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що рішенням господарського суду Запорізької області від 13 червня 2007 року за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 з Бердянської міської ради стягнуто 69 639,34 грн безпідставно отриманих коштів, 696 грн державного мита та 101,29 грн витрат на ІТЗ судового процесу.

24 червня 2007 року видано наказ на виконання рішення господарського суду Запорізької області від 13 червня 2007 року.

Суди встановили, що 02 червня 2016 року ОСОБА_2 отримала на власний рахунок 69 776,92 грн, які надійшло в порядку виконання рішення господарського суду Запорізької області від 13 червня 2007 року.

На підставі статті 625 ЦК України, у зв'язку з простроченням виконання рішення суду, яке не виконувалося протягом 9 років, ОСОБА_2 просила стягнути з Бердянської міської ради 18 913,78 грн за 3267 днів прострочки виконання рішення, інфляційні витрати - 162 942,87 грн, а всього 181 856,66 грн.

При зміні в частині правового обґрунтування рішення суду першої інстанції апеляційний суд вважав, що зобов'язання, що виникло між сторонами зводиться до сплати грошей, тому, є грошовим зобов'язанням.

Колегія суддів погоджується із цим висновком апеляційного суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок, що «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань».

Разом із тим, оскільки вина за прострочення грошового зобов'язання у Бердянської міської ради Запорізької області відсутня, що підтверджується постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року, апеляційний суд зробив висновок, що позовні вимоги саме до цієї особи не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Європейський суд з прав людини допускає, що асигнування на виплату державних боргів може спричинити певні затримки у виконанні рішень з бюджету Уряду. Тим не менше, Суд вирішив, що не передбачивши таких асигнувань протягом трьох років підряд, держава-відповідач не виконала своїх зобов'язань за статтею 6 параграфа 1 Конвенції (VOYTENKO v. UKRAINE, № 18966/02, § 42, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року). Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань справі (KECHKO v. UKRAINE, № 63134/00, § 26, ЄСПЛ, від 08 листопада 2005 року). Затримка у виконанні судового рішення може за певних обставин бути виправдана, але не за рахунок звуження суті права, яке захищається статтею 6 Конвенції (BAKALOV v. UKRAINE, № 14201/02, § 33, ЄСПЛ, від 30 листопада 2004 року).

Боржником, відповідно до рішення господарського суду Запорізької області від 13 червня 2007 року, є Бердянська міська рада Запорізької області, яка протягом 9 років не виконувала це рішення суду. Колегія суддів вважає, що встановлена постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року противоправна бездіяльність Бердянського управління Державної казначейської служби України Запорізької області щодо невиконання наказу господарського суду Запорізької області від 24 червня 2007 року, не може виправдовувати бездіяльність боржника і виключати необхідності захисту таких коштів від знецінення.

Аналогічний висновок зроблено і Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 22 травня 2018 року у справі № 915/533/15.

У пункті 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 915/533/15 вказується, що «та обставина, що грошові кошти за договором повинні надійти до обласного бюджету, не виключає необхідності захисту таких коштів від знецінення та обов'язку відповідача як боржника у спірних правовідносинах компенсувати наслідки інфляційних процесів, які відбулися за час його прострочення».

Згідно з частинами першою та другою статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду апеляційної інстанції) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Проте апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не перевірив періоду прострочення виконання грошового зобов'язання та правильності нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат від простроченої суми боргу.

Тому доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржене рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2016 року скасувати.

Справу № 310/4811/16-ц передати на новий розгляд до апеляційного суду.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2016 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. І. Крат
В. П. Курило

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75793926

[ANTIRAID]

Верховный суд указал, что должником, согласно решению хозяйственного суда, является горсовет, который в течение 9 лет не выполнял это решение суда. Коллегия судей считает, установленным постановлением Днепропетровского апелляционного административного суда от 18 февраля 2015 противоправное бездействие Бердянского управления Государственной казначейской службы Украины Запорожской области относительно невыполнения приказа хозяйственного суда Запорожской области от 24 июня 2007 года, не может оправдывать бездействие должника и исключать необходимости защиты таких средств от обесценивания.

Аналогичный вывод сделан и Большой Палатой Верховного Суда в постановлении от 22 мая 2018 по делу № 915/533/15. В пункте 33 постановления Большой Палаты Верховного Суда от 22 мая 2018 по делу № 915/533/15 указывается, что «то обстоятельство, что денежные средства по договору должны поступить в областной бюджет, не исключает необходимости защиты таких средств от обесценивания и обязанности" и обязанности ответчика как должника в спорных правоотношениях компенсировать последствия инфляционных процессов, которые произошли за время его просрочки ».