Постанова ВП-ВС про відсутність підстав для визнання іпотеки недійсною у разі витребування майна з незаконного володіння

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

16 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 372/266/15-ц

Провадження № 14-396цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом першого заступника прокурора Київської області (далі також - прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київський лісгосп») до Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Обухівська РДА), ОСОБА_1 , Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - Старобезрадичівська сільрада), Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» (далі - ПАТ «Єврогазбанк»), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бєлломі Олена Віталіївна (далі - приватний нотаріус), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , Національний банк України, про визнання недійсними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договору іпотеки та витребування земельної ділянки

за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 квітня 2017 року, ухвалене суддею Болобаном В. Г., та рішення Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі Березовенка Р. В., Лівінського С. В., Волохова Л. А.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Короткий зміст позову та судових рішень (первинний розгляд справи)

1. 15 січня 2015 року прокурор звернувся в інтересах держави в особі КМУ, ДП «Київський лісгосп» з позовом до Обухівської РДА та ОСОБА_1 , в якому просив :

1.1. Визнати недійсним розпорядження Обухівської РДА від 29 грудня 2003 року № 746 «Про передачу земельних ділянок у власність» у частині передачі у власність земельних ділянок загальною площею 9,0030 га ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (далі - розпорядження).

1.2. Визнати недійсним підпункт 2 додатка до пунктів 1 - 3 рішення Старобезрадичівської сільради від 18 серпня 2006 року № 93 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок громадянам (згідно додатку) на території села Старі Безрадичі Старобезрадичівської сільської ради» (далі - рішення № 93).

1.3. Визнати недійсним державний акт серії ЯД № 658672 від 25 жовтня 2006 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 (далі - державний акт).

1.4. Витребувати на користь ДП «Київський лісгосп» з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 9,0030 га, розташовану в адміністративних межах Старобезрадичівської сільради, кадастровий номер 3223187700:12:028:0026 (далі - спірна земельна ділянка).

1.5. Визнати за ДП «Київський лісгосп» право постійного користування спірною земельною ділянкою.

2. Мотивував позов такими обставинами:

2.1. Спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду.

2.2. На підставі розпорядження з порушенням вимог законодавства вилучені з постійного користування ДП «Київський лісгосп» земельні ділянки площею 9,0030 га та змінене їх цільове призначення з лісогосподарського на ведення особистого селянського господарства.

2.3. Після оформлення на підставі розпорядження державних актів на право власності на землю відповідної площі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 9 березня 2006 року за договорами купівлі-продажу (з реєстровими № 716, 681, 691, 692, 695, 717, 686, 758, 764) відчужили ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 9,0030 га.

2.4. На підставі вищевказаних договорів ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 233833, а спірній земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 3223187700:12:028:0026.

2.5. 18 серпня 2006 року Старобезрадичівська сільрада прийняла рішення № 93, яким змінила цільове призначення земельної ділянки з особистого селянського господарства на землі для будівництва й обслуговування жилого будинку. На підставі цього рішення ОСОБА_1 отримав державний акт.

2.6. Спірна земельна ділянка незаконно вибула з державної власності без згоди Київського обласного управління лісового та мисливського господарства та ДП «Київський лісгосп»; був порушений порядок зміни її цільового призначення. Тому розпорядження, рішення № 93 та державний акт слід визнати недійсними, а земельну ділянку витребувати з чужого незаконного володіння та визнати за ДП «Київський лісгосп» право постійного користування на неї.

3. 23 березня 2015 року Обухівський районний суд Київської області постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі.

4. 3 квітня 2015 року цей суд постановив ухвалу, якою залучив Старобезрадичівську сільраду до участі у справі співвідповідачем.

5. 15 травня 2015 року вказаний суд постановив ухвалу, якою залучив ПАТ «Єврогазбанк» до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

6. 3 червня 2015 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив.

7. 12 серпня 2015 року Апеляційний суд Київської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.

8. 3 лютого 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 червня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 серпня 2015 року в частині вирішення позову про визнання недійсним державного акта та витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння скасував, справу в цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині (щодо визнання недійсними розпорядження та рішення № 93 і про визнання за ДП «Київський лісгосп» права постійного користування спірною земельною ділянкою) оскаржені судові рішення залишив без змін.

9. Ухвалу суд касаційної інстанції мотивував так:

9.1. У судових рішеннях є обґрунтування того, чому суди виснували про те, що позовна давність на час звернення до суду з позовом не спливла. Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

9.2. Про застосування позовної давності може заявити сторона, тоді як відповідну заяву подало ПАТ «Єврогазбанк», яке має статус третьої особи.

9.3. Вирішуючи спір про визнання недійсним державного акта, суди не врахували, що інші державні акти, тобто ті, які видані на підставі розпорядження, не були оскаржені. Без визнання цих актів недійсними неможливо витребувати земельні ділянки від осіб, які набули їх у власність, зокрема, за цивільно-правовими договорами. Неоспорення первісного переходу права власності від власника до іншої особи та визнання незаконною підстави цього переходу не відновлює права такого власника й унеможливлює захист його порушеного права у спосіб, передбачений статтею 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

9.4. Під час нового розгляду справи суд першої інстанції має врахувати висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 24 квітня 2013 року у справі № 6-14цс13.

(2) Короткий зміст змінених позовних вимог (новий розгляд справи)

10. 23 травня 2016 року прокурор подав заяву, в якій просив залучити до участі у справі співвідповідачем ПАТ «Єврогазбанк», і сформулював такі позовні вимоги (далі - заява) :

10.1. Визнати недійсними розпорядження та рішення № 93.

10.2. Визнати недійсним договір іпотеки від 30 вересня 2013 року № 2270, укладений ОСОБА_1 з ПАТ «Єврогазбанк» (далі - договір іпотеки).

10.3. Скасувати рішення приватного нотаріуса від 22 лютого 2016 року № 28417332 про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ПАТ «Єврогазбанк» (далі - рішення нотаріуса).

10.4. Витребувати спірну земельну ділянку на користь держави в особі КМУ та ДП «Київський лісгосп» з незаконного володіння ПАТ «Єврогазбанк».

(3) Короткий зміст рішень суду першої інстанції (новий розгляд справи)

11. 9 червня 2016 року Обухівський районний суд Київської області ухвалою, постановленою в судовому засіданні, залучив ПАТ «Єврогазбанк» співвідповідачем у справі.

12. 10 квітня 2017 року цей суд ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково: визнав недійсним договір іпотеки, скасував рішення нотаріуса та витребував спірну земельну ділянку на користь держави в особі КМУ та ДП «Київський лісгосп»; у задоволенні інших позовних вимог - про визнання недійсними розпорядження та рішення № 93 - відмовив. Мотивував рішення так:

12.1. Спірна земельна ділянка має лісогосподарське призначення, а Київське обласне управління лісового та мисливського господарства не надавало згоду на зміну цільового призначення цієї ділянки.

12.2. Право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за ПАТ «Єврогазбанк» на підставі рішення Обухівського районного суду Київської області у справі № 372/3374/15-ц від 12 листопада 2015 року.

12.3. Оскільки ОСОБА_1 не мав прав власника на розпорядження спірною земельною ділянкою та не міг передати її в іпотеку, а КМУ як власник цієї ділянки не був стороною договору іпотеки й учасником справи № 372/3374/15-ц, договір іпотеки слід визнати недійсним.

12.4. Спірна земельна ділянка вибула з володіння держави (власника) не з її волі іншим шляхом. Тому вимогу прокурора про витребування цієї ділянки треба задовольнити.

12.5. Відсутні підстави для задоволення заяви ПАТ «Єврогазбанк» про застосування позовної давності, оскільки Головне управління Держкомзему у Київській області провело перевірку дотримання вимог земельного законодавства щодо вилучення земельної ділянки 28 лютого 2012 року, а з відповідним позовом прокурор звернувся до суду 20 січня 2015 року, тобто до спливу позовної давності. Крім того, ДП «Київський лісгосп» не проводило перевірки дотримання земельного та лісового законодавства за період 2004 - 2014 років щодо спірної земельної ділянки. Відсутні належні та допустимі докази того, що Прокуратура Київської області знала чи могла дізнатися про наявність оспорюваних розпорядження та рішення № 93 до 2012 року.

12.6. Під час первинного розгляду справи розпорядження та рішення № 93 вже визнані недійсними, і судові рішення в цій частині не були скасовані. Тому відсутні підстави для задоволення означених вимог.

(4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд справи)

13. 20 червня 2017 року Апеляційний суд Київської області ухвалив рішення, яким рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував так:

13.1. Суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.

13.2. У заяві прокурор змінив як підставу, так і предмет позову.

13.3. Суд першої інстанції не виконав вказівку суду касаційної інстанції про необхідність врахування висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 24 квітня 2013 року у справі № 6-14цс13.

13.4. Прокурор не оскаржив ті державні акти, на підставі яких земельна ділянка вибула з власності держави та була передана громадянам (первісна підстава вибуття земельної ділянки). Тому захист порушеного права позивача у спосіб, передбачений статтею 388 ЦК України, є неможливим.

13.5. Визнання незаконними розпорядження та рішення № 93 не може бути підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

13.6. Суд першої інстанції не залучив приватного нотаріуса до участі у справі співвідповідачем. А скасовуючи рішення нотаріуса, цей суд не врахував, що підставою проведення відповідної реєстраційної дії було рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 листопада 2015 року у справі № 372/3374/15-ц, яким суд у рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Єврогазбанк» у межах вартості предмета іпотеки звернув стягнення на спірну земельну ділянку.

13.7. Висновок суду першої інстанції про те, що визнання договору іпотеки недійсним обов`язково матиме наслідком скасування рішення нотаріуса, є хибним без відповідного перегляду рішення суду у справі № 372/3374/15-ц за нововиявленими обставинами та його скасування з цих підстав.

(5) Короткий зміст вимог касаційної скарги (новий розгляд справи)

14. У липні 2017 року перший заступник прокурора Київської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року повністю, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 квітня 2017 року - у частині задоволення вимоги про витребування спірної земельної ділянки та закрити провадження в цій частині; у решті рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.

(6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції (новий розгляд справи)

15. 3 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував ухвалу тим, що перший заступник прокурора Київської області оскаржує рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 квітня 2017 року й Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи касаційної скарги

16. Перший заступник прокурора Київської області мотивує касаційну скаргу так:

16.1. Суд апеляційної інстанції не врахував, що обраний прокурором спосіб захисту права державної власності шляхом витребування земельної ділянки від кінцевого набувача є належним та ефективним.

16.2. Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15, відповідно до вимог статей 330 і 388 ЦК України право власності презюмується і не припиняється із втратою законним власником цього майна. Якщо останній не був стороною договору іпотеки та не був учасником справи щодо дійсності такого договору, однак за рішенням суду у тій справі право власності на відповідне майно визнане за іншою особою, законний власник може його витребувати, оскільки воно вибуло з володіння власника поза волею останнього.

16.3. Відповідно до статей 116 і 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) підставою набуття права власності на землю є рішення відповідного органу. Тому питання недійсності виданих на його підставі державних актів залежить саме від доведеності факту незаконності видання такого рішення.

16.4. Немає необхідності визнавати недійсними державні акти, заявляючи віндикаційний позов, за умови оскарження рішень відповідних органів про передання земельної ділянки у власність за статтею 118 ЗК України (постанови Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, від 25 червня 2014 року у справі № 6-67цс14, постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

16.5. Після уточнення позову спір у частині вимоги про витребування спірної земельної ділянки стосується юридичних осіб (КМУ, ДП «Київський лісгосп» та ПАТ «Єврогазбанк»). Тому цей спір слід розглядати за правилами господарського судочинства.

(2) Доводи ПАТ «Єврогазбанк»

17. 8 листопада 2017 року ПАТ «Єврогазбанк» подало заперечення на касаційну скаргу. Просить залишити її без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін. Мотивує заперечення так:

17.1. Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

17.2. Прокурор не оспорив первинну підставу вибуття земельної ділянки - державні акти, видані на підставі розпорядження.

17.3. Прокурор пропустив позовну давність.

17.4. ПАТ «Єврогазбанк» набуло спірну земельну ділянку у власність на підставі рішення суду, а тому її не можна витребувати.

(3) Позиція інших учасників справи

18. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу не подали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо юрисдикції суду

19. Під час нового розгляду справи № 372/266/15-ц, а саме 23 травня 2016 року, прокурор подав заяву, в якій змінив предмет позову. Суди першої й апеляційної інстанцій розглянули за правилами цивільного судочинства змінені вимоги, заявлені як до юридичних осіб-співвідповідачів (Обухівської РДА, Старобезрадичівської сільради, ПАТ «Єврогазбанк»), так і до та фізичної особи ( ОСОБА_1 ), про визнання недійсними розпорядження та рішення № 93, визнання недійсним договору іпотеки, скасування рішення нотаріуса та витребування спірної земельної ділянки.

20. Прокурор у касаційній скарзі стверджує, що вимога про витребування спірної земельної ділянки на користь держави з незаконного володіння ПАТ «Єврогазбанк» треба розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки має місце спір між юридичними особами. Велика Палата Верховного Суду з таким аргументом погоджується.

21. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

22. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (пункт 1 частини першої статті 15).

23. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

24. Згідно із частинами першою та другою статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час подання прокурором заяви, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

25. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України у відповідній редакції).

26. Тобто, на момент звернення прокурора до суду сторонами у господарському процесі за загальним правилом могли бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці.

27. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 12 ГПК України у зазначеній редакції господарським судам були підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

28. Отже, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи-підприємці, розглядають господарські суди, а інші - за правилами цивільного судочинства.

29. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до приписів процесуальних законів, чинних на час звернення прокурора до суду, позовні вимоги до кількох відповідачів треба було розглядати в одному провадженні, якщо такі вимоги були однорідними, зокрема нерозривно пов`язаними між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, якщо була відсутня спільність предмета позову.

30. Вимога про скасування рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухваленого на користь фізичної особи, в якої з цього рішення виникли відповідні права й обов`язки, безпосередньо стосується цієї особи, а тому відповідний спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 361/3009/16-ц (пункт 50), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/6211/14-ц (пункт 36) і № 488/5027/14-ц (пункт 28), від 30 січня 2019 року у справі № 485/1472/17, від 15 травня 2019 року у справах № 522/7636/14-ц та № 469/1346/18, від 26 червня 2019 року у справі № 911/2258/18 (пункт 4.15)).

31. У справі № 372/266/15-ц такими вимогами, які пов`язані з виникненням прав фізичних осіб, є вимоги про визнання недійсними розпорядження та рішення № 93: перше стосується передання земельних ділянок, з яких надалі була сформована спірна земельна ділянка, у власність дев`ятьом фізичним особам, залученим до участі у цій справі третіми особами, а друге - зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, володільцем якої на час прийняття рішення № 93 вже був ОСОБА_1 . Окрім того, вимога про визнання недійсним договору іпотеки стосується безпосередньо його сторін - ОСОБА_1 і ПАТ «Єврогазбанк», а тому за такого суб`єктного складу зазначену вимогу теж слід розглянути за правилами цивільного судочинства.

32. Стосовно вимоги про скасування рішення нотаріуса, то оскільки належним відповідачем за такою вимогою має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 58)), а суди у справі № 372/266/15-ц встановили, що на підставі рішення нотаріуса було зареєстроване право ПАТ «Єврогазбанк» на спірну земельну ділянку, то з огляду на суб`єктний склад сторін спору за вказаною вимогою та відсутність нерозривного зв`язку між нею та вимогами про визнання недійсними розпорядження, рішення № 93 та договору іпотеки, вимогу про скасування рішення нотаріуса належить розглядати за правилами господарського судочинства. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що висновок апеляційного суду про необхідність залучення приватного нотаріуса до участі у справі співвідповідачем за вимогою про скасування його рішення є помилковим. Окрім того, за змістом частини другої статті 30 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, частини другої статті 48 ЦПК України у редакції, чинній з вказаної дати, фізична особа у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 73)).

33. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. близькі за змістом висновки, сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 147), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункт 46)).

34. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин в іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 51)).

35. Отже, оскільки вимоги про визнання недійсними розпорядження, рішення № 93 і договору іпотеки не є нерозривно пов`язаними з рештою вимог у цій справі, які не є похідними від перших, обґрунтованим є довід касаційної скарги про те, що вимогу про витребування спірної земельної ділянки із незаконного володіння ПАТ «Єврогазбанк» з огляду на суб`єктний склад учасників спору треба розглядати за правилами господарського судочинства (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду висловила у постановах від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункти 48-52), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (пункт 5.20), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (пункт 6.20), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35)).

36. Таким чином, суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права щодо юрисдикції та помилково розглянули за правилами цивільного судочинства вимоги про скасування рішення нотаріуса та про витребування спірної земельної ділянки, які належать до юрисдикції господарського суду.

(1.2) Щодо суті спору

37. Прокурор просить залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимоги про визнання недійсними розпорядження і рішення № 93 та в частині задоволення вимоги про визнання недійсним договору іпотеки, оскільки рішення суду у цій частині ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. ПАТ «Єврогазбанк» заперечує проти касаційної скарги прокурора, вважаючи законним і обґрунтованим рішення апеляційного суду. Велика Палата Верховного Суду частково погоджується з доводами касаційної скарги.

38. Суд першої інстанції під час нового розгляду справи вважав, що під час первинного її розгляду розпорядження та рішення № 93 суди вже визнали недійсними, і судові рішення в тій частині не були скасовані, а тому відсутні підстави для задоволення таких вимог прокурора. Велика Палата Верховного Суду з цим висновком суду першої інстанції не погоджується, оскільки той, відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсними розпорядження та рішення № 93, порушив норми процесуального права.

39. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2016 року ухвалою залишив без змін рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 червня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 12 серпня 2015 року у справі № 372/266/15-ц у частині задоволення вимог прокурора про визнання недійсними розпорядження та рішення № 93. Вказані рішення набрали законної сили.

40. Суд ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (пункт 2 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; аналогічний припис є у пункті 3 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).

41. З огляду на вказаний припис, встановивши, що у межах тієї самої справи є чинними судові рішення, згідно з якими вимоги про визнання недійсними розпорядження та рішення № 93 вже вирішені, суди попередніх інстанцій під час нового розгляду мали не відмовляти у задоволенні цих вимог, а закрити у відповідній частині провадження у справі.

42. Стосовно визнання недійсним договору іпотеки, то суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 не мав прав на розпорядження спірною земельною ділянкою та не міг передати її в іпотеку. Тому суд першої інстанції цю вимогу задовольнив. Апеляційний суд не погодився з таким рішенням і скасував його, вважаючи, що підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору іпотеки немає. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим рішенням суду апеляційної інстанції.

43. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а в разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

44. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 125), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 92)).

45. Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15, відповідно до вимог статей 330 і 388 ЦК України право власності презюмується і не припиняється із втратою законним власником цього майна. Якщо останній не був стороною договору іпотеки та не був учасником справи щодо дійсності такого договору, однак за рішенням суду у відповідній справі право власності на таке майно визнане за іншою особою, законний власник може його витребувати, оскільки воно вибуло з володіння власника поза волею останнього.

46. Велика Палата Верховного Суду повторює, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Тому не є ефективним способом захисту права власника для мети витребування ним його майна з чужого незаконного володіння оспорювання не тільки рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, але й договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право. Останні не є підставами набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності. Такою підставою є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 94); постанову Верховного Суду України від 25 червня 2014 року у справі № 6-67цс14).

47. З огляду на вказане помилковим є висновок апеляційного суду та довід ПАТ «Єврогазбанк» про неможливість витребування спірної земельної ділянки через те, що не були оскаржені державні акти, на підставі яких земельні ділянки (з яких надалі була сформована спірна земельна ділянка) вибули з власності держави та були передані дев`ятьом фізичним особам. Так само помилково вважати, що для ефективного захисту права власності власник має витребувати відповідне майно у кінцевого набувача після того, як визнає недійсним договір, на підставі якого це майно перейшло у володіння до вказаного набувача.

48. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки саме з огляду на те, що визнання цього договору недійсним не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на спірну земельну ділянку та для її витребування. А власне таке витребування є метою власника.

49. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про невиконання судом першої інстанції вказівки суду касаційної інстанції щодо врахування висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 24 квітня 2013 року у справі № 6-14цс13: під час нового розгляду справи прокурор змінив предмет позову та не просив визнати недійсним державний акт. Крім того, у зазначеній постанові Верховний Суд України вказав, що рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, яке б установлювало право власності на земельну ділянку за відповідачем у тій справі, не було. Тому Верховний Суд України вважав неправомірним видання державного акта на право власності на земельну ділянку без визначеної законом (частиною першою статті 116 ЗК України) підстави, а сам цей акт, виданий з порушеннями вимог статей 116 і 118 ЗК України, - недійсним. На відміну від обставин справи № 6-14цс13, у справі № 372/266/15-ц такі рішення були, і ці рішення суди визнали недійсними під час первинного її розгляду.

50. Стосовно аргументу касаційної скарги про необхідність застосування висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Верховний Суд України у тій справі розбіжності у застосуванні норм права не усував, вважаючи непідтвердженими доводи заяви як про неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм статті 149 ЗК України та статті 388 ЦК України, так і про невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновкам Верховного Суду України про застосування статті 388 ЦК України та статей 116 і 118 ЗК України.

51. Стосовно аргументу ПАТ «Єврогазбанк» про пропуск прокурором позовної давності Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що жодну із заявлених позовних вимог за наслідками касаційного перегляду вона не задовольнила. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134)).

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

52. Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

53. Оскільки касаційну скаргу у справі № 372/266/15-ц перший заступник прокурора Київської області подав у липні 2017 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені рішення судів першої й апеляційної інстанцій на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.

54. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити у цій частині провадження у справі (пункти 1 і 5 частини першої статті 409 ЦПК України у редакції, яка була до набрання чинності Законом № 460-IX).

55. Суд касаційної інстанції залишає судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 410 ЦПК України у зазначеній редакції).

56. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 ЦПК України. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частини перша та друга статті 414 ЦПК України).

57. Беручи до уваги наведені вище висновки щодо юрисдикції суду та суті спору, Велика Палата Верховного Суду вважає доводи касаційної скарги частково обґрунтованими. Тому її слід задовольнити частково: рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року необхідно скасувати в частині вирішення вимог про визнання недійсними розпорядження та рішення № 93, про скасування рішення нотаріуса та про витребування спірної земельної ділянки і закрити провадження у справі у частині тих вимог; рішення Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки слід залишити без змін.

58. Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства (частина перша статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX).

59. У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду (частина четверта статті 414 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX).

60. З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи № 372/266/15-ц у частині вимог про скасування рішення нотаріуса та витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ПАТ «Єврогазбанк» до відповідного суду господарської юрисдикції.

(2.2) Щодо судових витрат

61. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

62. Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову, і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).

Керуючись пунктами 1 і 3 частини першої статті 255, частиною четвертою статті 258, пунктами 1 і 5 частини першої статті 409, статтею 410, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

1. Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

2. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року скасувати, а провадження у справі закрити у частині вирішення таких позовних вимог:

2.1. Про визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 29 грудня 2003 року № 746 «Про передачу земельних ділянок у власність» стосовно передання у власність земельних ділянок загальною площею 9,0030 га ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

2.2. Про визнання недійсним підпункту 2 додатка до пунктів 1-3 рішення Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області від 18 серпня 2006 року № 93 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок громадянам (згідно додатку) на території села Старі Безрадичі Старобезрадичівської сільської ради».

2.3. Про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бєлломі Олени Віталіївни від 22 лютого 2016 року № 28417332 про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 9,0030 га, розташовану в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223187700:12:028:0026, за Публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк».

2.4. Про витребування земельної ділянки площею 9,0030 га, що розташована в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223187700:12:028:002, на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Київське лісове господарство» з незаконного володіння Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк».

3. Рішення Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у частині відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки від 30 вересня 2013 року № 2270, укладеного ОСОБА_1 з Публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк», залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Д. А. Гудима

Судді:

Н. О. Антонюк

Л. М. Лобойко

В. В. Британчук

Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов

О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців

В. В. Пророк

В. І. Данішевська

Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна

О. М. Ситнік

О. Р. Кібенко

О. С. Ткачук

В. С. Князєв

О. Г. Яновська

Джерело: ЄДРСР 90458955

[ANTIRAID]

Велика палата прийшла до досить дивного висновку, що може свідчити про дуже обмежений досвід і нерозуміння норм права на мій погляд: а також призвести до зловживань і фактичної втрати можливості захистити порушене право. Крім цього суд якимось дивним чином не визнаючи протиправним вибуття майна з власності витребує його.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Тому не є ефективним способом захисту права власника для мети витребування ним його майна з чужого незаконного володіння оспорювання не тільки рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, але й договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право. Останні не є підставами набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності.

Суд відмовив у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки саме з огляду на те, що визнання цього договору недійсним не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на спірну земельну ділянку та для її витребування. А власне таке витребування є метою власника.