Недействительность договора кредита - Правовое обоснование

[stairtov]

http://pravovaderzhava.org/consult/35-antiraid/218-nedijsniy

Недействительность договора кредита - Правовое обоснование PDF Печать E-mail

Автор: Administrator

27.10.2011 13:07

nameless: Я всё-же склоняюсь к тому, что нужно подавать новые иски и много, и покороче. Например так, я не говорю что правильно, но лучше пока не придумал:

У статті 1054 ЦК за кредитним договором, кредитом названі грошові кошти які передаються кредитодавцем позичальнику на засадах строкової оплатної позики. Договір позики та кредитний договір є формою кредиту, яка називається позикою. За договором позики позикодавець передає у власність позичальнику особисті кошти, а за кредитним договором кредитодавець зобов’язується передати у власність позичальнику особисті або залучені (окрім депозитних вкладів) грошові кошти, в обмін на зобов’язання повернути таку ж кількість коштів та сплатити винагороду – відсотки. Банк, що є фінансовою установою в силу закону, має право надавати фінансові послуги відповідно закону.

Виходячи із редакції ч. 1 ст. 1046, ст. 1054 Цивільного кодексу України грошові кошти передаються кредитодавцем позичальнику у власність, однак останній зобов'язується повернути таку ж кількість коштів та сплатити винагороду за надання фінансової послуги - проценти.

Між тим, ст. 1054 ЦК України передбачає визначення кредитного договору та не врегульовує правовідносини між сторонами договору.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" - відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та договором між клієнтом та банком. Тобто, умови договору та дії банку мають здійснюватись у рамках дозволених законом меж.

Угоди між банком та клієнтом також регулюються Цивільним та Господарським кодексами України.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

ч.3 ст. 6 ЦК України встановила, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами

Стаття 638. чітко встановила, що істотними умовами договору є умови що визначені законом як необхідні для договорів даного виду. Тому використовувати ст.2 Закону України „Про банки та банківську діяльність” що визначає термін „кошти” виключно для меж цього закону, як підставу для тлумачення ст. 1054 ЦК є безпідставним.

Згідно ст. 13 Цивільного кодексу України, цивільні права за договором здійснюються особою у межах, наданих актами цивільного законодавства. Тобто не можна вчиняти дії, які обмежені законом, а операції з валютними цінностями є обмеженими.

Згідно ч.3 ст. 5 Господарського кодексу України, суб’єкт господарювання - банківська установа, повинна здійснювати діяльність в межах встановленого правового порядку, з обов’язковим додержанням вимог законодавства. Тобто Банк, як фінансова установа може здійснювати лише ту діяльність, що прямо дозволена законом.

Також повинні дотримуватись вимоги обмежень та ліцензування, відповідно п.2, 3 ст. 14 Господарського Кодексу України, зокрема принципи закладі у ст.6 цього Кодексу, одним з яких є заборона на вчинення дій, що шкодять економічним інтересам громадян.

Стаття 2 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” визначає, що фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності. Стаття 3 Закону вказує, що відносини, що виникають у зв'язку з наданням фінансових послуг споживачам, додатково регулюються Конституцією України, іншими законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно-правовими актами, зокрема Законом „Про захист прав споживачів”.

Щодо здійснення операцій за договорами, то п. 1.3 Положення „про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій”, затверджене Постановою НБУ № 275 вказує, що Банк має право здійснювати операції лише за умови дотримання вимог чинних законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України, якими визначаються умови для здійснення відповідних операцій.

У даному випадку предметом розгляду є кредитний договір та його умови, а не банківська діяльність з залучення та розміщення коштів, що розглядається як кредитна операція банків. Укладання договору та надання Банком коштів за договором здійснюється відповідно до законодавства, що регулює саме цей конкретний правочин.

Згідно законодавства ціна або сума договору є фінансовим зобов’язанням сторін договору.

Визначення грошової суми є фінансовим зобов’язанням відповідно норм ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України. Ст. 180 Господарського кодексу України вимагає погодити предмет, ціну, строк дії договору.

Ст. 189 Господарського кодексу України встановлює, що ціна зазначається у договорі у гривнях.

Ст. 198 Господарського кодексу України встановлює, що зобов’язання виражається та виконується у гривнях. Зобов’язання може бути виконане у іноземній валюті, якщо сторони договору мають право виражати та виконувати зобов’язання у іноземній валюті відповідно закону, що надає таке право.

Ст. 524 Цивільного кодексу України імперативно вимагає визначення договірного зобов’язання у гривні.

Ст. 533 Цивільного кодексу України встановлює, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 35 Закону України „Про Національний банк України” гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про Національний банк України" встановлює, що обіг і використання, як засобу платежу, на території України інших грошових одиниць, окрім національної, забороняються.

Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15-93 від 1993р., валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України.

Відповідно ст. 192 Цивільного кодексу – Гроші, Грошові кошти – це національна валюта, що є платіжним засобом та є єдиним законним засобом платежу.

Отже, вираження та виконання зобов’язання за договорами в Україні здійснюється у національній валюті країни – гривні. Зобов’язання може бути виражено іноземною валютою та виконане нею виключно у випадку, коли закон прямо дозволяє такі дії.

Можливість виразити зобов’язання іноземною валютою надає Господарський кодекс, у випадку зовнішньоекономічного контракту або міжнародного договору, Указ Президента від 27.06.99 та Постанова НБУ №270 при наданні кредиту нерезиденту, які теж не стосується оспорюваного договору.

Тобто, незаконними є вимоги цього конкретного договору з вираження зобов’язання у доларах США. Ця позиція також підтверджується листом Державної інспекції по контролю за цінами від 06.08.2009 р. N 200/7-10/3269, листом Державного комітету України з питань регуляторної політики 21.12.2007 № 9563/0/2, листом Міністерства Економіки України від 01.06.2009 г. N 3802-25/202, Листом Міністерства Юстиції від 12.03.2007 № 20-5-132.

Суттєва умова договору – порядок розрахунків.

Іноземна валюта класифікується Національним банком України на три групи за класифікатором іноземних валют, затверджених Постановою Правління Національного банку України 04.02.98 N 34. Долар США відноситься до 1 групи Вільно конвертовані валюти, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями.

На сьогодні усі винятки з цього правила встановлені Національним банком України у статті 6 „Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, затверджених Постановою Правління Національного банку України 30.05.2007 N 200, яка встановлює порядок використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у виключних випадках, на територіях митниць, морських суден, тощо. Розрахунків у валюті за кредитними договорами, як і за будь-якими фінансовими зобов’язаннями між резидентами України постановою не передбачено, оскільки такі розрахунки недозволені без отримання спеціальних ліцензій на спеціальних умовах, якщо такі операції взагалі передбачені діючим законодавством.

Ст. 2 Декрету КМУ №15-93 встановлює, що резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України встановлюються статус іноземних валют на території України.

Стаття 193 ЦК України вказує, що 1. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом.

Відповідно ст. 1 Декрету КМУ № 15-93 валютними цінностями є іноземна валюта, інші фінансові та банківські документи, виражені в іноземній валюті.

Відповідно ст. 192 Цивільного кодексу – іноземна валюта може використовуватись виключно у випадках, встановлених виключно законом.

Ст. 533 Цивільного кодексу України встановлює, що використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, використання валютних цінностей, іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті за правочином при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, прямо встановлених законом.

Отже, якщо діючим в Україні законодавством не дозволені розрахунки на території України за зобов’язаннями між резидентами України у іноземній валюті, то такі розрахунки є заборонені.

Закон України "Про банки і банківську діяльність" не містить таких випадків, порядку та умов використання іноземної валюти на території України за зобов’язаннями, за яких сторони оспорюваного договору могли б допустити до виконання договору.

Розрахунки у іноземній валюті за товари та послуги на території України між резидентами, встановлені оспорюваним договором, також недозволені Законом „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, що є одним з єдиних законів, який регулює розрахунки в іноземній валюті.

Як вже було зазначено, для виконання зобов’язання у іноземній валюті, яке можливе за умов прямого дозволу законом, зобов’язання повинно бути виражене у іноземній валюті. Таку можливість надає виключно Господарський кодекс, у випадку зовнішньоекономічного контракту або міжнародного договору, який теж не стосується оспорюваного договору.

У Позивача не було поточного рахунку у іноземній валюті, оскільки він не займається валютними операціями, не є юридичною особою щоб мати такий рахунок, він не може проводити валютні операції, отримувати готівкові долари та розраховуватись ними. Відповідно Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” ст. 1, 6, 7, Порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог законодавства України. Згідно п. 1.5. Інструкції „Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах” затвердженої Постановою Правління Національного банку України 12.11.2003 N 492, умови відкриття рахунку та особливості його функціонування не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції. Відповідно п. 1.9. Інструкції №492 договір банківського рахунку укладається в письмовій формі. Другий примірник договору банк зобов'язаний надати клієнту під підпис. Відповідно п. п. 3, 4 Глави 2 Розділу 3 Інструкції „Про касові операції в банках України” затвердженої Постановою НБУ № 337 від 14.08.2003р, приймання готівкової іноземної валюти касою банку здійснюється за заявою на переказ готівки, переказується на поточні та депозитні рахунки, або переказується закордон через системи грошових переказів. Видача готівкової іноземної валюти здійснюється за заявою на видачу готівки фізичним особам виключно з їх поточних та депозитних рахунків, або за переказом через систему переказів коштів. Законодавством не передбачена видача готівкових коштів на придбання товарів та послуг в Україні, а для видачі Банком коштів потрібен поточний чи депозитний рахунок в іноземній валюті відсутній у Позивача. Також, згідно Інструкції, недозволеною є операція по внесенню готівкової іноземної валюти в касу банку безпосередньо для розрахунків.

Отже, банк має право надавати кредити у іноземній валюті, отримувати відсотки у іноземній валюті, але цей випадок не відноситься до даного конкретного договору, оскільки позичальник не є особою, що може брати на себе такі зобов’язання та виконувати їх, здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі з поточним рахунком в іноземній валюті, або вести розрахунки за договором готівковою іноземною валютою.

За оспорюваним кредитним договором має місце використання позичальником валюти на території України як засобу платежу, а використання іноземної валюти на території України як засобу платежу повинно проводитись на підставі отриманої суб’єктом договірних відносин індивідуальної ліцензії, згідно п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”: індивідуальної ліцензії потребує така операція як використання іноземної валюти (як готівкової, так і безготівкової) на території України як засобу платежу.

Позичальник, що погашає кредит та сплачує проценти готівковою іноземною валютою, здійснює валютну операцію з використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу, яка потребує індивідуальної ліцензії. Також, за вказаним договором, Позичальник взагалі нібито повинен був купувати товари та послуги в Україні за долари США.

Стаття 16 Декрету № 15-93 зазначає, що здійснення операцій з валютними цінностями, які потребують одержання ліцензії Національного банку, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України, є порушенням.

Пункти 2.1, 2.2 Положення „Про валютний контроль” затверджене постановою правління Національного банку України № 49 від 08.02.2000р визначає, що здійснення банками валютних операцій без одержання генеральної ліцензії Національного банку, а також операцій, що потребують одержання ліцензій Національного банку без одержання індивідуальної ліцензії, є порушенням, та тягне юридичну відповідальність.

Права Відповідача на певні валютні операції не є підставою законності розрахунків, передбачених оспорюваним договором.

За наявності Генеральної ліцензії та письмового дозволу НБУ банк має право проводити операції, що чітко визначені ліцензією, та здійснювати ці операції в межах наявних прав. Генеральна ліцензія НБУ разом чи окремо з письмовим дозволом НБУ не дає права позивачу на вчинення дій, передбачених для позичальника оспорюваним договором в частині розрахунків та мети.

Право Відповідача здійснювати валютні операції не кореспондується із правом Позичальника бути учасником таких операцій, та обов’язком проводити розрахунки в іноземній валюті. Законодавством України не встановлено, що безпосередньо Генеральна ліцензія чи Письмовий Дозвіл надають право банку встановлювати обов’язок розрахунків у іноземній валюті на території України; надають право позичальнику - резиденту здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов’язання за кредитним договором в готівковій іноземній валюті.

Відповідно ст. 92, 99 Конституції, ст. ст. 192, 193, 533 Цивільного Кодексу України, здійснення правочинів з валютними цінностями та використання іноземної валюти можливі виключно на умовах, та у випадку, передбачених та дозволених законом.

Якщо ж така операція з іноземною валютою не передбачена, або не визначені умови її здійснення, здійснювати її недозволено законом.

Дійсно, Банк має право надавати кредити в іноземній валюті. Надання кредиту в іноземній валюті є законним, у випадку наявності у Банку Генеральної ліцензії та письмового дозволу НБУ. Це кореспондується з Узагальненням практики ВСУ від 07.10.2010р.

Операції по наданню кредиту в іноземній валюті врегульовані постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 р. N 270 "Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам", де вказані умови та сторони таких операцій. Відповідно Постанови, резиденти можуть одержувати кредити в іноземній валюті від нерезидентів відповідно до договорів та в порядку, установленому постановою. Резиденти-позичальники одержують та погашають кредити лише в безготівковій формі. Погашення кредиту здійснюється шляхом купівлі іноземної валюти обслуговуючим банком, за гривню клієнта, яка зараховується на поточний рахунок клієнта, та списується в рахунок погашення заборгованості за кредитом.

Операція з погашення передбаченого постановою кредиту дозволяється без індивідуальної ліцензії НБУ якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, відповідно п. 1.5. Постанови НБУ № 483 від 14.10.2004 р., що регламентує порядок та умови видачі резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

У даному випадку, посилання через п.1.5. Постанови №483 на правомірність використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії є недоречним, оскільки за договором мають місце готівкові розрахунки між резидентами, за кредитом наданим резидентом Банком резиденту – фізичній особі без прав здійснення валютних операцій. Окрім цього, Постанова НБУ не є актом, що має силу закону, та не може змінювати порядок вчинення дій, що обмежені законом, не може використовуватись за аналогією.

Для виконання розрахунків, передбачених договором, Позивач має отримати ліцензію на такі дії, але індивідуальна ліцензія надається встановленому колу осіб, у яке не входить Позивач. Він не є особою, що може брати на себе зобов’язання, встановлені договором, та виконувати їх.

Тобто розрахунки в іноземній валюті, передбачені оспорюваним договором, потребують наявності у Позивача Індивідуальної ліцензії НБУ, Позивач не є особою, що може проводити такі розрахунки.

У конкретному випадку не відповідають законодавству умови договору щодо порядку надання котів шляхом видачі готівки без зарахування на поточний рахунок, порядок проведення розрахунків між сторонами з метою оплати за послугу, розрахунки іноземною валютою за метою кредитування.

Банк має право надавати кредити за кредитним договорами. Якщо договором передбачені валютні операції, Банк має право укладати договори з умовами, що передбачать здійснення валютних операцій, у разі наявності Дозволу, тобто Генеральної або індивідуальної ліцензії НБУ, та письмового дозволу на проведення валютних операцій. Операції повинні проводитись відповідно законодавства, що встановлює порядок їх проведення у безготівковій формі через поточні рахунки в іноземній валюті, або порядок готівкових розрахунків. Але, чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право Позивачу здійснювати валютні операції, зокрема, брати на себе та виконувати зобов'язання за кредитним договором з розрахунками в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 193, 524, 533 ЦК України, п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, зміст договору за умовами порядку надання коштів, ціни послуги вираженої в іноземній валюті, умови розрахунків, суперечать закону. Отже недодержані вимоги ч.1 ст. 203 ЦК України, що за приписом ч.1 ст. 215 ЦК України є підставою недійсності.

Відповідно Узагальненням, наданим ВСУ від 24.11.2008р, виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК, зміст правочину має відповідати: ЦК; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України та законом. Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.

Згідно Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами правочину має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Суди повинні з’ясувати дотримання сторонами вимог, які є необхідними для чинності правочину (частини 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК).

Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним оскільки у даному конкретному випадку, договором передбачені умови, що суперечать чинному законодавству в частині:

1. умов вираження та виконання зобов’язання;

2. порядку вчинення дій з валютними цінностями.