Решение Бериславского райсуда о расторжении договора с Универсал банком и рассрочке решения

ANTIRAID · September 30, 2010

Справа № 2-1100/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2010 року Бериславський районний суд Херсонської області

у складі: головуючого судді Сіянка В. М.

за участю секретаря Тимофієнко І. М.

представника: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бериславі Херсонської області в залі суду цивільну справу за первісним позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про внесення змін до договору, визнання договору недійсним, розірвання договору, припинення договору,

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Універсал Банк» звернулося до суду з первісним позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 1544231,20 грн., з яких 2274,94 грн. заборгованість за кредитом; 61869,75 грн. заборгованість по відсоткам, 1480005,16 грн. сума дострокового стягнення кредиту, 81,35 грн. заборгованість за підвищеними відсотками, посилаючись на те, що 14.01.2008 року між сторонами було укладено кредитний договір № 046-2008-021, відповідно до п.п. 1.1. якого позивач зобов’язувався надати відповідачці кредитні послуги у валютах, вказаних у договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 191015,00 швейцарських франків на споживчі потреби та сплати комісійної винагороди за надання кредиту на строк з 14.01.2008 року по 10.01.2038 року, а відповідачка зобов’язувалася погасити кредит, сплатити за його користування проценти в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором. Позивач свої зобов’язання за договором виконав у повному обсязі, а відповідачка, натомість, свої зобов’язання в повному обсязі не виконує, допустила прострочену заборгованість в сумі 2274,94 грн. заборгованість за кредитом; 61869,75 грн. заборгованість по відсоткам. У відповідності до п.п. 5.2.5 кредитного договору позивач має право вимагати від відповідачки дострокового повернення всієї наданої їй суми кредиту та сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення в порядку, у разі порушення відповідачкою термінів погашення будь-яких грошових зобов’язань за договором. Сума дострокового погашення кредиту складає 1480005,16 грн. та 81,35 грн. - заборгованість за підвищеними відсотками. З посиланням на ст. ст. 509, 525, 526, 549, 554, 623-625 ЦК України просив задовольнити позовні вимоги.

Позивач у судове засідання свого представника не направив, надіслав до суду письмову заяву про розгляд справи у відсутність представника позивача, в якій представник позивача підтримав первісний позов та заперечував проти задоволення зустрічного позову (а. с. 135), а також надіслав письмові заперечення проти зустрічного позову, які зводяться до наступного. Надання кредиту у валюті не заборонено чинним законодавством, є однією із основних банківських операцій і при підписанні кредитного договору сторони узгодили між собою валюту зобов’язання, якою є швейцарські франки. Відповідач за зустрічним позовом має видану Національним Банком України ліцензію на здійснення банківських операцій, визначених п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», в тому числі здійснення кредитування в іноземній валюті. Пунктом «в» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлена вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентом кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Таким чином законодавчо не визначено межі щодо термінів і сум кредитів, про які йде мова в п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а тому банки мають право видавати резидентам України кредити в іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії, на підставі генеральної ліцензії НБУ, що також підтверджено листом НБУ від 07.12.2009 року № 13-210/7871-22612. Просив у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник відповідачки ОСОБА_1 у судовому засіданні первісний позов не визнав, підтримав вимоги зустрічного позову, які зводяться до наступного. 14.01.2008 року між сторонами було укладено Кредитний договір № 046-2008-021, відповідно до п.п. 1.1. якого Кредитор зобов’язується надати Позичальнику на умовах цього Договору грошові кошті у сумі 191015 (сто дев’яносто одна тисяча п’ятнадцять) швейцарських франків, а Позичальник зобов’язується сплатити проценти за користування Кредитом в розмірі 9,45 (дев’ять цілих сорок п’ять сотих) % річних в порядку, на умовах та в строки, визначені згідно умов цього Договору. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 874739,06 гривень за курсом НБУ на день укладення цього Договору.

Тобто, таким чином договором визначено:

- надання Відповідачем Позивачу грошових коштів у валюті – швейцарській франк;

- сума зобов’язання (кредиту) - 191015 (сто дев’яносто одна тисяча п’ятнадцять) швейцарських франків;

- зобов’язання Позивача прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом;

- розмір процентів за користування кредитом 9,45 (дев’ять цілих сорок п’ять сотих) % річних;

- вказана сума кредиту дорівнює в гривневому еквіваленті 874739,06 гривень.

Крім того п. 1.5 Договору визначає, що погашення платежів за кредитом здійснюється позичальником в валюті кредиту. Проте, вказані пункти не відповідають вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного. Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов’язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов’язань. Ст. 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Проте, в порушення вказаних норм чинного законодавства України валютою зобов’язання згідно п.1.1 договору вказано швейцарській франк, і сума договору визначена в швейцарських франках, в гривні визначено еквівалент суми кредиту без правильного прописання такої суми прописом. Позивачка згідно п. 1.1 договору отримала від відповідача грошові кошти у швейцарських франках, про що свідчить банківська виписка по рахунку. Сплата відсотків за договором згідно п. 1.5 Договору здійснювалась позичальником в валюті кредиту – тобто у швейцарських франках. надання відповідачем та отримання позивачем грошових коштів (кредиту) у швейцарських франках та подальше проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операцій щодо:

— надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті;

— використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

На момент укладення договору Позивач була і на даний час – громадянкою України, тобто резидентом; індивідуальної ліцензії на одержання та використання іноземною валюти на території України як засобу платежу не отримувала; кредит отримувала для придбання нерухомого майна: трикімнатної квартири (вказано в п. 1.3 Договору) і продавцем вказаного нерухомого майна був також громадянин України; кредит отримала в валюті – швейцарській франк, сплату відсотків за користування кредиту та інші платежі за Договором згідно вимог відповідача здійснювала в валюті.

Відповідно із підпунктами "а", "в" та "е" підпункту 6.1 та підпунктів 6.2 Постанови Національного банку від 30.05.2007, № 200 "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України" фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках:

- сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України;

- сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами;

- оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Також згідно підпункту 6.3 пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та службових відрядженнях.

Даний перелік операцій при яких фізичні особи резиденти можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу є вичерпним і відповідно до вимог чинного законодавства України позивач повинна була отримати індивідуальну ліцензію для:

- отримання кредиту в валюті;

- використання іноземної валюти як засобу платежу при сплаті відсотків за користування кредиту та інших платежів за Договором.

Таким чином кредитний договір, укладений між сторонами, не відповідає чинному законодавству України як на момент його укладення так і на даний момент.

Тому п. 1.1 Договору потребує приведення у відповідність до вимог чинного законодавства, сума зобов’язання повинна бути визначена в гривні, валютою зобов’язання та валюта виконання зобов’язання також повинна бути вказана гривня, пп. 1.5 та 2.5 (відповідно Додаток 2) повинні бути визнані недійсними з дати укладення Договору.

Крім того, пунктом п. 2.12 Договору встановлено: «Кредитор може збільшити процентну ставку, зазначену у пункті 1.1 Договору, у разі: зміни Національним банком України розміру чинної облікової ставки та\або у разі запровадження адміністративних та\або інших заходів, які збільшують вартість коштів на українському ринку, та\або у випадку зміни ставок LIBOR, EULIBOR, та\ або в інших випадках, якщо кредитор обґрунтовано вважає, що така зміна відповідає ринковим умовам або має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів Кредитора. Про зміну процентної ставки Кредитор має повідомити Позичальника письмово: - за 15 календарних днів додати зміни процентної ставки. При цьому у разі незгоди зі зміною процентної ставки Позичальник має право у строк не пізніше останнього робочого дня, що передує даті початкової дії нової процентної ставки, достроково повернути Кредитору всю суму кредитних коштів, отриманих за цим Договором (в тому числі несплачену суму кредиту), сплатити йому в повному обсязі нараховані проценти за користування кредитом та інші витрати, що підлягають сплаті Кредитору згідно умов цього Договору і лише за умови повного виконання всіх зобов’язань за цим Договором розірвати цей Договір протягом 7 календарних днів з дати набрання чинності нового розміру процентної ставки.

Письмова форма повідомлення Кредитором Позичальника про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом передбачає направлення Кредитором відповідного письмового повідомлення Позичальнику поштою та \або шляхом розміщення відповідних повідомлень на дошках оголошень у приміщеннях установ Кредитора та \ або іншим засобом.

Факт непогашення Позичальником у строк, що передує даті початку дії нової процентної ставки, на користь Кредитора всієї суми існуючої заборгованості Позичальника за цим Договором (а саме: неповернення всієї суми кредиту, несплата всієї суми нарахованих процентів та інших платежів) є згодою Позичальника з таким новим розміром процентної ставки”

Тобто, в даному пункті Договору:

- закріплено право Позивача в односторонньому порядку змінювати в сторону збільшення процентну ставку;

- визначено підстави для збільшення процентної ставки;

- зазначено порядок повідомлення Відповідача про вказані дії Позивача.

Проте, умови п. 2.12 Договору не відповідають вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно статті 3 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісності та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів, поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими і умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Крім того стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-ІІІ, передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складову частину кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі.

Тобто, банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена виключно на підставах, передбачених законодавством України.

Відповідно до вимог до п.4 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів ” у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України, що також відповідає пункту 3.5 Постанови Національного банку України № 168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (далі – Правила №168), де вказано, що банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише у разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.

Тобто, редакція п. 2.12 Договору значно звужує права Позивача, як споживача, порівняно з Відповідачем, не відповідає вимогам справедливості, добросовісності, розумності та суперечить вимогам чинного законодавства України в частині підстав та порядку внесення змін до Договору щодо збільшення процентної ставки, що кореспондується з ч.2 , 3 ст. ст. 1056 - 1 , ст. 203 , 215 , 217 ЦК України (набули чинності з 09.01.2009) якими визначено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно із статі 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Також абзацом 2 п. 8.5 Договору визначено, що Позичальник розуміє наслідки настання валютних ризиків за кредитом в іноземній валюті, та йому повідомлена інформація щодо методики визначення курсів і комісій, пов’язаних з конвертацією.

Слід зазначити, що Позивач не має відповідної освіти та кваліфікації для оцінки валютних ризиків. Крім того дана умова Договору є несправедливою, так, як всупереч принципу добросовісності і її наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача, споживача кредитних послуг.

Фактично даний пункт є способом зловживання правом Відповідачем, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, Відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на Позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України.

Також даний пункт Договору значно погіршує становище Позивача, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій та дає право для Позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", і дає право вимагати визнання недійсним даного пункту.

Відповідно до ч.1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У розумінні ст. 263 ЦК України непереборна сила – це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія, дещо таке, що виходить за рамки буденності. Тобто, непереборна сила – це надзвичайна та невідворотна зовнішня подія, що позбавляє можливості за даних обставин запобігти негативним наслідкам її прояву, непереборна сила є об’єктивним явищем, тобто подією, яка не залежить від волі, свідомості та бажання людини. При цьому така подія, як правило, має стосовно діяльності суб’єкта зовнішній характер втручання

Надзвичайним визначається явище, яке перевищує все ординарне, типове, звичайне. Невідворотність дії не переборної сили тісно пов’язання з її надзвичайним характером. Як правило, саме надзвичайний характер події не дає можливості особі запобігти та відвернути настання негативних наслідків. Непереборною силою є об’єктивна подія, запобігти її прояву не здатна не тільки конкретна особа з урахуванням її фізичних, економічних, технічних та інших можливостей, а й за даних умов і будь-яка інша особа, враховуючи стан науки та техніки.

Категорія «непереборна сила» має відносний, оціночний характер.

За таких обставин, враховуючи конкретні обставини справи, світова фінансова криза 2008 р. є саме такою надзвичайною та невідворотною подією, яка законом визначається як непереборна сила. При цьому на її надзвичайність вказує світовий глобальний масштаб кризи, її великі, негативні, невідворотні наслідки, яки не залежать ні від волі людини, ні від волі окремих держав, та не могли бути ніким передбачені.

Слід зазначити, що настання економічної кризи в Україні визнано вищим органом законодавчої влади – Верховною Радою України прийняттям наступних Законів України:

Закону України від 23 червня 2009 року N 1533-VI “Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи”

Закону України від 31.10.2008, № 639-VI "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України";

Закону України від 18.12.2008, № 694-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості"

Закону України від 25.12.2008, № 799-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення”

Закону України від 25.12.2008, № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва";

Закону України від 04.02.2009, № 922-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання негативним наслідкам впливу світової фінансової кризи на розвиток агропромислового комплексу;

Закону України від 25.06.2009, № 1573-VI "Про внесення змін до статті 31 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" щодо зменшення впливу світової економічної кризи на діяльність електронних засобів масової інформації в Україні

Положеннями даних законодавчих актів визначено наявність кризових явищ в економіці України починаючи з 31.10.2008 року, а ст. 3 Закону України від 25.12.2008, № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" визначена тривалість даних явищ до 01.01.2012 року. Тобто наявність кризових явищ в економіці України є загальновідомими обставинами і відповідно до ч. 2 ст. 61 ЦПК України не потребує доказування. Світова фінансова криза та її прояви в Україні негативно вплинули на фінансовий стан обох сторін Договору.

Банк захистив свої інтереси шляхом:

- підвищення відсоткової ставки за Договором в односторонньому порядку (про що вказано в Позовній заяві Відповідача);

- ініціювання звернення з позовом до суду з метою дострокового стягення суми кредиту,

чим фактично в односторонньому порядку змінив умови кредитного договору і стягує кошти одночасно і одноразово.

Слід зазначити, що при укладені Договору Позивач виходив з того, що грошова одиниця України – гривня буде стабільною, і відповідно доходи та вартість валюти також, і ця стабільність дозволить здійснювати оплати за Договором протягом всього строку кредиту.

Проте, внаслідок настання економічної кризи в країні сталося стрімке зростання курсу швейцарського франку, суттєве зменшення доходу Позивача - на дату укладення Договору дохід Позивача становив 11353,72грн., що за курсом НБУ становило 2479,29 швейцарських франків.

Станом на дату розгляду справи Позивач знаходиться в досить скрутному фінансовому становищі:

- на утриманні Позивача знаходиться малолітня дитина;

- Позивач знаходиться в відпустці по догляду за дитиною по досягненню нею трирічного віку;

- розмір соціальної допомоги на дитину, як отримує Позивач становить 130,00 грн.;

- суттєво знизилась вартість придбаного житлового приміщення.

Слід зазначити, що фінансова криза, зростання вартості швейцарського франку, суттєве зменшення платоспроможності Позивача, зменшення вартості придбаного житлового приміщення, підвищення відсоткової ставки за Договором та ініціювання звернення з позовом до суду, про одночасне та одноразове стягнення кредиту та відсотків – є істотною зміною обставин, які фактично змінились настільки, що Сторони не уклали б Договір, якби вказані обставини мали місце на дату укладення Договору.

Зі свого боку Позивач неодноразово звертався до Відповідача з проханням здійснити реструктуризацію заборгованості та внести відповідні зміни до Договору з врахуванням викладених вище обставин. Проте дані пропозиції Позивача не було прийнято Відповідачем.

Тому враховуючи, що Сторони не досягли згоди щодо приведення Договору у відповідність з обставинами, що істотно змінились, а також те, що наявними є наступні умови:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до ст. 652 ЦК України Договір має бути розірваним.

