Постанова ВП ВС про господарську юрисдикцію спору про звернення стягнення фізособою на предмет іпотеки що належить іншій фізособі у разі забезпечення ним кредиту юрособи

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2022 року

м. Київ

Справа № 345/1537/21
Провадження № 14-41цс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником яких є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - орган опіки та піклування Калуської міської ради в особі Служби у справах дітей Калуської міської ради Івано-Франківської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року у складі колегії суддів Девляшевського В. А., Пнівчук О. В., Томин О. О. та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року у складі колегії суддів Девляшевського В. А., Пнівчук О. В., Томин О. О. та

ВСТАНОВИЛА:

Обставини справи та короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 24 липня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк») та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 106/КВ-07, за умовами якого останньому надано кредит на відкриття відновлювальної мультивалютної лінії в розмірі 160 000 доларів США.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань 24 липня 2007 року сторони уклали іпотечний договір № 106/Zквіп-07, предметом якого є нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 .

26 грудня 2013 року рішенням Господарського суду Івано-Франківської області, частково зміненим постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2014 року у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору з позичальника стягнуто 911 587,93 грн заборгованості за кредитним договором, процентів, комісії та пені.

05 вересня 2013 року на підставі договору № 31-Л Товариство з обмеженою відповідальністю «ІК «ІФГ Капітал» (далі - ТОВ «ІК «ІФГ Капітал») стало правонаступником ТОВ «Укрпромбанк».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

12 січня 2017 року ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» передало ОСОБА_1 всі права вимоги, що належали первісному кредитору у кредитному та іпотечному договорах.

17 січня 2017 року позивач звернувся до спадкоємців ОСОБА_6 з пропозицією добровільно погасити борг шляхом передачі йому у власність предмета іпотеки. У відповідь 23 січня 2017 року дружина ОСОБА_6 - ОСОБА_7 направила ОСОБА_1 повідомлення про згоду укласти договір від свого імені та імені своїх дітей і погасити борг за рахунок заставленого майна. Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом ОСОБА_7 та відповідачі успадкували кожен по 1/8 частині спірного нежитлового приміщення. Крім того, ОСОБА_7 як дружині спадкодавця видано свідоцтво про право власності на 1/2 частину цього приміщення.

29 листопада 2017 року рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг виконкому Калуської міської ради Івано-Франківської області позивачу відмовлено у здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно внаслідок ухилення спадкоємців від свого обов`язку добровільно повернути борг за рахунок іпотечного майна.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла. Для позасудового врегулювання спору позивач звернувся до її спадкоємців - відповідачів у справі з письмовим повідомленням про намір продати предмет іпотеки та погасити борг, однак ОСОБА_5 та законний представник ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 згоди на відчуження предмету іпотеки не надали.

ОСОБА_1 просив на погашення заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором з урахуванням індексу інфляції в розмірі 1 270 889,39 грн звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

27 жовтня 2021 року рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області позов задоволено.

На погашення заборгованості ОСОБА_6 за договором відновлюваної кредитної лінії від 24 липня 2007 року № 106/КВ-07 з урахуванням індексу інфляції у розмірі 1 270 889,39 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю (цегла), зазначену в плані літерою «А», загальною площею 274 кв. м; навіс (метал), зазначений в плані літерою «а», загальною площею 43,7 кв. м; майстерню (цегла), зазначену в плані літерою «Б», загальною площею 45,8 кв. м; нежитлову будівлю (цегла), зазначену в плані літерою «Б1», загальною площею 76,1 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 і згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 19 березня 2021 року, належить на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 вересня 2017 року, виданого приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Попович О. В., ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , кожному по 1/8 частині на праві спільної часткової власності, та 5/8 частин приміщення, яке згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 26 вересня 2017 року, виданим приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Попович О. В., належало ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , вартістю 1 270 889,39 грн, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження в порядку, встановленому статтею 39 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV).

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що іпотека є дійсною для набувачів нерухомого майна, які набули статус іпотекодавців, і вони несуть відповідальність перед ним як іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки. Праву застави банку кореспондує успадкований відповідачами обов`язок задовольнити за рахунок іпотечного майна вимоги банку за невиконання зобов`язання за кредитним договором від 24 липня 2007 року № 106КВ-07. Відповідачі прийняли спадщину та отримали правовстановлюючі документи на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_6 , який був боржником та іпотекодавцем. Отже, нові власники предмета іпотеки набули всіх прав і обов`язків іпотекодавця за іпотечним договором від 24 липня 2007 року № 106/Zквіп-07, що свідчить про те, що вимоги кредитора підлягають задоволенню шляхом звернення на погашення заборгованості стягнення на предмет іпотеки.

Доводи відповідачів про необхідність повернення позовної заяви у зв`язку з тим, що інтереси позивача представляв адвокат, повноваження якого не підтверджені, суд відхилив, оскільки в матеріалах справи міститься договір про надання професійної правничої допомоги від 31 березня 2021 року № 12 з відміткою «згідно з оригіналом», який містить підписи сторін - ОСОБА_1 та Гавриленка В. Г . Також у матеріалах справи міститься свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер про надання правової допомоги.

Суд першої інстанції відхилив доводи позивача про пропуск позовної давності щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та направлення вимоги про погашення заборгованості ОСОБА_7 , а не ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Позивач заявив вимоги до спадкоємців-відповідачів у справі, направивши ОСОБА_7 листа, у якому запропонував добровільно погасити борг. При цьому інші спадкоємці - діти ОСОБА_6 на той час були неповнолітніми. 23 січня 2017 року позивач отримав від ОСОБА_7 повідомлення про згоду укласти договір про передачу предмета іпотеки у його власність на виконання боргових зобов`язань ОСОБА_6 , а тому з відповідним позовом до суду ОСОБА_1 не звертався, бо ОСОБА_7 , яка також діяла від імені та в інтересах неповнолітніх дітей, визнала відповідні зобов`язання. У подальшому - 14 грудня 2017 року позивач звернувся з позовом, оскільки 29 листопада 2017 року отримав відмову в державній реєстрації прав та обтяжень. Також ОСОБА_1 двічі звертався з позовами із цього приводу, на час розгляду яких позовна давність зупинялася. Норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не містять імперативної норми, яка б визначала, яким саме чином кредитор повинен пред`явити свої вимоги до спадкоємця (шляхом направлення претензії до нотаріальної контори, шляхом звернення з претензіями безпосередньо до спадкоємців). Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16. Строки, встановлені статтею 1281 ЦК України, - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє право. Отже, кредитор повинен здійснити будь-які власні активні дії, направлені на доведення до відома спадкоємців своїх вимог, що в даному випадку зробив первісний кредитор та позивач ОСОБА_1 , звернувшись із вимогами до спадкоємців у шестимісячний строк від дня, коли вони дізнались про відкриття спадщини. Як наслідок, твердження відповідачів про пропуск позивачем як правонаступником позовної давності щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є помилковим.

06 квітня 2022 року постановою Івано-Франківського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_3 , законного представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , представника ОСОБА_5 - адвоката Яцківа М. В. задоволено. Рішення Калуського міськрайонного суду від 27 жовтня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення. Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. У частині третій статті 23 Закону № 898-IV передбачено, що якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Праву застави банку кореспондує успадкований відповідачами обов`язок задовольнити за рахунок іпотечного майна вимоги банку за невиконання зобов`язання за кредитним договором від 24 липня 2007 року № 106КВ-07.

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281, 1282 ЦК України. Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою. Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15, з якими погодилась і Велика Палата Верховного Суду (постанова від 17 квітня 2018 року у справі № 14-53цс18).

У статті 1282 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі. Положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців. Так, статтею 1281 ЦК України (у редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин) визначено порядок та строки пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців, за якою спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги (частина перша). Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги (частина друга). Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частина третя). Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (частина четверта).

Строк виконання кредитного договору № 106/КВ-07, укладеного між ТОВ «Укрпромбанк» та позичальником ОСОБА_6 , визначений 23 липня 2012 року. Разом з тим постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2014 року стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 на користь правонаступника ТОВ «Укрпромбанк» - ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» 911 587,93 грн заборгованості за кредитним договором. 14 жовтня 2014 року державний виконавець відкрив виконавче провадження, а 25 червня 2015 року виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 49 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) у зв`язку зі смертю боржника. Доказів того, що про вказану постанову кредиторові не було відомо, матеріали справи не містять.

Для з`ясування обставин дотримання новим кредитором строку на пред`явлення вимоги до спадкоємця судом було витребувано справу № 345/3511/16-ц за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за борговою розпискою, що знаходилась на розгляді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області. У матеріалах вказаної справи наявна копія заяви ТОВ «ІК «ІФГ Капітал», адресована начальнику Калуського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (далі - Калуський РВП), зі змісту якої вбачається, що представнику ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» ОСОБА_9 ще в грудні 2015 року було відомо про смерть ОСОБА_6 (а. с. 93 справи № 345/3511/16-ц). Відповіддю Калуського РВП від 29 липня 2021 року, наданою на адвокатський запит, підтверджено факт подання такої заяви, зареєстрованої за № 817.

ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» у встановлений статтею 1281 ЦК України строк не звернулося до відповідачів як спадкоємців позичальника з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка забезпечувала кредитний договір, у зв`язку із чим стягувач пропустив встановлений законом строк, що згідно з частиною четвертою цієї норми позбавляє його права будь-якої вимоги до відповідачів за правовідносинами, що виникли на підставі вказаного договору. Це узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 19 травня 2021 року у справі № 607/5675/18. Стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`явлення вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса. Жодних доказів того, що ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» у визначені законом строки зверталося до нотаріуса з претензіями від кредитора спадкодавця чи до суду з позовними вимогами до спадкоємців ОСОБА_6 матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не пропустив строк на пред`явлення вимоги до спадкоємця, встановлений частиною другою статті 1281 ЦК України, оскільки тільки 13 січня 2017 року набув усі права іпотекодержателя за іпотечним договором № 106/Zквіп-07, укладеним між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_6 , колегія суддів відхилила. Згідно з договором, укладеним між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 02 січня 2016 року, позивачу було відомо про смерть спадкодавця ще за рік до відступлення права вимоги від ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» згідно з договором від 12 січня 2017 року.

Відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском преклюзивного строку для звернення кредитора з вимогою до спадкоємців.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення призначене судове засідання на 27 квітня 2022 року без виклику учасників справи. Копії ухвали та заяви представника ОСОБА_5 - адвоката Яцківа М. В. про ухвалення додаткового рішення направлено іншим учасникам справи, роз`яснено право подати до суду апеляційної інстанції свої міркування або заперечення стосовно поданої заяви.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що 14 квітня 2022 року представником ОСОБА_5 - адвокатом Яцківим М. В. подано заяву про стягнення судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги. Відповідно до статті 270 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За таких обставин питання про ухвалення додаткового рішення для вирішення по суті внесено в судове засідання. Ураховуючи можливість подання заперечень на заяву, апеляційний суд вирішив, що необхідності виклику сторін або інших учасників справи в судове засідання не встановлено.

Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року заяву представника ОСОБА_5 - адвоката Яцківа М. В. задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 8 500 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що, оскільки заява про ухвалення додаткового рішення не містить клопотання про розгляд питання в судовому засіданні, необхідність розгляду заяви з викликом учасників справи відсутня. Разом з тим копію заяви було направлено іншим сторонам та роз`яснено право подати до суду апеляційної інстанції свої міркування або заперечення стосовно стягнення на користь заявника судових витрат. Правом на подання такого заперечення ОСОБА_1 та його адвокат Гавриленко В. Г. не скористались. Оскільки при ухваленні апеляційним судом постанови від 06 квітня 2022 року у справі не було вирішено питання про судові витрати, подана представником апелянта заява про відшкодування витрат на правничу допомогу має бути задоволена. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за надання правничої допомоги адвокатом Яцківим М. В., апеляційний суд врахував відсутність поданих ОСОБА_1 заперечень та клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а відтак неспростованість неспівмірності витрат, які підлягають розподілу між сторонами, загальні засади цивільного законодавства та критерії такого відшкодування, складність справи та виконаних адвокатом робіт, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову та значення справи для апелянта. Оскільки апеляційна скарга задоволена на підставі пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України, витрати на правничу допомогу адвоката на користь апелянта стягнуто з ОСОБА_1 повністю - у розмірі 8 500 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12 травня 2022 року ОСОБА_1 в особі представника - Гавриленка В. Г. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року, у якій просить скасувати оскаржувані рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції; стягнути з відповідачів на користь позивача витрати зі сплати судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ТОВ «ІК «ІФГ Капітал», а в подальшому і ОСОБА_1 , не пропустило встановлений статтею 1281 ЦК України строк пред`явлення вимоги до правонаступників боржника ОСОБА_6 . Це підтверджується документами, які були досліджені судами, зокрема звернення 18 грудня 2015 року представника ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» до Калуського РВП, зареєстроване за № 817 та відповідно до інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» зареєстроване 21 грудня 2015 року за № 2015000932, які визнані судом та представником відповідачів як доказ. Із заяв суд установив, що ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» з грудня 2015 року було відомо про смерть ОСОБА_6 , однак суди помилково вважали, що ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» не зверталось до правонаступника боржника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 з вимогою про сплату боргу. ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» зверталося з вимогами до ОСОБА_7 як до дружини померлого. Про коло правонаступників ОСОБА_7 товариству не повідомила.

Спадкоємець ОСОБА_6 - ОСОБА_7 знала про вимоги про повернення боргу та бажала його погасити, що підтверджено договором від 02 січня 2016 року, укладеним між нею та ОСОБА_1 , за умовами якого ОСОБА_7 зобов`язалась прийняти спадкове майно, повідомити кредитора (ТОВ «ІК «ІФГ Капітал») про добровільне виконання спадкоємцями зобов`язань спадкодавця за рахунок реалізації іпотечного майна, провести попередні переговори між іпотекодержателем (на той час ТОВ «ІК «ІФГ Капітал») та ОСОБА_1 про умови відчуження нею на користь ОСОБА_1 іпотечного майна та погашення боргу перед кредитором.

ОСОБА_1 зобов`язався вести переговори з ТОВ «ІК «ІФГ Капітал», надати авансові кошти, ініціювати проведення оцінки спадкового майна, яка була проведена 13 січня 2016 року за участю ОСОБА_7 .

Про бажання погасити борг перед ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» та ОСОБА_1 свідчить відповідь-повідомлення ОСОБА_7 від 23 січня 2017 року про згоду відшкодувати борг, визнання нею в судових засіданнях позовів ОСОБА_1 .

З грудня 2015 року по дату смерті ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , остання визнавала вимоги ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» та ОСОБА_1 і вчиняла дії щодо повернення боргу спадкодавця.

Стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця, що було зроблено ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» та ОСОБА_1 .

Строки, встановлені статтею 1281 ЦК України - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє право. Отже, кредитор повинен здійснити будь-які власні активні дії, направлені на доведення до відома спадкоємців своїх вимог, що в цьому випадку зробив первісний кредитор та ОСОБА_1 , звернувшись із вимогами до спадкоємців у шестимісячний строк від дня, коли вони дізнались про відкриття спадщини.

Апеляційний суд зробив помилковий висновок, що позивачем пропущено строк пред`явлення вимог до спадкоємців, пославшись на висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду (постанова від 17 квітня 2018 року справі № 14-53цс18), а також висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 607/5675/18, які були зроблені за інших обставин. Оскільки позивач як кредитор протягом встановленого статтею 1281 ЦК України строку пред`явив свої вимоги до спадкоємців боржника, неправильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач позбавлений права такої вимоги у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для пред`явлення вимог до спадкоємців.

Заяву адвоката про стягнення витрат на правничу допомогу суд розглянув за відсутності позивача, без повідомлення про час та місце її розгляду, чим позбавив ОСОБА_1 права ставити питання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, порушив, зокрема, його право на справедливий суд.

Позиція інших учасників справи

У червні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник відповідачів - Яцків М. В. просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, вказуючи, що ТОВ «ІК «ІФГ «Капітал» у 2015 році було відомо про смерть ОСОБА_6 і, не зважаючи на це, протягом 1,5 років не пред`явило своїх вимог до спадкоємців ОСОБА_6 , тому ОСОБА_1 як правонаступник ТОВ «ІК «ІФГ «Капітал», відповідно до частини четвертої статті 1281 ЦК України позбавляється права вимоги. Крім того, 24 квітня 2014 року постановою Львівського апеляційного господарського суду вже стягнуто з ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором від 24 липня 2007 року № 106/КВ-07, тому належним способом захисту прав позивача є заміна стягувача у виконавчому провадженні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

18 травня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано справу із суду першої інстанції.

01 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду.

08 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду своєю ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України, вбачаючи підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду керувався такими міркуваннями.

Одним з доводів касаційної скарги ОСОБА_1 є ухвалення додаткової постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року з порушенням вимог статті 270 ЦПК України, зокрема позбавлення його права ставити питання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказала, що є усталена практика Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо застосування частини четвертої статті 270 ЦПК України. Зокрема,у постановах від 05 березня 2020 року у справі № 756/5330/17 (провадження № 61-40303св18), від 10 листопада 2021 року у справі № 755/1139/18 (провадження № 61-3584св20) та від 02 грудня 2021 року у справі № 645/396/20 (провадження № 61-11502св21) зроблено висновок, що виклик сторін в судове засідання для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення є правом суду, а не обов`язком. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Разом з тим аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у практиці Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду сформувався протилежний підхід щодо застосування частини четвертої статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яка за змістом є тотожною частині четвертій статті 270 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 січня 2022 року у справі № 910/21095/20 зазначено, що приписами статті 244 ГПК України унормовано, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, проте на порушення частини третьої статті 221, частини третьої статті 244 ГПК України суд апеляційної інстанції постановив ухвалу про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи, що позбавило учасників справи права на участь у судовому засіданні при вирішенні питання розподілу судових витрат, у тому числі можливості відповідача реалізувати своє право на подання, у силу змагальності процесу, процесуальної позиції (аргументів, заперечень) щодо заяви позивача. Верховний Суд виснував, що повідомлення судом апеляційної інстанції учасників справи про час і місце судового засідання з розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення було обов`язковим. Натомість виклик учасників справи у судове засідання є правом суду, реалізація якого залежить від конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 04 листопада 2021 року у справі № 908/3408/20.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 вересня 2021 року у справі № 873/108/20 зазначено, що заява про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу розглянута апеляційним судом з постановленням додаткової ухвали без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, що позбавило відповідача можливості заявити клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката та довести неспівмірність цих витрат (подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 244 ГПК України викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 травня 2019 року у справі № 910/3984/18, від 04 липня 2019 року у справі № 910/10930/18, від 31 березня 2021 року у справі № 922/2341/20, від 30 червня 2021 року у справі № 90/2135/19, від 30 червня 2021 року у справі № 910/18652/20).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 червня 2021 року у справі № 905/2135/19 вказано, що постанова апеляційного суду прийнята в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. У зв`язку із цим з огляду на імперативні приписи частини третьої статті 244 ГПК України додаткова постанова мала бути прийнята судом у такому ж порядку - в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Однак, приймаючи додаткову постанову, суд апеляційної інстанції на порушення наведених норм процесуального права розглянув заяву відповідача про розподіл судових витрат без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. При цьому Верховний Суд зазначив, що з огляду на порядок прийняття постанови повідомлення судом апеляційної інстанції учасників справи про час і місце судового засідання з розгляду заяви відповідача про розподіл судових витрат було обов`язковим. Натомість виклик учасників справи в судове засідання є правом суду, реалізація якого залежить від конкретних обставин справи.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2020 року у справі № 908/2614/19, від 25 січня 2022 року у справі № 910/21095/20, від 04 листопада 2021 року у справі № 908/3408/20, від 02 вересня 2021 року у справі № 873/108/20, від 30 червня 2021 року у справі № 905/2135/19, та вказати, що виклик (повідомлення) учасників справи в судове засідання, у якому розглядається заява про ухвалення додаткового рішення, не є обов`язковим, а їх неявка незалежно від їх повідомлення не перешкоджає розгляду відповідної заяви.

07 липня 2022 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що провадження у справі підлягає закриттю з таких підстав.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд «встановлений законом» має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

Показовим у цьому сенсі є рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04), у пункті 24 якого йдеться про те, що фраза «встановлений законом» стосується не лише правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення ЄСПЛ від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76).

Тобто «закон», про який ідеться в статті 6 Конвенції, є не просто законодавством, пов`язаним з організацією і повноваженнями судових органів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia); від 25 жовтня 2011 року у справі «Річерд проти Польщі» (Richertv. Poland), заява № 54809/07; від 12 липня 2007 року у справі «Йоргич проти Німеччини» (Jorgic v. Germany)), але й будь-якими іншими внутрішньо-правовими нормами, недотримання яких робить неправомірною участь одного чи кількох суддів у розгляді справи (справа «Арчіл Панджикідзе та інші проти Грузії» (Archil Pandzhikidze and others v. Georgia), № 30323/02). Вислів «встановлений законом» стосується не лише правових підстав самого існування «суду», але й дотримання цим судом особливих правил, якими він має керуватись (там само), а також складу суду в кожній справі (рішення ЄСПЛ від 04 березня 2003 року у справі «Посохов проти Росії» (Posokhov v. Russia), заява № 63486/00; від 22 квітня 2010 року у справі «Фатуллаев проти Азербайджану» (Fatullayev v. Azerbaijan), заява № 40984/07; від 31 травня 2011 року у справі «Конталексис проти Грeції» (Kontalexis v. Greece), заява № 59000/08).

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Стосовно правової природи правовідносин, які виникли між сторонами у справі, слід зазначити таке.

24 липня 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 106/КВ-07, за умовами якого останньому надано кредит на відкриття відновлювальної мультивалютної лінії в розмірі 160 000 доларів США строком до 23 липня 2012 року з відсотковою ставкою: у доларах США - 14 % річних, у євро - 12 % річних, у гривнях - 18,5 % річних на купівлю нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 11-13, т. 1).

Тобто правовідносини виникли між юридичною особою та фізичною особою - підприємцем і за своїм змістом були господарськими.

24 липня 2007 року на забезпечення виконання кредитних зобов`язань сторони уклали іпотечний договір № 106/Zквіп-07, предметом якого було нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки належав іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 06 липня 2007 року приватним нотаріусом Калуського нотаріального округу Тихан О. М. за номером Д-955 (а. с. 14-16, т. 1).

У 2011 році у зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанк» зверталося до господарського суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 933 201,55 грн.

05 вересня 2013 року на підставі договору № 31-Л ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» стало правонаступником ТОВ «Укрпромбанк».

24 квітня 2014 року постановою Львівського апеляційного господарського суду (справа № 5010/653/2011-3/24) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2013 року скасовано в частині залишення без розгляду позову про стягнення з відповідача заборгованості за процентами, комісією і пенею на загальну суму 251 911,78 грн. Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 на користь правонаступника ТОВ «Укрпромбанк» - ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» заборгованість за кредитним договором від 24 липня 2007 року № 106/КВ-07 процентів, комісії та пені в розмірі 911 587,93 грн.

14 жовтня 2014 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

25 червня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження згідно з пунктом 3 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV у зв`язку зі смертю боржника (а. с. 31, т.1).

12 та 13 січня 2017 року на підставі договорів про відступлення права вимоги ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» передало ОСОБА_1 всі права вимоги, що належали первісному кредитору у кредитному та іпотечному договорах (а. с. 17-21, т. 1).

17 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_7 з пропозицією добровільно погасити борг шляхом передачі предмета іпотеки (а. с. 22, т. 1).

23 січня 2017 року дружина ОСОБА_6 - ОСОБА_7 направила ОСОБА_1 повідомлення про згоду укласти від свого імені та імені своїх дітей договір про передачу предмета іпотеки в рахунок виконання боргових зобов`язань одразу після реєстрації за спадкоємцями права власності на нерухоме майно (а. с. 23, т. 1).

27 жовтня 2017 року ОСОБА_7 зверталася до ОСОБА_1 з повідомленням про неможливість повернути борг у розмірі 956 000 грн у зв`язку з відсутністю коштів (а. с. 24, т. 1).

29 листопада 2017 року рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг виконкому Калуської міської ради Івано-Франківської області позивачу відмовлено у здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно з посиланням на те, що під час розгляду заяви встановлено невідповідність між власниками нерухомого майна та особою іпотекодавця. А також у зв`язку з тим, що співвласниками нерухомого майна є малолітні та неповнолітні діти, тому відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України від 02 червня 2005 року № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що унеможливлює реєстрацію переходу права власності за іпотекодержателем (а. с. 25, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла.

21 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до спадкоємців ОСОБА_7 - відповідачів у справі з письмовим повідомленням про намір продати предмет іпотеки та погасити борг (а. с. 32-34, т. 1).

20 січня 2021 року ОСОБА_5 та законний представник ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 відмовили позивачу в поверненні боргу, посилаючись на незаконність такої вимоги у зв`язку з порушенням встановленого статтею 1281 ЦК України шестимісячного строку пред`явлення вимог до спадкоємців (а. с. 35-38, т. 1).

За вимогами частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 546 ЦК України передбачено можливість забезпечення виконання зобов`язання. Таке забезпечення здійснюється шляхом встановлення спеціальних способів, якими є порука, неустойка, гарантія, застава, притримання, завдаток та інші види, передбачені договором або законом.

Правочин щодо забезпечення зобов`язання є акцесорним, додатковим, виникає лише у зв`язку з основаним зобов`язанням та залежить від долі останнього.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Окремим видом застави є іпотека - застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону № 898-IV).

Тобто іпотека - це вид акцесорного зобов`язання, яке нерозривно пов`язане з основним і залежить від долі основного зобов`язання.

За статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно зі статтею 23 Закону № 898-IV у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності (спеціальне майнове право) на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Приписи статей 1281, 1282 ЦК України та статті 23 Закону № 898-IV у взаємозв`язку регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцем боржника в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою, а саме:

1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця;

2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця;

3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки;

4) спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду висловила в пункті 55 постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження №14-53цс18), пункті 69.5 постанови від 13 березня 2019 року в справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19).

Можна зробити висновок, що права та обов`язки за акцесорним договором іпотеки від 24 липня 2007 року № 106/ZKBin-07 перейшли до спадкоємців ОСОБА_6 .

Оскільки договір іпотеки було укладено на забезпечення господарського договору, при вирішенні спору насамперед необхідно було вирішити питання про його юрисдикційність, а отже, про належний суд, який мав розглядати справу.

У статтях 1 та 2 ЦПК України зазначено про призначення ЦПК України та визначені завдання та основні засади цивільного судочинства.

ЦПК України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Аналогічно статті 1 та 2 ГПК України визначають призначення ГПК України та завдання і основні засади господарського судочинства.

ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частина перша статті 19 ЦПК України встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала в постановах від 01 березня 2018 року у справі № 461/12052/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц та інших, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад спору, у якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» спір щодо правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду, якщо таке основне зобов`язання є господарським і спір щодо нього підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №753/12916/15-ц).

Разом з тим пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України виключив з-під юрисдикції господарського суду спори щодо правочинів, укладених на забезпечення основного зобов`язання, яке не є господарським та сторонами якого не є виключно юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18.

Сторонами основного зобов`язання - кредитного договору від 24 липня 2007 року №106/КВ-07 - є ТОВ «Укрпромбанк» та фізична особа-підприємець ОСОБА_6 , а договір - господарським. Ті ж самі сторони уклали і забезпечувальний договір іпотеки, за яким зобов`язання ОСОБА_6 перейшло до його правонаступників - спадкоємців відповідно до вимог статей 1281, 1282 ЦК України та статті 23 Закону № 898-IV.

Заміна однієї із сторін забезпечувального зобов`язання не впливає на визначення юрисдикції вказаного спору, який підлягає розгляду в тому із судочинстві, що і спір за основним зобов`язанням, який був розглянутий господарським судом.

Тому спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Оскільки справа належить до розгляду господарського суду, Велика Палата Верховного Суду при розгляді касаційної скарги ОСОБА_1 діє як касаційна інстанція суду цивільної юрисдикції, а значить не має повноважень розглядати справу по суті.

Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми процесуального права і помилкового розглянули справу в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі у цій частині (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених у статтях 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду вбачає наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі.

У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України позивачеві роз`яснюється його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Такого клопотання у справі не заявлено.

Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 27 жовтня 2021 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року скасувати.

Провадження у справі № 345/1537/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником яких є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - орган опіки та піклування Калуської міської ради в особі Служби у справах дітей Калуської міської ради Івано-Франківської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки - закрити.

Роз`яснити позивачу, що в разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд за його заявою вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: В. В. Британчук Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима В. М. Сімоненко

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

О. С. Золотніков О. С. Ткачук

Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик

Г. Р. Крет

Джерело: ЄДРСР 107706742

[ANTIRAID]

Велика палата у чергове продемонструвала зневагу до остаточного судового рішення та профанацію судового захисту.

Суд зазначив, що сторонами основного зобов`язання - кредитного договору від 24 липня 2007 року №106/КВ-07 - є ТОВ «Укрпромбанк» та фізична особа-підприємець ОСОБА_6 , а договір - господарським. Ті ж самі сторони уклали і забезпечувальний договір іпотеки, за яким зобов`язання ОСОБА_6 перейшло до його правонаступників - спадкоємців відповідно до вимог статей 1281, 1282 ЦК України та статті 23 Закону № 898-IV.

Заміна однієї із сторін забезпечувального зобов`язання не впливає на визначення юрисдикції вказаного спору, який підлягає розгляду в тому із судочинстві, що і спір за основним зобов`язанням, який був розглянутий господарським судом.

Тому спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Оскільки справа належить до розгляду господарського суду, Велика Палата Верховного Суду при розгляді касаційної скарги ОСОБА_1 діє як касаційна інстанція суду цивільної юрисдикції, а значить не має повноважень розглядати справу по суті.

Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми процесуального права і помилкового розглянули справу в порядку цивільного судочинства.