Постановление БП-ВС о порядке взыскания не уплаченного земельного налога, который не может быть взыскан как ущерб

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року

м. Київ

Справа N 925/230/17

Провадження N 12-188гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Кібенко О.Р.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Флєр"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року, ухвалене суддею Скибою Г.М.,

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року, ухвалена колегією суддів у складі Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікової І.А.,

у справі Господарського суду Черкаської області

за позовом Смілянської міської ради (далі - Рада)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Флєр" (далі - ТОВ "Флєр")

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача-Головного управління Державної фіскальної служби України у Черкаській області (далі - ДФС, ГУ ДФС у Черкаській області відповідно),

про стягнення збитків

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст та підстави позовних вимог

1. У лютому 2017 року Рада звернулася до господарського суду Черкаської області з позовом до ТОВ "Флєр" (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, поданої до суду 20 квітня 2017 року) про:

- стягнення збитків, завданих унаслідок використання земельної ділянки без сплати земельного податку, в сумі 199 570,32 грн за період з 01 березня 2014 року по 01 листопада 2016 року;

- повернення позивачеві частини сплаченого судового збору у сумі 2 939,43 грн (сплачених, щодо раніше заявлених у позові сум - до зменшення позовних вимог).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

2. ТОВ "Флєр" є суб'єктом господарювання та постійним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 7110500000:06:001:0029, площею 4,1974 га, що розташована в м. Сміла Черкаської області на вул. Енергетичній, 1 (далі - земельна ділянка), на підставі державного акта на право постійного користування землею від 22 грудня 2001 року, зареєстрованого за N 69 серії І-ЧР N 000354.

3. Зазначене вище також підтверджується довідкою Управління Держгеокадастру у Смілянському районі від 19 липня 2016 року N 31-28-05-2794/15-16.

4. З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11 жовтня 2016 року вбачається, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Дата державної реєстрації земельної ділянки - 22 грудня 2001 року.

5. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 січня 2017 року за адресою: м. Сміла Черкаської області, вул. Енергетична, 1 розташований комплекс нежитлових будівель, що належить на праві власності ТОВ "Флєр".

6. Відповідно до інформації Смілянської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області ТОВ "Флєр" за 2011 - 2016 роки плати за землю не вносило. При цьому, як установив суд першої інстанції, відповідач не зареєстрований у Смілянській ДПІ як платник податку на землю за використання зазначеної земельної ділянки.

7. З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Ради від 21 січня 2016 року N 21 утворено комісію з визначення розміру збитків по платі за землю. Цією комісією складено акт від 08 грудня 2016 року, яким визначено розмір збитків по платі за землю за вказану земельну ділянку, яка знаходиться у постійному користуванні ТОВ "Флєр".

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

8. Суди розглядали справу неодноразово. Постановою Вищого господарського суду України від 27 вересня 2017 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

9. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року, позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Флєр" на користь Ради 199 570,29 грн збитків, в іншій частині позову (про повернення позивачеві частини сплаченого судового збору в сумі 2 939,43 грн. - відмовлено.

10. Судові рішення мотивовані порушенням відповідачем обов'язку щодо сплати обов'язкових платежів за земельну ділянку комунальної власності та неотриманням у зв'язку із цим доходу місцевим бюджетом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. У березні 2018 року ТОВ "Флєр" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Рух касаційної скарги

12. Ухвалою від 05 травня 2018 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження.

13. 26 червня 2018 року справу разом з касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно із частиною шостою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки скаржник оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

14. Відповідно до статей 8 та 301 ГПК України ця справа розглянута Великою Палатою Верховного Суду без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15. У касаційній скарзі ТОВ "Флєр" указало на те, що суд першої інстанції, присудивши до стягнення заявлену позивачем суму збитків, фактично стягнув з відповідача земельний податок. При цьому порядок адміністрування та справляння такого податку встановлений Податковим кодексом України (далі - ПК України), а отже, зазначений спір перебуває у сфері публічно-правових відносин, тобто виходить за межі юрисдикції господарських судів.

16. Згідно з касаційною скаргою ТОВ "ФЛЄР" суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних відносин норми матеріального права, зокрема статті 1166 та 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тоді як такі відносини за своєю правовою природою є не цивільно-правовими, а податковими. Згідно із частиною другою статті 1 ЦК України цивільне законодавство не застосовується до податкових відносин.

Доводи інших учасників справи

17. У відзиві на касаційну скаргу Рада заперечує зазначені вище висновки відповідача щодо правової природи спірних відносин. Позивач стверджує, що виходячи з принципу рівності права власності на землю, закріпленого в пункті "б" статті 5 та пункті "б" статті 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), територіальна громада міста Сміли в особі Ради в цих правовідносинах діє як суб'єкт права власності на землю, а не як контролюючий орган. А відносини, які склалися між сторонами, є цивільно-правовими і не підпадають під визначення підпункту 1.1 статті 1 ПК України, тобто не є податковими.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

18. Розглядаючи питання щодо порушення судами попередніх інстанцій правил суб'єктної та предметної юрисдикцій, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

19. За змістом абзацу п'ятого пункту 1 статті 12 ГПК України в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, господарським судам не підвідомчі справи у спорах, які виникають з публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів.

20. Визначальною ознакою, за якою спір може бути віднесений до юрисдикції адміністративних чи господарських судів є суть (зміст, характер) спору.

21. Так, заявляючи вимоги про стягнення збитків, позивач виходив з того, що спір між ним та відповідачем є приватноправовим та відноситься до юрисдикції господарських судів. Із цих же міркувань виходили суди попередніх інстанцій, коли розглянули спір у межах господарської юрисдикції.

22. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

23. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду заперечує доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій правил юрисдикції та вважає, що суди, вирішуючи спір в порядку господарського судочинства, не порушили норм процесуального права та відповідно дотримались правил предметної і суб'єктної юрисдикції. Так, предметом позову є стягнення збитків, що належить до сфери приватноправових відносин. За суб'єктним складом спір також є приватноправовим, оскільки сторонами спору є суб'єкт господарювання та орган місцевого самоврядування, який діє як представник власника у приватноправових земельних відносинах, а не як суб'єкт владних повноважень.

24. Водночас Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно встановили дійсну правову природу грошових сум, заявлених позивачем до стягнення, та застосували до спірних відносин норми матеріального права (про стягнення збитків), які не підлягали застосуванню, що призвело до прийняття незаконних рішень, з огляду на таке.

25. Як установили суди попередніх інстанцій, відповідач є постійним землекористувачем земельної ділянки на підставі державного акта на право постійного користування землею.

26. Згідно з підпунктом 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, землекористувачі є платниками земельного податку. Земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу).

27. Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України). Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (підпункт 286.1 статті 286 ПК України).

28. За вимогами пункту 287.1 статті 287 ПК України землекористувачі сплачують плату за землю (в т. ч. земельний податок) з дня виникнення права користування земельною ділянкою.

29. Згідно зі статтями 125 та 126 ЗК України в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, право постійного користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації такого права в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

30. Виходячи з наведеного, а також ураховуючи те, що право постійно користування земельною ділянкою вже зареєстровано за відповідачем, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що з часу державної реєстрації такого права у відповідача виник обов'язок сплачувати земельний податок. Водночас, як виходить із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, із часу оформлення відповідачем права постійного користування земельною ділянкою та до часу звернення позивача до суду ТОВ "Флєр" земельний податок не сплачував.

31. Рада, встановивши факт несплати відповідачем земельного податку та звертаючись до суду з відповідним позовом, виходила з того, що вона має право вимагати з відповідача неотриманий нею як уповноваженою власником земельної ділянки особою дохід у вигляді земельного податку як збитки.

32. Водночас законодавство прямо передбачає суб'єктів владних повноважень, які мають виключне право звертатися до суду про стягнення податків (в т. ч. земельного податку), натомість Рада не є таким суб'єктом.

33. Як уже зазначено вище, відповідач як особа, що має зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою, з моменту реєстрації такого права має обов'язок сплачувати плату за землю у вигляді земельного податку. Згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

34. Тобто земельний податок є формою плати за землю та входить до складу податку на майно. Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України податок на майно відноситься до місцевих податків. Отже, зобов'язання відповідача сплачувати земельний податок є податковим зобов'язанням.

35. Згідно з пунктом 41.2 статті 41 ПК України органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень.

36. Відповідно до пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, його територіальні органи.

37. Згідно із законодавством таким органом доходів і зборів є ДФС та її територіальні органи (пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року N 236.

38. Відповідно до статті 191 ПК України контролюючі органи здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків, звертаються до суду у випадках, передбачених законом. Контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань (підпункт 20.1.36 пункту 20.1 статті 20 ПК України).

39. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що збитки та земельний податок є різними за правовою природою зобов'язаннями. Обов'язок особи відшкодувати збитки виникає з деліктних правовідносин та є фактично заходом відповідальності за вчинене особою правопорушення. Натомість земельний податок - це плата за землю у складі податку на майно, обов'язок сплатити який виникає не внаслідок вчиненого особою правопорушення, а поза межами деліктних правовідносин - у межах існуючих податкових зобов'язань, які прямо передбачені законом та виникають унаслідок виникнення в особи права постійного користування земельною ділянкою.

40. У користувача земельної ділянки обов'язок сплатити земельний податок та відповідно податкові правовідносини виникають лише після реєстрації за такою особою права користування земельною ділянкою. І в такому разі належним способом захисту є стягнення земельного податку, а не збитків, як у цій справі. Близький за змістом висновок сформульовано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі N 922/3702/16.

41. З урахування наведеного, виходячи з установленого судами попередніх інстанцій факту державної реєстрації відповідачем права постійного користування земельною ділянкою, належним способом захисту є стягнення земельного податку, а не збитків, а належним позивачем має бути орган доходів і зборів, а не міська рада як уповноважена власником землі особа.

42. Водночас Рада не довела і не могла довести порушення своїх прав у вигляді спричинення збитків, оскільки у відповідача протягом спірного періоду існував лише обов'язок сплатити земельний податок. Зазначене є підставою для відмови в позові. При цьому вимоги про стягнення несплаченого ТОВ "Флєр" земельного податку може заявити виключно контролюючий орган - уповноважений орган доходів у порядку адміністративного судочинства.

43. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач міг би звернутися до суду з вимогою про повернення Раді несплачених відповідачем коштів за користування землею, але лише за період безпідставного користування відповідачем земельною ділянкою - до часу належного оформлення ним права користування. При цьому, позивач міг би звернутися про стягнення безпідставно збережених грошових коштів (у порядку статті 1212 ЦК України), а не збитків (у порядку глав 82 і 83 ЦК України), які є різними за своєю правовою природою грошовими зобов'язаннями.

44. Так, у спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України, а не відшкодування збитків. Тобто в такому разі суд виходить з того, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею. Отже, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 629/4628/16-ц.

45. У зазначеній вище постанові Верховний Суд обґрунтовує свій висновок тим, що право на відшкодування збитків виникає в особи в деліктних зобов'язаннях, де вина заподіювача збитків є обов'язковим елементом настання відповідальності. Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів чи майна є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

46. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір у цій справі:

по-перше, фактично є спором про стягнення земельного податку, порядок стягнення якого прямо регламентовано податковим законодавством, і позивач не має повноважень звертатися до суду з такими вимогами та є неналежним позивачем;

по-друге, Рада як уповноважена власником землі особа могла б звернутися до суду з вимогами про повернення відповідачем несплачених ним грошових коштів за користування земельною ділянкою, але лише за період, коли право користування землею не було оформлено, і лише про стягнення безпідставно збережених грошових коштів, а не збитків.

47. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що підстави для задоволення позову Ради відсутні, оскільки позивач не довів, що заявлена ним до стягнення сума є збитками.

48. Так, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, застосували до спірних правовідносин норми матеріального права про порядок відшкодування збитків, тоді як такі норми не підлягали застосуванню у цьому спорі. Таке порушення норм права призвело до ухвалення судами незаконних рішень у справі. Адже суди мали визначити дійсну правову природу грошового зобов'язання відповідача та встановити, що заявлена до стягнення позивачем сума не є та не може бути збитками і що позивач не має права на відшкодування таких збитків у суді, що є підставою для відмови в позові.

Щодо суті касаційної скарги

49. Згідно із частиною першою статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

50. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

51. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що під час вирішення цього спору суди першої та апеляційної інстанцій, застосувавши до спірних правовідносин норми закону про стягнення збитків, тоді як фактично спірним зобов'язанням є земельний податок, порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

52. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню частково - в частині задоволення позовних вимог Ради.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Флєр" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року у справі N 925/230/17 у частині задоволення позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Флєр" на користь Смілянської міської ради збитків у сумі 199 570,32 грн скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

3. В іншій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року у справі N 925/230/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя -доповідач О.Р. Кібенко

Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко

С.В. Бакуліна Л.І. Рогач

В.В. Британчук І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.М. Ситнік

О.С. Золотніков О.С. Ткачук

Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич

Яновська О.Г.

[ANTIRAID]

Большая Палата указала, что спор по этому делу: во-первых, фактически является спором о взыскании земельного налога, порядок взыскания которого прямо регламентирован налоговым законодательством, и истец не имеет полномочий обращаться в суд с такими требованиями и является ненадлежащим истцом; во-вторых, Совет как уполномоченное собственником земли лицо могло бы обратиться в суд с требованиями о возвращении ответчиком неуплаченных им денежных средств за пользование земельным участком, но только за период, когда право пользования землей не было оформлено, и только о взыскании безосновательно сохранившихся денежных средств, а не убытков.