Постанова ВП ВС про застосування мораторію щодо стягнення боргів Української залізниці як правонаступника Донецької залізниці та визначення які рішення є підставою для застосування норм права судами

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2022 року

м. Київ

Справа № 910/22858/17
Провадження № 12-5гс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Рогач Л. І.,

судді-доповідача Власова Ю. Л.,

суддів Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Бутенка А. О.,

представників скаржника - Кулініч А. П., Пішковцій О. В.

представника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - Мазур Г. І.

розглянула в судовому засіданнікасаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на ухвалу Господарського суду Донецької області від 25 березня 2021 року (суддя Паляниця Ю. О.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 травня 2021 року (у складі колегії: головуючий суддя Медуниця О. Є., судді Гребенюк Н. В., Зубченко І. В.)

за скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

у справі

за позовом Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» (попередня назва - Акціонерне товариство «Сбербанк»)

до Державного підприємства «Донецька залізниця»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

про стягнення 68 139 502,01 дол. США, що еквівалентно 1 857 993 189,66 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст скарги на бездіяльність державного виконавця

1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 24 травня 2018 року у справі № 910/22858/17, залишеним без змін постановами Східного апеляційного господарського суду від 25 січня 2019 року та Верховного Суду від 14 травня 2019 року, позов задоволено, стягнуто з Державного підприємства «Донецька залізниця» (далі - ДП «Донецька залізниця», відповідач, боржник) на користь Акціонерного товариства «Сбербанк» (чинна назва - Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк», далі - АТ «МР Банк», позивач, стягувач) заборгованість за основною сумою кредитної лінії в розмірі 54 945 202,05 дол. США, що в еквіваленті становить 1 433 055 100,46 грн за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 24 травня 2018 року, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами в розмірі 13 194 299,96 дол. США, що в еквіваленті становить 344 127 569,82 грн за офіційним курсом НБУ станом на 24 травня 2018 року, а також судовий збір у розмірі 240 000,00 грн. На виконання вказаного рішення 06 лютого 2019 року Господарський суд Донецької області видав наказ.

2. Ухвалою суду від 27 липня 2020 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2020 року, замінено боржника у виконавчому провадженні № 59296433 з примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області від 06 лютого 2019 року № 910/22858/17 з ДП «Донецька залізниця» на правонаступника - Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця», товариство).

3. АТ «Укрзалізниця» звернулось до господарського суду зі скаргою на бездіяльність відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відділ ДВС), в якій просило суд:

- визнати неправомірними дії відділу ДВС, які полягають у незупиненні вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 59296433;

- усунути порушення права АТ «Укрзалізниця» шляхом зобов`язання відділу ДВС зупинити вчинення виконавчих дій у межах виконавчого провадження № 59296433.

4. Скарга обґрунтована тим, що державний виконавець відділу ДВС згідно з вимогами пункту 11 частини першої статті 34 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) був зобов`язаний зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 59296433 у зв`язку з установленням відповідно до норм пунктів 51 та 52 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України від 23 лютого 2012 року № 4442-VI «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» (далі - Закон № 4442-VI) у редакції Закону України від 20 грудня 2016 року № 1787-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1787-VIII) мораторію на звернення стягнення на активи товариства за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна та затвердження передавального акта щодо цього майна товариству як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств.

5. Натомість, не зупинивши виконавче провадження № 59296433, відділ ДВС вчинив неправомірні та незаконні дії, якими порушив права та законні інтереси АТ «Укрзалізниця» як стратегічно важливого підприємства державного сектору економіки, що обумовлюється можливістю приведення товариства до банкрутства через виконання значного обсягу зобов`язань ДП «Донецька залізниця» без фактичного отримання його активів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

6. Господарський суд Донецької області ухвалою від 25 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18 травня 2021 року, у задоволенні скарги відмовив у зв`язку з відсутністю підстав для зупинення вчинення виконавчих дій. Свої рішення суди мотивували так:

- відповідно до пункту 3 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 жовтня 2019 року № 145-IX «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» (далі - Закон № 145-ІХ) заборонено вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону № 1404-VIII щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Тобто вказаною нормою Закону № 145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно, передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема грошові кошти, що узгоджується з положеннями чинного законодавства України;

- Закон № 145-ІХ набрав чинності пізніше Закону України від 18 жовтня 2018 року № 2604-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене в районі відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 2604-VIII), яким були внесені зміни у пункти 51 та 52 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 4442-VI;

- за правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд), викладеною у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/12809/19, при закріпленні законодавцем можливості звернення стягнення на грошові кошти підприємств, які були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», враховані й інші заборони та мораторії на звернення стягнення на майно боржників, у тому числі щодо АТ «Укрзалізниця»;

- таким чином норми пунктів 51 та 52 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 4442-VI стосуються лише майна боржника, яке розташоване на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, та жодним чином не впливають на питання звернення стягнення на кошти боржника, що містяться на рахунках у банківських установах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

7. АТ «Укрзалізниця» звернулося до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою на зазначені судові рішення, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 25 березня 2021 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 травня 2021 року у справі № 910/22858/17, ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу АТ «Укрзалізниця» на бездіяльність відділу ДВС.

8. Ухвалою Касаційного господарського суду від 13 липня 2021 року за вказаною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

9. Ухвалою від 19 січня 2022 року справу № 910/22858/17 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених частинами четвертою, п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме у зв`язку з необхідністю вирішення двох виключних правових проблем та відступлення від правових висновків, викладених в одинадцяти постановах Великої Палати Верховного Суду, об'єднаної палати та колегій Касаційного господарського суду.

10. Перша виключна правова проблема пов`язана із суперечливістю судової практики щодо застосування законодавства про мораторій на звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов`язаннями ДП «Донецька залізниця». Колегія Касаційного господарського суду посилається на постанову Касаційного господарського суду від 25 червня 2021 року у справі № 910/22748/16, в якій останній не застосував норми пункту 11 частини першої статті 34, пункту 101 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, пунктів 51 та 52 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 4442-VI з підстав їх невідповідності нормам Конституції України внаслідок фактичного унеможливлення виконання остаточного судового рішення. При цьому в постанові від 20 травня 2021 року у справі № 905/1987/19 Касаційний господарський суд у повністю подібних відносинах застосував зазначені норми права без висновку про їх невідповідність Конституції України. На наявність мораторію, встановленого вказаними правовими нормами, послалась також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17, не висловлюючись про його неконституційність.

11. Друга виключна правова проблема стосується тлумачення поняття «висновок Верховного Суду щодо застосування норми права» в контексті застосування частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 302 ГПК України та аналогічних за змістом норм інших процесуальних кодексів. Посилаючись на вказані норми права, колегія Касаційного господарського суду вбачає виключну правову проблему в питанні, чи є висновок Верховного Суду про незастосування норми права до певних правовідносин з підстав її невідповідності Конституції України та принципам верховенства права обов'язковим для виконавця, суду та інших учасників правовідносин (пункти 83, 85 ухвали).

12. Також колегія Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 759/19440/15-ц, об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 922/3693/18, колегій Касаційного господарського суду від 25 листопада 2020 року у справі № 927/253/19, від 18 березня 2021 року у справі № 905/2137/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 910/6322/20, від 08 червня 2021 року у справі № 916/2458/18, від 01 липня 2021 року у справі № 910/15635/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 922/2507/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 910/15086/20, від 07 грудня 2021 року у справі № 910/3550/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 911/2574/18 про те, що правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду, якою справу направлено на новий розгляд, не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у даній справі, а відтак не підлягає врахуванню іншими судами.

13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 квітня 2022 року цю справу прийняла та призначила до розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

14. АТ «Укрзалізниця» вважає ухвалу Господарського суду Донецької області від 25 березня 2021 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 травня 2021 року у справі № 910/22858/17 незаконними, прийнятими з порушеннями норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а отже, такими, що підлягають скасуванню, з огляду на таке.

15. В оскаржуваних судових рішеннях не враховано, що мораторій на звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, у тому числі за зобов`язаннями ДП «Донецька залізниця», який встановлений Законом № 4442-VI, а також передбачений пунктом 11 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII, є спеціальним та пріоритетним стосовно норм інших законодавчих актів України під час виконання рішень, ухвалених за зобов`язаннями ДП «Донецька залізниця». Це підтверджено у пункті 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17.

16. Зі змісту Закону № 4442-VI вбачається, що мораторій на звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов`язаннями державних підприємств, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, вводиться незалежно від обсягу майна, яке розміщене на такій території. АТ «Укрзалізниця» надавало до матеріалів справи докази на підтвердження того, що майно ДП «Донецька залізниця», яким було наділено регіональну філію «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» наказом від 01 грудня 2015 року № 049, знаходиться на непідконтрольній державі території та скаржнику не передане. А тому незалежно від того, знаходиться чи не знаходиться частина майна ДП «Донецька залізниця» на підконтрольній українській владі території, інвентаризацію не можна провести на території проведення антитерористичної операції. Інвентаризація всього майна ДП «Донецька залізниця» в цілому, його оцінка і складання передавального акта стануть можливими тільки після закінчення проведення антитерористичної операції. А до цього часу примусове виконання судового рішення у справі № 910/22858/17 має бути зупинене внаслідок дії вказаного мораторію.

17. Посилання судів попередніх інстанцій на норми пункту 3 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 145-ІХ є необґрунтованим, оскільки скаржник не посилався на них при поданні скарги на дії відділу ДВС, а зазначав про наявність інших підстав для зупинення виконавчого провадження, а саме про дію мораторію, передбаченого законами № 4442-VI та № 1404-VIII.

18. Під час вирішення цієї скарги має бути врахований висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20 травня 2021 року у справі № 905/1987/19, про правомірність застосування мораторію на звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

19. Також скаржник зауважує, що розгляд Верховним Судом цієї касаційної скарги має виняткове значення не тільки для АТ «Укрзалізниця», а й для держави в цілому, оскільки йдеться про створення судового прецеденту щодо стягнення значної суми коштів з АТ «Укрзалізниця» за боргами ДП «Донецька залізниця» без фактичного отримання його активів, що ставить під загрозу можливість функціонування національного перевізника та може призвести до дефолту за зобов`язаннями АТ «Укрзалізниця» перед міжнародними кредиторами, гарантом за якими виступає держава.

Позиція відділу ДВС

20. У відзиві на касаційну скаргу відділ ДВС зазначає, що вважає ухвалу Господарського суду Донецької області від 25 березня 2021 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 травня 2021 року у справі № 910/22858/17 законними та обґрунтованими, натомість доводи касаційної скарги не відповідають дійсним обставинам справи та не підлягають задоволенню.

21. Відділ ДВС вказує, що боржником у виконавчому провадженні є АТ «Укрзалізниця», оскільки вказане товариство є правонаступником ДП «Донецька залізниця» з дати державної реєстрації АТ «Укрзалізниця». Саме цей висновок щодо правонаступництва викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17, на яку помилково посилається скаржник на обґрунтування своєї правової позиції. Поряд із цим згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/12809/19, є можливим примусове стягнення грошових коштів з боржників - державних підприємств за наявності інших заборон та мораторіїв, які діяли на момент прийняття та набрання чинності Законом № 145-ІХ.

22. Пунктами 51 та 52 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 4442-VI установлено мораторій на звернення стягнення на майно підприємств залізничного транспорту, що знаходиться на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, до проведення інвентаризації і оцінки цього майна та затвердження передавального акта щодо нього АТ «Укрзалізниця». Відповідно до пункту 11 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі встановлення вказаного мораторію. Водночас у законодавстві немає роз`яснень щодо порядку та строків проведення зазначеної інвентаризації майна. Крім того, майно первісного боржника (ДП «Донецька залізниця»), на яке може бути звернено стягнення в примусовому порядку, знаходиться як на території проведення антитерористичної операції, так і на території, що підконтрольна українській владі, зокрема, у Дніпропетровській, Харківській, Черкаській областях. З огляду на це відділ ДВС стверджує про відсутність визначених статтею 34 Закону № 1404-VIII підстав для зупинення вчинення виконавчих дій.

23. Крім того, 20 жовтня 2019 року набрав чинності Закон № 145-ІХ, відповідно до пункту 3 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону № 1404-VIII щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Вказані положення поширюють свою дію на АТ «Укрзалізниця» та, на переконання відділу ДВС, передбачають, попри дію мораторію, можливість звернення стягнення на окремі види майна цього підприємства, зокрема стягнення грошових коштів у будь-яких правовідносинах, а також стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

24. Виходячи з наведеного відділ ДВС вважає, що наявність мораторію, встановленого Законом № 4442-VI, не свідчить про неможливість стягнення з боржника - АТ «Укрзалізниця» як правонаступника ДП «Донецька залізниця» грошових коштів, що містяться на рахунках у банківських установах та не обмежені у вільному обороті.

Позиція АТ «МР Банк»

25. Стягувач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що наведені у ній доводи є хибними й такими, що спростовуються матеріалами справи, у зв`язку із чим просить відмовити у її задоволенні.

26. АТ «МР Банк» підтримує основні доводи відділу ДВС, а також зазначає, що за змістом положень пункту 11 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII для зупинення виконавчого провадження на підставі мораторію боржник повинен довести, що майно ДП «Донецька залізниця» знаходиться на території проведення антитерористичної операції. Разом з тим стягувач надав суду інформацію про низку об`єктів нерухомого майна цього підприємства, які знаходяться за межами території проведення антитерористичної операції, а саме в Запорізькій, Дніпропетровській та Харківській областях.

27. Крім того, відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати на шкоду одній зі сторін.

28. Стягувач звертає увагу на постанову Касаційного господарського суду від 25 червня 2021 року у справі № 910/22748/16, у якій суд зробив висновок про те, що пункт 11 частини першої статті 34 та пункт 101 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, пункти 51 та 52 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 4442-VI за змістом є такими, що не відповідають Конституції України (суперечать статті 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 1291 Конституції України), а встановлення зазначеними законодавчими нормами мораторію, який призвів до невиконання судового рішення протягом тривалого періоду часу, очевидно не узгоджується з принципом верховенства права.

29. 23 грудня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшла заява стягувача про зміну найменування АТ «Сбербанк» на АТ «МР Банк».

30. Також стягувач повідомив Верховний Суд про те, що відповідно до рішення Правління НБУ від 25 лютого 2022 року № 91-рш/БТ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «МР Банк» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25 лютого 2022 року № 131 «Про початок процедури ліквідації АТ «МР Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації АТ «МР Банк».

31. Крім того, згідно з рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 11 травня 2022 року «Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів», введеним в дію Указом Президента України від 11 травня 2022 року № 326/2022, в Україні примусово вилучені фінансові активи (у вигляді прав вимоги боргу) АТ «МР Банк» до юридичних осіб, у тому числі до ДП «Донецька залізниця» (правонаступник - АТ «Укрзалізниця»).

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо застосування законодавства про мораторій на звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов`язаннями ДП «Донецька залізниця»

32. Відповідно до статті 1291 Конституції України, положень частини першої статті 18, частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

33. У Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 1291 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, Суд вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом. Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

34. Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців, є Закон № 1404-VIII.

35. Статтею 1 цього Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

36. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

37. 20 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1787-VIII (набрав чинності 17 лютого 2017 року), яким розділ III «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 4442-VI доповнено пунктами 51 та 52 такого змісту:

«51. До проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна товариству як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств встановити мораторій на звернення стягнення на активи товариства за зобов`язаннями таких підприємств.

52. Мораторій на звернення стягнення на активи товариства, встановлений згідно з пунктом 51 цього розділу, втрачає чинність після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна товариству, але не пізніше ніж через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції».

38. Цим же Законом були внесені зміни до Закону № 1404-VIII, зокрема:

- частину першу статті 34 доповнено пунктом 11 і визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі «встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження»;

- розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 101 такого змісту: «На період дії мораторію, встановленого згідно з пунктом 51 розділу III «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 4442-VI, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження».

39. 18 жовтня 2018 року був прийнятий Закон № 2604-VIII (набрав чинності 12 січня 2019 року), яким внесені зміни до наведених вище положень законів № 4442-VI та № 1404-VIII, зокрема після слів «що розміщене на території проведення антитерористичної операції» доповнено словами «здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях», а також уточнено, що мораторій втрачає чинність не пізніше ніж через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

40. Отже, вказаними законами визначено такі умови мораторію:

- строк мораторію починається з 17 лютого 2017 року і завершується (залежно від того, яка подія настане раніше):

1) після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна АТ «Укрзалізниця» як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств;

2) через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей;

- предмет мораторію - звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця». Норми чинного законодавства України включають гроші до складу активів товариства (пункт 3 розділу І «Загальні положення» Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року № 73);

- мораторій стосується не всіх зобов`язань АТ «Укрзалізниця», а лише зобов`язань підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень. Вказане місцерозташування майна стосується ідентифікації підприємств залізничного транспорту, за зобов`язаннями яких встановлений мораторій на звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця», а не безпосередньо майна АТ «Укрзалізниця». При цьому в указаних законах немає вказівки про те, що на непідконтрольній території має бути розміщене все майно підприємств залізничного транспорту;

- наслідками встановлення мораторію є: зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов`язанням таких підприємств, а також зупинення вчинення виконавчих дій.

41. Оскільки майно ДП «Донецька залізниця» знаходиться на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, то відповідно до указаних норм законів № 4442-VI та № 1404-VIII на період дії мораторію підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов`язаннями ДП «Донецька залізниця», а також зупиняється вчинення відповідних виконавчих дій.

42. Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України).

43. Конституційний Суд України у Рішенні від 10 червня 2003 року № 11-рп/2003 вирішував питання щодо відповідності Конституції України законодавчої вимоги про встановлення мораторію на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (що була введена Законом України від 29 листопада 2001 року № 2864-III «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»).

44. У цьому Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що за Конституцією України (стаття 17) забезпечення економічної безпеки України є однією з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу, так само як і забезпечення соціальної спрямованості економіки (стаття 13). За Основним Законом України держава рівним чином захищає усі форми власності, а кожна з них може мати свої особливості, пов`язані із законодавчо визначеними умовами та підставами виникнення або припинення права власності. Ця правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що виключно законами України визначається правовий режим власності, в основі якого - конституційні положення, конкретизовані в законах, які можуть містити й певні особливості правового режиму тих чи інших форм власності. Однією із таких особливостей правового режиму державної власності і є встановлений на певний період мораторій на примусове відчуження майна підприємств.

45. Вирішуючи питання про те, чи встановлення мораторію на звернення стягнення на майно державних підприємств (боржників) робить «фактично необов`язковим» виконання ними судових рішень майнового характеру, Конституційний Суд України зробив висновок, що Закон, яким встановлено вказаний мораторій, не порушує конституційної вимоги обов`язковості судових рішень. Рішення судів про примусове відчуження майна підприємств, ухвалені до і після прийняття цього Закону, ним не скасовуються, вони залишаються в силі, а їх виконання призупиняється до вдосконалення механізму примусової реалізації майна. Тобто Законом встановлюється подовжений на цей період строк їх виконання.

46. Враховуючи викладене, Конституційний Суд Українидійшов висновку, що положення Закону щодо введення мораторію на примусову реалізацію майна вказаних підприємств не суперечать Конституції України.

47. У Рішенні від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень полягає у відстроченні виконання судового рішення на певний строк, має відповідати принципу верховенства права та здійснюватися у випадках і на підставі, визначених законом. За законодавством України підприємства паливно-енергетичного комплексу мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, тому, на думку Конституційного Суду України, з метою створення умов для підтримання їх стабільного фінансово-економічного стану законом можуть встановлюватися особливості правового регулювання відносин у цій сфері. У зв`язку з цим зупинення проведення виконавчих дій щодо примусового виконання судових рішень про стягнення з таких підприємств, у разі їх внесення до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії, є заходом, спрямованим на забезпечення життєво важливих суспільних інтересів.

48. За практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виконання рішення, винесеного будь-яким судом, повинне розглядатися як невід`ємна частина «справедливого судового розгляду» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (Hornsby v. Greece, § 40; Burdov v. Russia, § 34, Burdov v. Russia (№ 2) (Application№ 33509/04), § 65). Затримка у виконанні рішення може бути виправданою, виходячи зі змісту фактичних обставин справи. Але вона не може бути настільки надмірною, аби призвести до порушення суті права, гарантованого статтею 6 § 1 (Immobiliare Saffi v. Italy [ВП] (Application № 22774/93), § 74).

49. Також ЄСПЛ зауважує, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці (справа «Чіжов проти України», заява № 6962/02, рішення від 17 травня 2005 року, пункт 40).

50. Отже, введення державою вказаного вище мораторію на звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, само собою не суперечить указаним нормам Конституції України та Конвенції. Разом з тим запровадження такого мораторію покладає на державу позитивний обов'язок створити необхідні правові механізми, щоб затримка виконання рішень не була настільки надмірною, аби призвести до порушення суті права, гарантованого статтею 6 Конвенції.

51. Ураховуючи наведені висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Касаційного господарського суду, викладеного у пункті 6.30 постанови від 25 червня 2021 року у справі № 910/22748/16, про те, що пункт 11 частини першої статті 34, пункт 101 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, пункти 51 та 52 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 4442-VI за змістом є такими, що не відповідають Конституції України (суперечать статті 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 1291 Конституції України).

52. 20 жовтня 2019 року набрав чинності Закон № 145-ІХ, відповідно до пункту 3 Розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» якого заборонено вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону № 1404-VIII щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліку, затвердженого Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Згідно з додатком 2 «Перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані» до Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» станом на 20 жовтня 2019 року до вказаного переліку включено АТ «Укрзалізниця».

53. Дія норм пункту 3 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 145-ІХ стосовно заборони вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону № 1404-VIII щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», розповсюджується на АТ «Укрзалізниця» та всі її регіональні філії, проте не стосується стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Натомість норми пунктів 51 та 52 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 4442-VI розповсюджуються лише на чітко визначені підприємства залізничного транспорту, а саме що розміщені на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, проте стосуються всіх активів АТ «Укрзалізниця».

54. Отже, запроваджені вказаними нормами законів № 4442-VI та 145-ІХ тимчасові обмеження вчинення виконавчих дій стосуються різних правовідносин, різного майна та зобов`язань, поширюються на різне коло осіб, тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про застосування до спірних відносин норм Закону № 145-ІХ, оскільки він прийнятий пізніше, є необґрунтованими.

Щодо того, чи є висновок Верховного Суду про незастосування норми права до певних правовідносин з підстав її невідповідності Конституції України та принципам верховенства права обов`язковим для виконавця, суду та інших учасників правовідносин

55. В ухвалі про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний господарський суд указує на необхідність вирішення виключної правової проблеми стосовно тлумачення поняття «висновок Верховного Суду щодо застосування норми права» в контексті застосування частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 302 ГПК України та аналогічних за змістом норм інших процесуальних кодексів щодо того, чи є висновок Верховного Суду про незастосування норми права до певних правовідносин з підстав її невідповідності Конституції України та принципам верховенства права обов`язковим для виконавця, суду та інших учасників правовідносин (пункти 83, 85 ухвали).

56. Відповідаючи на зазначене питання, Велика Палата Верховного Суду зауважує таке. Вирішуючи між сторонами спір щодо застосування певних норм права у спірних правовідносинах, суд застосовує у цих відносинах одні норми права та відповідно не застосовує інші норми права, про застосування яких просить сторона спору. Отже, висновок суду про незастосування певних норм права у спірних правовідносинах по суті є висновком про застосування інших норм права у цих відносинах.

57. Так, у постанові від 25 червня 2021 року у справі № 910/22748/16 Касаційний господарський суд дійшов висновку, що норми пункту 11 частини першої статті 34, пункту 101 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, пунктів 51 та 52 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 4442-VI не відповідають нормам статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 55, пункту 9 частини другої статті 1291 Конституції України (пункт 6.30 постанови).

58. Унаслідок цього Касаційний господарський суд застосував у спірних правовідносинах норми статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 55, пункту 9 частини другої статті 1291 Конституції України та, відповідно, не застосував у цих відносинах норми пункту 11 частини першої статті 34, пункту 101 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, пунктів 51 та 52 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 4442-VI.

59. Отже, висновок Касаційного господарського суду про «незастосування» у спірних правовідносинах норм пункту 11 частини першої статті 34, пункту 101 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, пунктів 51 та 52 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 4442-VI насправді є висновком про застосування у цих відносинах норм статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 55, пункту 9 частини другої статті 1291 Конституції України.

60. За цих обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цій справі немає виключної правової проблеми щодо тлумачення поняття «висновок Верховного Суду щодо застосування норми права» в контексті застосування частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 302 ГПК України до висновків Верховного Суду про незастосування норми права у певних правовідносинах.

Стосовно необхідності відступлення від правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, об`єднаної палати та колегій Касаційного господарського суду

61. Також колегія Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 759/19440/15-ц, об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 922/3693/18, колегій Касаційного господарського суду від 25 листопада 2020 року у справі № 927/253/19, від 18 березня 2021 року у справі № 905/2137/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 910/6322/20, від 08 червня 2021 року у справі № 916/2458/18, від 01 липня 2021 року у справі № 910/15635/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 922/2507/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 910/15086/20, від 07 грудня 2021 року у справі № 910/3550/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 911/2574/18 про те, що правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду, якою справу направлено на новий розгляд, не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у такій справі, а відтак не підлягає врахуванню іншими судами.

62. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

63. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 759/19440/15-ц (від висновку у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд) зазначено: «Встановлений статтею 355 ЦПК України перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень є вичерпним. Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору зі справи, а тому відповідні постанови не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому главою 3 розділу V, і на них не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу» (абзаци третій - п`ятий розділу «Позиція Великої Палати Верховного Суду» зазначеної постанови).

64. В указаній постанові Велика Палата Верховного Суду надала тлумачення норми пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року, яка регулювала відносини підстав перегляду Верховним Судом України судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

65. За результатами цього тлумачення Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору зі справи, а тому відповідні постанови не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому главою 3 «Перегляд судових рішень Верховним Судом України» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року, і на них не можна посилатись на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

66. Отже, висновок Великої Палати Верховного Суду у наведеній постанові стосувався висновків касаційних судів, якими на той час були вищі спеціалізовані суди, а не висновку Верховного Суду. Зміст висновку Великої Палати Верховного Суду полягав у тому, що судове рішення касаційного суду, яким скасовувались судові рішення судів нижчих інстанцій та передавалась справа на новий розгляд, не могло бути підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України, встановленою пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України.

67. При цьому Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові від 16 травня 2018 року у справі № 759/19440/15-ц не робила висновків про те, що правовий висновок Верховного Суду, який міститься у постанові, якою справу направлено на новий розгляд, не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у такій справі, а відтак не підлягає врахуванню іншими судами.

68. Стосовно інших десяти постанов об`єднаної палати та колегій Касаційного господарського суду, зазначених в ухвалі від 19 січня 2022 року про передачу справи № 910/22858/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.

69. Відповідно до статті 315 ГПК України постанова суду касаційної інстанції складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. У мотивувальній частині зазначаються: а) мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу; б) доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції; в) висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд; г) дії, що їх повинні виконати суд першої та (або) апеляційної інстанції у разі скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд.

70. Згідно із частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

71. Отже, наведені норми права розрізняють висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, та висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У свою чергу норми ГПК України не поділяють висновків Верховного Суду щодо застосування норм права на ті, що викладені у постановах, якими справу направлено на новий розгляд, та ті, що викладені у постановах, якими завершений розгляд справи. Подібний підхід також відсутній у судовій практиці. Кожна постанова Верховного Суду в силу частини третьої статті 317 ГПК України є остаточною і оскарженню не підлягає, а якщо в ній викладені висновки щодо застосування норми права, то такі висновки підлягають врахуванню іншими судами при вирішенні подібних спорів.

72. Натомість у постановах об`єднаної палати та колегій Касаційного господарського суду, згаданих у підпункті 2 пункту 101 ухвали від 19 січня 2022 року про передачу справи № 910/22858/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначено не про те, що якщо висновок Верховного Суду про застосування норми права викладено у постанові, якою справу направлено на новий розгляд, то він є неостаточним та необов`язковим для врахування іншими судами, а про те, що направлення справи на новий розгляд не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у цій справі, тобто остаточного вирішення спору.

73. Таким чином, у постановах Великої Палати Верховного Суду, об`єднаної палати та колегій Касаційного господарського суду, зазначених у підпункті 2 пункту 101 ухвали від 19 січня 2022 року, не викладався висновок, від якого вважає необхідним відступити Касаційний господарський суд у справі № 910/22858/17.

Щодо суті спору

74. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

75. Вище було наведено зміст пункту 11 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII, яким імперативно унормовано дії державного виконавця щодо зупинення вчинення виконавчих дій у разі встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

76. Такий мораторій та його строки встановлено пунктами 51 і 52 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 4442-VI.

77. Частиною першою статті 35 Закону № 1404-VIII на виконавця покладено обов`язок зупинити вчинення виконавчих дій у випадку, передбаченому пунктом 11 частини першої статті 34 цього Закону, до закінчення строку дії відповідних обставин.

78. Отже, на переконання Великої Палати Верховного Суду, у державного виконавця були визначені статтею 19 Конституції України, нормами законів № 1404-VIII та № 4442-VI підстави для зупинення вчинення виконавчих дій щодо виконання наказу Господарського суду Донецької області від 06 лютого 2019 року у справі № 910/22858/17.

79. Суди попередніх інстанцій встановили, що 05 лютого 2021 року АТ «Укрзалізниця» звернулося до державного виконавця із заявою про зупинення вчинення виконавчих дій у межах виконавчого провадження № 59296433, посилаючись на мораторій на звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов`язаннями ДП «Донецька залізниця». Вказана заява державним виконавцем задоволена не була.

80. У зв`язку із цим скаржник звернувся до суду зі скаргою, у якій просив визнати неправомірними дії відділу ДВС, які полягають у незупиненні вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 59296433, та зобов`язати відділ ДВС зупинити вчинення виконавчих дій у межах цього виконавчого провадження.

81. Велика Палата Верховного Суду вважає вказані вимоги АТ «Укрзалізниця» обґрунтованими. Разом із тим, постановою про зупинення виконавчих дій заступника начальника відділу ДВС від 24 червня 2021 року у виконавчому провадженні № 59296433 було зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу № 910/22858/17, виданого 06 лютого 2019 року Господарським судом Донецької області.

82. Оскільки відділом ДВС було самостійно зупинено вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 59296433, Велика Палата Верховного Суду вирішує, що скаргу АТ «Укрзалізниця» слід задовольнити частково, а саме в частині визнання неправомірною бездіяльності відділу ДВС, яка полягає в незупиненні вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 59296433, а провадження за скаргою АТ «Укрзалізниця» в частині зобов`язання відділу ДВС зупинити вчинення виконавчих дій у межах вказаного виконавчого провадження необхідно закрити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

83. Положеннями статті 300 ГПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

84. Пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суду касаційної інстанції надано право за результатами розгляду касаційної скарги скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині, не передаючи справи на новий розгляд.

85. За змістом статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

86. Відповідно до частини першої статті 313 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226та 231 цього Кодексу.

87. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

88. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувані ухвалу та постанову у справі № 910/22858/17 слід скасувати та ухвалити у цій справі нове судове рішення, яким касаційну скаргу АТ «Укрзалізниця» задовольнити частково, визнати неправомірною бездіяльність відділу ДВС, яка полягає у незупиненні вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 59296433, та закрити провадження за скаргою АТ «Укрзалізниця» в частині зобов`язання відділу ДВС зупинити вчинення виконавчих дій у межах виконавчого провадження № 59296433.

Щодо судових витрат

89. За змістом положень статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 313-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду Донецької області від 25 березня 2021 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 травня 2021 року у справі № 910/22858/17 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково.

4. Визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, які полягають у не зупиненні вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 59296433.

5. Закрити провадження за скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в частині зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зупинити вчинення виконавчих дій у межах виконавчого провадження № 59296433.

6. Стягнути з Міністерства юстиції України (Департамент державної виконавчої служби) (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00015622) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Ґедройця, 5, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код 40075815) судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у сумі 4540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Л. І. РогачСуддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: В. В. Британчук Г. Р. Крет І. В. Григор`єва Л. М. Лобойко М. І. Гриців К. М. Пільков Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік І. В. Желєзний В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач Л. Й. Катеринчук О. С. Ткачук

Джерело: ЄДРСР 106841696

[ANTIRAID]

Це рішення дуже цікаве  не стільки за предметом, скільки за своєю суттю і самим висновками, що в ньому наведені щодо того, що саме становить правову позицію.

Велика палата зазначила, що оскільки майно ДП «Донецька залізниця» знаходиться на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, то відповідно до указаних норм законів № 4442-VI та № 1404-VIII на період дії мораторію підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов`язаннями ДП «Донецька залізниця», а також зупиняється вчинення відповідних виконавчих дій.

53. Дія норм пункту 3 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 145-ІХ стосовно заборони вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону № 1404-VIII щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», розповсюджується на АТ «Укрзалізниця» та всі її регіональні філії, проте не стосується стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Натомість норми пунктів 51 та 52 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 4442-VI розповсюджуються лише на чітко визначені підприємства залізничного транспорту, а саме що розміщені на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, проте стосуються всіх активів АТ «Укрзалізниця».

Вирішуючи між сторонами спір щодо застосування певних норм права у спірних правовідносинах, суд застосовує у цих відносинах одні норми права та відповідно не застосовує інші норми права, про застосування яких просить сторона спору. Отже, висновок суду про незастосування певних норм права у спірних правовідносинах по суті є висновком про застосування інших норм права у цих відносинах.

Прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору зі справи, а тому відповідні постанови не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому главою 3 «Перегляд судових рішень Верховним Судом України» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року, і на них не можна посилатись на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.