Постанова ВП ВС щодо належного способу захисту визнання публічних торгів недійсними, застосування мораторію та належного завірення копій документів для суду

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

4 липня 2023 року

м. Київ

Справа № 233/4365/18

Провадження № 14-96цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєв С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Чумаченко Т. А.

розглянула справу за позовом Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» (далі - позивач) до Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області), ОСОБА_1 (далі - переможець торгів) за участю прокурора Військової прокуратури об`єднаних сил і третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного концерну «Укроборонпром» (далі - третя особа) - про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів та акта про проведені електронні торги

за касаційною скаргою третьої особи на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2019 року, ухвалене суддею Бєлостоцькою О. В., і постанову Донецького апеляційного суду від 4 липня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Станкової О. С., Космачевської Т. В., Мальованого Ю. М.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. До Державного концерну «Укроборонпром» входить Костянтинівське державне науково-виробниче підприємство «Кварсит». Майно цього підприємства є обмеженим у цивільному обороті відповідно до Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (далі - Закон № 2864-III).

2. Для погашення заборгованості цього підприємства ДП «Сетам» провело електронні торги з реалізації у виконавчому провадженні арештованого нерухомого майна - приміщення готелю. Підприємство оскаржило до суду електронні торги, протокол їх проведення, а також відповідний акт. Стверджувало, що відчуження майна було протиправним, бо відбулося без згоди Державного концерну «Укроборонпром» і всупереч мораторію на примусову реалізацію майна.

3. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Вважали, що мораторій, передбачений Законом № 2864-III, незастосовний у спірних правовідносинах. Кошти, отримані від реалізації приміщення готелю, були спрямовані на погашення заборгованості державного підприємства перед його працівниками. А зазначений мораторій не розповсюджуються на випадки примусового виконання судових рішень щодо виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами. На думку судів, дії державного виконавця відповідали Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), який є спеціальним актом щодо примусового виконання судових рішень відносно позивача як боржника. Порушення правил проведення електронних торгів суди не встановили. Зазначили, що приміщення готелю відсутнє у передбаченому Законом № 1404-VIII Переліку майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами.

4. Державний концерн «Укроборонпром» із рішеннями судів не погодився. Подав касаційну скаргу до Верховного Суду. Звернув увагу на те, що позивач включений до переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації згідно із Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації». Тому нерухоме майно державної власності, яке знаходиться у позивача, відповідно до Закону України «Про управління об`єктами державної власності» (далі - Закон № 185-V) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, і Статуту позивача є обмеженим у цивільному обороті, зокрема, його не можна відчужити, як і не можна вчиняти дії, наслідком яких може бути його відчуження.

5. Велика Палата Верховного Суду мала відповісти на питання, зокрема, про те, (1) чи є належними й ефективними вимоги про визнання недійсними протоколу й акта про проведені прилюдні торги; (2) чи є підстави для висновку про те, що реалізація приміщення готелю відбулася згідно із Законом № 2864-III. Відповідь на перше питання негативна. Для відповіді на інше необхідно дослідити зібрані у справі докази, окремі з яких суди попередніх інстанцій залишили поза увагою. Також під час нового розгляду справи залежно від установлених обставин слід вирішити питання про ефективність у спірних правовідносинах вимоги про визнання електронних торгів недійсними.

(2) Зміст позовної заяви

6. 22 серпня 2018 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив визнати недійсними:

6.1. Проведені 28 листопада 2017 року електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - приміщення готелю площею 52,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (далі - приміщення готелю);

6.2. Протокол проведення електронних торгів від 28 листопада 2017 року № 299985 (далі - протокол);

6.3. Акт про проведені електронні торги від 12 грудня 2017 року (далі - акт про проведені електронні торги).

7. Мотивував позов так:

7.1. 2 серпня 2017 року головний державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області Шмаков Роман Сергійович (далі - державний виконавець) виніс постанову про опис та арешт майна (коштів) позивача, зокрема приміщення готелю.

7.2. 28 листопада 2017 року ДП «Сетам» без відома позивача провело електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - приміщення готелю, яке є державною власністю та належить позивачу на праві господарського відання (далі - приміщення готелю). Про це того ж дня складений протокол, а 12 грудня 2017 року - акт про проведені електронні торги.

7.3. Згідно з протоколом ОСОБА_1 є переможцем електронних торгів.

7.4. Позивач є вузько спеціалізованим підприємством з виготовлення виробів військового призначення. Згідно з пунктом 1.1 його статуту, затвердженого наказом Генерального директора третьої особи від 18 квітня 2017 року № 156 (далі - Статут), позивач є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності, переданій в управління третьої особи.

7.5. Майно позивача є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (пункт 4.1 Статуту); відчуження позивачем майнових об`єктів, що належать до основних фондів, здійснюється виключно за погодженням із третьою особою (пункти 4.5, 8 Статуту); нерухоме майно позивача не може бути відчужене, вилучене або передане до статутного капіталу господарських організацій, щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути його відчуження (пункт 4.9 Статуту).

7.6. Третя особа висловлювала незгоду стосовно реалізації (відчуження) майна позивача у листах «Щодо оцінки майна позивача» від 2 жовтня 2017 року № UOP 3.01-9116 і «Щодо реалізації майна позивача» від 11 вересня 2017 року № UOP1.012-8385.

7.7. Державний виконавець занизив стартову ціну приміщення готелю, визначивши її в розмірі 87 278,80 грн, тоді як згідно з висновком експертної оцінки вартість приміщення готелю становила 124 684,00 грн.

7.8. Державний виконавець першочергово міг виставити на продаж не приміщення готелю, а інше арештоване майно - готову продукцію (товари) - скло оглядове кварцове, вставки склокерамічні необроблені.

7.9. Всупереч приписам закону позивач не отримував повідомлень про дату, час, місце проведення електронних торгів і про стартову ціну, за якою описане та арештоване майно запропоноване до продажу (див. також постанови Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-143цс14 і від 2 вересня 2015 року у справі № 6-813цс15).

7.10. Процедура реалізації майна на публічних електронних торгах полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу до покупця-учасника публічних електронних торгів права власності на майно боржника, на яке звернули стягнення. Тому, враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення публічних електронних торгів, складення за результатами їх проведення відповідного акта є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних електронних торгах, тобто є правочином.

7.11. Торги слід визнати недійсними через недодержання під час їх проведення вимог, визначених частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

7.12. На момент продажу на електронних торгах приміщення готелю воно було у власності держави. Тому не відповідає дійсності наведена в акті про проведені прилюдні торги інформація про те, що це приміщення належить позивачеві.

7.13. 19 червня 2018 року Господарський суд Донецької області постановив ухвалу, згідно з якою закрив провадження у справі № 905/795/18 за позовом позивача до ДП «Сетам» про визнання недійсними електронних торгів з реалізації приміщення готелю, оскільки вважав, що спір не можна розглядати за правилами господарського судочинства. Господарський суд виснував, що, оскільки переможцем торгів є фізична особа, то спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 725/3212/16-ц.

(3) Зміст рішення суду першої інстанції

8. 18 квітня 2019 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував рішення так:

8.1. Закон № 1404-VIII не вимагав отримання згоди третьої особи на примусову реалізацію майна позивача. Тому доводи останнього стосовно застосування до спірних правовідносин Закону № 185-V і Закону України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» є неприйнятними.

8.2. За статтею 2 Закону № 2864-III мораторій на примусову реалізацію майна не розповсюджується на випадки примусового виконання рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами.

8.3. Перелік майна, на яке згідно із законом не можна звернути стягнення за виконавчими документами, визначений у додатку до Закону № 1404-VIII. Приміщення готелю до цього переліку не належить.

8.4. Вартість майна, виставленого на електронні торги, зменшувалась відповідно до частини п`ятої статті 61 Закону № 1404-VIII. Тому безпідставними є доводи про заниження стартової ціни приміщення готелю.

8.5. Дії державного виконавця з визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні є підготовчими діями з метою проведення прилюдних торгів. Ці дії не стосуються правил проведення таких торгів і мають самостійний спосіб та строки оскарження. Тому вчинення таких дій не може бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, якщо суд не визнав їх незаконними у зазначений спосіб (див. також постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 2 травня 2018 року у справі № 910/10136/17).

8.6. Оскільки право власності на приміщення готелю зареєстроване у передбаченому законом порядку, у державного виконавця не було підстав для звернення до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на вказане приміщення у порядку статті 50 Закону № 1404-VIII.

8.7. Приміщення готелю не є предметом іпотеки. Тому безпідставними є доводи позивача про неповідомлення його про дату та час проведення електронних торгів.

(4) Зміст постанови апеляційного суду

9. 4 липня 2019 року Донецький апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив рішення суду першої інстанції без змін. Мотивував постанову так:

9.1. Вирішуючи спір про визнання електронних торгів недійсними, суди мають встановити: чи порушені вимоги порядку реалізації арештованого майна та інших норм законодавства під час цих торгів; чи вплинули на результати останніх зазначені порушення; чи постраждали права та законні інтереси позивача, який оспорив результати таких торгів (див. постанову Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16).

9.2. Суд першої інстанції обґрунтовано виснував про відсутність порушення під час електронних торгів приписів Закону № 1404-VIII, Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок № 2831/5), й інших нормативно-правових актів.

9.3. Мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств і господарських товариств розповсюджується на майно, що забезпечує ведення виробничої діяльності відповідного підприємства. Позивач не довів, як приміщення готелю забезпечувало його виробничу діяльність.

9.4. Відсутнє порушення Закону № 2864-III, оскільки кошти від реалізації приміщення готелю були спрямовані на погашення заборгованості позивача з виплати заробітної плати. Спрямування частини отриманих від реалізації цього майна коштів на сплату виконавчого збору та на витрати виконавчого провадження не є погашенням інших заборгованостей, оскільки зазначені виплати є обов`язковими за Законом № 1404-VIII.

9.5. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 112-115), свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (т. 2, а. с. 32) право власності на приміщення готелю зареєстроване за Костянтинівським казенним науково-виробничим підприємством «Кварсит», правонаступником всіх майнових і немайнових прав і обов`язків якого є позивач.

9.6. Доводи апеляційної скарги про застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року у справі № 320/4812/15-ц, є безпідставними. У тій справі спірні правовідносини стосувалися реалізації майна державного підприємства у процедурі ліквідації за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном, а не у процесі виконання судового рішення.

9.7. За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його вчинення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів. Тому підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 2 травня 2018 року у справі № 910/10136/17).

9.8. Доводи апеляційної скарги про порушення державним виконавцем шестимісячного строку, визначеного Законом № 1404-VIII для виконання рішень судів, а також про порушення черговості реалізації майна позивача є необґрунтованими. Ці обставини могли бути підставою для оскарження дій державного виконавця у порядку, встановленому законом, і не стосуються порядку проведення торгів.

(5) Зміст вимог касаційної скарги

10. 5 серпня 2019 року третя особа подала до Верховного Суду касаційну скаргу. Стверджувала про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

(6) Зміст ухвали суду касаційної інстанції

11. 19 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував тим, що вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/26146/15 і від 18 лютого 2021 року у справі № 910/14680/19, щодо неможливості відчуження об`єкта державної власності, який не підлягає приватизації:

11.1. За обставинами справи № 910/26146/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що відчужене на аукціоні майно є державним, перебуває на балансі державного підприємства, віднесеного до Переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, згідно з положеннями Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації». Зважаючи на припис частини дев`ятої статті 11 Закону № 185-V, касаційний суд підтримав висновки суду апеляційної інстанції про визнання торгів недійсними.

11.2. За обставинами справи № 910/14680/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що саме по собі включення Акціонерного товариства «Перший Київський машинобудівний завод» до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, є достатнім для висновку про поширення на майно цього товариства припису частини дев`ятої статті 11 Закону № 185-V щодо заборони відчуження такого майна та про наявність підстав для визнання торгів недійсними через реалізацію на них майна, якого стосується ця заборона.

12. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відступ від зазначеного висновку слід зробити на користь такого:

12.1. Для визнання торгів недійсними необхідною є наявність для цього підстав (порушення правил проведення торгів), а також встановлення того, чи порушується, не визнається або оспорюється суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

12.2. Заборона, передбачена у частині дев`ятій статті 11 Закону № 185-V у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не стосується примусового відчуження відповідного майна, а тільки добровільного.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13. Третя особа мотивувала касаційну скаргу так:

13.1. Закон № 185-V імперативно визначив, що нерухоме майно об`єктів державної власності, які не підлягають приватизації, є майном, обмеженим у цивільному обороті, оскільки може перебувати виключно у державній власності та відповідно належати суб`єктам державної форми власності. Тобто не може належати суб`єктам інших форм власності за винятком випадків, передбачених абзацом другим частини дев`ятої статті 11 вказаного Закону у відповідній редакції.

13.2. Закон № 185-V встановив заборону звернення стягнення не тільки на майно, визначене у Переліку, що є додатком 1 до цього Закону, але й на те майно, відчуження якого заборонене іншими законами України (близький за змістом висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 910/26146/15).

13.3. Суди помилково вважали, що припис статті 11 Закону № 185-V застосовний у процесі управління та розпорядження об`єктами державної власності, а не у процесі примусового виконання судових рішень.

13.4. За змістом статті 2 Закону № 2864-III мораторій не поширюється на відчуження рухомого й іншого майна підприємства, що не забезпечує ведення виробничої діяльності, а також на продаж об`єктів нерухомого майна інших засобів виробництва, що забезпечують виробничу діяльність підприємства-боржника у процедурі його санації (див. також пункт 3.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 червня 2003 року у справі № 1-11/2003 за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону № 2864-III (справа про мораторій на примусову реалізацію майна)).

13.5. Зведене виконавче провадження, яке стосується, зокрема, погашення заборгованості позивача перед його працівниками, має номер № НОМЕР_2. Тоді як опис та арешт приміщення готелю державний виконавець здійснив у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, що підтверджує його постанова від 2 серпня 2017 року. Згідно з нею це виконавче провадження стосується виконання наказу Господарського суду Донецької області від 17 серпня 2015 року у справі № 905/872/15 про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сана-Груп». У виконавчому провадженні № НОМЕР_1 державний виконавець 16 серпня 2017 року виніс також постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

13.6. Фактичне використання чи невикористання нерухомого майна у господарській діяльності підприємства за Законом № 2864-III не має визначального значення.

13.7. Безпідставним є висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що виконавчі дії були вчинені у зведеному виконавчому провадженні для погашення заборгованості із заробітної плати.

13.8. Суд апеляційної інстанції порушив приписи Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), бо не повідомив прокурора Військової прокуратури об`єднаних сил, який вступив у справу за власною ініціативою, про її розгляд, призначений на 4 липня 2019 року, коли суд прийняв оскаржену постанову. Апеляційний суд не надіслав цьому учаснику справи процесуальні документи (копії апеляційної скарги, ухвали про відкриття апеляційного провадження, постанови, прийнятої за результатами апеляційного розгляду).

13.9. До відзивів на позовну заяву й апеляційну скаргу ДП «Сетам» і державний виконавець додали документи, засвідчені з порушенням пункту 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 7 квітня 2003 року № 55 ДСТУ 4163-2003, тобто без вказівки дати засвідчення.

(2) Позиції інших учасників справи

14. 8 серпня 2019 року прокурор Військової прокуратури об`єднаних сил подав відзив на касаційну скаргу, в якому визнав її обґрунтованість. Крім того, вказав, що суд першої інстанції не надіслав йому копію рішення у справі, а суд апеляційної інстанції не повідомив про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду (т. 3, а. с. 25-26).

15. 2 вересня 2019 року ДП «Сетам» подало відзив на касаційну скаргу, який мотивувало так:

15.1. Електронні торги з реалізації приміщення готелю відбулися відповідно до приписів Порядку № 2831/5. Перевірку змісту заявки державного виконавця на реалізацію арештованого майна на відповідність вимогам законодавства організатор не здійснював. За відповідність документів, на підставі яких внесена інформація до центральної бази даних системи електронних торгів, а також за достовірність інформації, зазначеної у вказаній заявці, відповідають посадові особи відділу державної виконавчої служби.

15.2. Дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження та не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними (аналогічні висновки сформулював Верховний Суд України у постанові від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12 і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 490/5475/15).

15.3. Участь в електронних торгах лише одного учасника та придбання майна за стартовою ціною не є підставою для визнання торгів недійсними.

15.4. Вирішуючи спір про визнання електронних торгів недійсними, суд має встановити: чи порушені вимоги Порядку № 2831/5 під час їх проведення; чи вплинули такі порушення на результат торгів; чи порушені права та законні інтереси особи, яка їх оскаржує.

16. 9 вересня 2019 року позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому підтримав її доводи.

17. 7 жовтня 2019 року ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області подав відзив на касаційну скаргу. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Мотивував так:

17.1. Для оцінки дій державної виконавчої служби Закон № 1404-VIII є спеціальним щодо інших нормативних актів.

17.2. Приписи Закону України «Про приватизацію державного майна» та Закону № 185-V застосовні у процесі управління та розпорядження об`єктами державної власності, а не у процесі примусового виконання судових рішень.

17.3. Третя особа помилково вважає обмеженим в обороті майном приміщення готелю, яке позивач не використовував у виробничому процесі. Воно розташоване за окремою адресою у житловому будинку та передане позивачеві виконавчим комітетом Костянтинівської міської ради.

17.4. Позивач не пояснив, як приміщення готелю забезпечує його виробничу діяльність. Тому необґрунтованими є його доводи про поширення мораторію, передбаченого Законом № 2864-III, на застосування примусової реалізації приміщення готелю.

17.5. Кошти від реалізації приміщення готелю були спрямовані на погашення заборгованості позивача із заробітної плати. Для такого випадку встановлений Законом № 2864-III мораторій незастосовний.

17.6. Безпідставними є доводи третьої особи, обґрунтовані висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованими у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 910/26146/15. Обставини тієї справи та справи № 233/4365/18 не є подібними.

17.7. Обставини винесення процесуальних документів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, приєднаному до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2, не є підставою для визнання недійсними електронних торгів, оскільки не стосуються порядку їх проведення та не доводять порушення прав позивача. Такі обставини можуть бути підставою для оскарження дій державного виконавця.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо меж касаційного розгляду

18. Пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), чинного з 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.

19. Оскільки третя особа подала касаційну скаргу до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду здійснює касаційний перегляд на підставі приписів ЦПК України у редакції, яка діяла до 8 лютого 2020 року.

20. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX).

21. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що з касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій звернулася лише третя особа. Прокурор ці рішення не оскаржив.

22. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша та четверта статті 12 ЦПК України).

23. За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

24. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 56 ЦПК України).

25. З огляду на вказані приписи третя особа могла оскаржити судове рішення у частині, яка стосується саме її, а не прокурора.Тому підставами для такого оскарження не могли бути порушення норм процесуального права щодо прокурора (те, що суд першої інстанції не надіслав прокурору судове рішення, а суд апеляційної інстанції неналежно повідомив прокурора розгляд справи). Останній мав можливість оскаржити відповідні судові рішення, зокрема приєднатися до касаційної скарги, але таким правом не скористався. Замість того подав відзив на касаційну скаргу третьої особи, у якому повідомив про відповідні порушення норм процесуального права (т. 3, а. с. 25-26). Тому у Великої Палати Верховного Суду відсутні підстави для розгляду аргументів третьої особи про порушення судами норм процесуального права стосовно прокурора.

(1.2) Щодо оскарження протоколу й акта про проведені прилюдні торги

26. Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсними не тільки електронних торгів із реалізації арештованого приміщення готелю, але й протоколу та акта про проведені прилюдні торги. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд це рішення підтримав. Велика Палата Верхового Суду з відмовою у задоволенні вимог про визнання недійсними протоколу й акта про проведені прилюдні торги погоджується, але з інших мотивів, ніж ті, які навели суди попередніх інстанцій.

27. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

28. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

29. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

30. Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

31. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 рокуу справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36)).

32. У справі № 233/4365/18 Великій Палаті Верховного Суду належить, зокрема, вирішити, чи є належними й ефективними у спірних правовідносинах вимоги про визнання недійсними протоколу й акта про проведені електронні торги.

33. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що реалізація майна, зокрема майнових прав, на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості, проведення таких торгів є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгахі визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.17-6.18) та від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункти 38-39), від 6 липня 2022 рокуу справі № 914/2618/16 (пункт 32), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)).

34. Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є їхній переможець. Виходячи з наведеного, сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів (див. постанови від 5 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (пункти 40-41), від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 56)).

35. Оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)). З огляду на наведене неналежними та неефективними є відповідні дві вимоги позивача.

36. Тому рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсними протоколу й акта про проведені електронні торги слід змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови. Вимогу про визнання недійсними електронних торгів суд може інтерпретувати як позов про визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу. Проте ця вимога лише за певних умов може бути ефективним способом захисту, наприклад, тоді, якщо позивачем і відповідачем є продавець і покупець за договором купівлі-продажу.

37. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

38. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України). Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга цієї статті у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

39. Велика Палата Верховного Суду раніше виснувала, що право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (див., наприклад, постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (пункт 95), від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19).

40. Суди попередніх інстанцій для вирішення питання про те, який суб`єкт має право на позов і на який саме (про визнання недійсним договору купівлі-продажу чи про витребування майна), належно не дослідили, чи міг позивач бути власником приміщення готелю за встановленої інформації про те, що воно є у державній власності, та відповідно у який спосіб позивач міг би захистити саме його право на це приміщення у разі порушення останнього.

41. Метою позову про витребування майна з чужого володіння є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку позбавлення власника його нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) та № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц).

42. Рішення суду про витребування нерухомого майна на користь його власника із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).

43. Якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, не маючи права його відчужувати, то покупець не набуває право власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від такого набувача лише у випадках, встановлених частиною першою статті 388 ЦК України (з урахуванням винятків, визначених у частині другій цієї статті), тоді як у недобросовісного набувача чи у добросовісного, який набув майно безоплатно, власник має право його витребувати у всіх випадках (стаття 387, частина третя статті 388 ЦК України).

44. Тому, якщо позивач не був стороною договору-купівлі продажу, укладеного на електронних торгах, і, наприклад, вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув право власності на придбане приміщення готелю, він може скористатися прямо визначеним законом для таких спірних правовідносин способом захисту права. Для застосування вимоги про витребування майна з чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів (відповідного правочину купівлі--продажу), складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункти 52, 57) і від 5 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (пункт 9.32)).

45. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність набувача майна має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього. Якщо особа витребовує нерухоме майно, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати припис пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)).

46. Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

47. Отже, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.46), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54)).

48. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо.

(1.3) Щодо виконавчого провадження, у межах якого відбувалася реалізація приміщення готелю

49. Позивач стверджував, що стаття 1 Закону № 2864-III встановила мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств і господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

50. Суди першої й апеляційної інстанцій констатували, що за змістом статті 2 вказаного Закону мораторій на примусову реалізацію майна не розповсюджується на випадки примусового виконання рішень щодо виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами. Вважали, що дії державного виконавця з опису, арешту й оцінки майна є підготовчими та не стосуються проведення торгів. Тому останні з цих підстав не можна визнати недійсними, а кошти від реалізації приміщення готелю були спрямовані на погашення заборгованості позивача із заробітної плати.

51. Третя особа у касаційній скарзі стверджувала, що зведене виконавче провадження, яке стосується, зокрема, погашення заборгованості позивача перед його працівниками, має номер № НОМЕР_2. Тоді як постанови державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 2 серпня 2017 року про опис та арешт приміщення готелю і від 16 серпня 2017 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні стосуються виконання наказу Господарського суду Донецької області від 17 серпня 2015 року у справі № 905/872/15 про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги на користь ТОВ «Сана-Груп». Цим третя особа звернула увагу суду на те, що реалізація приміщення готелю відбувалася з іншою метою, ніж примусове виконання рішень щодо виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами. Велика Палата Верховного Суду вважає, що докази на підтвердження такого аргументу потребують їх оцінки належним судом.

52. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:

52.1. 18 квітня 2017 року третя особа видала наказ № 156, яким затвердила Статут позивача (далі - Статут) (а. с. 9-11). Позивач є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності та переданим в управління третьої особи (пункт 1.1 Статуту). Підприємство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями всіма належними йому коштами та іншим майном, на яке згідно з чинним законодавством України може бути звернене стягнення (пункт 3.6 Статуту). Держава та третя особа не несуть відповідальності за зобов`язаннями позивача, крім випадків, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами України (пункт 3.7 Статуту). Позивач не несе відповідальності за зобов`язаннями держави та третьої особи (пункт 3.8. Статуту). Майно позивача є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (пункт 4.1 Статуту). Контроль за ефективністю використання, збереженням та обліком закріпленого за позивачем майна здійснює третя особа. Відчуження позивачем майнових об`єктів, що належать до основних фондів, здійснюється виключно на конкурентних засадах за погодженням з третьою особою в порядку, встановленому законодавством. Нерухоме майно не може бути відчужене, вилучене та передано до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути його відчуження (пункти 4.5, 4.7, 4.9 Статуту).

52.2. 12 грудня 2003 року ОСОБА_2 уклав із позивачем договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .

52.3. 18 січня 2006 року виконкому Костянтинівської міської ради ухвалив рішення № 35, згідно з яким оформив право власності Костянтинівського казенного науково-виробничого підприємства «Кварсит» на приміщення готелю, розташованого за адресою: Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Шмідта, 33/7.

52.4. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право державної власності на приміщення готелю зареєстроване за Костянтинівським казенним науково-виробничим підприємством «Кварсит», правонаступником майнових прав і обов`язків якого є позивач. Вказане також підтверджує свідоцтво про право власності на приміщення готелю, згідно з яким власником приміщення готелю є позивач, а форма власності - державна.

52.5. 17 березня 2015 року державний виконавець прийняв постанову, згідно з якою об`єднав виконавчі провадження про стягнення із позивача заборгованості на користь стягувачів у зведене виконавче провадження № НОМЕР_2. До складу останнього входять 49 виконавчих проваджень.

52.6. 2 серпня 2017 року державний виконавець описав і арештував майно, яке належить позивачу, зокрема приміщення готелю.

52.7. 28 листопада 2017 року згідно з протоколом проведення електронних торгів № 299985 відбулись електронні торги з реалізації приміщення готелю (лот № 248195). Переможець торгів запропонував найвищу ціну - 87 278,80 грн.

52.8. 5 грудня 2017 року заступник начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області видав розпорядження № 53533262, згідно з яким 82 914,86 грн від реалізації арештованого майна приміщення готелю, які надійшли 4 грудня 2017 року на депозитний рахунок ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області під час примусового виконання зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 17 березня 2015 року, були спрямовані на погашення заборгованості із заробітної плати позивача перед ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

53. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

54. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (частина перша статті 48 Закону Закон № 1404-VIII).

55. Отже, продаж майна на торгах є його примусовою реалізацією. Щодо майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, на таку реалізацію встановлений мораторій - до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна (частина перша статті 1 Закону № 2864-III у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), крім певних винятків, що визначені у частині другій зазначеної статті у відповідній редакції.

56. До державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб`єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності (речення перше частини першої статті 141 Господарського кодексу України).

57. За змістом статті 1 Закону № 1404-VIII державний виконавець має вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням цього Закону, але й інших законів, виконання яких є обов`язковим під час виконавчого провадження (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 7 грудня 2022 року у справі № 908/1525/16 (пункт 80)).

58. Велика Палата Верховного Суду зауважує, щомораторій на відчуження державного майна, запроваджений Законом № 2864-III у відповідній редакції, не стосувався випадків примусового виконання рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами. Однак цей виняток не охоплює випадки примусового виконання будь-якого іншого рішення суду (близький за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 908/85/16 (пункт 4.28)), бо під час такого виконання діє передбачена Законом № 2864-III заборона. Тому після проведення публічних торгів на виконання іншого рішення суду, ніж щодо виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, наступне перерахування отриманих від реалізації обмеженого в обороті майна коштів на погашення саме заборгованості за такими виплатами не легалізує ці торги.

59. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що кошти від реалізації приміщення готелю в межах зведеного виконавчого провадження були спрямовані на погашення заборгованості позивача з виплати заробітної плати двом його працівникам. Вказали, що опис та арешт приміщення готелю був здійснений на підставі відповідної постанови державного виконавця від 2 серпня 2017 року. Проте спрямування коштів, отриманих від реалізації приміщення готелю, для погашення зазначеної заборгованості ще не означає, що така реалізація відбувалася з метою погашення заборгованості позивача перед його працівниками, як і те, що саме для цього проведений опис і арешт майна боржника.

60. Третя особа вказала на те, що опис та арешт приміщення готелю державний виконавець провів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яке стосувалося виконання наказу Господарського суду Донецької області від 17 серпня 2015 року у справі № 905/872/15 про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги на користь ТОВ «Сана-Груп», хоча зведене виконавче провадження має номер № НОМЕР_2. Тому, не оцінивши вказаний аргумент, як і пов`язані з цим аргументом докази, не можна виснувати, що реалізація приміщення готелю відбулася згідно із Законом № 2864-III.

61. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що у матеріалах справи є копія постанови про об`єднання у зведене провадження № НОМЕР_2 виконавчих проваджень про стягнення коштів із позивача (т. 1, а. с. 99). Однак у матеріалах справи є також копія облікової картки зведеного виконавчого провадження щодо позивача з іншим номером - № НОМЕР_6 (т. 1, а. с. 100-108). Згідно з цією обліковою карткою у зведене виконавче провадження № НОМЕР_6 увійшли, зокрема: (1) виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення коштів на користь ТОВ «Сана-Груп» на підставі наказу господарського суду Донецької області від 17 серпня 2015 року № 905/872/15; (2) виконавче провадження № НОМЕР_3 про стягнення коштів на користь ОСОБА_4 на підставі виконавчого листа Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 16 березня 2017 року № 233/4085/16-ц; (3) виконавчі провадження № НОМЕР_4 і № НОМЕР_5 про стягнення коштів на користь ОСОБА_3 на підставі виконавчих листів Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 16 березня 2017 року № 233/6462/16-ц. Суди попередніх інстанцій це не оцінювали.

62. У постанові від 2 серпня 2017 року (т. 1, а. с. 109-110) державний виконавець у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (стосувалося виконання наказу Господарського суду Донецької області від 17 серпня 2015 року у справі № 905/872/15 про стягнення заборгованості на користь ТОВ «Сана-Груп») описав і арештував приміщення готелю, хоча у вступній частині цієї постанови вказав, що вчиняє дії у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2. Аналогічна ситуація з номерами виконавчих проводжень у постанові від 16 серпня 2017 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні (т. 1, а. с. 119): постанову державний виконавець виніс у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, а у вступній частині зазначив, що вчиняє дії у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2.

63. Суди попередніх інстанцій не оцінили інформацію у вказаних вище документах, зокрема відомості про зведені виконавчі провадження № НОМЕР_2 і № НОМЕР_6, а також про винесення державним виконавцем постанов під час звернення стягнення на приміщення готелю у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. Тоді як для висновку про відповідність примусової реалізації приміщення готелю умовам Закону № 2864-III, щонайменше, необхідно на підставі оцінки доказів встановити, що звернення стягнення на майно позивача відбувалося за рішеннями стосовно виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, а не те, що кошти, отримані від такої реалізації, були надалі спрямовані на погашення заборгованості за цими виплатами.Дослідивши відповідні докази, можна дати відповідь на питання про те, чи були електронні торги проведені відповідно до Закону № 2864-III і з якою метою (примусового виконання рішень щодо виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівникам у зв`язку з трудовими відносинами, чи примусового виконання іншого рішення суду).

64. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду у цій постанові не застосовує Закон № 185-V до спірних правовідносин, немає підстав для вирішення питання про відступ від сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/26146/15 і від 18 лютого 2021 року у справі № 910/14680/19 висновку щодо тлумачення припису цього акта, а також для реагування на відповідні аргументи касаційної скарги.

65. Велика Палата Верховного Суду також відхиляє як необґрунтований аргумент третьої особи щодо неналежного (з порушенням пункту 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 7 квітня 2003 року № 55 ДСТУ 4163-2003) засвідчення ДП «Сетам» і державним виконавцем документів, доданих до відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги. Вимоги до процесуальних документів і додатків до них визначає процесуальний закон, а не Національний стандарт України, затверджений Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики. Правила проставлення відмітки про засвідчення копії документа, визначені у пункті 5.27 ДСТУ 4163-2003, не поширюються на засвідчення копій документів, які учасники справи подають до суду.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

66. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункти 2 і 3 частини першої статті 409 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX).

67. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX).

68. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя та четверта статті 412 ЦПК Українивказаній у редакції).

69. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу третьої особи слід задовольнити частково: рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсними протоколу й акта про проведені електронні торги змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови, а в інших частинах стосовно зазначених вимог залишити без змін; рішення судів попередніх інстанцій у частині вимоги про визнання недійсними електронних торгів із реалізації приміщення готелю слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди обох інстанцій належно не дослідили зібрані у справі докази та не забезпечили належної обґрунтованості судових рішень. Встановлені порушення процесуального закону слід усунути під час нового розгляду справи.

(2.2) Щодо судових витрат

70. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Керуючись частиною першою статті 400, пунктами 2 і 3 частини першої статті 409, пунктом 1 частини третьої статті 411, частинами першою, третьою та четвертою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду

п о с т а н о в и л а :

1. Касаційну скаргу Державного концерну «Укроборонпром» задовольнити частково.

2. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 4 липня 2019 року щодо відмови у задоволенні вимог про визнання недійсними протоколу проведення електронних торгів від 28 листопада 2017 року № 299985 й акта про проведені електронні торги від 12 грудня 2017 року слід змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови; в інших частинах щодо цих вимог оскаржені судові рішення залишити без змін.

3. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 4 липня 2019 року в частині вимоги про визнання недійсними проведених 28 листопада 2017 року електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (приміщення готелю) скасувати, а справу у частині цієї вимоги направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Ю. Л. ВласовК. М. Пільков М. І. ГрицівО. Б. Прокопенко Л. Й. КатеринчукО. М. Ситнік Л. Ю. КишакевичІ. В. Ткач С. І. КравченкоО. С. Ткачук Г. Р. КретВ. Ю. Уркевич Л. М. ЛобойкоЄ. А. Усенко С. Ю. МартєвТ. А. Чумаченко

Джерело: ЄДРСР 112406155

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21)

за позовом Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» (далі - КДНВП «Кварсит») до Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області), ОСОБА_1 , за участю прокурора Військової прокуратури об`єднаних сил і третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного концерну «Укроборонпром» (далі - ДК «Укроборонпром») - про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів та акта про проведені електронні торги

за касаційною скаргою ДК «Укроборонпром» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2019 року у складі судді Бєлостоцької О. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів Станкової О. С., Космачевської Т. В., Мальованого Ю. М.

У серпні 2018 року КДНВП «Кварсит» звернулося до суду з позовною заявою, у якій просило визнати недійсними: проведені 28 листопада 2017 року електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - приміщення готелю площею 52,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; протокол проведення електронних торгів від 28 листопада 2017 року № 299985; акт про проведені електронні торги від 12 грудня 2017 року.

Зазначило, що 02 серпня 2017 року головний державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області Шмаков Р. С. виніс постанову про опис та арешт майна (коштів) позивача, зокрема приміщення готелю площею 52,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

28 листопада 2017 року ДП «Сетам» без відома позивача провело електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - приміщення готелю, яке є державною власністю та належить позивачу на праві господарського відання. Про це того ж дня складений протокол, а 12 грудня 2017 року - акт про проведені електронні торги.

Згідно з протоколом переможцем електронних торгів став ОСОБА_1

ДК «Укроборонпром» висловлювало незгоду стосовно реалізації (відчуження) майна позивача у листах «Щодо оцінки майна позивача» від 02 жовтня 2017 року № UOP 3.01-9116 і «Щодо реалізації майна позивача» від 11 вересня 2017 року № UOP1.012-8385.

Позивач вважав, що державний виконавець занизив стартову ціну приміщення готелю, визначивши її в розмірі 87 278,80 грн, тоді як згідно з висновком експертної оцінки вартість приміщення готелю становила 124 684,00 грн. Крім того, державний виконавець першочергово міг виставити на продаж не приміщення готелю, а інше арештоване майно - готову продукцію (товари): скло оглядове кварцове, вставки склокерамічні необроблені.

Усупереч приписам закону позивач не отримував повідомлень про дату, час, місце проведення електронних торгів і про стартову ціну, за якою описане та арештоване майно запропоноване до продажу, що суперечить правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 17 грудня 2014 року у справі № 6-143цс14 і від 02 вересня 2015 року у справі № 6-813цс15.

Процедура реалізації майна на публічних електронних торгах полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу до покупця - учасника публічних електронних торгів права власності на майно боржника, на яке звернули стягнення. Тому з огляду на особливості, передбачені законодавством щодо проведення публічних електронних торгів, складення за результатами їх проведення відповідного акта є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних електронних торгах, тобто є правочином. Тому торги слід визнати недійсними через недодержання під час їх проведення вимог, визначених частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

19 червня 2018 року ухвалою Господарського суду Донецької області закрито провадження у справі № 905/795/18 за позовом КДНВП «Кварсит» до ДП «Сетам» про визнання недійсними електронних торгів з реалізації приміщення готелю, оскільки спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Господарський суд виснував, що переможцем торгів є фізична особа, тому спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 725/3212/16-ц.

18 квітня 2019 року рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) не вимагав отримання згоди ДК «Укроборонпром» на примусову реалізацію майна позивача. Тому доводи останнього стосовно застосування до спірних правовідносин Закону України від 21 вересня 2006 року № 185-V «Про управління об`єктами державної власності» (далі - Закон № 185-V) та Закону України від 16 червня 2011 року № 3531-VI «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» (далі - Закон № 3531-VI) є неприйнятними.

За статтею 2 Закону України від 29 листопада 2001 року № 2864-III «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (далі - Закон № 2864-III) мораторій на примусову реалізацію майна не розповсюджується на випадки примусового виконання рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами.

Перелік майна, на яке згідно із законом не можна звернути стягнення за виконавчими документами, визначений у додатку до Закону № 1404-VIII. Приміщення готелю до цього переліку не належить.

Вартість майна, виставленого на електронні торги, зменшувалась відповідно до частини п`ятої статті 61 Закону № 1404-VIII. Тому безпідставними є доводи про заниження стартової ціни приміщення готелю.

Дії державного виконавця з визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні є підготовчими діями з метою проведення прилюдних торгів. Ці дії не стосуються правил проведення таких торгів і мають самостійний спосіб та строки оскарження. Тому вчинення таких дій не може бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, якщо суд не визнав їх незаконними у зазначений спосіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року у справі № 910/10136/17).

Оскільки право власності на приміщення готелю зареєстроване у передбаченому законом порядку, у державного виконавця не було підстав для звернення до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на вказане приміщення у порядку статті 50 Закону № 1404-VIII.

Приміщення готелю не є предметом іпотеки. Тому безпідставними є доводи позивача про неповідомлення його про дату та час проведення електронних торгів.

04 липня 2019 року постановою Донецького апеляційного суду рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд керувався тим, що, вирішуючи спір про визнання електронних торгів недійсними, суди мають встановити: чи порушені вимоги порядку реалізації арештованого майна та інших норм законодавства під час цих торгів; чи вплинули на результати торгів зазначені порушення; чи порушено права та законні інтереси позивача, який оспорив результати таких торгів (див. постанову Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16).

Суд першої інстанції обґрунтовано виснував про відсутність порушення під час електронних торгів приписів Закону № 1404-VIII, Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок № 2831/5), та інших нормативно-правових актів.

Мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств і господарських товариств розповсюджується на майно, що забезпечує ведення виробничої діяльності відповідного підприємства. Позивач не довів, як приміщення готелю забезпечувало його виробничу діяльність.

Відсутнє порушення Закону № 2864-III, оскільки кошти від реалізації приміщення готелю були спрямовані на погашення заборгованості позивача з виплати заробітної плати. Спрямування частини отриманих від реалізації цього майна коштів на сплату виконавчого збору та на витрати виконавчого провадження не є погашенням інших заборгованостей, оскільки зазначені виплати є обов`язковими за Законом № 1404-VIII.

Доводи апеляційної скарги про застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 320/4812/15-ц, є безпідставними. У тій справі спірні правовідносини стосувалися реалізації майна державного підприємства у процедурі ліквідації за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном, а не у процесі виконання судового рішення.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його вчинення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів. Тому підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року у справі № 910/10136/17).

Доводи апеляційної скарги про порушення державним виконавцем шестимісячного строку, визначеного Законом № 1404-VIII для виконання рішень судів, а також про порушення черговості реалізації майна позивача є необґрунтованими. Ці обставини могли бути підставою для оскарження дій державного виконавця у порядку, встановленому законом, і не стосуються порядку проведення торгів.

У серпні 2019 року ДК «Укроборонпром» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що Закон № 185-V імперативно визначив, що нерухоме майно об`єктів державної власності, які не підлягають приватизації, є майном, обмеженим у цивільному обороті, оскільки може перебувати виключно у державній власності та відповідно належати суб`єктам державної форми власності. Тобто таке майно не може належати суб`єктам інших форм власності за винятком випадків, передбачених абзацом другим частини дев`ятої статті 11 вказаного Закону у відповідній редакції.

Закон № 185-V установив заборону звернення стягнення не тільки на майно, визначене у Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, що є додатком 1 до Закону України від 07 липня 1999 року № 847-XIV «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», але й на те майно, відчуження якого заборонене іншими законами України (близький за змістом висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 910/26146/15).

Суди помилково вважали, що припис статті 11 Закону № 185-V застосовується у процесі управління та розпорядження об`єктами державної власності, а не у процесі примусового виконання судових рішень.

За змістом статті 2 Закону № 2864-III мораторій не поширюється на відчуження рухомого й іншого майна підприємства, що не забезпечує ведення виробничої діяльності, а також на продаж об`єктів нерухомого майна інших засобів виробництва, що забезпечують виробничу діяльність підприємства-боржника у процедурі його санації (див. пункт 3.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 червня 2003 року у справі № 1-11/2003 за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону № 2864-III (справа про мораторій на примусову реалізацію майна)).

Зведене виконавче провадження, яке стосується, зокрема, погашення заборгованості позивача перед його працівниками, має № 48373143. Натомість опис та арешт приміщення готелю державний виконавець здійснив у межах виконавчого провадження № 48941595, що підтверджує його постанова від 02 серпня 2017 року. Згідно з нею це виконавче провадження стосується виконання наказу Господарського суду Донецької області від 17 серпня 2015 року у справі № 905/872/15 про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сана-груп». У виконавчому провадженні № 48941595 державний виконавець 16 серпня 2017 року виніс також постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

Фактичне використання чи невикористання нерухомого майна у господарській діяльності підприємства за Законом № 2864-III не є визначальним.

Безпідставним є висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що виконавчі дії були вчинені у зведеному виконавчому провадженні для погашення заборгованості із заробітної плати.

19 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/26146/15 і від 18 лютого 2021 року у справі № 910/14680/19, щодо неможливості відчуження об`єкта державної власності, який не підлягає приватизації.

Вважав, що для визнання торгів недійсними необхідною є наявність для цього підстав (порушення правил проведення торгів), а також встановлення того, чи порушується, не визнається або оспорюється суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Заборона, передбачена у частині дев`ятій статті 11 Закону № 185-V (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не стосується примусового відчуження відповідного майна, а тільки добровільного.

04 липня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Судукасаційну скаргу ДК «Укроборонпром» задоволено частково. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року щодо відмови в задоволенні вимог про визнання недійсними протоколу проведення електронних торгів від 28 листопада 2017 року № 299985 й акта про проведені електронні торги від 12 грудня 2017 року змінено у мотивувальних частинах з викладенням їх у редакції цієї постанови; в інших частинах щодо цих вимог оскаржені судові рішення залишено без змін.Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року в частині вимоги про визнання недійсними проведених 28 листопада 2017 року електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (приміщення готелю) скасовано, а справу у частині цієї вимоги направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У постанові від 04 липня 2023 року Велика Палата Верхового Суду з відмовою у задоволенні вимог про визнання недійсними протоколу й акта про проведені прилюдні торги погодилася, але з інших мотивів, ніж ті, які навели суди попередніх інстанцій.

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є їхній переможець. Виходячи з наведеного, сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів.

Оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити його можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги.

Право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна. Суди попередніх інстанцій для вирішення питання про те, який суб`єкт має право на позов і на який саме (про визнання недійсним договору купівлі-продажу чи про витребування майна), належно не дослідили, чи міг позивач бути власником приміщення готелю за встановленої інформації про те, що воно є у державній власності, та відповідно у який спосіб позивач міг би захистити своє право на це приміщення у разі його порушення.

Якщо позивач не був стороною договору купівлі-продажу, укладеного на електронних торгах, і, наприклад, вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув право власності на придбане приміщення готелю, він може скористатися прямо визначеним у законі для таких спірних правовідносин способом захисту права. Для застосування вимоги про витребування майна із чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів (відповідного правочину купівлі-продажу), а також складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо.

Суди попередніх інстанцій не оцінили відомостей про зведені виконавчі провадження № 48373143 і № 48567882, а також про винесення державним виконавцем постанов під час звернення стягнення на приміщення готелю у виконавчому провадженні № 48941595. Натомість для висновку про відповідність примусової реалізації приміщення готелю умовам Закону № 2864-III щонайменше необхідно на підставі оцінки доказів встановити, що звернення стягнення на майно позивача відбувалося за рішеннями про виплату заробітної плати й інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, а не те, що кошти, отримані від такої реалізації, були надалі спрямовані на погашення заборгованості за цими виплатами. Дослідивши відповідні докази, можна дати відповідь на питання про те, чи були електронні торги проведені відповідно до Закону № 2864-III і з якою метою (для примусового виконання рішень щодо виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівникам у зв`язку з трудовими відносинами, чи примусового виконання іншого рішення суду).

Не погоджуюся з висновками Великої Палати Верховного Суду, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.

У справі встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно право державної власності на приміщення готелю за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому Костянтинівської міської ради від 18 січня 2006 року № 35 зареєстроване 01 лютого 2006 року за Костянтинівським казенним науково-виробничим підприємством «Кварсит», правонаступником майнових прав і обов`язків якого є КДНВП «Кварсит».

17 березня 2015 року постановою державного виконавця виконавчі провадження про стягнення з боржника - КДНВП «Кварсит» заборгованості на користь стягувачів об`єднано у зведене виконавче провадження № 48373143 (т. 1, а. с. 99).

02 серпня 2017 року головним державним виконавцем Шмаковим Р. С. в присутності двох понятих і представника КДНВП «Кварсит» при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 48373143, до складу якого входять 49 виконавчих проваджень, здійснено опис та арешт майна, яке належить боржнику - КДНВП «Кварсит», а саме: скла оглядового кварцового; вставок ситалокерамічних необроблених; устаткування для виробництва пластикових вікон; приміщення готелю (т. 1, а. с. 109, 110).

28 листопада 2017 року відповідно до протоколу № 299985 проведення електронних торгів відбулись електронні торги (лот № 248195) з реалізації приміщення готелю за адресою: АДРЕСА_1 , стартова ціна якого визначена в розмірі 87278,80 грн. Переможцем торгів визначено ОСОБА_1 , який запропонував найвищу цінову пропозицію - 87 278,80 грн (т. 1, а. с. 134).

05 грудня 2017 року розпорядженням № 53533262 заступника начальника відділу примусового виконання рішень грошові кошти в сумі 82 914,86 грн, які надійшли 04 грудня 2017 року на депозитний рахунок відділу при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 48373143 від реалізації арештованого майна - приміщення готелю, були спрямовані на погашення заборгованості із заробітної плати КДНВП «Кварсит» перед ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 136).

12 грудня 2017 року начальником ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області Буханцовим О. В. затверджено складений заступником начальника відділу Шмаковим Р. С. акт про проведені 28 листопада 2017 року електронні торги при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 48373143 за вимогами, зокрема, працівників, пов`язаних з трудовими правовідносинами, за виконавчими листами, виданими Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області на виконання судових рішень (т. 1, а. с. 135).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Правило існування єдиного зведеного виконавчого провадження у разі виконання кількох виконавчих документів про стягнення коштів з одного боржника, визначене статтею 30 Закону № 1404-VIII, спрямоване на захист прав та інтересів не окремого стягувача, а всіх стягувачів, за виконавчими документами яких здійснюється виконавче провадження щодо цього боржника, та забезпечує принцип черговості задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої з боржника суми для задоволення вимог стягувачів.

Згідно із частиною першою статті 46 Закону № 1404-VIII у разі якщо під час розподілу грошових сум у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 45 цього Закону, стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами в такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;

2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку із втратою годувальника;

3) у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими правовідносинами;

4) у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету;

5) у п`яту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов`язані з трудовими правовідносинами, задовольняються в порядку надходження виконавчих документів (абзац перший частини другої статті 46 Закону 1404-VIII).

У разі якщо виконавчі документи щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інших вимог, пов`язаних із трудовими правовідносинами, надійшли протягом одного дня і стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог за такими виконавчими документами, відповідні вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми (абзац другий частини другої статті 46 Закону 1404-VIII).

Таким чином, законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин та на сьогодні, встановлено черговість задоволення вимог стягувачів за їх соціальною значущістю з метою урахувати інтереси усіх учасників виконавчого провадження.

Про необхідність об`єднання виконавчих проваджень щодо одного боржника у єдине зведене виконавче провадження (приєднання до зведеного виконавчого провадження) і про порядок такого об`єднання неодноразового зазначав і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїх постановах від 31 березня 2020 року у справах №820/6650/17 та № 820/6650/17, від 23 липня 2020 року у справі № 817/3267/15, від 21 липня 2021 року у справі № 580/591/20 та ін.

Інститут зведеного виконавчого провадження покликаний забезпечити дотримання визначеної законом черговості, яка має на меті не лише справедливий розподіл цінностей між стягувачами, але і спрямована на виконання завдань соціального характеру, зокрема охорону інтересів незахищених верств населення.

Окрім того, існування єдиного зведеного виконавчого провадження щодо боржника запобігає виникненню ситуацій блокування роботи одного виконавця іншим та порушення прав боржника, що пов`язано з дублюванням виконавчих дій різними виконавцями, а також прав третіх осіб, які не є учасниками виконавчого провадження. Перебування виконавчих проваджень відносно одного боржника одночасно у декількох виконавців може призвести до накладення арешту та передачі на реалізацію одного й того самого майна боржника усіма такими виконавцями.

З матеріалів справи вбачається і позивачем не спростовано, що проведення електронних торгів з продажу майна КДНВП «Кварсит» відбулося в межах зведеного виконавчого провадження № 48373143 від 17 березня 2015 року про стягнення з КДНВП «Кварсит» на користь фізичних і юридичних осіб та держави заборгованості понад 8 млн. грн, серед яких є виконавчі провадження про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Частиною першою статті 1 Закону № 2864-III (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

У статті 2 Закону № 2864-III (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 01 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Про необхідність враховувати винятки, які містяться в приписах Закону № 2864-III, щодо відсутності заборони відчуження майна державних підприємств та господарських товариств, у разі якщо стягнення заборгованості стосується, зокрема, виплати заробітної плати, неодноразово вказував і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (близькі за змістом висновки викладені у постанові від 28 лютого 2019 року у справі № 808/33/17).

Суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств і господарських товариств поширюється на майно, що забезпечує ведення виробничої діяльності відповідного підприємства. Позивач не довів, як приміщення готелю забезпечувало його виробничу діяльність. Оскільки кошти від реалізації приміщення готелю були спрямовані на погашення заборгованості позивача з виплати заробітної плати у зведеному виконавчому провадженні, відсутні підстави для висновку про визнання електронних торгів недійсними.

Висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності встановлення у справі ефективного способу захисту порушеного права позивача вважаю недоречними.

КДНВП «Кварсит» звернулося до суду з позовом про визнання недійсними електронних торгів, протоколу та акта про їх проведення в порядку, визначеному Законом № 1404-VIII, з посиланням на порушення вимог закону щодо мораторію на примусову реалізацію майна державних підприємств.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

Частиною четвертою статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема, на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Порядком № 2831/5.

Згідно з Порядком № 2831/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) електронні торги - продаж майна за принципом аукціону засобами системи електронних торгів через вебсайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Відповідно до пунктів 3, 4 розділу II Порядку № 2831/5 виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проєкт заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу.

Державний виконавець направляє заявку на реалізацію арештованого майна начальнику відділу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, для підписання та передачі організатору.

У разі встановлення відповідності документів вимогам законодавства чи після приведення їх у відповідність до вимог законодавства начальник відділу державної виконавчої служби підписує (за допомогою електронного цифрового підпису або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її організатору разом із документами, передбаченими абзацами четвертим - тринадцятим пункту 3 розділу II цього Порядку, в електронному вигляді через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби для внесення інформації про проведення електронних торгів у Систему.

Перевірка змісту заявки на відповідність вимогам законодавства організатором не здійснюється. За відповідність документів, на підставі яких вноситься інформація до Системи, а також за достовірність інформації, зазначеної у заявці, відповідають посадові особи відділу державної виконавчої служби (приватний виконавець).

ДП «Сетам» розміщує інформацію в системі електронних торгів виключно на підставі документів, наданих відповідним органом державної виконавчої служби. Обов`язок організатора торгів перевіряти законність дій державного виконавця щодо передачі майна на реалізацію та достовірність інформації, зазначеної у заявці на реалізацію арештованого майна, у тому числі наявність рішень щодо заборони органу ДВС вчиняти дії по виконанню виконавчого провадження, чинним законодавством не передбачений.

Державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення електронних торгів, а самі електронні торги з реалізації рухомого майна організовує і проводить організатор електронних торгів.

Процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання з боку продавця - акт про проведені прилюдні торги.

Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19).

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15 та від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2677цс16, головною умовою, яку повинні встановити суди при вирішенні питання про визнання прилюдних торгів недійсними, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Тобто для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є наявність підстав для визнання таких торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Згідно із частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів (частина п`ята статті 74 Закону № 1404-VIII).

У своєму позові КДНВП «Кварсит» оскаржує як продаж приміщення готелю на електронних торгах з тих підстав, що воно є державною власністю і на нього розповсюджується заборона звернення стягнення, так і дії державного виконавця щодо заниження, на думку позивача, стартової ціни продажу нерухомого майна, а також неповідомлення позивача про дату, місце і час проведення електронних торгів і стартову ціну продажу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Оскільки позивач дотримався передбаченого процесуальним законодавством порядку звернення до суду за захистом своїх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав, то суд має розглянути спір по суті заявлених позовних вимог і при вирішенні спору повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установлених обставин вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У такому зверненні може бути відмовлено виключно з підстав, визначених законом, а саме невстановлення судом порушення, оспорення чи невизнання відповідачем чи відповідачами прав позивача.

Ні Конституцією, ні жодним законом України не передбачено можливості відмови в позові у випадку, якщо спосіб захисту є неефективним чи не передбачений законом або договором, оскільки це обмежує законодавчо встановлений принцип цивільного права, за яким право на обрання певного способу захисту порушеного права належить позивачу і обмежується лише у випадках, прямо передбачених законом.

Посилання Великої Палати Верховного Суду на принцип «процесуальної економії» у пункті 29 постанови також не є доречним, оскільки не передбачений нормами ЦПК України.

Зазначаючи про те, що оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином і оскаржити його (а не протокол та акт про проведені торги), можна тільки за певних умов (у разі ефективності такого способу), Велика Палата Верховного Суду не врахувала, що позивач оскаржує продаж приміщення готелю, який і оформлений відповідними документами - протоколом та актом про проведені електронні торги, що відповідає вимогам статей 215, 203 ЦК України.

Відповідно до акта про проведені електронні торги від 12 грудня 2017 року при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 48373143 торги проведені за вимогами, зокрема, працівників, пов`язаних з трудовими правовідносинами, за виконавчими листами, виданими Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області на виконання судових рішень (т. 1, а. с. 135).

Відповідно до частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Тобто витребування майна, проданого на електронних торгах на виконання судових рішень, прямо заборонено статтею 388 ЦК України, чого Велика Палата Верховного Суду при ухваленні постанови не врахувала.

Крім того, неможливо оцінити добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, про необхідність чого наголошує Велика Палата Верховного Суду в пункті 48 постанови, оскільки покупець позбавлений можливості перевірки дотримання спеціальною установою - ДП «Сетам» та державним виконавцем порядку проведення торгів.

Про недопущення покладання на сторону додаткового обов`язку перевіряти та аналізувати обставини правомірності вибуття майна з володіння з метою встановлення добросовісності чи недобросовісності покупця зазначала Велика Палата Верховного Суду у в своїй постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19(провадження № 12-35гс21).

У справі не застосовувано Закон № 185-V до спірних правовідносин, тому Велика Палата Верховного Суду обґрунтовано визнала відсутність підстав для вирішення питання про відступ від сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/26146/15 і від 18 лютого 2021 року у справі № 910/14680/19 висновку.

З огляду на викладене вважаю, що рішення судів попередніх інстанцій необхідно було залишити без змін з урахуванням мотивів, наведених в цій окремій думці.

Суддя О. М. Ситнік

Джерело: ЄДРСР 112345184

[ANTIRAID]

Недостатність знань та життєвого досвіду у судді трирічки не дивлячись на наукові ступені, які можуть бути дотичними для науки, але не для практики, призводять до таких ганебних рішень. Як і всі інші науковці у Великій палаті не розуміють практичного застосування та наслідків своїх рішень, що неодноразово вже було доведено.

У цій справі письменник бульварних романів та володар нагороди Золота малина в чергове вигадав спосіб захисту при визнанні торгів недійсними за участі магів та провидців та віщунів до яких треба звертатись з питанням чи може колись покупець бути визнаним недобросовісним.

В рішенні він приділив увагу належному завіренню документів і відсутності необхідності дотримуватись ДСТУ та виснував у своєму стилі про можливість витребування майна при визнанні покупця недобросовісним й тому направив на новий розгляд, щоб дізнатись чи це майно підпадає під мораторій.

Вигаданий трирічками разом з Князєвим метод відмови у разі неефективного захисту не передбачено Законом, але дає змогу вимагати від сторін хабарі, що ми й спостерігаємо з 2017 року.