Згідно ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Також враховуючи скрутний фінансовий стан Позивача та керуючись ст. 217 та 373 ЦПК України просить суд розстрочити виконання рішення суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника, вважає заявлені у справі позови такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14.01.2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та відповідачкою за первісним позовом було укладено кредитний договір № 046-2008-021, відповідно до п.п. 1.1. якого банк зобов’язувався надати відповідачці за первісним позовом кредитні послуги у валютах, вказаних у договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 191015,00 швейцарських франків на споживчі потреби та сплати комісійної винагороди за надання кредиту на строк з 14.01.2008 року по 10.01.2038 року, а відповідачка зобов’язувалася погасити кредит, сплатити за його користування проценти в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором (далі – Договір) (а. с. 5-12).

Згідно п. 1.1. статуту позивач є правонаступником усіх прав та обов’язків ВАТ «Універсал Банк» (а. с. 30).

На виконання умов Договору сторони погодили між собою графік платежів (а. с. 13-16).

14.01.2008 року позивач за первісним позовом видав відповідачці кредит в сумі 167000 доларів США, що еквівалентно 843350,00 грн. (а. с. 17) та суперечить умовам Договору щодо надання кредиту у швейцарських франках та суми еквіваленту в гривнях.

Відповідно до п. 2.12. Договору кредитор може збільшити процентну ставку, зазначену у пункті 1.1. договору, у разі зміни Національним банком України розміру чинної облікової ставки та/або у разі запровадження адміністративних та/або інших заходів, які збільшують вартість коштів на українському ринку, та/або у випадку зміни ставок LIBOR, EULIBOR, та/або в інших випадках, якщо кредитор обґрунтовано вважає, що така зміна відповідає ринковим умовам або має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів Кредитора. Про зміну процентної ставки Кредитор має повідомити Позичальника письмово: - за 15 календарних днів додати зміни процентної ставки. При цьому у разі незгоди зі зміною процентної ставки Позичальник має право у строк не пізніше останнього робочого дня, що передує даті початкової дії нової процентної ставки, достроково повернути Кредитору всю суму кредитних коштів, отриманих за цим Договором (в тому числі несплачену суму кредиту), сплатити йому в повному обсязі нараховані проценти за користування кредитом та інші витрати, що підлягають сплаті Кредитору згідно умов цього Договору і лише за умови повного виконання всіх зобов’язань за цим Договором розірвати цей Договір.

За ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовим установам забороняється в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки або інших платежів, передбачених кредитним договором або графіком погашення боргу, за винятком випадків, встановлених законом. Фінансовим установам забороняється вимагати дострокового погашення несплаченої частини боргу за кредитом та розривати в односторонньому порядку укладені кредитні договори у разі незгоди позичальника із пропозицією фінансової установи збільшити процентну ставку або інший платіж, передбачений кредитним договором або графіком погашення боргу".

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів та інших платежів, передбачених договором» положення цього Закону застосовуються до усіх кредитних договорів, які були укладені або продовжують діяти після набрання чинності цим Законом.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Таким чином вимога зустрічного позову про визнання недійсним п. 2.12. Договору задоволенню не підлягають, так як дана умова договору, викладена в п. 2.12. Договору є нікчемною з моменту укладення договору, і рішення суду з цього приводу не вимагається, а суд вважає за можливе застосувати наслідки нікчемного правочину, а саме відмовити позивачу за первісним позовом у стягненні суми процентів (відсотків), підвищених в односторонньому порядку банком з 9,45 % до 11,45 % (а. с. 25) та зарахуванні суми підвищених відсотків та бере за основу розрахунок суми заборгованості за кредитом, наданою позивачкою за зустрічним позовом станом на 10.08.2010 року, яка є найближчою до дати винесення рішення по даній справі та вирахувана з урахуванням проплат, зроблених позивачкою після звернення банку до суду та з розрахунку процентів за користування кредитом, передбачених договором, а саме 9,45 % річних (а. с. 134).

Вимога позивачки за зустрічних позовом про визнання недійсними пунктів 1.5, 2.5, абз. 2 п. 8.5. Договору та приведення п.п. 1.1. договору до редакції, зазначеної позивачкою в зустрічному позові задоволенню не підлягають, оскільки у відповідності до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України.

Таким чином ст. 99 Конституції України, закріплюючи за гривнею правовий статус грошової одиниці України, не визначає сферу її обігу і не встановлює будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленого законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Пунктом «в» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлена вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентом кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Твердження позивачки та її представника про необхідність отримання індивідуальної ліцензії НБУ на видачу кредиту в іноземній валюті також не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду справи, оскільки як на момент видачі кредиту, а також на сьогоднішній день, законодавчо не визначено межі щодо термінів і сум кредитів, про які йде мова в п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а тому банки мають право видавати резидентам України кредити в іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії, на підставі генеральної ліцензії НБУ, що також підтверджено листом НБУ від 07.12.2009 року № 13-210/7871-22612.

Натомість вимога позивачки за зустрічним позовом про розірвання Договору підлягає задоволенню, виходячи із нижче викладеного.

Відповідно до анкети-заяви щомісячний дохід позивачки на момент отримання кредиту складав 11886 грн., а сукупний щомісячний дохід сім’ї позивачки складав 27628 грн. (а. с. 20).

При цьому, згідно графіку платежів, позивачка щомісяця повинна була сплачувати 1597,53 швейцарських франків.

Відповідно, в перерахунку на швейцарські франки на момент отримання кредиту позивачка отримувала в місяць 2595 швейцарських франків доходу, а сукупний сімейний дохід складав 6033 швейцарських франків, що дозволяло позивачці розраховувати на можливість своєчасного та у повному обсязі погашення кредитних зобов’язань згідно графіку погашення кредиту (а. с. 97).

02.07.2008 року позивачка народила дитину та пішла у декретну відпустку (а. с. 98-100) і наразі отримує допомогу на утримання дитини в розмірі 130 гривень на місяць (а. с. 101).

Згідно ст. 607 ЦК України зобов’язання припиняється неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Відповідно до ч.1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У розумінні ст. 263 ЦК України непереборна сила – це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія, дещо таке, що виходить за рамки буденності. Тобто, непереборна сила – це надзвичайна та невідворотна зовнішня подія, що позбавляє можливості за даних обставин запобігти негативним наслідкам її прояву, непереборна сила є об’єктивним явищем, тобто подією, яка не залежить від волі, свідомості та бажання людини. При цьому така подія, як правило, має стосовно діяльності суб’єкта зовнішній характер втручання

Надзвичайним визначається явище, яке перевищує все ординарне, типове, звичайне. Невідворотність дії не переборної сили тісно пов’язання з її надзвичайним характером. Як правило, саме надзвичайний характер події не дає можливості особі запобігти та відвернути настання негативних наслідків. Непереборною силою є об’єктивна подія, запобігти її прояву не здатна не тільки конкретна особа з урахуванням її фізичних, економічних, технічних та інших можливостей, а й за даних умов і будь-яка інша особа, враховуючи стан науки та техніки.

Категорія «непереборна сила» має відносний, оціночний характер.

Суд погоджується з думкою позивачки за первісним позовом про те, що світова фінансова криза 2008 р. є саме такою надзвичайною та невідворотною подією, яка законом визначається як непереборна сила. При цьому на її надзвичайність вказує світовий глобальний масштаб кризи, її великі, негативні, невідворотні наслідки, яки не залежать ні від волі людини, ні від волі окремих держав, та не могли бути ніким передбачені.

Настання економічної кризи в Україні визнано вищим органом законодавчої влади – Верховною Радою України прийняттям наступних Законів України: