Постанова ВП-ВС після ЄСПЛ про можливість перегляду рішень після спливу 10 річного строку

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 2-а-256/08

Провадження № 11-41зва21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Золотнікова О. С.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю секретаря судового засідання Сороки Л. П.,

учасники справи:

позивачка ОСОБА_1 ,

представник Одеської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора - Кудіна Т. А.,

розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року (суддя Загороднюк В. І.), постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року (судді Крусян А. В., Димерлій О. О., Золотніков О. С.), ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року (судді Співак В. І., Білуга С. В., Гаманко О. І., Заїка М. М., Загородній А. Ф.) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 31 грудня 2010 року (судді Ліпський Д. В., Амєлін С. Є., Тракало В. В., Юрченко В. В., Федоров О. М.) у справі № 2-а-256/08 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області (правонаступник - Одеська обласна прокуратура), Генеральної прокуратури України (правонаступник - Офіс Генерального прокурора) про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та

ВСТАНОВИЛА :

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України, у якому просила:

- скасувати наказ прокурора Одеської області від 03 квітня 2007 року № 131 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення із займаної посади та з органів прокуратури;

- поновити її на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва в суді та захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Прокуратури Одеської області з часу звільнення, тобто з 03 квітня 2007 року;

- стягнути з Прокуратури Одеської області на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу;

- стягнути з відповідачів солідарно на її користь моральну шкоду в розмірі 500 000 грн.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що працювала в Прокуратурі Одеської області на посаді старшого прокурора з вересня 2002 року. Відповідно до атестації, проведеної 12 липня 2006 року, позивачка визнана такою, що відповідає займаній посаді. Після призначення 17 квітня 2006 року ОСОБА_2 начальником відділу, у якому працювала позивачка, вона відчула упереджене ставлення до себе та їй достовірно стало відомо про те, що її буде звільнено із займаної посади будь-якою ціною. Позивачка оскаржила розпорядження про проведення перевірки достовірності її листків непрацездатності та наказ про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Відчуваючи, що заходів для захисту її прав недостатньо, вона звернулася до Генерального прокурора України з відкритим листом. Оскаржуваним наказом позивачку було звільнено із займаної посади з органів прокуратури з посиланням на Дисциплінарний статут прокуратури України. На думку ОСОБА_1 , вказаними діями Прокуратура Одеської області порушила вимоги Конституції України та законів України, якими гарантується право на свободу думки і слова, а також вільне висловлення своїх поглядів і переконань.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Приморський районний суд м. Одеси постановою від 29 травня 2008 року з урахуванням виправлень, внесених ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2008 року, позов задовольнив частково: скасував наказ прокурора Одеської області від 03 квітня 2007 року № 131; поновив ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в судах Прокуратури Одеської області з 03 квітня 2007 року; стягнув з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 28 733,81 грн; стягнув з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

4. Суд першої інстанції, посилаючись на статтю 34 Конституції України, статтю 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), а саме рішення Суду у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria) від 08 липня 1986 року, дійшов висновку, що відкриті листи ОСОБА_1 були критичними зауваженнями стосовно керівництва Прокуратури Одеської області та загальною оцінкою його дій без зазначення конкретних фактів. Така критика не могла становити дисциплінарне правопорушення у вигляді проступку, який порочить працівника прокуратури. Стосовно участі позивачки у цивільній справі суд зазначив, що вона уже притягалася до відповідальності за ці дії. Посилаючись на Кодекс законів про працю України, суд також указав на неврахування під час звільнення ОСОБА_1 того, що вона була одинокою матір`ю з двома неповнолітніми дітьми.

5. Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 лютого 2009 року постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову, якою в задоволенні позову відмовив.

6. Суд апеляційної інстанції керувався тим, що з огляду на норми законів України «Про державну службу» та «Про прокуратуру» прокурори можуть вчиняти лише ті дії, що передбачені чинним законодавством. Обмеження, які поширювались на прокурорів, повинні були забезпечити законність їхніх дій. Суд також проаналізував поняття «проступок, який ганьбить честь і гідність, порочить працівників прокуратури». У зв`язку із цим апеляційний суд, посилаючись на відкриті листи, опубліковані ОСОБА_1 в мережі «Інтернет» 15 та 21 березня 2007 року, дійшов висновку, що прокурором Одеської області правильно встановлено, що позивачка безпідставно поширила голослівні, некоректні та образливі висловлювання стосовно працівників органів прокуратури, допустила до розповсюдження конфіденційну та службову інформацію, яка стосується виключно органів прокуратури. На підставі зазначених міркувань і посилаючись на статті 2, 8, 9 та 10 Дисциплінарного статуту прокуратури України суд дійшов висновку, що позивачка вчинила проступок, який порочить працівника прокуратури, а тому її звільнення було законним.

7. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 квітня 2010 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін, а ухвалою від 31 грудня 2010 року відмовив ОСОБА_1 у допуску до перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року в цій справі.

8. Суд касаційної інстанції, погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, зазначив, що посилання суду першої інстанції на статтю 10 Конвенції як на одну з підстав для скасування наказу про звільнення не є неприйнятним, оскільки правовий статус позивачки як державного службовця визначений Законом України «Про прокуратуру» та Дисциплінарним статутом прокуратури України.

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

9. 08 жовтня 2020 року ЄСПЛ постановив рішення у справі «Горяйнова проти України» (заява № 41752/09), яке набуло статусу остаточного 08 січня 2021 року. З рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України`слідує, що ОСОБА_1 подала до Суду заяву № 41752/09, у якій скаржилася на те, що її звільнення з посади прокурора у зв`язку з публікацією в мережі «Інтернет» відкритого листа до Генерального прокурора України, у якому вона критикувала органи прокуратури, становило порушення її права на свободу вираження поглядів, гарантованого статтею 10 Конвенції. При цьому заявниця вимагала 54 634,40 євро як відшкодування матеріальної шкоди, що включало: 14 637,40 євро як відшкодування втраченого доходу та заборгованості з виплати заробітної плати після її звільнення, та 40 000 євро - вартості квартири, яку вона могла отримати як прокурор, якби її не звільнили. Заявниця також вимагала 15 000 євро як відшкодування моральної шкоди.

10. У цій справі ЄСПЛ перевіряв, чи було звільнення виправданим згідно з пунктом 2 статті 10 Конвенції.

11. У пунктах 58, 59 рішення у справі «Горяйнова проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що заявницю звільнили у зв`язку з її відкритим листом від 15 березня 2007 року, у якому вона публічно розкритикувала елементи стверджуваної корупції у поведінці місцевих прокурорів. Зокрема, вона послалася на стверджувано звичні випадки тиску на прокурорів, щоб змусити їх або діяти незаконно в обмін на отримання винагороди, або звільнитися, якщо вони не погоджувалися, і наголошувала, що до проблеми слід було поставитися серйозно, якщо прокуратура прагнула користуватися довірою громадськості. Ці твердження розглядалися керівництвом заявниці та національними судами як «голослівні, некоректні та образливі висловлювання стосовно працівників органів прокуратури та прокуратури як державного органу» і як «розповсюдження конфіденційної та службової інформації, яка стосується виключно органів прокуратури». Уряд також стверджував, що версія заявниці про неправомірні дії її нового керівництва не підтверджувалася жодними доказами, навпаки, за результатами перевірок, проведених працівниками міліції після публікації листів заявниці, не було встановлено жодних доказів стверджуваної неправомірної поведінки, а тому кримінальна справа не порушувалася.

12. Суд зазначив, що на відміну від рішення у справі «Гуджа проти Молдови», у якому два отримані Генеральною прокуратурою Молдови листи були оприлюднені, у цій справі дії заявниці не можуть розглядатися як «розголошення» інформації, до якої працівник міг мати доступ під час виконання своєї роботи. Підхід національних органів влади, відповідно до якого твердження заявниці описувалися як «голослівні, некоректні та образливі», а також як «конфіденційна та службова інформація», є суперечливим. Однак ані національні суди, ані Уряд у своїх зауваженнях не розглянули цю можливу невідповідність. Фактично вона була перенесена з наказу про звільнення до судових рішень майже без змін.

13. ЄСПЛ у пункті 60 рішення у справі «Горяйнова проти України» підкреслив, що національні суди не здійснили жодного аналізу змісту та достовірності тверджень, наведених у листі заявниці. Під час оцінки звільнення заявниці національні суди взагалі не посилалися на результати проведених міліцією перевірок, на які посилався Уряд. Вони обмежили свій аналіз простим твердженням, що заявниця поширила голослівні, некоректні та образливі висловлювання і розповсюдила конфіденційну та службову інформацію про органи прокуратури без наведення жодних пояснень.

14. У зв`язку із цим Суд повторно вказав на обов`язок державних службовців бути лояльними та стриманими щодо свого роботодавця, який вимагає, щоб розповсюдження навіть точної інформації здійснювалося помірковано та доцільно. Однак інтерес, який громадськість може мати в отриманні конкретної інформації, здатен переважити цей обов`язок бути лояльними. Як убачається, у своєму відкритому листі заявниця порушила дуже чутливе та важливе питання, що становило суспільний інтерес. Однак національні суди детально не розглянули (якщо взагалі розглянули) зв`язок між обов`язком заявниці бути лояльною і суспільним інтересом бути проінформованим про протиправні дії та корупцію в системі органів прокуратури. Апеляційний суд Одеської області, вочевидь, вважав, що державним службовцям у принципі не дозволялося висловлювати будь-які твердження, крім тих, які були прямо передбачені законом (пункт 61 рішення у справі «Горяйнова проти України»).

15. У пункті 62 рішення у справі «Горяйнова проти України» ЄСПЛ зауважив, що національні суди не проаналізували доводи заявниці щодо її неодноразових спроб довести свою стурбованість до відома вищого керівництва та перевірити наявність у заявниці альтернативних засобів для повідомлення про протиправні дії, свідком яких вона стверджувано стала, і як це все було пов`язано з її мотивами (див. рішення у справі «Гербай проти Угорщини», пункт 44). Хоча Уряд у своїх зауваженнях посилався на спеціальний наказ як на документ, що визначав порядок дій у випадку, коли прокурор мав намір оприлюднити якусь інформацію (див. пункти 36 та 44), вбачається, що цей наказ не має стосунку до цієї справи, оскільки, як зазначалося, заявниця не оприлюднила жодної службової інформації та у будь-якому випадку вперше на наказ у своїх зауваженнях послався Уряд, тоді як національні органи державної влади, у тому числі суди, на нього ніколи не посилалися для обґрунтування звільнення заявниці.

16. Стосовно питання шкоди, заподіяної органам державної влади внаслідок дій заявниці, ЄСПЛ зазначив, що тоді як Уряд навів загальний аргумент, що її відкритий лист не лише заподіяв шкоду репутації прокурора Одеської області, але також ймовірно серйозно вплинув на роботу та репутацію органів прокуратури загалом, національні суди ніколи не розглядали це питання (пункт 63 рішення у справі «Горяйнова проти України»).

17. Відповідно до пунктів 64, 65 рішення у справі «Горяйнова проти України» стягнення у вигляді звільнення було найсуворішим із застосовних і могло бути посилене лише позбавленням класного чину (див. пункт 34). Це вбачалося суворим заходом, і, вочевидь, втрата професії, якій заявниця присвятила сім років, повинна була призвести до значних переживань (див. рішення у справах «Фогт проти Німеччини», пункт 60; «Гуджа проти Молдови», пункт 95 та «Кудешкіна проти Росії», пункт 98). Проте на жодній стадії провадження національні органи влади не здійснили аналізу можливості застосування менш суворого стягнення, по суті припустивши, що дії заявниці, які були «проступком, що порочить працівника прокуратури», виправдовували автоматичне звільнення.

18. Під час ухвалення рішення про застосування до заявниці такого суворого стягнення, як звільнення, національні суди мали взяти до уваги та здійснити всеохоплюючий аналіз таких ключових елементів справи, як характер і достовірність тверджень заявниці, її мотиви для оприлюднення оскаржуваної публікації та можливість ефективно висловлювати свою думку перед своїм безпосереднім керівництвом, а також визначити будь-яку шкоду, заподіяну прокуратурі внаслідок публікації. Це має важливе значення для встановлення, чи було у справі заявниці забезпечено справедливий баланс (див. пункти 51 і 52). Однак, як убачається з аналізу Суду в попередніх пунктах, національні суди не розглянули більшість із цих питань, якщо взагалі якесь із них.

19. За викладених обставин ЄСПЛ дійшов висновку про те, що національні органи влади не навели «відповідних і достатніх» доводів для обґрунтування звільнення заявниці. Оскільки оскаржуване втручання у право заявниці на свободу вираження поглядів не супроводжувалося належними процесуальними гарантіями, воно не було пропорційне переслідуваній законній меті (пункт 66 рішення у справі «Горяйнова проти України»).

20. Суд постановив, що було порушено статтю 10 Конвенції, та зобов`язав державу-відповідача сплатити заявниці як відшкодування моральної шкоди4 500 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, а також як компенсацію судових та інших витрат 261,63 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявниці, а також відхилив інші вимоги заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Короткий зміст та обґрунтування наведених у заяві вимог

21. 04 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із заявою про перегляд постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року та ухвал Вищого адміністративного суду України від 27 квітня та 31 грудня 2010 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

22. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, позивачка послалася на рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України» (заява № 41752/09), ухвалене 08 жовтня 2020 року.

23. На думку ОСОБА_1 , Суд, постановляючи рішення про порушення статті 10 Конвенції, визначив ряд порушень, які за національним законодавством мають трактуватися як порушення процесуального законодавства, що допущені судами під час розгляду справи № 2-а-256/08, що є підставою для перегляду вказаних судових рішень у цій справі, а тому заявниця просить: відновити провадження у справі № 2-а-256/08 за її позовом до Прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України про визнання наказу Прокуратури Одеської області від 03 квітня 2007 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення із займаної посади та з органів прокуратури незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди; за результатом повторного розгляду цієї справи, враховуючи встановлені ЄСПЛ у рішенні «Горяйнова проти України» (заява № 41752/09) порушення, задовольнити заявлені позовні вимоги.

24. У письмових поясненнях до заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами заявниця вказала на те, що суд не вправі відмовити у перегляді справи та закрити провадження з посиланням на строки, нівелюючи її право на відновлення попереднього юридичного стану настільки, наскільки це можливо, як це встановлено міжнародними зобов`язаннями, які на себе взяла Україна, та Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV). З огляду на те, що національні суди апеляційної та касаційної інстанцій розглянули цю справу з суттєвими процедурними помилками, які встановлені ЄСПЛ, та допустили порушення фундаментальних прав позивачки на свободу вираження поглядів та її права на працю і доступ до професії, а також те, що Велика Палата Верховного Суду не може встановлювати обставини, досліджувати та оцінювати докази, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року, ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 квітня та 31 грудня 2010 року у справі № 2-а-256/08 та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

25. У додаткових письмових поясненнях до заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами ОСОБА_1 зазначила, що Закон № 3477-IV є спеціальним законом щодо порядку і заходів виконання рішень ЄСПЛ та саме його вимоги, які ґрунтуються на Конституції України і міжнародних зобов`язаннях України, мають переважне значення. Цей Закон не містить обмежень щодо строків перегляду національними судами справ. На думку заявниці, питання процесуальних строків мало бути вирішено на стадії відкриття провадження за виключними обставинами. Вирішення питання строків звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами порушує право доступу до правосуддя. Перегляд судових рішень у цій справі є єдиним ефективним засобом для усунення допущених порушень і відновлення прав шляхом здійснення restitutio in integrum. ОСОБА_1 вказала на те, що отримані нею 160 000 грн, які визначені Судом як відшкодування моральної шкоди, та компенсація судових витрат не відновили її первинний стан, який вона мала до порушення прав, оскільки ці кошти не можуть повернути їй 13 років забуття, відсутності доступу до професії, можливості професійного розвитку в обраній галузі, можливості заробляти на життя, отримати пенсійне забезпечення за обраною професією тощо. Крім цього, застосування строків давності в цій справі зведе нанівець не лише право на справедливий суд, а й нівелює право звернення до ЄСПЛ за захистом від свавілля державного органу. Обмеження відновлення порушеного права заявниці лише виплатою присудженої Судом компенсації матиме вигляд ілюзорного відновлення порушеного права.

Позиція інших учасників справи

26. Представник Офісу Генерального прокурора у поясненнях на заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами зазначив, що у Великої Палати Верховного Суду немає процесуальних можливостей для усунення констатованих ЄСПЛ порушень конвенційних та національних вимог у справі, що розглядається, а тому їх можна усунути шляхом скасування постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року, ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

27. У відзиві на заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами Одеська обласна прокуратура зазначила, що у Великої Палати Верховного Суду немає процесуальної можливісті встановлювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, тому усунути констатовані ЄСПЛ порушення конвенційних вимог у справі, що розглядається, можна шляхом скасування постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року, ухвал Вищого адміністративного суду України від 27 квітня та 31 грудня 2010 року і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

28. 11 травня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли додаткові пояснення представника Офісу Генерального прокурора на заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами, у яких останній зазначив, що оскільки рішенням, яке набрало законної сили, у цій справі є постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року, а заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами ОСОБА_1 подала лише 04 лютого 2021 року, то заявниця пропустила установлений пунктом 2 частини другої статті 363 КАС України десятирічний строк на подання такої заяви, який з огляду на частину третю цієї статті поновленню не підлягає. Представник Офісу Генерального прокурора просив залишити заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами без розгляду.

Рух заяви про перегляд судових рішень

29. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 15 лютого 2021 року відкрив провадження за виключними обставинами в адміністративній справі № 2-а-256/08, витребував справу з Приморського районного суду м. Одеси та копію рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України», ухваленого 08 жовтня 2020 року, з його автентичним перекладом українською мовою від Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

30. 01 березня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду з Міністерства юстиції України надійшла копія автентичного перекладу рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України» (заява № 41752/09).

31. 22 березня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали справи № 2-а-256/08 відповідно до супровідного листа заступника голови Приморського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2021 року.

32. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 29 березня 2021 року призначив справу до розгляду в судовому засіданні.

33. Заявниця у судовому засіданні підтримала свою заяву, навела доводи на її обґрунтування, подібні до зазначених у заяві та письмових пояснення до неї.

34. Представниця Одеської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора у судовому засіданні просила залишити заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами без розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка доводів заяви про перегляд за виключними обставинами судових рішень та аргументів учасників справи

1. Щодо строків звернення із заявою до суду

35. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).

36. Відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вона є стороною.

37. Частинами першою, другою статті 2 Закону № 3477-IV визначено, що остаточне рішення ЄСПЛ у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається, зокрема, Законом № 3477-IV.

38. Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 3477-IV виконанням рішення Суду є: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

39. Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

40. Пунктом 6 частини першої статті 363 КАС України визначено, що заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

41. КАС України також встановлює вимоги щодо строку звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами.

42. Так, згідно з пунктом 6 частини першої статті 363 КАС України заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави, визначеної пунктом 3 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про набуття цим рішенням статусу остаточного.

43. Водночас пунктом 2 частини другої статті 363 КАС України визначено, що заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подана з підстав, визначених частиною п`ятою статті 361 КАС України, - не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили.

44. Відповідно до частини третьої статті 363 КАС України строки, визначені в частині другій цієї статті, не можуть бути поновлені.

45. На підставі частини п`ятої статті 366 КАС України суд відмовляє у відкритті провадження за виключними обставинами у разі, якщо така заява подана до суду після закінчення строку, визначеного частиною другою статті 363 цього Кодексу.

46. Отже, пунктом 2 частини другої статті 363 КАС України встановлено преклюзивний, тобто такий, що не підлягає поновленню, строк на звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань.

47. Водночас ані стаття 46 Конвенції, ані норми Закону № 3477-IV не ставлять обов`язок держави виконати рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, в залежність від будь-якого строку, що минув з дня набрання судовим рішенням національного суду законної сили.

48. Велика Палата Верховного Суду не вперше розглядає питання щодо застосування строків звернення із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань. У постанові від 08 вересня 2020 року у цивільній справі № 2-1606/07 (провадження № 14-662звц19) за позовом ОСОБА_3 . Велика Палата Верховного Суду виклала правову позицію щодо застосування десятирічного строку подання заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, визначеного пунктом 2 частини другої статті 424 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

49. В зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, керуючись принципом верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, дійшла висновку про закриття провадження за заявою ОСОБА_3 про перегляд судового рішення за виключними обставинами, оскільки прийняла до розгляду цю заяву після спливу десятирічного строку з дня набрання чинності рішеннями національних судів.

50. Як у справі № 2-1606/07, так і у справі, що розглядається, заявники звернулися до суду із заявами про перегляд судових рішень за виключними обставинами у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, після спливу десятирічного строку з дня набрання законної сили рішеннями національних судів.

51. При цьому як рішення у справі «Котенко та інші проти України», так і рішення у справі «Горяйнова проти України», постановлені ЄСПЛ, набули статусу остаточних після спливу десятирічного строку з дня набрання законної сили рішеннями національних судів у справах № 2-1606/07 та № 2-а-256/08 відповідно.

52. Таким чином, сплив зазначених строків не пов`язаний з несвоєчасним вчиненням заявниками дій щодо звернення до національного суду з відповідними заявами, а обумовлений тривалим розглядом справ ЄСПЛ.

53. У справі «Котенко та інші проти України» Суд установив порушення процедури розгляду справи, а саме недостатню вмотивованість висновку суду апеляційної інстанції щодо переоцінки одного з доказів у справі - висновку експерта щодо розміру доходу ОСОБА_3 , з якого належало обчислювати розмір аліментів і заборгованості, та присудив заявнику 2 400 євро справедливої сатисфакції, що є співмірним із розміром заборгованості за аліментами, присудженими національними судами. Натомість у справі «Горяйнова проти України» ЄСПЛ установив суттєві порушення національними судами норм процесуального права, які ставлять під серйозний сумнів результат оскаржуваного провадження на національному рівні, однак відшкодував заявниці лише моральну шкоду та компенсацію судових витрат, установивши при цьому, що звільнення заявниці було необґрунтованим, а національні суди не розглянули більшість ключових питань, якщо взагалі якесь із них.

54. Отже, при прийнятті рішення про закриття провадження за заявою ОСОБА_3 про перегляд судових рішень у справі № 2-1606/07 за виключними обставинами у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом Велика Палата Верховного Суду керувалася не лише положеннями частини другої статті 424 ЦПК України, якими встановлено преклюзивний строк на звернення із такою заявою, що відповідає дотриманню принципу res judicata, але й урахувала конкретні обставини, пов`язані із суттю встановлених ЄСПЛ порушень Конвенції та присудженням Судом на користь заявника 2 400 євро справедливої сатисфакції, що є співмірним із розміром заборгованості за аліментами, присудженими національними судами.

55. У додаткових письмових поясненнях до заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами ОСОБА_1 вказала на те, що перегляд судових рішень у цій справі є єдиним ефективним засобом для усунення допущених порушень і відновлення прав шляхом здійснення restitutio in integrum, отримані ж нею 160 000 грн, які визначені Судом як відшкодування моральної шкоди та компенсація судових витрат, не відновили її первинний стан, який вона мала до порушення прав, оскільки ці кошти не можуть повернути їй 13 років забуття, відсутності доступу до професії, можливості професійного розвитку в обраній галузі, заробляти на життя, отримати пенсійне забезпечення за обраною професією тощо.

56. При зіставленні наслідків перегляду та відмови у перегляді судових рішень у справі, що розглядається, Велика Палата Верховного Суду, не ставлячи під сумнів необхідності дотримання принципу res judicata, враховує, що спір між сторонами є публічно-правовим, а визначеним у частині першій статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому відповідно до принципу верховенства права, закріпленому в статті 3 Конституції України та частині першій статті 6 КАС України, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

57. Велика Палата враховує конкретні обставини, пов`язані із суттю встановлених ЄСПЛ порушень Конвенції у справі «Горяйнова проти України» та відшкодуванням заявниці Судом лише моральної шкоди та компенсації судових витрат, що не є відновленням її порушених прав (попереднього юридичного стану), настільки, наскільки це можливо.

58. Також Велика Палата Верховного Суду враховує досвід держав - членів Ради Європи щодо застосування присічних строків звернення до національних судів після встановлення ЄСПЛ порушень договірними сторонами Конвенції. Так, у правових системах Фінляндії та Литви гнучко застосовується процесуальне законодавство й у виключних випадках допускається відновлення національного судового провадження, не зважаючи на встановлений національним законодавством присічний строк, - якщо це необхідно для належного виконання рішення ЄСПЛ і забезпечення ефективного відновлення прав заявника.

59. З огляду на викладене, а також беручи до уваги встановлений пунктом 1 статті 46 Конвенції та частиною першою статті 2 Закону № 3477-IV обов`язок держави виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вона є стороною, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність перегляду справи за виключними обставинами та відсутність підстав для закриття провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постановлених у цій справі судових рішень.

2. Щодо доводів заяви про перегляд за виключними обставинами судових рішень

60. Надаючи оцінку доводам заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судових рішень, постановлених у цій справі, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

61. Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

62. Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

63. З огляду на наведені вище положення статті 46 Конвенції та статті 2 Закону № 3477-IV ЄСПЛ є належною міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. Суд наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справ судом у розумінні пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС України.

64. З рішення ЄСПЛ у справі «Горяйнова проти України» вбачається, що ОСОБА_1 подала до Суду заяву № 41752/09, у якій скаржилася на порушення її права на свободу вираження поглядів, гарантованого статтею 10 Конвенції.

65. Пунктами 1 і 2 статті 10 Конвенції визначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

66. За статтею 41 Конвенції якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

67. З визначення, наведеного у статті 1, а також зі змісту глави 3 Закону № 3477-IV убачається, що рішення ЄСПЛ може бути виконане шляхом: а) виплати стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

68. Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

69. Цією ж нормою права передбачено, що відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

70. У рішенні у справі «Горяйнова проти України» Суд визнав порушення статті 10 Конвенції та зобов`язав державу-відповідача сплатити заявниці на відшкодування моральної шкоди 4 500 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, а також як компенсацію судових та інших витрат 261,63 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявниці, а також відхилив інші вимоги заявниці щодо справедливої сатисфакції.

71. Водночас у пункті 65 рішення у справі «Горяйнова проти України» ЄСПЛ дійшов висновку про те, що під час ухвалення рішення про застосування до заявниці такого суворого стягнення, як звільнення, національні суди мали взяти до уваги та здійснити всеохоплюючий аналіз таких ключових елементів справи, як характер і достовірність тверджень заявниці, її мотиви для оприлюднення оскаржуваної публікації та можливість ефективно висловлювати свою думку перед своїм безпосереднім керівництвом, а також визначити будь-яку шкоду, заподіяну прокуратурі внаслідок публікації. Це має важливе значення для встановлення, чи було у справі заявниці забезпечено справедливий баланс (див. пункти 51 і 52). Однак, як убачається з аналізу Суду в попередніх пунктах, національні суди не розглянули більшість із цих питань, якщо взагалі якесь із них.

72. Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржуване рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскаржуваного провадження на національному рівні.

Висновки за результатами розгляду заяви

73. Відповідно до частини п`ятої статті 368 КАС України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.

74. З огляду на те, що суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, послався на практику Суду за статтею 10 Конвенції, та встановив, що відкриті листи заявниці були критичними зауваженнями стосовно керівництва Прокуратури Одеської області та загальною оцінкою його дій без зазначення конкретних фактів, а відтак установив, що така критика не могла становити дисциплінарне правопорушення у вигляді проступку, який порочить працівника прокуратури, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для скасування постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року.

75. Оскільки в цій справі ЄСПЛ констатував такі порушення Конвенції, що ставлять під серйозний сумнів результат оскаржуваного провадження на національному рівні, то вказані порушення можливо усунути шляхом скасування рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій. При цьому ухвала Вищого адміністративного суду України від 31 грудня 2010 року, якою було відмовлено ОСОБА_1 у допуску справи до перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року в цій справі, не є судовим рішенням, ухваленим по суті заявлених позовних вимог.

76. Водночас, ураховуючи відсутність у Великої Палати Верховного Суду повноважень встановлювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для постановлення рішення відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства.

Керуючись статтями 6, 7, 344, 355, 356, 359, 361, 368, 369 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду як суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. С. Золотніков

Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

В. В. Британчук К. М. Пільков

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

І. В. Григор`єва В. В. Пророк

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

В. І. Данішевська В. М. Сімоненко

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик

Г. Р. Крет

Джерело: ЄДРСР 98524294

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Штелик С. П. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-а-256/08 (провадження № 11-41зва21) за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Короткий виклад історії справи

У квітні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України, у якому просила: скасувати наказ прокурора Одеської області від 03 квітня 2007 року № 131 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення із займаної посади та з органів прокуратури; поновити її на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва в суді та захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Прокуратури Одеської області з часу звільнення, тобто з 03 квітня 2007 року; стягнути з Прокуратури Одеської області на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу; стягнути з відповідачів солідарно на її користь моральну шкоду в розмірі 500 тис. грн.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року позов задоволено частково: скасувано наказ прокурора Одеської області від 03 квітня 2007 року № 131; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу забезпечення участі в судах управління представництва в суді та захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень прокуратури Одеської області з 03 квітня 2007 року; стягнуто з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 28 733 грн 81 коп.; стягнуто з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 лютого 2009 року постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову, якою в задоволенні позову відмовив.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін, а ухвалою від 31 грудня 2010 року відмовив ОСОБА_1 у допуску до перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року в цій справі.

04 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із заявою про перегляд постанови Приморського районного суду м. Одеси від 29 травня 2008 року, постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року та ухвал Вищого адміністративного суду України від 27 квітня та 31 грудня 2010 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

Розгляд справи у Великій Палаті Верховного Суду.

07 липня 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду як суду апеляційної інстанції.

Ухвалюючи зазначену постанову Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що ОСОБА_1 подала доЄвропейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) заяву (№ 41752/09) 26 липня 2009 року, проте лише 08 жовтня 2020 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Горяйнова проти України», яке набуло статусу остаточного 08 січня 2021 року, тобто через понад десять років після набрання судовим рішенням у цій справі законної сили (постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року), а відтак у заявниці виникло право на подання до суду заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстави, визначеної пунктом 3 частини п`ятої статті 361 КАС України, після закінчення десятирічного строку, встановленого пунктом 2 частини другої статті 363 цього Кодексу.

З огляду на те, що рішення міжнародної судової установи набуло статусу остаточного після спливу десяти років з дня набрання законної сили рішенням суду у справі та ураховуючи вимоги частини другої статті 3 КАС України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що строк, установлений пунктом 2 частини другої статті 363 КАС України, не підлягає застосуванню у цьому провадженні.

Разом з тим, з висновками Великої Палати Верховного Суду погодитись повною мірою не можна, з огляду на наступне.

Підстави та мотиви для висловлення окремої думки

У відповідності до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Одним з міжнародних договорів щодо прав людини є Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, яка була ратифікована Україною 17 липня 1997 року (№ 475/97?ВР) (далі - Конвенція), набула чинності для України 11 вересня 1997 року і стала частиною національного законодавства, яке підлягає застосуванню.

Зазначена Конвенція передбачає юрисдикцію ЄСПЛ щодо заяв громадян України про порушення державою норм цієї Конвенції.

Міжнародним документом, що визначає правовий статус як самого ЄСПЛ, так і його рішень, є зазначена Конвенція, зокрема її розділ ІІ. При цьому стаття 46 Конвенції зазначає про безумовний обов`язок держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, в яких вони є сторонами.

Поряд з цим ЄСПЛ залишає за державою свободу у виборі заходів, необхідних для виконання його рішень. Згідно зі стандартами Ради Європи значення кожного з прийнятих ЄСПЛ рішень полягає в тому, що вони не тільки повинні впливати на право конкретного заявника, але також і на розвиток національного законодавства держав-учасниць Конвенції. Заходи поновлення права особи, яка зверталась до ЄСПЛ із заявою, мають значення у контексті відповідальності держави перед певною особою як санкції за порушення її права.

Правові норми щодо порядку виконання рішень ЄСПЛ закріплені в Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV). Закон № 3477-IV є спеціальним та регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконувати рішення ЄСПЛ та необхідністю впроваджувати в українське судочинство європейські стандарти прав людини. Водночас чітких рекомендацій щодо правил виконання рішень ЄСПЛ судами Закон № 3477-IV не містить. Такі правила визначені у відповідних процесуальних законах.

Рішення ЄСПЛ мають виконуватись як шляхом вжиття заходів індивідуального, так і загального характеру. За положеннями статті 1 Закону № 3477-IV виконанням рішення є: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Додаткові заходи індивідуального характеру є однією з форм реагування на рішення ЄСПЛ (стаття 10 Закону № 3477-IV). Так, зазначена норма передбачає, що з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються такі додаткові заходи індивідуального характеру: відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); інші заходи, передбачені у рішенні. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Слід зазначити, що перелік додаткових заходів індивідуального характеру досить таки вузький. По суті, їх існування не є гарантією забезпечення відновлення порушених прав і не свідчить про досягнення у кожному випадку мети цих заходів, передбаченої законодавством (частина перша стаття 10 Закону № 3477-IV).

При цьому, законом також визначено дії органів, відповідальних за виконання додаткових заходів індивідуального характеру.

Так, у частині першій статті 12 Закон № 3477-IV зазначено, що органи, відповідальні за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, зобов`язані невідкладно та у визначений Рішенням та/або чинним законодавством строк виконати додаткові заходи індивідуального характеру.

Відтак зазначений Закон передбачає як види заходів індивідуального характеру, так і вжиття таких заходів невідкладно і саме у визначений законодавством строк.

Згідно з преамбулою Рекомендації N R(2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» Комітет міністрів, згідно з умовами статті 15 (b) Статуту Ради Європи звернувся, до Договірних Сторін з рекомендацією забезпечити на національному рівні адекватні можливості досягнення, наскільки це можливо, restitutio in integrum, пам`ятаючи, що за певних обставин зобов`язання за Конвенцією включають вжиття інших заходів, окрім справедливої сатисфакції, яку присуджує ЄСПЛ згідно зі статтею 41 Конвенції, та/або загальних заходів, якими потерпілій стороні забезпечується, наскільки це можливо, відновлення попереднього правового становища, яке ця сторона мала до порушення Конвенції.

У пункті 16 цієї Рекомендації зазначено, що у справах щодо перегляду або поновлення провадження у справі, в яких ЄСПЛ присудив справедливу компенсацію, питання про те, яким чином така компенсація буде прийнята до уваги, має вирішуватися на розсуд компетентного внутрішньонаціонального суду або відповідних органів влади з урахуванням обставин кожної справи.

У справі «Скоццарі і Гінта проти Італії» (рішення ЄСПЛ від 13 липня 2000 року) ЄСПЛ зазначив, що Високі Договірні Сторони взяли на себе обов`язок виконувати остаточні рішення Європейського суду у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, і виконання цих рішень здійснюється під контролем Комітету Міністрів Ради Європи. З цього слідує, inter alia, що рішення, відповідно до якого ЄСПЛ визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов`язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені у якості справедливої сатисфакції, але також і здійснити під контролем Комітету Міністрів загальні, і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є необхідним в рамках внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення. Більше того, знаходячись під контролем Комітету Міністрів, держава-відповідач вільна у виборі засобів, якими вона виконуватиме свої зобов`язання за статею 46 Конвенції, за умови, що такі засоби не суперечитимуть висновкам, які містяться у рішенні ЄСПЛ.

ЄСПЛ у пункті 56, 57 рішення у справі «Горяйнова проти України» вказав, що звільнення позивачки у цій справі було встановлено законом та переслідувало законну мету - захист репутації інших осіб у розумінні пункту другого статті 10 Конвенції.

Вирішуючи питання щодо необхідного втручання в особисте життя у демократичній державі, ЄСПЛ повторно вказав на необхідність державних службовців бути лояльними та стриманими щодо свого роботодавця, який вимагає, щоб розповсюдження навіть точної інформації здіснювалось помірковано та доцільно. Разом з тим інтерес суспільства щодо конкретної інформації здатен переважити вимогу лояльності, а тому ЄСПЛ зазначив, що національні суди цей баланс не розглянули та не оцінили такі заходи як звільнення на предмет застосування до заявниці менш суворого покарання.

У своїх заяві заявниця вимагала відшкодувати їй неотриману заробітну плату, неотриману квартиру та моральну шкоду. ЄСПЛ з цього приводу не знайшов жодного причинно-наслідкового зв`язку з заявленою матеріальною шкодою та відшкодував шкоду моральну.

Звертаючись з заявою про скасування судових рішень за виключними обставинами, заявниця просила продовжити строк на подання заяви, відновити судове провадження, яке було знищено за давністю зберігання, та задовольнити її позовні вимоги про поновлення на роботі на посаді прокурора.

У відповідності до пункту третього частини пятої статті 361 КАС підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є, зокрема, встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція, якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

За положенями статті 363 КАС України заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної пунктом 3 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, - особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про набуття цим рішенням статусу остаточного.

З урахуванням положень частини першої цієї статті заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подана з підстав, визначених пунктами 2, 3 частини другої та частиною п`ятою статті 361 цього Кодексу, - не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили. Строки, визначені в частині другій цієї статті, не можуть бути поновлені (частини друга та треття статті 363 КАС України).

Зазначені норми процесуального права, як норми національного законодавства, що регулюють строки виконання рішень ЄСПЛ, встановлюють строкові обмеження щодо застосування такого додаткового індивідуального заходу з виконання рішень ЄСПЛ як відновлення попереднього юридичного стану стягувача, зокрема, шляхом відновлення судового провадження та повторного розгляду справи судом.

Присічність строку подання заяви має на меті не обмеження у правах особи, щодо якої ухвалено рішення ЄСПЛ, а дотримання принципу res judicata (принципу остаточності рішення суду що набрало законної сили), оскільки повторний розгляд справи через тривалий проміжок часу може спричинити нові порушення прав ОСОБА_1 , ніж ті, що були встановлені ЄПСЛ.

Зазначені норми процесуального права обмежують особу у часі на подання заяви про скасування судового рішення 10 роками з дня набрання таким рішення законної сили, та такий строк не може бути поновлено, а тому не може бути продовжено

Принцип присічності процесуального строку для відновлення судового провадження застосовується процесуальним законодавством не тільки у цьому випадку, але й у інших випадках процесуальних звернень: подання заяви про скасування рішень за нововиявленими обставинами, застосування присічного річного строку для оскарження судового рішення, присічний строк для оскарження рішення Третейського Суду тощо.

Приймаючи постанову у справі № 2-а-256/08, Велика Палата Верховного Суду нівелювала присічний строк, встановлений процесуальним законом. Складається враження, що суди можуть не застосовувати й інші преклюзивні строки, визначені у процесуальному законі, з посиланням на приписи Конвенції задля того, щоби нібито гарантувати певні права людини. Це може породити негативні наслідки, зокрема для застосування принципу res judicata.

Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 2-а-256/08 суперечить її власній практиці. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 вересня 2020 року у справі № 2-1606/07 застосувала преклюзивний десятирічний строк на звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами, закривши провадження у справі. Натомість упункті 47 своєї постанови у справі за позовом ОСОБА_1 , не застосовуючи преклюзивний 10 річний строк на подачу заяви та не закриваючи провадження за цією заявою у зв`язку з помилковим його відкриттям, виходячи з примату норм міжнародного права над нормами національного права, зазначила, що, ані стаття 46 Конвенції, ані норми Закону № 3477 не ставлять обов`язок виконати рішення ЄСПЛ в залежність від будь-якого строку, що дає підстави для незастосування преклюзивного строку подачи такої заяви.

Такий висновок не відповідає ані міжнародним нормам, ані міжнародним принципам.

Примат міжнародних норм над нормами національного законодавства не означає незастосування норм національного законодвства у тих випадках, коли норми міжнародного законодавства не визначають правила, але надають їх визначення на розсуд держави у національному законодавстві.

Цей принцип, зокрема, закріплено у частинах першій та другій статті 3 КАС України, які зазначають, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Тобто примат міжнародних правил застосовується, якщо такі правила передбачені міжнародним договором, та вони є іншими, ніж передбачені національним законодавством, у цьому випадку КАС України.

Зазначений принцип є важливим з точки зору суверенітету держави як суб`єкта міжнародного права та її права врегульовувати певні суспільні відносини на власний розсуд.

Оскільки інших строків у міжнародних договорах, ратіфікованих Україною, не зазначено, то національні органи, які виконують рішення ЄСПЛ, зобов`язані застосувати національне законодавство яке є проявом державного суверенітету.

З огляду на зазначені вище мотиви ЄСПЛ, висловлені у рішенні «Горяйнова проти України», суди не врахували можливість застосування іншого стягненнядля заявниці, ніж звільнення та не надали оцінку балансу між правом суспільства на інформацію та обов`язком заявниці щодо лояльності і стриманості щодо свого роботодавця. Тобто ЄСПЛ наголосив на процесуальних порушеннях, допущених при розгляді справи, встановивши при цьому, що звільнення позивачки відбулось у відповідності до закону та з легітимною метою.

Крім того, слід зауважити, що за 10 років у суспільних та державних правовідносинах відбулись значні зміни, зокрема, прийняті зміни до Конституції України в частині розділу «Правосуддя», за якими прокуратура віднесена до системи органів правосуддя; прийнято новий Закон України «Про прокуратуру», який змінив як принципи діяльності, так і функції прокуратури; проведено ліквідацію та реорганізацію усіх підрозділів органів прокуратури та оцінку кожного прокурора у державі на предмет його професійних якостей та доброчесності, запроваджено конкурсні процедури добору на посади.

Суспільні зміни та зміни у порядку формування органів прокуратури зробили за цей час фактично неможливим поновлення позивачки на тій посаді, яку вона займала на час звільнення у зв`язку з відсутністю як прокуратури, у якій вона працювала, так і у зв`язку з конкурсними процедурами добору прокурорів на посади.

З огляду на те, що ЄСПЛ прийняв рішення через 10 років після набрання судовими рішеннями у цій справі чинності, скасування судових рішень у цій справі та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з огляду на зазначене, зробить неможливим відновлення саме тих прав позивачки, які вона мала і які захищала у суді, у спосіб обраний Великою Палатою Верховного Суду.

Крім того, згідно з абзацом другим пункту 1 Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 7 грудня 2017 року № 1087, Перелік є нормативним актом, який встановлює строки зберігання судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду. Так, строк зберігання справ з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби становить 10 років.

У разі, якщо суди будуть переглядати справи навіть за виключними обставинами через більш ніж 10 років з моменту набрання судовим рішенням законної сили, то існує ризик того, що за відновленими матеріалами справи суд зможе ухвалити рішення інше, ніж те, яке би він ухвалив, якби мав усі матеріали справи.

У рішенні у справі «Горяйнова проти України» ЄСПЛ прямо не вказав, що заявницю незаконно звільнили. Внаслідок прийняття постанови у справі № 2-а-256/08, якою Велика Палата Верховного Суду передала справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, останній може відмовити у задоволенні позову. Натомість, якщо Велика Палата Верховного Суду закрила би провадження про перегляд справи № 2-а-256/08 за виключними обставинами, ОСОБА_1 мала би право звернутися в суд з вимогою до держави про відшкодування завданої їй шкоди.

На нашу думку, у справі № 2-а-256/08 з огляду на принцип res judicata та присічний процесуальний строк для перегляду рішень у справі за виключними обставинами, відновлення становища ОСОБА_1 не було можливим. Відтак, з урахуванням обставин справи та за умови пропуску десятирічного строку подання заяви і неможливості поновити права заявниці у обраний нею спосіб, право позивачки повинно бути захищено в інший спосіб.

При цьому судове провадження за цією заявою підлягає закриттю у зв`язку подачею заяви з пропуском десятирічного строку, передбаченого статтею 363, 366 КАС України.

Судді Великої Палати Верховного Суду Гудима Д. А.

Єленіна Ж. М.

Лобойко Л. М.

Пророк В. В.

Рогач Л. І.

Сімоненко В. М.

Штелик С. П.

Джерело: ЄДРСР 98548471

[ANTIRAID]

Це дуже цікаве рішення. З одного боку воно демонструє крайню потребу у ліквідації Великої палати з іншого боку демонструє дуже вибірковий підхід до відновлення порушеного права у реорганізовані органи. Варто прочитати як постанову, так і окрему думку.

Суд зазначив, що досвід держав - членів Ради Європи щодо застосування присічних строків звернення до національних судів після встановлення ЄСПЛ порушень договірними сторонами Конвенції. Так, у правових системах Фінляндії та Литви гнучко застосовується процесуальне законодавство й у виключних випадках допускається відновлення національного судового провадження, не зважаючи на встановлений національним законодавством присічний строк, - якщо це необхідно для належного виконання рішення ЄСПЛ і забезпечення ефективного відновлення прав заявника.

59. З огляду на викладене, а також беручи до уваги встановлений пунктом 1 статті 46 Конвенції та частиною першою статті 2 Закону № 3477-IV обов`язок держави виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вона є стороною, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність перегляду справи за виключними обставинами та відсутність підстав для закриття провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постановлених у цій справі судових рішень.

У окремій думці частина суддів звернула увагу, що приймаючи постанову у справі № 2-а-256/08, Велика Палата Верховного Суду нівелювала присічний строк, встановлений процесуальним законом. Складається враження, що суди можуть не застосовувати й інші преклюзивні строки, визначені у процесуальному законі, з посиланням на приписи Конвенції задля того, щоби нібито гарантувати певні права людини. Це може породити негативні наслідки, зокрема для застосування принципу res judicata.

Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 2-а-256/08 суперечить її власній практиці. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 вересня 2020 року у справі № 2-1606/07 застосувала преклюзивний десятирічний строк на звернення із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами, закривши провадження у справі. Натомість у пункті 47 своєї постанови у справі за позовом ОСОБА_1 , не застосовуючи преклюзивний 10 річний строк на подачу заяви та не закриваючи провадження за цією заявою у зв`язку з помилковим його відкриттям, виходячи з примату норм міжнародного права над нормами національного права, зазначила, що, ані стаття 46 Конвенції, ані норми Закону № 3477 не ставлять обов`язок виконати рішення ЄСПЛ в залежність від будь-якого строку, що дає підстави для незастосування преклюзивного строку подачі такої заяви.

Суспільні зміни та зміни у порядку формування органів прокуратури зробили за цей час фактично неможливим поновлення позивачки на тій посаді, яку вона займала на час звільнення у зв`язку з відсутністю як прокуратури, у якій вона працювала, так і у зв`язку з конкурсними процедурами добору прокурорів на посади.