Постановление ВС о незаконности взыскания комиссии за обслуживание потребительского кредита

[Лев]

Много копьев было сломано на борьбе с взысканием так называемой комиссии за обслуживание потребительского кредита. Но с появлением ЗУ "О потребительском кредитовании" банки вздохнули - нет прямого запрета.

Но Верховный Суд решил по-другому:

https://reyestr.court.gov.ua/Review/88748870

 

Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 583/3343/19

провадження № 61-22778св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),   Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Ідея Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01 жовтня 2019 року у складі судді Соколової Н. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Хвостика С. Г., Орлова І. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі - АТ «Ідея Банк») про визнання недійсним кредитного договору.

Позовна заява мотивована тим, що 21 листопада 2018 року між нею та АТ «Ідея Банк» було укладено кредитний договір № Р20.00503.004561737. Вважала, що кредитний договір фактично не було укладено, сторони не домовилися про всі істотні умови, визначені законодавством, а сам договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, що, у свою чергу, є підставою для визнання такого договору недійсним.

Зазначала, що у неї відсутні відомості, що грошові кошти у сумі 111 000 грн їй передавались, а отже договір не є укладеним. В оспорюваному договорі відсутня численна кількість істотних умов договору. Вважає, що даний правочин здійснений з використанням нечесної підприємницької практики, частина друга пункту 1.10 договору не містить опису послуг з обслуговування кредитної заборгованості та обґрунтованого розрахунку вартості таких послуг. Оспорюваний кредитний договір викладено в письмовій формі з друкуванням тексту розміром 5, що, на її думку, здійснено банком навмисно з метою ускладнити та унеможливити прочитання тексту договору.

Вказувала, що відповідач не врахував при обчисленні загальної вартості кредиту витрати споживача на ведення рахунку № НОМЕР_1 у рамках пакету послуг Card Blanche Blue Start ID INS. У зв`язку із цим зазначена загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом на момент укладення договору у розмірі 342 387,50 грн є значно заниженою та приховує реальну вартість кредиту. Зазначеними діями банк ввів її в оману. Графік щомісячних платежів не відповідає формі встановленій законодавством та не містить всіх визначених законом реквізитів.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати положення частини другої пункту 1.10, пункту 6 договору від 21 листопада 2018 року № Р20.00503.004561737, а також визнати вказаний договір недійсним у цілому.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підписанням оспореного договору позичальник погодилась, що вона до його підписання ознайомилась з усіма умовами, на яких банк здійснює кредитування, та загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов`язаних з отриманням та поверненням кредиту, а також свідомо обрала умови кредитування, викладені у цьому договорі. Отже, оспорений договір не може бути визнано недійсним у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» та норм ЦК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01 жовтня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що, вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції у достатньо повному обсязі з`ясував права та обв`язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та надав їм належну правову оцінку, ухваливши рішення, яке відповідає вимогам закону.

Апеляційний суд відхилив усі доводи апеляційної скарги, зокрема і щодо неправомірності встановлення банком комісії за обслуговування кредиту, вказавши, що положеннями закону не передбачено заборону на встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості. Попередньо ознайомившись з даною умовою, яка міститься у паспорті споживчого кредиту та підписавши його й спірний кредитний договір від 21 листопада 2018 року, позивач погодилася з вказаною умовою кредитного договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно продовжив відповідачу строк для подання відзиву, чим порушив принцип рівності сторін.

Вказує, що суди дійшли передчасного висновку про те, що банк належно виконав умови кредитного договору щодо видачі кредитних коштів, оскільки умовами договору не передбачено можливість кредитору перераховувати кошти на рахунок страхової компанії напряму.

Суди дійшли помилкових висновків про те, що банк законно встановив у кредитному договорі плату за обслуговування кредиту. Така умова, на її думку, повинна бути визнана недійсною.

Крім того, зазначає, що кредитний договір було надруковано п`ятим розміром шрифту, що є самостійною підставою для визнання його недійсним, оскільки ця обставина ускладнює споживачу належно вивчити умови такого договору.

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 21 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» укладено кредитний договір, за умовами якого банк надає позичальнику кредит на поточні потреби у сумі 111 000 грн, включаючи витрати на страховий платіж строком на 60 місяців, а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору (а. с. 17-18).

Згідно з пунктом 1.2. кредитного договору банк надає кредит у день його підписання строком на 60 місяців. Датою видачі кредиту є остання дата списання коштів з позичкового рахунку позичальника в банку.

Відповідно до пунктів 1.3, 1.4 кредитного договору, за користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 5,5 % (маржубанку). Станом на день укладення договору змінна частина ставки, визначена за рішенням правління банку, становить 9,5 %, що разом з маржею банку складає змінювану процентну ставку у розмірі 15 %.

Позичальник стверджує, що розуміє суть і принципи визначення процентної ставки, усвідомлює ризики, які випливають зі змінної частини ставки протягом всього строку кредитування, і погоджується на ці ризики (пункт 1.8 кредитного договору).

Згідно з пунктом 1.13 кредитного договору банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні в рамках пакету послуг «Card Blanche Blue Start ID INS БПР «Стартовий», що обслуговується на умовах договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

Відповідно до пункту 5.7 кредитного договору згідно із Законом України «Про споживче кредитування» реальна річна процентна ставка складає 85,3214264 %. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) на момент укладення договору складає 342 387,50 грн. Вказані показники діють за умови своєчасного погашення позичальником грошових зобов`язань відповідно до пункту 2.1 цього договору та за дії процентної ставки, вказаної в пункті 1.4 договору.

Пункт 6 кредитного договору містить графік щомісячних платежів за кредитним договором.

З огляду на паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), в якому визначені основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту, плата за обслуговування кредитної заборгованості складає 2,75 % щомісячно від початкової суми кредиту, загальні витрати за кредитом, орієнтовна загальна вартість кредиту для позивача за весь строк користування кредитом - 342 387,50 грн, реальна процентна ставка відсотків річних 85,3214264% та інша інформація. Паспорт споживчого кредиту 21 листопада 2018 року підписала ОСОБА_1 , яка своїм підписом підтвердила отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, виходячи з обраних нею умов кредитування (а. с. 54-55).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій наведеним нормам законодавства відповідають не повністю.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (тут і далі у редакції, чинній на час укладення кредитного договору) у договорі про споживчий кредит зазначаються:

1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника);

2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту;

3) загальний розмір наданого кредиту;

4) порядок та умови надання кредиту;

5) строк, на який надається кредит;

6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності);

7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення);

8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів;

9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені;

10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися);

11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит;

12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту;

13) порядок дострокового повернення кредиту;

14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.

Встановивши, що банк у письмовій формі надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, кредитний договір містить усі умови, передбачені положеннями Закону України «Про споживче кредитування», сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, тощо,  ОСОБА_1 особистими підписами засвідчила, що вона погодилася на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 про визнання кредитного договору від 21 листопада 2018 року недійсним в цілому.

Посилання заявника на те, що кредитний договір надруковано п`ятим розміром шрифту, як на підставу для визнання кредитного договору недійсним, є безпідставними, оскільки відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача, зазначених у договорі про споживчий кредит або в додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його шрифтом меншого розміру, ніж основний текст, злиття кольору шрифту з кольором фону.

Тобто, вказана норма права забороняє друкувати інформацію щодо реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача шрифтом меншого розміру ніж основний текст. Проте, у даному випадку, весь кредитний договір надруковано однаковим розміром шрифту.

При цьому, даних про те, що, підписуючи спірний кредитний договір,   ОСОБА_1 вимагала від банку викласти його більшим шрифтом і їй було відмовлено у такій вимозі, нею надано не було.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що зміст договору є зрозумілим до прочитання і не може розцінюватися як надання інформації у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб.

Апеляційний суд також правильно зауважив, що позивач не була позбавлена можливості відповідно до пункту 3.2.3 спірного договору, що узгоджується з положеннями статті 15 Закону України «Про споживче кредитування» відмовитися від договору протягом 14 календарних днів від дати його укладення шляхом повідомлення банку в письмовій формі з одночасним поверненням грошових коштів, одержаних згідно цього договору та сплати процентів за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором про споживчий кредит. Проте, у вказаний строк вона від договору не відмовлялася, жодних заперечень щодо його змісту не висловлювала, що свідчить про її згоду з умовами укладеного договору.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи касаційної скарги в зазначених частинах не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками судів щодо позовних вимог про визнання недійсними положень частини другої пункту 1.10, а також пункту 6 кредитного договору від 21 листопада 2018 року, щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості, зважаючи на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.

Згідно з пунктом 1.10 кредитного договору від 21 листопада 2018 року позичальнику було встановлено плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.

Тобто, оспорюваним пунктом 1.10 кредитного договору позичальнику фактично було встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому, надання інших послуг, за вказану плату, умовами договору не передбачено.

Вказана щомісячна плата за обслуговування міститься й у пункті 6 кредитного договору, а саме у графіку щомісячних платежів.

Відповідно до положень частин першої-п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення кредитного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача

Частиною третьою цієї статті визначено перелік несправедливих умов договору.

Вказаний перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 було встановлено щомісячну плату за таку супутню послугу банку, яка за законом повинна надаватися їй безоплатно, вказаний пункт кредитного договору є несправедливим та підлягає визнанню недійсним.

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що Законом України «Про споживче кредитування» прямо не передбачено заборону на встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості не спростовують наведених висновків колегії суддів та не впливають на правильність вирішення справи, оскільки, у даному випадку, банком у кредитному договорі була встановлена плата за ті послуги, які за вказаним законом повинні надаватися безоплатно.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки обставини справи судами попередніх інстанцій були встановлені повністю та немає необхідності для встановлення нових, проте судами першої та апеляційної інстанцій були ухвалені судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права в зазначеній частині, то колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень у цій частині з ухваленням нового про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , з наведених вище підстав.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01 жовтня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсним положення частини другої пункту 1.10 та пункту 6 кредитного договору від 21 листопада 2018 року № Р20.00503.004561737 скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Визнати недійсними положення пункту 1.10 та пункту 6 кредитного договору від 21 листопада 2018 року № Р20.00503.004561737, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором.

У решті рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01 жовтня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:  Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк