Постанова ВП ВС про можливість стягнення з банку коштів по вкладу строк якого закінчився до введення тимчасової адміністрації


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      2
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

Справа № 757/3572/17-ц

Провадження № 14-37цс22

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивача) до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк "Фінансова Ініціатива"» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк "Фінансова Ініціатива"» Караченцева Артема Юрійовича (далі - банк, відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про стягнення збитків і зобов`язання включити їх у реєстр акцептованих вимог кредиторів

за касаційною скаргою позивача на рішення Печерського районного суду міста Києва від 9 березня 2021 року, ухвалене суддею Матійчук Г. О., та постанову Київського апеляційного суду від 8 вересня 2021 року, прийняту колегією суддів у складі Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. Позивач у 2014 році уклав із банком чотири договори банківського вкладу. Коли у 2015 році настав термін повернення вкладів, позивач звернувся до банку з відповідними заявами. Проте, як він стверджував, не зміг отримати належні йому кошти. Незабаром - 24 червня 2015 року - у банку запровадили тимчасову адміністрацію, а у серпні того ж року Фонд виплатив позивачеві гарантовану державою суму за вкладами.

2. Через порушення банком обов`язку повернути кошти за договорами банківського вкладу позивач у січні 2017 року звернувся до суду. З урахуванням неодноразових змін просив, зокрема, про таке: (1) стягнути з банку 12 889 789,57 грн, до яких включив (а) пеню згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII), (б) три проценти річних та (в) інфляційні втрати згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за період з моменту виникнення у банку обов`язку повернути кошти за договорами банківського вкладу до моменту запровадження тимчасової адміністрації; (2) зобов`язати уповноважену особу Фонду включити суму збитків позивача у реєстр акцептованих вимог кредиторів для виплати у четверту чергу з коштів, одержаних під час ліквідації банку та продажу його майна.

3. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Вважали, що запровадження тимчасової адміністрації у банку унеможливлює ухвалення рішення про стягнення з нього коштів, бо таке стягнення можливе тільки у спосіб, передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI).

4. Позивач у касаційній скарзі стверджував, що вимоги Закону № 4452-VI стосуються заборони нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат у період, який починає відлік від запровадження тимчасової адміністрації. Тоді як позовні вимоги стосуються нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з моменту виникнення у банку обов`язку повернути кошти за договорами банківського вкладу до запровадження тимчасової адміністрації.

5. Велика Палата Верховного Суду мала відповісти на питання про те, чи може суд після запровадження у банку тимчасової адміністрації ухвалити рішення про стягнення коштів за неналежне виконання цією фінансовою установою зобов`язань за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до запровадження такої адміністрації. Відповідь на це питання позитивна.

(2) Зміст позовної заяви

6. 20 січня 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою (т. 1, а. с. 1-9), у якій просив:

6.1. Визнати за банком збитки, завдані несвоєчасним поверненням позивачеві внесених особистих коштів і порушенням умов укладених договорів банківського вкладу на загальну суму 892 110,20 грн.

6.2. Визнати за банком 30 000,00 грн грошової компенсації за завдану моральну шкоду через порушення особистих немайнових прав та обмежень у сфері приватного життя позивача несвоєчасним поверненням внесених ним коштів і порушенням умов укладених договорів банківського вкладу.

6.3. Зобов`язати уповноважену особу Фонду за Законом № 4452-VI включити завдані банком збитки у сумі 892 110,20 грн і 30 000,00 грн компенсації моральної шкоди у реєстр акцептованих вимог кредиторів для виплати у четверту чергу з коштів, одержаних у процесі ліквідації банку під час продажу його майна (активів).

7. 9 лютого 2017 року позивач подав позовну заяву у «новій редакції» (т. 1, а. с. 40-47), у якій просив:

7.1. Стягнути з банку збитки, завдані несвоєчасним поверненням внесених особистих коштів і порушенням умов укладених договорів банківського вкладу на загальну суму 892 110,20 грн.

7.2. Стягнути з банку 30 000,00 грн грошової компенсації за завдану моральну шкоду через порушення особистих немайнових прав та обмежень у сфері приватного життя і порушення умов укладених договорів банківського вкладу.

7.3. Зобов`язати уповноважену особу Фонду за Законом № 4452-VI включити завдані банком збитки у сумі 892 110,20 грн і 30 000,00 грн компенсації моральної шкоди у реєстр акцептованих вимог кредиторів для виплати у четверту чергу з коштів, одержаних у процесі ліквідації банку під час продажу його майна (активів).

8. 14 червня 2019 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог (т. 1, а. с. 183-187). Просив:

8.1. Стягнути з банку 12 889 789,57 грн збитків за порушення грошового зобов`язання, а саме за несвоєчасне повернення суми вкладів за договорами банківського вкладу.

8.2. Зобов`язати уповноважену особу Фонду згідно зі статтею 52 Закону № 4452-VI включити збитки у сумі 12 889 789,57 грн у реєстр акцептованих вимог кредиторів для виплати у четверту чергу з коштів, одержаних у процесі ліквідації банку під час продажу його майна (активів).

9. 29 липня 2019 року позивач подав заяву (т. 1, а. с. 207-209), у якій просив:

9.1. Визнати незаконним і скасувати рішення № 352-рш Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 21 травня 2019 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк "Фінансова Ініціатива"».

9.2. Визнати незаконним і скасувати рішення № 1268 від 22 травня 2019 року виконавчої дирекції Фонду «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк "Фінансова Ініціатива"» та делегування повноважень ліквідатора банку».

10. 24 вересня 2019 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог (т. 1, а. с. 217-220), у якій додатково до попередньо заявлених вимог просив:

10.1. Визнати незаконним і скасувати рішення № 352-рш Правління НБУ від 21 травня 2019 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк "Фінансова Ініціатива"».

10.2. Визнати незаконним і скасувати рішення № 1268 від 22 травня 2019 року виконавчої дирекції Фонду «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк "Фінансова Ініціатива"» та делегування повноважень ліквідатора банку».

10.3. Зупинити дії ліквідатора банку Кашути Д. Є. з продажу майна банку та його ліквідації.

11. 4 грудня 2019 року позивач подав заяву (т. 1, а. с. 234-235), у якій звернув увагу суду на те, що у поданій 14 червня 2019 року заяві «зняв» вимогу про відшкодування моральної шкоди.

12. 27 січня 2021 року позивач подав заяву «про надання пояснень по справі» (т. 2, а. с. 15-17), у якій просив:

12.1. Стягнути з банку 12 889 789,57 грн завданих збитків за порушення грошового зобов`язання, а саме за несвоєчасне повернення суми вкладів за договорами банківського вкладу.

12.2. Зобов`язати уповноважену особу Фонду згідно зі статтею 52 Закону № 4452-VI включити збитки у сумі 12 889 789,57 грн у реєстр акцептованих вимог кредиторів для виплати у четверту чергу з коштів, одержаних під час ліквідації банку та продажу його майна (активів).

13. У відповіді (т. 2, а. с. 26-32) на пояснення Фонду (т. 2, а. с. 35-37) позивач повторно вказав ті самі позовні вимоги, що й у заяві «про надання пояснень по справі» від 27 січня 2021 року(т. 2, а. с. 15-17).

14. Мотивував вимоги так:

14.1. Позивач уклав із банком чотири договори банківського вкладу:

- 17 лютого 2014 року - № 74-в-17/284938 на суму 56 500,00 дол. США (сума коштів на дату закінчення дії договору - 58 600,00 дол. США) терміном до 22 лютого 2015 року (далі - договір № 74-в-17/284938);

- 1 жовтня 2014 року - № 74-в-17/350339 на суму 510 000,00 грн терміном до 29 січня 2015 року (далі - договір № 74-в-17/350339);

- 1 жовтня 2014 року - № 74-в-17/350328 на суму 544 000,00 грн терміном до 9 січня 2015 року (далі - договір № 74-в-17/350328);

- 1 жовтня 2014 року № 74-в-17/350302 на суму 552 500,00 грн терміном до 9 січня 2015 року (далі - договір № 74-в-17/350302).

14.2. 9 січня 2015 року позивач звернувся із заявою до банку про повернення вкладів за договорами від 1 жовтня 2014 року № 74-в-17/350302 і № 74-в-17/350328, 29 січня 2015 року - про повернення вкладу за договором від № 74-в-17/350339, 20 лютого 2015 року - про повернення вкладу за договором від 17 лютого 2014 року № 74-в-17/284938.

14.3. 16 січня 2015 року позивач звернувся із заявою до банку про виконання умов договорів банківського вкладу від 1 жовтня 2014 року № 74-в-17/350302 і № 74-в-17/350328. Повідомив, що станом на 16 січня 2015 року зняв через термінали інших банків лише 10 % коштів, решта - заблокована на картковому рахунку.

14.4. Банк у відповідях, зокрема, від 13 лютого 2015 року № 598 і від 16 березня 2015 року № 1142 повідомляв, що вживає всіх необхідних заходів для невідкладного вирішення ситуації.

14.5. 23 квітня 2015 року позивач звернувся із заявою до НБУ про порушення умов договорів банківського вкладу № 74-в-17/284938, № 74-в-17/350339, № 74-в-17/350328 та № 74-в-17/350302. Повідомив, що залишок заблокованих коштів станом на 20 квітня 2015 року становить 1 140 502,43 грн і 59 936,45 дол. США. НБУ у відповіді від 25 травня 2015 року вказав, що з приводу повернення коштів позивачу слід звернутися до банку.

14.6. 23 червня 2015 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 121 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ "Фінансова ініціатива"», згідно з яким з 24 червня 2015 року у банку запроваджена тимчасова адміністрація та призначена уповноважена особа Фонду.

14.7. 17 червня 2020 року Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суд прийняв постанову у справі № 826/11415/16, згідно з якою залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про визнання протиправною та скасування постанови Правління НБУ від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк "Фінансова ініціатива"» до категорії неплатоспроможних».

14.8. 7 серпня 2015 року та 24 лютого 2016 року Фонд виплатив позивачеві 200 000,00 грн у рахунок відшкодування, передбаченого Законом № 4452-VI, що підтверджує визнання банком боргу та переривання позовної давності.

14.9. Загальна сума збитків за порушення банком грошового зобов`язання за умовами договору № 74-в-17/284938 за період з 22 лютого до 24 червня 2015 року (121 день) становить 213 300,79 дол. США, що станом на 24 червня 2015 року за курсом НБУ становило 4 590 233,00 грн. Із них:

- пеня у розмірі трьох процентів річних згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XII - 212 718,00 дол. США (58 600,00 дол. США х 3% х 121день);

- три проценти річних згідно з частиною другою статті 625 ЦК України - 582,79 дол. США (58 600,00 дол. США х 3% х 121день / 365 днів).

14.10. Загальна сума збитків за порушення банком грошового зобов`язання за умовами договору № 74-в-17/350339 за період з 29 січня до 24 червня 2015 року (145 днів) становить 2 410 626,08 грн. Із них:

- пеня у розмірі трьох процентів річних згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XII - 2 218 500,00 грн (510 000 х 3% х 145 днів);

- три проценти річних згідно з частиною другою статті 625 ЦК України - 6 078,08 грн (510 000 х 3% х 145 днів / 365 днів);

- інфляційні втрати з урахування середнього індексу інфляції за період з лютого до червня 2015 року у розмірі 136,48 % - 186 048,00 грн (510 000 х 136,48 / 100).

14.11. Загальна сума збитків за порушення банком грошового зобов`язання за умовами договору № 74-в-17/350328 за період з 9 січня до 24 червня 2015 року (165 днів) становить 2 921 639,93 грн. Із них:

- пеня у розмірі трьох процентів річних згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XII - 2 692 800,00 грн (544 000 х 3% х 165 днів);

- три проценти річних згідно з частиною другою статті 625 ЦК України - 7 377,53 грн (544 000 х 3% х 165 днів / 365 днів);

- інфляційні втрати з урахування середнього індексу інфляції за період з січня до червня 2015 року у розмірі 140,71 процентів - 221 462,40 грн (544 000 х 140,71 / 100).

14.12. Загальна сума збитків за порушення банком грошового зобов`язання за умовами договору № 74-в-17/350302 за період з 9 січня до 24 червня 2015 року (165 днів) становить 2 967 290,56,00 грн. Із них:

- пеня у розмірі трьох процентів річних згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XII - 2 734 875,00 грн (552 500 х 3% х 165 днів);

- три проценти річних згідно з частиною другою статті 625 ЦК України - 7 492,81 грн (552 500 х 3% х 165 днів / 365 днів);

- інфляційні втрати з урахування середнього індексу інфляції за період з січня до червня 2015 року у розмірі 140,71 процентів - 224 922,75 грн (552 500 х 140,71 / 100).

14.13. Відповідач невиконанням умов договорів банківського вкладу та відмовою вчасно виплатити кошти з депозитних рахунків завдав моральну шкоду позивачеві.

(3) Зміст заяви відповідача про застосування позовної давності та рішень суду першої інстанції

15. 18 липня 2019 року банк подав заяву про застосування позовної давності (т 1, а. с. 192-194). Зазначив, що вона розпочала перебіг за вимогами про повернення вкладу за договором № 74-в-17/284938 - 22 лютого 2015 року, за договором № 74-в-17/350339 - 21 січня 2015 року, за договорами № 74-в-17/350328 і № 74-в-17/350302 - 9 січня 2015 року. Пеню, три проценти річних й інфляційні втрати позивач розрахував за період з 9 січня до 24 червня 2015 року. Позовна давність для пені становить 1 рік, тоді як первинні вимоги позивач заявив лише 20 січня 2017 року, а наступні заяви про збільшення позовних вимог подав ще пізніше.

16. 27 січня 2021 рокуПечерський районний суд міста Києва постановив ухвалу, згідно з якою залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, - Фонд.

17. 9 березня 2021 року Печерський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував рішення так:

17.1. Після запровадження Фондом відносно неплатоспроможного банку тимчасової адміністрації задоволення вимог його кредиторів здійснюється у порядку, передбаченому Законом № 4452-VI. Цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у спірних правовідносинах. Чинне законодавство не передбачає можливість задоволення вимог кредиторів поза межами процедури ліквідації банку (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 січня 2015 року у справі № 6-2001цс15).

17.2. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема,задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку); нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку (пункти 1-3 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI).

17.3. Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо, зокрема, виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим НБУ до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті (пункт 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI).

17.4. Позивач отримав 200 000,00 грн гарантованого відшкодування.

17.5. Вимоги про стягнення «збитків» і включення їх розміру до реєстру акцептованих вимог кредиторів є безпідставними, оскільки порядок заявлення останніх регламентує Закон № 4452-VI, який є спеціальним. Включення до четвертої черги акцептованих вимог кредиторів сум заявлених позивачем «збитків» і відшкодування моральної шкоди закон не передбачає.

17.6. У задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди слід відмовити, бо вона є похідною від основної.

(4) Зміст постанови суду апеляційної інстанції

18. 8 вересня 2021 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Повністю погодився з мотивами останнього. Крім того, застосував «незмінний» висновок, сформульований у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц та від 30 травня 2018 року у справі № 757/2216/15, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 757/24933/15-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 363/2783/15-ц. За змістом цього висновку введення у банку тимчасової адміністрації на момент ухвалення рішення судом першої інстанції унеможливлює стягнення з банку коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачає Закон № 4452-VI.

(5) Зміст вимог касаційної скарги

19. 29 вересня 2021 року позивач подав касаційну скаргу. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

(6) Зміст ухвал суду касаційної інстанції

20. 7 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача. Вказав, що позивач зазначив такі підстави касаційного оскарження судових рішень:

20.1. Суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 20 березня 2019 року у цивільній справі № 761/26293/16-ц, від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16, від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 23 травня 2018 року № 811/568/16, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 червня 2016 року у справі № 826/11415/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

20.2. Суди порушили норми процесуального права, коли не дослідили зібрані у справі докази, відхилили клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 3 і 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

21. 24 травня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц висновку, згідно з яким запровадження в банку тимчасової адміністрації на час ухвалення рішення судом першої інстанції унеможливлює стягнення з банку коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачає Закон № 4452-VI. Мотивував необхідність відступу так:

21.1. Цим висновком керувалися суди попередніх інстанцій. Вони також згадали обмеження, передбачені частиною п`ятою статті 36 Закону № 4452-VI.

21.2. Запровадження у банку тимчасової адміністрації не перешкоджає ухваленню судом рішення про стягнення коштів у спорі щодо виконання зобов`язань за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації. Тоді як виконання такого рішення має відбуватися відповідно до процедури, передбаченої Законом № 4452-VI, зокрема шляхом включення задоволених вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, які задовольняються з урахуванням черговості, встановленої статтею 52 Закону № 4452-VI.

21.3. Це узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17:

- вкладник, у якого виник спір із банком стосовно повернення коштів за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до запровадження у банку тимчасової адміністрації (якщо такий вкладник не звертався до Фонду чи його уповноваженої особи із заявою про включення його вимог до реєстру вкладників або реєстру акцептованих вимог кредиторів банку), може звернутися до суду з позовом про стягнення з банку заборгованості за відповідним договором банківського вкладу;

- запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не забороняють задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього коштів на користь вкладника у спорі щодо виконання зобов`язання за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації;

- таке рішення суду є підставою для звернення вкладника за Законом № 4452-VI до Фонду та/або його уповноваженої особи із заявою про включення вимог кредитора банку в межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом до реєстру вкладників, а вимог на суму, що перевищують гарантоване відшкодування, - до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, які задовольняються з урахуванням черговості, встановленої статтею 52 Закону № 4452-VI;

- зазначене рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку на користь вкладника заборгованості за договором банківського вкладу на таку черговість не впливає і не змінює її.

21.4. Велика Палата Верховного Суду, формулюючи висновок у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, не вказала про відступ від її попередніх висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 9 лютого 2021 року в справі № 381/622/17.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22. Позивач мотивував касаційну скаргу так:

22.1. Суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 23 травня 2018 року № 811/568/16, від 20 березня 2019 року у цивільній справі № 761/26293/16-ц, від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16, від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 757/2216/15, від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 червня 2016 року у справі № 826/11415/16, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 757/24933/15-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року у справі № 363/2783/15-ц(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

22.2. Суди порушили норми процесуального права, а саме не дослідили зібрані у справі докази, відхилили клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 і пункти 1, 3 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України). Суд також не розглянув заяву позивача про розмір очікуваних (понесених) судових витрат (вх. № 17465 від 4 грудня 2019 року).

22.3. Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що передбачена у Законі № 4452-VI заборона «нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами» стосується періоду, під час якого запроваджена тимчасова адміністрація. Вимоги позивача стосуються іншого періоду - до запровадження такої адміністрації.

22.4. Відмова банку виконати розпорядження клієнта щодо повернення коштів за договором банківського вкладу означає невиконання банком обов`язку та зумовлює настання відповідальності у вигляді сплати пені та «інших штрафних санкцій».

22.5. Суди першої й апеляційної інстанцій діяли упереджено та необ`єктивно, коли не дослідили докази, які подав позивач.

22.6. Згідно з поясненнями Фонду вимоги позивача на суму 36 482,79 грн включені до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів. Але ця сума не є остаточною. Її треба збільшити на розмір завданих матеріальних збитків і моральної шкоди, визначених за результатами розгляду справи.

22.7. Включення суми «завданих збитків та штрафних санкцій» за порушення банком грошового зобов`язання перед вкладником до реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідає приписам Закону № 4452-VI та затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21 серпня 2017 року № 3711 Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються (далі - Положення № 3711).

(2) Позиції інших учасників справи

23. 26 жовтня 2021 року Фонд подав відзив на касаційну скаргу позивача. Просив залишити судові рішення першої й апеляційної інстанцій без змін, а вказану скаргу - без задоволення. Зокрема вказав, що у спірних правовідносинах слід застосовувати спеціальний нормативно-правовий акт - Закон № 4452-VI. Під час тимчасової адміністрації позивач отримав відшкодування коштів за вкладами у межах 200 000,00 грн гарантованої суми. Із них 8 386,36 грн - 7 серпня 2015 року, а 191 619,64 грн - 24 лютого 2016 року. Вимоги позивача на 36 482,79 грн, які банк не повернув за вкладами, включені у четверту чергу реєстру акцептованих вимог кредиторів банку. Цю суму позивач зможе отримати внаслідок ліквідації банку та реалізації його майна.

24. 2 листопада 2021 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача. Теж просив залишити оскаржені судові рішення без змін, а цю скаргу - без задоволення. Зокрема вказав, що 20 вересня 2021 року виконавча дирекція Фонду ухвалила рішення № 960, згідно з яким затвердила ліквідаційний баланс і звіт про виконання ліквідаційної процедури банку. Згідно зі статтею 52 Закону № 4452-VI вимоги кредиторів банку, що не були задоволені внаслідок ліквідаційної процедури та продажу майна (активів) банку на дату складення ліквідаційного балансу, вважаються погашеними.

25. 27 вересня 2022 року Фонд подав письмові пояснення. Зокрема вказав, що згідно з умовами договорів банківського вкладу банк зобов`язався повернути вклади та нараховані проценти у «дату повернення» шляхом перерахування на відкритий у банку власний поточний рахунок вкладника на підставі письмової заяви останнього. Повернення вкладу та нарахованих процентів мали підтверджувати належним чином оформлена квитанція банку та/або виписка з депозитного рахунку. Банк на підставі заяв позивача повернув вклад із процентами, перерахувавши кошти на поточний рахунок позивача № НОМЕР_1 (вказаний у договорах банківського вкладу). Це позивач підтвердив у позовній заяві, листах до банку № 74-в-06/376 від 16 січня 2015 року та до НБУ від 23 квітня 2015 року, які є додатками 9 і 12 до позовної заяви. Тому зобов`язання банку за умовами договорів банківського вкладу припинені належним виконанням. Позивач розпорядився коштами на суму понад 2 000 000,00 грн, які банк йому перерахував на поточний рахунок у строки, визначені договорами банківського вкладу. Зокрема зняв через касу банку. Станом на 24 червня 2015 року, тобто на день введення тимчасової адміністрації у банку, залишок неповернутих останнім коштів становив 236 482,79 грн. Із цієї суми позивач отримав гарантовану, а решту включили у четверту чергу кредиторських вимог.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції

26. 7 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача. Згідно з цією ухвалою позивач оскаржив судові рішення на підставах, визначених у пунктах 1 і 4 частини другої статті 389, пунктах 1, 3 і 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

27. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

28. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

29. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 7 жовтня 2021 року надав учасникам справи строк до 2 листопада 2021 року для подання відзиву на касаційну скаргу.

30. Велика Палата Верховного Суду вважає, що письмові пояснення Фонду, які той подав 27 вересня 2022 року (т. 2, а. с. 189-194), тобто після спливу строку для подання відзиву на касаційну скаргу, слід повернути без розгляду.

31. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України).

32. Дозволу подати 27 вересня 2022 року додаткові пояснення щодо окремих питань справи після спливу строку для подання відзиву на касаційну скаргу Фонд не просив, а суд не визнавав їх подання необхідним. Тому зазначені пояснення слід повернути без розгляду.

(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(2.1) Щодо повноваження суду після запровадження у банку тимчасової адміністрації ухвалити рішення про стягнення коштів за неналежне виконання цією фінансовою установою зобов`язань за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до запровадження такої адміністрації

33. Позивач просив стягнути з банку пеню, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XII, три проценти річних та інфляційні втрати, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України за чотирма договорами банківського вкладу за період із дня, коли у банку виник обов`язок повернути кошти позивачеві, до 24 червня 2015 року - дня запровадження у банку тимчасової адміністрації. Вважав, що Закон № 4452-VI не забороняє нарахувати вказані суми до дня запровадження цієї адміністрації.

34. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні вимог. Керувалися, зокрема, частиною п`ятою та пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI. Вказали, що запровадження тимчасової адміністрації у банку унеможливлює стягнення коштів із банку в інший спосіб, аніж передбачає Закон № 4452-VI. Позивач із такою відмовою не погодився. Вважав, що Закон № 4452-VI забороняє нараховувати пеню, три проценти річних й інфляційні втрати після запровадження у банку тимчасової адміністрації, а не до цього. Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачем.

35. За загальним правилом під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку (пункт 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI). Але за змістом пункту 1 частини шостої цієї статті обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI, не поширюється, зокрема, на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився.

36. Запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не забороняють задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього коштів на користь вкладника у спорі щодо виконання зобов`язань за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації. Рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку заборгованості за договором банківського вкладу фактично підтверджує право вкладника на відповідну суму. А будь-які виплати мають здійснюватися у порядку, визначеному Законом № 4452-VI (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункти 28, 43; № у ЄДРСР 96890711)).

37. Беручи до уваги вказаний висновок, Велика Палата Верховного Суду вважає, що за змістом пункту 1 частини п`ятої та пункту 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI суд може задовольнити вимоги про стягнення пені згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XII, а також трьох процентів річних й інфляційних втрат згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, нарахованих за період до запровадження тимчасової адміністрації у банку, якщо строк договору банківського вкладу закінчився до її запровадження.

38. Порядок задоволення вимог кредиторів банку після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку врегульований Розділом VIII Закону № 4452-VI.

39. Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів (пункт 3 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI).

40. Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, інвестування тимчасово вільних коштів банку в державні цінні папери, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів за умови достатності коштів для забезпечення процедури ліквідації в такій черговості (пункти 1-11 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI):

1) зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян;

2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом;

4) вимоги вкладників-фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб-підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом;

5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування, а також для забезпечення повернення банкнот і монет, переданих Національним банком України на зберігання та для проведення операцій з ними;

6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім`я яких заблоковано;

7) вимоги інших вкладників, які не є пов`язаними з банком особами, юридичних осіб-клієнтів банку, які не є пов`язаними з банком особами;

😎 інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом;

9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов`язаними особами банку;

10) вимоги за субординованим боргом;

11) вимоги за інструментами з умовами списання/конверсії.

41. У разі наявності рішення суду про задоволення вимог кредиторів, які не враховувалися в балансі неплатоспроможного банку на день прийняття рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних, ці зобов`язання також включаються до відкоригованого балансу (пункт 1.29 глави 1 розділу III Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 5 липня 2012 року № 2).

42. У разі наявності рішення суду про задоволення вимог кредиторів, які не враховувалися в балансі банку на день початку процедури ліквідації банку/затвердження акцептованих вимог кредиторів, ці зобов`язання також включаються до проміжного ліквідаційного балансу (пункт 4.30 глави 4 розділу V вказаного Положення).

43. Підставами для внесення до затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів змін, які підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, є рішення суду, яке набрало законної сили (у тому числі рішення судів, які набрали законної сили після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторів, визначеного статтею 49 Закону № 4452-VI), за яким, зокрема, виникають:

зобов`язання банку перед кредиторами, що виникли до дня початку процедури ліквідації;

кредиторські вимоги вкладників у частині, що перевищує суму відшкодування, виплачену Фондом, розмір якої визначено відповідно до вимог статті 26 Закону № 4452-VI. Такі вимоги включаються до реєстру акцептованих вимог кредиторів та підлягають задоволенню в черговості відповідно до статті 52 Закону № 4452-VI;

зобов`язання банку, які, крім вимог вкладника понад гарантовану суму відшкодування по вкладу, включаючи відсотки, які нараховані станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, включають також суми зобов`язань банку понад суму, нараховану на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку (зокрема, штрафні санкції у вигляді штрафів, пені або індексу інфляції за кількість днів прострочення зобов`язань). Такі вимоги підлягають включенню до сьомої черги задоволення вимог кредиторів, а саме: вимоги інших вкладників, які не є пов`язаними особами банку, юридичних осіб-клієнтів банку, які не є пов`язаними особами банку (абзаци 1-4 пункту 1 розділу VIIПоложення № 3711, яке набрало чинності 16 вересня 2017 року).

44. З огляду на наведені приписи рішення суду, яке набрало законної сили, про стягнення з неплатоспроможного банку через порушення ним умов договору банківського вкладу, строк якого закінчився, на користь вкладника нарахованих до моменту введення тимчасової адміністрації неустойки, трьох процентів річних та інфляційних втрат стосується зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладом вкладника та є підставою для включення відповідних вимог до відкоригованого та/або проміжного ліквідаційного балансу банку. Тому вкладник, на користь якого ухвалене це судове рішення, за Законом № 4452-VI може звернутися до Фонду та/або його уповноваженої особи із заявою про включення вимог кредитора банку в межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом до реєстру вкладників, а вимог на суму, що перевищує гарантоване відшкодування коштів за вкладом, - до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, які задовольняються з урахуванням черговості, встановленої статтею 52 Закону № 4452-VI, та приписів Положення № 3711. Зазначене рішення суду на таку черговість не впливає і не змінює її.

45. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується із доводом позивача про те, що Закон № 4452-VI не передбачає заборони для стягнення неустойки, трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих до моменту запровадження тимчасової адміністрації у банку за прострочення виконання умов договору банківського вкладу, строк якого завершився. Також зауважує, що на час прийняття 8 вересня 2021 року апеляційним судом постанови у Єдиному державному реєстрі судових рішень була оприлюдненою її постанова від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (№ у ЄДРСР 96890711). У тій постанові (пункт 42) Велика Палата Верховного Суду відступила від урахованого апеляційним судом висновку щодо застосування у подібних правовідносинах приписів Закону № 4452-VI (той висновок був сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 757/2216/15, від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 757/24933/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року у справі № 363/2783/15-ц тощо). Тому суд апеляційної інстанції необґрунтовано керувався висновком, від якого Велика Палата Верховного Суду відступила.

46. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча би в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. її постанови від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 42; № у ЄДРСР 106558740), від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 43; № у ЄДРСР 108930839), від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 (пункт 66; № у ЄДРСР 111647957)).

47. З огляду на зазначене безпідставним є застосування апеляційним судом висновку, сформульований у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17, Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 757/2216/15 і від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц, а також Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 757/24933/15-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року у справі № 363/2783/15-ц.

48. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент позивача у касаційній скарзі про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у її постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16 (№ у ЄДРСР 73837591) та від 23 травня 2018 року № 811/568/16 (№ у ЄДРСР 74440209). У цих справах Велика Палата Верховного Суду висновків щодо застосування норм матеріального права не формулювала, а вирішила лише питання юрисдикції суду.

(2.2) Стосовно відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування норми матеріального права у подібних правовідносинах

49. В ухвалі від 24 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав про необхідність відступу від висновку, сформульованого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц:

49.1. За обставинами тієї справи вкладник задовго до запровадження тимчасової адміністрації достроково розірвав договір банківського вкладу, проте банк повернув лише частину депозиту та процентів за ним. Решту суми депозиту, процентів за ним і трьох процентів річних стягнув із банку суд в іншій справі. Проте це судове рішення певний час залишалось невиконаним (було виконане ще до запровадження тимчасової адміністрації). Тому вкладник звернувся до суду з вимогами стягнути з банку за період із дня ухвалення вказаного рішення суду до дня його повного виконання проценти за користування коштами на суму основного боргу, три проценти річних і пеню за прострочення виконання зобов`язання.

49.2. У постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц Велика Палата Верховного Суду, застосувавши попередні висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, зазначила, що якщо на момент ухвалення судом першої інстанції рішення про стягнення з банку відсотків за депозитом у банку вже введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює таке стягнення у будь-який інший спосіб, аніж передбачений Законом № 4452-VI (пункти 83-85 постанови). Вважала, що суди попередніх інстанцій це не врахували, коли частково задовольнили позов після введення у банку тимчасової адміністрації (пункт 94 постанови).

50. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

51. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45; № у ЄДРСР 77969515), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45; № у ЄДРСР 78750846), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54; № у ЄДРСР 82568415), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45; № у ЄДРСР 82703516), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24; № у ЄДРСР 86566261), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23; № у ЄДРСР 90458954), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48; № у ЄДРСР 90458957), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41; № у ЄДРСР 90458888) і № 727/2878/19 (пункт 39; № у ЄДРСР 90458966), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59; № у ЄДРСР 91855196), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40; № у ЄДРСР 92571173), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41; № у ЄДРСР 96890711), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29; № у ЄДРСР 98524306), від 8 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (пункт 32; № у ЄДРСР 98524306) та у справі № 487/8206/18 (пункт 95; № у ЄДРСР 98146718), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19; № у ЄДРСР 98146719), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34; № у ЄДРСР 101829987), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90; № у ЄДРСР 101829986), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31; № у ЄДРСР 101473381), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49; № у ЄДРСР 102892553), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 62; № у ЄДРСР 105301901), від 4 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (пункт 53; № у ЄДРСР 112406156).

52. Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на її аргументацію, наведену у цій постанові у справі № 757/3572/17-ц, а також враховуючи певну неузгодженість між її висновками щодо застосування приписів Закону № 4452-VI, сформульованими у постановах від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 і від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, слід відступити від висновку в останній (про те, що якщо на момент ухвалення судом першої інстанції рішення про стягнення з банку відсотків за депозитом у банку вже введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює таке стягнення у будь-який інший спосіб, аніж передбачений Законом № 4452-VI) шляхом його конкретизації:

52.1. Вкладник, у якого виник спір із банком стосовно повернення коштів за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до запровадження у банку тимчасової адміністрації, може звернутися до суду з позовом про стягнення з банку заборгованості за договором банківського вкладу та за порушення його умов.

52.2. Запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не перешкоджають можливості задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього боргу за договором банківського вкладу, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих до моменту запровадження такої адміністрації за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до її запровадження. Таке рішення суду є підставою для звернення вкладника за Законом № 4452-VI до Фонду та/або його уповноваженої особи із заявою про включення вимог кредитора банку в межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом до реєстру вкладників, а вимог на суму, що перевищують гарантоване Фондом відшкодування, - до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, які задовольняються з урахуванням черговості, встановленої статтею 52 Закону № 4452-VI. Зазначене рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку коштів на таку черговість не впливає і не змінює її.

53. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88; № у ЄДРСР 81842008), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93; № у ЄДРСР 87952206), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3; № у ЄДРСР 89251545), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43; № у ЄДРСР 90458888), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43; № у ЄДРСР 92571173), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 44; № у ЄДРСР 96890711), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31; № у ЄДРСР 98524305), від 8 червня 2021 року у справі № 487/8206/18 (пункт 98; № у ЄДРСР 98146718), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20; № у ЄДРСР 98146719), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 40; № у ЄДРСР 101829987), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 92; № у ЄДРСР 101829986), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 36; № у ЄДРСР 101473381), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 67; № у ЄДРСР 105301901), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 43; № у ЄДРСР 106558740), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 64; № у ЄДРСР 109390156).

(2.3) Щодо суті спору

54. Позивач просив стягнути з банку пеню, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XII, три проценти річних та інфляційні втрати, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, нараховані за період з дня спливу строку дії договорів банківського вкладу до дня запровадження у банку тимчасової адміністрації. Крім того, у первісній позовній заяві просив стягнути 30 000,00 грн моральної шкоди, однак надалі, змінюючи позовні вимоги, не вказував цієї вимоги. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали за неможливе задовольнити всі вимоги позивача, бо після запровадження у банку тимчасової адміністрації задоволення таких вимог має відбуватися у порядку, передбаченому Законом № 4452-VI.

55. З огляду на висновок цієї постанови про те, що вкладник має право у судовому порядку вимагати за період до запровадження у банку тимчасової адміністраціїстягнення з останнього коштів за неналежне виконання умов договору банківського вкладу, строк якого закінчився до запровадження такої адміністрації, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій без перевірки обґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку заборгованості та без встановлення належності виконання банком його зобов`язань із повернення коштів вкладнику не мали підстав відмовити у задоволенні позову.

56. Суди першої й апеляційної інстанції встановили такі обставини :

56.1. Позивач уклав із банком договори банківського вкладу № 74-в-17/350302 на суму 552 500,00 грн і № 74-в-17/350328 на суму 544 000,00 грн із терміном до 9 січня 2015 року, № 74-в-17/350339 на суму 510 000,00 грн із терміном до 29 січня 2015 року та № 74-в-17/284938 на суму 56 500,00 дол. США з терміном до 22 лютого 2015 року. Докази внесення цих коштів на депозитні рахунки позивач надав (т. 1, а. с. 56-59).

56.2. 23 червня 2015 року Правління НБУ прийняло рішення № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ "Фінансова ініціатива"» до категорії неплатоспроможних».

56.3. 23 червня 2015 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 121 про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ "Фінансова ініціатива"» з 24 червня до 23 жовтня 2015 року включно та призначення на цей період уповноваженої особи Фонду на здійснення такої адміністрації.

56.4. 7 серпня 2015 року та 24 лютого 2016 року Фонд виплатив позивачеві суму гарантованого відшкодування коштів за вкладами у розмірі 200 000,00 грн, що підтверджують виписки по рахунку (т. 1, а. с. 83, 84).

56.5. 21 травня 2019 року Правління НБУ прийняло рішення № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ "Фінансова ініціатива"».

56.6. 22 травня 2019 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 1268 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ "Фінансова Ініціатива"» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочалася ліквідаційна процедура банку.

56.7. Апеляційний суд у постанові вказав, що після закінчення строку дії договорів банківського вкладу у січні-лютому 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявами про повернення внесених коштів і нарахованих процентів, однак банк «депозитні кошти фактично не повернув»; згодом позивач двічі звертався до відповідача з письмовими вимогами про повернення вкладів і нарахованих процентів, а у квітні та червні 2015 року - до НБУ, зокрема на особистий прийом до керівництва; проте, як видно із листування, бажаного результату це не дало, вклади залишилися неповернутими.

57. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

58. За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (частина третя статті 1060 ЦК України).

59. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

60. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

61. У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення (абзац перший частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII).Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (пункт 67; № у ЄДРСР 103133074) витлумачила цей припис так, що пеню треба рахувати від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору, тобто базою для її нарахування за договором банківського вкладу слід вважати не суму вкладу, а розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України).

62. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

63. За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (пункт 27; № у ЄДРСР 73469624), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункт 42; № у ЄДРСР 74838873), від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (№ у ЄДРСР 79382745), від 29 січня 2019 року у справі № 916/4644/15 (пункт 7.8; № у ЄДРСР 79684989)).

64. Банк, який прострочив грошове зобов`язання (порушив обов`язок щодо повернення вкладу та сплати за ним процентів), має не лише віддати основний борг за договором банківського вкладу, але й сплатити передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XII пеню, а також визначені у частині другій статті 625 ЦК України три проценти річних від простроченої суми (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) й інфляційні втрати за весь час прострочення.

65. У цій справі висновок про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог залежатиме, зокрема, від того, чи порушив банк умови договорів банківського вкладу № 74-в-17/350302, № 74-в-17/350328, № 74-в-17/350339 і № 74-в-17/284938 щодо повернення позивачеві визначених ними коштів після спливу строку дії цих договорів. Для цього слід дослідити умови останніх, а також обставини, пов`язані з дотриманням банком порядку та строків повернення коштів за вкладами. Зокрема, необхідно перевірити твердження Фонду у письмових поясненнях, поданих до 27 вересня 2022 року (т. 2, а. с. 189-194), про перерахування коштів після спливу строку дії договорів банківського вкладу на поточний рахунок позивача № НОМЕР_1 ; щододотримання умов договорів банківського вкладу в частині їх своєчасного повернення позивачеві.

66. Суди першої й апеляційної інстанцій залишили поза увагою твердження позивача у позовній заяві (т. 1, а. с. 2-9), у листі № 74-в-06/376 від 16 січня 2015 року, адресованому банку (т. 1, а. с. 27), та листі від 23 квітня 2015 року, адресованому НБУ (т. 1, а. с. 30), про те, що позивач зняв лише частину коштів, перерахованих банком після спливу строку дії договорів банківського вкладу на зазначений поточний рахунок. Для підтвердження суми боргу та періоду нарахування пені, трьох процентів річних й інфляційних втрат за неналежне виконання банком умов договорів банківського вкладу № 74-в-17/350302, № 74-в-17/350328, № 74-в-17/350339 і № 74-в-17/284938 слід дослідити, зокрема, зазначені документи та виписки з рахунку № НОМЕР_1 .

67. Велика Палата Верховного Суду раніше зауважувала, що визначення предмета та підстав позову є правом позивача, тоді як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (пункт 46), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54) та № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 20 березня 2019 року у справі № 486/1459/17 (пункт 54), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 15 травня 2019 року у справах № 750/5785/18, № 570/2739/16-ц та № 554/9144/17, від 29 травня 2019 року у справі № 554/10303/17-ц, від 20 листопада 2019 року № 201/12877/16 (пункт 46), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 5 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі № 263/17218/18 (пункт 24), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 152)).

68. Суди попередніх інстанцій не встановили, якими є остаточні вимоги позивача та не надали оцінки заявам, у яких він змінював вимоги порівняно із заявленими у позовній заяві від 20 січня 2017 року (т. 1, а. с. 1-9), а саме: позовній заяві у «новій редакції» від 9 лютого 2017 року (т. 1, а. с. 40-47);заяві про збільшення позовних вимог від 14 червня 2019 року (т. 1, а. с. 183-187);заяві від 29 липня 2019 року (т. 1, а. с. 207-209);заяві про збільшення позовних вимог 24 вересня 2019 року (т. 1, а. с. 217-220); заяві від 4 грудня 2019 року (т. 1, а. с. 234-235);заяві від 27 січня 2021 року (т. 2, а. с. 15-17). Слід також звернути увагу на перелік позовних вимог, які позивач зазначив у його відповіді (т. 2, а. с. 26-32) на пояснення Фонду (т. 2, а. с. 35-37).

69. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що позивач, починаючи із заяви про збільшення позовних вимог від 14 червня 2019 року (т. 1, а. с. 183-187),не згадував вимоги про стягнення з банку 30 000,00 грн компенсації завданої моральної шкоди. У заяві від 4 грудня 2019 року (т. 1, а. с. 234-235), зазначив, що у заяві від 14 червня 2019 року «зняв вимогу про відшкодування моральної шкоди». Однак суди першої й апеляційної інстанцій, як видно з їхніх рішень, цю вимогу розглядали.

70. З огляду на викладене обґрунтованими є твердження позивача у касаційній скарзі про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій, не дослідивши зібрані у справі докази, неповно з`ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Інші аргументи касаційної скарги, зокрема щодо застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, можуть бути перевірені лише за наслідками нового розгляду справи.

(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(3.1) Щодо суті касаційної скарги

71. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).

72. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

73. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

74. Суди першої й апеляційної інстанцій не забезпечили належної обґрунтованості судових рішень, не дослідили належно всі зібрані у справі докази, які стосуються предмета спору, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, неправильно застосували норми матеріального права, зокрема апеляційний суд не урахував висновок Великої Палати Верховного Суду від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17. Тому, враховуючи висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржені судові рішення слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

75. Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).

(3.2) Щодо судових витрат

76. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, слід розподілити за результатами розгляду спору.

(4) Висновки щодо застосування норм матеріального права

77. За змістом пункту 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється, зокрема, на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився. Запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не перешкоджають можливості задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього боргу за договором банківського вкладу, пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих до моменту запровадження такої адміністрації за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до її запровадження. Таке рішення суду є підставою для звернення вкладника за Законом № 4452-VI до Фонду та/або його уповноваженої особи із заявою про включення вимог кредитора банку в межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом до реєстру вкладників, а вимог на суму, що перевищують гарантоване Фондом відшкодування, - до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, які задовольняються з урахуванням черговості, встановленої статтею 52 Закону № 4452-VI. Зазначене рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку коштів на таку черговість не впливає і не змінює її.

Керуючись частинами першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, пунктом 1 частини третьої, частиною четвертою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

п о с т а н о в и л а:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 9 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 8 вересня 2021 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді: О. О. БанаськоЛ. М. Лобойко Ю. Л. ВласовС. Ю. Мартєв І. А. ВоробйоваК. М. Пільков І. В. Григор`єваО. М. Ситнік М. І. ГрицівІ. В. Ткач І. В. ЖелєзнийО. С. Ткачук Л. Ю. КишакевичВ. Ю. Уркевич С. І. КравченкоЄ. А. Усенко Г. Р. КретН. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 115598839

Link to comment
Share on other sites

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 757/3572/17-ц (провадження № 14-37цс22)

за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», банк) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Караченцева Артема Юрійовича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фонду, про стягнення збитків та зобов`язання включити їх у реєстр акцептованих вимог кредиторів

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року, ухвалене суддею Матійчук Г. О., та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що він уклав з банком чотири договори банківського вкладу: від 17 лютого 2014 року № 74-в-17/284938 на суму 56 500,00 дол. США (сума коштів на дату закінчення дії договору - 58 600,00 дол. США) терміном до 22 лютого 2015 року (далі - договір № 74-в-17/284938); від 01 жовтня 2014 року № 74-в-17/350339 на суму 510 000,00 грн терміном до 29 січня 2015 року (далі - договір № 74-в-17/350339); від 01 жовтня 2014 року № 74-в-17/350328 на суму 544 000,00 грн терміном до 09 січня 2015 року (далі - договір № 74-в-17/350328); від 01 жовтня 2014 року № 74-в-17/350302 на суму 552 500,00 грн терміном до 09 січня 2015 року (далі - договір № 74-в-17/350302).

09 січня 2015 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення вкладів за договорами № 74-в-17/350302 та № 74-в-17/350328. 29 січня 2015 року звернувся до банку із заявою про повернення вкладу за договором від № 74-в-17/350339. 20 лютого 2015 року звернувся до банку із заявою про повернення вкладу за договором № 74-в-17/284938.

16 січня 2015 року позивач звернувся із заявою до банку про виконання умов договорів № 74-в-17/350302 та № 74-в-17/350328, в якій повідомив, що зняв станом на 16 січня 2015 року через термінали інших банків лише 10 % коштів, решта заблокована на картковому рахунку. 23 квітня 2015 року звернувся із заявою до банку про порушення умов договорів № 74-в-17/284938, № 74-в-17/350339, № 74-в-17/350328 та № 74-в-17/350302, в якій повідомив, що залишок заблокованих коштів станом на 20 квітня 2015 року становить 1 140 502,43 грн та 59 936,45 дол. США. Банк у відповідях повідомляв, що вживає всіх необхідних заходів щодо невідкладного вирішення ситуації.

23 червня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 121 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Фінансова ініціатива», згідно з яким з 24 червня 2015 року у банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду.

17 червня 2020 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 826/11415/16 залишено без змін судові рішення попередніх інстанцій щодо визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних».

07 серпня 2015 року Фонд виплатив позивачу 200 000,00 грн у рахунок відшкодування, передбаченого Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), що свідчить про визнання банком свого боргу та переривання позовної давності.

Загальна сума збитків за порушення банком грошового зобов`язання за умовами договору № 74-в-17/284938 за період з 22 лютого до 24 червня 2015 року (121 день) становить 213 300,79 дол. США, що станом на 24 червня 2015 року за курсом НБУ становило 4 590 233,00 грн, з них: пеня у розмірі 3 % річних згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII) становить 212 718,00 дол. США (58 600,00 дол. США х 3 % х 121день); 3 % річних згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) становить 582,79 дол. США (58 600,00 дол. США х 3 % х 121 день / 365 днів).

Загальна сума збитків за порушення банком грошового зобов`язання за умовами договору № 74-в-17/350339 за період з 29 січня до 24 червня 2015 року (145 днів) становить 2 410 626,08 грн, з них: пеня у розмірі 3 % річних згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XIIстановить 2 218 500,00 грн (510 000 х 3 % х 145 днів); 3 % річних згідно із частиною другою статті 625 ЦК України становить 6 078,08 грн (510 000 х 3% х 145 днів / 365 днів); інфляційні втрати з урахування середнього індексу інфляції за період з лютого до червня 2015 року у розмірі 136,48 % становлять 186 048,00 грн (510 000 х 136,48 / 100).

Загальна сума збитків за порушення банком грошового зобов`язання за умовами договору № 74-в-17/350328 за період з 09 січня до 24 червня 2015 року (165 днів) становить 2 921 639,93 грн, з них: пеня у розмірі 3 % річних згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XIIстановить 2 692 800,00 грн (544 000 х 3 % х 165 днів); 3 % річних згідно із частиною другою статті 625 ЦК України становить 7 377,53 грн (544 000 х 3% х 165 днів / 365 днів); інфляційні втрати з урахуванням середнього індексу інфляції за період із січня до червня 2015 року у розмірі 140,71 % становлять 221 462,40 грн (544 000 х 140,71 / 100).

Загальна сума збитків за порушення банком грошового зобов`язання за умовами договору № 74-в-17/350302 за період з 09 січня до 24 червня 2015 року (165 днів) становить 2 967 290,56,00 грн, з них: пеня у розмірі 3 % річних згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XIIстановить 2 734 875,00 грн (552 500 х 3 % х 165 днів); 3 % річних згідно із частиною другою статті 625 ЦК України становить 7 492,81 грн (552 500 х 3 % х 165 днів / 365 днів); інфляційні втрати з урахуванням середнього індексу інфляції за період із січня до червня 2015 року у розмірі 140,71 % становлять 224 922,75 грн (552 500 х 140,71 / 100).

Позивач зазначив, що діями відповідача щодо невиконання умов договорів банківського вкладу та відмовою вчасно виплатити кошти з депозитних рахунків йому було завдано моральну шкоду.

Неодноразово змінюючи позовні вимоги, в уточненій позовні заяві від 27 січня 2021 року позивач остаточно просив: стягнути з банку 12 889 789,57 грн завданих збитків за порушення банком грошового зобов`язання, а саме за несвоєчасне повернення суми вкладів; зобов`язати уповноважену особу Фонду згідно зі статтею 52 Закону № 4452-VI включити збитки у сумі 12 889 789,57 грн у реєстр акцептованих вимог кредиторів для виплати в четверту чергу з коштів, одержаних при ліквідації та продажу майна (активів) банку.

09 березня 2021 року рішенням Печерського районного суду міста Києва у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після запровадження Фондом тимчасової адміністрації відносно неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та в подальшому відкликання НБУ банківської ліцензії й переходу до процедури ліквідації - задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 4452-VI. Чинним законодавством не передбачено задоволення вимог кредиторів поза межами процедури ліквідації банку.

Зазначене підтверджується правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 20 січня 2015 року у справі № 6-2001цс15.

Установлено, що позивачу було виплачено суму гарантованого відшкодування у розмірі 200 000,00 грн. Включення суми збитків (штрафних санкцій) та/або моральної шкоди, заявлених позивачем до четвертої черги вимог кредиторів, не передбачено законом. За таких обставин підстав для задоволення позову в частині стягнення збитків немає.

08 вересня 2021 року постановою Київського апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з мотивами суду першої інстанції, пославшись на правовий висновок Верховного Суду України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17 про те, що якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже була введена тимчасова адміністрації, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачає Закон № 4452-VI.

У вересні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасуватирішення Печерського районного суду міста Києва від 09 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вважав, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 20 березня 2019 року у цивільній справі № 761/26293/16-ц, від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 23 травня 2018 року № 811/568/16, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 червня 2016 року у справі № 826/11415/16.

Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського вкладу коштів свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої нормами чинного законодавства, у вигляді сплати пені та інших штрафних санкцій.

Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що позовні вимоги стосуються нарахування відсотків у період до запровадження тимчасової адміністрації, тобто до 24 червня 2015 року, не дослідили подані позивачем докази, порушили його права як сторони у справі та як вкладника.

Включення суми завданих збитків та штрафних санкцій за порушення банком грошового зобов`язання перед вкладником до реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідає нормам Закону № 4452-VI та нормам Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21 серпня 2017 року № 3711.

24 травня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину четверту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), вбачаючи підстави для відступу від викладеного раніше висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20) про те, що запровадження в банку тимчасової адміністрації на час ухвалення рішення судом першої інстанції унеможливлює стягнення з нього коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом № 4452-VI.

11 жовтня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 березня 2021року та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не забороняють задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього коштів на користь вкладника у спорі щодо виконання зобов`язань за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації. Рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку заборгованості за договором банківського вкладу фактично підтверджує право вкладника на відповідну суму. А будь-які виплати мають здійснюватися у порядку, визначеному Законом № 4452-VI (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, провадження № 14-98цс20).

При цьому Велика Палата Верховного Суду визнала за необхідне відступити від висновку, сформульованого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), шляхом конкретизації, вказавши, що вкладник, у якого виник спір із банком стосовно повернення коштів за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до запровадження у банку тимчасової адміністрації, може звернутися до суду з позовом про стягнення з банку заборгованості за договором банківського вкладу та за порушення його умов. Запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не перешкоджають можливості задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього боргу за договором банківського вкладу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих до моменту запровадження такої адміністрації за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до її запровадження. Таке рішення суду є підставою для звернення вкладника за Законом № 4452-VI до Фонду та/або його уповноваженої особи із заявою про включення вимог кредитора банку в межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом до реєстру вкладників, а вимог на суму, що перевищують гарантоване Фондом відшкодування, - до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, які задовольняються з урахуванням черговості, встановленої статтею 52 Закону № 4452-VI. Зазначене рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку коштів на таку черговість не впливає і не змінює її.

Суди попередніх інстанцій без перевірки обґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку заборгованості та встановлення факту належного виконання банком своїх зобов`язань із повернення коштів вкладнику передчасно виснували про відмову у задоволенні позову.

З такими висновками Великої Палати Верховного Суду погоджуюся.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), про те, що згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XII базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII.

З таким висновком Великої Палати Верховного Суду про базу нарахування пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.

Правовідносини з банківського вкладу врегульовано нормами ЦК України, законами України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-ІІІ), від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ) та Законом № 1023-XII.

Згідно з преамбулою Закону № 2664-III у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.

У частині другій статті 627 ЦК України прямо передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу.

Згідно з підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вкладний (депозитний) рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.

У статті 2 Закону № 2121-ІІІ указано, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Частинами першою, другою статті 47 Закону № 2121-ІІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

У пункті 1 частини третьої статті 47 цього Закону вказано, що до банківських послуг належать залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2664-III (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

- фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг (пункт 1);

- фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5);

- споживач фінансових послуг - фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 7 1 доповнено згідно із Законом № 122-IX від 20 вересня 2019 року).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2664-III фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Отже, розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику).

Відповідно до преамбули Закону № 1023-XII він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У Законі № 1023-XII не визначено вичерпного переліку відносин, які він регулює, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи із загальних принципів цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача.

Згідно зі статтею 1 Закону № 1023-ХІІ споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3 % вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі 3 % загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Із системного аналізу норм законів № 2121-ІІІ, № 2664-III, № 1023-ХІІ, Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі № 1-26/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону № 1023-ХІІ у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Резолюції Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директиви 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики - можна зробити висновок, що залучення коштів на депозит є наданням фінансової послуги, оскільки банк чи фінансова установа зобов`язані за договором банківського вкладу повернути вклад та нараховані проценти вкладнику, який є споживачем банківських послуг, а отже, на вказані правовідносини поширюється Закон № 1023-ХІІ, зокрема частина п`ята статті 10 цього Закону щодо сплати пені за кожен день прострочення виконання зобов`язання з повернення вкладу.

Тобто вкладник за договором банківського вкладу є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20) виснувала, що базою нарахування пені слід вважати виключно розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача, а сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ.

Вважаю, що від такого висновку слід було відступити з огляду на таке.

Приписи частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ розраховані на класичну цивілістичну конструкцію договору про надання послуг, де певну діяльність здійснює виконавець, а плата йому належить від замовника. Саме в цьому разі може йтися власне про вартість послуги чи вартість замовлення.

У ЦК України кредитні, позичкові та депозитні зобов`язання, тобто зобов`язання з фінансовими ресурсами, відмежовуються від зобов`язань з надання послуг та підряду і розміщені в окремих главах цього Кодексу.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

Проте не всі договори, які опосередковують зобов`язальні відносини з фінансовими ресурсами, вписуються у класичну модель послуг у розумінні ЦК України. За договором банківського вкладу (депозиту) банк надає вкладнику послугу в розумінні законів № 2664-III та № 1023-ХІІ, а не ЦК України.

Прийняття певної грошової суми (вкладу) на збереження та її повернення з виплатою процентів або доходу в іншій формі є змістом зобов`язання між сторонами за договором банківського вкладу (депозиту) та відповідної фінансової послуги.

Послуга, як і товар, має собівартість, яку продавець (надавач послуги) повинен компенсувати при її реалізації. Діяльність банків спрямована таким чином, щоб забезпечити баланс між депозитними і кредитними операціями з метою мінімізації вільних ресурсів та, відповідно, отримання прибутку. Разом з тим метою укладення договору банківського вкладу для споживача є отримання прибутку чи збереження реальної вартості фінансових активів. Укладення зазначеного договору є взаємовигідним як для банку, так і для вкладника.

Фінансова послуга, на відміну від послуг у класичному розумінні ЦК України, відрізняється тим, що грошові кошти (вклад) перераховуються у власність банку чи фінансової установи, які розпоряджаються цими коштами на власний розсуд без узгодження таких дій із вкладником.

Тоді як в усіх договорах про надання послуг підрядник не має права розпоряджатися предметом (об`єктом), переданим йому для виконання робіт, як і не може використовувати цей об`єкт у власних інтересах та інтересах третіх осіб, оскільки його права обмежені умовами конкретного договору і стосуються лише порядку виконання робіт, якщо інше не встановлено відповідними інструкціями.

Однак фінансова установа жодним чином не обмежена ні в розсуді, ні в діях щодо розпорядження грошовими коштами, оскільки вкладник має лише право на повернення вкладу, тобто речі, визначеної родовими ознаками, та отримання відповідних відсотків за передачу вказаних коштів, але це право не є абсолютним, і ставки за договором вкладу можуть бути від`ємними, тобто особа, яка віддає свої гроші фінансовій установі, може бути зобов`язана сплатити їй свої кошти, і в такому разі віднесення до вартості фінансової послуги в розумінні частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ лише розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами поглиблює нерівність між банком і вкладником, унеможливлює вкладнику взагалі отримати свої кошти, що явно суперечить як принципам ЦК України, так і спрямуванню Закону № 1023-ХІІ.

Відсутні підстави вважати, що за змістом частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ вартість фінансової послуги банківського вкладу (депозиту) повинна обмежуватись лише процентами, без урахування грошової вартості фінансових активів, задля забезпечення збереження яких вкладник і звертається до банку про отримання відповідної послуги.

Вартістю фінансової послуги з розміщення коштів за договором банківського вкладу (депозиту) в розумінні частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ є повна грошова вартість відповідних фінансових активів споживача фінансової послуги («тіло» депозиту та нарахований дохід у формі процентів або в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором, вартість якого визначена у грошовому виразі), у частині виконання яких допущене порушення.

Таким чином, оскільки за договором банківського вкладу на банк покладається обов`язок не тільки прийняти від вкладника грошову суму (вклад), а й повернути вклад разом з нарахованими процентами, то як вартість послуги в розумінні частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ слід розуміти вклад та проценти за вкладом.

Крім того, такий висновок щодо обсягу фінансової послуги уможливлює зловживання банком своїм становищем, оскільки вкладник може залишитися без грошей, які утримуватиме банк. Отриманням лише процентів за вкладом, розмір яких на поточних рахунках становить близько 0, вкладник позбавляється ефективного способу захисту відповідно до Закону № 1023-ХІІ.

Висновок про те, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі, зробила і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), від якого вона не відступала.

Вважаю, що Велика Палата Верховного Суду повинна була відступити від висновку, викладеного в її у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), про те, що базою нарахування пені слід вважати виключно розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача, а сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ.

Суддя О. М. Ситнік

Джерело: ЄДРСР 115409363

Link to comment
Share on other sites

Ще один дембельський акорд поплічника Князєва та володаря нагороди Золота малина, бульварного письменника з дуже низьким рівнем навіть теоретичних знань, на мою думку.

Велика палата хоча і зробила висновок в очевидних речах, але знову допомогла, ймовірно за дуже не погану винагороду, недобросовісним банкірам уникнути відповідальності за неповернення вкладу.

Суд зазначив:

36. Запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не забороняють задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього коштів на користь вкладника у спорі щодо виконання зобов`язань за договором банківського вкладу, строк якого закінчився до введення в банку тимчасової адміністрації. Рішення суду про стягнення з неплатоспроможного банку заборгованості за договором банківського вкладу фактично підтверджує право вкладника на відповідну суму. А будь-які виплати мають здійснюватися у порядку, визначеному Законом № 4452-VI (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункти 28, 43; № у ЄДРСР 96890711)).

37. Беручи до уваги вказаний висновок, Велика Палата Верховного Суду вважає, що за змістом пункту 1 частини п`ятої та пункту 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI суд може задовольнити вимоги про стягнення пені згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-XII, а також трьох процентів річних й інфляційних втрат згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, нарахованих за період до запровадження тимчасової адміністрації у банку, якщо строк договору банківського вкладу закінчився до її запровадження.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show