Рішення Подільського райсуду Києва про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

[ANTIRAID]

Справа № 758/2254/22

Категорія 76

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Головчака М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Губенко О.М.,

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - Пальчевського А.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області Слободяника Василя Дмитровича, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Подільського районного суду міста Києва з позовом до начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області Слободяника Василя Дмитровича, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, в якому просить визнати протиправним і скасувати наказ начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області № 414 о/с від 23 грудня 2021 року про відсторонення позивачки від роботи, стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 28722 грн. 24 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка працює провідним фахівцем відділу соціально - гуманітарної роботи центру забезпечення діяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області з 04 січня 2016 року і дотеперішній час. 04 жовтня 2021 року на сайті МОЗ України опубліковано Наказ № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року. 23 грудня 2021 року Наказом № 414 о/с, що виданий начальником Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області Слободяником В.Д. , позивачку було відсторонено від роботи, як таку, що відмовилась (ухиляється) від профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, з 23 грудня 2021 року до проходження вакцинації. Наказ про своє відсторонення від роботи позивачка вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на таке. В наказі відсутні належні правові підстави, адже ст. 46 К3пП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення, така підстава як «в інших випадках, передбачених законодавством», не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки: Наказ МОЗ № 2153 не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстави для відсторонення, що передбачені в передбачених ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» - відсутні; щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 нe передбачено Календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов`язкових щеплень в Україні, в тому числі, і за епідемічними показниками; в порушення ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та п. 18 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затверджене Наказом Міністерства охорони здоров`я України 16 вересня 2011 року № 595 не було надано єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення - посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби відповідного подання про усунення особи від роботи, a також доказів наявності фактичних підстав для відсторонення, якими є форма № 063-2/о, письмове підтвердження, акт присутності свідків (відповідно покази свідків). Крім того, оскаржуваний наказ позивачка вважає протиправним, оскільки його прийнято за відсутності визначеного законом порядку відсторонення, зокрема: ні ст. 46 К3пП України, ні ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не містить порядку для відсторонення працівників, які не щеплені проти COVID-19; норма п. 41-6 постанови КМУ № 1236, яка містить вимогу про «взяття до відома» не містить імперативних приписів про порядок здійснення відсторонення працівників, а лише вказує на рекомендації до усвідомлення інформації, висловленої КМУ; норма ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вимагає, щоб відсторонення відбувалося в порядку, встановленому законом, постанова КМУ № 1236 законом не є та не може собою його підмінювати; Конституція України не визначає серед випадків обмеження права на працю, обмеження пов`язане із щепленням проти COVID-19, встановлення ж такого обмеження підзаконним актом суперечить Конституції України, як це було встановлено рішенням Конституційного Суду України № 10-р/ 2020 від 28.08.2020. Таким чином, позивачка вважає, що зазнала протиправного втручання в право на працю через примушування до щеплення, яке проводилось у порушення чинного законодавства України, через що була позбавлена можливості заробляти на життя власною працею, а також була піддана дискримінації за ознакою стану здоров`я, а тому вважає, що порушені права підлягають захисту судом та відновленню.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 вересня 2023 року, головуючим суддею у справі визначено Головчака М.М.

26 вересня 2023 року ухвалою судді Подільського районного суду міста Києва прийнято до провадження вказану цивільну справу. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

16 жовтня 2023 року представником відповідача, у відповідності до ст. 178 ЦПК України, подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено про невизнання позовних вимог з огляду на наступне. Так, відповідно до п. 2 Положення про Головне управління ДСНС України у Київській області затверджене наказом ДСНС України від 04.02.2013 № 3 (редакції наказу ДСНС 12.11.2018 № 661), Головне управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем`єр-міністра України, наказами Міністерства внутрішніх справ України, дорученнями Міністра внутрішніх справ України, наказами та дорученнями ДСНС України, актами Київської обласної державної адміністрації та Київської обласної ради, іншими актами законодавства України, а також цим Положенням. На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-I9 спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2021 року № 981 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України, постанови Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2021 року № 1066 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236», постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236», наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», Наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 01.11.2021 № 2393 та Наказу Головного управління від 23.12.2021 року № 414 о/с «Про відсторонення від роботи співробітників, що відмовляються (ухиляються) від вакцинації проти COVID-19», із ОСОБА_1 було проведено профілактичну роз`яснювальну роботу щодо обов`язкового профілактичного щеплення. Головне управління зазначає, що законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України, Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства України, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я. Відповідно до ст. 5, ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» державні, громадські або інші органи підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Частиною 1 статті 46 Кодексу законів про працю України визначено, що відсторонення працівників від роботи - власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння: відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захисту населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюк*, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Згідно з ст. 27, ст. 41 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому чисті обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. До повноважень головних державних санітарних лікарів Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст, районів у містах та їх заступників, головних державних санітарних лікарів на транспорті та їх заступників у межах відповідних територій (об`єктів транспорту) віднесено визначення необхідності профілактичних щеплень та інших заходів профілактики у разі загрози виникнення епідемій, масових отруєнь та радіаційних уражень. Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 9 грудня 2020 р. (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2021 р. установлено на території України карантин.

Відповідно до п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 керівників державних органів (державної служби) керівників підприємств, установ та організацій зобов`язано забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-І9 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COV1D-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID- 19, виданий закладом охорони здоров`я. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та Наказу МОЗ України від 01.11.2021 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, крім освітян та працівників центральних та місцевих органів влади, визначено, що обов`язковій вакцинації проти коронавірусу на період дії карантину підлягають співробітники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83. У наказі Головного управління від 23.12.2021 № 414 о/c «Про відсторонення від роботи співробітників, що відмовляються (ухиляються) від вакцинації проти COVID-19», який оспорює позивач, йдеться мова про виконання законодавства України про захист населення від інфекційних хвороб, що визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб. Таким чином, представник відповідача вважає, що ГУ ДСНС України у Київській області діяло виключно в межах своїх повноважень відповідно до чинних нормативно-правових документів, у зв`язку з чим, просить у задоволенні позову відмовити.

Представник позивачки у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити, надавши пояснення аналогічно викладеним у позовній заяві. Додатково пояснив, що позивачку було допущено до роботи відповідачем з 03 березня 2022 року, а тому просив врахувати це при розрахунку середнього заробітку, зменшивши його розмір.

Представник відповідачів у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, в обгрунтування заперечень проти позову посилаючись на заперечення, викладені у відзиві на позовну заяву.

Суд, вислухавши представників позивачки та відповідачів, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює провідним фахівцем відділу соціально - гуманітарної роботи центру забезпечення діяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області з 04 січня 2016 року і дотеперішній час, що підтверджується копією трудової книжки.

23 грудня 2021 року начальником Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області Слободяником В.Д. видано наказ № 414 о/с «Про відсторонення від роботи співробітників, що відмовились (ухиляються) від вакцинації проти COVID-19», яким відсторонено ОСОБА_1 провідного фахівця відділу соціально - гуманітарної роботи центру забезпечення діяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, що відмовилась (ухиляється) від профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, обов`язковість яких встановлена, з 23 грудня 2021 року до проходження вакцинації. На час відсторонення за працівником зберігається місце роботи (посада).

З копії відомості ознайомлення з наказом Головного управління від 23 грудня 2021 року № 414 о/с «Про відсторонення від роботи співробітників, що відмовились (ухиляються) від вакцинації проти COVID-19» вбачається, що позивачку було ознайомлено під підпис з наказом 23 грудня 2021 року.

З копії наказу в.о. начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області № 63 о/с від 02 березня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 провідного фахівця відділу соціально - гуманітарної роботи центру забезпечення діяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області допущено з 04 березня 2022 року до роботи до завершення воєнного стану в Україні.

Вирішуючи питання про обґрунтованість наказу про відсторонення позивачки від роботи суд звертає увагу на наступне.

Трудові відносини в Україні врегульовані Кодексом законів про працю України.

Статтею 1 КЗпП України визначено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Відповідно до ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Статтею 21 КЗпП України проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. (ст. 46 КЗпП України).

Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є вичерпним, а положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

Згідно ч. 1-3 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на яку відповідач посилається в наказі, як на одну з підстав відсторонення позивача від роботи, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

В разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Отже, статтею 12 вказаного Закону до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу. Щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 статтею 12 Закону не передбачено. Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Разом з тим, пунктом 3 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 р. за №1306/36928, визначений перелік працівників, що підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (постанова Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

31 січня 2022 року набрав чинності наказ від 30 листопада 2021 року №2664, яким Міністерство охорони здоров`я України затвердило зміни до вказаного вище Переліку і доповнило його працівниками органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форм власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Водночас, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 підлягають наведені вище працівники лише в разі відсутності у них абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

Поряд із цим, відповідно до пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) керівників закладів освіти зобов`язано забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі-перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Відповідно до статті 1 Конституції Україна, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Також у даній постанові вказано, що «застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивачка посилалась на те, що її відсторонення від роботи з 23 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним та таким, що порушує її право на працю.

Разом з тим, суд вважає, що застосування до позивачки такого заходу, як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Відповідачем не було надано жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду провідного фахівця відділу соціально - гуманітарної роботи центру забезпечення діяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників підприємства, тощо. ЇЇ відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги позивачки про визнання протиправним та скасування наказу № 414 о/с від 23 грудня 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 підлягають до задоволення.

Також позивачка ставить питання про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи з 23 грудня 2021 року до дня поновлення її на роботі.

Положення ст. 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.

Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно постанови Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №712/3841/17, якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України).

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що наказом в.о. начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області № 63 о/с від 02 березня 2022 року ОСОБА_1 провідного фахівця відділу соціально - гуманітарної роботи центру забезпечення діяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області допущено з 04 березня 2022 року до роботи до завершення воєнного стану в Україні. Однак у судовому засіданні представник позивачки уточнив, що позивачку було допущено до роботи з 03 березня 2022 року, про що просив врахувати про обчисленні розміру середнього заробітку.

З наданої стороною позивачки довідки № 23 від 05 січня 2022 року, вбачається, що заробітна плата, нарахована ОСОБА_1 за вересень 2021 року становила 7959 грн.46 коп., а за жовтень 2021 року - 18369 грн. 37 коп. У вересні 2021 року позивачка відпрацювала 22 робочі дні, у жовтні 2021 року - 20 робочих днів. Середньоденна заробітна плата складає 598 грн. 38 коп.

Таким чином, час вимушеного прогулу позивачки становив з 23 грудня 2021 року по 03 березня 2022 року, тобто 47 днів.

Сума, що підлягає стягненню за час вимушеного прогулу становить 28123 грн. 89 коп. (598 грн. 38 коп.*47 =28123 грн. 89 коп.)

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення (п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в сумі 28123 грн. 89 коп. без врахування прибуткового податку й інших обов`язкових платежів.

Підсумовуючи наведене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилався як на підставу своїх вимог та заперечень, з урахуванням того, що, відповідно до статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області Слободяника Василя Дмитровича, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають частковому задоволенню.

У зв`язку із задоволенням позовних вимоги, з відповідача Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1984 грн. 80 коп., від сплати якого позивачка звільнена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі наведеного та керуючись Конституцією України, , ст. ст. 2, 46, 235 КЗпП України, ст. ст. 15, 16, 286 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19,76-82, 89, 141, 263-265, 267, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. за N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», враховуючи Постанову Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області Слободяника Василя Дмитровича, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області № 414 о/с від 23 грудня 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення, починаючи з 23 грудня 2021 року до 03 березня 2022 року включно, що становить 28123 (двадцять вісім тисяч сто двадцять три) грн. 89 коп. без врахування прибуткового податку й інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на користь держави судовий збір в сумі 1984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) грн. 80 коп.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення середнього заробітку за час відсторонення в межах суми платежу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брати участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін по справі:

позивач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач - начальник Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області Слободяник Василь Дмитрович, юридична адреса: вул. Межигірська, буд. 8, м. Київ;

відповідач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, код ЄДРПОУ 38537963, юридична адреса: вул. Межигірська, буд. 8, м. Київ.

Суддя М.М.Головчак

Джерело: ЄДРСР 115052668

[ANTIRAID]

Це чергова наша справа про захист громадян від медичного експерименту. Суд зазначив:

Разом з тим, суд вважає, що застосування до позивачки такого заходу, як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Відповідачем не було надано жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду провідного фахівця відділу соціально - гуманітарної роботи центру забезпечення діяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників підприємства, тощо. ЇЇ відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги позивачки про визнання протиправним та скасування наказу № 414 о/с від 23 грудня 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 підлягають до задоволення.

[Лев]

Після виключення коронавірусного грипу зі списку особливо небезпечних інфекційних захворювань всі відмовні рішення за позовами про незаконність відсторонення доречно було б переглянути за нововиявленими обставинами. Адже якщо хвороба сьогодні була виключена з цього списку, то і вчора-позавчора вона не була особливо небезпечною...

[Лев]

І сміх, і гріх...

На кого працюють судді?

 

https://reyestr.court.gov.ua/Review/115751881

                                                           

ПОСТАНОВА                                                                            

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 159/7739/21

провадження № 61-7371св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Опорний освітній заклад «Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія» смт Голоби», яке перейменовано в Голобський ліцей Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області,

третя особа - гуманітарний відділ  виконавчого комітету Голобської селищної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Голобського ліцею Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2022 року у складі судді Лесика В. О. та постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня 2023 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року  ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Опорного освітнього закладу «Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія» смт Голоби» (далі - навчальний заклад), третя особа - гуманітарний відділ виконавчого комітету Голобської селищної ради, про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення невиплаченої заробітної плати.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з 1994 року працює учителем хімії в цьому навчальному закладі.

Наказом директора навчального закладу від 05 листопада 2021 року

№ 145/к/тр позивачку відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Підставою відсторонення зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 28 жовтня 2021 року № 168.

Вважала цей наказ відповідача незаконним і таким, що суперечить трудовому, цивільному та медичному законодавству. По своїй суті вакцинація/невакцинація від COVID-19 не є медичним оглядом та

є добровільною для усіх груп населення, у тому числі професійних. Відповідач фактично обмежив її конституційне право на працю, що неприпустимо

та є дискримінацією, адже жодної законодавчої вимоги про обов`язок працівника сфери освіти вакцинуватися проти коронавірусної хвороби на цей час немає, зміни до статті 46 КЗпП України щодо надання роботодавцю права відстороняти від роботи з підстав відсутності у працівника вакцинації проти COVID-19 не вносилися. Конституційний Суд України у рішенні від 28 серпня 2020 року № 10 вказав, що обмеження конституційних прав може встановлюватися виключно законом, а встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України. Наказ Міністерства охорони здоров?я України та постанова Кабінету Міністрів України, на які відповідач посилається в оспорюваному наказі,

є підзаконними нормативними актами, тому їх норми не спроможні обмежувати конституційні права особи.

ОСОБА_1 просила визнати незаконним і скасувати наказ навчального закладу від 05 листопада 2021 року № 145/к/тр про відсторонення від роботи, зобов`язати відповідача виплатити невиплачену за час відсторонення заробітну плату.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від

22 лютого 2022 року позовні вимоги задоволено.

Скасовано наказ директора Опорного освітнього закладу «Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія»

смт Голоби» від 05 листопада 2021 року № 145/к/тр про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Допущено ОСОБА_1 до роботи на посаді вчителя хімії.

Зобов`язано Опорний освітній заклад «Навчально-виховний комплекс «Загально-освітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія» смт Голоби» нарахувати

і виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи за період з 08 листопада 2021 року по день допуску до роботи.

Допущено до негайного виконання судове рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Стягнено з Опорного освітнього закладу «Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія» смт Голоби» на користь ОСОБА_1 908,00 грн судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що відсторонення позивачки від роботи проведено з порушенням норм чинного законодавства.

Постановою Волинського апеляційного суду від 27 березня 2023 року апеляційну скаргу Опорного освітнього закладу «Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія» смт Голоби» задоволено частково.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2022 року в частині вирішення питання про заробітну плату скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким стягнено з Опорного освітнього закладу «Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа

І-ІІІ ступенів - гімназія» смт Голоби» на користь ОСОБА_1

58 970,30 грн середнього заробітку за час відсторонення від роботи за період з 08 листопада 2021 року до 05 березня 2022 року.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про заробітну плату та увалюючи в цій частині нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що узв`язку із зупиненням дії наказу Міністерства охорони здоров?я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 внаслідок введення воєнного стану на території України наказом директора навчального закладу від 07 березня 2022 року № 43/к/тр зупинено дію наказу від 05 листопада 2021 року № 145 про відсторонення від роботи ОСОБА_1

і з 07 березня 2022 року її допущено до роботи, а тому середній заробіток за час відсторонення від роботи підлягає стягненню за період з 08 листопада 2021 року до 05 березня 2022 року.

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

12 травня 2023 року Голобський ліцей Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня 2023 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що приймаючи оскаржувані судові рішення, суди не дотримали норм законодавства, не надали оцінки доводам, які мають значення для справи, зробили висновки, які не відповідають матеріалам справи. Відповідач вжив ряд заходів, щоб довести до відома позивачці інформацію про те, що вона як працівник закладу освіти підлягає обов?язковій вакцинації проти COVID-19, а в разі ухилення чи відмови буде відсторонена від роботи у встановленому законом порядку. Заявник вказує, що позивачка веде уроки у класах, де навчаються діти з особливими потребами. Відсторонення її від роботи було проведено задля безпеки дітей. Порядку дистанційної форми навчання врегульовано не було, крім того, таке викладання неможливе, оскільки за таких обставин буде відсутній нагляд за дітьми, що не буде відповідати інтересам дітей, які насамперед підлягають урахуванню при організації освітнього процесу.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня

2021 року у справі № 910/10011/19, від 19 січня 2021 року у справі

№ 916/1415/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ковельського міськрайонного суду Волинської області.

Зупинено виконання постанови Волинського апеляційного суду від 27 березня 2023 року в частині стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи в частині, крім стягнення заробітної плати за один місяць, до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

01 серпня 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 працює вчителем хімії в Опорному освітньому закладі «Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія» смт Голоби».

28 жовтня 2021 року ОСОБА_1 ознайомлено із письмовим повідомленням директора навчального закладу про необхідність обов`язкового щеплення проти COVID-19.

У повідомленні зазначено, що оскільки з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників їх закладу, позивачці необхідно до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання для такого щеплення.

05 листопада 2021 року директор навчального закладу видав наказ

№ 145/к/тр, згідно з яким ОСОБА_1 відсторонено від роботи

з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати, з яким позивачка ознайомилася та не погодилася.

Рішенням Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області восьмого скликання від 21 січня 2022 року № 12/7 перейменовано Опорний освітній заклад «Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія» смт Голоби» у Голобський ліцей Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вимогам закону.

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону

Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно з частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в редакції з урахуванням змін, що набрали чинності 26 жовтня 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій слід забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від

04 жовтня 2021 року № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти

COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Відповідно до підпункту 1 пункту 41-6 вказаної постанови Кабінету Міністрів України, керівник державного органу (державної служби), керівник підприємства, установи та організації також має прийняти рішення про повідомлення працівників про проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Таке повідомлення має містити усю необхідну інформацію, необхідну для проведення обов`язкових щеплень (наприклад, посилання на нормативно-правові акти, на підставі яких проводиться обов`язкове щеплення працівників; прохання надати у визначений строк документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти

COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; дата, час та місце проведення обов`язкового профілактичного щеплення, якщо роботодавець вирішив організувати проведення такого щеплення; наслідки відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення тощо).

Повідомлення про обов`язкове щеплення проти COVID-19 може бути доведено до відома усіх працівників, наприклад, у письмовому вигляді з проставленням підпису працівника про ознайомлення з таким повідомленням тощо.

З огляду на викладене, можна дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від нього мають бути належно підтвердженими.

У справі, яка переглядається, установлено, що відповідно до повідомлення Опорного освітнього закладу «Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія» смт Голоби» від 28 жовтня 2021 року № 168/01-31, до відома працівників навчального закладу було доведено наказ Міністерства охорони здоров?я України від 04 жовтня

2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та запропоновано до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання. Також попереджено, що якщо до

05 листопада 2021 року не буде надано одного із зазначених документів,

08 листопада 2021 року така особа буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Згідно з актом від 28 жовтня 2021 року ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення із вказаним повідомленням.

Згідно з наказом директора навчального закладу від 05 листопада 2021 року № 145/к/тр ОСОБА_1 відсторонено з 08 листопада 2021 року від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19.

 

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Згідно зі статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу

є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику

у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня

2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) (далі - Положення про МОЗ), МОЗ є головним органом

у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом,

є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано Законом України «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, що затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція

№ 66).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання,

а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом

№ 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року

№ 1096 передбачено, що відсторонення працівників у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Норми законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див. пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21).

З огляду на зазначене відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153. Як виняток, невакцинований працівник може бути допущений до роботи, якщо надасть роботодавцю медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань для вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

При цьому саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивачка не надала роботодавцю документів на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання для вакцинації проти COVID-19. Водночас було доведено до відома позивачці інформацію про необхідність надання роботодавцеві підтверджень проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки щодо абсолютних протипоказань для вакцинації.

За таких обставин Верховний Суд, керуючись положеннями статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, що є нормативно-правовою підставою для відсторонення працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, дійшов висновку, що відсутність підтвердження факту проходження працівником обов`язкового щеплення та відсутність медичного висновку про наявність протипоказань для вакцинації є підставою для його відсторонення.

Чи було відсторонення позивачки від роботи нагально необхідним

і пропорційним легітимній меті втручання в її право на повагу до приватного життя

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

Відповідно до Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік

№ 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до нього Перелік № 2153 не містить.

Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її

в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_1 працює

у Опорному освітньому закладі «Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія» смт Голоби», яке перейменовано у Глобський ліцей Глобської селищної ради Ковельського району Волинської області,на посаді вчителя хімії, та вона належала до переліку тих працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку

№ 2153, а й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

У справі, яка переглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення зі збереженням обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі осіб (дітей), які здобувають освіту в цьому навчальному закладі і мають право на безпечний освітній процес та відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації, інших працівників цього ж навчального закладу, які зробили у встановленому державою порядку щеплення. У разі встановлення такого балансу досягається мета: загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і нещепленого працівника.

Колегія суддів зазначає, що відмова від вакцинації є правом особи, але, як

і будь-яке право, в деяких ситуаціях воно може бути обмежено.

Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства

і обумовлено, насамперед, необхідністю поваги таких само прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства

і держави.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд дійшов висновку, що таке індивідуальне обмеження, а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

Надавши оцінку індивідуальним особливостям виконуваних позивачкою трудових обов`язків, зокрема врахувавши об`єктивну необхідність під час їх виконання особисто контактувати з дітьми, які здобувають освіту

в навчальному закладі де працює позивачка, Верховний Суд дійшов висновку про те, що застосування до ОСОБА_1 передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів є пропорційним меті охорони здоров?я дітей та самої позивачки.

Подібний висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 19 липня

2023 року у справі № 127/33810/21 (провадження № 61-4961св23).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржені рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову

у задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин судові витрати, понесені Голобським ліцеєм Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області, в розмірі

1 362,00 грн на сплату судового збору за подання апеляційної скарги та 3 632,00 грн - за подання касаційної скарги, а всього 4 994,00 грн слід стягнути з ОСОБА_1 на користь навчального закладу.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Голобського ліцею Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області задовольнити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня

2023 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

У задоволенні позову  ОСОБА_1 до Опорного освітнього закладу «Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа

І-ІІІ ступенів - гімназія» смт Голоби», який перейменований в Голобський ліцей Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області, третя особа - гуманітарний відділ виконавчого комітету Голобської селищної ради, про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення невиплаченої заробітної плати відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Голобського ліцею Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області

4 994,00 грн судових витрат, понесених у зв?язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого

2022 року та постанова Волинського апеляційного суду від 27 березня

2023 рокувтрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов

 

І лише один суддя не підтримав цього опусу:

 

https://reyestr.court.gov.ua/Review/115751929

Категорія справи №

159/7739/21

: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.

Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.12.2023. Оприлюднено: 20.12.2023.

Дата набрання законної сили: 13.12.2023

Номер судового провадження: 61-7371ск23

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Тітова М. Ю. на  постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 грудня 2023 року в справі № 159/7739/21 (провадження № 61-7371св23)

за позовом  ОСОБА_1 до Голобського ліцею Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області, третя особа - Гуманітарний відділ  виконавчого комітету Голобської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення невиплаченої заробітної плати за касаційною скаргою Голобського ліцею Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області на  рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від  22  лютого 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27  березня 2023 року.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з цимпозовом до суду.

На обґрунтування заявлених вимог зазначав, що наказом відповідача від 05  листопада 2021 року її відсторонено від роботи з підстави відсутності щеплення проти COVID-19. Вважала відсторонення незаконним та таким, що порушує її права.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2022 року позов задоволено.

Скасовано наказ директора Опорного освітнього закладу «Навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія» смт. Голоби» від 05 листопада 2021 року № 145/к/тр про відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Допущено ОСОБА_1 до роботи на посаді вчителя хімії. Зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи за період з 08 листопада 2021 року по день допуску до роботи.

Постановою Волинського апеляційного суду від 27 березня 2023 року рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2022  року в частині вирішення питання про заробітну плату скасовано та  ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким стягнено з відповідача на користь позивача 58 970,30 грн середнього заробітку за час відсторонення від роботи за період з 08 листопада 2021 року до 05 березня 2022 року. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 13 грудня 2023 року касаційну скаргу Голобського ліцею задоволено, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня 2023 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів вважала, що відповідач правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення  ОСОБА_1 від роботи.

З такими висновками колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погодитися не можу й відповідно до вимог статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.

Основним Законом України є Конституція України, статтею третьою якої проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і  безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.Права і  свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

У частині другій статті 28 Конституції України зазначено, що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Пунктом 1 статті 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якої належить прийняття законів (статті 75, 85 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і  громадянина, втім цей орган не наділений повноваженнями приймати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Отже, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є  можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Статтею 21 КЗпП України визначено рівність трудових прав громадян та  заборонено будь-яку дискримінацію у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або вповноваженим ним органом допускається в разі: появи на  роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів; відмови або ухилення від навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження.

В Україні відсутній закон, яким би встановлювалась обов`язковість щеплення проти COVID-19.

Встановлення такого обмеження постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, яка є підзаконним актом, суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Враховуючи викладене, оскільки Кабінет Міністрів України не мав повноважень обмежувати конституційні права і свободи людини і  громадянина, а Верховна Рада України не приймала закону щодо обов`язковості щеплення проти COVID-19, вважаю, що відсторонення позивача від роботи у зв`язку з відсутністю у неї такого щеплення однозначно є незаконним та порушує її право на працю.

Отже, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягали залишенню без змін.

Суддя                                                                                                                     М. Ю. Тітов